1

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАУП

Дипломна робота

ТЕМА

«Подружні конфлікти та діяльність психолога з їх розв'язання»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ПОДРУЖНІХ КОНФЛІКТІВ У СУЧАСНІЙ

ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Типові міжособистісні конфлікти у подружжі та їх характеристика

1.2 Психологічні передумови виникнення сімейних конфліктів

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ II. ЗМІСТ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ КОНСУЛЬТУВАННЯ З ПРИВОДУ ПОДРУЖНІХ ПРОБЛЕМ

2.1 Актуальні проблеми консультування подружніх пар

2.2 Особливості консультування подружньої пари

2.3 Тренінг конструктивної міжособистісної взаємодії у ситуації сімейних конфліктів

Висновки до другого розділу

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЧИН

ВИНИКНЕННЯ СІМЕЙНИХ КОНФЛІКТІВ

3.1 Опис методик дослідження

3.2 Аналіз результатів проведеного дослідження

Висновки до третього розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. У психології традиційно значна частина досліджень присвячена вивченню сім'ї і внутрішньоподружніх відносин. Окремі дисципліни (сімейне право, соціологія і демографія) також виявляють цікавість до негативних явищ в розвитку інституту сім'ї, тому їх досягнення і результати активно використовуються психологією для створення і вдосконалення моделей сучасної сім'ї.

Особливий сплеск активності у вивченні сім'ї і шлюбу припадає на період до середини 90-х років XX століття. Характерний інтерес до проблеми схожості - відмінності подружжя в плані особових характеристик, а також ролевих і ціннісних орієнтацій (А.Н. Волкова, А.К. Дмитренко, Т.В. Галкіна, Д.В. Ольшанський, А.П. Ощепкова, Б.М. Півнів, К. Вітек, Д. Майерс та ін.), тобто вивчалися чинники подружньої сумісності і їх вплив на стабільність шлюбу. Великий блок робіт присвячений проблемі орієнтацій подружжя у сфері сімейних ролей (Н.Н. Обозов, Н.Ф. Федотова, В.В. Матіна, Е.В. Антонюк та ін.). На необхідність обліку в дослідженнях змін, що відбуваються в сім'ї на різних стадіях її життя, указують Ю.Е. Альошина А.Н. Волкова, Т.М. Мішина, Т.А. Гурко та ін.

Також очевидно, що більшість авторів, крім значущості інших чинників, що мають вплив на сім'ю визнають велику роль особистих, соціально обумовлених характеристик подружжя в оцінці якості їх шлюбу і загального здоров'я сім'ї. Тому дослідження останніх років продовжують розкривати особливості ціннісних орієнтацій і уявлень про сім'ю і шлюб у людей, які створили свою сім'ю, так і тих, хто готується до цього (Ейдеміллер Е.Г., Юстіцкис В., Дружінін В.Н., Москвічова Н.Л., Гурова Р.Г., та ін.).

Дослідження ж установок (атитюдів) подружжя зафіксовані, переважно, в роботах психотерапевтів різних напрямів (В. Сатір, А. Елліс, М. Боуен, Е.Г. Ейдеміллер, В. Юстіцкис і ін.). Проте, хоча атитюд вивчався достатньо широко (В.Н.Мясищев, А.Н. Леонтьев, П.Н. Шихирев, Л.P. Сушков, В.А. Отрут, А.Г. Асмолов та ін.), до цього дня робляться спроби задати йому чіткіші межі, виявити реальні умови і чинники, що визначають силу і можливості його впливу на реальну поведінку.

При суперечках та розбіжностях будь-яка сім'я і взаємини в ній можуть зберегтися, дати тріщину або розпастися. Але люди хочуть допомагати один одному і підтримувати взаємини. Це бажання зберігається навіть тоді, коли розбіжності, що з'явилися, викликають конфлікт.

Звичайно, визнаний, серйозний, такий, що глибоко переживається конфлікт бере своє, але, якщо є намір його улагодити, вірогідність того, що вдасться зберегти взаємини в їх внутрішньому, глибинному прояві, дуже велика. Дуже важливо, щоб сторони об'єктивно оцінили один одного і зробили можливі зусилля для визнання цінності і важливості своїх взаємин, навіть при їх нинішньому конфлікті.

Найголовніше, щоб протилежні сторони бачили сенс збереження відносин. Якщо ж вони не бачать сенсу зберегти їх, то вони не зацікавлені в його залагоджуванні.

Одружені люди сьогодні стикаються з більшими проблемами, ніж вони чекали, збираючись одружуватися.

Шлюб об'єднує двох людей з різними пристрастями, різним сімейним оточенням, різним рівнем зрілості, - різні темпераменти під одним, іноді крихітним дахом. Фінансові проблеми стають ще одним тягарем в подружніх труднощах. Коли на сцені з'являються діти, зростають конфлікти по різних виховних підходах. Всі ці розбіжності і формують сімейні проблеми. Якщо їх не вирішувати, вони легко можуть привести до розпаду сім'ї, емоційних проблем, насильства, а іноді один або обидва партнери шукають уваги і компанії поза сім'єю.

Зіставте ці проблеми із знанням про те, що часто шлюб не виходить, тому що один або обидва партнери одружуються, не розуміючи, що вони роблять. Іноді вони дуже молоді, щоб зрозуміти, що ж таке шлюб, або вони, можливо, дуже егоцентричні, щоб віддавати так само багато, як вони отримують.

Об'єкт дослідження - подружні конфлікти.

Предмет дослідження - психологічні умови та фактори виникнення подружніх конфліктів.

Мета дослідження полягає у визначанні основних умов та факторів виникнення подружніх конфліктів.

Гіпотеза дослідження - можна припустити, що різні особливості соціальної перцепції та соціально міжособистісні стосунки, досвід є основними причинами подружніх конфліктів.

Мета і гіпотеза ставлять перед нами наступні завдання:

Проаналізувати соціально-психологічну літературу, з проблеми дослідження.

З'ясувати комплекс методик спрямованих на вивчення основних причин виникнення конфліктів у сім'ї.

Вивчення конфліктних ситуацій у досліджуваних пар.

Розробити рекомендації, щодо ефективного консультування конфліктних сімей.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези використовується комплекс взаємопов'язаних методів дослідження:

теоретичні: аналіз соціально-психологічної, педагогічної літератури з проблеми дослідження, офіційних і нормативних документів, порівняння, систематизація й узагальнення теоретичних і емпіричних даних;

емпіричні діагностичні (тестування, методики); прогностичні (узагальнення незалежних характеристик) для виявлення основних причин виникнення сімейних конфліктів;

методи математичної статистики - для інтерпретації та обробки результатів дослідження.

Експериментальна база дослідження

В дослідженні брали участь 23 повних сімей віком від 26 -36 років.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали дослідження апробовані і можуть використовуватися в процесі консультування сімейних пар.

Надійність та вірогідність отриманих результатів, забезпечено різнобічним теоретичним і методологічним обґрунтуванням вихідних положень дослідження; використанням взаємодоповнюючих методів, адекватним меті та завданням дослідження; поєднанням якісного та кількісного аналізу.

Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури. Загальний обсяг роботи становить ….. сторінок.

конфлікт подружжя психологічний терпимість

РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ПОДРУЖНІХ КОНФЛІКТІВ У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Типові міжособистісні конфлікти у подружжі та їх характеристика

“Сім'я - осередок (мала соціальна група) суспільства, найважливіша форма організації особистого побуту, заснована на подружньому союзі і споріднених зв'язках, тобто відносинах між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами і сестрами, і іншими родичами, що живуть разом і ведучими загальне господарство” [50, с.13].

Сфера життєдіяльності сім'ї, безпосередньо пов'язана із задоволенням певних потреб її членів, називається функцією сім'ї. “Функцій сім'ї стільки, скільки видів потреб в стійкій формі, що повторюється, вона задовольняє” [50, с.17]. Виконання сім'єю її функцій має значення не тільки для її членів, але і для суспільства в цілому.

Залежно від суб'єктів взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються на конфлікти між: подружжям, батьками і дітьми, подружжям і батьками кожного з подружжя, бабусями (дідусями) і внуками.

Серед видів суб'єктивного усвідомлення порушень в життєдіяльності сім'ї її членами найбільш вивчені в даний час мотиви сімейних конфліктів і розлучень [50, с.24]. Ключову роль в сімейних відносинах грають подружні конфлікти. Вони частіше виникають із-за незадоволення потреб подружжя. Виходячи з цього виділяють основні причини подружніх конфліктів:

психосексуальна несумісність подружжя.;

незадоволення потреби в значущості свого «Я», неповага відчуття гідності з боку партнера;

незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння;

пристрасть одну з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і так далі);

незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні по питаннях ведення домашнього господарства, виховання дітей, у відношенні до батьків і т.д.;

відмінності в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.

Крім того, виділяють чинники, що впливають на конфліктність подружніх відносин. До них відносять кризові періоди в розвитку сім'ї [2].

Наприклад, Н.В. Туліна виділяє 2 кризових періоду: при шлюбному стажі 5-7 і 13-18 років, причому перший вона пов'язує із зміною сприйняття образу партнера, а другий - з втомою партнерів один від одного.

Перший рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації один до одного, коли два «Я» стають одним «Ми». Відбувається еволюція відчуттів, закоханість зникає і подружжя постає один перед одним такими, які вони є. Відомо, що в перший рік життя сім'ї вірогідність розлучення велика, до 30% загального числа шлюбів [18].

Другий кризовий період пов'язаний з появою дітей. Система, що ще не окріпнула, «Ми» піддається серйозному випробуванню. Що ж лежить в основі конфліктів в цей період?

Погіршуються можливості професійного зростання подружжя.

У них стає менше можливостей для вільної реалізації в особистісній улюбленій діяльності (захоплення, хобі).

Втома дружини, пов'язана з доглядом за дитиною, може привести до тимчасового зниження сексуальної активності.

Можливі зіткнення поглядів подружжя і їх батьків по проблемах виховання дитини.

Третій кризовий період співпадає з середнім подружнім віком, який характеризується конфліктами одноманітності. В результаті багатократного повторення одних і тих же вражень у подружжя наступає насичення один одним. Цей стан називають голодом відчуттів, коли наступає «ситість» від старих вражень і «голод» за нових [20].

Четвертий період конфліктності відносин подружжя наступає після 18--24 років сумісного життя. Його виникнення часто співпадає з наближенням періоду інволюції, виникненням відчуття самоти, пов'язаної з відходом дітей, емоційною залежністю дружини, що посилюється, її переживаннями з приводу можливого прагнення чоловіка сексуально проявити себе на стороні, «поки не пізно» [2].

Значний вплив на вірогідність виникнення подружніх конфліктів роблять зовнішні чинники:

погіршення матеріального положення багатьох сімей;

надмірна зайнятість одного з членів подружжя (або обидва) на роботі;

неможливість нормального працевлаштування одного з членів подружжя;

тривала відсутність свого житла;

відсутність можливості влаштувати дітей до дитячої установи та ін.

Перелік чинників конфліктності сім'ї був би неповним, якщо не назвати макрочинники, тобто зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме: зростання соціального відчуження; орієнтація на культ споживання; девальвація моральних цінностей, зокрема традиційних норм сексуальної поведінки; зміна традиційного положення жінки в сім'ї (протилежними полюсами цієї зміни є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.

Дослідження психологів показують, що в 80-85% сімей є конфлікти. Що залишилися 15-20% фіксують наявність «сварок» по різних причинами. Залежно від частоти, глибини і гостроти конфліктів виділяють кризові, конфліктні, проблемні і невротичні сім'ї.

Кризова сім'я. Протистояння інтересів і потреб подружжя носить гострий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності сім'ї. Подружжя займає непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню один до одного, не погоджуючись ні на які поступки. До кризових шлюбних союзів можна віднести всі ті, які або розпадаються, або знаходяться на межі розпаду. Конфліктна сім'я. Між подружжям є постійні сфери, де їх інтереси стикаються, породжує сильні і тривалі негативні емоційні стани. Проте шлюб може зберігатися завдяки іншим чинникам, а також поступкам і компромісним вирішенням конфліктів.

Проблемна сім'я. Для неї характерне тривале існування труднощів, здатних завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність коштів на утримання сім'ї, засудження на тривалий термін за злочин і ряд інших проблем. У таких сім'ях вірогідне загострення взаємин, поява психічних розладів у одного або обох подружжя.

Невротична сім'я. Тут основну роль грають не спадкові порушення в психіці подружжя, а накопичення дії психологічних труднощів, з якими зустрічається сім'я на своєму життєвому шляху. У подружжя наголошується підвищена тривожність, розлад сну, емоції з будь-якої причини, підвищена агресивність і так далі [59].

Конфліктна поведінка подружжя може виявлятися в прихованій і відкритій формах. Показниками прихованого конфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест або погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкреслена холодність у відносинах. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскання дверима, биття посуду, стукіт кулаком по столу), образа фізичними діями і ін.

Конфлікт викликається якоюсь складною для подружжя проблемою. Конфлікти специфічні для різних стадій розвитку сім'ї. Найбільш істотна роль конфлікту в період формування сім'ї, коли подружжя тільки починає пристосовуватися один до одного. Саме на цьому етапі важливо визначити способи і шляхи вирішення конфліктних ситуацій. На першому етапі розвитку сім'ї, коли закладається система цінностей і формується сімейна мікрокультура, важливу роль грає функція дозвілля. З народженням дитини з'являються нові проблеми, що вимагають дозволу, особливого значення набуває господарчо-побутова і виховна функція. На етапі дорослішання дітей, виходу подружжя на пенсію відношення в сім'ї міняються, і конфлікт має інший ґрунт [53].

Існує залежність між конфліктом і особами тих, що конфліктують. Так, є люди, які випробовують позитивні емоції при конфлікті. Деякі ж переживають їх дуже хворобливо, оскільки не переносять будь-яку психічну напруженість. Певні риси вдачі людини (злість, запальність, примхливість, образливість і т.д.) можуть загострювати виникаючі розбіжності, посилювати неприязність у відносинах. От чому важливо виховувати в собі з юних років ті якості, які можуть сприяти умінню налагоджувати відносини з людьми. Можна з упевненістю сказати, що якщо подружжя по якихось причинах не зуміло знайти вірний, адекватний спосіб вирішення своїх проблем, то конфлікт, навіть природний і закономірний для даної стадії життєвого циклу сім'ї, виявляється непереборним [53].

Конфлікти можуть бути легковирішуваними і важковирішуваними. В першій групі причина може бути легко встановлена і усунена. У важковирішуваних конфліктах навіть при виявленні причини їх нелегко ліквідовувати, тому відносини між подружжям залишаються напруженими. Проте причину, що зіпсувала відносини, потрібно постаратися усунути якнайскоріше.

Виникнення сварок, які ніколи не проходять безслідно, - один із згубних наслідків адаптації любові. Говорять: милі сваряться, тільки тішаться. Але це не так. Будь-яка сварка накладає певний відбиток на подальші відносини. Але як часто сварки ґрунтуються на дурницях [47].

Найчастіше неусвідомлюваною причиною сварки є негативна психологічна установка. В стані емоційної втоми чоловік часто стає прискіпливим, нестриманим. Краще відразу зрозуміти причину зриву і тут же це розуміння продемонструвати: « Я розумію, ти сьогодні втомився і тому такий прискіпливий.» Такий прояв доброзичливості зазвичай допомагає винному одуматися. Якщо ж іншому вчасно не вдається стриматися, сварка наростає, як сніжний ком [45].

Часто конфлікти виникають через те, що подружжя не зрозуміло один одного, тому що не виразили свого відношення до справи достатньо ясно. Щоб посваритися використовується все: і як чистять зуби, і як тримають ложку, і яке у іншого захоплення. Для цього потрібна тільки відповідна установка. І якщо узята установка на «війну» в будинку, то сварка неминуча. І немає більшої образи, ніж та, яка нанесена близькою людиною. Вона може «вдарити» боляче, тому що знає, куди треба бити, щоб заподіяти біль.

Образа - важке переживання. Хоча тут є і такий аспект: необгрунтована і надмірна образливість деяких. Психологи звертають увагу ось на що. Образа може викликати агресію, яка включає всі імунні механізми. Будь-який же гормон, який не використаний організмом, перетворюється для нього на отруту, а значить, ослабляєлюдину. Якщо постійно думати про свої образи, організм піддаватиметься небезпечним перевантаженням. Для того, щоб звільнятися від цих хворобливих явищ психіки, потрібно займатися самовихованням думки. Подолати зайву образливість - означає знайти шляхи до гнучкішого міжособового спілкування [50].

Виникнення конфліктів пов'язане з прагненням людей задовольняти ті або інші потреби або створити умови для їх задоволення без урахування інтересів іншого чоловіка або члена сім'ї.

Вибирання засобів взаємодії конфліктуючим подружжям залежить від рівня культури, типу темпераменту, особливостей характеру, ступеня психолого-педагогічної готовності до сімейного життя, віку і тому подібне. Залежно від засобів, вибираних подружжям для вирішення конфлікту, він може виконувати як руйнівну, так і творчу роль. До засобів, що руйнують сімейні відносини, відносяться образи, приниження людської гідності, прагнення проучити, сильніше образити, звалити провину за виниклий конфлікт один на одного. У результаті зникає взаємна повага, подружня взаємодія стає неприємним обов'язком. У другому випадку, коли конфлікт виконує творчу роль, подружжя прагне вибирати засоби, сприяючі з'ясуванню причин конфліктів, шукають їх перш за все в своїх діях і вчинках, виражають взаємну готовність змінити взаємини, що склалися [45]. Сам дух сім'ї, характер відносин в ній, загальний стиль і тон шлюбу прийнято називати сімейною атмосферою. По суті, вона є основним джерелом радості або неприємностей, відчуття повноти шлюбу або його неповноцінності. Сімейна атмосфера складається з багатьох елементів, головний з яких - етичне здоров'я сім'ї, тісно пов'язане з життям суспільства. Можна сказати, що етична сімейна атмосфера стійка такою мірою, в якій соціальна сім'я і в якій щирі і чесні подружжя в своїх взаєминах. Причому етична свідомість сім'ї і подружжя постійно зростає, якщо тут не проголошують принципів, а ними керуються, не говорять про те, як треба поводитися, а просто живуть по законах совісті і честі, не міркують про мораль, а живуть відповідно до неї. Така атмосфера оптимістична, пронизана високою моральністю, упевненістю в майбутньому.

Сімейна атмосфера - це психологічний клімат сім'ї. Вона включає духовне життя батьків і дітей, єдність їх інтересів, захоплень, переживань. В цьому випадку психологи говорять про духовну єдність сім'ї, коли кожен прагнути зрозуміти інших, розділити їх турботи, допомогти. Духовна єдність об'єднує сім'ю в колектив, допомагає створенню загального стилю і тону життя [45].

Кожен в сім'ї реально може утвердити себе в очах близьких, завоювати пошану, довіру, дістати схвалення, виразити себе саме у сфері побуту і вільного часу. Культура вільного часу дуже впливає на атмосферу в сім'ї. Якщо вільний час планується для самовдосконалення і зростання духовних потреб, воно дає найрізноманітнішу гамму позитивних вражень. Духовна ж близькість створюється на основі психологічної сумісності подружжя, батьків і дітей в системі міжособових відносин, що має регулююче значення для стилю і тону подружніх відносин.

Сумісність - означає близькість, схожість або така різниця, коли характери, погляди, звички не ворожі, а доповнюють один одного. Саме від такої багатослівної сумісності - емоційною, духовною, моральною, сексуальною - залежить доля шлюбу: чим повніша ця сумісність, чим більше у чоловіка і дружини близьких сторін, тим краще їм один з одним. Ю.Орлов, С. Гільд і С.Хрустальов - виділяють два підходи до розуміння сумісності.

Сумісність як два набори якостей, які відповідають один одному (прагнення лідирувати у одного підкріплюється бажанням підкорятися у іншого; спокій і розсудливість у обох подружжя приводить до повного взаєморозуміння).

Сумісність на основі прагнення подружжя до поступок і до пошуку гармонійних відносин [59].

Слово «сумісність» народилося в біології і медицині. Щоб тканина, яку пересаджують в інший організм, прижилася (виявилася сумісною), їй потрібна майже близнюкову спорідненість з цим організмом. Для психологічної сумісності важлива не спорідненість, а схожість, душевні «спільні знаменники»: достатньо, щоб люди хоч би в чомусь головному доповнювали один одного або були схожі один на одного, як схожі берези різних порід, як схожі слова, що римуються. Тобто треба, щоб різні властивості людей не ворогували, а уживалися між собою.

Те, що таке уживається виняткове важливо для сімейного життя, тому що полюбити можна різних людей, а зберегти любов (або потяг) - тільки до сумісної людини. І чим індивідуальніші люди, чим глибше їх своєрідність, тим більше граней сумісності потрібно їх психології, підсвідомості.

Якнайкраща сумісність - це, мабуть, сплав схожості і полярності, і вона стоїть на трьох китах: на спорідненості душ, тобто схожість душевного відношення до життя; на душевній близькості - близькості інтересів, поглядів, ідеалів; на протилежності нервового складу. Краще всього поєднуються люди, у яких близький душевно-духовний світ і полярний темпераменти (наприклад, холерик і флегматик або сангвінік) [59]. Любов - стихійна сила, вона приходить і йде сама. Сумісність - частіше плід наших страждань, дитя наший волі і відчуттів, свідомості і поведінки. Створювати її доводиться зазвичай щодня, без перерв: адже люди весь час міняються - дорослішають, старіють, у них ростуть діти, робляться іншими устрій життя, звички, характери, погляди, пристрасті, і до всіх цих змін треба весь час пристосовуватися, пристосовувати свою душу і поведінку.

При цьому не варто віддалятися в крайність і думати, що хороші відносини у чоловіка і дружини можуть бути тільки при повній, всесторонній сумісності. Часто людей зв'язують далеко не всі нитки, але вони терпимо відносяться до не дуже приємних для них рисок в іншій людині, поважають його право на самостійність, «автономію». До речі кажучи, і ця терпимість до неминучих недоліків близької людини, і пошана до його самостійності входять до числа головних опор сумісності [59].

Повна, всестороння сумісність взагалі буває дуже рідко. Куди частіше зустрічається неповна сумісність, не всестороння, але різностороння, і її зазвичай вистачає для хороших відносин, якщо тільки дбайливо відноситися до них.

Краще всього сумісність створюється, коли їй допомагає любов. Ті, що люблять як би обмінюються частинками своїх «я», переймають один від одного якісь риски, властивості душ. Обмінюються не завжди кращим в собі, а часто тим, що у одного яскравіше і що здається іншому привабливим. Обмін частинками свого «я», психологічне узагальнення один одного -паливо любові, яке підтримує її вогонь. Якщо цього палива немає, любов найчастіше гасне.

Сплав цієї спільності і різниці і створює всю непросту мозаїку подружніх відносин. З одного боку, самим психологічним глибинам людини - особі потрібно, щоб у нього були якомога більше загальних інтересів з близькою людиною, щоб у них «римувалися» якомога більше сторін душі. З іншого боку, чим розвиненіша людина, тим вона своєрідніша в смаках, пристрастях, звичках, поглядах. Сама психологія людини - індивідуальності робить неможливим, щоб у людей співпадали всі інтереси або хоч би основні сторони характеру. Між полюсами цієї суперечності і балансує у кожної пари сплав схожості і несхожості.

Сумісність - це або тяжіння до того, що подобається в людині, або «мирне співіснування» з тим, що здається нейтральним або не дуже приємним. Несумісність - не уживається з тим, що не подобається, дряпає, відчувається як неприємне. Сумісність з гідністю людини часто несе в собі вкраплення несумісності з його недоліками, вірніше, з тим, що здається недоліками. Причому головне тут - саме «здається» - не те, що є насправді, а то, що бачиться, відчувається, здається хорошою рискою або поганою [45].

У одних людей між сумісністю і несумісністю йде гостра ворожнеча, і ланцюг їх відносин рветься на ланки тяжінь і відштовхувань. У інших - частіше у тих, хто терплячіше і у кого недоліки слабкіші - сумісність переважує і несумісність ранить менше, не дуже затьмарює хороші відносини.

Ці відносини дають більше радощів, якщо люди поводяться як би по законах подвійної оптики: не дають собі звикати до хороших сторін близької людини і прагнуть так будувати життя, щоб ці хороші сторони не блякли; чужі недоліки прагнуть терпіти і прощати, свої - стримувати і будувати життя так, щоб вони трохи менше вилазили назовні.

Старання ці неймовірно важкі, вони віднімають масу душевних сил, але дають взамін такі потоки радощів, такі заряди енергії, які набагато перевершують нервові витрати.

Якщо такі старання слабкі, люди повертаються один до одного слабкими сторонами і нитки їх потягів починають слабіти і лопаються одна за одною. На основі цього і виникає конфлікт.

Тому слід піклуватися про кожен елемент сімейної атмосфери, інакше неминуче в ній з'являється суперечності, конфлікти, невідповідності і виникає неприємна емоційна напруженість. Саме сім'я створює високу цінність, мабуть найпрекраснішу, - радість. І тому сімейна атмосфера повинна бути по суті своєму оптимістичною, побудованою на позитивних емоціях і переживаннях.

Найчастіше сімейні конфлікти виникають у сімей з напруженою і конфліктною атмосферою [59].

Напружена атмосфера характерна для суперечливих типів сімей, в яких подружжя з однаковими або протилежними недоліками: чоловік і дружина - службовці або ледачі; або один працелюбний, а інший ледар; або хтось неохайний, хтось охайний. Тут постійно стикаються різні характери і різні установки. Якщо люблять, подружжя терпить недоліки один одного, хоча це дається і не просто.

Конфліктна атмосфера характерна для неблагополучної сім'ї і подружжя, емоційно і раціонально несумісних. У таких сім'ях настрої песимістичні (подружжя не може розлучитися із-за дітей або з іншої причини і втратили надію на краще життя) або аффектні (скандали, ненависть один до одного).

1.2 Психологічні передумови виникнення сімейних конфліктів

Неминучі проблеми на роботі, незадоволеність один одним, поведінка дітей, відношенням друзів. Життя не буває без труднощів, вона кожного випробовує на витримку і стійкість. Легко любити, коли все добре, а як зберегти відчуття, коли погано в сім'ї або на роботі і, здається, не видно кінця неприємностям. Можлива депресія, втома, що, звичайно, позначиться і на подружніх відчуттях. От чому важливо навчитися правильно поводитися в складних ситуаціях, бути витриманим у відносинах з людьми. У такі періоди і перевіряється життєздатність браку, сила відчуттів подружжя і уміння спільно долати труднощі [18, с.45].

А зараз розглянемо основні моменти характерні для виникнення і прояву сімейного конфлікту. Всі конфлікти з якими стикається сім'я можна розділити по тривалості і силі їх дії:

надсильні подразники, наприклад, смерть одного з членів соціального статусу, хвороба близького і тому подібне;

тривалі (хронічні подразники). До таких труднощів відносяться, наприклад фізичне і психічне навантаження в побуті, на виробництві, трудності у зв'язку з вирішенням житлових проблем.

Тривалий і стійкий конфлікт між членами сім'ї поділяють ще два типи:

Конфлікти, пов'язані з різкою зміною способу життя сім'ї. Це психічні труднощі, які виникають на межі зміни етапів життєвого циклу, про які мовилося вище. Такі переходи супроводжуються різкою зміною образу життю.

Конфлікти пов'язані з їх підсумовуванням і накладенням один на одного, наприклад, необхідність практичного рішення проблемі на початку другого етапу тобто після появи в сім'ї першої дитини, завершення освіти, освоєння професії, догляд за дитиною, первинне обзаведення майном, вирішення сімейної проблеми [18, с.47].

За джерелом виникнення сімейні проблеми розділяють на три типи.

Пов'язані з етапами життя сім'ї, тобто труднощі первинні, які переживаються всіма сім'ями в більш менш гострій формі, адаптація до один одного, формування відносин з родичами на першому етапі; проблеми виховання і догляду за дитиною ведення трудомісткого домашнього господарства на другому. Ці труднощі в певні моменти життя сім'ї приводять до криз. Перша криза можлива в кінці першого року сумісного життя. Друга між третім і сьомим роками. Третя між сімнадцяти і двадцяти п'яти роками.

Конфлікти, обумовлені несприятливими варіантами життєвого циклу, - це, ті які виникають за відсутності в сім'ї одного з її членів (подружжя, дітей). Причинами можуть бути розлучення, тривала розлука подружжя, наявність позашлюбної дитини.

Ситуаційні порушення - це труднощі, відносно короткі за тривалістю, яка створює загрозу функціонуванню сім'ї (серйозні захворювання членів сім'ї, великі майнові втрати). Особливу роль при цьому грає чинник раптовості ( непідготовленість членів сім'ї тій або іншій події), винятковості, відчуття безпорадності( невпевненість в тому що сім може забезпечити безпечне майбутнє) [37, с.24].

Найголовніший наслідок всіх цих порушень - це несприятливий вплив на психічне здоров'я індивідів яке надалі тільки посилює нежиттєздатність сім'ї, стан незадоволеності, нервово психічної напруги і гальмує розвиток особистості.

Будь-яка сім'я прагне протидіяти і запобігти несприятливим наслідкам. Іноді конфлікти надають те, що мобілізує, інтегруюче дії, а іноді ослабляють, підсилюють суперечність. Така неоднакова стійкість сімей по відношенню до конфліктів пояснюється по різному.

Найчастіше розглядають механізм вирішення проблем відносно сімей, що уміють робити це( пізнати їх, усвідомити, висунути найбільш відповідне рішення)

Також виділяють групи сімей, які легко пристосовуються до несприятливих умов. Сприяє цьому гнучкість взаємин, не дуже жорстка і не дуже “розмита” ступінь чіткості у формулюванні ролевих очікувань, згуртованості сім'ї, відвертість в сприйнятті навколишнього світу дійсно здатність вирішувати труднощі залежить від уміння членів сім'ї усвідомлювати і вирішувати проблему, але при цьому не враховується характер проблем. Проте вирішення сімейної проблеми - це самообмеження кожного з її членів, зниження рівня споживання і обмеження потреб, узяття на себе великого фізичного і психологічного навантаження. А ці проблеми не обмежуються лише механізмом вирішення проблеми. Тут треба враховувати те що сім'я реагує на трудності як єдина система. Це стосується першого підходу гнучкість і відвертість також сприяють вирішенню сімейних проблем [37, с.27].

Ще один погляд на проблему стійкості сім'ї по відношенню до різних конфліктів пов'язаний з поняттям латентного порушення функціонування сім'ї. Латентне порушення - це таке, яке в нормальних умовах практично не надає значної негативної дії на життя подружжя. Проте при попаданні сім'ї в екстремальні умови воно грає важливу роль, визначаючи нездатність сім'ї протистояти таким умовам. Як в звичайних умовах так і в умовах невеликих порушень, члени сім'ї спілкуються, переживаючи різноманітні почуття до один одного, виконують ролі, несуть на собі певні зобов'язання. Не дуже значні порушення взаєморозуміння, помірний рівень конфліктності, знижена здатність членів сім'ї регулювати рівень своїх вимог один до одного в таких умовах не роблять значного впливу на життя сім'ї. Інша справа скрутні умови. Тут виникає різниця в реакції сім'ї на труднощі. У сім'ях де латентні порушень мало, мобілізація сім'ї для подолання труднощів, посилення її згуртованості, активізація сумісних дій можливо. У такій ситуації ці сім'ї починають функціонувати краще, а ті, у яких латентні порушення численніше починають функціонувати гірше. Завдяки розгляду латентних порушень, труднощі виступають не просто як чинник, що порушує життєдіяльність сім'ї, а дозволяє виявити слабкі місця в тій або іншій сім'ї [37, с.36].

Конфлікт, як правило, породжується не одній, а комплексом причин, серед яких вельми умовно можна виділити основну. З основної причини, тобто по провідному мотиву, можна виділити наступні групи сімейних конфліктів, що виникають в результаті:

прагнення одного або обох подружжя реалізувати в браку перш за все особисті потреби (розвинена спрямованість «на себе», тобто егоїзм);

сильно розвинених матеріальних потреб у одного або обох подружжя;

незадоволеній потребі в самоствердженні;

наявність у одного або обох подружжя завищеної самооцінки;

неспівпадання уявлень подружжя про зміст ролей чоловіка, дружини, батька, матері, розділу сім'ї;

невміння подружжя спілкуватися один з одним, з родичами, друзями і знайомими, колегами по роботі;

невміння подружжя розібратися в причинах, що викликають небажану поведінку одну з них, внаслідок чого виникає взаємне нерозуміння; небажання одне з подружжя брати участь у веденні домашнього господарства;

небажання одне з подружжя займатися вихованням дітей або неспівпадання поглядів на методи їх виховання;

різниця в типах темпераменту подружжя і невмінні враховувати тип темпераменту в процесі взаємодії [37, с.24].

Одна з найбільш поширених причин сімейних конфліктів - егоїстичність двох або одного з подружжя. Егоїст перш за все думає про свої потреби, піклується про себе, не зважає на потреби і інтереси близьких людей. Егоїзм в сім'ї і є головний ворог щасливого шлюбу [34, с.12].

Взагалі, немає пороку страшніше, ніж егоїзм, достоїнства він перетворює на недоліки. Так, з'єднання егоїзму з працьовитістю породжує психологію хапуги, із сміливістю - молодецтво, авантюризм. Навіть здібності і розум егоїста підпорядковані одній меті - кар'єризму, самовосхищенію, виправданню своїх помилок. Ще страшніше егоїзм впливає на недоліки: він перетворює їх на пороки. Егоїзм і лінь - вже паразитизм, егоїзм і брехня -підлість, егоїзм і страх - зрада і так далі. Егоїзм один з подружжя робить нещасним обидва.

Егоїзм обох подружжя породжує міщанка. В цьому випадку вони спочатку конфліктують, а потім зазнають один до одного, прощають пороки і недоліки і об'єднуються в ім'я того, щоб задовольнити свої примітивні споживчі запити. Вони заражаються цілим поряд пристрастей, в числі яких: пристрасть до накопичення; прагнення до престижу; самореклама; самовдоволення; життя за принципом: мій будинок - моя фортеця.

Інша загальна причина сімейних бід - непоступливість подружжя. Вона - головна перешкода до взаєморозуміння, згоди, сімейної гармонії.

Поступатися повинні обидві людини. Але першим поступитися повинен той, хто мудріший, сильніше, хто розуміє, що небажання і невміння поступатися - шлях, ведучий до сварок і нерідко - до розлучень[34, с 17].

Дуже важливо навчитися такту і витримці, умінню переконливо і аргументовано викладати свою точку зору. Якщо ж переконати чоловіка не вдається, краще припинити суперечку. Найголовніше - не перетворити сімейні суперечки на сварки, дискусії - в скандали і з'ясування відносин. Подружжю треба навчитися взаємодіяти з батьками і родичами, а важливіше - навчитися поважати один одного.

Сімейна згода будується поступово на взаєморозумінні і власному самовдосконаленні. Якщо кого-небудь з подружжя не влаштовують звички, потреби і установки іншого, треба, щоб і іншій це усвідомив і зрозумів, що необхідна зміна. Виправити положення можна в тому випадку, якщо цього хочуть обидві людини. Скандали, ультиматуми, лайка, навіть фізичне насильство не спонукають до кращої поведінки, не допомагають, а тільки заважають винному виправити свої помилки або позбавитися від недоліків. Підвищити культуру побуту, культуру відносин - це означає і підвищити вимогливість людини до самої себе [34, с.24].

Прагнучи допомогти коханій людині позбутися недоліків, не можна займати позиції судді. Важливо і самому визначити свою частку провини в неправильній поведінці коханої людини.

Можна сказати, що уміння вирішувати сімейні конфлікти - це перш за все уміння зробити крок назустріч іншому, здатність змінити свої погляди, позиції. На жаль, варіант, коли обох людей наділено цією здатністю, зустрічається достатньо рідко, набагато частіше нею володіє лише один з них. На ній, цій «поступливій» людині, фактично і тримається сім'я, вона стає її цементуючим початком.

Перший крок назустріч важливий не тільки під час ухвалення важливих сімейних рішень, коли думки подружжя не співпадають, коли в сім'ї виникає конфліктна ситуація. На перших порах сімейному життю, в період пристосування, точніше, навчання жити удвох, подружжя часто-густо підстерігають дрібні, незначні помилки, які зазвичай приводять до таких же дрібних конфліктів. Проте якщо їх вчасно не погасити, ці дрібні конфлікти можуть ґрунтовно попсувати нерви обом.

Як вважає відомий радянський психолог В.Льові, сварку потрібно анатомувати і відносини варто з'ясовувати. Проте в таких з'ясуваннях потрібно дотримуватися одного правила: кожен говорить тільки про свої помилки. Але не можна перетворювати життя на суцільне з'ясування відносин, інакше з тихої пристані сім'я перетвориться на театр військових дій. Якщо незадоволеності накопичилося дуже багато і дуже багато претензії один до одного, В.Льові рекомендує проводити «очищаючі ігри» або ролевий тренінг [34, с.24].

Є тільки один спосіб дозволу сімейних проблем, конфліктних ситуацій, позбавлення від образи - це спілкування подружжя, уміння розмовляти один з одним і чути один одного. За затяжним, недозволеним конфліктом, сваркою, як правило, ховається невміння спілкуватися.

Американський психолог Дж.Готтман, спеціально вивчаючий процес сімейного спілкування, виявив цікаві закономірності спілкування подружжя в конфліктних сім'ях. Перш за все для цих сімей характерна зайва скутість спілкування. Члени їх як би боялися сказати своє слово, виразити свої переживання, відчуття. Конфліктні сім'ї виявилися «мовчазнішими», ніж безконфліктні, в них подружжя рідше обмінюється новою інформацією, уникає «зайвих» розмов, очевидно боячись, як би ненароком не спалахнула сварка. У конфліктних сім'ях дружини практично не говорять «ми», вони вважають за краще говорити тільки «Я». А це свідчить про ізольованість подружжя, про емоційну роз'єднаність, про те, що відчуття «ми» в цій сім'ї не сформувалося. І, нарешті, проблемні конфліктні сім'ї, що вічно сваряться, - це сім'ї, в яких спілкування відбувається у вигляді монологу. Все це нагадує розмову глухих, кожен говорить своє, найважливіше, наболіле, але ніхто його не чує - у відповідь звучить такий же монолог [25, с.47]. Під умінням спілкуватися мається на увазі не тільки що слід, а що не слід говорити, але і як слід, а як не слід говорити.

За даними психологів, що вивчають проблеми спілкування, дві люди в процесі безпосереднього спілкування передають за допомогою слів тільки 7 відсотків всієї інформації, що повідомляється. Останні 93 відсотки передаються: через інтонацію голосу і жести, якими супроводжується розмова, - 38 %, через вираз обличчя - 55% [25, с.48].

Ще одне джерело труднощів в спілкуванні, що підстерігає подружжя, особливо в конфліктних ситуаціях, - невміння виражати і проявляти свої відчуття і переживання.

У кожної людини є певне уявлення про себе, про свої можливості, яке складається впродовж всього життя. У дитинстві - на основі оцінки, що дається дитині близькими, в подальші роки - навколишніми людьми і результаті самоаналізу. У психології оцінку людиною своїх можливостей, якостей і його уявлення про своє місце серед людей називають самооцінкою. Вона може бути завищеною, заниженою або адекватною. Самооцінка впливає на характер взаємин людини з навколишніми людьми і вибирання засобів самоствердження.

Відношення людини до себе знаходить вираз у всій його зовнішності. Людина із заниженою самооцінкою, як правило, сором'язлива, нерішуча, з побоюванням включається в діяльність. Він оцінює свої можливості і успіхи нижче за їх реальний стан. У людей із заниженою самооцінкою достатньо розвинена здібність до самокритики.

Людина із завищеною самооцінкою зневажливо і несхвально відноситься до людей. Вона переоцінює свої реальні можливості і успіхи.

Така людина оцінює себе вище, ніж його оцінюють люди, що взаємодіють з ним.

Людина з адекватною самооцінкою точно знає, на що вона здатна, і береться за справу тоді, коли упевнена в успіху [25, с.56].

При всій різноманітності проблем сім'я, що відчуває біль, завжди характеризується: низькою самооцінкою, не напрямленими, сплутаними, неясними, в значній мірі нереалістичними і нечесними комунікаціями; ригідними, інертними, стереотипними, негуманними, не направленими на допомогу іншим і правилами поведінки, що надмірно обмежують життя; соціальними зв'язками, або що забезпечують спокій в сім'ї, або наповненим страхом і загрозою.

Неблагополучні сім'ї породжують неблагополучних людей з низькою самооцінкою, що штовхає їх на злочин, обертається душевними хворобами, алкоголізмом, наркоманією, убогістю і іншими соціальними проблемами.

Причиною розбратів в сім'ї може бути заздрість до матеріального забезпечення. Частіше у людей з егоїстичною спрямованістю надмірно розвинені матеріальні потреби. Зрозуміло, людина повинна бути матеріально забезпеченою. Але матеріальні потреби можуть бути такими значними, що зарплати на їх задоволення не вистачить. Одні шукають додаткову роботу, прагнучи заробити більше грошей. Інші «здобувають» гроші злочинним шляхом - беруть хабарі, займаються здирством, спекулюють, крадуть, беруть участь в грабежах. Треті, не знайшовши способу «добути» гроші, мучаться, страждають, відчувають себе нещасними і заздрять тим, хто «уміє жити». У цих людей часто буває поганий настрій, викликаний сильними негативними переживаннями. У результаті - неминучі сімейні сварки [25, с.50].

Люди з нормально розвиненими матеріальними потребами живуть по засобах і прагнуть свої потреби привести у відповідність з можливостями задоволення їх.

Велику роль у виникненні сімейних конфліктів грає незнання індивідуально-психологічних відмінностей людей, знання ж їх дозволяє зрозуміти їх поведінка, допомагає правильно вибрати засоби спілкування з ними.

Типи темпераменту не можна ділити на «хороші» і «погані». Людей з «чистими» типами темпераменту не буває. Під впливом умов життя і виховання темперамент піддається змінам. Поведінка людини того або іншого типу темпераменту можна до певної міри корегувати. Залежно від обстановки холерик може зірватися, накричати, але може і стриматися. Що ображає дружину і близьких людей у себе удома, холерик утримається від подібної поведінки по відношенню до начальника, якщо знає, що це може для нього погано закінчитися. Необхідно навчитися розрізняти особливості поведінки, викликаного типом темпераменту і невмінням (або небажанням) стримувати себе. Крім того, на поведінку людини впливає і стан його нервової системи, і стан здоров'я. Нервове захворювання може стати причиною нестриманості, емоційного спалаху. І флегматика, якщо дуже постаратися, можна вивести з себе.

Якщо обидва - холерики, то можна чекати полягання підвищеної конфліктності в сім'ї. Якщо обидва - флегматики, то швидше за все, конфліктних ситуацій буде мало. Якщо один з подружжя холерик, а інший -флегматик, то запальність і нетерплячість наштовхнеться на витримку, спокійна і рівна поведінка іншого. У цій ситуації холерик, що підігрівається у відповідь дією, заспокоїться і сварка може не виникнути. Зрозуміло, негативний прояв того або іншого темпераменту повинні коректуватися самовихованням [34, с.23].

Частою причиною, а за даними соціологів стоять на першому місці, конфліктів між подружжям є діти. Народилася нова людина. До його народження майбутні батьки навряд чи замислювалися над тим, який нелегкий шлях чекає їх пройти разом, які випробування витримати.

А випробування ці дуже серйозні. За першими хвилинами розчулення і захоплення починається копітка робота: безсонні ночі, щоденні годування, купання, прання, прасування. Молоді люди, що ще не насолодилися спілкуванням один з одним, виявляють, що маленький чоловічок переключив всю їх увагу на себе, заповнив собою все їх життя. Батькам ніколи навіть посидіти поряд, безтурботно поговорити або поспілкуватися з друзями. Для них закриті дискотеки і кінотеатри, поїздки за місто - дитина прикувала їх до себе [42, с.8].

Подружжю доводиться змінювати весь лад відносин, що вже склалися усередині сім'ї, звичок, весь створений ними устрій життя. Крім колишніх ролей подружжя. Вони приймають на себе нові ролі матері і батька. На декілька років в сім'ї складається така ситуація, коли новий член сім'ї фактично «диктує» своїм батькам умови сімейного життя. Подібна перебудова не завжди проходить легко. Більш того, труднощі цього періоду інший раз призводять до таких конфліктів, які можуть на довгі роки спотворити, калічити весь лад душевних, психологічних відносин між подружжям [42, с.13].

Постійно виникаючі конфлікти можуть негативно позначитися не тільки на подружніх відносинах, але і на етичному, психічному розвитку дитини. Адже психіка малюка, його душевний склад, сприйняття і відношення до навколишнього світу, іншим людям і собі самому формуються під впливом тієї атмосфери, яка панує в рідному будинку. Емоційний настрій, домінуючий у взаєминах подружжя, має тут важливе значення. Проходить зовсім трохи часу, і молоді тата, що постійно сваряться, і мами починають дивуватися, звідки у їх малюка з'явилися не дуже приємні властивості і якості: забіякуватість, жадність, примхливість, надмірна соромливість, брехливість, виникнення яких у свою чергу веде до серйозного ускладнення і без того натягнутих відносин [42, с.15].

Як же уникнути конфліктів, пов'язаних з дітьми? Шлях тільки один: перебудувати свої відносини так, щоб на перше місце вийшли завдання, пов'язані з вихованням дитини, доглядом за ним. Тоді малюк стане справжнім центром подружніх відносин, а не перешкодою.

Психологи знають: виховання дітей - це поле битви, на якому з'ясовуються фактично не педагогічні проблеми, а подружні відносини, взаємні образи. Хоча більшість людей переконана в тому, що їх особисті турботи - це одне, а труднощі виховання -- зовсім інше. Багато навіть наївно вважають, що не будь їх діти такими «складними», то і подружні відносини складалися б у них значно рівніше, легше. На жаль, вони приймають причину за наслідок.

Батьківська любов збагачує подружню. Любов до дітей безкорислива за своєю суттю, допомагає дорослим позбавитися від неминучих на перших порах егоїстичних установок. Досвід батьківської любові формує такі якості, як терпимість, уважність до людей, тактовність, делікатність, а тому удосконалюють самі подружні відносини, робить їх тонше, глибше. Можна сказати, що діти - своєрідна школа виховання батьків. Адже нові турботи і клопіт примушують діяти інакше, ніж на початку подружнього життя, з'являються додаткові права і обов'язки, міняються погляди і відносини. Кожен з подружжя при народженні дитини виявляє в собі і в іншому і нові позитивні якості, і несподівані здібності, і звичайно ж, деякі слабкості, життєву недосвідченість, які тепер потрібно долати самому і допомагати іншому позбавитися від них. Подолання труднощів, пов'язаних з вихованням дітей і власним вдосконаленням, піднімає подружжя на якісно новий рівень їх духовного розвитку, удосконалює їх внутрішній світ. У подоланні труднощів і своїх слабкостей люди кращі, а це збагачує їх [42, с.34].

Діти - це і нова якість подружніх відносин. Раніше була любов один до одного - тепер вона доповнюється сумісною любов'ю до дитини і в порядку зворотного зв'язку - любов'ю дітей до батьків.

Виховання дітей - це перш за все самовиховання батьків. З появою дитини виникає необхідність багато що знати і уміти, розвивати свої сили і здібності, щоб відповідати ідеалу отця і матері. Адже дитина постійно спостерігає поведінку старших, спочатку наслідує йому, а подорослішавши, свідомо обирає ідеалом батьків або не обирає. Тому не можна в сім'ї здаватися хорошим, а потрібно таким бути насправді.

Нормальні виховні відносини складаються при взаємній задоволеності подружжя, їх відповідності один одному у всіх видах внутрісімейних відносин. Особливе позитивне значення для виховання дітей мають довірчі відносини в сім'ї, а також соціально психологічна готовність подружжя до браку, включаючи засвоєння елементарних норм і правил людського спілкування, ухвалення взаємних зобов'язань по відношенню один до одного, відповідних їх сімейним ролям: чоловіка, дружини, отця, матері і тому подібне

Частими причинами аномалій у вихованні дітей є систематичні порушення подружжям етики внутрісімейних відносин, відсутність взаємної довіри, уваги і турботи, пошани, психологічної підтримки і захисту. Нерідко причиною такого роду аномалій є неоднозначність розуміння подружжям сімейних ролей, завищені вимоги, що пред'являються подружжям один до одного. Але самими, мабуть, істотними чинниками, що негативно позначаються на вихованні дітей, є несумісність етичних позицій подружжя, розузгодження їх точок зору на честь, мораль, совість, борг, обов'язки перед сім'єю, міру відповідальності за полягання справ в сім'ї [35, с.49].

Основними шляхами і способами практичного усунення негативного вплив перерахованих чинників на виховання дітей є досягнення взаємо-розуміння і гармонізації особистих взаємин подружжя.

Сімейне щастя залежить від обох подружжя. Якщо один йде на зустріч іншому, а той ухиляється від примирення, то подружжя може розминутися раз, інший. А потім може наступити остаточний розрив. Сімейне щастя - це постійна творча праця кожного з подружжя, напружена щоденна діяльність [35, с.57].

Соціологи вивчали конфліктні сім'ї і сім'ї на межі розлучення. Найсерйознішим для долі браку є порушення (або руйнування) духовно-етичного зв'язку, головного в шлюбі. Багато функцій в таких сім'ях порушуються, зазнають значні зміни психологічні установки подружжя на збереження браку. Життєві плани розпадаються. Порушення фізичної близькості виражається в тому, що подружжя перестає задовольняти один одного як сексуальні партнери, функція дітородіння припиняється [35, с.82].

Економічна сторона шлюбно-сімейних відносин також змінюється. У веденні домашнього господарства з'являється роз'єднаність: чоловік і дружина починають «обслуговувати» кожен сам себе, спостерігається самостійність у фінансуванні. Якщо який-небудь з процесів, характерних для дезорганізації сім'ї, затримується або припиняється, розкладання сім'ї не буде остаточним.