- послідовністю застосування,

- мінімальним розривом у часі між покаранням і здійсненням учинку,

- роз'ясненням змісту покарання й збереження позитивних відносин між протилежними сторонами,

- пропозиції альтернатив агресивній поведнці з боку караючих. При цьому покарання ні в якій мірі не повинне являти собою насильство над особистістю дитини.

Крім батьків і їх «роботою» над агресією своїх дітей, прикладом негативної поведінки можуть служити брати й сестри. Орієнтуючись на їхній приклад, спілкуючись і граючи з ними, діти можуть копіювати або засвоювати агресивні способи поведінки. Діти більш агресивно настроєні проти єдиного брата або сестри, ніж проти всіх інших дітей, з якими вони спілкуються. Велике значення має вік дитини, яка виступає ініціатором бійок і сварок. Найчастіше конфлікт починають молодші діти, які впевнені в тому, що батьки приймуть їхню сторону. Караючи старшу дитину, батьки тим самим підкріплюють агресію молодшої, котра буде поводитися так само й наступного разу, усвідомлюючи свою безкарність. Такого не відбувається, якщо батьки по можливості намагаються не втручатися у сварки своїх дітей. Дитина засвоює агресивну поведінку, за допомогою спостереження, виділяючи випадки, коли агресія виявляється ефективним способом у досягненні мети, у впливі на інших. У ситуації ізоляції групою однолітків, досить ймовірно, що вона буде прийнятою в іншу групу дітей, таких же, як вона і де агресія буде срийнятним стилем поведінки. Багато в чому поведінка дітей молодшого шкільного віку визначається їхніми однолітками. Надто агресивні діти, потрапляючи в групу однолітків й одержуючи відсіч із боку інших дітей, стають менш агресивними. Пасивні ж діти залишаються такими ж. Існують індивідуальні розходження в засвоєнні агресії, яка демонструється однолітками, і не завжди діти, що піддаються агресії з боку інших дітей стають агресивними. Взаємодія з однолітками відіграє важливу роль у формуванні в дитини подань про можливі способи прояву агресії, норми і границі її застосування. «Прийнятність - не прийнятність» тих або інших форм агресії «відповідність» агресії діям кривдника засвоюється дитиною не тільки на прикладі інших, але й на власному досвіді, у колі однолітків, коли дитина зіштовхується із проявом агресії стосовно себе.

Хочеться все-таки відзначити, що вивчення впливу моделей поведінки на агресивність дитини показує, що приклади дорослих, чинять на неї сильний, тривалий і глибокий вплив. Примітно, що діти, що виявляють у дошкільному віці риси найбільшої просоціальності (допомагають, співчувають, схильні до допомоги й щедрості) виявляються одними з агресивних у класі. Однак передбачається, що більшою мірою соціальну поведінку демонструють помірковано агресивні діти; якщо ж дитина надзвичайно агресивна, то її поведінка рідше буває просоціальною. Дана особливість характерна для дітей, які використовують нарівні з мирними способами затвердження своїх прав фізичну і вербальну агресію, що не перешкоджає їм завойовувати авторитет в однолітків.

Говорячи про дітей молодшого шкільного віку, варто відзначити й іншу проблему, з якою зіштовхуються нинішні батьки й суспільство в цілому. Вона виявляється у тому, що батьки, приділяючи підрослим дітям, меншу увагу, не стежать чим і як захоплюється їхня дитина. Звідси ми й спостерігаємо проблему впливу засобів масової інформації, зокрема телебачення, на агресивність дітей. Правда, у нашій країні про це заговорили порівняно не давно, з 1990-х років, зв'язуючи ріст дитячої агресивності з тією кількістю сцен насильства й жорстокості, які демонструються на екрані. Коли в 1991 р. вийшла книга німецького психолога К. Бютнера «Жити з агресивними дітьми» [22], одна із глав якої присвячена впливу відео- і телефільмів на агресивність дітей, проблеми, які у ній підіймалися здавалися далекими від нас. Зараз же розглянуті автором питання є досить актуальними. У закордонній психологічній науці питання про зв'язок між присутністю насильства й жорстокості в засобах масової інформації й дитячій агресивністю стало обговорюватися в шістдесяті роки. Про серйозність цієї проблеми говорить той факт, що її на державному рівні спеціально вивчали експерти Національного інституту психологічного здоров'я США, що прийшли в 1982 році до висновку, що демонстрація з екранів сцен насильства сприяє розвитку агресивності в людей, які дивляться такі сцени. У перших експериментах, які мали своєю метою вивчення впливу телебачення на дитячу агресивність, поставлених А.Бандурою, дітям демонстрували кадри зі сценами фізичною й вербальною агресією, після перегляду яких, діти відтворювали побачені на екрані дії [8, 39]. Більшість дослідників зтверджують, що перегляд дітьми телебачення й відеопродукції багатими сценами насильства й жорстокості, чинять скоріше негативний, ніж позитивний, вплив на поведінку і особистість дитини й має ряд негативних за своїм впливом наслідків. Насамперед, дитина вчиться новим, не відомим їх формам агресивної поведінки. Особливо це відноситься до підлітків, які «підглядають» способи знущання над людьми з фільмів. Крім цього, послабляються стримуючі агресію сили. «Якщо це можна дорослому» або іншій дитині, чому і я не можу так зробити?! Тим більше що в більшості фільмів герої, що діють агресивно, не тільки не піддаються покаранням, але й часом виявляються у виграші, у порівнянні з менш агресивними персонажами. Так само в дитини виробляється толерантне відношення до показуваному йому насильству, зменшується чутливість до проявів агресії. І якщо на початку кадри насильства можуть викликати у дитини страх і жах, то потім лише байдужне відношення до жертв, або навіть схвалення дій агресора. Велика кількість насильства й агресії, побачені на екрані дітьми приводить до зниження чутливості до чужого болю, зменшенню емпатії, співчуття до страждань людини. Дитина не замислюється над тим, що ситуації у фільмах вигадані, що в реальності люди не вирішують свої проблеми за допомогою кулаків, що стрілянина і погоня зустрічається в житті набагато рідше, ніж у кіно. Легкість, з якою герої бойовиків «розправляються» зі своїми ворогами, тільки вигадана, дитина ж цього не розуміє, як і те, що насправді все це небезпечно для життя.

Однак, не дивлячись на це, засоби масової інформації залишаються одним із самих спірних джерел навчання агресії. Після багаторічних досліджень із використанням найрізноманітніших методів і прийомів все-таки залишається не з'ясованим ступінь впливу ЗМІ на агресивну поведінку. Представляється, що мас-медіа все-таки чинить якийсь вплив, однак сила його залишається невідомою.

Так само варто згадати ц про захоплення сучасних дітей комп'ютерними іграми, багато з яких агресивні за змістом. На відміну від фільмів, ігри дають можливість стати учасником процесу, дитина в них може реалізувати себе, самозатверджуючись таким чином.

Отже, у виникненні агресивних проявів у дітей молодшого шкільного віку задіяно багато факторів як біологічного так і соціального походження. Їх взаємодія один з одним визначає рівень та інтенсивність агресивних проявів у поведінці дитини.

1.4 Типологія агресивної поведінки сучасних підлітків та її причини

Агресивні підлітки, при всій відмінності їх особових характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відноситься бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів. У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, копіювання, недорозвиненість етичних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, регулюючими поведінку. Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально і соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості.

Часто такі підлітки знаходяться по відношенню до офіційного керівництва школи в деякій опозиції, що виражається в їх підкресленій незалежності від вчителів. Вони претендують на неформальну, але авторитетнішу владу, спираючись на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що за свій успіх вони можуть використовувати привабливий для всіх підлітків принцип справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах, компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під виглядом морального принципу «виживають сильні, слабкі вимирають».

Розкриття причин і характеру агресивності дітей і підлітків вимагає проведення певної класифікації.

У різній літературі з даної тематики згадується про ряд робіт зарубіжних дослідників, які запропонували розділення на дві групи:

1. Підлітки з соціалізованими формами антигромадської поведінки, для яких не характерні психічні, емоційні розлади.

2. Підлітки, що відрізняються несоціалізованою агресивною поведінкою, для яких характерні різні психічні порушення.

У вітчизняній психології існує декілька типів класифікацій. Деякі дослідники поведінки, що відхиляється, вважають за необхідне як основа рахувати психофізіологічні відмінності дітей, інші - психосоціальний розвиток.

Так, В.К.Андрієнко, Ю.В.Гербєєв, І.А.Невській розрізняють важких підлітків:

- з педагогічною занедбаністю;

- з соціальною занедбаністю (етично зіпсованих);

- з крайньою соціальною занедбаністю [6, 59].

С.А.Белічева виділяє три групи:

- глибоко педагогічно запущені підлітки;

- підлітки з афектними порушеннями;

- конфліктні діти [9, 137].

Обширні матеріали, здобуті Л.М.Семенюк на основі аналізу документації шкіл, бесід з вчителями, батьками, сусідами про інтереси, відносини кожного конкретного підлітка з однолітками, дорослими, його особливості, погляди, різні сторони поведінки, в процесі тестування, анкетування, обстеження дітей за допомогою опитувальників, творів і спостережень, дозволили їй виділити чотири групи:

1) Підлітки із стійким комплексом аномальних, аморальних, примітивних потреб, що мають деформацію цінностей і відносин, прагнучі до споживчого проведення часу. Їм властиві егоїзм, байдужість до переживань інших, незлагідність, відсутність авторитетів, цинізм, озлобленість, грубість, запальність, зухвалість, забіякуватість. У їх поведінці переважає фізична агресивність.

2) Підлітки з деформованими потребами і цінностями, що володіють більш менш широким кругом інтересів, що відрізняються загостреним індивідуалізмом, охочі зайняти привілейоване положення за рахунок утиску слабких і молодших. Прагнення до застосування фізичної сили виявляється у них ситуативно і лише проти тих, хто слабкіше.

3) Підлітки, у яких конфлікт між деформованими і позитивними потребами, що відрізняються однобічністю інтересів, пристосовництвом, удаванням, брехливістю. У їх поведінці переважають непряма і вербальна агресія.

4) Підлітки, що відрізняються слабо деформованими потребами за відсутності певних інтересів і вельми обмеженим кругом спілкування, що відрізняються безвіллям, недовірливістю, боязкістю і мстивістю. Для них характерний запобіглива поведінка перед старшими і сильнішими товаришами. У їх поведінці переважають вербальна агресивність і негативізм [76, 52-54].

Приведені класифікації агресивності підлітків грунтуються на комплексі властивостей особи, типових для певної групи підлітків. Аналіз причин відхилень в особовому розвитку і поведінці дозволяє конкретніше намітити прийоми виховної роботи з метою корекції агресивної поведінки підлітків.

Сучасний підліток живе в світі, складному за своїм змістом і тенденціям соціалізації. Це зв'язано, по-перше, з темпом і ритмом технико-технологічних перетворень, що пред'являють до людей, що ростуть, нові вимоги. По-друге, з насиченим характером інформації, яка створює масу «шумів», що глибинно впливають на підлітка, у якого ще не вироблено чіткої життєвої позиції. По-третє, з екологічними і економічними кризами, що уразили наше суспільство, що викликає у дітей відчуття безнадійності і роздратування. При цьому у молодих людей розвивається відчуття протесту, часто неусвідомленого, і разом з тим росте їх індивідуалізація, яка при втраті загальносоціальної зацікавленості веде до егоїзму. Підлітки більше за інші вікові групи страждають від нестабільності соціальної, економічної і моральної обстановки в країні, втративши сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах, - старі зруйновані, нові не створені.

Індивідуальність підлітка формується не сама по собі, а в навколишньому його середовищі. Особливо важлива роль малих груп, в яких підліток взаємодіє з іншими людьми. Перш за все, це торкається сім'ї. Різні автори виділяють різні типи неблагополучних сімей, де з'являються діти з відхиленнями в поведінці. Ці класифікації не суперечать, а доповнюють, іноді повторюючи один одного.

Л.С. Алексєєва розрізняє наступні види неблагополучних сімей:

1) конфліктна;

2) аморальна;

3) педагогічно некомпетентна;

4) асоціальна [3, 25].

Г. П. Бочкарьова виділяє сім'ї

1) з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, неповажні по відношенню до своїх дітей;

2) у яких відсутні емоційні контакти між її членами, байдужість до потреб дитини при зовнішньому благополуччі відносин. Дитина в таких випадках прагне знайти емоційно значущі відносини поза сім'єю;

3) з хворою етичною атмосферою, де дитині щепляться соціально небажані потреби і інтереси, він залучається до аморального способу життя [13, 26].

З.В. Баєрунас виділяє варіанти виховних ситуацій, які сприяють появі поведінки, що відхиляється:

1) відсутність свідомого виховного процесу на дитину;

2) високий рівень придушення і навіть насильства у вихованні, вичерпний себе, як правило, підлітковому віку;

3) перебільшення з егоїстичних міркувань самостійності дитини;

4) хаотичність у вихованні із-за незгоди батьків [13, 28].

Лічко А.Є. виділяє 4 неблагополучних ситуації в сім'ї:

1) гіперопіка різних ступенів: від бажання бути співучасником всіх проявів внутрішнього життя дітей (його думок, відчуттів, поведінки) до сімейного тиранення;

2) гіпоопіка, нерідко перехідна в бездоглядність;

3) ситуація, що створює «кумира» сім'ї - постійна увага до будь-якої спонуки дитини і непомірна похвала за вельми скромні успіхи;

4) ситуація, що створює «попелюшок» в сім'ї - з'явилося багато сімей, де батьки приділяють багато уваги собі і мало дітям [45, 68-69].

Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших соціально-психологічних чинників спотворює весь спосіб життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з навколишніми людьми. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і круг спілкування сприяють розвитку і закріпленню девіантної поведінки. Таким чином, негативний мікроклімат, що має місце, в багатьох сім'ях обуславліваєт виникнення відчуженості, грубості, неприязні певної частини підлітків, прагнення робити все на зло, всупереч воля тих, що оточують, що створює об'єктивні передумови для появи демонстративної непокори, агресивності і руйнівних дій. Інтенсивний розвиток самосвідомості і самокритичності призводить до того, що дитина в підлітковому віці виявляє суперечності не тільки в навколишньому світі, але і власного уявлення про себе.

На першій стадії підліткового періоду (у 10-11 років) дитини характеризує вельми критичне відношення до себе. Близько 34% хлопчиків і 26% дівчаток (за даними Фельдштейна Д.І.) дають собі повністю негативні характеристики, відзначаючи переважання негативних рис і форм поведінки, зокрема грубості, жорстокості, агресивності [82, 51]. При цьому у дітей цього віку переважає фізична агресивність і найменше виражена агресивність непряма. Вербальна агресія і негативізм знаходяться на одному ступені розвитку.

Ситуативно негативне відношення до себе зберігається і на другій стадії підліткового віку (у 12-13 років), обуславліваясь, значною мірою, оцінками тих, що оточують, як дорослих, так і однолітків. У цьому віці найбільш вираженим стає негативізм, наголошується зростання фізичної і вербальної агресії, тоді як агресивність непряма, хоч і дає зрушення в порівнянні з молодшим підлітковим віком, все ж таки менш виражена.

На третій стадії підліткового віку (у 14-15 років) спостерігається зіставлення підлітком своїх особових особливостей, форм поведінки з певними нормами, прийнятими в референтних группах [82, 53].

При цьому на перший план у них виходить вербальна агресивність, що на 20% перевищує показники 12-13 років і майже на 30% в 10-11 років. Агресивність фізична і непряма підвищуються неістотно, також як і рівень негативізму [82, 54].

Компанії однолітків, що стихійно складаються, об'єднують підлітків, близьких по рівню розвитку, інтересам. Група закріплює і навіть культивує девіантні цінності і способи поведінки, робить сильний вплив на особовий розвиток підлітків, стаючи регулятором їх поведінки. Відчуття дистанції, що втрачається підлітками, відчуття допустимого і неприпустимого приводить до непередбачуваних подій. Існують особливі групи, для яких характерна установка на негайне задоволення бажань, на пасивний захист від труднощів, прагнення перекладати відповідальність на інших. Підлітків в цих групах відрізняє зневажливе відношення до навчання, погана успішність, бравада невиконанням обов'язків: всіляко уникаючи виконувати які-небудь обов'язки і доручення по будинку, готувати домашні завдання, а то і відвідувати заняття, подібні підлітки виявляються перед лицем великої кількості «зайвого часу». Але для цих підлітків характерний саме невміння змістовно проводити дозвілля. У переважної більшості таких підлітків відсутні які-небудь індивідуальні захоплення, вони не займаються в секціях і кухлях. Вони не відвідують виставки і театри, украй мало читають, а зміст прочитаних книг звичайно не виходить за рамки пригодницько-детективного жанру. Час, що беззмістовно проводиться, штовхає підлітків на пошук нових «гострих відчуттів».

Алкоголізація і наркотизація найтіснішим чином вплітаються в структуру девіантного способу життя підлітків. Часто підлітки розпиванням спиртного як би відзначають свої «заслуги»: вдалі пригоди, хуліганські вчинки, бійки, дрібні крадіжки. Пояснюючи свої погані вчинки, підлітки мають неправильне уявлення про моральність, справедливість, сміливість, хоробрість.

Отже, підсумовуючи, зазначимо, що підлітковий вік - це вік між дитинством і дорослістю, який характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням у доросле життя. У цей період особа має підвищену збудливість, імпульсивність і часто неусвідомлений, статевий потяг. Провідна діяльність в підлітковому віці -- це інтимно-особистісне спілкування з однолітками. На цьому фоні дуже часто виникають агресивні прояви у поведінці підлітків, які великою мірою визначаються системою порушених стосунків, які знаходять вияв у несприятливому статусі підлітка в середовищі однолітків, незадоволеності стосунками, відсутності взаємності, у низькій усвідомленості та неадекватному переживанні стосунків, їх негативній модальності в умовах взаємодії з референтними особами.

Розділ 2. Причини виникнення агресивності та особливості її прояву у дітей молодшого шкільного віку та підлітків

2.1 Методика та процедура дослідження

- провести серію тестувань учнів 2-го та учнів 9-го класів;

- проаналізувати отримані емпіричні дані;

- зробити узагальнення й висновки.

Методи дослідження. Для одержання повноцінних і достовірних результатів використалися методи: тестування, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.

Етапи дослідження:

Процедура емпіричного дослідження проходила в три етапи.

1. На підготовчому етапі була визначена основна вибірка дослідження. Формуючи нашу вибірку, ми виходили з необхідності залучити до дослідження учнів молодшого шкільного та підліткового віку. Вибірка була сформована на базі Дубенської ЗОШ №2. В проведенні нашого дослідження брали участь 28 учнів 2-го класу та 30 учнів 9-го класу. На підготовчому етапі був здійснений відбір традиційних методик, які представлені зокрема такими: рівень проявів агресивності у молодших школярів визначався за допомогою таких методик: оцінка форм агресивної поведінки (модифікований варіант Басса - Дарки) (Див. Додаток 1), експрес-діагностика поведінкового стилю в конфліктній ситуації (Див. Додаток 3), визначення домінуючого типу темпераменту (О.Бєлов) (Див. Додаток 4). Для дослідження агресивних проявів в поведінці учнів підліткового віку використовувались методики діагностики показників і форм агресії А. Басса, А. Даркі (Див. Додаток 2), дослідження самооцінки тривожності Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна (Див. Додаток 5).

2. На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики агресивності дітей та підлітків, індивідуально-психологічні особливості учнів молодшого шкільного та підліткового віку.

3. На третьму етапі - заключному - відвувалося підведення підсумків, розробка психологічних рекомендацій для корегування підвищеного рівня агресивності, оформлення матеріалів дослідження.

Агресивність володіє якісною і кількісною характеристикою. Як і будь-яка властивість, вона має різний ступінь вираженості: від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати певний степінь агресивності. Відсутність її приводить до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний розвиток її починає визначати всю зовнішність особистості, яка може стати конфліктною, нездатною на свідому кооперацію і т.д. Сама по собі агресивність не робить суб'єкта свідомо небезпечним, оскільки, з одного боку, існуючий зв'язок між агресивністю і агресією не є жорстким, а, з іншого, сам акт агресії може не приймати свідомо небезпечні і несхвалювані форми. У житейській свідомості агресивність є синонімом "зловмисної активності". Проте сама по собі деструктивна поведінка "зловмисністю" не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті цінності, ради досягнення і володіння якими активність розгортається. Зовнішні практичні дії можуть бути схожі, але їх мотиваційні компоненти прямо протилежні.

Виходячи з цього, можна розділити прояви агресії на два основні типи: перший - мотиваційна агресія, як самоцінність, другий - інструментальна, як засіб (маючи на увазі при цьому, що і та, й інша можуть виявлятися як під контролем свідомості, так і поза ним, і пов'язані з емоційними переживаннями (гнів, ворожість). Практичних психологів більшою мірою повинна цікавити мотиваційна агресія як прямий прояв реалізації властивих особистості деструктивних тенденцій. Визначивши рівень таких деструктивних тенденцій, можна з великим ступенем вірогідності прогнозувати можливість прояву відкритої мотиваційної агресії. Однією з подібних діагностичних процедур є опитувальник Басса-Дарки.

А. Басс, що сприйняв ряд положень своїх попередників, розділив поняття агресії і ворожості і визначив останню як: «...реакцію, що розвиває негативні почуття і негативні оцінки людей і подій». Створюючи свого опитувальника, диференціюючого прояви агресії і ворожості, А. Басс і А. Даркі виділили наступні види реакцій:

1. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.

2. Непряма - агресія, обхідним шляхом направлена на іншу особу або ні на кого не направлена.

3. Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при щонайменшому збудженні (запальність, грубість).

4. Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти сталих звичаїв і законів.

5. Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії.

6. Підозрілість - у діапазоні від недовір'я і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші люди планують і шкодять.

7. Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

8. Відчуття провини - виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що чинить погано, а також розкаяння совісті, що відчуваються ним.

Опитувальник складається з 75 тверджень, на які випробовуваний відповідає «так» чи «ні».

При складанні опитувальника використовувалися принципи:

1. Питання може відноситися тільки до однієї форми агресії.

2. Питання формулюються так, щоб найбільшою мірою ослабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.

Відповіді оцінюються за вісьма шкалами таким чином:

1. Фізична агресія:

«так» = 1, «ні» = 0: 1, 25, 31, 41, 48, 55, 62, 68,

«ні» =1, «так» = 0: 9, 7.

2. Непряма агресія:

«так» = 1, «ні» = 0: 2, 10, 18, 34, 42, 56, 63,

«ні» = 1, «так» = 0: 26, 49.

3. Роздратування:

«так» = 1, «ні» = 0: 3, 19, 27, 43, 50, 57, 64, 72,

«ні» = 1, «так» = 0: 11, 35, 69.

4. Негативізм:

«так» = 1, «ні» = 0: 4, 12, 20, 28,

«ні» = 1, «так» = 0: 36.

5. Образа:

«так» = 1, «ні» = 0: 5, 13, 21, 29, 37, 44, 51, 58.

6. Підозрілість:

«так» = 1, «ні» = 0: 6,14, 22, 30, 38, 45, 52, 59,

«ні» = 1, «так» = 0: 33, 66, 74, 75.

7. Вербальна агресія:

«так» = 1, «ні» = 0: 7, 15, 23, 31, 46, 53, 60, 71, 73,

«ні» = 1, «так» = 0: 33, 66, 74, 75.

8. Відчуття провини:

«так» = 1, «ні» = 0: 8, 16, 24, 32, 40, 47, 54, 61, 67.

Індекс ворожості включає 5 і 6 шкалу, а індекс агресивності (як прямої, так і мотиваційної) включає шкали 1, 3, 7.

Нормою агресивності є величина її індексу, рівна 21 плюс-мінус 4, а ворожості - 6,5-7 плюс-мінус 3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву агресивності.

Користуючись даною методикою, необхідно пам'ятати, що агресивність як властивість особистості, і агресія як акт поведінки можуть розумітися в контексті психологічного аналізу мотиваційно-потребнісної сфери особистості. Тому опитувальником Басса-Дарки слід користуватися в сукупності з іншими методиками: особовими тестами психічних станів (Кеттелл, Спілберг), проектними методиками (Люшер) і т.д.

Опитувальник не вільний від мотиваційних спотворень (наприклад, у зв'язку з соціальною бажаністю). Вимагає додаткової перевірки на надійність одержаних результатів (або за допомогою ретесту, або за допомогою інших методик). Застосування даного опитувальника в роботі з учнями школи (з шостого класу і вище) і при роботі з учителями (предметниками і тими, що проходять підготовку за фахом «практичний психолог») було досить діагностичним і конструктивним для подальшої коректувальної роботи.

Методика самооцінки рівня тривожності - Спілбергера-Ханіна належить до числа методик, які досліджують психологічний феномен тривожності. Цей опитувальник складається з 20 висловлень, які відносяться до тривожності як стану (стан тривожності, реактивна або ситуативна тривожність) і з 20 висловлень на визначення тривожності як диспозиції, особистісної особливості (властивість тривожності). Що розуміє Спілбергер під обома мірами тривожності видно з наступної цитати: «Стан тривожності характеризується суб'єктивними, свідомо сприйманими відчуттями погрози і напруги, які супроводжуються або пов'язуються з активацією або порушенням автономної нервової системи». Тривожність як риса особистості, очевидно, означає мотив або набуту поведінкову диспозицію, що ставить за обов'язок індивідові сприйняття широкого кола об'єктивно безпечних обставин, які містять погрозу, спонукуючи реагувати на них станами тривоги, інтенсивність яких не відповідає величині реальної небезпеки. Шкала реактивної й особистісної тривожності Спілбергера є єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність й як особистісну властивість, і як стан. У нашій країні вживається в модифікації Ю.Л. Ханіна (1976).

Реактивна (ситуативна) тривожність - стан суб'єкта в цей момент часу, що характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю в даній конкретній обстановці. Цей стан виникає як емоційна реакція на екстремальну або стресову ситуацію, може бути різним за інтенсивністю і динамічним у часі.

Експрес-діагностика поведінкового стилю в конфліктній ситуації. Методика направлена на дослідження стилів поведінки особистості у конфліктній ситуації. Ці стилі поведінки бувають - твердий, залагоджувальний, компромісний, м`який, уникаючий. Те, яким чином поводить себе дитина у конфліктній ситуації може визначити направленість особистості на агресивні дії.