Вікова психологія

Розвиток у немовлят пам'яті. Діти здатні пам'ятати минулий досвід, і чим вони старші, тим більше пам'ятають пережите. Немовлята співвідносять нові враження з існуючими у них образами. Цю здібність називають упізнаванням - ототожненням об'єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів). Наприклад, дитина, отримавши нову ляльку, наступного дня упізнає її. Як правило, вона починає переводити погляд з нового об'єкта на знайомий, ніби порівнює їх, даючи зрозуміти, що об'єкт упізнаний.

44. У чому виявляється суть емоційного розвитку немовляти?

Першою формою людської активності є прояв емоцій дитини. Новонароджений починає своє життя з крику. У перші дні він має безумовно-рефлекторний характер, є результатом спазму голосової щілини, який супроводжує перші дихальні рефлекси. Деякі вчені вважають, що перший крик є першим проявом негативних емоцій: спазми викликають відчуття стиснення. У цьому разі ще неможливо розрізнити м'язову реакцію й емоційне ставлення, оскільки у новонародженого відсутній будь-який життєвий досвід. У перші дні життя дитина криком відповідає на неприємні відчуття, пов'язані з потребою в їжі, сні, теплі. Передумовою крику є голод, мокрі пелюшки тощо. За нормального виховання приглушене "уа" новонародженого непомітно переходить у плач, який виражає різноманітні страждання (фізичний біль та ін.).

Перші емоції новонародженого негативні, йому важливо показати, що йому загрожує, не задовольняє його. Доброзичлива увага, любов і піклування дорослого викликають у нього позитивні соціальні переживання. Першою соціальною емоцією, першим соціальним жестом є усмішка дитини у відповідь на розмову з нею дорослого. Вона свідчить, що малюк виокремив об'єкт (дорослого), спрямував на нього свою активність.

Найбільшу радість батьки відчувають від усмішки дитини. Вона з'являється пізніше крику, як правило, приблизно наприкінці 1-го місяця життя на появу матері і звук її голосу, виражаючи позитивні емоції. Перші усмішки дитини виникають як реакція на ласкавий вираз обличчя дорослого, і лише через тиждень-півтора немовля починає усміхатися, ще не побачивши дорослого, а лише відчувши його наближення. Усмішка - не просто вираження задоволення дитини, а інструмент налагодження її взаємодії з оточуючими людьми. З її допомогою дитина дає знати про себе, свої приємні почуття до близького дорослого. Вона є першим соціальним жестом, свідчить про закінчення періоду новонародженості і початок немовлячого періоду. На її основі виробляється особлива поведінка дитини (специфічний акт поведінки стосовно дорослого) - комплекс пожвавлення.

45. Які новоутворення немовлячого віку?

Основне новоутворення - виникнення індивідуальної психічної життя дитини. Проявляється новоутворення у формі комплексу пожвавлення, який включає в себе наступні реакції: а) загальне моторне збудження при наближенні дорослого, б) використання крику, плачу для залучення до себе, тобто виникнення ініціативи спілкування; в) рясні вокалізації під час спілкування з матір'ю; г) реакція посмішки.

До року дитина вимовляє перші слова (складається структура мовного дії); освоює довільні дії з предметами навколишнього світу (структура предметного дії).

Соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність першого року життя дитини зумовлюють появу ряду психічних новоутворень цього віку:

· 1) відбувається активний розвиток пізнавальних психічних процесів (питання для самостійного опрацювання);

· 2) відбуваються зміни у поведінці: з'являється загальна закономірність будь-якого поведінкового акту: спочатку зорієнтуватись, а потім діяти; на 5-6 місяці комплекс пожвавлення замінюється на інші форми поведінки; дитина має постійно забарвлене самовідчуття; виникає акт хапання - перша організована, спрямована дія; з'являються перші "запитання", які дитина задає дорослому у формі дії, погляду, жесту, які можливо зрозуміти лише в ситуації дії; з'являється потреба у спілкуванні з дорослими;

· 3) розвивається мовлення немовляти: поява автономного мовлення (багаторазове повторення складів ба-ба-ба, ма-ма-ма і т.д.); дитина розрізняє інтонацію та відповідно реагує на її; на кінець не-мовлячого віку у дитини виникає перше розуміння слів (до 20), вони вже вимовляють 10-12 слів ("на", "дай", "мама", "папа"...).

Центральним новоутворенням немовлячого віку є ходіння. Це перше, що відокремлює дитину від дорослого. Поява ходіння у поєднанні з мовою свідчить про розпад соціальної ситуації розвитку цього віку (ситуації "Ми"), оскільки тепер дитина може вести дорослого куди вона хоче, або попросити те, що їй потрібно і т.д.



46. Чим характеризується та супроводжується криза 1-го року життя?

На 1-му році життя виникають суперечності між прагненням дитини до самостійності і її залежністю від дорослого (практичної допомоги, оцінки).

Криза першого року життя - криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну.

Наприклад, для дитини, яка вже опанувала ходьбу, вимовила перше слово, попередні рамки єдності з матір'ю стають надто вузькими. Отже, становлення ходьби е першим моментом у змісті цієї кризи. Наступний її момент стосується мовлення. У цей період дитина ще не є повноцінним мовцем, становлення її мовлення, як правило, відбувається латентно, триваючи так приблизно три місяці*

Кризу 1-го року життя характеризують особливості прояву ефектів і волі. У зв'язку з нею в дитини виникають перші акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. За неправильного виховання такі реакції можуть проявлятися особливо інтенсивно. У дитини, якій у чомусь відмовлено або яку не зрозуміли, різко проявляється афект (вона падає на підлогу, б'є ногами об неї, починає кричати, відмовляється ходити). Ця реакція спрямована проти заборон, відмов, вдаючись до неї, дитина ніби повертається до більш раннього періоду життя, але використовує це інакше.

Криза 1-го року не характеризується гостротою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності, терпіння і витримка дорослих пом'якшують ЇЇ перебіг.

Найважливішим набутком 1-го року життя є здатність діяти не лише під впливом безпосередньо сприйнятих об'єктів, а й афективно заряджених образів і уявлень, що виникають у пам'яті, тобто "мотивуючих уявлень" (С. Божович), які е центральними новоутвореннями цього періоду життя. На цій основі виникають власні, незалежні від дорослого, бажання дитини. Якщо раніше все, що потрібно було малюку, виходило від дорослого і визначалось ним, то з цього часу він може хотіти те, що зовсім не пов'язане з дорослим. Якщо раніше навколишні предмети ставали значущими і привабливими переважно в руках дорослого, то тепер вони приваблюють малюка незалежно від нього. Виникнення цього новоутворення зумовлене новими можливостями дитини (свободою пересування) і першими заборонами дорослого.

47. Які анатомо-фізіологічні особливості дитини раннього віку?

До 2-3 років рухова активність дітей досягає піку, а потім поступово знижується. У дівчаток вона знижується швидше, ніж у хлопчиків. Такі моторні навички включають в себе рух кистей рук і пальців. Дошкільнята відчувають складності при виконанні особливо точних рухів. Ці труднощі пов'язані з незрілістю ЦНС дитини із відсутністю терпіння. По мірі того, як у дітей розвивається тонка моторика, вони стають все більш самостійними при виконанні повсякденних дій. Основними досягненнями раннього дитинства, що визначають розвиток її психіки, є: оволодіння прямою ходою; розвиток предметної діяльності; оволодіння мовою.

І. Сєчєнов назвав ходу аналізатором простору і часу. Хода і практичне освоєння простору ведуть до функціональної перебудови всієї структури просторового орієнтування, яке здійснюється на другому-третьому роках життя, коли закріплюється вертикаль¬не положення тіла (О.В. Запорожець). Новоутворення, що виникають в кінці першого року життя, викликають побудову нової соціальної ситуації розвитку. Це ситуація спільної діяльності з дорослою людиною. Зміст цієї спільної діяльності - засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів, які відкрились дитині і стали її світом. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така: “дитина - предмет - дорослий” (О.В. Скрипченко).

Дитина другого року життя активно засвоює дії з такими предметами-знаряддями, як чашка, ложка, совок тощо. На першому етапі оволодіння діями з предметами-знаряддями дитина використовує знаряддя як продовження руки (наприклад, дитина використовує лопатку, щоб дістати кульку, що закотилася під шафу). На наступному етапі дитина вчиться співвідносити знаряддя з тим предметом, на який спрямована дія (лопаткою набирають пісок, сніг, землю, відром - воду). Таким чином, дитина знайомиться з властивостями знарядь. Протягом другого року життя дитина починає довільно наслідувати і такі дії, які їй спеціально не показують, але які вона сама бачить в навколишньому житті. Наприклад, вона намагається підмітати віником, стукати молотком, висувати шухляду, вмикати телевізор тощо. Засвоювані способи виконання таких дій переносяться на інші предмети, не тотожні з тими, на яких вироблялася дія.

Поступово предмети, з якими можна діяти однаково, з якими однаково діють дорослі, об'єднуються в одну групу, незважаючи на різницю в їх розмірі, кольорі тощо, відбувається перше узагальнення дій, а з часом і перенесення засвоюваних дій із справжніх предметів на іграшкові предмети, а також в іншу ситуацію, що є створенням умови для виникнення сюжетної гри. Новоутвореннями раннього віку є створення нових відношень між предметом і його використанням, наочно-дійове мислення, мовне спілкування, поява самосвідомості та комплексу “Я сам”, активне наслідування у грі, прагнення і спроможність діяти відповідно до внутрішніх спонукань, формування почуттів гордості та сорому.

48. Яка характеристика соціальної ситуації розвитку дитини ранього віку?

У кінці першого року життя соціальна ситуація суттєво змінюється - в ній злитість дитини і дорослого змінюється появою двох: дитини і дорослого. Це стає сутністю кризи першого року життя. У дитини з'являється певна міра самостійності, виникають перші слова, самостійна ходьба, дії з предметами. Разом з тим, можливості дитини ще дуже обмежені. По-перше, мова носить автономний характер. По-друге, майже в кожній дії, яку дитина здійснює з предметом, нібито присутній дорослий.

Новоутворення, що виникли на кінець періоду немовляти, спонукають побудову нової соціальної ситуації розвитку - ситуації спільної діяльності з дорослою людиною. Змістом цієї спільної діяльності є засвоєння суспільно вироблених способів використання предметів. Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві характеризується тим, що взаємодія дитини і дорослого опосередковується предметом: "дитина - предмет - дорослий". Вся увага дитини зосереджена на предметі, дорослий же відступає на другий план. Саме в цьому полягає протиріччя соціальної ситуації розвитку: спосіб дії з предметом, зразок дії належить дорослому, а дитина водночас повинна виконувати індивідуальні дії. Це протиріччя розв'язується в новому типі діяльності, яка зароджується в ранньому віці, - предметній діяльності, спрямованій на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами. Діяльність предметна тому, що мотив діяльності полягає в самому предметі, в способі його використання. Спілкування в цьому віці стає формою організації предметної діяльності. Воно перестає бути діяльністю, оскільки мотив переміщується від дорослого на суспільний предмет. Спілкування виступає як засіб здійснення предметної діяльності, як знаряддя для оволодіння суспільними способами використання предметів.

49. Яка провідна діяльність дитини ранього віку?

Для раннього дитинства основними видами діяльності є предметна діяльність, мовлення і гра. Розвиток предметної діяльності пов'язаний з оволодінням виробленими людством способами користування предметами. Дитина вчиться від дорослих використовувати предмети, осягає значення речей. Відмінність предметної діяльності від характерного для періоду немовляти простого маніпулювання предметами полягає в підпорядкуванні способів дії дитини з предметами функціональному їх призначенню у житті культурної людини.

Засобом здійснення предметної діяльності, знаряддям оволодіння суспільними способами використання предметів є спілкування. Попри те що емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитячому віці, воно продовжує дуже інтенсивно розвиватися і стає мовним. Адже пов'язане з предметними діями спілкування не може бути тільки емоційним, воно повинне опосередковуватися словом, яке стосується предмета.

Для розвитку малюка особливе значення має гра - діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності.

Елементи гри використовують уже немовлята, маніпулюючи предметами (іграшками, сосками). На другому році життя гра стає більш спонтанною і змістовною. Вона є не просто маніпуляцією, а розгортається як дії з предметами, в яких дитина відтворює те, що роблять дорослі (наприклад, розмова по телефону, пиття чаю). Це перші кроки на шляху до символічних дій. Найпоширенішими у цьому віці видами ігор є гра-досліджен-ня (ігрове дослідження особливостей предметів), гра-конструювання (самостійне зведення споруд і обігрування їх), рольова (перебирання дитиною на себе ролі дорослого) гра.

Ігрова діяльність малюка є основою формування майбутніх умінь і навичок, розумових дій. У процесі ігрового експериментування формується багато його нових складних здібностей. До двох років малюки вже можуть бавитися в елементарні логічні (передбачають використання і розвиток навичок логічного мислення) і тематичні (за заданою дорослими чи самостійно обраною) ігри, виявляючи свою здатність складати план дій.

З розвитком символічної (умовне позначення у грі предметів, подій, явищ) гри змінюється ставлення дитини до інших дітей. На першому році життя вони майже не взаємодіють між собою. Десятимісячні діти ставляться один до одного, як до живих забавок: смикають за волосся, торкаються пальцями очей тощо. На 18-20 місяці вони починають взаємодіяти з партнерами по грі, прагнуть бавитися одне з одним.

Отже, предметна діяльність, мовлення і гра свідчать про психічний розвиток малюка. У цих видах діяльності проявляються певні психічні новоутворення раннього дитинства.

50. Як відбувається розвиток предметної діяльності?

У ранньому дитинстві відбувається перехід до предметної діяльності, яка стає провідною упродовж цього періоду. У ній дитина вперше відкриває функції предметів.

Функціональне призначення речей є їх прихованою властивістю. Воно не може бути виявлене шляхом простого маніпулювання. Так, дитина може багато разів відчиняти і зачиняти двері шафи, довго стукати ложкою об підлогу, але це нічого не дасть їй у пізнанні функції предметів. Тільки дорослий може допомогти дитині дізнатися про призначення предметів, показати прийоми їх використання. Він бере участь у її діяльності як організатор, помічник і старший партнер.

Засвоєння дитиною призначення предметів докорінно відрізняється від форм наслідування, які спостерігаються, наприклад, у мавпи. Ця тварина може навчитися пити з чашки, але чашка не набуде для неї постійного значення предмета, із якого п'ють. Якщо мавпі хочеться пити і вона бачить воду, то питиме її з чашки, з відра, навіть з підлоги, якщо вода буде там. За відсутності спраги ту саму чашку мавпа використовуватиме для найрізноманітніших маніпуляцій - кидатиме її, стукатиме нею тощо. Дитина засвоює постійне закріплене суспільством значення предметів, яке не змінюється залежно від ситуативних потреб. Це не означає, що, засвоївши певну предметну дію, дитина завжди використовує предмет лише за призначенням. Однак важливо, що вона при цьому знає справжнє його призначення.

Оволодіння предметною діяльністю суттєво впливає на психічний розвиток дитини в ранньому віці. Найбільше вона сприяє розвитку пізнавальних процесів дитини, адже у діях з предметами формуються способи сприймання, сенсорні передеталони. У предметній діяльності (при переході від ручних операцій до знаряддєвих) відбувається зародження інтелектуальної діяльності - наочно-дійового мислення у найпростіших формах.

Спочатку мислення відстає від практичної діяльності за загальним розвитком і складом спеціальних операцій, бо розвивається на її основі, переймає від неї прийоми і можливості. У її процесі активно розвиваються мисли-тельні операції (аналіз, порівняння, узагальнення). Наприклад, від одного до двох з половиною років розвиток узагальнень долає три етапи (Д. Ельконін, К. Кольцова).

1. Ранні наочні узагальнення.

2. Об'єднання зорових і дотикових образів у цілісне уявлення, початок виокремлення предметів.

3. Початок формування загальних понять.

Отже, у ранньому віці дитина оволодіває предметною діяльністю, яка найбільше сприяє її психічному розвитку.

51. Які основні психічні новоутворення раннього дитячого віку?

§ самосвідомість. Виникає й відповідний цьому новоутворенню клас дій, пов'язаних з прагненням до самостійності, що виявляється у відомому “Я сам”. Образ світу отримує свій “центр”, яким стає “Я” дитини;

§ засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами, потреба у практичному співробітництві з дорослими.

Частковими новоутвореннями раннього віку є егоцентризм як зосередженість дитини на власних потребах; поява мотивуючих уявлень: прагнення і спроможність діяти відповідно до внутрішніх спонукань наперекір зовнішнім впливам; з'являється потреба в оцінці. Дитина одержує її від інших, вчиться давати сама.

Новоутвореннями дошкільного віку є: потреба в суспільно-значущій діяльності і оцінці цієї діяльності; потреба у повазі дорослих; розвиток самосвідомості, самооцінки як основних моментів готовності до навчання в школі.

Завдяки відділенню дії від предмета, відбувається порівняння свого дії з дією дорослого. Як тільки дитина побачила себе в іншому, він побачив себе самого і з'явився феномен "зовнішнє Я сам" («Я сам» є новоутворення кризи 3х років). З'являється структурний та системне будова свідомості (формування відносини між окремими функціями і розвиток узагальнення як функції всього свідомості в цілому).

52. Чим характеризується та супроводжується криза 3-х років?

Прояв кризи трьох років не обов'язково спостерігається у цьому віці, іноді вона може розвинутися наприкінці періоду раннього дитинства. Обумовлена криза такими основними психологічними змінами в особистості дитини, як усвідомлення свого Я; зародження самосвідомості, прагнення виділитися у будь-який спосіб з-поміж людей, що її оточують, ілюзія всемогутності тощо.

Відокремлення себе від інших людей, усвідомлення власних нових можливостей, які розвинулися у ранньому дитинстві, призводять до появи нового ставлення дитини до дорослих. Вона починає порівнювати себе з ними, хоче користуватися такими правами, виконувати такі дії, як і вони, бути такою ж незалежною і самостійною.

Діти намагаються реалізувати бажання стати дорослими негайно. Найяскравіше це бажання виявляється у прагненні до самостійності, протиставленні своїх бажань бажанням дорослих. Усе це втілюється у наполегливому "я хочу", "я сам". Якщо дорослий не змінить свого ставлення до дитини, не подбає про ділове співробітництво, а демонструватиме свою перевагу, це неминуче викличе негативну поведінку, характерну для кризи 3-х років.

Криза трьох років - зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

Симптомами кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:

1) негативізм - прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запропонував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на пропозицію дорослих);

2) впертість - наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;

3) норовистість - реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;

4) свавілля, примхливість - намагання діяти самостійно, на свій розсуд;

5) протест-бунт - поведінка дитини характеризується виявами протестів;

6) симптоми знецінювання, дискредитації дорослого - ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;

7) прагнення до деспотизму - намагання виявляти необмежену владу щодо навколишніх;

8) ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім'ї ще є діти;

9) невротичні, психопатичні реакції - страхи, неспокійний сон, нічний енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.



53. Які анатомо- фізіологічні особливості молодших і старших дошкільників?

Дошкільне дитинство -- період інтенсивного накопичення фізичних, розумових і духовних сил. У цей час бурхливо зростає весь організм дитини, зокрема активно розвивається мозок, обумовлюючи ускладнення процесів вищої нервової діяльності. У дитини з'являються нові можливості для аналізування та синтезування всього, що відбувається з нею та навколо неї; у корі великих півкуль головного мозку виникають нові зв'язки; накопичуються і систематизуються враження та уявлення про світ. Предмети найближчого оточення, вчинки людей, події громадського життя -- усе це в міру дорослішання дитини привертає її увагу все більше і більше, примушує дивуватися, шукати пояснення, пробуджує її уяву та мислення.

Рівень фізичного розвитку дитини старшого дошкільного віку дозволяє здійснювати тривалі прогулянки; довго бігати та стрибати (не стомлюючись); виконувати складніші трудові доручення та фізкультурні вправи (порівняно з попередніми роками дошкільного дитинства).

Координація, спритність і точність рухів дитини в цьому віці швидко зростають. Суттєві зміни, що відбуваються у фізичному розвитку дитини, є особливо помітнішими під час різних видів її діяльності (зокрема рухливих ігор).

Рухливі ігри вимагають від дитини вміння керувати своїм тілом і регулювати свої рухи, підпорядковувати їх правилам, що встановлені у грі. Звісно, можливість володіти своїми рухами, уміння їх координувати, контролювати їхню точність і силу не можна вважати досягненнями тільки мускулатури дитини, що розвивається. Ці досягнення свідчать також і про значні зміни, які відбулися у вищій нервовій діяльності дитини на момент завершення дошкільного дитинства.

Те, що фізичні можливості дитини цього віку значно збільшились, можна помітити, звернувши увагу на її ходу, поставу, те, як вона нахиляється, щоб підняти річ, яка впала: у неї відсутні зайві рухи, які переважали у 3-4-річному віці.

54. Яка характеристика соціальної ситуації розвитку дитини дошкільного віку?

Соціальна ситуація розвитку дитини в дошкільному віці визначається активізацією спілкування дитини з дорослими та однолітками. Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його пізнання оточуючої дійсності. Завдяки використанню провідного засобу спілкування - мови та постановці запитань діти потужно поповнюють свої уявлення про світ. Дошкільники задають тисячі запитань. Вони хочуть з'ясувати, чому сонце світить, звідки беруться діти, куди зникає ніч, із чого зроблені зорі та багато іншого. Перебуваючи в ролі слухача, учня, малюк вимагає ставлення дорослого до нього як до партнера, товариша. Таке співробітництво дитини з дорослим має назву пізнавального спілкування. У дошкільному віці виникає й супутня форма спілкування - особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей.

Взаємини дошкільняти з дорослим набувають пізнавально-наслідувального змісту - малюк у іграх копіює діяльність значимого дорослого та задає йому велику кількість запитань.

Однак наслідування дитиною дорослого поступово стає свідомим та вибірковим.

Також батьки залишаються організаторами та регуляторами життя дитини, впливають на формування її особистості.

Для багатьох дітей цього віку характерним є набуття нового соціального статусу - вихованця дитячого садка.

Здебільшого залучення дитини до цього соціального інституту має значний позитивний вплив, однак відвідування дитячого садка може спричинити й деякі негативні психологічні наслідки.

55. Яка провідна діяльність дошкільників? Роль гри у психічному розвитку дошкільника.

Виявляючи цікавість до світу дорослих, але не маючи можливості включитись до нього, дошкільник моделює цей світ у грі. Ця діяльність є соціальною за своїм походженням і змістом, вона виникає в ході ускладнення досвіду людства, його виробничих та культурних взаємин і відображає суспільні зміни. Сюжет та ролі в грі діти запозичують у суспільстві.

Гра - провідна діяльність дошкільнят, в якій вони виконують ролі дорослих, відтворюючи в уявних ситуаціях їх життя, працю та стосунки

Гра - це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. З.В. Огороднійчук

Важливе значення гри полягає в тому, що діти в невимушеній формі, відтворюючи світ дорослих, засвоюють моральні норми, отримують уявлення про професійні та сімейні ролі. Гра забезпечує розвиток у дошкільників рухових, розумових та мовленнєвих навичок. Діти, відображаючи в грі різні сторони життя та особливості діяльності дорослих, поповнюють і уточнюють свої знання про навколишній світ, вчаться співпереживати і відрізняти вимисел від реальності.

Перші прояви дитячих ігор виникають ще в ранньому віці, маючи сенсомоторний характер ("наздоганялки", гра-вовтузіння тощо). На рубежі раннього і дошкільного віку виникає режисерська гра (використання іграшок як предметів-замінників, символічне виконання певної дії). Згодом дитина стає спроможною організовувати образно-рольову гру, в якій уявляє себе в певному образі (людини чи предмету) і відповідно діє. Необхідною умовою такої гри є яскраві, інтенсивні переживання: дитину вразила побачена нею ситуація, і пережиті емоції, враження відтворюються в ігрових діях.

Наступним здобутком дошкільника стає його спроможність організовувати сюжетно-рольову гру ("доньки-матері", "школа", "магазин" тощо), яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Діти граються один з одним, або з лялькою, як уявним партнером, який теж наділяється своєю роллю. Однією з найскладніших для дітей цього віку є гра з правилами ("піжмурки", "п'ятнашки"). В цих іграх головним є чітке виконання правил гри; зазвичай тут фігурують мотиви кооперації чи змагання.

Поява нових видів ігор не заперечує попередньо існуючих, в які дитина продовжує гратись

Ускладнення видів ігор, які засвоює дитина впродовж дошкільного періоду, зумовлює формування прогресивних психічних змін. Виступаючи провідною діяльністю даного віку, гра забезпечує ряд функцій для психічного розвитку дошкільнят:

Отже, будучи зовні непродуктивною діяльністю (нема явних безпосередніх результатів, як-то засвоєння знань при навчанні чи виготовлення певних речей у праці), гра спрямована на фізичне та психічне вдосконалення дітей.

56. Які основні психічні новоутворення дитини дошкільного віку?

Протягом дошкільного віку у психіці дитини виникають особливо важливі для її подальшого життя новоутворення. Зокрема, починає розвиватися творча діяльність, яка виражається у здатності перетворювати навколишню дійсність, створювати нове. Творчі здібності у дітей виявляються в конструкційних іграх, технічній і художній творчості.

Формуються у дошкільників і розумові дії та операції, які стосуються розв'язування пізнавальних та особистих завдань. Тоді у дитини з'являється внутрішнє, особисте життя, спершу в пізнавальній сфері, а потім і в емоційно-мотиваційній. Для її пізнавальних процесів характерний синтез зовнішніх і внутрішніх дій, об'єднаних у єдину інтелектуальну діяльність. У сприйманні він представлений перцептивними діями; в увазі - вмінням керувати і контролювати зовнішній і внутрішній плани дій; у пам'яті - об'єднанням зовнішнього і внутрішнього структурування матеріалу під час його запам'ятовування і відтворення; в мисленні - об'єднанням у цілісний процес наочно-дійового, наочно-образного і словесно-логічного способів розв'язання практичних завдань.

У дошкільному віці уява, мислення та мовлення тісно пов'язані. їх синтез породжує здатність творити образи та довільно маніпулювати ними за допомогою мовних самоінструкцій. Це означає, що у дитини виникає та починає успішно функціонувати внутрішнє мовлення як засіб мислення, з'являється опосередкована певними уявленнями довільна поведінка. Одночасно завершується процес опанування мови як засобу спілкування, що створює основу для активізації виховання і розвитку дитини як особистості. У процесі виховання відбувається засвоєння необхідних моральних норм, форм і правил культурної поведінки. Усвідомлені малюком норми і правила починають керувати його поведінкою, перетворювати його дії на довільні та морально регульовані вчинки. Це засвідчує появу довільної моральної саморегуляції.

У дошкільному віці виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим. Вони формуються разом з естетичними, тому для малюків красиве не може бути поганим. Дитина цього віку вже не може жити у безладі. Все, що бачить, вона намагається впорядкувати, збагнути закономірні відношення навколишнього світу, що є свідченням виникнення первинного, хоча ще схематичного дитячого світогляду.

Отже, у дитини дошкыльного выку виникають такы новоутворення:

1. Етичні інстанції

2. Супідрядність мотивів

3. Адекватна самооцінка

4. Довільність поведінки

57. Які особливості розвитку пізнавальної та емоційно-вольової сфери дошкільника?

Для дошкільного дитинства характерна в цілому емоційна врівноваженість, відсутність сильних афективних спалахів і конфліктів по незначних приводах. Цей новий, відносно стабільний емоційний фон визначає динаміка уявлень дитини. Динаміка образних уявлень є більш вільною та м'якою порівняно з афективно забарвленими процесами сприйняття в ранньому дитинстві.

Виховання дитини, починаючись і продовжуючись у родині, вже з трьох- чотирьох років, як правило, протікає одночасно й у дитячому садку, у групі однолітків. під керівництвом вихователя. Тут виникає нова ситуація розвитку особистості.

Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, формуванням інтересів і мотивів поведінки, що, у свою чергу, детерміновано соціальним оточенням, насамперед типовими для цього етапу розвитку стосунками з дорослими.

Дитина включається в групу ровесників у дитячому садку, керовану вихователькою, яка, як правило, стає для нього нарівні з батьками найбільш значущою особою. Вкажемо фази розвитку особистості всередині цього періоду.

Таким чином, розвиток особистості - це процес, підпорядкований певним, цілком об'єктивним закономірностям. Розвиваються тісно пов'язані одна з одною емоційна та мотиваційна сфери, формується самосвідомість.

Раніше перебіг емоційного життя дитини обумовлювали особливості тієї конкретної ситуації, в яку вона була включена: володіє вона привабливим предметом або не може його отримати, успішно вона діє з іграшками чи у неї нічого не виходить, допомагає їй дорослий чи ні і т.д. Тепер поява уявлень дає можливість дитині відволіктися від безпосередньої ситуації, у неї виникають переживання, з нею не пов'язані, і сьогочасні утруднення сприймаються не так гостро, втрачають свою колишню значимість.

Отже, емоційні процеси стають більш врівноваженими. Але з цього зовсім не випливає зниження насиченості, інтенсивності емоційного життя дитини. День дошкільника настільки наповнений емоціями, що до вечора він може, стомившись. дійти до повного виснаження.

Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з навколишнім світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвиткові глибших і стійкіших емоцій, пов'язаних уже не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки із сприйманими, а й з уявлюваними об'єктами. Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, змістом, якого вона набуває для дитини, і самим процесом її виконання. Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання.

Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості.

58. Які особливості розвитку особистості дітей дошкільного віку?

На формування особистості дошкільника впливають основні види діяльності, які він виконує, розвиток мовлення та пізнавальної сфери, але найважливіше значення у цьому процесі мають розвиток самосвідомості й самооцінки, спонукальної сфери, динамічної і змістової сторін емоцій та почуттів.

Розвиток самосвідомості і самооцінки дошкільника. Особливу роль у розвитку особистості дитини в дошкільний період відіграють люди, що її оточують, передусім батьки. Дошкільник стає самостійнішим, більш незалежним, ніж раніше, від дорослих, розширюються та ускладнюються його взаємини з оточенням, а це відкриває йому значні можливості для глибшого самоусвідомлення, оцінювання себе та інших. Отже, розвиваються його самосвідомість і самооцінка.

На 4-му році життя дитина знає своє ім'я, прізвище, стать, вік, ставить запитання про себе, свій організм, позитивно відгукується про себе. Через рік починає усвідомлювати свої вміння, знання, оволодіває уявленнями про деякі особливості свого організму, призначення органів. Малюк усвідомлює свої стани, бажання, настрої, вміє ідентифікувати свої дії з діями інших людей ("Я... так само, як...", "Ми... з ... вміємо...").

Розвиток спонукальної сфери дошкільника. У дошкільному віці активно розвивається спонукальна сфера дитини, свідченням чого є формування мотивів - спонукань до діяльності, пов'язаних із задоволенням потреб людини. До новоутворень у цій сфері належать мотиви, пов'язані з інтересом дітей до світу дорослих, з прагненням бути подібними на них. Вони, як правило, переплітаються з ігровими. Важливим мотивом для дошкільнят є встановлення і збереження позитивних взаємин із дорослими.

Розвиток динамічної та змістової сторін емоцій і почуттів дошкільника. Розвиток динамічної сторони емоцій і почуттів дошкільника зумовлений формуванням уміння контролювати і регулювати свої емоційні прояви. Змістовий аспект емоцій та почуттів пов'язаний із причинами і об'єктами переживання.

У дошкільному дитинстві формуються вищі почуття. Особливі переживання супроводжують ставлення дітей до батьків, спілкування з якими у спільній діяльності живлять радісні емоції. Тривожні переживання викликають конфлікти у сім'ї, суперечки з ровесниками, несправедливе ставлення до них. Дошкільник часто впадає у ревність, якщо йому здається, що братик чи сестричка (в дитячому садку - інша дитина) користується більшою увагою дорослих.

У дошкільному віці, особливо у другій його половині, проявляється здатність до емпатії. Дітям властива гуманістична (емпатійні переживання, в яких вони емоційно відгукуються на неблагополуччя чи благополуччя іншого у формі радості за іншого, співчуття, співстраждання, жалю) і егоцентрична (переживання страждання, страху, радості у відповідь на сум іншого, а також - суму у відповідь на радість іншого) емпатії. Попри певні типові особливості емоційної сфери дошкільників (яскравість і безпосередність переживань, переважання почуттєвості над іншими сторонами життя), у кожної дитини вона індивідуальна.



59. Які особливості кризи 6-7 років?

Л.С.Виготський присвятив кризі "7 років" статтю з однойменною назвою. Описуючи поведінку дітей цього віку, він характеризує її як неприродну, манірну, дивну, немотивовану: вважає, що перераховані ознаки зумовлені втратою дитячої безпосередності, мимовільності поведінки, яка формується в результаті диференціації внутрішнього і зовнішнього життя. У цей час відбувається втрата тих якостей "дитячості", які визначають дошкільника. Дошкільному періоду властиві цілісність особистості та нерозчленованість процесу її розвитку. Реакціям дошкільників притаманні безпосередність, імпульсивність, щирість, ситуативність. Втрата безпосередності за Л.С.Виготським, є тільки однією з багатьох змін, що відбуваються в цьому віці.

Домінування позитивних змін - другий аспект, характерний для розуміння Л.С.Виготським проблем вікової кризи: йдеться про довільність, котра зумовлює основні прогресивні закономірні зміни в психіці дитини та перебудови її особистості в цьому перехідному періоді. Поява нового рівня довільності породжується появою позаситуаційної поведінки, із звільненням від влади емоцій. Дитина перестає сліпо керуватися власними реакціями. Емоції припиняють визначати її поведінку тоді, коли стають предметом свідомості, вони трансформуються, протікають по-іншому, аніж коли переживались: стають більш інтелектуалізованими, незалежними від наявної ситуації.

Іншою особливістю кризи 7-ми років Л.С.Виготський вважає виникнення осмисленого орієнтування у власних переживаннях. Дитина 6-ти, 7-ми років відкриває сам факт наявності власних переживань, які поступово набувають для неї значення, що зумовлюється їх узагальненням (інтелектуалізація афекту). У дошкільника також є переживання і кожну реакцію дорослого дитина переживає як добру або погану оцінку, як добре або погане ставлення до себе з боку дорослого або ровесників, але вони ще нетривалі, існують як окремі життєві епізоди і є швидкоплинними. У 7-м років з'являється узагальнення одиничного досвіду спілкування, пов'язаного зі ставленням дорослого: на підставі такого узагальнення в дитини вперше виникає самооцінка, дитина вступає в новий період життя, в якому починають формуватися перші інстанції самосвідомості.

Важливо пам'ятати про ще один аспект - питання важковиховуваності дітей у кризовий період. Л.С.Виготський вкладав такий зміст у це поняття: а) падіння успішності, послаблення інтересу до шкільних занять, загальне зниження працездатності, більш-менш гострі конфлікти з оточуючими, хворобливі переживання, внутрішні конфлікти; б) вказавши на зумовленість абсолютної важковиховуваності зовнішніми чинниками, він прагне показати необхідність кризових періодів: але не за наявності або відсутності будь-яких специфічних умов, а внутрішньою логікою самого процесу розвитку викликана необхідність кризових, переломних періодів у житті дитини. Якщо дитина в період кризи і не стає важковиховуваною, то обов'язково знижує темпи просування в навчанні порівняно з стабільними періодами.

60. Які анатомо- фізіологічні особливості молодшого школяра?

Молодший шкільний вік охоплює вікові межі від 6-7 до 11 років. У цьому фізичний розвиток дитини відбувається відносно емоційно і рівномірно збільшується життєва ємність легенів зростає і серце, і діаметр кровоносних судин. Продовжується процес окостеніння кістяку, проте у хребті дитини ще багато хрящової тканини. Порушення сан-гігієнічних норм може привести до викривлення хребта. Саме тому дорослим потрібно постійно слідкувати за поставою, ходою та позою при сидінні. У цьому віці процес окостеніння фаланг пальців та кисті руки ще не завершилося, а тому виникають труднощі у виконанні точних дрібних рухів (при письмі). Саме тому не можна переобтяжувати дітей виконанням письмових завдань. У цьому віці швидко ростуть великі м'язи, а дрібні відстають у розвитку, саме тому дитину не можна перевантажувати письмовими завданнями. Їй набагато легше робити розмашисті рух аніж дрібні. У цьому віці збільшується вага головного мозку та продовжується удосконалюватися його аналітично-систематична діяльність. У молодшому шкільному віці у порівнянні з дошкільним віком удосконалюється гальмівні процеси проте збудження має приорітет над гальмуванням, тому діти схильні до імпульсивної поведінки.

61. Які психологічні проблеми молодшого шкільного віку?

У першокласників при входженні у шкільне життя можуть виникати такі типи труднощів: зміна режиму дня породжує труднощі у пристосуванні до нового режиму. Особливо важко тим дітям які не відвідували дитячий садок. Завданням батьків та педагога розробити такий режим дня який би не приводив до її перевантаження постійно контролювати дотримання цього режиму дитиною; труднощі у взаєминах з ровесниками - найчастіше виникає у дітей які не ходили до дитячого садка відрізняються сором'язливістю, замкненістю або агресією в поведінці. Вчитель з перших днів навчання повинен проводити роботу по згуртуванню, здатністю до співробітництва; у взаєминах з педагогом. Якщо вихователька дитсадка для дитини була другою мамою то вчитель виступає вимогливим та досить суворим наставником, що може породжувати страх перед педагогами. Вчитель молодших класів повинен всім учням класу пред'являти однакові вимоги, повинен враховувати індивідуальні здібності.Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку -- навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6--7 до 10--11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах. Нижня межа цього вікового періоду (6--7 років) пов'язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра. Часом це поєднання є досить суперечливим, що проявляється у невідповідності можливостей дитини вимогам життя, особливо вимогам школи і батьків. Дошкільний і молодший шкільний вік розділяє “симптом утрати безпосередності”, який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент -- з'ясування, що дасть дитині конкретна діяльність. Цей симптом виявляється як внутрішня орієнтація в тому, який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чи незадоволення своїм місцем у стосунках із дорослим, іншими дітьми. Так уперше виникає емоційно-смислова орієнтувальна основа вчинку.

62. Яка характеристика соціальної ситуації розвитку та провідна діяльність у молодшому шкільному віці?

Є бажання встановити з ровесниками оптимальні стосунки, які є динамічним ціле утворюючим чинником для особистісного становлення (особливо на переході від молодшого шкільного до підліткового віку). Здебільшого вони мають пошуковий меркантильний характер, оскільки учні 11-15 років прагнуть само реалізуватися без особливих фізичних і моральних зусиль, тобто шукають найлегші шляхи для задоволення власних потреб.

Основні системи соціальної ситуації розвитку:

1) "підліток - дорослий": формування соціальної зрілості, визначення особливостей перехідного етапу від дитинства до дорослості;

2) "підліток - ровесник": визначення змін у соціальних стосунках із ровесниками; спроби досягти нового статусу, самоствердження; накопичення досвіду між особистісної взаємодії; зростання ролі неформальних груп. '

Спільна ознака для систем: соціальна зрілість відстає від фізіологічної, сила впливу якої в інтервалі 10 (11) - 16 (17) років є різною, зокрема, вона збільшується в період кризи 13 років.

Системи можуть вступати в протиріччя, наприклад:

1) спілкування з дорослими приносить більше задоволення, ніж спілкування з ровесниками, і навпаки;

2) моральні норми і цінності системи "підліток - дорослий" суперечать нормам і цінностям системи "підліток - ровесник".

Провідна діяльність:

1) навчання як вид суспільно корисної діяльності;

2) інтимно-особистісне спілкування (особливо - неформальне).

Різноплановість провідної діяльності свідчить про суперечливу психологічну природу підліткового віку. З одного боку, це перехід від дитинства до дорослості; з іншого - його значний віковий діапазон передбачає різноманітні, часто не передбачувані, діяльнісні прояви, які дають неправомірну підставу називати підлітковий період "важким".

Основні домінанти навчальної діяльності як основного засобу пізнання та самопізнання:

1) розширення зв'язків з навколишнім світом;

2) спілкування з ровесниками;

3) формування позитивного ставлення до учіння;

4) вибірковий характер навчання;

5) вплив об'єктивних і суб'єктивних чинників, які можуть спотворити цінність навчального процесу;

6) проблемність і емоціональність викладу матеріалу вчителем;

7) можливість наукового пошуку, коли успіх сприяє формуванню позитивних емоцій.



63. Яку структуру має навчальна діяльність?

Навчальна діяльність - провідна для психічного розвитку молодшого школяра. На початок шкільного навчання дитина володіє окремими елементами навчальної діяльності. Наприклад, за вказівкою учителя дитина виконує певні вправи, завдання, але повна структура навчальної діяльності із системою взаємопов'язаних її компонентів формується протягом усього початкового навчання. При оволодінні учнем всіма компонентами навчальної діяльності говорять про самостійну навчальну діяльність, яка є необхідною умовою успішного навчання дитини в середній школі. Змістом навчальної діяльності виступають теоретичні знання, характерною відзнакою яких є дедуктивна будова: від абстрактного (понять, правил, законів, постулатів) до конкретного (прикладів, практичних задач).

У структурі навчальної діяльності прийнято виділяти наступні компоненти (за Д. Б. Ельконіним, В. В. Давидовим).

o Мета і головний результат, які в узагальненому вигляді полягають у засвоєнні основ наук, що виступають змістом навчальної діяльності (поняття, закони, загальні способи розв'язання задач).

o Потреби, що ґрунтуються на необхідності отримання теоретичних знань.

o Мотиви, що передбачають прагнення до засвоєння способів відтворення теоретичних знань.

o Навчальні ситуації (задачі), при розв'язання яких школяр оволодіває загальним способом вирішення цілого класу часткових задач певного типу (письмо під диктовку, розв'язання арифметичних задач, вироби з паперу).

o Навчальні дії та операції, що складаються з навчально-пізнавальних дій, а також дій контролю й оцінки й спрямовані на розв'язання учбової задачі.



64. Які основні новоутворення виникають у молодшому шкільному віці?

В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Протягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами, адже вимоги до неї з перших днів перебування у школі передбачають досить високий рівень довільності. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв'язання завдань. Необхідність контролю та самоконтролю, словесного звіту, самооцінки в навчальній діяльності створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій подумки.

Уміння молодшого школяра організовувати навчальну діяльність. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності - навчання. Планування, контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов'язаних етапів.

Рефлексія молодшого школяра. У дітей молодшого шкільного віку виникає усвідомлення власних дій, психічних станів. Особливість їх навчальної діяльності полягає в тому, що школярі повинні обґрунтовувати правильність своїх висловлювань і дій. Багато прийомів такого обґрунтування показує вчитель. Необхідність розрізняти зразки суджень і самостійні спроби в їх побудові сприяють формуванню у молодших школярів уміння ніби збоку розглядати й оцінювати власні думки та дії. Це вміння є основою рефлексії (лат. reflexio - відображення) - осмислення своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням цього є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей. Якщо дошкільник здебільшого орієнтується на індивідуальний досвід, то молодший школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні зразки, якими він оволодіває у взаємодії з дорослими та ровесниками.

У молодшому шкільному віці всі ці новоутворення ще недостатньо сформовані, однак завдяки їм психіка дитини досягає необхідного для навчання в середній школі рівня розвитку.

65. Яка характеристика особливості розвитку самосвідомості дітей молодшого шкільного віку?

Зі вступом дитини до школи її самосвідомість набуває нового рівня, проявляється як внутрішня позиція. Учень починає самовизначатися як суб'єкт навчальної діяльності, у нього формується Я-образ - результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей (такої, яка успішно або не успішно навчається, яку хвалять чи карають, з якою хочуть або не хочуть товаришувати). У молодшому шкільному віці значно розширюється сфера соціальних контактів дитини, що неминуче впливає на її первинну Я концепцію - сукупність настанов щодо себе.

Школа сприяє самостійності учня, його емансипації від впливу батьків, надає йому широкі можливості для вивчення навколишнього (фізичного і соціального) світу. Дії школяра, порівняно з діями дошкільника, набувають набагато важливішого для нього значення, оскільки він уже змушений сам відповідати за себе. У молодшому шкільному віці вже оцінюють інтелектуальні, соціальні й фізичні можливості дитини. Унаслідок цього школа стає джерелом вражень, на основі яких починається розвиток самооцінки дитини. Тут її досягнення та невдачі набувають офіційного характеру, постійно фіксуються і стають публічними. Це ставить перед необхідністю прийняти дух оцінного підходу, який з тієї пори пронизуватиме все життя.