Удосконалення системи соціального захисту робітників залізничного транспорту

Необхідно також зауважити, що для робітників залізничного транспорту діє спеціальна програма забезпечення житлом, спрямована на створення умов, які забезпечать працівникам доступність придбання житла на умовах:

1 отримання службового житла (у відповідності з чинним законодавством);

2 кредитування (в т.ч. іпотечне) під гарантії Укрзалізниці;

3 надання Укрзалізницею безвідсоткової позики для будівництва та придбання житла (в т.ч. на вторинному ринку житла).

Рада профспілки залізничників і транспортних будівельників України продовжує роботу, спрямовану на вирішення житлової проблеми на залізничному транспорті. Зважаючи на відсутність реальних кроків для її вирішення з боку Укрзалізниці Радою профспілки самостійно був підготовлений та направлений на розгляд керівництва проект Концепції забезпечення житлом працівників залізничного транспорту. За наполяганням Ради профспілки створено спільну робочу групу з розгляду вказаного проекту, яким передбачається розроблення комплексної програми вирішення житлової проблеми шляхом створення системи фінансування будівництва житла за рахунок залучення різних джерел, зокрема, власних коштів працівників залізничного транспорту, коштів залізниць, кредитної спілки, іпотечного та недержавного пенсійного фондів.

В жовтні 2010 р. керівництвом Укрзалізниці та Головою профспілки залізничників і транспортних будівельників України підписана спільна постанова, якою, починаючи з 2010 р., передбачено поетапне запровадження недержавного пенсійного забезпечення залізничників через Професійний недержавний пенсійний фонд «Магістраль», створений профспілкою. А 11 листопада поточного року на засіданні Ради Укрзалізниці ухвалено рішення почати в 2010 р. сплату пенсійних внесків на користь працівників [76, с. 1; 62, с. 6].

Діяльність фонду «Магістраль» станом на 31.01.2011 характеризують такі показники (рис. 2.6):

1 чиста вартість активів фонду - 1378,21 тис. грн.;

2 кількість учасників фонду - 59133 чол.;

3 загальна сума пенсійних внесків - 1337,41 тис. грн.;

4 загальна сума пенсійних виплат - 9,06 тис. грн.

Рисунок 2.6 - Структура активів недержавного пенсійного фонду «Магістраль» на 01.01.2011 р.

Необхідність визначення основних напрямків діяльності щодо забезпечення працівників і пенсіонерів житлом зумовлюється реальними соціально-економічними процесами, які проходять в Україні і, зокрема, практично повним припиненням залізницями (підприємствами) будівництва житла для працівників і пенсіонерів, хоча станом на 1 січня 2009 року на квартирному обліку залізниць та підприємств залізничного транспорту, що підпорядковані Укрзалізниці, перебуває 18621 особа, у тому числі 3862 особи (20,7 %) відносяться до категорій позачерговиків та першочерговиків. Із загальної чисельності черговиків 3194 особи (17,2 %) становлять пенсіонери.

Рисунок 2.7 - Динаміка кількості осіб, що перебувають на квартирному обліку залізниць та підприємств залізничного транспорту

Загострення в останні роки проблеми забезпечення житлом залізничників і пенсіонерів зумовлене тим, що:

1 залізниці (підприємства) практично призупинили фінансування будівництва житла;

2 комерційні житлові кредити внаслідок їх високої вартості недоступні для працівників і пенсіонерів галузі;

3 у галузі відсутній механізм залучення коштів працівників та пенсіонерів на дольове фінансування будівництва житла, надання цільових житлових субсидій тощо.

Проведений у ІV кварталі 2008 року моніторинг черги квартирного обліку залізниць і підприємств залізничного транспорту показав, що понад 80,5 % опитуваних бажають отримати квартиру в місті і виключно за кошти залізниці (підприємства). Вважають за можливе купівлю житла за рахунок безвідсоткової позики 11,5 % і за програмою 50Ч50 - 8,0 % опитуваних, проте майже усі вони визнають за неможливе здійснювати виплату банківського іпотечного кредиту, безвідсоткової позики та 50% вартості житла за рахунок власних коштів.

Рисунок 2.8 - Результати моніторингу черги квартирного обліку залізниць у 2008 році.

Результати моніторингу черги квартирного обліку залізниць і підприємств залізничного транспорту обумовлюють необхідність впровадження нових підходів до управління відносинами в житловій сфері залізничного транспорту, скерованих на підвищення рівня соціального захисту працівників та пенсіонерів-залізничників, вирішення завдань, пов'язаних із зміцненням кадрового потенціалу галузі, забезпечення для Укрзалізниці переваги на ринку робочої сили. При цьому діяльність галузі в частині забезпечення житлом працівників і пенсіонерів-залізничників має бути складовою єдиного комплексу заходів з підвищення виробничо-технологічної стійкості підприємств залізничного транспорту України.

Завдяки ініціативі та наполегливості Ради профспілки на залізничному транспорті нарешті було затверджено "Програму соціального забезпечення працівників і пенсіонерів залізничної галузі". Ця програма затверджена низкою нормативних документів, які перебувають на контролі Ради профспілки, зокрема, наказом Мінтрансзв'язку від 17.06.2008 за № 730 та наказами Укрзалізниці від 08.06.2008 р., № 359-Ц і № 419-Ц від 26.09.2008. Крім таких актуальних питань, як добровільне медичне та недержавне пенсійне страхування, передбачено і поетапне вирішення житлової проблеми. Зокрема програмою передбачено такі заходи:

1 розробка і затвердження Положення про основні принципи організації забезпечення працюючих та пенсіонерів житлом;

2 збір вихідних даних, визначення структури черговиків та можливих шляхів забезпечення житлом;

3 впровадження механізмів (шляхів) реалізації Положення;

4 проведення розрахунків потреби необхідних коштів для реалізації Положення і закладення їх до фінансових планів залізниць.

Укрзалізницею створено робочу групу для розробки і запровадження Концепції цільової Програми забезпечення працівників і пенсіонерів залізничного транспорту житлом, що спрямовано на реалізацію норм Галузевої угоди. До робочої групи увійшли фахівці Ради профспілки. Виконання цільової Програми дасть змогу розв'язати проблему забезпечення житлом працівників і пенсіонерів залізничного транспорту.

Надання корпоративної підтримки працівникам залізниць (підприємств), які потребують поліпшення житлових умов, мають передбачати такі варіанти:

1 надання безпроцентної позики для індивідуального, кооперативного житлового будівництва;

2 субсидування витрат на виплату нарахованих відсотків та суми кредиту по іпотечних кредитах (позиках), отриманих працівниками або пенсіонерами для придбання (будівництва) житла у власність, а також при купівлі житлових приміщень в кредит з розстрочкою платежу і заставою нерухомості (іпотекою);

3 будівництво житла за рахунок власних коштів залізниць (підприємств) Укрзалізниці або із залученням кредитів комерційних банків. Побудоване житло передається працівнику на умовах двосторонньої угоди: 50 % вартості житла та відсотків за кредитом сплачує залізниця (підприємство), інші 50 % вартості житла та відсотків по кредиту протягом 10-20 років виплачує працівник, який отримав житло;

4 будівництво відомчого житла за рахунок коштів підприємств залізничного транспорту. Відомче житло має надаватись молодим спеціалістам, новопризначеним керівникам та спеціалістам при переведенні їх з інших регіонів на роботу на посади, які передбачають надання житла, на визначений термін на умовах двосторонньої угоди, де передбачається надання житлового приміщення з обов'язковою оплатою оренди, вартість якої покриває комунальні послуги і амортизацію житла;

5 фінансування колективної форми придбання (будівництво) житла, яке реалізується в рамках споживчого кооперативу шляхом будівництва і використання цільових накопичувальних схем і надання житлових позик;

6 корпоративна підтримка у вигляді укладання договору на оренду житла з правом викупу між підприємством-орендатором та фізичною особою (працівник, пенсіонер) на довготривалий (до 30 років) строк, порядок якої затверджено постановою КМУ від 25.03.2009 р., №274.

Для кожної з форм надання корпоративної підтримки працівникам і пенсіонерам, які потребують поліпшення житлових умов, Укрзалізницею за погодженням з Радою профспілки затверджується відповідна Програма, яка передбачає умови та обсяги надання корпоративної підтримки у будівництві (придбанні) житла та кошти, які виділяються на ці цілі. Фінансування реалізації Програми здійснюється за рахунок джерел, передбачених Концепцією та інших джерел, не заборонених законодавством.

2.3 Система відомчої залізничної медицини

В галузі працює система відомчої залізничної медицини та створено умови щодо недопущення підміни безплатної медичної допомоги платними послугами залізничникам і членам їх сімей. У випадку направлення Головним медичним управлінням Укрзалізниці чи медичними службами залізниць працівників галузі на обстеження або лікування в спеціалізовані медичні заклади проводиться часткова чи повна оплата їх лікування. Забезпечується розслідування нещасних випадків та надання невідкладної медичної допомоги працівникам галузі при роботі за межами України відповідно до Угоди держав - учасниць Співдружності. Окрім цього, функціонує система оздоровлення та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення.

В галузі створено систему об'єктів оздоровлення та відпочинку і вживаються заходи щодо організації відпочинку та оздоровлення працівників та членів їх сімей.

На залізничному транспорті виділяться кошти підприємств, організацій і установ галузі на утримання об'єктів оздоровлення, придбання та здешевлення вартості путівок для працівників на оздоровлення та відпочинок залізничників і членів їх сімей. Забезпечується проведення відповідних профілактичних та оздоровчих заходів, спрямованих на відновлення працездатності працівників за основними професіями в галузевих та спеціалізованих оздоровчих закладах. Працівникам галузі надається матеріальна допомога на оздоровлення не менше 30% тарифної ставки (посадового окладу).

Слід зазначити, що в галузі створюються умови для добровільного медичного страхування залізничників. Працівникам підприємств, організацій і установ залізничного транспорту відшкодовується 50% страхових внесків на добровільне медичне страхування за базовою програмою страхування.

Питання медичного страхування, як однієї з суттєвих складових соціального захисту залізничників та пенсіонерів галузі, знаходиться на постійному контролі Ради профспілки залізничників і транспортних будівельників України. Робота в цьому напрямку та перспективи її подальшого удосконалення вивчались та неодноразово розглядались на засіданнях Президії Ради профспілки.

У зв'язку з тим, що в системі добровільного медичного страхування на залізничному транспорті виникли проблеми, Рада профспілки пропонувала керівництву Укрзалізниці звернути особливу увагу на виявлені недоліки в організації страхування працівників та пенсіонерів, безконтрольність за діяльністю страхових компаній на залізницях, посилити контроль залізниць за діяльністю страхових компаній, виконанням умов генеральних договорів добровільного медичного страхування тощо.

Президія Ради профспілки неодноразово заслуховувала ці питання. На залізницях працює значна кількість страхових компаній, що ускладнює роботу лікувальних закладів та надання медичної допомоги залізничникам по всій мережі таких закладів залізничного транспорту. Укрзалізниця так і не запровадила механізму координації роботи щодо вибору страхових компаній та організації добровільного медичного страхування.

До розроблення та укладення більшості генеральних договорів зі страховими компаніями не залучаються представники профспілки. Зазначені договори укладаються начальниками залізниць, які не можуть бути страхувальниками, оскільки внески на добровільне медичне страхування вносять самі застраховані особи із власної заробітної плати, що ставить під сумнів легітимність таких договорів. Перегляд страхових внесків проводиться без участі застрахованих осіб чи їх законних представників в особі профспілкових органів, внаслідок чого застраховані особи не можуть вплинути ні на розмір платежів, ні на напрямки витрачання цих коштів.

Розмір коштів, що повертаються лікарням на лікування застрахованих осіб є недостатнім. Зокрема у 2008 році по п'яти залізницях, крім Південно-Західної, він становив в середньому близько 70 % від суми коштів, перерахованих страховим компаніям.

Незважаючи не неодноразові звернення Ради профспілки до страхових компаній щодо поліпшення умов медичного обслуговування та пропозицію спрямовувати не менше 80 % загальної суми надходжень страхових внесків за страховими випадками, надання профспілковим організаціям прозорої інформації щодо кількості застрахованих осіб, сплачених внесків та напрямків використання страхових коштів, жодна з них не погодилась працювати на таких умовах. Постановою президії Ради профспілки у січні 2007 року було схвалено основні підходи до організації медичного страхування залізничників, але переважну більшість з них не було реалізовано.

З метою поліпшення умов медичного обслуговування Радою профспілки в травні 2008 р. укладено договір про співпрацю з СК «ІнтерЕкспрес», в якому, зокрема, передбачено погодження з профспілкою розміру страхових внесків та напрямків їх використання, щомісячний звіт страхової компанії щодо кількості застрахованих осіб та використання страхових коштів, включення представників Ради профспілки до спостережної (наглядової) ради компанії. Рада профспілки неодноразово зверталася до дорожніх профспілкових організацій та керівництва залізниць з пропозицією відбирати страхові компанії для роботи за наведеними вище принципами. Організацію добровільного медичного страхування залізницями на принципах укладеного договору передбачено також наказом Мінтрансзв'язку від 15.10.2008 р., № 1268. Проте, на цей час роботу з СК «ІнтерЕкспрес» розпочато лише щодо добровільного медичного страхування пенсіонерів-залізничників Південно-Західної залізниці.

З метою захисту законних прав та інтересів працівників залізничного транспорту Рада профспілки звернулась до керівництва залізниць і дорожніх профспілкових організацій з пропозицією перегляду умови договорів добровільного медичного страхування (лист від 10.11.2008 р.). На жаль, ці пропозиції не були враховані.

З метою формування єдиного підходу до запровадження добровільного медичного страхування залізничників постановою президії Ради профспілки від 24.01.2007 р., № пр-1 було схвалено проект Статуту благодійної організації "Лікарняна каса залізниці". Зазначалося, що створення лікарняних кас на залізницях дозволить максимально ефективно використовувати особисті відрахування працівників та внески за пенсіонерів за їх прямим призначенням. Запровадження такої практики дозволить збільшити розмір повернення коштів лікарням до 80-90 % та запровадити ведення прозорого використання коштів на лікування й медичне обслуговування залізничників.

Наразі лікарняну касу створено на Львівської залізниці та проводиться робота зі створення такої каси дорожніми комітетам профспілки на Донецькій залізниці. Дорожнім профспілковим комітетам Південної, Придніпровської, Південно-Західної, Одеської залізниць запропоновано вивчити досвід створення та діяльності лікарняних кас та провести роботу щодо їх створення.

2.4 Система соціального захисту робітників залізничного транспорту при виході на пенсію

При звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки; більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки.

У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі.

Таблиця 2.7 - Залежність розміру додаткової матеріальної допомоги пенсіонерам від стажу роботи в галузі

Працівникам, нагородженим за час роботи на залізничному транспорті знаком „Почесному залізничнику", Залізнична слава" трьох ступенів, яким присвоєно почесні звання "Заслужений працівник транспорту України", Заслужений енергетик України" "Заслужений зв'язківець України", "Заслужений будівельник України" та інші почесні державні звання, а також тим, які нагороджені орденами, розмір додаткової допомоги підвищується на 50 відсотків.

Це розповсюджується на інвалідів по загальному захворюванню І та II груп, які виходять на пенсію по інвалідності до досягнення ними права на пенсію за віком або за вислугу років, а також на працівників, які звільнені з підприємства у зв'язку зі змінами в організації виробництва, скороченням чисельності (стаття 40, КЗпП України) за півтора року до досягнення пенсійного віку, після дострокового призначення пенсії, при цьому, виплату матеріальної допомоги працівникам, які звільнені за статтею 40 пункт 1 КЗпП України, провадити з урахуванням вихідної допомоги.

На залізничному транспорті забезпечено добровільне медичне страхування пенсіонерів-залізничників, які відпрацювали в галузі не менше 3-х років та звільнились на пенсію з підприємств залізничного транспорту, та інвалідів праці без вимог до стажу за рахунок підприємств галузі. У якості приклада медичного забезпечення пенсіонерів-залізничників можно привести лінійну лікарню у селі Клубівка, що на Хмельниччині. З суто лікувальної вона була переорієнтована на лікувально-оздоровчу. І тепер ветерани-залізничники тут проходять повноцінний курс оздоровлення. Комфортні умови, найсучасніше устаткування, професійний та привітний персонал дають можливість заслуженим людям здобути сьогодні надзвичайно важливу для себе перемогу -- над своїми хворобами та віком.

Слід зазначити, що з початку року у Клубівці вже пройшли курс реабілітації майже 200 ветеранів-залізничників. До кінця року тут буде оздоровлено ще 400 осіб.

Рисунок 2.9 - Динаміка кількості ветеранів - залізничників, що пройшли курс реабілітації у Клубівській лікарні за 2008-2010 роки, чол.

З Державного бюджету на галузеві медичні заклади спрямовуються мізерні кошти, переважно на зарплату персоналу. Тому залізниці фінансують закупівлю діагностичного обладнання, меблів і ремонти лікарень. Галузева угода також зобов'язує магістралі відшкодовувати 50 % внеску своїх працівників на добровільне медичне страхування. Але виконують цей припис лише дві залізниці: Донецька та Південна. Придніпровська у 2010 р. повертала своїм працівникам лише 25 % страхових внесків. Таку ж частку за членів громадської організації «Лікарняна каса» сплачує й Львівська залізниця. Інші поки що постійно не дотримуються цього пункту Галузевої угоди.

Така ж ситуація і з медичним страхуванням пенсіонерів. Минулого року на медичне обслуговування непрацюючих пенсіонерів-залізничників магістралі перерахували майже у 2,5 раза більше коштів, ніж у попередньому році (18 млн грн). Показовою у цьому плані є Південна залізниця. Торік магістраль застрахувала 32 тис. своїх пенсіонерів і витратила на їхнє лікування майже 2 млн грн. За малозабезпечених пенсіонерів Львівська залізниця робить внески до «Лікарняної каси». Також медичне обслуговування пенсіонерів організовано на Донецькій та Придніпровській магістралях, де кошти за стаціонарне лікування людей похилого віку відраховуються безпосередньо лікарням. На Одеській та Південно-Західній колишні працівники галузі таких умов поки що не мають.

Згідно із законом про єдиний соціальний внесок роботодавець оплачує працівнику перші п'ять днів періоду тимчасової втрати працездатності (лікарняного). З шостого дня допомогу з тимчасової непрацездатності виплачує Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Поза тим, розширено перелік людей, котрі повинні отримувати 100 % доходу, перебуваючи на лікарняному: це батьки, які доглядають за дітьми до 14 років, чорнобильці всіх категорій, ветерани війни, жертви нацистських переслідувань і донори.

60 % від середньої зарплати за лікарняний отримують працівники зі стажем до п'яти років, 80 % -- зі стажем від п'яти до восьми років. А на повний заробіток можуть розраховувати ті, у кого страховий стаж більше восьми років.

Рисунок 2.10 - Динаміка коштів, перерахованих магістралями України на медичне обслуговування непрацюючих пенсіонерів-залізничників, млн грн

Рисунок 2.11 - Динаміка кількості застрахованих Південною залізницею пенсіонерів у 2009-2010 роках, тис. чол..

На сьогодні також інснує проблема невиконання приписів Галузевої угоди в частині відновлення діяльності патронажних служб з догляду за тяжкохворими та немічними ветеранами. І хоча залізниці вишукують на матеріальну підтримку пенсіонерів значні кошти (понад 50 млн в 2010 р.) та подекуди залучають волонтерські й благодійні організації, але за комплексне вирішення цього питання не береться жодна магістраль.

На залізничному транспорті діє порядок пільгового забезпечення пенсіонерів-залізничників побутовим паливом (вугіллям). Встановлено єдину мінімальну норму видачі палива - 2 тонни на сім'ю та здешевлення на 50% пенсіонерам та особам, що мають відповідні пільги за рахунок підприємств галузі.

Пенсіонерам-залізничникам, які вийшли на пенсію з підприємств залізничного транспорту країн СНД, надається матеріальна та інша підтримка в межах фінансових можливостей на умовах, передбачених колективними договорами підприємств галузі.

Підприємства, установи, організації залізничного транспорту надають фінансову допомогу ветеранським організаціям на умовах, передбачених колективними договорами.

Пенсіонери, які звільнились на пенсію із залізничного транспорту країн СНД і відпрацювали в галузі: жінки - не менше 15 років, чоловіки - не менше 20 років, а також особи, що стали інвалідами І та ІІ груп внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання під час роботи на залізничному транспорті країн СНД, мають право на разовий квиток форми 6 по Україні і приміський квиток форми 4 на відстань до 150 кілометрів від місця проживання, але не більше двох напрямків, в сумарному обчисленні, з включенням утриманців.

Право проїзду пенсіонерів по інших країнах СНД обумовлено окремими рішеннями Ради по залізничному транспорту держав - учасниць Співдружності.

Пенсіонерам, які звільнились на пенсію з підприємств галузі за скороченням чисельності або штату при досягненні пенсійного віку та за умови наявності необхідного стажу роботи в галузі видаються квитки для безплатного проїзду залізничним транспортом.

Висновки до розділу 2

1 Соціалізація економічної діяльності залізниць визначається як умова збільшення ефективності її функціонування. Вона розглядається як системний процес якісних інституціональних змін у спрямованості суспільного виробництва, соціально-економічних відносин під впливом потреб, що породжуються НТП та НТР.

2 Визначено значення соціального пакету в процесі соціально-економічного розвитку персоналу підприємств залізничного транспорту. Соціальний пакет розглянуто в декількох аспектах:

а) як форму матеріального та нематеріального забезпечення потреб працівників підприємства;

б) як мотиваційний інструмент реалізації індивідуальних та корпоративних цілей, збалансування індивідуальних потреб працівника зі стратегічними цілями компанії;

в) як засіб досягнення соціально-економічної ефективності діяльності підприємства за рахунок формування лояльності з боку персоналу, збільшення віддачі від його праці.

3 Розглянуті такі складові соціального захисту, як матеріальне стимулювання та матеріальна допомога, програма забезпечення житлом, підтримка фізкультури, спорту та культурно-масової роботи, безплатний проїзд залізничним транспортом, додаткові відпустки, виплати за вислугу років та інші.

4 Проаналізовані основні фінансові показники Державного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця» за період 2007-2009 років, розглянута динаміка відповідних значень та їхні абсолютне та відносне відхилення. З проведених розрахунків можна зробити висновки про стабільне зростання як загальної кількості перевезень, так і фінансових показників, що характеризують результативність діяльності Південної залізниці.

3. Ефективність політики соціального захисту в Україні та світі

3.1 Основні проблеми соціальної політики та шляхи їх подолання для України

Проблеми рухають світ, історію, думки людей. Передовсім проблеми соціальні -- незадоволення рівнем життя, низькою зарплатнею чи відсутністю засобів до існування через безробіття, поганим житлом, недостатнім чи надто дорогим медичним обслуговуванням, неякісною освітою, незахищеністю в старості тощо.

Всі ці соціальні проблеми вважаються такими, що порушують норми та цінності суспільства. І хоча такі труднощі й перешкоди інколи розглядають та оцінюють як проблему самої людини (наприклад, звинувачують бідних у тому, що вони, мовляв, лінуються заробляти), проте досить часто провину за скрутне становище певного сегменту населення несе на собі система, оскільки вона не забезпечила адекватних програм для запобігання бідності й допомоги вразливим групам. Насправді ж., істина перебуває посередині -- звинуваченнями особи й звинуваченнями системи. Адже зрештою систему формують люди й вони впливають на неї. Для розв'язання цих проблем не існує єдиного рішення, кожна країна вирішує їх по-своєму.

Варто зауважити, що науковці віддавна прагнуть об'єктивно оцінювати соціальну ситуацію та проблеми соціального розвитку, інколи й у розріз із офіційним, політичним дискурсом щодо цієї теми. Так, у 70-ті роки XX століття двоє американських учених -- М. та М.-Л. Мірінгофф запропонували використовувати щорічний показник -- "Індекс соціального здоров'я", який включає вимірювання стану розв'язання 16 ключових соціальних проблем. При розрахунку цього показника до уваги беруть, зокрема рівень безробіття, відсоток дітей, які зростають у бідності, середній тижневий заробіток, рівень знущання над дітьми, забезпеченість медичними страхуванням [53, с.13]. Запропонована система оцінювання була орієнтована передовсім на визначення й порівняння ситуації в різних місцевостях США, але сам підхід до вивчення соціального становища є досить цікавим, бо він враховує значно більше детермінант соціального благополуччя, аніж зайнятість та прибуток [53, с. 18].

Найвідомішим показником, який часто використовують у соціальній політиці, є Індекс людського розвитку, який розраховують, виходячи з очікуваної тривалості життя при народженні, рівня освіти та розміру реального ВВП на душу населення [див. Додаток 3], [63, p. 288-291]. ООН, роблячи оцінку країни, нині зважає й на такі аспекти людського розвитку України, як подолання бідності, соціальне забезпечення, управління, збереження та охорона довкілля, подолання ВІЛ/Сніду [38].

Сьогодні комплекс проблем соціального захисту населення України розглядається крізь призму стану суспільства, стану «перехідності», коли нові реалії громадського та економічного життя замінюють старі та відживші. Для цього періоду характерне відставання розвитку нормативів та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у порівнянні з соціальними стандартами (нормативами) Європейських країн. І хоча, Україна вже визнана країною з ринковою економікою, нажаль в питаннях соціального захисту населення ми ще відстаємо від розвинутих країн світу.

Суспільство та його правова система не завжди демонструють готовність до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, у тому числі в галузі соціального захисту населення. Але прагнуть до підвищення якості процесів. В умовах відсутності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснювались повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпеченням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень. Тому не дивно, що завдання ефективного розвитку галузей економіки та соціальної сфери не завжди узгоджуються з проблемами соціальної гармонії, адаптації населення, перш за все його вразливих прошарків, до швидких змін у житті, забезпечення гарантій непрацездатній частині населення (пенсіонери, інваліди, багатодітні сім'ї тощо).

Аналіз існуючої ситуації свідчить, що в умовах перехідної економіки у суспільстві відбуваються два принципових інституціональних процеси [35, с. 275]:

1 Руйнування, демонтаж та дезагрегація старих економічних, соціальних і правових інститутів.

2 Створення, синтез, формування та закріплення нових, раніше невідомих суспільству інститутів: власності, ринкових відносин, демократії, свободи економічного вибору, нової ролі держави тощо.

У контексті основних проблем соціального захисту населення на різних інституціональних рівнях недостатньо уваги приділяється розробці «компенсаційних» захисних механізмів для суспільства, які б допомагали його громадянам адаптуватися до специфічних умов формування нових інститутів та інституціонального середовища.

Тому нова економічна політика держави має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння розвитку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і економіки країни загалом. Ця довгострокова соціальне орієнтована політика повинна бути спрямована на зниження реального рівня безробіття, посилення економічної активності і мобільності населення, підвищення його доходів, рівня добробуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально орієнтованої економіки сучасного типу передбачається наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людського розвитку [35, с. 24].

Якість життя населення значною мірою залежить від гідного пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості у завтрашньому дні осіб, які працюють. Саме пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення.

Напрями реформування пенсійної системи в Україні закріплені у прийнятих Верховною Радою України у 2003 році законах України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”. Згідно із затвердженою моделлю системи пенсійного забезпечення передбачається створити 3-рівневу пенсійну систему: солідарну систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (І - рівень); накопичувальну систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (ІІ - рівень); систему недержавного пенсійного забезпечення (ІІІ - рівень). З 2004 року впроваджено солідарну систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та систему недержавного пенсійного забезпечення.

Зазначена модель відповідає широко розповсюдженій у світі багаторівневій моделі пенсійної системи. Разом з тим необхідно здійснити ряд додаткових заходів, що дало б можливість застрахованим громадянам після виходу на пенсію мати гарантований рівень доходів, який забезпечував би достатній рівень життя, та врахування результатів трудової діяльності кожного працівника при визначенні розміру пенсії.

У 1991 році країна розпочала перехід до розбудови пенсійної системи, заснованої на страхових засадах. На базі Пенсійного фонду України було створено систему збору і розподілу страхових внесків роботодавців та громадян на пенсійні виплати. Це стало початком переходу до традиційних в країнах з розвинутою ринковою економікою принципів організації пенсійного забезпечення.

Під час реформи здійснено низку важливих для дальшого розвитку пенсійної системи перетворень.

У солідарній системі:

1 забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку;

2 запроваджено розмежування джерел фінансування пенсій за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду України та державним бюджетом;

3 дещо зменшено обсяг пільг зі сплати страхових внесків, зокрема з травня 2009 року здійснені заходи щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України фізичними особами - підприємцями та членами їх сімей, які приймають участь у впровадженні такими суб'єктами підприємницької діяльності та не перебувають з ними в трудових відносинах, на рівні не меншому мінімального розміру страхового внеску на кожну особу;

4 законодавчо розмежовано системи справляння податків та справляння страхових внесків;

5 передано до Пенсійного фонду України функції з призначення і виплати пенсій і грошового забезпечення від Міноборони, Держприкордонслужби, УДОУ, органів управління інших військових формувань, СБУ, Служби зовнішньої розвідки України, МВС, Держспецзв'язку, ДПА, Державного департаменту України з питань виконання покарань, МНС, Мінтрансзв'язку та органів судової влади;

6 в управлінні Пенсійним фондом України беруть участь представники сторін соціального діалогу (по три представника від профспілок та об'єднань роботодавців);

7 встановлено мінімальну пенсійну виплату на рівні не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що дозволило виконати в повному обсязі норми статті 46 Конституції України;

8 завдяки підвищенню у 2008 році вартості року страхового стажу з 1% до 1,2% з 1 січня 2008 року (а з 1 жовтня 2008 року до 1,35%) та реалізації законодавчих змін щодо актуалізації заробітку, який враховується при призначенні (перерахунках) пенсій (виходячи з розміру середньої заробітної плати, з якої сплачувались страхові внески, за 2006 рік - 928,81 грн.) вдалось у певній мірі відновити диференціацію розмірів пенсій для 8 млн. пенсіонерів (близько 60% від їх загальної чисельності) та забезпечити виконання рекомендацій 102 Конвенції МОП “Мінімальні розміри соціального забезпечення” в частині забезпечення пенсії за наявності 30 років стажу у розмірі 40 відсотків заробітку.

Проте вплив одноразової актуалізації на базі нового показника заробітної плати дуже швидко зникне, - якщо основний розмір пенсій у подальшому не осучаснюватиметься, вже за два-три роки він знов стане нижчим за мінімальний розмір, тобто досягнута диференціація знівелюється.

Донині зберігаються диспропорції у пенсійному забезпеченні, обумовлені збереженням для окремих категорій громадян спеціальних пенсійних програм, якими встановлені відмінні, від загальних, умови пенсійного забезпечення. Зокрема, це стосується порядку визначення заробітної плати, з якої обчислюється пенсія працівникам окремих галузей економіки, та індексації розмірів їх пенсій на інфляцію та у зв'язку із зростанням заробітної плати.

Сплата страхових внесків фізичними особами суб'єктами підприємницької діяльності на особливих умовах, обумовлює звуження їх прав у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Не досягнуто остаточного розмежування джерел фінансування пенсійних виплат.

Незважаючи на заходи, які здійснюються у зв'язку з переглядом Єдиної тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати, близько третини застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із зарплати не вище мінімального її розміру. Це призводить до звуження бази нарахувань страхових внесків та викликає небажане зниження пенсійних виплат у майбутньому.

Застосування механізму підвищення розміру страхового внеску для забезпечення виплати пенсій не є ефективним засобом для легалізації заробітної плати та збільшення надходжень страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Крім того, основною довгостроковою тенденцією демографічної ситуації в Україні, як і в більшості країн світу, є старіння населення, що виявляється у збільшенні частки осіб похилого віку та зміні співвідношень між поколіннями. За період між переписами населення 1959 і 2001 років демографічне навантаження особами пенсійного віку на населення працездатного віку збільшилося майже вдвічі (з 22,7% до 41,1%). За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, протягом 2010-2025 років це співвідношення досягне 50%, а до 2050 року - 76%. Вже нині пенсіонери становлять майже 30% загальної чисельності населення.

Чисельність платників внесків на пенсійне страхування становить
15,2 млн. осіб, а чисельність пенсіонерів - 13,8 млн., тобто пересічний платник внесків фінансує 90,8% середньої пенсії, а в окремих регіонах - і більше. При цьому, частка пенсійних видатків у ВВП країни вже перевищує 15%.

З метою диверсифікації джерел отримання доходів у старості та пом'якшення в подальшому впливу демографічного фактору на фінансовий стан солідарної пенсійної системи і недопущення зменшення розмірів пенсій, Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено запровадити накопичувальну систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - обов'язкова накопичувальна пенсійна система) із фіксованими внесками.

Однією із передумов запровадження ІІ рівня є досвід роботи недержавного пенсійного забезпечення.

У системі недержавного пенсійного забезпечення від початку діяльності її учасниками стали 491,1 тис. осіб, сумарна вартість активів недержавних пенсійних фондів на 1 липня 2009 року становила 732,2 млн. гривень.

Зменшення в період фінансово-економічної кризи обсягів виробництва основних видів промислової продукції та послуг суттєво погіршили умови інвестиційної діяльності загалом, у тому числі, недержавних пенсійних фондів, що вплинуло на рівень дохідності пенсійних активів. На сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів не забезпечують дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції. Розмір інвестиційного доходу в більшості фондів є недостатнім для забезпечення належної диверсифікації пенсійних активів у дохідні фінансові інструменти.

Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід виділити:

Рисунок 3.1 - Основні причини повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення

Можна констатувати, що можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для вирішення проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалось реалізувати повною мірою. На стадії опрацювання перебуває законодавчий акт щодо здійснення пенсійного забезпечення окремої категорії працівників, зайнятих на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах або за вислугу років, через корпоративні та професійні пенсійні фонди. В свою чергу, впровадження обов'язкової професійної пенсійної системи передбачає додаткове навантаження на роботодавця, у тому числі й на державний бюджет, пов'язане із сплатою обов'язкових професійних пенсійних внесків на користь учасників цієї системи.

Аналіз здійснених, починаючи з 1 січня 2004 року, заходів з реформування пенсійної системи та міжнародного досвіду свідчить про необхідність коригування процесів подальшого проведення реформи з урахуванням накопиченого досвіду та соціально-економічного стану в країні. При цьому напрямами подальшого реформування пенсійної системи нині мають стати зростання бази справляння страхових внесків, поліпшення фінансового стану Пенсійного фонду України та забезпечення середньо- та довгострокової стабільності пенсійної системи, з поступовим переходом до посилення ролі накопичувальних складових пенсійної системи як фактору диверсифікації джерел доходів, забезпечення належного рівня заміщення заробітної плати пенсією та мобілізації довгострокових інвестиційних ресурсів, необхідних для модернізації вітчизняної економіки.

Необхідно визначити наступні шляхи та засоби удосконалення пенсійної системи та подальшого проведення пенсійної реформи, яких обов'язково та відповідально необхідно дотримуватися при проведенні зазначених змін:

Зменшення в період фінансово-економічної кризи обсягів виробництва основних видів промислової продукції та послуг суттєво погіршили умови інвестиційної діяльності загалом, у тому числі, недержавних пенсійних фондів, що вплинуло на рівень дохідності пенсійних активів. На сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів не забезпечують дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції. Розмір інвестиційного доходу в більшості фондів є недостатнім для забезпечення належної диверсифікації пенсійних активів у дохідні фінансові інструменти.

Таблиця 3.1 - Шляхи та засоби удосконалення пенсійної системи та дальшого проведення пенсійної реформи

Незважаючи на те, що останніми роками обсяги промислового виробництва постійно зростають, у цілому ситуація залишається складною, розбалансованою, динамічно нестійкою, вельми чутливою до факторів, що порушують економічну безпеку, соціальне напруженою та економічно слабко прийнятною до світових стандартів. Аналіз свідчить, що здійснені перетворення поки що не стали надійною гарантією якісних зрушень та зростання.

Актуальною залишається проблема економічної підтримки ефективно працюючого національного товаровиробника як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, її розв'язання лежить у площині оптимізації податкового навантаження, усунення можливостей для недобросовісної конкуренції з боку зарубіжних виробників, розширення підтримки експортної діяльності в межах міжнародного правового поля, використання потенціалу міжнародної організаційно-економічної інтеграції.

Існуючі бюджетні проблеми в державі та самі принципи ринкової моделі виключають повернення до практики масштабних централізованих вкладень капіталу. В цьому зв'язку активізація дій держави в інвестиційній сфері можлива на основі посилення її регулюючого впливу.

У державному регулюванні економіки ринкового типу велике значення мають економічні механізми та важелі впливу і контролю з диференційованим підходом до державного і недержавного (приватного) секторів економіки, сфер розподілу і перерозподілу, обігу і споживання.

Водночас із реформуванням системи оплати праці, концепція якого затверджена Президентом України, необхідно добиватися зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансферів, стимулювання малого і середнього бізнесу, захисту прав малих акціонерів. Оптимізація податкових ставок, зменшення кількості видів податків і зборів з одночасним розширенням бази оподаткування та упорядкуванням встановлених пільг щодо прибуткового податку з громадян для всіх груп платників сприяють пожвавленню виробництва, зменшенню навантаження на фінансову систему держави в частині розрахунків із населенням за соціальними програмами, які мають бути адресними. Зрозуміло, що зміцнення доходної бази бюджетів усіх рівнів, а отже побудова і створення бази для запровадження активної соціальної політики неможливі на механізмі посилення податкового навантаження на економіку. В цьому зв'язку потрібне нагальне прийняття Податкового кодексу України, який дозволить збільшити доходи населення, стабілізувати вітчизняне податкове законодавство та адаптувати його до європейського правового поля.

Першочерговою проблемою у контексті соціального захисту населення є проведення повномасштабної реформи пенсійної системи, яка повинна здійснюватися за трьома рівнями: солідарної системи пенсійних виплат (перший рівень), системи накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (другий рівень) та системи недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян (третій рівень). Зараз середній рівень пенсій складає біля 40 відсотків прожиткового мінімуму, а розмір максимальної пенсії в 19 разів перевищує контрольну цифру.

Порядок функціонування першого та другого рівнів системи пенсійного забезпечення, а також механізм переходу до обов'язкової накопичувальної системи мають бути визначеними у Законі про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Для удосконалення системи і вирішення проблем і завдань соціального захисту інвалідів важливим стає прийняття нової редакції Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який створить відповідну нормативно-правову базу соціального захисту інвалідів, сформує ефективний організаційно-фінансовий механізм його забезпечення.