Стратегія конкурентоспроможності україно-польського прикордоння в контексті туристичного співробітництва

0.18

Частка польських туристів, які виїжджали в Україну у загальному обсязі виїзного потоку, %

4

2

2

4.5

4.1

Сальдо туристичних обмінів між Польщею та Україною, млн осіб

5.19

3.17

2.78

5.17

6.18

Частка польських туристів в Україну у загальному туристичному потоці в середньому становить 19-21 %. Кількість українських туристів, які виїжджають в Польщу, також щороку збільшується, незважаючи на асиметричність візового режиму на користь польських туристів. У рейтингу десяти основних країн виїзного туризму Польща, як і за рейтингом в'їзних туристів, займає друге місце, а частка виїздів українців із туристичною метою в Польщу в середньому становить 25- 27 %.

У рейтингу основних країн в'їзного туризму в Польщу Україна займає стійку третю позицію, а частка українських туристів у середньому становить 6-9 %. Водночас, у рейтингу основних країн виїзного туризму польських громадян Україна як туристичний центр не займає перші місця. Частка туристів, які відвідують Україну з туристичною метою, становить лише 2_4 %. Динаміка в'їзних та виїзних потоків у прикордонних воєводствах Польщі (Подкарпатському та Любельському) відображає значну частку туристів саме з України (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Кількість українських туристів

Вплив світової фінансово-економічної кризи та візовий режим після розширення ЄС істотно позначилися на відвідуванні українськими туристами прикордонних воєводств Польщі у 2008 р. [2]. Починаючи з 2009 року кількість туристі знову починає зростати. Так, Любельське воєводство у 2009 р. відвідало 650 тис. осіб, у 2010 р., - 797 тис.осіб, а у 2011 р. - 860 тис. осіб, незважаючи на візовий режим. Подкарпатське воєводство у 2009 р. відвідало 640 тис. туристів, у 2010 р. - 797 тис. осіб, а у 2011 р. - 950 тис. осіб Основну частку загальної чисельності туристів у Львівську [2], Волинську та Закарпатську області також становлять польські громадяни.

Інтенсивні туристичні потоки між Україною та Польщею, у тому числі в межах транскордонного регіону, свідчать про можливості реалізації спільних туристичних проектів, привабливих не лише для українських чи польських туристів, але й туристів з інших країн. Потенціал українсько-польського співробітництва прикордонних регіонів у сфері туризму та рекреації зумовлений географічною близькістю регіонів, спільністю історії, родинними зв'язками, незначними культурними та економічними відмінностями тощо. Проте прикордонні адміністративно-територіальні одиниці, які утворюють українсько-польський транскордонний регіон, зокрема Львівська, Волинська, Закарпатська області та Любельське, Подкарпатське воєводства, відрізняються за низкою показників соціально-економічного розвитку, туристично-рекреаційного потенціалу та інфраструктури.

Одним із пріоритетних напрямів посилення конкурентоспроможності міжрегіональної співпраці у сфері туризму є організація роботи туристичних інформаційних центрів (ТІЦ). Особливістю ТІЦ є надання переважно безоплатних послуг (інформації про наявність місць у готелях, найпопулярніші екскурсії, заклади харчування, розклад руху транспорту і т.д.). Саме такі мережеві організації є «обличчям» регіонального чи місцевого туристичного центру. Для українсько-польського транскордонного регіону ТІЦ є важливим елементом інфраструктури, оскільки значна кількість туристів є неорганізованими і потребує інформаційних послуг.

У прикордонних регіонах нашої країни спостерігаються негативні явища у формуванні всеукраїнської мережі туристичних інформаційних центрів: у Закарпатській області ТІЦ функціонують у містах Берегове, Рахів, Ужгород, Мукачево, Міжгір'я, Косів; у Волинській області - в Луцьку; у Львівській області - в Жовкві, Львові) [32].

У польському прикордонні мережа ТІЦ теж розвинена нерівномірно, зокрема у Любельському воєводстві вони функціонують у чотирьох містах (Бяла Подляска, Хелм, Люблін, Замость), а у Подкарпатському воєводстві функціонують 36 ТІЦ у містах, близьких до кордону (Кросно, Стальова Воля, Санок, Пшеворск), чи центрах воєводства і повітів (Жешув, Пшемишль, Ярослав), історико-культурних центрах (Ланьцут, Лежайськ). Загалом прикордонні регіони Польщі характеризуються значною концентрацією розміщення туристичних інформаційних центрів у місцях зосередження найінтенсивніших туристичних потоків [38].

Важливим аспектом обслуговування зростаючих туристичних потоків є трудоресурсний потенціал транскордонного регіону. Розвинена мережа закладів підготовки фахівців для туристичної сфери, інтелектуальний потенціал і якість людського капіталу у сфері туризму, охорони здоров'я та рекреації, правоохоронна система є невід'ємними елементами транскордонного туристичного ринку.

У прикордонних областях України (Волинська, Закарпатська, Львівська) підготовку спеціалістів для туристичної сфери за спеціальностями «Туризм», «Готельне господарство» та «Організація обслуговування в готелях і туристських комплексах» здійснюють 16 навчальних закладів. Для сучасних умов розвиток підготовки кадрового забезпечення конкурентоспроможності українсько-польського співробітництва у сфері туризму є недостатньо вагомим. Доцільно відзначити, що і у межах наведених спеціальностей готують недостатньо кваліфікованих спеціалістів, внаслідок відсутності навчальних центрів та баз практики і стажування, особливо в провідних туристичних центрах і країнах.

Готельно-відпочинкові та лікувально-рекреаційні комплекси в Україні практично не співпрацюють з навчальними закладами з питань надання місць для практики та працевлаштування випускників. Якісно інші процеси підготовки людського капіталу для обслуговування туристів відбуваються в Польщі: випускники та студенти мають можливість пройти практику та стажування в реальних умовах готельних комплексів (у тому числі в готелях міжнародних корпорацій та мереж). У прикордонних воєводствах (Подкарпатське, Любельське) підготовку здійснюють також 16 навчальних закладів за переліком спеціальностей, який має істотні відмінності від запропонованих спеціальностей українських навчальних закладів («Агротуризм», «Екотуризм», «Готельне господарство і громадське харчування», «Туристичне обслуговування», «Оздоровчий туризм і рекреація», «Транскордонний туризм», «Управління туризмом в регіоні», «Економіка туризму», «Туризм та рекреація», «Культурознавство», «Культурознавство Карпатського краю», «Культура туристичного регіону», «Туристичне господарство та готельна справа», «Культурна спадщина», «Організація вільного часу», «Міжнародний туризм», «Активний туризм», «Обслуговування туристичного руху і рекреація», «Релігійний туризм», «Педагогіка туризму з агробізнесу», «Готельна справа»).

Зважаючи на наведене, важливим напрямом поглиблення міжрегіонального співробітництва в туристичній сфері є налагодження контактів між українськими та польськими навчальними закладами, готельними комплексами, професійними туристичними організаціями та асоціаціями щодо спільної підготовки спеціалістів та магістрів за розширеним переліком спеціальностей для суттєвого покращання професійних навичок та вмінь у випускників, вдосконалення володіння іноземними мовами і, в майбутньому, працевлаштування за обраним фахом.

Після першої «хвилі» розширення ЄС українсько-польське транскордонне співробітництво у туристичній сфері реалізується як на рівні єврорегіонів, так і втілення спільних транскордонних проектів за кошти фондів технічної допомоги ЄС, до участі в яких залучені навчальні заклади та науково-дослідні установи, органи місцевого самоврядування та громадські організації. Зокрема, можна відзначити успішний досвід реалізації спільних транскордонних проектів у межах Програми добросусідства «Польща-Білорусь-Україна» INTERREG IIIA/Tacis CBC 2004-2006 рр., бюджет якої складається з коштів Європейського фонду регіонального розвитку (ЄФРР) та Tacis CBC. У межах Програми подано 784 проектні заявки і, виходячи з цього, було схвалено 172 проекти (з них 17 проектів за участю партнерів із України та Білорусі), а впроваджено 158 проектів. Успішно реалізуються 13 проектів за підтримки Tacis CBC і шість спільних проектів ЄФРР/Tacis CBC, з них 11 українсько-польських проектів (додаток В) [54] .

Недостатня ефективність реалізації транскордонних проектів, використання коштів у межах програм технічної допомоги для вирішення соціально-економічних та екологічних проблем прикордонних регіонів України пов'язані з низьким рівнем кваліфікації кадрів органів місцевого самоврядування та малого бізнесу, недостатньою кількістю навчально-освітніх проектів для мешканців українського прикордоння [36].

Результати вивчення громадської думки щодо проблемних питань українсько-польського транскордонного співробітництва у Львівській, Волинській, Закарпатській областях України та Подкарпатському, Любельському воєводствах Польщі дозволяють стверджувати про недостатній рівень кваліфікації як для реалізації проектів, так і для ефективного транскордонного співробітництва (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Рівень підготовленості працівників для управління проектами транскордонного співробітництва, %

Як виявилося, представники суб'єктів ТКС Подкарпатського воєводства, Закарпатської та Волинської областей вважають своїх співробітників достатньо підготовленими для практичної реалізації проектів, тоді як респонденти Львівської області та Любельського воєводства критично оцінюють кадровий потенціал.

Незважаючи на високу оцінку частиною респондентів рівня підготовленості персоналу, всі вони однозначно висловилися за необхідність створення регіонального консультативного органу, який здійснював би навчання суб'єктів транскордонного співробітництва проектному менеджменту (рис. 2.3) [44].

Респонденти м. Львова та Львівської області відзначили стабільно негативний вплив на розвиток ТКС через низький рівень компетентності службовців регіональних і місцевих органів влади, не здатних ефективно вирішувати проблеми (30 % відповідей), та недостатній освітній (кваліфікаційний) рівень учасників ТКС з української сторони.

Рис. 2.3 Оцінка доцільності створення регіональної навчально-консультативної структури проектного менеджменту для представників суб'єктів транскордонного співробітництва, % [53]

Не менш важливим структурно-системним елементом транскордонного регіону, пов'язаним із інтенсифікацією туризму, є транспортна інфраструктура. Географічне розташування прикордонних територій Польщі та України сприятливе для її розвитку. Тут знаходяться основні транзитні шляхи між транспортними мережами Європи та Азії, що є важливою передумовою для розвитку автомобільного та залізничного транспорту, - невід'ємних елементів фізичної (виробничої) інфраструктури транскордонного туризму. В умовах завершення реалізації транспортної політики ЄС з формування крітських міжнародних транспортних коридорів Україна та Польща займають особливе місце в загальноєвропейській транспортно-логістичній мережі, оскільки на їх території розміщена найбільша кількість міжнародних транспортних коридорів (табл. 2.2.).

Таблиця 2.2 Міжнародні транспортні коридори, які проходять територією України та Польщі

УКРАЇНА	ПОЛЬЩА
№ 5: Трієст - Любляна - Будапешт (Братислава) -Львів: № 7:(водний по Дунаю) Відень - Братислава - Будапешт - Белград - Рені - Ізмаїл - Усть - Дунайські № 9: Гельсінкі - Санкт-Петербург - Мінськ - Москва - Київ - Одеса - Кишинів - Днміггровград -Алексанруполіс.	№ 1: Гданськ - Варшава - Мінськ - Москва: № 2: Берлін - Варшава - Мінськ - Москва.
№3: Берлін - Дрезден - Вроцлав - Львів - Київ: Міжнародний транспортний коридор «Балтійське море - Чорне море»: Гданськ - Варшава -Ягодин - Ковель - Козятин - Жмеринка - Одеса.

Існуюча транспортна інфраструктура, зокрема автомобільні шляхи, вимагає покращення показників щільності її мережі та якості. Щільність мережі автошляхів із твердим покриттям у польських воєводствах становить від 40 до 78 км на 100 км2, в українських областях цей показник варіює між 25 та 38 км на 100 км2.

Недостатньою є кількість автошляхів, які перетинають українсько-польський кордон: один автошлях приходиться в середньому на 47,8 км спільного кордону (на польсько-білоруському кордоні - на 29,1 км, на польсько-чеському - на 14,3 км). Для оптимального використання транзитного розташування території та обслуговування зростаючих туристичних потоків необхідно розширити та модернізувати швидкісні та об'їзні дороги, залізничні колії, залізничну та прикордонну інфраструктуру. Вимагає істотного покращення й рівень безпеки транспорту.

Для забезпечення зростання безперебійних ділових та туристичних потоків необхідні розбудова та вдосконалення існуючих міжнародних пунктів пропуску (МПП) та будівництво нових. Зараз на ділянці польсько-українського кордону, довжина якої становить 542,39 км, працює 12 МПП (Ягодин, Устилуг, Володимир-Волинський, Ізов, Лудин, Стражава, Рава-Руська, Краківець, Мостиська, Шегині, Хирів, Смільниця), з них шість - для автомобільного сполучення (один передбачає пішохідний перехід) та шість - для залізничного.

Недостатня кількість пунктів пропуску на українсько-польському кордоні, пропускна спроможність яких не відповідає рівню розвитку економічних та культурних відносин України з Польщею та іншими європейськими країнами, перевантаження пунктів перетину кордону на 20-50 % від проектної пропускної спроможності, асиметрія розмірів та пропускної спроможності з української та польської сторін, неефективність використання потужностей, неузгодженість програм та проектів облаштування нових МПП, неефективність «зелених коридорів» внаслідок штучного ускладнення процедури перетину кордону польською стороною після вступу Польщі до ЄС, відсутність сучасних інформаційно-комунікативних технологій документообігу та сервісної інфраструктури на території митниць і прикордонних територій з української сторони створюють значні черги на кордоні, погіршують туристичний імідж України, спричиняють труднощі перетину кордону для вітчизняних та іноземних туристів, провокують контрабанду і корупцію [20].

Розвитку транскордонного туристичного співробітництва України та Польщі перешкоджає ще один чинник - міграційно-візова політика ЄС. Водночас, сприятливими чинниками розвитку транскордонного туризму є те, що два польських консульства з п'яти розташовані в прикордонних регіонах (Львів, Луцьк); найбільше віз видано консульствами Польщі у Львові (більше 190 тис.) та Луцьку (більше 70 тис.); серед консульств країн «старого» та «нового» Шенгену найменшою кількістю відмов у видачі віз (5,1 %) характеризувалися польські консульства [59].

Поштовхом для активізації туризму в транскордонному регіоні є підписання Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про правила місцевого прикордонного руху (введена в дію з липня 2009 р.), якою передбачено можливість перебування на території сусідньої держави на відстані 30-50 км від лінії кордону (1545 українських населених пунктів та 1822 польські).

Зважаючи на об'єктивно сприятливі соціально-економічні передумови транскордонного співробітництва суміжних прикордонних регіонів України та Польщі у туристичній сфері, доцільно активізувати незадіяні туристичні ресурси та природно-рекреаційний потенціал транскордонного регіону у новій ефективній формі. Найбільш прийнятною з яких для туристичної сфери доцільно обрати транскордонний туристичний кластер.

Міністерством регіонального розвитку спільно з Польською агенцією розвитку підприємництва для Любельського та Подкарпатського воєводств визначено галузі та сектори, які можуть розвиватися на основі кластерної моделі, серед яких - туризм, рекреація та оздоровлення, наука та освіта, послуги культурних індустрій. Загалом у Любельському воєводстві функціонує 19 кластерів, у Подкарпатському - 17. В обох воєводствах функціонують кластери туризму, а також низка кластерів, які пов'язані з туризмом, - кластери культури Любельщини, рестораторів, винний, медично-оздоровчі [2].

Результати розрахунку індексів спеціалізації та коефіцієнтів локалізації у прикордонних регіонах України виявили, що для всіх областей ключовою сферою діяльності з показником рівня зайнятості та кількості підприємств, вищим, ніж у середньому в країні, є діяльність готелів та ресторанів (додаток Д). Тобто, регіональна спеціалізація Львівської, Закарпатської та Волинської областей пов'язана з розвитком туризму.

Зважаючи на успішний досвід створення мегакластерів, регіональних та транскордонних кластерів, концепція реалізації проекту транскордонного туристичного кластера є потенційно економічно ефективною та соціально корисною для прикордонних регіонів України та Польщі. Ключовими перевагами транскордонного співробітництва у сфері туризму у формі спільного кластера є розширення доступу до ресурсів, в тому числі фінансових та інформаційних, формування інформаційної мережі туристичних центрів та мережі консалтингових організацій і установ, покращання соціально-економічної ситуації регіонів, виробниче кооперування та стимулювання інноваційно-інвестиційної активності для досягнення ефекту економії, масштабу, і найважливіше, - впровадження інновацій.

Оскільки Україна взяла курс на реалізацію моделі інноваційного розвитку економіки, то впровадження новітніх технологій є важливим для всіх без винятку видів економічної діяльності.

Створення українсько-польського транскордонного туристичного кластера неможливе без комплексного бачення проблем та стратегічних пріоритетів, спрямованих на їх вирішення. В прикордонних регіонах України і Польщі туризм є конкурентоспроможним видом економічної діяльності і хоча здійснюються заходи, які сприяють збільшенню туристичних потоків, відсутній скоординований стратегічний план дій безпосередньо в транскордонному регіоні. Тому створення туристичного кластера є лише початковим етапом заходів із посилення конкурентоспроможності туристичної сфери й регіонів загалом за рахунок інтеграційних та коопераційних зусиль економічних агентів та інституцій туризму, культури, освіти. Для комплексного виявлення соціальних, економічних, інфраструктурних та інституційно-організаційних проблем та їх скоординованого вирішення доцільно розробити спільну українсько-польську транскордонну стратегію розвитку туристичної сфери.

Комплексне та скоординоване інституційне забезпечення економічної діяльності визначає конкурентоспроможність як на національному, так і регіональному, транскордонному та міжнародному рівнях ієрархії управління. Міністерство культури та туризму (МКТ) України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із проведення державної політики у сферах культури, туризму, діяльності курортів, у тому числі на регіональному та місцевому рівнях [46] У складі МКТ України функціонує Державна служба туризму та курортів, до основних завдань якої відноситься: участь у реалізації державної політики у туристичній сфері; здійснення управління у туристичній сфері, управління майном підприємств, установ та організацій, що її проводять і належать до сфери управління МКТ; узагальнення практики застосування законодавства у туристичній і курортній сфері, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення; виконання контрольно-наглядових, регулятивних і дозвільно-реєстраційних функцій [51].

Крім центральних органів управління, в Україні функціонують державні та громадські організації, діяльність яких пов'язана із забезпеченням наукового супроводу розвитку туризму, просуванням туристичного продукту в межах країни і за кордоном, розвитком туристичної інфраструктури, захистом прав туристичних підприємств та споживачів туристичних послуг (додаток Е).

Необхідним елементом системи управління туризмом є науково-обґрунтований підхід до формування стратегічних програмних документів, заходів просування туристичних продуктів, дослідження туристичних ринків та прогнозування і планування розвитку туризму.

В Україні у 2002 р. згідно із Законом України “Про туризм” [19] та Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.” [50] створено Науковий центр розвитку туризму, метою діяльності якого є наукове забезпечення державної політики в сфері туризму, прогнозування та визначення перспектив його розвиткy [20].

Як в Україні, так і в Польщі діяльність у сфері туризму врегульована інституційним базисом, який включає закони, нормативно-правові акти, а також державні та регіональні стратегії та програми розвитку туризму. Основоположними законодавчими актами є Закон України “Про туризм” (визначає загальні правові, організаційні, регулюючі, соціально-економічні засади реалізації державної політики в сфері туризму та є правовим підґрунтям для розробки комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності) та польський Закон “Про туристичні послуги” [4] від 29 серпня 1997 р. (регулює видачу воєводами дозволів на господарську діяльність із організації туристичних заходів та туристичне посередництво, набуття дозволів туристичними провідниками та гідами, питання «категоризації» готельних об'єктів).

Важливим програмним документом розвитку туризму в Україні була Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, основною метою якої є створення конкурентоспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини, привернення уваги світової спільноти до українського турпродукту, залучення як іноземних, так і внутрішніх туристів до подорожей нашою країною, збільшення надходжень до держбюджету. На сучасному етапі саме ця Програма є стратегічно важливим документом у сфері розвитку туризму, на основі якої на регіональному рівні розроблені та прийняті програми розвитку туризму. Проте, відсутність належного державного фінансування туристичної сфери протягом кількох років, несформованість громадського моніторингу та публічного звітування внаслідок реорганізації державної системи управління туристичною сферою спричинили невиконання заходів, передбачених Програмою.

Іншою комплексною міжгалузевою та стратегічно важливою для країни та регіонів є Програма розбудови туристичної інфраструктури за напрямами національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 рр., яка передбачає низку заходів надання можливості українським об'єктам туризму приєднатися до загальноєвропейської мережі туристичних маршрутів, що сприятиме туристичній привабливості та повноцінному використанню вітчизняного туристичного потенціалу [52].

Беззаперечним досягненням 2008 р. - Року туризму в Україні - стало остаточне погодження і схвалення розпорядженням Кабінету Міністрів України Стратегії розвитку туризму та курортів України [58]. Проте порівняно зі стратегіями розвитку туризму Польщі українська стратегія певною мірою є декларативним документом, який потребує детального плану (операційних програм) реалізації заходів відповідно до означених напрямів розвитку туристичної сфери.

Стратегія розвитку туризму в 2007-2013 рр. - набагато ширший та досконаліший комплексний програмний документ, метою якого є створення правових, інституційних, фінансових та кадрових умов для розвитку туризму, що сприяло б суспільно-господарському піднесенню Польщі та посиленню конкурентоспроможності економіки країни та регіонів при одночасному збереженні та охороні культурних і природних ресурсів. У процесі планування розроблено чотири пріоритетні напрями реалізації Стратегії 2007-2013 рр., зокрема: туристичний продукт високої якості; розвиток людських ресурсів для розвитку туристичної сфери; маркетингова діяльність; формування туристичного середовища.

Потрібно визнати що, і в Україні, і у Польщі відзначають пріоритетність туризму та рекреації для національного економічного розвитку. У Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 р. розвиток туристично-рекреаційного комплексу як державний пріоритет визначений для окремих регіонів, у тому числі для прикордонних (Волинської, Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської областей) [12].

Громадські організації, науково-дослідні установи та органи державного управління України і Польщі постійно реалізують проекти транскордонного співробітництва, в яких розробляються стратегії та концепції розвитку спільного транскордонного регіону. Але, переважно, стратегії мають загальний і декларативний характер без передбачення належної концентрації трудових та фінансових ресурсів на вирішенні конкретних проблем транскордонної співпраці і розвитку прикордонних регіонів. Найбільше продуманою на даний час стратегією є «Спільна українсько-польська стратегія транскордонного співробітництва на 2005-2015 рр.», розроблена для Любельського та Подкарпатського воєводств Польщі, Волинської та Львівської областей України. Стратегія як один із пріоритетів визначає охорону природних ресурсів та навколишнього середовища, в межах якого виокремлено завдання з розвитку сільського, зеленого та агротуризму.

Об'єктивно, якщо йдеться про прикордонні регіони України та Польщі, доцільно охопити не лише сільський, зелений, агротуризм, але й інші види (активний та екстремальний, спортивний, ремісничий, культурний, пізнавальний, релігійний). Акцентування на конкретних видах туризму потребує розробки спільних інтегрованих туристичних транскордонних продуктів із забезпеченням комплекту супровідних інформаційних матеріалів.

Ринкові трансформації та поглиблення транскордонного співробітництва зумовили розробку “Польсько-української стратегії транскордонного співробітництва на 2007-2015 рр.”, причому географічна територія розширена включенням Закарпатської області. Одним із пріоритетів цієї Стратегії визначено підтримку розвитку туризму та охорону культурної спадщини, що потребує спільних зусиль зі створення конкурентних транскордонних туристичних продуктів та проведення активної маркетингової політики. У той же час у Стратегії недостатньо уваги приділено вдосконаленню інфраструктури туристичної сфери транскордонного регіону, у тому числі для проведення Євро-2012 [47].

До основних проблем, які не відображені у “Спільній українсько-польській стратегії транскордонного співробітництва на 2005-2015 рр.” та “Польсько - українській стратегії транскордонного співробітництва на 2007 - 2015 рр.”, але потребують взаємоузгодженого вирішення в українсько-польському транскордонному регіоні, віднесемо такі: 1) розвиток туристичної та суміжної інфраструктури; 2) формування позитивного туристичного іміджу, підвищення рівня якості послуг та використання можливостей успішного просування продукту на внутрішньому, транскордонному, європейському та міжнародному ринках; 3) застосування альтернативних форм транскордонного співробітництва у сфері туризму, доцільність використання яких обумовлюється депресивністю економік прикордонних регіонів та необхідністю об'єднання людських, фінансових та інших матеріальних ресурсів для забезпечення конкурентоспроможності на інноваційних засадах розвитку; 4) створення сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи залучення зарубіжного капіталу для розвитку підприємницької активності та бізнес-середовища в туристичній сфері; 5) підготовка висококваліфікованих спеціалістів для потреб інтегрованої туристичної сфери прикордонних регіонів; 6) формування спільного туристичного іміджу до чемпіонату з футболу Євро-2012; 7) інформаційне забезпечення розвитку туристично-рекреаційного комплексу українсько-польського транскордонного регіону; 8) збереження, відновлення та охорона культурно-історичної спадщини та довкілля.

Зважаючи на наведений аналіз стратегій розвитку туризму в Польщі та Україні, можна підсумувати, що розвиток туризму в регіонах Польщі відбувається на основі обґрунтованих стратегічних рішень прикладного характеру з відповідним фінансовим, інституціональним, інфраструктурним, кадровим забезпеченням. У той час, як в Україні стратегічні та програмні документи розвитку туризму мають рекомендаційно-декларативний характер, що не лише унеможливлює посилення конкурентоспроможності туристичної сфери регіонів, але й перешкоджає розвитку міжрегіонального і транскордонного співробітництва.

2.2 Економетрична оцінка міжнародної конкурентоспроможності туристичної сфери в українських та польських регіонах

Світові рейтинги конкурентоспроможності та розвитку економіки дозволяють порівнювати конкурентне середовище в регіонах України за важливими інтегральними індексами та виявляти пріоритетні напрями подальшого розвитку. Економіка регіонів України та Польщі істотно відрізняється за інтегральними індексами конкурентоспроможності, економічної свободи, якості життя, людського розвитку, сприйняття корупції, «легкості» ведення бізнесу, чим підтверджуються істотні диспропорції у соціально-економічному розвитку країн та їх регіонів.

Для окреслення перспектив та пріоритетів українсько-польського туристичного співробітництва потрібно виявити конкурентні переваги регіонів України у зовнішній торгівлі послугами з Польщею, в тому числі за групою послуг “Подорожі”. Проведені розрахунки на основі даних додатку Ж дозволили виявити найвищий рівень порівняльних переваг у 2009 р. для таких груп послуг: ділові, професійні та технічні послуги (RCA=51,9); послуги зв'язку (34,0); подорожі (5,0) (рис. 2.4).



Рис. 3.4 Динаміка індексу виявлених порівняльних переваг (RCA) України у зовнішній торгівлі послугами з Польщею, 2009-2011 рр.

У 2009 р. відбулися деякі зміни індексу RCA: найвищий рівень порівняльних переваг властивий для групи транспортних послуг (51,23); встановлено інші показники: різні ділові, професійні та технічні послуги (35,94); послуги зв'язку (20,85); подорожі (4,46).

Істотно змінилося значення індексу виявлених порівняльних переваг для більшості груп послуг у 2010 р. - найбільшим значенням індексу характеризувалися послуги з ремонту (49,04), дещо зменшилося значення RCA для транспортних послуг (23,30), різних ділових, професійних та технічних послуг (11,69). Водночас, позитивним є збільшення значення індексу для групи послуг “Подорожі” (11,45).

Стабільно зростаюче позитивне значення індексу порівняльних переваг для групи послуг “Подорожі” у 2009-2011 рр. підштовхує до формування висновку про значний потенціал досягнення належного рівня ефективності експорту туристичних послуг і перспективні можливості подальшого розвитку українсько-польського транскордонного туризму.

Дослідження проблем посилення конкурентоспроможності українсько-польського туристичного співробітництва потребує позиціонування України та Польщі за глобальним індексом конкурентоспроможності у сфері подорожей та туризму (ІКПТ) Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) та рейтингом Всесвітньої ради з туризму та подорожей. Так, у 2007 р. Україна займала 78-у позицію в загальному рейтингу ІКПТ для 124-х країн, що є досить низьким показником для країни зі значним туристичним потенціалом, у 2008 р. - 77-у позицію в рейтингу для 133-х країн, і ця позиція не змінилася у 2009 р. Для Польщі відбулися значні зміни рейтингу за значення ІКПТ - з 63-ї позиції в 2007 р. до 56-ї в 2008 р. У 2009 р. ІКПТ для Польщі дещо погіршився і в загальному рейтингу Польща зайняла 58-у позицію. Експертами ВЕФ для України визнано погіршення показників субіндексу “Людські, культурні та природні ресурси” і покращеіння показників субіндексів “Структура регулювання” і “Бізнес-середовище та інфраструктура”. Польща покращила показники субіндексів “Структура регулювання”, “Людські, культурні та природні ресурси” і втримала сталу позицію за субіндексом “Бізнес-середовище та інфраструктура” (табл..2.3).

Польща характеризується конкурентними перевагами за показниками групи “Інформаційна інфраструктура та зв'язок”, що підтверджує вищий рівень активності використання інформаційних технологій у туристичному бізнесі, показниками груп субіндексу “Людські, культурні та природні ресурси”, тобто вищий потенціал обслуговування та задоволення культурних потреб туристів. Україна за жодною з 14-и груп показників не має максимально повної конкурентної переваги.

Найвагомішими конкурентними перевагами Польщі у 2008-2009 рр. є відвідування та участь у туристичних ярмарках та виставках. Представлення на туристичних ярмарках, виставках та просування на них бренда “Polska” забезпечує обізнаність іноземців про туристичний потенціал, атракції та туристичні продукти Польщі. Для України найвагомішими конкурентними перевагами визначені такі показники, як забезпеченість лікарняними ліжками, кількість користувачів мобільного зв'язку, але зазначимо, ці показники не є домінантами конкурентоспроможності туристичної галузі.

Таблиця 2.3 Динаміка індексу конкурентоспроможності у сфері подорожей та туризму для України і Польщі за субіндексами та групами показників, 2008-2011 рр [54].

Показники	ІКПТ 2008	ІКПТ 2009	ІКПТ 2010	ІКПТ 2011
	Польща	Україна	Польща	Україна	Польща	Україна	Польща	Україна
Місце у загальному рейтингу ІКПТ	56	77	58	77	59	78	61	80
Індекс конкурентоспроможності у сфері подорожей та туризму	42	3.8	42	3.8	43	3,9	43	3.9
Субіндекс «Структура регулювання сфери подорожей та туризму»	4.5	4.5	4.4	4.7	4,5	4,8	4.6	4.8
Політичні правила та регулювання	4.3	3.7	4.3	3.8	4,5	4,5	4.6	4,6
Регулювання охорони навколишнього середовища	4.6	42	4.6	4.3	4,7	4,6	4.8	4.7
Безпека та охорона	4.6	4.5	4.6	4.7	4,7	4,7	4.8	4.8
Здоров'я та гігієна	5	6.4	4.5	6.4	5	6,2,	5,	6.4
Місце подорожей та туризму в системі національних пріоритетів	4,2	3.8	4.1	4.0	4,4	4,3	4.4	4.6
Субіндекс «Бізнес-середовище та інфраструктура»	3.6	32	3.5	3.4	3,7	3.6	3.5	3.4
Інфраструктура авіатранспорту	2.6	2.4	2.7	2.6	2,9	2,8	3,0	2.9
.Інфраструктура наземного транспорту	4	3,2	3.5	3.3	4,1	3,8	3.5	3.3
Туристіпіна інфраструктура	3.6	3.5	3.5	3.7	3,6	3,7	3.5	3.7
Інформаційна інфраструктура та зв'язок	3.6	3.1	3.8	3.4	3,9	3,7	3.8	3.4
Конкурентоспроможність цін у сфері туризму	4.4	3.9	4.1	3.9	4,6	4,7	4.1	3.9
Субіндекс «Людські, культурні та природні ресурси»	3.5	4.4	4.6	3.5	3,9	4.9	4.6	3.5
Людські ресурси	4.9	5,2	5,2	5,1	5.1	5.2	5,2	5.1
І Іаціональна туристична привабливість	4.8	4.1	4.5	4,7	4,9	4,8	4.5	4.7
Природні ресурси	2.4	3,7	4.5	2,4	4,6	2,9	4.5	3.1
Культурні ресурси	1.9	4.7	5.1	1,8	4,9	2,2	5.1	2.3

З іншого боку, для регіонів України та Польщі у “Звіті про конкурентоспроможність у сфері подорожей та туризму” визначені стримуючі фактори. Як можна побачити з даних, наведених в додатку К, стримуючих факторів визначено істотно більше, ніж конкурентних переваг, що підтверджує актуальність заходів посилення конкурентоспроможності туристичної сфери саме в процесі двостороннього співробітництва. При цьому для регіонів України існує значно більше стримуючих факторів, ніж для Польщі, що й обумовлює недостатній рівень конкурентоспроможності туристичної сфери регіонів України у порівнянні з регіонами Польщі. Водночас подібність більшості зі стримуючих факторів конкурентоспроможності підтверджує географічну, суспільну, економічну та історичну спільність країн та туристичної сфери.

Для обох країн стримуючі фактори конкурентоспроможності за всіма показниками групи “Безпека та охорона”. Враховуючи, що більшість тих, хто подорожує після терористичних актів у найбільших туристичних центрах при виборі місця відпочинку керуються саме показниками безпеки, це спричиняє негативний туристичний імідж країн. Регіони України та Польщі мають надзвичайно низькі показники конкурентних переваг за групами “Політичні правила та регулювання”, “Стійкість системи охорони навколишнього середовища”, “Національна туристична привабливість” та “Місце подорожей та туризму в системі національних пріоритетів”, що пов'язано насамперед з ефективністю державного управління та регулювання в туристичній сфері, несприятливими умовами для туристичного бізнесу, а також не усвідомленням необхідності захисту довкілля, збереження його чистоти та безпеки.

Важливим індикатором національної конкурентоспроможності туризму на міжнародному рівні можна вважати й рейтинг Всесвітньої ради з туризму та подорожей, який розробляється спільно з Оксфордським відділом економічних прогнозів на основі економічного аналізу та прогнозних оцінок. Загалом у рейтингу темпів розвитку туризму у 2008 р. для 176-и країн Польща займала 24-е місце, а Україна - 45-е. У 2009 р. місця України і Польщі у рейтингу для 181 країни погіршилися - 26-а та 52-а позиції відповідно. За рейтингом внеску сфери туризму та подорожей у національну економіку у 2008-2009 рр. Україна випереджала Польщу і у 2008 р. займала 98-у позицію порівняно з 115-ю позицією Польщі; у 2009 р. 104-у позицію порівняно з 108-ою; у 2010 р. 101-у позицію порівняно з 106-ою та у 201 р. 102 -у позицію порівняно з 107-ою;

Загальний рейтинг складається за результатами покраїнних економічних досліджень впливу сфери туризму і подорожей на економіку країн. Основні показники, наведені в табл. 3.4, з урахуванням рейтингових оцінок Всесвітньої ради з туризму та подорожей, дають підстави для формування висновку, що сфера туризму регіонів Польщі більш конкурентоспроможна, ніж України. У той же час прогнозні оцінки для України на наступні 10 років відображають тенденцію до посилення конкурентоспроможності вітчизняної туристичної сфери.

Таблиця 2.4 Структурні характеристики сфери туризму і подорожей в економіках України та Польщі, 2008-2009 рр. та прогноз на 2019 р.[3]

Застосування методики оцінки конкурентоспроможності туристичної сфери для регіонів України та Польщі і спільного українсько-польського транскордонного регіону потребує порівняння туристичного потенціалу та виявлення факторних переваг конкурентоспроможності. До вихідної матриці показників, яка формує ознакову множину моделі, віднесено 15 показників (зіставних для України та Польщі згідно з методикою статистичних обстежень), які достатньо об'єктивно відображають туристичний потенціал регіонів (кількість готелів та інших місць короткотермінового проживання у розрахунку на 100 тис. осіб населення регіону; одноразова місткість підприємств готельного господарства; кількість театрів на 1 млн осіб; кількість музеїв на 1 млн осіб; кількість кінотеатрів на 1 млн осіб; кількість основних телефонних апаратів загального користування в міських поселеннях на 1 тис. осіб; кількість міжміських таксофонів телефонної мережі загального користування на 1 тис. осіб; чисельність лікарів усіх спеціальностей на 10 тис. осіб; кількість підприємств, що надавали туристичні послуги, на 1 тис. осіб; довжина доріг із твердим покриттям на 100 кв. км площі території регіону; кількість аеропортів), а також окремі загальні показники, які відображають масштаби та рівень розвитку регіонів (площа території регіону; середньооблікова чисельність населення; валовий регіональний продукт у розрахунку на 1 особу, середньомісячна номінальна заробітна плата).

Для порівняння ефективності використання туристичного потенціалу окремих регіонів сусідніх країн із ефективністю інтегрованого туристичного потенціалу п'яти адміністративно-територіальних одиниць українсько-польського транскордонного регіону використаємо метод огортаючих даних (DEA) для забезпечення зіставності множини показників, що характеризують ресурси входу виробничої (продуктивної) системи і, з іншого боку, оцінки ефективності використання цією системою складної сукупності взаємопов'язаних між собою ресурсів. Саме “вхідні” ресурси становлять туристичний потенціал регіону. Економічний зміст множини показників входів та виходів для визначення ефективності використання туристичного потенціалу наведено нижче (рис. 2.5).



Рис. 2.5 Множина показників входів та виходів для оцінки ефективності використання ресурсного потенціалу [22]

Результати дослідження ефективності використання ресурсів регіонального туристичного комплексу за 15 показниками входу і двома показниками виходу (валовий регіональний продукт на одну особу, дол. США та кількість в'їзних туристів, які обслуговувані туристичними підприємствами на тис. осіб) для воєводств Польщі, областей України та спільного українсько-польського транскордонного регіону дозволили виділити три групи регіонів за рівнем ефективності використання ресурсів: (1) регіони з низьким рівнем ефективності (від 0 до 0,2); (2) - регіони з середнім рівнем ефективності (від 0,3 до 0,7); (3) регіони з високим рівнем ефективності (від 0,8 до 1).

Дослідження ефективності використання туристичною сферою регіональної економіки 15-ти показників ресурсів входу і виходу - кількості в'їзних туристів, яким надані послуги туристичними підприємствами у розрахунку на одну тис. осіб дозволило виокремити три групи регіонів за рівнем ефективності використання ресурсів виробничою системою (туристичною сферою) (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Ефективність використання ресурсного потенціалу туристичної сфери регіонів України та Польщі (станом на 1 січня 2012 р.)

Значення показника ефективності	Регіони
Високий рівень ефективності використання туристичного потенціалу для обслуговування іноземних туристів (від 0,8 до 1)	Автономна Республіка Крим, Любельське, Любуське, Лодзьке, Малопольське, Мазовецьке, Опольське, Подляське, Свентокшннське, Вармінсько-Мазурське, Велькопольське, Заходиьопоморське. Поморське, Дольношльонське воєводства, українсько-польський транскордонний регіон
Середній рівень ефективності використання туристичного потенціалу для обслуговування іноземних туристів (від 0,3 до 0,7)	Подкарпатське, Куявсько-Поморське, Шльонське воєводства. Одеська, Миколаївська, Чернівецька, Дніпропетровська, Закарпатська, Волинська, Запорізька області
Низький рівень ефективності використання туристичного потенціалу для обслуговування іноземних туристів (від 0 до 0,2)	Херсонська, Чернігівська, Рівненська, Львівська, Вінницька, Харківська, Полтавська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Черкаська, Хмельницька, Донецька, Київська, Житомирська, Луганська, Сумська, Тернопільська області

Для остаточного доведення економічної доцільності транскордонного співробітництва в сфері туризму Львівської, Волинської, Закарпатської областей України та Любельського і Подкарпатського воєводств Польщі з метою посилення інтегрального ефекту використання конкурентних переваг прикордонних регіонів розраховано індекс конкурентоспроможності туризму за методикою, що передбачає стандартизацію вихідних факторних показників та розрахунок інтегральних оцінок. Для розрахунку використано аналогічні показники оцінки, за винятком коефіцієнта використання місткості готельних підприємств.

Розрахунок індексу конкурентоспроможності також дозволяє отримати аналогічний результат: Львівська область вирізняється з-поміж інших регіонів більшим значенням індексу (0,59), а Волинська (0,26) та Закарпатська області (0,27) - меншим, Подкарпатське (0,37) та Любельське воєводства (0,396) - середнім значенням.

Отже, при стратегічному плануванні зміцнення конкурентоспроможності туристичної сфери на мезорівні необхідно враховувати не лише туристичний потенціал, але й ефективність його використання.

Це створює можливості зіставлення потреби регіону з ресурсами, які, своєю чергою, будуть раціонально використані і забезпечать максимальний ефект у довгостроковій перспективі. Водночас, на сьогоднішньому етапі одним з раціональних напрямів посилення конкурентоспроможності прикордонних регіонів України та Польщі після першої та другої хвиль розширення ЄС є інтеграція у межах транскордонного регіону та реалізація спільних конкурентних переваг у туристичній сфері.

Внаслідок істотних недоліків інституційних та соціально-економічних передумов українсько-польського туристичного співробітництва потенціал і факторні переваги конкурентоспроможності цього сектору економіки регіону не використовуються. Це підтверджується структурним дисбалансом обсягів головною мірою туристичних потоків між країнами, недостатньо високою ефективністю фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують у сфері міжнародного та транскордонного туризму в прикордонних регіонах України та Польщі, незадовільним розвитком туристичної інфраструктури.

З огляду на те, що обсяги та спрямованість інвестиційних процесів в економіці детермінують на середньо- і довгострокову перспективу характер відтворення економіки та ключові параметри її технологічного розвитку, загальногосподарська ефективність інвестицій значною мірою визначає конкурентоспроможність регіону.

РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ І ТАКТИЧНІ ЗАСОБИ ПОСИЛЕННЯ ПРОСТОРОВО-СТРУКТУРНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНУ

3.1 Механізми та напрями підвищення ефективності транскордонного співробітництва

Території прикордонних регіонів України характеризуються нижчим рівнем соціально-економічного розвитку, а окремі з них є депресивними. Доцільність підвищення ефективності транскордонного співробітництва (ТКС) як чинника стимулювання соціально-економічного розвитку та посилення конкурентоспроможності прикордонних регіонів обумовлена негативними наслідками “відкритості” національної економіки - тінізацією ринку праці та міграцією населення, трансфертом капіталів, технологій, розвитком дрібногуртової “човникової” торгівлі, погіршенням стану довкілля.

Сучасний стан ТКС у нашій країні обумовлений низкою об'єктивних чинників, які впливають на розвиток західних прикордонних регіонів і визначають його короткострокову та сeрeдньострокову перспективу. Наближення кордону ЄС, асиметрія в ефективності ТКС прикордонних регіонів України обумовлюють необхідність вироблення стратегії використання переваг транскордонного співробітництва західних прикордонних регіонів України з прикордонними територіями сусідніх країн в умовах поглиблення євроінтеграційного процесу.

Для дослідження транскордонного співробітництва західних прикордонних регіонів на основі оцінок його безпосередніх учасників _ мешканців прикордонних районів; експертів та представників громадських організацій, агенцій регіонального розвитку; науковців, підприємців, працівників місцевих органів державної влади проведено соціологічне та експертне опитування [53], результати якого доводять до таких висновків.

Практично рівнозначним є розуміння специфіки ТКС (табл. 3.1, рис. 3.1), причому найбільше поширеним тлумаченням цього поняття є реалізація спільних проектів громадськими організаціями з використанням коштів грантів і фінансуванням заходів з боку програм і фондів ЄC.

Таблиця 3.1 Розподіл респондентів за рівнем ознайомлення з терміном “транскордонне співробітництво” [53]

Рис. 3.1 Розподіл респондентів залежно від розуміння ними специфіки ТКС

Варто підкреслити, що протиріччя у застосуванні терміну ТКС виникає при ґрунтовному аналізі інституційного забезпечення процесів співпраці, яке практично перешкоджає формуванню ефективних відносин прикордонних регіонів України та країн ЄС. Важливою складовою дослідження потрібно вважати отимані результати відповіді на запитання про чинники негативного впливу на розвиток українсько-польського ТКС на сьогоднішній день та ранжуванні цих чинників до вступу Польщі в Європейський Союз (рис. 3.2 і 3.3).

За результатами відповідей респондентів зробимо висновок про високу вагомість впливу візового режиму та інших нормативно-правових обмежень на розвиток ТКС. Причому після вступу Польщі до ЄС та запровадження шенгенських віз важливість цього чинника зросла майже у півтора рази.



Рис. 3.2. Розподіл респондентів залежно від сприйняття чинників негативного впливу на розвиток українсько-польського ТКС [53]



Рис. 3.3 Розподіл респондентів залежно від сприйняття чинників негативного впливу на розвиток українсько-польського ТКС до вступу Польщі в ЄС [53]

Відзначається також посилення негативного впливу на розвиток ТКС ускладнення процедур перетину кордону, що пояснюється як об'єктивними труднощами, викликаними більш строгим режимом прикордонного контролю після вступу Польщі до ЄС, так і суб'єктивними чинниками, пов'язаними з недостатнім розвитком прикордонної інфраструктури та кадровим забезпеченням відповідних служб, насамперед митної та прикордонної, в умовах зростання обсягів транспортних потоків та осіб, що прагнуть перетинати кордон. Цим підтверджується необхідність подальшого розвитку мережі прикордонних пунктів пропуску на українсько-польському кордоні, покращання їх технічного оснащення, кадрового забезпечення, пропускної спроможності.

Стабільно негативним впливом на транскордонну співпрацю протягом останніх років відзначаються малокомпетентні регіональні і місцеві органи влади. Причому негативний вплив цього чинника зростає, що може свідчити про перекладання населенням частини відповідальності за ускладнення процедур отримання віз та перетину кордону на представників органів державної та регіональної влади.

Водночас відзначається зростання освітнього (кваліфікаційного) рівня учасників ТКС з українського боку, а саме: зниження негативного впливу цього чинника на активізацію транскордонної діяльності. Таку тенденцію можна вважати позитивною, оскільки саме в площині підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня учасників ТКС потрібно розглядати проблему переходу українських регіонів до цивілізованих форм співпраці зі своїми європейськими партнерами.

Найбільш неочікуваним результатом опитування є точка зору більшості респондентів на зменшення нерівноправності українських та польських учасників ТКС, незважаючи на асиметричність візового режиму між Україною та Польщею, а також на постійні публікації у засобах масової інформації щодо нехтування інтересами громадян нашої країни під час отримання віз та перетину кордону. Це можна пояснити, насамперед, тим, що подібна нерівність стосується, в першу чергу, учасників дрібногуртової «човникової торгівлі», вагомість якої на сучасному етапі, на думку респондентів, не є визначальною.

Важливим є висновок, що основними завданнями вирішення проблем ТКС у короткотерміновому часовому періоді є відкриття нових пунктів перетину на українсько-польському кордоні і спрощення процедури перетину кордону (43 %) та розширення спрощеного перетину кордону для жителів прикордонних регіонів (36 %) (рис. 3.4) [53].

Вагому роль відіграє освітня компонента реформування ТКС, про що свідчать відповіді респондентів щодо доцільності запровадження програм фахової перепідготовки та навчально-освітніх проектів для мешканців прикордоння з мeтою формування у прикордонних регіонах цивілізованого бізнесу (26 %).

Рис.3.4 Розподіл респондентів за баченням основних напрямів вирішення проблем ТКС [53]

Водночас позитивно можна розцінювати незначну частину респондентів, які схиляються до думки про необхідність пошуку шляхів вирішення проблем ТКС за допомогою егалітарних підходів, зокрема через запровадження візових обмежень для іноземців чи надання спеціального статусу депресивних територій та пільг для їх населення.

Загалом результати опитування доводять необхідність реформування інфраструктурного та кадрового забезпечення системи ТКС для підвищення його ефективності та інтенсивності впливу на регіональний розвиток та європейську інтеграцію України