Размещено на http://allbest.ru

Магістерська робота на тему

ВПЛИВ ВОКАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА НАБУТТЯ НАВИЧОК САМОРЕГУЛЯЦІЇ ТА ПСИХІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ



ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК САМОРЕГУЛЯЦІЇ.

1.1 Вокальна діяльність людини як процес постійного самовдосконалення особистості

1.2 Взаємозв'язок вокальної діяльності та інших психічних процесів

1.3 Структура та компоненти вокальної діяльності, що сприяють розвитку саморегуляції

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК САМОРЕГУЛЯЦІЇ В ПРОЦЕСІ ВОКАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

2.1 Методика та організація дослідження особливостей формування навичок саморегуляції в процесі вокальної діяльності

2.2 Результати дослідження особливостей формування навичок саморегуляції в процесі вокальної діяльності.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

РОЗДІЛ 3. ЗМІСТ ТА УМОВИ РОЗВИТКУ НАВИЧОК САМОРЕГУЛЯЦІЇ В ПРОЦЕСІ ВОКАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Психолого-педагогічні умови формування навичок самоконтролю і саморегуляції під час вокальної діяльності.

3.1 Тренінгова програма з активізація та розвитку самоконтролю на заняттях з вокалу.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність дослідження. В часи сучасних змін та соціальних перетворень переосмислюється роль активного відношення людини до саморозвитку, до змін в самій собі. Усвідомлення того, що в своєму житті потрібно покладатися, перш за все, на себе, набуває важливого значення. Сучасній молоді необхідно не тільки мати достатній рівень професійних знань і умінь, а й мати навчики вибудовувати стратегію самостійного життя, власноруч визначаючи внутрішній та зовнішній потенціал особистісного зростання.

Саморегуляцію діяльності людини ми розглядаємо як метакогнітивний процес ініціювання, мотивування, планування, моніторингу, оцінювання та контролю автономним суб'єктом власної діяльності, всіх видів і форм зовнішньої і внутрішньої активності, що спрямовані на визначення і досягнення цілей, особистісний і професійний саморозвиток і самореалізацію.

В наші часи проблема саморегуляції діяльності особистості вивчається на різних рівнях: психофізіологічному, індивідуально психологічному і педагогічному.

Досліджувана проблема набуває значущості через те, що саморегуляція виступає як уміння, обов'язкове для оволодіння новими знаннями, набуття нових навичок, швидкого уміння перестроюватись у відповідності до потреб сучасності. Проблема вивчення саморегуляції є надзвичайно актуальною не лише для педагогіки, а й для психології .. Психологічну основу самостійності становить сформована система саморегуляції. Тільки в тому випадку, якщо особистість сама усвідомлює значимість одержуваної їм інформації, вона може свідомо ставити перед собою цілі, досягати їх і оцінювати отримані результати.

Серед занять, які сприяють розвитку саморегуляції та самоконтролю є багато різних семінарів, навчальних програм,спецкурсів. Сучасність пропонує безліч різних методів та засобів для набуття навичок самоорганізації та саморегуляції. Автор даної роботи - педагог с 15-річним стажем у викладанні вокалу та 10-річним консультування у фітнесі має на меті показати, яким чином і наскільки ефективним для розвитку самоконтролю є поєднання цих двох видів діяльності. В роботі висвітлено низку методів та поглядів на розвиток самоорганізації особистості, що можуть бути використані як у педагогічні практиці, так і в психологічній.

Саморегуляція виступає, як підсумок і стартова ланка для нової діяльності і постановки нових цілей. Тому дослідження саморегуляції є важливим для психологічної науки як підґрунтя майбутніх наукових праць, так і для способу пізнання саморегуляції у науковій та навчальній діяльності.

Стан розробленості проблеми. Вивчення саморегуляції відбувалось переважно з позицій регулятивних вищих психічних процесів (В.І. Моросанова, В.П. Прядеїн, В.Я. Ляудіс, Є.В. Заїка). Також у дослідженнях вітчизняних науковців (Є.П. Ільїн, А.О. Ольшанніков, Н.С. Моргунова) та зарубіжних (Д. Рассел, Р.М. Райан, Д.Р. Коннел) вчених подані мотиваційні детермінанти саморегуляції особистості. Серед праць зарубіжних дослідників з саморегуляції поведінки можна звернути увагу на модель саморегуляції, розроблену такими авторами як Ю. Куль, І. Бекман, Дж. Нюттен, А. В. Кругланскі, Г. Акомба, Ф. Ірвіна, А. Кенні, К. Ламбека і ін.

Л. Божович, Б. Братусь, М. Боришевський, В. Селіванов, І. Чеснокова, В. Ядов, П. Якобсон досліджували саморегуляцію з позиції моральної проблематики на різних вікових етапах. К. Абульханова, І. Галян, О. Конопкін, О. Ксенофонтова, М. Пейсахов, Д. Райтер, А. Файзулаєв, І.Чеснокова досліджували мотиваційно-особистісні особливості. Здатність особистості до рефлексії та рефлексивну компетентність представлена у роботах А. Карпова, В. Каламажа, О. Конопкіна, Р. Павелків, О. Савченко, І. Сенчака. Також вивчали особистість як суб'єкт регуляції власної активності І. Бех, М. Боришевський, Л. Бурлачук, Л. Долинська, В. Казміренко, Т. Кириченко, О. Киричук, Г. Костюк, Г. Куценко,О. Ксенофонтова, С. Максименко, Є. Машбиць, Р. Павелків, І. Пасічник, Н.Пов'якель, В. Роменець, В. Семиченко, В. Татенко, Т. Титаренко, Ю. Трофімов, О. Чебикін та інші.

Проблему саморегуляції діяльності особистоті досліджували багато науковців, серед яких: О. Конопкін, Г. Пригін, О. Зобков, І. Плахотнікова, І. Захарова, В. Моросанова, О. Стаканова, Н. Киселевська, К. Злоказов, Т. Кириченко, Т. Попова, Н. Олєйник та інші. Саморегуляцію суб'єкта навчальної діяльності дослідники вивчали переважно з позицій регулятивних вищих психічних процесів (В.І. Моросанова, В.П. Прядеїн, В.Я. Ляудіс, Є.В. Заїка). Особистісна саморегуляція вивчалися в рамках концепцій вольового оволодіння особистістю своєю поведінкою (Л. Басов, В. Селіванов, В. Іванніков, Т. Шульга, А. Биков, Т. Куль та ін.).

Мета дослідження: теоретично проаналізувати та емпірично дослідити вплив вокальної діяльності на набуття навичок саморегуляції та психічної стійкості особистості.

Відповідно до мети були поставлені такі наукові завдання:

1. Теоретично проаналізувати поняття та зміст саморегуляції в процесі вокальної діяльності; взаємозв'язок між вокалом та вищими психічними процесами особистості;

2. Обгрунтувати структуру та компоненти вокальної діяльності, що сприяють розвитку саморегуляції;

3. Емпірично дослідити особливості формування навичок саморегуляції в процесі вокальної діяльності.

4. Обгрунтувати умови формування навичок саморегуляції під час вокальної діяльності та розробити і апробувати тренінгову програму з активізація та розвитку самоконтролю на заняттях з вокалу.

Об'єкт дослідження - вокальна діяльність особистості.

Предмет дослідження - вплив вокальної діяльності на набуття навичок саморегуляції та психічної стійкості особистості.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукової літкратури з проблеми дослідження); емпіричні (коестатувальний та формувальний експерименти, психодіагностичні методики: 16-ти факторний особистісний опитувальник (Р. Кеттела); Тест Холла для визначення рівня емоційного інтелекту; опитувальник «Стиль саморегуляції поведінки» (В.І. Моросанова); дослідження вольової саморегуляції (А.В. Звєрьков, Е.В. Ейдман), методи математичної статистики; метод активного навчання (тренінг).

Методологічну основу роботи складають: описовий метод, аналіз літератури, діагностичні методи, аналіз та синтез наявної дослідницької бази, творче осмислення, критична оцінка та переосмислення, метод опитування, обробка та аналіз даних, системний, порівняльний, історичний та пізнавальний підходи. В межах історичного підходу вивчався процес виникнення та розвитку поняття «саморегуляція», взаэмозв'язки між творчою діяльністю та вищими психічними процесами, розглядалися теорії музичних здібностей, музичної психології та музичної терапії.

Системний підхід дозволив цілісно відобразити саморегуляцію як комплексну детермінанту особистості, методику та аналіз її в процесі емпіричного дослідження.

Наукова новизна. Наукове дослідження несе у собі напрацювання, такі, як аналіз поняття саморегуляції в психології, аналіз наукових напрацювань вчених та науковців у галузі саморегуляції та саморегуляції навчальної діяльності, моніторинг методик з дослідження саморегуляції, експериментальне дослідження процесу саморегуляції, діагностики рівня її сформованості

Практичне значення результатів дослідження визначається тим, що висновки, отримані в ході дослідно-пошукової роботи, можуть бути використані в практиці роботи педагогів, соціологів, психологів безпосередньо в науковій та практичній діяльності. Враховуючи актуальність теми як для розвитку досліджень в галузі педагогічної та психологічної діяльності, наукові дослідження можуть бути використані у подальшій дослідницькій науковій сфері, для формування наукового базису для студентів та викладачів в галузі психології та педагогіки. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого опрацювання теми та здійснення аналізу для більш глибинних результатів.

Як матеріали, так і висновки дослідження можуть бути використані при виданні навчальних посібників, проектування навчальних і освітніх програм.

Структура роботи. Магістерське дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків списку використаних джерел (нараховує 80 позицію). Робота містить 8 таблиць, 8 малюнків та 10 додатків. Основний текст викладений на 85 сторінках.

вокальна діяльність психічний саморегуляція самовдосконалення



РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК САМОРЕГУЛЯЦІЇ.

1.1. Вокальна діяльність людини як процес постійного самовдосконалення особистості.

Вокальна діяльність, як і будь-яка цілеспрямована діяльність особистості, залишає помітний слід на звичках, манерах і на психічних процесах людини. Оскільки процес співу охоплює широкий спектр фізичних і психічних феноменів, можна упевнено говорити про надбання людиною під час заняття співом певних навичок. Ми будемо розглядати ті аспекти особистості, які стосуються самоконтролю і самокерування, адже для якісного співу людина має, перш за все, оцінювати себе у взаємодії з оточуючою дійсністю і простором - чути акомпанемент, партнерів по ансамблю, відчувати внутрішній ритм і співвідносити його з ритмом супроводу, співставляти внутрішнє звучання голосу із його зовнішнім звучанням. Всі ці процеси вимагають високого рівня самоорганізації особистості.

Музично-виконавське мистецтво сучасності - це діалог, в процесі якого формується особистість. Актуальна проблема сучасних співаків - це формування здатності до вокально-виконавської творчості як постійної, сталої риси. Сталість набутих навичок визначається стійкістю протікання психічних процесів, тобто - сформованістю необхідних для навички взаємозв'язків психічного і фізичного стану людини. Під час творчої діяльності мозок людини формує і закріплює певні послідовності електричних імпульсів та метаболічних реакцій, за допомогою яких з'являються нові зв'язки між нервовими закінченнями. Від частоти використання навички залежить постійність та міцність новосформованих шляхів передачі інформації. Як раз кількість та різноманітність цих шляхів утворює унікальні риси особистості, що в свою чергу, формує характер людини.

Спів - це психофізіологічний процес, який задіює емоційну, інтелектуальну та соціальну сфери людини. Виконавці впевнено приступають до відтворення вокальних звуків, але якість такого відтворення є результатом роботи над собою, оскільки людина в даному випадку виступає як виконавець, слухач і музичний інструмент одночасно. Таким чином в процесі розвитку вокальних навичок особистість має змогу:

- вдосконалити свої інтелектуальні здібності (отримуючи нові знання про себе, свій організм, про особливості його використання для кращого звукоутворення)

- поглибити і урізноманітнити емоційні переживання (через уявлення почуттів персонажа художнього твору, через фізичне переживання самого процесу відтворення того чи іншого образу в музиці, через отримання задоволення від власної творчості)

- покращити свої соціальні навички (спілкування з однодумцями, відчуття підтримки від слухачів, нові зустрічі з учителями та представниками інших вокальних шкіл тощо)

Серед фундаментальних праць, до яких ми зверталися, слід виокремити праці з техніки постановки голосу та фізіології даного процесу (Л. Дмитрієв, І. Назаренко, Ф. Заседателєв, О. Зданович, І. Левідов, В. Морозов, А. Кисельов, О. Стахевич), з формування і розвитку фахових здібностей (Л. Дмитрієв, А. Вербова, В. Юшманов). Водночас ми звертались до праць з підготовки професійних співаків до виконавської діяльності (М. Єгоричева, І. Герсамія, І. Колодуб, А. Терещенко, М. Кондратюк). Сучасна психологічна література досліджує значущість творчої індивідуальності митця, внутрішніх здібностей і зовнішніх чинників їх розкриття, усвідомлених і неусвідомлених моментів творчості. Ми ознайомились з працями таких учених, як Б. Теплов,Б. Ананьєв, К. Альбуханова-Славська, Є. Іванова та ін. Ці дослідження дають нам доволі загальні поняття про творчість і музику, однак приклади з вокально-виконавської практики, конкретний аналіз становлення власне творчої індивідуальності співака та характеристика його творчого процесу в них відсутні. Так само відсутні специфічні проблеми виконавського мистецтва: природність емоційного складу вокаліста, специфіка його відчуттів, своєрідне естетичне їх втілення у вокальних творах. Отже метою даної роботи є виявлення сутності та специфіки вокально-виконавської творчості та її вплив на психічні процеси та розвиток особистості.

Процес вокально-виконавської творчості утворюється і відбувається в надзвичайно складній і довершеній психічній лабораторії, де водночас протікають процеси переживання й осмислення вражень і почуттів та перетворення їх на мову мистецтва. Формування вокально-художніх образів що спрямовується свідомістю та інтуїцією співака. Це напружена, але завжди хвилююча діяльність, яка має три фази розвитку: процес почуттєво-цілісного сприйняття, фазу аналізу та узагальнення. Процес виховання творчої особистості ускладнює певна нерозривність цих складових, зокрема, набуття навичок самостійного мислення. Відомо, що співак як митець характеризується мірою соціально-активної включеності у суспільні відносини. Погляд на особу співака як на неповторний продукт синтезу буття, світосприйняття і творчості дозволяє зрозуміти його схильність до того чи іншого виду діяльності і допомагає усвідомлювати та виховувати його як унікальну обдаровану особистість. Разом з тим об'єктом уваги дослідників є не єдиний у всіх суперечностях, багатогранний творчий процес виконавства, а лише окремі його аспекти. (Білоножко В.В, народний артист України, доцент Київського національного університету культури і мистецтв. «Розвиток особистості співака в контексті вокально-виконавської творчості.» Мистецтвознавство. Вісник КНУКіМ)

Творчість постає як єдність двох суперечливих моментів: духовної суб'єктивної сутності людини та об'єктивної дії. Таким чином, специфіка творчості полягає в тому, що в ній створюються духовні цінності, відсутні раніше в діяльності індивідуума. Саме тому творчість є свідомою діяльністю людини, діяльністю, спрямованою на створення нових суспільно-значущих цінностей (матеріальних і духовних) і розвиток самосвідомості.

Відомо, що особливим засобом пізнання світу є мистецтво. Існує думка, що найглибше пізнавальне дослідження неможливо повністю висловити в науковоподібній формі, через це для його вираження обов'язково звертаються до художніх методів. Тобто, вплив світогляду на весь процес творчості є одним з найважливіших аспектів взаємозв'язку художньої творчості і філософії, він конче необхідний для створення зразків мистецтва. Цей елемент можна розуміти як безпосередній вплив світогляду на формування світосприйняття художника-митця та на процес власне творчості. Через це можна стверджувати, що феномен вокально-виконавської творчості передбачає певну об'єктивацію світосприйняття співака. Отже ми бачимо, що саме єдність світоглядних та індивідуальних творчих особливостей співака утворює специфічний, унікальний кут зору на світ, а це, в свою чергу, втілюється в інтерпретації під час виконання творк.

Узагальнюючи вищесказане, визначимо основні ознаки вокально-виконавської творчості, пов'язані з активністю суб'єкта пізнання, тобто співака.

По-перше, творчий акт виконавця - це процес завжди суб'єктивний. Він бачить “щось” суттєве інакше, ніж звичайна людина, і творчо переробляє “це” в своїй уяві, варіюючи звуки, наголоси, форму тощо. При цьому процесі виникають труднощі, пов'язані, наприклад, з контекстом епохи, музичним стилем твору, з різними технічними можливостями виконавця тощо. Збачення світу справжнім митцем, здебільшого, має не споглядальний, а конструктивний і творчий характер. Він завжди бачить світ багатогранно, спонукаючи слухача дивитися і слухати по-своєму, пропонує трактовку явищ з власної точки зору, підштовхуючи в такий спосіб до активної духовної діяльності.

По-друге, відкривати в об'єкті творчості нові змістовні якості допомагає саме творче зображення об'єкта, включення його до різноманітних музично-вокальних побудов і системи музично-вокальних образів (структури, форми, змісту). Часто переосмислений співаком і потім знов об'єктований об'єкт стає багатшим за реальний прототип, адже він уособлюється ще й музично-вокальними, емоційно-змістовними і тембрально-звуковими характеристиками. Таким чином, інтерпретація об'єктів реальності виконавцем сприяє глибшому розкриттю сутнісних явищ життя, віднайденню властивостей предметів, прихованих у повсякденному бутті.

Слід зазначити, що вокальне виконавство як соціокультурне явище вимагає підходу до нього з позицій музично-виконавського мистецтва в цілому. Згідно з ним виконавське мистецтво розглядається як взаємопов'язана система, складена з трьох частин: музичного твору (праця композитора); виконавської творчості співака; певної підготовчої роботи слухача. І необхідним компонентом даного виду художньої творчості є кожна частина цієї системи. У свою чергу, творчість виконавця накладається на стильові особливості музичного твору, які й обумовлюють конкретну мету та завдання всієї вокально-виконавської творчості співака. Таким чином, відбувається взаємовплив і взаємопроникнення загальних і специфічних властивостей вокально-виконавської діяльності. Успішність системи обумовлюється багатьма показниками: особистим обдаруванням та інтелектом вокаліста, його запасом слухових почуттів і знанням музичних стилів, його володінням своїм голосовим апаратом і загальним комплексом акторського арсеналу. Всі ці складові дозволяють підвищити акт вокального виконання до рівня художньо-творчого явища, яке набуває властивих лише йому специфічних ознак. Отже, співак-виконавець постає в ролі митця, а його виконання - у вигляді творчого процесу, бо саме в такій діяльності і в такій специфічній формі закріплюється складне творення нового, самобутнього.

Через ці особливості до специфічних якостей вокально-виконавської діяльності відносять:

1) особливу мову вокально-виконавського мистецтва, що має свої закономірності побутування і розвитку;

2) особливий спосіб узагальнення (загальний інтерпретаторський план вокального твору будується через індивідуально-особистісне відчуття співака);

3) використання “вокально-художньої уяви”, спочатку при набутті вокально-технічних навичок, а потім і вокально-виконавських;

4) якісне визначення форми твору в усіх її виявах (це стосується і якості музичної форми, і якості подання того чи іншого твору - концерту-лекції, спектаклю чи сольної програми).

Ми бачимо, що дослідження вокального виконавства як особливого виду художньо-творчої діяльності має ґрунтуватися, перш за все, на врахуванні цих специфічних властивостей. Необхідно також враховувати свої особистісні закони розвитку, такі як: голос співака (“інструмент у собі”); вокальна фіксація (психофізіологічний комплекс індивідуальності співака); емпатія (здатність до співпереживання та міра емоційної чутливості).

Зміст і форму вокального твору не можна відокремити від своєрідності особи композитора та виконавця, таким чином проблема індивідуальності у вокальному виконавстві є і була дуже непростою. Індивідуальність це системна якість індивіда, у свою чергу, творча індивідуальність - це підсистема особистості, вона характеризується сукупністю творчих якостей, що забезпечують їй успіх у творчій діяльності. Предметом дискусій і досі лишається проблема переважного впливу на творчу активність особистості внутрішніх або зовнішніх чинників, які сприяють її розвитку.

Щоб зрозуміти шляхи формування творчої індивідуальності співака, необхідно звернутись до аналізу цілісної системи взаємопов'язаних чинників, таких як:

- психофізіологічні задатки;

- характерологічні особливості;

- спрямованість на виконавську діяльність та естетичні потреби співака;

- світовідчуття та світогляд співака;

- настанова на сприйняття і відтворення світу в художніх образах;

- усвідомлені і неусвідомлені моменти у виконавстві.

При цьому неповторність співака, спосіб його життєдіяльності визначають психофізіологічні особливості. Потреби, мотиви, естетичні ідеали детермінують особистісну спрямованість, забезпечуючи вибіркову активність творчої діяльності, а весь вокальний матеріал, який виконує співак, стає відображенням суті, проявом його індивідуальної своєрідності, результатом життєвого і вокального досвіду.

Вищевикладений матеріал розкриває вокальну діяльність як складний і багаторівневий процес. Опанування вокальним навичками вимагає від людини не простого фізіологічного процесу озвучення нанесених на папір знаків, але й якісну переробку всіх складових музичного твору. Тобто, особистість має провести всебічний аналіз - як твору, так і своїх можливостей - спланувати процес роботи над матеріалом, відчути необхідні технічні та художні навички або їх відсутність. В свою чергу аналіз вимагає конкретних знань в даній галузі, умінь об'єктивно оцінити всі доступні ресурси, здатності до перспективного мислення, щоб планувати набуття тих ресурсів, яких не вистачає для виконання задуманого.

Таким чином, заняття вокалом є активним і якісним способом самовдосконалення. Під час співу людина має можливість відчувати і формувати власне тіло, оскільки без належної фізичної підготовки процес звукоутворення значно ускладнюється, постає необхідність розвитку конкретних груп м'язів, і не лише в силовому смислі, але й в динамічному - спів не статичний, він є процесом, під час якого в організмі відбуваються постійні зміни, і в тілі вони мають завжди утворювати тонус, достатній для якісного звучання (приблизно, як сила натягнення, яка необхідна для струни, щоб звучати, адже занадто натягнута струна порветься під час виконання, а занадто розслаблена не відтворить якісний звук).

Також заняття вокалом сприяють розвитку аналітичного та критичного мислення. Аналіз відбувається протягом всього процесу виконання: що відбувається? На якому етапі? Які ресурси задіяні? На скільки часу вистачить? Критичне мислення також бере участь протягом всього процесу співу, але гостріше за все воно виступає під час порівняння власного виступу із виступами інших виконавців, тобто - коли відбувається прослуховування власних записів, запису інших артистів або «живих» концертних виступів.

Емоційна сфера розвивається через опанування навичок артистичної виразності. Складно виразити те, що ніколи не відчував, а отже, постає необхідність навчитися переживати ті чи інші емоції. До того ж музичний твір впливає на емоційну сферу людини невербальними засобами: гармонією, мелодикою, ритмом, тембром. Ми всі підпадаємо під вплив музики, залежно від уподобань на особливостей характеру. Розширюючи свій репертуар, опановуючи нові стилі та манери виконання, особистість має змогу удосконалювати свій емоційний світ, урізноманітнювати палітру переживань і самовираження, а також - розуміти і відчувати стан людини, що знаходиться поруч. Заняття вокалом можуть допомогти віднайти спільну мову в різних ситуаціях. Це обумовлено не тільки новими та більш широкими емоційними патернами поведінки, але й більш розгалуженими асоціативними зв'язками, тобто особистість за допомогою співацької діяльності набуває ширшого спектру емпатії і розуміння людини, що поруч, бо має досвід різного прояву почуттів і думок, а також - обширний та різноманітний інструментарій для спілкування.



1.2 Взаємозв'язок вокальної діяльності та інших психічних процесів

Будь-яка діяльність людини визначається як процес. Наша психіка, наше тіло знаходиться у постійному русі, навіть, якщо ми його не бачимо і не відчуваємо. По судинах постійно біжить кров, для цього необхідні мікроскорочення капілярів та пульс серця, ми дивимось навколо і мозок активно сприймає та обробляє отриману інформацію, навіть під час сну відбувається прихована динаміка нашого організму.

Вокальна діяльність - це один з найскладніших процесів. Не лише тому, що будь-яка творчість складна сама по собі, а й тому, що задіює весь організм виконавця в цілому. Для звукоутворення необхідна специфічна робота певних груп м'язів, які під час звукоутворення передають імпульси і змінюють напруження на розслаблення, для якісного утворення художнього образу необхідний особливий стан психіки, який називається натхненням. Одне без іншого неможливе, або це вже не буде вокальною діяльністю. Хочемо ми чи ні, спів - це процес дихання, перш за все, а отже уміння керувати органами дихання і м'язами, які відповідають за рівновагу та скорочення діафрагми, є базовими необхідними уміннями. А процес виконання музичного твору вимагає цілого комплексу психічних процесів: взаємозв'язок пам'яті і уваги дозволяє вивчити необхідний фрагмент, уява і абстрактне мислення допомагають створити необхідний настрій, аналітичне та перспективне мислення беруть участь у прогнозуванні та плануванні власної діяльності тощо.

Вже зрозуміло, що вокал активізує такі процеси особистості, як: пам'ять (короткострокову та довгострокову, механічну та сенсорну, слухову і зорову), увагу (мимовільну і довільну, довготривалу і короткотривалу), мислення (критичне, абстрактне, аналітичне, перспективне, гностичне тощо), а також уяву, сприймання і сенсо-моторні навички.

Відомо, що питання про феномени психіки в науковому плані до теперішнього часу залишається відкритою проблемою, адже загальноприйнятого визначення психіки сучасна наука не має. Реальне існування психіки не позбавляло людей науки можливості вивчення частих проявів цього феномену, знаходячи в кожному конкретному випадку свої підходи та методи дослідження. В результаті більш ніж за сторічне існування в галузі самостійної наукової дисципліни психологія стала великою галуззю достовірних знань с надлишком уособлених теоретичних концепцій, що не співвідносяться одна з іншою. І якщо в 194 році Н.Ланге порівнював психологів свого часу з Пріамом, який сидить на розвалинах Трої, [64], то сучасні психологи, за виразом Дж.Клакстона, нагадують собою «жителів тисяч островів, розташованих в одній частині океану, але не мають комунікацій між собою» [10]. Не маючи можливості відповісти на запитання, що таке психіка, психологи, зазвичай, намагаються не загострювати на ньому свою увагу. В більшості наукових праць визначення психіки нема і само слово «психіка» використовується як термін із суспільним, а тому таким, що не потребує уточнення, реальним значенням. В тих випадках, коли без формулювань не обійтися, автори вимушені або займатись переліченням відмінностей психічного від непсихічного, або, шляхом найменшого супротиву, використовувати визначення, що взяті з філософії. [77]

Оскільки нас хвилює практичний аспект співу, то ми будемо брати до уваги те загальне, в чому згодні між собою всі психологи: психіка визначає світовідчуття та світосприйняття людини, а її внутрішня робота проявляється не інакше, як у змінах функціонального стану людини та її рухової активності, тобто - в поведінці та діяльності. Виходячи з цього ми будемо базуватися на розуміння того, що:

1. Псиихіка є ієрархічно вищий рівень системи саморегуляції енергетики людини. Енергія - це здатність здійснювати роботу. [64]. У відповідності до цього під енергетикою процесу ми будемо розуміти частий прояв працездатності співця - роботу, в результаті якої виникає співацький голос.

Людство не одразу дійшло усвідомлення енергії фундаментальним науковим поняттям. Як відомо, засновник сучасної термодинаміки Н.Карно (1796-1832) все життя не сумнівався в існуванні теплорода - рідини, що не має маси і «перетікає» з теплих тіл в холодні. Ньютон вважав фундаментальним поняття сили, і лише в середині ХІХ століття пальма першості була віддвна поняттю енергії. Пітер Еткінс так розповідає про цю подію:»Момент, коли поняття енергії висунулось на центральне місце у фізиці, можна встановити досить точно. Ще в 1846 році Кельвін стверджував, що фізика заснована на поняттях сили; однак після зустрічі з Джоулем у 1847 році він (до 1851р) в кінці кінців прийняв нову точку зору. Енергія постала віднині як більш фундаментальна величина, яка завжди присутня в усіх явищах, тоді як сили можуть з'являтися і зникати» [72].

2. Психічним регулятором функціонального стану і рухової активності людини є суб'єктивне сприйняття ситуації «я в оточуючому мене світі», що оцінюється з точки зору можливості задоволення своїх життєвих потреб (включаючи можливість практичної реалізації ідеальних творчих намірів)

3. Психіка розумної людини відрізняється від психіки тварин існуванням сфери інтелектуально-вольового центру, який дозволяє людині абстрагуватися від безпосереднього впливу дійсності, сприймати і продукувати ідеальне і керувати своєю енергетикою засобами нейролінгвістичного програмування своїх майбутніх дій. Нейролінгвістичне програмування (НЛП) - термін, що ввели в психологію Річард Бендлер та Джон Гріндер в 70-хроках ХХ століття. На відміну від рефлекторної теорії І.Павлова, згідно якої слова є «сигналом сигналів» для «другої сигнальної системи» людини, що працює за условно-рефлекторним принципом, сучасні психологи вважають мову і мовлення природнім універсальним засобом. Знання «сфери керування» психіки дозволяє нам відрізняти психологію і фізіологію життєвої активності людини. Для нас стає зрозумілим, що робота психіки не може бути вичерпно пояснена фізіологічним процесами, які відбуваються у людини. Знаходячись в машинному відділенні океанського лайнера, неможливо визначити, в яких широтах знаходиться корабель і якими об'єктивними причинами продиктований режим роботи двигунів.. Так само психологія і фізіологія - різні точки зору, які дають різне знання про людину та її діяльність, що взаємодоповнюють і взаємокорректують одне одного. Таке визначення дозволяє побачити взаємозв'язок психічного і фізичного в станах і діях людини і разом з тим дає можливість ясно розрізняти фізичний та психічний аспекти його роботи.

Таким чином ми отримуємо можливість говорити про психіку як систему самокерування, що здатна до саморегуляції. Дякуючи роботі цієї системи, кожний з нас може не лише бачити і чути оточуючи світ, орієнтуватися в ньому і подіях, що відбуваються, радіти і сумувати, мислити і закохуватись, але й діяти, реалізувати свої наміри.

Розглядаючи будь-яке питання співацької техніки, ми завжди будемо мати справу з тим, ким співак є насправді і ким він себе відчуває - живою людиною, неподільною єдністю тіла (організму), духу (енергії) та розумної душі (психіки), а також - всією складністю біологічних і соціальних взаємовідносин зі світом, в якому вона живе і частиною якого вона є.

В кінці кінців розуміння психіки як вищого рівня системи саморегуляції енергетики людини розкриває для нас доступ до фундаментальної і разом с тим недоступної для вивчення галузь співацької професії - внутрішньої енергетики співку та системи керування нею. Необхідність уточнення, що насправді реально представляє собою співацький голос і його звучання, викликана тим, що в повсякденній практиці понятт «голос» і «звук», як правило, ототожнюються (Ламперті казав: «Голос - це звук, що утворюється людиною»),а в методичній літературі звуком нерідно назіваються «коливання пружного тіла» або «розповсюдження коливань, тобто, хвиль, в пружній середні» [27]. Ці поняття, запозичені з акустики, не можна вважати точними. Реально коливання пружного тіла - це лише вібрація того чи іншого матеріального утворення, а розповсюдження енергетичних хвиль в пружному середовищі - це ніщо інше, як переміщення цих хвиль у просторі. На відміну від уявлень про звук як акустичний феномен, що існує в світі незалежно від того, сприймається він чи ні, ми будемо виходити з того, що звук - це ефект слухового сприйняття потоку енергії з коливаннями певного частотного діапазону, (для людини він обмежений межами 16-20 000 Гц). Таке розуміння найбільш точно відповідає тому, що існує насправді, оскільки в реальному житті кожний з нам має справу з суб'єктивним слуховим сприйняттям енергетичних потоків із хвилями певного частотного діапазону, які самі по собі не є звуком. Феномен звуку виникає лише в момент сприйняття цих потоків нашими органами слуху, при чому ми чуємо їх не як енергетичні коливання тої чи іншої частоти, а як звук камертону, віолончелі чи людського голосу, шум вітру тощо. Виходячи з вищесказаного, ми будемо ґрунтуватися на розумінні, що співацький голос - це призначений для слухового сприйняття енергетичний потік, який створюється співаком під час співу, а звучання співацького голосу є саме ефект суб'єктивного слухового сприйняття цього потоку.

Розділення у сфері нашої свідомості понять «енергетичний потік» та «звук» дає нам можливість впевнено говорити про енергетичну природу співацького голосу, а також - вперше в теорії співацького мистецтва - дозволяє розрізняти звуковий компонент голосу (який містить коливання) і його звучання (слухове сприйняття голосу) )від його незвучної основи - енергетичним потомком, що утворює співак. Тим самим ми опиняємося в змозі суттєво коригувати деякі традиційні для вокальної методології уявлення про роль слухових та внутрішніх відчуттів і корекції співаком його вокальної техніки.

Переважна кількість людей говорить і співає, не маючи представлення, завдяки чому і як це у них виходить. Кожен з нас в змозі, не аналізуючи рухів, вимовити будь-яке слово та будь-який звук рідної мови, а за необхідності повторити мотив незнайомої пісні або проінтонувати висоту окремого звуку, єдине, що від нас буде потрібно, - це уважно послухати цю мелодію або звук і спробувати їх відтворити, не думаючи про те, що при цьому треба робити.

З розвитком свідомості та набуттям знання про механізми та особливості роботи органів голосоутворення у людини з'являється можливість довільної корекції внутрішньої роботи свого голосоутворюючого інструменту. Поява цієї можливості не скасовує і не замінює несвідоме регулювання фонаційного процесу. Навпаки, без інтегруючої роботи рефлекторного регулювання процесу голосоутворення вільна корекція мовної та вокальної техніки була б неможлива. Внаслідок цього порушення рефлекторного фону, спричинені дисфункцією (розкоординованістю роботи) підкіркових структур головного мозку (наприклад, при хворобі Паркінсона) можуть істотно ускладнювати співаку виконання своїх вокально-технічних намірів і навіть стати для нього причиною вимушеного припинення професіональної діяльності.

Можливості безпосереднього довільного керування фонаційним процесом у співака не безмежні. Він не може змінити анатомічний пристрій свого організму та особливості роботи своєї нервової системи, його волі не підвладні автоматизм фізіологічного механізму голосоутворення та керування зворотним слуховим зв'язком. Тим більше, він не в змозі довільно регулювати частоту коливань голосових складок та змінювати акустичний спектр свого голосу шляхом вольового додавання або виключення з нього коливань тієї чи іншої частоти.

Довільна корекція техніки співу у фізичному плані для співака обмежена переважно контролем та корекцією функціонального стану свого інструменту та умов його роботи, що власне і відбувається, коли він з власної волі або мимоволі змінює ступінь відкриття рота чи горла, натягу м'якого або твердого піднебіння, сили дихання, намагається активізувати або послабити роботу діафрагми, м'язів живота тощо.

Тому у вокальній техніці майстрів нас має цікавити їхнє вміння створювати внутрішні умови, що забезпечують професійну якість звучання їхніх голосів. А під час міркування про «постановку голосу» ми маємо базуватися на розумінні, що йдеться про навчання співака новачка. Він тільки починає опановувати навички створення певних внутрішніх умов роботи співочого інструменту, за яких зможе у максимальній мірі виявити свої співочі фонаційні можливості. В обох випадках у полі нашої уваги опиняються внутрішні співочі відчуття.

Оскільки внутрішній простір нашого тіла находиться поза сферою нашої свідомості, у нас є можливість інтроспекції (можливість усвідомлювати та оцінювати з боку свої внутрішні відчуття), чим ми постійно, не замислюючись, і користуємось у повсякденному житті. Життєва необхідність внутрішніх відчуттів та інтроспекції стає зрозумілою, якщо взяти до уваги, що завдяки відчуттям, що виникають під час рухової активності, а також при активних та пасивних переміщеннях у зовнішньому світі, ми знаємо про існування не тільки своєї енергетики, а й внутрішньої енергетики світу, у якому живемо. Якщо ж подивитися ще ширше, то ми можемо виявити, що саме завдяки інтроспекції (здатності сприймати і оцінювати відчуття, що виникають у внутрішньому просторі нашого тіла під час практичних дій) ми взнаємо про існування феномена енергетики - фундаментальної особливості світу, частиною якого самі є. Стає очевидним, що якщо б не внутрішні відчуття нашого тіла, ми б не мали уявлення про цю загальну невидиму, але реально існуючу функціональну основу світу, в якому нам довелося жити.

Більше того, виявляється, що ці відчуття є для нас єдиним вікном в енергетику цього світу, закриття якого позбавляє нас можливості активного життя у ньому. І це справді так. Навіть повна втрата або вроджена відсутність зору та слуху тією чи іншою (а нерідко - дуже значною) мірою можуть компенсуватися розвитком здатності контролю та корекції активної діяльності з внутрішніх відчуттів, тоді як незворотне порушення сприйняття внутрішньої енергетики (кінетичних та кінестетичних відчуттів) неминуче веде до апраксії - втрати здатності довільних дій - і нічим компенсована не може [48]/

Отже, вокальний спів тісно пов'язаний з усіма процесами нашого тіла і психіки. Як ми побачили, вокальний звук - це не просто коливання повітря від пружного тіла, а складний багаторівневе явище передачі енергії, який вимагає від особистості співака суттєвої самоорганізації. Окрім суто фізичних можливостей тіла - робота м'язів, скелета, легенів, гортані, артикуляційного апарата, - спів активізує всі види психічної діяльності: пам'ять, уяву, увагу, мислення, сенсорику. Процес якісного звукоутворення задіює психо-фізичні властивості особистості, на певний час перетворюючи людину на музичний інструмент, що сам звучить і сам аналізує результат. Зазвичай музиканти аналізують роботу своїх рук на музичному інструменті та у взаємодії з ним. У випадку з вокалістом не можна сказати «незручний інструмент, дайте інший», таким чином ми маємо привчитись працювати з тим, щоб саме наше тіло стало керованим і досконалим настільки, щоб можна було якісно виконати твір.

1.3 Структура та компоненти вокальної діяльності, що сприяють розвитку саморегуляції

З метою глибокого аналізу поняття вокальних компетенцій вважаємо за необхідне виділити його структурні компоненти. Для виконання поставленого завдання нами були проаналізовані роботи таких вчених, як І. Зимня [37], М. Михаськова [52], Л. Тоцька [70], А. Хуторський [73] та інших.

У «Словнику української мови» зазначається, що «компонент» (від лат. сomponens ? родовий відмінок; componentis - становить) - це складова частина, елемент чого-небудь [Словник української мови: в 11 т. Т. 9. / АН УРСР. Інститут мовознавства; [за ред. І. К. Білодіда]. - Київ : Наукова думка, 1970. - 916 с].

Необхідно розуміти, що саморегуляція неможлива без вольових зусиль. Ви спочатку ставите собі певну мету, наприклад навчитися вчасно виконувати домашнє завдання або регулярно робити ранкову зарядку. Далі ви плануєте власні дії, що спрямовані на досягнення мети, й розробляєте критерії, тобто ознаки успішності цих дій. Потім ви аналізуєте реально досягнуті результати та оцінюєте їх відповідно до критеріїв успіху.

Але як усе це можна зробити, не маючи сильної волі? Ніяк. Спланувати щось можна, а ось виконати - ні. Тому потрібно розвивати волю й освоювати методи саморегуляції.

Найважливішими компонентами саморегуляції є такі компоненти, як: планування, програмування, моделювання, оцінювання результатів, гнучкості,самостійності. Саме цікомпоненти ми розглядали яка основу вибору необхідних методик, технік, тренінгів,медитацій та вправ для розвитку у вміння саморегуляції власного емоційного стану.

Проблема саморегуляції розглядається щонайперше в контексті проблеми свідомої активності людини (як зовнішньої, практичної, так і внутрішньої, психічної) - довільної, регульованої. У психічній діяльності вона має місце у довільних її формах (довільна увага, довільні пізнавальні процеси, дії).

Саморегуляція розглядається як стрижень довільної поведінки та діяльності - цілеспрямованої, зорієнтованої на досягнення поставленої мети, що може відбуватися й в умовах необхідності долання перешкод (вольова поведінка)

Широкого застосування в теорії та практиці набули розробки щодо проблеми формування навчально-практичної діяльності відповідно до її етапів: аналіз діяльності, її планування, організація, власне виконання, самоконтроль та корекція результатів діяльності; формування таких її характеристик, як усвідомленість, цілеспрямованість, стійкість тощо. Значною мірою здатність до саморегуляції пов'язується з виконанням таких етапів діяльності, як самоконтроль та корекція. Можна припустити, що така саморегуляція розглядається, як показує її аналіз, переважно на рівні регуляції актуальних та потенційних дій; особистісна ж саморегуляція пов'язується умовно з мисленнєво-мовленнєвим рівнєм, але з особливим її змістовим наповненням -саморегуляцією та гармонізацією своїх духовно-моральних, смисло-ціннісних та інших особистісних властивостей, які різною мірою залежать від біологічних та соціальних чинників.

Незважаючи на розмаїття проявів та рівнів, в саморегуляції визначається загальна структура:

- прийнята суб'єктом мета його довільної активності;

- модель необхідних умов діяльності;

- програма виконавчих дій;

- система критеріїв успішності діяльності;

- інформація про реально досягнуті результати;

- оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху;

- рішення про необхідність і характер корекції діяльності.

Самоконтроль поведінки, тобто контроль власних дій, неодмінно передбачає вміння контролювати свої думки. Це має велике значення, тому що наші думки є джерелом наших вчинків. Окрім того, позитивні думки поліпшують стан нашого здоров'я, а негативні -- погіршують. Позитивне мислення є ефективним засобом збереження і відновлення здоров'я.

Необхідно вміти робити паузи, щоб отримати можливість правильно оцінити ситуацію, що склалася, не реагувати на неї поспіхом. Узагалі завжди краще спокійно обговорити проблему, замість того щоб втрачати контроль, грюкати дверима або кричати.

Якщо ви навчитеся контролювати себе в різних ситуаціях, то потім зможете змінювати свою поведінку відповідно до обставин.

Аналіз наукових джерел з проблеми саморегуляції свідчить, що успішне виконання будь-якої діяльності можливе лише за наявності цілісної системи довільної саморегуляції, яка включає в себе здатність утримувати мету виконуваної діяльності, складати програму виконавчих дій, формуватимодель значущих умов діяльності, вміти користуватися зворотним зв'язком і коригувати допущені помилки як в процесі самої дія льності, так і після її закінчення. В своїх розвинутих формах саморегуляція опосередкована психічними знаками і відбувається завдяки об'єднанню різноманітних психічних функцій в єдину функціональну систему, яка виконує регуляцію діяльності чи будь-якого психічного процесу.

Незалежно від зовнішньо-виконавчої структури діяльності, в реальному процесі саморегуляції О.О. Конопкін виділяє наступні структурно-функціональні складові усвідомленої саморегуляції:

1) Прийнята суб'єктом мети діяльності. Регуляторна функція мети діяльності є системоутворюючою. Завдяки цій функції весь процес саморегуляції здобуває спрямованість. Мета, яку ставить перед собою суб'єкт, визначає не тільки загальну спрямованість діяльності, але й визначає проміжні цілі, які впливають на особливості реалізації конкретних ланок процесу саморегуляції.

2) Модель значущих умов діяльності. Ця ланка саморегуляції являєсобою відображення внутрішніх і зовнішніх умов майбутньої довільної активності важливих для побудови алгоритму дій, що будуть виконуватись, спрямованих на досягнення поставленої мети. За автором, така модель являє собою комплекс інформації, якою володіє в конкретний момент суб'єкт , про ті умови діяльності, які на думку суб'єкта, необхідні для її успішного здійснення. Відображення цих умов допомагає суб'єктові побудуватипрограму, визначити оптимальний спосіб досягнення мети. Водночас, необхідно зазначити, що, суб'єктивна модель значимих умов, містить такожінформацію і про те, наскільки дані умови можуть змінюватися, та які закономірн ості їхнього розвитку.

3) Програма виконавчих дій. Це програма дій, що будуть виконуватись. Ця функціональна ланка саморегуляції відповідає за побудову , на основі моделі значущих умов, програми виконавчих дій, і визначає характер, послідовність, способи, динамічні характеристики дій, спрямованих на досягнення мети. Створюючи програму виконавчих дій, суб'єкт може свідомо враховувати свої індивідуальні особливості й досвід. Тому навіть при наявності однакової моделі значущих умов діяльності, різні люди можутьреалізовувати різні програми дій. Тому, що під час прийняття програмивиконавчих дій, чітко проявляється творча активність людини, ї побудова її власної діяльність відбувається в інтересах певної мети з урахуванням власних можливостей і об'єктивних умов її досягнення.

4) Система суб'єктивних критеріїв досягнення мети (критеріїв успішності). На цьому етапі суб'єкт повертається до початкової мети, уточнює й конкретизує її початкову форму й зміст. Тому, що узагальнений образ уявлюваної мети, часто недостатній для усвідомленого, спрямованого регулювання діяльності. На цьому етапі суб'єкт доопрацьовує вихідну інформаційну незрозумілість мети, формулює критерії оцінки результату, яківідповідають власному суб'єктивному розумінню прийнятої мети.

5) Контроль і оцінка реальних результатів діяльності. Ця ланказабезпечує людину інформацією про ступінь відповіднос ті реального ходу діяльності і її результатів до поставленої мети. Тому, що оцінка суб'єктомрезультатів своєї діяльності виступає передумовою того, що ця діяльність є не тільки цілеспрямованою, але й ціледосягаючою.

6) Прийняття рішення про корекцію системи саморегуляції. Ця ланка акцентує увагу суб'єкта на тому, що корекція виконавчих дій відбувається завдяки внесенню змін в інші ланки регуляторного процесу. Залежно від особливостей виконуючої діяльності та від ступеню сформованості системи саморегуляції в ній, корекція програми може здійснюватися як по ходу ді й, на основі інформації про проміжні результати, так і після здійснення кожної конкретної дії, вбачаючи можливість іншої спроби.

Дослідники, аналізуючи психологічні механізми і закономірності формування саморегуляції, наголошують на її усвідомленості і визначають три компонента саморегуляції:

1) усвідомлення мотиву саморегуляції;

2) усвідомлення способу саморегуляції;

3) усвідомлення об'єкта саморегуляції.

Перший компонент саморегуляції є відображенням в індивідуальній свідомості співвідношення мети саморегуляції і мотиву адаптації при певнихумовах діяльності. Другий компонент - забезпечується уявленням в відомості суб'єкта адаптації тих історично вироблених психічних засобів, на основі яких відбувається становлення загального способу саморегуляції і, які виступають в ролі об'єкта регуляції. Третій компонент саморегуляції - ценаявність образу цілісного психофізіологічного стану і образу окремих його компонентів: біоенергетичного, соматично-вегетативного, психічного.

Досліджуючи проблему саморегуляції в навчанні А.К. Маркова приходить до висновку , що процес саморегуляції має декілька етапів, перший - мотиваційний, який передбачає визначення проблемної ситуації, постановку пізнавальної задачі (як результату обґрунтованої проблемної ситуації), другий - операційно-пізнавальний - процеси самоконтролю і самооцінки і третій - рефлексивно-оціночний.

А.В. Брушлінський, М.І. Воловикова визначають дві групи мотивівнавчальної діяльності: внутрішні і зовнішні (або пізнавальні і неспецифічні). Автори зазначають, що зовнішня (неспецифічна) мотивація виникає в процесі досягнення цілей поставлених навчальних задач, які не пов'язані з пізнавальними інтересами суб'єкта (мотивація уникнення невдач). Внутрішня мотивація виникає внаслідок бажання суб'єкта до саморозвитку самовдосконалення. Різноманітні види мотивів виникають в залежності від того, на що спрямована навчальна діяльність. Мотиви знаходяться в ієрархічній залежності між собою, одні з них виступають як основні, інші -залежні, другорядні. Саме характер ієрархічної системи визначає активність навчальної діяльності дитини (64)

Поняття «критерій» в енциклопедичних виданнях тлумачиться як характеристика (міра), на підставі якої робиться оцінка, визначення або класифікація предмета або явища; підстава для оцінки або класифікація чого-небудь Новий тлумачний словник української мови: в 2 т. Т. 1 / [уклад. В. Яременко, О. Сліпушко]. - Київ : Аконіт, 1998. - 645 с, с. 420 [Новий тлумачний словник української мови: в 2 т. Т. 1 / [уклад. В. Яременко, О. Сліпушко]. - Київ : Аконіт, 1998. - 645 с, с. 420].