Теоретико-методичні основи рухової діяльності дітей з церебральним паралічем у фізичному вихованні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ УКРАЇНИ

УДК 796 : 376.22 (043.3) + 796.37.037

24.00.02 -- Фізична культура, фізичне виховання

різних груп населення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з фізичного виховання і спорту

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РУХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ З ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ

Єдинак Геннадій Анатолійович

Київ --2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України

Науковий консультант доктор біологічних наук, професор Мицкан Богдан Михайлович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри теорії та методики фізичної культури і спорту

Офіційні опоненти:

доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор Круцевич Тетяна Юріївна, Національний університет фізичного виховання і спорту України, завідувач кафедри теорії та методики фізичного виховання;

доктор медичних наук, професор Слабкий Геннадій Олексійович, «Державна установа «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України»», директор;

доктор психологічних наук, професор Вісковатова Тетяна Павлівна, Одеський національний університет імені Іллі Мечникова, завідувач кафедри диференціальної та експериментальної психології

Захист відбудеться 1 жовтня 2010 р. о 12 год 30 хв на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.829.02 Національного університету фізичного виховання і спорту України (03680, Київ-150, вул. Фізкультури, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету фізичного виховання і спорту України (03680, Київ-150, вул. Фізкультури, 1).

Автореферат розісланий 31 серпня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Г. В. Коробейніков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Соціальна адаптація і фізична реабілітація дітей з обмеженими функціями взагалі та церебральним паралічем зокрема є проблемою, що потребує першочергового розв'язання у зв'язку з ситуацією, яка склалася в світі й Україні (Р.О. Моісеєнко, 2005; Щорічний звіт про стан здоров'я населення України, 2009):

-близько 10% населення світу має діагноз «церебральний параліч», з них біля 25% -- діти до 16 років, а захворювання посідає третє місце після деформацій різної нозології та поліомієліту;

-частота діагнозу в Україні сьогодні складає 1,83-2,24 випадків на 1000 немовлят, а тенденція за останні тринадцять років така: у 1995 р. кількість уперше діагностованих випадків захворювання склала 661, у 1998 р. -- 978, 2001 р. -- 637, 2004 р. -- 702, 2008 р. -- 795;

-упродовж 1994-1999 рр. кількість діагнозів у немовлят різних регіонів країни щорічно зростала на 5-6 тисяч, найбільше -- у Севастополі (221,9%), Херсонській (209,8), Черкаській (187,5), Дніпропетровській (163,9), Житомирській (179,1), Луганській (184,1), Чернігівській (158,3) областях, найменше-- у Вінницькій (23,2%), Рівненській (30,3), Івано-Франківській (36,3), Чернівецькій (39,4), склавши у 2004 р. 18836 випадків, у 2005 і 2008 рр. -- відповідно 22409 та 23473.

Досягнення визначених державою (Концепція державного стандарту спеціальної освіти, 1999; Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, 1999; Національна програма «Діти України», 1999; Указ Президента України, 2001) орієнтирів у соціальній адаптації дітей з церебральним паралічем значною мірою залежить від успіхів практичної медицини і зокрема хірургії, ортопедії, медикаментозного лікування, фізіо-, рефлексо-, психо-, мануальної терапії, лікувальної фізичної культури, масажу. Водночас фахівці цих напрямів медицини (С.А. Бортфельд, 1986; І.Г. Преображенська, 1994; А.Ф. Каптєлін, 1995; В.І. Козявкін, 1996; L.А. Koman, 2002) пріоритетною вважають рухову діяльність з використанням засобів фізичного виховання. Систематичність і неперервність її реалізації у поєднанні із зусиллями сім'ї та установ різного відомчого підпорядкування розглядаються як ефективний напрям розв'язання проблеми (Н.Г.Гойда, 1994; В.Ю. Мартинюк, 2005; Р.О. Моісеєнко, 2005).

Однією з найважливіших складових медико-соціальної системи є спеціальні навчальні заклади, оскільки від 6-7 до 18-19 років дівчатка (дівчата) і хлопчики (хлопці) з церебральним паралічем перебувають у них більшість часу, а отже їх рухова діяльність з використанням фізичних вправ набуває непересічного значення для досягнення мети. Наукові джерела свідчать про різноманіття методик кінезотерапії, лікувальної фізичної культури (Є.Г. Сологубов, 1997; К.А.Семенова, 1999; Н.А. Гросс, 2000; В.І. Козявкін, 2000) та недостатність досліджень основ організації і формування змісту зазначеної рухової діяльності, реалізованої в спеціальних навчальних закладах у різних формах (C. Sherrill, 1999; Р.В. Чудная, 2000; В.П. Жиленкова, 2001; А.А.Дмітрієв, 2002; В.І. Шнайдер, 2006). Останнє полягає, передусім, у відсутності відповідної наукової концепції, а згідно аналізу навчальних видань (Б.В. Сермеєв, 1991; С.Н. Попов, 1999; С.П. Євсєєв, 2002; Л.В.Шапкова, 2003) -- також у незавершеності формування принципів, єдиних підходів до організації, змістового і нормативного забезпечення означеної рухової діяльності. Крім цього лише фрагментарно досліджено розвиток окремих моторних (Т.А. Власова, 1985; C. Lepage, 1998; Є.С. Лі, 1999; О.В. Гузій, 2002; О.А.Мерзлікіна, 2002), психічних функцій (В. Crothers, 1988; І.І. Мамайчук, 2000; А.І. Шинкарюк, 2002), зміну морфофункціональних показників (G.R. Rempel, 1988; V.A. Stallings, 1993; В.І. Козявкін, 1996; Н.В. Журавлева, 1998; Г.П. Лунь, 2001) дітей шкільного віку з різними формами церебрального паралічу. Комплексне вивчення цих показників лонгітюдинальним дослідженням взагалі відсутнє, що значно ускладнює виявлення закономірних тенденцій, статево-вікових і зумовлених формою захворювання особливостей їх зміни у дівчаток (дівчат) та хлопчиків (хлопців) від 7 до 17 років. У зв'язку з цим проблематичним є проектування узгоджених з особливостями розвитку таких дітей індивідуальних рухових програм, хоча ця умова є обов'язковою для заходів, що реалізуються у спеціальних навчальних закладах і установах медико-соціальної реабілітації (Концепція державного стандарту спеціальної освіти, 1999; Концепція ранньої соціальної реабілітації, 1999).

Зважаючи на викладене і водночас активне використання засобів фізичного виховання у вирішенні завдань фізичної, психічної реабілітації та соціальної адаптації дітей з церебральним паралічем засвідчує наявність життєво важливої науково-прикладної проблеми, яка потребує невідкладного розв'язання, що актуалізує вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до теми 2.2.3 «Психофізична реабілітація неповносправних дітей засобами фізичного виховання» «Зведеного плану НДР у сфері фізичної культури і спорту на 2001-2005 рр.» Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України (номер державної реєстрації 0102U002646), теми 01.08.13 «Удосконалення медичної допомоги населенню промислового регіону з особливими потребами» «Зведеного плану НДР на 2003-2008 рр.» Міністерства охорони здоров'я (номер державної реєстрації 0103U007883) відповідно до Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації» на 2002-2011 рр., у розробленні яких автор був співвиконавцем. Зокрема здійснено накопичення теоретичного матеріалу, його інтерпретація й узагальнення, наукове обґрунтування теоретико-методичних підходів до організації, формування і реалізації змісту рухової діяльності дітей шкільного віку з церебральним паралічем у фізичному вихованні в спеціальних навчальних закладах як важливої складової їх соціальної адаптації.

Мета дослідження полягає у розробленні концепції організації і формування змісту рухової діяльності дітей з церебральним паралічем у процесі фізичного виховання та технології реалізації положень концепції у спеціальних навчальних закладах для ефективнішого вирішення завдань їхньої соціальної адаптації.

Завдання роботи:

Вивчити стан проблеми формування і реалізації змісту рухової діяльності з використанням засобів фізичного виховання у заходах соціальної адаптації дітей з церебральним паралічем.

Визначити схожі тенденції, особливості вияву і зміни морфофункціональних показників, результатів виконання рухових завдань із самозабезпечення, показників психічних функцій і рухової активності тих самих дітей шкільного віку з різними формами захворювання у період між 7 і 17 роками. руховий церебральний параліч адаптація

Визначити педагогічну основу організаційно-методичного забезпечення рухової діяльності дітей з церебральним паралічем, що передбачає використання фізичних вправ.

Обґрунтувати основу реалізації організаційно-методичного забезпечення рухової діяльності дітей з церебральним паралічем у процесі фізичного виховання в спеціальних навчальних закладах.

Розробити концепцію організації і формування змісту рухової діяльності учнів з церебральним паралічем у процесі фізичного виховання в спеціальних навчальних закладах.

Обґрунтувати технологію реалізації положень розробленої концепції й експериментально перевірити її ефективність у період навчання дітей з церебральним паралічем у спеціальній школі від VII до X класу та професійно-освітньому навчальному закладі від І до ІІІ курсу.

Об'єкт дослідження -- рухова діяльність з використанням фізичних вправ як складова соціальної адаптації дітей з церебральним паралічем.

Предмет дослідження -- процеси формування та реалізації змісту рухової діяльності дітей шкільного віку з різними формами церебрального паралічу у фізичному вихованні в спеціальних навчальних закладах.

Методологію дослідження склали філософські положення про: пріоритет людини як найвищої цінності незалежно від стану її здоров'я; єдність інтелектуального, морального і фізичного в її природовідповідному розвитку і важливу роль у цьому фізичного виховання; діалектичні закономірності соціальних явищ і процесів, пов'язаних із сутністю виховання, гуманістичними принципами його реалізації, діяльністю як суспільно-історичною обумовленістю та її провідною роллю у формуванні індивідуальності людини.

Теоретичною базою дослідження були: категорії, що віддзеркалюють об'єктивні закономірності перебігу біологічних процесів в умовах патологічного стану організму: його цілісність, структуру і функції, реактивність, причинно-наслідкові зв'язки, адаптацію і компенсацію (В.М.Яригін, 1985; Ф.З. Меєрсон, 1986; Г.І.Царегородцев, 1986; П. Кемп, 1988; Г.О. Слабкий, 2006-2008); наукові положення щодо закономірності функціонування такого організму в соціальному середовищі (П. К. Анохін, 1956; С. Ф. Курдибайло, 1993; В. І. Козявкін, 1996; П.В.Волошин, 2005); ідеї функціонування системи фізичного виховання (Л.І.Лубишева, 1992; В.М. Видрін, 1996; В.К. Бальсевич, 2000; С.П.Євсєєв, 2002; О.Д. Бутовський, 2009) і положення психологічних теорій діяльності та формування індивідуальності людини (Б.Г. Ананьєв, 1977; О.М.Леонтьєв, 1977; В.М. Русалов, 1979; В.С. Мерлін, 1990).

На емпіричному рівні враховані наукові положення теорій системогенеза П.К.Анохіна (1956), про надійність біологічних систем А.А. Маркосяна (1974), критичні періоди розвитку організму дитини Л.С. Виготського (1983), ріст і диференціювання як відмінних типів структурних перетворень у морфофункціональному розвитку індивіда І.І. Шмальгаузена (1982), а також положення щодо віково-статевих особливостей розвитку психічних (І.І. Мамайчук, 2000; А.І. Шинкарюк, 2002; Т.П. Вісковатова, 2006-2008), моторних функцій (Т.А.Власова, 1986; I. Kondo, 2003) дітей з церебральним паралічем, управління у фізичному вихованні (А.Г. Рибковський, 1999; Т.Ю. Круцевич, 2000), проектування і реалізації педагогічних технологій (В.М. Монахов, 1995; В.І. Загвязінський, 2001).

Методи дослідження. Під час виконання дисертаційної роботи використані такі методи дослідження: загальнонаукові -- аналіз, синтез, узагальнення, порівняння; соціологічні -- анкетування, бесіда, експертна оцінка; педагогічні-- спостереження, тестування, експеримент; медико-біологічні -- антропометрія, спірометрія, динамометрія, сфігмоманометрія, пульсометрія, гоніометрія, визначення результативності виконання рухових завдань із самозабезпечення за методикою GMFM, форми церебрального паралічу -- за К.А. Семеновою; психодіагностичні-- визначення розумової працездатності за В.Я. Анфімовим, психологічного стану -- САН, Спілбергером-Ханіним, розвитку психічних функцій та інтелекту -- WISP; математико-статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в експериментальному обґрунтуванні теоретичних наукових положень і отриманні нових висновків у галузі фізичного виховання дітей з церебральним паралічем, що в сукупності розв'язують важливу наукову проблему організації, формування і реалізації змісту їх рухової діяльності у фізичному вихованні в спеціальних загально- і професійно-освітніх навчальних закладах, та мають цінність для суспільної практики (підвищується ефективність заходів соціальної адаптації у цих закладах і установах медико-соціальної реабілітації). У результаті наукових досліджень уперше:

* розроблена концепція організації і формування змісту рухової діяльності дітей з церебральним паралічем у процесі фізичного виховання в спеціальних навчальних закладах, що, виходячи з мети, ґрунтується на адаптованих до його специфіки загальнопедагогічних і галузевих ідеях й положеннях, загальних і методичних принципах. Її відмінними рисами в зв'язку з особливостями таких дітей порівняно з дітьми без порушень розвитку є: врахування мотивів, інтересів та статево-вікових особливостей вияву і зміни показників моторики, психічних функцій залежно від форми захворювання при розподілі за етапами навчання цілей, завдань, засобів варіативного та інваріантного компонентів відповідно; морфофункціонального дозрівання -- для узгодження з ним параметрів фізичних вправ; орієнтація процесу навіть на мінімальне покращення показників психофізичного стану; корекція складу і дозування вправ залежно від індивідуальних і зумовлених формою захворювання рухових, функціональних можливостей; пропозиції щодо напрямів удосконалення організаційного і нормативного забезпечення означеної рухової діяльності;

* виявлені лонгітюдинальним дослідженням схожі тенденції та особливості зміни від 7 до 17 років морфофункціональних показників, результатів виконання рухових завдань із самозабезпечення, показників рухової активності, психічних функцій дітей з різними формами церебрального паралічу, що сприяло узгодженню з природними процесами параметрів фізичних вправ і оптимізації методики передачі навчальної інформації у певному віці. Порівнянням цих даних і отриманих у однолітків без порушень розвитку виявлено схожі й відмінні ознаки чинників, які визначають управління їх психофізичним станом у процесі фізичного виховання, що сприяло конкретизації змісту складових системи управління для перших;

* розроблена й експериментально перевірена ефективність технології реалізації положень концепції у спеціальних навчальних закладах, що враховує принципи проектування, визначені етапні цілі й завдання, містить експериментально обґрунтований розподіл форм занять у тижні, поурочні склад, дозування і розподіл фізичних вправ упродовж навчального року, а також систему контролю, прийоми реалізації зазначених принципів і педагогічні умови реалізації змісту технології;

* отримано дані про пріоритети мотивів й інтересів, їх особливості у дітей з церебральним паралічем та без порушень розвитку, що в сукупності з доповненими даними про ефективні форми, засоби і методи фізичного виховання, сприяло обґрунтуванню основи організаційно-методичного забезпечення відповідної рухової діяльності перших у спеціальних навчальних закладах.

Доповнено в межах реалізації такого забезпечення дані про зміст основних складових системи управління психофізичним станом підлітків і старшокласників з церебральним паралічем у процесі фізичного виховання, а саме склад медико-педагогічного контролю, фізичних вправ і їх дозування в окремому уроці та серії уроків певної спрямованості, оптимальний розподіл форм занять упродовж тижня: у спеціальній школі -- в однакові дні по одному з двох уроків фізичного виховання і занять лікувальною фізичною культурою (ЛФК), інші два дні -- заняття у спортивних секціях, щомісяця в один з вихідних -- масовий рекреаційно-оздоровчий захід, щоденно -- гімнастика до занять і рухлива перерва, на кожному уроці розкладу -- рухлива хвилинка. У професійно-освітньому закладі: в різні дні заняття фізичним вихованням, ЛФК, у спортивних секціях; щонайменше один на місяць рекреаційно-оздоровчий захід; щоденно -- ранкова гімнастика, а під час навчальних занять, виробничої діяльності й самопідготовки-- рухливі хвилинки і паузи.

Практична значущість одержаних результатів полягає у використанні теоретичних, практичних доробок на галузевому і базовому рівнях для формування нових, удосконалених чинних технологій і методик: фізичного виховання дітей з церебральним паралічем у спеціальних навчальних закладах, їхньої фізичної реабілітації у спеціальних медичних установах, підготовки юних спортсменів-інвалідів, а також для вдосконалення змісту навчальних дисциплін «Теорія і методика адаптивного фізичного виховання», «Фізична реабілітація», «Методи дослідження у фізичній реабілітації», «Теорія і методика фізичного виховання» як важливих елементів системи підготовки бакалаврів, магістрів фізичного виховання, фізичної реабілітації та їх післядипломної освіти.

Практичну значущість наукового дослідження підтверджено актами впровадження отриманих результатів: у практику центрів медико-соціальної реабілітації та підготовки юних спортсменів-інвалідів Рівненської області; у наукові дослідження Державної установи «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України»; у навчальний процес Донецького національного медичногоуніверситету імені М. Горького, Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника, Харківської державної академії фізичної культури, Львівського державного університету фізичної культури, Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка, Рівненського міжнародного економіко-гуманітарного університету імені С. Дем'янчука, Хмельницького інституту соціальних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», Івано-Франківської, Кам'янець-Подільської, Костопільської, Ізяславської спеціальних загальноосвітніх шкіл та Харківського обліково-економічного технікуму-інтернату імені Ф. Ананченка.

Особистий внесок здобувача в розроблення досліджуваної наукової проблеми полягає у визначенні власного методологічного підходу при позначенні проблеми, конкретизації напрямів організації і проведення дослідження, виокремленні основ нової стратегії проектування змісту рухової діяльності дітей шкільного віку з різними формами церебрального паралічу та його реалізації у фізичному вихованні в спеціальних навчальних закладах: відповідної концепції; організаційно-методичного забезпечення цієї діяльності; даних про зміну морфофункціональних показників, результатів виконання рухових завдань із самозабезпечення, показників рухової активності й психічних функцій; про чинники, які визначають управління психофізичним станом таких дітей і зміст її складових; технологію реалізації положень концепції у спеціальних загально- і професійно-освітніх навчальних закладах; експериментальній перевірці спроектованої технології; узагальненні отриманих результатів і розробленні практичних рекомендацій.

Апробація результатів дослідження. Окремі матеріали дослідження оприлюднені під час парламентських слухань з питань репродуктивного здоров'я (Верховна Рада України, 01.12.2003), інші матеріали і результати -- на V міжна- родному конгресі з інтегративної антропології (Вінниця, 2004), ІХ міжнародному науковому конгресі «Олімпійський спорт і спорт для всіх» (Київ, 2005), Міжнародних науково-практичних конференціях: «Традиції української фізичної культури і формування системи фізичного виховання в Україні» (Львів, 2003), «Молода спортивна наука України» (Львів, 2003-2007), «Актуальні проблеми розвитку руху «Спорт для всіх» у контексті Європейської інтеграції України» (Тернопіль, 2004, 2007), «Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я в сучасному суспільстві» (Луцьк, 2005), VII конференції «Фізична культура, спорт та здоров'я» (Харків, 2005), ІІІ конференції «Основні напрямки розвитку фізичної культури, спорту та фізичної реабілітації» (Дніпропетровськ, 2007), «Актуальні проблеми розвитку фізичного виховання, спорту і туризму в сучасному суспільстві» (Івано-Франківськ, 2007); на Всеукраїнських конференціях: «Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні» (Рівне, 2003), «Основні напрямки розвитку фізичної культури, спорту та фізичної реабілітації в Україні» (Дніпропетровськ, 2004), «Дидактика спорту: Проблеми, тенденції, перспективи» (Донецьк, 2004), «Імідж сучасного педагога. Спеціальна педагогіка: реалії та перспективи» (Полтава, 2004); на звітних науково-практичних конференціях викладачів Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка (2003-2009), Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (Івано-Франківськ, 2003-2009), під час методичних нарад медичних працівників Житомирської, Івано-Франківської областей, фахівців фізичного виховання в областях, де реалізовувалась розроблена технологія.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у монографії, двох навчальних посібниках, науковій брошурі, одних методичних рекомендаціях і 28 наукових працях за темою дисертації, у тому числі в 23 статтях у фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 504 сторінках,ілюстрована 31 рисунком, містить 34 таблиці та складається із переліку умовних скорочень, вступу, семи розділів, висновків і списку використаних літературних джерел. У бібліографії подано 534 джерела, з них 99 -- публікації зарубіжних авторів. Додатки (265 сторінок) подані окремою книгою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У «Вступі» обґрунтована актуальність обраної теми, вказаний зв'язок роботи з науковими планами, темами; визначені мета, завдання, об'єкт, предмет, методологія і методи дослідження; розкриті наукова новизна, практична значущість одержаних результатів і особистий внесок здобувача; подана інформація про апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

У першому розділі «Проблеми і перспективи використання фізичних вправ у заходах соціальної адаптації дітей шкільного віку з церебральним паралічем» проаналізовано літературні й документальні джерела для вивчення ефективності рухової діяльності, що передбачає використання засобів фізичного виховання у спеціальних навчальних закладах і установах медико-соціальної реабілітації дітей з церебральним паралічем на сучасному етапі, та визначено підходи до вдосконалення її змісту і технології реалізації.

Виявлено, що підготовка дітей до притаманної дорослій людині життєдіяльності у суспільстві відбувається в ході навчання і виховання (М.В. Дутчак, 2009). Спрямованість такої підготовки полягає у приведенні параметрів різних характеристик кожної дитини у відповідність з домінуючими в певному суспільстві нормами і цінностями, тобто до її соціальної адаптації (Т.Г. Коваленко, 2000). В аспекті фізичного виховання дітей такі норми і цінності відображені у навчальній програмі відповідного предмету (Програма, 2001-2009), а його зміст визначає комплекс біологічних та соціальних чинників, провідною в яких є рухова активність (В.К. Бальсевич, 2000; Т.Ю. Круцевич, 2000; B.J. Sharkey, 2007; J.E. Rink, 2009). У першому випадку її розглядають, передусім як невід'ємну умову існування всього живого (В.Н. Яригін, 1985), у другому -- як один з найефективніших засобів покращення здоров'я (соматичного, психічного, соціального), фізичної підготовленості, результатів навчальної діяльності, відновлення загальної фізичної і розумової працездатності (Р.С. Паффенбергер, 1999; Т.Г.Коваленко, 2000). Зазначене у переважній більшості стосується також дітей з різними захворюваннями, в тому числі церебральним паралічем (С.П. Євсєєв, 2001).

У фізичному вихованні рухову активність асоціюють із заняттями фізичними вправами, -- незалежно від мети і завдань систематичне використання фізичних вправ є основою рухової активності індивіда -- довготривалої мотивованої діяльності, спрямованої на розвиток (підтримання, вдосконалення) його рухових і функціональних можливостей (В.К. Бальсевич, 2000). Водночас найрозповсюдженішим на сьогодні є таке тлумачення рухової активності: будь-який рух тіла, що зумовлює скорочення скелетних м'язів та призводить до витрат енергії (О.Бар-Ор, Т.Роуланд, 2009). Ці автори виокремлюють також спеціально організовану рухову активність -- різновид рухової активності у межах виконання тренувальних програм або рухових тестів та зазначають, що її необхідно відрізняти від спонтанної, неорганізованої рухової активності.

Зважаючи на дані семантичного аналізу термінопоняття «активність» -- (те, що посилено діє, в англійській (activity) -- діяльність, активність), вона передбачає дію, але не конкретизує її параметри (може бути хаотична, несистемна, навіть негативна), тоді як «діяльність» передбачає дію з чітко визначеними спеціальним змістом і позитивним результатом. З урахуванням зазначеного, рухову діяльність правомірно розглядати як вид діяльності, що передбачає виконання конкретних рухових дій з чітко визначеними параметрами для досягнення позитивного результату у вирішенні рухового завдання. У зв'язку з різними завданнями, а значить і параметрами рухових дій, у навчально-виховному процесі дитини виокремлюються різні види рухової діяльності, але передусім -- у фізичному, трудовому вихованні, під час занять мистецтвом, у побуті тощо. У дитини з церебральним паралічем -- це додатково такі важливі види як рухова діяльність у ЛФК, кінезотерапії, гідрокінезотерапії. Що стосується фізичного виховання, то воно розглядається як форма відповідного виду рухової діяльності (А.П. Матвєєв, 1991, с.18). Основу останньої складають тільки певні рухові дії, а саме спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям, тобто фізичні вправи (Л.П. Матвєєв, 1991, с.29), що і відрізняє цей вид рухової діяльності від інших. Зважаючи на викладене, рухову діяльність у фізичному вихованні (надалі -- рухова діяльність) правомірно розглядати як один з видів діяльності дітей, заснований на використанні ними фізичних вправ з чітко визначеними (враховуючи мету, означені завдання, закономірності фізичного виховання) параметрами для досягнення позитивного результату в більшості його завдань.

Рухову діяльність дітей з церебральним паралічем на відміну від фізично здорових дітей обмежують зумовлені захворюванням розлади моторики, психіки, порушення морфології, функцій органів і систем організму. Проте у спеціальних загально- і професійно-освітніх навчальних закладах вона є важливим засобом соціальної адаптації, оскільки перебування в них більшість часу створює передумови для формування цілісного комплексу заходів зі щоденного використання засобів фізичного виховання у різних формах, здійснення постійного контролю за ходом цих заходів, а отже отримання кращих результатів у досягненні означеної мети. Водночас, попри значну кількість досліджень у цьому напрямі (Н.В.Ганзіна, 1997; О.В. Гузій, 2002; М.С. Ковінько, 2002; О.А. Мерзликіна, 2002; С.П. Демчук, 2003), вони обґрунтовують лише деякі форми і види фізичних вправ, використовуючи окремі показники, що отримані при застосуванні різних методів у вибірках дітей неоднакових віку, статі й форми захворювання. Значно менше робіт (А.А. Дмітрієв, 2002; Л.В. Шапкова, 2003; С.П. Євсєєв, О.Є. Аксьонова, 2004), що додатково пропонують способи реалізації засобів фізичного виховання у навчально-виховному процесі учнів з церебральним паралічем. Поодинокі дослідження (В.Л.Бикова, 2001; А.А. Дмітрієв, 2002) засвідчують зниження ефективності рухової діяльності у спеціальних навчальних закладах унаслідок її низької дієвості в аспекті формування навичок ведення здорового способу життя, ціннісних орієнтирів (покращення психічних процесів, функціональних, рухових можливостей, фізичних якостей), бажань і дієвих мотивів учнів використовувати таку діяльність у повсякденному житті. Водночас відсутні дані комплексного вивчення показників розвитку моторних, психічних функцій, рухової активності й морфофункціонального дозрівання тих самих дітей шкільного віку з різними формами церебрального паралічу впродовж 7-17 років, що не сприяє визначенню закономірних тенденцій та зумовлених статтю, формою захворювання особливостей вияву і зміни цих показників, а отже формуванню узгоджених із зазначеним індивідуальних рухових програм. Відсутня концепція організації і формування змісту рухової діяльності учнів спеціальних навчальних закладів у процесі фізичного виховання, хоча, враховуючи наукові ідеї і положення щодо фізичного виховання дітей без порушень розвитку (Г.Б. Мейксон, Л.Ю. Любомирський, 1989; Л.І. Лубишева, 1992; О.С. Куц, 1997; Т.Ю. Круцевич, 2000), вона є визначальною у формуванні стратегії розвитку й ефективному функціонуванні відповідної системи.

Зазначене, а також удосконалення управління психофізичним станом учнів з церебральним паралічем у процесі фізичного виховання та реалізації змісту їх рухової діяльності в спеціальних навчальних закладах для підвищення якості вирішення завдань соціальної адаптації, було виокремлено як головні напрями дисертаційного дослідження.

Другий розділ «Методи та організація дослідження» висвітлює застосований відповідно до завдань комплекс методів наукового пізнання, етапність досягнення мети, дані про досліджуваний контингент та експериментальну базу.

На першому етапі (вересень 1991 -- серпень 1992 рр.) здійснене вивчення наукових і документальних джерел для визначення теоретичних засад формування і реалізації змісту рухової діяльності дітей з церебральним паралічем у спеціальних навчальних закладах як важливого засобу їх соціальної адаптації. Проведена робота дозволила з'ясувати стан досліджуваної проблеми, визначити об'єкт, предмет, мету, завдання та програму дослідження. Були використані загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння.

Другий етап (вересень 1992 -- серпень 1999 рр.) спрямували на отримання емпіричних даних для формування психолого-біологічної основи рухової діяльності дітей з церебральним паралічем та педагогічної -- в аспекті зовнішніх і внутрішніх чинників, які визначають управління їх психофізичним станом у процесі фізичного виховання. У першому випадку вивчали такі зміни: результатів виконання рухових завдань із самозабезпечення, показників психічних функцій, рухової активності, морфофункціональних показників дітей з різними формами церебрального паралічу; двох останніх груп показників дітей без порушень розвитку; потреби, мотиви і рухові уподобання цих категорій дітей; ставлення батьків до рухової діяльності в аспекті її ефективності для покращення психофізичного стану хворої дитини. Отриманню даних сприяло використання таких методів: під час організації дослідження -- лонгітюдинального констатуючого експерименту; при отриманні поточної інформації -- медико-біологічних, у тому числі визначення форми церебрального паралічу за методикою К.А. Семенової, результатів виконання рухових завдань із самозабезпечення -- GMFM, психодіагностичних, у тому числі розвитку психічних функцій -- WISP, рухової активності за фремінгемською методикою. Контингент досліджуваних: 100 дівчаток і 100 хлопчиків (по 25 зі спастичною диплегією, геміпарезом, гіперкінезом, атонічно-астатичною формами захворювання) та 104 дівчинки і 102 хлопчики без порушень розвитку, яким на початку експерименту виповнилося сім років. Експериментальна база: територіальні центри медико-соціального обслуговування та реабілітації інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату Житомирської, Івано-Франківської, Рівненської, Хмельницької, Чернівецької областей та загальноосвітні навчальні заклади №№5, 7, 9, 14-16 м. Кам'янця-Подільського.

Для розв'язання інших завдань етапу використовувався метод анкетного опитування. Контингент досліджуваних: 102 дівчини і 103 хлопці 13-15 років, відповідно 104 і 102 -- 16-17 років з різними формами церебрального паралічу; 115дівчат і 107 хлопців 13-15, 107 і 103 -- 16-17 років без порушень розвитку; 102батьків повних родин. Експериментальна база: загальноосвітні навчальні заклади №№5, 7, 9, 15, 16, професійно-освітній -- №14 м. Кам'янця-Подільського, Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія; спеціальні школи мм. Кам'янця-Подільського, Костополя, Ізяслава, Івано-Франківська та професійно-освітній навчальний заклад м. Харкова й вищезазначені центри.

На третьому етапі (вересень 1999 -- серпень 2002 рр.) завершили накопичення даних для формування психолого-біологічної основи рухової діяльності дітей з церебральним паралічем у фізичному вихованні, отримали дані для формування її педагогічної основи в аспекті оптимального організаційно-методичного забезпечення та здійснили обґрунтування основи ефективної реалізації останнього у спеціальних навчальних закладах. У першому випадку в тих самих дівчаток і хлопчиків завершили вивчення визначених на попередньому етапі показників, використовуючи ті самі методи та експериментальну базу. У другому випадку визначили форми занять, їх раціональний розподіл упродовж навчального тижня і види вправ, які використовуються в процесі фізичного виховання дітей з церебральним паралічем, що сприяло вдосконаленню організаційно-методичного забезпечення відповідної рухової діяльності. Для цього було використано метод анкетного опитування та експертної оцінки. Контингент досліджуваних: 135учителів фізичного виховання спеціальних загально-, 109 -- професійно-освітніх навчальних закладів та 21 експерт для фахової оцінки їхніх відповідей. Експериментальна база: спеціальні школи мм. Кам'янця-Подільського, Костополя, Ізяслава, Івано-Франківська, Сокирян та професійно-освітні навчальні заклади м.Львова, Харкова, Кам'янця-Подільського, а також Харківська державна академія фізичної культури, Хмельницький інститут соціальних технологій, Рівненський міжнародний економіко-гуманітарний університет, Кам'янець-Подільський національний університет та вищезазначені центри реабілітації.

Розв'язання наступного завдання етапу забезпечила серія однорічних формуючих експериментів, спрямованих на перевірку ефективності розроблених складових управління психофізичним станом учнів спеціальних навчальних закладів у процесі фізичного виховання: оптимальні розподіл у тижні форм занять та параметри використаних фізичних вправ, медико-педагогічного контролю, модельно-цільових характеристик учнів. Контингент досліджуваних: учні 13-14 років -- експериментальні групи (ЕГ -- 21 дівчина, 22 хлопці), контрольні (КГ-- 23 дівчини, 20 хлопців); 15-16 років -- ЕГ (45 дівчат, 49 хлопців), КГ (21 дівчина, 22 хлопці); 16-17 років -- ЕГ (по 20 дівчат і хлопців), КГ (по 21 дівчині і хлопцю), в усіх групах практично порівно тих, хто мав спастичну диплегію і геміпарез. Експериментальна база: спеціальні школи мм. Кам'янця-Подільського, Костополя, Ізяслава, Івано-Франківська, спеціальні професійно-освітні заклади мм. Львова, Харкова, Кам'янця-Подільського. Опрацювання отриманих даних здійснювалося за допомогою методів математичної статистики.

Четвертий етап (вересень 2002 -- червень 2006 рр.) був присвячений розробленню концепції організації і формування змісту рухової діяльності учнів з церебральним паралічем у фізичному вихованні в спеціальних навчальних закладах та технології реалізації її положень на практиці. Остання передбачала виконання вимог принципів її проектування, чому сприяли визначені методичні прийоми, а реалізації -- педагогічні умови. Перевірка розробки здійснювалася в ході три- і дворічного педагогічних експериментів, проведених відповідно у спеціальних загально- та професійно-освітніх навчальних закладах. Ефективність розробки визначалася за зміною в тих самих учнів: від VII до X класу -- показників рухової активності, психологічного стану, функціональних показників, результатів виконання рухових завдань із самозабезпечення; від I до III курсу-- показників рухової активності, рухливості суглобів, професійно-важливих фізичних якостей, психологічного стану, функціональних показників. Контингент досліджуваних: учні спеціальних шкіл -- ЕГ (по 25 дівчат і хлопців), КГ (23 дівчини і 22 хлопці), професійно-освітніх закладів -- ЕГ (24 дівчини і 21 хлопець), КГ (по 20 дівчат і хлопців), в усіх групах практично порівно тих, хто мав спастичну диплегію і геміпарез. Експериментальна база та методи -- ті самі, що на попередньому етапі дослідження.

На п'ятому етапі (липень 2006 -- грудень 2008 рр.) здійснене узагальнення даних, обговорення результатів, формулювання висновків, оформлення дисертаційної роботи.

Поетапне розв'язання завдань дослідження з використанням методів наукового пізнання дозволило обґрунтувати підходи до формування та реалізації змісту рухової діяльності учнів з церебральним паралічем у фізичному вихованні в спеціальних навчальних закладах, спрямованого на їх адаптацію до життєдіяльності в суспільстві як активних і самодостатніх учасників.

У третьому розділі «Морфофункціональне дозрівання, рухова активність, результативність виконання рухових завдань із самозабезпечення і розвиток психічних функцій дітей шкільного віку з церебральним паралічем як основа їхньої рухової діяльності у фізичному вихованні» представлені результати лонгітюдинального констатуючого експерименту щодо схожих тенденцій, особливостей вияву і зміни досліджуваних показників дітей шкільного віку з різними формами церебрального паралічу. Так виявлено, що зміни морфофункціональних показників дівчаток (дівчат) з різними формами захворювання між собою суттєво не відрізняються, за винятком сили кисті неураженої кінцівки, яка в кожному віці у період 7-17 років значно більша при спастичній диплегії й геміпарезі ніж при атонічно-астатичній формі й гіперкінезі. Аналогічні дані отримано у хлопчиків (хлопців). З урахуванням залежності зміни морфологічних і функціональних показників визначено періоди з найбільшою (приріст за рік 10% і більше) інтенсивністю процесу росту і процесу диференціювання: у дівчаток (дівчат) відповідно 7-8, 14-15 та 10, 16 років, у хлопчиків (хлопців) -- 13-15 та 10-11, 16; в іншому віці приріст середній (7,5-9,9% за рік), низький (5,0-7,4%) або на рівні критичних значень (0-4,9%) (за Л.В.Волковим (1989), В.І. Ляхом (1989)). Отримані дані дозволили запропонувати максимально узгоджені із зазначеними процесами величини фізичних навантажень (за Л.Ю. Любомірським (1989)): для дівчаток (дівчат) низькі -- у 8, 11, 14 років; помірні -- 7, 9, 12-13, 15; високі -- 10 і 16; для хлопчиків (хлопців) відповідно у 7, 15 років; 8-9, 11, 13-14 та 10, 11, 16 років. У кожному віці, за винятком вказаних останніми, під час адаптації організму фізичні навантаження необхідно збільшувати за рахунок обсягу, в інших випадках -- підвищенням темпу виконання вправ. Отримані дані дозволили також запропонувати модельні значення морфофункціональних показників дітей, підлітків, дівчат і хлопців з церебральним паралічем у період 7-17 років.

У цей період зміна результатів виконання рухових завдань із самозабезпечення у дівчаток (дівчат) і хлопчиків (хлопців) відзначається схожими тенденціями: покращенням більшості результатів; періодичним характером приросту, стабілізації і деякого зниження; існуванням завдань, у яких низькі результати у 7 років мають усі дівчатка і хлопчики з певною формою церебрального паралічу, та завдань, у яких такі результати демонструють тільки деякі діти внаслідок недостатньої рухової підготовленості; розбіжністю періодів досягнення в цих завданнях найвищих показників порівняно з іншими. Особливості зміни результатів пов'язані зі статтю та формою захворювання, що в останньому випадку відзначаються неоднаковими спрямованістю, періодами найбільшого вияву і приросту результатів у певних завданнях (табл. 1). Отримані дані дозволили узгодити з такими природними змінами зміст педагогічних дій, спрямований на покращення результатів у рухових завданнях із самозабезпечення. Учні певних віку, статі й форми захворювання індивідуально-вибірково використовували рухові завдання, що в певному віці відзначаються суттєвим покращенням показників.

Загальна рухова активність дівчаток від 7 до 10 років збільшується з 14,2 до 16,9% часу тижня, потім виявляє тенденцію до погіршення, досягаючи у 17 років 13,8% (р<0,05). У хлопчиків щорічна зміна показника схожа, за винятком такого: він збільшується між 7 і 9 роками з 13,4 до 16,4%, після чого зменшується до 12,7% у 17 років (р<0,05). В обох випадках це зумовлено аналогічною зміною оздоровчої (використання фізичних вправ) рухової активності, оскільки побутова рухова активність дівчаток (дівчат) збільшується від 9,4% у 7 до 12,3% у 17 років, хлопчиків (хлопців) -- від 8,2 до 10,3% (р<0,05). Зазначене засвідчує резерв для підвищення їхньої оздоровчої та загальної рухової активності після вказаного віку до норми, визначеної для дітей без порушень розвитку (16-20%; за В.С.Язловецьким (2000)).

Таблиця 1 - Періоди найбільшого приросту і вияву високих (3 бали за методикою GMFM) результатів у дітей шкільного віку з різними формами церебрального паралічу при виконанні рухових завдань із самозабезпечення, (у кожній групі n=25)

Водночас виявлено, що динаміка інтелекту не залежить від форми церебрального паралічу, а між 7 і 17 роками характеризується незначним покращенням у 15 та суттєвим -- у 12-13 і 16 років. При цьому від 7 до 17 років спостерігається диспропорція в структурі інтелекту, що зумовлено автономністю, відносно високим розвитком вербальних, недорозвиненістю просторово-зорових функцій і якістю міжфункціональних зв'язків. Щодо зумовлених формою захворювання особливостей, то учні з гіперкінезом і атонічно- астатичною формами відзначаються вищим рівнем розвитку інтелекту ніж учні зі спастичною диплегією і, особливо геміпарезом, а також відмінністю періодів найбільшого приросту перцептивних і пов'язаних з пам'яттю й увагою функцій. Отримані дані дозволяють максимально узгодити природну тенденцію зміни цих функцій з навчанням, надаючи найбільші обсяги матеріалу в періоди їх суттєвого покращення та використовуючи зміст і способи передачі інформації, що сприяють максимальній участі у процесі вербальних функцій.

У четвертому розділі «Обґрунтування основ організаційно-методичного забезпечення рухової діяльності дітей шкільного віку з церебральним паралічем у фізичному вихованні та його реалізації в спеціальних навчальних закладах» подані результати дослідження, спрямованого на визначення оптимальних форм, засобів фізичного виховання та змісту основних складових управління психофізичним станом учнів з церебральним паралічем у процесі фізичного виховання в спеціальних навчальних закладах. Так анкетне опитування вчителів фізичного виховання, фахівців фізичної реабілітації та експертна оцінка їхніх відповідей виявили, що оптимальним для таких учнів є зміст, що передбачає традиційні (елементи гімнастики, плавання, рухливих, спортивних ігор, лижної підготовки, легкої атлетики) та нетрадиційні (атлетична, дихальна і східна гімнастики, аеробіка, стретчінг) для їхнього фізичного виховання види вправ, адаптовані в обох випадках до рухових можливостей учня. Щодо форм занять, то в спеціальних загально- і професійно-освітніх навчальних закладах такими впродовж тижня повинні бути: щонайменше два існуючих уроки фізичного виховання і заняття ЛФК, а також як обов'язкові позаурочні (щоденно гімнастика до занять, рухливі перерва і хвилинки, заняття у спортивних секціях), щомісячні масові рекреаційно-оздоровчі заходи, у професійно-освітньому навчальному закладі -- додатково рухлива пауза під час навчально-виробничої діяльності й самопідготовки.

Водночас важливими для ефективної організації та формування змісту рухової діяльності є дані про чинники, які визначають основні складові системи управління в процесі фізичного виховання учнів. Порівняння змісту таких чинників в учнів з церебральним паралічем та без порушень розвитку засвідчило ідентичність зовнішнього нерегульованого та регульованого чинників. Змістом нерегульованого чинника були однакові умови довкілля, змістом регульованого -- суспільні вимоги до спрямованості фізичного виховання. Анкетним опитуванням виявлено суттєві розбіжності змісту внутрішніх регульованих чинників цих категорій учнів; у 13-15 років позитивно ставляться до занять фізичними вправами 89,7% дівчат (88% хлопців) з церебральним паралічем і тільки 56,5% дівчат (68,2% хлопців) без порушень розвитку; у 16-17 років -- відповідно 76,2 (81,5%) та 34,5 (53,4%) (р<0,05).

Коло цих інтересів у 13-15-річних дівчат з церебральним паралічем і без порушень розвитку складає ритмічна гімнастика (відповідно 69,2% і 39,2%), спортивні ігри (30,8 і 27,0%). У хлопців з церебральним паралічем до них належать вправи на силу (38,7%), спортивні ігри (35,9%), бігові вправи (6,7%), у хлопців без порушень розвитку -- спортивні ігри (37,4%), одноборства (11%), атлетична гімнастика (10,3%). У дівчат 16-17 років це відповідно вправи під музику (72,1%), спортивні ігри (19,7%), вправи на тренажерах (4,8%) та аеробіка (30,7%), спортивні ігри (16,7%), у хлопців -- вправи на силу (49,5%), спортивні ігри (23,1%), на тренажерах (20,5%) та атлетична гімнастика (17,5%), спортивні ігри (27,3%), східні одноборства (11,6%). Інтереси дівчат і хлопців ґрунтуються на схожих потребах: у 13-15 років -- відповідно отримати позитивні емоції та самовдосконалитися (самовиразитися), у 16-17 -- в усіх додатково покращити соматичне здоров'я. Основні причини нереалізованих інтересів: у 13-15 років -- незадовільний стан здоров'я, брак вільного часу, у 16-17 -- додатково відсутність пропозицій від однолітків про спільну рухову діяльність, боязнь глузувань однокласників.

Суттєві розбіжності виявлено в змісті внутрішніх нерегульованих чинників: у досліджуваний період оздоровча рухова активність дівчат і хлопців з церебральним паралічем значно нижча ніж однолітків без порушень розвитку,-- вона складає, в середньому, 2,5, 3,5% та 7,1, 7,6% часу тижня відповідно (р<0,05); різняться періоди високого, середнього і низького приросту морфофункціональних показників, а їх значення до 14-16 років значно нижчі у перших. Крім цього їхні психічні функції розвинуті значно гірше ніж у фізично здорових однолітків, за винятком вербальних функцій 15-17-річних дівчат і хлопців з гіперкінезом й атонічно-астатичною формами, а відмінності структури інтелекту такі: в перших найбільш розвинуті вербальні, найменше -- функції перцептивної організації інтелекту, в других у 8-10 років найрозвиненіші функції перцептивної організації інтелекту, в 11-14 -- вербальні, 15-16 -- рівень розвитку всіх функцій практично однаковий; найбільший приріст показників виявлено відповідно в середньому та молодшому шкільному віці.

Вищеназвані розбіжності засвідчили необхідність формування для учнів з церебральним паралічем відмінного від пропонованого (Т.Ю. Круцевич, 2000) учням без порушень розвитку змісту складових управління їхнім психофізичним станом у процесі фізичного виховання. У зв'язку з цим запропонована нами розробка передбачала такі основні складові: модельно-цільові характеристики психофізичного стану учнів; медико-педагогічний контроль; оптимальний розподіл у тижні форм занять та оптимальні параметри використаних фізичних вправ. Остання складова містила вправи, конкретизовані за видами, їх кількістю і дозуванням кожної в окремому та серії уроків певної спрямованості, послідовністю використання цих серій у навчальному році, -- все для забезпечення термінової, кумулятивної адаптації і врахування слідового ефекту (В.Н. Платонов, 1988; Ф.З.Меєрсон, 1988; Я.С.Вайнбаум, 1991). Використовували визначені анкетуванням традиційні для фізичного виховання учнів з церебральним паралічем види вправ та запропоновані (С.П. Демчук, 2002) нетрадиційні види -- дихальну гімнастику Ніші, Толкачова, східну Хілтмана, ритмічну. У професійно-освітньому навчальному закладі також використовували вправи для формування навичок у професійно важливих рухах та покращення професійно важливих фізичних якостей.

Фізичні вправи розподілили між інваріантним і варіативним компонентами, що передбачали розв'язання відповідно навчальних завдань та завдань з покращення фізичних якостей, ураховуючи побажання учнів щодо видів таких вправ. Співвідношення компонентів на уроці в школі (виходячи з 36хв основної частини) рівне, на подвоєному уроці у професійно-освітньому навчальному закладі таке: інваріантний -- 29-30 хв, варіативний -- 45 хв (основна частина 74-75 хв), а 60% усіх уроків навчального року спрямували на покращення професійно-орієнтованої, 40% -- загальної фізичної підготовленості учнів.

Дозування вправ для вдосконалення фізичних якостей 13-14-річних учнів, запропоноване нами з урахуванням рекомендацій (Б.В. Сермеєв, 1991; В.О. Романенко, 1999; Л.В. Шапкова, 2003) було таке. Для покращення абсолютної сили на уроці виконувалося чотири вправи (на м'язи кінцівок і спини), кількість підходів у кожній -- один, повторних максимумів (ПМ) -- від 3-4 на першому до 10-11 на останньому уроці такої серії (8 уроків), темп повільний, відпочинок між вправами активний 60-90 с; тривалість комплексу разом з рухливою грою аналогічної спрямованості -- 13-14 хв. Для покращення вибухової сили виконувалося по одній вправі з метання і стрибків (угору чи довжину з місця на товстому м'якому гімнастичному маті), кількість ПМ кожної -- від 3 в одній серії на першому до 6 у двох серіях на останньому уроці такої спрямованості (8 уроків), темп високий, відпочинок між повтореннями в серії пасивний 40 с, між серіями активний 180 с; тривалість комплексу разом з рухливою грою-- 13-14 хв. Гнучкість і рухливість у суглобах покращували під час усіх (68) уроків навчального року, використовуючи чотири вправи (по дві на верхні й нижні кінцівки), кількість ПМ -- по 10-11 на першому уроці, з кожним наступним її збільшували на один до 20-25 (потім вправи замінювали аналогічними), темп виконання середній, відпочинок між вправами активний 60 с, а одночасне розв'язання цього та деяких інших завдань (підготовка м'язів до виконання навчальних завдань, нормалізація стану організму наприкінці) забезпечували виконанням двох вправ у підготовчій, інших двох -- наприкінці основної частини уроку. Загальну витривалість на початку навчання покращували, використовуючи біг у повільному і середньому темпах, на перших уроках -- з переходом при втомі на ходьбу, потім знову на біг тривалістю від 4 хв на перших до 8 хв на останніх уроках серії, яких було 8. Під час лижної підготовки (4 уроки) тривалість виконання вправ у повільному темпі на першому уроці складала 6 хв, на останньому-- 10, в обох серіях уроків тривалість комплексу разом з відпочинком і рухливою грою -- 18хв. Для покращення бистроти виконували три нескладні, добре відомі учням вправи у максимально можливому для кожного темпі по 6 с, кількість ПМ-- від 2 на першому до 4 на останньому уроці такої серії (10 уроків), відпочинок між повтореннями пасивний 40 с, між вправами активний 120 с, тривалість комплексу разом з рухливою грою -- 13-14 хв.