Стратегія конкурентоспроможності україно-польського прикордоння в контексті туристичного співробітництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Диплом

«Стратегія конкурентоспроможності україно-польського прикордоння в контексті туристичного співробітництва»

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОСТО-РОВО-СТРУКТУРНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНУ

1.1 Теоретичні положення просторово-структурної конкурентоспроможності регіону

1.2 Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності на мезорівні управління економікою

1.3 Теоретичні засади управління конкурентоспроможністю на різних рівнях системної ієрархії

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-СИСТЕМНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КОНКУРЕНТО-СПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНУ

2.1 Конкурентоспроможність міжнародного співробітництва у туристичній сфері регіону

2.1.1 Соціально-економічні та інституціональні передумови конкурентоспроможності українсько-польського туристичного співробітництва

2.2 Економетрична оцінка міжнародної конкурентоспроможності туристичної сфери в українських та польських регіонах

РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ І ТАКТИЧНІ ЗАСОБИ ПОСИЛЕННЯ ПРОСТОРОВО-СТРУКТУРНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНУ

3.1 Механізми та напрями підвищення ефективності транскордонного співробітництва

3.2 Заходи з подолання перешкод розвитку українсько-польського транскордонного співробітництва

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

конкурентоспроможність туризм український польський регіон

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВВП - Валовий внутрішній продукт.

ВРП - Валовий регіональний продукт.

ВДВ - Валова додана вартість.

ЄС - Європейський союз.

ТІЦ - туристичні інформаційні центри.

ЄФРР _ Європейський фонд регіонального розвитку.

ТКС - траскордонне співробітництво.

МПП _ міжнародні пункти пропуску.

МКТ _ Міністерство культури та туризму.

ІКПТ _ індекс конкурентоспроможності у сфері подорожей та туризму.

ВЕФ _ Всесвітній економічний форуму.

DEA _ метод огортаючих даних.

РІКТ _регіональний індекс конкурентоспроможності туризму.

ЄІСП _ Європейського інструменту сусідства та партнерства

МЗС - Міністерство закордонних справ.

ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення сталого збалансованого соціально-економічного розвитку держави потребує активізації ринкових перетворень та удосконалення державної регіональної політики, головним критерієм ефективності якої є конкурентоспроможність економіки регіонів. Попри окремі якісні зміни в системі управління регіональним розвитком державній політиці у цій сфері бракує системності та наукової обґрунтованості. Крім того, інтеграція України у глобальний та європейський економічний простір може завдати істотних негативних соціально-економічних наслідків для тих регіонів, які не виробили власної стратегії конкурентоспроможності та не забезпечили формування відповідної суспільної ідеології і громадської підтримки.

Особливої актуальності ці завдання набувають в умовах глобальної конкуренції, впливу наддержавних систем багатостороннього регулювання, застосування єдиних для всіх суб'єктів конкурентної боротьби принципів, правил і норм. Важливість вказаних проблем обумовлюється й подальшою втратою позицій національної економіки у міжнародних рейтингах конкурентоспроможності. На сьогодні до найістотніших перешкод використання конкурентних переваг регіонів України відносяться: просторово-структурні диспропорції та деформації; регіональна асиметрія системи міжбюджетних відносин; надмірна і загрозлива для цілісності й безпеки держави диференціація регіонів за рівнем економічного розвитку та якістю життя людей; нераціональна залежність економіки від кон'юнктурних коливань на зовнішніх ринках та стабільності розвитку від динаміки експорту і критичного імпорту стратегічних ресурсів; необґрунтованість засобів стратегічного програмування соціально-економічного розвитку на регіональному та субрегіональному рівнях.

Відтак, дедалі більше актуалізується потреба в системному дослідженні і розв'язанні проблем посилення конкурентоспроможності економіки регіону, насамперед за рахунок зміцнення факторних конкурентних переваг підприємств базових видів економічної діяльності, стимулювання міжрегіональної інтеграції та збалансованого просторово-територіального розвитку, формування раціональної просторово-секторальної структури регіональної економіки, спроможної адекватно реагувати на зовнішні виклики процесів глобальної та мегарегіональної економічної інтеграції.

В сучасних умовах назріла реальна потреба у визначенні стратегічних пріоритетів та запровадженні дієвих засобів забезпечення конкурентоспроможності економіки регіону, що повинні передбачати такі базові компоненти, як розвиток та удосконалення інституційного базису конкурентної політики на регіональному рівні, створення передумов розвитку територіальних виробничо-господарських комплексів, формування інституційного забезпечення структурних змін, дотримання формальних і неформальних правил економічного життя та взаємовідносин між елементами соціально-економічної системи, ефективної протидії корупції та іллегалізації господарської діяльності, унеможливлення домінування “старих галузей”, гарантування належного рівня якості життя населення і соціальної безпеки на субрегіональному та локальному рівнях системної ієрархії.

Мета дипломної роботи полягає в комплексному дослідженні стратегії конкурентоспроможності україно-польського прикордоння в контексті туристичного співробітництва

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

визначити теоретичні положення просторово-структурної конкурентоспроможності регіону;

проаналізувати методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності на мезорівні управління економікою;

розглянути соціально-економічні та інституціональні передумови конкурентоспроможності українсько-польського туристичного співробітництва;

дослідити економетричну оцінку міжнародної конкурентоспроможності туристичної сфери в українських та польських регіонах

Об'єктом дипломної роботи є відносини, які виникають у процесі визначення стратегії конкурентоспроможності україно-польського прикордоння в контексті туристичного співробітництва

Предмет роботи становлять інститути туристичного співробітництва між Україною та Польщею.

Структура роботи. Для досягнення мети і виконання завдань робота має наступну структуру: вступ, розділ 1( 7-32 с.), розділ 2 ( 33-59 с.), розділ 3 (60-88с.), висновки, додатки - 7.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОСТОРОВО-СТРУКТУРНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНУ

1.1. Теоретичні положення просторово-структурної конкурентоспроможності регіону

Характерними ознаками світової економіки останнього десятиліття ХХ та початку ХХІ ст. стали всеосяжна глобалізація, мегарегіоналізація економічних, політичних і соціальних процесів. Поступова глобалізація та зміцнення взаємозв'язків національних економік та їх регіональних компонентів актуалізують проблеми підвищення їх конкурентоспроможності, як необхідної і достатньої передумови сталого розвитку в жорсткому конкурентному середовищі.

Економічна наука включає три концептуальних підходи до розуміння конкуренції залежно від природи взаємодії ринку та економічного суб'єкта: поведінковий, структурний та функціональний (табл. 1.1). Згідно з трактуванням А. Юданова під ринковою конкуренцією потрібно розуміти боротьбу за обмежений обсяг платоспроможного попиту покупців, що здійснюється суб'єктами економічного господарювання на доступних їм сегментах ринку [68]. І. Спірідонов визначає конкуренцію як економічний процес взаємодії, взаємозв'язку і боротьби між підприємствами з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції, задоволення потреб покупців і одержання найбільшого прибутку [57]. Н. Тарнавська розглядає конкуренцію з позицій сприйняття суб'єкта господарювання як економічної системи, що прагне утриматися на ринку й успішно функціонувати як єдине ціле, протидіючи небажаним зовнішнім впливам і реалізуючи при цьому свої економічні інтереси. Співпраця з іншими суб'єктами господарювання з метою покращення власної конкурентної позиції трактується як варіант суперництва [25, 60]. Наведені підходи до визначення сутності конкуренції більшою мірою базуються на дефініціях суперництва та боротьби. Водночас сучасні дослідники все частіше керуються не визначенням конкуренції як винятково процесу боротьби та суперництва, а як процесу економічної взаємодії суб'єктів господарювання в певних умовах та ситуаціях за різними сценаріями (кооперування, конкурування, співробітництва, змагання, суперництва, конфлікту та співіснування), що варто вважати важливою передумовою структурної конкурентоспроможності регіону.

Таблиця 1.1 Концептуальні підходи до розуміння сутності конкуренції

Підхід	Сутнісні характеристики підходу	Науковці та дослідники
1. Поведінковий	- виявлення особливостей стратегії поведінки суб'єктів господарювання у боротьбі за платоспроможний попит; - мотивація суб'єктів господарювання щодо забезпечення конкурентоспроможності на ринку полягає в оволодінні ресурсами споживача через максимальне задоволення їх потреб; - нехтування фактом, що конкурентна боротьба ведеться не лише за платоспроможний попит, але й за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, результатів науково-технічного прогресу, кваліфікованої робочої сили тощо.	А. Сміт, М. Портер, А. Радигіна
2 Структурний	- ринковий механізм знеособлений, не залежить від дій окремих осіб та суб'єктів господарювання, важливими є лише структура ринку та умови функціонування на ньому; - конкуренція розглядається як механізм регулювання пропорцій суспільного виробництва, в результаті дії якої відбувається міжгалузева міграція факторів виробництва; - конкурентний рішок характеризується наявністю значної кількості продавців однорідної продукції, в межах якого частка обсягу продажу окремого підприємства настільки мала, що не може істотно вплинути на цінупродукції.	Ф. Еджоурт, А. Курно, Дж. Робінсон, Е. Чемберлін
3. Функціональний	- конкуренція розглядається як чинник економічного зростання внаслідок орієнтації суб'єктів господарювання на впровадження інноваційної стратегії розвитку; - для досягнення конкуренції на ринку суб'єктам господарювання необхідно постійно знижувати витрати на виробництво продукції та пропонувати споживачам на ринку нову продукцію для задоволення зростаючих потреб.	Й. Шумпетер, Ф. Хаєк

Сучасна концепція конкурентоспроможності економічних систем, яка дедалі активніше пропонується у вітчизняних та зарубіжних наукових працях, пов'язує конкурентоспроможність не тільки з «внутрішнім», але і з «зовнішнім» поглядом на ринкову систему [45]. Експерти Міжнародної Маркетингової Групи визначають конкурентоспроможність як здатність продукту або підприємства задовольняти конкретну потребу порівняно з аналогічними об'єктами, представленими на ринку; вона визначає здатність об'єкта витримувати конкуренцію з аналогічними об'єктами на ринку [45] . У зарубіжній економічній літературі поширене визначення конкурентоспроможності як здатності країни чи підприємства розробляти та виготовляти товари і послуги вищої якості або ж за цінами, значно нижчими, порівняно з конкурентами [34] .

Досить точно висловлюється з цього приводу С. Семів: “… у ринковій системі господарювання категорія конкурентоспроможності є однією з головних, оскільки у ній концентровано виражаються економічні, науково-технічні, виробничі, організаційно-управлінські, маркетингові можливості як окремого суб'єкта господарської діяльності, так і економіки загалом. Конкурентоспроможність як комплексна соціально-економічна категорія відображає потенційні можливості ефективної інтеграції держави, її регіонів, галузей і окремих підприємств у світогосподарські зв'язки, успішної участі в міжнародній кооперації та поділі праці” [56].

Дослідник проблем конкурентоспроможності, автор концепцій конкурентної стратегії та міжнародної конкурентоспроможності М. Портер наголошував на необхідності забезпечення високого рівня конкурентоспроможності національної економіки як засобу підвищення добробуту суспільства. Він зазначав: “Конкурентоспроможність - не самоціль. Основним є забезпечення громадянам достатньо високого та зростаючого рівня життя, а це залежить від продуктивності використання національних ресурсів - праці та капіталу” [23]. Дж. Сакс розглядає конкурентоспроможність як інструмент та передумову сталого економічного розвитку. Він наголошує на тому, що конкурентоспроможність національного господарства - це здатність досягнути стійкого економічного зростання в середньостроковій перспективі та її характеризують наявність здорового ринку, чинників виробництва та інших характеристик, що формують потенціал для досягнення стабільного економічного зростання [23].

Вітчизняні та іноземні науковці зосереджуються у своїх дослідженнях на різних підходах до цієї категорії, яка визначається залежно від стану конкурентоспроможності продукції до узагальненого показника стійкості суспільно-економічної системи країни.

Доцільно наголосити, що високий рівень конкурентоспроможності регіону, галузі, підприємства неможливий без урегульованості основних балансів економічного, політичного, соціального характеру та сформованості адекватних інфраструктурних елементів. Відтак, основний рівень забезпечення конкурентоспроможності - макроекономічний, на якому визначаються основні умови функціонування всієї господарської системи держави. Наступним за важливістю є мезорівень, де формуються перспективи розвитку її регіонів. Тут створюються сприятливі передумови для успішної роботи підприємств окремих галузей (науково-технічні, трудоресурсні, інституційні тощо). Завершальна стадія творення конкурентоспроможності відбувається на мікрорівні - у вигляді співвідношення ціни та якості товару. Це співвідношення залежить від: умов, які склалися на двох попередніх рівнях; здатності використовувати свої ресурси, національні та специфічні переваги [64].

Проблемам конкурентоспроможності приділялося багато уваги з боку вітчизняних науковців на різних етапах становлення і розвитку національної економіки, проте особливої актуальності ці питання набули в трансформаційний період, коли перемагав економічний агент, який володів конкурентними перевагами. Зараз інноваційність, розвинута інфраструктура, якість інституцій, високі макроекономічні показники, потужний науковий потенціал, висококваліфікована робоча сила, ефективна ринкова економіка, технологічна готовність, якісне ведення бізнесу та інші фактори визначають успіх у конкурентній боротьбі та є домінантною передумовою конкурентоспроможності [67].

Особливо цікавими видаються результати дослідження на основі неофіційного опитування, яке було проведене серед науковців протягом травня 2007 р. - учасників програм Courants du Monde (Франція) та EU and European economic zone (Бельгія), які переконливо свідчать про те, що в процесі безперервних структурних зрушень чинник ефективних інституцій та інновацій як основа конкурентоспроможності набуває усе більшого значення (додаток А).

На думку Л. Ковальської, до елементів та умов, які формують конкурентні переваги регіону, належать географічне розташування, величина природно-ресурсного потенціалу, рівень інвестиційної привабливості, інноваційного розвитку, інтелектуального, трудового та фінансового потенціалу [22].

Я. Жаліло відзначає, що важливою складовою становлення конкурентоспроможності національної економіки є досягнення конкурентоспроможності галузі. Водночас, на його переконання, конкуренції між галузями не існує, конкурують між собою та із зарубіжними підприємствами окремі підприємства певної галузі. Тому саме ефективність кожного з сукупності підприємств галузі, для яких створені державою сприятливі економічні умови функціонування, формує її конкурентоспроможність як невід'ємної компоненти національної економіки та відображає привабливість галузі для міжгалузевого відпливу капіталів та імпорту зарубіжних інвестицій [24].

Просторова зосередженість підприємств також представляє певну однорідну сукупність - регіональну, яку можна розглядати як окремий об'єкт конкурентоспроможності. Відрізняється і розвиток видів економічної діяльності в територіальному аспекті. Це найбільше стосується тих, які значно залежать від територіальних відмінностей, наприклад будівельного комплексу, сільського господарства, туристичної діяльності тощо. Тому економіка регіону в цілому і окремі її галузі в регіональному аспекті теж можуть бути об'єктом оцінки конкурентоспроможності.

Академік М. Долішній зазначив, що для визначення терміну “регіональна політика”, необхідно тлумачити це поняття в широкому та вузькому розумінні. У першому випадку це політика, яку провадять держава щодо регіонів і регіони в межах наданих їм повноважень. У другому випадку регіональна політика звужується винятково до дій держави, тому йдеться про державну регіональну політику [14]. При цьому регіональна політика реалізується за допомогою методів, які враховують історичну, етнічну, соціальну, економічну та екологічну специфіку територій [14].

Науковець акцентує увагу на тому, що за сьогоднішніх умов регіональна політика стає вагомим інструментом просторового регулювання соціально-економічного розвитку, особливо в тих сферах, де дія ринкових важелів обмежена (соціальній, екологічній, науково-технічній). Тільки через механізми регіональної політики як важливого елемента загальнонаціональної стратегії можна активізувати внутрішні потенціали регіонів для соціально-економічного зростання територій і держави в цілому. Саме регіональна політика може стати універсальним засобом ефективного використання внутрішніх регіональних резервів, чого важко досягти за допомогою галузевих методів управління.

Стратегічними векторами нової регіональної політики визначається: пошук компромісу в питаннях економічної свободи регіонів; реалізація принципу розширення міжрегіональної економічної взаємодії; запровадження механізмів подолання асиметрії розвитку та підтримки депресивних територій; стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку; зміцнення матеріальної бази територіальних громад; активізація транскордонного співробітництва [24].

З. Варналій наголошує, що підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їх ресурсного потенціалу повинно здійснюватися за такими пріоритетними напрямами:

реструктуризація економічної бази окремих регіонів і створення умов для диверсифікації на новій технологічній основі; ?

розбудова та модернізація інфраструктури, що сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості регіонів [12].

Загалом конкурентоспроможність регіону визначається показниками макроекономічної динаміки; ефективності діяльності органів місцевого самоврядування та державної регіональної політики; ефективності бізнесу, зокрема у приватному секторі; розвиненості інфраструктури.

Гарантування високого рівня просторово-структурної конкурентоспроможності регіону є етапним та динамічним процесом. Так, динамічно-структурна модель оптимізації характеристик просторово-структурної конкурентоспроможності регіону може розглядатися як наявність складників (індексів конкурентоспроможності):

де

IIB - індекс розвитку інституційного базису конкурентоспроможності регіону;

ICSE - індекс рівня конкурентоспроможності стратегічно важливих підприємств (бюджетоутворюючих та підприємств, які мають важливе значення для економіки регіону);

IDE - індекс рівня демонополізації економіки;

IBA - індекс рівня ділової активності (зниження інертності економіки);

ISBP - індекс рівня розвитку державно-приватного партнерства;

IIA - індекс інноваційно-інвестиційної активності суб'єктів підприємництва (чинника посилення конкурентоспроможності економіки регіону);

IED - індекс структурних зрушень в економіці (внаслідок раціональної структури видів економічної діяльності та належної частки в структурі економіки галузей із значною доданою вартістю);

IEР - індекс територіальних змін на регіональному та місцевому рівні (внаслідок структурно збалансованого соціально-економічного розвитку);

IESSC - індекс рівня забезпечення структурних складових елементів конкурентоспроможності регіону (якості життя населення та економічного зростання);

IRС - індекс узагальнюючого показника рівня конкурентоспроможності регіону.

Методологічною основою окресленого підходу є системний характер політики забезпечення просторово-структурної конкурентоспроможності регіону та розгляд її як функції структурних складників та напрямів зміни визначальних параметрів в їх межах.

На думку І. Крючкової, у світовій економічній науці минулого століття в дослідженнях економічного зростання превалював факторний підхід, причому головними чинниками розвитку спочатку вважалися інвестиції у фізичний капітал та інфраструктуру [27]. Було визначено граничну ефективність окремих факторів, насамперед капіталу. Цe привернуло увагу до структурних процесів, зокрема до рівня інвестицій у ВВП та міри заміщення робочої сили капіталом. Проте вже наприкінці минулого століття науковці стали відводити провідну роль групі чинників, які не відображають класичні матеріальні та людські фактори виробництва, а характеризують економічне середовище: відкритість, макроекономічна стабільність, верховенство закону, розвиненість інституцій, відсутність корупції, ринкова орієнтація, бюджетна прозорість.

Відтак, на сучасному етапі розвитку в результаті суттєвих структурних зрушень в економіці, змінюється і роль пріоритетних для визначення конкурентних переваг чинників. Із розвитком виробництва та науково-технічним прогресом на конкурентоспроможність значною мірою впливають фактори вищого порядку, які є наслідком еволюційних прогресивних змін та наукових досягнень у суспільстві, створюючи при цьому конкурентні переваги нового рівня. Сюди відноситься інтелектуальний потенціал та рівень освіченості, розвиток інституційного середовища, виробнича та ринкова інфраструктура, інвестиційна діяльність, комунікації, впровадження інновацій (технологічних, технічних, виробничо-організаційних, управлінських, соціальних, економічних тощо) [6].

1.2 Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності на мезорівні управління економікою

Передумовою обґрунтування теоретичних основ оцінки конкурентоспроможності регіону є вивчення її чинників, а також їх впливу на суб'єкти ринкових відносин. Зауважимо, що ці проблеми вивчали: С. Гареллі, Я. Жаліло, І. Крючкова, С. Писаренко, М. Портер, Дж. Сакс, С. Семів [24, 26, 44, 4]. Узагальнення праць вказаних науковців дозволяє сформувати сукупність чинників конкурентоспроможності економіки регіону (додаток Б).

Відповідно до запропонованого підходу чинники конкурентоспроможності регіону поділено на три групи: макроекономічного впливу, мезо- та мікрорівня. Причому об'єктами зміцнення конкурентоспроможності регіону передусім є чинники мезо- та мікрорівня, а макроекономічні мало впливають на місцевому рівні, визначаються більшою мірою державною політикою і ринковим середовищем у країні.

Як уже зазначалося, дослідження конкурентоспроможності є однією з найважливіших складових елементів досліджень ринкових відносин, орієнтиром формування економічної політики. Тому категорія “конкурентоспроможність” має різні трактування як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних спеціалістів. Це свідчить, з одного боку, про значну актуальність та складність проблеми, а з другого - про незавершеність її методологічної розробки та необхідність подальших досліджень.

Так, на думку І. Данилова [11], аналіз сутності категорії «конкурентоспроможність» потребує розгляду цього поняття з різних позицій:

економічної як основи існування;

ринкової як змагання на ринку;

юридичної як підтвердження відповідності законодавству;

філософської як рушійної сили розвитку суспільства;

психологічної як підтвердження відповідності сподіванням;

соціальної як відповідності потребам соціального розвитку підприємства, країни.

Ефективність функціонування сукупності підприємств галузі формує її конкурентоспроможність як невід'ємний елемент конкурентоспроможності економіки регіону та є показником привабливості галузі для міжгалузевого і міжрегіонального, у тому числі транскордонного перерозподілу капіталів та залучення нових інвестицій. Галузевий рівень здебільшого є основним об'єктом впливу різних державних заходів та програм [24]. Відтак, ця категорія має суттєве методологічне та практичне значення.

Сутність формулювання конкурентної стратегії складається із зівставлення бізнес-одиниці (компанії) та її оточення. Незважаючи, що оточення є вельми широким та охоплює як економічні, так і соціальні сили, ключовим елементом зовнішнього середовища суб'єкта господарювання є галузь чи галузі, в яких він конкурує. Структура галузі значною мірою визначає “правила гри”, а також варіанти конкурентної стратегії. Сили, які діють поза галуззю, мають відносну роль. Оскільки зовнішні фактори, як правило, впливають на всі підприємства галузі, центр проблеми пов'язаний із різними можливостями взаємодії підприємства з цими силами [48].

Конкуренція в галузі виникає з її базисної економічної структури і виходить далеко за межі поведінки існуючих конкурентів. За М. Портером, «... в будь-якій галузі економіки сутність конкуренції визначається п'ятьма силами: загрозою появи нових конкурентів; загрозою появи товарів та послуг-замінників; спроможністю постачальників комплектуючих виробів торгуватись (ринкова сила постачальників); спроможністю покупця торгуватись (ринкова сила покупця) та суперництвом між існуючими конкурентами» (рис. 1.1) [].

Ця модель є зручним концептуальним інструментом діагностики конкурентної ситуації на ринку, визначення важливості та впливу кожної з цих сил. Модель відображає сутність конкуренції, оскільки показує, як ці п'ять сил взаємодіють між собою, створюючи низку обставин, що в сукупності і описується поняттям «конкуренція».

Рис. 1.1 Сили, які визначають конкуренцію в галузі

Вищеописана модель М. Портера сьогодні може бути доповнена додатковим чинником - “вплив інституцій”. У період трансформаційних процесів особливе значення має державне регулювання на різних рівнях економіки.

Завдання конкурентної стратегії кожного підприємства полягає в тому, щоб знайти таку позицію в галузі, яка забезпечить йому захист від цих конкурентних сил чи вплив на них із вигодою для себе.

Сукупність п'яти конкурентних сил визначає інтенсивність галузевої конкуренції. При цьому найбільш впливова сила або сили відіграють ключову роль з погляду формулювання стратегії. Ці сили відображають, що конкуренція в галузі виходить за межі впливу діючих учасників. Споживачі, постачальники, субститути, потенційні учасники _ всі вони “конкуренти” для підприємств галузі, які можуть бути більше чи менше впливовими залежно від конкретних обставин. Конкуренція в такому широкому діапазоні може розглядатися як своєрідне розширене змагання.

Базисну структуру галузі, яка визначає конкурентні сили, слід відокремлювати від короткострокових факторів, яким притаманний тимчасовий вплив на конкуренцію та прибуток. Кожна бізнес-одиниця, яка взаємодіє з структурою галузі, буде володіти унікальними перевагами та недоліками. У той же час структура галузі може змінюватися під впливом часу [9].

Особливістю галузевого рівня є те, що конкурентоспроможність визначається наявністю у галузі конкурентних переваг, які дозволяють, по-перше, виробляти (з витратами не вище інтернаціональних) продукцію високої якості, яка би задовольняла потреби конкретних груп споживачів відносно споживчих цінностей товарів, їх ринкової новизни та вартості і, по-друге, постачати її на конкурентний ринок в оптимальні терміни, які диктуються ринковою ситуацією [9].

Дія розуміння природи об'єктної конкурентоспроможності в якості основної одиниці необхідно розглядати галузь, тобто групу конкурентів, які виготовляють аналогічні товари (чи послуги) та безпосередньо змагаються між собою.

Оцінка рівня конкурентоспроможності різних об'єктів або їх композицій є складною і важливою задачею з наступних причин:

по-перше, у конкурентоспроможності фокусуються багато чисельні результатні показники;

по-друге, на сьогодні відсутня загальновизнана методика оцінки конкурентоспроможності різних об'єктів;

по-третє, в Україні технічна, економічна, кадрова та соціальна політика не орієнтовані на забезпечення конкурентоспроможності різних об'єктів, особливо, якщо розглядати просторово-структурну компоненту як об'єкт оцінки.

Першим відзначимо метод оцінки конкурентоспроможності виробника шляхом оцінки рівня за критерієм порівняльних переваг. За визначенням Б. Курганської [28], в основу покладено класичну теорію міжнародного поділу праці. Згідно із законом порівняльних переваг країна спеціалізується на виробництві та експорті таких товарів, виробництво яких відносно дешевше, та на імпорті таких, що значно дешевші за кордоном. Розміщення виробництва (міжнародний розподіл праці) між країнами відповідає закону порівняльних витрат - спеціалізації країни на виробництві тих товарів, на які в неї найнижчі витрати (за абсолютною величиною вони інколи можуть дещо перевищувати витрати конкурентів). З огляду на це, передумовою для завоювання тією чи іншою галуззю міцних ринкових позицій, тобто її конкурентоспроможності, стають переваги країни, що забезпечують відносно менші витрати на виробництво у певній галузі.

При оцінці характеру розподілу ринкових часток у конкурентному середовищі використовують показник міри концентрації виробництва в галузі. З його допомогою, як зазначає В. Запухляк [16], оцінюють рівень монополізації ринку - величини, обернено пропорційної до інтенсивності конкуренції. Тут застосовується так званий “чотиричастковий показник концентрації”.

Відзначимо також метод оцінки конкурентоспроможності, що базується на теорії ефективної конкуренції. В його основу покладено твердження: чим міцніші ринкові позиції окремих підприємств, тим більша конкурентоспроможна вся галузь [28]. Вчені, що поділяють цей підхід, стверджують, що при аналізі конкуренції на рівні галузі насамперед йдеться про змагання підприємств, оскільки саме від їх діяльності залежить стан галузі. Так, для визначення конкурентоспроможності галузі зіставляються положення підприємств, які входять в неї, на основі спільних показників.

Конкурентоспроможність галузі розглядається на агрегованому рівні та у визначеному часовому інтервалі відносно інших галузей та секторів економіки, а також відносно аналогічних виробників за кордоном. Відзначимо три основні чинники конкурентоспроможності галузі: ресурсний (витратомісткість); ціновий (рівень та динаміка цін на ресурси виробництва та готову продукцію); фактор середовища (економічна політика держави та її вплив на контрагентів).

Наведені чинники агрегуються відносно до конкурентоспроможності галузі. Таким чином, рівень продуктивності виробництва у галузі, яка характеризує динаміку галузевих цін на сировину, напівфабрикати, трудові ресурси та готову продукцію, пов'язана з промисловою, зовнішньоекономічною політикою держави в межах її національної стратегії соціально-економічного розвитку.

Оскільки конкурують на світовому ринку та задовольняють попит на внутрішньому ринку не галузі, а підприємства, то при оцінці рівня конкурентоспроможності галузі потрібно брати за основу конкурентоспроможність підприємства.

Додамо, що оцінка статичної чи динамічної конкурентоспроможності регіону з метою обґрунтування пріоритетів та стратегічних заходів її посилення потребує комплексної методики, яка б узагальнювала використовувані методичні підходи на різних рівнях системної ієрархії управління (національному, міжнародному, регіональному, транскордонному, галузево-секторальному) в межах послідовності трьох етапів - підготовчого, аналітичного та результуючого (додаток В).

Зміст підготовчого етапу складає вибір мети та завдань методики оцінки, до яких відносяться:

виявлення конкурентних переваг регіону на зовнішніх ринках;

методи оцінки економічного потенціалу регіону, у тому числі за видами економічної діяльності;

методи розрахунку інтегрального індексу конкурентоспроможності регіону та індексів конкурентоспроможності за видами економічної діяльності.

Другий, аналітичний етап першочергово передбачає застосування методів порівняльного аналізу конкурентоспроможності регіону на міжнародному рівні та статистичного визначення його конкурентних позицій на зовнішніх ринках.

Для цього необхідна розробка методики порівняльних оцінок міжнародної конкурентоспроможності як сукупності різноманітних методичних підходів та економетричних методів аналізу.

1.3 Теоретичні засади управління конкурентоспроможністю на різних рівнях системної ієрархії

Проблеми формування досконалого конкурентного середовища та забезпечення конкурентоспроможності соціально-економічних систем різних рівнів, досліджені зарубіжними і вітчизняні науковцями, ще недостатньо обґрунтовані методичним забезпеченням з управління конкурентоспроможністю регіону та її оцінки, особливо у сучасних умовах, на посттрансформаційному етапі розвитку економіки.

При управлінні конкурентоспроможністю необхідно базуватися на тому, що згідно із загальноприйнятими науковими підходами це поняття інтерпретують і використовують залежно від об'єкта дослідження [21, 49, 65]:

товару _ його конкурентоспроможності умовам ринку за технічними, економічними та іншими характеристиками:

підприємства _ здатності виробляти необхідні товари відповідної якості за оптимальною ціною у потрібний час і задовольняти потреби покупців краще, ніж інші підприємства:

галузі _ можливості підприємств, що входять до неї, конкурувати з підприємствами аналогічної галузі в інших регіонах чи країнах:

регіону _ здатність територіально-господарського комплексу використовувати конкурентні переваги у виробництві товарів, послуг, залученні інвестицій, інновацій та покращенні якості людського капіталу, порівняно з іншими регіонами;

національної економіки _ спроможність конкурувати з іншими країнами на міжнародному ринку товарів, послуг, капіталів, технологій, робочої сили.

При управлінні конкурентоспроможністю економіки регіону необхідно базуватися на такій послідовності етапів (завдань) її зміцнення:

1) забезпечення конкурентоспроможності окремих економічних агентів;

2) формування належних інтеграційних передумов конкурентоспроможності суб'єктів підприємництва;

3) гарантування конкурентоспроможності базових видів економічної діяльності;

4) формування раціональної галузевої і просторової економки;

забезпечення конкурентоспроможності економіки регіону;

створення об'єктивних необхідних і достатніх передумов забезпечення конкурентоспроможності національної економіки держави.

Використання розроблених М. Портером теоретичних основ конкурентоспроможності дозволяє модифікувати “ромб конкурентоспроможності” регіону відповідно до управління процесом її забезпечення (рис. 1.2).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Детермінанти конкурентних переваг економіки регіону

Таким чином, основою створення конкурентних переваг регіону виступають:

суб'єкти управління процесом забезпечення конкурентоспроможності регіону, на які покладено завдання вдосконалення нормативно-методичного забезпечення конкурентоспроможності регіону, стратегічного планування і проектування регіональної та міжрегіональної конкурентоспроможності, реалізації ефективної і повноцінної державної регіональної політики, включаючи децентралізацію влади і фінансових ресурсів;

суб'єкти господарської та підприємницької діяльності, функціонування яких залежить від ефективного використання сировинних, трудових та фінансових ресурсів, повноцінної інфраструктури, належної техніко-технологічної бази, здорового конкурентного середовища, наявності економічного потенціалу та передумов розвитку;

населення регіону, до основних характеристик конкурентоспроможності якого варто віднести розвиток людського капіталу, підвищення рівня якості життя, покращення системи соціальних послуг, капіталізацію життя і праці;

співробітництво з іншими країнами та регіонами на основі розвитку інтеграційних форм діяльності.

Управління конкурентоспроможністю регіону потребує усвідомлення відповідного механізму реалізації цього процесу. Проблеми формування механізму забезпечення конкурентоспроможності як суб'єктів первинної ланки економіки, так і економіки регіону загалом неодноразово розглядалися в працях вітчизняних і зарубіжних учених.

Механізм забезпечення конкурентоспроможності як послідовність дій розглядає І. Галиця. Для досягнення високого рівня конкурентоспроможності суб'єктів господарювання та економіки загалом науковець вважає необхідними такі заходи [8]: (1) поступове підвищення інноваційності державного управління на національному і місцевому рівнях, причому здебільшого за рахунок так званого випередження; (2) посилення узгоджувальної координаційної функції держави: (3) популяризація серед топ-менеджменту підприємств засобів виживання в сучасному глобальному середовищі; (4) реалізація заходів щодо медичної профілактики та підвищення рівня охорони здоров'я. Запропонований І. Галицею підхід до формування концептуальних засад механізму забезпечення конкурентоспроможності позбавлений системності, а подані заходи скорше можна вважати напрямами розвитку окремих конкурентних переваг, аніж конкурентоспроможності об'єкта загалом.

Дещо ширше як “систематизовану послідовність дій, призначених для аналізу поточного стану, розрахунку показників відхилення параметрів конкурентоспроможності від норми, що дозволяє знайти слабке місце і, застосувавши комплекс конкретних заходів, усунути недоліки” розглядають механізм забезпечення конкурентоспроможності вітчизняні науковці О. Іванілов, Н. Опікунова і Г. Добривченко [19]. Проте такий методичний підхід видається структурно непропорційним, оскільки занадто багато уваги приділяється оцінці реальної конкурентоспроможності об'єкта порівняно із заходами, спрямованими на зміцнення його конкурентних позицій. Багато уваги приділено внутрішнім критеріям конкурентоспроможності (кадри, виробництво, взаємовідносини із зовнішніми організаціями, організаційні показники, маркетинг), а поза увагою залишилися такі складники конкурентного середовища, як розвиток інфраструктури, нормативно-правове регулювання ринку, митна та фіскальна політика, участь регіону в торговельних об'єднаннях, які мають вирішальний вплив на його конкурентоспроможність.

Тому під механізмом управління конкурентоспроможністю регіону доцільно розуміти сукупність програмно-цільових заходів, спрямованих на розвиток і зміцнення конкурентних переваг на регіональному та місцевому рівнях, реалізацію яких здійснюють органи державного управління, галузеві професійні об'єднання і безпосередньо підприємства з відповідними фінансовими, трудовими та інформаційними витратами (рис. 1.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 Концептуальні засади механізму забезпечення просторово-структурної конкурентоспроможності господарського комплексу регіону

Наведений підхід є комплексним, дозволяє врахувати як складові зовнішнього конкурентного середовища, так і внутрішні критерії конкурентоспроможності економіки регіону. Проте його реалізація вимагає узгодженості керуючих дій на всіх рівнях ієрархії управління, а тому неможлива без налагодження інтеграційних зв'язків між підприємствами, професійними галузевими об'єднаннями та органами державної влади. Особливо важливим завданням є розвиток інтеграційних передумов конкурентоспроможності економічних агентів регіону.

Втім, вагомий доробок названих вчених поєднується з використанням різних підходів до ідентифікації явища кластеризації, протилежних тверджень щодо тлумачення цього поняття раціональної доцільності використання кластерів у стратегіях конкурентоспроможності регіону чи галузі. Так, М. Портер визначає кластери як “...сконцентровані за географічною ознакою групи взаємопов'язаних підприємств, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, асоційованих установ в споріднених галузях, а також пов'язані з їх діяльністю організації (університети, агентства зі стандартизації, торговельні об'єднання) в певних сферах, які конкурують, але при цьому здійснюють спільну діяльність. Кластери звичайно розміщуються в регіонах, а іноді - в окремому місті, де комунікації, логістика та людські ресурси є легкодоступними” [48].

За теоретичною концепцією М. Войнаренка, «...кластер - це галузево-територіальне добровільне об'єднання підприємницьких структур, що тісно співпрацюють з науковими установами, громадськими організаціями та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності продукції та сприяння економічному розвитку регіону» [20].

Для обґрунтування конкретних програмно-цільових заходів забезпечення конкурентоспроможності регіону потрібно здійснити оцінку рівня його поточної конкурентоспроможності. Окремим важливим аспектом управління конкурентоспроможністю економіки регіону є оцінка конкурентних позицій підприємницького сектору регіону, яку доцільно здійснювати на основі поєднання декількох методів, що дозволяє отримати більш достовірні результати і висновки. Послідовність розрахунку інтегрального показника конкурентоспроможності підприємницького сектору регіону подано у вигляді шести основних етапів (рис. 1.4).

Рис. 1.4 Послідовність проведення оцінки рівня конкурентоспроможності підприємницького сектору регіону

На першому етапі необхідно визначити основні характеристики конкурентного підприємницького середовища. Цей етап передбачає використання загальнонаукових методів аналізу, синтезу і порівняння, які допоможуть окреслити основні характеристики конкурентного середовища функціонування підприємств регіону: нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність та її відповідність міжнародним стандартам; умови попиту на продукцію; розвитку підтримуючих і суміжних видів економічної діяльності; конкурентних позицій підприємств на ринку; рівня розвитку підприємницької інфраструктури.

Наступним етапом є визначення усереднених критеріїв і показників конкурентоспроможності підприємств. У наукових працях [10] до таких показників відносять ефективність виробничої діяльності, платоспроможність та фінансову стійкість підприємств і конкурентоспроможність продукції, рівень прибутковості виробничої діяльності.

Зауважимо, що при розрахунку інтегрального показника конкурентоспроможності виникають труднощі, пов'язані з тим, що кожен із показників має різний рівень важливості для розрахунку узагальнюючого коефіцієнта.

Тому необхідно експертним способом визначити коефіцієнти вагомості кожного критерію та показника. Важливість параметрів конкурентоспроможності об'єкта в балах визначають за формулою:

, (1.1.)

де К _ коефіцієнт вагомості m-го критерію оцінки конкурентоспроможності і-ї групи показників;

Сума вагомості всіх параметрів певної групи дорівнює 1.

Загальний вигляд формули розрахунку інтегрального коефіцієнта конкурентоспроможності буде таким:

(1.2.)

де Kke _ інтегральний коефіцієнт конкурентоспроможності;

Ki _ бальна оцінка i-ї групи показників оцінки конкурентоспроможності;

Kvi _ коефіцієнт вагомості i-їгрупи показників оцінки;

_ групи показників оцінки конкурентоспроможності.

Якщо значення інтегрального коефіцієнта Kke < 10, то середній рівень конкурентоспроможності підприємств є низьким; якщо 10 < Kke < 20 _ достатнім, тобто підприємства мають конкурентний потенціал для подальшої діяльності: якщо Kke > 20, то конкурентна позиція підприємства стабільна.

Наступним етапом оцінки конкурентоспроможності сукупності підприємств є безпосереднє визначення значень критеріїв для кожного з них окремо та переведення їх у бали. За результатами бальної оцінки розраховують показник комплексної оцінки за формулою:

(1.3.)

де Kgei. - коефіцієнт групової оцінки j-ї групи показників конкурентоспроможності;

Кim-бальна оцінка j-го критерію оцінки конкурентоспроможності i-ї групи показників;

Kvim, - коефіцієнт вагомості j-го критерію оцінки конкурентоспроможності і-ї групи показників;

Зауважимо, що при використанні запропонованого методу оцінки необхідно охопити найбільш важливі аспекти оцінки господарської діяльності підприємств, виключаючи дублювання окремих показників, що дозволить швидко отримати достовірну інформацію про конкурентоспроможність суб'єктів підприємництва регіону, як важливої характеристики його просторово-структурної конкурентоспроможності.

Теоретико-методичні основи тлумачення поняття конкурентоспроможності регіону, узагальнені в економічній літературі, здебільшого зводяться до рівня якості життя населення та економічного зростання регіону.

Просторово-структурна конкурентоспроможність регіону є дещо повнішою характеристикою його соціально-економічного розвитку та ролі в державі; процес її забезпечення є етапним, а динамічно-структурна модель оптимізації характеристик розглядається як сукупність складників (завдань), перелічених у порядку посилення рівня вагомості:

розвиток інституційного базису конкурентоспроможності регіону;

забезпечення конкурентоспроможності стратегічно важливих підприємств;

демонополізація економіки; посилення ділової активності: розвиток державно-приватного партнерства;

стимулювання інноваційно-інвестиційної активності суб'єктів підприємництва;

ініціювання структурних реформ в економіці; забезпечення просторово-структурних зрушень на регіональному та місцевому рівнях;

підтримка і розвиток структурних складників та покращення узагальнюючого показника рівня конкурентоспроможності регіону.

Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності регіону передбачають декомпонування цього процесу на окремі рівні: особи (трудового капіталу), продукції, підприємства, галузі, сектору економіки, субрегіонів, безпосередньо регіону. Проте інституційно-системна модель просторово-структурної конкурентоспроможності регіону, що виступає методологічною основою її оцінки, є функцією таких структурних складників (та напрямів зміни визначальних параметрів в їх межах), як:

міра гарантування конкурентоспроможності різних об'єктів і рівнів (товарів, підприємств, галузей промисловості та видів економічної діяльності, субрегіонів);

оцінка раціональності структури економіки (частка видів економічної діяльності із значними обсягами доданої вартості; частка інноваційно активних підприємств; частка підприємств, що не здійснюють господарської діяльності; частка тіньового сектора;

рівень просторового розвитку регіону (відношення окремих показників в обласному центрі та на іншій території регіону: обсяг ВРП у розрахунку на одного мешканця; кількість зайнятих на одному підприємстві; дохід та інвестиції на одну особу; частка зайнятих);

ефективність інституційних перетворень та розвиток підприємництва (кількість діючих підприємств на 1 тис. осіб; відношення кількості новостворених підприємств до тих, що припинили діяльність; частка прибуткових підприємств; коефіцієнт системного ризику підприємницької діяльності; кількість злочинних чи дискримінаційних (у т.ч. рейдерських) дій щодо суб'єктів підприємницької діяльності; рівень монополізації (концентрації) економіки; середній період для створення нового підприємства; середній строк отримання ліцензій та дозволів, реєстрації власності);

міра досягнення домінантних складових елементів конкурентоспроможності регіону (рівень якості життя населення, економічного зростання).

У сучасних умовах вирішення проблеми посилення просторово-структурної конкурентоспроможності регіону неможливе без радикальних структурних зрушень в економіці, які би передбачали організаційно-економічне забезпечення конкурентоспроможності господарських систем із обов'язковим урахуванням удосконалення інституційного середовища. Детермінантами забезпечення конкурентоспроможності регіону (з визначеними їх функціями і завданнями) насамперед є суб'єкти управління цим процесом - регіональні та місцеві органи влади, суб'єкти господарської та підприємницької діяльності, інституції громадянського суспільства, включно з іншими регіонами країни.

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-СИСТЕМНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНУ

2.1 Конкурентоспроможність міжнародного співробітництва у туристичній сфері регіону

2.1.1 Соціально-економічні та інституціональні передумови конкурентоспроможності українсько-польського туристичного співробітництва

Як показує досвід багатьох країн, зокрема тих, що розвиваються, важливим та дієвим чинником посилення конкурентоспроможності регіону є міжрегіональне співробітництво, у тому числі з прикордонними регіонами сусідніх держав.

Регіони України і Польщі займають вигідне географічне та геополітичне положення в центрі Європи на перетині важливих транспортних магістралей, володіють багатими природно-кліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку і конкурентоспроможності широкого спектра видів туризму. Більшість регіонів сусідніх країн володіють туристичними ресурсами трьох видів (природно-рекреаційні; об'єкти історичного та культурного минулого; об'єкти, що відображають сучасні здобутки національної економіки), які створюють потенційно високі конкурентні переваги України та Польщі порівняно з іншими країнами Європи. В той же час слаборозвинена фізична і туристична інфраструктура, низький рівень економічної безпеки підприємництва, громадян ускладнюють зміцнення конкурентоспроможності суб'єктів ринку туристичних послуг.

Аналіз кількісних показників участі України та Польщі у взаємних туристичних обмінах демонструє позитивну динаміку. У рейтингу основних країн в'їзного туризму в Україну Польща посідає впродовж кількох років друге місце із щорічним збільшенням обсягів туристичних потоків. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Динаміка туристичних обмінів між Україною та Польщею у 2007-2011 [1]

Показники	Роки
	2007	2008	2009"	2010	2011
За даними Державної прикордонної служби та Державної служби туризму та курортів України шзму та ку] х>ртІв України
Кількість туристів, які прибрали в Україну, млн осіб	23,1	25.4	20,7	22.4	26,7
Кількість польсьик туристів, які прибрали в Україну, млн осіб	1. ІЗ	5.24	2.54	5.57	6.54
Частко польських туристів у загальному обсязі в'їзного потоку, %	19	20.6	12	19.6	22
Кількість українських туристів, які виїжджали за кордон, млн осіб	17,3	15.5	15,3	17,9	19,3
Кількість українських туристів, які виїжджали в Польщу, млн осіб	4.38	2.25	3.0	5.25	6.0
Частка українських туристів, які виїжджали в Польщу у загальному обсязі виїзного потоку, %	25	15	19	18	29
Сальдо туристичних обмінів між Україною та Польщею, млн осіб	0.05	2,99	-0,45	3,09	4,45
За даними інституту турнзму Республіки Польща
Кількість туристів, які прибували в Польщу, млн осіб	66.2	60.0	53.9	61.9	63.7
Кількість українських туристів, які прибувати в Польщу, млн осіб	5.44	3,32	3.52	4,37	6.56
Частка українських туристів у загальному обсязі в'їзного потоку. %	8	6	7	8	9
Кітькість польських туристів, які виїжджали за кордон, млн осіб	6.9	7.6	6.3	7.3	8.5
Кількість польських туристів, які виїжджали в Україну, млн осіб	0.25	0.15	0.10	0.19

Подобные документы

• Основні напрями діяльності та спеціальні проекти ВТО

  Історія створення Всесвітньої туристичної організації - міжнародної міжурядової організації в галузі туризму. Встановлення ефективного співробітництва організації з відповідними органами ООН та її спеціалізованими закладами. Мета діяльності організації.
  
  презентация [806,0 K], добавлен 07.05.2015
  

• Діяльність суспільних організацій у підвищені туристичної конкурентоспроможності міста (на прикладі фан-клубу "Інжек-Металіст")

  Основи управління туристичною конкурентоспроможністю міста на основі діяльності суспільних організацій, їх види у туризмі. Аналіз туристичної конкурентоспроможності м. Харкова, рекомендації щодо її підвищення на прикладі фан-клубу "Інжек-Металіст".
  
  дипломная работа [4,2 M], добавлен 25.04.2012
  

• Стан і проблеми розвитку ділового туризму: зарубіжний і вітчизняний досвід

  Розгляд проблем, що постають перед галуззю ділового туризму України на сучасному етапі. Огляд рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності національного туристичного продукту. Дослідження місця ділового туризму у розвитку туристичної індустрії.
  
  статья [173,4 K], добавлен 11.09.2017
  

• Перспективи розвитку міжнародного туризму в Україні

  Поняття міжнародного туризму, його сутність, функції, динаміка, проблеми та перспективи розвитку, роль в світовій економіці. Аналіз діяльності туристичних агентств. Підвищення конкурентоспроможності України на сучасному світовому туристичному ринку.
  
  курсовая работа [2,0 M], добавлен 13.05.2014
  

• Аналіз конкурентоспроможності персоналу туристичних підприємств

  Конкурентоспроможність персоналу, сутність та місце у забезпеченні ним підприємства. Збереження й розвиток людського потенціалу готельного господарства. Дослідження факторів та оцінка ефективності трудових ресурсів. Готельні послуги в сучасних умовах.
  
  реферат [101,2 K], добавлен 22.10.2011
  

• Формування ціни на туристичний продукт в умовах розвитку туристичної індустрії регіону

  Механізм ціноутворення туристичного продукту в регіоні. Аналіз формування ціни окремих туристичних фірм. Рекомендації щодо проведення ефективної цінової політики. Конкурентоспроможність туристичного продукту і доходи туристичної фірми від його реалізації.
  
  статья [20,4 K], добавлен 10.10.2014
  

• Особливості розвитку і розміщення туристичного комплексу Туреччини

  Вивчення природно-рекреаційних, історико-культурних ресурсів Туреччини. Сучасний стан туристичної галузі країни, розміщення і регіональні відмінності рекреаційно-туристичного комплексу. Проблеми та напрями подальшого розвитку туристичної сфери країни.
  
  курсовая работа [59,0 K], добавлен 02.04.2013
  

• Перспективи розвитку міжнародного туризму як засобу підвищення експортного потенціалу України

  Сучасний стан туристичної галузі в умовах глобалізації. Характеристика українського ринку сфери туризму. Використання сучасних засобів зв'язку, інформаційних технологій та спрощення роботи туроператорів. Напрями підвищення експортного потенціалу України.
  
  статья [178,7 K], добавлен 19.09.2017
  

• Туризм в Скандинавських країнах

  Сучасні тенденції розвитку туризму в Скандинавських країнах в контексті глобалізаційних процесів у світі. Характеристика туристичного потенціалу Швеції, Норвегії та Фінляндії. Оцінка конкурентоспроможності країн на міжнародному туристичному ринку.
  
  дипломная работа [216,7 K], добавлен 20.03.2012
  

• Перспективні напрями диверсифікації туристичної діяльності в Україні

  Впровадження нових форм діяльності фірм туристичної сфери. Аналіз доцільності розширення асортименту та видів послуг підприємств. Особливість функціонально-видової зміни ринку туризму. Реалізація стратегії диверсифікації рекреаційної діяльності регіону.
  
  статья [57,4 K], добавлен 31.08.2017
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам