Вікова психологія

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Що є предметом вікової психології?

віковий психічний особистість емоція

Вікова психологія - галузь психологічної науки, що вивчає процес розвитку психічних функцій і особистості протягом усього життя людини

Вона вивчає психічний розвиток людини на різних вікових стадіях, тобто предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її онтогенезу. Більш детально предмет вікової психології можна охарактеризувати в такий спосіб:

Предметом вікової психології є вивчення виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку, тобто вікова психологія вивчає на всіх зазначених вікових етапах життя особливості відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення та інші психічні функції; вона вивчає як змінюються ці функції з віком людини.

Предметом вікової психології є вивчення особливостей гри, навчання, роботи, спілкування і т.п. (тобто особливостей активності людини) на різних вікових етапах, формування психічних якостей підростаючої особистості, появи новоутворень, що виникають з віком у психіці дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку.

Предметом вікової психології є розкриття співвідношення природних факторів (спадковість, визрівання організму і т.п.) і суспільних засобів, за допомогою яких реалізуються можливості психічного розвитку людини.

До предмета вікової психології входить вивчення рушійних сил індивідуального розвитку психіки людини, дослідження закономірностей переходу від попередніх до наступних періодів в розвитку психічних функцій, а також вивчення індивідуальних психологічних відмінностей у розвитку людей різних вікових груп.

Отже, предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя.



2. Які основні теоретичні та практичні завдання вікової психології?

Завдання вікової психології можна розділити на 3 групи:

1. Методологічні завдання.

Методологія - це система принципів і способів організації та побудови теоретичної й практичної діяльності. Відповідно, під загальними методологічними завданнями розуміють формулювання загального філософського підходу, способу пізнання, який застосовується дослідником.

Спеціальні методологічні завдання - формулювання методологічних принципів і визначення конкретних методичних прийомів дослідження. Так, наприклад, до основних проблем спеціальної методології наукового пізнання в межах вікової психології відносять:

· 1) проблему рушійних сил психічного розвитку людини;

· 2) проблему співвідношення навчання і розвитку;

· 3) проблему вікової періодизації.

2. Теоретико-пізнавальні завдання.

Основна ціль теоретичних досліджень - збільшення знань про загальні закономірності та механізми розвитку психіки дитини; розробка понятійного апарату.

До основних теоретичних проблем вікової та педагогічної психології на сучасному етапі відносимо:

· 1) визначення еталонів зрілості особистості;

· 2) виявлення актуальних і потенціальних можливостей людини в різні періоди її життя;

· 3) побудова концептуальної моделі материнства;

· 4) співвідношення інтелектуальних і особистісних змін у загальному психічному розвитку дитини;

· 5) наукове прогнозування в розвитку психічних ресурсів дитини.

3. Практичні завдання.

Вирішення теоретичних задач розширяє можливості практичного застосування надбань вікової та педагогічної психології. Практична психологія спрямована на вирішення конкретних проблем певної людини. Актуальними практичними завданнями вікової та педагогічної психології є:

· 1) організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування;

· 2) проблема психологічної допомоги в періоди різних вікових криз;

· 3) проблема гуманізації навчально-виховного процесу;

· 4) проблема важких дітей.

3. З яких основних розділів складається вікова психологія?

У загальній структурі вікової психології виокремлюють дитячу психологію, психологію молодшого школяра, психологію підлітка, психологію ранньої юності, психологію дорослої людини, геронтопсихологію. Загальні вікові властивості завжди по-різному виявляються в конкретних соціальних та історичних умовах.

Дитяча психологія, у свою чергу, поділяється на психологію раннього віку, психологію дошкільника. Ці галузі знань розглядаються як розділи вікової психології.

Вікова психологія тісно пов'язана з іншими галузями психології: загальною психологією, психологією особистості, соціальною, педагогічною, диференційною психологією. Як відомо, загальна психологія вивчає та досліджує психічні функції - сприйняття, мислення, мовлення, пам'ять, увагу, уяву тощо. Вікова психологія простежує процес розвитку кожної психічної функції та зміну міжфункціональних зв'язків на різних вікових етапах. У психології особистості розглядаються такі особистісні утворення як мотивація, самооцінка та рівень домагань, ціннісні орієнтації, світогляд тощо, а вікова психологія відповідає на запитання, коли ці утворення з'являються, які їх особливості в певному віці. Зв'язок вікової психології з соціальною дає можливість простежити залежність розвитку та поведінки дитини і потім дорослої людини від специфіки тих груп, до яких вона входить: від сім'ї, групи дитячого садка, шкільного класу, підліткових компаній тощо. Кожен вік - це свій, особливий вплив людей, що оточують дитину, дорослих і однолітків. Цілеспрямований вплив дорослих, які виховують і навчають дитину, є предметом педагогічної психології. Вікова та педагогічна психологія вивчають процес взаємодії дитини і дорослого з різних боків: вікова психологія з точки зору дитини, педагогічна -з боку дорослого.

Вікова психологія тісно пов'язана з диференційною психологією, яка займається індивідуальними відмінностями у властивостях особистості та рівні розвитку інтелекту. Вікова психологія вивчає типові вікові закономірності, але при цьому розглядає і можливі відхилення в той чи інший бік від магістральних ліній розвитку, у тому числі різні лінії розвитку у дорослому віці.

4. Які методи дослідження використовуються у віковій психології?

Методами власне вікової психології є;

Організаційні (порівняльні, лонгітюдні, комплексні)

а) близнюковий метод. Особливо він придатний для порівняльного вивчення впливу зовнішніх умов та спадковості на розвиток близнюків.

б) лонгітюдний (продовжений) метод дослідження. Суть його полягає у вивченні одних і тих самих досліджуваних у різні моменти їхнього життя. Предметом дослідження можуть бути розвиток інтелекту, мовлення, самосвідомості, спонукальної сфери та ін.

в) метод поперечних зрізів. При використанні цього методу порівнюють одночасно різні вікові групи досліджуваних. Перевага його полягає у короткотривалості, незначних фінансових затратах, керованості.

г) комбіновані плани. Нерідко вчені об'єднують методи лонгітюдного і поперечного зрізів у комбінованих планах.

Отже, вікова психологія має багатий арсенал наукових методів для вивчення психічного та особистісного розвитку людини. Знання їх вимог та особливостей використання дає змогу досліднику широко і всебічно вивчати психічні явища, виявляти закономірності їх вияву, з'ясовувати механізми та умови розвитку.

2. Емпіричні методи (спостереження, експеримент, самоспостереження;

психодіагностичні: тести, опитувальники, аналіз продуктів діяльності;

біографічні методи: аналіз життєвого шляху, документації, свідчень особистості та очевидців).

5. Охарактеризуйте організаційні методи дослідження у віковій психології

Порівняльний метод (Метод "поперечних зрізів") полягає у зіставленні властивостей в осіб різного віку з метою вивчення динаміки психічних явищ. Він вимагає критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних (за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи тощо). В досить великих групах за допомогою конкретних методик вивчається певний аспект розвитку, наприклад, рівень розвитку інтелекту. У результаті одержують дані, характерні для цієї групи - дітей одного віку, або школярів, що вчаться за однією навчальною програмою. Таких зрізів робиться кілька і дані по кожній групі порівнюються між собою. На підставі цього робиться висновок про те, які тенденції розвитку тут спостерігаються і чим вони зумовлені. Наприклад, при дослідженні інтелекту можна виявляти вікові тенденції - порівнюючи особливості мислення дошкільників (5 років), молодших школярів (8 років) і підлітків (13 років). Якщо завдання дослідження полягає у визначенні залежності розвитку інтелекту від типу навчання, підбираються і діти одного віку, але такі, що навчаються за різними навчальними програмами. У цьому випадку робиться інший висновок: там, де одержані кращі дані, навчання ефективніше; діти, що навчаються за певною програмою, швидше розвиваються інтелектуально, і можна робити висновок про розвивальний ефект навчання. Метод поперечних зрізів вимагає однозначних критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних. Наприклад, при вивченні особливостей потреб дорослих, що значно відрізняються за віком, часто важко сформувати вибірку за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи чи статі, а також відокремити ефекти хронологічного віку від ефектів історичного періоду, в якому жили люди.

Лонгітюдний метод Часто називають "методом поздовжніх зрізів". У ньому простежується розвиток однієї й тієї самої дитини протягом тривалого часу. Таке дослідження дає змогу точно виявити тенденції розвитку, незначні зміни, що відбуваються в інтервалах, які не охоплює метод "поперечних" зрізів. Разом з тим існує ймовірність звикання дослідника до групи, що виявляється у некритичному осмисленні одержаної інформації. Складнощі у проведенні лонгітюдних досліджень зумовлені міграцією індивідів, їхньою відмовою від участі в експерименті, звиканням до нього і "продукуванням" бажаних для дослідника даних, які не відповідають реальності, значними затратами коштів, оновлюваністю теорій і методик.

Комплексний метод. Нерідко вчені об'єднують методи лонгітюдного і поперечного зрізів.

Наприклад, американська дослідниця Стела Вітбурн у 1968-1976 роках досліджувала розвиток Я-образу, соціальні відносини і життєві цінності студентів старших курсів коледжів. У 1984-1990 роках вона повторила це дослідження з новими групами старшокурсників, а також знову дослідила тих, хто брав участь у дослідженні раніше.

Кожну із цих 4-х груп вона розглядала як вікову когорту. Найстарша вікова когорта до завершення дослідження обстежувалася 4 рази.

Вікові зміни в ній можна було проаналізувати тим самим способом, що і за лонгітюдного дослідження, протягом тривалого часу. Крім того, цю когорту можна було порівняти з іншими на кожному віковому рівні.

6. Охарактеризуйте емпіричні методи у віковій психології

а) спостереження. Як один з основних емпіричних методів психологічного дослідження, воно ґрунтується на тому, що будь-які психічні явища виявляються в зовнішній поведінці: діях, жестах, виразах обличчя, позах, мовленнєвих реакціях людини тощо. Наукове спостереження вимагає не тільки фіксування фактів, а й ретельного їх аналізу та пояснення.

Основними умовами використання методу спостереження є визначення його мети і завдань, вибір об'єкта, предмета і ситуації, а також часу, способів спостереження, фіксування, опрацювання й аналізу результатів;

б) бесіда. Проводять її за заздалегідь підготовленою схемою, попередньо визначивши питання. Залежно від характеру дослідження бесіда може бути більш стандартизована, коли попередньо фіксують питання, що підлягають висвітленню, або менш стандартизована (вільна, пошукова), коли вона є першим етапом дослідження, забезпечує уточнення його плану і технології. Недолік бесіди - обов'язковість відповідей на незручні для особи, яку досліджують, запитання, що іноді змушує її давати неточну, необ'єктивну відповідь;

в) інтерв'ю. Процедура інтерв'ю вибудовується за принципом "запитання - відповідь", як правило, запитання заздалегідь чітко програмують. Цей метод дає змогу вивчати одночасно велику кількість індивідів, зібрати масив даних, які стосуються найрізноманітніших питань, інтересів і вподобань тощо;

г) анкетування. Цей метод забезпечує значні можливості для отримання широкої інформації за короткий час. Анкета складається з фіксованої кількості відкритих, альтернативних чи закритих запитань. На відкриті запитання дають вільну відповідь, на альтернативні - фіксовану ("так", "ні", "знаю", "не знаю"). Закриті запитання передбачають непряму відповідь, яка потребує додаткової інтерпретації. У процесі анкетування недопустимо змінювати формулювання запитань, оскільки це унеможливлює їх аналіз.

Важливою перевагою анкетування є його анонімність, що забезпечує щирість відповідей, усуває необхідність давати вимушені відповіді;

ґ) психологічне тестування. Суть його полягає у виконанні досліджуваним певного завдання чи їх серій. Тести повинні бути добре продуманими, надійними (давати стійкі результати протягом тривалого часу), валідними (виявляти ті якості, для вивчення яких вони призначені), відповідати вимогам стандартної системи оброблення даних, мати чітку інструкцію;

д) аналіз продуктів діяльності. Аналізу можуть підлягати процес, результати діяльності. Найпростішим прикладом використання цього методу є аналіз учнівських письмових робіт, малюнків, виробів, віршів тощо, який дає змогу одержати відомості про рівень розвитку їх інтелекту, мотивації" саморегуляції, виявити прихований потенціал розумової діяльності, особи-стісні риси, задатки, актуальний емоційний стан, прогнозувати тенденцію розвитку;

е) метод експерименту. Основними ознаками експерименту є створення дослідником умов, у яких виявляються психічні явища, і контролювання його перебігу. Це дає змогу варіювати незалежними змінними, впливаючи на індивіда і тим самим зумовлюючи певні явища (залежні змінні). Під час експерименту виникають умови для відокремлення явищ, які вивчають, від тих, що їх супроводжують. Завдяки цьому вдається виявити приховані процеси, механізми, явища, властивості, встановити закономірні зв'язки між ними.



7. Охарактеризуйте методи обробки даних у віковій психології

До цих методів відносяться кількісний (статистичний) і якісний (диференціація матеріалу за групами, варіантами, опис випадків, що найбільш повно виражають типи і варіанти або є винятками) аналізи.

Методи обробки даних -- це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції) факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

До цих методів відносяться: кількісний (математично-статистичний) аналіз, з одного боку, та якісний - з іншого (диференціація матеріалу за типами, групами, варіантами і складання психологічної казуїстики, тобто опис випадків, які найбільш повно виражають типи і варіанти, такі, що є виключеннями або порушеннями).

Методи обробки даних- це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

8. Охарактеризуйте інтерпретаційні методи у віковій психології

Сюди відносяться генетичний і структурний методи.

Генетичний метод дозволяє інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти становлення психічних новоутворень. Він встановлює "вертикальні" генетичні зв'язки між рівнями розвитку. генетичний метод - має на меті встановлення вертикальних зв'язків між рівнями розвитку досліджуваних феноменів. Виявлення специфіки цих рівнів розвитку певної функції.

Структурний метод встановлює "горизонтальні" структурні зв'язки між всіма вивченими характеристиками особистості. структурний метод - передбачає виділення горизонтальних структурних зв'язків між компонентами досліджень цілісного феномену.

При тлумаченні опрацьованих даних дослідження використовуються генетичний та структурний методи. Специфікою генетичного методу є інтерпретація даних щодо розвитку психічних функцій, динаміки проходження ними певних стадій, етапів, а структурний метод дозволяє виявити зв'язки однієї психічної функції з іншими структурними компонентами психіки досліджуваного.

При вивченні мислених якостей дітей дослідник генетичним методом з'ясовує рівні розвитку мислення впродовж періодів дитинства, а структурним методом вивчає зв'язок мислення з іншими пізнавальними процессами

9. Розкрийте сутність поняття “психічний розвиток”

Після свого народження людська дитина є несвідомою, безпомічною і безсловесною істотою, цілком залежною від дорослих у виживанні. Психічні прояви та фізичні реакції новонародженого є простими, адаптація до світу лише починається. Внаслідок тривалої соціалізації дитини та розгортання її психічного розвитку відбувається становлення зрілої, автономної та автентичної особистості.

Психічний розвиток - процес накопичення кількісних та якісних прогресивних змін психіки, що зумовлюють формування особистості

Таким чином, психічний розвиток є процесом, так як має динамічний характер - розпочавшись ще до народження дитини, розгортається та триває, за думкою більшості вчених, все життя людини. В ході психічного розвитку відбувається накопичення кількісних та якісних перетворень психіки, які забезпечують формування і функціонування особистості.

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна й передбачувана. Кожен період (вік) - своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.

Відомо, що вікові психологічні особливості зумовлені конкретно-історичними умовами розвитку, спадковістю, певною мірою - характером виховання, особливостями діяльності та стосунків з іншими людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного вікового періоду до іншого. Власне тому, що навчання й виховання організовує діяльність дітей поетапно, керує нею на основі накопиченого досвіду, прагнучи враховувати наявні психофізіологічні можливості, періоди психічного розвитку дитини виявляються тісно пов'язаними із ступенями навчання й виховання.

Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л. С. Виготський).

10. Що таке закономірності психічного розвитку особистості на різних вікових етапах?

Серед особливостей психічного розвитку можна виділити наступні закономірності:

* детермінованість;

* диференціація та інтеграція;

* поєднання процесів еволюції та інволюції;

* наступність розвитку;

* циклічність;

* гетерохронність (нерівномірність);

* сензитивність окремих періодів;

* кризовий характер окремих вікових періодів.

Детермінованість розвитку. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки в цілому. Означена залежність пояснюється законом детермінації розвитку. Детермінізм - це форма причинної (каузальної) залежності певних змін у психіці від сукупності обставин, що випереджають у часі дані утворення і викликають їх. Співвідношення умов, джерел і рушійних сил створює діалектичну картину детермінацій, що сама змінюється і розвивається в процесі онтогенетичного розвитку, набуваючи на кожному етапі нового змісту і нових форм свого виявлення.

Диференціація та інтеграція у розвитку. Сутність цієї закономірності полягає у прогресуючій диференціації і подальшій інтеграції психічних форм відображення, що визначає зміни і призводить до утворення багаторівневих структур психіки. Кожен новий віковий період пов'язаний із інтеграційними процесами, що забезпечують розвиток свідомості людини.

Поєднання процесів еволюції та інволюції у розвитку. Процеси «зворотнього розвитку» немов би вплітаються у хід еволюції. Те, що розвивалось на попередньому етапі, відмирає або перетворюється у більш складну форму. Якщо ж інволюційні процеси затримуються, спостерігається інфантилізм: дитина, переходячи у новий віковий період, зберігає застарілі дитячі риси.

Наступність психічного розвитку. Онтогенетичний розвиток - складний процес, який в силу ряду своїх особливостей призводить до зміни всієї структури особистості субє'кта на кожному віковому етапі. Для Л.С. Виготського розвиток - це перш за все виникнення нового, що призводить до якісних змін у психіці. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнення структур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді.

Циклічність розвитку. Розвиток має складну організацію у часі. Цінність кожного року або місяця життя дитини визначається тим, яке місце він займає у циклах розвитку: відставання в інтелектуальному розвитку на 1 рік буде значним, якщо дитині 2 роки, і незначним, якщо їй 15 років. Це пов'язано з тим, що темп і зміст розвитку змінюється протягом дитинства. Періоди підйому, інтенсивного розвитку змінюються періодами уповільнення, затухання.

Закон нерівномірності психічного розвитку Важливою закономірністю психічного розвитку є його нерівномірність або гетерохронність. Згідно з теорією Б.Г. Ананьєва зрілість людини як індивіда (фізична зрілість), особистості (соціальна, громадянська зрілість), суб'єкта пізнання (розумова зрілість) і суб'єкта праці (працездатність) в часі не співпадають, і подібна гетерохронність зберігається на всіх етапах онтогенезу. Крім того, в розвитку людини чергуються фази прискорення і уповільнення, він має хвильовий характер, тобто коли розвиток одних функцій прискорюється, розвиток інших в цей час уповільнюється (Б.Г. Ананьєв).

Сензитивність окремих періодів розвитку В основі виділення в онтогенетичному розвитку дитини особливих (сенситивних) періодів лежить ідея поступового дозрівання. Сензитивні періоди - це періоди підвищеної чутливості до певних впливів, що створює сприятливі умови для формування у людини певних психічних властивостей і видів поведінки. 48 В ці періоди, як підкреслював Л.С. Виготський, певні впливи позначаються на всьому процесі розвитку, викликаючи в ньому глибокі зміни. Для літичного стабільного періоду характерний еволюційний розмірений перебіг процесу розвитку, без різких зрушень і змін в особистості дитини. Незначні, майже непомітні для оточення зміни накопичуються і у кінці періоду роблять якісний стрибок у розвитку: з'являються вікові новоутворення.

Кризи - переламні моменти у розвитку дитини, що відділяють один вік від іншого і зумовлюють оновлення внутрішнього світу особистості, визначаючи спрямованість її перспектив (соціальних або асоціальних). Кризові (перехідні) періоди вікового розвитку особистості відзначаються різким загостренням негативних особливостей онтогенетичного становлення. У вітчизняній психології визнається особлива роль критичних періодів в загальному психічному розвитку дитини як таких, що знаменують «діалектичний стрибок до нової якості» (Л.С.Виготський), «якісний зсув у розвитку» (О.М.Леонтьев), «зламний етап онтогенетичного розвитку» (Л.І.Божович), «перебудову особистості» (С.Л.Рубінштейн). Підставою для такого розуміння логіки розвитку є визнання того, що розвиток є діалектичним процесом, в якому перехід від однієї стадії до іншої здійснюється еволюційним, а не революційним шляхом (Л.С. Виготський).

11. Які є рушійні сили психічного розвитку в онтогенезі?

Діалектико - матеріалістична теорія розвитку розглядає процес становлення особистості як "саморух", що визначається єдністю його зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови - умови природного й суспільного середовища. Зовнішнє, об'єктивне, засвоюючись індивідом, стає внутрішнім, суб'єктивним його надбанням. Зовнішні та внутрішні умови розвитку - це протилежності, що не тільки взаємопов'язані, а й переходять одна в одну.

У зарубіжній психології є спроби вбачати рушійну силу онтогенезу психіки в урівноважуванні взаємовідносин індивіда з навколишнім середовищем (Ж.Піаже).

Г.С.Костюк вважає, що у психічному розвитку внутрішні суперечності, що виникають в житті особистості, спонукають до активності, спрямованої на їх подолання. Одні суперечності долаються, натомість виникають нові, що ведуть до нових дій. Отже,внутрішні суперечності - рушійні сили розвитку. Г.С. Костюк виділяє такі основні суперечності:

- розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості та досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення;

- розходження між новими пізнавальними цілями і наявними в учнів способами дій;

- розходження між досягнутим рівнем розвитку індивіда і способом його життя;

- розходження між очікуваним, бажаним майбутнім і теперішнім.

Навчання і виховання сприяють не тільки переборенню внутрішніх суперечностей, що виникають у житті особистості, а й їх виникненню.

12. У чому сутність поняття “соціальна ситуація розвитку”?

У процесі онтогенезу людина долає ряд вікових періодів, під час яких змінюються її фізіологічні, соціально-психологічні й інші особливості. Ці періоди є певними епохами, циклами, ступенями розвитку. Визначити межі вікових етапів досить складно, оскільки існують різні погляди щодо критеріїв виокремлення вікового періоду.

У вітчизняній віковій психології основні періоди психічного розвитку визначаються за психолого-педагогічними критеріями, які включають соціальну ситуацію, зміст і форми навчання, виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, рівень розвитку особистісних новоутворень, зокрема свідомості й самосвідомості особистості, провідну потребу, динаміку переходу від одного виду до іншого, шляхи подолання негативних моментів цих подолань, переходів. Такий підхід розроблений на основі ідей Л.С.Виготського. Розвиваючи їх, Д.Б.Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний вид діяльності, основні новоутворення та кризи.

Соціальна ситуація розвитку - це та конкретна форма значимих для дитини взаємин з навколишньою дійсністю (насамперед соціальною), у яких вона знаходиться у той чи інший період свого життя. Соціальна ситуація розвитку - це такі соціальні обставини життя людини, які є сприятливими умовами для набування нею нових якостей. Їх джерелом є соціальне - середовище, яке, інтеріоризуючись в особистості, стає індивідуальним.

Основною складовою механізму психічного розвитку дитини єсоціальнаситуація розвитку дитини. Це та конкретна форма значимих для дитини відносин з навколишньою дійсністю (насамперед соціальною), у яких вона знаходиться у той чи інший період свого життя.

Соціальна ситуація розвитку - це вихідний момент для всіх динамічних змін, що відбуваються в розвитку дитини протягом даного вікового періоду. Вона визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним.

Соціальна ситуація розвитку визначає форми і шляхи розвитку дитини, види діяльності, нові психічні властивості і якості (Л.С.Виготський).

13. У чому сутність поняття “провідна діяльність”?

Джерелом прогресивних змін у розвитку є взаємозв'язок психіки і діяльності. Кожному віковому етапові онтогенезу властива своя провідна діяльність. Провідний вид діяльності (О.М.Леонтьєв) зумовлює найголовніші зміни у психічних рисах особистості, дозрівання і перебудову пізнавальних процесів, формування новоутворень на конкретній стадії розвитку дитини. У провідній діяльності задовольняються актуальні потреби індивіда, формуються мотиваційні, пізнавальні, операційні, емоційні та інші процеси. Провідна діяльність -- це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на певному етапі розвитку її особистості.

Провідна діяльність є показником психологічного віку дитини і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку. Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання.

Той чи інший період психічного розвитку характеризується системою різних видів діяльності, в якій провідна діяльність займає особливе місце, визначає виникнення основних змін в психічному розвитку на кожному окремому етапі. Провідна діяльність розглядається як критерій психічного розвитку, як показник психічного віку дитини. Кожний психологічний вік можна розглянути, спираючись на наступні критерії: соціальну ситуацію розвитку; основний тип провідної діяльності дитини; основні новоутворення віку.

14. Які основні підходи до проблеми співвідношення навчання і розвитку?

У центрі першого підходу, який пропонувався в історії науки, було положення про незалежність процесів дитячого розвитку від процесів навчання. Таких теорій було кілька і всі вони розглядали навчання як зовнішній процес, який повинен так чи інакше узгоджуватись із дитячим розвитком, але який сам по собі не бере активної участі в дитячому розвитку, нічого в ньому не змінює, а швидше використовує досягнення розвитку, аніж просуває його хід і змінює його напрямок.

Типовим представником цього напрямку є Ж. Піаже, який вивчав розвиток дитячого мислення незалежно від процесів навчання дитини. За Піаже тип і рівні психічного розвитку, зокрема розвиток інтелекту, самі визначають можливості повноцінного засвоєння і розуміння того, що дається в навчанні. У психічного розвитку свої джерела і свої рушійні сили, незалежні від спеціального навчання (як дошкільного, так і шкільного).

Таким чином, при цьому підході допускається повна незалежність процесів розвитку від процесів навчання, що проявляється навіть у часовому розподілі обох цих процесів. Розвиток повинен здійснювати свої певні закінчені цикли, певні функції повинні дозріти, перш ніж школа може приступити до навчання відповідних знань та навичок дитини.

Навчання ніби плететься, за висловом Л.С. Виготського, у хвості розвитку, а розвиток завжди йде попереду навчання. Уже завдяки одному цьому наперед виключається будь-яка можливість поставити питання про роль самого навчання в ході розвитку і дозрівання тих функцій, які активізуються самим ходом навчання. їх розвиток і дозрівання є швидше передумовою, ніж результатом навчання. Навчання надбудо­вується над розвитком, нічого не змінюючи в ньому по суті.

Другий підхід у розв'язанні цього питання -- це теза про те, що навчання і є розвиток. Представники цієї точки зору Торндайк і У. Джеме вважали, що навчання і розвиток співпадають один з одним як дві рівні геометричні фігури при накладанні.

Однак при всій подібності обох теорій в них є суттєва відмінність, яку можна найбільш чітко уявити, якщо звернути увагу на часовий зв'язок процесів навчання і процесів розвитку. Як ми бачили раніше, автори першої теорії стверджували, що цикл розвитку випереджають цикли навчання. Дозрівання йде попереду навчання. Для другої теорії обидва ці процеси здійснюються рівномірно і паралельно, так, що кожен крок у навчанні відповідає крокові в розвитку. Розвиток іде за навчанням, як тінь за своїм предметом. Отже, будь-яке навчання, що передує чи йде позаду, втрачає сенс з точки зору цієї теорії, оскільки її основною догмою є одночасність, синхронність.

Третій напрямок об'єднує теорії, які намагаються подолати крайнощі двох попередніх шляхом їх простого суміщення.

З одного боку, розвиток мислиться як процес, що не залежить від навчання, з другого -- саме навчання, в процесі якого дитина набуває цілого ряду нових форм поведінки, розглядається як тотожне з розвитком. Таким чином, створюються так звані дуалістичні теорії розвитку, яскравим представником яких може слугувати вчення Коффки про психічний розвиток дитини.

Згідно з цим вченням, розвиток, за своєю природою, це два тісно пов'язаних, взаємо обумовлених процеси. З одного боку, дозрівання, яке безпосередньо залежить від розвитку нервової системи, а з другого боку, навчання, яке саме, за визначенням Коффки, являє собою процес розвитку (тобто розвиток яг дозрівання і розвиток як навчання). Новим у цій теорії є три моменти:

1. Поєднання двох протилежних точок зору. Уже сам це( факт говорить про те, що вони не є протилежними, такими, що виключають одна одну, а по суті мають між собою щось спільне.

2. Ідея взаємозалежності, взаємного впливу двох основних процесів, з яких складається розвиток, тобто ідея про те, що процес дозрівання готує і робить можливим процес навчання. Процес навчання ніби стимулює і просуває вперед процес дозрівання.

3. Розширення ролі навчання в процесі дитячого розвитку. Якщо за Торндайком навчання і розвиток співпадають один з одним усіма своїми точками, то для Коффки розвиток -- це більш широке поняття, аніж навчання. Наприклад, дитина навчилась якійсь операції. Тим самим вона засвоїла певний структурний принцип, сфера застосування якого ширша, аніж лише операція того типу, на якій цей принцип було засвоєно.

Отже, здійснюючи крок у навчанні, дитина просувається в своєму розвитку на два кроки, тобто навчання і розвиток не співпадають.



15. Що таке “зона найближчого розвитку”? Які прийоми вивчення зони найближчого розвитку?

Зона найближчого розвитку - рівень розвитку, досягнутий дитиною в процесі його взаємодії з дорослим, який розвивається особистістю в ході спільної діяльності з дорослим, але не проявляється в рамках індивідуальної діяльності. Поняття «зона найближчого розвитку» було введено в психологічний лексикон Л. С. Виготським, з одного боку, для того, щоб підкреслити принципову особливість розвитку особистості на ранніх стадіях онтогенезу, коли дитина засвоює і присвоює накопичений соціальний досвід, насамперед, шляхом партнерського діяльнісного і общенческого взаємодії з дорослим, а з іншого - для того, щоб якісно розвести актуальний рівень розвитку дитини, який проявляється їм в індивідуальній діяльності і той, більш високий рівень розвитку, який реалізується розвивається особистістю, але лише в рамках спільної діяльності з дорослим, виступаючи як «область несозревшіх, але дозріваючих процесів» (Л. с. Виготський). Поняття «зона найближчого розвитку» традиційно розглядається як одне з найважливіших в психології розвитку і педагогічної психології. Більш того, подібний теоретико-методологічний ракурс розгляду процесу розвитку особистості дитини і дозволяє вибудувати змістовно поглиблену діагностику рівня розвитку стає, що формується особистості. «Традиційна діагностика психічного розвитку дитини орієнтується на визначення актуального рівня розвитку. Але прогноз, складений на основі таких методів, недостатньо надійний. Для визначення перспективи розвитку необхідно знати і «завтрашній день розвитку», а він визначається саме вимірюванням зони найближчого розвитку. Так, наприклад, вимірювання готовності до школи на основі вже сформованих у дитини здібностей виявляється недостатнім. Необхідно визначити, як дитина може співпрацювати з дорослим, тобто яка його зона найближчого розвитку. Розроблені на цьому принципі методи визначення готовності до школи виявляються більш надійними» (К. Н. Поліванова). В останні роки, крім психології розвитку і педагогічної психології, поняття «зона найближчого розвитку» нерідко використовується і в рамках соціально-психологічної науки. Зрозуміло, що в цьому випадку звична смислове навантаження цього терміна набуває певну своєрідність. Так, стосовно до психології груп цей термін використовують, кажучи про перспективи розвитку конкретного контактної спільноти, які воно «відпрацьовує» з зовнішньої інстанцією соціального контролю (особливо якщо це офіційна спільність) або з лідером (особливо, якщо це неформальна група).

16. Дайте загальну характеристику біогенетичним теоріям психічного розвитку

1) біогенетичний, в центрі уваги якого знаходяться проблеми розвитку людини як індивіда, наділеного певними антропологічними властивостями, що проходить різні стадії дозрівання по мірі реалізації філогенетичної програми в онтогенезі (біогенетичні теорії С.Холла, М.Гетчинсона, психоаналітичний підхід З.Фройда);

Зміни в уявленнях про психічний розвиток дитини завжди були пов'язані з розробкою нових методів дослідження.

На виникнення перших концепцій дитячого розвитку вплинула теорія Ч. Дарвіна, який вперше висунув ідею про те, що розвиток підлягає певним законам.

Прихильники біогенетичної концепції розвитку вважають, що основні психічні властивості особистості закладені в самій природі людини (біологічному початку), що визначає його життєву долю. Вони вважають генетично запрограмованими інтелект, ділові та моральні якості особистості та всі інші особливості психіки.

Першим кроком на шляху виникнення биогенетических концепцій була теорія Ч. Дарвіна про те, що розвиток (генезис) підпорядковується певним законом. Надалі будь-яка серйозна психологічна концепція завжди була пов'язана з пошуком законів дитячого розвитку.

Німецький натураліст Е. Геккель (1834-1919) і німецький фізіолог І. Мюллер (1801-1958) сформулювали біогенетичний закон, згідно з яким тварина і людина під час внутрішньоутробного розвитку коротко повторюють ті стадії, які проходить даний вид у філогенезі. Цей процес був перенесений на процес онтогенетичного розвитку дитини. Американський психолог С. Холл (1846-1924) вважав, що дитина в своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду. Підставою для появи цього закону послужили спостереження за дітьми, в результаті чого були виділені наступні стадії розвитку: печерна, коли дитина риється в піску, стадія полювання, обміну та ін. Хол передбачав також, що розвиток дитячого малюнка відображає ті стадії, які проходив образотворче мистецтво в історії людства.

17. У чому сутність концепції рекапітуляції?

Біогенетичний закон (від грец.bios -- життя і genesis -- походження)сформулював у 1866 році німецький біолог Ернст Геккель (спільно з Ф. Мюллером). Він висловив теоретичне припущення про те, що сукупність послідовних форм, яких жива істота набуває в процесі своєї індивідуальної еволюції від яйцеклітини до розвинутого стану (онтогенез), являє собою коротке й швидке відтворення того ряду форм, які проходять предки даного виду з древніших часів до теперішнього часу (філогенез).

Е. Геккель сформулював біогенетичний закон по відношенню до ембріогенезу: онтогенез є коротке й швидке повторення (рекапітуляція) філогенезу. Проте цей закон був перенесений на процес онтогенетичного розвитку дитини. Стенлі Холл в процесі своїх досліджень дійшов висновку, що дитина у своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду від первісної дикості до сучасної культури: минає періоди дикунства, полювання, догляду за тваринами, землеробства, промисловості й торгівлі. У створеній ним теорії рекапітуляції (від лат. recapitulatio - повторення) Холл стверджував, що послідовність і зміст етапів розвитку задані генетично, і тому ні ухилитися, ні обминути якоїсь стадії свого розвитку дитина не може.

Учень Холла Гетчинсон на основі теорії рекапітуляції створив періодизацію психічного розвитку, критерієм в якій був спосіб добування їжі. При тому дійсні факти, які спостерігалися під час дослідження дітей певного віку, пов'язувалися з ідеєю Холла і пояснювалися зміною способу добування їжі, який є (за думкою Гетчинсона) провідним не тільки для біологічного, але й для психічного розвитку.

Основою теорії рекапітуляції є твердження, що людський організм у своєму внутрішньоутробному розвитку повторює весь ряд форм, які пройшли тварини-предки за сотні мільйонів років - від одноклітинних істот до первісної людини. Інші вчені розширили часові межі біогенетичного закону за межі утробного розвитку. Так, Стенлі Холл вважав, що якщо зародок за 9 місяців повторює всі стадії розвитку від одноклітинної істоти до людини, то дитина в період дорослішання проходить весь хід розвитку людства від первісної дикості до сучасної культури.

18. У чому сутність нормативного підходу до дослідження психічного розвитку?

Один з представників цього підходу А.Гезелл (1880-1961) отримав педагогічну і медичну освіту. Більше тридцяти років він працював в Єльської псіхоклініке, на основі якої пізніше було створено широко відомий Гезелловскій інститут дитячого розвитку. Там донині вивчається онтогенез психіки, проводяться клінічні та педагогічні дослідження. Значним є внесок Гезелла у вікову психологію. Він розробив практичну систему діагностики психічного розвитку дитини від народження до юнацького віку, яка базується на систематичних порівняльних дослідженнях (норми і різних форм патології) із застосуванням кіно-фотореєстрації вікових змін моторної активності, мови, пристосувальних реакцій і соціальних контактів дитини. Для об'єктивності спостережень їм вперше було використано полупроницаемое скло (знамените "дзеркало Гезелла").

А. Гезелл ввів у психологію метод лонгітюдіонального, поздовжнього вивчення психічного розвитку одних і тих же дітей від народження до підліткового віку. Він вивчав монозиготних близнюків і одним з перших використав блізнецовий метод для аналізу відносин між дозріванням і научением. В останні роки А.Гезелл досліджував психічний розвиток сліпого дитини для того, щоб глибше зрозуміти особливості нормального розвитку. Намагаючись сформулювати загальний закон дитячого розвитку, А.Гезелл звернув увагу на зниження темпу розвитку з віком: чим молодша дитина, тим швидше відбуваються зміни в його поведінці

Роботи А.Гезелла були критично проаналізовані Л. С. Виготським, який назвав концепцію А.Гезелла "теорією емпіричного еволюціонізму", розкриває соціальний розвиток дитини як просту різновид біологічного, як пристосування дитини до свого середовища. Проте заклик А.Гезелла до необхідності контролю за нормальним ходом психічного розвитку дитини і створена ним феноменологія розвитку (зростання) від народження до 16 років не втратили свого значення й досі.

Вклад А.Гезелла і Л. Термена у вікову психологію полягає в тому, що вони поклали початок становленню вікової психології як нормативної дисципліни, яка описує досягнення дитини в процесі росту і розвитку і на їх основі будує різноманітні психологічні шкали.

Відзначаючи важливі результати досліджень цих вчених, необхідно підкреслити, що основний акцент вони робили на роль спадкового чинника для пояснень вікових змін.

Нормативний підхід до дослідження розвитку людини становить, по суті, класичне американське напрямок у вивченні вікового розвитку. В рамках нормативної традиції слід шукати витоки інтересу американської психології до проблем "прийняття ролі" і "розвиток особистості". Вперше були проведені дослідження таких важливих умов розвитку, як стать дитини і порядок народження. У 40-х і 50-х роках були розпочаті нормативні дослідження емоційних реакцій у дітей (А.Джерсілд та ін)

Новий інтерес до нормативного вивченню дітей різної статі виник в середині 70-х років ( Е.Маккобі і К.Жаклін). Всесвітньо відомі дослідження інтелектуального розвитку дитини, проведені Ж.Пиаже протягом декількох десятиліть, перевірялися, осмислювалися і асимілювалися в рамках американської нормативної традиції (Дж.Брунер, Г.Бейлін, І.Вулвілл, М.Лорандо, А.Пінар, Дж.Флейвелл , Д.Елкінд, Б.Уайт та ін)

У 60-ті роки в нормативних дослідженнях відбулися нові зміни. Якщо раніше вчені були спрямовані на пошук відповіді на питання: "Як дитина поводиться?", То тепер постали нові питання: "За яких умов?", "Які слідства розвитку?" Зміна аспектів дослідження, постановка нових питань спричинили розгортання емпіричних досліджень, які привели до відкриття нових феноменів розвитку людини. Так були описані індивідуальні варіації послідовності появи поведінкових актів, феномени візуальної уваги у новонароджених та немовлят, роль стимуляції у підвищенні і уповільнення пізнавальної активності. Були вивчені відносини між матір'ю і немовлям не тільки у людини, а й у тварин (мавп). Але велика кількість нових фактів досі не призвело до вирішення основних нормативних питань.

19. Хто є представником теорії триступеневого розвитку і яка її суть?

Теорія триступеневого розвитку К. Бюлера (інстинкт, научіння, інтелект). Основна ідея: зазначені феномени пов'язані не тільки з дозріванням мозку та ускладненням стосунків з оточенням, а й перебігом афективних процесів (бурхливих переживань), унаслідок чого виникає задоволення. Під час еволюції відбувається перехід задоволення "з кінця на початок" процесу діяльності дитини. Інстинкти означають виникнення насолоди як результату задоволення інстинктивної потреби (після виконання дії). Під час тренування задоволення переноситься на процес реалізації дії ("функціональне. задоволення"). На ступені інтелекту, коли існує прогнозоване задоволення, відбувається перехід його "з кінця на початок", що є основною рушійною силою розвитку поведінки дитини (М.В. Савчин).

К. Бюлер систематизував матеріал з розвитку дитячого сприймання, визначив вікові особливості мислення та мовлення, зіставив значення біологічного і соціального чинників у становленні особистості на користь біологічного.

Недоліком теорії К. Бюлера вважається ототожнення етапів розвитку людини і тварини та невизнання інших варіантів розташування виокремлених ступенів.

Основне досягнення теорії трьох ступенів розвитку дитини в тлумаченні природи психічного: вивчення динаміки інтелектуальної сфери людини.

20. У чому суть теорії конвергенції?

Теорію конвергенції, або, як її ще називають, теорію двох чинників, розробив німецький психолог В. Штерн (1975-1938) - фахівець в області диференціальної психології, що розглядає взаємини біологічного і соціального факторів. Суть цієї теорії полягає в тому, що психічний розвиток дитини розглядається як процес, що складається під впливом спадковості і середовища. Основне питання теорії конвергенції полягає втому, щоб встановити, як виникають придбані форми поведінки і який вплив на них чинять спадковість і навколишнє середовище.

Він вважав, що психічний розвиток є з'єднання внутрішніх даних із зовнішніми умовами, але провідна роль все одно належить вродженим факторам. Прикладом тому може служити наступний факт: навколишній світ поставляє дитині матеріал для гри, а то, як і коли він буде грати, залежить від вроджених компонентів інстинкту гри.

Теорію конвергенції розвитку підтверджують висловлювання про те, що "яблуко від яблуні недалеко падає" і "з ким поведешся, від того й наберешся". Англійський психолог Г. Айзенк (1916-1997) вважав, що інтелект на 80% визначається впливом спадковості і на 20% - впливом середовища.

Австрійський психолог 3. Фрейд створив структурну теорію особистості, основу якої склав конфлікт між інстинктивної сферою духовного життя людини і вимогами суспільства. Він вважав, що кожна людина народжується з вродженими сексуальними потягами, які згодом потрапляють під контроль "Над-Я" і "Воно". "Воно" - це внутрішня психічна інстанція, яка під впливом заборон виділяє з себе маленький шматочок "Я". "Над-Я" - інстанція, що обмежує людські потягу. Виходить, що на "Я" тиснуть "Воно" і "Над-Я". Це типова схема двох чинників розвитку.

21. Які є психоаналітичні теорії дитячого розвитку?

а) динамічна концепція сексуального розвитку 3. Фройда

Відповідно до цієї теорії всі стадії психічного розвитку людини зводяться до перетворення і переміщення по різних ерогенних зонах лібідозної чи сексуальної енергії. Психоаналітичні стадії психічного розвитку -- це стадії психічного генезу протягом життя дитини, в яких відображено розвиток трьох основних компонентів особистості: "Воно", "Я", "Над-Я" та їх взаємовплив.

Механізм сублімації, за 3. Фройдом, забезпечує нормальний розвиток та безконфліктну взаємодію "Воно", "Я", та "Над-Я".

Основна цінність теорії 3. Фройда полягає у виявленні значення для розвитку дитини інших людей.

б) епігенетична теорія розвитку особистості Е. Еріксона

Е. Еріксон, виходячи з структури особистості згідно 3. Фройду, розробив психоісторичну теорію розвитку особистості з врахуванням конкретного культурного середовища. На його думку, кожній стадії відповідає очікування даного суспільства, яке індивід може виправдовувати чи не виправдовувати і відповідно цьому прийматись, чи не прийматись ним. Він увів поняття "гру пової ідентичності" та "егоідентичності". "Групова ідентичність" формується як результат включення дитини в певну соціальну групу, а "егоідентичність" як відчуття цілісного власного "Я", його стійкості.

Він виділяє вісім стадій життєвого шляху особистості: немовляти (оральна стадія), ранній вік (анальна стадія), вік гри (фаллічна стадія), шкільний вік (латентна стадія), підлітковий вік (латентна стадія), молодість, зрілість і старість.

До кожної стадії життєвого циклу суспільство пред'являє певне завдання, розв'язання якого залежить як від рівня розвитку індивіда, так і від духовної зрілості суспільства і зводиться до встановлення динамічного співвідношення між двома крайніми полюсами.

Розвиток особистості є результатом боротьби двох крайніх можливостей, яка на новій стадії розділяється новим завданням. Поворотні пункти при переході від однієї форми егоідентичності до другої Е. Еріксон називає кризами ідентичності.

22. Які є психоаналітичні стадії психічного розвитку за З.Фройдом?

Орольна (aymoepomumta) стадія (0--1 рік) характеризується тим, що основним джерелом задоволення є харчування. Вона включає дві фази: ранню (0--6 міс.) та пізню (6--12 міс.)/і характеризується двома послідовними лібідозними діями: ссання та укус. Провідною ерогенною зоною на цій стадії є рот. Якщо в перші місяці свого життя дитина не відділяє своїх відчуттів від об'єкту, то в другій половині першого року життя у дитини починають формуватись перші уявлення про інші об'єкти (і, в першу чергу, про матір), як незалежні від нього. Мати сприймається як об'єкт, який може захистити від зовнішнього світу і дитина проявляє невдоволення та тривожність, коли її довго немає поряд. Біологічний зв'язок з матір'ю породжує потребу в любові, яка живе в людині все життя.

У новонародженої дитини ще немає "Я", воно поступово диференціюється від її "Воно" під впливом зовнішнього світу у зв'язку із задоволенням чи незадоволенням своїх оральних потреб. Не маючи достатнього їх задоволення, дитина шукав заміщення і не може перейти на наступну стадію генетичного розвитку. Вже на цій стадії, як вважав 3. Фройд, діти поділяються на оптимістів та песимістів і можуть проявляти жадібність, вимогливість, невдоволення як риси майбутньої особистості.