Основи психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОЗ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

КАФЕДРА ПСИХІАТРІЇ, ПСИХОЛОГІЇ ТА СЕКСОЛОГІЇ

ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ. ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ПО ПРОВЕДЕННЮ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

МЕДИЧНОГО ТА СТОМАТОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТІВ

ЛЬВІВ - 2014



Методичні вказівки підготували:

д.мед.н., доцент Білобривка Р.І.

к.м.н., доцент Панас А.Р.

к.м.н., доцент Кулик Б.В.

к.м.н., доцент Рахман Л.В.

к.м.н., асистент Плевачук О. Ю.

асистент Цьона А.Р.

асистент Закаль К.Ю.

асистент Шпильовий Я.В.

Методичні рекомендації до практичних занять для студентів медичного та стоматологічного факультетів з основ психології, основ педагогіки, підготовлені за чинними навчальними планами (2011 р.)

Відповідальний за випуск: проректор з навчальної роботи Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького д.мед.н. професор М.Р. Гжегоцький

Рецензенти:

Зав. кафедри психіатрії та психотерапії ФПДО ЛНМУ, д.мед.н., професор Фільц О.О.

Зав. кафедри неврології ЛНМУ, д.мед.н., професор Пшик С.С.



Тематичний план лекцій з дисципліни

1. Психологія як наука, її предмет, завдання та методи

2. Характеристика основних властивостей уваги, відчуттів та сприймання

3. Поняття і характеристика пам`яті, мислення та уяви

4. Характеристика емоційно-вольової сфери особистості

5. Поняття про особистість. Особистість та діяльність

6. Індивідуально-типологічні властивості особистості

7. Загальна характеристика основних категорій педагогіки

8. Дидактика. Процес навчання. Зміст освіти. Суть процесу виховання. Виховання лікаря

Список рекомендованої літератури

виховання лікар емоційний психологія



Основи психології. Основи педагогіки

Змістовий модуль 1.

Основи психології.

Конкретні цілі:

Засвоїти визначення психології як науки, основні етапи її розвитку.

Аналізувати галузі психології та її зв'язки з іншими науками

Класифікувати методи науково-психологічного дослідження.

Вирізняти функції психіки та форми її прояву.

Пояснювати виникнення, історичний розвиток та структуру свідомості.

Аналізувати психологічну структуру особистості.

Розкрити роль і місце діяльності та спілкування в професійній діяльності лікаря.

Вирізняти соціальні групи та інтерпретувати міжособистісні стосунки в них.

Узагальнити причини виникнення конфліктів та визначити стилі поведінки в конфліктній ситуації.

Пояснювати специфіку пізнавальних та емоційно-вольових процесів та обґрунтування їх значення в професійній діяльності лікаря.

Аналізувати особливості розвитку психічних пізнавальних процесів, формування емоційно-вольової сфери особистості та її індивідуально - типологічних відмінностей.

Визначити індивідуально-психологічні відмінності особистості за їхніми проявами у діяльності та спілкуванні.



1. Психологія як наука, її предмет, завдання та методи

МЕТА: Поняття про психологію, її предмет та основні завдання. Історія розвитку психології: основні етапи. Основні тенденції розвитку сучасної психології. Поняття про психіку та її функції. Основні форми прояву психіки, їх взаємозв'язок. Виникнення та розвиток психіки. Рефлекторна природа психіки. Структура сучасної психології. Характеристика основних галузей психологічних знань. Медична психологія. Зв'язок психології з іншими науками. Психологія та педагогіка. Значення психологічних знань в практичній діяльності лікаря.

Загальне поняття про методи психологічний досліджень. Головні вимоги до методів психології. Класифікація методів психології. Характеристика основних методів: спостереження, самоспостереження, експеримент. Характеристика додаткових методів: тест, опитування, бесіда, анкетування, аналіз продуктів діяльності.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ :

1. Вступне слово викладача (предмет і завдання психології).

2. Опитування та перевірка теоретичних знань та практичних навичок.

3. Ознайомлення з організацією психологічної допомоги в Україні та за кордоном.

4. Ознайомлення з методиками опитування, анкетування, спостереження, кількісного аналізу і обробки фактичного матеріалу.

Короткий зміст теми.

Найперше, традиційне, найбільш адекватне назві і, зрештою, найпростіше визначення психології формулюється так: Психологія -- це вчення про душу. У перекладі з давньогрецької: «psyche» -- це душа, «logos» -- слово, пізнання, наука.

Психологія - це наука, що вивчає процеси активного відображення людиною об'єктивної реальності у формі відчуттів, сприймання, мислення, почуттів та інших процесів і явищ психіки. Об'єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини - психіка. Предметом - факти психічного життя, механізми і закономірності психіки та формування психологічних особливостей її особистості як свідомого суб'єкта діяльності й активного діяча соціально-історичного розвитку суспільства.

Психіка - це суб'єктивне відображення об'єктивного світу(так як зовнішні впливи завжди і обов'язково переломлюються через знання, досвід суб'єкта, його вікові та індивідуальні особливості, психічний стан), регулятор поведінки і діяльності людини.

Психічні явища - це своєрідні суб'єктивні переживання, суб'єктивні образи, що відображаються у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини у всій його повноті й різноманітності. Загально прийнято виділяти такі групи психічних явищ: психічні процеси, психічні властивості та психічні стани.

Психічні процеси можна поділити на пізнавальні (спрямовані на пізнання людиною оточуючого світу) - відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, мова, уява та емоційно-вольові - емоції та почуття (виражають ставлення до того що людина пізнає і робить); вольові

(забезпечують активний вплив на оточуючий світ і виступають регулятором поведінки).

Психічними властивостями особистості називають найбільш суттєві та стійкі психічні особливості людини (спрямованість, темперамент, характер, здібності). Психічні стани це особлива характеристика психічної діяльності людини за деякий період часу. Психічні стани викликаються зовнішньою ситуацією, самопочуттям людини та інш. Та впливають на її поведінку упродовж усього періоду. Вони характеризують тимчасову динаміку психічної діяльності, яка істотно впливає на поведінку особистості.

Всі психічні явища існують не ізольовано одне від одного, а взаємно пов'язані і впливають одне на одного. Цей зв'язок не носить характеру простої суми, а є єдиною, цілісною психічною діяльністю.

Етапи історичного розвитку психології

ДОНАУКОВИЙ ПЕРІОД
Міфологічний етап	Фетишизм - культ неживих предметів - фетишів, які наділяються надприродними властивостями. Анімізм - світогляд первісної людини, згідно з яким душа існує в усіх природних тілах і явищах. Фаталізм - усвідомлення власної безпорадності. Магія - сукупність ритуалів, спрямованих на отримання бажаного результату. Тотемізм - уявлення про певну рослину чи тварину як праматір людського роду.
Філософський етап	Демокріт стверджував, що душа є різновидом речовин, які утворюються з атомів вогню та підпорядковуються загальним законам. Це мікрокосмос, що складається з тих самих елементів -атомів, що й макрокосмос, але вони тонші, невидимі. Платон, засновник філософського ідеалізму, увів в обіг поняття про складові душі - розум, мужність, пристрасть, які розташовані в різних частинах тіла. Він вважав, що матеріальне і духовне, тілесне та психічне є двома самостійними та антагоністичними началами. Аристотель стверджував, що душа не може існувати без тіла, проте вона не вичерпується ним. Вона є формою і способом організації тіла.
Розвиток психології у ХУІІ-ХУШ ст.	Декарт увів у науковий обіг поняття рефлексу як закономірної відповіді організму на зовнішній подразник. Людина мислиться і як машина, і як одухотворена істота. Утверджується дуалізм душі і тіла - їх рівноправне і паралельне існування. Спіноза вважав, що свідомість - таке ж реальне явище, як і матерія. Він був радикальним представником детермінізму, тобто вчення про об'єктивний закономірний взаємозв'язок та взаємозумовленість речей, процесів і явищ реального світу. Лейбніц вперше висунув поняття несвідомої психіки. Джон Локк фундатором емпіричної (дослідної) психології.
НАУКОВИЙ ПЕРІОД
Рефлекторне вчення І. М. Сєченова	У праці "Рефлекси головного мозку"І.М. Сєченов розглядає психічні процеси як конкретний механізм взаємодії організму з навколишнім середовищем. Психічні явища - це відповіді мозку на зовнішні та внутрішні подразники.
Вчення про вищу нервову діяльність І. П. Павлова	І. П. Павлов розкрив принципи роботи головного мозку людини і тварини, експериментально обґрунтував та розробив вчення про дві сигнальні системи. Слово як "сигнал сигналів" надає людині принципово нові можливості у розвитку й функціонуванні психіки, що стає регулятором такої поведінки й діяльності, якої немає у тварин.
Структуральний підхід В. Вундта, Е. Тітченера	В. Вундт заснував у 1879 р. першу у світі експериментальну лабораторію в Лейпцизькому університеті. Предметом психології вважав безпосередній досвід суб'єкта, який може вивчатися шляхом інтроспекції. Роль психології полягає в детальному описі складових свідомості (відчуттів, почуттів, образів). Е.Тітченер виступав за поєднання інтроспекції з експериментом та математикою, щоб наблизити психологію до стандартів природничих наук.
Функціональний підхід У. Джемса	У. Джеме вважав, що основне завдання психології полягає в тому, щоб зрозуміти функцію і роль свідомості в адаптації індивідуума до змін навколишнього середовища.
Напрями психології XX ст.	Психоаналіз (3. Фрейд). Напрям, що досліджує сферу несвідомого. Структуру особистості утворюють три основні компоненти: "Воно", "Я", "Над-Я". Біхевіоризм (Дж. Уотсон) - напрям, згідно з яким вважається, що психологія повинна вивчати поведінку, доступну для об'єктивного спостереження. Основною схемою біхевіоризму є принцип "стимул - реакція". Гештальтпсихологія (Вертгаймер, Кьолер) вивчає цілісні структури свідомості, образи. Гуманістична психологія (К. Роджерс, А. Маслоу) - напрям у психології, що вивчає духовний розвиток людини, її особистісний ріст, питання самоактуалізації. Когнітивна психологія (Нейссер) досліджує закономірності процесів пізнання. Еклектизм - напрям, у відповідності до якого психолог самостійно обирає, який підхід застосувати в конкретній ситуації. Діяльнісний підхід (Л. С. Виготський, Л. С. Рубінштейн, 0. М. Леонтьєв) об'єднує вчених, для яких психіка - функція мозку, явище, що виникає в процесі життєдіяльності особистості.

Класифікація галузей психології

Назва галузі психології	Основні проблеми дослідження в межах галузі психології
Теоретична психологія об'єднує галузі, спрямовані на теоретичну розробку феномена психіки
Загальна психологія	Розробка фундаментальних теоретичних проблем, принципів, категорій, понять психології на основі систематизації здобутків різних її галузей
Історія психології	Історія психологічних досліджень
Експериментальна психологія	Розробка методів психологічного дослідження
Генетична психологія	Закономірності розвитку психіки в онтогенезі та у філогенезі
Соціальна психологія	Соціально-психологічні явища
Порівняльна психологія	Психіка тварин у порівнянні з психікою людини
Диференціальна психологія	Індивідуальні особливості психіки
Психофізіологія	Фізіологічні механізми, які зумовлюють функціонування психіки
Психологія особистості	Психічні властивості особистості як системи психічних якостей
Моделювання психіки	Дослідження психіки за допомогою математичних і кібернетичних моделей окремих психічних функцій та психіки в цілому
Прикладна психологія об'єднує галузі, які реалізують дослідження і практичне використання отриманих знань для оптимізації діяльності і поведінки людини
а) за видом діяльності і поведінки людини
Психологія праці	Психологічні закономірності трудової діяльності людини, наукової організації праці, формування умінь та навичок трудової діяльності, шляхи підвищення ефективності праці
Психологія творчості	Психологічні закономірності творчої діяльності та можливості розвитку творчої особистості
Психологія мистецтва	Психологічні особливості діяльності людини в сфері мистецтва
Нині за цією ознакою сформувалися різноманітні галузі прикладної психології (інженерна психологія, авіаційна психологія, космічна психологія, військова психологія, економічна психологія, психологія управління, психологія спорту та багато інших), кожна з яких вивчає психологічні особливості діяльності людини в конкретній сфері трудової діяльності, розробляє рекомендації щодо підвищення її ефективності, збереження функціонального стану працівників тощо.
б)за ознакою розвитку людини
Вікова психологія	Вікові особливості розвитку психіки
Педагогічна психологія (психологія навчання, психологія виховання, психологія роботи з аномальними та важковиховуваними дітьми)	Закономірності навчання і виховання особистості
Спеціальна психологія (психологія аномального розвитку): Патопсихологія Сурдопсихологія Тифлопсихологія	Відхилення у процесі розвитку психіки, зумовлені патологією в діяльності мозку Особливості психічного розвитку людей з вадами слуху Особливості психічного розвитку дітей з вадами зору
в) за відношенням до нормальної або хворої психіки
Психологія здоров'я	Психологічні основи здорового способу життя
Медична психологія	Психологічні аспекти діяльності лікаря та хворого
г) за відношенням до права
Юридична психологія	Проблеми реалізації правової поведінки засобами психології
Практична психологія об'єднує галузі, спрямовані на теоретичне обґрунтування та практичну реалізацію допомоги людині у розв'язанні психологічних проблем
Практична психологія політичної діяльності, управління і масових комунікацій	Психологічна експертиза законів і державних програм, прогнозування наслідків управлінських рішень, організація управління персоналом, підвищення ефективності засобів масової комунікації
Практична юридична психологія	Психологічне забезпечення діяльності органів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, суду, прокуратури, пенітенціарної системи
Практична психологія економіки та бізнесу	Психологічні умови економічної діяльності та бізнесу
Практична психологія праці та профорієнтації	Психологічне забезпечення процесів надання інформації про професійну діяльність, консультацій, професійної адаптації, професіоналізації особистості
Практична психологія спорту	Психологічне забезпечення заходів щодо відбору, підготовки та підтримки спортсменів, спортивних команд, тренерів в умовах тренувань та спортивних змагань

Основні методи дослідження в психології:

Спостереження і самоспостереження - метод збору інформації про об'єкт дослідження без втручання в хід подій, що здійснюється відповідно до попередньо розроблених плану та програми, супроводжується фіксацією фактів, завершується аналізом та інтерпретацією отриманих даних;

Експеримент - метод, який передбачає створення дослідником (експериментатором) спеціальних умов для виникнення певних психічних явищ (процесів, станів тощо) у досліджуваних, зміну цих умов, випробування різних їх варіантів з метою вивчення впливу на психічні явища; означений метод може реалізуватися як: а) лабораторний експеримент - проводитися в лабораторних умовах з використанням спеціальної апаратури та у взаємодії з досліджуваним, який є поінформованим про участь в експерименті; природний експеримент - здійснюватися в звичайних умовах життєдіяльності, коли досліджуваний не підозрює про експериментування і поводить себе природно; б) констатувальний експеримент - супроводжується вивченням психічного явища у наявних умовах) та формувальний експеримент - визначається внесенням змін у зовнішні умови, які, в свою чергу, викликають зміни у досліджуваному явищі.

Додаткові методи:

Бесіда та інтерв'ю - методи, які дають змогу отримати дані про досліджуване явище (переважно про зміст настроїв та ставлення людини до себе та до навколишнього світу) шляхом спілкування з досліджуваним за допомогою заздалегідь підготовленої системи запитань;

Анкетування - метод збору фактів за допомогою письмових самозвітів досліджуваних, що формуються як відповіді на запитання: відкриті анкети передбачають вільний вибір опитуваним форми відповіді; у закритих анкетах пропонуються для вибору заздалегідь підготовлені варіанти відповіді; напіввідкриті анкети надають опитуваному можливість або обрати запропоновану відповідь, або надати власну;

Психологічні тести - метод діагностики, який визначається застосуванням стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень і дають змогу дослідити певні психофізіологічні та особистісні характеристики, виявити рівень сформованості знань, умінь та навичок досліджуваного;

Соціометрія та референтометрія - методи, які використовують для дослідження кількісних показників міжособистісних (неформальних) відносин у групі, виявлення їхньої структури на основі вибору одним членом групи інших за ознакою симпатії - антипатії чи референтності (значущості);

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ

Поняття про психологію як науку (предмет вивчення, завдання психології).

Етапи розвитку психології.

Основні галузі психології.

Зв'язок психології з іншими науками.

Значення психологічних знань в практичній діяльності лікаря.

Головні методи психології:

спостереження та самоспостереження;

експеримент (лабораторний, природній) та їх характеристика.

7. Додаткові методи (опитування, бесіда, анкетування, інтерв'ю, психологічні тести) та їх характеристика.

Питання для самостійного вивчення .

Основні напрямки зарубіжної психології:

психоаналіз;

біхевіорізм;

гештальтпсихологія;

гуманістична психологія;

Основні тенденції розвитку сучасної психології.

Головні вимоги до методів психології.

Питання контролю та самоконтролю:

Що є предметом вивчення психології?

Які психічні стани та властивості особистості вам відомі?

Які головні завдання стоять перед сучасною психологією?

Назвіть теоретичні та практичні галузі психології.

В чому полягає суть основних напрямків психології: біхевіоризму, гештальтпсихології, фрейдизму, аналітичної та гуманістичної психології?

В чому полягає специфіка методів дослідження в психології?

Охарактеризуйте чотири групи методів (за Б.Г. Ананьєвим), що існують в сучасній психології.

Які методи вважають головними в психологічній практиці?

В чому полягає суть методу експерименту?

Які характерні особливості природного та лабораторного експериментів?

В чому полягає суть методу спостереження?

Які бувають тести? В чому їх сутність?

Дайте загальну характеристику методів психодіагностики.

Назвіть основні вимоги щодо використання методів психологічний досліджень.

В чому полягають переваги і недоліки кожного з методів психологічного дослідження?

Чи згодні ви з думкою, яка стверджує, що лише поведінка, яка підлягає спостереженню, може бути об'єктивно описана?

2. Характеристика основних властивостей уваги, відчуттів та сприймання

МЕТА: Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про відчуття. Фізіологічна основа відчуттів. Основні властивості відчуттів. Чутливість аналізаторів, пороги чутливості. Класифікація і різновиди відчуттів. Больові відчуття. Індивідуальні відмінності відчуттів, їх діагностика.

Поняття про сприймання. Фізіологічна основа сприймання. Характеристика основних властивостей сприймання. Види сприймання. Поняття про ілюзії та галюцинації. Індивідуальні відмінності сприймання, їх діагностика. Відчуття та сприймання в професійній діяльності лікаря.

Поняття про пам'ять. Психологічні теорії пам'яті. Класифікація видів пам'яті та їх взаємозв'язок. Характеристика основних процесів пам'яті. Запам'ятовування, умови збереження інформації. Відтворення та його різновиди. Забування та його причини. Індивідуальні відмінності пам'яті, їх діагностика та розвиток. Пам'ять в професійній діяльності лікаря.

Поняття про увагу як особливу форму психічної активності. Фізіологічна основа уваги. Класифікація видів уваги. Характеристика основних властивостей уваги. Індивідуальні відмінності уваги. Неуважність та її причини. Значення уваги в професійній діяльності лікаря.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ :

Співбесіда викладача зі студентами та перевірка теоретичної підготовки та практичних навичок

Ознайомлення з методиками експериментального дослідження процесів відчуття та сприймання.

Ознайомлення з методиками експериментального дослідження уваги і пам'яті.

Заключне слово викладача

Короткий зміст теми.

Пізнавальний процес - психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ.

Пізнавальна діяльність - це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам'яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Відчуття - психічний процес що полягає у відображені окремих властивостей предметів, що діють на органи чуття (cенсорний аналіз).

Існує декілька класифікацій відчуттів. Вони будуються з урахуванням особливостей дії подразників на певні аналізатори та орієнтуються на специфіку самих аналізаторів.

Залежно від того, які аналізатори беруть участь у відображенні подразників, відчуття поділяють на зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, статеві, кінестетичні, статичні, відчуття голоду і спраги.

Відповідно до розміщення органів початкового відображення подразнень (рецепторів) відчуття поділяють на три групи:

1) екстерероцептивні відчуття (зорові, смакові, слухові, нюхові, тактильні, температурні), які відображають властивості предметів та явищ зовнішнього середовища;

2) інтерорецептивні відчуття (больові, відчуття рівноваги, відчуття прискорення, відчуття голоду і спраги, відчуття втоми), що відображають стан внутрішніх органів;

3) пропріоцептивні відчуття (м'язово-рухові: кінестетичні, статичні), які забезпечують відображення рухів тіла та його положення в просторі.

За допомогою екстерорецептивних відчуттів людина отримує необхідну інформацію про зовнішнє середовище: розрізняє звуки, запахи, якісні особливості їжі, рельєфність предметів, колір, величину та форму предметів.

Важливі функції виконують інтерорецептивні відчуття. Вони не лише забезпечують інформацією про стан внутрішніх органів, а й захищають організм, сигналізуючи про подразнення чи пошкодження тих чи інших його частин, про зміну положення тіла та швидкість його переміщення у просторі.

Пропріоцептивні відчуття забезпечують інформацією про положення тіла у просторі та розміщення його частин, про рух тіла і його частин, про скорочення чи розтягування м'язів тощо. Це уможливлює оптимальний рух, вибір оптимального положення.

Також виділяють наступну класифікацію рецепторів: контактні (дотикові, смакові) та дистантні (зорові, нюхові, слухові).

До основних психологічних властивостей відчуттів належать:

* пороги відчуттів (верхній, нижній, поріг розрізнення);

* адаптація;

* сенсибілізація;

* взаємодія відчуттів: компенсація; синестезія.

Перша з означених закономірностей є психофізичною, тобто стосується відносин між психікою і фізичним світом; інші є психофізіологічними, тобто стосуються взаємодії психіки, і нервової системи людини.

Пороги відчуття поділяються на абсолютні та відносні (диференціальні, різнісні); абсолютні пороги бувають верхніми і нижніми. Мінімальна сила подразника, що викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуттів. Подальше збільшення сили подразників, що діють на рецептори, викликає болюче відчуття (наприклад, гучний звук, яскравість, що засліплює очі). Верхнім абсолютним порогом називається максимальна сила подразника, при якій ще зберігається адекватне діючому подразнику відчуття. Величина абсолютних порогів змінюється в залежності від різноманітних умов: характеру діяльності і віку людини, функціонального стану аналізатору, сили і тривалості подразнення тощо.

Окрім величини абсолютних порогів, відчуття характеризуються також відносним (порогом розрізнення) порогом. Це мінімальна різниця між двома однотипними подразненнями, яку ми відчуваємо. Для подразників середньої інтенсивності ця величина є постійною. Так, у відчутті тиску величина додатку, необхідного для одержання ледве помітної різниці, повинна завжди дорівнювати приблизно 1/30 вихідної ваги, для дії звуку 1/10, для дії світла 1/100.

До психофізіологічних закономірностей відчуття належать:

Адаптація, або пристосування органу до тривалого впливу подразника, виражається в зміні чутливості - зниженні або підвищенні її. Розрізняють три різновиди цього явища:

* Повне зникнення відчуттів в процесі тривалого впливу подразника. Наприклад, чітке зникнення нюху, пов'язане з будь-яким тривало діючим запахом, в той час як чутливість до інших запахів зберігається

* Притуплення відчуття під впливом сильного подразника. Наприклад, світлова адаптація, зв'язана з зниженням чутливості ока при інтенсивному світловому подразненні, коли з напівтемної кімнати попадаєш в яскраво освітлений простір

* Підвищення чутливості під впливом слабкого подразника. Наприклад, для зорового аналізатора - це адаптація до темряви, а для слухового аналізатора - адаптація до тиші.

З адаптацією тісно пов'язане і явище контрасту, що відбивається в зміні чуттєвості під впливом, що передує подразнику (або супроводжує його). Так, дія контрасту загострює відчуття кислого після відчуття солодкого, відчуття холодного після гарячого та ін. Слід відзначити також властивість рецепторів затримувати відчуття, що висловлюється в більш-менш тривалій післядії подразнень. Завдяки цьому відбувається злиття окремих відчуттів в єдине ціле, як, наприклад, при сприйманні мелодії, кінокартини та інш.

Сенсибілізацією називають стійке підвищення чутливості певних органів чуття шляхом їх тренування. Сенсибілізація у її генезисі звично є пов'язаною із взаємодією відчуттів. Взаємодією відчуттів називається зміна чуттєвості аналізатора під впливом подразнення інших аналізаторів. Вирізняють психічну, фізичну і хімічну сенсибілізацію. Синестезія -злиття якостей різноманітних сфер чутливості, коли будь-який подразник, діючи на відповідний орган відчуття, викликає не тільки відчуття специфічне для даного органу почуттів, але водночас ще і додаткове відчуття або подання, характерне для іншого органу почуттів. Відомо, що Н. А. Римський-Корсаков, А. Н. Скрябін володіли кольоровим слухом. В мові зустрічаються вирази, що відображають синестезію різноманітних виглядів відчуттів: «яскравий колір», «підвищений смак», «теплий або холодний колорит», «мелодійний голос» тощо. Компенсацією називається явище, коли один аналізатор бере на себе функції іншого. В умовах повного випадіння або часткового зниження чутливості до якоїсь модальності подразників зростає чутливість до подразників іншої модальності. Так у сліпих людей зростає чутливість слухового аналізатора. Компенсаційний взаємозв'язок відчуттів наочно спостерігається у випадках сенсорної депривації. Сенсорна депривація - тривале, більш-менш повне позбавлення людини сенсорних вражень.

Різноманітні види відчуттів характеризуються не тільки особливостями, але і загальними для них характеристиками. До них відносяться:

* модальність (якісна характеристика);

* інтенсивність, або сила (кількісна характеристика);

* тривалість (часова характеристика);

* локалізація (просторова характеристика).

Модальність як якісна характеристика відчуття, є головною у визначенні специфіки відчуттів. Вона залежить від особливостей і призначення рецептора та від специфічних особливостей подразника.

Інтенсивність відчуття є його кількісною характеристикою і визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуттів є їхньою часовою характеристикою, вона залежить від тривалості дії подразника та від інерції відчуття (відчуття виникає пізніше зустрічі рецептора з подразником і тримається довше).

У локалізації подразника в просторі велику роль відіграє взаємодія відчуттів. Просторовий аналіз, що здійснюється дистантними рецепторами (зоровий, слуховий, нюховий), дозволяє судити про розташування подразника в просторі як такому. Контактні відчуття (тактильні, болючі, смакові) співвідносяться з тієї частиною тіла, на яку впливає подразник.

Часова і просторова характеристики виступають передумовою для формування спроможності оцінки просторово-часових характеристик предметів і явищ у сприйнятті.

Сприйняття (сенсорний синтез) - це відображення в свідомості людини предметів і явищ об'єктивної дійсності в цілому внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття. Сприйняття це вища форма аналітико-синтетичної діяльності мозку. Воно - це єдність аналізу і синтезу. Сприймаючи певний об'єкт , людина виділяє його певні ознаки, властивості, сторони і водночас об'єднує їх у єдине ціле, завдяки чому в неї виникає його образ в цілому.

Основні види сприймання: за аналізатором, сприймання простору, сприймання часу, сприймання руху. Сприймання визначається такими властивостями, як:

вибірковість - виокремлення певних предметів (явищ) з сукупності інших, що зумовлено інтересами, установками, потребами людини;

предметність - відображення дійсності як сукупності впливів конкретних предметів, що мають в ній місце і належать до певного класу явищ;

апперцепція - зумовленість сприймання попереднім індивідуальним досвідом людини (наприклад, якість та спрямування сприймання одного предмета залежить від визначеної щодо нього задачі, установки, психічного стану тощо);

осмисленість - полягає в тому, що відображені людиною предмети та явища мають для неї певний смисл - можуть бути привабливими чи неприємними, небезпечними чи корисними тощо;

константність - постійність сприймання предметів та явищ (незалежно від зміни умов: відстані до них, освітлення, ракурсу), яка зумовлена попередньо сформованим знанням їх якостей (величини, форми, кольору);

цілісність - виявляється в тому, що образи відображених предметів виступають у свідомості людини в сукупності багатьох їхніх якостей та характеристик навіть тоді, коли окремі з цих якостей у даний момент не сприймаються;

Пам'ять - здатність закріплювати, утримувати та відтворювати інформацію. Вона є одним з феноменів розумової діяльності людини. Пам'ять - головна характеристика психічного життя людини, яка забезпечує єдність і цілісність її як особистості.

В різних видах діяльності переважають ті чи інші види психічної діяльності, кожний із яких може виявлятися у відповідних рухах, почуттях, образах, думках. В залежності від характеру цієї домінуючої активності розрізняють такі види пам'яті як образну, словесно-логічну, емоційну та рухову.

Залежно від тривалості закріплення і збереження матеріалу пам'ять поділяють на короткотривалу і довготривалу. Окремо виділяють ще один вид - оперативну пам'ять- - це особливий тип пам'яті функціонування якого побудоване на сполученні інформації, що надходить з довгочасної та короткочасної пам'яті при розв'язанні певного завдання. Вона є досить тривалим і безперервним психічним процесом, у якому операції запам'ятовування та забування увесь час чергуються переплітаються одна з одною.

У пам'яті беруть участь такі процеси, як запам'ятовування, збереження, відтворення та забування.

Запам'ятовування-закріплення в корі великих півкуль головного мозку образів, що виникають на основі відчуттів, сприймання, мислення чи уяви. Процес запам'ятовування - активний процес, який починається в короткочасній пам'яті й завершується в довготривалій.

Збереження - це утримання в корі головного мозку інформації, яку людина попередньо запам'ятала. Психологи стверджують, що інформація зберігається у психіці людини на двох рівнях - усвідомлюваному (тому доступна для відтворення та використання) та неусвідомлюваному (глибини психіки ускладнюють, а іноді й унеможливлюють актуалізацію цієї інформації для людини).

Можна також перерахувати фактори, що визначають якість збереження інформації:

- використання в діяльності (внаслідок повторення матеріал краще і довше зберігається),

- установка (завдання щодо тривалості та якості збереження інформації),

- характеристики самого матеріалу (значимість, осмисленість подовжують тривалість збереження знань).

Відтворення - процес активізації в мозку інформації, яка була попередньо запам'ятовано та збережена. Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій пам'яті, полягає в переході його з довготривалої пам'яті в короткочасну, тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від процесів запам'ятовування і забування, але також має свої механізми. Відтворення може мати три форми - впізнавання, пригадування і спогади.

Простою формою відтворення є впізнавання. Впізнавання - це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів. Впізнавання буває повним і неповним. Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприйняття того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлене актуальною потребою відтворити потрібну інформацію, або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлюваних мотивів. В роботі пам'яті людини фігурують спогади - відтворення образів минулого, локалізованих у просторі й часі (певних епізодів життя, приміром років навчання в школі тощо).

Забування - це процес втрати або погіршення точності чи обсягу матеріалу, що був запам'ятований. Відповідно, якщо втрачена частина інформації, то забування вважають частковим, якщо весь матеріал - то повним. Попри негативне сприймання цього процесу багатьма людьми, забування відіграє важливе значення для психіки людини-воно здійснює селекцію (відбір) інформації й усуває не значимий, зайвий матеріал, запобігаючи перевантаженню психіки.

Індивідуальні відмінності пам'яті особистості виявляються у швидкості і точності запам'ятовування , тривалості збереження і в обсязі пам'яті . в психології розрізняють такі типи пам'яті: наочно - образний, наочно - дійовий та словесно - логічний.

Людина має здатність до одночасного усвідомлення лише декількох відображених психікою предметів чи явищ. Основною умовою для цього є зосередженість на них свідомості, тобто увага.

Залежно від ступеня активності людини та умов виникнення уваги розрізняють такі її види, як мимовільна, довільна, післядовільна, зосереджена.

Мимовільна увага - це зосередженість свідомості, викликана зовнішніми причинами, зокрема певними особливостями об'єктів дійсності: інтенсивністю подразнення (сильний звук, яскравий колір), динамічністю, новизною, незвичайністю, контрастністю об'єктів уваги порівняно з іншими об'єктами. Мимовільну увагу частіше викликають значущі для людини подразники, які відповідають її потребам та інтересам. Так, актор швидше за інших помітить нову театральну афішу, знайде необхідні атрибути костюма, виявить природні або фальшиві інтонації у мовленні свого колеги на сцені.

Довільна увага - це увага, яка виникає внаслідок свідомих вольових зусиль людини, регулюється нею і визначається цілеспрямованістю, стійкістю, організованістю. В багатьох ситуаціях ми визначаємо, на що спрямовувати уваги, залишаємося уважними навіть тоді, коли стикаємося з чимось нецікавим, складним, або опиняється в несприятливих умовах (шум, відволікання на інші завдання). Вольові зусилля потрібні і для того, щоб зберегти увагу під дією інших досить привабливих стимулів - наприклад, для того, щоб відмовитися від приємного відпочинку і завершити складне завдання.

Післядовільна увага - це увага, яка стає мимовільною після застосування вольових зусиль та досягнення зосередженості на об'єкті. Наприклад, приступаючи до вивчення ролі, актор усвідомлює потребу в цій діяльності. Однак, при цьому він може стикнутися з перешкодами - немає настрою, втомився, є інші проблеми, які потребують негайного розв'язання. Для того, щоб зосередитися на виконанні завдання, він мусить мобілізувати свою волю, сконцентруватися на ролі. Згодом він захоплюється роботою і стає уважним. Перехід від довільної уваги до мимовільної значно зменшує напругу - адже йому не треба докладати стільки зусиль, як раніше. Завдяки післядовільній увазі він менше втомлюється і зберігає необхідний функціональний стан протягом тривалого часу.

Серед різновидів уваги іноді виокремлюють ще зосереджену увагу - спрямовану на один об'єкт чи вид діяльності. Зосереджена увага може бути статичною і динамічною. Статична увага характеризується збереженням високої інтенсивності протягом часу, необхідного для спостереження за об'єктом чи терміну виконання діяльності. Динамічна увага визначається зростанням інтенсивності на початку роботи і подальшим її збереженням протягом усього періоду виконання.

Увазі притаманні такі властивості, як:

вибірковість - виявляється в зосередженості свідомості на одних об'єктах та ігноруванні інших;

концентрація - полягає в зосередженості свідомості на головному та одночасному відволіканні від другорядного - того, що не має значення для людини в даний момент;

розподіл уваги - визначається здатністю до утримання в свідомості декількох об'єктів або до виконання декількох видів діяльності одночасно;

переключення уваги - полягає в довільному перенесенні спрямованості уваги з одного об'єкта на інший;

стійкість - характеризується здатністю затримуватися на сприйманні об'єкта протягом певного часу;

обсяг уваги - визначається кількістю об'єктів, які можуть бути сприйняті одночасно з достатньою чіткістю;

інтенсивність - характеризується відносно більшими витратами нервової енергії, використаними для виконання певного виду діяльності і супроводжується високою ефективністю перебігу психічних процесів, які беруть участь в цій діяльності: чіткістю, швидкістю, ясністю;

відволікання - полягає в зникненні зосередженості на об'єкті, як правило, внаслідок відсутності вольового зусилля та інтересу до нього.

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ:

Поняття про пізнавальні психічні процеси.

Сенсорно-перцепторна сфера як початкова ланка процесу пізнання.

Визначення процесу відчуття.

Класифікація видів відчуття (екстерорецептори, інтерорецептори, пропріорецептори).

Психологічна характеристика відчуття (нижній, верхній і абсолютний пороги, адаптація, інтенсивність та ін.).

Індивідуальний розвиток відчуттів.

Визначення процесу сприйняття.

Психологічні властивості сприйняття (вибірковість, апперцепція, осмислення, узагальнення та ін.).

Види сприйняття (предметне, простору, часу).

Індивідуальний розвиток процесу сприйняття.

Поняття про ілюзії та галюцинації.

Поняття про пам'ять.

Характеристика основних процесів пам'яті.

Класифікація видів пам'яті та їх взаємозв'язок.

Властивості пам'яті (обсяг, швидкість, широта, точність, готовність).

Порушення пам'яті (амнезія та її види).

Поняття про увагу.

Класифікація видів уваги та їх характеристика.

Характеристика основних властивостей уваги.

Порушення уваги.

Питання для самостійного вивчення:

Фізіологічні механізми процесів відчуття та сприймання.

Психологічні теорії пам'яті (асоціативна, діяльнісна, фізіологічна та біохімічна).

Питання контролю та самоконтролю:

У чому полягає особливість відчуттів як суттєвої форми відображення дійсності?

В чому полягає значення відчуттів в житті та діяльності людини?

За якими принципами відчуття поділяють на різновиди.

Охарактеризуйте основні види відчуттів. Наведіть приклади.

Якими є основні властивості відчуттів? Охарактеризуйте їх.

Що таке адаптація?

Чим відрізняються явища адаптації від сенсибілізації?

Головні пороги чутливості і чим вони визначаються?

Чим сприймання відрізняється від відчуттів?

Охарактеризуйте найважливіші особливості пам'яті як пізнавального процесу?

Які вам відомі психологічні теорії та механізми пам'яті?

Охарактеризуйте основні процеси пам'яті.

Що таке запам'ятовування і які його основні види?

Поняття про смислове і механічне запам'ятовування та їх місце і роль у засвоєнні знань.

Що таке відтворення, його види та роль у процесі засвоєння знань.

Що таке забування, які його причини.

Характеристика основних видів пам'яті.

Якими є головні умови продуктивного запам'ятовування?

У чому виявляються індивідуальні відмінності пам'яті?

Назвіть відомі вам розлади пам'яті.

Визначення поняття увага.

Характеристика основних властивостей уваги.

Характеристика основних видів уваги.

Які умови потрібні для виникнення і підтримання довільної уваги?

Що таке неуважність? Як її визначити?

3. Поняття і характеристика пам`яті, мислення та уяви

МЕТА: Поняття мислення та розуміння його специфіки у порівнянні з безпосереднім чуттєвим відображенням. Соціальна природа мислення. Основні теорії мислення. Психологічна характеристика мислення як процесу вирішення задач. Поняття проблемної ситуації. Розумові операції як основні механізми мислення. Логічні форми мислення. Класифікація видів мислення. Індивідуальні відмінності мислення, їх діагностика та розвиток. Прояв інтелектуальних здібностей у професійній діяльності лікаря.

Поняття про уяву та її своєрідність як пізнавального процесу. Фізіологічна основа уяви. Класифікація видів уяви, їх характеристика. Мрія як особливий вид уяви. Прийоми створення образів уяви. Уява і особистість. Уява в професійній діяльності лікаря.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ:

Вступне слово викладача і перевірка теоретичної підготовки і практичних навичок.

Обстеження хворих із збереженим та зниженим інтелектом.

Ознайомлення з методиками експериментального дослідження мислення та інтелекту.

Резюме викладача.

Короткий зміст теми.

Мислення - це психічний пізнавальний процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних зв'язках та відношеннях.

Процес мислення визначається такими особливостями:

має опосередкований характер, оскільки базується не тільки на безпосередніх відчуттях, а й на даних минулого досвіду, які збереглися в пам'яті людини;

спирається на знання людини про загальні закони природи і суспільства, оскільки в ході мислення людина використовує знання тих загальних положень, в яких відображені найзагальніші зв'язки та закономірності навколишнього світу;

виходить з «живого споглядання», але не зводиться до нього, оскільки відображення зв'язків та відносин між явищами відбувається в узагальненому вигляді - як таких, що мають загальне значення для всіх явищ певного класу, а не тільки для одного явища, котре спостерігається;

забезпечує відображення зв'язків та відношень між предметами у словесній формі, завдяки чому стають можливими абстрагування та узагальнення щодо визначення сутності предметів і явищ та зв'язків між ними;

відбувається у взаємозв'язку з практичною діяльністю людини, тобто є таким відображенням об'єктивного світу, яке відповідає завданням, що виникають перед людиною;

Мислення відбувається завдяки мисленнєвим діям та операціям. Мисленнєві дії - це дії з об'єктами, відображеними в думці у формі образів, уявлень, понять. Виконуючи мисленнєві дії, людина не контактує безпосередньо з предметами і не змінює реально їх будову та розміщення.

Кожна мисленнєва дія включає в себе мисленнєві операції. До числа найважливіших з них належать:

аналіз - розчленування складного об'єкта на частини, виокремлення в них аспектів, елементів, ознак, властивостей;

синтез - мисленнєва операція, котра дає змогу перейти від частин до цілого, об'єднати окремі частини в якісно нове ціле;

порівняння - операція, що полягає у співставленні предметів і явищ, їх властивостей та відношень, виявленні спільних рис та відмінностей між ними;

абстрагування - операція, яка базується на відволіканні від неістотних ознак предметів і явищ та виокремленні в них основного, головного;

конкретизація - рух думки від загального до часткового;

узагальнення - об'єднання багатьох предметів і явищ за істотними ознаками, виявленими в процесі абстрагування;

класифікація - групування об'єктів за певними ознаками;

систематизація - об'єднання багатьох об'єктів на основі виокремлення гранично широких ознак; спосіб упорядкування знань.

У процесі мислення особистість отримує певні результати у таких формах, як поняття, судження, умовиводи.

Поняття - це відображення в свідомості людини загальних і суттєвих властивостей предмета або явища та зв'язків між ними. Поняття можуть бути: а) конкретними, в яких відображаються конкретні предмети, явища та зв'язки між ними (наприклад, «театр», «сцена», «актор», «п'єса»); б) абстрактними, в яких визначаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об'єктів (наприклад, «трагічне», «комічне», «прекрасне», «потворне», «майстерність», «талант»).

Судження вважають основними формами мислення, в яких утверджуються та відображаються зв'язки між предметами і явищами дійсності (наприклад: «Театр володіє унікальними можливостями впливу на розвиток людини»).

Умовиводи - це результат виведення нового судження з одного або декількох суджень. Вони поділяються на:

індуктивні умовиводи - судження, що дають змогу зробити узагальнення на підставі часткового; дедуктивні умовиводи - судження, які уможливлюють здобуття знання про часткове на підставі загальних висновків та положень;

умовиводи за аналогією - судження, які формуються на підставі подібності певних істотних ознак об'єктів і дають змогу визначити подібність цих об'єктів;

Види мислення: наочно-дійове (практично-дійове), наочно-образне, абстрактно-логічне.

Наочно-дійове мислення розвивається в ході практичної діяльності. Воно супроводжується формуванням думки в процесі виконання безпосередніх дій з предметами. Такий вид мислення притаманний дитині раннього віку, яка пізнає предмети, безпосередньо маніпулюючи ними: роз'єднує, з'єднує, переміщує, співвідносить один з одним.

Наочно-образне мислення виникає дещо пізніше - у дошкільному віці, коли під час сприймання предметів дитина визначає їх певні (не завжди головні) особливості, використовує для їх заміни інші предмети, позначає їх словами. Наприклад, граючись, діти нерідко використовують замінники справжнього посуду, меблів, «печуть» пиріжки з піску тощо. Перебіг наочно-образного мислення відбувається у формі образів, які дитина сприймала у своєму житті.

Абстрактно-логічне мислення виступає в словесній формі у вигляді абстрактних понять. Засвоєння понять розпочинається в дитячому віці і продовжується протягом життя. Людина оволодіває системами понять (наприклад, системою історичних понять), якими вона може оперувати, осмислюючи те чи інше явище. Поняття не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя - тобто мислення може виходити за межі чуттєвого пізнання. Водночас мислення не може повністю відірватися від відчуттів, сприймань, уявлень. Тому у ході формування понять, особливо на ранніх етапах особистісного розвитку, варто спиратися на наочно-чуттєвий досвід.

Індивідуальні властивості мислення:

швидкість- здатність оперативно визначати особливості завдання та знаходити шляхи його розв'язання;

глибина - властивість щодо аналізу, порівняння, знаходження суттєвих зв'язків, тобто здатність до урахування всіх відомих даних, необхідних для розв'язання завдання;

широта - властивість залучати до розв'язання ситуації усі засоби: як задані в умовах завдання, так і ті, що належать до інших сфер знання;

гнучкість - здатність швидко переключатися з одного способу розв'язання завдання на інший, знаходити нестандартні шляхи розв'язання;

самостійність - здатність самостійно, без сторонньої допомоги визначати нові завдання, знаходити шляхи їх розв'язання;

критичність - здатність адекватно оцінювати предмети та явища, не підпадаючи під вплив чужої думки;

послідовність- здатність упорядкувати способи та варіанти розв'язання завдання, здійснювати цей процес поетапно, не відволікаючись на другорядні питання.

Інтелект (від лат. Intellectus - розум) - стійка структура розумових здібностей індивіда, рівень її пізнавальних можливостей, механізм психічної адаптації індивіда до життєвими ситуацій, розуміння істотних взаємозв'язків дійсності, включеність індивіда в соціокультурний досвід соціуму.

Уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Функції уяви:

1) моделювання кінцевого результату діяльності людини і тих засобів, які необхідні для його досягнення;

2) створення програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

3) створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

4) створення образів об'єктів з опорою на схеми та описи;

5) створення принципово нових предметів та явищ тощо.

Класифікація уяви:

За характером продуктивності виокремлюють:

відтворювальну (репродуктивну) уяву, продукти якої вже були відомі раніше;

творчу (продуктивну) уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.

За характером образів визначають:

конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо;

абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:

сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);

творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).

За якісними особливостями, зумовленими конкретними сферами застосування, Т.А. Рібо наводить такі типи уяви:

пластична, яка застосовує точно визначені у просторі образи та їх сполучення, що відповідають дійсним відношенням предметів, має зовнішній характер;

розпливчаста, яка застосовує емоційні образи, котрі не мають певних обрисів у просторі (уява у музиці);

містична, яка застосовує символи; містицизм перетворює природні образи на символічні, прагнучи втілити ідеал у формах зовнішньої природи;

наукова - насичена науковим мисленням (у науках, які тільки будуються, вона постає як наукова міфологія; у науках, що склались, вона оживляє логічні схеми);

уява в практичному житті й механіці, образи якої в разі потреби втілюються в речову форму;

уява у сфері торгівлі - тут найбільша роль належить інтуїції, оскільки цей тип уяви стосується здогадок;

уява у сфері утопії - тут образи уяви відображають етичні та соціальні стосунки.

Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер. Коли в уяві людини створення нових образів не кероване спеціальною метою, уява має мимовільний характер. Наприклад, під впливом розповіді вчителя створюються нові образи, відбувається їх розґєднання або поєднання. Під час читання художнього твору в уяві виникають, без спеціального наміру, образи героїв твору, місцевість, де відбуваються події, час, коли вони відбуваються тощо. Мимовільну уяву зумовлюють потреби і почуття.. Коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого обґєкта, уява набуває довільного характеру. Наприклад, командир під час занять пропонує солдатам уявити пересічну болотисту місцевість, мінні поля, брід річки тощо за картою.

Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на відтворювальну, або репродуктивну, і творчу. Відтворювальну уяву поділяють на залежну та незалежну. Уява, яка ґрунтується на образах предметів та явищ, які людина сприймала раніше, має назву відтворювальної залежної. Уяву, що спирається на створення образів внаслідок опису, схеми, карти, графіка тощо, називають відтворювальною незалежною. Читаючи навчальну й художню літературу, вивчаючи географічні карти та історичні матеріали, людина відтворює за допомогою уяви те, що відображено в художніх творах, в історичних документах. Особистості доводиться уявляти незнайомі обґєкти та явища на основі їх опису. Відтворювальна уява обслуговує спілкування людей. Цим видом уяви користується інженер, який вивчає нову для нього машину за кресленнями. Творча уява полягає у створенні нових предметів та явищ. Вона має умисний характер і завжди залучена у творчу діяльність. Творчість становить собою діяльність, внаслідок якої людина відкриває щось нове, створює нові оригінальні твори, нові матеріальні та духовні цінності. Творча уява необхідна там, де діяльність людини набуває творчого характеру, це невідґємна умова будь-якого різновиду творчості. Творча і репродуктивна уява взаємоповґязані й переходять одна в одну. Уяву поділяють ще на активну й пасивну. Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес зберігання в головному мозку інформації - динамічний, тобто відбувається поступова зміна змісту матеріалу і взаємне переміщення його елементів. Цей процес відображає активну уяву. Звідси - інтуїція, прозріння. Активна уява спрямована переважно назовні. Вона визначається й контролюється волею і може бути відтворювальною (репродуктивною) або творчою. Апарат уяви становить умову творчої діяльності особистості. Пасивна уява протікає без поставленої мети, інколи - як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Вона тимчасово віддаляється у світ фантастичних, далеких від реальності уявлень. Такі уявлення людина може викликати зумисно. Зумисно викликані образи фантазії, які не повґязані з волею і спрямовані на втілення їх у життя, називають мареннями. Кожній особистості властиві марення, в них легко віднайти звґязок продуктів уяви з потребами людини. Скажімо, військовослужбовці в бойових умовах відтворюють образи своєї сімґї, себе в ній, своїх дітей, зустрічі з коханими, друзями тощо. Коли потреби людини надзвичайно сильні, а можливості їх задоволення мізерні, то уява розвивається з дивовижною силою. Задоволена потреба не породжує уяву. Якщо більшість потреб реалізувати неможливо, то в людини виникає домінанта незадоволеності, що породжує зміну особистості з відходом від реальності, страждання, впертість, неврози.