Соціальний захист населення в Ємільчинському районі Житомирської області

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ соціального захисту населення України

1.1 Суть та необхідність соціального захисту населення

1.2 Складові елементи сучасної системи соціального захисту населення

1.3 Нормативно-правове регулювання системи соціального захисту населення в Україні

Розділ 2. фінансові аспекти соціального захисту населення в Ємільчинському районі Житомирської області

2.1 Структура та функції Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської РДА

2.2 Порядок фінансування заходів з соціального захисту населення Ємільчинського району

2.3 Аналіз стану фінансового забезпечення соціального захисту населення Ємільчинського району

Розділ 3. Удосконалення системи соціального забезпечення населення в Україні

3.1 Зарубіжний досвід соціального захисту населення та можливість його використання в умовах України

3.2 Оптимізація обсягів і напрямків надання соціальних пільг та гарантій населенню

3.3 Шляхи удосконалення фінансової роботи управління праці та соціального захисту населення

Висновки ТА пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. В умовах ринкової економічної системи спостерігається значна диференціація рівня доходів різних верств населення. Як наслідок, в окремих категорій громадян не вистачає коштів для забезпечення своїх сімей життєво необхідними благами. В таких умовах питаннями забезпечення всім членам суспільства прав та гарантій, встановлених Конституцією України, зокрема на відповідний рівень життя, освіту, охорону здоровя, відпочинок, повинна займатися держава як гарант дотримання конституційних норм щодо прав людини. Відповідно держава здійснює комплекс заходів спрямованих на забезпечення нормальної соціальної обстановки в країні, об'єднаних в рамках соціальної політики держави, яка покликана забезпечити всі потреби особистості.

Проте, сьогодні держава не готова, в умовах економічної кризи, забезпечити виконання програм соціально-орієнтованого спрямування.

Однією з проблем соціального захисту є обмеженість бюджетних асигнувань на соціальні виплати, внаслідок чого встановлюється рівень соціальних гарантій, який не відповідає положенням відповідних нормативно-правових актів.

Актуальність даної теми пов'язана з тим, що соціальна політика України на даний момент недостатньо розвинена, незважаючи на пріоритетність цієї сфери. Перш за все це пов'язано з недостатністю фінансування заходів соціальної політики, так як теперішні розміри фінансування недостатні навіть для того, щоб забезпечити визначені законодавством розміри соціальних гарантій, що пов'язано з надзвичайно обмеженими фінансовими можливостями бюджетів, значною тінізацією економіки, а відповідно значні потоки фінансових ресурсів, які не перерозподіляються через централізовані та децентралізовані фонди, а отже їх частина не використовується на соціальні потреби суспільства.

Еволюцію сучасної економічної думки в галузі теоретичних основ взаємозв'язку розподілу та соціального забезпечення представлено науковою спадщиною Л. Брю, М. Вебера, Дж. Гелбрейта, Р. Даля, Дж.М. Кейнса, Х. Ламперта, А. Маршалла, А. Пігу, П. Самуельсона, М. Фрідмена, Ф.А. Хайека, П. Хейне та інших. Серед сучасних українських вчених-економістів, які внесли істотний вклад у розробку проблеми оптимізації соціального забезпечення гідне місце займають О. Амоша, Н. Анішіна, О. Базилюк, Л. Білоусова, Н. Вітренко, Д. Дема, В. Єременко, Т. Кірян, А. Кощеєв, А. Колот, Т. Косов, Е. Лібанова, В. Мандибура, В. Новіков, В. Онікієнко, Ю. Палкін, О. Рачук. В. Скуратівський, Г. Тарасенко, С. Тютюннікова, А. Ягодка. Теоретичною базою дослідження стали роботи чималої кількості вчених Росії: З. Бербешкіної, Ф. Бурджанова, Н. Грищенка, Н. Денісова, І. Домніної, Є. Капустіна, О. Козловського, Л. Кунельського, Є. Мальгінової, К. Микульського, Л. Ржаніциної, Н. Римашевської, А. Римашевського, В. Роіка, Г. Слезингера. Однак, незважаючи на значну кількість публікацій по різних аспектах соціального захисту населення, серед вчених дотепер не досягнуто єдності у визначенні категоріального статусу соціальних гарантій, організаційно-фінансових джерел, форм та механізму їх реалізації в умовах трансформації економічної науки.

Методологія дослідження та джерела інформації. Теоретичною основою дослідження є наукові розробки класиків економічної теорії, сучасні роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, матеріали міжнародних і українських науково-практичних конференцій. Фактологічну базу досліджень складають законодавчі акти Верховної Ради України, державні програми, документи органів державного управління, матеріали загальноукраїнської та регіональної преси, а також офіційні звітні дані Держкомстату України.

В роботі проаналізовано реальні процеси та взаємозв'язки, що характеризують динаміку соціального захисту в умовах формування ринкових структур різних типів у розвинених країнах і в процесі становлення соціально орієнтованої економіки в Україні. Основоположним методом дослідження є діалектичний спосіб пізнання процесів та явищ, що характеризують закономірності розвитку розподільних відносин взагалі та соціального забезпечення зокрема. Використано також традиційні методи: сходження від абстрактного до конкретного, співвідношення історічного та логічного, системно-структурний аналіз і синтез, абстрагування, систематизація й узагальнення, методи порівняльного, статистичного аналізу.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в подальшому розвитку наукової бази щодо створення умов для формування і реалізації ефективної соціальної політики на основі визначеної стратегії, зокрема в розробці науково-практичних основ забезпечення гарантованого соціального захисту різних категорій населення, які будуть сприяти:

по-перше, підвищенню життєвого рівня населення країни взагалі;

по-друге, відтворенню в Україні соціальної та економічної стабільності;

по-третє, закладенню основ щодо подальшої оптимізації соціального управління.

Структура та обсяги дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Роботу викладено на 95 сторінках друкованого тексту, у тому числі: 11 таблиць, 9 рисунків, список використаних джерел нараховує 62 найменувань. Перший розділ вивчає поняття, напрями соціального забезпечення населення та нормативно-правове регулювання системи соціального забезпечення населення в Україні. Другий розділ аналізує діяльність управління та соціального захисту населення з приводу організації фінансового забезпечення соціального захисту населення в Ємільчинському районі. В третьому розділі розглядаються шляхи удосконалення системи соціального забезпечення населення в Україні на основі вивчення зарубіжного досвіду соціального захисту населення та можливість його використання в умовах України.

Фінансове забезпечення реалізації загальнодержавних програм соціального захисту населення здійснюється на рівні державного бюджету: або шляхом передбачення витрат безпосередньо в державному бюджеті, або через врахування відповідних коштів при розрахунку обсягів субвенції місцевим бюджетам. Нинішній стан економіки держави вимагає ретельніше аналізувати стан соціального захисту населення і розробляти заходи, що сприятимуть установленню раціонального балансу інтересів держави, виробників і споживачів соціальних послуг. Складність при прийнятті рішень у соціальній сфері полягає у необхідності одночасного задоволення критеріїв економічної ефективності й соціальної справедливості.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження фінансування видатків на соціальний захист їх розвитку та структури протягом останніх років, проблем наявних в даній сфері діяльності держави, перспектив розвитку та обґрунтування шляхів поліпшення фінансового забезпечення соціального захисту населення в Україні.

Відповідно до мети роботи були поставленні наступні завдання :

- визначити теоретичні аспекти фінансового забезпечення соціального захисту населення;

- визначити поняття та напрями соціального забезпечення населення;

- проаналізувати діяльність Управління праці та соціального захисту з питань соціального забезпечення населення;

- визначити і економічно обґрунтувати основні шляхи удосконалення системи соціального забезпечення населення в Україні.

Предметом дослідження виступає сукупність теоретичних і практичних аспектів організації фінансового забезпечення соціального захисту населення в Україні, об'єктом дослідження є процес фінансування заходів, спрямованих на соціальний захист і соціальне забезпечення населення Ємільчинського району, Житомирської області.

Розділ 1. Теоретичні аспекти ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ соціального захисту населення України

1.1 Суть та необхідність соціального захисту населення

Поняття «соціальний захист» у нашій країні почало широко вживатися тільки на етапі переходу до ринку і як його атрибут, хоча у різних формах соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Створення сучасних систем соціального захисту в світі було пов'язане з усвідомленням необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків. Багато людей ще й зараз не сприймають термін «соціальний захист» стосовно всього населення, вважаючи, що він стосується лише найбільш нужденних, або, як часто нині висловлюються, незахищених верств населення. Все ж таки дедалі частіше соціальним захистом позначають увесь комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини.

Державний соціальний захист можна розглядати як комплекс організаційно - правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства за конкретних економічних умов.

Організаційно-правові заходи - це створення інститутів соціального захисту і законів, які б керували їхньою діяльністю. Економічні - це створення механізмів перерозподілу доходів, через систему фінансів (податкову систему). Таким чином в економічному сенсі соціальний захист - це система перерозподілу суспільних коштів на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства.

При цьому слід відзначити, що соціальний захист може існувати й існує також поза державними інституціями. Першим, природним інститутом соціального захисту є сім'я. Відповідно, сім'ям, забезпечуючи соціальний захист своїх членів, керується перш за все моральними нормами й традиціями, хоча держава має певний вплив на сім'ю, регулюючи сімейні відносини за допомогою законодавчих актів, наприклад Сімейного кодексу України. Так само, як у суспільстві, всередині сім'ї мають місце трансферти (передача коштів), у грошовій та в натуральній формі. Навіть до настання економічної кризи природною для української сім'ї була підтримка батьків дорослими дітьми і навпаки. Допомога одних членів сім'ї іншим надається як у грошах, так і продуктами харчування, речами домашнього вжитку тощо (тобто натурою). Згідно з Сімейним кодексом України (стаття 75), дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Той із подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має право на утримання (аліменти) за умови, що інший із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Кодексом встановлюється також обов'язок дітей піклуватися про батьків (Глава 17), обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей (Глава 16), а також обов'язок щодо утримання інших членів сім'ї та родичів(Глава 22).

Дедалі більшого значення в соціальному захисті набувають недержавні організації, які створюються на принципах взаємодопомоги та благодійності, їхня діяльність, керована статутними нормами, так само не уникає державного законодавчого регулювання. В Україні прийнято низку законів, які стосуються недержавних благодійних організацій, зокрема Закон України «Про благодійництво та благодійні організації».

Найбільшою недержавною благодійною організацією у багатьох країнах була і залишається церква.

Розглядаючи добробут як мету соціального захисту, слід зазначити, що в людському суспільстві поняття добробуту вельми відносне. У сфері соціального захисту під добробутом розуміють відсутність хвороб і можливість задовольнити основні потреби. Відрізняються потреби жителів міста і села, пенсіонерів та дітей, людей із різним рівнем освіти й соціальним статусом. Сучасні системи соціального захисту мають тенденцію до задоволення специфічних потреб окремих груп населення, що змінюються в часі і просторі. Зазначимо, що матеріальний добробут не є самоціллю, а тільки передумовою створення соціального добробуту - таких умов життя, за яких людина добре почувається, коли вона може фізично і розумово розвиватися. Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Інша мета соціального захисту - підтримання стабільності у суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв'язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю, знаходить вираз у страйках, актах громадської непокори, сутичках між окремими групами населення - відповідає як інтересам окремих людей, так і всього суспільства.

Як уже згадувалося, термін «соціальний захист» вживається віднедавна.

Він прийшов на зміну іншому термінові - «соціальне забезпечення». Термін «соціальне забезпечення» зберігає своє право на існування, проте містить у собі дещо вужче поняття, ніж соціальний захист. За часів радянського соціалізму всі соціальні виплати здійснювалися виключно державою. Тому традиційно під соціальним забезпеченням розуміють переважно державне соціальне забезпечення, тобто таке, яке здійснюється державними органами. Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію нагромадження та розподілу коштів соціального захисту, призначених на соціальну допомогу, виплати з фондів соціального страхування тощо. Соціальне забезпечення включає пенсії та різного роду допомоги - по тимчасовій втраті працездатності, по вагітності і пологах, по догляду за дитиною до трьох років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомога сім'ям, дохід якої менший визначеної межі тощо. Соціальне забезпечення включає також надання допомоги у натуральному вигляді - у формі обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих закладах - будинках-інтернатах та вдома.

Соціальне страхування - наріжний камінь системи соціального захисту, його базовий інститут. Виплати по соціальному страхуванню найчастіше складають найбільшу частину коштів соціального забезпеченню. Основною метою соціального страхування є забезпечення достатнього ступеня компенсації доходу трудящих у випадках втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Через систему соціального страхування здійснюються виплати у випадку загального захворювання; трудового каліцтва і професійного захворювання; по вагітності і пологах; по догляду за хворою дитиною та до досягнення нею трирічного віку; пенсії; допомоги на поховання; компенсація вартості путівок на лікування та відпочинок соціальне страхування виходить за межі соціального забезпечення - воно вирішує також завдання, пов'язані із збереженням та відновленням здоров'я, профілактикою - професійної захворюваності і виробничого травматизму, запобіганням безробіттю.

Саме собою словосполучення «соціальне страхування» означає, що цей вид соціального захисту має ту саму природу, що страхування взагалі. Справді, слово «страхування» означає попередження можливої небезпеки, уникнення певного ризику. Кінцеве призначення страйкування - захист людини від ймовірних матеріальних втрат. Людство завжди прагнуло уникнути негараздів. Не маючи можливості запобігти їм, люди намагалися обмежити згубний вплив небажаних подій. Вважається, що первинні форми страхування виникли у давнину. Зокрема, за часів Вавілонії передбачалось укладання угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнав будь-хто х них унаслідок розбійного нападу, пограбувань, стихійного лиха тощо. Специфічна форма страхування існувала і Україні між чумаками. Зміст її полягав у тому, щоб спільно відшкодовувати збитки потерпілому в дорозі.

1.2 Складові елементи сучасної системи соціального захисту населення

Соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних гарантій, що надає працездатним громадянам рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним і соціально вразливим верствам населення, насамперед інвалідам, пенсіонерам, багатодітним сім'ям - переваги в користуванні суспільними благами, в прямій матеріальній підтримці.

Створенню сучасних систем соціального захисту передували об'єднання трудящих на засадах взаємодопомоги. Профспілки організовували фонди допомоги безробітним, каси взаємодопомоги, медичні каси. Таким чином здійснювався захист безробітних, хворих, літніх людей, вдів та сиріт. Тут слід розрізняти два види взаємодопомоги - таку, коли кошти попередньо не нагромаджуються, і з попереднім нагромадженням. Другий вид має більше спільного із сучасним страхуванням.

Світовий досвід свідчить, що основними видами (галузями) соціального страхування , що забезпечує прийнятний рівень соціального захисту, є:

- страхування пенсій (за віком і по інвалідності внаслідок загальних захворювань та нещасних випадків у побуті і на транспорті);

- страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм і професійні захворювання), що передбачає страхування тимчасової і постійної втрати працездатності;

- страхування на випадок безробіття;

- страхування на випадок тимчасової втрати працездатності через хворобу;

- медичне страхування (відшкодування витрат на медичне обслуговування).

Перед пенсійним забезпеченням стоять три головні мети:

- захист від бідності при настанні старості;

- гарантування певного рівня доходу по завершенні трудової діяльності;

- захист цього доходу від наступного абсолютного й відносного знецінення.

Функцію захисту від бідності пенсійне забезпечення виконує таким чином, що мінімальна пенсія завжди має бути вищою від порога доходу, що дає право на отримання соціальної допомоги. Отже, людина, яка отримує пенсію за віком, не повинна стати клієнтом служби допомоги по бідності.

Що стосується гарантування доходу, то рівень пенсії по закінченню трудової діяльності встановлюється пропорційно сумі заробітку, який отримувався протягом попередніх років. Знецінення пенсій може відбуватися у двох аспектах. Абсолютним знеціненням вважається зниження купівельної спроможності пенсії внаслідок інфляції. Відносне знецінення означає зменшення співвідношення між пенсією та поточною заробітною платою в економіці, тобто коли за умов зростання добробуту молодших громадян добробут пенсіонерів залишається на тому самому рівні.

Захист від інфляції відбувається шляхом індексації (як і для деяких інших видів доходів населення).З цією метою для індексу інфляції встановлюють визначену межу (поріг індексації). Наприклад, коли порівняно з певним моментом часу роздрібні ціни зростають на якусь величину, то після цього пенсії (а може, і якісь інші соціальні виплати, заробітна плата тощо) мають бути підвищені на таку саму величину. Якщо прив'язати середній розмір пенсії до середньої номінальної зарплати, то індексація одночасно враховуватиме два фактори - інфляцію і підвищення життєвого рівня (звичайно, якщо зростання заробітної плати не було повністю інфляційним). Тоді життєвий рівень пенсіонерів ітиме в парі з рівнем зайнятого населення. Це дуже важливий момент у соціальній політиці держави, і співвідношення середньої пенсії та середньої заробітної плати - показник , який завжди відстежується урядом. Проте у фазі економічного спаду, для якого характерне зниження реальної заробітної плати, адаптація пенсій до поточної заробітної плати погіршуватиме становище пенсіонерів. Тому у деяких країнах для захисту пенсій від абсолютного знецінення половини їхньої величини індексується відповідно до інфляції, а половина - згідно з номінальної заробітною платою або з рівнем грошових доходів населення. Зокрема, у Болгарії поріг індексації складає 2%, а адаптація пенсій до рівня загального добробуту відбувається за допомогою однакових для всіх компенсаційних виплат, у Люксембурзі пенсія також індексується згідно зі зростанням цін та заробітної плати. У Данії, Німеччині, Нідерландах розмір пенсій та інших соціальних виплат прив'язується до рівня середньої заробітної плати, а у Франції, Португалії, Великій Британії - до зростання споживчих цін.

Що стосується допомоги малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, допомоги сім'ям із неповнолітніми дітьми, то ці види соціального захисту не пов'язані з трудовою діяльністю, не є страховими за своєю природою і забезпечуються переважно через систему державної соціальної допомоги та інші державні соціальні програми, що фінансується з бюджету.

За сучасних умов високого ступеня диференціації доходів трудящих цілком природно, що поряд з обов'язковим існує добровільне страхування, де страхувальниками виступають як роботодавці, так і самі трудящі. Питання про добровільне (додаткове) страхування повинно вирішуватися в кожному конкретному випадку за посередництвом колективних договорів або індивідуально.

Страховий захист від небезпек на виробництві має свої характерні особливості та завдання, які історично виділили цей вид страхування в окрему галузь. Нині цей вид страхування, поряд з працівниками, які зайняті на роботах з важкими, шкідливими і небезпечними умовами праці, охоплює працівників усіх сфер економічної діяльності - найманих працівників фізичної та розумової праці, домашніх слуг, надомників, тимчасових працівників, членів сім'ї, зайнятих на сімейних підприємствах, а також учнів.

Цей вид страхування поряд із виплатами, призначеними на відновлення втраченого заробітку, забезпечує організацію та оплату медичної допомоги і лікування постраждалих на виробництві; широкий спектр послуг щодо медичної, професійної та соціальної реабілітації осіб, які втратили працездатність; систему заходів щодо попередження нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Грошові виплати поділяються на допомоги по тимчасовій втраті працездатності , пенсії по інвалідності, пенсії по втраті годувальника. Термін виплати допомоги по тимчасовій втраті працездатності визначається так само, як і при загальному захворюванні, однак список професійних захворювань затверджується законодавчим шляхом. Пенсійне забезпечення за цим видом страхування здебільшого створює вищий рівень відновлення доходу, ніж за пенсійного забезпечення по інвалідності внаслідок загального захворювання.

На відміну від деяких інших видів страхування, внески по цьому виду сплачують, зазвичай, лише роботодавці. Працівники й держава не беруть участі у створенні страхових фондів. Страхові тарифи не є одноманітними й фіксованими для всіх галузей і підприємств. Головний критерій - рівень професійного ризику в галузі та на підприємстві, який визначається відповідно до емпіричних даних щодо кількості нещасних випадків та професійних захворювань, ступеня втрати працездатності та рівня виробничої безпеки.

Страхування на випадок безробіття має багато спільного з попереднім видом страхування, тому що його кошти спрямовуються як на безпосередню компенсацію втраченого заробітку, так і на заходи щодо запобігання безробіттю. Останні - програми зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів, сприяння створенню нових робочих місць тощо. Проте, на відміну від страхування нещасних випадків, тариф у страхуванні по безробіттю - єдиний для усіх галузей. Це відповідає природі ринку робочої сили, де відбувається її постійний міжгалузевий рух. Кошти страхування по безробіттю формуються за рахунок внесків роботодавців, працівників і держави. Участь держави полягає також у відшкодуванні частини або повного обсягу витрат за окремими програмами, наданні субсидій на покриття дефіциту фонду страхування тощо.

Грошові виплати у системі страхування по безробіттю мають не тільки відшкодовувати втрачений заробіток, а й стимулювати до пошуку роботи. Тому вони завжди мають обмежений термін надання. Якщо безробітний не знайде роботу протягом цього терміну, він може сподіватися на допомогу вже з бюджетних коштів, а не з фонду соціального страхування. Розмір допомоги по безробіттю визначається або у відсотках до попереднього заробітку, або у твердій сумі. При цьому іноді враховується сімейний статус безробітного. Запроваджуються також додаткові обмеження щодо максимального розміру допомоги.

Виплати цьому виду страхуванню мають подвійний характер. По-перше, підлягає відновленню дохід, втрачений внаслідок тимчасової непрацездатності; по-друге, надаються кошти на оплату лікарняних послуг. Право на допомогу в деяких країнах виникає одразу, щойно застрахований стає членом страхового фонду. В інших країнах право виникає при наявності певного страхового і трудового стажу, які здебільшого не збігаються за тривалістю.

У рамках цього виду страхування в деяких країнах сплачується також допомога по вагітності й пологах. У цьому випадку розмір допомоги такий самий, як і по хворобі, або вищий. Період виплати допомоги триває у різних країнах по-різному: від 5 до 9 місяців.

У більшості країн застраховані, крім регулярних страхових внесків, із своїх коштів оплачують певну частку вартості медичних послуг (лікування зубів, ліки і рецепт на них, перша консультація у спеціаліста, протезування, деякі види лікування, обстеження, аналізи). Тарифи на медичні послуги встановлюються згідно з угодами між асоціаціями медичних працівників та лікарняними касами. Відповідальний за внески у фонди медичного страхування розподіляється між роботодавцями та працівниками або в однаковій пропорції або (що ширше розповсюджено) частка роботодавців перевищує частку працівників. Особи не найманої праці відраховують на медичне страхування за вищим тарифом, ніж наймані працівники. У той самий час для осіб не найманої праці з низькими прибутками передбачено державні субсидії. У зв'язку з неповним покриттям оплати медичних послуг фондами обов'язкового страхування в деяких країнах широкого розповсюдження набули системи добровільного медичного страхування та товариства взаємодопомоги.

Медичне страхування базується на надзвичайно високому ступеневі солідарності між соціальними групами з різним рівнем доходу та різного віку. Справді, внески на медичне страхування сплачують навіть ті, хто майже ніколи не хворіє, і ці внески їм не повертаються.

Так само, як соціальне забезпечення не є тотожним соціальному захистові, не збігаються також поняття соціального страхування та соціального забезпечення. Соціальне страхування виходить за межі соціального забезпечення у частині профілактики настання страхових випадків (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Співвідношення та взаємопроникнення соціального страхування і соціального забезпечення

Адже з усіх соціальних ризиків, які охоплює соціальне страхування, тільки настання похилого віку є невідворотною подією. Крім безпосередньої компенсації втраченого заробітку та коштів, витрачених на лікування, кошти соціального страхування використовуються на запобігання хворобам (загальним та професійним) і нещасним випадкам на виробництві, оздоровлення працівників, професійне навчання та перенавчання з метою запобігання безробіттю та скорочення його тривалості. З другого боку, частина коштів соціального забезпечення формується і розподіляється не за страховим принципом, тобто без зв'язку зі ступенем ризику та сплатою внесків. Зокрема, соціальна допомога різних видів, соціальне обслуговування за місцем проживання та у спеціалізованих закладах не мають страхової природи.

1.3 Нормативно-правове регулювання системи соціального захисту населення в Україні

Основним призначенням державних цільових фондів є забезпеченнясоціального захисту населення шляхом виплат пенсій, субсидій, фінансуванню інфраструктури, а також фінансування природоохоронних заходів та сприянню розвиткові національного виробника шляхом розміщення мобілізованих де фондів ресурсів у національну економіку (у тому числі шляхом фінансування кредитування, надання субсидій). Створення та діяльність цільових фондів регулюється відповідними законами та нормативно-правими актами прийнятими на виконання таких законів. Кошти, що мобілізуються до цільових фондів, необхідні державі як гарантія постійного та реального фінансового забезпечення фінансування певних її потреб та завдань, що мають особливе значення і гарантуються законодавством, в першу чергу Конституцією України.

З 2001 р., з моменту набрання чинності Бюджетного кодексу Українистворення позабюджетних фондів органами державної влади, органами владиАвтономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається (ч. 4ст. 13).

Правові засади організації та діяльності Пенсійного фонду України. Правовий статус Пенсійного фонду України визначається Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121/2001. Відповідно до Указу Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Пенсійного фонду є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

- забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

- ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення у межах своєї компенсації контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Бюджет Пенсійного фонду України формується за рахунок : збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачується підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами в порядку, визначеному законодавством; коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів; коштів, що надходять за регрес ними вимогами; добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян; сум пені, фінансових санкцій, штрафів, передбачених за порушення порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; банківських кредитів; інших не заборонених законодавством надходжень. Бюджет Пенсійного фонду України щороку затверджує Кабінет Міністрів України. Правові засади справляння збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначаються законами України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України, та прийнятою Правлінням Пенсійного фонду Інструкцією на виконання визначених завдань та функцій Фонду.

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Об'єктом оподаткування виступає фонд оплати праці роботодавця, розмір сукупного оподаткованого доходу, вартість договорів на відчуження майна, інші об'єкти залежно від виду діяльності, організаційно-правової форми платника збору та наявності найманих працівників.

Ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів. Основна ставка становить 32% фактичних витрат на оплату праці працівників.

Сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється відповідно до законів України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Законодавство передбачає порядок застосування заходів відповідальності щодо нарахування і сплати збору. Відповідальність за повноту і своєчасність сплати штрафних санкцій несуть керівники підприємств, установ, організацій та громадяни - платники збору. Стягнення фінансових санкцій визначається аналогічно Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними фондами».

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття являє собою систему прав, обов'язків і гарантій, що передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Видами забезпечення за чинним законодавством є:

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомога по частковому безробіттю;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Правові засади здійснення соціального страхування визначаються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, який набрав чинності з 1 січня 2001 р.

Функції управління страхуванням на випадок безробіття, справляння збору та акумуляції страхових внесків, здійснення контролю за використанням мобілізованих коштів, надання соціальних послуг тощо покладено на Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Формування коштів Фонду здійснюється за рахунок: страхових внесків страхувальників (роботодавців, застрахованих осіб); асигнувань з державного бюджету; сум фінансових санкцій за порушення соціального законодавства; благодійних внесків підприємств, установ, організацій та фізичних осіб тощо.

Розмір страхових внесків встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердження Державного бюджету України на поточний рік.

Від сплати страхових внесків звільняються: застраховані особи на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком та застраховані особи в частині отриманої допомоги по частковому безробіттю.

Розміри страхових внесків встановлюються на календарний рік:

- для роботодавця - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників (що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, в тому числі в натуральній формі), які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

- для найманих працівників - у відсотках до сум оплати праці (що включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні і компенсаційні виплати, в тому числі в натуральній формі), які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

- для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, у тому числі фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, та інших осіб, передбачених законодавством - у відсотках до сум оподаткованого доходу (прибутку).

Правові засади проведення соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань визначаються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», підзаконними актами, прийнятими на їх виконання.

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Законодавство встановлює категорії громадян, які підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку (у тому числі особи, які працюють за умови трудового договору (контракту), учні та студенти навчальних закладів та ін.).

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на основі статуту, який затверджується її Правлінням.

Забезпечення в Україні соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів є одним з актуальних питань сучасної соціальної політики уряду та парламенту країни.

В Україні в 2002 р. вперше було підготовлено Державну доповідь «Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами», яка дала змогу здійснити кількісну та якісну оцінку сучасного стану справ у цій сфері, визначила перспективи та шляхи розв'язання цілої низки питань, що стосуються інвалідів.

Парламент у березні 2003 р. ратифікував Конвенцію про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ухвалену Генеральною конференцією Міжнародної організації праці в Женеві 12 червня 1983 р. (Закон України від 6 березня 2003 р. № 624-4).

На виконання Указу Президента України від 18.12.2007р. №1228/2007

«Про додаткові невідкладні заходи щодо створення умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» було розроблено Національну доповідь «Про становище інвалідів в Україні».

Останнім часом спостерігається істотне зростання рівня бюджетного забезпечення програм соціальної підтримки інвалідів, хоч і досі він не досяг необхідного мінімуму, а наявні показники рівня соціальної захищеності цієї категорії населення не відповідають вимогам сьогодення та життєвим потребам інвалідів.

Основними джерелами фінансування програм та заходів соціального захисту інвалідів є державний бюджет, Фонд соціального захисту інвалідів, місцеві бюджети, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Пенсійний фонд України, [62,с.5].

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що роботу з соціальної захищеності інвалідів фінансує Фонд України соціального захисту інвалідів (ст. 10). Положення про Фонд затверджене Кабінетом Міністрів України.

Порядок застосування заходів відповідальності визначається постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» від 28 грудня 2001 р. № 1767.

Фінансування видатків відділень Фонду здійснюється відповідними територіальними органами Державного казначейства на підставі кошторисів доходів і видатків цих відділень, що розробляються і затверджуються виконавчою дирекцією Фонду в межах загального кошторису доходів та видатків відділень Фонду, затвердженого Мінпраці. У кошторисах обов'язково передбачаються видатки відділень Фонду на судові витрати, а також кошти, необхідні для організаційно-технічного забезпечення здійснення Фондом функцій реєстрації та обліку підприємств, контролю за надходженням сум штрафних санкцій.

Розділ 2. фінансові аспекти соціального захисту населення в Ємільчинському районі Житомирської області

2.1 Структура та функції Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської РДА

Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської райдержадміністрації є структурним підрозділом Ємільчинської районної державної адміністрації, що утворюється головою цієї адміністрації, підзвітним і підконтрольним голові райдержадміністрації та відповідно головному управлінню праці та соціального захисту населення обласної держадміністрації.

Управління в своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці, розпорядженнями голови райдержадміністрації, наказами начальника головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, а також положенням про управління.

Основними завданнями управління є:

- забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю, зайнятість, пенсійне забезпечення, соціальний захист населення;

- контроль за правильністю надання державної соціальної допомоги, субсидії, інших соціальних та компенсаційних виплат, цільовим використанням коштів державного бюджету, спрямованих на цю мету;

- здійснення контролю за призначенням та виплатою пенсій, проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи;

- призначення та виплата соціальної допомоги , встановлених законодавством, надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;

- участь у межах своєї компетенції у здійсненні комплексних програм поліпшення обслуговування інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, а також громадян похилого віку та сприяння всебічного розвитку соціального обслуговування за місцем їх проживання; забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння здобуттю ними освіти і кваліфікації на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям;

- удосконалення практики заміни пільг на адресну грошову допомогу;

- здійснення заходів, що покладені на управління як на головного розпорядника коштів місцевого бюджету щодо виконання державних програм.

Управління відповідно до покладених на нього завдань:

1). Забезпечує реалізацію заходів, спрямованих на посилення мотивації до праці, удосконалення її організації, оплати та нормування;

2). Здійснює державний контроль за охороною праці, додержанням законодавства про соціальний захист населення, своєчасну і не нижче визначеного державного мінімального розміру виплату заробітної плати;

3). Організовує роботу з надання пільг інвалідам, ветеранам війни та праці, забезпечує надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;

4). Забезпечує надання адресної цільової грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, а також сім'ям з дітьми;

5). Здійснює в установленому порядку компенсаційні виплати інвалідам на бензин, технічне обслуговування та ремонт автомобіля, транспортне обслуговування інвалідів, а також вартості санаторно-курортного лікування;

6). Приймає документи, на підставі яких призначає допомогу, формує базу даних одержувачів соціальної допомоги за категоріями сімей та видами допомоги;

7). Забезпечує цільове використання бюджетних асигнувань, передбачених на соціальний захист населення;

8). Організовує роботу головних державних соціальних інспекторів та соціальних інспекторів; встановлює статус ветеранів війни, ветеранів праці, чорнобильців, створює архівну базу особових справ пільговиків; веде персоніфікований облік осіб, які мають право на пільги; створює мережу і організовує роботу територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів, контролює якість та своєчасність надання соціальних послуг.

Очолює управління начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади головою райдержадміністрації за погодженням відповідно з начальником головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації.

Начальник управління здійснює керівництво діяльністю управління, несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань, визначає ступінь відповідальності заступників начальника управління, керівників його структурних підрозділів; подає на затвердження голові районної держадміністрації кошторис доходів та видатків і штатний розпис управління; розпоряджається коштами у межах затвердженого кошторису витрат на утримання управління; призначає на посади та звільняє з посад працівників управління, видає у межах своєї компетенції накази, організовує та контролює їх виконання.

Управління утримується за рахунок коштів державного бюджету. Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників та видатки на утримання управління в межах виділених асигнувань визначає голова райдержадміністрації.

З метою оптимізації діяльності управління праці та соціального захисту населення в його складі створюються структурні підрозділи . Начальник управління затверджує структуру управління , положення про структурні підрозділи управління і функціональні обов'язки його працівників,[41,с.2--4].

Ефективна робота Ємільчинського управління праці та соціального захисту населення перш за все залежить від забезпеченості трудовими ресурсами. Загалом в управлінні працює 46 чоловік. Зміни кількості персоналу в управлінні праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації за 2007-2009 роки наведено в таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Кадровий склад Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації

Назва відділу (підрозділу)	Кількість працівників за штатним розписом	2009 р.у % до 2007 р.
	2007 р.	2008 р.	2009 р.
Апарат управління	4	4	3	75,00
Бухгалтерія	1	2	2	2,0р
Відділ субсидій , допомог та соціальних компенсацій	12	13	13	108,33
Підрозділ соціальних інспекторів	1	1	1	100,00
Підрозділ по контролю за призначенням і виплатою пенсій органами Пенсійного фонду	1	1	1	100,00
Підрозділ з питань обслуговування інвалідів, Ветеранів війни та праці	1	1	1	100,00
Відділ(підрозділ) з питань праці	3	4	4	133,33
Відділ персоніфікованого обліку, пільг, компенсаційних виплат пов'язаних з аварією на ЧАЕС	18	17	17	94,44
Господарсько- обслуговуючий відділ	3	3	3	100,00
Всього	44	46	46	104,54

Таким чином, як видно з табл. 2.1, чисельність персоналу в Ємільчинському управлінні праці та соціального захисту населення у 2009 році в порівнянні із 2007 роком збільшилася на 2 чоловіки, або на 4,54%. Це пов'язано із введенням до штатного розпису, більшої кількості спеціалістів з питань соціального забезпечення населення, покладанням нових функціональних обов'язків та збільшенням об'єму роботи в управлінні.

З метою характеристики фінансового забезпечення діяльності установи та основних напрямків витрачання коштів проведемо аналіз надходжень і видатків УПСЗН Ємільчинської райдержадміністрації в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Оцінка надходжень і видатків по УПСЗН Ємільчинської РДА, грн.

Показники	2007р.	2008р.	2009р.	2009 р. до2007 р.
				+/-	%
Надходження
Всього із загального фонду бюджету	765490	1138357	1077085	311595,00	140,70
Видатки
Заробітна плата	518860	796550	794940	276080,00	153,00
Нарахування на заробітну плату	187828	254551	249339	61511,00	132,00
Придбання предметів, матеріалів, оплата послуг	38700	67003	13272	-25428	34,00
Предмети, матеріали, обладнання, інвентар	15300	34695	1274	-14026,00	8,00
Оплата транспортних послуг	8900	17542	3879	-5021,00	43,00
Поточний ремонт обладнання, інвентаря, будівель	4900	2000	-	-	-
Послуги зв'язку	8800	11620	7132	-1668,00	81,00
Оплата інших послуг та інші видатки	800	1146	987	187,00	123,00
Відрядження	5700	9594	3860	-1840,00	67,00
Оплата комунальних послуг та енергоносіїв	14400	10658	15672	1272,00	108,00
Оплата електроенергії	5800	6098	7572	1772,00	130,00
Оплата природного газу	8100	3960	7900	-200,00	97,00
Оплата інших комунальних послуг	500	600	200	-300,00	40,00

Як бачимо, надходження коштів для фінансування діяльності установи із загального фонду бюджету за досліджуваний період суттєво збільшилось (на 40,70 %). Ці кошти були використані згідно цільового призначення, при цьому мало місце значне збільшення видатків на виплату заробітної плати та нарахування на неї ( 53,00% та 32,00% відповідно), на оплату електроенергії

( на 30,00%.) та на оплату деяких інших послуг. Позитивно, що протягом 2009 (кризового) року було досягнуто певної економії коштів - найбільше за такими статтями витрат, як предмети, матеріали, обладнання на -92%; відрядження - 33,00%, поточний ремонт обладнання, інвентаря, будівель; оплата транспортних , комунальних послуг та послуг зв'язку.

Для виконання поставлених перед управлінням праці завдань важливе значення має його матеріальна база, її стан та контроль за використанням наданих коштів. З цією метою проаналізуємо склад і структуру майна УПСЗН Ємільчинської райдержадміністрації (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Склад і структура активів УПСЗН Ємільчинської райдержадміністрації

Активи	2007р.	2008р.	2009р.
	грн.	%	грн.	%	грн.	%
1.Необоротні активи:
Основні засоби
Залишкова вартість	38361,9	6,25	20893,0	21,65	17364,00	12,61
Знос	90748,1	х	108217,0	х	111746,00	х
Первісна вартість	126764,9	х	129110,0	х	129110,00	х
Інші необоротні матеріальні активи
Залишкова вартість	45747,14	3,23	50859,65	52,71	25236,65	18,33
Знос	х	х	х	х	25233,00	х
Первісна вартість	45747,14	х	50859,65	х	50469,65	х
2.Оборотні активи:
Матеріали і продукти харчування	15194	14,36	24474,56	25,6	3568,40	2,59
Дебіторська заборгованість, в т.ч.	6517,95	6,16	265,88	0,27	91540,52	66,47
Розрахунки з замовниками	6517,95		-	-	-
Розрахунки за спец. видами	-	-			-
Розрахунки за іншими операціями	-	-	265,88		91540,15
3.Витрати
Видатки держбюджету					-
Видатки місцевого бюджету	-		-		-
Баланс	105821,0	100,00	96493,09	00,00	137709,57	100,00

За даними табл.2.3 можна зробити висновок про те, що у 2009 р. забезпеченість установи основними засобами погіршилась порівняно з 2007 р. Так, основні засоби за їх залишковою вартістю зменшилися у 2009 році в порівнянні з 2007 у 2,2 рази, (або на 20,99 тис. грн.) , ступінь їх зносу дуже високий -86,55 % від первісної вартості в 2009 р.

Значну питому вагу в структурі активів установи займають інші необоротні матеріальні активи (18,33 % від загальної суми в 2009 р.), до складу яких відносять малоцінні необоротні матеріальні активи . Вартість їх у 2009 році значно зменшилася.

Що стосується оборотних активів, їх питома вага у загальній вартості майна суттєво зменшилась у 2009 р. порівняно з 2007 р. (у 4,25 рази) переважно за рахунок зменшення витрат на придбання матеріалів.