Рекреалогія в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Охарактеризувати етапи розвитку рекреалогіі в Україні

Відпочинок, як і праця, є невід'ємними складовими життєдіяльності людини. Але, якщо трудова діяльність та її суспільні результати давно досліджуються багатьма науками (економікою, соціологією, географією та ін.), то теоретичне осмислення процесу і методів відновлення психофізіологічних сил людини стали об'єктом спеціального вивчення лише у другій половині XX століття. Таке осмислення здійснюється, зокрема, в межах рекреалогії.

Про рекреалогію як самостійну галузь наукового пізнання почали говорити в 90-х роках XX століття. Це було значною мірою обумовлено тим, що численні проблеми рекреації вже не могли бути розв'язані в межах географії, соціології, медицини чи валеології, оскільки рекреаційна діяльність набула значення міждисциплінарного об'єкта.

Становлення рекреалогії відбувалося принаймні у двох напрямах. І один із них представлений теоретико-методологічними розробками в різних галузях природничих і суспільних наук, а другий полягає в осмисленні рекреації як специфічної сфери суспільної діяльності, пов'язаної з відновленням здоров'я людини. Акумулювавши в собі ці підходи, рекреалогія виступає сьогодні як міждисциплінарна галузь знання, що досліджує:

- теоретичні проблеми, пов'язані з відновленням життєвих сил людини;

- як практика його організації;

- як важлива галузь господарства держави.

2. Взаємозв`язок рекреалогіі з іншими науками

Практичні завдання рекреалогії обумовлюють її тісний контакт із дисциплінами економічного циклу - районним плануванням, розміщенням продуктивних сил та деякими іншими.

Рекреалогія базується також на теоретичних і дослідних напрацюваннях екології людини (досі існує погляд на рекреалогію як складову частину антропоекології), валеології, рекреаційної архітектури та містобудування, культурології, психології, соціології, гігієни, маркетингу та ін.

У свою чергу, виокремлення рекреалогії як самостійної науки стало поштовхом до виникнення нових або інтенсифікації розвитку існуючих галузей, що являють собою специфічні напрями рекреаційно-географічного та економічного дослідження. Серед них - географія туризму, економіка та організація туризму, екскурсознавство, регіональна рекреаційна географія, географія сфери обслуговування, маркетинг туризму тощо. На базі рекреалогії відбувається формування рекреаційної економіки, рекреаційної соціології, рекреаційної психології і т. ін.

3. Основні поняття рекреалогіі

Рекреалогія (від лат. гесгео - відновлюю та грец. logos - вчення) як галузі знань про причини та способи здійснення рекреаційної діяльності як невід'ємної складової життя кожної людини та суспільства, соціально-культурні, економічні, антропо-екологічні механізми організації цієї діяльності та її наслідки

Рекреалогія - це комплексна суспільно-природнича наука про передумови, способи здійснення, наслідки та закономірності процесів відтворення психофізі Предметом рекреалогії є різноманітні аспекти і об'єктивні закономірності становлення, функціонування і перспективного розвитку рекреаційних систем загалом та їх підсистем, зокрема, включаючи основні поняття рекреалогії (відпочинок, рекреація, вільний час, рекреаційна діяльність, рекреаційні ресурси, рекреаційний потенціал тощо).

Дозвілля, відпочинок. У тлумачному словнику української мови ці поняття подаються як синоніми в означенні часу, вільного від роботи, будь-якої справи. При цьому слово «відпочинок» має дещо ширше значення: відновлення сил через зміну або припинення діяльності з короткою перервою.

Види діяльності, здійснюваної під час дозвілля, можуть бути найрізноманітнішими: фізичні навантаження (прогулянки, спорт), аматорські заняття (збирання ягід, грибів, мисливство, риболовля), зацікавлення світом мистецтв (відвідування театрів, кіно, музеїв, участь у художній самодіяльності), інтелектуальна діяльність, спілкування за інтересами на основі вільного вибору, розваги (активні, пасивні), подорожі заради задоволення тощо. Всі види відпочинку як діяльності, спрямованої на відновлення фізичного і психічного здоров'я, можуть бути об'єднані в рамках традиційних напрямів: фізкультура, спорт, туризм, екскурсії.

Дозвілля характеризує процес відновлення здоров'я в якісному аспекті, а рекреація є його змістовною характеристикою.

Рекреація. Термін «рекреація» етимологічно виводиться з латинського recreatio - творення заново, відновлення; раніше означало перерву для відпочинку між уроками в школі, а також приміщення для розваг учнів) та французького recreation (розвага, відпочинок; зміна дій, що виключає трудову діяльність і характеризує простір, пов'язаний із цими діями).

Рекреація -- це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою відповідних заходів і здійснюється у вільний від роботи час.

Вільний час. Дане поняття в рекреалогії є багатоаспектним і неоднозначним. Власне термін «вільний час» з'явився у XIX ст. і розглядався з класових позицій. Це обумовлено тим, що різні верстви населення, професійні та вікові групи мають неоднакову кількість вільного часу. Якщо для людей творчих професій (художників, письменників і т.п.), пенсіонерів і дітей вільний час є категорією досить розмитою, то для зайнятих у матеріальному виробництві вона чітко детермінована. Відчутною є також різниця у тривалості вільного часу.

За оцінками фахівців, вільний час, не пов'язаний із виконанням людиною професійних обов'язків та фізіологічних занять, становить приблизно чверть суспільного часу.

Рекреаційний потенціал - це сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Рекреаційні ресурси - об'єкти і явища природного та антропогенного походження, що мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні і кількісні параметри і виступають матеріальною основою для територіальної організації оздоровлення і лікування людей, формування і спеціалізації рекреаційних районів (центрів) та забезпечують їх економічну ефективність.

Рекреаційні ресурси є історично змінюваним поняттям, що обумовлюється їх обсягом і можливостями використання.

Рекреаційні умови являють собою сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності (характер ландшафту і кліматичні особливості, наявність мінеральних джерел, біорізноманіття, можливості для занять тими чи іншими видами спорту і т. ін.), але при цьому не є її матеріальною базою.

Рекреаційною територією називається територія, що використовується для оздоровлення людей. При цьому слід розрізняти рекреаційні території для короткочасної (лісопарки, зелені зони міст, водні об'єкти тощо) і тривалої (приморські райони, лікувально-санаторні комплекси і т. п.) рекреаційної діяльності.

Рекреаційний об'єкт - місце з обмеженою площею, що використовується для відпочинку (лісова галявина, пам'ятка природи, пляж тощо).

Рекреаційна ємність - здатність території забезпечувати для певного числа відпочиваючих психофізіологічний комфорт і можливість спортивно-оздоровчої діяльності без деградації природно-територіального чи антропо-культурного комплексу і швидкого зношування соціального обладнання.

Рекреаційне навантаження - це сукупність безпосередніх впливів людини на природно-територіальний комплекс, насамперед на рослинний покрив (витоптування, ущільнення ґрунту, знищення фітомаси тощо).

4. Охарактеризувати «рекреаційну діяльність». Які функціі властиві рекреаційній діяльності

Рекреаційна діяльність - являє собою систему заходів, пов'язаних із використанням вільного часу для оздоровчої та культурно-пізнавальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, розташованих поза межами їх постійного проживання [2, с 52].

Виходячи з даного визначення особливу увагу слід звернути на дві особливості рекреаційної діяльності: зв'язок із певним типом часу і самоцінність процесу (важливий не лише результат, а й сам процес рекреаційної діяльності).

Рекреаційна діяльність характеризується:

- функціональною різноманітністю, що знаходить свій вияв у частій зміні рекреаційних занять і можливості одночасного здійснення декількох видів занять на одній території (за умови наявності у рекреанта позитивних емоцій);

- можливістю комбінування її видів на основі врахування взаємозамінності, взаємообумовленості і взаємовиключеності тих чи інших рекреаційних занять (ефективність рекреаційної діяльності визначається різноманітністю комбінування різних видів рекреаційних занять, що забезпечує задоволення за одиницю часу більшої кількості рекреаційних потреб);

- циклічністю - послідовною зміною рекреаційних занять через певний проміжок часу.

Рекреаційну діяльність можна розглядати також як вид господарської діяльності. Державний класифікатор України (ДК-009-96) відносить її до п'яти секцій:

- транспорт;

- операції з нерухомістю, здавання в найм і послуги юридичним особам; державне управління;

- охорона здоров'я та соціальна допомога;

- колективні громадські та особисті послуги.

Рекреаційна діяльність як предмет рекреалогії відображена в секції «охорона здоров'я та соціальна допомога» - діяльність санаторно-курортних організацій (підклас 85.11.3) [16].

Рекреаційна діяльність поділяється, в залежності від її суб'єкта, на діяльність відпочиваючих і діяльність організаторів відпочинку. Особливу складність викликає, на думку Ю. Вєдєніна, дослідження рекреаційної діяльності відпочиваючих, оскільки поведінка останніх залежить від багатьох факторів, що мають індивідуалізований характер.

Рекреаційні потреби поділяються на три рівні (за Ю. Вєдєніним та Зоріним):

- індивідуальні - потреба у відновленні та розвитку фізичних і моральних сил людини, у фізичному, інтелектуальному та духовному вдосконаленні;

- групові - потреби окремих вікових і соціальних груп;

- суспільні - потреба у простому і розширеному відтворенні соціально-трудового та соціокультурного потенціалу суспільства.

Всі вони перебувають у тісній взаємодії.

Обираючи вид відпочинку і географічний район рекреації, людина чи група людей керуються певними цілями, установками і бажаннями. При цьому потреби диференціюються за досить різними ознаками. Вони вимагають різнобічного вивчення в економічному, медико-біологічному, демографічному, соціальному, соціально-психологічному, природознавчому аспектах на основі найбільших результативних методів: вибіркового зондування, опитування, анкетування і т.п. Висновки такого дослідження є основою рекреаційного планування, що має відповідати соціальній, віковій і статевій структурі населення при врахуванні рекомендацій фахівців.

Вивчення рекреаційних потреб є необхідним при дослідженні існуючих і проектуванні перспективних форм територіальної організації рекреаційних районів усіх рангів. Вибір тієї чи іншої місцевості, певного ландшафту для відпочинку у природних умовах, обумовлений індивідуальними уподобаннями.

Вивчення рекреаційних потреб є відправною точкою у виявленні закономірностей формування, функціонування і розвитку ТРС: адже саме вони визначають просторово-часову динаміку і територіальну організацію рекреаційної діяльності. Рекреаційні потреби реалізовуються в певних видах рекреаційної діяльності.

Суспільні функції рекреаційної діяльності визначаються тими завданнями, які вона виконує в житті суспільства:

- формування всебічно розвиненої особистості;

- відновлення і розвиток фізичних і психічних сил людини;

- розвиток господарської структури регіонів;

- збільшення зайнятості населення;

- забезпечення грошових надходжень у бюджет;

- зближення народів.

Таке широке коло завдань не дозволяє однозначно сформулювати суспільні функції рекреації. В найбільш загальному вигляді вони можуть бути віднесені до трьох великих груп [10]:

- медико-біологічні,

- соціокультурні,

- економічні.

Окремі дослідники виділяють політичну функцію рекреації.

Кожна з цих груп пов'язана з певною сферою людської діяльності, хоча між ними відсутні чіткі межі внаслідок взаємопов'язаності суспільних потреб.

Медико-біологічні функції рекреації реалізовуються через санаторно-курортне лікування і оздоровлення і мають розглядатися в аспектах лікування (відновлення здоров'я людини після перенесеного захворювання) і оздоровлення (зняття виробничої і невиробничої психофізіологічної втоми).

При активній рекреаційній діяльності відновлювальні процеси відбуваються швидше, ніж при пасивній.

Врахування медико-біологічних функцій рекреації передбачає такі аспекти організації рекреаційної діяльності:

- широкий розвиток активних видів відпочинку, пов'язаних насамперед з м'язовими навантаженнями;

- урізноманітнення діяльності як необхідна умова ефективності заходів, спрямованих на відновлення здоров'я;

- врахування особливостей усіх вікових і соціально-професійних груп, що забезпечить свободу вибору занять у відповідності з індивідуальними психофізіологічними можливостями, пріоритетами та інтересами рекреантів [14, с 16].

В основі культурних і духовних потреб лежить потреба в пізнанні. Рекреація має величезні можливості для їх задоволення, що сприяє гармонійному розвитку особистості. Це шлях реалізації соціокультурних функцій рекреації.

Сьогодні спостерігається поєднання пізнавальних і розважальних функції рекреації, що взаємно доповнюють одна одну. Прикладом такого поєднання є функціонування спеціалізованих культурно-розважальних центрів: Лас-Вегас, Сан-Сіті, Монте-Карло, Дісней- та Євроленд і т. ін.

Основними економічними функціями рекреації є просте і розширене відтворення робочої сили; формування сфери послуг і зв'язків з іншими галузями господарства; розвиток окремих територій і розширення зайнятості населення; збільшення валютних надходжень до бюджету. На думку М.Долішнього, зі зміною структури рекреаційної діяльності відбувається трансформація її функцій, серед яких зокрема, зростає роль економічної.

Робоча сила та її якість - головні фактори суспільного прогресу. Тому проблема збереження здоров'я і трудової активності є однією з найактуальніших проблем сьогодення, і її розв'язання значною мірою покладається на рекреаційну сферу.

5. Рекреаційна система як об`єкт рекреалогіі. Які підсистеми включає рекреаційна система

Об'єктом рекреалогії виступає рекреаційна система (М. Мироненко ототожнює поняття «рекреаційна система» та «рекреаційний район») як об'єктивне і соціальне утворення, яка охоплює рекреантів, природні комплекси, технічну інфраструктуру, сферу обслуговування, виробничу сферу, трудові ресурси, систему розселення. Таким чином, рекреаційна система - це комплексна геосистема, що поєднує в собі соціальні, техногенні та природні комплекси і має своєю метою відтворення психофізіологічних сил людини.

Рекреаційна система одночасно може розглядатись як складова суспільної системи, суспільного життя, суспільного виробництва, певної сфери людської діяльності. Інтеграція різних напрямів рекреаційної діяльності в єдину систему відновлення здоров'я обумовлена рівнем суспільних відносин.

За концепцією В. Преображенського, рекреаційна система включає такі підсистеми:

- природні та культурні комплекси, включає рекреаційні ресурси і умови і виступає як субстрат розвитку системи;

- технічні системи для забезпечення нормальної життєдіяльності відпочиваючих та обслуговуючого персоналу. Характер і рівень розвитку інфраструктури рекреаційних територій має велику амплітуду: від міст-курортів курортополісів до місць відпочинку з мало зміненою природою;

- обслуговуючий персонал, завданням якого є професійне і якісне обслуговування рекреантів;

- орган управління, який здійснює контроль за оптимальним співвідношенням усіх підсистем;

- рекреанти (група відпочиваючих) - основний елемент системи, який визначає вимоги до всіх інших, виходячи з соціальної, вікової, національної, професійної, релігійної належності певних груп людей, а також умов і ресурсів рекреації. Рекреанти є не лише суб'єктом, а й об'єктом рекреаційної діяльності, що вимагає індивідуального підходу в наданні послуг (бажання відпочивати з друзями, сім'єю, одинаком). Група відпочиваючих характеризується особливостями поведінки, що вступають в цикли рекреаційної діяльності.

Кожна підсистема може розглядатись як самостійна система, що включає кілька елементів, а окремі з них - навіть здатні до саморегуляції.

Отже, рекреаційна система має складну внутрішню структуру і широкі зовнішні зв'язки. Внутрішня структура обумовлюється рівнем розвитку матеріально-технічної бази галузей рекреаційної спеціалізації, виробничої і соціальної інфраструктури, станом навколишнього середовища, наявністю трудових ресурсів, характером розселення населення в рекреаційних районах.

6. Поняття «рекреаційні ресурси». Які складові виділяють у структурі рекреаційних ресурсів

Рекреаційні ресурси - це об'єкти і явища природного і антропогенного походження, що мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри і виступають матеріальною основою для територіальної організації відпочинку, оздоровлення та лікування людей, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізації та економічної ефективності.

Традиційно у структурі рекреаційних ресурсів виділяють дві складові:

- природні рекреаційні ресурси - природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, що мають комфортні властивості для організації рекреаційної діяльності протягом певного часу або на постійній основі. Вони поділяються на кліматичні, бальнеологічні, біотичні, ландшафтні, природоохоронних територій, водні тощо.

- історико-культурні рекреаційні ресурси - пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, а також місця, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей, які є важливими засобами задоволення духовних потреб та психофізіологічного відновлення людини. Це історичні та археологічні пам'ятки, архітектурні пам'ятки, культові споруди, музеї та картинні галереї, етнографічні особливості території, місця, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей і т. ін.

Існують також інші підходи до типізації рекреаційних ресурсів, и. ьейдик, зокрема, відносить до рекреаційних (туристичних) ресурсів ще й уфологічні - території, на яких виявленні свідчення контакту з неземними цивілізаціями, форми життя неземного походження, якими спричинені ті чи інші аномальні явища [2, с 70].

7. Типи оцінки рекреаційних ресурсів

Оцінка рекреаційних ресурсів відбиває співвідношення об'єкта і суб'єкта. Вона, як правило, включає такі етапи:

- виділення об'єкта оцінки;

- виділення суб'єкта оцінки (рекреант, рекреаційне господарство);

- формулювання критеріїв оцінки, в залежності від масштабу і мети дослідження, властивостей суб'єкта;

- розробка параметрів (оціночних шкал).

Рекреаційні ресурси визначаються на основі якісних та кількісних показників. При кількісній оцінці важливим питанням є розробка оціночних шкал, хоча не всі дослідники даної проблеми поділяють такий підхід до оцінки рекреаційних ресурсів. Найбільш використовуваними є шкали з 3-7 ступенів, де найсприятливіші умови оцінюються найбільшим балом. Оцінка і аналіз рекреаційних ресурсів можуть здійснюватись на основі таких методів: нормативно-індексний, балансовий, графічний, картографічний, бальної оцінки, експертний, порівняльно-географічний, статистичні та математико-статистичні (пороговий аналіз, кореляційний, факторний, регресійний, потенціалів, просторових дифузій, метод Беррі, латентно-структурний та ін.), моделювання тощо

Відповідно до трьох основних позицій суб'єкта оцінки в рекреалогії склалося три типи оцінки рекреаційних ресурсів: медико-біологічний;психолого-естетичний;технологічний.

Медико-біологічний тип виявляє вплив природних факторів на організм людини і має найважливіше значення при оцінці кліматичних рекреаційних ресурсів, які суттєво впливають на стан здоров'я і самопочуття людини.

При психолого-естетичній оцінці визначається емоційний вплив на людину певних особливостей природного ландшафту та інших рекреаційних ресурсів. Методика такої оцінки є складною і недостатньо розробленою. Вона зводиться в основному де визначення емоційної реакції людини на природно-територіальний комплекс (ПТК).

Психолого-естетична оцінка території враховує:

- міру контрастності. Найпривабливішими для рекреантів є крайові зони, наприклад, на межі різних елементів ПТК: вода-суша (сильний ефект), ліс-галявина (середній ефект). Зворотний ефект справляють однотипні лісові насадження, заболочені ділянки, антрополандшафти;- пейзажна насиченість - морфологія ландшафту: кількість одночасно видимих природно-територіальних комплексів, величина вертикальних та горизонтальних кутів сприйняття ландшафтів, глибина перспективи, пересіченість рельєфу, кількість фокусних пунктів тощо. В гірських районах найбільший бал мають вершини, найменший - вузькі ущелини та каньйони;- лісистість території, що перевищує 60%, різко зменшує естетичну привабливість ПТК;- екзотичність - міра контрасту між місцем постійного проживання та районом відпочинку;- унікальність - міра неповторності об'єктів і явищ.

Одним із комплексних показників психолого-естетичної оцінки і одночасно критерієм визначення ринкової цінності рекреаційного об'єкта (району) є його атрактивність (привабливість).

Технологічна оцінка враховує взаємодію людини і природного середовища через «технологію» рекреаційної діяльності, де суб'єктом оцінки виступає рекреаційна галузь. Така оцінка включає два аспекти: можливості для реалізації того чи іншого виду рекреаційної діяльності та перспективи інженерно-будівельного освоєння території. Важливим показником технологічної оцінки є рекреаційна ємність території (ресурсу).

8. Кліматичні рекреаційні ресурси

Серед природних рекреаційних ресурсів особливе місце належить кліматичним, оскільки саме вони визначають просторову організацію відпочинку. До рекреаційних кліматичних ресурсів відносяться перш за все сприятливі погодні умови: сонячне сяйво, ультрафіолетове випромінювання, чисте, насичене фітонцидами та іонізоване повітря і т. ін., які в сукупності забезпечують здійснення різноманітних рекреаційних занять. Клімат як головний лікувально-профілактичний фактор є основою для створення кліматичних курортів, оздоровчий вплив яких обумовлений передусім застосуванням аеро-, геліо-, таласотерапії. Паралельно з цим на кліматичних курортах використовуються з лікувальною метою ландшафтотерапія, особливості місцевого мікроклімату (зокрема, печер і шахт - спелео-терапія), інші природні лікувальні фактори (лікувальні грязі, мінеральні води, кавуни, кумис тощо). В усіх природних зонах України наявні кліматичні курорти і курортні місцевості. Територія України майже цілком (за винятком Південного берегу Криму (ПБК)) розташована в зоні помірно континентального клімату, хоча внаслідок різного впливу кліматоутворюючих факторів характеризується суттєвими регіональними відмінностями в погодних умовах). Це обумовлює нерівномірний розподіл потоку рекреантів по регіонах країни і відповідні сезонні коливання. Серед регіонів України найменшою тривалістю теплого періоду з температурами, що перевищують +15 °С, відзначаються гірські райони Карпат (до 50 днів), найбільшою - Причорномор'я (більше 140 днів).

Кількість днів із температурами нижче 0 °С коливається в межах від 50 на Південному березі Криму до 130 в північно-східних регіонах (Україна розміщена у другій зоні ультрафіолетового комфорту. Це означає, що ультрафіолетове випромінювання (УФВ) надходить протягом усього року, але сприятливий для геліотерапії період триває 6-8 місяців (з квітня до початку жовтня). Кількість УФВ залежить від тривалості сонячного сяйва, яка зростає від 1738 год./рік на Волині до 2000-2200 у Закарпатті і приморських регіонах і навіть до 2400 і більше -- на заході Криму (для порівняння: тривалість сонячного сяйва на Північному Кавказі становить 1750-1860 год./рік).В різні пори року над територією України переміщуються різні типи повітряних мас. Восени і взимку це, як правило, зволожені, відносно теплі морські помірні і тропічні маси з Атлантики. Малохмарна морозна зимова погода встановлюється внаслідок вторгнення холодних сибірських континентальних та арктичних повітряних мас. Навесні і влітку в Україну часто проникає сухе повітря з тропічних широт Євразії.

Отже, територія України розташована переважно в зоні помірного клімату (найсприятливішого для життєдіяльності людини), що охоплює рівнинну частину території країни, Українські Карпати і Кримські гори. Південний берег Криму входить у субтропічну (середземноморську) кліматичну зону. Під впливом підстилаючої поверхні виникає місцева. Циркуляції повітряних мас, що позначається на особливостях мікроклімату окремих регіонів. Часто саме мікрокліматичними особливостями обумовлюється локалізація курортних місцевостей і курортів.

Південний берег Криму - один із основних кліматичних рекреаційних районів України, роль якого визначається унікальністю його кліматичних умов.

Важливими кліматичними курортами регіону є Ворохта, Косів, Шешори, Яремча, Ясіня, Яблуниця, Славське, Сойми, Перечин, Чинадійово, Кобилецька Поляна та ін. В табл. 5.4 наведені лише ті з них, у яких клімат є основним лікувальним фактором. Успішність лікування різних захворювань забезпечується поєднанням сприятливих кліматичних умов з іншими рекреаційними ресурсами, зокрема, бальнеологічними, що характерно для більшості курортів регіону. Кліматичні курорти і курортні місцевості Полісся зосередженні переважно навколо Києва: Ворзель, Пуща-Водиця, Буча, Клавдієве-Тарасове, Лютіж, Святошин.

За своїм значенням виділяються також курорт Горинь у Рівненській області та курортні місцевості Дениші на Житомирщині і Грем'яч на Волині. їх лікувальний вплив забезпечується сприятливими мікрокліматичними умовами, що використовуються для лікування нервової системи (санаторії «Першого травня», «Праця» в Пущі-Водиці), системи кровообігу (санаторії «Зірка», «Україна» у Ворзе-лі) та ін.Пуща-Водиця - справжній природний інгаляторій посеред соснового лісу. Літо тут прохолодне, осінь тепла і суха, зима - м'яка. Середня і річна температура становить +7 °С, відносна вологість - 76%. Сприятливий вплив справляють мальовничі пейзажі, можливість купання в лісових озерах, заняття лижним спортом або «тихим» полюванням - у залежності від сезону.

9. Які лікувальні грязі експлуатуються в Україні?

Важливою складовою бальнеологічних ресурсів є лікувальні грязі (пелоїди), що використовуються у вигляді ванн та аплікацій. Перші заклади, в яких використовувались лікувальні властивості грязей, виникли на півдні України: в 1833 р. - на узбережжі Куяльницького лиману; в 1895 р. - поблизу Голої Пристані (Гопри). До лікувальних грязей відносяться мули, сапропелі, торфи, сопкові грязі тощо, родовища яких за генезисом поділяються на мулові, торфові та псевдовулканічні. Найбільшою терапевтичною активністю відзначаються мінеральні та біогенні компоненти грязей при тонкодисперсному гранулометричному складі і високій мінералізації або кислій реакції грязьового розчину.

В санаторно-курортних закладах України найширше застосування здобули мулові органо-мінеральні сульфідні грязі солоних озер та лиманів Азово-Чорноморського регіону. Вони являють собою пластичну масу зелено-сірого або чорного кольору. їх загальні розвідані запаси становлять близько 125 млн м³. Найбільшими родовищами є лимани Алібей, Шагани, Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський (див. табл. 5.9). Приблизно половина цих родовищ поки що не експлуатується. Мулові грязі широко використовуються як окремо, так і в поєднанні з іншими лікувальними факторами на курортах Одеси, Криму, Запорізької та Херсонської областей.

Родовища мулових лікувальних грязей в Україні [доповнено 61]

В північній і західній частинах України поширені торфові лікувальні грязі, до яких відноситься торф із високим вмістом (понад 25%) і мірою розкладу (понад 40%) органічних речовин. Найціннішими вважаються гіпсові і купоросні торфи з мінералізованим (понад 2 г/л) грязьовим розчином. Серед найвідоміших родовищ - Немирівське, Кнеселівське, Шкловське, Великолюбінське, Нинівське, Моршинське (Львівська обл.), Війтівецьке (Вінницька область), Настасівське (Тернопільська обл.), Вичавки (Рівненська обл.) Черченське, Підпечеринське, Осмолодське (Івано-Франківська обл.), Журавицьке, Головненське, Малиновське, Берестечське (Волинська обл.), Зарічанське (Житомирська обл.), Малосорочинське, Семіреньки (Полтавська обл.), Березівське (Харківська обл.) і родовища Глибочицького, Сторожинецького, Вижнівського районів (Чернівецька обл.).

Найбільшим серед цих родовищ вважається Моршинське, де запаси грязей становлять 239 тис. м³. Торфові грязі використовуються на курортах Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, у водолікарнях відповідних областей. Значно скоротилось використання торфових лікувальних грязей після аварії на ЧАЕС у північних регіонах.Сапропелеві грязі - намули переважно прісних водойм, збагачені органічними речовинами (понад 50%), що утворилися в результаті багаторазової макро- і мікробіотичної переробки водних рослин і тварин. Поширені вони на Поліссі: с Вільчани, Житомирської обл.; Микулинецьке родовище в Тернопільській обл.; озера Скорінь і Бурків у Любешівському, Ковпино і Оріхове в Ратнівському, Синове у Старовижівському, Тури-чанське в Турійському та Охотин у Ковельському районах Волинської обл. Розвідані запаси сапропелів лише на Волині становлять 61,2 млн т. У рекреаційному господарстві України в обмеженій кількості використовуються сопкові грязі (курорт Феодосія, об'єм 4,4 тис. м³) з Булганацької групи вулканів на Керченському півострові.

В якості бальнеологічних ресурсів все більше застосування знаходять бентонітові глини: санаторії Саків і Євпаторії використовують глини Кудрінського родовища.

В санаторно-профілактичних закладах переважно Карпатського регіону широко застосовується озокерит (гірський віск), який являє собою суміш високомолекулярних сполук вуглеводів, смол і асфальтенів, що й визначає його лікувальні властивості. Більшість родовищ озокериту в Україні відкрито в Передкарпатті. Саме тут знаходяться найбільші у світі Бориславське (експлуатується з 1856 р.) і Трускавецьке родовища. На території Львівської області озокерит виявлено також у смт. Стара Сіль та с. Івана Франка. Родовища Івано-Франківщини (Дзвиняцьке, Старунське) в своїй більшості виведені з експлуатації.

На основі використання мінеральних вод, лікувальних грязей та озокериту в Україні сформувалась мережа бальнеологічних, бальнеогрязьових, грязьових курортів, що має світове значення (див. картосхему 3 та табл. 5.10). Лікувальні грязі та окремі мінеральні води мають лише зовнішнє чи переважно зовнішнє застосування на курортах Саки, Затока, Очаків, Коблеве, Біла Церква, Хмільник, Миронівка, Великий Любінь, Синяк, Трускавець. Як лікувально-питна використовується вода джерел Миргорода, Березівських Мінеральних Вод, Святогірська, Перечина, Поляни, Східниці, Голубиного, Сатанова, Бердянська, Куяльника. Комплексне використання мають бальнеологічні ресурси курортів Моршин, Сойми, Міжгір'я, Кваси, Шаян, Слов'янськ, Сергіївка та ін.В Україні виділено перспективні санаторно-курортні зони: Верхньосиневидненська і Грозівська на Львівщині; Ужоцька і Велико-Більчанська в Закарпатті; Мізунська на Івано-Франківщині; Путивльська і Брусницька на Буковині; Грем'яцька на Волині; Борщівсько-Заліщицька на Тернопільщині та ін.

10. Які типи мінеральних вод використовуються в Україні?

В Україні виявлені джерела майже всіх типів мінеральних вод. Найбільше територіальне поширення (якщо не брати до уваги мінеральних вод без специфічних компонентів) мають радонові лікувальні води з різноманітним хімічним складом. Вони характерні для північних та центральних областей Правобережжя (Житомирська, Київська, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська) і Приазов'я (Запорізька, Донецька області). Вміст радону складає від 50 до 2000 еман/л. За мірою мінералізації представлений весь спектр. Експлуатаційні запаси радонових мінеральних вод в Україні складають 9808,6 м³/добу, що становить близько 15% загальної кількості.

Радонові мінеральні води використовуються з лікувальною метою на курортах Хмільник, Кремінна, у санаторіях та водолікарнях Житомира, Черкас, Білої Церкви, Миронівки, Полоного (Хмельницька обл.). Мінеральні води цього типу мають значні ресурси для розширення їх використання особливо у південно-східних областях ареалу поширення, оскільки на даному етапі використовується лише 9% наявних експлуатаційних запасів.

Йодні, бромні та йодо-бромні мінеральні води переважно хлоридного натрієвого складу мають значне територіальне поширення, хоча не в межах компактного ареалу. Джерела даного типу наявні в АР Крим і Приазов'ї, східних областях України, Причорномор'ї, західних областях. За мірою мінералізації це в основному розсоли (до 300 г/л). Вміст у них йоду становить 0,01-0,1 г/л, брому - 0,02-1,5 г/л. Експлуатаційні запаси мінеральних вод даного типу оцінюються в 11561,0 м³/добу (17,9% сумарних). Води даного типу використовуються у здравницях Криму і Закарпаття.

Різноманітні за хімічним складом, мірою мінералізації (0,6-35 г/л) та вмістом сірководню (0,01-0,6 г/л) родовища сульфідних мінеральних вод, які поширені у трьох ареалах:

- Карпатському регіоні та південно-західному Поділлі;

- північному Причорномор'ї (західні райони Одеської області, південно-західна частина Херсонщини);

- Керченський півострів.

Затверджені запаси сульфідних мінеральних вод складають 5414,5 м³/добу. На півдні України не виключається перспектива відкриття родовищ сульфідних мінеральних вод, які сьогодні широко використовуються в західних областях України (курорти Немирів, Шкло, Любінь Великий, Черче).

В Україні три основні ареали поширення крем'янистих мінеральних вод: центральна частина Поділля, Закарпаття та межиріччя Сіверського Донця і Ворскли у верхній частині їх течії. Експлуатаційні запаси вод цього типу становлять лише 1065,0 м³/добу. Ці переважно прісні води (мінералізація не досягає 1,4 г/л) широко використовуються для розливу (Березівська, Харківська № 1, Кам'янець-Подільська, Хмельницька тощо) і в лікувальних цілях на курортах Березівка та Рай-Оленівка Харківської області. Загалом використання крем'янистих мінеральних вод є максимальним - відбирається 71% експлуатаційних запасів.

Обмеженість ареалу поширення характерна для вуглекислих мінеральних вод. їх джерела експлуатуються в Закарпатті, Покутті, в західній частині Буковини, на Керченському півострові. За складом вони бувають:

- гідрокарбонатні кальцієві, з загальною мінералізацією до 1,5 г/л (типу Нарзан);

- гідрокарбонатні натрієві, 6-7 г/л (типу Єссєнтукі);

- хлоридні натрієві, 12-97 г/л (типу Арзні).Крім того, вони можуть мати підвищений вміст миш'яку, заліза, йоду, брому тощо. їх експлуатаційні запаси складають 3407,4 м³/добу.Води даного типу використовуються санаторно-курортними закладами Закарпаття в лікувальних цілях та на розлив (Лужанська № 1 та № 2, Поляна Квасова, Свалява, Плосківська, Драгівська тощо).Джерела миш'яковистих мінеральних вод мають в Україні вузьку локалізацію і виявлені в околицях с Кваси Рахівського району Закарпатської області. На їх основі функціонує санаторій «Гірська Тиса», що має лише два аналоги у світі. Експлуатаційні запаси мінеральних вод даного різновиду становлять 422,0 м³/добу.Мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин (Нафтуся та типу Нафтуся (Збручанська, Новозбручанська)) поширені на території Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Саме їм зобов'язаний своєю світовою славою курортополіс Трускавець.

На базі цих мінеральних вод розвивається курортне господарство Сатанова, Східниці; функціонують санаторії «Україна» (Хмельницька обл.), «Збруч» (Тернопільська обл.). їх експлуатаційні запаси - 894,2 м³/добу - використовуються лише на 9%.По території всіх областей України поширені джерела мінеральних вод без вмісту специфічних компонентів, різноманітні за своїм хімічним складом, із мінералізацією від 2 до 350 г/л. Води даного типу широко використовуються на курортах Трускавець, Моршин, Миргород, Слов'янськ, у санаторіях Одеської групи курортів, Криму тощо. До цього типу відносяться такі столові та лікувально-столові води, як Айвазов-ська, Феодосійська, Миргородська, Олеська, Солуки. Експлуатаційні запаси мінеральних вод даного типу становлять 48% загальної кількості або 31074,2 м³/до6у.Залізисті мінеральні води використовуються в основному як лікувально-столові і йдуть на розлив. В загальній величині експлуатаційних запасів мінеральних вод України залізисті складають лише 0,002% або 143,0 м³/добу. їх джерела є у Чернівецькій, Донецькій областях, а за прогнозними ресурсами першість має Львівська область.

В Ічнянському районі Чернігівської області розпочато експлуатацію бішофіту - водного хлориду натрію, який використовують для лікування суглобів.

Запаси мінеральних вод України потребують подальшого уточнення, оскільки дані різних джерел дуже відрізняються. Величина експлуатаційних запасів мінеральних вод України в межах адміністративних утворень зазначена на рис. 5.3. Необхідно зазначити, що перспективи нарощуван ня санаторно-курортної бази в Україні надзвичайно великі, оскільки на даному етапі видобувається лише близько 8% експлуатаційних запасів мінеральних вод. Запаси мінеральних вод лише в Українських Карпатах здатні забезпечити оздоровлення і лікування понад 7 млн чол. на рік .

11. Розкрийте зміст поняття «вільний час»

Вільний час - необхідна умова розвитку рекреаційного процесу і є частиною неробочого (вільного від виробничої діяльності) часу. Неробочий час складається з чотирьох группы

1) час для поїздки на місце роботи;

2) час для задоволення природних потреб (сон, харчування, особиста гігієна);

3) час для домашньої праці і побутових потреб;

4) час для фізичного, інтелектуального розвитку і відпочинку, який і є, по суті, вільним часом.

12. За якими критеріями здійснюється оцінка бальнеологічних ресурсів

Оцінка бальнеологічних ресурсів здійснюється на основі медико-біологічного і технологічного підходів.

При цьому використовуються як кількісні:м³ води за добу на км² території, кількість джерел мінеральної води на одиницю площі, міра їх мінералізації, температура, концентрація водневих іонів, вміст органічних речовин та ін.так і якісні:унікальний хімічний склад, сприятливість для лікування тих чи інших хвороб, запах, смак тощо... показники, покладені в основу класифікації та типізації бальнеологічних ресурсів.Так, мінеральні води поділяються за:

- мірою їх мінералізації - прісні (до 2 г/л), малої мінералізації (2-5 г/л), середньої мінералізації (5-15 г/л), високої мінералізації (15-35 г/л) та розсоли (більше 35 г/л, деякі джерела - більше 50 г/л). При цьому до питних лікувально-столових вод відносяться води з мінералізацією 1-10 г/л; до лікувальних - 10-15 г/л або - при наявності в них бальнеотерапевтичного вмісту миш'яку, бору та деяких інших біологічно активних елементів - понад 10 г/л. У строго дозованій кількості допускається вживання води з мінералізацією понад 15 г/л;

- іонним складом - хлоридні, гідрокарбонатні, сульфатні, натрієві, кальцієві, магнієві в їх різноманітному поєднанні;

- газовим складом - вуглекислі, йодо-бромні, сульфідні, миш'яковисті, залізисті, азотні, хлоридні, натрієві, метанові, радонові;

- температурою - термальні мінеральні води (з t° > 37 °С);

- кислотністю - лужні, нейтральні, кислі тощо.

В літературі широко використовується поділ мінеральних вод на 9 основних бальнеологічних груп за сукупністю показників:

- мінеральні води, лікувальний вплив яких визначається іонним складом і мірою мінералізації;

- вуглекислі;

- сірководневі (сульфідні);

- залізисті;

- бромні, йодні, йодо-бромні;

- крем'янисті (термальні);

- миш'яковисті;

- радонові (радіоактивні);

- борні.

Загальні медичні показання до використання мінеральних вод наведені в табл. 4.5. Конкретні ж рекомендації щодо їх вживання (температура, час прийому, спосіб прийому) визначаються видом патології, характером перебігу основного і супутніх захворювань, фізико-механічними властивостями самих мінеральних вод.

13. Вкажіть показники рекреаційної цінності біотичних ресурсів

До біотичних ресурсів можна віднести:

- рекреаційні ліси;

- складові природно-заповідного фонду (ботанічні, лісові, ентомологічні, іхтіологічні, орнітологічні, загальнозоологічні заказники;

- ботанічні та зоологічні пам'ятки природи; ботанічні сади та зоопарки);

- фауну мисливських господарств.

Рекреаційна цінність цих ресурсів визначається такими показниками, як:

- лісистість, породний склад і бонітет деревостою;

- естетичність і частота зміни пейзажів, ландшафтів;

- фітонцидність;

- заболоченість території;

- наявність грибних та ягідних місць, водойм;

- доступність для рекреантів і з точки зору ведення рекреаційного господарства;

- географія нозоареалів та інших медико-географічних особливостей території.

В. Мацола включає в поняття естетичної цінності коефіцієнт горизонтального і вертикального поділу території, її лісистість, віковий і породний склад лісів. При цьому найбільшу естетичну цінність мають перестигло - достигаючі змішані широколистяно-хвойні ліси на відносно відкритих горбкуватих територіях із лісистістю в межах 25-50%



14. Дайте характеристику водним рекреаційним ресурсам України

Водні рекреаційні ресурси включають моря, озера, річки, водосховища, ставки, придатні для водних видів відпочинку, туризму і спорту. Їх оцінка здійснюється на основі всіх трьох типів.

Основними показниками, що визначають цінність водоймищ для рекреації, є їх чистота, величина, глибина, доступність. Найпотужніші рекреаційні комплекси України сформувались на узбережжі теплих Чорного та Азовського морів.

За даними Ю.Д. Шуйського, довжина берегової лінії нашої країни становить 3744,6 км (Чорне море - 1829,1 км, Керченська протока - 64,0 км, Азовське море -799,8 км, затока Сиваш - 1051,7 км). Це означає, що на 1 км узбережжя припадає приблизно 160 км² площі і 12,8 тис. жителів України (для порівняння: Греція - відповідно 8,7 і 70; Італія - 42 і 8,1, Хорватія - 23 і 1,7, Польща - 637 і 78,6).

Україні належить 41,3% довжини берегів Чорного моря [37]. Крім того, саме північне його узбережжя вважається найсприятливішим з точки зору рекреації, оскільки невелика глибина (близько 100 м) і впадіння теплих річкових вод у літній період забезпечують значно більше прогрівання води, ніж на інших його ділянках. С Азовського моря. Через його мілководність (середня глибина - 7,4 м, максимальна - 15 м), температура поверхневого шару води влітку становить +25-1-32 °С. Середня температура (+22-(-24 °С) та вологість (55-77%) повітря у прибережній смузі в літній період можуть бути оцінені як найсприятливіші для різноманітних рекреаційних занять. В Україні налічується близько 20 тис. озер, з них 43 мають площу понад 10 км² [за даними Держводгоспу].

Вони відіграють значну роль в організації туризму і відпочинку. Озера здебільшого придатні для купання, рибалки, водних видів спорту, пізнавального туризму. За географічною ознакою озера України об'єднуються в такі основні групи: Шацькі, Слов'янські, Турійсько-Озерянські, Перекопські, Євпаторійські, Керченські та Придунайські. Найбільшу бальнеологічну цінність мають приморські озера та лимани, із запасами лікувальних грязей (Сасик, Тилігульський, Хаджибейський, Куяльницький)

З рекреаційною метою інтенсивно використовуються озера північної частини України, зокрема, Волині, Карпат. Крім Шацьких озер, у Волинській області велике рекреаційне значення мають озера Біле, Люб'язь, Волянське, Оріхове, Турське та ін. Відомі рекреаційні зони Полісся розташовані на берегах озер Білого (Володимерецький р-н Рівненської обл.), Борового та Оріхового (Коропський р-н Чернігівської обл.), Десняка (Сосницький р-н Чернігівської обл.), Красного (м. Новгород-Сіверський Чернігівської обл.), Нобеля (Зарічанський р-н Рівненської обл.), а також озер Києва, Тернополя. Гірські озера Карпат, хоч і є малопридатними для купання, відзначаються своєю атрактивністю. Це Бребенескул (на висоті 1801 м над рівнем моря), Синевир, Ворожеська, Несамовите, Драгобратське, Апшинецькі, Марічейка та багато інших.

Надзвичайно широкий спектр рекреаційного використання річок. При тому, що переважна їх більшість не має безпосередньо рекреаційного значення, річки є невід'ємною складовою краєвиду і при наявності інших сприятливих умов (чиста вода, атрактивність ландшафту) відіграють роль фактора, що приваблює рекреантів.

За даними В. Вишневського, в Україні налічується від 63 до 71 тис. річок загальною довжиною близько 204 тис. км, з них 3,3 тис. мають довжину понад 10 км [4]. Середня густота річкової мережі становить 0,34 км/км², досягаючи свого максимуму в Карпатах - 2,0 км/км² (в АР Крим - 0,22 км/км²).Таблиця 5.13 Найбільші річки України

Найбільше абсолютне рекреаційне навантаження припадає на Дніпро та його притоки: Прип'ять, Тетерів, Рось, Тясмин, Інгулець, Десну, Сулу, Псел, Ворсклу, Самару та ін Важливе рекреаційне значення мають гірські річки Карпат, у т.ч. притоки Дністра, Пруту і Тиси. Крім купання та рибалки, ріки Черемош, Прут, Ріка, Тересва, Теребля, Уж, Стрий та Ін. придатні для сплавляння на байдарках і каное. Вода малих карпатських річок є питною без будь-якого додаткового очищення. На території Подільської височини Дністер та його притоки утворюють мальовничі каньйони. В басейні цих річок знаходяться Дрогобич, Трускавець, Івано-Франківськ, Галич, Коломия, Тернопіль, Заліщики, Кам'янець-Подільський, Чернівці, Хотин, Білгород-Дністровський, Затока, багато міст і курортів Закарпаття.

Річки Криму (Салгир, Альма, Кача, Чорна та ін.) утворюють велику кількість водоспадів, каньйонів і тому, виступають цікавими екскурсійними об'єктами. Вони відіграють важливу роль у місцевій рекреації як місця відпочинку для жителів Сімферополя, Білогірська, Нижньогірського.

Сіверський Донець із його основними притоками (Лопань, Лугань, Оскіл, Айдар, Деркул) є головною водною артерією найбільш індустріалізованого району України. Цим обумовлюється, з одного боку, високий рівень його забрудненості відходами металургійної, хімічної і нафтохімічної промисловості (особливо на території Луганщини), а з іншого - високий рекреаційний попит на відпочинок біля води.

15. Дайте характеристику 2 морів України, як водних рекреаційних ресурсів

Чорного моря [37]. Крім того, саме північне його узбережжя вважається найсприятливішим з точки зору рекреації, оскільки невелика глибина (близько 100 м) і впадіння теплих річкових вод у літній період забезпечують значно більше прогрівання води, ніж на інших його ділянках. Середня температура води в літній період становить +20-1-24 °С, а подекуди навіть +27 °С. Береги Чорного моря в межах України переважно низовинні, за винятком ПБК. Поширені намивні піщані коси (Кінбурнська, Тендрівська, Бакальська та ін.).

Солоність поверхневих вод також незначна: 14%₀, у лиман-10%о. Вода Чорного моря, (виключаючи райони, прилеглі до промислових центрів і портів) прозора, що в поєднані з багатою підводною флорою (660 видів) і фауною (понад 2 тис. видів) є сприятливим фактором для підводного полювання і дайвінгу., протяжність чорноморських берегів з пляжами різної ширини і складу ґрунтів становить 1255 км, з них 544 км - цілком придатні для рекреації. Найкращі піщані (кварцеві та кварцево-карбонатні) пляжі знаходяться в Північно-Західній, Дніпровсько-Каркі-нітській і Західно-Кримській, а гравійні - в Південно-Кримській берегових областях. У той самий час Дунайська берегова лінія та узбережжя деяких лиманів через значну заболоченість і замуленість не задіяні в рекреаційному господарстві.

В цілому з рекреаційною метою використовується дуже незначна кількість чорноморських пляжів. До того ж, руйнівну дію справляють зимові шторми. Пляжний пісок і галька у великій кількості вивозяться для будівельних цілей. Крім того, пляжі приватизуються з подальшим будівництвом на їх території дач, барів, ресторанів, кафе, атракціонів. З цих причин площа «золотих» пляжів Євпаторії, Феодосії, Коктебеля, Ялти та інших курортів ПБК неухильно скорочується [1, с 69].

За даними А. Оліферова, ширина кримських пляжів щороку зменшується на 0,3-0,5 м. Азовського моря. Через його мілководність (середня глибина - 7,4 м, максимальна - 15 м), температура поверхневого шару води влітку становить +25-1-32 °С. Середня температура (+22-(-24 °С) та вологість (55-77%) повітря у прибережній смузі в літній період можуть бути оцінені як найсприятливіші для різноманітних рекреаційних занять. Середня солоність води - 13,8%о, максимальна (в затоці Сиваш) - 250%о. Ропа затоки Сиваш використовується лише як сировина для хімічної промисловості, однак вона має важливе бальнеологічне значення. Прозорість води в Азовському морі невисока внаслідок значної кількості планктону і наявності завислих частинок, а також хвилеутворення (висота хвиль у холодний період року досягає 2 м і більше). Це невелике за площею (39 тис. км²) море має надзвичайно багатий рослинний і тваринний світ. В ньому, зокрема, водиться 79 видів риб, зустрічається також азовський дельфін - азовка.

Південні береги Азовського моря урвисті, горбкуваті, західні та північні - переважно низькі, піщані. Особливу рекреаційну цінність мають піщані коси з чудовими пляжами: Арабатська Стрілка (довжина берегової лінії - 261,8 км), Федотова з Бирючим Островом (166,2), Обитічна (66,5), Бердянська (43,2), Білосарайська (26,0), Крива (21,3) (див. табл. 5.11). Площа пляжів Азовського рекреаційного району оцінюється в 900 тис. м². Дно моря переважно рівне, з поступовим збільшенням глибини, у прибережній частині вкрите піском і черепашками. Окремі його ділянки (переважно в затоці Сиваш) замулені. Сукупність цих факторів перетворює наймілководніший морський басейн світу на нпйпридаіінший для розвитку дитячої рекреації,Таблиця 5.11 Структура пляжів Азово- Чорноморського узбережжя [розраховано по 31]

Тривалість купального сезону в Азово-Чорноморському басейні перевищує 4 місяці - з кінця травня до початку жовтня. Загальна одноразова місткість усіх пляжів регіону оцінюється в 5 млн. чоловік. Однак слід пам'ятати, що відпочинок на морі корисний не всім: він показаний в основному практично здоровим людям молодого і середнього віку.

16. Рел`єф, як рекреаційний ресурс

Важливе місце серед рекреаційних ресурсів займає рельєф. Він суттєво впливає на просторову диференціацію кліматичних, біотичних та інших ресурсів. З іншого боку, рельєф відіграє важливу роль у задоволенні потреби людини в красі, створюючи сприятливий психологічний клімат для успішного лікування, відпочинку та оздоровлення. Хоча його оцінка як рекреаційного ресурсу з погляду двох її суб'єктів - рекреанта і рекреаційної галузі - є цілком протилежною: найпривабливіші для відпочинку і найбільш контрастні території (передусім гірські) водночас є найбільш важкодоступними з огляду на інженерно-будівельне освоєння території. Принагідно зазначимо, що психолого-естетична оцінка рельєфу має суб'єктивний характер.