Основи психології

Уява виявляється в різній за змістом діяльності, тому розрізняють такі види уяви, як художня, наукова, технічна тощо. Усі ці види уяви мають свої особливості.

Особливим видом уяви є мрія. Мрія - це уява бажаного майбутнього. У мріях створюються образи бажаного. Значення мрії в житті людини надзвичайно велике. У мріях виявляється звґязок уяви людини з її потребами, почуттями, прагненнями. Мрії стають поштовхом у творчій діяльності, в чому переконує нас життя багатьох видатних людей.

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ:

Визначення поняття мислення як пізнавального процесу.

Розуміння мислення, його специфіки у порівнянні з безпосереднім чуттєвим відображенням.

Відмінні особливості мислення як відображення дійсності.

Основні теорії мислення у вітчизняній психології:

теорія мислення І.М. Сєченова (основні елементи мислення)

теорія мислення Л.С. Виготського (процес мовного мислення)

теорія мислення С.Л. Рубінштейна (закономірності аналізу, синтезу та узагальнення).

теорія мислення П.Я. Гальперіна (генетичний підхід в теорії мислення).

теорія мислення в українській психологічній школі (основні підходи та експериментальні факти в роботах Г.С. Костюка).

Психологічна характеристика мислення як процесу вирішення задач

Мислительні операції як основні механізми мислення (аналіз, синтез. порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизація, класифікація).

Форми мислення ( уявлення, поняття, судження, умовивід, переконання).

Основні види мислення, їх класифікація.

Поняття про індукцію і дедукцію.

Індивідуальні властивості мислення ( самостійність, широта, глибина та ін.).

Поняття про інтелект та інтелектуальний розвиток людини.

Питання для самостійного вивчення:

1. Нейрофізіологічні механізми мислення.

2. Методи дослідження мислення та інтелекту.

Питання контролю та самоконтролю:

У чому полягають специфічні особливості мислення як вищої форми пізнавальної діяльності?

У чому полягає особливість опосередкованого способу пізнання дійсності?

В чому єдність чуттєвого пізнання і мислення?

Розкрийте роль мислення в житті та діяльності людини.

Доведіть, що мислення глибше, повніше, точніше відображає зовнішній світ, ніж чуттєве пізнання.

Що є фізіологічною основою мислення?

Дайте характеристику основним операціям мислення.

Розкрийте роль розумових операцій мислення в медичній діяльності.

За якими принципами мислення поділяється на різновиди? Що покладено в основу класифікації видів мислення?

Дайте характеристику і наведіть приклади основних видів мислення.

Охарактеризуйте особливості суджень і умовиводів.

Дайте визначення поняттю наведіть приклади.

Який взаємозв'язок між мовою і мисленням?

Назвіть індивідуальні характеристики мислення.

4. Характеристика емоційно-вольової сфери особистості

МЕТА: Поняття про емоції та почуття. Психологічні теорії емоцій. Фізіологічні основи емоцій та почуттів. Вираження емоцій та почуттів. Форми переживання емоцій та почуттів. Види емоцій. Види почуттів. Вищі почуття. Основні параметри емоційного процесу. Емоції і здоров'я людини. Врахування емоційного стану пацієнта в процесі лікування. Роль емоційних станів у регуляції поведінки та діяльності людини. Діагностика емоційної сфери особистості.

Поняття про волю. Фізіологічна основа волі. Психологічні теорії волі. Поняття про довільну та мимовільну дію. Проста та складна вольова дія, їх аналіз. Поняття про вольове зусилля та силу волі. Безвілля та його причини. Основні вольові якості особистості, їх формування. Вольові якості лікаря та їх значення в професійній діяльності.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ:

Вступне слово викладача і перевірка теоретичної підготовки і практичних навичок.

Обстеження пацієнтів без розладів та з емоційними розладами.

Обстеження хворих з порушенням довільної діяльності.

Ознайомлення з методиками експериментального дослідження емоцій і волі.

Резюме викладача.

Короткий зміст теми.

Емоції - особливий клас психічних станів, які відображають переживання суб'єкту до об'єкту. Основними функціями емоцій є: сигнальна, пізнавальна, мотиваційна.

Настрій - відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище людини серед людей; задоволена чи незадоволена вона своєю роллю в сім'ї і на роботі. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, у пригніченому. Настрій до певної міри залежить і від фізичного стану людини. Нездужання, сильне стомлення, недосипання пригнічують настрій, тоді як міцний сон, здоровий відпочинок, фізична бадьорість сприяють піднесеності настрою.

Афект - інтенсивна і відносно короткотривала емоційна реакція, пов'язана з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішній органів. В основі афекту лежить стан внутрішнього конфлікту, породженого суперечностями між вимогами, що висуваються до людини, і можливостями їх виконати. Афект розвивається у критичних умовах, коли людина не здатна знайти адекватний вихід із небезпечних, часто несподіваних ситуацій. Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту людина, незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю або контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник. Характеризується звуженням свідомості, зниженням самоконтролю та самокритики. Патологічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад, незначною образою. Як правило, патологічний афект супроводжується значним руховим і мовним збудженням людини. Порушуються змістові зв'язки між окремими словами. Людина не контролює свої дії і не в змозі усвідомлювати свої вчинки. Вона може образити, скоїти вбивство. Для стану афекту характерне потьмарення свідомості, під час якого увагу людини цілком поглинають обставини, що склалися до афекту, і нав'язані ним дії. Порушення свідомості може призвести до того, що згодом людина не буде в змозі згадати окремі епізоди події, що зумовила цей афект, а в результаті надзвичайно сильного афекту можлива непритомність і повна амнезія.

Пристрасть - це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів.

Захоплення - наснага, запал, підвищений інтерес до чогось; заняття, що цілком поглинає кого-небудь, закоханість у когось, серцеве благоговіння перед кимось.

Гострі афективні транзиторні стани розглядаються як стани крайнього емоційного напруження, зумовленого психічними травмами чи кризовими ситуаціями. Вони продовжуються від декількох хвилин до багатьох годин, інколи до 1-2 діб. Потреба в природному сні слугує межею, яка визначає максимальну тривалість гострої афективної реакції. При гострих афективних реакціях в певні моменти тяжкість афекту може наближатися до такого рівня, що особа погано керує своїми діями і не віддає собі достатнього звіту щодо їх наслідків. Та психотичного рівня афект ніколи не досягає: орієнтування в оточуючому не порушено, подальшої повної амнезії не буває, здатність керувати своїми діями повністю не втрачається. Деякі автори прирівнюють гострі афективні реакції до «аномальних непсихотичних афектів». Вочевидь, із судово-психіатричної точки зору, деякі варіанти гострих афективних реакцій являють собою так звані фізіологічний афект, аномальний афект, емоційне збудження і можуть розглядатися як медичний критерій в плані визнання особи обмежено осудною.

Класифікація емоцій. Переживання людини дуже різноманітні, їх поділяють на види за змістом, характером того ставлення людини до об'єктивної дійсності, яке в них виявляється, за ступенем їхнього розвитку, силою й особливостями їхнього прояву. Відповідно до цього всю різноманітність людських переживань можна поділити на дві групи: переживання, що є відображенням ситуативного ставлення людини до певних об'єктів, і переживання, в яких виявляється стійке й узагальнене ставлення до них. Першу групу переживань, як зазначалося, називають емоціями, другу - почуттями у вужчому значенні цього слова.

Емоції поділяють на прості, що є безпосереднім відображенням взаємовідношень людини з тими чи іншими об'єктами, і складні, в яких це відображення має опосередкований характер. За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти і настрої.

За змістом виділяють насамперед моральні, інтелектуальні та естетичні почуття. Деякі з них можуть набувати характеру пристрастей.

Прості емоції. Викликаються безпосередньо дією на організм тих чи інших об'єктів, пов'язаних із задоволенням його первинних потреб. Вони виникають у зв'язку з відчуттями їхніх властивостей. Останні (кольори, запахи, смаки тощо) бувають нам приємні чи неприємні, можуть викликати задоволення чи незадоволення. Емоції, безпосередньо пов'язані з відчуттями, називають: емоційним тоном відчуттів. Він виникає, зокрема, під час сприймання об'єктів, пов'язаних із задоволенням первинних потреб людини. Переживання задоволення і незадоволення, приємного й неприємного є основними якостями елементарних емоцій. Будучи полярними, вони виступають у житті людини як єдність протилежностей. Емоційний тон відчуттів і сприймань відіграє важливу роль у діяльності людини. Він регулює її дії, спонукаючи її шукати одні об'єкти й уникати інших, відмовлятися, захищатися від них. Складні емоції. У процесі життя і діяльності людини елементарні її переживання перетворюються на складні емоції, пов'язані з розумінням їхніх об'єктів, усвідомленням їхнього життєвого значення. До складних емоцій належать радість, смуток, страх, гнів, сором тощо. К. Ізард називає їх "фундаментальними емоціями", які мають свій спектр психологічних характеристик і зовнішніх проявів.

На найвищому рівні свого розвитку емоції виявляються як почуття - найскладніші емоційні утворення, стійкіші і триваліші за емоції психічні явища, що мають чітко виражений предметний характер і виникають стосовно матеріальних та духовних об'єктів, які становлять вищі потреби особистості. В почуттях узагальнено весь емоційний досвід особистості. Тому в процесі життєдіяльності вони з'являються пізніше за емоції, а їх перебіг великою мірою залежить від виховання. Поступово саме почуття стають детермінантами емоційної сфери людини. З усієї їх сукупності прийнято виокремлювати чотири великі групи вищих почуттів: моральні, інтелектуальні, праксичні та естетичні.

Моральні почуття відображають ставлення людини до людини і до суспільства. У позитивному значенні вони виявляються як любов, повага, співчутливість, милосердність, патріотизм, відданість, обов'язковість, відповідальність, безкорисливість та ін. Існують і негативні, аморальні почуття: зневага, жорстокість, жадібність, безвідповідальність, зверхність, егоїзм, злорадість.

Інтелектуальні почуття виявляються у ставленні людини до процесу пізнання. За наявності позитивного ставлення вона переживає інтерес до знань, відкриття нового, допитливість. У протилежному випадку спостерігається відсутність пізнавальних інтересів, інтелектуальна пасивність, байдужість.

Праксичні почуття відображають ставлення людини до діяльності - це інтерес до діяльності, задоволення від самої діяльності та отриманого результату, гордість від успіхів, або байдужість до діяльності та її результатів.

Естетичні почуття відбиваються у ставленні людини до прекрасного і потворного, що пов'язано з розумінням краси, гармонії, трагічного, комічного, вишуканого, вульгарного. Естетичні почуття сприяють формуванню естетичного смаку і переживаються як естетична насолода, захоплення, відраза тощо. Переживання естетичних почуттів дає змогу виокремити в повсякденному житті гарні речі, явища, людей, вчинки, піднятися до сприйняття вищих цінностей. Почуття трагічного виникає тоді, коли людина зустрічається зі злом, яке постає у своїй потворності і перемагає (тимчасово чи цілковито) добро. Ставлячись до зла як до принципово несумісного з добром, вона переживає водночас і моральні почуття. Шукаючи способи сприяння добру, вона вдається до інтелектуальної діяльності, що викликає як інтелектуальні, так і праксичні почуття.

Надзвичайно важливим для розвитку особистості є переживання почуття комічного, яке виникає у разі невідповідності між задекларованою значущістю об'єкта (людини, події, факту, явища) та його фактичною безглуздістю, недоладністю. Разом з переживанням схарактеризованих почуттів ми вдаємося і до почуття гумору, що дає змогу побачити позитивні риси у зовні смішних подіях, вчинках, явищах. Людині також властиве почуття іронії, що полягає у протиставленні позитивного негативному, підкресленні недосконалості світу.

Потреби - це відчуття нестачі чогось, що потрібне для підтримання життєдіяльності й розвитку організму, людської особистості, суспільства загалом. Це своєрідний психологічний стан невдоволеності, внутрішньої напруженості, дискомфорту, невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами існування. Цей стан є внутрішнім спонукальним мотивом господарської діяльності, соціального й економічного прогресу. Намагання задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів.

Людські потреби надзвичайно різноманітні. Тому є різні їхні класифікації:

за характером виникнення потреби поділяють на біологічні й соціальні. Біологічні - це потреби в повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо; виникають із потреби підтримувати життя людини як біологічної істоти. Соціальні - це бажання належати до певного кола людей, набути визнання, користуватися повагою, потреба людини в самореалізації та ін.;

є також потреби, зумовлені розвитком цивілізації. Сучасна людина бажає не просто захисту від холоду чи вітру, а житла з усіма зручностями, не просто одягу, а речей, що відповідають сучасній моді, їй потрібні сучасне медичне обслуговування, газети й транспортні послуги, розваги тощо;

залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на матеріальні й нематеріальні. До матеріальних потреб належать ті, які задовольняють за допомогою товарів (товари - це речі, які відчуваємо на дотик: продукти харчування, одяг, взуття, автомобілі, будинки тощо). Нематеріальні потреби задовольняють за допомогою послуг. Є послуги освіти, культури, медицини, юридичних служб та ін.;

за способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні й групові, або колективні. Одні потреби (в одязі, житлі, продуктах харчування тощо) людина задовольняє відособлено, інші (у громадському порядку, безпеці, чистому довкіллі та ін.) - спільно. Деякі потреби (в освіті, транспорті, харчуванні) можна задовольняти осібно і спільно. З підвищенням рівня розвитку суспільства дедалі більше потреб задовольняють осібно;

за нагальністю задоволення потреби бувають елементарні, які задовольняють предметами першої потреби (їжа, одяг, житло, медична допомога), і вишукані, які задовольняють предметами розкоші (парфуми, норкові шуби, коштовні прикраси тощо). Те, що декілька років тому вважали предметом розкоші, нині може стати предметом першої потреби. До прикладу, холодильники, телевізори свого часу були предметом розкоші, сьогодні вони є невідґємною частиною нашого побуту.

Цікаву класифікацію потреб людини запропонував американський соціолог Маслоу (піраміда Маслоу). Усі потреби він поділив на пґять груп і помістив у геометричну фігуру (піраміду). Найсильнішими і невідкладними з усіх людських потреб є фізіологічні потреби, потреби фізіологічного виживання. Це потреби в їжі, воді, повітрі, сні, фізичній активності, захисті від екстремальних температур тощо. Оскільки ці потреби стосуються біологічного виживання людини, то вони мають бути задоволені на якомусь мінімальному рівні, перш ніж інші потреби вищого рівня стануть актуальними. Так голодна людина ледве чи буде творити музику. Коли фізіологічні потреби певною мірою задоволені, для людини набувають ваги інші потреби -у безпеці і захисті. Сюди відносять потреби: в організації, стабільності, у законі й порядку, у свободі від хвороб, страху і хаосу. Ці потреби забезпечують тривале виживання, є його гарантією. Третій рівень у піраміді Маслоу займають потреби належності й любові (соціальні потреби). Вони починають діяти, коли перші два рівні потреб певною мірою задоволені. На цьому рівні люди намагаються встановлювати стосунки з іншими людьми, у групі, у сімґї. Інакше людина почуватиметься одинокою, вона відчуватиме громадський остракізм, відсутність дружби. Люди хочуть відчувати любов, добре ставлення інших до себе. Це стосується і дорослих, і дітей. Наступна група потреб повґязана з потребою самоповаги, визнання. Ці потреби повґязані з компетентністю, впевненістю у своїх достоїнствах, досягненнях тощо. Людина має бути впевнена, що вона гідна тієї оцінки, яку їй дають інші. Причому дають, оцінюючи справжні достоїнства, а не надумані. Нарешті, коли ці потреби певною мірою задоволені, то важливою є потреба в самореалізації, тобто потреба стати тим, ким людина й може стати. Людина, досягнувши цього рівня потреб, добивається повної реалізації свого таланту, здібностей і потенціалу особистості. На жаль, цього рівня потреб (самореалізації) досягають дуже небагато людей. (За оцінками Маслоу < 1%.). Усередині піраміди потреби можуть бути розташовані по-різному. З віком, зі зміною службового становища тощо на передній план (тобто в основі піраміди) можуть опинитися інші потреби. Ці потреби взаємоповґязані й залежать одна від одної. Однак із незадоволених потреб, та, що є в основі піраміди - найважливіша. Якщо ж її задоволено, то найважливішою стає та, що розміщена на сходинку вище.

Зовнішні вираження емоцій та почуттів виявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інтонаціях мовлення, рухах очей тощо. Внутрішня, або вісцеральна, вираженість переживань яскраво виявляється у прискореному серцебитті, диханні, підвищеному кров'яному тиску, змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення. Ця вираженість буває астенічною або стенічною, тобто виявляється в пригніченні або збудженні. Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій і звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засобами -- мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж їх вираження (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників.

Стрес - це напружений стан організму людини, як фізичний, так і психічний. У перекладі з англійської стрес - це тиск, натиск, напруга. За словами Г. Сельє, стресом є неспецифічна відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу, що допомагає пристосуватися до виниклих труднощів, упоратися з ними. Як засновник вчення про стрес, Г. Сельє писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває тільки в мертвих. Стресом треба управляти. Керований стрес несе в собі аромат і смак життя». Виділяють наступні види стресу: фізичний, психічний, соціальний. Сельє ввів також поняття -- еустрес і дистрес. Еустрес -- це (дослівно) -- гарний стрес, захисна реакція протікає без втрат для організму, безболісно, дистрес -- (дослівно) -- це надмірний стрес, захист від фактора, що ушкоджує, відбувається зі збитком для організму, з ослабленням його можливостей. Ясно, що чим вище інтенсивність стресорного впливу, тим вище імовірність переходу еустреса в дистрес.

У ході розвитку стресу спостерігають три стадії:

1. Стадія тривоги. Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у людини учащається подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації.

Усе разом покликано мобілізувати захисні можливості організму і механізми саморегуляції на захист від стресу. Якщо цієї дії досить, то тривога і хвилювання вщухають, стрес закінчується. Більшість стресів дозволяється на цій стадії.

2. Стадія опору. Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи "резервний" запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.

3. Стадія виснаження. Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму. Стрес "захоплює" людину і може призвести до хвороби.

Властивості емоцій

Полярність - вказує на можливість зміни будь-якої емоції, на її протилежність (задоволення - незадоволення; радість - горе; любов - ненависть).

Інтегральність - домінування відносно інших станів та реакцій, охопленість всього організму. Зв'язок із життєдіяльністю організму: з органами кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої та зовнішньої секреції.

Інтенсивність - властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища.

Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування.

Активність - здатність емоцій стенічним (підсилюючим) або астенічним (пригнічуючим) чином впливати на діяльність.

Глибина емоційних явищ залежить від того, якими подіями - пересічними чи життєво важливими - вона викликана, а також від того, в якому зв'язку між собою перебувають ці явища.

Конкретними емоційними властивостями особистості є емоційна стійкість, запальність, емоційна чуйність, вразливість, емоційна глибина, емоційна ригідність, лабільність емоцій, емоційна стійкість, експресивність, емоційність тощо.

Воля - це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань. Воля виявляє себе у двох взаємопов'язаних функціях - спонукальній та гальмівній. Основним проявом волі є вольова дія. Вольові дії можуть бути простими і складними.

Проста вольова дія - це така дія, здійснення якої не потребує особливого напруження сил і спеціальної організації. Вона характеризується безпосереднім переходом від бажання до рішення та до його реалізації.

У простій вольовій дії можна визначити такі етапи:

* усвідомлення мети й бажання досягти її;

* усвідомлення можливостей досягнення мети;

* прийняття рішення;

* виконання рішення.

Перші три етапи можна об'єднати єдиною назвою «підготовча ланка», тоді 4-й етап буде мати назву «виконавчої ланки». Для простої вольової дії є характерним те, що ніякої боротьби мотивів тут не відбувається.

Складна вольова дія потребує значної напруги, терплячості, наполегливості. Воля людини виявляється в подоланні не тільки зовнішніх перешкод, а й внутрішніх конфліктів, породжених, наприклад, бажаннями, які йдуть врозріз із поставленою задачею. Складна вольова дія включає більшу кількість етапів, які реалізуються у такій послідовності:

* усвідомлення мети й бажання досягти її;

* усвідомлення можливостей досягнення мети;

* появу мотивів, які стверджують, або заперечують ці можливості;

* боротьба мотивів і вибір;

* прийняття однієї з можливостей у якості рішення;

* здійснення прийнятого рішення.

Вольові якості особистості є відносно сталими, незалежними від ситуації, стійкими психічними утвореннями. До вольових якостей особистості належать: цілеспрямованість, рішучість, сміливість, мужність, ініціативність, настійливість, стриманість, дисциплінованість та ін.

Цілеспрямованість виявляється у підкоренні людиною своєї поведінки певній життєвій меті; цією головною метою обумовлені більш окремі цілі, досягнення яких стає засобами на шляху до головної. Самостійність знаходить виявлення у вмінні людини дотримуватись власних принципів, єдиної власної лінії у діях, незважаючи на тиск суспільства, зовнішньої ситуації.

Рішучість (в якій співвідносяться імпульсивність і поміркованість, афект і інтелект) виявляється у швидкому та свідомому обранні мети, визначенні шляхів її досягнення, у певності в прийнятому рішенні (тоді як нерішучість виявляється у марних роздумах, ваганнях, передуючих прийняттю рішення, у підкоренні волі людини, боротьбі мотивів, у постійному перегляді вже готових рішень). Наполегливість стосується виконання рішень, вона виявляється у здатності людини втілювати прийняті рішення, досягати мети навіть в умовах серйозних перешкод. Ініціативність передбачає здатність людини до започатковування змін, тобто до встановлення новаторських цілей, до прийняття гнучких рішень і дієвого втілення новацій.

Стриманість виявляється у здатності утримувати психічні та фізичні прояви, які можуть зашкодити досягненню мети. У свідомому підкоренні власної поведінки певним правилам та нормам виявляється дисциплінованість.

Сміливість - це здатність людини долати почуття страху та розгубленості. Мужність - складна якість, яка поєднує сміливість, наполегливість, стриманість, впевненість у собі, вона допомагає людині йти до мети, не зважаючи на втрати й страждання.

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ:

Визначення поняття емоції, їх функції.

Характеристика основних емоційних станів (настрій, афект, пристрасть, захоплення, транзиторні афективні стани).

Систематика (класифікація) емоцій.

Почуття і їх види.

Емоції і потреби людини.

Зовнішні ознаки емоцій.

Поняття про емоційний стрес.

Характеристика основних емоційних особливостей (збудливість, імпульсивність, стійкість, швидкість, сила і ритм емоційних переживань).

Індивідуальний розвиток і виховання емоцій.

Емоційні властивості особистості.

Емоційні типи особистості.

Визначення поняття воля (довільна діяльність), функції волі.

Прості і складні вольові дії.

Індивідуальний розвиток і виховання волі.

Вольові якості особистості.

Питання для самостійного вивчення:

1. Нейрофізіологічні механізми емоцій.

2. Лімбічна система мозку.

3. Анатомо-фізіологічні особливості довільної діяльності.

4. Емоції і вегетативна нервова система.

Питання контролю та самоконтролю:

У чому полягає відмінність між емоціями та почуттями?

За якими ознаками можна констатувати, що людина перебуває в стані емоційного збудження?

Чи впливають почуття на перебіг пізнавальних процесів?

Які функції емоцій вам відомо?

Назвіть відомі вам психологічні теорії емоцій.

Які сучасні зарубіжні концепції емоцій ви знаєте?

Назвіть відомі вам емоційні стани, охарактеризуйте їх головні ознаки.

Охарактеризуйте види емоцій та види почуттів.

Яка роль почуттів в житті людини?

Як почуття впливають на діяльність людини, її хід та результати?

Чому моральні, інтелектуальні та естетичні почуття належать до вищих емоцій?

Які порушення емоцій та почуттів вам відомо?

Що таке воля, яка її природа?

Яке значення волі в житті та діяльності людини?

У чому виявляються головні функції волі?

У чому полягає істотна відмінність між довільною та мимовільною дією?

Якими є головні етапи розвитку складної вольової дії?

Назвіть вольові якості особистості.

Назвіть патологічні зміни вольової сфери особистості.

5. Поняття про особистість. Особистість та діяльність

МЕТА: Психіка та свідомість. Історичний розвиток людської свідомості. Структура свідомості. Поняття про несвідоме. Суспільні форми свідомості та індивідуальна свідомість. Психологічне визначення поняття свідомість. Властивості свідомості. Основні поняття свідомості. Види свідомості (предметна свідомість, самосвідомість, рефлексійна свідомість). Поняття про рівні свідомості особистості. Індивідуальний розвиток свідомості. Поняття про несвідомі процеси. Поняття про ясну свідомість і критерії порушеної свідомості. Сон і снобачення. Основні фази сну за І.П. Павловим. Теорія психоаналізу З. Фройда і неофрейдизм. Гіпнотичний стан. Основні фази гіпнотичного стану.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ:

1.Вступне слово викладача і перевірка теоретичної підготовки і практичних навичок.

2.Показовий розбір хворих із порушенням свідомості.

3.Обговорення.

4.Резюме.

Короткий зміст теми.

Свідомість - це вищий інтегративний рівень психічного відображення, який дозволяє орієнтуватися в самому собі та оточуючому світі, послідовно мислити, контролювати та критично оцінювати перебіг психічних процесів, формувати мету та досягати її реалізації. Виділяють наступні властивості свідомості: обсяг, зміст, ясність, безперервність.

Структура свідомості (за А.В.Петровським, 1966 р. ) передбачає:

1) сукупність знань про навколишній світ; 2) закріплене у свідомості розрізнення суб'єкту («Я») і об'єкту (не - «Я»); 3) цілеспрямована діяльність людини; 4) емоційні оцінки в інтерперсональних стосунках.

Функціонування свідомості має свої основні рівні: інстинктивний, інтелектуальний та інтуїтивний. Кожен рівень функціонування визначається певними базовими стимулами. Також виділяють два основні пласти свідомості: предметну та рефлексивну свідомість (В.П.Зінченко).

До предметної (екзистенційної) свідомості входять біодинамічні властивості рухів, досвід певних дій, а також чуттєві образи. До рефлексивної свідомості входять значення (зміст суспільної свідомості, те, що людина засвоює), а також зміст (суб'єктивне розуміння людиною ситуації, інформації та стосунок до них).

Свідомість може існувати у трьох станах: звиклі (бадьорості, сну), змінені (гіпноз), патологічно змінені.

Стан бадьорості (неспляча свідомість) - це усвідомлена форма психічної діяльності, від інтенсивності якої залежить ступінь активації свідомості. Цей стан має три основні фази: реакція просинання, рівень активності бадьорості та стан дрімання.

Сон (спляча свідомість)- це періодичний функціональний стан людини із специфічними поведінковими проявами у вегетативній та моторній сферах, який характеризується нерухомістю та відключенням від зовнішніх сенсорних стимулів. За фізіологічними проявами сон поділяється на дві фази: швидку та повільну. Сон супроводжується сновидіннями, які за своїм походженням є образними уявленнями людини, які сприймаються за реальність. Зміст сновидінь відбиває минулі враження та переживання людини.

Свідомість є не лише індивідуальною, а й включає в себе суспільну функцію. Структура суспільної свідомості складна і багатопланова, і знаходиться в діалектичній взаємодії зі свідомістю індивідуума. Основні форми суспільної свідомості: політична свідомість, правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія і філософія.

Самосвідомість - це усвідомлення людиною себе як індивідуальності, скерованість свідомості людини на саму себе: власне тіло, потреби, почуття та поведінку, які також передбачають вивчення, контроль та оцінку людиною власної діяльності.

Ознаки самосвідомості за Карлом Ясперсом, порушення яких веде до патології психічної діяльності: 1) почуття діяльності - усвідомлення себе, як активної істоти; 2) усвідомлення власної цілісності у кожен момент існування; 3) усвідомлення власної ідентичності; 4) усвідомлення того, що моє «Я» відрізняється від навколишнього світу, від всього, що не є «Я».

Критерії ясності свідомості: 1. Повне орієнтування у собі та в оточуючому (у місці, часі, оточуючих людях) - ауто-алопсихічне орієнтування. 2. Безперервність потоку свідомості.

3. Усвідомлення власного «Я». 4. Критика до своїх висловлювань та поведінки.

К.Ясперс виділяв 4 формальні критерії самосвідомості: усвідомлення власної єдності в кожний момент часу; усвідомлення власної ідентичності;

усвідомлення того, що “Я” відрізняється від іншого світу;

почуття діяльності - усвідомлення себе в якості активного суб'єкта.

Критерії порушеної свідомості за Карлом Ясперсом: 1) дезорієнтація в місці, часі та власній особі; 2) відсутність чіткого сприйняття оточуючого; 3) порушення мислення; 4) труднощі у спогадах та репродукції подій та суб'єктивні хворобливі прояви.

Теорія психоаналізу, засновником якої став австрійський психіатр Зігмунд Фройд виділяє субстанцію психічного безсвідомого. Безсвідоме - це внутрішня стихія психічних процесів, що включає в себе інстинкти, афекти, базові емоції та потяги. Важливими структурними елементами несвідомого є: сновидіння, потяги та помилкові дії.

Модель особистості, за Фройдом, складається з трирівневого формування:

1)ВОНО - найпримітивніша інстанція, що охоплює все природжене, генетично первинне, підпорядковане принципу задоволення.

2)Я - структура, що діє у відповідності до принципу реальності, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища, справлятися з його вимогами. До основної функції Я відноситься контроль над вимогами інстинктів (Воно)

3)НАД-Я - вмістилище моральних і релігійних почуттів, контролююча субстанція, відображає суспільні ідеали та цінності.

Я зазнає тиску з боку ВОНО та НАД-Я, породжуючи численні інтрапсихічні конфлікти, які людина постійно долає у процесі свого життя.

Гіпноз - тимчасовий стан свідомості, що характеризується звуженням її обсягу, фокусуванням на утриманні навіювання, що пов'язано зі зміною функції індивідуального контролю і самосвідомості.

Основні фази гіпнотичного стану: підготовча, концентрації, розслаблення, дериктиви та зняття гіпнозу.

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ:

1. Визначення свідомості

2. Структура та основні властивості свідомості.

3. Рівні свідомості.

4. Стани свідомості (звиклі, змінені, патологічно змінені).

5. Суспільні форми свідомості та індивідуальна свідомість.

6. Види свідомості (предметна та рефлексійна свідомість).

7. Індивідуальний розвиток свідомості.

8. Поняття про самосвідомість.

9. Поняття про ясну свідомість і критерії порушеної свідомості.

10. Сон і снобачення. Основні фази сну за І.П. Павловим.

11. Теорія психоаналізу З. Фройда і неофрейдизм.

12. Гіпнотичний стан. Основні фази гіпнотичного стану.

Питання для самостійного вивчення:

Сучасні уявлення про походження свідомості.

Свідома та несвідома діяльність.

Питання контролю та самоконтролю:

Дати психологічне визначення поняття свідомість

Які основні компоненти та властивості свідомості?

Які основні види свідомості?

Який зв'язок між свідомими та несвідомими процесами?

Які рівні свідомості особистості?

Які основні фази сну?

Що таке снобачення?

Що таке гіпнотичний стан?

Що таке ясна свідомість?

Критерії непорушеної свідомості за Ясперсом К. ?

6. Індивідуально-типологічні властивості особистості

МЕТА: Поняття про темперамент, його роль у психічній діяльності та поведінці. Основні властивості темпераменту. Фізіологічні основи темпераменту. Теорії темпераменту. Типи темпераментів. Їх психологічна характеристика та діагностика. Врахування особливостей темпераменту пацієнта в професійній діяльності лікаря.

Поняття про характер, його зв'язок з темпераментом. Фізіологічні основи характеру. Структура характеру. Класифікація рис характеру. Формування характеру. Характер та індивідуальність людини. Характер і професійна діяльність лікаря.

Поняття про здібності. Задатки як природні передумови розвитку здібностей. Види здібностей. Рівні розвитку здібностей, індивідуальні відмінності у здібностях людей, їх діагностика .Зв'язок темпераменту, характеру і здібностей. Здібності у професійній діяльності лікаря.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ:

1.Вступне слово викладача і перевірка теоретичної підготовки і практичних навичок.

2.Ознайомлення з експериментально-психологічними методиками дослідження темпераменту.

Короткий зміст теми

Темперамент -- сукупність індивідуальних властивостей, що характеризує динамічну та емоційну сторони поведінки людини. Риси темпераменту є сталими, константними. Виділяють такі компоненти, які визначаються темпераментом:

загальна психологічна активність, що по-різному проявляється у людей: від в'ялості, інертності, пасивності до енергійності, активності, прагнення до дії. Між цими двома полюсами знаходяться представники різних типів темпераменту;

моторна активність, що показує стан активності рухового та мовнорухового апарату. Проявляється в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м'язових рухів та мови людини, її зовнішньої рухливості чи стриманості, говірливості чи мовчазності; емоційна активність проявляється у вразливості (чутливість та сприйнятливість до зовнішніх та внутрішніх впливів), імпульсивності, емоційній лабільності (швидкість зміни емоційних станів).

До рис темпераменту відносяться такі психічні властивості:

сензитивність -- виникнення психічної реакції на зовнішній подразник найменшої сили

реактивність -- сила емоційної реакції на зовнішні чи внутрішні подразники

активність, що показує наскільки активна людина в своїх діях, вчинках, доланні перешкод

темп реакцій -- швидкість протікання психічних процесів і реакцій

пластичність та ригідність -- гнучкість, легкість, адаптивність до нових умов, або навпаки, інертність, важкість в пристосуванні до змін

екстровертність -- спрямованість особистості зовні, на отчуючих людей, предмети, події інтровертність -- спрямованість особистості на себе, власні переживання та думки.

Темперамент відображається лише у формально-динамічних перебігах поведінки людини. Він не охоплює сутнісного прояву, не характеризує погляди, інтереси, переконання, риси характеру (добрий, підлий, лінивий, пунктуальний, альтруїст, егоїст тощо) та ін.

Виділяють чотири основні типи темпераменту: холерик, сангвінік, меланхолік, флегматик. Кожний тип характеризується певними психічними особливостями, їх сполученням та взаємодією.

Сангвінік має сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, швидко пристосовується до нових умов, швидко сходиться з людьми, товариський. Почуття легко виникають і змінюються, емоційні переживання, як правило, неглибокі. Міміка багата, рухлива, виразна. Дещо непосидючий, вимагає нових вражень, недостатньо регулює свої імпульси, не вміє суворо дотримуватись виробленого розпорядку життя, системи у роботі. У зв'язку з цим не може успішно виконувати справи, що вимагають рівної затрати сил, тривалої і методичної напруги, посидючості, сталості уваги, терпіння. За відсутності серйозних цілей, глибоких думок, творчої діяльності виробляються поверховість і мінливість.

Холерик має сильну, але неврівноважену нервову систему, вирізняється підвищеною збудливістю. Йому властиві різкість і поривчастість рухів, сила, імпульсивність, яскрава виразність емоційних переживань. Внаслідок неврівноваженості, захопившись справою, схильний діяти з усіх сил, виснажуватись більше, ніж слід, але часто будь-яка дрібниця може звести все нанівець. Маючи позитивні суспільні інтереси, така людина виявляє темперамент у ініціативності, енергійності, принциповості. Але за їх відсутності холеричний темперамент часто виявляється у дратівливості, афективності, нестриманості, запальності, нездатності до самоконтролю за напружених обставин.

Флегматик має сильну, врівноважену, але інертну нервову систему. характеризується порівняно низьким рівнем активності в поведінці, нові форми якої виробляються поступово, але є стійкими. Поступливий та спокійний у діях, міміці і мові, вирізняється рівністю, постійністю, глибиною почуттів і настроїв. Він наполегливий та впертий “працівник життя”, він рідко “зривається”, не схильний до афектів, розрахувавши власні сили, доводить справу до кінця, рівний у відносинах, в міру товариський, не любить говорити зайвого, економить сили. Залежно від умов в одних випадках флегматик може характеризуватись “позитивними” рисами - витримкою, глибиною думок, сталістю, ґрунтовністю, в інших - млявістю, байдужістю до оточуючого, лінощами, бідністю і слабкістю емоцій, схильністю до виконання одних лише звичних дій.

Меланхолік вирізняється загальною слабкістю нервової системи. У меланхоліка реакція часто не відповідає силі подразника, наявна глибина і сталість почуттів при слабкому їх вираженні. Йому важко довго на чомусь зосереджуватись. Особливістю цього типу є швидкий розвиток позамежного гальмування під дією навіть помірних за силою подразників. Сильні впливи часто викликають у меланхоліка тривалу гальмівну реакцію (опускаються руки). Йому властиві стриманість та приглушеність моторики і мови, сором'язливість і боязкість, нерішучість. В нормальних умовах меланхолік - людина глибока, змістовна, може бути хорошим працівником, успішно вирішувати життєві завдання. За несприятливих умов може перетворитись на замкнену, боязку, тривожну, раниму людину, схильну до важких внутрішніх переживань таких життєвих обставин, які на те не заслуговують. Такі люди намагаються ізолювати себе від життя з його хвилюванням, уникають товариства, бояться будь-якої відповідальності.

Характер -- це індивідуальне сполучення стійких психічних особливостей людини, яке обумовлює типовий для неї спосіб поведінки в певних життєвих умовах та обставинах. Найвідоміші типології: Конституційні типології характеру пов'язують характер з особливостями зовнішності людини, будовою тіла (Кречмер, Шелдон).

Акцентуальні типології пояснюють особливості характеру виявленням окремих рис та їх сукупностей, що становлять крайні варіанти психічної норми та межують з психопатіями (Леонгард, Лічко)

Соціальні типології визначають характер на основі ставлення людини до суспільства та моральних цінностей (Фромм, Шостром).

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту. У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти: спрямованість; переконання; розумові риси; емоції; волю; темперамент; повноту; цілісність; визначеність; силу. Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стає наслідування дорослим; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання. Характер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми.

Надмірний вияв окремих рис характеру та їх поєднань, крайні варіанти норми в психології називають акцентуаціями характеру. Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру. Його класифікація базується на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими. Типи акцентуацій характеру поділяються К. Леонгардом на дві групи за принципом акцентуації рис або характеру, або темпераменту. До акцентуації рис характеру К. Леонгард відносить демонстративний, педантичний, застряглий та збудливий типи.

Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне».

Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати» в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю.

Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації -значна стійкість афекту, «злопам'ятність», прагнення і в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи.

Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи.

До акцентуацій рис темпераменту відносяться гіпертимний, дистимічний, тривожний, циклоїдний, екзальтований, екстравертований та інтравертований типи.

Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків.

Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості, фіксація на похмурих сторонах життя.

Тривожний тип. Головна риса - високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки.

Циклотимічний тип. Провідна ознака - схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки.

Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай.

Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких емоцій.

Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надати допомогу кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. Їм притаманні високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність.

Інтровертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий.

Зазначені типи акцентуацій проявляються не завжди. Оскільки структура характеру є динамічною і змінюється протягом життя людини, акцентуації характеру можуть бути зменшені в процесі виховання, самовиховання або психокорекції.

Психопатії- це важке порушення характерологічної конституції та поведінкових тенденцій індивідуума, що завжди супроводжується особистісною і соціальною дезадаптацією.

Здібності -- індивідуальні особливості, які забезпечують успіх у діяльності та легкість оволодіння нею. Здібності тісно пов'язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке надбання, закріплення й ефективне застосування на практиці. Природною основою формування здібностей є задатки -- вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху. Задатки є необхідною, але не достатньою умовою розвитку здібностей. Якщо, наприклад, людина розумово неповноцінна, то, не зважаючи на найсприятливіші умови, вона, на жаль, навряд чи досягне висот думки. З іншого боку, наявність задатків ще не означає, що вони розів'ються в здібності. В даний час установлено, що генотип визначає тільки потенційні можливості людини, а середовище і виховання - наскільки ці можливості будуть реалізовані. Варто також врахувати, що і самі задатки багатозначні, й у залежності від діяльності, у яку буде включена людина, можуть розвитися дещо різні здібності. Так, при доброму слуху і почутті ритму одна людина стане композитором, інша - диригентом, третя - виконавцем, а четверта - музичним критиком. Виділяють такі види здібностей:

- природні, що формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв'язків;

- специфічні, що формуються й забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед них виділяють загальні і спеціальні здібності.

Загальні здібності визначають успіхи людини у будь-яких видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, насамперед, за рівнем розвитку розумових якостей - гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення і т.п. Сукупність усіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні задачі, звичайно називають інтелектом. Специфічні розходження в обдарованості виявляються насамперед у спрямованості інтересів до тієї або іншої сфери людської діяльності, виявляючись у спеціальних здібностях, що допомагають досягти високих результатів у певній області діяльності (математичній, технічній, художній, спортивній і т.д.). Ці здібності можуть доповнювати і збагачувати одна одну, але кожна з них має власну структуру, у якій розрізняють провідні і допоміжні властивості. Крім загальних і спеціальних здібностей виділяють: теоретичні (визначають схильність людини до абстрактно-логічного мислення) і практичні (зумовлюють успіх у конкретно-практичних діях); репродуктивні, що забезпечують здатність засвоювати знання, уміння, навички, і механічно відтворювати їх, та творчі, що пов'язані з процесом створення нових оригінальних ідей, здобутків матеріальної і духовної культури; спілкування, взаємодія з людьми, що забезпечують можливість входження в контакт із різними людьми, викликати їх позитивне ставлення до себе.

Можна розрізняти здібності і за рівнем їх розвитку. Високий рівень розвитку називають талантом, надвисокий - геніальністю.

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ:

Поняття про темперамент.

Фізіологічні основи темпераменту.

Типи темпераментів, їх психологічна характеристика.

Типологічні теорії темпераменту.

Позитивні і негативні сторони кожного типу темпераменту.

Врахування особливостей темпераменту пацієнта у лікарській справі.

Поняття про характер.

Природні передумови характеру (за І.П. Павловим).

Структура характеру та його властивості.

Класифікація рис характеру.

Типові та індивідуальні риси характеру.

Формування характеру.

Поняття про здібності.

Біологічне і соціальне в здібностях.

Рівні розвитку здібностей (обдарованість, талант, геніальність).

Зв'язок темпераменту, xарактеру і здібностей.

Питання для самостійного вивчення:

Спілкування як специфічний різновид діяльності.

Соціальні групи.

Питання контролю та самоконтролю:

В чому виявляється темперамент?

Якими властивостями психічної діяльності характеризується темперамент?

Розкрийте фізіологічні основи темпераменту.

У чому виявляються особливості поведінки екстраверта?

У чому виявляються особливості поведінки інтроверта?

Як може позначитися темперамент на формуванні рис особистості?

Назвіть типи темпераменту та дайте їх психологічну характеристику.

Назвіть ділові якості флегматика та сангвініка.

У людей якого темпераменту дуже виразні міміка, пантоміміка, жести, мова?

Люди якого типу темпераменту схильні до тривалих внутрішніх зосереджень, але не на об'єктах , а на своїх почуттях?

Чи можна змінити свій темперамент?

Дайте визначення поняття характер.

В чому полягає різниця між характером і темпераментом?

Яка структура характеру?

У чому виявляється акцентування характеру людини?

Від чого залежить формування характеру.

Що таке здібності і яка їх роль у житті та діяльності людини?

У чому виявляються здібності особистості?

Якими є головні компоненти здібностей?

Які рівні розвитку здібностей вам відомі?

Як пов'язані між собою темперамент, характер та здібності?

Яке значення мають здібності в професійній діяльності лікаря?

7. Загальна характеристика основних категорій педагогіки

МЕТА: Загальне поняття про особистість. Сучасні психологічні теорії особистості. Психологічна структура особистості. Біологічне та соціальне в особистості. Співвідношення понять „людина”, „індивід”, „особистість” та „індивідуальність”. Активність особистості та її джерела. Спрямованість особистості та її джерела. Потреби та мотиви, їх види .Цілі та інтереси. Ідеали і переконання, світогляд особистості. Самооцінка. Рівень домагань особистості. Основні фактори та умови формування особистості. Формування особистості лікаря.