Професійно-педагогічна комунікація: теорія та методологія

3.4 Джерела професійно-педагогічної комунікації

ППК притаманні власні джерела й засоби інформації, специфічне функціональне навантаження в освітньому просторі та інші характеристики.

Джерелами педагогічної інформації виступають:

- матеріальні об'єкти неживої природи (впливаючи на них різними засобами, пристосовуючи їх до власних потреб, виступаючи по відношенню до цих об'єктів суб'єктом діяльності, людина одержує інформацію);

- представники рослинного та тваринного світу (так, хоча рослина і не здатна повідомити людині про свій стан, проте учитель біології може отримати інформацію про рослину, використовуючи свої знання, досвід, спостереження за нею та впливаючи певним чином на її подальший розвиток);

- штучні засоби збереження й передачі інформації, створені людиною: усне мовлення, друковане слово, живопис, кіно, музика, телебачення, магніто- і фонозаписи, комп'ютерні (електронні) засоби та ін.;

- внутрішня сфера нервової системи людини. Так, Г.С. Васильєв виді-ляє у цьому плані: підсвідомість, що автоматично забезпечує життєдіяльність організму (інстинкти й емоції); свідомість, яка здійснює аналітичну діяльність; надсвідомість, що виражається в уяві, інтуїції, творчості [18, с. 9];

- професійно-педагогічна інформація, яка сприймається в двох розуміннях; у вузькому - як науково-педагогічна (відомості про досягнення педагогічної науки і науково-осмислений педагогічний досвід) і у широкому - як відомості про педагогічні процеси, що здійснюються у відповідних навчальних закладах [17, с.12].

Джерелами інформації для педагога є: засоби масової інформації, сфера вільного спілкування, освіта, навчальний процес і бесіди з викладачами, студентські інформаційні зв'язки [37, с.32]; діагностування; педагогічне прогнозування; атестація педагогічних кадрів тощо [100, с.96-98]; статистичні, фінансові, управлінські документи, звіти, журнали, накази, інструкції тощо; посадові особи - інспектор, методист, лектор, директор, заступник та ін.; організації й установи - відділ освіти, методичний кабінет, бібліотека та ін.; заходи - семінари, наради, конференції, виставки тощо [17, с.24]; законодавчі, керівні, концептуальні документи; навчальна, наукова, методична, популярна та художня література; заклади культури та мистецтва. Важливим сучасним джерелом педагогічної інформації є комп'ютерні мережі Internet.

Якість ППК, як і самого педагогічного процесу, залежить від поліативності джерел інформації, які використовує вчитель.

3.5 Функції професійно-педагогічної комунікації

Щодо функцій професійно-педагогічної комунікації, то результати вивчення наукових робіт досліджуваної проблеми показали наявність різних підходів до вирішення цього питання. Так, найчастіше у вітчизняних наукових джерелах виділяють такі функції комунікації: управлінську, інформативну, емотивну (експресивну) і фатичну (контактоустановчу); у зарубіжних - інформаційну, командну, інструктивну, інтегральну, функцію впливу й переконання.

Не деталізуючи різноманітні підходи, акцентуємо на тому, що значна частина дослідників (В.А. Кан-Калик, Л.О. Савенкова, А.М. Москаленко та ін.) при визначенні функцій комунікації спираються на класифікацію Б.Ф.Ло-мова, а саме: інформаційно-комунікативна (процеси прийому, передачі інформації); регуляторно-комунікативна (взаємне корегування дій у процесі співпраці); афективно-комунікативна (стосується емоційної сфери людини й відповідає потребам у зміні свого емоційного стану) [102, с. 245].

Наша позиція ґрунтується на висновках В.А. Семиченко щодо функцій комунікативної взаємодії: контактна, інформаційна, спонукальна, координаційна, емотивна, функція розуміння, встановлення відносин, організації впливу [98, с.4] та функцій педагогічної діяльності: термінальні, або функції-цілі (навчальна, виховна, розвивальна, соціалізуюча, життєзабезпечення); інструментальні, або функції-засоби (інформативна, ілюстративна, смислоутворювальна, діагностична, диференціювальна, стимулювальна, прогностична, культуровідтворення, психотерапевтична, рекреаційна); операціональні, або функції-прийоми (вимірювання та оцінювання, методична, керівна, коригувальна, системоутворення, ієрархізації і структурування, констатування, формоутворення) [115, с.14-19].

Зважаючи на вищезазначене, викладемо власний погляд щодо функцій ППК, розглядаючи їх у контексті функцій, що покладаються на вчителя в цілому, в кількох проекціях і на різних рівнях. Ми виходимо з того, що реальна педагогічна діяльність - арсенал творчого досвіду комунікації, а професійно-педагогічна комунікація - найскладніший і найвідповідальніший вид педагогічної діяльності, спрямований н навчання, виховання й розвиток особистості. Розуміючи ППК як поліфункціональне явище, ми виділяємо такі основні її функції.

1. Термінальні, або функції-цілі (пов'язані зі стратегічними напрямами педагогічної діяльності, відображають її сутнісні цілі та завдання):

- навчальна. Передбачає оволодіння суб'єктами комунікації комунікативними знаннями, їх постійне оновлення, комунікативну рефлексію для ефективної комунікації у педагогічній діяльності, організації діалогу з найближчим оточенням та жителями планетарного інформаційного суспільства, сприяє їх поглибленню, розширенню, удосконаленню та закріпленню;

- виховна. Забезпечує суб'єктів комунікації теоретичними й практичними надбаннями дослідників проблем комунікації, сприяє формуванню комунікативних, моральних якостей, які забезпечують нормативну поведінку людини, для успішної адаптації до певного соціокультурного, освітнього середовища. Її реалізація передбачає формування ціннісного ставлення, переконань, культури комунікації з оточенням;

- розвивальна. Створює унікальні можливості для розвитку комунікативних, особистісних якостей суб'єктів комунікації, оволодіння етичними нормами і правилами поведінки, розкриття морального змісту вчиненого, опанування оціночних і самооціночних критеріїв, збагачення їх комунікативного досвіду; допомагає поступовому і послідовному переходу на якісно нові рівні культури педагогічної комунікації;

- життєзабезпечення. Створює реальні умови для особистісної самореалізації, задоволення інформативних та комунікативних потреб суб'єктів комунікації через: збагачення культури вербальної та невербальної комунікації; розширення комунікації; можливості необмеженого доступу до будь-якої інформації, яка постійно оновлюється; використання інформаційних та комунікативних ресурсів комп'ютерних технологій;

- соціалізації. Передбачає підготовку до встановлення взаємних стосунків із суб'єктом комунікації, колективом, реальним соціальним середовищем через: оволодіння правилами вербальної та невербальної поведінки в стандартизованих комунікативних ситуаціях; вибір найдоцільніших засобів комунікації для досягнення мети у конкретній комунікативній ситуації; відкритість і довіру між партнерами; усвідомлення й подолання бар'єрів комунікації, зокрема тих, що пов'язані з гендерною ідентичністю; вибір оптимального стилю спілкування й керівництва колективом; запобігання й подолання перешкод у взаєморозумінні; врегулювання конфліктних ситуацій; усвідомлення власного місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків. Комунікація через встановлену професійну роль, яку виконує педагог, програмує в нього певний шаблон соціальної, професійно спрямованої поведінки (вчитель і учень). Варіювання рольової професійної позиції сприяє як різнобічним проявам особистості вчителя - „скиданню масок”, так і можливості увійти в роль іншого, полегшуючи процес сприйняття людини людиною.

2. Тактичні, або функції-засоби (сприяють успішній реалізації стратегій, охоплюють низку функціональних завдань. Кожна з наведених функцій-інструменталій обслуговує всю сукупність стратегічних функцій):

- інформативна. Забезпечує повноцінний обмін повідомленнями, тобто прийом, передачу інформації (про нові знання і властивості, ознаки довкілля, технології і норми здійснення конкретного виду комунікативної діяльності, моделі, стратегії, технології комунікативної поведінки, засоби педагогічної комунікації та ін.), сприйняття, осмислення змісту у відповідь на запит; вибір адекватних вербальних та невербальних засобів для передачі змісту інформації; формування в суб'єктів комунікації особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до інформації; розуміння внутрішнього стану партнера з педагогічної комунікації; цілісний аналіз процесу педагогічної комунікації на основі сформованої системи знань, вивчення, усвідомлення й аналізу своїх комунікативних здібностей, умінь. Має вихід на всі стратегічні напрями, забезпечуючи їх виконання та дієвість;

- експресивна. Надає можливість доступно, цікаво, емоційно-виразно й яскраво передавати інформацію, формувати відповідні комунікативні уміння й навички; викликає у партнера необхідні емоційні стани („обмін емоціями”). „Сила впливу вчителя настільки велика, що його погляди та ідеї, підсилені емоціями і переживаннями, можуть заповнити свідомість учня, позбавити його здатності до тверезого обмірковування, виховати фанатика” [115, с.24];

- смислоутворювальна. Сприяє привнесенню сенсу в усі питання теорії, технології, тактики ППК; розкриттю загальнолюдських, загальнокультурних смислів та професійної й індивідуальної значущості тих чи інших комунікативних дій;

- діагностична. Забезпечує ефективність ППК, яка залежить від ступеня опанування суб'єктами комунікації (зокрема вчителем) інформації про стан, рівень знань, вихованості, розвитку партнера з комунікації, ступінь його інформаційної озброєності та готовності до обміну інформацією. Передбачає постійний зворотний зв'язок, який дозволяє „зчитувати” й аналізувати відповідну інформацію, характеризувати емоційно-вольові стани через зовнішні їх прояви, бачити протиріччя між невербальним виразом та його психологічним змістом, робити певні висновки;

- індивідуалізаційна. Передбачає наявність єдиних стандартів і правил роботи з інформацією, задовольняє індивідуальні особливості попиту на інформацію залежно від здібностей, інтересів, бажань, потенційних можливостей суб'єктів комунікації шляхом використання розмаїття джерел, штучних засобів збереження й передачі інформації, різноманітність її форм;

- спонукальна. Передбачає пошук шляхів переведення партнера з комунікації у позицію суб'єкта, спонукає його до активності, спрямовує на виконання певних комунікативних дій, самореалізацію через вербальні, невербальні засоби комунікації, використання телекомунікаційних технологій для передачі та прийому інформації;

- прогностична. Передбачає можливі комунікативні бар'єри під час взаємообміну інформацією, зміни, що відбуваються з суб'єктом комунікації, виявляє та аналізує їх тенденції, екстраполює отримані результати на моделювання наступного процесу комунікації: планування змісту, вибір засобів, технологій комунікації, виходячи зі змісту й цілей взаємодії (навчальної, виховної);

- культурологічна. ППК надає можливість людині не тільки продемонструвати рівень культури усного й писемного мовлення, невербальних проявів, знання норм етикету (сетікету - мережного етикету), але й брати за взірець, наслідувати ті особливості поведінки, вимови партнера з комунікації, які стали особистісно значущі;

- психотерапевтична. Забезпечує глибоке розуміння змісту, особливостей вербальних, невербальних засобів комунікації, сприяє їх використанню з метою надання психологічної допомоги, попередження конфліктів, нівелювання або компенсування їх негативних впливів. “Слово, - писав В. Сухомлинський, - найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Слово обертається найнесподіванішими вчинками навіть тоді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок - зрада. Буває й навпаки: зрадою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне - приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і зародити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі...” [129].

3. Операціональні, або функції-прийоми (обслуговують кілька функцій-інструменталій, хоча в певних межах можуть бути пов'язані з тією чи іншою стратегією або тактикою):

- вимірювання та оцінювання. Передбачає отримання якісно-кількісних показників, які сприятимуть конкретизації процесу порівняння. Реалізується через пошук, удосконалення інформативних форм і технік вимірювання важливих для педагогічної комунікації показників: рівня сформованості комунікативних умінь, наявності комунікативних здібностей, критеріїв оцінки якості й кількості інформації, каналів її передачі, способів кодування, декодування та прийому інформації та ін. „Власне тут виявляються дві функції: вимірювання як виділення сукупності конкретних еталонів та прийомів визначення необхідних параметрів і оцінювання, тобто висновки на основі здійснених певних узагальнень” [115, с.18];

- методична. Передбачає за наявності „зворотного зв'язку” співвіднесення мети і засобів, технік педагогічної комунікації з її результатами, визначення їх ефективності, відповідності комунікативної діяльності нормативним еталонам, виявлення недоліків у побудові процесу педагогічної комунікації та прогнозування наступного з урахуванням аналізу попереднього; розробку нових стратегій і тактик, прийомів власної комунікативної діяльності та діяльності суб'єкта комунікації;

- управлінська. Сприймається як керівництво комунікативною діяльністю суб'єктів комунікації; управління інформаційними потоками; запобігання труднощів, які виникають через: безпосереднє перетворення інформації при переході із зовнішнього плану у внутрішній план суб'єктів комунікації; перекручування інформації при опосередкованій педагогічній комунікації [71, с.56], що зумовлюють необхідність знання інформаційних потоків („вчитель - учень”; „учень - вчитель”) та суб'єктів педагогічної комунікації, уміння аналізувати взаємодію інформаційних потоків, знаходити причини їх нетотожних переходів, способи корегування та їх використання;

- координаційна. Передбачає, завдяки взаємному орієнтуванню суб'єктів комунікації й узгодженню дій для організації сумісної комунікативної діяльності, внесення змін у власну комунікативну діяльність та у власне процес комунікації, його результати;

- контактна. Виявляється у встановленні контакту як стану обопільної готовності суб'єктів комунікації до безпосереднього або опосередкованого електронними засобами комунікації прийому й передачі повідомлення і змісту взаємозв'язку у формі постійної взаємоорієнтованості; активізації прагнення суб'єктів комунікації до контакту між собою та з ініціатором комунікації; створенні умов для пізнавання особистісних особливостей партнерів з комунікації; організації спільних переживань, формуванні групового „ми”; створенні позитивної, сприятливої атмосфери;

- самоствердження. Сприяє усвідомленню суб'єктом комунікації власного „Я”, відчуттю власної особистісної значимості, формуванню адекватної самооцінки і перспектив особистості, рівня домагань;

- формоутворення. Передбачає відповідне зовнішнє оформлення вербальних висловлювань, невербальних проявів та ін. залежно від виду, типу комунікації, умов її проходження, особистісних якостей суб'єктів комунікації, тобто надання цілям, змісту, завданням, намірам певної форми, в якій вони знаходять своє втілення.

Реалізація зазначених функцій ППК вимагає від учителя високого рівня комунікативної освіченості, наявності відповідних комунікативних умінь, досвіду, особистісних якостей. Орієнтація на поліфункціональність ППК дає змогу вчителю організувати власну комунікацію як цілісний, багатогранний процес, знаходячи у ньому множинний смисл (освітній, виховний, розвивальний та ін.), розуміючи її варіативність (відсутність жорсткої детермінації моделей, тактик, стилів, засобів комунікації), інтегративність (кожен комунікативний акт є проекцією багатьох систем), багаторівневість (необхідність стимулювати активність суб'єкта комунікації, здійснювати самоконтроль й самооцінку комунікативної діяльності, співвідносити власні дії з діями співбесідника, аналізувати, коректувати й прогнозувати подальшу комунікативну діяльність та ін.).

Слід відзначити, що зміст, форми й засоби реалізації тих чи інших функцій можуть варіюватися залежно від фахової спрямованості педагога, типу навчального закладу (загальноосвітня школа, професійний навчальний заклад).

Так, прийоми встановлення контакту (контактна функція) вчителя початкових класів і вчителя-предметника старшої школи має істотно відрізнятися, інакше педагог буде провокувати виникнення міжособистісних конфліктів. Іншого вигляду набуває змістовність, емоційна насиченість вербальних висловлювань та невербальних проявів (функція формоутворення) вчителя математики, літератури, географії. Реалізація соціалізуючої функції у професійному навчальному закладі має враховувати, що „студент - людина з певним досвідом соціальних стосунків, яка переносить у нову соціальну групу досвід, стереотипи, норми, а часто і травми з попередніх соціальних спільнот” [115, с.19], готується стати фахівцем у певній галузі діяльності, значне місце в цьому процесі мають посісти крім життєвонеобхідних і професійно важливі комунікативні й особистісні якості.

Поліфункціональність ППК висуває перед учителем завдання: в кожному акті комунікації знаходити множинний смисл (освітній, виховний, розвивальний); варіативність, мінливість, уникати звичної жорсткої детермінованості комунікативних дій. Вчителі знають, що не завжди можна впевнено прогнозувати успіх комунікації, адже безліч непередбачених обставин можуть внести свої істотні зміни. Учитель має діяти водночас у кількох вимірах: „він безпосередньо спілкується з партнером, спостерігає за собою і своїми діями з позицій їх „професійної відповідності”, утримує під контролем свідомості попередньо визначену мету й оцінює подальшу доцільність її досягнення або необхідність зміни” [115, с.193]. Співвіднесення прогнозованого перебігу подій з фактичним, дозволяє своєчасно внести корективи.

Комунікативна діяльність педагога - це процес постійного пізнання: ситуації, суб'єкта комунікації, себе, соціального оточення, умов здійснення комунікації. Відсутність такого пізнання призводить до роботи наосліп, методом спроб і помилок. Тільки на основі оперативного дослідження, яке здійснює вчитель, можна віднайти адекватні засоби комунікації, забезпечити педагогічно доцільну комунікацію.

3.6 Системний характер професійно-педагогічної комунікації

Реалізація функцій ППК відбувається через різноманітні процеси взаємообміну інформацією (комунікативні акти), кожен з яких можна представити у вигляді моделі, яка обов'язково містить мету - досягнення взаєморозуміння, складається з компонентів: відправник (суб'єкт комунікації - педагог), інформація (повідомлення, закодоване за допомогою символів), канал (засоби комунікації, які можуть бути застосовані як самостійні або у поєднанні один з одним), одержувач (суб'єкт комунікації - учень, студент). Взаємопов'язаними етапами моделі є: зародження ідеї, кодування та вибір каналу, передача, декодування. Інформаційна взаємодія суб'єктів професійно-педагогічної комунікації щодо реалізації її цілей опосередкована впливом інформації у вигляді прямого та зворотного зв'язку, якістю кодування й декодування інформації. Наявність зворотного зв'язку - „інформації (у вербальному або невербальному вигляді), що відсилається відправнику, демонструє ступінь розуміння, довіри до повідомлення, засвоєння й погодження із повідомленням” [80, с.174], змінює комунікативні ролі суб'єктів комунікації. Тобто адресат (учень, студент) стає адресантом (педагогом) і проходить усі етапи процесу обміну інформацією для передачі свого відгуку на початкову інформацію.

Оскільки основними джерелами та приймачами прямої та зворотної інформації у ППК виступають учителі, учні (студенти, освітяни), то потоки зворотної інформації можуть нести дані як про кожного з суб'єктів комунікації (і тут уже суб'єкт виступає як об'єкт зворотного зв'язку), так і про їх взаємодію: ступінь володіння вербальними, невербальними, комп'ютерними засобами, сформованості комунікативних умінь, які прогнозуються цілями ППК; рівень підготовки педагогів до ППК та рівень сформованості їх професійно значущих комунікативних умінь, якостей, досвіду; якість комунікативної діяльності педагогів, рівень їх професійної підготовки до ППК; уміння моделювати процес ППК, враховуючи його складники.

Зворотний зв'язок підвищує шанси на ефективний обмін інформацією, дозволяючи обом сторонам подавити шуми (те, що викривляє смисл), джерела яких варіюють від мовлення (у вербальному або невербальному оформленні) до відмінностей у сприйнятті, через які може змінюватися смисл у процесах кодування й декодування, різниці в організаційному статусі між відправником (педагогом) та одержувачем (студентами, учнями та ін.), які можуть ускладнювати взаємообмін інформацією.

Особливої уваги потребує поняття шуму, якого необхідно уникати. Слід розуміти, що якщо повідомлення не несе корисної інформації, тоді воно несе шум. Інформація може перетворюватися на шум і, навпаки, шум може перетворюватись на інформацію.

Щоразу, коли вчитель намагається вступити у процес комунікації й реалізувати власну мету, він формулює висловлювання і прогнозує його вплив на суб'єкта комунікації, розраховуючи на певну кількість варіантів поведінки. Певною мірою відповідальність за наслідки акту комунікації покладена на нього як відправника інформації, тому що саме від нього залежить вибір засобів, сприятливих у кожному конкретному випадку для досягнення поставлених цілей, бажаних для нього наслідків. Постійно орієнтуючись на реакцію суб'єкта (ів) комунікації, він має можливість продемонструвати й збагатити власну культуру.

Таким чином, в основі здійснення ППК - спільна комунікативна діяльність людей (суб'єкт-суб'єктна взаємодія), опосередкована взаємо-обміном інформацією, у процесі якої кожен суб'єкт комунікації засвоює загальнолюдський досвід, історично сформовані суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, знання й способи комунікативної діяльності; виявляє, розкриває й розвиває власні психічні якості, формуючи себе як особистість і як суб'єкт комунікації. У цьому ракурсі комунікація, як комунікативна діяльність, є найважливіший фактор психічного розвитку людини. Тобто повноцінна ППК - явище багатогранне.

Реалізація ППК (рис. 3.2) можлива за умови:

- наявності спільного для суб'єктів комунікації комунікативного простору - соціально-психологічного середовища, яке чинить вплив на суб'єктів комунікації не тільки інформацією (її змістом, цінністю, новизною), але й засобами комунікації (вербальними, невербальними, інформаційно- комунікаційними), прийнятими у конкретному освітньому середовищі (закладі освіти, студентській групі, класі) правилами спілкування, моральними нормами взаємодії, звичаями, мовленнєвими ритуалами тощо;

- використання єдиної системи кодифікації й декодифікації інформації, тобто знаків, закріплених за ними значень (відображення найсуттєвіших та узагальнених особливостей предметів і явищ) та смислів (суб'єктивний зміст, якого набуває вислів (слово) в конкретному контексті), відомих суб'єктам комунікації. Наявність єдиної знакової системи, сформованості тезаурусу понять дозволяє педагогу й учню правильно орієнтуватися у певній галузі знань, інформації;

- забезпечення розуміння інформації, якою обмінюються учасники процесу комунікації. Розуміння - осмислення конкретної інформації, що передається людині за допомогою слів, знаків, вчинків, дій; здатність людини осмислити, осягнути зміст, смисл, значення будь-якої інформації; відображення тексту на тексті та його переоцінка у новому контексті [58, с.154]. Тобто розуміння: фактичного, безпосереднього змісту окремих слів, фраз, уривків і в цілому вислову; думок, прямо не висловлених у реченнях (розуміння підтексту); явно не визначених мотивів поведінки або окремих учинків людини (співрозмовника) та ін. У кожній комунікативній ситуації механізми розуміння та результати його розрізняються як за своєю суттю, так і за рівнями. Так, значення слова може бути зрозуміле лише в контексті речення як найменшої одиниці мовлення, що висловлює закінчену думку. У той же час смисл окремого речення можна зрозуміти лише в контексті певного уривку тексту (принцип взаємодії частин і цілого);

- оптимального поєднання вербальних та невербальних засобів комунікації у процесі взаємообміну інформацією, що вимагає наявності відповідних комунікативних знань, умінь і навичок, певного комунікативного досвіду;

- попередження й подолання можливих комунікативних бар'єрів (абсолютної чи відносної, суб'єктивно пережитої чи реально наявної перешкоди ефективній комунікації), які мають соціальний чи психологічний характер. Їх поява обумовлена мотиваційно-операційними, індивідуально-психологічними, соціально-психологічними особливостями суб'єктів комунікації, розбіжностями у мові, культурно зумовлених нормах

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Рис. 3.2. Схема професійно-педагогічної комунікації як системи

спілкування, у взаємодії представників різних культур, націй; непорозумінням з боку іншої людини, дефіцитом інформації;

- урахування унікальних індивідуальностей суб'єктів комунікації, наявних у них комунікативних знань, умінь, навичок, досвіду, здібностей.

Вищенаведені роздуми дозволяють тлумачити професійно-педагогічну комунікацію як поліфункціональну систему.

Ідея системного підходу знаходить відображення при дослідженні різних педагогічних процесів. Саме системний підхід є загальновідома методологічна передумова вивчення соціальних явищ, зокрема освітянських. Під системою необхідно розуміти такий комплекс компонентів, взаємодія і взаємовідношення між якими набувають характеру взаємосприяння компонентів з метою досягнення визначеного корисного результату.

Значний інтерес у нас викликали наукові погляди Ю.А.Конаржев-ського, В.С.Пікельної, зокрема сформульовані ними положення теорії систем і системного підходу [53]. Вивчення системи неможливе без вивчення структури, оскільки система і структура - це тандем. Структуру прийнято вважати певним засобом упорядкування системи, ефективність якої безпосередньо залежить від успішного функціонування кожної її підсистеми.

Членування системи - це прийом, який дозволяє більш глибоко розглянути кожен складник будь-якої системи. Головними ознаками системи є: наявність складників, пов'язаних між собою; відносна цілісність системи, хоча одночасно вона може бути підсистемою більшої системи; наявність специфічної мети у будь-якому складнику системи; підпорядкування всіх підсистем (складників) єдиній меті, відповідно до якої функціонує відносно цілісна система.

До першої ознаки науковці відносять наявність частин (елементів), які складають цілісну систему і мають свої особливості [Там же, с.78]. ППК як педагогічна система має свої підсистеми, до яких можна віднести цілі, суб'єкти комунікації, канал (природні та штучні (вербальну, невербальну, комп'ютерну), комунікативні системи, які можуть бути застосовані як самостійні або у поєднанні один з одним), інформацію. Одночасно кожна комунікативна система може бути підсистемою загальної системи суспільної комунікації і одночасно підсистемою професійно-педагогічної комунікації.

Ю.А.Конаржевський підкреслює, що кожний елемент системи (компонент, структурний складник) характеризується „функціональною інтегративністю”, тобто здатністю виявляти властивості у взаємодії з іншими елементами системи. Якщо розглянути засоби комунікації у функціональному плані, то вони рівноправні, хоча й не рівнозначні (різняться за функціональним навантаженням). Функціональна спільність засобів комунікації дозволяє розглядати їх в узагальненому плані, як знаки матеріально-ідеального утворення, які репрезентують реалії навколишньої дійсності, оцінюють та приписують мотивованість та норми професійної комунікації. Проте засоби комунікації мають і суттєві відмінності, розділяючись за своєю природою.

Друга ознака системи полягає у тому, що всі її елементи взаємопов'язані і взаємодіють, створюючи загальну структуру ППК. Залежно від того, наскільки суб'єкти комунікації володіють комунікативними знаннями, системою комунікативних умінь, уміло поєднуючи різні комунікативні системи для безпосереднього та опосередкованого обміну інформацією, мають досвід встановлення різноманітних комунікативних зв'язків, можна говорити про ефективність процесу ППК.

Третьою ознакою, що характеризує ППК як систему, виступає її відносна цілісність. Ця ознака показує, що ціле є значно більше, ніж сума частин, тобто ціле - це єдність всіх підструктур системи, і без розуміння цієї відносної цілісності, частини (елементи) втрачають своє значення. Тобто окремі підсистеми мають певний рівень самовизначеності і можуть виступати, в свою чергу, відносно цілісними системами.

Так, відносно цілісними є вербальні, невербальні комунікативні системи, засоби комп'ютерної комунікації. Саме в цьому випадку кожна підсистема може бути розглянута як складне утворення, яке має свої складові компоненти і виступає як відносно цілісна система.

ППК передбачає рух інформаційних потоків - організований рух інформації, структурованої на підставі змістовно-цільового взаємозв'язку та впорядкованості, спрямованої від джерела до суб'єкта-користувача [37, с.68]. Ми розрізняємо чотири види інформаційних потоків: прямий, коли інформація надходить від суб'єкта комунікації (відправника) до суб'єкта (отримувача); зворотний, коли інформація надходить від суб'єкта (отримувача) до суб'єкта (відправника); інтегральний, коли обмін інформацією відбувається між керівником, педагогічним колективом та колективом учнів і т.д. - організована взаємодія і взаємозв'язок, що породжують інтегровані інформаційні потоки; диференціальний, коли обмін інформацією йде за численними „диференціальними” лініями по вертикалі (керівник - педагог - учень). Збереження цих взаємозв'язків обумовлює динамічну рівновагу ППК як системи. В управлінні процесом ППК потоки інформації можуть бути використані як підстава для аналізу і порівняльних оцінок поточного стану процесу комунікації, джерелом аргументації, фактичних даних, вивчення взаємодії та взаємозв'язків між суб'єктами комунікації.

Своє логічне завершення система отримала з визначенням цілеспрямовуючого фактора, що об'єднує всі складники в єдине ціле та робить систему власне системою. Всі структурні компоненти системи працюють на досягнення взаєморозуміння.

ППК являє собою відкриту систему (взаємодіє із зовнішнім середовищем як у цілому, так і своїми підсистемами). Вхідні канали - це дискретна чи неперервна множина контактів, через які вплив середовища передається системі, вихідні канали - множина контактів, через які система впливає на середовище. Відповідно можна говорити про інформаційний обмін між середовищем та системою [37, с.75].

Потоки, які входять у ППК ззовні, є джерело інформації для її функціонування та розвитку. Вони несуть інформацію про досягнення та факти педагогічної науки, накопичені й відображені в педагогічних, історико-педагогічних, методичних працях; регулюють взаємодію суб'єктів ППК; забезпечують її розвиток на основі взаємодії з досягненнями інших наук; містять інформацію про різноманітні аспекти суспільного життя, педагогічні знахідки, здобутки, нововведення практиків. Усі вхідні зовнішні потоки слугують джерелом створення нової педагогічної інформації, вимагаючи від суб'єктів комунікації постійного власного самопізнання та самовдосконалення, збагачення комунікативних знань, умінь, досвіду.

Вихідні потоки являють собою вироблену в педагогічній системі нову інформацію, тобто продукт, результат діяльності суб'єктів ППК. Вони - це джерело необхідних даних для розв'язання нових педагогічних проблем.

І нарешті, дана система штучна (створена людьми через необхідність обміну інформацією), динамічна (оскільки її процесам характерний розвиток). Ефективність ППК безпосередньо залежить від успішного функціонування кожної її підсистеми, тобто від наявності потреби у взаємообміні інформацією; усвідомлення суб'єктами цінності знання сутності, функцій ППК, особливостей моделювання процесу комунікації, специфіки вербальних, невербальних комунікативних систем, засобів комп'ютерної комунікації; рівня володіння системою комунікативних умінь.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Абрамович С.Д. Мовленнєва комунікація /С.Д.Абрамович, М.Ю.Чікарькова : Підручник - К.: Центр навч. л-ри, 2004. - 472с.

Андреев А.А. Дидактические возможности средств информационных и телекоммуникационных технологий в системе дистанционного обучения // Материалы 12 междунар. конф. "Информационные технологии в образовании" (ИТО-98-99) : Спосіб доступу: (http://ito.edu.ru /1998-99/h/ andreev-t.html).

Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник. - 2-е изд., доп. и перераб. - М.: Изд-во МГУ, 1988. - 432 с.

Аристотель. Риторика. - Минск: Литература, 1998. - 274с.

Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Л.: Світ, 1990. - 232с.

Бадер В.І. До питання про класифікацію принципів навчання зв'язного мовлення //Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук.-метод. зб. /За заг. ред. Г.І.Легенького та В.І.Сипченка. - Слов'янськ: ІЗМН-СДПІ, 1999. - Вип. 5. - С.97-100.

Басаєв Б.Ф. Психологія внутрішнього мовлення. - К.: Рад. шк., 1967. - 256с.

Бахтин М.М. Проблемы творчества Достоевского. - М.: Алконост, 1994. - 174с.

Богуш А. Дошкільна лінгводидактика: теорія і практика. - Запоріжжя: Просвіта, 2000. - 216с.

Бодалев А.А. Личность и общение. - М.: Междунар. пед. акад., 1995. - 328 с.

Бориснев С.В. Социология коммуникации: Учеб. пособ. для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 270с.

Броннікова С.М. Формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. - Луганськ. - 2002. - 206с.

Брудный А.А. О проблеме коммуникации // Методологические проблемы социальной психологи. - М., 1975. - С. 37-45.

Будагов Р.А. Человек и его язык. - М.: Изд-во МГУ, 1976. - 429 с.

Буряк В.Д. Комунікативно-концептуальна специфіка інформаційно-художньої свідомості //Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Історія і філософія науки і техніки. - 2000. - Вип.7. - С.95-103.

Бутенко Н.Ю. Комунікативні процеси у навчанні: Підручник. - К.: КНЕУ, 2004. - 383с.

Васильєв В.В. Информационное обеспечение управления общеобра-зовательной школой. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. - 139с.

Васильєв Г.С. Проблемы коммуникативных способностей членов первич-ных учебно-воспитательных коллективов: Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.05. - М., 1997. - 21с.

Введенская Л.А. Культура и искусство речи / Л.А.Введенская, Л.Г.Павлова. - Ростов н/Д: Феникс, 1998. - 576 с.

Величко Л.Ф. Методический аспект паралингвистических характеристик устной иноязычной речи: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.02. - Д., 1982. - 176 с.

Верещагин Е.М. Язык и культура: Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного /Е.М.Верещагин, В.Т.Костомаров :Метод. руководство. - 4-е изд., перераб. и доп.- М.: Рус. язык, 1990. -246с.

Витгенштейн Л. Философские работы : Пер. с нем. /Сост. и примеч. М.С.Козловой. - М.: Гнозис, 1994. - Ч.1. - 612с.

Винер Н. Кибернетика или управление и связь в животном и машине. - М.: Наука, 1958. - 268 с.

Винниченко В.К. Заповіт борцям за визволення. - К.: Думка, 1991. - 146 с.

Вишняков В.М. Комунікаційні технології в соціальному захисті // Грані. - №1(9) січ.-лют. - 2000. - С.52-57.

Володько В.М. Педагогічна система навчання: теорія, практика, перспективи. Посіб. для викл, аспірант. та студ. вищ. навч. закл. освіти - К.: Пед. преса, 2000. - 148с.

Всемирная энциклопедия: Философия /Глав. науч. ред. и сост. А.А.Грицанов. - М.: АСТ; Мн.: Харвест, Современ. литератор, 2002. - 1312 с.

Выготский Л.С. Проблема обучения и умственного развития в школьном возрасте // Избранные психологические исследования. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1956. - 519 с.

Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Наука, 1987. - 424с.

Выготский Л.С. Мышление и речь. Психологические исследования. - М.: Лабиринт, 1996. - 416с.

Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6-ти т. - М.: Педагогика, 1983. - Т.2. - 504с.

Головінський І. Педагогічна психологія. - К.: Аконіт, 2003. - 287 с.

Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

Горелов И.Н. Основы психолингвистики: Учеб. пособие /И.Н.Горелов, К.Ф.Седов. - М.: Лабиринт, 1998. - 256 с.

Громкова М.Т. Психология и педагогика профессиональной деятельности: Учеб. пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 415с. - (Серия «Педагогическая школа. ХХ1 век».).

Гумбольдт Вильгельм. Язык и философия культуры. - М.: Прогресс, 1985. - 451с.

Гуменюк В.В. Інформаційне забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. - К., 2001. - 220 с.

Данильчук Е.В. Методологические предпосылки и сущностные характеристики информационной культуры педагога //Педагогика. - 2003. - №1. - С.65-73.

Дарвин Ч. О выражении ощущений у человека и животных /Под ред. проф. А. Ковалевского. - С.Пб.: Тип. Ф.С. Сущинского, 1872. - 335 с.

Дафт Р.Л. Менеджмент. - С.Пб.: Питер, 2000. - 832с.

Джеймс Лалл. Медіа, комунікації, культура. Глобальний підхід: Пер. з англ. - К.: К.І.С., 2002. - 264 с.

Должникова С.А. Дидактические условия обучения невербальным средствам общения на уроке иностранного языка в начальной школе: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. - Л., 2000. - 214с.

Дорошенко С.І. Основи культури і техніки усного мовлення. - Х.: ОВС, 2002. - 245 с.

Ермолаева Е.А. Психосемиотический анализ жестикуляции как знакового средства общения: Дис.... канд. психол. наук: 13.00.01. - М., 1984. - 231с.

Жинкин Н.И. О кодовых переходах во внутренней речи //Вопр. языкознания. - 1964. - №6. - С.45-67.

Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація / В.Іванишин, Я.Радевич-Винницький. - Дрогобич: Видав. фірма „Відродження”, 1994. - 218с.

Иванов Вяч. Вс. Очерки по предыстории и истории семиотики //Избр. тр. по семиотике и истории культуры: В 3т. - М., 1998. -Т.1. - С.35-165.

Ильин И.А. О связанности людей в добре и зле //Психол. журн. - 1993. - №2. - С.131-135.

Каган М.С. Мир общения: Проблемы межсубъектных отношений. - М.: Политиздат, 1988. - 319 с.

Каларащук В.И. Обучающие программы. - М.: Солон-Р, 2001. - 528с.

Климов Е.А. Образ мира в разнотипных профессиях. - М.: Наука, 1995. - 248 с.

Колшанский Г.В. Проблемы логического анализа структуры языка: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук. - М., 1964. - 44 с.

Конаржевский Ю.А. Что нужно знать директору о системах и системном подходе. - Челябинск: ЧГПИ, 1986. - 136с.

Кочетова В.А. Дидактическое речевое общение как средство развития коммуникативных умений будущего учителя: Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.02. - Оренбург, 2000. - 21с.

Кравець В. Історія класичної та зарубіжної педагогіки та шкільництва. Навч. посіб. для студ. пед. навч. закл. - Т.: ТДПУ, 1996. - 436с.

Кравченко С.А. Социология: парадигмы через призму социологического воображения: Учеб. для вузов. - 2-е изд. перераб. и доп. - М.: Экзамен, 2004. - 624с.

Красильникова Е.В. Жест и структура высказывания в разговорной речи // Русская разговорная речь / Oтв. ред. Е.А. Земская; АН СССР, ИРЯ. - М.: Наука, 1973. - С. 214-235.

Крымский С.Б. Характеристики понимания //Логический анализ естественного языка. - Вильнюс: МОКСЛАС, 1982. - С.170-175.

Кули Ч. Социальная самость //Американская социологическая мысль: Тексты. - М.: Изд-во МГУ, 1994. - С.320-326.

Кулюткин Ю.Н. Ценностные ориентиры и когнитивные структуры в деятельности учителя / Ю.Н.Кулюткин, В.П.Бездухов. - Самара: Изд-во СамГПУ, 2002. - 400с.

Лабунская В.А. Невербальное поведение (социально-перцептивный подход). - Ростов-н/Д.: Изд-во Ростов. ун-та, 1986. -136с.

Лабунская В.А. Проблема обучения кодированию-интерпретации невербального поведения //Психол. журн. - 1997. - Т.18, №5. - С.85-93.

Леви-Стросс К. Структурная антропология. - М.: Наука, 1985. - 536с.

Левицький В. Психологічна методика управління педагогічною комунікацією //Освіта і управління. - 1997. - Т.5. - С.99-102.

Лейбин В.М. Фрейд, психоанализ и современная западная философия. - М.: Политиздат, 1990. - 397с.

Леонтьев А.А. Педагогическое общение. - М.: Знание, 1979. - 47с.

Леонтьев А.А. Психологическая проблемати массовой коммуникации. - М.: Знание, 1974. - 236с.

Леонтьев А.А. Психология общения. - 2-е изд-, испр. и доп., - М: Смысл, 1997. - 365 с.

Лепская Н.И. Онтогенез речевой коммуникации: Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. - М, 1989. - 17с.

Лингвистический энциклопедический словарь /Гл. ред. В.Н.Ярцева. - М.: Сов. энцикл., 1990. - 685с.

Локарєва Г.В. Педагогічне спілкування: Наук.-метод. посіб. /Г.В.Локарєва, Л.І.Міщик, О.О.Почерніна. - З.: ЗДУ, 2000. - 154с.

Локк Дж. Собр. соч. В 3-х т. /Пер. с англ. Ред. и автор. прим. И.С.Нарский, А.Л.Субботин. - М.: Мысль, 1985. - Т.1. - 622с.

Ломоносов М. В. Избранные философские произведения. - М.: Госполитиздат, 1950. - 486с.

Ломоносов М.В. Российская грамматика // Полн. собр. соч. - М.: АН СССР, 1952. - Т.7. - 996с.

Лотман Ю.М. Текст и структура аудитории // Даугава. - 1988. - №1. - С. 13-36.

Лурия А.Р. Язык и сознание. - М.: Изд-во МГУ, 1979. - 309 с.

Львов М.Р. Язык и речь //Начальная шк. - 2000. - №1. - С.83-88.

Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2000. - 384с.

Материалисты Древней Греции /Уклад. П.С.Гуревич. - М.: Госполит-издат, 1955. - 213с.

Мескон М.Х. Основы менеджмента /М.Х.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоури: Пер. с англ. - М.: Дело, 1992. - 702с.

Мид Дж. От жеста к символу //Американская социологическая мисль: Тексты. - М.: Изд-во МГУ, 1994. - С.215-224.

Миккин Х.Х. Невербальне коммуникации в диадах //Тр. по психологии. - Ростов н/Д.: Ростов. гос. ун-т, 1986. - Вып. 335, №3. - С.110-127.

Молоканов М.В. Двухмерное пространство моделей коммуникативного взаимодействия //Вопр. психологии. - 1995. - №5. - С.51-61.

Морзе Н.В. Система методичної підготовки майбутніх учителів інформатики в педагогічних університетах: Дис... д-ра пед. наук: 13.00.02. - К., 2003. - 596с.

Мурашов А.А. Культура речи учителя. - М.: Москов. психол.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2002. - 432с.

Мусатов С.А. Педагогічна комунікація: Психологічні витоки та особливості //Освіта і управління. - 1999. - Т.3, №3. - С.47-52.

Носенко Е.Л. Методологічні аспекти забезпечення запам'ятовування інформації при розробці дистанційних навчальних курсів /Е.Л.Носенко, С.В.Чернишенко :Метод. посіб. -- Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2003. - 88с.

Носенко Е.Л. Емоційний інтелект: концептуалізація феномену, основні функції /Е.Л.Носенко, Н.В.Коврига : Монографія. - К.: Вища шк., 2003. - 126с.

Павленко О.О. Теорія і практика навчання ділової комунікації: Моно-графія. - Д.: АМСУ, 2003. - 261с.

Пасинок В.Г. Теоретичні основи формування професійних мовленнєвих умінь у майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей: Дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.04. - Х., 2002. - 450с.

Педагогічний словник /За ред. М.Д.Ярмаченка. - К.: Пед. думка, 2001. - 516с.

Петрова Е.А. Жесты в педагогическом процессе: Учеб. пособ. - М.: Моск. гор пед. о-во, 1998. - 222с.

Пиз А. Язык телодвижений. Как читать мысли других людей по их жестам. - Нижний Новгород: АН кыо, 1992. - 262 с.

Пискунов А. И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики: Учеб. пособ. для студ. пед. ин-тов /Сост. и авт. вводных статей А.И.Пискунов. - 2-е изд. - М.: Просвещение, 1981. - 528 с.

Платон Горгий. Собрание сочинений: В 4 т. - М.: Мысль, 1990. - Т.1. - 625с.

Платон. Диалоги :Пер. с древнегреч.; Сост., ред. й авт. вступит. статьи А.Ф.Лосев; Авт. примеч. А.А.Тахо-Годи. - М.: Мысль, 1986. - 607с.

Потебня А.А. Из лекций по теории словесности. - М.: Учпедгиз, 1936. -126 с.

Потебня А.А. Мысль и язык: Сб. тр. - М.: Лабиринт, 1999. - 469с.

Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. - М.: Реал-бук, К.: Ваклер. - 2001. - 656с.

Протасова Н.Г. Післядипломна освіта педагогів: зміст, структура, тенденції розвитку. - К.: ДАККО, 1998. - 176с.

Психология и этика делового общения: Учеб. для вузов /В.Ю.Дорошенко, Л.И.Зотова, В.Н.Лавриненко и др. /Под. ред. В.Н.Лавриненко. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. - 279с.

Психология. Словарь /Под ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. -2-е изд., испр. и доп. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.

Робер М.А. Психология индивида и группы /М.А.Робер, Ф.Тильман. -М.: Прогресс, 1988. - 211с.

Романов А.Н. Технология дистанционного обучения в системе заочного экономического образования /А.Н.Романов, В.С.Торопцов, Д.Б.Григорович. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 303 с.

Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. - М.: Педагогика, 1989. - Т.1. - 488с.

Руссо Ж.-Ж. Избранные произведения: В 3т. - М.: Госполитиздат, 1961. - Т.1. - 592с.

Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движение: Сокр. пер. с нем. - М.: АО «Интерэксперт», 1996. - 280с.

Русецкий В.Ф. “...Как слово наше отзовется” (Alma oratio) // Химия в шк. - 1998. - № 3. - С. 1-2.

Русецкий В.Ф. Как подготовить выступление //Там же. - 2000. - № 5. - С. 20-22.

Ручка А.О. Курс історії теоретичної соціології /А.О.Ручка, В.В.Танчер: Навч. посіб. для вузів. - К.: Наук. думка, 1995. - 223с.

Савенкова Л.О. Теоретико-методичні основи підготовки майбутніх педагогів до професійного спілкування: Дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01. - К., 1998. - 413с.

Сагач Г.М. Мистецтво ділової комунікації. - К.: ІСДО, 1995. - 179 с.

Сагач Г.М. Риторика: Навч. посіб. для студ. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Видавн. дім „Ін Юре”, 2000. - 568с.

Сапунов Б.М. Философские проблемы массовой информации и телерадиокоммуникации. - М.: Реал-бук, 1998. - 134с.

Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2004. - 335с.

Сергеев А.Н. Развитие личностной свободы старшеклассников в условиях компьютерного обучения: Дис. ... канд. пед. наук:13.00.01. - Волгоград, 2002. - 191с.

Синиця І.О. Психологія усного мовлення. - К.: Рад. шк., 1974. - 207с.

Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії. - К.: Либідь, 1996. - 176с.

Словник іншомовних слів / Уклад.: Л.О.Пустовіт та ін. - К.: Довіра, 2000. - 1326с.

Словник іншомовних слів /Уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. - К.: Наук. думка, 2000. - 680 с.

Сметанина Н.П. Использование невербальных средств общения при обучении лексике русского языка как неродного: Дис.... канд. пед. наук. -Н.Новгород, 1994. - 205 с.

Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации: Учеб. пособ. - С.Пб.: Изд-во Михайлова В.А., 2002. - 461с.

Соколов Е.М. Педагогика диалога в Скандинавских странах //Сов. педагогика. - 1990. - №1. - С.137-141.

Сорокин П.А. Система социологии //Социальная аналитика. - 1920. - Т.1. - 214с.

Сосюр Ф. Труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1977. - 696с.

Сперанский М.М. Русская устная словесность. Введение в историю устной русской словесности. Устная поэзия повествовательного характера: Пособие к лекциям на высш. женск. курсах в Москве. - М.: Учпедгиз, 1917. - 474с.

Социальная психология: история, теория. Эмпирические исследования /Под ред. Е.С.Кузьмина, В.Е.Семенова. - Л.: ЛГУ, 1979. - 229с.

Столяревская А.Л. Формирование информационной культуры студентов педагогических вузов при изучении курса информатики: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. - Х., 1998. - 172с.

Сухомлинський В.О. Народження громадянина //Вибр. тв.: В 5 т. К.: Рад. шк., 1977. - Т. 3. - С. 283-582.

Табаков Ю.Я. Пути и средства оптимизации внутришкольного управления: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. - К.: КГПІ. - 1982. - 17с.

Учителю о педагогической технике /Под ред. Л.И.Рувинского. - М.: Педагогика, 1987. - 235с.

Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Спроба педагогiчної антропологiї // Вибр. тв.: В 2 т.- К.: Рад. шк., 1983. - Т.1. - С. 192-472.

Федорова Н.В. Невербальные средства общения в деятельности учителя: Дис.... канд. пед. наук: 13.00.01. - М., 1995. - 245 с.

Філософія: Світ людини: Курс лекцій /Уклад.: В.Г.Табачковський та ін. - К.: Либідь, 2004. - 432с.

Філософський словник / За ред. В.І.Шинкарука. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. - 800 с.

Формановская Н.И. Речевой этикет и культура общения. - М.: Высш. шк., 1989. - 159 с.

Фотев Г. Герберт Блумер: символический интеракционализм. //Современная американская социология /Под ред. В.И.Добренькова. - М.: Изд-во МГУ, 1994. - С.116-220.

Фрейджер Р. Личность: теории, эксперименты, упражнения. /Р.Фрейджер, Д.Фейдимен. - С.Пб.: Пройм-еврознак, 2001. - 864с.

Фрумкина Р.М. Психолингвистика: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Изд. центр „Академия”, 2001. - 320с.

Хабермас Ю. Отношения между системой и жизненным миром в условиях позднего капитализма //Теоретическая социология: Антология: В 2ч. - М.: Кн. дом „Університет”, 2002. - Ч.2. - С.76-81.

Хайдеггер М. Время и бытие. Статьи и выступления: Пер. с нем. - М.: Республика, 1993. - 447 с.

Цимбалюк І.М. Підвищення професійної кваліфікації: психологія педагогічної праці: Навч.-метод. посіб. - 2-ге вид. - К.: ВД „Професіонал”, 2004. - 150с.

Чусавитина Г.Н. Педагогические условия подготовки будущих учителей к использованию электронно-коммуникативных средств в учебно-воспитательном процессе: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01. - Челябинск, 1995. - 211с.

Шеннон К. Математическая теория связи. М.: Наука, 1948. - 426с.

Ширшов В.Д. Педагогическая коммуникация: Дис. … д-ра пед. наук: 13.00.01. - Екатеринбург, 1994. - 262с.

Щерба Л.В.Языковая система и речевая деятельность. - Л.: Наука, 1974. - 428с.

Щерба Л.В. Литературный язык и пути его развития применительно к русскому языку //Основы культуры речи: Хрестоматия /Сост. Л.И. Скворцов. - М.: Высш. шк., 1984. - С. 204 - 212.

Юсупова М.Ф. Застосування нових інформаційних технологій у графічній підготовці студентів вищих навчальних закладів: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.02. - О., 2002. - 245с.

Barker L.L. Communication. - Englewood Cliffs: Prentice Hall, 1984. - P.5.

Gardner H. The Intelligeces, in Gardner's Words // Educational Leadership. - 1997. - Sept. - 55. 1. - P.12.

Gardner H. Frames of mind: the theory of multiple intelligences. New York: Basic Books, 1983. - P.132.

Goleman D. Emotional Intelligence. - New York: Banta book, 1995. - 352p.

Habermas J. The Theory of Communicative Action. Vol. 1. - Reason and Rationalization of Society. - Boston: Beacon Press, 1984. - 136 p.

Holsti O.R. Theories of crisis decision making // International conflict and conflict management. - Ontario, 1984. - 146 p.

Homans G.C. Social Behavior: Its Elementary Forms. - Rev. ed. - New York: Harcourt Brace Jovanovich, 1974. - 78 p.