Соціальна робота з неповною сім’єю

Дещо інший підхід у США, де держава не надає значної підтримки неповним сім'ям (питома вага яких досить висока - близько 25%). Цю місію покладено на штати і соціально-територіальні співтовариства. Тому проблеми неповних сімей з дітьми розв'язуються по-різному, переважно на місцевому рівні, роботою з тими, які мають низькі доходи та шляхом консультування.

В США широкого розвитку набули групи самодопомоги і групи підтримки. Вони об'єднані в організацію «Батьки без партнерів» («Parents without Partners» - у назві відсутнє поняття «неповна сім'я», в якому присутній оціночний компонент - натяк на неповноцінність), що налічує до 210600 чоловік, 65% яких становлять розлучені жінки середнього класу. Члени організації надають один одному юридичну допомогу, виступають за вдосконалення податкової політики, житлового законодавства, обмінюються педагогічним досвідом, ведуть інформаційну діяльність, сприяють розвитку різноманітних форм соціальної опіки і догляду за дітьми [47,с.188].

Групи підтримки на рівні громади складаються з 12-15 одиноких батьків, які періодично збираються і спільно розглядають проблеми виховання дітей, взаємостосунки з підлітками, особисті переживання, методику подолання труднощів. У США існує багато просвітницьких програм педагогічної і психологічної допомоги батькам з дітьми, в тому числі й одиноким. Вони діють при церквах, службах сім'ї, агентствах, що працюють з бідними, в державних і приватних школах, медичних закладах.

Роботу з неповними сім'ями в США класифікують за такими двома напрямами: «робота в домашніх умовах» та «робота поза домом». Перший передбачає такі соціальні послуги: соціальний захист, сімейна терапія, фінансова допомога, денний догляд за дітьми, послуги, пов'язані з веденням домашнього господарства [36,с.288-289].

Соціальний захист стосується, насамперед дітей, яких вдома ображають (бійки, насильство, непосильна праця), або позбавляють належного піклування (незадовільний догляд, погане харчування). З метою виявлення соціальної незахищеності по телебаченню час від часу показують номери телефонів соціальних служб захисту.

Сімейне консультування або сімейна терапія - це надання допомоги сім'ям, які відчувають різні види стресу. Хоч обидва терміни вживаються як синонімічні, терапія вважається інтенсивнішою формою впливу, ніж консультування. Сімейний терапевт-професіонал, найчастіше маючи ступінь магістра і відповідну спеціалізацію в цій галузі, допомагає встановити конструктивні взаємини між членами сім'ї, демонструючи свій чітко виражений нейтралітет і об'єктивність зайнятих позицій.

Фінансова допомога надається малозабезпеченим неповним сім'ям у рамках федеральних програм соціального захисту, які передбачають забезпечення засобами для існування сімей, у яких годувальник після сплати необхідних для соціального забезпечення податків помер.

Соціальна допомога в денному догляді стосується догляду за дітьми, де в цьому є необхідність, особливо там де матері працюють. Такий догляд може здійснюватись як у приватних, так і в спеціальних центрах, які мають відповідні ліцензії [38,с.251-252].

В Австралії одинокі батьки отримують державну допомогу на дітей залежно від власного заробітку. Тут в 1989 році створено спеціальний державний фонд, куди перераховується фіксований відсоток від заробітку того з батьків, хто не сплачує аліменти. З цього фонду розлучені одинокі батьки без аліментів дістають допомогу незалежно від власної зарплати. Вдови з неповнолітніми дітьми і ті, яким вже виповнилось 50 років, мають особливі пенсії. В Австралії діє спеціальна державна програма, що стимулює вступ одиноких матерів до вузів, де вони за успішного тестування отримують одночасно з державною допомогою і стипендію. Така практика сприяє не лише професійному зростанню, психологічному самопочуттю жінок, але й вихованню дітей [44,с.32].

Соціологічні дослідження в країнах Заходу підтверджують ефективність як материнської чи батьківської, так і спільної турботи про дитину. Соціальні працівники, психологи пропонують колишньому подружжю максимально об'єктивний варіант стосунків для співробітництва в інтересах дитини. Цьому підпорядковується практика усиновлення, опіки та інші засоби, покликані мінімізувати нестачу належної допомоги і впливу одного з батьків. Соціальні працівники виступають консультантами, помічниками, захисниками, організаторами і координаторами допомоги батькам та дітям.

Ефективною формою такої допомоги в Брюсселі (Бельгія), Москві (Росія) та інших містах за рубежем стали асоціації матерів, групи «самодопомоги» й інші громадські об'єднання цього типу. Вони, як правило, нечисельні (об'єднують 15-20 чоловік), працюють без спеціального приміщення, мають спонсорів, актив, зони впливу. Члени асоціації «Тільки мама» (Бельгія), наприклад, обмінюються дитячими речами, обговорюють спільно педагогічні проблеми, обмінюються інформацією щодо працевлаштування, подають один одному психологічну підтримку, кооперуються для догляду за дітьми, розв'язання побутових питань. Це робиться оперативно, індивідуально, тактовно, безкоштовно або з мінімальними витратами. Організація подібних груп є перспективною і в Україні.

Крім вказаних, заслуговують підтримки служби нянь і гувернерів, знайомств, «кризові центри» (для тих одиноких людей, що впадають у відчай). Слід вдосконалювати роботу з школярами за місцем проживання, включаючи територіальні центри дозвілля для підлітків, для одиноких матерів, які відчувають матеріальні труднощі, доцільно створювати територіальні фонди «Одинокі батьки» чи секції (рахунки) в діючих благодійних формуваннях, батьківський всеобуч, рух милосердя, філантропічну діяльність бізнесменів та інші дієві форми підтримки одиноких батьків і дітей [34,с.129-130]. Так, територіальні соціальні організації широко розвивають, зокрема, допомогу нянечками «на декілька годин в день», «супровід дітей до школи», «для догляду під час канікул». Це робиться безкоштовно або на пільгових умовах, з гуманною метою, на благодійних засадах.

Одиноким батькам суттєвою підтримкою виступають різні форми організації вільного часу дітей (групи продовженого дня, гуртки, клуби за інтересами в місцях проживання), до того ж без оплати. У Польщі, наприклад, суд виділяє на допомогу одинокій матері куратора. В цій країні, також налагоджено систему соціально-побутових послуг за доступну плату малозабезпеченим неповним сім'ям. Їм надаються субсидії, пільги на оплату житла, призначаються стипендії [35,с.128].

Отже, проблема життєдіяльності неповної сім'ї є актуальною не лише для України, але й для інших держав. Однією з причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що неповні сім'ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі. Зарубіжний досвід соціальної роботи з неповною сімєю є багатогранним. Стратегії надання матеріальної і соціальної допомоги неповним сім'ям в різних країнах відрізняються за обсягом і характером. Соціальні працівники виступають консультантами, помічниками, захисниками, організаторами і координаторами допомоги батькам та дітям. Найчастіше соціальні працівники пропонують максимально об'єктивний варіант стосунків для співробітництва в інтересах дитини. Практика усиновлення, опіки та інші засоби, покликані мінімізувати нестачу належної допомоги і впливу одного з батьків. Зарубіжний досвід переконує в необхідності використання різних видів соціальної допомоги неповній сім'ї. Він, безперечно, вартує вивчення, інтерпретації і осмисленого застосування на теренах України.

Висновки до I розділу

Сім'я є надзвичайно важливим соціальним інститутом в державі. Саме від цього інституту значною мірою залежить перспектива розвитку всього суспільства. Сім'я - це соціальна група, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка і жінки, їхніх дітей (власних чи усиновлених), інших осіб, пов'язаних з подружжям родинними зв'язками, біологічних або кровних родичів. Життєдіяльність сім'ї відбувається на основі спільного економічного, побутового, морального укладу та виховання дітей. Неповна сім'я - це сім'я, яка складається лише з одного із батьків з однією неповнолітньою (або декількома неповнолітніми) дитиною. Розрізняють такі різновиди неповних сімей: «материнська» сім'я; «батьківська» сім'я; сім'я, яка утворилась після розлучення батьків; сім'я, яка виникла в результаті смерті одного з членів подружжя; сім'я, яка утворилась при офіційному усиновленні (удочерінні) дитини; неповна розширена сім'я; сім'я, де подружжя юридично перебуває у шлюбі, а фактично мешкає окремо; «громадянський» шлюб. Неповні сім'ї є особливою категорією сімей, які потребують соціального захисту з боку держави, оскільки в них виникає багато соціальних проблем (матеріальних, соціально-психологічних, виховних) і простежуються певні негативні явища, пов'язані з малозабезпеченістю, порушенням традицій розподілу сімейних ролей, вихованням дітей, функціонуванням.

В Україні розроблено ряд законодавчих і нормативно-правових актів які є основою для соціальної роботи з неповними сім'ями. До таких документів відносяться: Конституція України, Цивільний та Сімейний кодекси України, Закони України: «Про охорону дитинства», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про соціальні послуги», «Про попередження насильства в сім'ї», Укази Президента України: «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», «Про Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту», «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей», Постанови Кабінету Міністрів України: «Про утворення Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді», «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям», «Порядок взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах» затверджений наказом міністерств України у справах сім'ї молоді та спорту, охорони здоров'я, праці та соціальної політики, освіти і науки, внутрішніх справ, транспорту і зв'язку, Державного комітету України з питань виконання покарань. Від виконання завдань, поставлених цими нормативними документами залежить рівень життєдіяльності конкретної неповної сім'ї, а відтак - благополуччя значної частини нашого суспільства.

Проблема існування неповних сімей є актуальною не лише в Україні, але й за кордоном. Однією з найвагоміших причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що неповні сім'ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі. Зарубіжний досвід соціальної роботи з неповною сім'єю є багатогранним. Стратегії надання матеріальної і соціальної допомоги неповним сім'ям в різних країнах відрізняються за обсягом і характером. Крім завдання із забезпечення прожиткового мінімуму, медичного обслуговування матері та дитини, перспективними напрямами діяльності соціальних служб є стратегії, спрямовані на поєднання батьківських і професійних ролей, організацію дозвілля, створення груп взаємодопомоги. Зарубіжний досвід соціальної роботи з неповною сім'єю, безперечно, вартує детального вивчення, інтерпретації і осмисленого застосування на теренах України.

РОЗДІЛ II.ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНОЮ СІМ'ЄЮ

2.1 Зміст соціальної роботи з неповною сім'єю

Соціальна робота з різними типами сімей у контексті реалізації ними функцій має передбачати допомогу в розв'язанні відповідних проблем, суперечностей внутрішньо-сімейних взаємин, консультування в разі неспроможності або виникнення труднощів з виконання певних ролей (батьком, матір'ю) тощо.

На сьогодні соціальна робота з сім'єю в Україні має певні досягнення. Проте основна увага соціальних працівників націлена на найбільш проблемні, неблагополучні, неповні сім'ї. Ще й досі система цієї роботи не має чітко визначеної для українського суспільства програми реалізації, відсутні комплексний, системний підходи до вивчення відповідних проблем.

Метою соціальної роботи з неповною сім'єю є забезпечення нормальних умов для функціонування неповної сім'ї, її розвитку та задоволення потреб її членів. Завдання соціального працівника полягає насамперед у тому, щоб забезпечити певний рівень самодостатності сім'ї щодо отримання соціальних послуг та належний рівень соціальної взаємодії. Річ в тім, що в деяких випадках власний потенціал сім'ї є достатнім для того, щоб, використовуючи внутрішні ресурси, поліпшити свій стан за всіма життєво важливими для неї показниками. Але не всі сім'ї здатні до цього. Тому виникає необхідність відповідного аналізу з боку соціального працівника, на основі результатів якого може розгортатися згодом його відповідна діяльність [7,с.129].

А. Железнова визначає ряд принципів роботи соціального працівника з неповною сім'єю [21,с.9-10]. Серед них: індивідуальний підхід, постійний контакт з сім'єю протягом тривалого періоду часу, довірливі відносини між працівниками служби і членами сім'ї, незвинувачення (замість нього реальна допомога, захист), повага, ділове співробітництво, орієнтація на розвиток на основі позитивного потенціалу сім'ї, її здатності до самодопомоги, гнучкість у виборі методів, підходів і засобів впливу.

У роботі з неповною сім'єю реалізуються всі найважливіші функції діяльності соціального працівника, серед яких, на наш погляд, варто виділити: діагностичну, прогностичну, превентивну, правозахисну, соціально-педагогічну, соціально-побутову, комунікативну, морально-гуманістичну, організаційну [11,с.70]. Реалізація діагностичної функції передбачає вивчення соціальним працівником особливостей сімейного мікросередовища, постановку соціального діагнозу і прогнозування розвитку ситуації. Прогностична функція реалізується шляхом програмування і прогнозування впливу на об'єкт роботи (неповну сім'ю) всіх соціальних інститутів суспільства, формування певної моделі поведінки сім'ї. Превентивна або соціально-терапевтична функція дозволяє привести в дію соціально-правові, юридичні, психологічні, соціально-медичні, педагогічні та інші механізми попередження і подолання негативних явищ, організувати всебічну допомогу і підтримку сім'ї, щоб попередити подальші можливі негативні наслідки її становища і поведінки. Правозахисна функція доповнює попередню і передбачає не тільки надання допомоги, але і захист її прав. Соціально-медична функція реалізується шляхом організації роботи з неповною сім'єю по забезпеченню необхідних санітарно-гігієнічних норм життя. Реалізуючи комунікативну функцію, психолог і соціальний педагог встановлюють необхідні контакти з членами сім'ї, організують обмін інформацією, сприяють правильному сприйманню людьми один одного, досягненню взаєморозуміння, забезпечують контакти сім'ї з представниками соціальних служб. Організаційна функція може бути виділена як окрема, але разом з тим вона тісно зв'язана з іншими. Її реалізація полягає в тому, щоб сприяти координації дій різних соціальних служб в наданні допомоги неповній сім'ї [34,с.27].

Під формою соціальної роботи у науковій літературі розглядається упорядкована певним чином структурна діяльність соціального працівника, яка зумовлена метою, завданнями, логікою і методами роботи на конкретних етапах діяльності, в конкретних обставинах і характеризується особливими способами керування, організації та співробітництва соціального працівника з клієнтами у професійній діяльності. Іншими словами - це варіанти організації діяльності і спілкування соціального працівника і клієнта. Розглянемо і коротко проаналізуємо основні форми роботи із неповними сім'ями, які найчастіше використовують в практичній діяльності соціальні працівники [57,с.105-106]:

а) за складом і кількістю учасників: індивідуальні (з окремою сім'єю чи конкретним членом сім'ї); групові (з гетеро- чи гомогенними групами чи окремими членами кількох сімей); масові (із значною кількістю сімей або членів сімей);

б) за тривалістю: одноразові заходи (акції, свята); постійно діючі (лекторії, клуби, обстеження, консультпункти); «пульсуючі» (діючі за потребою, щоб зняти загострення проблеми, привернути до неї увагу з подальшим переходом до роботи в постійно діючих чи одноразових заходах);

в) за перспективою: розраховані на близьку перспективу - до 2 тижнів (частково розв'язуються гострі проблеми, привертається увага до них); розраховані на середню перспективу - до 2 місяців (розв'язуються певні функціональні проблеми сім'ї, усуваються наслідки); розраховані на віддалену перспективу - від 2 місяців і більше (розв'язуються комплексні проблеми сім'ї, усуваються причини і наслідки);

г) за місцем проведення: стаціонарні (на одному місці багаторазово); виїзні (на одному місці одноразово); пересувні (на різних місцях одноразово); циклічні (на різних місцях багаторазово);

д) за ступенем самостійності учасників: групи самодопомоги, взаємодопомоги сім'ям; тим, які працюють за допомогою консультанта; сім'ї, які працюють під безпосереднім керівництвом соціального працівника;

е) за рівнем творчості: інформаційні (спрямовані на засвоєння інформації); репродуктивні (спрямовані на відтворення знань, способів дії: лекторії, семінари, диспути); тренувальні - тренінги, практикуми тощо (спрямовані на застосування на практиці знань, формування вмінь, навичок, звичок); творчі (спрямовані на вироблення нових рішень, нових знань та способів дії);

є) за видом діяльності: ігрові; комунікативні; трудові; навчальні;

ж) за умовами здійснення: екстрені; звичайні;

з) за характером спілкування: безпосередні (усні); опосередковані (письмові, за допомогою технічних засобів);

и) за метою: спрямовані на збір та аналіз інформації; участь у формуванні сімейної політики і завдань соціальної роботи; участь у реалізації сімейної політики і проведенні соціального супроводу з сім'єю; профілактику неблагополуччя та його рецидивів; узагальнення результатів; контроль за якістю соціально-педагогічної роботи;

і) за складністю побудови: прості (використовуються методи: бесіда, диспут, вікторина, попередження, зустріч); складні (свято, творча гра, похід, ярмарок тощо); комплексні (тематичний день, тиждень, місячник, фестиваль).

Кожна неповна сім'я дуже своєрідна, зі своїми конкретними проблемами і, відповідно, індивідуальним підходом. Проте в роботі можна виділити ряд загальних етапів, характерних для роботи з будь-якою неповною сім'єю. Так, перший етап - це знайомство з сім'єю, визначення необхідності і можливостей роботи з даною, оцінка реальної ситуації в сім'ї. Другий етап - входження в сім'ю, метою якого є створення мотивації до тривалої роботи, підвищення відповідальності сім'ї. Тут відбувається встановлення доброзичливих контактів, започатковується ділове співробітництво. Третій етап - детальне глибоке вивчення сім'ї, формування правильних уявлень про різні аспекти її функціонування, створення необхідної інформаційної бази для подальшого забезпечення необхідних змін. Четвертий етап - аналіз інформації, вибір відповідних напрямків, способів і засобів роботи. При цьому дуже важливо співставити інформацію, отриману з різних джерел, різними методами і правильно узагальнити дані. П'ятий етап - корекційна робота, яка полягає у створенні нових або відновленні зруйнованих позитивних взаємовідносин в сім'ї, контактів з соціумом, підвищенні рівня соціальної компетентності і відповідальності сім'ї. Шостий етап - вихід із сім'ї в результаті досягнення мети роботи: стабілізації внутрісімейного мікроклімату, підвищення відповідальності і т. п. Дуже важливо забезпечити поступовість виходу, уникати раптового припинення контактів із сім'єю. Сьомий етап передбачає контроль за сім'єю протягом певного періоду часу [55, с. 113].

Зміст соціальної роботи з неповними сім'ями полягає в слідуючому: збір і надання інформації про становище неповних сімей, неблагополуччя дітей працівникам інших державних установ; участь в спільних пошуках коштів, матеріальних засобів для необхідної їм допомоги, сприяння працевлаштуванню одиноких матерів (батьків); індивідуальна робота з батьками і дітьми щодо подолання ними труднощів психолого-педагогічного характеру, виконання взаємних обов'язків, виходу з конфліктних станів, кризових ситуацій; вплив на осіб з девіантною поведінкою (алкоголіків, правопорушників і ін.) [34,с.58-59].

Соціальна робота з неповними сім'ями здійснюється за напрямами: соціальна допомога, соціальне обслуговування, соціальний захист, соціальна підтримка, соціальне забезпечення, соціальне посередництво, соціальна адаптація, соціальна діагностика, соціальна профілактика, соціальна корекція, соціальна реабілітація [34;50;55;59].

Соціальна допомога - система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, які надаються неповній сімї соціальною службою для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу і повноцінної життєдіяльності, адаптації в суспільстві.

Соціальне обслуговування - задоволення потреб і розв'язання поточних проблем, протиріч сім'ї, які виникають у процесі її життєдіяльності через надання різноманітної допомоги сім'ям та її членам. Обслуговування неповної сім'ї реалізується через: організацію змістовного дозвілля, відпочинку (центри дозвілля, навчальні курси, клуби та гуртки за інтересами, школи молодої сім'ї тощо), оздоровлення, просвіту, навчання сімейному бізнесу, розробку планів її розвитку для удосконалення внутрішньо-сімейних стосунків, життєдіяльності і розвитку сім'ї і кожного її члена. Шляхом надання сім'ї різноманітних виплат, гарантованих державою в законодавчому порядку; надання малозабезпеченим сім'ям різних видів матеріальної підтримки (одяг, медикаменти, харчування, санаторні путівки, оздоровлення членів сім'ї тощо); психологічна підтримка сім'ї в складних життєвих ситуаціях; надання різноманітних консультативних послуг сім'ї; створення мережі організацій для надання культурно-освітніх і фізично-оздоровчих послуг членам сім'ї. Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на неповну сім'ю чи окремих індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя [4,с.52].

Соціальний захист - система пріоритетів і механізмів з реалізації законодавчо-закріплених соціальних, правових і економічних гарантій громадян, органів управління всіх рівнів, інших інститутів, а також система соціальних служб, яка повинна забезпечити певний рівень соціальної захищеності, що допомагають досягнути соціально прийнятного рівня життя. Це економічні, соціальні, правові гарантії додержання і реалізації прав і свобод людини.

Соціальна підтримка - система заходів з надання допомоги окремим категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкій ситуації, шляхом надання їм необхідної інформації щодо кредитів, навчання, захисту прав і інших пільг.

Соціальне забезпечення - система заходів, пов'язаних із задоволенням специфічних потреб людей, спрямованих на відновлення і збереження їх соціальних зв'язків і відносин, активне сприяння у здійсненні, захисті і охороні їх прав.

Соціальне посередництво - процес втручання в суперечки між сторонами, щоб допомогти їм владнати протиріччя, знайти компроміси або досягти взаємовигідної згоди.

Соціальна адаптація являє собою процес активного пристосування сім'ї до нових для неї соціальних умов життєдіяльності, протягом якого вона набуває рівноваги і стійкості до впливу змінних умов соціального середовища. Повна соціальна адаптація передбачає сукупність наступних видів адаптацій: організаційна адаптація; педагогічна адаптація (пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтацій); психологічна адаптація (процес пристосування органів чуття до особливостей діючих на них стимулів з метою покращення сприйняття і запобігання пошкодження рецепторів від надмірного навантаження); професійна адаптація (пристосування до нового виду професійної діяльності, нового соціального оточення, умов праці і особливостей спеціальності).

Соціальна діагностика - дослідження соціального явища для розпізнавання і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і відносин, які характеризують його стан і визначають тенденції розвитку. Існують різні методи соціальної діагностики сім'ї, сімейних стосунків, внутрішньої взаємодії. Як правило, методи діагностики можуть слугувати і методами роботи з сім'єю. Серед таких методів розрізняють: сімейну реконструкцію, генограму, сімейну розстановку, образи-спогади, сімейну скульптуру та сімейну хореографію, психодраматичне переживання ситуації, метафоричний вираз сім'ї, системно-структурну розстановку тощо [17,с.25]. Однією із найпопулярних методик є генограма, що допомагає соціальному працівнику зібрати, структурувати та зафіксувати достатньо великий об'єм інформації про сім'ю, внутрішньосімейні стосунки у трьох-чотирьох поколіннях. Генограма - це схема сімейної історії, що створюється за певними правилами й відображає взаємини в поколіннях прародичів, батьків і в самій сім'ї [6,с.65-66]. Дана техніка запропонована М. Бовен в 1978 році. Головна її перевага - структурованість і наочність. Генограма складається із наступних компонентів: сімейного древа, медичних відомостей, емоційних станів, динаміки стосунків, системи сім'ї, сімейних вірувань, соціальної мережі сім'ї [59,с.152].

Соціальна профілактика - науково обґрунтовані і своєчасно виконувані дії, спрямовані на: попередження можливих фізичних, психологічних та соціокультурних відхилень у окремих індивідів і груп ризику; збереження, підтримання, та захист нормального рівня життя і здоров'я людей; сприяння в досягненні поставленої мети і розкритті внутрішнього потенціалу. Соціально-профілактична робота з неповною сім'єю спрямована на запобігання неконструктивної взаємодії між членами сім'ї, різним формам насильства, помилкам у сімейному вихованні, формуванню різних видів хімічної залежності в членів сім'ї. Серед основних форм профілактичної роботи можна назвати лекторії, семінари, тренінги, клуби для молодих сімей, тематичні дні, тематичні передачі на радіо та телебаченні тощо [24,с.68-69].

Соціальна корекція - напрям соціальної роботи з виправлення таких особливостей розвитку та поведінки, які за прийнятих у даній системі критеріїв не відповідають гіпотетичній (оптимальній) моделі цього розвитку.

Соціальна реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених сім'єю суспільних зв'язків та відносин. Метою цих заходів є повернення сім'ї до виконання її функцій, формування в членів неповної сім'ї позитивного ставлення до життя, праці, навчання. Розглянемо для прикладу неповну сім'ю, що утворилася після втрати одного з дорослих.

Виходячи із розуміння сім'ї як системи, можна виділити такі напрями реабілітації:

- компенсація функцій померлого члена сім'ї, або того, хто вийшов з родини (розлучився чоловік,);

- допомога сім'ї у реалізації її прав і виконанні функцій доти, поки вона не відновить свій потенціал.

На цій основі можна говорити, що соціальна робота з такою сім'єю може бути екстренною, тривалою і профілактичною (запобігання вторинних стресорів) у реабілітації сім'ї. [17,с.43].

Розрізняють такі види соціальної допомоги неповній сім'ї: соціальний супровід, соціальне консультування, соціальна терапія [53,с.113].

Соціальний супровід неповних сімей - вид соціальної роботи, який передбачає здійснення системи комплексних заходів соціальними службами щодо тривалої допомоги сім'ям та їх членам з метою захисту і реалізації прав членів сім'ї у родині і прав сім'ї у суспільстві через створення умов для цього у суспільстві та сім'ї [8,с.123-124]. У процесі здійснення соціального супроводу неповних сімей, соціальні працівники надають:

- соціально-економічні послуги: задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій; сприяння у залученні додаткових ресурсів для задоволення потреб сім'ї на лікування, оздоровлення, інформування клієнта з питань працевлаштування та сприяння цьому; навчання; сприяння у пошуку житла; придбання засобів для заробітку (наприклад,купівля або оренда швейної машинки, обладнання для теплиці тощо); сприяння в оформленні та своєчасному отриманні батьками державних виплат на утримання дитини; залучення релігійних організацій до допомоги сім'ї;

- юридичні (правові) послуги: консультування з питань застосування чинного законодавства і нормативних актів; представлення і захист прав та законних інтересів сім'ї та дітей, що в ній виховуються, в органах держав ної влади та недержавних організаціях; сприяння в оформленні документів, необхідних для розв'язання проблем клієнтів; здійснення правової освіти батька та дітей, що виховуються в цих сім'ях; співпраця з різними установами та фахівцями для надання фахової юридичної допомоги;

- соціально-педагогічні послуги: виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб членів сім'ї, організація індивідуального навчального, виховного процесів, дозвілля, залучення до роботи різноманітні заклади; просвітницька робота щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини; допомога у розв'язанні конфліктних ситуацій сімейного виховання; педагогічне консультування з питань розв'язання педагогічних проблем сім'ї та її членів; влаштування дитини у дитячий садок; на професійне навчання; запрошення дітей та їхніх батьків на розважальні заходи; влаштування дитини у клуб (гурток, секцію, додаткове навчання) тощо;

- психологічні послуги: надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на виявлення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її корекції або реабілітації;

- соціально-медичні послуги: консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров'я, здійснення профілактичних заходів; надання необхідної інформації, настанов щодо здорового способу життя, профілактики туберкульозу, венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу; сприяння у проходженні членами сім'ї обов'язкового медичного огляду та, у разі необхідності, забезпечення виконання призначень лікаря; допомога у вирішенні питань, пов'язаних з оздоровленням дітей; сприяння, у разі потреби, у госпіталізації клієнтів до лікувальних установ; придбання ліків для дитини, надання вітамінів дітям;

- інформаційні послуги: інформування про ресурси громади та допомога у їх використанні на користь дитини (про дитячі навчальні заклади,гуртки, спортивні школи та заняття, про діяльність дитячих, молодіжних громадських організацій, турпоходи, культурні заходи); надання довідкової інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації, надання інформації про послуги, які можна отримати в ЦСССДМ, графіки роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорони здоров'я, центрів зайнятості, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування [10,с.23-25].

- педагогічні послуги (як різновид цих послуг виокремлюються освітні та розвиваючі послуги) [13,с.120-121]. Освітні послуги можуть надаватися у формі індивідуальних і групових занять, навчальних курсів, семінарів, відеолекторіїв, соціально-психологічних тренінгів, просвітницьких бесід, майстер-класів. Прикладом розвиваючих послуг може бути участь членів сімей у культурологічних заходах, ігротеках тощо.

Соціальне інспектування - це складова соціального супроводу, метою якого є контроль соціального педагога чи працівника за реалізацією в сім'ї прав її членів, виявленням випадків їх порушення та умов, що цьому сприяють. Соціальне інспектування може здійснюватися спеціалістом спільно з дільничним інспектором міліції, представниками опікунської ради, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх. У процесі соціального інспектування соціальний працівник реалізує такі функції: діагностичну (становлення порушень прав людини); запобіжно-профілактичну (запобігання рецидивам порушення прав людини в сім'ї); інформаційну (інформування громадськості, представників державної влади про наявність порушень прав людини в сім'ї); наглядово-контрольну (облік і перевірка житлово-побутових умов у сім'ї, перевірка виконання членами сім'ї рекомендацій соціального педагога щодо запобігання порушенням прав людини в сім'ї); охоронно-захисну; комунікативну (встановлення взаємодії соціального працівника з членами сім'ї з метою спонукання їх до подолання причин неблагополуччя в родині); координаційну (залучення медиків, психологів, юристів та інших фахівців до розв'язання проблем у сім'ї) [41,с.41].

Соціальне консультування - діяльність, спрямована на надання допомоги клієнту у пошуку розв'язання проблемної ситуації; процес, в ході якого спеціаліст допомагає клієнту вивчити і зрозуміти зміст даної проблеми і запропонувати різні варіанти вирішення цієї проблеми. Сімейне консультування - найважливіший напрям соціально-особистісного консультування, що охоплює такий спектр проблем, як стосунки в неповній сім'ї, взаємовідносини між дітьми і матір'ю (батьком). Основними проблемами сімейного консультування є проблема шкільної успішності дітей й проблема виховання дітей, які мають вади в психофізіологічному розвитку. З приводу розв'язання зазначених проблем у технології сімейного консультування має діяти низка загальних правил:

- обов'язкове наповнення батьківської скарги-запиту конкретним змістом на основі одержання від батьків опису поведінкової ситуації, що стала основою запиту;

- використання принципів «стереоскопічності» в погляді на ситуацію, тобто фіксація цього погляду як із суб'єктивних (пов'язаних із розумінням ситуації з боку членів сім'ї), так і з об'єктивних (аргументованих консультантом) позицій;

- спільне з батьками висування консультантом гіпотези про історію розвитку «негативної» риси в членів сім'ї й можливих шляхів її подолання [55,с.19].

Б. Дейтс на основі досвіду соціальної роботи з особами, які опиняються в кризі внаслідок втрати, визначає такі особливості свідомості і поведінки дорослої людини в цій ситуації, які розрізняються у часі: шок і заціпеніння; заперечення і відсторонення; визнання і біль; прийняття і відродження. Ці стани є основою для застосування різних видів допомоги подолання втрати на різних етапах. Діти відчувають те ж, що й дорослі, але не можуть виразити це словами, слабо розуміють, що діється, відчувають себе винними в чомусь. Але дорослі схильні приховувати почуття, а діти - виявляти. До того ж, діти буквально розуміють пояснення: пішов (у розумінні помер) - переноситься ними на всіх тих, хто вийшов за чимось з будинку [18,с.176].

Соціальна терапія - форма втручання (інтервенції) в світ клієнта чи його оточення, орієнтована на оптимізацію відносин у системах «людина-людина», «людина-група», «людина-світ». Сучасна сімейна терапія базується на цілій низці теорій, у числі яких можна вказати теорію комунікацій Г. Бейтсона, сімейну терапію С. Менухіна, теорію об'єктивних зв'язків Дж. Фрамо, гуманістичну сімейну терапію К. Роджерса і В. Сатир, системну сімейну психотерапію М. Палацолі, Ж.Ф. Чекіна, Г. Прата и Л. Босколо, позитивну семейну терапію Н. Пезешкіана, сімейну онтотерапію А. Менегетті та ін.

Особливості соціальної роботи з неповною сімєю визначаються особливостями її життєдіяльності.

Соціальному працівнику належить значна роль у пiдвищеннi рiвня психолого-педагогічної освiти батькiв в неповних сім'ях. Основнi форми, в яких реалiзується даний вид роботи - це лекцiї, бесiди, семiнари, виставки, пiдбiр вiдповiдної лiтератури для iндивiдуального використання батьками, тематичнi конференцiї, вечори запитань i вiдповiдей. Практика роботи з батьками показує, що досить часто забезпеченню нормальних вiдносин з дiтьми, їх правильному вихованню в заважають тi чи iншi особистiснi якості батькiв, які виникають після розпаду сім'ї. Це, насамперед, пiдвищена сензитивнiсть, надзвичайна емоцiйна чутливiсть, якiсть, яка дуже потрiбна для нормального розвитку дитини. Проте пiдвищена сензитивнiсть, навпаки, ускладнює взаємовiдносини в сiм'ї, створює труднощi у вихованнi дiтей.

Iнша важлива особливiсть батькiвського ставлення у неповних сім'ях - неусвiдомлена проекцiя особистiсних проблем на дiтей, коли батьки приписують чи звинувачують їх в тому, що практично властиво їм самим, але не усвідомлюють цього належним чином. Вiдзначимо ще такий важливий фактор негативного сiмейного виховання, як непослiдовнiсть у вiдносинах з дiтьми. Проявляється вона в непослiдовних, часто суперечливих вимогах, якi ставляться перед дiтьми i часто змiнюються, в невiдповiдностi вимог i контролю за їх виконанням [9,с.31-36].

Величезне значення має робота соціального працівника із формування умінь саморегуляції у членів неповної сім'ї. Iнодi у батьків в неповних сімя'х зустрiчається афективнiсть (емоцiйна збудженiсть, нестабiльнiсть настрою, частiше його пониження), яка навiть при слабих проявах дуже негативно впливає на виховання дiтей. У випадках пiдвищеної тривожностi у батькiв вiдсутня життєрадiснiсть, їм весь час здається, що з дитиною трапиться щось лихе, невиправне. Батьки весь час застерiгають, повчають дитину, тим самим зменшуючи трохи рiвень своєї тривожностi, заражаючи, по сутi, нею дитину. Власне кажучи, вся гiперопiка, яка базується на тривожностi, має ту ж мету - зменшити внутрiшню тривожнiсть, хвилювання шляхом захисних дiй попередити бiду. Тривожнiсть типова i для батькiв з гiперсоцiальнiстю. Вони весь час бояться зробити щось не так, що не вiдповiдатиме загальновизнаним стандартам, правилам, нормам стосовно виховання дітей.

У ході соціальної роботи з неповною сім'єю, дії соціального працівника націлені на створення умов для самостійного розв'язання життєвих проблем, що з'являються.

Не менш важливими є заходи з налагодження соціальної взаємодії в сім'ї. Соціальна взаємодія в сім'ї безпосередньо впливає на виконання сімейних ролей і на бажання дітей створити в майбутньому свою сім'ю. Ця взаємодія часто є складною для неповної сім'ї, що зумовлюється відсутністю спільної діяльності батьків щодо виховання дітей, вирішення побутових проблем, організації дозвілля, а також відсутністю спільних прагнень батьків і дітей та дій по їх досягненню, постійного спілкування між усіма членами сім'ї [35,c.78].

Цілі та установки соціальної взаємодії реалізуються через загальний широкий спектр відносин в неповній сім'ї, провідним серед яких є спілкування. Cпілкування є основою усіх міжособистісних стосунків і наші щоденні життєві ситуації заповнені досвідом спілкування. Завдяки йому ми досягаємо порозумінь одне з одним, вчимося любити і довіряти одне одному, адже саме довіра до людей, формує у індивіда довіру до світу.

Спілкування в сім'ї має ряд специфічних особливостей - як позитивних, так і негативних.

До позитивних ознак сімейного спілкування відносяться:

1) для сімейного спілкування більшою мірою, аніж іншим видам спілкування, характерні інтимність, камерність, зниження «довірливого інтервалу», дистанції між сторонами під час спілкування;

2) сімейне спілкування охоплює всі сторони життя людини, забезпечує його позарольове прийняття і взаємодію. Так, у школі дитина може виступати в учня, у спортивній секції - спортсмена. Сім'я повинна приймати дитину в поєднанні всіх її зовнішніх ролей, допомагати встановлювати їх ієрархію;

3) у сімейному спілкуванні неможливо виділити окремі його аспекти (навчання, виховання, розвиток), йому характерний комплексний характер взаємного впливу один на одного усіх членів сім'ї. І якщо дорослий є для дитини прикладом, зразком поведінки, то він, в свою чергу, її підтягує, дисциплінує, закріплює в ній відчуття відповідальності;

4) на сім'ю лягає відповідальність за регуляцію різноманітних відносин дитини з світом, доведення до її незміцнілої свідомості і психіки вимог навколишньої дійсності, іноді жорстоких, неприпустимих. Тому мати (батько) нерідко виступає своєрідним «буфером», пом'якшуючи ці вимоги і підстраховуючи можливі відхилення від норми, знімаючи стреси, отримані дитиною в інших сферах життя;

5) у сімейному житті особистість матері (батька) має великий вплив, особливо - на початку виховання. Живий приклад, особлива чутливість до настрою і стану дитини мають велике значення. У матері (батька), як ні в кого, є можливість залишитися один на один з дитиною і вплинути на неї;

6) сім'я забезпечує максимальну тривалість зв'язку протягом всього її існування. Це визначає неперервність пізнання один одного в різних ситуаціях, повну інформативність про життєвий шлях дитини [24,с.14].

До об'єктивних причин, які ускладнюють спілкування в сім'ї, утруднюють соціальну взаємодію, відносяться:

1) значне емоційне навантаження. Ця тенденція підсилюється тим, що зазвичай на спілкування з дітьми відводиться вечірній час, коли батько (мати) і діти вже втомилися, і відчувають гостру потребу у відпочинку, а часто - і у обмеженні соціальних контактів;

2) фон дрібних, побутових проблем, що нерідко знецінює змістову сторону спілкування;

3) незначний педагогічний досвід (або його відсутність) батька (матері), який зростає у ході дорослішання дитини, що спричинює високу ймовірність педагогічних помилок. Відсутність належних знань призводить до недостатнього розуміння подій, які відбуваються, дій на основі інтуїції, чи частіше за все - на фоні перших емоційних переживань (нерідко - в стані роздратованості);

4) недостатній рівень розвитку спеціальних комунікативних вмінь ускладнює можливість виявлення батьком (матір'ю) особистісного аспекту в різних життєвих ситуаціях [24,с.17].

Найбільш ефективною формою соціальної роботи в цьому напрямку є групова робота. Групові ефекти дають можливість зняти відчуття єдиності і унікальності власних труднощів, дозволяють отримати зворотній зв'язок в даному випадку і від дорослих і від дітей, дозволяють подивитись на свою сім'ю з іншої точки зору. Аналіз сімейних ситуацій в групі допомагає батькам поглянути на себе зі сторони, «очима інших», і тим самим об'єктивувати свою поведінку. Батьки починають розуміти власні стереотипи виконання, які часто не є результатом усвідомленого вибору вихователя, а зазвичай копіюються або «спадково» від своїх батьків, або є наслідком уявлень про відносини дитини і батьків, отриманих з близького оточення, засобів масової комунікації і інформації [24,с.67].

Досвід роботи в батьківських групах підтверджує думку багатьох фахівців, що люди можуть змінюватись, якщо вони попадають у розвиваюче середовище [24,с.71]. Учасники тренінгових занять отримують можливість чесного і відкритого спілкування, можуть оговорювати різні проблеми в атмосфері довіри і розуміння.

Таким чином, метою соціальної роботи з неповною сім'єю є забезпечення нормальних умов для функціонування неповної сім'ї, її розвитку та задоволення потреб її членів. Завдання соціального працівника полягає насамперед у тому, щоб забезпечити певний рівень самодостатності сім'ї щодо отримання соціальних послуг та належний рівень соціальної взаємодії. Основними принципами соціальної роботи з неповною сім'єю є: індивідуальний підхід, постійний контакт з сім'єю протягом тривалого періоду часу, довірливі відносини між працівниками служби і членами сім'ї, незвинувачення (замість нього реальна допомога, захист), повага, ділове співробітництво, орієнтація на розвиток на основі позитивного потенціалу сім'ї, її здатності до самодопомоги, гнучкість у виборі методів, підходів і засобів впливу. У роботі з неповною сім'єю реалізуються всі найважливіші функції діяльності соціального працівника: діагностична, прогностична, превентивна, правозахисна, соціально-педагогічна, соціально-побутова, комунікативна, морально-гуманістична, організаційна.

Основні форми соціальної роботи із неповними сім'ями розподіляються на: за складом і кількістю учасників: індивідуальні (з окремою сім'єю чи конкретним членом сім'ї), групові (з гетеро- чи гомогенними групами чи окремими членами кількох сімей), масові (із значною кількістю сімей або членів сімей); за тривалістю: одноразові заходи (акції, свята), постійно діючі (лекторії, клуби, обстеження, консультпункти), «пульсуючі» (діючі за потребою, щоб зняти загострення проблеми, привернути до неї увагу з подальшим переходом до роботи в постійно діючих чи одноразових заходах); за перспективою: розраховані на близьку перспективу - до 2 тижнів (частково розв'язуються гострі проблеми, привертається увага до них), розраховані на середню перспективу - до 2 місяців (розв'язуються певні функціональні проблеми сім'ї, усуваються наслідки), розраховані на віддалену перспективу - від 2 місяців і більше (розв'язуються комплексні проблеми сім'ї, усуваються причини і наслідки); за місцем проведення: стаціонарні (на одному місці багаторазово), виїзні (на одному місці одноразово), пересувні (на різних місцях одноразово), циклічні (на різних місцях багаторазово); за ступенем самостійності учасників: групи самодопомоги, взаємодопомоги, допомоги сім'ям, які працюють за допомогою консультанта; за рівнем творчості: інформаційні (спрямовані на засвоєння інформації), репродуктивні (спрямовані на відтворення знань, способів дії: лекторії, семінари, диспути), тренувальні - тренінги, практикуми тощо (спрямовані на застосування на практиці знань, формування вмінь, навичок, звичок), творчі (спрямовані на вироблення нових рішень, нових знань та способів дії); за видом діяльності: ігрові, комунікативні, трудові, навчальні; за умовами здійснення: екстрені, звичайні; за характером спілкування: безпосередні (усні), опосередковані (письмові, за допомогою технічних засобів); за метою: спрямовані на збір та аналіз інформації, участь у формуванні сімейної політики і завдань соціальної роботи, участь у реалізації сімейної політики і проведенні соціального супроводу з сім'єю, профілактику неблагополуччя та його рецидивів, узагальнення результатів, контроль за якістю соціально-педагогічної роботи; за складністю побудови: прості (використовуються методи: бесіда, диспут, вікторина, попередження, зустріч), складні (свято, творча гра, похід, ярмарок тощо), комплексні (тематичний день, тиждень, місячник, фестиваль).

У соціальній роботі з неповною сім'єю можна виділити ряд загальних етапів: перший етап - це знайомство з сім'єю, визначення необхідності і можливостей роботи з даною, оцінка реальної ситуації в сім'ї; другий етап - входження в сім'ю, метою якого є створення мотивації до тривалої роботи, підвищення відповідальності сім'ї; третій етап - детальне глибоке вивчення сім'ї, формування правильних уявлень про різні аспекти її функціонування, створення необхідної інформаційної бази для подальшого забезпечення необхідних змін; четвертий етап - аналіз інформації, вибір відповідних напрямків, способів і засобів роботи; п'ятий етап - корекційна робота; шостий етап - вихід із сім'ї в результаті досягнення мети роботи; сьомий етап - контроль за сім'єю протягом певного періоду. Зміст соціальної роботи з неповними сім'ями полягає у зборі інформації про становище неповних сімей, неблагополуччя дітей працівниками державних установ; участь у спільних пошуках коштів, матеріальних засобів для необхідної їм допомоги, сприяння працевлаштуванню одиноких матерів (батьків); індивідуальній і груповій роботі з батьками і дітьми щодо подолання ними труднощів психолого-педагогічного характеру, виконання взаємних обов'язків, виходу з конфліктних станів, кризових ситуацій; впливі на осіб з девіантною поведінкою (алкоголіків, правопорушників і ін.) Соціальний працівник у своїй роботі з неповною сім'єю повинен застосовувати комплекс заходів, спрямованих на гармонізацію особистісних і суспільних відносин, через надання допомоги у вирішенні проблем матеріального, культурного і соціального рівнів її життя, шляхом соціальної допомоги, соціального обслуговування, соціального захисту, соціальної підтримки, соціального забезпечення, соціального посередництва, соціальної адаптації, соціальної діагностики, соціальної профілактики, соціальної корекції, соціальної реабілітації. Основними видами соціальної допомоги неповній сім'ї є: соціальний супровід з соціальним інспектуванням, соціальне консультування, соціальна терапія. Особливості соціальної роботи з неповною сім'єю визначаються особливостями її життєдіяльності і полягають у: пiдвищеннi рiвня психолого-педагогічної освiти батькiв; формуванні умінь саморегуляції, створенні умов для самостійного розв'язання життєвих проблем, що з'являються та налагодженні соціальної взаємодії між членами сім'ї і з її оточенням. Найоптимальнішою формою налагодження соціальної взаємодії є групова робота.

2.2 Шляхи оптимізації соціальної роботи з неповною сім'єю

Сучасна сім'я є найменшим осередком, що репрезентує суспільство загалом, і є його зменшеним зображенням. Водночас сім'я тисячами ниток пов'язана із суспільством. На сучасному етапі розвитку людства розроблені специфічні технології соціальної роботи, призначені надавати допомогу сім'ї. Сучасність соціальних технологій можна інтерпритувати як сукупність прийомів, методів і впливів державних, суспільних і приватних організацій, спеціалістів і активістів, спрямованих на надання допомоги сім'ям, які цього потребують.

Соціальна робота з неповною сім'єю спрямована на стабілізацію сімейного способу життя. Вона проводиться за місцем їх проживання, у навчальних закладах (якщо у сім'ї є неповнолітні діти), а також у спеціалізованих соціальних службах.

Показниками ефективності соціальної роботи з неповною сім'єю є не стільки характеристики обсягу наданих соціальних послуг, скільки характеристики ступеня соціальної напруженості та рівня соціальної взаємодії у сім'ї.

Практичним втіленням одного з шляхів оптимізації соціальної роботи з неповною сім'єю стало експериментальне дослідження проблеми оптимізації соціальної взаємодії в неповній сім'ї.

Метою експериментальної частини нашого дослідження стало виявлення неповних сімей, які мають проблеми соціальної взаємодії, та визначення шляхів удосконалення соціальної роботи з даною категорією сімей.

У ході експериментального дослідження нами передбачалось виконання наступних завдань:

- виявлення неповних сімей, які мають проблеми соціальної взаємодії;