8

• Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблема агресивності та її вирішення в психологічній науці

1.1 Природа і структура агресії

1.2 Теоретичні передумови дослідження агресії у підлітків та молодших школярів

1.3 Специфіка агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку

1.4 Типологія агресивної поведінки сучасних підлітків та її причини

Розділ 2. Причини виникнення агресивності та особливості її прояву у дітей молодшого шкільного віку та підлітків

2.1 Методика та процедура дослідження

2.2 Аналіз проявів та детермінант агресивної поведінки молодших школярів

2.3 Аналіз взаємозв`язку самооцінки тривожності та проявів агресивної поведінки в підлітковому віці

Розділ 3. Корекційна робота з дітьми молодшого шкільного віку з метою зниження рівня агресивності

3.1 Загальна характеристика психокорекції як засобу психологічної допомоги

3.2 Програма корекційної роботи з молодшими школярами, процедура її проведення

3.3 Перевірка ефективності проведеної корекційної роботи

Висновки

Список використаної літератури:

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Значні зміни, що відбуваються у житті всього нашого суспільства, сполучаються з багатьма труднощами не лише в економічній, політичній, соціальній сферах, а й в етико-психологічній. Особливо гострі проблеми стосуються підростаючого покоління. За останні роки зросли показники підліткової і, що найбільш тривожно, дитячої злочинності, а також відхилень в емоційному здоровї молодших школярів. Багато дітей і підлітків відзначаються підвищеною нервозністю, надмірною чутливістю та гарячковістю, вразливістю та емоційною неврівноваженістю. Але найбільш непокоять батьків, педагогів, психологів, соціальних працівників, громадськість такі прояви поведінкової активності дітей і підлітків, як агресивність, жорстокість, цинізм, відчудженість, духовна спустошеність. Стрімке зростання рівня агресивності багатьох дітей і підлітків - одна з найбільш актуальних проблем сьогодення.

Проблема деструктивної поведінки людини привертала увагу дослідників досить давно, але й донині все ще залишається недостатньо вивченою. З розвитком суспільства певні форми деструктивної поведінки, зокрема агресивної, не тільки не виявили тенденції до зниження, але й стали знаходити нові, більш витончені форми прояву. Актуальність теми дослідження визначається також і тим, що в останні роки збільшилася кількість злочинів, які скоєні підлітками, збільшилася кількість групових бійок, які носять жорстокий характер. Крім цього, у певної частини підлітків спостерігається поглиблення агресії в бік зростання жорстокості, цинізму, збільшення кількості злочинів, які скоюються під впливом ситуативних, імпульсивних поведінкових реакцій і характеризуються неадекватністю приводу і міри заподіяної жертві шкоди. Укоріненість агресивної моделі поведінки в середовищі підлітків виступає показником деформованого способу життя і відображає одну з найгостріших психологічних і соціальних проблем нашого суспільства.

Сучасна педагогічна практика свідчить про те, що з агресивними проявами у поведінці дітей стикаються вже вчителі початкової школи і навіть вихователі дитячих садків. Проте, більшу кількість наукових праць присвячено вивченню особливостей агресивної поведінки підлітків або молоді, тоді як діти молодшого шкільного віку найчастіше вважаються нормослухняними, а їх агресивні реакції і необхідність корекції їх агресивної поведінки, як правило, залишаються поза увагою дослідників.

Отже, актуальність теми дослідження зумовлена кількома причинами: по-перше, зростаючою увагою до проблеми агресії та агресивності з боку дослідників різних спеціальностей - психологів, соціологів, педагогів, що відбиває соціальні запити українського суспільства; по-друге, важливістю вивчення та порівняння проявів агресивної поведінки у молодших школярів та у підлітків; по-третє, вимогами практики щодо консультативної, психокорекційної та психотерапевтичної роботи.

Аналіз наукової літератури показав, що ця проблема останнім часом викликає все більший інтерес дослідників і практиків, про що свідчить стрімкий ріст кількості досліджень та публікацій з питань агресії, насильства і конфліктів.

Проблематика агресії та агресивної поведінки займає істотне місце у психологічній науці (З.Фрейд [84], А.Бандура [8], С.Берковітц [10] та ін.). Чимало праць (зокрема, вітчизняних дослідників) присвячено вивченню різноманітних форм агресивної поведінки дітей та підлітків (О.Б.Бовть [15], О.З. Запухляк [35], І.С. Мазоха [49], В.Р. Павелків [61]). Як вітчизняними, так і закордонними дослідниками вивчались особливості агресивної поведінки осіб різних вікових груп (Г.М.Андрєєва [5], Л. Чаговець [86], Л.М.Семенюк [76], Л.С.Славіна [79] та ін.), проблеми агресивності у звязку з конфліктами (В.В.Ковальов [39], М.Д.Левітов [43], В.С.Мерлін [54]та ін.), емоціями (В.К.Вілюнас [24], К.Ізард [37] та ін.), фрустрацією (А.Бандура [8] та ін.)

Проблема агресивності досліджується в психології за різними напрямами. Агресія та агресивність розглядаються з позицій психодинамічного, глибинно-психологічного підходу (Т.С.Яценко [91], З.Фрейд [84], Е.Фромм [85] та ін.), біхевіористичного підходу (А.Бандура [8], та ін.); у контексті їх адаптивного-дезадаптивного значення - як чинник, що деструктивно впливає на поведінку особистості (О.Б.Бовть [15], М.Д.Левітов [43], А.Бандура [8], та ін.) і конструктивно (О.Ю.Дроздов [30], А.О.Реан [70], Е.Фромм [85]); у контексті індивідуально-типологічних особливостей особистості, зокрема, емоційності (І.Г.Кошлань [75], А.Є.Ольшаннікова [57], І.В.Пацявічюс [57], О.П.Саннікова [75]), в процесі розвитку особистості (Л.М.Семенюк [76] та ін.); в межах проблеми емоційної регуляції поведінки (В.К.Вілюнас [24]). При достатній вивченості агресивної поведінки в психології мало праць, спрямованих на дослідження агресивності як стійкої властивості особистості, тобто схильності до агресивних дій (О.Ю.Дроздов [30] та ін.). Недостатньо представлена інформація про структурні компоненти агресивності, її індивідуально-психологічну специфіку і своєрідність проявів.

Незважаючи на достатню кількість наявних наукових досліджень агресивних проявів у різних вікових групах, тема порівняльного аналізу агресивних проявів у поведінці дітей молодшого шкільного віку та підлітків не є досліджена ґрунтовно. Тому, важливість дослідження особливостей, ґенези, детермінації та способів психологічної корекції агресивних реакцій молодших школярів та підлітків, з одного боку, і надзвичайна актуальність проблеми агресивної поведінки сучасних школярів для педагогічної та психологічної практики, з іншого боку, обумовили вибір теми нашого дослідження: «Порівняльний аналіз агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку та підлітків».

Мета дослідження полягає у виявленні відмінностей в проявах агресивної поведінки та її особливостей у дітей молодшого шкільного віку та підлітків; у визначенні шляхів корекції агресивної поведінки молодших школярів.

Гіпотези дослідження:

- для дітей молодшого шкільного віку, схильних до агресивних форм реагування, є характерними повґязані між собою властивості: специфічні особливості домінуючих типів темперменту, а також поведінкові стилі у конфліктних ситуаціях;

- агресивна поведінка підлітків є взаємозалежною з рівнем тривожності та є більше результатом соціального впливу, а також впливу умов, в яких проживає даний індивід, ніж результатом вродженої схильності людини до агресивних дій.

- використання системи активних, когнітивних та поведінкових способів корекції у межах психокорекційного тренінгу з урахуванням причин виникнення агресивних реакцій та структурних елементів зазначеного симптомокомплексу, дозволяє коригувати агресивну поведінку молодших школярів.

У відповідності з поставленою метою і гіпотезами дослідження були поставлені такі завдання:

1. В ході теоретичного аналізу виявити фактори, які сприяють виникненню і закріпленню агресивних проявів у молодших школярів та підлітків.

2. Розробити програму експериментального дослідження і підібрати відповідні методики.

3. Визначити, використовуючи комплекс психодіагностичних методів і методик, психологічний симптомокомплекс агресивних реакцій у підлітків та дітей молодшого шкільного віку.

4. Визначити шляхи і способи психологічної корекції агресивної поведінки в молодших школярів.

5. Підібрати програму з метою корекції агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку, та оцінити її ефективність.

Обєкт дослідження - агресивна поведінка молодших школярів та підлітків.

Предмет дослідження - психологічні відмінності в проявах агресивної поведінки молодших школярів та підлітків.

Надійність та вірогідність результатів дослідження та сформульованих висновків забезпечується методологічною обґрунтованістю теоретичних положень дослідження; використанням комплексу методів, що адекватні обєкту, предмету, меті та завданням дослідження, а також віковим особливостям контингенту досліджуваних; репрезентативністю вибірки.

Наукова новизна дослідження полягає: у теоретичному обгрунтуванні та експериментально-практичному підтвердженні наявності психологічних відмінностей в проявах агресивної поведінки молодших школярів та підлітків; обгрунтуванні системи психокорекційної та психопрофілактичної роботи з дітьми молодшого шкільного віку та підлітками, схильними до агресивних форм реагування.

Теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні психологічних знань про детермінацію агресивних форм реагування в молодших школярів та підлітків; зясуванні основних факторів, які впливають на динаміку агресивності дітей; визначенні основних відмінностей у проявах агресивної поведінки молодших школярів та підлітків.

Практична значущість роботи забезпечується розробкою психодіагностичного комплексу для виявлення психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку та підлітків, схильних до агресивної поведінки. Результати дослідження можуть бути використані у психодіагностичній, психопрофілактичній та психокорекційній діяльності практичних психологів дошкільних, навчально-виховних закладів. Крім цього, результати дослідження можуть бути використані при підготовці курсів з вікової психології для студентів, що навчаються за психологічними та педагогічними спеціальностями, матеріали та висновки дослідження можуть бути використані при написанні наукових, курсових, бакалаврських робіт тощо.

Методи дослідження - теоретичний аналіз проблеми дослідження на базі вивчення наукової літератури, емпіричні методи - тестування, діагностування, якісний та кількісний аналіз результатів.

Організація дослідження. Дослідження проводилося протягом 2008-2009 рр. на базі Дубенської загальноосвітньої школи №2.

Дослідження проводилось у три етапи.

Перший етап (2008 р..) був присвячений аналізу психолого-педагогічної літератури та вивченню практики роботи шкіл в аспекті досліджуваної проблеми; розробці теоретичної моделі проявів агресивної поведінки молодших школярів та підлітків;

Другий етап (2008-2009 рр.) був присвячений проведенню констатувального психодіагностичного дослідження, в ході якого уточнювалась гіпотеза, що висувається; розробці програми корекції агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку і підлітків та критеріїв оцінки її ефективності.

Третій етап (2009 р.) був присвячений організації та проведенню психокорекційної роботи з учнями молодших класів відповідно до розробленої програми; здійсненню контрольних діагностичних зрізів. На цьому етапі здійснювались кількісна і якісна обробка та інтерпретація отриманих результатів, формулювались висновки; готувались практичні рекомендації щодо психологічної профілактики і корекції агресивної поведінки дітей та підлітків.

Структура дослідження. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків. Список використаної літератури містить 92 найменування джерел українських та зарубіжних авторів.

Розділ 1. Проблема агресивності та її вирішення в психологічній науці

1.1 Природа і структура агресії

Існує безліч теоретичних обґрунтувань виникнення агресії, її природи і чинників, що впливають на її прояв. Але всі вони підпадають під наступні чотири категорії. Агресія відноситься до:

1. Природжених спонукань і завдатків.

2. Потреб, що активізуються зовнішніми стимулами.

3. Пізнавальних і емоційних процесів.

4. Актуальних соціальних умов у поєднанні з попереднім навчанням.

Розглянемо найбільш відомі теоретичні положення.

Основоположником теорії ваблення є Зиґмунд Фрейд. Він вважав, що агресивна поведінка за своєю природою інстинктивна і неминуча. У людині існує два найбільш могутні інстинкти: сексуальний (лібідо) та інстинкт ваблення до смерті (танатос). Енергія першого типу направлена на зміцнення, збереження і відтворення життя. Енергія ж другого типу направлена на руйнування і припинення життя. Він стверджував, що вся людська поведінка є результатом складної взаємодії цих інстинктів, і між ними існує постійне напруження. З огляду на те, що існує гострий конфлікт між збереженням життя (еросом) і його руйнуванням (танатосом), інші механізми (зсув) служать меті направляти енергію танатосу зовні, в напрямку від "Я". А якщо енергія танатосу не буде звернута зовні, то це незабаром приведе до руйнування самого індивідуума. Таким чином, танатос побічно сприяє тому, що агресія виводиться назовні і прямує на інших.

Зменшити вірогідність появи небезпечних дій може зовнішній прояв емоцій, супроводжуючих агресію [84, 74-76].

Згідно екологічного підходу, якого дотримувався К. Лоренц, агресія бере початок перш за все з природженого інстинкту боротьби за виживання, який присутній у людей так само, як і в інших живих істот. Він уважав, що агресивна енергія, що має своїм джерелом інстинкт боротьби за виживання, генерується в організмі спонтанно, безперервно, в постійному темпі, регулярно накопичуючись з часом. Таким чином розгортання явно агресивних дій є сумісною функцією:

Кількості накопиченої агресивної енергії.

Наявність стимулів, що полегшують розрядку агресії [47, 63].

Але, чим більша кількість агресивної енергії є в даний момент, тим менший стимул потрібен для того, щоб агресія виплеснулася зовні, тобто агресивна поведінка може виплеснутися спонтанно.

Лоренц відзначав, що окрім природженого інстинкту боротьби всі живі істоти наділені можливістю пригнічувати свої прагнення, тобто мають стримуюче начало, яке перешкоджає нападу на представників свого виду. А люди, у свою чергу, володіють слабшим стримуючим началом, ніж тварини. Звідси, технічний прогрес (зброя масового знищення) може привести до знищення людини як виду.

Послаблення агресії можливе шляхом різних дій. Також Лоренц стверджував, що любов і дружні відносини можуть виявитися несумісними з вираженням відкритої агресії і можуть блокувати її прояви [47, 66].

Відповідно до фрустраційної теорії, яка була запропонована Д.Доллардом, і яка протиставляється двом вище описаним, агресивна поведінка розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Основні положення цієї теорії звучать так:

Фрустрація завжди приводить до агресії в якій-небудь формі.

Агресія завжди є результатом фрустрації [20, 133].

Відносно спонукання до агресії вирішальне значення мають три чинники:

1. Ступінь очікуваного суб'єктом задоволення від майбутнього досягнення мети;

2. Сила перешкоди на шляху досягнення мети;

3. Кількості послідовних фрустрацій.

Тобто, чим більшою мірою суб'єкт передчуває задоволення, чим сильніше перешкода і чим більша кількість реакцій блокується, тим сильніше буде поштовх до агресивної поведінки. А якщо фрустрації слідують одна за одною, то їх сила може бути сукупною і це може викликати агресивну реакцію більшої сили.

Коли з'ясувалося, що індивідууми не завжди реагують агресією на фрустрацію, Доллард і співавтори дійшли висновку, що подібна поведінка не виявляється в той же момент фрустрації перш за все із-за загрози покарання. В цьому випадку відбувається "зсув", в результаті якого агресивні дії прямують на іншу людину, напад на яку асоціюється з найменшим покаранням [20, 137].

Таким чином, людина, якої утримує від агресивності проти фрустратора сильний страх покарання, вдається до зсуву своїх наладок, направляючи на інші мішені - на тих осіб, по відношенню до яких у даного індивідуума не діє стримуючий чинник.

Які ж чинники ослабляють агресивну мотивацію? Відповідь на це питання слід шукати в процесі катарсису, тобто такі акти агресії, які не приносять шкоди, знижують рівень спонукання до агресії (образа, агресивні фантазії, удар по столу кулаком - акти агресії, які знижують рівень спонукання до подальшої сильнішої агресії) [20, 148].

Згідно теорії соціального навчання, агресія є засвоєною поведінкою в процесі соціалізації через спостереження відповідного образу дій і соціальне підкріплення. Тобто йде вивчення людської поведінки, орієнтованої на зразок.

Ця теорія була запропонована Балдурою і представлена в роботі у вигляді таблиці 1.1., що пояснює засвоєння, провокацію і регуляцію агресивної поведінки.

Таблиця 1.1 Теорія соціального навчання Бандури [8]

Агресія, що набувається за допомогою:	Біологічних чинників (наприклад, гормони, нервова система) Навчання (наприклад, безпосередній досвід, спостереження)
Агресія провокується:	Дією шаблонів (наприклад, збудження, увага) Неприйнятним зверненням (наприклад, нападки, фрустрація) Спонукальними мотивами ( наприклад, гроші, захоплення) Інструкціями (наприклад, накази) Ексцентричними переконаннями (наприклад, параноїдальними переконаннями)
Агресія регулюється:	Зовнішнім заохоченням і покаранням (наприклад, матеріальна винагорода, неприємні наслідки) Вікарним підкріпленням (наприклад, спостереження за тим, як заохочують або карають інших) Механізмами саморегуляції (наприклад, гордість, провина)

З його точки зору, аналіз агресивної поведінки вимагає урахування трьох моментів:

Способів засвоєння подібних дій;

Чинників, що провокують їх появу;

Умов, при яких вони закріплюються.

Тому, суттєве значення тут приділяється навчанню, впливу первинних посередників соціалізації, а саме батьків, на навчання дітей агресивній поведінці. Зокрема, було доведено, що поведінка батьків може виступати як модель агресії і в агресивних батьків звичайно бувають агресивні діти. Також ця теорія стверджує, що засвоєння людиною широкого діапазону агресивних реакцій - пряме заохочення такого підведення. Тобто отримання підкріплення за агресивні дії підвищує вірогідність того, що подібні дії повторюватимуться і надалі. Разом з тим, істотне значення має результативна агресія, тобто досягнення успіху при використанні агресивних дій. Сюди ж відноситься і вікарний досвід, тобто спостереження заохочення агресії у інших. Соціальне заохочення і покарання відносяться до спонукання агресії. Самозаохочення і самопокарання - моделі відкритої агресії, регульовані заохоченням і покаранням, які людина встановлює для себе сама.

Хочеться відзначити, що ця теорія залишає значно більше можливостей запобігти і контролювати людську агресію. Тому є дві причини:

1. Згідно теорії, агресія - набута модель соціальної поведінки. Звідси може бути ослаблена за допомогою процедур (усунення умов).

2. Соціальне навчання передбачає прояв агресії людьми тільки в певних соціальних умовах.

В даний час теорія соціального навчання є найбільш ефективною в прогнозі агресивної поведінки, особливо якщо є відомості про агресора і ситуацію соціального розвитку.

Таким чином, з вищезазначених теорій, що пояснюють природу агресивності, можна зробити наступні висновки:

- Прояв агресії пояснюють біологічні і соціальні чинники;

- Агресивність може бути не тільки жорстокою, але й нормальною реакцією індивідуума в ході боротьби за виживання;

- Агресивні дії можуть бути послаблені або направлені в соціально прийнятні рамки за допомогою позитивного підкріплення неагресивної поведінки, орієнтації людини на позитивну модель поведінки, зміну умов, сприяючих прояву агресії.

Розглянувши основні теорії що пояснюють природу агресивності, визначимо основні поняття.

Р.Берон і Д.Річардсон вважають, що агресія, в якій би формі вона не виявлялася, є поведінкою, направленою на спричинення шкоди або збитку іншій живій істоті, яка має всі підстави уникати подібного поводження з собою [20, 151]. Дане комплексне визначення включає наступні приватні положення:

1. Агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване спричинення шкоди жертві;

2. Як агресія може розглядатися тільки така поведінка, яка має на увазі спричинення шкоди або збитку живим організмам;

3. Жертви повинні володіти мотивацією уникнення подібного поводження з собою [23, 7, 62].

Під агресією, згідно Е.Фромму, слід розуміти будь-які дії, які заподіюють або мають намір заподіяти шкоду іншій людині, групі людей або тварині, а також спричинення шкоди взагалі всякому неживому об'єкту [85, 58].

Агресивність, за Р.С.Немовим, розуміється як ворожість - поведінка людини відносно інших людей, яка відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, завдати шкоди [56, 187].

«Психологічний словник» пропонує наступне визначення: Агресія - мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, завдає шкоди об'єктам нападу (одушевленим і неживим), приносить фізичний збиток людям або викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості) [80, 26].

Прояви агресії вельми різноманітні.

Розрізняють два основних типи агресивних проявів:

цільова агресія;

інструментальна агресія.

Перша виступає як здійснення агресії в якості наперед спланованого акту, мета якого - нанесення шкоди або збитку об'єкту. Друга здійснюється як засіб досягнення деякого результату, який сам по собі не є агресивним актом.

Структуру агресивного прояву запропонував в своїх роботах Левітов Н.Д. [43, 31]:

1. За спрямованістю:

агресія, направлена зовні;

аутоагресія - направлена на себе.

2. За метою:

інтелектуальна агресія;

ворожа агресія.

3. За методом вираження:

фізична агресія;

вербальна агресія.

4. За ступенем вираженості:

пряма агресія;

непряма агресія.

5. За наявністю ініціативи:

ініціативна агресія;

оборонна агресія.

Тепер визначимо, що таке агресивна дія і агресивна поведінка, агресивність, оскільки часто в ці поняття вкладають один і той же смисл.

Агресивна дія - це прояв агресивності як ситуативної реакції. Якщо ж агресивні дії періодично повторюються, то в цьому випадку слід говорити про агресивну поведінку.

Сама ж агресивність має на увазі ситуативний, соціальний, психологічний стан безпосередньо перед або під час агресивної дії.

Так само хочеться відзначити, що кожна особа повинна мати певний ступінь агресивності, оскільки агресія є невід'ємною характеристикою активності й адаптивності людини.

В.Клайн вважає, що в агресивності є певні здорові риси, які просто необхідні для активного життя. Це - наполегливість, ініціатива, завзятість у досягненні мети, подолання перешкод. Ці якості властиві лідерам [20, 152].

Реан А.А. та інші розглядають деякі випадки агресивного прояву як адаптивну властивість, пов'язану з позбавленням від фрустрації і тривог [70, 9].

Стан фрустрації - це психічний стан, що характеризується наявністю стимулюючої потреби, що не знайшла свого задоволення [80, 246]. Цей стан супроводжується різними негативними переживаннями: роздратуванням, відчаєм.

Таким чином, агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, яка сприяє виживанню і адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній суті людей.

Так який акт поведінки можна вважати агресивним?

Румянцева Т.Р. вважає, що сьогодні на перший план висувається нормативний підхід [74, 49]. Згідно з цією точкою зору, у визначенні поведінки як агресивної вирішальне місце повинно належати поняттю норми. Норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих або інших дій. Поняття норми формується в процесі соціалізації дитини. Звідси поведінку можна назвати агресивною за наявності двох обов'язкових умов:

1. Коли мають місце згубні для жертви наслідки.

2. Коли порушені норми поведінки [74, 50].

Важливу роль у становленні агресивної поведінки грають навчання і виховання. Р.Кратчфілд і Н.Левінсон визнають, що над агресивними проявами можливий контроль, пов'язаний з процесом соціалізації [20, 152]. Соціалізацією агресії можна назвати процес навчання контролю власних агресивних устремлінь і вираження їх у формах, прийнятних у рамках даної цивілізації. В результаті соціалізації багато хто вчиться регулювати свої агресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства.

Інші ж залишаються вельми агресивними, але вчаться проявляти агресію тонше: через словесні образи, приховані примуси, завуальовані вимоги та інше.

Треті нічому не навчаються і проявляють свої агресивні імпульси у фізичному насильстві.

І тут важливу роль грає ранній досвід виховання дитини в конкретному культурному середовищі, сімейні традиції та емоційний фон ставлення батьків до дитини.

На думку Дроздова О. Ю. податливість до агресивних дій формується в міру накопичення недоліків у процесі соціалізації [30, 95]. Вона виділяє два ступені соціалізації:

1. Засвоєння соціального досвіду, цінностей, норм культурної поведінки.

2. Засвоєння субкультурного досвіду меншого об'єму, але поведінки, що містить норми, які допускають агресивність.

Таким чином, податливість до агресивних дій формується при недостатньо збалансованій соціалізації.

1.2 Теоретичні передумови дослідження агресії у підлітків та молодших школярів

Серед психологічних теорій досить часто можна знайти різко відмінні між собою погляди відносно причин виникнення агресії, її природи та факторів, що впливають на її прояви. При всій різноманітності висунутих суперечливих теоретичних трактувань джерел феномену агресії, більшість з них підпадає під один з чотирьох наступних категорій факторів детермінації:

1) вроджених спонук та задатків;

2) потреб, що активізуються зовнішніми стимулами;

3) специфіки пізнавальних та емоційних процесів;

4) актуальних соціальних умов в поєднанні з попереднім научінням.

Найбільш рання і одна з широко відомих концепцій агресії трактує її як таку, що має інстинктивну природу. Так, У. Джемс вважав, що кожен окремий інстинкт чи потяг зумовлює відповідний тип поведінки, в тому числі й агресивної [28, 51]. Його погляди в подальшому лягли в основу праць З. Фрейда та К. Лоренца, присвячених агресії. З. Фрейд вбачав суть та джерело агресії у існуванні антагоністичного щодо еросу, інстинкті - танатосі або мортідо (потяг до смерті, до перетворення живої плоті у неживу матерію), енергія якого спрямована на руйнування і припинення життя [84, 47]. Агресивність, за З. Фрейдом, не є статичним явищем, яке зберігається у незмінному вигляді протягом усього життя людини, вона є динамічною, мінливою [84, 49]. Її виникнення та становлення пов'язується насамперед з психосексуальними стадіями розвитку особистості. К. Лоренц вважав, що крім вродженого інстинкту боротьби, який він назвав агресивним, усі істоти наділені можливістю стримувати свої потяги [47, 32]. Обидва дослідники хоч і різними шляхами приходять до одного висновку: людина - це істота, в якої постійно виникає агресивно-деструктивна енергія, котру вона не в змозі довго утримувати під контролем.

Своєрідний погляд на проблему агресії висунув інший дослідник Р. Ардрі, який стверджував, що в процесі природного відбору з'явився новий тип людини - мисливець [74, 12]. Полювання стало його суттю і детермінантою агресії.

З розвитком психоаналітичної концепції більшість її представників почали розглядати не тільки біологічну, а й соціальну природу агресії. Так, згідно з А. Адлером, агресивність є невід`ємною властивістю свідомості, яка впорядковує її діяльність стосовно умов буття суб'єкта в суспільстві [74, 13].

Е. Фромм розділив агресію на два види [85, 46]. Перша - «доброякісна» оборонна агресія, яка сприяє виживанню людини. Вона має біологічні корені і зникає, коли минає загроза. Друга - «злоякісна» агресія - це деструктивність і жорстокість, що притаманна тільки людині.

Фрустраційна теорія виникла як протиставлення концепціям інстинкту. В ній агресивна поведінка розглядається як соціально-ситуативний, а не еволюційний феномен. Основоположником цього напрямку у дослідженні людської агресивності є Д. Долард [74, 14].

Враховуючи усе вище сказане приходимо до логічного висновку, що єдиного визначення поняття «агресії» не існує. Дослідники, в залежності від виявлених ними структурних елементів даного явища, запропонували своє, відмінне від інших визначення його, кожне з яких, напевно, є частиною істини. Найбільш відповідним логіці нашого дослідження є трактування агресії як усвідомленої, цілеспрямованої дії суб'єкта, спрямованої на заподіяння фізичного і психічного страждання опоненту всупереч його бажанню (Р. Берон), що значною мірою зумовлюється психологічними факторами, визначеними генетично [74, 14].

Важливими структурно-функціональними елементами феномену агресії в такому трактуванні є:

- особистісна і реактивна тривожність як внутрішня напруга суб'єкта, що сприяє тенденційному сприйманню ним проблемних ситуацій як загрозливих;

- конфліктність - акцентована зосередженість суб'єкта на протиріччях і розбіжностях у поглядах між ним і опонентом;

- ворожість і агресивність або деструктивні вчинки - якщо перший елемент являє собою потенційну можливість деструкцій (аутентичну схильність до агресії), то другий є поведінковим актом, що завдає страждань опоненту. Такий вчинок деякими дослідниками і більшістю пересічних спостерігачів сприймається як власне «агресія».

Агресивність є інтегральною властивістю особистості, що виступає як стійка основа її поведінки і мотивації.

Вивчення проблематики агресивної поведінки підлітків знайшло своє відображення в працях українських та російських учених (П.А.Ковальов [39], Е.В.Ольшанська [57], А.А.Реан [70], Л.М.Семенюк [76] та ін.) та зарубіжних психологів (А.Бандура [8], А.Фрейд [83], Е.Еріксон [89] та ін.). Дослідження агресивних проявів у підлітковому віці передбачає врахування того, що цей вік є перехідним від дитинства до дорослості, характеризується анатомо-фізіологічною перебудовою організму, пов'язаною зі статевим дозріванням, виникненням почуття дорослості, а також зміною соціальної ситуації розвитку: провідної ролі набуває інтимно-особистісне спілкування з однолітками.

Звернення до специфіки підліткового віку свідчить про кризовий його перебіг (Л.С.Виготський [25], А.І.Захаров [36], І.В. Дубровіна [31], Л.М.Семенюк [76], А.Фрейд [83], З.Фрейд [84]). Особливий інтерес становлять праці, автори яких з'ясовують соціальні чинники кризи підліткового віку, пов'язані передусім із середовищем, в якому перебуває підліток.

У низці досліджень (Т.В.Драгунова [29], В.Н.Лозовцева [46]) розкривається значення стосунків з іншими людьми, які відіграють важливу роль у формуванні особистості підлітка. Спілкування з іншими людьми, зокрема з однолітками постає головним чинником розвитку особистості в підлітковому віці - зважаючи, крім іншого, на пріоритет інтимно-особистісного спілкування як провідної діяльності (Л.І.Божович [18], Д.Б.Ельконін [88]).

Агресивні дії підлітків виступають:

1) як засіб досягнення значущої мети;

2) як спосіб психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності;

3) як спосіб задоволення потреби в самореалізації і самоствердженні (А.А.Реан) [71, 193].

Н.Ю.Максимова вважає, що відхилення в розвитку особистості підлітка є результатом багатоступеневого процесу порушення взаємодії дитини з навколишнім світом [58, 174]. Незадоволеність підлітка стосунками з оточуючими, ставленням оточуючих до нього, порушення стосунків підлітка із соціальним середовищем частіше за все є передумовою виникнення агресивної поведінки. Агресія виступає засобом психологічного захисту від уже існуючих негативних стосунків підлітків з дорослими і однолітками, є неконструктивним способом самоствердження.

На основі аналізу психологічної літератури визначено такі якісні показники агресивності:

- емоційний (стійкість емоційного переживання гніву, дратівливості, злості, люті),

- когнітивний (схильність до агресивних думок, настанов, мстивих планів і фантазій, інтерпретація поведінки інших людей як ворожої),

- поведінковий (готовність до здійснення агресивних дій, спрямованих на досягнення мети),

- спонукальний (наявність потреби в переживанні, обдумуванні й здійсненні агресивних дій, спонукання до вербальної, фізичної, непрямої агресії),

- контрольно-регулюючий (спрямування активності особистості на контроль над своїми агресивними емоціями, думками, настановами та реакціями) компоненти.

Певна інформація про означені показники агресивності наводиться в дослідженнях О.Б.Бовть [15], М.Д.Левітова [43], Л.Берковіца [10], Б Крейхи [41]та ін.

Важливу роль у визначенні шляхів корекції агресивної поведінки відіграє зґясування чинників, які сприяють виникненню агресивних реакцій у дітей. До факторів, з якими повязані прояви агресії, можна віднести: соціально-економічну і політичну організацію суспільства; норми поведінки, що задаються соціальними умовами; наявність соматичних та психічних захворювань; фізичні умови навколишнього середовища. Особливу роль у виникненні агресивних реакцій в молодших школярів відіграють: характер і система виховання; умови мікросередовища; вплив засобів масової інформації та компґютерних ігор; вікові та індивідуально-психологічні особливості дитини.

Проведений теоретичний аналіз дозволяє зробити такі висновки:

- кожний окремий прояв агресивної реакції обумовлений, як правило, складною взаємодією біологічних, фізіологічних, психологічних та соціальних детермінант; чималу роль в зародженні і формуванні готовності до агресії, а також у її реалізації відіграють ситуативні фактори;

- провідними чинниками, що сприяють виникненню агресивних реакцій у дітей молодшого шкільного віку, є характеристики спрямованості і самосвідомості особистості (низький рівень сформованості моральних уявлень, неадекватні самооцінка і рівень домагань), індивідуально-психологічні (емоційна нестабільність, високий рівень особистісної тривожності, низький рівень розвитку інтелекту, несформованість навичок самоконтролю поведінки та функцій прогнозування її наслідків) та соціально-психологічні (статус дитини у колективі однолітків, низький рівень соціальної адаптації, несприятливий емоційний мікроклімат в сімґї) передумови функціонування особистості, які можна обґєднати у відповідний симптомокомплекс особливостей молодших школярів, схильних до агресивних реакцій;

- зґясування структури і змісту зазначеного симптомокомплексу має дати підстави для визначення напрямів психокорекційного впливу.

Отже, надзвичайна складність феномену агресії та різноманітність форм його вияву призводять до того, що нині в науці відсутня його однозначна трактовка, існують різні визначення агресії й агресивності. Частіше за все агресія визначається як індивідуальна або колективна дія чи поведінка, спрямована на заподіяння фізичної або психологічної шкоди, збитків або на знищення іншої людини чи групи людей. Схильність суб'єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості - агресивність.

Теоретичний аналіз наукових праць О.Б.Бовть [15], М.Д.Левітова [43], А.О.Реана [71], Т.С.Яценко [90], А.Бандури [8] та ін. дозволив розкрити різноманітні аспекти проблеми агресії та агресивності. В результаті узагальнення існуючих підходів до тлумачення поняття «агресія» визначене за доцільне розуміння останньої як специфічної форми дій людини, котра характеризується застосуванням сили відносно іншої людини або групи осіб, нанесенням фізичної чи психологічної шкоди і породжується потребою самоствердження, прагненням до досягнень, а також захисту від надв'язуваних особистості дій. Агресивність розглядається як властивість особистості, що виражається в схильності до агресивних дій у процесі реалізації власних цілей. Ці поняття є сторонами одного явища: агресія - це прояв, поведінка, спрямована на нанесення шкоди, а агресивність - є схильністю до агресивної поведінки.

1.3 Специфіка агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку

Перші спроби пояснення розвитку агресивності дітей були розпочаті в психоаналітичному напрямку. А.Фрейд, яка займалася дитячим психоаналізом, розглядає агресію як один з механізмів захисту інстанції «Я» [83, 52]. Відповідно до цього вона вважає, що агресія є прояв тривоги й страху, які відчуває «Я» у відношенні як минулих, так і передбачуваних подій. Агресія виникає в тих випадках, коли виникає погроза реальна або мінімальна для «Я» дитини. Прибігаючи до агресії, дитина намагається подолати ту тривогу, яку вона відчуває. Механізмом такої поведінки, на думку А.Фрейд, виступає «ідентифікація з агресором», втілюючи, приймаючи його атрибути, дитина перетворюється з того, кому щось загрожує, у той, хто сам загрожує. Агресивні устремління дитини, таким чином, носять характер, випереджувальний, стосовно об'єкта тривоги.

Засновник індивідуальної психології А. Адлер, причину дитячої агресії вбачав у тому, що «протягом усього свого розвитку дитині властив почуття неповноцінності» [20, 123]. Дитина переживає дуже тривалий період залежності, коли вона зовсім безпомічна і, аби вижити, повинна опиратися на батьків. Не зрілість дитини, не її впевненість у собі й не самостійність, приводять до хворобливого переживання свого підлеглого становища стосовно більше сильних людей у сімейному оточенні. Це народжує почуття неповноцінності, позначаючи початок тривалої боротьби за досягнення переваги над оточенням, а також прагнення до досконалості й бездоганності. У результаті виникає фіктивна ідея й цільова настанова на перевагу. Отже, у розумінні А.Адлера, агресія є способом досягнення переваги та інструментом подолання почуття ущербності.

Ідея про те, що в основі дитячої агресії лежить страх, розділяється багатьма психоаналітиками. К. Бютнер називає дві найбільш часті причини агресії в дитячому віці: «По-перше, це острах бути травмованим, скривдженим, піддатися нападу. По-друге, це вже пережита образа, або щиросердечна травма, або ж сам напад» [22, 36]. Варто відмітити, що в дитячому віці несвідомі, агресивні імпульси проявляються не прямо, а побічно, знаходячи своє вираження у фантазіях, іграх дітей, зміст яких може бути підданий аналізу з метою виявлення захисних механізмів, до яких прибігає «Я» дитини. В епігенетичній концепції Е. Еріксона, ворожість людини зв'язується з несформованістю на першому році життя базисної довіри до світу. Згідно з судженнями Еріксона, ступінь розвитку у дитини почуття довіри до інших людей і до світу залежить від якості одержуваної неїю материнської турботи [89, 29]. У ранньому дитинстві, набуття почуття базальної довіри готує ґрунт для досягнення певної автономії й самоконтролю, уникання почуття сорому, сумнів і приниження. Конфлікт між ініціативою й провиною - останній психосоциальный конфлікт у дошкільному та молодшому шкільному періоді, які Еріксон називав «віком гри». Чи буде в дитини після проходження цієї стадії почуття ініціативи благополучно перевершувати почуття провини, у значній мірі залежить від того, як батьки поставляться до прояву в нього власного волевиявлення. Формування агресивних ідеалів відноситься саме до цієї стадії, стадії ініціативи, яка приходиться на дошкільне та молодше шкільне дитинство.

У теорії соціального научіння (Ф. Скіннер [78], А. Бандура [8]) підкреслюється, що агресія в дитячому віці є набутою, соціально - обумовленою поведінкою. Скіннер твердив, що поведінка детермінована, передбачувана і контролюється оточенням [78, 48]. Досягнення в області теорії научіння перемістили фокус причинного аналізу з гіпотетичних внутрішніх сил на вплив оточення (соціально - когнітивна теорія А. Бандури). Причини функціонування людини потрібно, на його думку, розуміти в термінах безперервного впливу поведвнки, пізнавальної сфери і оточення [8, 26]. Механізмами формування агресії виступають:

1. Підкріплення агресивної поведінки з боку інших людей;

2. Научіння за допомогою спостереження;

3. Самопідкріплення.

Моделями агресивної поведінки можуть виступати як живі приклади (батьки, ін. люди, однолітки), так і символічні зразки, що представляють ЗМІ (телевізор, реклама й т.д.).

Термін «гуманістична психологія» був придуманий групою персонологів, які на початку 1960-х під керівництвом А. Маслоу об'єдналися з метою створення життєздатної альтернативи двом найбільш важливим інтелектуальним течіям у психології - психоаналізу і біхевіоризму [43, 172]. Маслоу й ін. думав, що люди мотивовані для пошуку особистих цілей, і це робить їхнє життя осмисленою і насиченою. Він припустив, що всі потреби людини вроджені, або інстинктивні:

1. Фізіологічні потреби;

2. Потреби в безпеці і захисті;

3. Потреби приналежності й любові;

4. Потреби в самоповазі;

5. Потреби самоактуалізації (особистісного вдосконалювання).

Що стосується дитячої агресії, то фізіологічні потреби, потреби безпеки і захисту в дітей повинні бути задоволені перш, ніж виникнуть, і будуть вимагати задоволення потреби приналежності й любові. Якщо цього не відбувається, у дітей виробляється захисна реакція у формі агресивної поведінки, за рахунок якої дитина може хоча б частково реалізувати свої потреби, наприклад в увазі, любові й т.д. (дана закономірність яскраво простежується в неблагополучних родинах).

У роботах, присвячених вивченню розвитку неврозів у дитячому віці, агресія розглядається як неадекватний спосіб реагування у важких ситуаціях. При невротичному розвитку особистості агресивність виконує захисну функцію, охороняючи дитину від переживань, які її травмують, та загрожують її емоційному благополуччю.

Проблема дитячої агресивності зачіпається й фахівцями в області дитячої психіатрії й патопсихології. Відзначається, що при психічних порушеннях розвиток агресивності визначається не тільки конституціональними особливостями індивіда, спадковістю, але й впливом соціально - психологічних факторів. Формування агресивності в дитячому віці обумовлено багатьма факторами. На агресивність у дитячому віці впливають: особливості взаємин у родині, стилі сімейного виховання, а також приклади агресивної поведінки, яку демонструють дорослі, однолітки і телебаченням.

Деякі автори вказують на певну залежність агресивності дітей від структури родини. Є дані, які свідчать про те, що агресивні діти походять із багатодітних родин або не повних. Агресія дитини може бути реакцією на розлучення батьків. При цьому, способи реагування на ситуацію різні, залежно від статі і віку дитини. У молодших школярів агресія не зріла й носить іноді безпричинний характер. У молодшому шкільному віці, так само як і в дошкільному, хлопчики відрізняються підвищеною агресією стосовно однолітків. Розпад родини в семирічному віці приводить до росту ворожості, хлопчики, які виховуються без батька відрізняються асоціальною поведінкою, непокорою дорослим. Відзначається, що конфлікти батьків до й після розлучення, їхнє роздільне проживання, повторний шлюб чоловіка і жінки, погані взаємини одного з батьків з дитиною, так само викликають негативні переживання, збільшуючи труднощі в поведінці дитини. Агресивні прояви дитини можуть виступати як ревнощі стосовно інших членів родини, найчастіше до братів і сестер. В основі такої агресії лежить прагнення одержати увагу батьків, суперництво за любов дорослих. Серед особливостей сімейного виховання, відрізняються наступні: недолік тепла і пещення з боку батьків, поблажливе відношення до агресії, байдужне відношення до дітей.

І.С. Мазоха виділяє три стилі виховної практики батьків - демоктатический, контрольований і змішаний [50, 37]. У родинах з демократичним стилем виховання діти відрізняються помірковано вираженою здатністю до лідерства, агресивності, соціальній активності й т.д., однак у них слабко розвинений альтруїзм і емпатія. При контрольованому і змішаному стилі виховання діти ростуть неагресивними і слухняними. Так само відзначається, що при авторитарному стилі виховання, який відрізняється холодним відношенням батьків до дітей, у дитини молодшого шкільного віку формується агресивність. Дослідники, що займаються проблемою дитячої агресії намагаються виділити окремі параметри виховательських дій батьків, які ведуть до формування агресії в дитячому віці.

У дослідженні, проведеним А. Бандурою й Р. У. Уолтерсом [8], було встановлено, що особливістю виховної практики батьків, які мають агресивних синів, є непослідовність у пред'явленні вимог: заохочення агресії поза домівкою і використання суворих покарань за прояв агресії проти себе. У цьому ж дослідженні показано, що фрустрація потреби в залежних відносинах з батьками викликає в дітей ворожість і недовіру які разповсюджуються на інших дорослих й однолітків, що ще більше збільшує процес соціалізації.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що уседозволеність і відсутність контролю за дітьми з боку батьків, як і занадто суворі покарання сприяють підвищенню рівня агресивності в дитини.

Варто відмітити, що до агресивної поведінки можуть привести як особистісні особливості людини, так і особливості ситуації, у якій вона перебуває. Важливою представляється проблема зв'язку агресивності в дитячому віці з подібними тенденціями у більш пізньому віці. Також агресія тісно пов'язана із проявом почуття ревнощів, ненависті, заздрощів, образи, злості, страху, гніву; особливо це проявляється в молодшому шкільному віці, коли емоційна сфера ще не стійка. Необхідно відзначити важливість першого емоційного досвіду, отриманого дитиною в дитинстві, який потім переноситься на більше пізній час. На цей факт іказував А. В. Запорожець. Агресивні форми поведінки можуть самі себе підсилювати, тобто мати тенденцію самостійної емуляції. Звідси - пояснення підлітками своїх асоціальних дій: почуття «радості подолання небезпеки», отримане в процесі здійснення крадіжки.

Дитина молодшого шкільного віку - це переважно емоційна дитина і саме із цієї причини основними показниками її психічного розвитку в нормі служать характеристики емоційної сфери, які відображають спрямованість її переживання й активності.

Так Л. С. Славіна відзначає, що негативні афективні переживання несуть у своїй основі незадоволеність якихось важливих для дитини потреб або конфлікт між ними [79, 58]. Особливо часто ці переживання виникають у тому випадку, коли незадоволені домагання дитини у сферах, які мають для неї велике значення. Однак спостережувана в сфері дорослих тенденція спрощено сприймати процес включення дитини у світ соціальних відносин, приводить до того, що дорослий позбавляє дитину права на так звані негативні емоції або форми поведінки (гнів, страх, агресія й т.д.). Аналізуючи фантазії в дитячому віці, С. А. Завражец відзначає, що, будучи найбільш сильними травмуючими факторами, фізичні покарання дитини і розрив з об'єктом любові - це переживання, які вимагають свого виходу [32, 14]. Вони можуть виражатися в якості агресивної відповідної реакції. Це відбувається і у грі, де дитина відтворює пережиті агресивні сценарії, прагнучи раціоналізувати їх і тим самим зняти негативну енергію, яка нагромадилася. Таким чином, велике значення має вивчення дітей, у яких у зв'язку з незадоволеністю якихось життєво важливих для них потреб виникли негативні афективні переживання й відповідні їм форми поведінки, серед яких мають місце й агресивні прояви.

Пошуки причин підвищеної агресивності в дітей ведуться в різних напрямках. Аналізуючи деякі випадки з життя всиновлених дітей, замічено, що нові батьки досить часто зіштовхуються зі спалахами агресивної поведінки своїх дітей. А.В. Запорожець відзначає, що в деяких випадках причиною цього явища може бути прояв психічного захворювання, тобто агресія, може мати біологічну природу [33, 41]. У цілому ж, вивчення біологічного коріння агресивної поведінки ведеться в наступних напрямках:

- вивчення хромосомних аномалій й їхній вплив на нспадкову схильність до агресивності;

- вивчення впливу гормонів на агресивну поведінку;

- вивчення окремих структур центральної нервової системи і їхньої ролі в запуску агресивної поведінки;

- вивчення впливу властивостей темпераменту, зокрема - збудливості та схилоності до агресивної поведінки індивіда.

Інакше кажучи, завжди потрібно мати на увазі, що біологічні процеси протікають у соціальному контексті. Тобто зовнішнє середовище впливає на нейрогені зв'язки, внутрішні біологічні процеси в значній мірі визначають характер наших реакцій на впливи середовища. Таким чином, правильніше було б говорити не про вирішальний вплив біологічних або, навпаки, соціальних факторів як детермінант агресії, а визнати, що на агресію діють обидва типи факторів і що біологія і навколишнє середовище впливають один на одного.

Дана проблема дітей піднімає питання про методи впливу, у тому числі й про застосування суворих покарань. До суворих покарань відносять не тільки застосування фізичної сили, але й психічні покарання - образи, критику дитини, словесні погрози й т.д. У психологічній літературі виділені 4 форми жорстокого поводження з дітьми: фізичне, сексуальне, психічне (емоційне) насильство і зневага основними потребами дитини, (моральна жорстокість). Негативним за своїми наслідками виявляються не тільки використання фізичних покарань, але й психічне насильство, що виражається в несприйнятті і критиці дитини. Таке відношення приводить до більшого розвитку агресивності.

Дослідники, що займаються цією проблемою, підкреслюють, що строгі й фізичні покарання мають негативні наслідки на розвиток особистості дитини. По-перше, караючи, батьки показують приклад агресивної поведінки, яка може засвоюватися дітьми як спосіб впливу на інших, як прояв сили і влади, особливо стосовно тих, хто слабкіше. По-друге, покарання приводить до відчуження, формує негативне до них відношення. «Дитина замикається в собі, стає не сприйнятливою, займає позицію внутрішнього, мовчазного опору» [14, 95]. По-третє, занадто суворе покарання може приводити до того, що дитина може забути, за що її покарали, важкі переживання заслоняють причини, залишивши лише важкий осад із приводу самого переживання. Покарання може бути ефективним тоді, коли будуть зрозумілі причини негативних учинків дитини. Ефективність покарань так само визначається рядом умов: