Подружні конфлікти та діяльність психолога з їх розв'язання

Не може бути щасливий чоловік, що намагається своє щастя побудувати на нещасті іншого чоловіка. Тільки сумісний пошук шляхів створення щасливої сім'ї може привести до успіху.

Висновки до першого розділу

1. Виділяють основні причини подружніх конфліктів: психосексуальна несумісність подружжя.; незадоволення потреби в значущості свого «Я», неповага відчуття гідності з боку партнера; незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння; пристрасть одну з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і так далі); незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні по питаннях ведення домашнього господарства, виховання дітей, у відношенні до батьків і т.д.; відмінності в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.

2. Залежно від частоти, глибини і гостроти конфліктів виділяють кризові, конфліктні, проблемні і невротичні сім'ї.

3. Конфліктна поведінка подружжя може виявлятися в прихованій і відкритій формах. Конфлікти специфічні для різних стадій розвитку сім'ї. Конфлікти можуть бути легковирішуваними і важковирішуваними. Найчастіше неусвідомлюваною причиною сварки є негативна психологічна установка. Сумісність - означає близькість, схожість або така різниця, коли характери, погляди, звички не ворожі, а доповнюють один одного. Саме від такої багатослівної сумісності - емоційною, духовною, моральною, сексуальною - залежить доля шлюбу: чим повніша ця сумісність, чим більше у чоловіка і дружини близьких сторін, тим краще їм один з одним.

4. Всі конфлікти з якими стикається сім'я можна розділити по тривалості і силі їх дії: надсильні подразники, наприклад, смерть одного з членів соціального статусу, хвороба близького і тому подібне; тривалі (хронічні подразники).

5. Тривалий і стійкий конфлікт між членами сім'ї поділяють ще два типи: конфлікти, пов'язані з різкою зміною способу життя сім'ї; конфлікти пов'язані з їх підсумовуванням і накладенням один на одного.

РОЗДІЛ II. ЗМІСТ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ КОНСУЛЬТУВАННЯ З ПРИВОДУ ПОДРУЖНІХ ПРОБЛЕМ

2.1 Актуальні проблеми консультування подружніх пар

Найчастіше причиною звернення до консультанта є подружні проблеми (крім випадків звернення до консультанта батьків з приводу своїх дітей, але, як відомо, і тут за зовнішнім приводом -- проблемами дитини -- нерідко криються більш глибокі -- особистісні й міжособистісні проблеми самих батьків).

Структуруючи подружні проблеми для цього розділу, ми обрали емпіричний підхід, оскільки нашим завданням є не стільки їх вичерпний теоретичний опис, представлений у попередніх матеріалах, скільки деяка систематизація, корисна для практичної роботи психолога-консультанта. Список проблем, що наводяться нижче, є найбільш частими приводами для звернення до консультанта в консультацію. Серед переліку проблем варто назвати такі:

різні конфлікти, взаємне невдоволення, пов'язані з розподілом подружніх ролей та обов'язків;

конфлікти, проблеми, невдоволення чоловіка й жінки, пов'язані з відмінностями в поглядах на сімейне життя й міжособистісні стосунки;

сексуальні проблеми, невдоволення однієї людини іншою в цій сфері, їх взаємне невміння налагодити нормальні сексуальні стосунки;

складності й конфлікти у взаєминах подружньої пари з батьками одного або обох чоловіка й жінки;

хвороба (психічна або фізична) одного з подружжя, проблеми й труднощі, зумовлені необхідністю адаптації родини до захворювання, негативним ставленням до себе й навколишнього світу з боку самого хворого або членів його родини;

проблеми влади й впливу в подружніх взаєминах;

відсутність тепла в стосунках між чоловіком і жінкою, дефіцит близькості й довіри, проблеми спілкування.

Напевно, цей перелік можна було б продовжити. Кожен його пункт містить у собі безліч окремих випадків і типів ситуацій, і вже тому розширення списку є недоцільним. Але перш ніж детально розглянути стратегії роботи в кожному із згаданих випадків, хотілося б більш докладно обговорити ряд теоретичних положень, без розуміння яких ефективне практичне консультування здається неможливим. Необхідно зазначити, що такі скарги, безумовно, не є взаємовиключними. Так, рольові розбіжності, звичайно, базуються на розходженнях у поглядах і уявленнях чоловіка й жінки про те, як треба жити в сім'ї. А труднощі в сексуальній сфері найчастіше є лише наслідком і продовженням проблем чоловіка й жінки в міжособистісних стосунках, що при цьому можуть ніколи не обговорюватися або взагалі не усвідомлюватися.

У літературі із сімейної і подружньої терапії на багатьох прикладах продемонстровано, що пропоновані клієнтом причини (які і послужили підставою для вищенаведеного переліку) в багатьох випадках служать лише приводом для звернення до консультанта в консультації. Вони є лише описом того, що відбувається в стосунках, коли виникає взаємне невдоволення чоловіка й жінки один одним. Справжні причини при цьому або не з'ясовуються, або, що буває часто, зовсім не усвідомлюються чоловіками. Спробуємо зрозуміти, що мають на увазі, коли говорять про “справжні” причини звернення до консультанта чоловіка й жінки, чим відрізняються, використовуючи термінологію В.Століна, “прихований” і “явний” локуси скарги [51, с.2]

Власне, загальноприйнята відповідь на це питання досить проста: за проблемами, що пов'язані з іншими людьми, криються особисті проблеми клієнта, які він не хоче або не може обговорювати й саме вони призводять до труднощів у міжособистісних стосунках, що стають, у свою чергу, приводом для звернення до консультанта в консультацію. Так, коли причиною приходу є подружні проблеми, -- це значить, що особисті проблеми, які стоять за ними, виникають і проявляються саме в тих сферах життя, що так чи інакше пов'язані зі шлюбом. Які ж це можуть бути проблеми?

Відповідь на це принципове питання упирається, власне кажучи, у ті або інші базові теоретичні уявлення консультанта, що в явному вигляді можуть і не виявлятися в короткостроковій і часто досить поверхневій роботі в рамках психологічного консультування. Але якщо консультант не спирається ні на які теоретичні уявлення, то він ризикує загубитися в потоці інформації, яку обрушують на нього чоловік і жінка, де взаємні докори, невдоволення, конкретні факти й домисли плутаються й переплітаються один з одним. Наявність більш глибокої теоретичної бази допомагає психологові виділити якийсь єдиний стрижень, думку, на яку можна спиратися протягом усієї бесіди, нанизуючи на неї і структуруючи відповідно до неї інформацію, що надходить від клієнтів. Завдяки такому критерію, як теоретичні уявлення, легко можна відділити важливе від другорядного, відкинути незначні факти, а істотні не забути.

Ще більш важливими й актуальними є теоретичні уявлення, коли короткострокове консультування переростає в тривале, коли чоловік і жінка не тільки хочуть “злегка розгребти сміття, що нагромадилося”, а й більш серйозно переосмислити й перебудувати свої стосунки. Для того, щоб впоратися з такою роботою, практичний психолог повинен уміти розрізняти зовнішні неадекватні вчинки подружньої взаємодії і глибокі причини, що зумовлюють їх виникнення. Утім, про значення теорій психотерапії для короткотермінового консультування ми вже говорили в першому розділі цієї книги і, на жаль, у нас немає можливості зупинятися на цьому докладніше.

Один із таких найбільш поширених, що часто використовуються в сімейній терапії конструктів (або, інакше кажучи, уявлень про те, що відбувається на більш глибинному рівні взаємодії і що призводить до тих або інших патернів поведінки чоловіка й жінки) можна умовно позначити як роль батьківської родини. І хоча психологи часом заперечують це або просто не відслідковують коренів виникнення ідеї про найважливішу роль батьківської родини кожного з членів подружжя в їхніх подружніх конфліктах це уявлення базується на ідеях психоаналізу про те, що кожен індивід (у більш широкому розумінні -- кожна доросла людина), взаємодіючи з представни-ками протилежної статі, у тому числі у своєму сімейному житті, прагне реалізувати ті патерни взаємодії, що були засвоєні в дитинстві в родині батьків. Причому, прагнення до реалізації “батьківських” патернів взаємодії найчастіше має компенсаційний характер, тобто людина прагне одержати від свого партнера любов і визнання в тій сфері, у якій у дитинстві вона відчувала дефіцит подібного ставлення, найчастіше від когось із батьків протилежної статі.

Таким чином, багато ситуацій і способів взаємодії з партнером (які, зазвичай, і є конфліктними) служать не розвиткові стосунків, не досягненню якихось життєвих цілей, а часто є лише способами компенсації труднощів і проблем дитинства. Так, жінка, яка вимагає, щоб чоловік не залишав її надовго одну, яка болісно переживає кожну його відсутність удома, більш пізній, ніж звичайно, прихід із роботи й т. п., часто несвідомо реалізує не своє реальне “доросле” бажання якнайбільше часу бути з чоловіком, а той дефіцит уваги й любові з боку батька, який вона колись відчувала в дитинстві. Той же самий патерн поведінки може бути і наслідком того, що клієнтка ідентифікується зі своєю матір'ю, що, з її точки зору, постійно відчувала себе покинутою, тому що чоловік (батько клієнтки) був часто відсутній удома. У своєму власному сімейному житті вона намагається “зжити” цю материнську травму.

Зрозуміло, що порівняно з “чистою” психоаналітичною моделлю погляди сучасних сімейних психологів значно ускладнилися, розширилися й стали включати, зокрема, такі уявлення, як розподіл влади й впливу між усіма членами родини, контекст реалізації потреб й ін. Виходячи із цього, людина у своєму власному сімейному житті може не просто домагатися уваги й любові з боку чоловіка, а, наприклад, прагнути зайняти у своїй нинішній родині позицію того з членів батьківської родини (включаючи всіх родичів, із якими доводилося досить тісно взаємодіяти в дитинстві), який користувався найбільшою владою і впливом. При цьому з погляду сучасної сімейної терапії величезне значення має нинішня доросла родина клієнта, що може спричинити до значної модифікації його глибинних прагнень і цим збільшувати його проблеми або ж, навпаки, пом'якшувати їх .

Виходячи з описаних вище теоретичних уявлень, одне із завдань подружньої психотерапії -- допомогти клієнтам розібратися в тому, як у їхньому дорослому сімейному житті виявляються патерни й моделі взаємодії, засвоєні ними в дитинстві, а тепер ускладнюють та утруднюють побудову зрілих, дорослих стосунків як із чоловіком, так і зі своїми власними дітьми. Аналіз цих неусвідомлюваних потреб і прагнень дозволяє позбутися їх, “розчищаючи” дорогу зрілим й адекватним стосункам, що також вибудовуються в процесі психотерапії.

Тісно пов'язаний з вищенаведеними уявленнями ще один конструкт, що нерідко самостійно використовується для аналізу подружньої взаємодії. Це уявлення про те, що більшість проблем і конфліктів, пов'язаних із стосунками, є наслідком несвідомої боротьби чоловіка й жінки за владу та вплив у сім'ї, їхньої конкуренції один з одним. Для перемоги над партнером використовуються будь-які засоби: відмови від участі в сексуальних стосунках -- щоб продемонструвати іншому ницість його прагнень, принизити й покарати за що-небудь; пізні приходи додому як доказ власної незалежності й самостійності; звинувачення й претензії у дрібницях -- для того, щоб переконати партнера, що він (вона) ні на що не здатний (-на) й т. п. Інтерпретую чи й аналізуючи такі конкурентні стосунки між подружжям, консультант може спиратися на ті моделі взаємодії, а відповідно, і на ті патерни конкуренції, що існували в батьківських родинах кожного з них. Іншим "джерелом" інтерпретації виникнення конкуренції є боротьба за владу між чоловіком і жінкою як представниками двох протилежних статей. Такий погляд непродуктивний, зокрема, тому, що тут не простежуються будь-які перспективи для “примирення” між сторонами, що борються. Чоловік і жінка, скільки з ними не працюй, так і залишаться чоловіком і жінкою, а тверде приписування кожному з них яких-небудь прав та обов'язків суперечить не тільки психологічним нормам, а й просто здоровому глузду.

До проблем розподілу влади в стосунках можна підходити й безпосередньо, як це роблять багато авторів, вважаючи, що боротьба за владу, визнання й вплив -- це природна реальність будь-яких стосунків. При цьому результатом психотерапії є, власне, не вирішення цієї проблеми, що взагалі неможливо, а встановлення між подружжям деякого балансу, коли, умовно кажучи, усі виграші й програші одного компенсуються або врівноважуються виграшами або програшами іншого. Подібне уявлення про подружні взаємини, пов'язане лише з розподілом влади, є більш простим, а отже, і більш доступним для використання в роботі з подружніми парами, які звертаються в консультацію.

Отже, справжні причини приходу клієнта в консультацію -- прагнення домогтися від партнера тієї любові, влади й ін., яких йому не вистачає в стосунках із ним і яких він не може домогтися власними силами. Однак, стверджуючи це, необхідно враховувати принципову відмінність короткострокової консультативної роботи, про яку тут іде мова, і більш тривалої глибинної психотерапії. У психолога, що працює в консультації, звичайно, немає ні навичок, ні часу на “вибудовування” психічної реальності клієнтів, та й самі клієнти, як ми вже не раз згадували, зазвичай, не готові до тривалого, глибинного впливу.

Розуміння більш глибинних, або “справжніх”, причин приходу клієнта в рамках консультування, як правило, залишається лише способом структурування консультантом своєї роботи, і це розуміння найчастіше ніяк не вербалізуєтся під час прийому (природно, із будь-якого правила існують винятки). Інакше кажучи, у рамках консультування як причини приходу клієнта, звичайно, розглядаються й обговорюються лише ті, які пропонуються клієнтом, тим більше, що саме це с реальністю подружніх стосунків, що усвідомлюється як щось тривожне й проблемне.

2.2 Особливості консультування подружньої пари

Перш ніж переходити до опису стратегій проведення прийому, необхідно зупинитися ще на одному питанні -- хто і як звертається в консультацію з приводу своїх сімейних проблем. На підставі переліку причин (приводів) звернень можна припустити, що можливо, принаймні, два варіанти приходу в консультацію: обоє членів подружжя разом або один із них зі скаргами на себе або на партнера. Найбільш розповсюдженим варіантом приходу є останній. Почасти це може зумовлюватися особливостями нашої культури, у якій психологічні знання недостатньо популярні й звернення до консультанта в консультацію уявляються ледве не криміналом. Однак прихід тільки одного члена подружжя зі скаргами на проблеми в родині є найбільш частим варіантом первинного звернення до консультанта за психологічною допомогою й в інших країнах [25, с.34]. Правда, “закордонного” клієнта набагато легше схилити до більш тривалої роботи, ніж одноразовий прийом, а також до того, щоб на наступну зустріч він (вона) прийшов уже не один, а з чоловіком.

Зупинимося докладніше на деяких перевагах роботи з подружжям, а також на певних труднощах, пов'язаних із цим варіантом приходу клієнтів у консультацію.

Насамперед, бесіда з двома, а не з одним членом подружжя, більш діагностична, дає змогу одразу ж побачити ті проблеми й труднощі, на які клієнти скаржаться. Так, особливості їхньої взаємодії в консультації розкривають багато чого з того, про що, буває, важко говорити, і дають змогу наочно вирізнити те, що визначає характер стосунків і що самим членам подружжя важко визначити більш чітко.

Робота з обома партнерами дає змогу під час прийому безпосередньо апелювати до патернів їхніх стосунків, що виявляється в особливостях взаємодії чоловіка й жінки в консультації. Звернення до консультанта до того, що відбувається “тут і тепер”, буває більш переконливим та ефективним, ніж аналіз того, що відбувається за межами кабінету консультанта.

Присутність обох клієнтів дає змогу з успіхом використовувати цілий ряд особливих технік і прийомів -- таких, наприклад, як сімейна скульптура, аналіз контракту й т.п., що сприяють більш успішному й ефективному веденню подружньої терапії, застосування яких за наявності лише одного клієнта або в принципі неможливо, або досить ускладнено.

Прихід чоловіка й жінки в консультацію часто означає їх більш серйозну мотивацію до роботи, припускає, що робота буде більш тривалою і поглибленою. Крім того, при одночасній роботі з обома партнерами можна в разі потреби підтримувати робочу мотивацію одного з них “за рахунок” іншого.

Консультування подружньої пари часто є більш ефективним. Адже якщо обоє членів подружжя серйозно налаштовані на перебудову своїх стосунків і прагнуть у своєму спільному житті реалізувати все те, що обговорюється й відзначається під час прийомів, то зміни в стосунках пік; гають значно швидше й можуть бути значними й стабільними, ніж при роботі з кимось одним -- чоловіком або жінкою. В останньому випадку для того, щоб дочекатися яких-небудь змін, чоловіку часто необхідно набратися терпіння й досить довго без якої-не-будь взаємності демонструвати кращі патерни поведінки, перш ніж інший відчує і якось відреагує на це. Але, крім цих і деяких інших переваг, робота з обома чоловіками має і ряд додаткових труднощів і недоліків.

Коротко перелічимо їх.

Насамперед, вести прийом, у якому беруть участь двоє клієнтів, а не один, як правило, сутужніше, особливо на перших етапах консультативного процесу, оскільки присутність другого члена пари так чи інакше позначається на ході бесіди. Чоловік і жінка можуть перебивати один одного, починати переговори й сперечатися, прагнучи щось пояснити або довести насамперед один одному, а не консультантові, виступати в коаліції проти консультанта й т. п. Хоча можлива й зворотня реакція, коли присутність партнера приводить до того, що чоловік або дружина стають неговіркими, кожен із них може очікувати, що найбільш важливе повинен сказати інший. І в тому, і в іншому випадку консультант повинен володіти особливими навичками й уміннями, щоб переорієнтувати подружжя на спільну роботу, організувати й спрямувати процес консультування.

Робота з обома членами сім'ї, хоч і є більш ефективною, найчастіше має менш глибокий, поверхневий характер. У цьому випадку рідше зачіпаються серйозні особисті проблеми, що лежать в основі тих або інших подружніх суперечностей. Результати ж, переконливі на перший погляд, рідше повністю задовольняють запит обох клієнтів, особливо якщо за сімейними проблемами приховується щось більш особисте.

Робота з обома членами сім'ї й у певному розумінні більш вразлива. Небажання одного з них рухатися далі, характерологічні особливості одного з партнерів, що перешкоджають більш поглибленій роботі, можуть серйозно перешкоджати консультуванню. З однією людиною легше працювати, ніж із двома; під одного клієнта простіше підлаштуватися, вибравши той темп роботи, що в більшій мірі відповідає клієнтові.

Організація роботи з подружньою парою.

Якщо подружжя прийшло на прийом і виражає готовність спільно обговорювати сімейні проблеми, не скористатися цим для консультанта -- просто “гріх”. Але, вибираючи спільну роботу, необхідно чітко уявляти, що в такий спосіб психолог бере на себе певні зобов'язання, що насамперед виражаються в тому, що він не повинен вступати в коаліцію із жодним з них (як під час спільних прийомів, так і поза ними), зустрічатися з одним чоловіком “таємно” від іншого, обговорювати що-небудь по телефону з одним із них без відома партнера й т. п.

Слід зазначити, що страх із приводу того, що консультант вступить у коаліцію з одним із партнерів, буде співчувати й підтримувати його, у конфліктних парах досить великий. Іноді хто-небудь із членів подружжя спеціально запитує про це консультанта або висловлює побоювання на предмет майбутньої бесіди (особливо часто це буває, коли консультант працює з подружньою парою один, без допомоги психолога протилежної статі). Простежити яку-не-будь логіку в цих побоюваннях складно. Чоловік може боятися того, що консультант-жінка буде "із жіночої солідарності" в усьому підтримувати дружину, у той же час дружина може вважати, що жінки більше симпатизують чоловікам, ніж один одному, і також побоюватися осуду з боку жінки-консультанта.

Подібні проблеми можуть виникнути й у консультанта-чоловіка. Існує безліч варіантів “серйозних” та обґрунтованих відповідей на запитання й побоювання клієнтів, що консультант буде підтримувати тільки одного з них, у яких можна послатися на професіоналізм, на попередній досвід роботи з чоловіками й т.п. Не відкидаючи їх, наведемо тут ще один із можливих варіантів реплік консультанта в такій ситуації, запропонований К. Роджерсом. У відповідь на подібні побоювання клієнтів він використовував таку фразу: “У мене до Вас велике прохання: як тільки Ви помітите, що я став на бік одного з Вас на шкоду іншому, відразу ж вкажіть мені на це. Я буду Вам щиро вдячний -- адже це дуже допоможе в роботі”. Така відповідь діє, як правило, особливо переконливо.

Буває, що один із членів подружжя “приводить” іншого в консультацію, і, відповідно, орієнтація одного з них на психологічну допомогу є значно меншою, а часто її і зовсім немає. У таких випадках “невмотивований” член подружжя нерідко із самого початку виражає бажання поговорити з консультантом наодинці, без партнера. Консультантові слід виявити певну наполегливість, намагаючись переконати клієнтів у можливостях і перевагах саме спільної подружньої терапії. Але якщо клієнт активно незговірливий, його все-таки варто вислухати наодинці, обов'язково запитавши попередньо в його партнера про згоду на таку індивідуальну бесіду. Те, що він (вона) повідомить, може виявитися "поворотним моментом" у роботі з даною парою. Так, наприклад, він (вона) може розповісти, що в нього (неї) є інша людина, до якого він (вона) збирається піти, але з якихось причин, наприклад, для того, щоб пом'якшити удар для партнера, що залишається, повідомлення про це відкладається. Природно, що ні про яку подружню терапію в цьому випадку й мови бути не може, замість цього робота може йти в інших напрямах: можна почати працювати індивідуально з тим із членів подружжя, хто був ініціатором приходу в консультацію, можна допомогти члену подружжя організувати відверту розмову про Майбутнє розлучення, можна надати психологічну допомогу, спрямовану на пом'якшення негативних результатів розлучення й т.п.

Організація роботи одним із членів подружжя.

Але найчастіше трапляється так, що чоловік приходить у консультацію один, не бажаючи, а найчастіше, не маючи можливості привести із собою партнера. У такій ситуації його необхідно насамперед підтримати, запевнив-ши, що робота з одним членом пари ні в якому разі не є безглуздою або безрезультатною. Один із найбільш переконливих доказів звучить приблизно так: “І Ви, і Ваш чоловік (дружина), і Ваші діти -- ланки одного ланцюга, і якщо Ви в результаті наших бесід якось змінитеся, приймете для себе якісь рішення, вони обов'язково -- рано чи пізно -- відчують це і, відповідно, зміняться самі, хоча Вам якийсь час доведеться терпляче чекати цього моменту”.

Ситуація роботи з одним, а не з двома членами сім'ї, “небезпечна” нерівноправністю, оскільки людина, яка прийшла на прийом, у певному розумінні бере всі сімейні проблеми на себе. Висловлюючи подібні сумніви в ситуації консультування, клієнт, власне, правий, оскільки основна умова конструктивної психологічної роботи -- усвідомлення клієнтом провини (або відповідальності) за те, що відбувається в родині, хоч очевидно, що свій внесок у проблеми вносять обоє. Природно, що виявитися “винуватим” неприємно. Як заспокоєння клієнтові можна запропонувати таке міркування: “Винуваті, звичайно ж, Ви обоє. Але обговорювати тут провину Вашого партнера безглуздо, оскільки єдине, що я можу зробити в даній ситуації, -- це висловити Вам співчуття, але навряд чи це принесе Вам хоч яке-небудь полегшення. Розуміння ж того, що саме Ваші слова й вчинки призводять до погіршення й загострення ситуації в родині, може сприяти певним змінам у Вашій поведінці, що, швидше за все, так чи інакше буде корисно для родини в цілому”.

Необхідно зазначити, що цей аргумент клієнти легко сприймають на рівні логіки, але в процесі консультування до нього доводиться повертатися знову й знову, коли клієнт починає розповідати, як він намагається чинити так, щоб усім було добре, а партнер цього не цінує і не розуміє. Навіть одинична вдала бесіда з одним із членів подружжя може сприяти тому, що наступного разу на прийом прийдуть обоє. Клієнт, що відмовляється, не вірить у можливість допомоги, раптом захоче “із цікавості” поговорити з консультантом, або, не бажаючи ні в якому разі говорити про свій візит у консультацію, клієнт раптом “розколеться” й приведе із собою дружину. У цьому випадку варто спробувати організувати спільну роботу з ними. Один з істотних моментів такої організації -- розповідь одного із членів подружжя про те, що відбувалося на попередніх прийомах (зрозуміло, з дозволу партнера), про що в основному розмовляли клієнт і консультант. Психолог у цій ситуації повинен взяти на себе роль тонкого політика, одночасно наголошуючи на важливості вже сформованого співробітництва з одним із членів подружжя й всіляко демонструючи цінність приходу іншого. Можливе й зворотне: коли спільні зустрічі з якихось причин припиняються, тоді консультант продовжує працювати тільки з одним із членів подружжя. І в цій ситуації можна багато чого зробити для родини, не відкидаючи спроб повернути в консультацію “блудного” клієнта.

Існує ще один варіант розвитку консультаційного процесу, що в жодному разі не варто випускати з уваги. Це ситуація, коли консультант сам стає ініціатором роздільних зустрічей з партнерами. Як правило, це трапляється, коли робота не просувається й виникла перешкода -- небажання чоловіка й жінки спільно обговорювати якісь проблеми. Явна заповзятість одного з них, що зміцнюється через реакції іншого, -- серйозна перешкода в процесі консультування. Ознакою такої ситуації є, наприклад, повернення клієнтів до тих самих тем, через що доводиться обговорювати одне й те ж саме, або ж небажання одного з членів подружжя, а частіше й обох, виконувати домашні завдання, посилаючись на зайнятість, штучність вправ, що рекомендуються, і т.п. Часто в цьому випадку клієнти самі із задоволенням погоджуються на індивідуальну зустріч з консультантом. Те, як буде аргументовано пропозицію про роздільну роботу, багато в чому визначають моменти, що відбувалися під час спільних прийомів. Але важливо, щоб у жодного з членів подружжя не виникало відчуття, що він (вона) робить для розвитку подружніх стосунків більше, ніж інший, або навпаки, що він (вона) винуватий у тому, що допомога психолога не дає яких-небудь істотних результатів (хоча абсолютних правил, природно, не існує, і тому навіть “звинувачення” одного з партнерів досвідчений консультант може використати як спосіб стимуляції роботи). Ідея рівної участі й рівної відповідальності повинна зберегтися й в індивідуальних розмовах із клієнтами, тим більше, що для них завжди повинна залишатися відкритою можливість знову спільно зустрітися з консультантом. Відбудеться це чи ні після їх “поділу” -- у кожному конкретному випадку залежить від обставин. Виявившись же наодинці з дружиною (чоловіком), консультант має право використовувати ті переваги, які дає робота з одним клієнтом, -- розмова на більш глибокому рівні, обговорення тем, аналіз яких був важким у присутності партнера, і т.п.

Використання домашніх завдань при роботі з подружньою парою Важливими й у певному розумінні вирішальними для подальшої роботи є домашні завдання, які можна запропонувати подружжю виконати до наступної зустрічі. Конкретний зміст домашнього завдання буває різним і визначається насамперед проблемами чоловіка й дружини, але саме наявність завдання найбільш ефективно включає клієнтів у роботу й забезпечує консультанта гарним матеріалом для бесіди під час прийому. Так, уже на першій зустрічі можна запропонувати подружжю завести щоденники для того, щоб вести записи з однієї або двох запропонованих тем (домашнє завдання з великою кількістю тем навряд чи буде доцільним):

Що дратувало Вас у партнері впродовж тижня (або протягом будь-якого іншого відтинку часу, визначеного під час прийому)?

Які конфліктні ситуації виникали протягом тижня?

Що неприємного було сказано між партнерами за визначений для спостережень відтинок часу? Домашні завдання можуть бути різними, їхня основна мета на першому етапі консультування -- уточнення й деталізація ситуації в родині.

Якщо на попередній зустрічі подружжя одержало домашнє завдання, то після декількох привітальних слів, спрямованих на те, щоб переконатися в тому, що за тиждень у чоловіка й дружини не трапилося чогось надзвичайного, що потребувало б негайного обговорення, починати роботу слід саме з нього. Якщо завдання виконали обоє членів подружжя, то кожному пропонується прочитати вголос записи у своєму щоденнику. Якщо ж один із них з якихось причин не впорався із завданням, то щоденник, природно, читає тільки один, але іншому, “який проштрафився”, також слід надати слово. Можливі різні варіанти, але найпростіше -- запропонувати йому виконати завдання, згадавши те, що відбувалося впродовж тижня. При цьому “неслухняність” ні в якому разі не слід залишати поза увагою: причини варто докладно обговорити. Такий вчинок може бути як формою опору стосовно консультування й консультанта, так і протестом проти партнера. Як правило, за цим маскується досить важлива для психолога інформація, що не фігурувала під час першої зустрічі. Безперечно, тому, хто "провинився", слід вибачити, але важливо, щоб консультант при цьому скористався даною ситуацією як мотивацією клієнта на конструктивну роботу.

Можливості для обговорення домашніх завдань надзвичайно великі. Так, цікавою є реакція чоловіка й дружини на те, що розповідає партнер, причому консультант може підсилити цю реакцію, запропонувавши кожному прокоментувати записи партнера. Використання домашніх завдань є особливо продуктивним тому, що на їх підставі можна побудувати різні варіанти бесіди, обираючи, власне, те, що, з одного боку, підходить саме для даної подружньої пари, а, з іншого боку, допомагає не розпорошуватися, не загубитися в морі інформації і дотримуватися під час прийому певного тематичного стержня. Наведемо як приклад два варіанти обговорення домашніх завдань.

Особливо корисною є ситуація, коли обоє членів подружжя описали одну або кілька конфліктних ситуацій. В описі кожного відбивається власне сприйняття й інтерпретація того, що відбувається, і часто буває, що вони протилежні баченню партнера. Розбіжності в розумінні й поясненні того, що відбулося, є особливо цінними для консультанта, і якщо обоє членів подружжя звернули увагу на ту саму ситуацію, саме її буває корисно зробити центральною темою спільного обговорення, оскільки на цьому матеріалі зручно показати не тільки відмінності в позиціях чоловіка й дружини стосовно того, що відбувається в їхньому сімейному житті, а й проаналізу-вати причини, що до цього призводять.

Необхідно звернути особливу увагу на такі моменти: хто і чому перший ображається, чиї реакції й поведінка більш агресивні, наскільки клієнти усвідомлюють власну агресивність, хто і як просить вибачення. Основне завдання консультанта під час такої дискусії -- допомогти клієнтам побачити, що і як кожен із членів подружжя робить для того, щоб конфлікт розпалювався, і яку саме вигоду він (вона) має із цієї ситуації -- можливість керувати іншим, відчуття власної непогрішності, помста й т.п.

Якщо обговорення конфліктної ситуації проходить успішно, можна вже на другому прийомі спробувати вибудувати з клієнтом інший варіант поведінки в тій же самій ситуації, що сприятиме більш конструктивному, сприятливому, швидкому й успішному вирішенню конфлікту. Якщо аналіз конфліктної взаємодії виявився успішним, можна спробувати перенести його результати на інші складні ситуації із життя клієнтів, продемонструвавши, як в інших, часом дуже далеких від тих, що обговорювалася, ситуаціях виявляються ті ж самі особливості взаємодії партнерів.

Інший варіант роботи з домашніми завданнями ґрунтується на використанні всіх щоденникових записів чоловіка й дружини. Ними зручніше скористатися тоді, коли в записах обох або одного з партнерів простежується той самий постійно повторюваний патерн поведінки, реакції або образи. У цьому випадку як предмет обговорення краще використовувати не якусь одну конкретну конфліктну ситуацію, а патерн реагування або поведінки. Особливу увагу при цьому варто звернути на компліментарність, взаємодоповнюваність позицій партнерів, оскільки важко собі уявити, щоб регулярні образи й невдоволення, пережиті одним, ніяк не відбивалися на поведінці й настрої іншого незалежно від того, усвідомлює він (вона) це чи ні. Усебічний аналіз такого партерна також припускає обговорення того, що, як і навіщо робить кожен із членів подружжя, чого він (вона) очікує й хоче домогтися від іншого і що реально одержує. Відштовхуючись від повторюваного патерна поведінки, можна проаналізувати подружні стосунки у цілому, виявивши, у яких ще ситуаціях, діючи за тим самим стереотипом, чоловік і дружина ображаються й не розуміють один одного. Такий аналіз, якщо його вдається провести, надзвичайно корисний, але він може розтягтися й зайняти всю другу зустріч. Ґрунтуючись на ньому, можна запропонувати подружжю таке домашнє завдання: поводитися в цих ситуаціях по-іншому, прагнучи реалізувати нові способи поведінки.

Звичайно, запропонований варіант другої зустрічі з подружньою парою, що передбачає обговорення домашніх завдань, є лише одним із багатьох можливих, тим більше, що тема обговорення, яка виникла раптово, може виявитися продуктивною й корисною порівняно з тією описаною вище досить жорстко заданою моделлю. Так, у манері читання домашніх завдань або в тому, як чоловік і дружина приходять на прийом або взаємодіють під час роботи, часто виявляються досить характерні для них реакції й способи поведінки, що консультант може відразу зафіксувати й обговорити за принципом “тут і тепер”. А потому вже спробувати знайти в матеріалах домашніх завдань ситуації, аналогічні до тієї, що виникла безпосередньо під час прийому, для того, щоб розібратися, яку роль такі конфліктні взаємодії відіграють у повсякденному житті клієнтів.

Так, скажімо, чоловік говорить дружині, яка барвисто описує ситуацію, що спостерігалася впродовж тижня: “Помовчи, ми прийшли сюди слухати не тебе, а психолога”. Дружина у відповідь замовкає. Але консультант, скориставшись цією фразою, може попросити дружину описати почуття, що виникли в неї в цей момент, а потому, “витягти” з неї образу (якщо, звичайно, така образа насправді існує), обговорити, чим викликана настільки різка фраза чоловіка, наскільки вона справедлива, яка реакція в обох була б більш доречною в даному випадку й т.п.

Кілька слів варто сказати про ситуації, коли чоловік і дружина хочуть щось змінити у своїх стосунках протягом разового прийому й не впевнені (наприклад, через різні зовнішні обставини), що зможуть відвідати консультацію ще раз. У цьому випадку аналіз кожної з конфліктних ситуацій можна провести без спеціальної підготовки. Подружжю можна запропонувати згадати яку-небудь недавню суперечку або конфлікт і докладно, ґрунтуючись на тих же принципах, розібрати їхні патерни поведінки й переживання.

Такий аналіз із наступними конструктивними висновками може виявитися досить корисним для них.

Використання записів чоловіка й жінки дозволяє не тільки виявити й обговорити конкретні конфліктні ситуації, а й підвести до великих пластів стосунків, що є зоною постійних суперечностей. Такою конфліктною зоною може бути як те, що споконвічно вважалося приводом для приходу в консультацію, так і щось інше, можливо, узагалі до цього часу приховане від них і що проявилося лише в результаті аналізу конфліктних ситуацій, що спостерігаються практично щотижня. Поговоримо докладніше про роботу з конкретними проблемами подружніх стосунків.

Розглянемо особливості роботи з проблемами розподілу сімейних ролей та обов'язків. Для подружніх пар, що звертаються за допомогою в консультацію, конфлікти й непорозуміння з приводу розподілу ролей та обов'язків є досить характерними. Відзначимо, що саме поняття рольового конфлікту є досить широким і спирається на уявлення про сімейні ролі як про якусь систему прав та обов'язків, що забезпечують повсякденне життя подружжя й тісно пов'язані між собою [25]. Здавалося б, що найтиповіші такі проблеми повинні існувати лише для молодих подружніх пар, у яких норми стосунків лише встановлюються, але це зовсім не так. З "букетом" конфліктів, у якому немале місце займають саме ці, у консультацію приходять партнери практично з будь-яким стажем спільного життя. Проте загострення проблем такого роду, а отже, і прихід подружжя в консультацію -- зовсім не випадковість. Посилюючим моментом часто є якась більш-менш значна зміна, що або вже відбулася, або очікується найближчим часом у родині. Такою подією може бути народження дітей, початок відвідування дитиною дитячої дошкільної установи або школи, вихід жінки на роботу після відпустки по догляду за маленькою дитиною, серйозна хвороба одного з членів родини, обмін квартири, передбачуваний або реальний вихід на пенсію одного з членів сім'ї. Список досить значний, але в ньому легко знайти те спільне, що поєднує всі ці ситуації -- зміни, що відбуваються в родині, вимагають переосмислення й перерозподілу сімейних справ та обов'язків.

Звичайно, звернення до консультанта, психолога не відбувається автоматично у зв'язку із цими сімейними подіями, і часто простежити подібний зв'язок навіть у процесі консультування буває важко. Окрім того, сам факт виникнення подібних проблем у зв'язку зі змінами зовсім не означає, що колись їх не існувало (до того ж ґрунт для них є, мабуть, у більшості сучасних родин). Швидше за все, у ситуації, що змінилася, один із членів подружжя, найчастіше той, на кому під його (її) кутом зору лежить більший тягар сімейних справ та обов'язків, починає різними способами відновлювати справедливість і намагається передати частину власних справ партнеру. Але оскільки зазвичай подібні спроби мають вигляд не стільки прагнення домовитися, прийняти якесь задовільне для обох рішення, скільки як звинувачення й претензії до партнера, то досить швидко виникають і починають розвиватися складності в стосунках.

Важливим є і те, що часто інша сторона не тільки не робить того, що від неї вимагає "скривджений" партнер, а й має систему поглядів, що підкріплює саме той варіант поведінки, який він (вона) сам (-а) обирає.

Першим етапом роботи в цьому випадку, як і в більшості інших, є збір конкретних скарг клієнтів. Чим більше проблемних ситуацій вони згадають, тим краще для консультанта. Для того, щоб сімейні обов'язки були роз-поділені більш рівномірно, кожен із членів подружжя повинен знати, чого хоче й чекає від нього інший, тому консультантові не слід думати, що він витрачає час прийому даремно, коли чоловік і дружина докладно описують, що робить і не робить кожен з них. У ситуації, коли проблеми розподілу обов'язків у родині виникають на тлі досить гарних міжособистісних стосунків чоловіка й дружини або ж коли час роботи з подружньою парою обмежений, велику допомогу в консультуванні можуть надати спеціальні техніки, такі, наприклад, як техніка досягнення компромісу. Оскільки вона описана у вітчизняній літературі, не будемо зупинятися на ній докладно; відзначимо лише, що її можна прекрасно використовувати для поглиблення роботи з подружжям й усвідомлення того, що, власне, кожен із них хоче й чекає від партнера.

2.3 Тренінг конструктивної міжособистісної взаємодії у ситуації сімейних конфліктів

Мета: корекція ставлення до самого себе, досягнення здатності до об'єктивної самооцінки; корекція ставлення до інших, досягнення здатності до доброзичливого сприйняття вад та специфіки інших; корекція агресивних тенденцій, негативних емоційних станів, тренування та розвиток самоконтролю.

Завдання:

Навчання подружжя розуміти себе і “бути у злагоді з собою”.

Виховання інтересу до оточуючих людей, їх розуміння та співчуття іншим. Формування толерантного ставлення до інших людей.

Розвиток спостережливості спрямованої на аналіз особистої поведінки.

Підвищення рівня самоконтролю і моральної саморегуляції щодо виявів свого емоційного стану в процесі спілкування.

Розвиток творчих здібностей та уяви в процесі комунікативної діяльності.

Засобами досягнення завдань корекційно-розвивальної програми є такі форми роботи:

1. Вправи (дослідницько-виконавчого і творчого характеру).

2. Спрямований самоаналіз - вправи на самопізнання і самовиховання

3. Бесіди.

До участі у корекційно-розвивальній програмі залучають 8 чоловік.

Блок І. Як ми бачимо себе? Вправа “Мій девізу житті” (10 хв.)

Мета: визначити особливості особистості кожного учасника.

Хід вправи.

1. Учасники програми формулюють та записують свій головний життєвий принцип “девіз життя”, який характеризує їхні життєві установки, позиції. Кожен учасник групи зачитує або повідомляє свій девіз і дає коротку інтерпретацію.

2. Вправа “Правила групи” (15 хв.)

Хід вправи.

Керівник звертається до групи з питанням: “Для чого в нашому житті існують різні правила?”. Після відповідей учасників він пропонує прийняти правила роботи групи під час програми, які записуються на плакаті “Правила групи”.

Орієнтовні правилами групи можуть бути такі:

не запізнюватися;

бути активним учасником програми;

говорити від свого імені, про себе, висловлювати власні думки;

не перебивати один одного;

обговорювати дію, а не особу.

Учасники тренінгу обговорюють записані правила, складають їх остаточний варіант. Дала керівник групи підсумовує роботу і записує останнє правило: ці правила мають силу протягом усіх наших занять.

3. Вправа “Що кажуть про мене люди” (10 хв.)

Мета: відпрацювати вміння короткої самопрезентації.

Хід вправи. Керівник групи просить учасників переказати те, що про них говорять близькі та знайомі.

4. Вправа “Я-реальне; Я-ідеальне” (20 хв.)

Мета: сприяти формуванню позитивної самооцінки; продовжити знайомство учасників один з одним.

Хід вправи. Керівник групи пропонує намалювати два малюнки. Кожен учасник показує свої малюнки та інтерпретує їх.

Блок II. Як ми бачимо один одного?

1. Вправа "Упевнені, невпевнені та грубі відповіді" (15 хв.)

Мета: ознайомити учасників з видами відреагуваннями на прохання інших.

Хід вправи. Керівник пропонує учасникам ситуації та просить відповісти так, як відповіла б на них:

груба, підла людина;

невпевнена людина;

упевнена людина.

Ситуації:

ви поспішаєте, а ваш колега по роботі щось попросив зробити;

людина, яку ви осуджуєте, попросила допомогти;

ви вже повторили два рази, але ваш товариш не розчув.

2. Вправа “Футболка з написом” (20 хв.)

Мета: дати можливість учасникам зрозуміти як їх бачать інші.

Хід вправи. Керівник пропонує учасникам розділитися у групи по троє чоловік та обмінятися з партнерами по спілкуванню написами, які б вони “наклеїли” на їхні “футболки”. Написи повинні свідчити щось про людину (думка про неї, ставлення). Виконавши завдання, кожен учасник зачитує написи, які йому дали інші, проводиться коротке обговорення.

Запитання для обговорення:

Чому тобі дали саме такий напис?

Чому ти не згідний з даним тобі написом?

Яким ти себе бачиш?

Який напис дав би собі сам?

3. Вправа “Що Я можу сказати” (20 хв.)

Мета: сприяти формуванню позитивної самооцінки та усвідомленні унікальності кожної людини.

Хід вправи.

Керівник групи просить учасників розповісти:

про свою здатність реагувати (сприятливість);

про свою відповідальність;

про свої міжособистісні стосунки;

про свої розумові здібності;

про свої ділові якості.

4. Вправа “Скажи та відобрази” (15 хв.)

Мета: визначити особливості особистості кожного учасника.

Хід вправи. Керівник групи просить учасників намалювати два малюнка “Я-несподіване” та “Я-уявне” Кожен учасник показує малюнки та інтерпретує їх.

Блок III. Моє ставлення до конфлікту

1. Вступна бесіда (10 хв.)

Керівник пояснює учасникам тренінгу, що наступні частини, які планується провести, присвячені конфлікту та ефективному реагуванню на нього.

2. Мозковий штурм “Конфлікт - це...” (20 хв.)

Керівник групи пропонує учасникам по черзі називати слова, які асоціюються в них зі словом “конфлікт” та записує їх на дошці. Після цього керівник узагальнює їх разом з учасниками. В ході мозкового штурму учасники можуть висловитися щодо позитивного чи негативного наслідків конфліктів.

Інформаційне повідомлення

Конфлікт -- це зіткнення протилежних поглядів, не співпадіння інтересів окремих осіб або групи людей.

До складових конфлікту відносяться: сторони, умови, предмет, дії учасників та результат конфлікту.

Динамічні чинники конфлікту включають в себе виникнення, перебіг конфліктної взаємодії та її вирішення.

Функції конфлікту:

Конструктивна - сприяє стабільності у відносинах між людьми, направлена на самовдосконалення особистості.

Деструктивна -- направлена на руйнування стосунків між людьми.

3. Вправа “Лінія вибору” (40 хв.)

Мета: дізнатися про ставлення учасників до конфлікту.

Хід вправи.

Керівник групи говорить “Уявіть лінію, проведену з одного кута кімнати у протилежний. Якщо вважаєте, що конфлікт - це завжди добре, станьте на цій лінії у лівий куток; якщо на вашу думку, конфлікт - це завжди погано, станьте у правий куток; якщо ж конфлікт - і те й інше, станьте посередині. Виберіть собі місце на лінії, яке покаже ваше ставлення до конфлікту”. Запитай те, хто хоче пояснити, чому він обрав саме це місце на лінії. Потім скажіть: “Зійдіть з лінії, я хочу провести іншу”. Якщо, вважаєте, що вам потрібно вступити в конфлікт, позначте це на лінії праворуч; якщо хочете уникнути конфлікту, позначте ліворуч; якщо вагаєтесь, поставте позначку посередині”.

Вагаюсь Дію Уникаю

Учасника пропонується обґрунтувати їх вибір. Наприкінці вправи говоримо: “Якщо хочете по - іншому реагувати на конфлікт, станьте туди, де ви хотіли б бути”. Дається час на перестановку.

4. Підсумок (10 хв.)

Кожному учаснику по черзі пропонується доповнити фразу: "Я довідався про конфлікт те, що...".

Блок 4. Конфліктний ескалатор

1. Гра-розминка “Емоції по колу” (10 хв.)

Мета: активізувати учасників до роботи в групі.

Хід вправи. Всі учасники сідають у коло, кожен по черзі за допомогою міміки передає якусь емоцію, всі інші один за одним її повторюють. Гра закінчується, коли всі учасники передадуть свої емоції.

Запитання для обговорення:

Чи легко було показувати та передавати власну емоцію?

Чи важко було відтворювати чужі емоції?

Що ви відчували, коли передавали позитивну емоцію?

А що - передаючи негативну?

2. Вправа “Відпусти!” (20 хв.)

Мета: показати вплив різних позицій співрозмовників на процес спілкування.

Хід вправи.

Учасники діляться на пари. Один партнер буде керівником тренінгу, а другий - один із подружжя, який не має бажання йти на цей тренінг. Небажаючому дається 5 хвилин, щоб переконати керівника відпустити його.

Пізніше визначається, хто зміг відпроситися, а хто опинився в ситуації загострення відносин.

Запитання для обговорення:

Чи хтось з учасників відпросився чесним шляхом?

Чи хтось з учасників відпросився за допомогою спроби увійти в довіру керівника семінару?

Чи хтось з учасників відпросився за допомогою обману?

До яких проблем може призвести намагання досягти успіху обманом?

3. Вправа "Конфліктний ескалатор" (45хв)

Мета: познайомити учасником з (етапами) перебігом конфлікту.

Хід вправи.

Керівник групи малює конфліктний ескалатор і пропонує написати на першій сходинці фрази, з яких найчастіше починається конфлікт. Пропонується продовжити діалог, показуючи при цьому, як конфлікт стає більш напруженим і загостреним. Спільне обговорення, пошук шляхи зупинити ескалатор або спрямувати його у зворотному напрямку.

4. Підсумок (10 хв.)

Учасники по колу відповідають на питання:

Що нового дізналися учасники про конфлікт?

Чи завжди вдається вийти з конфлікту, зійти з конфліктного ескалатора?

Яка найкраща ваша риса, що допомагає вийти з конфлікту?

Блок 5. Роль установок у розвитку конфліктів

1. Гра-розминка “Привіт” (15 хв.)

Мета: активізувати роботу групи, показати нашу реакцію на людей з якими встановлені та не встановлені взаємодія.

Усім учасникам пропонується підвестися, обрати собі пару і домовитись, хто буде X, а хто - У. X повинен стати з одного боку кімнати, а У - з другого. Вони мають пройти через кімнату кілька разів. Щоразу, коли партнери зустрічаються, вони вітаються один з одним. Перший раз - як давні знайомі, що тривалий час не бачилися; другий - у ситуації, коли між ними виникла суперечка на професійному рівні; третій - коли обоє не знають одне одного і X поспішає, а У - заблукав і не знає, куди йти. Вправа проводиться швидко. До групи ставиться запитання: "Що, на вашу думку, впливає на встановлення стосунків?"

2. Вправа “Ярлики 1” (30 хв.)

Мета: дати можливість учасникам відчути переживання, які виникають під час спілкування, коли їх змушують діяти відповідно до стереотипів .

Обладнання: набори порізаних картинок за кількістю груп, набори “корон”. На кожній написаний один з поданих виразів:

Усміхайся мені

Будь похмурим.

Корчи мені гримаси.

Ігноруй мене.

Розмовляй зі мною так, ніби мені 5 років.

Підбадьорюй мене.

Кажи, що я нічого не вмію.

Жалій мене.

Хід вправи. Керівник групи об'єднує учасників у групи по 5-7 осіб. Кожному він надіває на голову “корону” таким чином, що той не бачив, що на ній написано (“корони” виготовляють з двох смужок білого паперу, склеєних по боках). Після цього кожній групі дається завдання протягом 15 хв. скласти цілу картинку з розрізаних шматочків, але звертатися під час роботи до учасника своєї групи потрібно так, як написано на його "короні".

Через 15 хв. усі учасники по черзі (не знімаючи “корон”) відповідають на запитання керівника: “Чи сподобалось вам, коли з вами спілкувалися таким чином?”

Після того, як усі висловляться, керівник пропонує учасникам зняти “корони” і вийти з своїх ролей.

3. Вправа “Ярлики 2” (30 хв.)

Мета: дати можливість учасникам відчути переживання, які виникають у людей, на яких чіпляють ярлики.

Хід вправи. Кожному учаснику групи дається аркуш паперу і пропонується написати ті слова чи вирази, якими їх називали колись або називають тепер і які їм не подобаються, викликають гнів, образу. Потім ці аркуші збираються, перемішуються і перемінюються по одному кожному учаснику на груди. Керівник групи по черзі запитує, що вони відчувають при цьому.

4. Підсумок (10 хв.)

Керівник групи задає питання:

Чому ми чіпляємо людям ярлики?

Чи ярлики ускладнюють розв'язання конфліктів?