Адаптація організму спортсмена до добових біоритмів та природно-географічних чинників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адаптація організму спортсмена до добових біоритмів та природно-географічних чинників

1.1 Взаємозв'язок функціонального стану людини сезонними погодно-кліматичними умовами середовища

1.2 Добові ритми фізіологічних процесів рухової активності людини в умовах постійного місцепроживання

1.3 Функціональний стан працездатність спортсменів, що тимчасово проживають в контрастних поясо-кліматичних умовах

1.4 Проблема тренувального процесу у зв'язку з поясо-кліматичною адаптацією спортсмена

Розділ 2. Вплив на організм спортсменів сезонно-кліматичних та поясо-часових факторів

2.1 Функціональний стан спортсменів в умовах постійного місце проживання

3.1 Особливості адаптаційної перебудови функцій спортсменів залежно від величини поясно-часового зрушення

3.2 Адаптаційна перебудова організму спортсменів під час перельотів в західному та східному напрямах

3.3.2 При 4-5-годинному зміщенні часу

3.4 Функціональний стан спортсменів в умовах средньогір'я при багатогодинному зміщенні часу

Розділ 4. Організація дослідження

4.2.1 Температурний гомеостасис

4.2.2 Системи крові, кровообігу, дихання

4.2.3 Рекомендації по організації перельоту, розміщенню харчуванню спортсменів

Висновок

Додатки

Вступ

У зв'язку з зростанням вагомості проблеми взаємозв'язку організму і зовнішнього середовища, успішно розвиваються прикладні теоретичні науки, формуються на стику медицини, географії та вивчають аспекти вказаного взаємовідношення.

Адаптація, як необхідна умова існування живого, включає взаємодію організму зовнішнім середовищем, де провідним витоком являється організм, оскільки саме йому притаманна властивість саморуху, саморегуляції, що відображає гомеостатичні можливості специфічний характер зв'язку з навколишнім середовищем.

При далеких широтних перельотів організм людини відчуває вплив комплексу соціально-побутових, геофізичних метеорологічних чинників. Внаслідок цього порушується звичний стереотип прояву життєвих функцій. Перебудова стабілізація нового ритму фізіологічних процесів - тривалий складний процес, що вимагає значного напруження організму.

На даний час проблема адаптації людини займає одне з перших місць, що вимагає необхідності ретельного вивчення фахівцями, перш за все, медико-біологічного профілю. Дана обставина визначається постійно зростаючими вимогами сучасного життя: інтенсивним освоєнням малозаселених величезних територій нашої країни, автоматизацією виробництва, специфікою служби в армії, внутрішньосоюзними, міжнародними, культурними, спортивними контактами, що розширюються, особливостями організації оздоровчих заходів. В зв'язку з цим значна увага повинна приділятися розвитку фізичної культури спорту з урахуванням клімато-географічних характеристик різних регіонів нашої країни.

Відмінна риса сучасного спорту це висока щільність результатів змагань. Сьогодні призерів першості розділяють вже соті долі секунди або балів. Це свідчить про гостроту боротьби, значну психофізіологічну напруженість організму в період підготовки участі в змаганнях та вимагає необхідності врахування щонайменших коливань середовища, які можуть вплинути на прояв вищих фізичних можливостей.

Географія спорту, супроводжується збільшенням числа відповідальних змагань, що проводяться в різних поясо-кліматичних зонах. Багато з них (включаючи Олімпійські ігри) проводяться на континентах, розташованих на відстані багатьох часових поясів, що характеризуються значними кліматичними контрастами. У таких умовах великого значення набуває прогнозування функціонального стану спортсменів, визначення термінів вильоту до місць змагань, розробка засобів методів тренування, організаційних медико-біологічних заходів, направлених на прискорення процесу адаптації, оптимізацію рухового режиму, підвищення працездатності.

На ці питання немає однозначної відповіді, і це природно, бо, з одного боку, до теперішнього часу особливості адаптаційних функцій організму не вивчені настільки, щоб впевнено говорити про природу зв'язку з факторами зовнішнього середовища. З іншого боку - складність даної проблеми обумовлена труднощами рішення питань самого управління руховою діяльністю в спорті.

Крім цього, в роботах як вітчизняних, так зарубіжних авторів основна увага з даної проблеми приділяється тим дизадаптаційним зрушенням, які спричиняються в першу чергу поясно-часової різниці. Але недостатньо враховується вплив на організм кліматичних факторів, хоча в цьому нагальна необхідність. Можна припустити, що оптимізація рухового режиму з врахуванням поясно-кліматичних особливостей місцевості може підвищити ефект адаптаційної перебудови, що сприятиме прояву високого рівня працездатності в нових умовах існування.

Враховуючи, що структура біологічного ритму найбільш чутлива до змін, що виникають при трансмерідіаних перельотах звичних умов життя, автори присвятили роботу вивченню порушень визначальних його параметрів як методу оцінки стану цілого організму, механізмів регуляції функцій гомеостатичних систем. Зроблена спроба систематизації матеріалу досліджень, що стосується як теоретичного, так практичного використання добових біоритмів, природно-географічних чинників, що виявляють інтерес для широкого кола фахівців в області фізичної культури спорту, спортивної медицини м'язової діяльності.

Розділ 1. Взаємозв'язок організму з навколишнім середовищем

1.1 Взаємозв'язок функціонального стану людини сезонними погодно-кліматичними умовами середовища

Людина та навколишнє середовище - складні взаємодіючі системи, на перший погляд можна вважати екосистемою.

Питання про єдність організму навколишнього середовища його існування методологічно було розглянуто в працях вітчизняних природодослідників. І.М. Сеченов першим вказав, що в наукове визначення організму повинна входити оточення, що впливає на нього, оскільки без останнього, існування організму неможливе. Подальшого розвитку це питання набуло в працях І.П. Павлова, матеріалістичного природознавства, що сформулювало основний принцип природознавства. "Середовище, яке оточує тварину, - писав він, - так нескінченно складне та знаходиться в такому постійному русі, що складна замкнута система організму, що також лише відповідно коливається, шанси бути з нею врівноваженні". Основною властивістю живих систем, формою їх існування здібність пристосування до мінливих умов середовища. Оскільки остання підлягає незмінним, стійким коливання, стає зрозумілою властивість організму - притаманна йому ритмічність (В.А. Алякрінський, 1975).

П.К. Анохін (1968) писав, що "рух по послідовних фазах, що ритмічно повторюються, являється універсальним законом, що визначає основну організацію живих істот на нашій планеті".

Про ритмічний вплив зовнішнього світу на людину як особливості розвитку нашої планети необхідності у зв'язку з цим "найретельнішим чином вивчати на організм деяких сильних чинників зовнішнього середовища" писали А.П. Чижевській Ю.Г. Шишина (1969). У 1930 р. вийшла книга А.П. Чижевського "Епідемічні катастрофи періодична діяльність сонця", в якій автор показав найтісніший зв'язок колективних реакцій живих організмів на майже невловимі, найменші зміни зовнішнього середовища, обумовлені періодичною діяльністю сонця.

У зв'язку з великим науково-практичним значенням питань живих організмів зовнішнім середовищем (природнокліматичної, біологічної, соціальної) адаптація людини стала актуальною проблемою, що зумовлює інтенсифікацію досліджень у області екології. Беручи до уваги важливість соціального фактору як одного з провідних синхронізаторів для людини, необхідно розглядати вплив на нього зовнішнього середовища, кліматичних умов. Через недостатню розробку питання про кліматогеографічну контрастність територій дослідження значно затруднені перебувають на початкового розвитку. Найбільшу кількість досліджень проведено поки що в полярних областях.

Більшість змін зовнішнього середовища мають циклічний характер, організм на них відповідними коливаннями функціонального стану.

На даний час в літературі підкреслюється необхідність досліджень адаптаційного процесу на клітинному рівні. Одночасно визнається дуже плідним фізіологічне дослідження на всіх рівнях регуляції функцій цілісного організму. В цьому відношенні великий інтерес надають погляди провідних вітчизняних патологів з проблеми адаптації.

Точніше, на наш погляд, суть принципи адаптаційного процесу сформулював Р.М. Данільовській (1968), що вбачає в захисних адаптаційних функціях організму сторони єдиного процесу адаптації.

При визначенні ступеня впливу клімату на людину слід мати на увазі, що реакція організму на його залежить пристосування до погодно-кліматичних умов.

1.2 Добові ритми фізіологічних процесів рухової активності людини в умовах постійного місцепроживання

Уявлення про безперервність адаптаційних процесів тісно пов'язане з уявленням про циклічність. Всі прояви життєдіяльності організму не залишаються постійними мають ритмічний характер. Основні ж природні чинники, що визначають циклічність активності функціональних систем, мають періодичний характер. Провідне положення серед них займає добовий ритм, що еволюційно зумовив добову періодику біологічних явищ характеризується достатньою чіткістю змін комплексів окремих елементів середовища. Разом зі змінами в зовнішньому середовищі до добових коливань схильні організми, що живуть у ній. У останні тридцять років доведена ритмічність більшості фізіологічних процесів, залежність зовнішніх впливів загального стану організму.

І.П. Павлов (1949, 1951) розглядав добовий ритм фізіологічних функцій як зміну періодів сну безсоння, обумовлену зміною сили, врівноваженості рухливості процесів збудження гальмування центральної нервової системи, як умовно-рефлекторний динамічний стереотип, що утворився впливом факторів зовнішнього середовища.

Останніми роками широкого поширення набула теорія зарубіжних дослідників, згідно якої циркадний ритм - це ендогенний процес з властивостями саморегульованої системи, який по суті добовою, але такою, що синхронізується факторів зовнішнього середовища, що періодично змінюються. Однак проти такої точки зору принципові заперечення, деякі автори вважають, що не цілодобовий ритм перетворюється в 24-годинний впливом зовнішньої цикліки, а навпаки, 24-годинний ритм впливом зміни постійних світлового режиму температури спотворюється змінюючи свій період.

Мабуть, при побудові цієї дефляції слід виходити з того, що біологічний ритм - це безперервна зміна в часі стану живої системи (Б.С. Алякрінський, 1976). При цьому, згідно відомого положення діалектики останніх науковим даних , жодну з систем функцій не можна вважати ізольованою від інших, утворюючих по відношенню до них навколишнє середовище що входять як елементи в систему вищого порядку, якій властива своя, визначена структурою функціями ритміка. В цих умовах ендогенна ритміка елементу (системи нижчого ритму) піддається коректуючим діям сторони цілого, синхронізується з ним, а циклічні процеси виявляються такими, що беруть участь в адаптації що забезпечують підтримку рівноваги усередині організму організмом середовищем. Коливання фізіологічних процесів носять, таким чином, ритмічний взаємообумовлений характер на всіх рівнях, ритмічність розглядається як одна з найпотрібніших властивостей живої матерії.

У цілісному організмі регуляція функцій здійснюється комплексними нейрогуморальними бар'єрними механізмами. Природно, що циркадна ритміка гуморально-гормональних показників побічно вказує на неоднаковий (протягом доби) функціональний стан центральної нервової системи. Останні прояви людина переживає в формі сну і бадьорості. Показано, що оптимальна збудливість зберігається в період з ранку до 13-14 годин. Після деякого зниження (14-16 годин) рівень підвищується знову, до 19-20 годин, потім падає до мінімальних значень.

У ряді робіт вказується, що утворення мають неоднаковий функціональний стан в періоди доби. Вдень переважає тонус симпатичного, вночі - парасимпатичного нервової системи.

Уявлення про працездатність людини як "енергії діяльності", "енергії поведінки" досить поширеними як у фізіології так і в психології. Встановлено, що коливання рухової активності по годинах мають багато вершинну добову криву, в якій підйоми, приходяться на ранішній, денний та вечірній години доби.

Відомо, що працездатність спортсмена, за інших рівних умов, виявляється вищою в денні, нижчою - в ранішній тим більше нічний час. При цьому до найбільших коливань схильні вправи швидкісно-силового характеру (стрибки у висоту довжину з місця, метання т.д.). Менш значні зміни спостерігаються в циклічних довго виконуваних вправах. Іншими словами, чим довші навантаження, тим більше згладжується різниця результатів виконання в ранішній, денний вечірній час.

С.Г. Харабуга (1967, 1980), В.І. Шапошникова (1984), досліджуючи вплив добової ритміки на ефективність виконання рухів спортсменами, дійшли висновку, що найбільш високі результати бувають в період звичайного часу проведення м'язової роботи, а різниця між кращим та гіршим результатом протягом дня коливається в досить широких межах - від 10 до 26 %. На їхню думку, кращі результати спортсмени показують увечері, а в ранішній час часто не можуть показати навіть звичний для себе спортивний результат. Ряд авторів стверджує, що ефективність тривалість фізичних навантажень суттєво залежать від часу доби.

Вищевикладене в достатній мірі показує залежність стану фізіологічних функцій м'язової активності рівня збудливості центральної нервової системи, яка згідно дослідженням І.М. Сеченова, І.П. Павлова, їх учнів та послідовників не тільки об'єднує організм в єдине ціле, але забезпечує його взаємозв'язок з навколишнім середовищем, наскільки це необхідно для нормальної життєдіяльності людини.

1.3 Функціональний стан працездатність спортсменів, що тимчасово проживають в контрастних поясо-кліматичних умовах

При втомі, перетренуванні, стартових та інших нервово-психічних напружень відбувається порушення добового ритму функцій.

Сьогодні є дані, які переконують в необхідності чітко вираховування добового ритму фізіологічних процесів. Це обумовлено тим, що для розвитку та оптимальної адаптації людини до незвичних умов життя, фізичним навантаженням велике значення має раціональна організація праці, відпочинку, побуту, що сприяє пом'якшенню компенсуючої діяльності, можуть привести до порушення звичного біологічного ритму, дизадаптаційних явищ. Особливо важливу роль в питанні оптимізації режиму роботи та відпочинку грає рухова діяльність людини, пов'язана, зокрема, з досягненням високих спортивних результатів в незвичних географічних умовах.

Після швидкого перетину декількох часових поясів відбувається розбіжності добовими фізіологічними ритмами з новим часом. Виявлено розбіжності з боку частоти пульсу, артеріального тиску, дихання, температури тіла багатьох інших функцій.

У людини, яка прибула в новий пункт з віддаленої поясо-часової зони, ритми життєвих функцій спочатку не узгоджуються зміною дня ночі (зовнішній десинхроноз). А внаслідок неоднакової швидкості перебудови функцій в нових умовах відбуваються розбіжності добових ритмів психофізіологічних процесів - внутрішній десинхроз (С.І. Степанова, 1974). Слід зазначити, що за винятком поодиноких робіт (В. Матюхин, В.Л. Ярославцев) численні відомості про цю проблему результатом спостережень за окремими особами, групами туристів або членами екіпажів літаків. Очевидно, специфіка режиму життя, умов праці відпочинку цих осіб в основному визначають особливості адаптації організму до зміщеного розпорядку доби. Проте процес адаптаційної перебудови цього контингенту людей дуже специфічний носить суто професійний характер, в зв'язку з чим використання вказаних даних як початкових принципів прогнозування функціонального стану працездатності спортсменів, що тимчасово проживають в інших географічних зонах, дуже передбачуваним.

Деякі автори вважають, що очевидні порушення сну травлення виявляються у тому випадку, коли поясо-часове зрушення перевищує 6-7 годин (G. Grockford, G. Davies, 1966; R. Hoffman, 1970), або при перетині 9 часових поясів. З.Е. Ізраель (1962) також без посилання на конкретні дані відзначив, що переїзд в місця з різницею в часі до трьох годин не спричиняє істотних зрушень в організмі спортсменів. У формулі розрахунку тривалості післяперелітного відпочинку, що була запропонована Міжнародною організацією цивільної враховується зрушення, дорівнюють 4 і більше годинам. Передбачається, мабуть, що менші зрушення не спричиняють суттєвого негативного впливу на людину. Проте А.Н. Ліцов (1972) на підставі вивчення фізіологічних функцій в членів екіпажів космічних кораблів, а також В.П. Гінгст (1971), В.Л. Ярославцев (1981) за результатами обстеження спортсменів роблять висновки, що вже 2-3-годинна різниця помітно впливає на функціональний стан організму. Аналогічні дані щодо осіб, що не займаються спортом, отримані іншими авторами (Кисельов, 1971; Р. Рунг, 1974).

Низка дослідників вказує, що тривалість перебудови на новий добовий ритм при часових поясів залежить відстані та швидкості їх зміни. Однак лише в окремих роботах (В.Л. Ярославцев, А.В. Евцихевич) представлені фактичні дані порівняльного аналізу адаптаційної перебудови функцій людини при переміщенні в поясо-часові зони, але дослідження проведені без урахування сезонних кліматичних контрастів пунктів постійного тимчасового проживання спортсменів. За цими даними можна лише опосередковано судити про порівняльну швидкість характер адаптації до місцевості з різним поясо-часовим зрушенням, бо на функціональний стан організму суттєво впливає навколишнє середовище, а також досвід переміщень адаптації біоритмів. У літературі відсутні відомості, які б відображали вплив погодно-кліматичних факторів в умовах поясо-часового зрушення на процеси адаптаційної перебудови людини, що тренується.

У більшості досліджень відсутній диференційований до визначення оцінки працездатності спортсменів. Як правило, в них характеризуються особливості динаміки тренувальних навантажень, якість технічного виконання вправ, спортивні результати контрольних офіційних змагань, звичайно проводяться на завершальному етапі адаптації. Але показники лише побічно відображають працездатність спортсменів. Так, в роботах В.Н. Пальчевського (1974), Ярославцева (1979) містяться дані про зміну рівня спеціальної працездатності лижників двоєборців на підставі даних контрольних офіційних змагань, показаних вдома, в інших поясних зонах. Однак добре відомо, що складовими результату в лижних видах спорту є якість (коефіцієнт) ковзання, метеоумови, рельєф місцевості, фактори, що не мають аналогів в різних кліматичних зонах. З причини Міжнародна федерація лижного спорту не реєструє рекорди навіть з врахуванням важкості траси, умов ковзання т.д. (К.Н. Спірідонов, 1959,1980).Не повідомляючи про методику визначення працездатності піддослідних, таких, що здійснювали переліт з Ленінграду в Петропавловськ-Камчатський, пишуть про те, що після перельоту всі 5 чоловік не відчували неприємних відчуттів або зниження працездатності.

Н.А. Ванін при обстеженні спортсменів, що займаються зимовими видами спорту, що проживали в Південно-Сахалінську здійснювали переліт в райони з часовою різницею в часі 7-8 годин, не вказуючи часу обстеження, повідомляють про одно направлені зміни різних показників. При цьому для всіх спортсменів (юніорів, дорослих лижників) в якості найкращих термінів адаптації визначена дванадцята доба після прибуття до місця змагань.

В ряді робіт, виконаних сибірськими дослідниками (А.У. Євцихевич, 1970; В.А. Матюхін, 1971, 1976), показані регіональні особливості добових параметрів функціонального стану вегетативних рухових в, осіб, що приїхали у Західний Сибір з європейської частини країни. Приїжджі відрізнялися місцевих мешканців зниженням фізичної працездатності, що найбільш яскраво виявляється в першу зиму після прибуття.

Дана обставина свідчить про те, що на формування добових фізіологічних ритмів людини разом з соціальними впливають природнокліматичні фактори. У зв'язку з цим навряд чи можна погодитися з думкою В.Л. Ярославцева (1979, 1981), який вважає недоцільним враховування метеопогодних факторів при тимчасовому проживанні людини в іншому поясі, оскільки два процеси (синхронізація добового ритму пристосування до кліматичних умов), за словами автора, протікають одночасно. Конкретних даних з цього приводу ним не наводиться. Результати ж інших дослідників (В.А. Матюхін співавт., 1976; О.П. Панфілов співавт., 1979) свідчать про те, що переважаючі типи реакцій, характер терміни адаптаційної перебудови значною мірою обумовлені погодно-кліматичними факторами місцевості тимчасового проживання людей. Очевидно, втручання в "біологічного годинника" неспецифічних біотичних абіотичних подразників може змінювати стійкість регуляторних механізмів, що помітно відображається на характері термінах перебудови, а також структурі добового ритму.

Поки що ще не можна сказати, що вивчені численні сторони адаптації людини до різних клімато-географічних факторів, тим більше в умовах багатогодинного зміщення часу. Аналіз літератури показує, що останнім часом переважають дослідження за особистими механізмами адаптації. Проте разом з цим говориться про необхідність проведення досліджень на цілісному організмі в природних умовах його життєдіяльності з урахуванням конституціональних особливостей.

1.4 Проблема тренувального процесу у зв'язку з поясо-кліматичною адаптацією спортсмена

В останні роки проблема спортивного тренування отримала новий напрямок у плані біологічних ритмів. Спортивна діяльність характеризується частими переїздами. Виникаючі у зв'язку з цим порушення оптимального співвідношення ритму «сон-безсоння», звичного стереотипу тренувальних навантажень, соціально-побутових умов відображається на психофізіологічному стані працездатності спортсменів. Тренерам спеціалістам постійно доводиться вирішувати питання про найбільш оптимальні терміни вильоту в пункт призначення, раціональної організації тренувального процесу в перед- та післяперелітний періоди підготовки, а також про те, організаційно-методичні та медико-біологічні заходи можуть бути рекомендовані для профілактики пом'якшення негативного впливу незвичних умов середовища. Крім того, виникає необхідність в об'єктивній функціонального стану організму, рівня підготовленості спортсменів як в умовах постійного місце проживання, так в місцях проведення змагань. Для пом'якшення прискорення процесу поясо-кліматичної адаптації дослідники пропонують заходи. С.І. Степанова (1975) припускає, що в цілях підтримки працездатності нормалізації сну в умовах незвичного розпорядку людям довелося б вдатися до тривалого використання снодійних. З. Ізраель (1962) без посилання на власні дані джерела рекомендує увечері давати снодійні засоби, а вдень - таблетки кофеїну або натуральна кава до тих пір, поки організм не перебудується на новий розпорядок доби. співавт. Спроба вплинути на процеси адаптації до зміненого поясо-кліматичного середовища за допомогою елеутерокока не дала позитивного результату. Використання ж снодійного (нембуталу) виявилось, навпаки, дуже ефективним. Загальне самопочуття спортсменів, а також працездатність показники були, на думку авторів, краще, при перельотах в звичайних умовах. Даних про працездатність, методику визначення, а також показників інших функцій в статті немає.

Конкретніші результати використання засобів фармакокоррекції в період «гострого» десинхронозу наводить С.Н. Оков (1979). Як відзначає автор, прийом еуноктину (радедорм, нітразепам) у відповідних дозуваннях не спричиняв млявості, зниження рівня фізичної активності. Проте в цьому повідомленні лише побічно характеризуються психомоторні рухова активність спортсменів.

Фармакологічні засоби, застосовувались, крім нормалізації (у нових умовах життя) сну, повинні володіти рядом інших важливих для спортивної діяльності властивостей. Вони повинні бути антитоксичні, не викликати млявості, сонливості, інших наслідків, що виявляються у вигляді пригноблення активності функцій нервово-м'язової інших систем, що негативно впливають на працездатність. На даний час важко назвати препарат, що відповідає цим вимогам.

Перспективнішим вивчення впливу на процеси поясо-кліматичної адаптації препаратів рослинного походження, зокрема лимонника китайського, який є адаптогеном, але не відноситься до допінгових або снодійних засобів.

У роботах В.Л. Ярославцева (1968, 1971, 1979), розглядаються питання детренованості спортсменів в період тимчасового проживання у віддалених зонах даються рекомендації, спрямовані на збереження рівня функціонального стану. Але поряд з безперечно корисними рекомендаціями вони містять, на наш погляд, низку помилкових положень. Так, наприклад, рекомендації про перебудову в домашніх умовах графіку життя тренувань відповідно до часу місця майбутніх змагань навряд чи можуть бути прийнятними, оскільки в таких умовах перебудова організму не стимулюється, а швидше гальмується соціальними геофізичними іншими датчиками зовнішнього середовища, що може призвести до невиправданого передчасного перенапруження адаптаційних механізмів. В ряді досліджень з «порушеними режимами» показано, що люди гірше переносять штучно організований новий ритм життя, при якому доводиться переборювати внутрішню ритміку, ритм зовнішніх датчиків часу.

На думку В.А. Шпагіна Л.С. Соколової (1971), для прискорення процесу адаптації необхідне попереднє перебування в середньогір'ї. В.Н. Пальчевський (1971), В.Н. Пальчевській (1973) рекомендують у фазі «гострої» адаптації не включати навантаження середні і великі за інтенсивністю особливо навантаження змагального характеру. Найдоцільнішим автори вважають включення навантажень «малих-середніх». У завершальній фазі поясо-часової адаптації вони радять включати тренувальні навантаження, аж до змагань. Проте дані рекомендації не мають надійного експериментального обґрунтування, оскільки засновані на одноразовому спостереженні за лижниками-двоєборцями.

Н.І. Вольнов (1975) вважає, що мотивація пересування спортсменів знижує негативний вплив зміни часового поясу на ряд показників психомоторики. Тренувальні ж навантаження в період поясо-часової адаптації повинні бути знижені в найбільш важкому для організму періоді. Коли та наскільки автори не повідомляють.

Суперечність літературних даних з питань розробки організаційно-методичних медико-біологічних заходів з метою збереження оптимальної готовності спортсменів до змагань в нових умовах життя свідчить не лише про недостатність вивчення реакцій функціональних систем в різних умовах існування, але про можливі впливи різноманітних форм праці видів фізичних вправ, кліматичних умов, а також індивідуальних проявів організму на процеси пристосування.

Підтвердженням цього неоднозначність показників реєстрованих функцій, неоднакові терміни адаптаційної перебудови, а також заходи, запропоновані для пом'якшення негативних впливів прискорення адаптації в умовах далеких широтних переміщень.

Як правило, обстеження спортсменів проводилося без врахування специфічних особливостей рухової діяльності, режиму тренувальних навантажень на етапі перед- та післяперелітного періоду, сезонних кліматичних умов місць проживання. При цьому кількість вимірювань, час обстеження і вживані методи в різних авторів були неоднакові, у зв'язку з чим наявні результати не піддаються порівняльному аналізу. У них не міститься чітких рекомендацій по використанню варіантів тренувальних навантажень, фізіотерапевтичних засобів адаптогенів з ціллю оптимізації функціонального стану, прискорення процесу поясо-кліматичної адаптації, підвищення рівня працездатності в нових географічних умовах.

У зв'язку з вищевикладеним були проведенні справжні дослідження, що мали за мету вивчити вплив контрастних поясо-часових кліматичних факторів на організм спортсмена, а також можливості оптимізації процесу підготовки спортсменів, що тренуються, в умовах, що вивчаються. У даній роботі належало вирішити наступні завдання:

1. Дослідити вплив контрастних погодно-кліматичних умов (температури повітря, барометричного тиску, відносної вологості, сонячної хмарності, швидкості вітру, комплексу перерахованих факторів) на функціональний стан та рухову діяльність спортсменів.

2. Вивчити ступінь характеру зміни рухових вегетативних функцій спортсменів залежно величини поясо-часового зрушення, напрямку перельоту, висоти над рівнем моря.

3. Виявити залежність динаміки адаптаційних реакцій специфіки виду спорту, статі та віку.

4. Вивчити вплив різних режимів тренувальних навантажень, деяких фізіотерапевтичних засобів адаптогенів на вегетативні, психомоторні рухові функції спортсменів в перед- післяперелітний періоди підготовки до змагань в умовах географічних контрастів.

Розділ 2. Вплив на організм спортсменів сезонно-кліматичних та поясо-часових факторів

У літературі відсутні відомості про вплив сезонно-кліматичних факторів на спортсмена, що тренується, в зонах помірного поясу. Враховуючи, що специфіка тренувального процесу може вплинути на реакцію організму при умов зовнішнього середовища, ми провели вивчення сезонної динаміки функціонального стану в Хабаровську. Під спостереженням знаходилися легкоатлети, лижники, плавці, волейболісти (всього 66 чоловік), а також викладачі, що не займаються спортом, лаборанти (контрольна група) у віці 21 до 36 років (24 людини).

Внаслідок дослідження встановлено, що функціональний стан всіх обстежуваних схильний до сезонних коливань. Найбільш значні зміни показників спостерігається у весняний період. В осіб, які не займаються спортом, весною достовірно порівняно з показниками літнього осіннього сезонів, підвищується ЧСС (Р<0,01 Р>0,1 відповідно до літніх та осінніх величин), максимальне АТ (Р<0,01 Р>0,05), температура тіла (Р<0,01 Р<0,01), мінімальне АТ (Р<0,05 Р>0,05), збільшується пульсовий тиск. Одночасно з цим зменшується тривалість затримки дихання на видиху і незначне - час простої та складної рухової реакції.

Влітку, в порівнянні з весняним періодами, значно знижується ЧСС (Р<0,01), максимальне АТ (Р<0,01 Р>0,05), тиск пульсу (Р<0,01 Р>0,1), час затримки дихання на вдиху (Р>0,1 Р<0,01). Одночасно з цим збільшується час реагування на простий (Р<0,05) складній (Р<0,05) сигнали.

Восени зареєстровано найменший час простої та складної рухової реакції, що досягає значних відмінностей (Р<0,05) у порівнянні з величинами літнього сезону, триваліша затримка дихання на вдиху (Р<0,01) видиху (Р>0,1). Решта показників займають проміжне положення між весняними та літніми параметрами.

Специфіка та зміст використовуваних фізичних вправ роблять істотний вплив на діяльність фізіологічних систем, що виявляється в особливостях зміни функціонального стану спортсменів. Весною у легкоатлетів зареєстровані найменші, а влітку найвищі показники температури шкіри, АТ не тільки у порівнянні з показниками літнього і осіннього сезонів, але інших груп обстежуваних.

У волейболістів весною високі (відносно показників інших сезонів обстежуваних осіб) цифри максимального АТ, тривалість затримки дихання на вдиху та видиху, температури тіла, суттєво скорочено час простої та складної руховій реакції. В цей же час у лижників найнижчі показники максимального мінімального АТ, тривалість затримки дихання на вдиху, але найвищий рівень ЧСС час складної рухової реакції.

У літній період на фоні загального зниження температури тіла, ЧСС, максимального мінімального АТ, часу затримки дихання на вдиху та видиху, збільшення тривалості простій та складної слід зазначити істотне підвищення температури тіла у легкоатлетів, тиску і пульсу - у волейболістів, що відбувається, в основному, за рахунок зниження мінімального АТ.

Восени при відносному підвищенні більшості показнико-функціонального стану також виявляються особливості у зв'язку з характером м'язевої діяльності спортсменів. В лижників найбільш низькі значення температури тіла, ЧСС, вміст оксигемоглобіну при затримці дихання на видиху, але найвищі значення максимального та мінімального АТ. У них, порівняно з періодом, зростає час затримки дихання на вдиху трохи скорочується час простої і складної рухової реакції. У волейболістів зберігається висока температура шкіри, спостерігається тенденція до зниження максимального мінімального АТ збереженням високого рівня тиску пульсу, найбільший (відносно результатів інших року обстежуваних осіб) час затримки дихання на вдиху і видиху найменший час простій та складній руховій реакції.

Слід відзначити індивідуальні відмінності процесу адаптаційної перебудови. Так, в осіб, які не займаються спортом, влітку при зниженні більшості показників в 10% випадків спостерігалося підвищення температури тіла, в 6,8% випадків вона не змінювалася. Аналогічні зміни АТ відзначались в 8,2% 6,4% випадків. У 14,85% випадків збільшилася ЧСС в 8,3% - час затримки дихання на видиху.

Своєрідністю відрізнялися індивідуальні коливання в осіб, які займаються фізичними вправами. У літній період на фоні загального зниження температури тіла вона підвищувалася в 8,3% випадків у лижників, в 19,7% - у волейболістів в 76,4% випадків - у легкоатлетів. Час складної рухової мінявся однозначно у всіх піддослідних. Час реагування на елементарний подразник був скорочений в 18,3% випадків у лижників, в 22,6% - у волейболістів, наслідком чого стало недостовірне його збільшення в цілому по групі. У іншому дані показники або знижувалися, або залишалися без змін.

Для показників плавців характерні зміни, ідентичні таким, що вже розглядалися. В той же час особливості періодики тренувального процесу специфічність середовища тих, що займаються плаванням роблять відповідний вплив на параметри функціонального стану.

Це відноситься до показників морфологічного складу периферичної крові. Так, влітку зареєстрована найбільша швидкість осідання еритроцитів у порівнянні з весняним (Р>0,1), зимовим (Р<0,01) сезонами. Порівняно з весняними показниками, вищим виявляється вміст еритроцитів (Р<0,01) гемоглобіну (Р<0,05). Параметри кровообігу температури тіла спостерігаються підвищеними весною або зимою.

Весною істотно (відносно зимового часу), збільшується ЖЕЛ (Р<0,01), форсована ЖЕЛ при вдиху і видиху (Р<0,01), а також кистьової станової динамометрії. Незначне зниження цих показників влітку відбувається на фоні поліпшення спеціальних якостей, зокрема, пропливання дистанції 100 та 200 метрів.

Вивчено вплив комплексів окремих метеопогодних елементів на функціональний стан обстежуваних. В осіб, що не займаються спортом, виявляються позитивні або негативні показники залежності ЧСС добовим перепадом температури повітря, АТ добовим перепадом барометричного тиску, тиском пульсу вологості повітря, часом рухової реакції, швидкістю вітру, сумарним погодним індексом, відсотком оксигемоглобіну на вдиху, температурою тіла і вологістю повітря.

У спортсменів, що тренуються, виявлені достовірні коефіцієнти кореляції температурою повітря, з одного боку, температурою тіла, мінімальним АТ, МВЛ ПО2 - з іншого, добовим перепадом температури повітря температурою тіла, мінімальним АТ, ЧД, МВЛ, ПО2 часом рухової реакції; швидкістю вітру. процентом оксигемоглобіну на видиху, МВЛ, ПО2 і часом рухової реакції; сумарним часом сонячного світла величиною дихального КІО2; сумарним метеоіндексом. температурою тіла, відсотком оксигемоглобіну на вдиху та видиху, часом рухової реакції.

Слід зазначити, що дані результати отримані в умовах позитивних температур при обстеженні спортсменів, основний період підготовки яких припадає на весняно-літній час. Можна припустити, що пора року та специфіка використовуваних фізичних вправ певним чином впливають на характер і тісноту зв'язку. З урахуванням цього проведені обстеження спортсменів статі, що відрізняються своєрідністю м'язової діяльності, в одних тих ж контрастних кліматичних умовах.

Отриманий матеріал дозволив встановити в більшості випадків одно направленість фізіологічних реакцій, аналогічну викладеним. Разом з тим певні відмінності.

Так, у спортсменів, що займаються ациклічними (літніми) видами спорту, в зимових умовах при підвищенні температури повітря виявляється пряма, а при зниженні - зворотна кореляційна залежність сумарним метеопогодним індексом і часом рухової (r = 0,414, Р<0,05 r = 0,473, Р<0,05). У них же величиною температури повітря і рівнем анаеробної працездатності у ранішній час відзначається тенденція збереження позитивного зв'язку (r = 0,290, Р>0,05), тоді як увечері досить тісний зворотний зв'язок (r = -0,432, Р<0,05).

Вищий коефіцієнт кореляції виявляється сумарною кількістю годин сонячного світла та працездатністю (r = 0,501, Р<0,01), хоча влітку величина приросту цього показника знаходиться в зворотному зв'язку з рівнем працездатності (r = -0,315, Р>0,05).

Якщо в умовах позитивних температур (у спокої при виконанні стандартного навантаження) між параметрами температури повітря та артеріального тиску (максимального і мінімального) є негативний (r = -0,451, Р<0,05 r = -0,425, Р<0,05), а з ЧСС - позитивний зв'язок, то восени в умовах переходу температури повітря через 0град. позитивний зв'язок встановлений для максимального АД (r =0,412, Р<0,05) і негативного - для ЧСС (г = -0,467, Р<0,05).

Таким чином, результати дослідження, проведеного в умовах постійного місце проживання, дозволили виявити особливості високо тренованого організму з факторами зовнішнього середовища. Встановлені певні співвідношення елементами зовнішніх реакціями організму.

Особливості соціально-побутових умов (організація режиму занять, тренувань відпочинку, специфіка м'язової діяльності т.д.), з одного боку, сезонно-кліматичні зміни з іншого, обумовлюють формування різноманітних механізмів, що визначають характерну зміну функціонального стану організму.

2.2 Функціональний стан працездатність спортсменів при переміщенні в контрастний кліматичний район без зміни часового поясу

фізіологічний кліматичний спортсмен руховий

У літературі наводиться достатньо фактів, які характеризують порушення добового ритму впливом різних агентів (С.І. Степанова, 1978; К.М. Смирнов, 1980, М.О. Агаджанян, 1986), представлена класифікація типів добових кривих (С.О. Руттенбург, А.Д. Слонім, 1976). З урахуванням наявних еталонів рекомендацій нами розроблена методика, яка дозволяє при дворазових обстеженнях (у 7-8 і 16-18 годин) судити про добову циклічність адаптивність функцій осіб, які тренуються.

Аналіз величезного матеріалу, отриманого під час обстеження спортсменів в умовах постійного місце проживання, дозволив встановити існування в основному достовірних відмінностей вранішніми та вечірніми показниками, фізіологічних функцій, що свідчать про добову ритміку. В той же час виявлені досить часті випадки більш менш значного порушення. При цьому загальна картина функціонального стану тісно пов'язана специфікою спортивної підготовки, структурою, змістом обсягами тренувальних навантажень. Тому в осіб, що займаються різними формами м'язової діяльності, поряд з характерними є і специфічні відмінності в параметрах функціональної фізичної підготовленості. Так, при порівнянні даних, отриманих у представників ациклічних (швидкісно-силових) та циклічних видів, у перших виявився вищий рівень анаеробної продуктивності (52,7±0,73 ум. од. и 50,0±0,83 ум. од.; Р<0,05), коротше час рухової реакції (Р<0,01), тривалість серцевого циклу ЕКГ (Р<0,01), нижчий вміст формених елементів крові (Р<0,05), але вищий вміст сечовини і глюкози в крові, калія та натрію в слині.

Необхідно також мати на увазі, що тренувальні навантаження великої та середньої важкості, психоемоційний стан, пов'язаний з майбутнім змаганнями, суттєво впливають на параметри, що характеризують структуру добового ритму. Виявляється це в ущільненні, а в окремих випадках в показників, зокрема, нервової системи, кровообігу. Слід зазначити, що до подібних змін більше схильні спортсменів, що займаються ситуаційними (ігровими) видами спорту.

Викладені факти набувають особливого змісту, по-перше, у зв'язку з визначенням типів стратегії адаптивної поведінки (В.П. Казначєєв, 1977, 1986), по-друге, при виборі етапу днів обстеження з метою елімінування після фізичних навантажень на періодичні процеси функцій. Виходячи з цього, обстеження спортсменів планувалися, як правило, в дні після відпочинку або «малих-помірних» за обсягом інтенсивністю тренувальних навантажень.

В ході досліджень стану при переміщенні і тимчасовому проживанні піддослідних в пунктах, що не мають поясно-часової різниці з постійним місцем проживання, отримані дані, дозволили судити про вплив на організм лише погодно-кліматичних факторів. Відомо, що основною ознакою, що характеризує порушення функціонального стану організму при багатогоденному поясо-часовому зсуві, ущільнення або інверсія добового ритму. Нами не виявлено суттєвої зміни його структури. Про це свідчать середні значення амплітуди ранішніми та вечірніми показниками при тимчасовому проживанні спортсменів в пункті без зміни часового поясу. У Хабаровську параметри для ЧСС у спокої складали 4,583±0,42 уд/хв., на другу добу мешкання в Південно-Сахалінську -5,167±0,359 уд/хв. (Р>0,1), на шосту добу -4,583±0,390 (Р>0,1). Ідентичні дані отримані при обробці показників інших функцій.

В ході спостережень за артистами балету Хабаровська, що тимчасово проживали в Уссурійську, Находці визначалися параметри просторової координації засобом точності відтворення 25, 50 75% максимального результату стрибка в довжину. Встановлено, що (відносно хабаровських показників) помилки допускаються в перші 5 днів проживання в Примор'ї. На сьому добу тимчасового проживання відмінностей контролю не спостерігалося. Підтвердженням того, що рухові в цих умовах схильні до погодно-кліматичних впливів, свідчить рівень зв'язку сумарним метеоіндексом величинами помилок, зареєстрованими при виконанні вправ. Так, вранці коефіцієнти кореляції сумарним метеоіндексом точністю просторових параметрів руху, рівних 25, 50 75% максимальної довжини стрибка, складали: r = 0,42 (Р>0,05); r =0,727 (Р<0,001) r = 0,556 (Р<0,05) відповідно.

Отже, діяльність функціональних систем спортсменів при тимчасовому проживанні в інших географічних пунктах, що не мають поясо-часової з постійним місцем проживання, змінюється значною мірою відповідно до особливостями погодно-кліматичного режиму. Характерними ознаками зміни вегетативних психомоторних діастолічних функцій в таких умовах з'являються коливання величин, що нерідко досягають значних відмінностей з цифрами контролю. Отже, варто відзначити, що параметри, характеризують загальну структуру добового біологічного ритму, суттєвих змін не зазнають.

Теоретичною основою пояснення процесів поясо-кліматичної адаптації діалектичне уявлення про комплексну дію на організм всіх елементів зовнішнього середовища. Відомо, що кліматогеографічне середовище діє на людину не тільки прямо, але опосередковано - через умови його життя. Тому для правильного розуміння пояснення адаптації організму потрібні конкретні відомості про основні чинники життя людини.

Метеопогодні умови, атмосферні явища, тісно пов'язані з факторами космічної геомагнітної природи, відіграють важливу роль в адаптації людини, безсумнівно повинні враховуватися при функціонального стану, організації оздоровчих спортивно-масових заходів в різних географічних регіонах. У характері механізмах адаптації спортсменів до комплексу погодно-кліматичних і соціально-побутових факторів велике значення має стан нервової системи, а також психоемоційної сфери.

Отже, з показаних вище даних витікає, що найбільш значні зміни вищої нервової діяльності, серцево-судинної та інших систем спостерігаються в зимово-весняний періоди. Дані весняного періоду свідчать про активність напруженість нейродинамічних процесів. Причому показники, які ми вивчаємо (час простої та складній реакції, стан вегетативного апарату ін.), вказують на активацію висхідних та низхідних впливів з боку лімбіко-ретикулярного комплексу, підвищення симпатико-адреналової активності.

Значною мірою такий стан пояснюється перебудовою зміною погодного режиму, коли в результаті збільшення сонячної активності змінюється геомагнітне поле, відбувається барична перебудова атмосфери, змінюється напрям повітряних мас (зимовий мусон змінюється літнім), зазнає змін хід всіх метеофакторів, збільшується контрастність змін погоди.

В умовах літнього мусону, що характеризується незначним зниженням сонячної активності, зниженням атмосферного тиску, вмісту кисню в повітрі, коли на територію вноситься потік теплих вологих мас, разом з тим зменшується повторюваність контрастних змін погоди, значніші порушення спостерігалися у осіб, які не займаються спортом. У них значно знижувалися параметри оксилярної температури, ЧСС, максимального і мінімального АТ, збільшувався час простої та складної реакції. Дана обставина вказує на зниження симпатико-адреналової активності, напруженості аферентних систем регулюючих центральних механізмів, імовірно залежних від неспецифічних структур мозку.

Про сезонній змінні кровообігу, терморегуляції і інших систем розглядається в роботах А. Бартона, О. Едхолма (1957), М.Е. Маршака, Г.М. Данішевського (1968), Матюхіна (1970). дані свідчать про значно високі показники артеріального тиску, частоти пульсу, інших показників людини в холодну пору року у порівнянні з періодом, що значною мірою узгоджується з нашими результатами.

Специфіка використовуваних фізичних вправ, вплив інших соціальних чинників (режим тренувань, навчання, відпочинку) відображається на характері показників досліджуваних функцій, значною мірою відрізняються таких осіб контрольної групи. Так, у легкоатлетів, основний період підготовки яких припадає на період, саме влітку (коли у решти обстежуваних спостерігається зниження) спостерігалося достовірне підвищення температури тіла. У плавців, та інших груп спостережуваних, влітку значно підвищувалася працездатність, збільшувався вміст еритроцитів, гемоглобіну, параметри ж дихання кровообігу не змінювалися. Дані факти можна розцінити як показники перебудови організму на новий базовий рівень, що викликає певне розузгодження в діяльності фізіологічних систем, що виявляється в значних порушеннях вегетативних функцій, відчутті дискомфорту, зниженні емоційного фону.

Більше уявлення про специфічні впливи на організму спортсмена можливо отримати при аналізі перш за все показників температури тіла. На основі наших спостережень виявилося, що спільним для більшості піддослідних було зниження температури, яке відбувалося в найтеплішу пору року, тобто влітку, а підвищення в холоднішу (взимку і весною). Можна вважати, що в умовах мусонного (континентального) клімату півдня Хабаровського краю процес пристосування до холодного сезону здійснюється шляхом перебудови механізмів терморегуляції, що полягає в посиленні тепловтрат. Необхідність такої перебудови, ймовірно, пов'язана з тим, що при цьому створюються сприятливіші умови для кровонаповнення шкіри, завдяки чому знижується можливість озноблення охолоджування. Вплив калоригенна в цих умовах здійснює підвищене виділення норадреналіну - "гормону не скорочувального термогенезу", що підвищує артеріальний тиск, температуру різних ділянок тіла (Е.В Майстрах, 1981).

Аналогічні нашим даним сезонні зміни температури тіла шкіри зареєстровані у осіб, що не займаються спортом. При цьому протягом всіх сезонів відзначались випадки, коли температура тіла перевищувала 37,1°С. Проте в зимовий період кількість осіб з такою температурою було 27,3%, тоді як влітку - 18,9%. показали, що у осіб, тривалий час пропрацювали на півночі, при збільшенні тепловтрат ефект оберігання охолоджуваних ділянок (рівень температури шкіри) був вищим, ніж у осіб з незначним терміном роботи в цих умовах.

Біологічна суть вказаних явищ І.П. Павлов (1949) бачив в загальних особистих потребах організму. Загальна потреба на холоді - звуження судин, а особиста - необхідність зігріти вуха, щоки т.д., тобто розширити судини. В цьому випадку між загальними та особистими потребами виникає конкуренція. Підтвердженням напруження симпатико-адреналової системи в холодних умовах є виражена гіпертрофія коркового мозкового шару наднирковиків.

2.3 Функціональний стан працездатність спортсменів при переміщенні в географічний пункт багатогодинною поясно-тимчасовою різницею

Відомо, що при швидкому переміщенні через декілька часових поясів відбуваються порушення в діяльності організму. Внаслідок неоднакової швидкості перебудови розвивається взаємне розузгодження добових ритмів фізіологічних функцій.

Наявні в літературі відомості про зміну нервово-психічних, моторних вегетативних функцій у спортсменів та осіб, які не займаються спортом здійснюють перельоти в широтному напрямі, неоднакові. Це можна пояснити неоднорідністю піддослідних, вікового і психофізіологічного статусу, професійної спортивної діяльності. До того ж дослідження нерідко проводяться в різних сезонних кліматичних умовах, що суттєво впливає на процеси адаптаційної перебудови. З урахуванням вище вказаного, цікавим для вивчення стає функціональний стан та працездатність спортсменів, що займаються одними тими ж видами спорту, в однакових режимах рухової діяльності, що перебувають в ідентичних сезонно-кліматичних умовах та дотримуються однакового режиму рухової діяльності.

Для виявлення думки спеціалістів уточнення даного питання в практиці спорту було здійснене анкетування та опитування провідних тренерів і спортсменів. В результаті оброблено і проаналізовано думку 174 спеціалістів - заслужених та старших тренерів збірних команд СРСР республік, більше 700 анкет заслужених майстрів спорту СРСР, майстрів спорту СРСР міжнародного класу, майстрів спорту СРСР спортсменів I-ІІІ розрядів. Всі опитані є представниками олімпійських найпопулярніших видів спорту.