Основні аспекти соціології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання до іспиту “Соціологія”

1. Сутність соціології як науки

Соціологія як наука про суспільство. Соціологія - наука, що вивчає суспільство. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом, а взаємодія індивідів - це соціум.

В широкому розумінні соціум є суспільство "тут і тепер”, і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору - крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство - дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства - область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя - взаємодія людей, а індивід і група - сукупність соціальних зв*язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття "соціальний” має кілька значень:від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв*язку. Соціальний зв*язок - те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

2. Об'єкт та предмет соціології

Об*єктом соціології є певна соціальна реальність. Соціологія - наука про становлення, розвиток та функціонування соціальних спільнот, процесів та відносин, а також про шляхи, форма та методи реалізації їх усіх. Навіть зараз багато вчених розуміють то широко. Фундатор соціології О. Конт вважав, що соціологія - то позитивна наука про суспільство. Дюркгейм називав предметом соціології соціальний факт, але категорія "соціальний” у нього визначалась як "колективна”. Макс Вебер вважав соціологію наукою про соціальну поведінку, яку вона прагне зрозуміти та тлумачити. Основна категорія соціології - це спільнота. Позаяк в спільності наявні усі відносини, властиві і індивіду, і суспільству. Соціальна спільнота - це не проста сума індивідів і не будь-яка група людей, а більш чи менш усталене соціальне утворення, суб*єкти якого об*єднані спільним інтересом і знаходяться у взаємодії між собою.

3. Особливості соціології як науки

Особливості предмета соціології та її функції визначають місце цієї науки в системі суспільних дисциплін. Органічно вписуючись у систему наукового знання, соціологія вже з моменту свого народження посіла чільне місце серед загалу інших наук. Основоположники соціології, обґрунтовуючи необхідність нової науки, підкреслювали її винятковість. Найголовніші особливості соціології як науки > Соціологія є генералізуюча наука, котра вивчає типові, родові, повторювані в часі та просторі процеси, на відміну від індивідуалізуючих наук, предметом яких є унікальні, неповторні в просторі та часі, явища.

Якщо конкретні науки вивчають одну спеціальну сферу суспільства (наприклад, економіка - економічну сферу, юриспруденція - правову, політологія - політичну), то соціологія вивчає цілісні суспільні структури, а також те спільне, що притаманне кожній сфері життя суспільства, але не є предметом спеціального вивчення. Водночас соціальне як таке, хоч і не втрачає власної специфіки, але пронизує всі суспільні процеси, сфери, структури, а тому є логічним широкий ужиток таких словосполучень: соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-правові, соціально-культурні явища, процеси, феномени тощо. > Соціологія вивчає соціальні зв'язки між різними сферами життя суспільства. Наприклад, економічні цикли - це предметна сфера економіки, а правопорушення та злочини - це сфера вивчення права. Для соціології важливо встановити співвідношення, що фактично виходять за межі згадуваних дисциплін. Так, соціологію цікавить те, як саме змінюється динаміка правопорушень, злочинів відповідно до циклів економічного розвитку.

4. Структура соціологічного знання

Соціологія - наука комплексна. Має трьохрівневу структуру:1 рівень - теоретична соціологія; 2 - спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 - емпірічні соціологічні дослідження. Теоретична соціологія - це багатоманітні концепції, що розробляються з метою роз*яснення та інтерпретації загальгних аспектів соціального розвитку суспільства. Протягом історичного розвитку суспільства було вироблено багато різноманітних концепцій, що пояснювали специфіку закономірності розвитку людського суспільства. Ці концепції відбивали, з одного боку, вже досягнений рівень соціальних наук, з іншого боку - специфіку підходу тих чи інших вчених до пояснення тих чи інших явищ. Спеціальні соціологічні теорії - області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім*ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) - тобто галузеві знання. Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації - встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

5. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії

1. Теоретична соціологія (рівень фундаментальних досліджень). Завданням є розгляд суспільства як цілісного організму, розкриття місця і ролі соціальних зв'язків у ньому, формулювання основних принципів соціологічного пізнання, основних методологічних підходів до аналізу соціальних явищ.

На цьому рівні відбувається виявлення сутності та природи соціального феномена, його історичної специфіки, спряженість з різними сторонами суспільного життя.

2. Спеціальні соціологічні теорії. На цьому рівні розташовуються галузі соціального знання, що мають своїм предметом дослідження відносно самостійних, специфічних підсистем соціального цілого і соціальних процесів.

Види спеціальних соціальних теорій:

1) теорії, які вивчають закони розвитку окремих соціальних спільнот;

2) теорії, що розкривають закономірності і механізми функціонування спільнот в тих чи інших сферах суспільного життя;

3) теорії, що аналізують окремі елементи соціального механізму.

3. Соціальна інженерія. Рівень практичного впровадження наукових знань з метою конструювання різноманітних технічних засобів та удосконалення наявних технологій.

6. Функції соціології

Функції соціології. 1)Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що соціологія накопичує та систематизує знання, прагне скласти якомога повнішу картину соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві. Сюди відноситься отримання об*єктивного знання про основні соціальні проблеми розвитку нашого суспільства. Призначена прикладна соціологія для забезпечення надійної соціальної інформації про різні соціальні процеси. 2)Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є першим етапом, бо вона не може зразу перетворитися на прогнози, рішення тощо. Задача соціології полягає в тому, щоби знайти шляхи подальшого розвитку суспільства, участь у розробці довготермінової соціальної політики держави, в обгрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон тощо. Тут є прикладная соціологія - вона забезпечує розробку прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших соціальних проблем, аж до рівня трудового колективу. 3)Інформаційна функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають змогу отримання найрізноманітнішої соціальної інформації відносно всіх сфер діяльності суспільства. 4)Критична функція. 5)Описова функція. 6)Прогностична функція, тобто видавання соціальних прогнозів. 7)Перетворювальна - висновки, рекомендації соціологів служать для вироблення певних соціальних рішень. 8)Світоглядна функція.

7. Зв'язок соціології з іншими науками

Значення соціології для інших наук полягає в тому, що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структуру, забезпечує розуміння законів і закономірностей взаємодії його різних сфер. Зв'язок соціології з іншими науками потрібно розглядати швидше через призму тенденції до їх інтеграції, зближення і об'єднання, а ніж до їх розмежування. Соціологія має безпосередній вихід на ряд суспільних і гуманітарних наук: соціальну філософію, соціальну психологію, соціальну статистику, правознавство, історію, політологію.

На сьогоднішній день переважає тенденція до комплексного, всебічного дослідження явищ і процесів суспільного життя, до спільного дослідження кількома науками, до поєднання їх пізнавальних можливостей.

8. Основні історичні етапи становлення соціології як науки

Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об*єкта дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення:

1)Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами.

2)Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства.

3)Спирання на емпірічні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства.

Соціально-політичні передумови виникнення соціології:

1)Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі.

2)Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття "революція”, "демократія” тощо

9. Протосоціологія

ПРОТОСОЦІОЛОГІЯ- 1) етап розвитку соціологічного знання, який передував виникненню соціології як науки (до І пол. - сер. ХІХ ст.); 2) загальна назва для позначення концепцій про суспільство, які були сформульовані у цей період.

У найзагальнішому вигляді під П. розуміють спроби опису та аналізу соціальних процесів та явищ, функціонування та розвитку суспільства.

До П. відносять ті форми знання та пізнання, які існували у суспільній думці, та які зараз розглядаються як соціологічні. Тому віднесення того чи іншого матеріалу до П., по-перше, завжди залежить від розуміння власне соціології, а по-друге, за визначенням є ретроспективним. Зазвичай під П. розуміють соціально-філософські та філософські концепції відповідного періоду, але інколи до П. відносять уявлення про суспільство, які не є мають концептуального оформлення, але можуть розглядатися як відображення суспільних знань: міфологію, епос, релігійні погляди, історичні твори, закони, побутові уявлення, художню літературу тощо.

Матеріал П. дає змогу не лише вивчати стан та розвиток соціологічної думки, але й досліджувати певні соціальні процеси та явища минулого на основі опосередкованих даних

10. Класична соціологія ХІХ ст

Соціологія як наука виокремити з філософії, а сам термін "соціологія" (від лат. Societas - суспільство і грец. Logos - вчення) був введений в 1842 році французьким мислителем Огюстом Контом (1798-1857) в роботі "Курс позитивної філософії", що і вважається офіційним фактом появи цієї науки ^1. Оскільки в XV-XVI ст. в суспільстві почали інтенсивно формуватися капіталістичні відносини, а разом з ними і супутні їм соціальні протиріччя, то практично всі мислителі XVII-XVIII ст. критикували народжуваний лад і робили спроби осягнення істини і відшукання коштів руху до справедливості. Одні стали пропонувати умоглядні проекти перетворення суспільства, засновані на соціальному ідеалі, інші ж зробили ставку на наукові дослідження тих суспільних реалій, які вже існували, намагаючись виявити фактори їх розвитку, знайти причини існуючих протиріч та шляхи їх вирішення.

- М.Вебер (1864-1920) ~ засновник "розуміючої" соціології та теорії соціальної дії.

- Е.ДюрКґейм (1858-1917) - ввів новий предмет соціології І "соціальні факти", концепція "соціологізму".

- Г.Зіммель (1858-1918) - розглядав соціологію не як науку, яка має свій предмет, а як загальний метод для всіх наук.

- В.Парето (1848-1923) - розробив теорію функціонування і циркуляції еліт.

1- П.Сорозкін (1889-1968) - один а авторів теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності

Західна соціологія ХХ ст.

· Структурні парадигми розглядають організацію, функціонування й розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні.

· Інтерпретативні парадигми акцентують увагу на дослідженні й тлумаченні людської поведінки на мікрорівні.

· Емпірична соціологія має за мету розв'язання практичних завдань із керування суспільними процесами, розробку засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо на рівніКонкретно соціологічних досліджень

1. Теоретична соціологія:

- структурний функціоналізм (ТЛарсонс, Р.Мертон);

- соціологія конфлікту (Л.Козер, Р.Дарендорф);

- символічний інтеракціонізм (Д. Мід, Г.Блумер);

- феноменологічна соціологія (А.Шюц);

- психоаналітичні теорії (неофреЙдизм: К.Хорні, Е.Фромм);

- концепція соціального обміну (Д.Хомакс);

2. Емпірична соціологія:

- чіказька школа;

- колумбійська школа;

- гарвардська школа.

Основні представники: В.Томас, Р.Парк, Ч.Кулі, Д.Мід, Е.Берджес.

11. Сучасні соціологічні концепції

Для сучасної соціології Заходу та Сходу характерна неоднорідність сфери предмету дослідження, багатоманітності і суперечливості теорій, ідей, суджень, міркувань про суспільство, політику, політичну владу, політичні відносини, місце, їх роль у політичному процесі та ін. З початку ХХ ст. в соціології утверджуються різні напрями і школи, визначаються важливіші теоретичні орієнтації, концепції. Утверджуються і набирають широке розповсюдження соціологічні школи: неопозитивізму, прагматизму і політичного реалізму, модернізму соціальних систем та ін., а з другої половини XX ст. та й на початку XXI ст. формуються соціологічні напрямки: неофункціоналізм, теорія конфлікту, постмодернізм, неомарксизм, ідуть пошуки шляхів інтеграції соціологічних знань.

Концепція панівного політичного класу, теорії еліт

З позицій консервативного лібералізму в соціології та політичній соціології Заходу, а також Сходу розвивається ідея вічності поділу суспільства на два соціальні класи: панівний політичний клас, що бере на себе всі державні функції і користується привілеями, і керований клас -- неорганізована більшість суспільства. Такий поділ не залежить від соціально-політичних і економічних систем, різноманітності суспільних і соціальних спільностей, верств і груп, а також ідеологій. Концепція політичного класу і теорії еліти сформульовані італійськими дослідниками Гаетано Моска і Вільфредо Парето.

12. Соціологічна концепція О.Конта

Огюст Конт (1798-1857) вперше застосував поняття соціології, яку вивів зі штучної класифікації наук (від математики до соціології за двома критеріями: абстрактність/конкретність - абстрактні розглядають закони певних груп явищ, а конкретні застосовують закони до певних явищ, та розподіл наук на 6 абстрактних теоретичних дисциплін - лінійна система класифікації:математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія). Використовував термін "соціальна фізика”, але потім, коли це ім*я почали застосовувати до демографії, видумав соціологію. Відокремлення наук від метафізики та теології - головна ідея позитивізму Конта. Термін "позитивний” Конт вживає у п*ятьох значеннях: 1)реальний - протилежність химерному; 2)корисний - протилежність непотрібу; 3)визначений - протилежність амбівалентному; 4)точний - протилежність неточному; 5)”+” в противагу "-". Позитивізм за Контом мусить відмовитися від питань, що не мають відповіді - про суть та сутність явищ, а особливо про причину. Наука пізнає не суть, а лише феномен. Суспільствознавство повинне вивчати ті явища, які можна спостерігати. Орієнтація на природничі науки з їхнєю конкретністю об*єкта і точністю методів. Предмет соціології - первинна реальність - суспільство в своїх цілісності та взаємозв*язку, таке, яким воно сприймається почуттями та спостереженнями. Методи соціології, за Контом - по-перше, спостереження (основний метод: а)пряме; б)непряме (опосередковане)), по-друге, експеремент: а)безпочередній - спостереження за розвитком явищ під впливом спеціально створених для того умов; б)опосередкований - вивчення патологічних відхилень, дивіацій в суспільстві, по-третє - порівняння, співставлення різних типів суспільства, різних соціальних класів, людства та тваринних спільнот з метою виявлення спільних законів, по-четверте - історичне порівняння різних послідовних станів.

13. Соціологічні погляди Е.Дюркгейма

Головна особливість концепції Дюргкейма: соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний постулат: "Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим соціальним фактвм можна пояснити вчинки людини. Структура суспільства - сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв*язку. Саме Дюркгейм вводить поняття "соціологізм”: 1)Метод обгрунтування самої науки з предметом і поняттями науки; 2)Особливий підхід до соціальної реальності, розуміння та пояснення цієї реальності. Соціологія у Дюркгейма - не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці - та сила, що об*єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об*єднує людей в суспільстві - органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Поняття аномії: аномія - принцип недійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не з*явилися або працюють не повністю. Також вивчав самогубства. Типи: 1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом); 2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда); 3)аномічний - коли відбувається криза в суспільстві; 4)фаналістичний - коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.

Структурний функціоналізм (Т.Парсонс, Р.Мертон).

14. Розуміюча соціологія М.Вебера.

Макс Вебер - фундатор "розуміючої” соціології та теорії соціальної дії. Ввів в соціологію поняття "ідеальний тип”, який розглядає не як тип пізнання, а засіб, що дозволяє розкрити спільні правила якихось дій або вчинків. Ідеальний тип за Вебером дозволяє трактувати історію та соціологію як два напрями наукового інтересу, а не дві різні дисципліни. Соціологія Вебера вивчає поведінку людини та вкладає в її дії та вчинки певний сенс. Толму дії людини набувають характер соціальної дії, і в ній присутні 2 моменти: об*єктивний - орієнтація на інших,і суб*єктивний. Соціальна дія - дія, суб*єктивний сенс якої відноситься до поведінки інших людей. Зрозуміти сенс дії - зрозуміти діючу людину, хоча в діяльності людина не завжди усвідомлює мету. Чотири типи діяльності : 1)цільораціональна дія через очікування певної поведнки, критерієм цієї діяльності є успіх; 2)ціннісно-раціональна, заснована на вірі в цінності самої дії, незалежна від успіху; 3)афектна - заснована на емоційному стані суб*єкта, що діє; 4)традиційна - заснована на звичках. Лише перші типи є соціальною дією, бо вони стосуються усвідомленного сенсу.

15. Соціологічна концепція П.Сорокіна

Фундаментальні методологічні й теоретичні проблеми соціальної філософії зважувалися в теоретичній соціології видатного російського мислителя Пітирима Сорокіна (1889 - 1968).

У "Системі соціології" П.Сорокін докладно роз'яснює "основи і керівні принципи" своєї теоретичної соціології. Суть їх зводиться до наступного. По-перше, соціологія повинна будуватися за принципом природних наук. Ні про яке протиставлення "наук про природу" та "наук про культуру", як це було у неокантіанців Віндельбанда, Ріккерта й інших, не може бути й мови. Різні об'єкти вивчення цих наук, але методи їхнього вивчення ті самі. По-друге, не дозволяється суб'єктивне втручання в науку з позицій морального чи іншого розуміння. По-третє, соціологія повинна бути "об'єктивною дисципліною", повинна вивчати реальні взаємодії людей, доступні об'єктивному виміру та вивченню. По-четверте, соціологія не повинна створювати умоглядні, тобто не доведені наукою, побудови та схеми. В-п'ятих, Сорокін виступив проти якого-небудь філософського монізму, тобто зведення того чи іншого соціального явища до одного початку - матеріальному чи духовного. Замість монізму він проголосив послідовний соціологічний плюралізм.

Опора на реальний досвід і наукові дані - це вихідні позиції соціологічного позитивізму, що обґрунтовані О. Контом, Э. Дюркгеймом та іншими представниками даного напрямку. П. Сорокін відстоював та розвивав їх у нових історичних умовах і на новому рівні наукових знань. Теоретичну соціологію він поділяв на соціальну аналітику, соціальну механіку і соціальну генетику.

16. Поняття конкретно-соціологічного дослідження

. Пон. Конкретно-соц дослідж.

Соціологія поділяється на теоретичну і емпіричну. Основна функція емпіричної соціології полягає у вивченні громадської думки та різноманітних соціальних процесів. Вона грунтується на соціологічних дослідженнях.

Емпірична соціологія виникла у 20-х роках ХХст. у СІЛА (У .Томас, Ф.Знанецький, Р.Парк, Е.Берджерс).

Соціологічне дослідження являє собою систему теоретичних і емпіричних процедур, які сприяють отриманню нових знань про досліджуваний об'єкт з метою вирішення конкретних теоретичних і соціальних проблем.

Характерною особливістю соціологічних досліджень є те, що вивчення соціальних процесів здійснюється через аналіз людської діяльності (або її результатів), через виявлення потреб та інтересів людей. В ньому джерелом первинної інформації завжди виступає людина або опредмечені в документах факти її свідомості і поведінки.

Функції соціологічного дослідження:

1) методологічний зв'язок між різними науковими дисциплінами,

2) приріст нових знань,

3) поглиблення уявлень про сутність соціальних явищ,

4) практичні заходи щодо вдосконалення соціальної дійсності.

Етапи соціологічного дослідження.

Етапи соціологічного дослідження:

1. Розробка програми і робочого плану - визначення предмета і задач дослідження, робочої гіпотези, методів дослідження, виконавців і строків.

2. Підготовка до збору інформації - розробка документів програмового збору інформації, пілотажне дослідження.

3. Збір інформації - спостереження, опитування, експеримент, вивчення документів.

17. 4. Обробка інформації - перевірка, групування, зведення, обчислення відносних величин, побудова статистичних рядів, складання таблиць тощо.

5. Оцінка результатів - інтерпретація даних, формулювання висновків, оформлення звіту про дослідження, розробка пропозицій.

6. Реалізація результатів дослідження

18. Види соціологічного дослідження

За метою

За метою соціологічні дослідження поділяються на фундаментальні та прикладні. Фундаментальні спрямовані на встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей розвитку і пов'язані з вирішенням найскладніших проблем суспільства. Прикладні -- націлені на вивчення конкретних об'єктів, вирішення певних соціальних проблем.

За тривалістю

· довгострокові -- від 3 років і більше;

· середньострокові -- від 6 місяців до 3 років;

· короткострокові -- від 2 до 6 місяців;

· експрес-дослідження -- від 1--2 тижнів до 1--2 місяців.

За глибиною аналізу

· Пошукові дослідження -- за своїми параметрами є найпростішими, вирішують прості за змістом завдання. Застосовують їх тоді, коли проблема, об'єкт або предмет дослідження належить до маловивчених або взагалі не вивчених. Охоплюють невеликі сукупності, мають спрощені програму.

· Описові дослідження -- покликані створити відносно цілісну уяву про досліджувані явища, процеси. Проводять відповідно до повної програми, застосовуючи чіткий, детально опрацьований інструментарій, здебільшого тоді, коли об'єктом аналізу є відносно велика спільнота людей, з певними соціальними, професійними і демографічними характеристиками. За структурою, набором процедур є значно складнішими від пошукових досліджень.

· Аналітичні дослідження -- полягають не тільки в описуванні соціальних явищ та їх компонентів, а й у встановленні причин їх виникнення, механізмів функціонування, виокремленні факторів, що забезпечують їх. Підготовка аналітичного соціологічного дослідження потребує значних зусиль, професійної майстерності дослідника -- аналітичних здібностей, вміння інтерпретувати та аналізувати складну соціологічну інформацію, робити виважені висновки

19. Соціальний моніторинг

Соціальний моніторинг - це спеціально організована, розгалужена система безперервного та оперативного отримання, обробки, зберігання та первинного аналізу даних про найактуальніші явища та процеси, що відбуваються в суспільстві.

Здійснення соціального моніторингу є неможливим без теоретичної та технічної складових процесу дослідження, що забезпечують його цілісність та ефективність.

Теоретична база соціального моніторингу повинна включати у себе:

- програму проведення дослідження, яка представляє собою чіткий план збору соціологічної інформації та покликана орієнтувати соціологів у ході дослідження;

- розробку форм представлення інформації, що була отримана в процесі дослідження. Це чіткі вимоги щодо оформлення результатів моніторингу, які можуть бути представлені у вигляді наукових звітів, записок, довідок;

- безпосереднє зберігання отриманої інформації.

Технічна база соціального моніторингу складається з:

- головного та дрібних (обласних, районних, міських) обчислюваних центрів, що пов'язані між собою різноманітними каналами зв'язку;

- спеціальної обчислювальної техніки.

Соціальний моніторинг - це складний процес всебічного дослідження актуального життя суспільства та складається із соціологічного та статистичного моніторингів.

Соціологічний моніторинг - це цілісна система спостережень за суспільними змінами на основі досліджень та аналізу масових уявлень про них. Його головна задача полягає у систематичному отриманні необхідної соціологічної інформації про досліджуване явище, як правило, щомісячно або щоквартально. Іншими словами, це експрес-опитування населення з найактуальніших проблем, подій, явищ, що мають місце у суспільстві.

Статистичний моніторинг - це система отримання кількісних характеристик про життя суспільства. Статистичні відділи є у більшості соціальних організацій (у поліклініках, школах, магазинах та ін.) та за рахунок чисел відображають зміни у різних сферах суспільства.

Соціологічний та статистичний моніторинги представляють собою абсолютно різні інформаційні системи. Так соціологічний моніторинг оперує якісною, суб'єктивною інформацією, оскільки має справу із думками респондентів та на основі цих суб'єктивних думок виводить загальні об'єктивні тенденції та настрої, що панують у суспільстві. Статистичний моніторинг, в свою чергу, оперує виключно об'єктивною інформацією, оскільки має справу із конкретними показниками. Об'єднуючись між собою, статистичний та соціологічний моніторинги доповнюють один одного та утворюють цілісну систему отримання знань про суспільство - соціальний моніторинг

20. Методи збору соціологічної інформації та їх класифікація

Методи збору соціологічної інформації. При збиранні первинної інформації використовують такі методи: 1)Опитування: анкетування та інтерв*юювання; 2)аналіз документів: якісний та кількісний (контент-аналіз); 3)спостереження (включене та невключене); 4)експеримент (контрольований та неконтрольований). Методологія та методика експериментів прийшли до соціології з психології. Коли поставлена мета дослідження та підготована програма, створюються дві групи - експериментальна та контрольна. Контрольна не підлягає експерименту, вона потрібна для порівняння. Кількість учасників експерименту рідко перевищує 10-15 чоловік.

21. Особливості застосування спостереження та експерименту в соціології.

22. Метод анкетування

Анкетування - це одне з основоположних технічних засобів, при проведенні будь-якого соціального чи соціально-психологічного дослідження. Також, це один з найбільш поширених видів опитування, в якому комунікація між дослідником і респондентом відбувається посредствам тексту анкети.

Види анкетування

Існує кілька класифікацій, по яких прийнято розподіляти проведення анкетування.

За кількістю респондентів

1. Індивідуальне анкетування - опитується одна людина.

2. Групове анкетування - опитуються кілька людей.

3. Аудиторне анкетування - різновид анкетування організована таким чином що, заповненням анкет займається група людей, зібраних в одному приміщенні відповідно до правил процедури проведення.

4. Масове анкетування - участь беруть від сотні до декількох тисяч чоловік.

Мета анкетування

Перед проводять опитування спеціалістом спочатку стоїть завдання визначитися з метою анкети, яка формулюється індивідуально в кожному конкретному випадку.

1. Оцінка співробітниками компанії проведених інновацій в її управлінні.

2. Опитування працівників з приводу якогось конкретного питання, з метою подальшого коректування методів роботи керівництва.

3. Опитування людей з метою дізнатися їхнє ставлення до того чи іншого соціального явища і т.д.

23. Метод інтерв'ю

Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв'ю (англ. Interview). Найхарактерніша його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв'юер (той, хто опитує) і респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях.

Інтерв'ю -- це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.

Види інтерв'ю:

· вільне інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань.

· глибинне інтерв'ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

· фокусоване спрямоване інтерв'ю -- вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

· стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності.

24. Експертне опитування

Експертне опитування - це дослідження, що проводиться нашими соціологами з метою вирішення проблем, які потребують оцінок експертів чи компетентних осіб у певній сфері або висококваліфікованих фахівців. Професійний інтерв'юер високого рівня проводить експертне опитування за складеним сценарієм обговорення досліджуваної теми. Бесіда записується на диктофон, а потім всі записи розшифровуються і аналізуються. Експертів багато не буває, тому репрезентації як такої у даному виді опитування не існує. Розмір вибірки визначається темою і завданнями і зазвичай становить 15-20 експертів або менше (у випадку, якщо коло осіб-експертів вузьке і вже «замкнулося»). У даному випадку діють принципи досяжності експерта і його компетенції. Особливості даного методу:

1. .1Мета експертного опитування полягає в отриманні необхідної інформації, відображеної в знаннях, думках і оцінках респондентів, які є компетентними особами, що мають глибокі знання про предмет або об'єкт дослідження та мають цінний практичний досвід у певній сфері.

2. .2Пошук тієї інформації, яка необхідна клієнту для прогнозування, прийняття важливого управлінського рішення, для формування стратегічних цілей, моніторингу стану певного об'єкту чи галузі, і яка є тільки у людей, що професійно пов'язані з досліджуваною проблематикою або розбираються в специфічних питаннях.

3. .3Ретельного відбору учасників: тільки тих, хто цілком заслуговує статусу компетентної особи в даній області.

4. .4Робота з експертами може бути побудована не лише у вигляді простого інтерв'ю чи розмови, але і у вигляді фокусування в групі, мозкового штурму, методу Дельфі, що вимагають спеціальних навичок проведення.

Недоліки даного методу: складність підбору експертів щодо певної соціологічної проблеми або навіть їх відсутність.

25. Метод спостереження

Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються.

При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження.

Можна також виділити спостереження:

· нестандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні;

· стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмета і процедури спостереження. Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони.

Як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є досить ефективним в монографічних дослідженнях, тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки.

26. Метод аналізу документів

Аналіз документів

Термін «документ» у соціології трактується як матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію про факти, події, явища об'єктивної дійсності та про діяльність людини і спеціально призначений для її передачі в часі і просторі.

Цінність документальних джерел для соціологічного дослідження і необхідність їх використання зумовлюються передусім тим, що потоки документальної інформації пронизують усі сфери життєдіяльності сучасного суспільства, характеризують соціальні процеси на різних рівнях дослідження, їх динаміку, свідомість людей, види, зміст і результати їхньої діяльності. Соціологічна інформація, яку містять документи, іноді дублює дані, одержані іншими методами (опитування, спостереження). Тоді вона стає засобом для перевірки і контролю їхдійності.

Аналіз документів дає соціологу можливість побачити важливі сторони соціальної дійсності, допомагає виявити норми і цінності, притаманні суспільству, одержати відомості, необхідні для опису тих або інших соціальних структур і систем, простежити динаміку взаємодії між різними соціальними групами і окремими людьми.

Щоб добре орієнтуватися в багатоманітності документів, перш за все необхідна їх класифікація, підвалиною якої слугує форма, в якій той або інший документ фіксує вміщену в ньому інформацію.

Від форми, в якій зафіксована інформація, залежить цілі його використання і методи аналізу.

1. За формою фіксації інформації документи діляться на:

· письмові документи (в них відомості подаються у формі тексту);

· статистичні дані (цифрова форма викладу):

· іконографічна документація (кіно-відео-фотодокументація, картини);

· фонетичні документи (аудіозаписи).

Письмові документи -- найпоширеніший вид документації. Джерелами цього типу документів для соціолога є: державні і центральні архіви, архіви організацій і установ, підприємств, фірм, архіви емпіричних даних в машинописній формі, в тому числі, INTERNET, наукові публікації, преса, особистісні документи (листи, автобіографії, мемуари, щоденники, промови тощо).

Існують і інші способи класифікації документів. За статусом джерела документи ділять на офіційні і неофіційні. З точки зору спонтанності появи документи ділять на мимовільні (створені незалежно від дослідника); задані (створені спеціально на прохання дослідника). За ступенем опосередкованості виділяють первинні і вторинні документи -- одні створені на основі безпосереднього досвіду автора, другі -- на базі узагальнення первинних документів. За критерієм авторства документи класифікують на індивідуальні, створені одним автором, і колективні, створені декількома авторами, групою.

В соціологічних дослідженнях найпоширенішими є традиційний (класичний) і формалізований (якісно-кількісний) метод аналізу документів. Саме під традиційним, класичним аналізом розуміється вся багатоманітність розумових операцій, спрямованих на інтеграцію відомостей, що містяться в документі з певної точки зору, застосованого дослідником в кожному конкретному випадку. Традиційний аналіз документів дає можливість соціологу дати свою інтерпретацію змісту документа, проникнути в сутність явища, що вивчається, виявити логічні зв'язки і протиріччя між ними, оцінити ці явища і факти з певних дослідницьких позицій.

Бажання позбутися суб'єктивності традиційного аналізу обумовило появу принципово нового, формалізованого метода аналізу документів, який одержав назву «контент-аналіз». Контент-аналіз, або науковий аналіз змісту тексту (документа), -- це метод дослідження, який застосовується в різних гуманітарних дисциплінах. Але розвиток цього методу переважно пов'язаний з соціологічними дослідженнями ЗМІ. З часом метод контент-аналізу став застосовуватися і при вивченні інших галузей соціальної реальності, іншого типу документів, зокрема, невербальних, іконографічних (портрети, фотографії і т. д.), а також відповідей на відкриті запитання соціологічної анкети. Цей метод дуже часто використовується різними спецслужбами: до 80 відсотків таємної інформації здобуваються за його допомогою і зараз.

Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які з необхідністю віддзеркалювали б певні суттєві сторони змісту. Тоді зміст документа стає вимірюваним, доступним точним обчислювальним операціям. Разом з тим обмеженість контент-аналізу полягає в тому, що далеко не все багатство змісту документа може бути виміряне за допомогою формальних (кількісних) показників.

Для здійснення контент-аналізу соціологу треба мати такі документи:

· таблицю контент-аналізу;

· інструкцію кодувальника;

· кодувальну картку.

Таблиця контент-аналізу містить список категорій і підкатегорій і присвоєні їм коди.

Інструкція кодування містить опис одиниць аналізу і рахунку, в ній закладені правила кодування, обумовлюються можливі труднощі. Реєстрація одиниць аналізу здійснюється в спеціальних таблицях, кодувальник картках. Останні включають всі класифікаційні одиниці -- категорії і підкатегорії. Одиниці аналізу, виявлені в документі, фіксуються у відповідних графах кодувальної картки.

В контент-аналізі передбачається своя вибірка. Масив документів, об'єднаних загальною ознакою, представляє генеральну сукупність, яка має бути вивчена. Якщо перед аналітиком-соціологом стоїть завдання провести контент-аналіз кампаній по виборах президента України, то в межі генеральної сукупності треба включити всі документи, які опубліковані у зв'язку з виборами з моменту початку кампанії до її завершення.

Для формування вибіркової сукупності документів для контент-аналізу зазвичай використовують суцільний і випадковий відбір. Щодо застосування скерованого типу відбору, то він виключається через відсутність даних про розподіл в генеральній сукупності документів.

Робота з документами вимагає від соціолога крім спеціальних знань великої винахідливості, вона завжди є дослідницьким пошуком.

27. Метод соціометрії

Соціометричний метод -- це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, студентської групи).

Наявність анкети-питальника, характер її заповнення, вимоги до контакту з опитуваним -- ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, попри наявність відмінних рис, одним із видів опитування. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опитування (анкетного і інтерв'ю) полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах.

28. Експеримент в соціології

Експеримент існує як метод перевірки гіпотези, базованої на теоретичних уявленнях про зв'язок між характеристиками досліджуваного явища.

Соціальний експеримент - загальнонауковий метод контролю та управління в певних умовах за конкретним соціальним об'єктом.

В експеременті дослідник активно втручається у перебіг процесу, що вивчається, з метою здобуття необхідних знань. Явище -- що,необхідно дослідити, спостерігається тут у спеціально створених.Л контрольованих умовах, що дозволяє кожного разу поновлювати хід явища при повторенні умов.

29. Програма соціологічного дослідження

Програма дослідж.

Програма дослідження - це виклад його загальної концепції. Це науковий документ, який включає визначення об'єкта і предмета дослідження, його мету, методику збирання і опрацювання інформації, тип вибірки, робочу гіпотезу, рекомендовану літературу.

Програма конкретно соціологічного дослідження включає два взаємопов'язаних розділи: методологічний і процедурний.

Методологічний розділ програми включає такі елементи:

- формулювання проблеми

- визначення цілі та постановку задач дослідження

- визначення об'єкта і предмета дослідження

- "уточнення та інтерпретація понять

- попередній системний аналіз об'єкта дослідження

- розгортання робочих гіпотез.

Соціальна проблема - це ситуація, яка вимагає невідкладного аналізу з метою вироблення певного рішення.

Мета дослідження -націлює на його кінцевий результат.

Задачі формулюють питання, на які потрібно відповісти для реалізації мети.

Ціль - це загальний напрям дослідження, проект дії. Об'єкт дослідження - це те, що містить в собі соціальне протиріччя.

Предмет дослідження -- це ті властивості та сторони об'єкта, які відбивають це протиріччя.

Гіпотеза - це наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ, фактів і процесів, які необхідно підтвердити або заперечити в процесі дослідження.

Процедурний розділ програми дослідження:

- принциповий стратегічний і робочий план дослідження

- обгрунтування системи вибірки одиниць спостереження

- начерк основних процедур збирання та аналізу

30. Поняття генеральної та вибіркової сукупності

Генеральною сукупністю називають об'єкт дослідження, на який розповсюджуються висновки соціологічного аналізу. Генеральні сукупності ділять на кінцеву і (практично) безкінцеву, конкретні і гіпотетичні, однорідні і неоднорідні.

Вибіркова сукупність -- це певне число елементів генеральної сукупності, відібрані за суворо заданим правилом.

Елементи вибіркової сукупності (респонденти, документи, що аналізуються і т. п.), які підлягають вивченню (опитуванню, інтерв'юванню) називають одиницями аналізу.

В соціологічній практиці застосовуються різноманітні способи вибірки:

· простий випадковий відбір (передбачає, що всі елементи генеральної сукупності одержують однакову ймовірність попадання у вибірку.),

· багатоступеневий (застосовують стосовно великих генеральних сукупностей із складною структурою. Для цього генеральну сукупність структурують, розбиваючи її на кінцеве число підсукупностей. Утворюються нова, конкретна і кінцева, генеральна сукупність, елементами (одиницями відбору) якої є виділені підсукупності. Серед них вибираються одиниці аналізу),

· систематичний (це відбір із списку з певним «кроком» (наприклад, через 10, 20, 50 і т. д. чоловік)),

· стратифікований (обсяг вибірки ділиться між стратами пропорційно їх чисельності, і потім із кожної страти вибирається проста випадкова вибірка),

· кластерний (гніздовий) (в якості одиниць дослідження відбираються не окремі респонденти, а цілі групи або колективи),

· квотний, та ін.

Метод стихійної вибірки -- це звичайне поштове опитування телеглядачів, читачів газет, журналів.

Метод основного масиву зазвичай застосовується при проведенні пілотажного або розвідувального дослідження на невеликих генеральних сукупностях, для яких немає сенсу проводити вибіркове дослідження.

Метод квотної вибірки часто застосовується при вивченні громадської думки.

Метод доступної вибірки застосовується при дослідженнях генеральних сукупностей, які є досить складними для дослідження іншими методами.

31. Вибірковий метод в соціології

. Щоб підготувати дослідження, необхідно обрати для нього об*єкт

Метод вибірки - це науковий підхід, що дозволяє судити про цілісний об*єкт, грунтуючись на даних лише його окремих ознак. Генеральна сукупність об*єкта - це об*єкт соціального дослідження в цілісності його якостей та ознак. Вибіркова сукупність - це частина об*єкта генеральної сукупності, що становить суму вихідних одиниць вивчення, спостереження та аналізу. Репрезентативність - це принцип подоби, вибірково сформульованої моделі параметрів генеральної сукупності. Види вибірки: 1)Проста вибірка включає простий випадковий відбір, систематичний відбір, серійну та гніздову вибірку. 2)Складна: багатощаблева, комбіновано, стратифікована, квотна. Одиниця відбору - це районування, що будується за принципом статистичної серії.

32. Cутність та ознаки суспільства

Суспільство -- це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство -- також соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб.

33. Типологія суспільств

Як правило, за основні критерії типології суспільства приймаються соціальні індикатори. Вони дають можливість з`ясувати роль домінуючих зв`язків і відносин, які є чинниками сталого, стабільного та ефективного розвитку. Такими індикаторами є: співвідношення форм власності (приватна, державна, асоційована тощо); співвідношення планових і ринкових регуляторів економіки; форми і технології влади; співвідношення виробництва, розподілу і споживання; якість і рівень життя громадян; соціальна захищеність особистості, її права і свободи, їх реальні гарантії.

На основі цих критеріїв суспільства поділяються на два типи: стійкі і нестійкі. Перші характеризуються стабільністю, їм властиве різноманіття форм власності, розвинена демократія. Другі ознаменовані перехідним характером (прикладом може служити більшість країн, що розвиваються).

За специфікою взаємодії з іншими системами суспільства поділяються на «відкриті» і «закриті». Для «закритих» суспільств характерна самоізоляція, зовнішні зв`язки його нерозвинені. «Відкриті» суспільства активно взаємодіють з навколишнім світом, вони включені у всесвітньо-історичні процеси, що динамічно освоюють передовий досвід інших товариств.

У 1950-1960-і рр.. в зарубіжній соціології сформувалися нові принципи типології товариств (позиція технологічного детермінізму). Вони розроблялися в рамках теорії стадій економічного зростання індустріального та постіндустріального суспільства (Д. Белл, Р. Арон). Уолт Уітмен Ростоу виділяє п`ять стадій у розвитку суспільства: традиційне суспільство; стадія створення передумов для підйому; стадія зсуву; стадія росту; період високого рівня масового споживання.

Критерії типології товариств в теорії технологічного детермінізму обумовлені розвитком науки, техніки і технологій, їх доповнюють соціокультурними і політичним критеріями. На основі цих критеріїв виділяють три типи суспільств: традиційне, індустріальне і постіндустріальне.

Історія існування людського суспільства - це в основному історія традиційного суспільства. Традиції та звичаї відіграють вирішальну роль у відтворенні стійких норм поведінки людей, що передаються з покоління в покоління. Люди живуть переважно малими громадами, в які вони об`єднані через зв`язки особистого типу. Особиста зв`язок - це зв`язок, що базується на особистій довірі. Довіра людей один до одного виступає як джерело легітимності суспільства. Традиційне суспільство - це, наприклад, селянська община.

Індустріальне суспільство засноване на машинній техніці, широкому розвитку науки, ринкових відносинах, високому рівні професійної культури в усіх її формах. Цей термін був введений Огюстом Контом і Гербертом Спенсером, що виділяли наступні риси товариств цього типу: висока технічна оснащеність сфери матеріального виробництва, вирішення соціальних конфліктів шляхом використання економічних важелів і дипломатії; підвищення суспільної значимості соціального планування та регулювання.

Перехід від індустріального суспільства до постіндустріального обумовлений зміною ролі науки в розвитку соціуму. Знання перетворюються в головну соціальну цінність; пріоритетними стають фундаментальні дослідження, складають теоретичну основу науково-технічного та соціального розвитку.

Особливості постіндустріального суспільства: поліпшення соціально-економічного добробуту громадян, підвищення ролі таких напрямків соціальної політики, як охорона навколишнього середовища, освіта та охорона здоров`я; підвищення ролі освіти, яка стає визначальною ознакою соціального статусу, знань, інформації, творчого потенціалу.

Таке суспільство соціологи називають також інформаційним.

34. Протосуспільство

Типи суспільств:

Простескладне

- кровно - родові зв'язки - Широкі, різноманітні зв'язки між людьми

- родоплемінна організація суспільства - соціальне розшарування (класи, верстви, заможні та незаможні, ті що управляють і ті ким управляють

- Немає родової диференціації в суспільстві

- немає класів і держави - багаторівневе управління суспільством через державу

Протосуспільство має лише декілька статусів, які базуються на віці, статі, родинних зв'язках. Соціальні ролі тут одноманітні. Релігія цих первісних суспільств не включає віру у всемогутнє божество, яке втручається у людські справи, людина вважає що навколишній світ населений духами, які можна брати до уваги, але ублажати їх необов'язково. Соціальна структура такого суспільства є простою, культура не диверсифікованою.