Соціальна робота з неповною сім’єю

30

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра соціальної роботи

ДИПЛОМНА РОБОТА

Соціальна робота з неповною сім'єю

Виконала: cтудентка

Бакай Руслана Іванівна

Тернопіль-2008

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНОЮ СІМ'ЄЮ

1.1 Неповна сім'я як об'єкт соціальної роботи

1.2 Законодавче забезпечення соціальної роботи з неповною сім'єю в Україні

1.3 Зарубіжний досвід соціальної роботи з неповними сім'ями

Висновки до I розділу

РОЗДІЛ II. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНОЮ СІМ'ЄЮ

2.1 Зміст соціальної роботи з неповною сім'єю

2.2 Шляхи оптимізації соціальної роботи з неповною сім'єю

Висновки до II розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Сім'я є надзвичайно важливим соціальним інститутом в державі. Саме від цього інституту значною мірою залежить перспектива розвитку всього суспільства. Роль сім'ї у суспільстві незрівнянна за своєю силою ні з якими іншими соціальними інститутами, тому що саме в ній формується і розвивається особистість людини, відбувається оволодіння соціальними ролями, необхідними для безболісної адаптації індивіда в суспільстві. Сім'я виступає як перший виховний інститут, зв'язок з яким людина відчуває протягом усього свого життя. Саме в сім'ї закладаються основи моральності людини, формуються норми поведінки, розкриваються внутрішній світ і індивідуальні якості особистості. Вона сприяє не тільки формуванню особистості, а і самоствердженню людини, стимулює її соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність. За статистичними даними, в Україні згідно з традиціями шлюбно-сімейної ментальності, 88,6% населення проживає сім'ями [48,с.10].

Психологічний баланс сім'ї полягає у поєднанні індивідуальних потреб, цілей, цінностей, звичок у загальносімейні, у формуванні на основі емпатії диспозицій до взаєморозуміння, взаємодопомоги, в оптимізації сімейного мікроклімату. Потенційний соціальний ризик може реалізуватись в несприятливих економічних і психологічних умовах для виховання дітей, конфліктах, пияцтві, алкогольній і наркотичній залежності її членів, жорстокому ставленні всередині сім'ї. Можливими варіантами поведінки є залишення батьками без піклування неповнолітніх і нездатних до самостійного існування дітей та інших членів родини [21,с.17]. На подолання проблем сучасної сім'ї поставлені головні акценти у діяльності соціальних працівників.

На жаль, сьогодні сім'я опинилась у кризовому становищі. Протягом останніх десятиліть відбулося певне знецінення моральних та духовних ідеалів у значної частини суспільства, відчувається відсутність чітко визначеної загальнодержавної ідеології та стратегії сімейного виховання, повною мірою адекватних новим умовам. Згідно статистичних даних, у середньому в Україні розпадається 55-65% шлюбів, але є регіони, де кількість розлучень сягає 90% [48,с.10]. За цих обставин у суспільстві поширюється феномен неповної сім'ї, що вимагає у фахівців досконалого володіння технологією соціальної роботи з цією категорією клієнтів. Неповна сім'я - це сім'я, яка складається лише з одного із батьків з однією неповнолітньою (або декількома неповнолітніми) дитиною; утворюється внаслідок відсутності (припинення) шлюбу, смерті одного з батьків або роздільного їх проживання [17,с.3]. Згідно статистичних даних, із 13,2 млн. сімей в Україні понад 800 тисяч - неповні; 1,5 млн. дітей віком до 18 років виховуються в умовах неповної сім'ї, переважно матір'ю [48,с.10]. Більше половини - 55% неповних сімей з дітьми до 6 років - проживають за межею бідності. Якщо дитина старша (від 6 до 16 років) - 48% [36,с.116].

В Україні уже існує певний досвід здіснення соціальної роботи з неповними сім'ями, який засвідчує її ефективність. Проте, досить часто спеціалісти, на яких покладається дана ділянка роботи не обізнані достатньою мірою зі специфікою процесу взаємодії з даною категорією клієнтів, не знають їх суттєвих особливостей, що, в свою чергу не дозволяє забезпечити належний рівень соціальної допомоги. Однією з умов успішного вирішення проблем неповних сімей є детальне вивчення їх природи, перебігу та можливостей передбачення, профілактики і подолання.

Сім'я, шлюбні відносини були предметом наукового зацікавлення багатьох мислителів ще у древні часи. Так, згідно з Арістотелем, сім'я є першим видом спілкування людей, першою ланкою, з якої виростає держава. Давньогрецький мислитель Платон вважав, що при укладенні шлюбу обов'язково слід приділяти увагу соціальному походженню чоловіка і жінки, які вирішили створити сім'ю, оскільки неоднорідність походження може стати причиною подальшої нежиттєздатності сім'ї [43,с.57].

Дослідженням сім'ї як соціального інституту та явищ, пов'язаних із її функціонуванням, займалося багато вітчизняних та зарубіжних вчених (Ю.Азаров, М.Буянов, А.Волкова, В.Гуров, З.Зайцева, В.Постовий, В.Сухомлинський, А.Харчев та ін). Вивченням особливостей життєдіяльності неповних сімей займались такі вчені як Н.Арістова, О.Вакуленко, Т.Гурко, А.Желєзнова, В.Захаренко, І.Звєрєва, А.Капська, І.Козубовська, І.Мигович, С.Толстоухова, І.Трубавіна, О.Яременко.

Незважаючи на широкий науковий інтерес до проблеми соціальної роботи з неповними сім'ями, вона і сьогодні залишається надзвичайно актуальною та малодослідженою, оскільки змінюються умови, в яких функціонує неповна сім'я, вдосконалюються технології вирішення її проблем. Саме це і зумовило вибір теми дипломної роботи - «Соціальна робота з неповною сім'єю».

Мета дослідження: дослідити теоретичні засади соціальної роботи з неповною сім'єю, розкрити її зміст та визначити шляхи вдосконалення на сучаному етапі розвитку суспільства.

Об'єкт дослідження: неповна сім'я.

Предмет дослідження: зміст соціальної роботи з неповною сім'єю.

Завдання дослідження:

1. Розкрити зміст поняття «неповна сім'я», проаналізувати різновиди неповної сім'ї, виявити особливості її життєдіяльності.

2. Дослідити правові аспекти соціальної роботи з неповною сім'єю.

3. Проаналізувати зарубіжний досвід соціальної роботи з неповною сім'єю.

4. Дослідити основні види, форми і методи соціальної роботи з сім'єю.

5. Виявити особливості діяльності соціального працівника з неповною сім'єю.

6. Визначити шляхи вдосконалення соціальної роботи з неповною сім'єю на сучаному етапі розвитку суспільства.

Методологічною і теоретичною основою дослідження є: положення педагогічних, психологічних, соціальних наук про роль сім'ї у процесі формування особистості, про взаємозв'язок теорії і практики.

Методологія дослідження: теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація, абстрагування, аналогія, теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури, аналіз практичного досвіду роботи соціальних працівників, педагогів, психологів, систематизація і узагальнення отриманої інформації), практичні методи (спостереження, вивчення результатів діяльності).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у:

- комплексному дослідженні неповної сім'ї як об'єкта соціальної роботи;

- узагальненні зарубіжного досвіду соціальної роботи з неповними сім'ями;

- визначенні особливостей соціальної роботи з неповною сім'єю;

- визначенні шляхів вдосконалення соціальної роботи з неповною сім'єю на сучасному етапі розвитку суспільства.

Практичне значення дослідження полягає у розробці та апробації програми покращення соціальної взаємодії у неповній сім'ї.

Структура дослідження: робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНОЮ СІМ'ЄЮ

1.1 Неповна сім'я як об'єкт соціальної роботи

Сім'я - це соціальна група, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка і жінки, їхніх дітей (власних чи усиновлених), інших осіб, пов'язаних з подружжям родинними зв'язками, біологічних або кровних родичів. Життєдіяльність сім'ї відбувається на основі спільного економічного, побутового, морального укладу та виховання дітей [46,с.376].

Протягом останніх років сім'я переживає складний етап еволюції - від традиційної моделі до нової (змінюються види соціальних відносин, ролі та функціональна залежність, становище дітей). Це призводить до зниження народжуваності, збільшення кількості розлучень, звідси - збільшення кількості одиноких людей. За об'єктивним ризиком виникнення соціальної проблеми сім'ї поділяють на:

- конфліктні сім'ї - це подружні союзи, де потреби і інтереси їх членів перебувають у постійному протиріччі і систематично викликають негативні емоційні стани;

- кризові - це подружні союзи, де протистояння потреб і інтересів носить різко виражений характер і стосується усіх сфер життєдіяльності сім'ї, партнери займають ворожі і непримиренні один до одного позиції (швидко розпадаються або постійно перебувають на межі розлучень);

- проблемні - це сім'ї, які в силу певних обставин опиняються в складній життєвій ситуації, що може мати негативний вплив на стабільність даного шлюбу (тривала хвороба, засудження, незадовільні матеріальні умови): сім'ї одиноких матерів, неповні сім'ї, сім'ї військовослужбовців строкової служби з дітьми, сім'ї з дітьми-інвалідами або батьками-інвалідами, багатодітні сім'ї, сім'ї з малолітніми дітьми до трьох років, студентські сім'ї, сім'ї біженців і вимушені переселенці, сім'ї безробітних, які мають неповнолітніх дітей, девіантні сім'ї (сім'ї алкоголіків, наркоманів, правопорушників, злочинців) [20,с.12].

Поняття «неповні» стосується тих категорій сімей, в яких дитина неповнолітнього віку проживає з одним із батьків, що несе за неї повну відповідальність [38,с.127]. На жаль, статистика враховує лише такі категорії неповних сімей, у яких хтось один з подружжя проживає з дитиною (дітьми) окремо від інших родичів чи з одним із своїх батьків або батьків колишнього чоловіка (дружини), і виключає ті випадки, коли, наприклад, з дитиною проживають і бабуся, і дідусь. Не фіксується також той факт, що багато батьків, які юридично перебувають у шлюбі, фактично проживають окремо, тобто сім'я, по суті, розділена. З іншого боку, при статистичному обліку до неповних сімей відносяться і ті випадки, коли одинока мати проживає разом з батьком дитини (або навпаки) чи з іншим чоловіком (жінкою).

Неповні сім'ї потрібно класифікувати за різними ознаками: причинами, внаслідок яких вони утворились, статтю одного з батьків, структурою (кількістю дітей, наявністю чи відсутністю родичів, що спільно проживають з ними), наявністю і мірою участі другого з батьків у вихованні дитини (дітей), етапом життєвого циклу сім'ї (визначається як за віком одиноких батьків, так і за віком дітей), розподілом ролей [25,с.45-47]. Нерідко в неповних сім'ях виховується по декілька дітей. Розглянемо найпоширеніші різновиди неповних сімей.

Неповною вважається сім'я, яка утворюється внаслідок позашлюбного народження дитини (тоді утворюється «материнська» сім'я). Сьогодні у нашій країні 13% дітей народжують матері, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі [48,с.10]. «Материнська» сім'я (сім'я матері-диначки) - це різновид неповної сім'ї, що виникає в разі народження жінкою дитини поза шлюбом. Більшість жінок зважуються на такий крок свідомо: щоб уникнути самотності, задовольнити потребу материнства [46,с.278]. Основні фактори, які впливають на психологію такої сім'ї: наявність другого з батьків і характер відносин з ним, ставлення батьків жінки до цієї позашлюбної дитини, відносини матері і дитини. Відсутність батьків чи стійких зв'язків з ними обмежують сферу життєдіяльності сім'ї - турбота про бюджет и виховання дитини на першому місці. У цьому випадку коло спілкування обмежується старими знайомими [36,с.115].

У більшості неповних сімей батьківські функції виконує мати. Питома вага власне «батьківських» сімей незначна - всього близько 15%. Незважаючи на свої можливості, більшість чоловіків не бере на себе основну відповідальність за виховання своєї дитини. Як результат, взаємини батька з дитиною часто відрізняються від материнських. У цій ситуації важливо зрозуміти значення тристоронніх відносин, у процесі яких традиційно вплив матері на дитину носить безпосередній характер, а батько впливає на дитину часто опосередковано - через матір. Дитина ж, найчастіше, впливає на обох батьків безпосередньо [39,с.46-47]. Проблеми батьківських неповних сімей у сучасних умовах є досить специфічними, через те що, по-перше, це не традиційна модель, тому весь побут звичайного сімейного життя в межах громадської думки і сприйняття не цілком до неї пристосовані. По-друге, батько з дитиною більш «шлюбоздатний» порівняно із самотньою матір'ю. У цьому випадку однією з проблем такої сім'ї буде становлення взаємовідносин між дитиною (дітьми) і новою дружиною батька (можливо, з її дітьми) [47,с.112].

Неповна сім'я, яка утворилась після розлучення, як правило, надовго такою залишається. Тільки одна з трьох розлучених жінок знову вступає в шлюб [32,с.8]. Розлучення і розпад сім'ї травмують психіку дитини, нерідко порушують взаємовідносини дитини і матері. Найбільш вразливою в сім'ї розлучених є єдина дитина. Ті, хто має братів і сестер виплескують агресію і тривогу один на одного і це знижує ймовірність нервових зривів та емоційне напруження. Найбільше ця криза торкається дитини підліткового віку, що може виявлятися у дуже гострих проявах надмірної жорстокості.

У більшості дітей після розлучення батьків порушується процес адаптації до повсякденного життя і адаптація до соціуму [32,с.13]. Їх успішність в школі нижча, ніж у дітей з повної сім'ї. Вони порівняно мало читають, більшу частину часу проводять поза домом, більш самостійні і в них сильніше розвинені такі якості, як емоційність, розуміння, самостійність. Дитина, яка виховується однією матір'ю, як правило, дорослішає швидше, ніж дитина, що росте в повній сім'ї. Зрозуміло, мова йде про швидке дорослішання тільки тих дітей, чиї психологічні, духовні потреби знайшли повне задоволення. Дитина, розвитку якої приділяли достатньо часу, зустрівшись з новими для нею труднощами (при знайомстві з людиною протилежної статі, наприклад, або при появі в будинку стороннього чоловіка), не розгубиться перед ними, а спробує самостійно їх подолати [19,с.15-16]. Може бути, що така молода людина виявиться згодом більш ініціативною і цілеспрямованою, упевненішою в собі і в своїх вчинках. Втім, те ж можна сказати і щодо дитини з повної сім'ї, де батьки не тільки виконують будь-яку забаганку свого сина або дочки, але й вчать їх самостійно долати труднощі.

Розлучення батьків, як правило, негативно впливає на створення дитиною в майбутньому власної сім'ї: особа, яка виросла в неповній сім'ї, засвоює негативну поведінку, характер ставлення до протилежної статі, і, як результат, вона часто не може зберегти власну сім'ю [12,с.11].

Неповна сім'я, яка виникла в результаті смерті одного з подружжя - це сім'я, в якій з дітьми залишається одна мати чи батько. На таку сім'ю впливають різноманітні первинні і вторинні стресові фактори, що дозволяє характеризувати її стан у такому випадку як кризовий [18,с.10].

Овдовіння на будь-якій стадії життєдіяльності сім'ї переживається досить важко, це позначається майже на всіх її функціях, частина з яких втрачає попередню важливість і смисл. Втрата інтересу до життя у вдови (вдівця) позначається на способі життя дітей, їх соціалізації. Коло спілкування поступово обмежується рамками мікросередовища батьків, включає допомогу у питаннях виховання дітей, веденню домашнього господарства. Абсолютизується попереднє життя, боготвориться померла дружина чи чоловік. Осиротілі діти по різному реагують, залежно від віку, статі, сімейної атмосфери на особливості поведінки другого дорослого в цій трагічній ситуації. Головним є те, щоб спільне горе згуртувало сім'ю, а емоційні стосунки з іншими родичами допомогли сформувати бережливе ставлення один до одного. Тим не менше, вчені вважають, що втрата батьків у ранньому віці призводить до неспецифічної травми, наслідки якої залежать від декількох чинників: статі, біогенезу [36,с.118].

В основному діти реагують на втрату когось з батьків глибокими депресіями або іншими порушеннями, як, наприклад: незвичайне хвилювання; відчутність переживань; неконтрольована довготривала поведінка; гостра чутливість до розчарування; безсоння або наявність страшних снів, анорексія. Ризик виникнення психологічних порушень максимальний у дитини 3-4 річного віку, коли її стать співпадає з статтю померлого, тому першочергове завдання живого допомогти дитині пережити горе, підтримати її [31,с.170]. Для відновлення соціальної активності, членам такої сім'ї потрібна стороння допомога фахівців.

Характерною особливістю неповної сім'ї, яка утворилась при офіційному усиновленні (удочерінні) дитини чоловіком чи жінкою, є підвищений інтерес до життя. Це результат альтруїстичної направленості матері або глибоких переживань з різних причин (втрати своїх дітей чи неможливості їх мати взагалі). У жінок, які довгий час добивались таким чином знайти дитину, може розвинутись ряд психогенних відхилень: «гіперопіка» чи «фобія втрати» дитини. Ці і інші труднощі, що супроводжують батьків на даному відрізку життєвого шляху, з часом, як правило, зникають, і їм на зміну приходять стійкі батьківські почуття [34,с.122].

У наш час існує така категорія неповних сімей, як неповні розширені сім'ї, що створюються, як правило, на уламках якоїсь соціальної катастрофи (загибель батьків малолітніх дітей, батьки перебувають в ув'язненні, пропали безвісти тощо). У цих сім'ях покоління прародичів змушене брати на утримання й виховання онуків [34,с.124].

З року в рік в Україні зростає кількість таких сімей, де подружжя юридично перебуває у шлюбі, а фактично проживає окремо, тобто сім'я по суті відсутня. Мають місце також «громадянські», фактичні, але формально не зареєстровані шлюби. Все це збільшує кількість неповних сімей [34,с.125-127].

У неповних сім'ях відбуваються кризові явища, які виразно простежуються в сучасному суспільстві: незадовільні матеріальні умови, соціальна незахищеність, культурно-освітній занепад, моральна деградація [37,с.130]. Соціальні проблеми таких сімей пов'язані, насамперед, з малозабезпеченістю, що зумовлена наявністю лише одного трудового заробітку в сім'ї. Крім того, іноді трудового заробітку немає взагалі і сім'я змушена існувати або на різноманітних видах мізерної допомоги, або на «нетрудових прибутках», що, як правило, носять протиправний характер. У цих сім'ях заробіток жінки, переважно, значно нижчий, ніж заробіток чоловіка з причини її відставання на соціальній сходинці, викликаного обов'язками по догляду за дітьми [45,с.112].

Найбільш типова проблема неповної сім'ї - матеріальна. Залишаючись наодинці з дитиною, мати не в змозі утримувати себе та її. Державна допомога чи аліменти істотно не поліпшують ситуацію. Особливо у важкому становищі опиняються матері-студентки, непрацюючі, з кількома дітьми, без житла. Тому така сім'я покликана бути об'єктом першочергової матеріальної допомоги з боку державних органів і громадськості, передусім різноманітних фондів соціальної підтримки населення [28,с.14].

Необхідно зазначити, що якщо проблеми малозабезпеченості піддаються відносному вирішенню (високорозвинені країни в змозі виплачувати дітям у неповних сім'ях порівняно щедру допомогу), то більш складними і такими, що не мають неоднозначного рішення, є соціально-психологічні проблеми, які існують у внутрішньо особистісній сфері та міжособистісних стосунках членів неповних сімей, насамперед, дітей. До них належать: образа, пригніченість, і почуття власної неповноцінності, що можуть залишитися в дітей після розлучення батьків; труднощі в правильній статеворольовій ідентифікації та орієнтації дітей [28,с.16].

Специфічна проблема - виховна. Серед спеціалістів відсутня єдність з приводу того, чи є факт неповноти сім'ї причиною ризику з точки зору девіантної поведінки. Теплі, дружні стосунки одинокої матері з дитиною цілком можуть компенсувати відсутність батька. Та відомо й те, що неповнолітні правопорушники і злочинці найчастіше виходять з неповних сімей (близько 50%). Причини такого явища дуже різні - матеріальні, педагогічні, психологічні тощо. Цілком очевидний тісний зв'язок між структурою сім'ї, атмосферою у ній, статусом і ролями батьків і дітей. Конфліктні ситуації, взаємні образи, розлучення батьків, негативна громадська думка значною мірою стимулюють асоціальну поведінку підлітків (агресивність, «протест», самоутвердження) [7,с.24].

Спеціалісти виділяють ряд типових помилок у процесі виховання в неповній сім'ї - це насамперед надмірна опіка дитини, що обертається формуванням у неї занижених оцінок, пригніченням самостійності, уповільненням інтелектуального розвитку, психологічними відхиленнями. Інша крайність - відсторонення матері від власне виховного процесу, орієнтація лише на матеріальне забезпечення дитини («щоб вона була не гірша за інших»). Поступово все це веде до нереальних вимог з боку підлітка, взаємних непорозумінь та конфліктів. Розлучені матері нерідко перешкоджають контактам дитини з батьком, у доньок виховують негативне ставлення до чоловіків взагалі. Небезпечне і подвійне ставлення до дитини від надмірної любові до роздратування і образ через власні розчарування і помилки. Шкодить вихованню і прискіпливий, авторитарний нагляд і контроль одинокої матері за кожним кроком дитини. Щоб вона, незважаючи на відсутність батька, стала «зразковою» [30,с.149-150].

Порівнюючи дітей, які виросли із батьками і без них, вчені відзначають, що навіть некомпетентний, часто неуважний тато, дуже потрібний. Діти, які ростуть без нього, мають знижений рівень домагань, підвищений рівень тривожності і в них частіше зустрічаються невротичні симптоми. Відсутність батька негативно позначається на навчанні та самоповазі дітей, особливо синів. Їм важко дається засвоєння чоловічих ролей і відповідного стилю поведінки, що може призвести до агресивності і жорстокості [25,с.46].

У неповній сім'ї порушується традиція поділу сімейних ролей: матеріальне забезпечення сім'ї, господиня (господар), догляд за маленькими дітьми, виховання дітей більш старшого віку, сексуальний партнер, організатор розваг, забезпечення психологічного комфорту, організатор родинних зв'язків, організатор сімейної субкультури. Непростою залишається проблема поєднання професійної і батьківської ролей. Близько 20% одиноких матерів не отримують від близького оточення допомоги по догляду і вихованню дітей. Вони готові перекваліфікуватись, змінити графік і місце роботи, зайнятися сумісництвом та інше, щоб лише мати змогу поєднувати роль основного годувальника сім'ї з материнськими обов'язками [12,с.47].

Зазначені ролі Т. Парсон поділяє на інструментальні (пов'язані з зовнішнім оточенням сім'ї) і експресивні (внутрішня діяльність у сім'ї). При цьому чоловік визнається інструментальним лідером, а дружина - експресивним [28,с.121]. Сімейні ролі тісно повязані із функціями сім'ї.

Під функціями розуміється спосіб прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її членів. Функції сім'ї дуже тісно корелюють з умовами життєдіяльності суспільства в цілому, тому їхній характер, ієрархія, пріоритетність, змістовне наповнення може змінюватися залежно від стану суспільства, розвитку його окремих сфер, потреб та вимог певного періоду. Неналежне виконання сім'єю своїх функцій, позначається не тільки на її внутрішньому стані, але й на соціальному здоров'ї суспільства [22,с.13].

Можна виділити функції сім'ї стосовно суспільства, функції суспільства щодо сім'ї, сім'ї стосовно особи й особи стосовно сім'ї. У зв'язку з цим, функції сім'ї можна розглядати як соціальні (стосовно суспільства) й індивідуальні (стосовно особи). Вони тісно пов'язані з потребами суспільства в інституті сім'ї і з потребами особистості в належності до сімейної групи [22,с.24].

При цьому, важливо розглядати функції сім'ї стосовно кожного з її членів, представників різних поколінь. Життєвий досвід кожного окремого індивіда та соціально-віковий період життя також визначають ступінь важливості тієї чи іншої функції сім'ї на індивідуальному рівні, її зміст, очікування та вимоги. Протягом життя для окремого індивіда можуть програватися різні сценарії його приналежності до малої соціальної групи, якою є сім'я. В одних випадках життєвий шлях проходитиме спочатку в батьківській сім'ї, далі - вихід з батьківської сім'ї та створення власної, склад якої змінюється з часом. В інших випадках власна сім'я створюється в межах батьківської і є складовою в межах усталеної малої групи. Можливий і варіант, коли, створюючи власну сім'ю, індивід входить до іншої сімейної групи, наприклад - сім'я батьків чоловіка (жінки) або сім'я (неповна), яка залишилася від попереднього шлюбу, тощо. Існує чимало моделей розвитку сімейної складової, за якою кожна з них набуває власного досвіду [30,с.156-159].

Розглянемо основні функції неповної сім'ї (таблиця 1.1.) [41;50;53].

Таблиця 1.1. Основні функції неповної сім'ї

Сфера сімейної діяльності	Суспільні функції	Індивідуальні функції
Репродуктивна	Біологічне відтворення суспільства, підтримка та збереження репродуктивного здоров'я	Задоволення потреби мати дітей, планування їх народження
Виховна	Формування навичок суспільного життя. Соціалізація молодого покоління. Забезпечення культурної неперервності суспільства, передача новому поколінню суспільних норм та цінностей	Задоволення потреб у батьківстві, вихованні, самореалізації в дітях. Забезпечення дітям батьківської любові, підтримки. Передача життєвого досвіду від старших індивідів до молодших. Засвоєння молодими індивідами досвіду старших
Господарсько-побутова	Забезпечення фізичного здоров'я членів суспільства. Забезпечення догляду за дітьми та створення необхідних умов їхнього розвитку	Одержання господарсько-побутових послуг одними членами сім'ї від інших
Господарсько-економічна	Економічна підтримка неповнолітніх та непрацездатних членів суспільства. Створення можливостей забезпечення зайнятості членів суспільства через сімейну економічну діяльність	Одержання матеріальних засобів одними членами сім'ї від інших (у випадку непрацездатності чи в обмін на послуги). Можливість професійної реалізації членів сім'ї у сімейному бізнесі, сімейних підприємствах, інших видах сімейної економічної діяльності
Духовне спілкування	Розвиток особистості кожного члена сім'ї. Збереження та розвиток духовного потенціалу суспільства	Духовне взаємозбагачення членів сім'ї. Зміцнення дружніх основ шлюбного союзу. Забезпечення реалізації духовного потенціалу особистості
Дозвіллєва	Організація раціонального дозвілля сім'ї та окремих її членів. Соціальний контроль у сфері дозвілля	Задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємозбагачення дозвіллєвих інтересів
Рекреаційна	Забезпечення психологічного здоров'я членів сім'ї. Психологічна терапія членів суспільства	Задоволення потреб індивідів у відпочинку, відтворенні фізичних та психологічних сил
Феліцітологічна	Емоційна стабілізація членів суспільства	Задоволення потреб в особистому щасті та коханні. Емоційна підтримка одних членів сім'ї іншими
Сексуальна	Регуляція норм сексуальної поведінки. Формування сексуальної культури. Забезпечення сексуального здоров'я членів суспільства	Задоволення сексуальних потреб

Неповна сім'я не може забезпечити виконання всіх тих функцій, які покладено на сім'ю повною мірою, оскільки вся робота розподілятиметься між одним із дорослих членів сім'ї та дитиною (дітьми). Повнота виконання тієї чи іншої функції залежатиме від багатьох факторів: рівня налагодження сімейної взаємодії між дорослим і дитиною, рівня матеріального забезпечення неповної сім'ї, її соціального статусу, участі інших дорослих у життєдіяльності даної неповної сім'ї [55,с.16].

Отже, неповна сім'я - це сім'я, яка складається лише з одного із батьків з однією неповнолітньою (або декількома неповнолітніми) дитиною. Неповна сім'я утворюється внаслідок відсутності (припинення) шлюбу, смерті одного з батьків або роздільного їх проживання. На жаль, статистика не відображає реального стану проблеми. Неповні сім'ї класифікують за такими ознаками: причинами, внаслідок яких вони утворились, статтю одного з батьків, структурою (кількістю дітей, наявністю чи відсутністю родичів, що спільно проживають з ними), наявністю і мірою участі другого з батьків у вихованні дитини (дітей), етапом життєвого циклу сім'ї (визначається як за віком одиноких батьків, так і за віком дітей), розподілом ролей. Розрізняють такі різновиди неповних сімей: «материнська» сім'я; «батьківська» сім'я; сім'я, яка утворилась після розлучення батьків; сім'я, яка виникла в результаті смерті одного з членів подружжя; сім'я, яка утворилась при офіційному усиновленні (удочерінні) дитини; неповна розширена сім'я; сім'я, де подружжя юридично перебуває у шлюбі, а фактично мешкає окремо; «громадянський» шлюб. Неповні сім'ї є особливою категорією сімей, які потребують соціального захисту з боку держави, оскільки в них виникає багато соціальних проблем (матеріальних, соціально-психологічних, виховних) і простежуються певні негативні явища, пов'язані з малозабезпеченістю, порушенням традицій розподілу сімейних ролей, вихованням дітей, функціонуванням. Неповна сім'я не може забезпечити виконання всіх тих функцій, які покладено на сім'ю повною мірою. Усе це позначається не тільки на внутрішньому стані неповної сім'ї, але й на соціальному здоров'ї суспільства. Саме тому втручання у життєдіяльність неповної сім'ї соціального працівника є необхідним.

1.2 Законодавче забезпечення соціальної роботи з неповною сім'єю в Україні

Рівень життя більшості сімей в Україні значно знизився, оскільки він залежить не лише від розміру доходів, а і від соціально-демографічного складу - кількості дітей, працюючих і утриманців, віку членів сім'ї тощо. Найбільш уразливими є сім'ї з дітьми, неповні сім'ї, в яких дітей виховує одна мати або один батько, сім'ї в яких немає годувальника. Досить великою є частка працездатних членів сім'ї, які не мають регулярного доходу, що ускладнює економічне становище неповної сім'ї. Переважна більшість неповних сімей в Україні мешкає у житлі, площа і комфортність якого не задовольняє елементарних потреб [15,с.13].

Основою відродження і зміцнення української сім'ї повинна стати її економічна самостійність. Саме тому державна сімейна політика має спрямовуватися на створення гарантій гідної оплати тим, хто працює, і надання допомоги неповним сім'ям з низькими доходами. Доходи неповної сім'ї повинні не лише покривати витрати на задоволення основних життєвих потреб її членів, але й надавати можливість підвищувати їх освітній і культурний рівень, зміцнювати здоров'я, змістовно відпочивати. Водночас, необхідно розробити і здійснювати невідкладні заходи щодо підсилення соціальної підтримки тих родин, які її потребують. Допомога таким сім'ям повинна передбачати відповідну житлову політику з будівництва дешевого орендного і соціального житла, а також надання житлових кредитів для молоді.

Слід забезпечити мінімальні життєві стандарти для повноцінного виконання неповною сім'єю своїх функцій. З урахуванням складної демографічної ситуації, необхідно збільшити розмір державної допомоги на виховання дитини до розміру прожиткового мінімуму. Держава повинна забезпечити доступність і дешевість послуг системи дошкільного виховання. Відповідно до Конвенції ООН «Про права дитини», слід забезпечити реальні гарантії захисту прав, честі й гідності дітей, недоторканність їх особистості. Не лише громадського осуду, але й адміністративного, правового покарання заслуговують батьки, неповнолітні діти яких потерпають від насильницьких дій, втікають з сім'ї, скоюють антисуспільні вчинки [3,с.20]. Необхідно вжити дієвих заходів щодо ліквідації дитячої безпритульності, жебрацтва, проституції, наркоманії та інших соціальних вад, а також заходів, що заборонять експлуатацію дитячої праці.

Згідно Конституції України, сім'я, материнство і батьківство охороняються державою [1,с.22]. На виконання цих конституційних положень розроблена система пріоритетних заходів, які мають забезпечити їх реалізацію.

До основних законодавчих актів, які регулюють роботу з неповними сім'ями, відносяться: Сімейний та Цивільний кодекси України, закони України: «Про охорону дитинства», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про соціальні послуги», «Про попередження насильства в сім'ї», інші нормативно-правові документи.

Сімейний кодекс України спрямований передусім на утвердження, зміцнення сім'ї як соціального інституту. Відповідно до Статті 3 Сімейного кодексу, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання [2,с.4].

Природнім є виховання дитини у сім'ї батьків. Тому положення чинного законодавства спрямовані на створення умов для проживання дитини в сім'ї разом із батьками. Важливо, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей та зобов'язані дбати про захист інтересів своєї дитини. Відповідно, жоден із них не має ніяких пріоритетів щодо участі у вихованні дитини, навіть, якщо проживають окремо. Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. У разі ухилення від виконання договору, той з батьків, хто проживає з дитиною зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків [2,с.53-54].

При неналежному виконанні батьками (одним із них) обов'язків по вихованню або зловживанні батьківськими правами діти мають право звернутися для захисту своїх інтересів до органів опіки і піклування. Важливо пам'ятати, що органи опіки і піклування діють за принципом невтручання у процес виховання батьками дітей [2,с.52]. Однак, якщо їм стане відомо про неналежний стан у сім'ї, вони вживають заходи з метою надання допомоги дітям у їх фізичному та духовному розвитку.

Діти мають право на отримання у спадщину майна та грошових коштів батьків чи одного з них у разі смерті або визнання їх за висновком суду померлими незалежно від місця проживання.

З 1 січня 2002 року відповідно до закону «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» надаються такі види допомоги сім'ям з дітьми [61]:

1) допомога у зв'язку з вагітністю і пологами;

2) одноразова допомога при народженні дитини;

3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) допомога на дітей одиноким матерям;

5) допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми;

6) субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами мають за цим Законом всі жінки, які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Ця допомога надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менше 25% від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Одноразова допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини, не застрахованому в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Допомога при народженні дитини надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має незастрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа (один з батьків дитини), яка фактично здійснює догляд за дитиною. Допомога виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.

Допомога на дітей одиноким матерям (вдовам, вдівцям) призначається на кожну дитину. Право на допомогу мають одинокі матері, якщо у свідоцтві про народження відсутній запис про батька дитини, вдови та вдівці з дітьми, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.

Допомога призначається малозабезпеченим сім'ям з дітьми віком до 16 років (учнів до 18 років), якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім'ї. Розмір допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сімї та її середньомісячним сукупним доходом за попередні шість місяців [50,с.48-51].

Закон України «Про соціальні послуги» визначає організаційні та правові засади надання соціальних послуг неповним сімя'м, які опинилися в складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги [4,с.52].У Законі даються такі поняття, як: «соціальні послуги», «складні життєві обставини», «соціальний працівник», «соціальне обслуговування», «соціальні служби», «реабілітація», визначені види соціальних послуг та організація їх надання, сукупність пропозицій державних і неурядових організацій, якими може скористатися сім'я з метою задоволення потреб, вирішення проблем або подолання складних життєвих обставин.

Важливим для соціального працівника є знання і виконання указів Президента України, постанов Верховної Ради України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, які видаються в межах компетенції на підставі законів і конкретизують юридичні права та обов'язки суб'єктів правовідносин, визначають механізми та заходи виконання. Основні з них це: Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», Указ Президента України «Про Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту», Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді», Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям».

На основі законодавчих актів Міністерства, відомства приймають нормативні акти (накази, інструкції, положення), які детально уточнюють механізми дії, повноваження, обов'язки та відповідальність структурних підрозділів міністерств, відомств, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, конкретних посадових осіб щодо положень зазначених у законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах.

Звичайно, знати всі положення законів не можливо. Специфіка роботи соціального працівника така, що кожний інший випадок може вимагати специфічних знань в інших галузях законодавства.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 р. № 584 «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям» [37,с.189-191], право на отримання кредиту мають і молоді сім'ї, які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов, а саме:

- сім'я, в якій чоловік та дружина віком до 35 років включно;

- неповна сім'я, в якій мати (батько) віком до 35 років включно має неповнолітніх дітей (дитину);

- одинокі молоді громадяни віком до 35 років включно.

Кредит надається молодим сім'ям лише один раз. Право на отримання кредиту вважається використаним з моменту отримання позичальником свідоцтва про право власності на збудоване (реконструйоване) житло. Кредит відповідно до цього Положення надається молодим неповним сім'ям на будівництво (реконструкцію) житла терміном до 30 років. Термін надання кредиту обчислюється з дати укладення кредитної угоди.

Кредит надається за таких умов:

1) перебування кандидата на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або наявності у кандидата, що проживає у сільській місцевості та потребує поліпшення житлових умов, відповідних документів на право будівництва (реконструкції) індивідуального житла;

2) підтвердження кандидатом своєї платоспроможності;

3) внесення кандидатом на свій особистий рахунок, що відкривається регіональним відділенням Фонду в банку-агенті, першого внеску в розмірі не менш як 6 відсотків передбаченої вартості будівництва (реконструкції) житла.

Зазначену суму кандидат вносить двома частинами:

- на момент укладення кредитної угоди - не менш як половину цієї суми, а також кошти на страхування в період будівництва (реконструкції) житла, виходячи із загальної суми внесків позичальника;

- під час остаточних розрахунків протягом 10 днів після отримання в бюро технічної інвентаризації технічного паспорта з урахування фактичної площі збудованого (реконструйованого) житла - решту коштів.

Для отримання кредиту кандидат подає консультаційному центру такі документи:

- довідку про склад сім'ї;

- копію свідоцтва про шлюб, паспортні дані;

- копію свідоцтва про народження дитини (дітей);

- документи, необхідні для визначення платоспроможності кандидата (довідка з місця роботи дорослих членів його сім'ї, у разі потреби - договір поруки, інші документи, що підтверджують його доходи);

- копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

Розмір кредиту, що надається позичальнику для будівництва (реконструкції) індивідуального будинку та господарських приміщень у сільській місцевості, може бути збільшений на 30 відсотків суми, обчисленої відповідно до нормативної площі.

Платежі за користування кредитом вносяться в порядку, визначеному кредитною угодою, щокварталу не пізніш як 10 числа місяця, що настає за звітним кварталом. Позичальник, який не має дітей, сплачує кредит з відсотковою ставкою у розмірі 3 відсотки річних суми зобов'язань за кредитом; позичальник, який має одну дитину, звільняється від сплати відсотків за користування кредитом; позичальникові, який має двох дітей, за рахунок бюджетних коштів погашається 25 відсотків суми зобов'язань за кредитом; позичальникові, який має трьох і більше дітей, - 50 відсотків суми зобов'язань за кредитом.

Згідно з Указом Президента України від 30.12.2000 р. №1396/2000 «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей» [61], з метою, поліпшення умов життя та державної підтримки неповних сімей, створення більш сприятливих умов для виховання в них дітей постановлено:

- Кабінету Міністрів України затвердити програму «Українська родина» і вирішити питання про створення Міжвідомчої комісії з питань сімейної політики.

- Раді міністрів Автономної республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям сприяти неповним сім'ям у вирішенні питань щодо погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, електроенергію, опалення та скраплений газ, сприяти батькам неповних сімей у працевлаштуванні, здійсненні професійної підготовки та підвищенні кваліфікації, забезпечувати зайнятість підлітків і молоді з неповних сімей під час канікул в таборах праці та відпочинку, сприяти неповним сім'ям в організації індивідуальної трудової діяльності, фермерських господарств, інших форм підприємницької діяльності.

- Міністерству охорони здоров'я України сприяти першочерговому направленню за наявності показань на санаторно-курортне лікування дітей з неповних сімей.

- Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму України організувати роботу з відродження шефства підприємств, установ та організацій всіх форм власності над неповними сім'ями, вживати заходів для вдосконалення соціального патронажу і підтримки таких родин, включаючи побутове і торговельне обслуговування.

- Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму України започаткувати на телебаченні, радіо, в інших засобах масової інформації постійно діючі рубрики за тематикою: «Сім'я і закон», «Соціально-правовий захист неповних сімей».

«Порядок взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах» затверджений наказом міністерств України у справах сім'ї молоді та спорту, охорони здоров'я, праці та соціальної політики, освіти і науки, внутрішніх справ, транспорту і зв'язку, Державного комітету України з питань виконання покарань від 14.06.2006 р. Цей порядок розроблено з метою впровадження ефективного механізму взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих ситуаціях. У наказі визначені: порядок взаємодії щодо здійснення соціального супроводу сімей у кризових ситуаціях, визначені суб'єкти соціального супроводу, механізми його здійснення. Даний Порядок визначає процедуру впровадження системи заходів щодо виявлення, обліку та соціального супроводу сімей, члени яких перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги [50,с.44-45].

Отже, неповні сім'ї потребують соціального захисту з боку держави, яка, враховуючи проблеми, що сприяють порушенню функціонування цих сімей, повинна прикласти усіх зусиль, для того, щоб своєчасно надавати необхідну допомогу. Тому розроблено ряд законодавчих і нормативно-правових актів на яких базується уся соціальна робота з неповними сім'ями. До таких документів відносяться: Конституція України, Цивільний та Сімейний кодекси України, Закони України: «Про охорону дитинства», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про соціальні послуги», «Про попередження насильства в сім'ї», Укази Президента України: «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», «Про Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту», «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей», Постанови Кабінету Міністрів України: «Про утворення Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді», «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям», «Порядок взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах» затверджений наказом міністерств України у справах сім'ї молоді та спорту, охорони здоров'я, праці та соціальної політики, освіти і науки, внутрішніх справ, транспорту і зв'язку, Державного комітету України з питань виконання покарань. Від виконання завдань, поставлених цими нормативними документами залежить рівень життєдіяльності конкретної неповної сім'ї, а відтак - благополуччя значної частини нашого суспільства.

1.3 Зарубіжний досвід соціальної роботи з неповними сім'ями

Кількість і питома вага неповних сімей в усіх індустріально розвинених країнах постійно зростають. Переважну більшість серед них, як і в Україні, становлять сім'ї, в яких діти живуть разом із матір'ю [47,c.187].

Кожна конкретна ситуація неповної сім'ї неповторна, індивідуалізована, потребує компетентного вивчення і ставлення. Зарубіжний досвід соціальної роботи з неповними сім'ями переконує в необхідності функціонування служб психологічної реабілітації розлучених та їх дітей, педагогічного консультування, соціальної корекції, інших видів допомоги.

У середньому в Європі кожна п'ята дитина народжується у незаміжньої жінки, в Данії таке становище спостерігається серед половини новонароджених, у Великобританії і Франції це число складає одну третину. Високий і відсоток розлучень, хоча в цілому, в країнах Європейського союзу він трохи знизився за останні роки минулого десятиліття, ці цифри коливаються від нуля в Ірландії, де розлучення забороняється законом, до трьох на кожну тисячу пар у Великобританії [44,с.14].

Однією з причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що неповні сім'ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі (Швейцарія, Нідерланди, Німеччина, Фінляндія і інші).

У більшості європейських країн одиноким батькам надається значна допомога з боку держави (питома вага таких сімей коливається від 6% в Італії до 32% у Швеції). У деяких країнах (Англія) переважає стратегія допомоги малозабезпеченим. Одинока мама, в межах відповідної програми «Підтримка доходу» (Швеція), може залишатися вдома, поки дитина не досягне віку 16 років, маючи необхідне утримання від держави. Їй невигідно навіть працювати в режимі неповної зайнятості. Тим не менш, середній дохід неповних сімей у Великобританії становить 40% його у повних сім'ях [43,с.9].

У Швеції соціальна політика орієнтована на успішне поєднання одинокими батьками родинних і професійних ролей. Вона спрямована не на «підтримку бідності», а на зменшення нерівності. Поряд з підтримкою сім'ї у цій країні активно реалізуються програми, метою яких є створення робочих місць, стимулювання здобуття освіти, перекваліфікацію, зайнятість жінок, в т.ч. матерів з неповнолітніми. Держава забезпечує матеріальну підтримку навчання чи перекваліфікації, необхідних для пошуку в майбутньому краще оплачуваної роботи. Допомога ж призначена лише для дітей, а не утримання непрацюючих жінок. Тут функціонує розгалужена система позасімейного догляду за дітьми. Будь-хто з батьків може використати оплачувану річну відпустку для догляду за дитиною. Існує скорочений робочий день для того, хто має дитину дошкільного віку, допомога на дітей і на житло для одиноких батьків одинакова з іншими сім'ями. Кожному з батьків виплачуються лікарняні по догляду за дитиною. У випадках, коли самотні матері не отримують аліментів, їм виплачують значні кошти для забезпечення належного прожиткового рівня [36,с.290].

У Норвегії соціальна допомога та інші виплати надаються одиноким матерям і неповній сім'ї доти, поки діти не досягнуть 19 років. За цією політикою вони живуть краще порівняно з бідними, але гірше, ніж повні сім'ї [36,с.292].

У Франції діє стратегія підтримки сімей з дітьми, у тому числі й неповних. Допомога надається для розлучених батьків, якщо один з них не виконує своїх фінансових зобов'язань (тобто місцева каса допомоги сім'ям виконує права батьків). Може надаватись додаткова соціальна допомога (на догляд за малими дітьми, за низького доходу матері та ін.). Тут більшість одиноких матерів після досягнення дитиною 3 років виходять на роботу (працює 78% їх загальної кількості). У випадках розлучень використовуються можливості для заохочення участі обох батьків у процесі виховання дитини. Зокрема, в Парижі під патронатом мерії організовуються Дні зустрічі батьків (чоловіків) із дітьми, які після розлучення батьків проживають із матерями [47,с.187]. Така політика в європейських країнах веде до того, що жінки не народжують спеціально дітей, щоб скористатись соціальними допомогами, а подружні пари не розлучаються задля цього.