Удосконалення системи соціального захисту робітників залізничного транспорту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи соціального захисту робітників залізничного транспорту

1.1 Сутність, принципи та інструментарій соціального захисту

1.2 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

1.3 Порівняльна характеристика соціального захисту залізничників за станом у країнах близького зарубіжжя

2 Аналіз стану соціального захисту робітників залізничного транспорту на прикладі Південної залізниці

2.1 Особливості забезпечення соціальних гарантій для залізничників

2.2 Соціальний захист працівників у виробничому процесі

2.3 Система відомчої залізничної медицини

2.4 Система соціального захисту робітників залізничного транспорту при виході на пенсію

3 Основні проблеми соціальної політики України та шляхи їх подолання

3.1 Основні проблеми соціальної політики та шляхи їх подолання для України

3.2 Українська модель соціально орієнтованої економіки та інструменти її реалізації

Висновки та рекомендації

Список використаної літератури

Додаток А Прожитковий мінімум за період 2000-2007 рр. (грн.)

Додаток Б Розмір мінімальної заробітної плати

Додаток В Будівлі оздоровчих закладів Південно-Західної залізниці та їх технічний стан станом на 01.01.2011 р.

Додаток Г Баланс Південної залізниці (2007-2009 рр.)

Додаток Д Звіт про фінансові результати (2007-2009 рр.)

Вступ

Актуальність теми. В умовах трансформації економіки України - переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Прагнення України увійти в Європейську співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

В умовах низької ефективності державної політики при вирішенні соціально-економічних проблем основний тягар щодо забезпечення соціально-економічних потреб населення лягає на суб'єктів господарювання. Для них соціально-господарсько відповідальна діяльність стає концепцією бізнесу, встановлюючи пріоритетність задоволення соціальних потреб та інтересів усіх верст населення. Саме тому підприємства залізничного транспорту мають дотримуватися головної мети - формування необхідних умов соціально-економічного розвитку персоналу, що позитивно позначається на зростанні ефективності виробництва та конкурентоспроможності підприємств.

Стратегічна мета інтеграції України до складу Європейського співтовариства потребує серйозної роботи щодо удосконалення захисту прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення матеріального та духовного добробуту населення. Найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людини в системі державної політики є стан її соціального захисту та надання соціальних гарантій.

Об'єкт дослідження - процеси соціально-економічного розвитку персоналу підприємств залізничного транспорту.

Предмет дослідження - теоретичні та організаційно-методичні аспекти забезпечення соціально-економічного розвитку персоналу підприємств залізничного транспорту в сучасних умовах.

Методи дослідження. Теоретичну та методичну основу дослідження становили: системний аналіз соціально-економічного розвитку; логічне узагальнення - для уточнення сутності поняття «соціально-економічний розвиток підприємств залізничного транспорту», встановлення його особливостей та етапів реалізації; теоретичні узагальнення і порівняння - при визначенні відповідності між колективними договорами російських та українських залізниць; абстрактно-логічний метод - для теоретичних узагальнень і формулювання висновків дослідження; графоаналітичний - для наочного подання статистичного матеріалу та схематичного зображення ряду теоретичних і практичних положень; статистичного аналізу - для аналізу сучасного стану підприємств залізничного транспорту України та факторів, які впливають на його соціально-економічний розвиток; економіко-математичного моделювання - при обґрунтуванні вибору соціального проекту.

Завданням даної магістерської роботи є:

- визначити роль людського фактору в процесах забезпечення економічного зростання та досягненні соціальної стабільності в суспільстві;

- розкрити сутність соціально-економічного розвитку персоналу підприємств залізничного транспорту в контексті забезпечення соціально-економічної ефективності діяльності галузі, визначити цілі, рівні та необхідні умови його забезпечення, етапи реалізації;

- розглянути зміст та значущість системи управління соціально-економічним розвитком персоналу підприємств залізничного транспорту, визначити суб'єкти, об'єкти та модель реалізації такого управління;

- дослідити закордонний досвід соціально-економічного розвитку персоналу на підприємствах залізничного транспорту;

- проаналізувати сучасний стан підприємств залізничного транспорту України в контексті забезпечення соціально-економічного розвитку персоналу;

- розглянути можливості удосконалення планування соціально-економічного розвитку персоналу підприємств залізничного транспорту.

Наукова новизна отриманих результатів. В роботі запропоновані шляхи, засоби та інструменти удосконалення соціального захисту, пенсійної системи та подальшого проведення пенсійної реформи.

Джерельна база. Нормативною базою для написання магістерської роботи стали наступні нормативні акти: Конституція України, Закони України “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”(14.01.1998), “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”(05.10.2000), та інші нормативні акти згідно списку використаної літератури. Крім нормативної бази в роботі використані підручники з економіки за редакцією Панчишина С.М, Борецької Н.П. та ін., статті українських науковців, розміщені у вітчизняних періодичних виданнях, INTERNET.

Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 139 сторінки, в т. ч. основний текст займає 111 сторінки. Матеріали роботи проілюстровано 24 рисунками, 9 таблицями та містять 5 додатків. Список використаних джерел налічує 76 найменувань.

1. Теоретико-методологічні основи соціального захисту робітників залізничного транспорту

1.1 Сутність, принципи та інструментарій соціального захисту

Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою [1, с.3]. Проголошення України соціальною державою - великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.

Державу, що забезпечує своїм громадянам і особам, що знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального захисту, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших соціальних послуг. Окремі функції держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах, тощо.

Основним законом нашої країни визначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека. Згідно з Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [1]. Із змісту зазначених положень витікає, що держава не є пасивним спостерігачем при реалізації прав і свобод громадян, а активним учасником забезпечення їх реалізації. Зокрема, наша держава зобов'язується забезпечувати: право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості, та в інших випадках, передбачених законом [1, ст. 46]; право на достатній життєвий рівень [1, ст. 48], тощо. Це, безперечно, свідчить про її соціальну орієнтацію.

В економічні літературі існує обґрунтування того, що в суспільстві існує паралельність нерівноваг станів в економічному, технологічному та соціальному аспектах розвитку (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 - Динаміка співвідношення нерівноважних станів в економічному, технологічному і соціальному аспектах розвитку суспільства [73, с. 253]

Наступний підйом науково-технічного розвитку виробництва починається в умовах відносно стабільної соціальної ситуації. Проте прискорення науково-технічного розвитку, який викликає зміну економічних параметрів виробництва, сприяє зростанню економічної та соціальної нестабільності. Остання зазнає ще більшої нестабільності, коли технічні та економічні перетворення знаходяться на стадії спаду. В цей час потрібно максимізувати зусилля суспільства зі створення системи соціального захисту з метою збереження еволюційного характеру трансформаційного процесу. На початку 21 століття світова економіка прискорила науково-технічний розвиток виробництва, що супроводжується внутрішніми та зовнішніми структурними перетвореннями економік країн. В цей період необхідні значні вкладення в соціальну стабілізацію суспільства, де соціальна складова розглядається як мета, та як ключовий фактор економічних перетворень. Тобто якісний розвиток суспільства повинен досягатися у взаємозв'язку та взаємодії економічних та соціальних факторів. Позитивний досвід їх поєднання демонструють країни, які реалізують модель соціальної ринкової господарства, головна ідея якого - узгодження принципу ринкової свободи з підтриманням соціальної гармонії. Метою держави є досягнення суспільної злагоди, миру i добробуту. Концепція соціально-ринкового господарства виходить з того, що приватне господарство, функціонуючи лише за законами ринку, приходить у протиріччя із соціальною справедливістю і, через загострення протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним привласненням його результатів, провокує неефективне функціонування економіки. Соціально-ринкове господарство являє проміжну модель між чисто ринковою і централізовано-регульованою системами економіки. Ринкове господарство тут виступає як основа економічної системи. Але воно діє не самостійно, а свідомо регулюється державою. Держава, сформована з урахуванням соціальної орієнтації, виконує в суспільстві функцію оцінювального і перетворювального фактора і гаранта, метою якого є забезпечення для кожного члена суспільства гідного існування, зменшення різниці у життєвому рівні, ліквідація відносин залежності та здійснення відповідного контролю.

Як вже зазначалося, право громадян на соціальний захист закріплене в Основному Законі України Конституції. Згідно ст.46, воно гарантується і забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування [1, ст. 46]. Зі змісту цієї статті Конституції України випливає, що в нашій країні розвиватиметься тристороння схема фінансування соціального захисту населення. Така схема сьогодні діє практично у всіх промислово розвинутих країнах. Відповідно до неї сторони, що беруть участь у фінансуванні соціального захисту, - це: по-перше, кожен працездатний працюючий громадянин, потенційний отримувач пенсії, допомоги, і т. д., по-друге, роботодавець і, по-третє, держава. Варто відзначити, що від колишнього Союзу РСР нам у спадок дісталася державна адміністративно-розподільча (бюджетна) система асигнувань соціального захисту, де основним суб'єктом фінансових ресурсів виступала держава. Із змісту ст. 46 Конституції України випливає, що держава не залишається осторонь від участі у фінансуванні соціального захисту своїх громадян, хоч вагоміший вклад в нього повинні вносити роботодавці, а також самі громадяни.

Універсальним методом фінансування соціального захисту визнається соціальне страхування робітників. Побудоване на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі засобів від працездатних - непрацездатним, соціальне страхування є матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини в різних сферах народного господарства.

Справедливою є думка, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку не могло б нормально існувати не тільки без праці - головної умови людського життя, а й без врахування потреб непрацездатних в засобах існування [39, с. 9].

Зміна соціально-економічного життя в країні потребує перебудови системи допомоги та підтримки. Минула система соціального забезпечення не може адекватно реагувати на проблеми, які виникають в нових ринкових відносинах. На вирішення цього питання спрямовані зусилля Міністерства соціальної політики України, на яке покладено функції: 1) забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості та трудової міграції; 2) загальнообов'язкового державного соціального страхування; 3) регулювання соціально-трудових відносин та здійснення нагляду за додержанням законодавства про працю, оплати, нормування та стимулювання праці, професійної класифікації робіт і професій, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, колективно-договірного регулювання соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців; 4) забезпечення соціального захисту населення (рис.1.3).

Вперше термін “соціальний захист” чи “соціальна безпека” появився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та ін. [54, с. 4]

Рисунок 1.2 - Сутність процесу соціального захисту [35]

Теоретичне обґрунтування необхідності соціального забезпечення непрацездатних громадян розробляється в багатьох країнах в кінці XIX- на початку XX століття [44, с. 1-2].

Термін “соціальне забезпечення”, що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року [55, с. 4]. В ст. 9 цього документу йдеться про те, що “держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування [32, с. 28].”

Цей термін застосовується і в Концепції соціального забезпечення населення України, схваленою Верховною Радою України від 21 грудня 1993 р. [31]. Проте, у Конституції України у ст.46 вживається вже згадуваний термін - “соціальний захист”. Із змісту цієї статті випливає, що “соціальний захист” - ширше поняття і включає в себе поняття “соціальне забезпечення” [1, ст. 46]. На думку автора навчальних посібників “Право пенсійного забезпечення в Україні” та “Право соціального забезпечення в Україні” І.М. Сироти, ці терміни - слова-синоніми [54, с. 8].

Проте, ряд економістів розглядають “соціальний захист” як ширше поняття, яке включає в себе поняття “соціальне забезпечення.” На думку автора навчального посібника “Порівняльна соціальна політика” Т.В. Симигіна “соціальний захист - термін, який активно вживали у радянські часи і яких охоплює соціальне забезпечення, а також часткове регулювання трудових відносин та інших сфер” [51, с. 273].

Разом з тим, вона зазначає, що термін “соціальний захист - означає сукупність соціальних і юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства реалізації його основних соціально - економічних прав, передовсім права на рівень життя, необхідний для нормального відтворення та розвитку особистості” [51, с. 274]

На сьогодні багато вчених пропонують різні підходи що до визначення терміна “соціальний захист”. Наприклад, у термінологічно-понятійному словнику за редакцією М.Ф. Головатого подано 2 підходи до визначення соціального захисту як:

1 “Систему принципів, методів, законодавче встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз (у цьому значенні також вживають термін "соціальне забезпечення")”;

2 “Певні види колективного забезпечення, мета яких -- підтримання добробуту людей, а також безпосередня допомога особам у складних життєвих ситуаціях, запровадження превентивних механізмів, спрямованих на запобігання виникненню таких ситуацій. Наприклад, захист працюючих здійснюється завдяки державному регулюванню мінімальної заробітної плати таким чином, щоб особа, яка працює, не опинилася за межею бідності. Для того, щоб необачлива людина, яка не дбала про свою старість упродовж трудового активного життя, не лишилася без засобів існування, необхідний механізм перерозподілу доходів особи протягом її життя. Державний соціальний захист має будуватися таким чином, щоб, окрім розв'язання індивідуальних проблем кожної людини, забезпечувати й інтереси всього суспільства (навряд чи можна очікувати від країни з низьким рівнем освіти її громадян високого рівня розвитку). Отже, у широкому сенсі охоплює: соціальну допомогу; соціальне страхування; соціальні гарантії. Громадяни мають право на соціальний захист -- забезпечення їх у разі часткової або повної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших передбачених законом випадках. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Конституцією України (Ст. 46) передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від встановленого законом прожиткового мінімуму” [36, с. 401-402].

Як бачимо, Головатий М.Ф. пропонує вживати соціальний захист як ширше поняття ніж соціальне забезпечення.

В енциклопедичній літературі економічного спрямування соціальний захист розглядається як два взаємопов'язаних поняття, з одного боку, - надання всім громадянам рівних можливостей у забезпеченні своєю працею гідного життя собі, з іншого, - державну підтримку непрацездатних і соціально-вразливих громадян [34, с. 384]; або передбачає тільки турботу держави про громадян, які потребують допомоги та сприяння у зв'язку з віком, станом здоров'я, соціальним станом, недостатнім забезпеченням у наданні засобів існування [48, с. 317].

Що ж до поняття “соціальне забезпечення”, то слід зазначити, що воно відноситься до числа найбільш багатогранних категорій. В правовій і економічній літературі це поняття вживається в різних значеннях, серед яких, на думку правознавця Р.І. Іванової: суспільно-історичний тип матеріального забезпечення людей у старості і непрацездатних; особлива форма розподільчих відносин; предмет соціальної політики; самостійна функція держави; правова форма матеріального забезпечення осіб, що мають соціально-правові підстави для такого забезпечення; форма опосередкованого стимулювання активної участі громадян у соціально-економічному житті суспільства; важливе соціально-економічне право громадян; галузь права та ін. Разом з тим, звертає увагу Р. І. Іванова, не можна не помітити, що при всій різноманітності проявів, в кожному з них так чи інакше відображаються загальні риси вихідного розуміння соціального забезпечення, що надається суспільством особливому контингенту осіб в особливих випадках особливими способами [39, с. 3-4].

У згадуваному вже економічному термінологічно-понятійному словнику соціальне забезпечення формулюється як “державна система допомоги громадянам, які через соціально значимі причини не мають самостійних засобів існування у вигляді винагороди за працю або отримують їх в обсязі, недостатньому для задоволення життєвих потреб. Категорії громадян, яких необхідно охопити, визначаються чинним законодавством. До них відносять: осіб, які перебувають за межами юридичне встановленого працездатного віку (діти і підлітки до 14-16 років, люди пенсійного віку); осіб, які не можуть бути повноцінними учасниками суспільного виробництва за станом здоров'я (мають вади фізичного або психічного розвитку, тимчасово непрацездатні); жінок у період вагітності і догляду за дитиною; осіб, які виконують у сім'ї функції, що не можуть поєднуватися з роботою (догляд за малолітніми дітьми, інвалідами, людьми похилого віку). Система соціального забезпечення охоплює: пенсії, допомоги працюючим (за тимчасової непрацездатності, вагітності і пологів), одиноким матерям, багатодітним і малозабезпеченим сім'ям та ін. Здійснюється за рахунок державного бюджету і страхових внесків, що акумулюються в Пенсійному фонді України, фондах соціальної підтримки населення.” [36, с. 398].

На думку авторів цього видання, соціальне забезпечення “реалізовує конституційне право громадян на матеріальне забезпечення у старості, у випадку захворювання, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника” [36, с. 398].

В універсальному словнику-енциклопедії подається стисле визначення соціального забезпечення як “системи заходів, покликаних застрахувати робітників та їхні родини від негативних наслідків втрати або обмеження змоги працювати, втрати годувальника, серйозних домашніх клопотів (хвороба, материнство, інвалідність, старість, смерть)” [61]. З наведених вище визначень випливає, що об'єктивними підставами соціального забезпечення можуть бути різні фактори, як наприклад, хвороба, старість, втрата годувальника, смерть та ін. Разом з тим не можна не помітити, що за своїми наслідками для людини вони однотипні: ними обумовлюється потреба в отриманні джерел життєзабезпечення не в обмін на нову затрачену працю. Тому цілком справедливо, що соціальне забезпечення розглядається як форма розподілу матеріальних благ не в обмін на затрачену працю для забезпечення життєво необхідних потреб людей у випадках і на умовах встановлених законом.

Особливістю соціального забезпечення є те, що воно підрозуміває поєднання двох аспектів - економічного і правового. Під кутом зору економіки соціальне забезпечення - це організаційні заходи держави зі створення соціальних фондів і використання їх за цільовим призначенням. З погляду права відносини із соціального забезпечення є об'єктом впливу правових норм [55, с. 6-7], що означає, що в державно організованому суспільстві соціальне забезпечення здійснюється в межах правових форм на тих умовах і в порядку, які закріплені в правових нормах.

Перелік найважливіших видів соціального забезпечення визначений Конституцією України у ст.46 і ст.92 [1]. Під видами соціального забезпечення слід розуміти соціальні виплати, пільги, послуги, що надаються непрацездатним громадянам безкоштовно чи на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування.

Соціальні виплати здійснюються у вигляді пенсій, допомог, в натуральній формі (підприємства залізничної галузі надають матеріальну та іншу допомогу на поховання пенсіонерів-залізничників на умовах, передбачених колективними договорами. Галузевою угодою передбачено відновлення діяльності патронажних служб з догляду за важкохворими та немічними одинокими ветеранами. Для поліпшення медичного обслуговування самотніх і немічних пенсіонерів передбачено надання підприємствами галузі фінансової допомоги відповідним благодійним організаціям і фондам. отримання харчування, технічних засобів пересування, протезування, працевлаштування громадян, які частково втратили працездатність, утримання непрацездатних в будинках перестарілих та інвалідів і т.д.)

За більш ніж столітню історію існування в різних країнах світу соціальне забезпечення неодноразово змінювало свої функції, форми і схеми фінансування залежно від державного ладу, економічного потенціалу держави, участі громадян у його фінансуванні, розвитку законодавства в даній галузі і багатьох інших чинників. Проте, мета соціального забезпечення завжди залишалася незмінною - покращення рівня життя людей.

Загальна декларація прав людини закріпила право кожної людини, члена суспільства, на соціальне забезпечення, і проголосила право кожного на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідний для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї [30, с. 23]. В Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права крім того вказується й на право кожної людини на неухильне поліпшення умов життя [32, с. 29].

Конституція України розшифровує зміст права громадян України на соціальне забезпечення і визначає мету його здійснення: “пенсії, інші види соціальних виплат мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом” [1, ст. 46-49, 51-52].

Борецька Н.П. у своїй монографії наводить оцінку існуючих понять «соціальний захист населення» [35, с. 17-19].

Таблиця 1.1 - Оцінка деяких існуючих понять «соціальний захист населення»

Поняття	Зміст даного поняття	Автор поняття, рік	Системоутворюючий фактор соціального захисту
1	2	3	4
соціальний захист населення	сукупність соціально-економічних відносин, що включає комплекс соціальних гарантій, законодавче закріплених прав і забезпечуючих підсистем	Антипов А.Г., 1981	визначення не містить системо-утворюючого фактора соціального захисту
Соціальний Захист	Процес (дія) по досягненню соціальної безпеки	Новікова О.Ф., 1997	Системоутворюючим фактором є соціальна безпека
Соціальний захист населення	Комплекс заходів із виявлення чинників, що обумовлюють соціальний ризик, оцінки і реалізації можливостей впливу на ці чинники на різних етапах їх виникнення і розвитку та забезпечення соціальних гарантій на рівні допустимого ризику для даних економічних умов суспільного розвитку	Новікова О.Ф., 1995	Соціальні гарантії на рівні допустимого ризику для даних економічних умов суспільного розвитку
Соціальний захист населення	Захист людей, їх життя, здоров'я тощо у ситуаціях, які мають різне походження	Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, 1997	Життя та здоров'я людей у різних ситуаціях. Не визначений вид захисту, не дається розшифровка ситуацій та їх сутність
Соціальний захист	Сукупність усіх форм, які застосовує суспільство для забезпечення захисту від ризиків захворювань, старості, для гарантування у випадку зменшення або втрати доходу	Шклярський Ю., 1998	Забезпечення захисту від ризиків захворювань, старості, а також у випадку зменшення або втрати доходу
Соціальний захист	Система та механізм реалізації соціально-економічних і правових гарантій, що забезпечують суспільно нормальний рівень розвитку особистості і суспільства	Новікова О.Ф., 1993	Суспільно нормальний рівень розвитку особистості і суспільства
Соціальний захист	Діяльність щодо попередження, пом'якшення та скасування факторів соціального ризику	Новікова О.Ф., 2001	Попередження, пом'якшення та скасування факторів соціального ризику
Соціальний захист	У широкому значенні - це діяльність держави по втіленню у життя мети та пріоритетних завдань соціальної політики, реалізації сукупності законодавче закріплених економічних, правових і соціальних гарантій, які забезпечують коленому члену суспільства додержання найважливіших соціальних прав, у тому числі на гідний для людини рівень життя, необхідний для нормального відновлення і розвитку особистості. Перехід до ринкових відносин потребує кардинальної зміни діючого механізму соціального захисту. У вузькому значенні - це комплекс цілеспрямованих конкретних заходів економічного, правового та організаційного характеру для підтримки найбільш не захищених верств населення, у тому числі і перш за все від негативних проявів (наслідків) процесів перехідного періоду у здійсненні реформ та руху до ринку	Валовий Д.В. та співавтори, 1999	Соціальні права, у тому числі на гідний для людини рівень життя, необхідний для нормального відновлення і розвитку особистості. Негативні прояви (наслідки) процесів перехідного періоду у здійсненні реформ та руху до ринку
Соціальний захист населення	Системне поняття, що передбачає використання різних форм та методів соціального захисту з дотриманням диференційованого підходу до кожної людини або соціальної групи	Борецька Н.П., 1999	Різноманітні форми та методи соціального захисту, що побудовані на основі диференційованого підходу до кожної людини або соціальної групи
Система соціального захисту населення	Сукупність заходів, що здійснюються в суспільстві для забезпечення суспільно нормальних умов матеріального і духовного життя всіх членів суспільства, насамперед тих, хто не здатний самостійно забезпечити собі такі умови	Лагутін В.Д., 1996	Суспільно нормальні умови матеріального і духовного життя всіх членів суспільства

Отже, хоча термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років, він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист працівників включає в себе наступні напрямки:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.3 - Напрямки соціального захисту працівників [35]

Соціальний захист -- це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні -- формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист -- це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.4 - Складові частини соціального захисту в Україні [54]

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах -- будинках-інтернатах і вдома).

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Передумовами реалізації соціального захисту є рівність чи нерівність доходів.

Чинники існування нерівності: 1) диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду; 2) нерівномірний розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно; 3) везіння, удача, ризик, особисті зв'язки.

Для визначення нерівності доходів у макроекономіці використовують криву Лоренца -- графік, який ілюструє ступінь нерівності (рис. 1.4). Автор -- Макс Лоренц, американський економіст, статистик [46, с. 88].

Рисунок 1.5 - Крива Лоренцо [46]

Ще один показник нерівності доходів -- коефіцієнт Джині -- відношення площ фігур S1, що утворюються між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, та площі S, яка утворюється лінією абсолютної рівності ОС та координатною віссю (рис. 1.5).

Коефіцієнт Джині = S1 / (S1 + S2) = S1 / S. Чим більший коефіцієнт Джині, тим більша нерівність. Ще один показник вимірювання нерівності -- децильний коефіцієнт [46, с. 86-92].



Рисунок 1.6 - Коефіцієнт Джині [46]

Зменшення нерівності у розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє система оподаткування. Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне страхування, допомога багатодітним родинам, надання різних пільг. Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних успіхів.

Для розвинутих країн належність до бідних, середніх та багатих верств не є зафіксованою. Причинами нерівності доходів є: розбіжності в оплаті праці; різний склад родин; різні доходи від приросту капіталу та володіння власністю (акції, облігації, нерухомість); відмінності у фізичних та розумових здібностях людей; відмінності в освіті й професійній підготовці.

Основними функціями соціального захисту в Україні є такі:

1 Реабілітаційна, покликана пом'якшувати наслідки бідності та інших негативних соціальних явищ.

2 превентивна, яка полягає в запобіганні виникненню негативних соціальних явищ.

Національні системи соціального захисту сформувалися з урахуванням специфіки економічного, соціального й культурного розвитку країн. Однак, попри відмінності в шляхах розвитку й особливостях організації, якості й обсязі послуг, а також у методах фінансування, всі системи соціального захисту функціонують на основі єдиних принципів. Розглянемо їх:

1 Принцип соціального страхування. Згідно з цим принципом, фінансування механізмів соціального захисту здійснюється за рахунок страхових внесків членів страхового об'єднання, які при настанні страхового випадку отримують страхові виплати. Фінансування виплат з соціального страхування також може частково здійснюватися за рахунок державних дотацій або кредитів.

Принцип соціального страхування відіграє значну роль, насамперед, в Німеччині, Австрії, Франції, Італії та Нідерландах, де фінансування систем соціального захисту здійснюється або на основі тристоронньої участі робітників, роботодавців і держави (Німеччина, Австрія), або переважно за рахунок роботодавців і держави (Італія, Франція).

Застосування принципу соціального страхування ґрунтується на правилах еквівалентності та перерозподілу. Відповідно до правила еквівалентності, обсяг страхових виплат залежить від розміру страхових внесків. Тобто, вносячи певну частку заробітної плати (страховий внесок) в фонд соціального страхування, застрахована особа, в разі втрати доходу, має право на отримання фінансового відшкодування, обсяг якого співвідноситься з розміром попередньої заробітної плати і сплачених внесків. Поряд з правилом еквівалентності принцип соціального страхування містить також правило перерозподілу, згідно з яким прибутки страхового фонду перерозподіляються на користь менш фінансово забезпечених членів спільноти через систему солідарної поруки. Ця особливість відрізняє соціальне страхування від добровільного страхування. Якщо у випадку добровільного страхування розмір страхових внесків кожного застрахованого розраховуються індивідуально, відповідно до ймовірності страхового ризику, то в соціальному страхуванні ймовірність настання страхового випадку не впливає на розрахунок розміру страхових внесків. Наприклад, страхові внески не залежать від віку або сімейного стану, крім того, в деяких випадках непрацюючі члени сім'ї, що взагалі не сплачують страхові внески, можуть мати право на отримання страхових виплат.

Таким чином, соціальний захист і соціальна справедливість забезпечуються тим, що громадяни мають вільний доступ до системи соціального страхування (на відміну від добровільного страхування), незалежно від наявності у них соціальних ризиків (похилий вік, хронічна хвороба, інвалідність тощо) і ступеня ймовірності цих ризиків. Це надає соціальному страхуванню суспільної значимості й обумовлює обов'язковість участі громадян в системі соціального страхування.

2 Принцип соціального забезпечення. На відміну від принципу соціального страхування, принцип соціального забезпечення передбачає надання соціального захисту іншим категоріям населення (державні службовці, військові, діти-сироти тощо) і фінансування таких соціальних видатків за рахунок податкових надходжень у бюджет. На основі цього принципу відбувається фінансування державної соціальної політики, в тому числі програм в галузі охорони здоров'я, середньої та вищої освіти.

Принцип соціального забезпечення є визначальним у системах соціального захисту з уніфікованим базовим набором соціальних послуг, що надаються всім громадянам держави. Такі системи функціонують у скандинавських країнах (в Данії, Швеції, Фінляндії), а також у Великій Британії. Характерною рисою систем соціального захисту в цих країнах є переважно бюджетне фінансування соціальних програм (особливо в Данії, Великій Британії та Швеції), а також державна організація соціальних установ (наприклад, Національна служба охорони здоров'я Великої Британії). Принцип страхування відіграє в таких економіках меншу роль, оскільки для них властиві високі обсяги перерозподілу національного доходу й фінансування соціальних послуг через державний бюджет для зменшення соціальної нерівності. Таким чином, принцип соціального забезпечення є принципом солідарної підтримки всіх членів суспільства щодо певних груп осіб. Проте, в Німеччині принцип соціального забезпечення розглядається, насамперед, як принцип відшкодування завданої шкоди з боку держави.

Фінансування соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів прямо залежить від ефективності економіки, тому під час економічного спаду може приводити до перевантаження державних фінансів та відповідних негативних наслідків. Однак застосування цього принципу є необхідним у випадках неможливості надання соціальних гарантій відносно тих ризиків, до яких неможливо застосувати принцип страхування.

3 принцип допомоги. Згідно з цим принципом, людина, яка потрапила в скрутне становище і не може самостійно з нього вийти, може звернутись по допомогу до відповідних інстанцій і розраховувати на соціальний захист (соціальні виплати, соціальні послуги) в обсязі, достатньому для подолання проблем, що зумовили звернення по допомогу. Так само, як і принцип соціального забезпечення, даний принцип передбачає фінансування соціальних видатків за рахунок податкових надходжень до бюджету.

Особливістю соціальних програм, заснованих на принципі допомоги, є необхідність перевірки нужденності бенефіціара, з метою підтвердження або спростування його права на отримання допомоги. Така перевірка дозволяє визначити характер проблеми і необхідний обсяг допомоги, а також запобігає зловживанню доступними в суспільстві програмами соціального захисту зі сторони окремих несумлінних осіб. Проте, необхідність таких перевірок зумовлює недосконалість цього принципу, оскільки потребує додаткових ресурсів для їх проведення і не може гарантувати безсторонність і неупередженість тих, хто здійснює перевірку і приймає рішення про надання допомоги.

Разом з цим, елементи соціальної допомоги є неодмінною частиною системи соціального захисту в ринковій економіці, оскільки самі лише принципи соціального страхування й соціального забезпечення не дозволяють врахувати всі можливі соціальні ризики і побудувати багатопланову та всеохоплюючу систему соціального захисту населення.

4 Принцип соціальної солідарності. Даний принцип передбачає взаємну допомогу всіх учасників системи соціального захисту. Така взаємодопомога реалізується у вигляді перерозподілу коштів між різними соціально-економічними та соціально-демографічними групами населення. Можна виділити три складові цього принципу:

а) соціальна солідарність забезпечується об'єднанням різних ризиків при однакових страхових внесках (саме тут присутній зв'язок із правилом перерозподілу принципу соціального страхування);

б) соціальна солідарність передбачає інтертемпоральний (міжчасовий) перерозподіл. Мова йде про так званий договір поколінь, згідно з яким відбувається перерозподіл прибутків від працездатних молодих до непрацездатних старих членів суспільства;

в) соціальна солідарність є основою інтерперсонального (міжособистісного) перерозподілу. В даному разі перерозподіл прибутків здійснюється:

1) між найбагатшими й найбіднішими соціальними групами;

2) безпосередньо між застрахованими суб'єктами;

3) між застрахованими й незастрахованими учасниками системи соціального захисту.

Таким чином, резюмуючи вищесказане, можна зробити висновок про те, що соціальний захист є системою заходів, що здійснюються як державою, так і підприємцями. Соціальне забезпечення виступає в декількох організаційно-правових формах і видах, що пов'язано зі специфікою забезпечення окремих категорій громадян. Усі вони характеризують соціальне забезпечення з зовнішньої сторони -- з боку його організації. А НАДАЛІ,

1.2 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціального захисту, є прерогативою держави. Система соціального захисту -- підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика:

1 це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

2 це система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

3 це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень [36, с. 386-392].



Рисунок 1.7 - Об'єкти соціальної політики [36, с. 386-387]

Державне регулювання соціальних процесів -- вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

1 регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

2 вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

3 розподіл і перерозподіл доходів населення;

4 формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

5 створення системи соціального захисту населення;

6 забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

7 захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом: -- життєздатності суспільства; стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства [35, с. 47-64].

Рисунок 1.8 - Завдання та принципи соціальної політики [36, с. 386 387]

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення. В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах. Соціальні амортизатори -- це механізми соціального захисту. Їх призначення:

1 нівелювання дестабілізуючих наслідків ринкової економіки;

2 пом'якшення соціальної напруги;

3 забезпечення м'якої адаптації суспільних структур.

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

1 системної, соціально-економічної трансформації;

2 структурної перебудови;

3 виходу на новий щабель економічного розвитку;

4 переходу до нового рівня цивілізації [33, с. 187].

Рисунок 1.9 - Етапи формування та реалізації соціальної політики [56, с. 33]

Слід визначити наступні цілі соціальної політики перехідного періоду:

1 наповнення реформ соціальним змістом;

2 розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

3 активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

4 забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

5 створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

6 стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

7 забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

8 гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності.

Не дивлячись на визначення соціальної спрямованості дій Уряду, розробку заходів, визначених в нормативно-правових документах, концепціях, національних доповідях, в Україні зберігається щорічне зниження соціально-економічних показників. Це свідчить про невідповідність задекларованих положень та їх фактичної реалізації в аспекті розвитку соціальної сфери в Україні (таблиця 1.1).

Середньомісячні загальні доходи одного домогосподарства у 2009р. склали 2892 грн. Темп росту середньодушових загальних доходів у 2009р. порівняно з попереднім роком був нижчим, ніж індекс споживчих цін за цей період: відповідно 106,2% проти 115,9%. Тенденція у 2010 році змінилася - ця співвідношення склало 133% проти 109,4%, проте рівень життя населення не покращився.

Таблиця 1.2 - Динаміка основних соціально-економічних показників за період 2006-2010 рр.[70]

Показник	2006	2007	2008	2009	2010
зайняте населення, тис. чол.	19179	19324	19466	18495	18551
рівень зайнятості, %	66,4	67,2	68,1	65,2	66
середньомісячний наявний дохід в розрахунку на одну особу, грн	647,6	843,8	1143	1197,7	1602,6
реальна заробітна плата, грн	1041	1351	1806	1906	2239
заборгованість по виплаті заробітної плати, млн. грн	806	669	1189	1473	1218
введення в експлуатацію житла, тис.кв.м. загальної площі	8628	10244	10496	6400	5248
індекс споживчих цін, у % до попереднього року	109,1	112,8	125,2	115,9	109,4

У 2009 році наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 6,2 %, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору зменшився на 8,5 % (рис. 1.10).

Рисунок 1.10 - Зміни в номінальних та реальних доходах населення України (приріст/зниження у відсотках до попереднього року) [70]

На думку багатьох експертів, сучасний капіталізм уже не є капіталізмом у класичному його розумінні. Це нове суспільство, де є рівноправні партнери, які можуть домовитися між собою у випадку виникнення непорозумінь. Завдяки зусиллям соціал-демократичного руху відбулися істотні зміни в соціальній і політичній структурах сучасного суспільства. Класові відносини змінили відносини між соціальними групами і прошарками, інтереси яких хоча і відрізняються, але не докорінним чином. У стратегічному плані ці інтереси збігаються і пов'язані зі збереженням і розвитком ринкового господарства. Що стосується поточних інтересів, то у випадку, коли вони не збігаються, ці інтереси можуть бути узгоджені через систему соціального партнерства.

Слід зазначити, що реалізація соціальної політики в Україні повинна передбачати підвищення рівня та ефективності соціального захисту населення, перехід до адресної соціальної допомоги, яка має бути диференційованою для різних верств населення. Блок-схема механізму реалізації соціальної політики наведена на рис. 1.11.

Рисунок 1.11 - Блок-схема механізму реалізації моделі соціально орієнтованої ринкової економіки

Показником результативності соціальної політики є рівень життя населення. Рівень життя населення -- це міра задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, забезпечувана сукупністю матеріальних і соціальних умов життя. Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпеченості житлом.

Отже, забезпечення реалізації стратегічного курсу реформ повинно бути пов'язано з соціальне орієнтованою економікою [35, с. 33-34].