Зміст

Вступ

1. Визначення масштабів бідності населення в Україні та основні механізми подолання бідності

1.1 Стратегічні напрямки подолання бідності

1.2 Соціальний захист малозабезпечених громадян, людей похилого віку та інвалідів

2. Законодавчі основи програми житлових субсидій та їх застосування у практичній діяльності

2.1 Основні принципи та структура Програми житлових субсидій

2.2 Дослідження механізмів захисту малозабезпечених груп населення в соціальній роботі на прикладі житлових субсидій

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Розбудова вільного демократичного суспільства і ринкової економіки передбачає перерозподіл і вирівнювання грошових доходів як основу соціальної політики держави. Уряд і парламент мають здійснювати свою діяльність, виходячи з головного - від людини, від її зарплати, пенсії , освіти , стану здоров”я, умов дозвілля, задоволення духовних потреб.

Нині валові показники народного добробуту свідчать про здорові тенденції економічного зростання. Однак їх результатами скористалася лише невелика частина населення, тому бідність залишається в Україні найгострішою проблемою. Серед заходів Стратегії подолання бідності створення дійової системи адресної соціальної допомоги в основу якої держава закладає справедливий розподіл „суспільних дивидентів” від зростання виробництва, збільшення надходжень до бюджету в інтересах незаможних та з середнім достатком громадян стає безумовним пріоритетом урядової соціальної політики.

Саме тому, що проблема соціальної незахищеності на сучасному етапі, в Україні, дуже актуальна і не достатньо розроблена, досліджена і вивчена, нами була обрана тема дипломної роботи „Механізми захисту малозабезпечених груп населення в соціальній роботі”.

Проблеми соціальної незахищеності населення вивчають науковці різних країн світу: соціологи, психологи, педагоги, демографи, статисти та інші.

При написанні нашої дипломної роботи, ми користувалися працями як вітчизняних, так і зарубіжних авторів.

Широко розкрив проблему бідності і вказав на вплив її на формування і розвиток держави В.А.Васильєв, у своїй праці „Как метить «черту бедности». Серед українських авторів слід відмітити роботи Звєрєвої, Коваль, Котькот, Хлєбнік, які досліджували причини і проблеми низького рівня життя та поширення бідності в Україні і розробили методичні рекомендації усуненню і профілактики даної проблеми. Також при дослідженні даної теми ми користувалися Указом Президента України, Постановами Кабінету Міністрів, Конституцією і законами України.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є малозабезпечені, соціально вразливі верстви населення.

Предметом дослідження є причини виникнення бідності, проблеми з якими стикаються малозабезпечені групи населення в повсякденному житті, особливості їх побуту, а також їх психологічний стан і моральні цінності.

Метою нашого дослідження є вивчення і аналіз механізмів захисту малозабезпечених верств населення, які діють на сьогодні в Україні в соціальній роботі, а також дослідження діяльності структури організацій, які забезпечують соціальний захист незахищених верств населення.

Виходячи з предмету і мети дослідження, нами були поставлені наступні завдання:

а) ознайомитися з державними соціальними гарантіями та дослідити і проаналізувати основні етапи Стратегії подолання бідності в Україні ;

б) розглянути основні види адресної соціальної допомоги;

в) проаналізувати соціальну політику держави щодо малозабезпечених громадян, людей похилого віку та інвалідів;

г) ознайомитися і розглянути основні принципи та структуру Програми житлових субсидій;

д)дослідити, проаналізувати основні механізми захисту малозабезпечених громадян в соціальній роботі на Україні.

Гіпотеза дослідження. Якщо соціальний захист малозабезпеченого населення проводити комплексно, то можна покращити рівень матеріального забезпечення сім'ї.

При написані дипломної роботи ми використовували наступні теорії соціальної роботи:

1. теорії індивідуальної соціальної роботи;

2. теорії групової соціальної роботи.

В процесі роботи ми користувалися такими методами як:

соціально-економічні методи роботи, за допомогою яких спеціалісти соціальної роботи впливають на матеріальні і моральні, національні, сімейні і інші соціальні потреби населення; аналіз, синтез, аналіз документів, узагальнення, спостереження, опитування.

Дослідницька та експериментальна робота проводилась у управлінні праці і соціального захисту населення Рівненської державної адміністрації м. Рівного.

Дослідження проводилося в три етапи

Перший етап включав вивчення теоретичних основ проблеми вивчення мети, об'єкту, предмету дослідження, вивчення законодавства, формування гіпотези, складання програми констатуючого і формулюючого експерименту.

На другому етапі проводилась дослідницько-експериментальна робота, спрямована на перевірку та ефективність вибраних нами механізмів захисту малозабезпечених груп населення.

На третьому етапі здійснювався аналіз результатів експерименту, формулювали висновки і розробляли рекомендації.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому розроблена спроба з'ясувати можливості механізмів захисту малозабезпечених груп населення, показано ступінь впливу розроблених механізмів на захист населення.

Теоретична значущість дослідження полягає в обґрунтуванні можливості застосування дібраних нами механізмів захисту малозабезпечених груп населення.

Практична значущість полягає в застосуванні механізмів захисту малозабезпечених груп населення в службах соціального захисту населення.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі доповідей на науково-практичних конференціях Відкритого Міжнародного університету розвитку людини „Україна” Рівненської філії.

1. Визначення масштабів бідності населення в Україні та основні механізми подолання бідності

1.1 Стратегічні напрямки подолання бідності

Нині в Україні система соціального захисту населення перебуває в стадії встановлення і розвитку : тривають пошуки її оптимальної структури, формування основних функцій, провідних напрямків діяльності на різних рівнях, відпрацювання економічно-фінансових, організаційно-технічних засобів і важелів підтримки соціально-вразливих верств населення та окремих громадян. За останні роки набули розвитку нові підходи до вирішення проблеми малозабезпечених верств населення, спрямовані на забезпечення їх соціальних гарантій залежно від майнового стану та доходів сім ї, посилення адресної державної підтримки та контролю за використанням державних коштів.

Після проголошення незалежності України розпочато створення національної системи соціального захисту і забезпечення населення.

Закладаються основи правової і нормативної бази соціального захисту населення, вироблено механізми, які, виходячи з реальних можливостей економіки, забезпечення дотримання державних гарантій щодо:

- реалізації прав громадян на працю і на допомогу по безробіттю;

- оплату праці та мінімального розміру заробітної плати;

- підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;

- надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім ям, які виховують дітей;

- матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

Реалізація та фінансування заходів діючої системи соціального захисту населення спираються переважно на державну управління і забезпечення. Це справляє враження їх безплатності, породжує утриманські настрої та вимоги збільшення видатків з бюджету на соціальні виплати.

За останні роки питома вага виплати на соціальні потреби у валовому національному продукті підвищилось майже вдвічі, що стало однією з причин незбалансованості державного бюджету, посилення інфляційних процесів.

Поглиблення економічної реформи насамперед рівноправне існування різних форм власності, свобода підприємництва, вільний вибір виду зайнятості, лібералізація цін, регулювання оплати праці через тарифні угоди створюють принципово нову соціально-економічну ситуацію і зумовлюють необхідність вироблення адекватного механізму соціального забезпечення населення.

Система соціального забезпечення населення повинна будуватися таким чином, щоб не породжувати зрівнялівки і утриманських настроїв при розподілі та споживанні життєвих благ, не послаблювати дієвості мотивів і стимулів до праці, а створювати умови для їх найповнішого виявлення.

В основу реорганізації діючої системи соціального забезпечення необхідно покласти такі головні принципи:

1. Соціальне забезпечення поширюється тільки на громадян, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних осіб.

На громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів поширюються лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь.

2. Диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріального добробуту.

В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян має стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. Тому для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їх основних прав у галузі праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.

Для непрацездатних громадян гарантується матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування за рахунок соціального страхування і виплат з державного та місцевих бюджетів.

Як для працездатних, так і для непрацездатних громадян забезпечується диференційована за групами населення підтримка рівня їх доходів в умовах інфляційних процесів.

3. Перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами.

Держава має забезпечувати за рахунок бюджетних кошт лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і, насамперед, найменш соціально захищених громадян. У зв'язку з роздержавленням і приватизацією житлово-комунального господарства, закладів освіти і культури соціальні гарантії громадян на послуги цих галузей визначатимуться відповідними актами законодавства.

4. Визначення рівня соціальних гарантій на підставі соціальних нормативів.

Найважливіші нормативи - рівень прожиткового мінімуму, мінімальні розміри заробітної плати і пенсій, а також розміри соціальної допомоги повинні затверджуватись державою.

5. Відповідність форм соціального забезпечення населення ступеню розвитку ринкових відносин в економіці.

Цим принципам найбільш відповідає система конкретних форм соціального забезпечення населення, що включає:

матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або постійної непрацездатності;

соціальну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам;

підтримання рівня життя в умовах зростання споживчих цін;

компенсації і пільги громадянам, які потерпіли від техногенно-екологічних та природних катастроф.

Керуючись у практичній діяльності соціальної роботи вище перерахованими принципами потрібно врахувати базовий державний соціальний стандарт - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, і на основі якого визначаються державні соціальні стандарти і гарантії у сфері доходів населення житлово-комунального, житлового, соціально-культурного обслуговування, освіти і охорони здоров”я.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини збереження його здоров'я, наборів продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

На сьогодні до числа соціальних гарантій відносять:

- права, гарантовані конституцією: на працю і пільги, що пов'язані з її умовами, на освіту і медичне обслуговування, на відпочинок і місце проживання;

- права, встановленні законодавчими і нормативними актами: мінімальну заробітну плату, рівень пенсійного забезпечення, стипендій.

Необхідно не лише зберегти ці гарантії, але і доповнити їх новим змістом. Вже до кінця перехідного періоду повинно отримати своє правове забезпечення: право на власність і доходи від неї, право на допомогу при незайнятості, право на професійно-кваліфікаційний мінімум оплати праці, право малозабезпеченим громадянам на соціальну підтримку суспільства. Ці гарантії повинні забезпечувати прожитковий мінімум всіх громадян України.

Методи соціального захисту в нових умовах повинні будуватися на основі соціальних нормативів, що являють собою науково-обгрунтовані показники рівня потреб різних благ і послуг, розміру грошового доходу і інших умов життєдіяльності населення. Головним серед соціальних нормативів являється мінімальний бюджет потреб. Він являє собою систему соціальних нормативів, що виражають склавшись в суспільстві уявлення про мінімальний суспільно-необхідний рівень потреб, що задовольняли б найбільш необхідні потреби. Його загальний об'єм відповідає рівню національного доходу, який дає можливість задовольнити потреби в харчуванні на рівні мінімальних фізіологічних норм споживання, покриваючих енергійні витрати і потреби організму в основних харчових продуктів, необхідних для життєдіяльності дорослих і для росту і розвитку дітей. Доходи також повинні бути достатніми для забезпечення мінімальних потреб і необхідних предметів одягу, взуття, предметів культурно-побутового призначення, для головних послуг.

Традиційно технології розроблення мінімального бюджету потреб формувалися на суто стратегічних, нормативно-стратегічних і суто нормативній базі,

Базовою інформацією для розрахунку норми споживання продуктів харчування являлися „Фізіологічні норми споживання продуктів харчування для різних груп населення”, що були розроблені науковою радою при Президіями АМН. Ці норми розраховувалися по основних харчових властивостях: білках, жирах, вуглеводів, незамінних амінокислотах, мікроелементах, вітамінах. Розрахунки проводилися для різних статевих і вікових категорій населення, а також п'яти груп інтенсивності і важності праці з розподіленням професій (найбільш поширених) по цих групах.

Мінімальний соціальний бюджет - нормативна основа системи соціального захисту.

Перш за все, об'єм мінімального споживчого бюджету є тією границею, котра виділяє рівень малозабезпеченості. Всі особи, рівень доходу яких нижче його, автоматично повинні бути об'єктами соціального захисту і мати право на допомогу так як вони попадають в категорію бідності.

Бідність - це стан, визнаний недостатніми матеріальними ресурсами протягом певного проміжку часу і в такому ступені, що ведення нормального способу життя і наявність умов життя, які являються звичними, або в крайньому разі, приймаються суспільством, стають неможливими.

Межа бідності - мінімальний рівень реальних доходів, дозволяючий громадянам даної держави в даний період часу при даному рівні цін покривати витрати на задоволення самих головних матеріальних потреб, тобто забезпечити прожитковий мінімум. Тобто мінімальний склад продуктів харчування, промислових товарів і послуг, необхідних для забезпечення основних фізіологічних потреб людини.

Довгий час феномену бідності взагалі не приділяли уваги. Нерегулярну оцінку масштабів бідності можна дати лише починаючи з 1975 року, коли біла введена допомога малозабезпеченим. Саме тоді держава встановила поріг бідності, об'явивши критерієм у перевірці нужденності душовий дохід в сім'ї.

Необхідно відмітити, що на сьогоднішній день виміряти бідність дуже важко. Немає чіткої інформації про житлові умови, наявності засобів довгострокового використання, реальні доходи і т.д. Наприклад, на думку В.Б.Медвєдєва, виділяється три рівні вимірювання бідності:

а) діюча статистична модель - визначення бідності кількісним методом за прийнятими нормами;

б) розширена модель статистичного аналізу; в) ти пічні фактори ризику, що підлягають статистичному аналізу.

в) технічні фактори ризику, що підлягають статистичному аналізу.

Проблема бідних - одна із самих важких для будь-якої держави. З однієї сторони, ступінь цивілізованості країни прямо визначається тим, наскільки терпимі умови існування вона може забезпечити своїм незахищеним групам населення. З другої - надмірна опіка про бідних послаблює стимули до праці найбільш працездатних і працелюбних громадян і погрожує зниженням загального рівня економічного розвитку країни. Це реальне протиріччя економіці.

На даний час в Україні однією з найгостріших проблем є бідність. Саму тому подолання бідності - першочергове завдання , що визначено і програмою дій Уряду і Стратегією подолання бідності, яка затверджена Президентом України 15 серпня 2001 року.

В основу Стратегії подолання бідності лягли принципи, які мають стати гарантом забезпечення економічного зростання, підвищення рівня продуктивності зайнятості населення та втілення в життя заходів щодо блокування найгостріших проявів бідності, реформування системи соціальної підтримки населення шляхом консолідації всіх соціальних програм і видів допомоги на сонові оцінки сукупного доходу сім ї, інтеграції осіб з обмеженими можливостями у суспільне життя.

Стратегія подолання бідності вперше офіційно дала визначення категорії „бідність” та визначила єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних.

Визначено, що на сучасному етапі найбільш прийнятим є використання відносного критерію, який розраховується за фіксованою частиною середньодушового доходу (витрат). Співвідношення вартості величини межі обраного відносного критерію бідності з прожитковим мінімумом визначає межу бідності, рівень якої в 2001 році становив 56,6% прожиткового мінімуму. За цим критерієм у 2001 році до категорії бідності в Україні належали 26,4% населення.

Основну частину (75%)бідних становлять домогосподарства, в яких є діти віком до 18 років. Значною за масштабами групою бідних є пенсіонери.

Стратегія подолання бідності має „свою” специфічну мову. тому треба визначитися із визначенням її головних термінів. Терміни, що вжиті у цій Стратегії, мають таке значення:

- бідність - неможливість у наслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретній період часу;

- глибина бідності - відхилення величини доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності;

- межа бідності - рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Нині межа бідності встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць. На її основі визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних;

- крайня форма бідності - бідність, яка порівняно із стандартам цивілізації асоціюються із межею виживання;

- домогосподарство - сукупність осіб, які проживають в одному жилому будинку (приміщенні) та ведуть спільне господарство (мають спільні витрати з утримання житла, харчування тощо). В сучасних умовах „домогосподарства” та „сім'я” дуже близькі. Частка домогосподарств, у складі яких є особи, не пов'язані родинними стосунками, становить 0,6 відсотка загальної кількості домогосподарств. У окремих випадках домогосподарство може бути представлено однією особою;

- опікуваний державою доход - рівень доходу, що не більш як на 10 - 20% перевищує межу бідності і обумовлює значну ймовірність сім'ї потрапити в будь-який час через не залежні від них причини до категорії бідних;

- рівень бідності - питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від вираженої межі бідності.

Стратегія подолання бідності визначає основні шляхи подолання бідності:

- створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян, що стосується насамперед розвитку зайнятості на ринку праці, а також підвищення доходів від трудової діяльності і розвитку соціального страхування як запобіжного захисту особи і її сім'ї від втрат доходу;

а) підвищення ефективності соціальної підтримки найбільше уразливих гру населення шляхом реформування системи соціального захисту:

б) впровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг;

в) соціальної підтримки осіб з обмеженими фізичними можливостями;

г) соціальну підтримку сімей з дітьми та дітей позбавлених батьківського піклування, поліпшення житлових умов вразливих верств населення.

- політика подолання бідності має поєднуватися з політикою становлення середнього класу.

Відповідно до прийнятих у міжнародній практиці критеріїв та на основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств установлено єдиний критерій віднесення різних верств населення до критерії бідності, який визначається за фіксованою часткою середньодушового доходу (витрат), що дає змогу виокремити групу населення, яка живе в нестатках відносно життєвого стандарту даного конкретного суспільства.

На сучасному етапі найбільш прийнятими є використання відносного критерію - 75% медіанних сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого. Такий критерій враховує обсяги незареєстрованих доходів населення України і відповідає міжнародній практиці.

Надзвичайно збільшує ризик бідності безробіття, особливо в малих містах. Якщо в сім'ї де немає безробітних, рівень бідності становить 22,6%, то за наявності трьох і більше безробітних він підвищується до 41,5%, при цьому грошові доходи в розрахунку на умовного дорослого (споживання голови домогосподарства враховується з коефіцієнтом 1, а кожного іншого члена домогосподарства - 0,7) зменшується майже на 60%.

Найвищі показники бідності (36 - 43%) - в Миколаївській, Луганській, Чернівецькій областях. Найменше бідність поширена в м. Києві (10,6%), а також в Одеській, Кіровоградській, Закарпатській та Харківській областях (20 - 23%).

Діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключно бідним верствам населення, а сприяє помітному збільшенню доходів заможних верств населення, зростанню економічної нерівності. Якщо бідна сім'я одержує у вигляді пільг 6,1 гривні на місяць у розрахунку на умовного дорослого, то заможна - 13,1 гривні. При цьому питома вага пільг у сукупних доходах населення збільшується від 5,5% у десяти відсотків найбідніших сімей до 8,1 відсотка у десяти відсотків найзаможніших.

Зростання бідності супроводжується поглибленням майнового розшарування населення та появою багатих прошарків, чия заможність асоціюється з тіньовою та кримінальною діяльністю. Якщо серед найбіднішого населення розмір незареєстрованих доходів становить 1,7 грн. на одну особу на місяць, то серед найзаможніших - 208,2 грн.

При значному збільшенні частки витрат, здійснених десятьма відсотками найзаможніших з обмежених громадян, рівень бідності зменшився з 27,9% за дев'ять місяців 1999 року до 26,7% за такий же період 2000 року. При цьому вартісна величина межі бідності зросла на 26,4%.

З бідністю пов'язані також такі явища, як безпритульність і жебрацтво. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у 2000 році зареєстровано 26,4 тисяч бродяг, з них 9,7 тисяч - молоді люди.

Отже, всі зусилля органів виконавчої влади мають бути спрямовані на розв'язання найголовнішої соціально-економічної проблеми держави - подолання бідності.

Передбачається, що впровадження стратегій буде здійснюватися в три етапи.

На першому етапі (2001 - 2002 рр.) здійснено комплекс заходів спрямованих на стабілізацію рівня життя, усунення найгостріших проявів бідності.

На другому етапі (2002 - 2004 роки) будуть створені об'єктивні передумови для стабільного зростання грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості.

На третьому етапі (2005 - 2009 рр.) передбачається посилити організацію економічних процесів на більш ефективне задоволення потреб людини. На одному етапі активно діятимуть усі розроблені програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування. Відбудеться істотне поліпшення матеріального становища більшості населення та всього комплексу соціальних показників, що характеризують рівень життя людей, та вдасться зупинити зубожіння най вразливих верств населення. Будуть створені передумови для переходу від Стратегії подолання бідності до Стратегії запобігання бідності.

З метою забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності розроблено Комплексну програму забезпечення реалізації цієї Стратегії.

Зокрема, визначені конкретні заходи щодо підвищення зайнятості населення і розвитку ринку праці, збільшення заходів від трудової діяльності, соціального страхування, затвердження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг, соціальної підтримки непрацездатних громадян і осіб з обмеженими фізичними можливостями, соціальної підтримки дітей позбавлених батьківського піклування та сімей з дітьми, поліпшення життєвих умов соціально вразливих верств населення, а також заходи стосовно запровадження моніторингу реалізації стратегічних напрямків подолання бідності.

Реалізація цих заходів буде здійснюватися в межах коштів державного бюджету України, місцевих бюджетів, Пенсійного фонду та фондів Загальнообов”якового державного соціального страхування.

З метою реалізації фінансового забезпечення стратегічних напрямків подолання бідності а другому (2003 - 2004 рр.) на третьому (2005 - 2009 рр.) етапах конкретні заходи будуть щорічно розроблятися та затверджуватися Кабінетом Міністрів України до розроблення проекту Державного бюджету України на наступний рік.

Втілення в життя Комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності буде сприяти управлінню соціальної бази ринкових перетворень, поліпшенню соціального забезпечення населення, підвищення рівня його життя, стабілізації соціального становища в державі та злагоді в суспільстві.

Стратегічні напрямки подолання бідності

Збільшення доходів від трудової діяльності

Бідність не можна подолати лише шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні. так і на відносно забезпечені верстви населення.

Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, що можливо лише в разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю.

На першому етапі передбачається зупинення скорочення зайнятості в усіх сферах економічної діяльності та стабілізація тривалості пошук роботи.

Другий етап характеризується поступовим зниженням безробіття з одночасним збільшення зайнятості.

Метою третього етапу визначено зростання сукупного попиту на робочу силу та збереження кількості і якості збалансованості робочих місць та робочої сили.

Державна політика зайнятості населення здійснюється шляхом реалізації державної та регіональних програм зайнятості за такими обновленими напрямками:

- збереження наявних та створення нових високопродуктивних робочих місць;

- формування професійно-кваліфікаційного складу робочої сили відповідно до потреб ринку праці;

- збереження активної участі міжнародному розподілі праці;

- створення умов для розвитку само зайнятості населення та підприємницької ініціативи, поширення вторинної зайнятості працездатного населення;

- створення правової освіти соціально-трудових відносин на селі, що виникають внаслідок розпаювання та передачі землі у приватну власність;

підтримка регіонів, в яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом створення механізму сприяння розвитку колишніх депресивних територій;

- сприяння працевлаштуванню не конкурентноздатних на ринку праці професій і верств населення (осіб, з обмеженими фізичними можливостями, молоді, жінок, осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі або примусового лікування) і створення надійного економічного механізму забезпечення їх зайнятості;

- забезпечення зайнятості працездатних осіб із сімей з дітьми;

- розвиток громадських робіт, що оплачуються за рахунок бюджетів.

У стислі строки необхідно розробити і прийняти закони та інші нормативно-правові акти, які б визначали механізми, що гарантують індексацію заробітної плати , пенсій. стипендій, інших соціальних і страхових виплат, відшкодування і збереження заощаджень громадян у банках. Для цього має бути створено механізми, що стимулюють зацікавленість громадян в отримані доходів (передусім заробітної плати) через банки, а також прийнято нормативно-правові документи щодо страхування банківських вкладів населення.

Соціальне страхування як спосіб захисту від втрати доходів

Окремим стратегічним напрямком подолання бідності є запровадження стратегічних принципів соціального захисту працівників, що уберігає їх від ризику потрапити до категорії бідних.

Система загальнообов'язкового державного соціального страхування спрямована на посилення соціального захисту працівників і членів їх сімей від ймовірності стати бідним внаслідок неможливості отримати доход у разі втрати роботи або працездатності через хворобу, нещасний випадок, каліцтво, старість чи смерть годувальника. З цією метою необхідно запровадити:

- систему медичного страхування, що сприяє підвищенню якості медичного обслуговування населення та забезпеченню гарантованого рівня надання безплатної кваліфікаційної медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі;

- систему пенсійного страхування, що гарантуватиме значно більший рівень пенсійного забезпечення майбутнім пенсіонерам і даватиме змогу збільшити розмір пенсій надалі.

На першому етапі реалізації Стратегії подолання бідності має бути забезпечено реформування системи пенсійного забезпечення, її збалансованість і сталість, що надають змогу підтримувати купівельну спроможність нинішніх пенсіонерів.

Передбачено регулярно індексувати пенсії з урахуванням індексу цін і зростання середнього розміру заробітної плати;створення добровільної системи недержавного пенсійного забезпечення, основи якої становитимуть недержавні пенсійні фонди; створення системи державного пенсійного та регулювання та контролю у сфері пенсійного страхування. Для цього було необхідно прийнято Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” та „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, вжити заходів, спрямованих на посилення платіжної дисципліни і збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , збереження автоматизації персоніфікованого обліку та створення однієї бази даних застрахованих осіб, зміщення технічного та кадрового резерву, Пенсійного фонду України.

Запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг

Одним із основних напрямків подолання бідності є реформування системи соціального захисту населення шляхом поглиблення адресної державної соціальної допомоги, реалізація Закону України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям”. Окремі пільги населенню має бути замінено на соціальні послуги. На первинному етапі реалізації Стратегії необхідно реформувати систему надання державної соціальної допомоги шляхом запровадження єдиної методики обчислення середньодушового сукупного доходу сім'ї з урахуванням її доходу від власності та вдосконалення механізму фінансування державної соціальної допомоги. Органи законодавчої і виконавчої влади мають визначити Стратегією та план поступової зміни системи діючих пільг на адресну грошову соціальну допомогу чина соціальні послуги.

На другому етапі має бути здійснено заходи адміністративно-фінансової консолідації програми надання соціальної допомоги, створення єдиної бази, щодо одержання всіх видів соціальної допомоги а також здійснення переходу до призначення усіх видів соціальної допомоги за єдиною заявою.

Пріоритетним має стати розвиток мережі нестаціонарних установ різних типів, що надають соціальні послуги (центри комплексного соціального обслуговування, специфічні відділення соціальної допомоги в дома тощо). З цією метою на першому і другому етапах реалізації Стратегії подолання бідності розвиватиметься система соціального обслуговування непрацездатних громадян з активним залучення до цього процесу громадських організацій, використання волонтерської праці, здійснюватиметься перехід від бюджетного фінансування відповідних державних установ до програмного фінансування на конкурсних засадах громадських організацій, які надаватимуть такі послуги. Має бути здійснено передачу органам місцевого самоврядування повноважень щодо планування, фіксування та організації надання соціальних послуг.

На третьому етапі потрібно перейти до єдиної централізованої та максимально спрощеної системи соціального обслуговування населення за усіма державними соціальними програмами, використовуючи для цього високопродуктивні новітні технології.

Необхідно невідкладно встановити та запровадити критерії межі бідності з урахуванням її регіональних відмінностей, розмір опікуваного державою доходу, розробити і внести на розгляд Верховній Раді України законопроект ''Про соціальні послуги„ , завершити розроблення та провадження державних соціальних стандартів, створити ефективне законодавче та нормативно-правове поле для благодійництва та меценатства.

Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями

Соціальна стратегія подолання бідності передбачає реальну політику держави щодо підтримки осіб з обмеженими фізичними можливостями з метою максимальної їх адаптації до суспільного життя, професійної реабілітації, створення умов для їх зайнятості та запобігання соціальної ізоляції. Суспільно-соціальна інтеграція зазначених осіб забезпечуватиметься шляхом:

- вільного (без бар'єрного) доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до усіх державних установ, громадських місць. Для цього необхідно заборонити приймання в експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури та житла, що не забезпечують вільного доступу до них зазначених осіб;

- навчання дітей-інвалідів у загальноосвітніх навчальних закладах і створення умов для реалізації їх потенційних можливостей у всіх сферах суспільного життя;

- надання державної підтримки громадським організаціям інвалідів спеціалізованим підприємствам, які використовують працю осіб з обмеженими фізичними можливостями;

- участі працівників громадських організацій інвалідів у формуванні державної політики щодо запобігання інвалідності;

- соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями та контролю за її реалізацією.

Соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування

Особливу увагу потрібно звернути на сім'ї з дітьми, передусім багатодітні, неповні та з дітьми до 3 років, або з дітьми-інвалідами. З метою забезпечення усім дітям рівного доступу до освіти, медичного обслуговування, професійної підготовки мають бути створені умови для:

- розвитку нових соціальних технологій підтримки сім'ї та стимулювання добровільного страхування життя дітей та молоді;

- надання молодим громадянам пільгових кредитів для здобуття освіти в ВНЗ;

- запровадження довгострокового пільгового кредитування молодих сімей;

- соціальної підтримки на безкоштовне медикаментозне оздоровлення та відпочинок;

- забезпечення державних соціальних гарантій на медичну допомогу та освіту, харчування та забезпечення дітей раннього віку, оздоровленням, соціальну підтримку;

- профілактики бездоглядності і правопорушень у дитячому та молодіжному середовищі шляхом реалізації спеціальних соціальних програм;

- надання додаткових державних гарантій соціальної реабілітації та адаптації дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей-сиріт, дітей, які потерпіли від екологічних і технологічних катастроф та дітей позбавлених батьківського піклування;

- запобігання поширенню соціального сирітства, бездоглядності та безпритульності;

- соціального супроводу, обслуговування, трудового та побутового влаштування неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі;

- безперешкодної діяльності громадських і благодійних організацій, що працюють у цій сфері.

Поліпшення житлових умов соціально-вразливих верств населення

Серед найгостріших проблем бідності слід особливо звернути увагу на житлові проблеми (відсутність житла, невідповідність житлових умов санітарно-гігієнічним нормам, тенденція до перекладання нерозв'язних економічно-господарських проблем, житлово-комунального господарства та населення).

Для розв'язання цих проблем передбачається:

На першому етапі реалізації Стратегії подолання бідності розпочати формування органами місцевого самоврядування разом з місцевими органами виконавчої влади житлового фонду соціального призначення шляхом будівництва нових, реконструкції існуючих гуртожитків та житлових будинків, переведення житла з фондів загального і спеціального призначення за рахунок житла, конфіскованого на пастві судових рішень, добровільного по дарування державі, або визнаного в установленому порядку безхазяйним. Придбання житла на ринку нерухомості, а також створити гарантійні економічні механізми одержання кредитів на будівництво або поліпшення житла;

На другому і третьому етапах завершити формування житлового фонду соціального призначення , з метою розвитку конкурентного обслуговування та утримання житла, зменшення витрат у житлово-комунальному господарстві, проведення ефективної енергетичної політики.

Моніторинг реалізації стратегічних напрямків подолання бідності

Для забезпечення реалізації стратегічних напрямків подолання бідності проводитиметься моніторинг ефективності та адресності підтримки окремих груп населення. Моніторинг передбачатиме :

- визначення межі бідності, спостерігання за її змістом, складання переліку та розроблення методології розрахунку основних характеристик - індикаторів бідності з наступним запровадження спостереження та аналізу;

- дослідження ефективності проведених заходів, спрямованих на подолання бідності, визначення неохоплених соціальною підтримкою груп населення, які потребують допомоги держави, а також розроблення пропорцій, щодо застосування до них діючих механізмів соціальної підтримки;

- моделювання соціально-економічних наслідків змін соціальної підтримки окремих груп населення.

Координація моніторингу стратегічних напрямків подолання бідності здійснюватиметься Міністерством праці та соціальної політики України та Державним комітетом статистики України.

Отже, детально ознайомившись із стандартами і гарантіями, які встановлені державою, можна зробити висновок, що на сьогодні одним із головних завдань і напрямів соціальної політики є збільшення доходів населення, ефективної соціальної підтримки найбільш уразливих груп шляхом реформування системи пенсійного забезпечення та соціального захисту. За складних і суперечливих умов сьогодення вкрай важливим є визнання на рівні держави необхідності підтримки тієї частини населення, що потребує допомоги.

1.2 Соціальний захист малозабезпечених громадян, людей похилого віку та інвалідів

Одним із головних завдань і напрямків соціальної політики є збільшення доходів населення, ефективної соціальної підтримки найбільш уразливих груп шляхом реформування системи пенсійного забезпечення та соціального захисту. За складних і суперечливих умов сьогодення вкрай важливим є визначення на рівні державності необхідності підтримки тієї частини населення, що потребує допомоги.

Одним із напрямків соціального захисту населення є організація соціального обслуговування громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян і інвалідів. На сьогоднішній день, ця частина суспільства складає найвищий відсоток малозабезпечених верств населення. Тому, досліджуючи основні технології роботи з малозабезпеченими верствами населення, ми у цьому параграфі візьмемо за головне завдання вивчити і дослідити ті заклади і організації, що безпосередньо здійснюють соціальну політику і соціальний захист пенсіонерів, одиноких непрацездатних громадян та інвалідів.

В першу чергу це - інтернатні заклади та територіальні центри.

Сьогодні в Україні функціонує 278 будинків-інтернатів на 53,5 тис. місць, в яких на державному утриманні перебуває 47,8 тисяч громадян похилого віку та інвалідів. Починаючи з 1992 року будинки-інтернати системи соціального захисту передані до обласної комунальної власності і фінансуються з обласних бюджетів.

Будинок-інтернат системи соціального захисту населення - стаціонарна соціально-медична установа для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового й медичного обслуговування.

Завданнями будинку-інтернату є: матеріально-побутове забезпечення громадян похилого віку та інвалідів, створення для них сприятливих умов життя, наближених до домашніх, організація догляду, надання медичної допомоги, здійснення заходів, направлених на соціально-трудову реабілітацію, організація раціонального й дієтичного харчування з урахуванням їхнього віку і стану здоров'я, забезпечення інвалідів і старих, які того потребують, протезуванням, немоторними засобами пересування, проведення культурно-масової роботи.

Будинки-інтернати можна класифікувати за контингентом клієнтів на:

- пансіонати для ветеранів війни й праці (14);

- будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів (57);

- спеціальні будинки-інтернати (3);

- дитячі будинки-інтернати (57).

До будинків-інтернатів на повне державне забезпечення приймають громадян похилого віку (жінки з 55 років, чоловіків з 60 років).

Підопічних забезпечують одягом, взуттям, м'яким інвентарем, чотириразовим харчуванням.

В усіх будинках-інтернатах є медпункти, ізолятори, карантинні кімнати, які обладнані медичною апаратурою та інструментарієм. Медичну допомогу особам похилого віку та інвалідам надають 350 лікарів і 2150 медсестер.

Формами соціального забезпечення громадян похилого віку та людей з особливими потребами є:

- забезпечення протезно-ортопедичними виробами;

- санаторно-курортне лікування й відпочинок;

- забезпечення інвалідів автомобілями з ручним керуванням;

- термінове соціальне забезпечення;

- надання житлових приміщень у будинках житлового фонду соціального використання, ін.

При отриманні соціальних послуг громадяни похилого віку та інваліди мають право на:

- шанобливе й гуманне ставлення з боку працівників установ соціального обслуговування;

- вибір установи і форми соціального обслуговування в порядку встановленому Міністерством праці і соціальної політики і його органами на місцях;

- інформацію про свої права, обов'язки і умови надання соціальних послуг;

- роду на соціальне обслуговування;

- конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою працівнику установи соціального обслуговування при наданні послуг;

- захист своїх прав і законних інтересів, в тому числі в судовому порядку.

В даний час в області функціонує 7 інтернатних установ на 1045 місць, в них проживає 982 громадянина похилого віку та інвалідів, яким забезпечується право на гідний рівень життя, надаються впорядковані приміщення, що відповідають соціально-гігієнічним нормам, достатнє харчування, необхідні одяг і взуття, забезпечується медична допомога і культурне обслуговування, посильна участь у трудових процесах.

При шести будинках-інтернатах діють підсобні сільські господарства, які сприяють покращенню забезпечення підопічних інтернатних установ продуктами харчування за рахунок сільськогосподарської продукції власного виробництва (м'ясом, молоком, овочами).

В 2002 році на утримання інтернатних установ використано 5514тис.грн., що на 786,5 тисяч гривень більш ніж у 2001 році. Крім того, 581,9 тисяч гривень перераховано з Пенсійного фонду (75% пенсії підопічних).

З 1 січня 2003 року відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації та за погодженням із Міністерством праці та соціальної політики України на базі дитячого будинку-інтернату утворене психоневрологічне відділення для дорослих. Це дало змогу сформувати комплекс: дитячий інтернат - молодіжне відділення - відділення для дорослих; також Тучинський пансіонат для ветеранів війни і праці розширено з 30 до 60 місць.

Крім соціального обслуговування непрацездатного населення в інтернатних установах набуває розвитку ще одна перспективна форма роботи - це територіальні центри і відділення соціальної допомоги вдома.

Сьогодні в Україні діє більше 621 територіального центру і 140 самостійних відділень соціальної допомоги вдома, які обслуговують більше 500 тисяч чоловік.

Територіальні центри соціального обслуговування є спеціальною установою, яка надає послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності і соціальної активності.

До складу територіального центру можуть входити такі структурні підрозділи:

1) відділення соціальної допомоги вдома, в тому числі спеціалізовані - для обслуговування інвалідів із порушенням рухової активності, сліпих, глухих та ін.;

2) відділення організації надання грошової та натуральної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам і створюються при необхідності та кількості не менше ніж 500 чоловік малозабезпечених непрацездатних громадян, що перебувають, за актами обстеження матеріально-побутових умов проживання, грошової та різних видів натуральної допомоги);

3) відділення соціально-побутової реабілітації (створення для забезпечення не менше 30-ти відвідань в день із метою проведення соціально-оздоровчих заходів, соціально-психологічної, трудової реабілітації, консультацій лікарів та інших спеціалістів, дозвілля тощо);

4) відділення медико-соціальної реабілітації (створюються при кількості 50-ти відвідань на день або 25-ти койко-місць для проведення медико-соціальної реабілітації одиноких громадян похилого віку шляхом використання медичних, психологічних, соціальних методів реабілітації);

5) стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання (створюється в разі наявності не менше 10-ти одиноких непрацездатних громадян які втратили рухову активність, не можуть обслуговувати себе самостійно, потребують постійного стороннього догляду, надання побутової і медичної допомоги);

6) спеціальні житлові будинки для одиноких непрацездатних громадян з комплексом служб соціально-побутового і медичного обслуговування (будуються у разі необхідності для поліпшення умов проживання та соціально-побутового, медичного обслуговування одиноких непрацездатних громадян);

7) лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні господарства, в також на госпрозрахунковій основі (створюються для проведення трудової терапії, забезпечення потреб малозабезпечених непрацездатних громадян);

8) їдальні, магазини, що діють на основі госпрозрахунку (їдальні - створюються при необхідності для організації харчування, магазини - для забезпечення продуктами, промисловими та господарчими товарами малозабезпечених громадян).

В разі необхідності, за погодженням з місцевими органами виконавчої влади, можуть створюватись інші підрозділи, дільниці які спрямовані на соціальний захист непрацездатних громадян.

Структурні підрозділи територіального центру можуть виконувати платні послуги для обслуговування непрацездатних громадян та іншого населення, які мають працездатних родичів і спроможні самостійно або за допомогою їх задовольнити свої соціально-побутові потреби, але бажають зробити замовлення на платні послуги, що виконуються територіальним центром.

Кошти від даних платних послуг направляються на розвиток структурних підрозділів територіального центру та забезпечення потреб малозабезпечених громадян.

Територіальні центри фінансуються коштами з місцевих бюджетів та соціального захисту населення, інших надходжень, в тому числі у вигляді прибутку від діяльності структурних підрозділів територіального центру, а також коштів благодійних фондів, пожертвувань окремих громадян, підприємств, установ тощо.

Основними завданнями територіальних центрів є:

- виявлення одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціально-побутового і медико-соціального обслуговування та допомоги, обстеження разом з представниками закладів охорони здоров'я, житлово-комунальних контор, громадських організацій їх матеріально-побутових умов проживання і визначення потреб в необхідності надання різних видів допомоги;

- встановлення зв'язків з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, з питань соціального обслуговування та надання допомоги непрацездатним громадянам.

Територіальні центри через свої підрозділи забезпечують якісне надання різних видів соціально-побутових, комунальних та медико-соціальних послуг непрацездатним громадянам до самообслуговування, а саме:

- прибирання та доставку продовольчих, промислових та господарських товарів за рахунок обслуговуваних громадян, приготування їжі, доставку гарячих обідів, готування, в тому числі у пунктах харчування, їдальнях, доставку книг, газет, журналів тощо;

- виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, відвідування хворих у закладах охорони здоров'я, здійснювання лікувально-оздоровчих, профілактичних заходів та соціально-психологічної реабілітації, госпіталізацію, консультування у лікарів та інших спеціалістів, створення умов для посильної праці;