Основні аспекти соціології

35. Традиційне суспільство

Традиційне суспільство (до індустріальне) -- це най триваліша із трьох стадій, її історія нараховує тисячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Переважає натуральне господарство -- абсолютна більшість населення (понад 90 %) зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак -- поділ праці є нескладним. Цьому суспільству властива інерційність, низьке сприйняття нововведень. Якщо користуватися марксистською термінологією, традиційне суспільство -- це первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне суспільство.

36.  Індустріальне суспільство

Індустріамльне суспімльство -- суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії).

Індустріальне суспільство -- стадія історичного розвитку людства, якій властиве домінування промислового виробництва над аграрним, кількісне переважання міського населення над сільським; високий рівень промислового виробництва характеризується його механізацією та автоматизацією, використанням досягнень науковотехнічного прогресу, що зумовлює великі якісні зміни і в інших ділянках суспільного життя -- соціально-побутовій, політичній, культурно-духовній.

У Західній Європі перехід від аграрного до індустріального суспільства відбувся внаслідок промислової революції, що почалася в 18 ст. у Великобританії. Основною технологією, яка спричинила такі зміни була парова машина, що дозволила організувати масове виробництво.

Елвін Тофлер виділяє такі характерні для індустріального суспільства риси:

· стандартизація;

· концентрація;

· централізація;

· синхронізація;

37. Види соціальних груп

У соціології виділяють наступні види груп: референтні, великі і малі; внутрішні і зовнішні; формальні і неформальні; первинні і вторинні.

1. Первинні та вторинні соціальні групи. Під первинною групою ми розуміємо групу, члени якої об'єднані зв'язком першого типу, тобто емоційно забарвленої експресивної зв'язком. Первинна група має безумовною значимістю для індивіда: в неї входять люди, які грають неповторну роль в його житті. Вторинні групи - це групи, в які індивіди вступають для досягнення конкретної практичної мети, перебуваючи між собою в безособових відносинах. Наприклад, сім'я - це первинна група, а шкільний клас - вторинна.

2. Внутрішні та зовнішні групи . Внутрішня група - це група, з якою ми ідентифікуємо себе і до якої ми належимо. Зовнішня група - це група, з якою ми не ідентифікуємо себе і до якої не належимо. Внутрішня група - це група, з якою ми ідентифікуємо себе і до якої ми належимо.Отже, внутрішні групи можна визначити як «наші групи», а зовнішні - як «їх групи».

3. Референтні групи. Референтні групи - це соціальні одиниці, на які ми орієнтуємося при оцінці і формуванні наших поглядів, почуттів і дій. При формуванні своїх установок і переконань і при здійсненні своїх дій люди порівнюють або ідентифікують себе з іншими людьми або групами людей, чиї установки, переконання і дії сприймаються ними як гідні наслідування. Такі групи називаються референтними групами.

4.Формальні і неформальні групи .Нерідко групи поділяються на формальні і неформальні. В основу такого поділу кладеться характер структури групи. Під структурою групи мається на увазі існуюче в ній відносно постійне поєднання міжособистісних відносин. Структура групи може визначатися як зовнішніми, так і внутрішніми факторами. Якщо формальна структура групи визначається зовнішніми чинниками, то неформальна, навпаки, - внутрішніми. Неформальна структура є наслідком особистого прагнення індивідів до тих чи інших контактів і відрізняється більшою гнучкістю порівняно з формальною. Люди вступають у неформальні відносини один з одним для того, щоб задовольнити деякі свої потреби - у спілкуванні, об'єднанні, прихильності, дружбі.

5.Великі і малі. Мала соціальна група-елементарна частинка суспільства,соціальні відносини якої виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Студентська група, де всі один одного знають та спілкуються в процесі навчання, а інколи і поза навчанням, -- це мала група. Всі студенти вузів, що не мають постійного особистого спілкування, становлять велику соціальну групу.Мала група може бути як первинною, так і вторинною, відповідно до того, який тип взаємовідносин існує між її членами. Велика ж група може бути лише вторинною.

38. Натовп та його види

Нбтовп -- це скупчення неорганізованих людей, стурбованих фактором зовнішньої провокації.Натовп можна охарактеризувати, як тимчасове обґєднання великої кількості людей, що мають безпосередній контакт між собою та майже ідентично реагують на певні стимули. ВИДИ НАТОВПУ:

1.Випадковий натовп можна спостерігати на місці дорожньо-транспортної аварії. Він складається із зацікавлених перехожих, які затрималися на деякий час. Такий вид натовпу може зберегтися навіть після відґїзду винуватців аварії. Це повґязано з процесом «емоційного кружляння» - натовп по колу відтворює одну й ту саму розповідь, додаючи до неї свої емоції та свій погляд на ситуацію.

2.Експресивний натовп - це сукупність людей, що відкрито виражають свої емоції: радість, горе, гнів, заперечення. Одним з варіантів експресивного натовпу є екстатичний натовп, він може виникати під час релігійних обрядів, шалених карнавалів чи концертів музичних кумирів, коли індивіди молитвами, ритуалами або іншими спільними діями доводять себе до стану шаленства.

3.Конвенційний натовп складається з людей, що поєднані спільними інтересами та дотримуються низки правил. Та лише до певного моменту конвенційний натовп діє відповідно правилам. Прикладом цього виду натовпу можна назвати групи вболівальників - «фанатів» футбольних команд, що підтримують своїх кумирів на стадіонах.

4.Діючий натовп. У соціальній психології вивченню саме цього виду натовпу приділяється особлива увага. Він вважається найбільш значимим у соціально-політичному відношенні. У свою чергу, діючий натовп поділяють на чотири підвиди: агресивний, панічний, здирницький та бунтівний:1)Агресивним натовпом рухає ненависть та гнів. Це маса людей, яким притаманна жага вбивств та руйнувань.2)Панічний натовп поєднує людей, що намагаються уникнути небезпеки, реальної або вигаданої.3)Люди, що належать до здирницького натовпу, прагнуть до надбання певних матеріальних цінностей - це можуть бути звичайні мародери або ошукані вкладники фінансових пірамід, їх головна особливість - емоційна єдність, але при цьому неминучий конфлікт цінностей, за які бореться натовп, не вистачить на всіх.

53. Структура соціальної групи.

У спільстві завжди існує велика кількість соціальних груп, що об'єктивно розрізняються за своїм станом у системі соціальних зв'язків. розглянемо такі соціальні підструктури суспільства: 1) національно-етнічну; 2) соціально-поселенську; 3) соціально-професійну; 4) соціально-демографічну; 5) соціально-класову(стратифікаційну).

1)До етнічних спільностей належать сім'я, рід, плем'я, народність, нація. Вони об'єднуються на основі генетичних зв'язків і складають еволюційний ланцюг, початком якого виступає сім'я( найменша кровноспоріднена група людей). Кілька споріднених сімей, які вступили до союзу, утворюють рід. Роди об'єднуються у клани. Клан -група кровних родичів, які мають ім'я предка.Кілька об'єднаних кланів складають плем'я.У ході подальшого економічного і культурного розвитку племена перетворювалися на народності, які в свою чергу на найвищих стадіях розвитку перетворювались у нації. Народності виникають в епоху рабовласництва і являють собою мовну, територіальну, економічну та культурну спільність. Нація -- це форма спільності людей, що склалася історично, яка приходить на зміну народності. 2). Соціально-поселенська структура.Величезний вплив на соціальні процеси в суспільстві має поселенська структура. Вона включає різноманітні види поселенських утворень: сільських і міських. Село -- це територіально розосереджена форма розселення людей, зайнятих переважно сільськогосподарською працею. Місто -- це відносно щільна і постійна концентрація людей, які забезпечують себе засобами для існування в основному за рахунок несільськогосподарської діяльності. 3)Динаміку розвитку соціальної структури суспільства не можна уявити поза динамікою її соціально-професійних змін. Вступаючи у трудове життя, людина неминуче стикається з необхідністю професіоналізації своєї діяльності, тобто спеціалізації за будь-якою професією, оволодіння нею і пов'язаною з нею певною кваліфікацією (тобто вона повинна індивідуально засвоїти суспільно вироблену систему знань і практичних навиків, необхідних для цього виду трудової діяльності). 4)Соціально-демографічна.Відповідно до цієї структури суспільство поділяється на певні соціальні групи, спільноти за такими критеріями: стать, вік, сімейний стан, тощо.Статева структура -- важливий фактор шлюбності (процесу укладання шлюбів) і формування сімейної структури населення. Вікову структуру населення можна визначити за співвідношенням таких груп: 1) діти та підлітки до 16 років; 2) молоді люди від16 до 30 років; 3) люди середнього віку 30-55 років; 4) люди похилого віку -- 55 років і старші. Сімейний стан людини -- це її положення стосовно інституту шлюбу відповідно до законів та традицій країни.Народжуваність.Смертність. Шлюбність. 5) стратифікаційна структура. Стратифікація -- це нашарування груп, що мють різний доступ до соціальних благ унаслідок їх становища в соціальній ієрархії.Існує два її різновиди: закрита (жорстка) та відкрита. Закрита стратифікація передбачає існування жорстких меж страт, заборони ереходу з однієї верстви до іншої (кастовий лад в Індії, касти у деяких каїнах Африки). Однак у сучасному суспільстві поширена відкрита сратифікація, яка не має формальних обмежень для переходу з однієї вестви до іншої.

39. Соціальна стратифікація

Різноманітність відносин, ролей, позицій породжує відмінності між людьми у кожному конкретному суспільстві. Виникає потреба певним чином упорядкувати ці відносини між категоріями людей, які розрізняються за багатьма аспектами.У сучасних суспільствах співіснують кілька систем нерівності (або ієрархії): влади, власності, престижу. Для опису системи нерівності між групами (спільнотами) людей у соціології використовують поняття «соціальна стратифікація». Отже, стратифікація -- це поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо Кожне суспільство має свою систему соціальних стратифікацій. Існує два її різновиди: закрита (жорстка) та відкрита. Закрита стратифікація передбачає існування жорстких меж страт, заборони переходу з однієї верстви до іншої (кастовий лад в Індії, касти у деяких країнах Африки). Однак у сучасному суспільстві поширена відкрита стратифікація, яка не має формальних обмежень для переходу з однієї верстви до іншої.

40. Соціальні класи та верстви. Проблеми стратифікації

У стратифікації в центрі уваги постійно перебуває проблема рівності -- нерівності. Під рівністю розуміють рівність особисту, рівність можливостей досягти бажаних цілей, рівність умов життя (добробут, освіта та ін.), рівність результатів. Нерівність виявляється у тому самому. На особливу увагу заслуговують розподіл прибутків та добробуту, відмінності в якості та тривалості освіти, участь у політичному житті, у владних структурах, володіння власністю та рівень престижу.

Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.Рабство, касти і стани- закритий тип: існують жорсткі перепони між верствами, які обмежують переміщення. Класи -відкритий тип:можливі і бажані переміщення з одного класу в ін.

1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому -- йому відводилася роль слуги чи солдата.2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана зіндуїзмом і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в«наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.3. Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До нижчого -- духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану -- вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним. 4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму. її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками -- суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності.

соціальний група суспільний молодь

41. Соціальна мобільність та її різновиди

Соціальна мобільність -- міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.Соціальні переміщення є виявом соціальної мобільності, яка виражається у зміні класової належності індивідів, у переходах з однієї внутрікласової групи до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки. За напрямом переміщення розрізняють вертикальну соціальну мобільність -- посадове,кваліфікаційне зростання чи декваліфікація, перехід до групи та верстви з вищим чи нижчим статусом, і горизонтальну соціальну мобільність -- рух міжсоціально однорідними позиціями й категоріями населення. Обидва види переміщення переплітаються, взаємодіють.

42. Особистість як об'єкт вивчення соціології

Особистість є об'єктом вивчення окремої галузі соціології - соціології особистості. Особистість - це якісно нове утворення. Воно формується у процесі взаємодії людини з умовами зовнішнього середовища, її риси детерміновані конткретно-історичними умовами життя суспільства. У процесі діяльності людина налагоджує відносини з іншими людьми (суспільні відносини), які і "створюють" особистість. Кожна особистість із певного моменту починає робити більш-менш вагомий внесок у життя окремих людей і суспільства.З огляду на це, предметом вивчення спеціальної соціологічної теорії особистосСоціологія розглядає особистість як продукт і елемент суспільних відносин, як суб'єкт суспільного і власного життя, як учасника і представника певної соціальної групи, спільноти.

43. Сутність соціалізації особистості

Соціалізація -- процес впливу соціальних умов на життєдіяльність індивіда з метою включення його як дієздатного суб'єкта в систему суспільних відносин. Основними факторами соціалізації особи виступає соціальне середовище, з яким взаємодіє людина.

Особа не може існувати поза соціальною діяльністю і без спілкування з людьми. Тільки включаючись у процес історичної практики, індивід проявляє соціальну суть, формує свої соціальні якості, виробляє ціннісні орієнтації.

Отже, соціалізація охоплює всі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому функціонувати як повноправному члену суспільства.Iндивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Процес соціалізації складається з ряду етапів: первинна і вторинна соціалізація.Первинна соціалізація -- охоплює дитинство, юність та молодість і є характерною тим що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім'я та освіта. Тут дитина поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася).Вторинна соціалізація- охоплює зрілість та старість і характеризується тим що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних груп та соціальних інститутів. Інститутами соціалізації є ЗМІ (ЗМК), виробництво, культура, економіка, право тощо.

Виділяють і стадії соціалізації: дотрудова (охоплює період життя людини до початку трудової діяльності); трудова (охоплює період активної трудової діяльності людини); післятрудова (період, що починається з припиненням активної трудової діяльності людини).

44. Агенти соціалізації

Агенти соціалізації -- це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури. Першим у житті агентом соціалізації є сім'я, де відбувається рання соціалізація.

Чимале значення має також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принципової, здатної до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння у подальшому оптимально вибудовувати взаємини з оточенням.

Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом усього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. Зміна умов життєдіяльності викликає необхідність виробляти додаткові вміння та навички, засвоювати нові ефективні зразки поведінки.

Соціалізація, що відбувається у дитинстві, називається первинною соціалізацією, подальший процес засвоєння нових ролей, цінностей, знань, досвіду на кожному життєвому етапі . називається вторинною соціалізацією (ресоціалізацією).

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують:

* дошкільні установи,

* неформальні організації,

* навчальні заклади,

* армія,

* трудовий колектив.

45. Етапи соціалізації

Основні етапи соціалізації особистості:Дитинство ; Юність ; Молодість(Батьківство) ; Зрілий вік ; Старість.

Дитинство. Соціалізація повинна починатися в дитинстві, коли приблизно на 70% формується людська особистість. У дитинстві закладається фундамент соціалізації, і в теж час це самий незахищений її етап. У дітей тільки ігрове освоєння соціального світу: хлопчиська грають у війну, а дівчиська - у дочці-матері.

Юність. Юність завершує активний період соціалізації. До юнаків звичайно відносять підлітків і молодих людей у віці від 13 до 19 років. У цьому віці відбуваються важливі фізіологічні зміни ( одне з них - настання статевої зрілості), яке спричиняє визначені психологічні зрушення: поява потягу до протилежної статі, агресивність, яка нерідко невмотивована, виявляється схильність до необміркованого ризику і не уміння оцінити ступінь його небезпеки, підкреслене прагнення до незалежності і самостійності.Підлітковий період називають «важким віком», «переломним періодом».У цей період закінчується формування фундаменту особистості, добудовуються їхні верхні - світоглядні - поверхи.

Батьківство. Взаємини, що складаються між батьками (матір'ю і батьком) і дітьми, є вирішальним моментом соціалізації. Вони виявляють себе в самий відповідальний момент - коли людина найбільш сприйнятлива до добра і зла, коли вона найбільш довірлива і відкрита усьому новому, а саме в період дитинства. Друга характерна риса - взаємини продовжуються все життя і, отже, роблять найбільш тривалий вплив. Третя риса - батьківсько-дитячі відносини є самими тісними і близькими відносинами, які тільки можуть існувати в людському суспільстві.

Зрілий вік. У зрілому віці переборюється рольовий конфлікт (рольове безправ'я). Психофізіологічне подорослішання збігається із соціальним і економічним дорослішанням, домагання, амбіції і надії юності одержують задоволення пропорційне витраченим зусиллям і придбаним знанням. Зрілий вік характеризує розквіт людської особистості.Доросле життя - самий активний період соціалізації, тому що саме в цей час спостерігається освоєння соціальних ролей не в ігровий, а в реальній ситуації. Уперше вирівнялися обсяги прав і обов'язків, потреб і засобів їхнього задоволення.

Старість. Конкретний вік, у тому числі літній, визначає придатність чи непридатність, до виконання соціальних ролей і видів діяльності. З виходом на пенсію завершується активний період соціалізації, зменшується потреба старших у родині. Літня людина перестає виконувати найголовнішу функцію - бути виробниками матеріальних цінностей. З виробника вона перетворюється в споживача, а тим самим в утриманця. Хоча стара людина найчастіше така ж беззахисна, слабка і безпомічна, як і дитина, але на відміну від дитини старша людина не є метою життя для когось. Батьки шукають емоційне задоволення в спілкуванні з дітьми, а в спілкуванні зі своїми літніми батьками вони найчастіше бачать тільки обов'язок.

46. Соціальний статус та соціальні ролі

Соціальний статус - досить чітко визначене положення індивіда в соціальній ієрархії групи або групи у взаємостосунках з іншими групами.

Соціальна роль - це спосіб поведінки, який відповідає прийнятим у даному суспільстві нормам, зреалізований в очікуваннях оточення, і залежить від соціального статусу людини; це модель поведінки, відповідно до якої людина повинна діяти в певних ситуаціях.

Існує широкий діапазон статусів: запропоновані, що досягаються, змішані, особисті, професійні, економічні, політичні, демографічні, релігійні і кровно-родинні, які відносяться до різновиду основних статусів.

Політичні, релігійні, демографічні, економічні, професійні статуси людини визначають інтенсивність, тривалість, спрямованість і зміст соціальних відносин людей.

Соціальні ролі можуть бути інституалізовані і конвенціональними.

Інституалізовані: інститут шлюбу, сім'ї (соціальні ролі матері, дочки, дружини)

Конвенціональні: приймаються за угодою (людина може відмовитися прийняти їх)

Таким чином, соціальна роль трактується як очікування, вид діяльності, поведінку, уявлення, стереотип, соціальна функція і навіть набір норм. Ми розглядаємо соціальну роль як функцію соціального статусу особистості, реалізовану на рівні суспільної свідомості в експектацій, нормах і санкціях в соціальному досвіді конкретної людини.

Соціальні ролі пов'язані з соціальним статусом, професією або видом діяльності (вчитель, учень, студент, продавець). Це стандартизовані безособові ролі, що будуються на основі прав і обов'язків, незалежно від того, хто ці ролі виконує.

47. Соціальна структура особистості

Особистість як сукупність соціальних властивостей має цілісність та характеризується структурою. Основними елементами структури особистості є соціальні статуси і ролі, спрямованість, соціальна активність (потреби, цінності тощо).

Соціальна структура особистості: інтегрованість особистості у соц. середовище( статуси, ролі); спрямованість особистості до соціальної дійсності; соц. активність особистості та її здатність до саморегуляції поведінки.

(Социальная интегрированность -- сохранение человеком значимых ролей, социальных ориентиров и референтных групп).(Під саморегуляцією в структурі самосвідомості у вузькому смислі мається на увазі така форма саморегуляції поведінки, яка передбачає момент включеності в неї результатів самопізнання і емоційно-ціннісного ставлення до себе).

Джерелом активності людини є її потреби - внутрішній психологічний стан людини, відчуття нестачі чогось. Цей стан регулює активність, стимулює діяльність, спрямовану на здобуття того, чого не вистачає. Задовольняючи власні потреби, людина створює нові умови, які обумовлюють виникнення нових потреб.

Отже, потреби є засобом розгортання діяльності людини. Потреби людини утворюють систему, що має ієрархічну будову (див. ієрархічна теорія потреб американського соціального психолога А.Маслоу).

Потреби формуються під впливом умов життєдіяльності людини, залежать від реальних можливостей людини і суспільства. Вроджені потреби є підконтрольними, підпорядкованими соціальним. Людина, задовольняючи свої потреби, не тільки зважає на свої можливості, але й вирішує питання щодо дозволу бажаного з огляду на моральні вимоги. Потреби більш високого рівня стають актуальними для людини у міру задоволення ним, хоча б частково, потреб нижчого рівня. Пріоритет соціальних потреб над природними, вітальними підтверджений багатьма іншими дослідженнями.

48. Соціальні типи особистості

Соціальний тип особистості -- певний фіксований набір суттєвих, таких, що повторюються, соціальних властивостей особистості, що виявляються у її свідомості та поведінці. Як вже підкреслювалось, прояви індивідуального в людині опосередковуються соціальним. Разом з тим, індивідуальність людини не розчиняється у соціальному, роблячи її унікальною, неповторною. Типові, відносно стійкі, такі, що повторюються, поєднання соціальних та індивідуальних властивостей особистостей, які знаходяться у конкретних умовах життєдіяльності, дозволяють виявити основу для типологізації особистостей.

Якщо соціальне в людині домінує над індивідуальним, формується демократичний тип особистості. Якщо ж, навпаки, індивідуальне переважає соціальне, формується особистість авторитарного типу. Толерантний тип особистості (для якого характерне терпиме ставлення до думок, поглядів, ідей, вірувань тощо, які не збігаються з власними) і конформний тип (пристосування особистості до пануючих думок, поглядів, ідеалів, стандартів поведінки тощо) формуються внаслідок самодетермінації процесу розвитку особистості.

Соціологія особистості оперує поняттями ідеального, базисного та реального (модального) типів особистості.

Якщо перші два типи особистості описуються теоретично, виділяються досить умовно, то реальний тип конструюється на основі результатів конкретних соціологічних досліджень.

Типи особистості:

- ідеальний -- сукупність особистісних властивостей, яка, на думку сучасників, є бажаною, відіграє роль еталона, взірця;

-базисний -- сукупність властивостей, яка дозволяє у найкращий спосіб адаптуватися до конкретних умов життєдіяльності у даний час, у даному суспільстві;

-реальний -- сукупність спільних для членів даного суспільства, типових властивостей особистості, що переважають на даному етапі розвитку суспільства.

49. Об'єкт і завдання, система категорій та методів економічної соціології

Об'єкт економічної соціології -- економіка як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в житті суспільства.

Головним завданням економічної соціології є вивчення соціально-економічного становища інтересів, поведінки різних соціальних груп у сфері економічного життя, специфічних соціальних механізмів розвитку економіки і розробка на цій основі теоретичного уявлення про економіко-соціальну структуру суспільства та її вплив на економічне життя. Економічна соціологія розглядає закономірності економічного розвитку з позицій інтересів і статусу різних соціальних груп суспільства. Важливі напрями дослідження економічної соціології полягають у кількісному і якісному складі суб'єктів економічної діяльності, а також їх функції, інтереси, статус, прибутки, взаємовідносини.

Структура основних понять та категорій в економічній соціології складається з кількох рівнів. До першого рівня категорій відносять категорії "економічна" та "соціальна сфера". Вони відображають зміст процесів, що відбуваються на стику економіки та суспільства в цілому. До цього рівня відносять і загальнонаукові категорії; "система", "структура", "функції", "процес", "механізм", "розвиток" та ін. Дані категорії використовуються для формулювання та опису соціальної й економічної сфер тощо. До другого рівня, так званих загальносоціальних категорій, належать: "соціальні-, економічні-, виробничі відносини", "соціальні спільності", "групи", "події", "механізми розвитку" і т. ін. Третій рівень, так звані спеціальні категорії, - об'єднує ті, що конкретизують зміст соціальних механізмів: "економічна свідомість", "економічне мислення", "економічна культура", "економічні інтереси", "економічна діяльність", "економічна поведінка" та ін.

Ця система категорій створює методологічну основу для дослідження соціально-економічних процесів вияву в них більш тісних зв'язків і закономірностей. Коротко розкриємо зміст деяких із них, які збігаються із напрямами дослідження економічної соціології.

Методологія економічної соціології базується на двох головних принципах: по-перше, принципу міждисциплінарності аналізу об”єктів, розгляді кожного об”єкта як того, що відноситься до економічної та соціальної сфер суспільства; і по-друге, аналізі виникнення і характеру зв”язків соціально-економічних явищ та процесів.

^ Метод економічної соціології полягає в специфіці -- соціологічного підходу вивчення економіки, застосуванні певної системи категорій, використання теоретичної та конкретної та історичної, економічної та соціальної інформації.

65. Соціологічна сутність соціального механізму регулювання економіки.

Соціальний механізм - взаємодія соціальних структур, норм, інститутів, зразків поведінки і т.д., за допомогою якого забезпечується функціонування соціальної системи.Специфіку соціального механізму регулювання економічних відносин складає принцип побудови структури зв'язків і відносин, в яких соціальні суб'єкти знаходяться один до одного в конкретних умовах місця і часу, в рамках певних суспільних форм. Дослідження структури економічних відносин передбачає вивчення економічних інтересів, економічного способу мислення, соціальних стереотипів, типів і форм економічної поведінки.

Отже, соціальна організація, незалежно від її походження, має здатність виявляти і вирішувати проблеми за допомогою різноманітних засобів, які вона створює сама або використовує у готовому вигляді. Ця унікальна здатність вимагає унікального соціального механізму, здійснює складні управлінські та виробничі функції.

66. Методи управління економікою та її суб'єктами.

Під методами державного регулювання економіки розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

Методи ДРЕ класифікують за двома ознаками: за формами впливу й засобами впливу. За формами впливу на суб'єктів ринку методи ДРЕ поділяють на дві групи: методи прямого й непрямого (опосередкованого) впливу.

Залежно від засобів впливу виділяють адміністративні, правові, економічні й пропагандистські методи державного регулювання.

До методів прямого державного впливу належать такі:

- визначення стратегічних цілей розвитку економіки і їх відображення в індикативних та інших планах, цільових програмах;

- державні замовлення i контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг;

- державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

- нормативні вимоги до якості й сертифікації технології та продукції;

- правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції;

- ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зовнішньоторговельних операцій.

Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання ґрунтуються переважно на товарно-грошових важелях, визначають правила гри в ринковому господарстві й впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності. До цих методів належать:

- оподаткування, рівень оподаткування i система податкових пільг;

- регулювання цін, їх рівні й співвідношення;

- плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;

- митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси й умови обміну валют.

Адміністративні методи державного регулювання обмежують свободу вибору суб'єкта. Наприклад, директивні планові завдання з обсягу та асортименту виробничої продукції або централізовано встановлені ціни на товари й послуги - типові методи адміністративного регулювання у плановій економіці - позбавляють підприємство можливості альтернативного використання ресурсів.

Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів i законодавчих актів Верховної Ради України, видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації i контролю.

Економічні методи регулювання - це система прийомів і способів впливу та його напряму на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших економічних важелів для створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.

Економічні, або опосередковані методи державного регулювання не обмежують свободу підприємницького вибору. Наприклад, зниження податку на бізнес або облікової ставки відсотка - типові методи економічного регулювання, спрямованого на збільшення обсягів виробництва i посилення інвестиційної активності підприємств.

Економічні методи ДРЕ знаходять прояв у здійсненні бюджетного, податкового, фінансово-кредитного регулювання національної економіки.

50. Взаємозв'язок економічної соціології з іншими науками та її основні функції

Економічна соціологія взаємопов'язана з багатьма науками. Особливо тісний її зв'язок з наукою управління, яка вивчає управлінські кадри, зокрема склад, мобільність, вертикальні й горизонтальні відносини, різні міжколективні взаємодії, а також форми поведінки керівників, проблеми керівництва та лідерства. У науці управління утвердилася теорія соціального управління, де об'єктами виступають соціальні системи.Водночас економічна соціологія розробляє наукові положення, які використовує наука управління, зокрема соціальні аспекти політичної влади, діяльності, поведінки, ціннісні орієнтації, соціальні норми, традиції, колективні інтереси тощо.

У теоретичних дослідженнях економічна соціологія застосовує поняття, які розроблені філософією. До них належать політична система, держава, суспільство, нація, колектив, особистість, свідомість, відносини, соціальний прогрес, соціальна сфера та ін. Досить міцні зв'язки має економічна соціологія з правовими науками, соціальною психологією та іншими суспільними науками.

Дослідження економічної соціології грунтується на інтеграції соціологічного й економічного підходів.Економісти ототожнюють механізм розвитку економіки з господарським механізмом, який регулює відносини економічних інститутів та організацій, але носить внутрішньоекономічний характер і не охоплює відносин економіки з іншими сферами суспільства.

Якщо економісти вивчають в основному формалізовані відносини, що грунтуються на регламентованих законодавчих нормах, посадових статусах, то соціологи враховують як формалізовані, так і неформалізовані відносини.

51. Соціологічна сутність праці

Соціологія праці -- галузева соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування й розвитку соціальних утворень (систем, спільнот та інститутів) у сфері праці й пов'язані з ними процеси та явища.Праця -- основа функціонування та розвитку людського суспільства усіх соціально-економічних формацій, умова виникнення та існування людства.

Соціальна сутність праці обумовлена кількома чинниками. По-перше, праця є процесом, який відбувається між людиною і природою, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою та природою. По-друге, людина, впливаючи на природу, використовуючи та змінюючи її для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, не тільки створює матеріальні та духовні блага, а й змінює власну природу, розвиває здібності та нахили, виробляє соціальне необхідні якості, формує себе як особистість. Праця є фундаментом, на якому базуються соціальні процеси, формуються соціальні відносини. Вона змінює становище різних груп працівників, формує їх соціальне та професійне обличчя. В цьому виявляється сутність праці як базового суспільного процесу.

52. Праця як базовий соціальний процес, її функціЇ

Праця є основа і неодмінна умова життєдіяльності людей. Впливаючи на навколишнє природне середовище, змінюючи і пристосовуючи її до своїх потреб, люди не тільки забезпечують своє існування, але і створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Процес праці - явище складне і багатоаспектне. Основні форми його прояву - це витрати людської енергії, взаємодія працівника з засобами виробництва і виробниче взаємодію працівників один з одним. Роль праці у розвитку людини і суспільства полягає в тому, що в процесі праці створюються не тільки матеріальні і духовні цінності, призначені для задоволення потреб людей, а й розвиваються самі працівники, які здобувають навички, розкривають свої здібності, поповнюють і збагачують знання. Творчий характер праці знаходить своє вираження в появі нових ідей, прогресивних технологіях, більш досконалих і високопродуктивних знаряддях праці, нових видах продукції, матеріалах, енергії, які, в свою чергу, ведуть до розвитку потреб. У процесі праці між носіями живого праці виникають трудові відносини. Їх можна розглядати в двох аспектах: функціональному та соціологічному

Функціональний аспект трудових відносин передбачає виявлення необхідної чисельності працівників, пропорцій їх професійного та кваліфікованого складу на основі необхідних витрат часу на виготовлення певного продукту праці, трудомісткості виготовлення продукції і т . д.

53. Соціальне управління в трудовій сфері, його функції. Складові системи соціального управління

Управління -- це функція, вид діяльності з керівництва людьми в будь-яких організаціях і суспільствах у цілому.Соціальне управління являє собою лише один із видів управлінської діяльності. Не можна, наприклад, питання регулювання виробничою діяльністю або управління в політичній сфері розглядати як соціальне управління. Управління взагалі можна уявити як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій .Перелік функцій -- планування, організація, командування, мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень.

Згідно з ними є два підходи до визначення функцій: перший з точки зору призначення, спрямування впливу другий -- характеристики самого процесу управління.

Стосовно першого підходу виділяють три групи конкретних функцій соціального управління: 1) зміни в умовах якості і способу життя людей 2) формування й розвиток соціальних якостей особистостей 3) формування функціонування й розвиток соціальних систем як цілісних утворень. Стосовно другого, процесного підходу, виділяють діагностичну, організаційну, регуляційну, обліково-контрольну функції, які органічно поєднуються. Розглянемо обидва підходи докладніше.

Третя група охоплює цілеспрямований вплив на процеси формування, функціонування й розвитку соціальних систем як цілісних утворень, змін їх соціальної організації й структури.

Соціальні системи, як відзначалося, є одночасно суб'єктом і об'єктом управління, що визначає необхідність розглядати суб'єкт і об'єкт управління як дві системи (керуючу і керовану), що знаходяться в постійній взаємодії. При цьому керуюча система (суб'єкт управління) виступає як частина керованої (об'єкт управління), і її величина і границі залежать від масштабів і особливостей останньої. Звідси випливає, що функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта.

У самій соціальній системі й у її великих складовим (керованій і керуючій системах) ясно проглядаються своєрідні системи меншого рівня:

технічна система являє собою пропорційне сполучення окремих технічних засобів з безлічі окремих видів різного устаткування;

технологічна система заснована на розподілі матеріального і духовного виробництва, політичної діяльності на стадії і процеси. Вона являє собою набір правил і норм, що визначають послідовність операцій у процесі матеріального чи духовного виробництва і управління ними;

організаційна система за допомогою розробки структури управління, що відповідають положень і інструкцій дозволяє раціонально використовувати технічні і технологічні засоби, площі і трудові ресурси;

економічна система являє собою єдність господарських і фінансових процесів і зв'язків;

соціальна система є сукупністю соціальних відносин, утворених у результаті спільної діяльності, і разом з економічної визначає мети матеріального і духовного виробництва, суспільної політики, формує принципи і методи їхньої організації.

Усі системи взаємозалежні й у своїй єдності складають цілісний соціальний організм.

54. Методи соціального управління. Самоуправління, його функц

Выделяют следующие методы управления:

1. Социальные и социально- психологические. Они применяются с целью повышения социальной активности людей. Социальные методы включают в себя:

-методы социального нормирования(правила внутреннего распорядка, правила внутрифирменного этикета, формы дисциплинарного воздействия);

-социально-политические методы, включающие социальное образование и привлекающие работников к активной деятельности в социальном управлении;

-методы социального регулирования служат для упорядочения социальных отношений. ;

-методы морального стимулирования;

-социально-психологические методы;

-психологические методы. Они направлены на регулирование отношений между людьми, что достигается определённым подбором и расстановкой кадров.

2. Экономические методы. Они связаны с достижением экономических целей управления с использованием экономических законов и категорий рыночной экономики. Сюда можно отнести методы экономического стимулирования.

3. Организационно-административные методы. Основу этих методов составляет власть, дисциплина, ответственность. Данный метод имеет виды: указания, правила, рекомендации, контроль. Главной задачей этих методов является координация действий объектов управления.

4. Методы самоуправления. Самоуправление даёт возможность человеку из объекта управления превратиться в субъект управления. Самоуправление повышает эффективность всего управленческого процесса, так как основывается на заинтересованности рабочих и подключению их творческой деятельности. Сюда включается методика комплексной мотивации людей. В неё входит несколько приёмов: мотивация работников. За достигнутые цели здесь выплачиваются премии, вручаются награды, происходит переподготовка. мотивирование работы. Сюда входит улучшение рабочих мест и расширение сферы деятельности работников.

"Самоуправління" як наукова категорія пов'язана з поняттям "організація". Більш того, самоуправління передбачає об'єднання базових понять "управління" і "організація", а також самоорганізацію. Самоорганізація дозволяє спрощувати управління (а значить, і самоуправління) навіть тим, що й сама здатна змінюватися в необхідному напрямку".

Самоуправлении можно выделить следующие основные его функции: 1) обеспечение участия населения в решении вопросов местного значения; 2) управление муниципальной собственностью, финансовыми средствами местного самоуправления; 3) обеспечение комплексного развития территории муниципального образования; 4) обеспечение удовлетворения потребностей населения в социально-культурных, коммунально-бытовых и других жизненно важных услугах; 5) охрана общественного порядка; 6) представительство и защита интересов и прав местного самоуправления, гарантированных Конституцией законами.

55. Соціально-політична сфера суспільства, система політичних відносин

Глибоко суттєві властивості загальних організаційних основ,що формують, створюють суспільство, їх універсальність і проникаюча здатність породжують проблему меж між суспільством і політикою. Функціонування політики в суспільстві, її суспільне буття визначаються державою, владою, політичним режимом і самою політикою, її історичними універсальними і незмінними властивостями або принципами існування. Їх сукупність і взаємні відносини становлять основу суспільного буття політики. Суспільне буття визначається двояко-загальними властивостями політики, що склалися в історії та конкретних умов епохи в реальних суспільствах з відповідними особливостями їх розвитку. Сукупність властивостей, універсальних початків і основ роблять політику можливою в будь-якому суспільстві.

Політика має складну структуру. Основними елементами структури політики є: політична свідомість, політичні відносини та політичні організації.

Політична свідомість -- неоднорідне, багатомірне, пульсуюче, внутрішньо суперечливе, багаторівневе утворення, що в узагальненій формі відображає ступінь знайомства суб'єкта з політикою і раціональне або нераціональне ставлення до неї.

Політичні відносини -- це стійкі політичні зв'язки і взаємодії,що формуються спільно з функціонуванням політичної влади, це відносини між політичними діячами і масами, між політичною елітою і виборцями, між елітою і контрелітою, між лідерами і групами підтримки та ін.

Зміст політики -- особливий вид соціальної регуляції полягає в погодженні інтересів різних спільностей, верств, груп, формуванні правил і норм, що обов'язкові для всіх членів суспільства,громадян держави.

56. Предмет соціології політики

Соціологія політики -- це галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів та політичний лад, соціальні засади політичних і державних інститутів, функціонування політичної свідомості та політичну поведінку.

Предметом соціології політики є соціальні механізми влади і впливів у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування.Соціологія політики має також свої власні об'єкти: події, процеси, суб'єкти політичної сфери.

Суб'єктами соціології політики є люди й організації, які є носіями політичної (державної) влади або прагнуть до неї.

57. Політичні інститути

Політичні інститути - політичні установи з організаційною структурою, цілеспрямованими виконавчими структурами та апаратом. Політичні інститути - спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, обумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя. Політичні інститути - це, по суті, певні політичні установи (сукупність політичних партій, органів суспільного громадського самоуправління та ін.), що визначають спільність людей, які мають особливі повноваження і виконують спеціальні функції в політичному житті суспільства (військові комітети, комісії), певну діяльність (президентське правління). Специфіка політичних інститутів, у порівнянні з багатьма явищами політичного життя, полягає в тому, що вони майже завжди узаконені і діяльність їх регламентована відповідними законами, рішеннями й іншими юридичними актами. Кожний із політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає соціальну спільність, шар, групу, спеціалізовану на її виконанні; політичні норми, регулюючі відносини всередині політичної системи суспільства і між ними, а також між політичними і непо-літичними інститутами; матеріальні засоби, необхідні для досягнення поставленої мети. Політичні інститути: держава, політичні і правові норми, політичні партії, групи інтересів та ін.

58. Феномен політичного лідера

Політичний лідер -- (від англ. Leader провідник, керівник) людина в процесі такої взаємодії між масовим суб'єктом політичного процесу та окремими особами, в результаті якого ті беруть на себе достатній обсяг прав та відповідальності для здійснення керівництва масами. Народні маси добровільно віддають частину своїх владно-політичних повноважень і відповідальності, що накладає на лідерів додаткове навантаження, яке не кожна особа в змозі нести. Недарма до лідерів здавна пред'являлись високі вимоги: масштабність мислення, міцна політична воля, сильний характер, комунікабельність, вміння знаходити спільну мову з народними масами.

У сучасній політичній теорії, як водиться, немає однозначного тлумачення феномену лідерства. Для розкриття його змісту ми виділимо такі складові, атрибути політичного лідерства:

1. Лідерство виникає як об'єктивна потреба членів соціальної групи у формі очікувань та вимог до свого провідника, якому передається певний обсяг прав та відповідальності.

2. Феномен лідерства може бути пояснений, кажучи словами термінології Курта Левіна, єдністю психологічного поля" між ним та оточенням (масою), яке без застережливо довіряє лідеру.

3. Лідерство, скоріш за все, це неформальні відносини між суб'єктами політики, тому слід розрізняти поняття: "лідер", " керівник", "менеджер", "управлінець" тощо. Останні займають певні посади, мають визнаний суспільний статус, нормативні права та обов'язки і користуються, скоріш, вимушеним визнанням підлеглих.

4. Наявність у політичного лідера особливих харизматичних якостей (у цьому контексті ми підтримуємо теорію рис лідерства), що буденною мовою виражається словосполученням "яскраво виражений лідер" з надзвичайними психологічними рисами. Так, новий політичний лідер партії лейбористів Великої Британії Гордон Браун (як кажуть британці, "нахмурений шотландець") явно поступається у цьому відношенні колишньому лідерові Тоні Блеру -- комунікабельному, яскравому колишньому керівникові англійського уряду. Недарма останній після відставки займається облаштуванням складних міжнародно-політичних справ.

5. В сучасних умовах феномен політичного лідерства проявляє свій опосередкований характер, бо взаємодія лідера з масами, з виборцями відбувається, як правило, через ЗМІ, забезпечується різного роду „промоутерами", спеціалістами „ПІАР- менеджменту", тому слід враховувати відмінність між образом лідера та його реальними здібностями й можливостями впливати на політичний процес.

6. Слід вказати також на особливо складні тендерні аспекти політичного лідерства, бо сучасні політичні лідери великих потужних країн - здебільшого чоловіки. Заданими Міжпарламентського Союзу у депутатському корпусі планети не більше 13% жінок (а в Україні в два рази менше), тому жінки-лідери скоріш є виключенням: такими були баронеса Маргарет Тетчер (Велика Британія), Беназір Бхутто (Пакистан), Індира Ганді (Індія), а тепер є Ангела Меркель (ФРН). Трагічна загибель Бхутто, як і у свій час вбивство І.Ганді показують, на наш погляд, реальну силу останніх та побоювання їх противників стосовно непоборних можливостей жінок-лідерів у чесній боротьбі.

Таким чином, лідерство є особливий суспільний феномен, коли видатні особистості, завдячуючи непересічним якостям та вмінням впливу на маси, особливостям соціально-політичної ситуації, мають здатність очолювати масові рухи за суспільні перетворення або керівництво суспільством в цілому.