Психологічні особливості молодого подружжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМИН ПОДРУЖЖЯ У МОЛОДІЙ СІМ'Ї

1.1 Особливості подружньої адаптації у молодій сім'ї

1.2 Проблеми подружньої пари в молодій сім'ї

1.3 Рольові очікування у структурі подружньої взаємодії

1.4 Формування внутрісімейної комунікації

1.5 Основні види шлюбних сценаріїв

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА КОНСУЛЬТУВАННЯ МОЛОДОЇ СІМ'Ї

2.1 Загальне поняття сімейного консультування

2.2 Специфіка психологічної допомоги молодим сім'ям

2.3 Нові технології навчання і консультування сім'ї

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ, МЕТОДИКА ТА РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВЗАЄМИН МОЛОДОГО ПОДРУЖЖЯ

3.1 Методика та організація дослідження

3.2 Обробка результатів експериментального дослідження

3.3 Аналіз отриманих результатів та їх інтерпретація

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ



РЕФЕРАТ

Курсова робота: 73 сторінки, 46 літературних джерел, 2 додатки, 1 діаграма.

Об'єкт даної роботи -молоде подружжя як об'єкт консультативної роботи.

Предметом даної курсової роботи є дослідження психологічних особливостей молодого подружжя.

Мета роботи - дослідити психологічні особливості молодого подружжя шляхом проведення опитування для подальшого аналізу та визначення потреби в консультуванні.

У роботі використані наступні теоретичні методи: емпіричного дослідження, аналізу, порівняння, узагальнення.

Досягнення мети обумовлює виконання наступних завдань:

- проаналізувати особливості подружньої адаптації та окреслити проблеми у молодій сім'ї;

- розглянути рольові очікування у структурі подружньої взаємодії та процес формування внутрісімейної комунікації;

- описати основні види шлюбних сценаріїв;

- визначити загальне поняття сімейного консультування;

- вивчити специфіку психологічної допомоги молодим сім'ям;

- ознайомитися з новими технологіями навчання і консультування сім'ї.

Мета і завдання обумовили структуру роботи, яка включає: вступ, два теоретичних, один практичний розділ, висновки, список використаних джерел та додатки.

КОРЕКЦІЯ ПОДРУЖНІХ ВІДНОСИН, КОНФЛІКТНА СИТУАЦІЯ, ПСИХОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА, КОНСУЛЬТУВАННЯ, ШЛЮБНИЙ СЦЕНАРІЙ, ШЛЮБНІ ПАРТНЕРИ, ВАГІТНІСТЬ, СІМЕЙНІ ФУНКЦІЇ, ПОДРУЖЖЯ, АДАПТАЦІЯ, ПЕРИНАТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ.

ВСТУП

Сім'я - одна із найвеличніших цінностей, що створені людством за період свого існування. Жодна нація, жодне історичне суспільство не обійшлося без сім'ї.

Молода сім'я - це особливий світ, який своєрідно пов'язаний із різними проблемами, які торкаються подружньої пари в молодій сім'ї.

Молода сім'я може розглядатися як специфічний соціальний інститут, що виконує ряд таких основних функцій як: репродуктивна, виховна, господарсько-економічна, рекреативна, які важливі для суспільства і необхідні для життя кожної людини, і як мала соціально-психологічна група, в якій за висловом Т.В. Андрєєвої, з найбільшою природністю задовольняються чисельні найважливіші особистісні потреби людини.

Актуальність теми. Сім'я є об'єктом ретельного наукового аналізу дослідників з різних психологічних галузей. Дослідження психологічної готовності сучасної молоді до шлюбних стосунків, особливостей статеворольової диференціації в умовах сучасної сім'ї, причин і механізмів порушень функцій сім'ї, загальних тенденцій розвитку української сім'ї є важливою основою для розширення психодіагностичних і психокорекційних методів сімейного консультування й психотерапії.

Як соціальна група сім'я розв'язує завдання, котрі стосуються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім'я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу й опікунську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто потребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб в сім'ї задовольняються альтруїстичні потреби.

Сім'я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Сім'я виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації зазнають не тільки діти, які завдяки їй уростають у суспільство, а й саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сімейних ролей - це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківські потреби у вихованні дітей і збагачує новим соціальним досвідом особистість шлюбних партнерів.

Сім'я сприяє збереженню психічного здоров'я суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім'я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім'ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім'я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби - біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні.

Кожна сім'я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на установлені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя.



РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМИН ПОДРУЖЖЯ У МОЛОДІЙ СІМ'Ї

1.1 Особливості подружньої адаптації у молодій сім'ї

Початковий період шлюбу характеризується сімейною адаптацією й інтеграцією. За визначенням І.В. Гребеннікова, адаптація - це пристосування чоловіка й жінки один до одного й до тієї обстановки, у якій перебуває сім'я [11, с.24].

Психологічна сутність взаємної адаптації полягає у взаємопристосуванні чоловіка й жінки й у взаємному узгодженні думок, почуттів і поведінки Адаптація здійснюється у всіх сферах сімейного життя. Матеріально-побутова адаптація полягає в узгодженні прав й обов'язків чоловіка й жінки у виконанні домашніх справ й у формуванні задовольняючої їхніх обох моделей планування й розподілу сімейного бюджету. [18, с. 103].

Морально-психологічна адаптація ґрунтується на сполученні світовідчуття, ідеалів, інтересів, ціннісних орієнтації, установок, а також особистісних і характерних рис чоловіка й дружини (максимально можливому для даної пари, але у всіх випадках перевищуючого рівень, нижче якого спільне існування чоловіка й жінки виявляється неможливим).

Інтимно-особистісна адаптація полягає в досягненні подружжям сексуальної відповідності, що припускає їх взаємне не тільки фізичне, але й морально-функціональне задоволення інтимними відносинами [11,с. 26].

Деякі дослідники виділяють первинну й вторинну (негативну) адаптацію, відповідно, за першими двома стадіями життя сім'ї: по зовсім молодому й просто молодому шлюбам [18, с. 91].

Первинна адаптація чоловіка й жінки здійснюється у двох основних видах їхніх співвідношень: рольових і міжособистісних. Базовим для рольових відносин виступає уявлення про цілі подружнього союзу (які приховані для свідомості), у яких виражається мотивація чоловіка й жінки. Загальна мотивація сімейного союзу містить у собі чотири провідні мотиви: господарсько-побутовий, морально-психологічний, сімейно-батьківський й інтимно-особистісний.

Можна одружуватися, в основному орієнтуючись на шлюб переважно як на господарсько-побутовий союз, щиро вважаючи, що головне в сім'ї - це добре налагоджений побут і домоведення; як на союз морально-психологічний - бажаючи знайти вірного друга й супутника життя, який добре буде добре розуміти партнера; як на союз сімейно-батьківський, виходячи з того, що головна функція сім'ї є народження й виховання дітей, або як на союз інтимно-особистісний - прагнучи знайти бажаного й улюбленого партнера по любові[3, с. 5].

Отже, щоб сім'я була благополучною, ці уявлення повинні або бути спільними, або стати такими, щоб поведінка одного члена подружжя в його сімейній ролі не суперечила уявленням і очікуванням іншого, і навпаки.

Якщо один з членів подружжя вважає головними одні з цих уявлень, а інший - інші (а домашні, взагалі, треті), конфлікти в сім'ї неминучі, особливо в гострі, переломні, кризові періоди сімейного життя, коли оголюються головні несвідомі, щирі мотиви [8, с. 64]

1.2 Проблеми подружньої пари в молодій сім'ї

Можна зауважити, що на перших етапах становлення молодої сім'ї з'являються різного роду сімейні проблеми, які є досить поширеними у вирі буденного життя. І це як правило свідчить про значну напруженість та конфліктонебезпечність сімейних стосунків.

Однією досить гострою і поширеною на сьогоднішній день є проблема сімейного лідерства. Здається, на перший погляд в сім'ї, заснованій на коханні або близьких почуттях, не повинно бути ніякої боротьби, самолюбства та характерів. Але насправді вона майже завжди є - така вже природа людини - і може, незважаючи на подружні почуття, досягати значної гостроти [7, с. 31].

Зараз у чоловіків ще значною мірою залишилось уявлення про їх провідну роль, статус лідера у сім'ї, хоча ні в яких законодавчих документах цього не зафіксовано. Це уявлення підтримується громадською думкою, в тому числі і жіночою. Та ж досить типовими є жіночі розмови про справжнього чоловіка; за яким жінка повинна бути, як «за кам'яним муром». Чоловіки засвоюють такі думки «з молоком матері» і виробляють відповідні установки. Мабуть, жоден чоловік, якщо б йому сказали, що він буде «підкаблучником», не погодився б вступати у шлюб. Але сучасна емансипована жінка, що дуже часто не поступається чоловікові в освіті та внеску у сімейний бюджет, не схильна визнавати його головою, тільки виходячи з традиційних уявлень.

Якщо ж він своїм розумом, сімейною відповідальністю і достатнім заробітком підкріплює власні лідерські претензії, вона може визнавати його в цій ролі, але, коли його подружня поведінка явно не бездоганна, дружина найчастіше не визнає його права на статус лідера. Навіть романтичне кохання на старті сімейного життя часто не врятовує сім'ю від загострення стосунків. Дослідники проблем сім'ї вважають, що за будь-якими проявами подружніх конфліктів певною мірою стоїть боротьба за лідерство [12, с.78].

Проблема розподілу домашньої праці теж характерна для сучасної молодої сім'ї. Ця проблема також походить з традиційних, застарілих чоловічих уявлень про сім'ю та господарчі ролі партнерів, про «чоловічу» та «жіночу» працю в сім'ї. Але в сучасній міській квартирі, а в Україні близько 70% громадян мешкають у містах з газом, паровим опаленням і гарячою водою. «Чоловіча» робота з сокирою, молотком, пилкою зустрічається вже тільки епізодично, в той час як, жіноча значно більше. Її, власне, теж небагато, і міська жінка з однією чи навіть двома дітьми не так вже перенавантажена, але почуття справедливості підбурює її на вислови протесту. Ухилення від допомоги жінці у домашній праці є досить типовою рисою чоловічої поведінки, і, хоча це явище не фігурує серед приводів для розлучення, воно часто постає вагомим фактором погіршення стосунків.

Якщо б чоловік все ж таки залишив свою принциповість, і пішов на поступок своїй дружині, допомагаючи її у виконанні домашньої праці. Для того, щоб принести радість і задоволення своїй дружині, виконавши невеличку домашню роботу. При цьому він принесе щастя своїй дружині і забезпечить собі душевну рівновагу і радість від зробленої і принесеної користі на благо своїй сім'ї [34, с 29]

Поширена думка, що причиною погіршення подружніх стосунків, є пияцтво чоловіків, подружня невірність, психологічна несумісність, фінансові проблеми. Спілкування вважається лише формою, від якої стосунки істотно не залежать. Насправді спілкування часто буває самостійним деструктивним чинником подружніх стосунків. Воно, як і попередні сімейні проблеми, є наслідком минулого.

У ХХ та початку ХХІ столітті помітно зріс інтерес до умов психологічної сумісності подружжя. Було проведено чимало досліджень і отримано певні переконливі висновки, з якими, безумовно, треба знайомити молодь у процесі просвітницької та консультативної роботи [31, с .92].

Значний і, можливо, вирішальний вплив на подружню сумісність має однакове розуміння основних умов сімейного щастя. Існує чотири типових варіанти такого розуміння.

1. Головним для сім'ї є матеріальний добробут: гарна квартира, достатнє матеріальне забезпечення членів сім'ї, затишок, смачне харчування. Найціннішими вважаються господарські якості подружжя, а всі інші - комунікативні, етичні, педагогічні, сексуальні - хоч і цінуються, а все ж таки є другорядними. Скажімо, жінка вибачає чоловікові грубуватість, ухилення від виховання дітей або посередні якості сексуального партнера, але господарська невмілість, невеликий заробіток чоловіка є, в її очах, його нестерпним недоліком.

2. Найбільшою цінністю подружнього життя є ніжні, лагідні стосунки, уважність партнерів один до одного, відсутність конфліктів, все інше - відносно другорядне. Жінка з такою орієнтацією здатна пробачити чоловікові посередній заробіток і руки, які не все вміють робити, але буде постійно незадоволена відсутністю лагідних слів, маленьких ознак уваги, вживання грубих слів. Чоловік даного типу ніколи не змириться з «психологією покарань» своєї жінки, хоча стерпить не дуже смачні борщі.

3. Життя сім'ї обертається навколо дітей, вони є головною цінністю і радістю батьків. Якщо вони здорові, гарно доглянуті і виховані, можна бути задоволеним сімейним життям. Якщо чоловік є добрим батьком, матеріально забезпечує дітей і займається їх вихованням - кращого не можна і бажати. Характер його спілкування з жінкою і сексуальні якості в цій ситуації менш важливі.

4. Головною радістю сімейного життя є інтимна близькість, і задоволеність нею постає критерієм її оцінки. Така орієнтація є більш сучасною і характерною для молодих сімей. Хоча через 10-15 років сімейного життя вона змінюється іншою ознакою [32, с. 93].

Іншим важливим фактором подружньої сумісності є вдале поєднання рис домінантності партнерів, тобто їх прагнення до влади, нав'язування власної волі, лідерства.

У світлі актуальності для сучасної сім'ї проблема лідерства стає зрозуміло, наскільки значущим є даний фактор подружньої сумісності. Естонські психологи Д. Кужар і Е. Тійт провели ґрунтовне дослідження цього явища і дійшли таких висновків:

- дві домінуючі або дві людини домінантного типу не утворюють доброї подружньої пари;

- занадто високий ступінь домінування зменшує вірогідність щасливого шлюбу;

- для стабільності шлюбу було б краще, щоб у чоловіка міра домінування не була вищою, ніж у жінки.

Американський психолог Г. Санівен називає тип подружжя з явним домінуванням чоловіка «батько-дочка». Чоловік отримує визнання свого лідирування, а жінка - захист, турботу, поблажливе ставлення до її недоліків. Тип пари з протилежним розподілом ролей вчений називає як «мати-син». Таких пар існує чимало, і вони також здатні жити у подружній гармонії, але за умови достатньо дипломатичної поведінки жінки. Якщо ж вона підкреслює власне лідерство і робить це досить грубо, то найтолерантніший чоловік рано чи пізно почне проявляти незадоволення, формою якого може стати пияцтво, конфліктність, ізоляція від сім'ї [18, с.22].

В поєднанні рис темпераменту має чимале значення тому, що деякі типи темпераменту більше, а деякі менше сприяють утворенню домінантних якостей. Так, скажімо, холерики і сангвініки більш схильні до домінування, ніж представники меланхолічного типу.

Позитивною для подружньої сумісності є також близькість основних світоглядних позицій (релігійних, політичних, естетичних), зокрема поглядів на те, як можна і як не можна досягати мети (чесним чи нечесним шляхом).

Відразу ж після щасливого святкування весілля в молодій сім'ї часто настає досить важкий період у відносинах. Саме в цей час серед подружжя йде створення свого власного «сімейного кодексу». Справа тут у тому, що молодятам часто доводиться міняти ті звички й умовності з котрими вони жили дотепер. Маються на увазі конфлікти через побутову невдоволеність. Намагаючись знайти спільну мову, чоловік і жінка найчастіше стають жертвами цілого ряду небезпечних сценаріїв:

Псевдоспівробітництво

Це дуже розповсюджений сценарій - начебто б у сім'ї все добре й проблем немає, але насправді це лише ілюзія - просто чоловік і жінка тримають всі претензії в собі й уникають відкритих конфліктів. А в результаті напруга тільки накопичується. І приводить або до глобальної сварки, або партнери починають впливати один на одного непрямими способами. Наприклад, в одного із чоловіка й жінки починаються «хвороби», у результаті яких він або вона не може виконувати свої обов'язки (наприклад дружина рада б приготувати вечерю, але в неї вже котрий день жахливо болить голова, тому вона щоб хоч якось розслабитися весь вечір розмовляє з подругою по телефону). Часом така «психологічна» недуга може перерости в реальне фізичне захворювання.

Бартер

У чомусь схожий на попередній сценарій: чоловік і жінка діють за принципом ти мені, я тобі («Ти виносиш сміття, а я готовлю їжу»). І начебто нормальний варіант, але часто він приводить до конфліктів на тему чиї вчинки більше варті.

Заступництво.

Отут все схоже на казку: чоловік завалює дорогими подарунками, забезпечує походи в солярій, басейн і салон краси. Але за все доводитися платити. Доводитися коритися з тим що чоловіка майже ніколи не буде вдома (багато роботи) і щоб він не зробив, він однаково завжди й у всьому буде правий (адже він же забезпечує сім'ю).

Суперництво.

У цьому випадку в сім'ї постійно відбувається боротьба за те хто і які обов'язки повинен виконувати. Кожний із членів подружжя періодично задається питанням: "Чому я, а не він?", на який другий легко відповідає: "А чому не ти, а я?". У підсумку утворюється замкнуте коло.

Приниження.

Досить перекручений варіант суперництва. Жертва такого сценарію постійно докоряється у відсутності допомоги з її боку, але парадокс у тому, що якщо навіть вона й намагається надати допомогу, то в результаті чує лише нові докори про свою нікчемність.

Ізоляція.

Отут начебто б все добре, ніяких сварок і конфліктів у сім'ї , але тільки одного чудового дня виявляється, що кожен член сім'ї сам по собі своїм життям. У результаті також тихо й без скандалу члени подружжя, які були колись однією родиною спокійно розходяться й кожний іде далі своєю паралельною дорогою. [32, с. 96]

1.3 Рольові очікування у структурі подружньої взаємодії

Ґрунтуючись на фундаментальних положеннях розуміння особистості як активного суб'єкта діяльності і відносин зі світом, соціальні очікування розглядаються як прояв самосвідомості особистості, базовий психологічний механізм саморегуляції поведінки, а також як компонент соціальних цінностей і ціннісних орієнтацій особистості.

Соціальні очікування розглядаються багатьма дослідниками, як мотиваційний компонент особистості, як компонент комунікативної взаємодії, що відображає об'єктивну необхідність узгоджених дій; як вид соціальної оцінки і прояв особистісної рефлексії) [26, с. 98].

В теоріях атрибуції та міжособистісної перцепції підкреслюється провідна роль експектацій у процесі становлення і збереження взаєморозуміння. В теоріях рольової поведінки та теорії конвенціональності, соціальні очікування розглядаються як компонент соціальної ролі, як нормативні очікування, що виступають в ролі соціальних санкцій [35, с. 132].

Рольові очікування -- це компонент функціонально-рольової структури сім'ї. Рольова структура сім'ї забезпечує ефективне її функціонування й задоволення потреб усіх її членів за умов рольової узгодженості - несуперечливості сімейних ролей, які утворюють цілісну систему. Основними параметрами рольової структури сім'ї є характер керівництва, який визначає систему стосунків влади й підпорядкування, тобто, ієрархічну побудову сім'ї і розподіл ролей у відповідності з тими завданнями, які вирішує сім'я на певній стадії свого життєвого циклу.

Егалітаризація сім'ї, яка відбувається на сучасному етапі, призводить до необхідності по-новому подивитися на соціальні функції чоловіка й жінки в сім'ї. Сучасні труднощі функціонування сім'ї слід шукати у співвідношенні традиційних і егалітарних тенденцій розподілу сімейних ролей, особливостей сімейно-рольової взаємодії у сучасному подружжі [35, с. 88].

Розподіл моделей сім'ї на традиційні й егалітарні зумовлений функціонально-рольовим розподілом у сім'ї, а також розподілом сфер влади й відповідальності. Для традиційної моделі сім'ї характерна сувора статеворольова диференціація сімейних ролей. У традиційній патріархальній сім'ї природним є верховенство чоловіка, яке виявляється в тому, що в його руках зосереджені економічні ресурси і прийняття основних рішень. Традиційна сім'я потребує від своїх членів підкорення й покірливості, а це в свою чергу може стати джерелом конфліктів і навіть початком розриву стосунків [35, с. 123].

Українська традиційність у сфері шлюбно-сімейних відносин дещо відрізняється від психології статевого, насамперед чоловічого шовінізму, історично притаманного іншим слов'янським народам. На думку багатьох вітчизняних дослідників, домінуючою гендерною рисою українців є пошана до жінки та її волі, партнерство статей, взаємна довіра і рівність. Специфічну роль у ментальності українців відіграє архетип Матері, що зумовлює особливе місце жінки у системі родинних стосунків.

Егалітарна модель сім'ї характеризується однаковим залученням шлюбних партнерів до реалізації сімейних ролей. Рольовий розподіл у даній моделі сім'ї відбувається насамперед виходячи з особистісних уподобань і на основі взаємної домовленості подружжя, а не на основі статеворольвої диференціації. Однак, саме свобода вибору егалітарної моделі дуже часто стає тим підводним каменем, на який наражається молодий "сімейний човен". На думку Т.А.Гурко, труднощі у взаєморозумінні молодого подружжя зумовлені, насамперед, тим, що в сучасній сім'ї зразки поведінки чоловіка і дружини стають менш жорсткими [36, с. 211].

Аналіз традиційної й егалітарної моделі функціонально-рольового розподілу в сім'ї доводить, що не слід вести мову про однозначну перевагу однієї моделі над іншою, тим більше, що зміни характеру розподілу ролей у сім'ї в процесі сімейного циклу є природними і сприяють успішній адаптації сім'ї до нових життєвих ситуацій. Для успішного сімейного життя більш важливим є збіг уявлень про рольову поведінку й рольові очікування подружжя в контексті прийнятої моделі.

На думку вітчизняних та зарубіжних дослідників (А.М. Обозов, М.М. Обозов), показником ефективної сімейно-рольової взаємодії подружжя є сімейно-рольова сумісність, як вид міжособистісної сумісності. На думку А.Н.Волкової та Т.М. Трапезнікової, сімейно-рольова сумісність подружжя передбачає узгодженість сімейних цінностей, узгодженість рольових очікувань і рольових домагань подружжя, загальну рольову адекватність шлюбних партнерів [27, с. 15].

Теоретичний аналіз проблеми рольових очікувань подружжя, як складової сімейно-рольової взаємодії, дав змогу виявити властивості функціонально-рольового розподілу, які за певних обставин обумовлюють конфліктогенність сімейного спілкування. Це суперечливість сімейних ролей, вузькі межі їх виконання, що не задовольняють особистісних потреб членів сім'ї, рольова перевантаженість шлюбних партнерів (зокрема, жінки), невизначеність рольових очікувань подружжя, невідповідність сімейних ролей можливостям особистості, загальна ригідність і хаотичність функціонально-рольової структури сучасної сім'ї.

Вивчаючи задоволеність подружжя шлюбом, Ю.Є.Альошина та І.Ю.Борисов послуговуються у своєму дослідженні таким поняттям, як «статево-рольова диференціація», що є комплексним показником, який враховує як реальний розподіл ролей у сім'ї, так і ставлення до нього кожного з подружжя [4, с. 28].

Статево-рольова диференціація визначається на основі таких характеристик:

1. Уявлення подружжя про ролі чоловіка та жінки (статево-рольові установки);

2. Уявлення подружжя про розподіл ролей у сім'ї (приватні статево-рольові установки);

3. Рольова поведінка подружжя (реальний розподіл ролей);

4. Статева ідентичність (фемінність-маскулінність як характеристики кожного з подружжя). Чітка статево-рольова диференціація сприяє звуженню кола обов'язків кожного з партнерів, що дає змогу їм бути більшою мірою включеними в реалізацію завдань та функцій, які перед ними безпосередньо стоять.

Подібна диференціація дозволяє парі в цілому більш успішно вирішувати проблеми, справлятися з великою кількістю завдань, внаслідок чого підвищується задоволеність шлюбом. Водночас збереження жорсткої диференціації, коли необхідність у ній вже відпала (сім'я повністю адаптувалася до ситуації чи проблемність її зменшилася), навпаки, може призводити до зниження задоволеності шлюбом).

Реалізація сімейних функцій безпосередньо впливає на характер подружніх взаємин. М.М. Обозов та О.М. Обозова змістом сімейно-рольової сфери подружніх відносин вважають співробітництво шлюбних партнерів при реалізації сімейних функцій [25, с. 48].

Функції сім'ї зумовлені розвитком суспільства, вони є історично змінними і тому в часі змінюються ролі чоловіка та жінки в сім'ї, всього устрою сім'ї. Багатьма авторами висловлюються міркування про велике значення й одночасно про тісний зв'язок один з одним параметрів, що характеризують розподіл і реалізацію подружніх ролей у сім'ї. Той факт, що вони пов'язані зі статтю подружжя, тобто з біологічними основами сім'ї, підкреслює їхню значимість і базовий характер, дозволяє розглядати їх як детермінанту багатьох внутрішньосімейних процесів. [22, с. 89]

Комплексний показник, що враховує як реальний розподіл ролей у сім'ї, так і відношення до нього подружжя, одержав у літературі назву гендерно-рольової диференціації.



1.4 Формування внутрісімейної комунікації

Формування внутрісімейної комунікації - це, перш за все, встановлення відносин між подружжям. Велику роль в цьому відіграє церемонія одруження. У будь культурі існує усталена традиція проведення церемонії укладення шлюбу. Укладення шлюбу - один з найважливіших критичних моментів у житті індивіда, порівнянний з такими подіями, як народження, досягнення повноліття,початок трудової діяльності або її закінчення,смерть. У більшості культур подібні події маркуються якими церемоніями, незмінними протягом тривалих проміжків часу. Зазвичай в них бере участь велика кількість народу, і вони є надзвичайно важливими не тільки для головних дійових осіб, але й для всіх присутніх. Ритуали, що супроводжують найважливіші життєві події, володіють великим ресурсним потенціалом - залишаючись незмінними протягом тривалих проміжків часу, вони підтримують в людях відчуття нескінченності життя і непорушності основних її законів, народжують в учасників почуття причетності і єднання [30.с.12].

Формування внутрісімейної комунікації передбачає вирішення наступних завдань:

- встановлення правил взаємодії між подружжям;

- визначення меж сім'ї, тобто відділення родини від того, що в сім'ю не входить.

Встановлення правил взаємодії між подружжям включає:

- встановлення прийнятної для обох членів пари дистанції в спілкуванні, або ступеня емоційної близькості;

- вироблення способів вирішення конфліктів в разі незгоди подружжя один з одним.

Визначення оптимальної дистанції в спілкуванні залежить від здатності кожного з партнерів знайти свої власні кордони. Перш ніж об'єднатися і створити пару, кожна людина повинна знайти своє «Я». У термінах Еріксона це називається сформувати зрілу ідентичність.

Ця задача повинна бути вирішена ще на попередній стадії розвитку - до закінчення підліткового або юнацького віку.

Іншим варіантом взаємодії є «злиття» з партнером, завдяки якому він не усвідомлено намагається посилити своє «Я».

При «злитій взаємодії» двоє намагаються стати єдиним цілим: відмовляються від урахування власних поглядів для інтересів на догоду партнерові і вимагають такої ж поведінки від партнера. На початковому етапі закоханості такі відносини здаються партнерам і оточуючим дуже романтичними, але надалі вони призводять до серйозних проблем.

Незрілі подружжя, що беруть участь в «злитій взаємодії», мають туманне уявлення як про свої власні особливості, так і про особистісні якості партнера. Образ партнера не відповідає реальності, він надмірно навантажується проекціями. На початковому етапі взаємин (період закоханості) партнер розглядається як той, хто повинен забезпечити щастям [28, с.27].

Але при найменшому відхиленні поведінки партнера від очікуваного подружжя відчувають паніку і сприймають те, що трапилося як зрада. Вони бояться визнати відмінності між собою, оскільки це може становити загрозу для слаборозвиненого «Я». Для незрілої особистості риси, смаки, інтереси іншого ставлять під сумнів свої власні особливості.

Якщо партнери опиняються достатньо зрілими, щоб уникнути «злиття» або емоційної холодності у стосунках, між ними виникає інтимність. Під інтимністю розуміється багатопланове відчуття, куди входить переживання близькості з іншою людиною без переживання втрати в собі; здатність довіритися іншій людині без «Змішування» себе з ним. Сімейна інтимність припускає загальну «історію» і традиції: це загальні переживання і спогади подружжя; особлива мова, натяки, ласкаві прізвиська і т. п. Будучи невідомими й незрозумілими для людей, що не входять в сім'ю, вони добре зрозумілі подружжю, народжують у них приємне і хвилююче відчуття особливого «таємного» союзу, розуміння один одного з півслова. Встановлення такого інтимного простору допомагає молодій сім'ї позначити і зміцнити свої зовнішні кордони.

Інтимність, тим не менш, має на увазі встановлення дистанції в спілкуванні, тобто визначення того, які з важливих життєвих областей (сфера переживань, різні види діяльності, міжособистісні стосунки і т. п.) і якою мірою можуть бути доступні іншому. Навіть якщо обидва з подружжя починають спільне життя з бажання повної щирості і відвертості і максимальної участі в житті іншого, дуже швидко один з них або обидва вони виявляють, що це навряд чи можливо і не завжди корисно для них обох [31, с.88].

Вони мають з'ясувати, в яких областях життя і в якій мірою вони впливатимуть один на одного так, щоб це влаштовувало обох. Наприклад, чи повинна дружина впливати на кар'єру чоловіка або це область, про яку вона повинна знати як можна менше? Чи повинно її вплив обмежуватися співчутливим вислуховуванням і порадами або їй необхідно вживати якісь дії, що впливають на його просування по службі: знайомити з потрібними людьми, будувати певні відносини з його колегами і т. п.?

Експектаціі - очікування від поведінки і вимоги до нього - пов'язані саме з роллю, а не з особистістю, її виконуючої.

У спілкуванні використовується переважно формальний мову, і при порушенні конвенціональних норм накладаються формальні санкції.

В системі міжособистісних відносин ролі персоніфіковані, а експектаціі пов'язані з даною особистістю; більшу роль відіграє мова виразних рухів, або «мову почуттів ». Найбільш дієві неформальні санкції, що враховують індивідуальна своєрідність партнера. Характер відносин у родині може бути позначений з цією точки зору як двоїстий, так як в сім'ї одночасно присутні як конвенціональні стосунки - «шлюбні», формальні, юридично закріплені, так і міжособистісні - сімейні. Подружжю необхідно звикнути до їх складного переплетення, вміти відрізняти один тип відносин від іншого і вибирати відповідний йому тип поведінки [24, с.18].

Таким чином, встановлення правил взаємодії включає встановлення необхідного ступеня близькості; визначення того, які життєві області подружжя розділяють один з одним, а які залишаються виключно їхнім особистим справою; та прийнятне для себе і партнера співвідношення конвенційного (шлюбного) і міжособистісного (сімейного) компонентів в поведінці.

Наступна важлива задача - вироблення способів вирішення конфліктів. Дуже часто, навіть якщо молоді люди були досить довго знайомі до шлюбу і мали досвід сварок і примирень, вони продовжують зберігати переконаність, що «в хорошій сім'ї конфліктів не буває» або що «конфлікти - річ у сімейному житті абсолютно не потрібна» і т. п.

Уклавши шлюб, вони намагаються уникати критики або протиріч і уникають обговорення проблемних питань, так як не хочуть порушувати мир в сім'ї або бояться поранити почуття іншого. Це призводить до того, що невирішені проблеми і емоційне напруження накопичуються і дружини відчувають, що весь час знаходяться на межі сварки. Рано чи пізно вона виникає, і, як правило, чим довше її намагалися не допустити, тим більше сильний виплеск негативних емоцій відбувається. У результаті проблема чи спірний питання, колишні дійсною причиною сварки, на цьому що не так і не бувають вирішені, а сварка лякає подружжя і напруженням емоцій, і незначністю приводу, її викликав. Коли вона закінчується, подружжя може прийняти рішення ніколи більше не сваритися, але необговорювані питання знову накопичуються, створюється напруга, і сварка повторюється. Подружжя виробляють характерні для їхньої пари способи вирішення конфлікту. Знайдені шляхи примирення можуть не влаштовувати одного з подружжя або обох. Наприклад, дружина виявляє, що вихід з конфлікту можливий, тільки якщо вона визнає свою повну неправоту, або чоловік помічає, що сварка припиняється тільки після того, як він зробить дружині дорогий подарунок, і т. п. Таким чином, у цей період знаходження шляхів згоди подружжя можуть вчитися маніпулювати один одним за допомогою хвороб, слабкостей або за допомогою сили. Одного разу знайдені, ці маніпуляції стають звичними способами взаємодії пари і можуть бути однією з основних причин невдоволення браком, яка зазвичай позначається як відмінність характерів. Психологічна допомога родині в цьому випадку обов'язково повинна включати виявлення найбільш типових способів вирішення конфліктів, ступеня їх маніпулятивності і заміну їх на менш деструктивні взаємодії [11, с. 87].

Визначення меж сім'ї. Межі сім'ї - це «правила, визначають, хто і як бере участь у взаємодії». Це гласні і негласні домовленості між членами сім'ї щодо того, хто і що може дозволити собі робити в сім'ї та поза її (хто може запрошувати гостей і яких, хто може затримуватися на роботі, з ким можна зустрічатися поза сім'єю і т. п.).

Кожна сім'я виробляє свої власні правила, а кордони сімей мають неоднакову гнучкість і проникність. Гнучкість характеризує здатність кордонів сім'ї до змін. У деяких випадках межі надто ригідні - Це означає, що сімейні правила не змінюються, незважаючи на зміну ситуації. Це ускладнює адаптацію сім'ї до нових ситуацій. Проникність кордонів - це установки, що існують в сім'ї, щодо контактів з сімейним оточенням. Іноді сімейні кордону відрізняються високою проникністю, тоді вони стають дифузними, і це веде до надмірного втручання в життя сімейної системи інших людей. Непроникні кордону обмежують можливість необхідного спілкування із зовнішнім світом.

Для молодої пари визначення меж сім'ї в першу чергу означає перевизначення своїх відносин з батьківськими сім'ями. Тепер ролі сина і дочки повинні стати вторинними, поступившись місцем ролям чоловіка і дружини. Однією з найбільш часто зустрічаються психологічних проблем на цій стадії шлюбу є проблема взаємодії молодого подружжя з батьківськими сім'ями. Вона може породжуватися більшою мірою кимось з подружжя або батьками [16, с.8].

У першому випадку недостатня зрілість одного з молодих людей, його емоційна залежність від батьківської сім'ї не дозволяє сформуватися нормальної подружнього системі. Незрілий чоловік продовжує вести себе, переважно орієнтуючись на норми, критерії та правила, що існували в батьківській сім'ї. Це заважає виробленню молодий сім'єю своїх власних правил і норм. Наприклад, дружина відчуває необхідність у всьому радитися зі своєю матір'ю, і чоловік починає відчувати, що цей третій чоловік також є членом їх сім'ї, так як його бажання і уявлення постійно враховуються, а іноді він і фізично присутній в сім'ї більшу частину часу. Це викликає невдоволення в чоловіка, можливо, у зв'язку з випробовуваним відчуттям ревнощів або власної недостатньої значущості [16, с. 11].

Психологічна допомога повинна бути спрямована на зменшення ступеня близькості одного з молодих подружжя з батьківської сім'єю і переорієнтацію його на близькість з другим чоловіком.

У другому випадку проблема виходить від батьків, яким важко знизити ступінь своєї участі в житті вирослого дитини. Якщо син або дочка були єдиними дітьми у батьківській сім'ї, батькам буває непросто відмовитися від ідеї надання допомоги, навіть якщо молоді в ній не дуже потребують.

Часто подібна батьківська допомога має явно маніпулітівний характер. Вона може приймати різні форми: це можуть бути дорогі подарунки, гроші на покупку яких-або речей, виконання якої-небудь домашньої роботи в молодій сім'ї і т. п. Надаючи її, батьки як би говорять своїй дитині: «Дивись, як ми про тебе дбаємо! Ніхто не подбає про тебе краще, ніж ми ».

У такому випадку, якщо молодий чоловік приймає батьківську допомогу або подарунки,батьки вважають, що мають право втручатися в життя молодої сім'ї. Прихована підоснова подібної «допомоги» може добре усвідомлюватися другим чоловіком і викликати у нього почуття злості чи образи. Така ситуація має більший конфліктним «потенціалом», так як кожному з молодих подружжя в ній важко висловити свої претензії один одному і батьківській сім'ї без почуття провини і відчуття власної невдячності [32, с. 28].

Занадто велика кількість допомоги швидше зашкодить молодій сім'ї, навіть якщо вона її потребує: відмова від допомоги, як вже було сказано, може породжувати почуття провини, а її ухвалення може народжувати у подружжя відчуття безпорадності і нездатності самостійно впоратися з труднощами.

Все це також перешкоджає формуванню подружньої субсистеми. У подібних ситуаціях психологічна робота може бути спрямована на усвідомлення всіма учасниками ситуації маніпулятівного характеру їх взаємодій, які в підсумку не приносять психологічного благополуччя нікому: батьки мають дорослу дитину з проблемами в сімейному житті, а молоді платять за «допомогу» почуттями провини, роздратування і образи. Слід зауважити, що названа проблематика зазвичай виявляється проблемою і для молодого подружжя, і для їхніх батьків. Ймовірно, найбільш правильним варіантом надання психологічної допомоги була б робота з розширеною родиною, але це не завжди можливо. Найчастіше працювати доводиться з найбільш «доступним» членом сім'ї, однак при цьому завжди слід враховувати решти задіяних у ній осіб. Таким чином, подружжя повинні прийти до угоди, в якою мірою батьки чоловіка або дружини можуть впливати на прийняті рішення; визначити, в які області життя молодої сім'ї батьки можуть втручатися, а в які - ні.

Втручання батьків чи когось із батьківської родини в життя молодої пари може вносити в шлюб розкол, причому часто без усвідомлення того, що саме викликає негативні почуття [36, с. 65].

Проблема взаємовідносин з батьківською сім'єю також може бути представлена ??як проблема дистанції. Занадто близька дистанція, як уже було сказано, заважає формуванню власного простору молодої сім'ї. Для того щоб захистити незалежність сім'ї, молоді люди можуть почати вимагати від батьків, щоб вони перестали приходити в їх будинок, або відмовляються ходити в гості до батьків дружина. Однак і спроби стати абсолютно незалежними і повністю відокремитися від батьків також працюватимуть на руйнування шлюбу. Мистецтво жити в шлюбі, за словами Дж.Хейлі, припускає досягнення незалежності в поєднанні емоційних зв'язків з родичами.

Вчені спробували виділити фактори, які можуть ускладнити формування внутрісімейної комунікації на початковій фазі розвитку сім'ї.

1. Пара зустрічається або укладає шлюб незабаром після втрати значущої людини.

2. Подружні стосунки формуються на тлі прагнення дистанціюватися від батьківської сім'ї.

3. Сімейні традиції та походження подружжя істотно розрізняються (наприклад, релігійні переконання, освіта, національна приналежність, соціальний клас, вік і т. п.).

4. Подружжя виросли в сім'ях з різним складом (наприклад, багатодітна сім'я і сім'я з однією дитиною).

5. Пара проживає занадто близько або занадто далеко хоча б від однієї з батьківських сімей.

6. Пара залежить від членів розширеної сім'ї матеріально, фізично або емоційно.

7. Шлюб укладається у віці до 20 або після 30 років.

8. Шлюб після періоду залицяння менше 6 місяців або більше 3 років.

9. Весілля за відсутності членів сім'ї або друзів.

10. Вагітність дружини до весілля або протягом першого роки після заміжжя.

11. Погані відносини одного з подружжя зі своїми СибЛінг або батьками.

12. Власне нещасливе, на думку хоча б одного з подружжя, дитинство або юність.

13. Нестабільність шлюбних патернів в одній з розширених сімей.

Після перерахування настільки великого списку несприятливо впливають на сім'ю чинників залишається тільки дивуватися того, що якісь сім'ї здатні зберегтися. Але при більш уважному розгляді описаних труднощів їх можна звести до проблем, які вже обговорювалися: несформована ідентичність або низька самооцінка і пов'язане з ними компенсаторне поведінку і витікаюча з цього проблема встановлення зовнішніх меж сім'ї та внутрішньо сімейних підсистем [22, с. 18].

Таким чином, на початковому етапі існування сім'ї формування внутрісімейної комунікації означає вироблення правил взаємодії між подружжям, тобто знаходження ступеня їх емоційної близькості і способів вирішення конфліктів і визначення меж сім'ї, тобто правил взаємодії сім'ї із зовнішнім світом.

1.5 Основні види шлюбних сценаріїв

Ідея «сценарного підходу» також виникла в психодинамічному напрямку і пов'язана з ім'ям Е. Берна. У його розумінні «Сценарій» (або «скрипт») - це якась наявна в індивіда програма, відповідно до якої він будує своє життя. «Сценарій» формується в дитинстві на основі досвіду життя в батьківській сім'ї і «батьківського програмування ». «Батьківський програмування» по Е. Берну - це непрямі вказівки, які батьки дають своїм дітям, з приводу цілей і смислів життя, місця в ній інших людей, з приводу контактів з протилежною статтю і т. д., тобто з приводу всього різноманіття життєвих проявів. Ці вказівки лише частково передаються по вербальному каналу.

Велика кількість інформації передається не вербально, за допомогою міміки, жестів, підтримуючого або осуджуючого поведінки батьків у різних ситуаціях.

Створювані таким чином «життєві сценарії» Здебільшого неусвідомлювані, так як засвоюються дітьми в тому віці, коли їхні інтелектуальні здібності і критичність ще надзвичайно слабкі [13, с.56].

Подальші теоретичні та практичні дослідження в психодинамічної парадигмі привели до ідеї про існування «Шлюбних сценаріїв». «Шлюбний сценарій» - це існуюче у індивіда, найчастіше неусвідомлюване уявлення про те, як повинні розвиватися його стосунки в подружжі. Вважається, що розвиток відносин індивідів шлюбі і його поведінку з чоловіком в значній мірі обумовлено неусвідомлюваної тенденцією до повторення моделей сім'ї своїх батьків або відносин з найближчими родичами (сиблингами). Батьківська модель. Відповідно до цієї моделі індивід навчається подружньому поведінки на основі ідентифікації з батьком своєї статі. Батько протилежної статі також відіграє велику роль у цьому процесі: на підставі його поведінки будується уявлення про те, як повинен вести себе партнер. Форми батьківських відносин стають для індивідуума еталоном взаємовідносин в родині. У шлюбі кожен із партнерів намагається пристосувати свої реальні відносини з чоловіком до своїх внутрішніх уявленням. Нерідко під впливом закоханості партнери виявляють поступливість, частково відмовляючись від своєї програми, що породжує внутрішній конфлікт. Але через деякий час внутрішня програма дає про себе знати, у індивідуума спостерігається тенденція до повернення на запрограмований шлях. Це породжує подружні конфлікти в тому випадку, якщо поведінка партнерів відхиляється від їх програм. Таким чином, гармонійні стосунки в подружжі стають можливі тільки в тому випадку, якщо партнер своєї внутрішньої програмою нагадує батька протилежної статі. У психодинамічного підходу вважається, що подібні програми поведінки мають тенденцію передаватися з покоління в покоління, причому повторюється не тільки вибір партнера, але і помилки і проблеми батьків.

1. Дитина вчиться в батька своєї статі подружньої ролі, беззастережне прийняття якої вигідно і зручно, тоді як відмова від неї позбавляє упевненості в собі і сприяє виникненню неврозів.

2. Образ батька протилежної статі істотно впливає на вибір партнера по шлюбу. Якщо цей образ був позитивним, то вибір партнера, подібного батькові, створює передумови для гармонійного шлюбу.

Якщо ж роль батька в сім'ї була негативна і дитина не могла її прийняти, то партнер з подібними характеристиками стає джерелом негативних емоцій. У цьому випадку індивід шукає партнера з іншими характеристиками.

Однак такий вибір є джерелом внутрішнього конфлікту - індивід відчуває, що з деякими особливостями партнера він не може змиритися.

3. Модель батьківської сім'ї визначає в основних рисах модель сім'ї, яку створюють діти, наприклад, дитина з патріархальної родини буде прагнути до реалізації патріархальної моделі у своїй родині. У шлюбі партнерів із протилежних за моделлю сімей будуть спостерігатися конфлікти і боротьба за владу.

Модель брата або сестри. Дана модель запропонована В. Томаном. Відповідно до цієї моделі індивід намагається створити сім'ю, в якій міг би зайняти таке ж положення, яке він займав серед своїх братів або сестер. Наприклад, старший брат, у якого була молодша сестра, може створити стійкий союз з жінкою, яка також мала старшого брата. У цьому випадку відбувається перенесення зв'язків, які існували в батьківській сім'ї між братами і сестрами, на свого партнера в шлюбі. Відносини між подружжям будуть тим стабільніше, ніж більше положення партнерів у шлюбі нагадує їм їх положення в батьківських сім'ях. У відповідності з цим підходом подружні зв'язки можуть бути компліментарними, частково комплементарними і некомпліментарним. Компліментарність означає, що кожен з партнерів хоче робити те, чого інший робити не хоче. Партнери взаємно доповнюють один одного. Наприклад, один хоче головувати, а іншому подобатися підкорятися; один хоче проявляти турботу, а інший любить бути об'єктом турботи і т. п. [37, с. 5]

Компліментарний шлюб - це такий союз, в якому кожен з подружжя займає те саме положення, яке він мав по відношенню до братів і сестер у батьківській сім'ї. Так, наприклад, чоловік, який був старшим братом і мав сестру (або сестер), навчився поводитися з дівчатками, відчуває себе відповідальним за них, допомагає їм-Якщо його дружина також мала старшого брата, вона легко пристосовується до чільному положенню чоловіка, приймає його турботу і допомогу. Ролі обох подружжя доповнюють один одного. Настільки ж компліментарним буде союз, в якому дружина була старшою сестрою, а чоловік був молодшим братом. Їх очікування з приводу поведінки один одного також будуть збігатися, хоча вони гратимуть інші ролі в своїй сім'ї: керівну роль займе дружина, а чоловік буде їй підпорядковуватися. Частково компліментарний шлюб виникає в тому випадку, коли один або обидва партнери мали в батьківській сім'ї кілька типів зв'язків зі своїми братами і сестрами, з яких хоча б одна співпадає з такою у партнера. Некомпліментарним шлюб має місце, коли подружжя займали однакове положення в батьківській родині, наприклад обидва були старшими дітьми. У цьому випадку в родині кожен з них претендуватиме на лідерство; положення ще більше посилиться, якщо кожен з них мав тільки сіблінгів своєї статі і, відповідно, не мав досвіду спілкування з протилежною статтю. Шлюби, які полягають між індивідами, які були єдиними дітьми у батьківських сім'ях, найчастіше також виявляються некомпліментарним.

Таким чином, «шлюбні сценарії» - це сформований в ранньому віці неусвідомлювані програми поведінки, відповідно до яких індивід вибудовує свою сімейну життя. Вони можуть як сприяти адаптивному поведінці в шлюбі, так і перешкоджати йому. В останньому випадку психологічна робота спрямована на їх усвідомлення та корекцію.

Резюмуючи вищесказане, зазначимо що сім'я як соціальна група розв'язує завдання, котрі стосуються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім'я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу й опікунську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто потребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб в сім'ї задовольняються альтруїстичні потреби.

Сім'я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Сім'я виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації зазнають не тільки діти, які завдяки їй уростають у суспільство, а й саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сімейних ролей - це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківські потреби у вихованні дітей і збагачує новим соціальним досвідом особистість шлюбних партнерів.

Сім'я сприяє збереженню психічного здоров'я суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім'я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім'ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім'я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби - біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні.

Кожна сім'я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на установлені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя.