Розробка електронного дидактичного забезпечення з дисципліни "Мова програмування Delphi"

Методика та особливості проведення лекційних занять, застосування сучасних інформаційних технологій у навчанні за модульною системою. Створення електронного підручника з дисципліни "Середовище програмування Delphi", його структура та інтерфейс.

Рубрика Программирование, компьютеры и кибернетика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 04.12.2010
Размер файла 573,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/ 93

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство Освіти і Науки України

Бердянський Педагогічний Університет

Кафедра

«Комп'ютерних технологій у

Керування й навчанні»

«Затверджують»

Зав. Кафедрою КТКН, к.т.наук

______________ Хоменко В.Г.

«______» __________ 200_____р.

Пояснювальна записка

До курсової роботи (проекту) по дисципліні

«Застосування комп'ютерних технологій у навчальному процесі»

на тему: «Розробка електронного дидактичного забезпечення з дисципліни «Мова програмування Delphi» (лекції)»

Бердянськ, 2007

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. КОМП'ЮТЕРНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ

1.1 Сучасна система освіти

1.2 Особливості лекційного матеріалу

1.3 Методика підготовки лекційних занять у вищій школі

1.4 Застосування комп'ютерних презентацій навчального призначення

1.5 Методичні аспекти використання форумів при проведенні занять в Інтернеті

1.6 Використання програми у комп'ютерному класі з локальною мережею

1.7 Застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у навчальному процесі ВПО

1.8 Комп'ютерні засоби навчання

1.9 Використання комп'ютера як технічного засобу навчання

1.10 Модульна система та Болонський процес

1.10.1 Основні напрями підготовки в умовах кредитно-модульної системи організації навчання

1.10.2 Терміни та поняття модульної системи навчання

1.10.3 Особливості модульної системи професійного навчання

1.10.4 Принципові відміни та переваги модульної системи професійного навчання від традиційної

1.10.5 Особливості здійснення навчального процесу за модульною системою

1.11 Мета і задачі дисципліни

РОЗДІЛ ІІ. РОЗРОБКА ЕЛЕКТРОННОГО МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2.1 Електронний підручник

2.2 Електронне методичне забезпечення з дисципліни "Delphi"

2.3 Структура електронного підручника

2.4 Інтерфейс електронного підручника

2.5 Послідовність створення електронного підручника

2.6 Програмні засоби створення електронного підручника

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Застосування сучасних інформаційних технологій у навчанні - одна з найбільш важливих і стійких тенденцій розвитку світового освітнього процесу.

Дидактична концепція навчання на основі комп'ютерних технологій.

Незважаючи на те, що технічні засоби навчання (ТЗН) активно використаються в навчальному процесі, вони є допоміжним дидактичним засобом. Визначальна роль у традиційному навчанні належить викладачеві - інтерпретаторові знань. Спілкування викладача зі студентом становить основу передачі інформації, важливою особливістю якої є наявність оперативного зворотного зв'язку. Однак уже із самих ранніх етапів розвитку комунікаційних засобів у міжособистісних відносинах використається опосередковане спілкування з розділеної в часі зворотним зв'язком. Саме воно є основою навчання на відстані. Очевидно, що психологічна й інформаційна насиченість опосередкованого спілкування залежить від рівня технічних засобів, використовуваних при цьому. Але навіть при самих досконалих засобах комунікацій використання традиційних методів навчання, заснованих на діалозі викладача зі студентом, не буде давати ефекту безпосереднього спілкування, не говорячи вже про багаторазово зростаючу вартість такої технології.

Інша ситуація виникає з використанням комп'ютера в навчальному процесі. Головною особливістю, що відрізняє комп'ютер від звичайних ТЗН, є можливість організації діалогу людини з комп'ютером за допомогою інтерактивних програм. При наявності телекомунікаційного каналу комп'ютер може як виступати посередником між викладачем і студентом, так і брати на себе частину навчального процесу. Для цього комп'ютер має можливості зберігання й оперативної обробки інформації, представленої в мультимедійному виді. До цьому варто додати можливість доступу до вилучених баз даних (електронним бібліотекам) за допомогою мережі Інтернет, можливість спілкування з будь-якими партнерами за допомогою електронних конференцій, можливість передачі інформації в будь-якому виді й будь-якому обсязі. Таким чином, комп'ютер можна не тільки використати як дидактичний засіб у традиційному процесі навчання, але й реалізувати з його допомогою можливість навчання на відстані, по якості не уступає технологіям очного навчання.

Розвиток комп'ютерних технологій відкриває перед нами усе більше широкі можливості. Це стосується всіх сфер нашого життя, у тому числі й освіти. Останнім часом існує дуже актуальна проблема, навчання за електронними підручниками.

Середовище програмування Delphi.

Мрія програмістів про середовище програмування, в якому б простота й зручність сполучалися з міццю й гнучкістю, стала реальністю з появою середовища Delphi. Воно забезпечувало візуальне проектування користувальницького інтерфейсу, мало розвинений об'єктно-орієнтовану мову Object Pascal (пізніше перейменоване в Delphi) і унікальні по своїй простоті й міцні засобу доступу до баз даних. Delphi по можливостям значно перевершив мову Basic і навіть у чомусь C++, але при цьому він виявився досить надійним і легенею у вивченні (особливо в порівнянні з язиком C++). У результаті, середовище Delphi дозволила програмістам легко створювати власні компоненти й будувати з них професійні програми. Середовище виявилося настільки вдалим, що по запитах любителів C++ було пізніше створене середовище C++Builder - клон середовища Delphi на основі язика C++ (з розширеним синтаксисом).

Середовище Delphi стало, по суті, кращим засобом програмування для операційної системи Windows.

Тема курсового проекту - Розробка електронного дидактичного забезпечення з дисципліни «Середовище програмування Delphi»

Мета дослідження - розробка електронного методичного забезпечення з дисципліни «Середовище програмування Delphi».

Об'єкт дослідження - процес створення електронного методичного забезпечення з дисципліни «Середовище програмування Delphi».

Предмет дослідження - електронне дидактичне забезпечення з дисципліни «Середовище програмування Delphi».

Гіпотеза дослідження - викладання лекційного матеріалу буде найефективнішим, якщо буде опиратися на використання електронного дидактичного забезпечення.

Завдання дослідження :

1. Розробити лекційний матеріал з дисципліни.

2. Розробити електронний посібник з дисципліни.

3. Підвищити ефективність засвоєння нового матеріалу за допомогою використання електронного дидактичного забезпечення.

РОЗДІЛ І. КОМП'ЮТЕРНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ

1.1 Сучасна система освіти

Сучасний світ досить динамічний. Але навіть ті різні програми обміну фахівцями, які набули поширення в багатьох країнах, вже досягають межі своїх можливостей. Найбільш просунуті програми, в яких вищі навчальні заклади країн, що розвиваються, слугують «інкубаторами» для студентів молодших курсів (а завершення їхньої освіти відбувається в провідних університетах західних країн) теж наближаються до своїх меж. Тому вже сьогодні повинен підвищуватись рівень освіти в «інкубаторах» відповідно до вимог західних освітніх стандартів та збільшення можливостей провідних університетів.

Звичайно, освітні проблеми в Україні є спорідненими з тими, якими переймаються освітні системи в світі. Так, наприкінці XX століття середній термін актуальності знань у технічній сфері не перевищував 5 років. Звідси потреба постійного оновлення професійного багажу сучасного фахівця. Реорганізація та модернізація виробництва спричинює необхідність збільшення кількості закладів освіти вищих (3-4) рівнів акредитації. В Україні їхня кількість постійно зростає -- за останні два роки на 45%. Загалом у мережі цих закладів навчається близько 900 тис. студентів, з них близько 600 тис. навчаються за денною формою навчання.

Та при таких об'ємах система освіти не встигає за потребами суспільства, що трансформується. Продовжує існувати певний дефіцит висококваліфікованих фахівців новітніх спеціальностей, що призводить до невиправдано високих конкурсів під час вступу до вузів вищих навчальних закладів. Вступники прагнуть здобути освіту за новітніми спеціальностями, навіть незважаючи на обмежений прийом (400-500 осіб у провідних вузах країни) та на запровадження (для 15-40% абітурієнтів) досить високої плати за навчання -- 2,5-3 тис. доларів США на рік. Водночас слід констатувати, що якість навчання у більшості вузів залишається невідповідною щодо сучасних вимог, що призводить до збільшення відставання одержаних студентами знань від потреб світового поступу. Екстенсивний шлях розвитку системи української освіти вже нині демонструє свою певну обмеженість. Незважаючи на збільшення за роки незалежності кількості вищих навчальних закладів майже втричі, тільки близько 35% випускників середніх шкіл мають можливість здобути вищу освіту.

Потреба постійного оновлення професійного багажу сучасних фахівців, їхня перекваліфікація є загальною тенденцією розвитку сучасної освіти. Так, за твердженням американського товариства підготовки та розвитку (АSТD) до 2005 р. 75% працівників у США повинні пройти перекваліфікацію. Це потребує різкого підвищення якості традиційної системи професійного навчання, яка не є ефективною. Так, під час звичайної лекції викладач вимовляє 5000 слів, студент (слухач) встигає занотувати лише десяту частину з них. Давно доведено, що найбільш ефективним є викладання при співвідношенні 1 студент -- 1 викладач (к=1), а економічно ефективною система освіти стає при к>8 (звичайно, за нормальних економічних умов). Наприкінці 80-х років недосконалість традиційної (підтримуючої) системи освіти стала загальновизнаною. Було обґрунтовано концепцію випереджаючого навчання, в якій творчій, самостійній роботі приділялось більше ніж 25% навчального часу (за традиційної системи навчання -- не більше 2%). Професійній підготовці зараз приділяється не більше 20% навчального часу, а одержанню нових знань -- 3-5%. У новій же схемі оволодінню традиційними знаннями відводиться не менше половини навчального часу, а опануванню новітніми знаннями -- не менше 20%.

Сучасна система освіти має бути демократичною, індивідуальною (к<5), забезпечувати вільний доступ до приблизно тисячі трильйонів біт корисної інформації, максимально відповідати вимогам студента щодо варіацій місця та часу навчання. Крім того, вона повинна принаймні відстежувати швидкість появи нових знань, задовольняти попит на нові професії, докорінно змінити методи вивчення іноземних мов тощо, забезпечити різке збільшення навчальних ресурсів, навіть в умовах недостатнього фінансування традиційної освіти.

Ось чому нині гостро стоїть проблема застосування новітніх технологій.

1.2 Особливості лекційного матеріалу

За своєю дидактичною сутністю лекція виступає і як організаційна форма навчання - «специфічний спосіб взаємодії викладача і студентів, у рамках якого реалізується різноманітний зміст і різні методи навчання», і як метод навчання - «монологічний виклад навчального матеріалу в систематичній і послідовній формі, сконцентрований в основному навколо фундаментальних проблем науки».

Лекція - найбільш економічний спосіб передачі й засвоєння навчальної інформації, тобто культури мислення поколінь, вміщеної в рамках педагогічних форм навчання.

Однією з особливостей лекції є можливість викладача викласти у логічно систематизованій формі великий обсяг навчальної інформації. При цьому подача наукових фактів сприяє активізації уваги, мислення студентів, збуджує інтерес і внутрішню активність думки, створює умови для подальшого більш глибокого і самостійного вивчення начального матеріалу за підручником, посібником, тощо. Під час слухання лекції у студентів формулюється уміння слухати і усвідомлювати побачене і почуте, здійснювати такі важливі розумові операції як аналіз, синтез, порівняння тощо.

Викладач відбирає найголовніше, істотне із великого потоку науково-технічної і культурної інформації, спрямовує студента на найважливіші питання спеціальності, на аналіз нових наукових проблем, які ще не знайшли відбиття в підручниках, розкриває перспективи певної галузі науки.

Лекція - основа для подальшої самостійної роботи. Вона справляє виховничу і розвиваючу дію в процесі взаємодії викладача і студента, розвиває інтерес і любов до науки, творчі здібності, інтелектуальну й емоційно-вольову сферу особистості, сприйняття, пам'ять.

Основна дидактична мета лекції - забезпечення орієнтованої основи для подальшого засвоєння навчального матеріалу. Однак, в лекції є певні слабкі сторони, які обмежують її можливості в управлінні пізнавальною діяльністю студентів: відносно менша активність студентів, ніж в інших видах навчальних занять, неможливість індивідуального підходу в умовах масової аудиторії, складності зворотного зв'язку тощо. Однак, ці слабкі сторони компенсуються іншими формами навчання. У цілісній системі форм і методів навчальних занять лекції належить найважливіша роль, яка може бути реалізована тільки цією формою навчання. Лекція справляє глибокий виховний вплив на студентську аудиторію у плані змісту і фактом особистого спілкування аудиторії з лектором - ученим, педагогом.

Можна визначити місце основних функцій сучасної вузівської лекції: методологічної, виховничої, інформаційної (освітньої), розвиваючої, орієнтуючої й організуючої.

Методологічна функція лекції забезпечує вироблення певного наукового підходу до предмета, що полягає у вивченні предмета у русі й розвитку. При цьому лектор демонструє творчу лабораторію появи ідеї, закону, принципів, теорії пізнання явищ природи і суспільства, культури.

Виховуюча функція лекції дозволяє здійснити складне завдання формування особистості майбутнього вчителя, виховує в ньому переконливість і свідому активність. Необхідно відзначити нерозривний зв'язок виховної функції лекції з формуванням соціальної активності, оскільки передача узагальненого соціального досвіду, культури нероздільне від завдання спонукання слухача до діяльності, вчинку.

Інформативна (освітня) функція лекції дозволяє поряд з передачею системи потрібних знань про предмет допомагати аудиторії самостійно вибудовувати цю систему в процесі «образ - мислення». Найважливішу роль в лекції відіграє інформація - передача знань - і їх аналіз, що вимагає включення новітніх наукових даних, які оперативно відбивають процес розвитку наукової думки.

Розвиваюча функція лекції пов'язана із завданням формування пізнавальної активності аудиторії, вимагає ведення лекційного викладання як процесу самостійного творчого пізнання. Завдання - включити аудиторію в процес наукового пошуку, разом з аудиторією заново осмислити цей процес, підводячи слухачів до самостійного усвідомлення одержаних висновків.

Орієнтуюча функція лекції дозволяє спрямувати студента в потоці інформації, одержаної із різноманітних джерел - лекцій, практичних занять, вивчення навчальної та наукової літератури тощо. Здійснюючи огляд наукової літератури, розкриваючи сутність наукових шкіл, аналізуючи теоретичні положення, лектор виділяє основне, істотне, вказує на правильний шлях вирішення поставлених завдань, допомагає виділити головне і відкинути зайве, вибудовує одержану наукову інформацію в чітку систему.

Організуюча функція лекції надзвичайно значуща, саме вона робить лекцію незамінною, найважливішою ланкою навчального процесу. У всій багатоманітності форм і методів навчальної діяльності тільки лекція здатна об'єднати всі елементи складного процесу пізнання, організувати й спрямувати процес для досягнення поставлених педагогічних цілей.

Безперечно, всі ці функції лекції можуть бути виділені лише для зручності дослідження; у живому процесі лекційного викладання вони тісно пов'язані й взаємозумовлені.

Слід також звернути увагу на характер матеріалу в лекції, його проблемність, можна говорити про наукову проблемність у лекції та про так звану навчальну чи методичну проблемність. У першому випадку мова йде про аналіз у лекції явищ, недостатньо розкритих сучасною наукою. У цьому випадку в лекції подається аналіз наукових гіпотез, шляхів дослідження і можливих висновків. Такі лекції читаються, в основному, на старших курсах найчастіше у вигляді спецкурсів.

Методична (навчальна) проблемність передбачає постановку лекції питань, що дозволяють студентській аудиторії вести самостійний аналіз питань, відомих науці, але необхідних тим, хто навчається для усвідомлення процесу пізнавальної діяльності. Лектор спонукає тим самим аудиторію до самостійної розумової діяльності, спрямовує їх пізнавальну активність на основі матеріалу, невідомого ще слухачам.

Види лекцій. Існує декілька видів лекції як форми організації навчання, головними з яких можна вважати тематичні, серед них особливо виділяються вступна й заключна (підсумкова), оглядові й консультативні, читаються також лекційні спецкурси, а також настановча, поточна. Існують і інші за термінологією, але тотожні за змістом та призначенням з вищенаведеними класифікації лекцій: вступна, конкретизації, інтеграції навчального матеріалу, тощо.

Тематична лекція - основний вид лекції для вищої школи. У ній всебічно й систематично розкривається програмовий матеріал, виділяються провідні аспекти вивчення кожної наукової проблеми, виявляються взаємозв'язки між окремими частинами лекційного курсу.

Вступна лекція висуває й обґрунтовує основні методологічні позиції, визначає предмет і метод науки яка вивчається, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, особистим досвідом студентів і їх майбутньою спеціальністю. Для вступної лекції відбирають навчальний матеріал, який передбачає первинне ознайомлення з темами розділу, що будуть вивчатись на наступних заняттях. Головне її завдання при цьому визначається необхідністю збудження інтересу до навчального матеріалу теми, розкриття існуючих взаємозв'язків між іншими темами та пояснення існуючої системності у знаннях.

Заключна або підсумкова лекція завершує лекційний курс, систематизує одержані знання, підводить підсумки прочитаного курсу.

Оглядова лекція передбачає систематичний аналіз центральних наукових проблем курсу, які пов'язуються з практичним досвідом слухачів, завданнями професійної діяльності. Як правило, оглядові лекції з педагогіки читаються на випускних курсах. Оглядова лекція передбачає подачу навчальної інформації для поглиблення одержаних знань, приведенню їх у певну систему. Така лекція проводиться в кінці вивчення кількох споріднених загальною ідеєю тем і є узагальнюючою. Оглядова лекція може бути призначена і для загального ознайомлення з певним навчальним матеріалом, який відповідно до програми не планується для достатнього вивчення. Такі лекції створюють необхідні передумови для активізації самостійної роботи учнів для розширення та поглиблення своїх знань.

Консультативна лекція доповнює і уточнює матеріал оглядової, висвітлюючи розділи курсу, що викликають серйозні труднощі при самостійному вивченні.

Настановча лекція проводяться перед семінарами, конференціями тощо. Основне її призначення визначається необхідністю окреслити коло питань, проблем, які необхідно опрацювати, висвітлити на наступних заняттях. Тут може пояснюватись та обґрунтовуватись загальний план, структура проведення певної навчальної роботи, встановлюватись система окремих завдань (теоретичних, практичних), що необхідно виконати та зробити відповідні висновки.

Основною метою поточної лекції є розкриття та пояснення конкретної теми, яка має великий за обсягом і складну за змістом навчальну інформацію. Зміст такої лекції може визначатись на основі окремого предмету або на міжпредметній основі. При цьому її ще називають комплексною лекцією із використанням навчального матеріалу кількох предметів природничого циклу.

Лекція вступу готують студентів до творчого розв'язання навчально-пізнавальних задач. Вона визначає подальше відношення, інтерес слухачів до предмету, активізує їх розумову діяльність. Все це являється передумовою успішного розв'язання наступних задач навчання.

Дидактичною метою лекції конкретизації є поглиблене по елементне вивчення і засвоєння якого-небудь поняття, теорії. Вона характеризуються великою ємкістю. Тому ведучою функцією лекції конкретизації являється інформативна. Навчальний матеріал такої лекції подається інформаційним блоком, в який входить одне або декілька взаємозв'язаних понять.

На лекції інтеграції відбувається подальший розвиток перетворення одержаних знань, установлення зв'язків і відношень між їх елементами. Мета таких лекцій полягає у формуванні у студентів системи знань на основі усвідомлення загальної закономірності, загального принципу, поступового переходу від часткових до більш широких узагальнень. Основна функція цієї лекцій є інтегративна, яка дозволяє із великої кількості одержаних знань виділяти тільки ті, на які падає основне змістовне і логічне навантаження та які є опорою для встановлення зв'язків між основними поняттями теми, курсу, предмету.

Узагальнююча лекція. Проводиться у заключенні розділу, що вивчається, або теми для закріплення отриманих слухачами знань. При цьому лектор знову виділяє ключові питання, широко використовує узагальнюючі таблиці, схеми, алгоритми, що дозволять включити засвоєні знання, уміння і навички в нові зв'язки і залежності, переводячи їх на більш високі рівні засвоєння, допомагаючи тим самим застосування отриманих знань, умінь і навичок в нестандартних і пошуково-творчих ситуаціях.

Міні-лекція. Може проводитись викладачем на початку кожної пари протягом десяти хвилин по одному з питань теми, що вивчається.

Кіно(відео)лекція. Допомагає розвитку наочно-образного мислення у слухачів. Викладач здійснює підбір необхідних кіно-відеоматеріалів по темі, що вивчається. Перед початком огляду до слухачів доводиться цільова установка, в ході огляду кіно-відеоматеріалів лектор коментує події, що відбуваються на екрані.

Інструктивна лекція. Проводиться з метою організації самостійної наступної роботи слухачів по заглибленню, систематизації і узагальненню матеріалу, що вивчається, на практичних, лабораторних заняттях. У ході лекції слухачі отримують методичні рекомендації по роботі з навчальною літературою, зі змістом теми, виконують інструктивні завдання.

Лекційні спецкурси звичайно виходять за рамки навчальної програми, значно розширюючи й поглиблюючи наукові знання, одержані в рамках програми, полегшують їхнє творче осмислення. Через спецкурси студенти вводяться в проблематику певної наукової школи, проходять школу творчого пошукового мислення. Найчастіше спецкурси читаються на матеріалі науково-дослідної роботи викладача.

Існує ще така класифікація лекцій на види:

· монолекція являє собою начитування матеріалу;

· лекція за принципом зворотного зв'язку поєднує пояснення з активним залученням слухачів;

· комбінована лекція - це читання лекції з демонстрацією дослідів, ілюстрованого, аудио- і відеоматеріалу;

· багатоцільова лекція основана на комплексній взаємодії окремих елементів: подача матеріалу, його закріплення, застосування, повторення і контроль;

· лекційний огляд матеріалу по тематичному циклу має підсумково-узагальнюючий характер;

· проблемна лекція - це апробація багатоваріантних підходів до рішення представленої проблеми, вона активізує особистий пошук слухачів.

Як показує практика, питання після лекції - і за витраченим часом, і по виховній значимості такого виду контакту зі слухачами - нерідко перетворюється в самостійний вид роботи лектора. Це означає, що можна говорити про право на існування особливої активної форми: лекції-брифінгу. Така лекція складається з короткого (15 - 20 хвилин) повідомлення лектора і відповідей його на питання слухачів (45 - 60 хвилин). Принципово нових елементів методики лекція-брифінг не пропонує, але при підготовці необхідно особливо ретельно продумати зміст і форму вступного повідомлення. Воно повинно бути інформативним, зрозумілим, коротким, композиційно завершеним. Виступів слухачів не передбачається, принципова методична структура така: повідомлення лектора - питання слухачів - відповіді лектора.

Іншим чином будується лекція-бесіда. Крім питань слухачів, вона допускає викладення ними своєї точки зору з того чи іншого питання. На такій зустрічі лектор і сам повинен ставити питання слухачам, щоб почути їх висловлювання, викладення їх позиції. Так утворюється ґрунт для обміну думками, для бесіди. Методична специфіка лекції-бесіди в тому, що лектор виступає і в ролі інформатора, і в ролі співбесідника, що вміло направляє хід діалогу зустрічними питаннями.

Лекція-бесіда може перетворитись в лекцію-диспут, і природнім, так би мовити, шляхом, і в результаті запланованих дій лектора. Одна з функцій лектора - короткий виступ на початку зустрічі, але потім йде не просто розмова-діалог зі слухачами, а полемічна бесіда. Функції лектора передбачають таку постановку питань, яка веде до зіткнення думок і, відповідно, до пошуку аргументів, до поглибленого аналізу проблем, що розглядаються. В цьому випадку методична майстерність лектора включає не лише вміння читати лекцію-монолог, відповідати на питання, вести бесіду, але й навички організації спору і вмілого керування ним. Тему дискусії потрібно обирати і розробляти попередньо. Але однієї потенційної дискусійності недостатньо. Тема повинна надавати можливість учасникам дискусії прийти до кінцевого результату, до істини.

Може бути використана ще одна форма виступу - це лекція-анкета. Для нечисельної і відносно підготовленої аудиторії складається анкета-опитник з 20 - 25 питань по темі лекції. Отримавши анкету на початку лекції, слухачі під керівництвом лектора з'ясовують, відповіді на питання які не викликають у них складностей. Допустимо, таких виявиться 15. Ті 10 (чи менше), що залишились, ранжуються по ступені складності, актуальності або тематичності, утворюючи план лекції. Цей вид роботи трудоємкий і нелегкий для лектора, але досить ефективний, оскільки зразу включає людей в роботу, дає можливість з'ясувати свої інтереси, брати участь в розробці плану лекції. Звичайно, від лектора вимагається швидкість мислення, ерудованість, додаткові зусилля при підготовці до виступу.

Практикується і бінарна лекція (лекція-дует), яка читається двома лекторами одночасно. Помічено, що в такому випадку увага аудиторії значно збільшується, мислення активізується. Від лекторів вимагається відмінна співпраця, вміння взаємно доповнювати один одного, імпровізувати. Важлива і попередня домовленість про розділення функцій і розподіл фактичного матеріалу.

Якщо ж два або більше лектори розглядають одну загальну для них тему в одній і ті ж аудиторії, відповідаючи при цьому на питання слухачів або ведучи з ними бесіду, то виникає ситуація, відома під назвою «круглий стіл». Ця методика, що отримала розповсюдження в лекційній практиці, максимально демократизує спілкування лекторів і слухачів, так як передбачає їх рівність як співбесідників, що колективно обговорюють якусь проблему. Однак і за «круглим столом « є лідери - спеціалісти з конкретних питань. Повинен бути і лідер-організатор, функції якого полягають у тому, щоб слідкувати за регламентом, дисциплінувати учасників бесіди, тощо.

Зміст лекції визначається навчальною програмою дисципліни. Всі факти, приклади, цифри, доводи, коментарі мають відповідати меті лекції і вести до розкриття її основних ідей. Фактичного матеріалу в лекції повинно бути порівняно небагато - рівно стільки, скільки необхідно для розуміння питання студентами. Весь фактичний матеріал повинен бути пронизаний узагальненнями, що надають лекції наукової переконливості й доказовості.

Викладений матеріал бажано чітко оформлювати у вигляді системи, яка краще запам'ятовується і допускає більш широке перенесення в нові ситуації. Усуваючи той чи інший навчальний матеріал із лекційного курсу, слід мотивувати це перед студентами і показати його місце у загальній системі. Необхідно виховувати у слухачів звичку орієнтуватися у вивченні предмета на навчальну програму.

Зробити лекцію повноцінною допомагають дидактичні принципи відбору і викладу матеріалу.

Перший принцип - науковість лекції. Викладач встановлює, які знання, наукові теорії, закони, правила він повинен повідомити слухачам; відбирає найбільш яскравий, виразний фактичний, матеріал, наочність для посилення емоційної насиченості лекції.

Другий принцип - доступність викладеного матеріалу. Як гадають багато хто з педагогів, науковість і доступність навчання - принципи, що завжди розглядаються разом і в єдності. Підвищення доступності веде до зниження науковості, а в більш широкому розумінні до неприпустимого зниження науковості, відставання від розвитку науки, економічного й соціокультурного розвитку. Навіть у вищій школі рівень підготовки слухачів вельми різний. Одним студентам достатньо для засвоєння матеріалу прослухати лекцію, записавши найбільш важливі положення і проглянувши наукові посібники, інші потребують додаткової уваги викладача, активного його сприяння в засвоєнні навчального матеріалу.

Третій принцип - наступність. Кожна лекція передбачає органічний зв'язок із попереднім матеріалом і точний вихід на наступний. При відборі й викладі вступних лекцій першокурсникам слід спиратися на одержані раніше знання і можливий досвід діяльності. Слід ураховувати, що виклад лекційного матеріалу в цілком закінченій формі (всі проблеми вирішені, все цілком зрозуміло, немає питань) погіршує його запам'ятовування, у той час як деяка неясність, недомовленість викликає пізнавальний інтерес.

Четвертий принцип - історичність: викладений матеріал повинен співвідноситись з тією епохою, конкретним часом, коли зародилася ідея, розглядалося явище, з'явився той чи інший факт. Це допомагає слухачам осмислити історію ідей, гіпотез, наукових відкриттів - те багатство, яке накопичили попередні покоління людей.

П'ятий принцип - зв'язок теорії з практикою, який виявляється в лекційному викладанні як практична орієнтація. Кожне теоретичне положення, наприклад, під час читання курсу повинне пов'язуватися з конкретною педагогічною практикою шкіл, звертати увагу студентів на застосування, використання того чи іншого загального положення.

Виклад лекції повинен бути образним, «пізнавальним, емоційно-експресивним, дійово-вольовим». Стиль - живий, виразний. Темп мовлення - середній, щоб дати можливість студентам записати основні положення лекції. Особливо важливо привчити до слухання лекцій вчорашніх конкурентів, які, як правило, не винесли із шкільної практики навичок лекційного засвоєння матеріалу. Багатьом із них надто важко сконцентрувати увагу на мові лектора, вибрати важливі моменти, грамотно оформити записи.

Взаємозв'язок лекції й підручника визначається специфікою навчального предмета. Лекції з фундаментальних дисциплін орієнтуються на підручник, одначе, ним не обмежуються. Викладач вводить у лекцію матеріали нових наукових досліджень, що знайшли відбиття в статтях, монографіях, результати досліджень кафедри і т.д. Лекції із спеціальних дисциплін значною мірою динамічні, позаяк матеріал підручника застаріває швидше. Тому звернення викладача до нових матеріалів стає нагальною необхідністю.

Крім лекції, у вищому педагогічному закладі успішно функціонують інші форми організації навчального процесу, що тісно і органічно пов'язані з лекцією.

1.3 Методика підготовки лекційних занять у вищій школі

Питання про те, як готуватися до лекцій, включає в себе ряд вимог, про які корисно постійно нагадувати, особливо початківцям. Ці вимоги стосуються вміння правильно «роботи» лекцію, тобто певної культури в роботі.

Лише на перший погляд здається - все просто: бери книги, виписуй що потрібно, складай лекцію і читай її собі на здоров'я. На справді нерідко відбувається так: матеріалу зібрано багато, а справитись з ним лектор не може, в лекцію входить лише не значна частина цього матеріалу. Або, навпаки, лекція вийшла об'ємна, а цілі розділи теми виявились в ній не розкритими або просто не згаданими, оскільки не була відпрацьована відповідна література. Всі прорахунки відбуваються частіше всього тому, що не дотримуються певні правила роботи.

Форми і методи підготовки до виступу різноманітні. Тут багато залежить від особливостей пам'яті, досвіду, складу розуму лектора, характеру виступу, особливостей аудиторії. Однак про загальні моменти підготовчого процесу, загальних методичних положеннях говорити можна.

Підготовку до лекції можна умовно розділити на три етапи:

1. Попередня робота. Перший етап - дослідницький процес. Лектор визначає проблему майбутнього виступу, її актуальність, практичну значимість теми, встановлює коло питань, вивчає джерела, котрі в подальшому стануть основою змісту майбутньої лекції. Відвідує консультації, лекції на аналогічні теми і т.п. На цьому етапі лектор накопичує знання.

2. Розробка змісту майбутньої лекції. Підготовка теоретичної частини виступу, відбір фактів, їх аналіз та узагальнення, побудова логічної системи аргументації, складання плану - це другий етап підготовки лекції. Він завершується створенням «макету» майбутньої лекції - тексту. На цьому етапі лектор визначає об'єм відомостей, котрі він повідомить слухачам, але текст - це матеріал, необхідний лише для самого лектора.

3. Підготовка до лекції як до акту публічного виступу - третій етап роботи. Якщо на попередньому етапі лектор утворює продуману, композиційно оформлену, відредаговану «модель» майбутньої лекції, то на останньому він починає безпосередню підготовку до реалізації цієї «моделі» в процесі виступу перед слухачами.

Розглянемо послідовно всі елементи цих трьох етапів.

Вибір тема і визначення мети виступу. Перший етап підготовки лекції - вибір теми. Чим вона визначається? Перед усім спеціальністю лектора. По обраній темі у лектора не може бути менше знань і досвіду, ніж у слухачів. «Універсали», котрі беруться за будь-яку тему, добрих результатів, як правило, досягають рідко. Але й знання теми ще не все. Якщо ви знаєте тему, але вона вам нецікава, навряд чи вдасться зацікавити і слухачів. Бажано, щоб тема була цікава для вас особисто, хвилювала вас. Тоді хвилювання лектора передасться слухачам, тема не залишить їх байдужими.

Далі, необхідно враховувати важливість теми, її злободенність і актуальність, зв'язок з задачами сьогодення. При виборі теми оратор повинен знати, які інтереси займають слухачів на даний момент, в даній аудиторії, які інтереси окремих груп слухачів. Взагалі, не лише при виборі теми лекції, але і при подальшій роботі над нею постійно думайте про інтереси слухачів.

Отже, вибравши тему, ще раз треба перевірити:

· чи достатні ваші знання з цього питання і чи можете ви отримати необхідні дані?

· чи дійсно тема цікавить вас?

· чи буде відповідати тема рівню знань та інтересам аудиторії?

· чи необхідна тема з точки зору суспільних задач, що вирішуються сьогодні?

При виборі теми необхідно визначити її межі, коло питань. Не намагайтесь охопити все. Це особливо важливо з таких тем, котрі допускають як широке, так і більш вузьке висвітлення. Тема масової лекції не повинна бути занадто обширною: в відведені для виступу годину-півтори складно з достатньою глибиною освітити широке коло питань.

Тема не повинна бути і занадто вузькою, тому що в такому випадку вона не викличе інтересу у слухачів і принесе мало користі.

Обрана тема буде, мабуть, частиною якоїсь більш загальної проблеми, одним з її аспектів. Встановіть зв'язок: проблема - тема.

Обрав тему і з'ясувавши її об'єм, необхідно уяснити собі сутність теми, продумати її основну ідею. Що головне? Що я хочу сказати слухачам? Чому навчити? В чому переконати? Основна ідея може бути представлена у вигляді цільової установки, мети лекції. Мета - це основний конструктивний елемент лекції. Молодому лектору можна порекомендувати сформулювати мету лекції письмово у вигляді речення, дуже чітко і конкретно, і в процесі підготовчої роботи постійно мати її перед собою.

Звичайно перед лектором стоїть задача не лише повідомити слухачам якусь суму знань, чомусь навчити, але й викликати певну реакцію, до чогось покликати, в чомусь переконати. В цьому плані можна говорити про дві сторони цільової установки: пізнавальну (інформативну) і виховну.

Немаловажною справою являється і вибір назви лекції. Над цим також слід поміркувати. Правильно обрана і сформульована назва повинна допомогти і в уточненні теми, і при визначенні мети.

Назва повинна бути лаконічною, конкретною, цікавою, відображати мету лекції. Не намагайтесь відобразити в назві весь зміст лекції - таке формулювання буде громіздке і незрозуміле.

Отже, вибір теми, з'ясування її суті, встановлення об'єму, визначення мети, формулювання назви. Все це можна виразити у вигляді чорнового варіанту плану або схеми лекції. Це ще не план в повному розумінні слова. Попередня схема - це методичний інструмент на час розробки теми, організуючий початок всієї підготовчої роботи. Попередній план містить викладення основних думок, показує, на які, орієнтовно, частини поділяється лекція, яка залежність і зв'язок її розділів. Практика показує, що не слід намічати великого кола питань.

В найбільш абстрактному виді такі плани складаються з трьох-чотирьох груп питань:

1. Загальні поняття, теоретичні положення, закономірності.

2. Історія предмету, питання, проблематика.

3. Суспільна практика, її аналіз, здійснення.

4. Задачі, перспективи, пропозиції, висновки.

Складання попереднього плану - необхідний етап в розробці теми: це крок прояву творчої ініціативи, те, що до звернення до книг і інших джерел визначає власну лінію лектора в роботі. Попередній план - це методичний інструмент, компас при відборі матеріалу.

Один з самих відповідальних моментів підготовки до лекції - обмірковування і систематизація зібраного і накопиченого матеріалу.

Не намагайтесь включити в одну лекцію все зібране вами. Зазвичай матеріалу завжди буває більше, ніж необхідно для однієї лекції. Тому велику роль відіграє попередній відбір. Тут необхідно бути прискіпливим і відкинути все другорядне або слабо пов'язане з темою. Спроба так чи інакше «втиснути» в лекцію як можна більше фактичного матеріалу - характерна помилка молодих лекторів. Часто це приводить до того, що лекція перетворюється в зведення фактів, в ній не залишається місця для головного - для аналізу, узагальнень, висновків.

Багатство теоретичного змісту, правильне висвітлення фактів і подій, вміле тлумачення їх мають велике виховне значення. Саме тому лектор повинен звертати особливу увагу на відповідність між теоретичними положеннями і прикладами. Важливо вміло підібрати і кількість фактів в лекції: якщо їх буде занадто мало, головна ідея лекції прозвучить непереконливо, бездоказно, а якщо їх занадто багато, тоді слухачу буде важко або зовсім неможливо зрозуміти головну думку лекції.

Досвідчені лектори звичайно підбирають до кожного розділу лекції 3 - 5 прикладів, що доводять основну думку. Цього буває достатньо, так як аудиторія добре сприймає перерахування невеликої кількості фактів і зуміє прослідкувати за розвитком головної теми виступу.

Необхідно, щоб лектор при викладі матеріалу посилався на свіжі і достовірні факти.

Дуже важливо підібрати в підтвердження своїх думок цитати найбільших авторитетів. Цитати можуть служити логічним або психологічним доводом в лекції, так як вони наділені більшою навіюваною силою. Саме тому використовувати їх слід лише тоді, коли вони дійсно зроблять матеріал лекції більш переконливим, коли вони підтверджують, доводять думки, вислови лектора. Зловживання цитатами призводить до того, що лектор іноді ще не висловивши слухачам своїх власних думок, «приховується « за чужими. Лекція стає непереконливою, нецікавою. В цьому випадку слухачі отримали б більше користі, якщо просто прочитали літературу, з якої лектор взяв ці цитати.

Складання плану лекції і тексту лекції. Коли матеріал зібраний і проаналізований, можна розпочати роботу по складанню точного плану змісту майбутньої лекції. На цьому етапі необхідно продумати, чітко сформулювати питання теми, розмістити їх в суворо визначеній послідовності.

В останній час лектори все частіше вдаються до побудови тезисного плану, котрий полегшить роботу лектора в аудиторії.

Тезисний план - це розгорнутий план, що містить не лише ствердження (основні положення), але й логічну систему доказів кожного з них; ствердження і їх логічний взаємозв'язок. План лекції систематично переглядається, оновлюється, а іноді і перебудовується після «обкатки» лекції в аудиторії.

Добре складений план має велике значення в роботі лектора над текстом майбутнього виступу. План лекції являє собою повне розкриття основ змісту теми, а не простий повтор її назви. Він дозволяє розподілити матеріал в певній логічній послідовності, допомагає його відібрати. Так як лекція суворо регламентована, саме план буде являтися тим засобом, який «відкине» все другорядне, залишивши матеріал, без якого не можна обійтись.

План - це орієнтир лектора і слухача, так як точно визначає межі проблеми, теми. А іноді план - це єдине, що під час читання лекції полегшує її сприйняття, допомагає лектору правильно побудувати виступ.

Дуже важливо, щоб план був рухомий і доповідач в залежності від регламенту лекції міг викреслити один-два підрозділи або, навпаки, їх додати для більш детального визначення в лекції проблем, що розглядаються.

План, який лектор візьме з собою на трибуну, «план для себе», - це ніби своєрідний «сценарій» лекції: в ньому визначається логіка викладення матеріалу і логіка роздумів; відмічається час, який лектор витратить на вирішення тої чи іншої проблеми, розділу лекції, для відповідей на запитання слухачів. В цьому плані вказується час, місце і порядок використання наочних засобів в лекції. Можна відмітити і методичні прийоми лектора, записати деякі приклади, факти, цифри, цитати, назви 3-4 друкованих робіт, в яких тема представлена найбільш повно. Цей план набагато відрізняється від «плану для слухачів», який звичайно повідомляється їм на початку виступу для того, щоб вони отримали більш конкретне уявлення про зміст лекції, про логіку її побудови, краще сприймали роздуми лектора.

Якщо виступ на ту чи іншу тему передбачається один раз, лектор обмежується складанням детального розгорнутого «плану для себе» або запише тези виступу, тобто короткі положення, що розкривають суть тієї чи іншої проблеми. В тезах відображаються принципові положення, що конкретизують в якійсь мірі кожен пункт плану лекції. Тези допомагають охопити зміст теми, продумати майбутній виступ, коротко сформулювати основні положення, запам'ятати докази, факти, роз'яснення, обґрунтування, аргументацію.

Конспект являє собою короткий виклад основних положень, теми і висновків. Він допомагає встановити взаємозв'язок ідей, привести їх в систему. Якщо у лектора є детальний план, тези або конспект майбутньої лекції, можна вважати, що він підготовлений до виступу.

Початківці, та й багато досвідчених лекторів зазвичай пишуть повний текст майбутнього виступу. Це надає роботі над темою завершеності. Текст дисциплінує і організовує лектора.

Текст лекції включає в себе три частини: вступ, основну частину, висновки. Кожна частина має певну функцію.

Вступ психологічно вводить слухача в процес сприймання. Він повинен привернути увагу, забезпечити контакт лектора з аудиторією. Тому склад вступу може бути наступним: вступне зауваження, формулювання конкретної мети лекції, огляд головних питань теми.

Вступне зауваження - це свого роду «гачок», на який зачіплюють увагу слухачів. Це можна зробити, розповівши про щось цікаве, близьке для них. Це може бути: цікаве, захоплююче повідомлення, гумористичне зауваження; питання або навіть ряд питань, що звернені до слухачів; цитата тощо.

Перша фраза, перше слово, яке ви вимовите, з'явившись на трибуні, особливо відповідально. Тому перші слова виступу рекомендується записати і іноді навіть прочитати дослівно. За цей час ви переборете неминуче спочатку хвилювання, ввійдете в колію.

Розміри вступу визначаються рядом факторів: тривалістю лекції, її змістом, настроєм аудиторії тощо. Але завжди необхідно прагнути лаконічності, не затягувати вступ; 3 - 4 хвилини буває достатньо.

Основна частина. В ній головне місце відводиться викладенню основного змісту матеріалу теми, його аналізу, узагальненню висунутих положень. Для успіху лекції важливе значення має поділ матеріалу на розділи, основні питання, іншими словами - хороший план.

План головної частини повинен бути ясним і простим. Звичайно він складається з 3 - 4 розділів. Більше ставити не слід, так як більша кількість питань ускладнює сприйняття. Важливо, щоб питання, записані в плані, були головними і необхідними для розкриття теми. Якщо питань буде більше, це майже завжди свідчить про те, що автор не володіє матеріалом, не домислив головну думку. В добре продуманому плані всі питання слугують головній меті, пов'язані загальною ідеєю.

У відповідності з законами логіки тема лекції виступає як поняття, що поділяється а розділи являються частинами поділу. Ознака, за якою проводиться поділ, називається підставою поділу. Щоб не допустити логічних помилок при розбивці на розділи, необхідно дотримуватись наступних правил.

Поділ повинен бути відповідним, тобто об'єм членів поділу повинен дорівнювати об'єму діленого. Це правило гарантує від двох можливих помилок: неповного або обширного поділу, коли якесь питання може виявитись поза планом або можуть з'явитися «зайві» розділи, що не входять до теми.

Поділ повинен проводитись за однією відповідністю, тобто мову слід ділити за однією якоюсь ознакою, не допускаючи її заміни.

Члени поділу повинні взаємно виключати один одного, тобто матеріал, включений в один з розділів, не повинен потрапляти в інший. Це призводить до не потрібних повторів.

Поділ повинен бути послідовним, тобто в плані потрібно дотримуватись суворої підпорядкованості розділів і підрозділів.

Порушення логічних відношень між розділами, розділом і темою, розділом і підрозділом веде до порушення відповідності думок об'єктивному ходу речей.

План може бути простим і розгорнутим. Простий план складається з кількох розділів. В розгорнутому розділи поділені на підрозділи (з дотриманням тих самих правил поділу). Підрозділи, особливо складні, можуть поділятися на пункти і підпункти.

Складання плану лекції - процес діалектичний: з однієї сторони, визначається коло питань, які складуть логічний виклад лекції, з іншої - відбувається постійне уточнення самого плану.

Ми визначили, на які розділи поділяється тема, які ключові питання будемо висвітлити в лекції, який зв'язок між ними - утворили логічну структуру лекції. В тісному зв'язку з планом знаходиться композиція, або спосіб розташування матеріалу, реальна послідовність викладу. Якщо план - це рішення питання про те, з яких частин складається лекція, то композиція визначає, в якому порядку вони розташовані.

Методика рекомендує загальні правила композиційної побудови лекції.

Послідовність. Думки повинні бути пов'язані логічно і витікати одна з одної.

Посилення. Сильний початок, емоційні аргументи в середині, найсильніші - в кінці. (Сильні докази, нова інформація завжди притягують увагу).

Органічна єдність. Поділ на пункти повинен витікати з самого матеріалу, диктуватись ним, тобто структура повинна бути гармонічно пов'язаною зі змістом.

Економія засобів. Мінімум слів, фактів і доказів. Лише те, що веде до розкриття теми, з'ясуванню її суті.

Практика показує, що більш всього недоліків у молодих лекторів виявляється саме в композиції. Ось найбільш типові: 1) наявність непотрібних частин і деталей, що не призводять до розкриття теми. Намагання дати як можна більше матеріалу; 2) невідповідність частин (затягнутий вступ, пожмаканий кінець, основному питанню приділено місця менше, ніж другорядним); 3) неконкретність викладення - порушення співвідношення між теорією та фактами, теоретичні роздуми, не підкріплені посиланнями на реальну дійсність; 4) відхід від основної теми, зацікавленість деталями, коли факти і приклади не лежать на головному шляху до мети, а відводять від неї; 5) відсутність чітких висновків. Головна задача лектора не в тому, щоб повідомити факти, а втому, щоб пояснити, розтлумачити їх, узагальнити і зробити висновок.

Висновки. Це підсумки всьому сказаному. Кажуть, що промову слід рішуче почати і рішуче закінчити. Заключну частину слід планувати також ретельно, як і інші частини. Вони допомагають осмислити всю лекцію, чіткіше виділити її основну ідею. У заключній частині може бути дано необхідне узагальнення, зроблені теоретичні і фактичні висновки. Якими методами це досягається, якою може бути приблизна структура висновків?

Коротке повторення основних положень лекції (чіткі, максимально стиснуті формулювання). Можливий повтор (видозмінений) того, що було сказано у вступі.

· Узагальнення сказаного, загальний висновок.

· Зазначення перспектив.

· Постановка задач, побажання.

В якості заключення можна використовувати цитату, алегорію, тощо. Але на відміну від вступу, де все це може мати відносний зв'язок з темою, тут ілюстрація повинна суворо відповідати сутності сказаного в лекції. Не рекомендується закінчувати промову жартом, що не відноситься до справи - це може скласти враження, що ви несерйозно відноситесь до теми.

Не слід закінчувати промову багаточисельними дрібними додатками, наприклад: «Закінчуючи, я хотів би додати…» В пам'яті залишаться ці додатки, і мова залишить враження незакінченої. І зовсім погано, коли лектор говорить, що не встиг вкластись в регламент і тому вимушений закінчити лекцію: оратор зобов'язаний вміти розраховувати час.

Робота над формою викладу. Якість лекції визначається, в першу чергу, багатством змісту, ідейно-теоретичним рівнем, зв'язком з життям, з практикою, композиційно-логічною побудовою і переконливістю викладу. Однак для хорошої лекції має значення і форма викладу: правильність мови, її виразність, емоційність, використання засобів наочності.

Важливою умовою ефективності лекції - єдність її форми і змісту, гармонія думки і слова. Кожна думка потребує свого особливого виразу, свого оформлення. Доцільно підкреслити, що роздільний аналіз змісту і форми усного виступу допустимий лише в навчальних цілях. В лекції, в живому творчому процесі вони неподільні. Зміст на кожному кроці потребує підпорядкування собі форми, а вона, в свою чергу, неминуче втручається в зміст, покращуючи або погіршуючи його. З'єднувати зміст з формою, що відповідає його вимогам необхідно на кожній фразі. Гарна лекція - це поєднання, діалектична єдність форми і змісту.


Подобные документы

  • Створення шаблону засобами CSS для електронного підручника. Структура електронного підручника та схема навігації. Сценарії та основні модулі: головна сторінка, шаблон web-інтрфейсу, сторінка з питаннями для самоконтролю, опис інтерактивних елементів.

    курсовая работа [2,9 M], добавлен 20.04.2015

  • Вибір середовища програмування Borland Delphi 7.0 для створення електронно-медичного довідника. Формування бази даних для перегляду та пошуку медичних препаратів для лікування. Особливості програмування інтерфейсу програми, інструкція користувача.

    курсовая работа [2,2 M], добавлен 19.09.2012

  • Загальні відомості середовища програмування Delphi, умови та особливості ефективного застосування його можливостей. Методологія розробки прикладного програмного забезпечення, його характеристика та структура, елементи, головні вимоги до функціональності.

    курсовая работа [6,7 M], добавлен 11.09.2014

  • Використання комп'ютерних технологій та програмного забезпечення. Загальні відомості про середовище візуального програмування Delphi 7. Аналітичний огляд програм, які вирішують задачі методом Крамера або методом Гауса. Розробка програми "Лічильник задач".

    курсовая работа [2,7 M], добавлен 10.04.2014

  • Історія розвитку та теорія Web-дизайну. Ефективність програмно-апаратних засобів. Створення Web-сторінки за допомогою мови HTML. Розробка концептуальної моделі підручника. Структура HTML документу, його інформаційних потоків. Форматування тексту, фрейми.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 29.05.2012

  • Середовище розробки програм Borland Delphi, робота компонентів. Створення нових компонентів та використання компонентів Delphi для роботи з базами даних. Системи керування базами даних InterBase та Firebird. Компоненти Delphi для роботи з СКБД FireBird.

    реферат [71,4 K], добавлен 12.04.2010

  • Основні аспекти використання стандартних компонентів ООС програмування Delphi для створення звітної документації. Опис компонентів – QReport, PrintDialog та PrintSetupDialog. Приклади створення звітів. Iнше програмне забезпечення для побудови звітів.

    курсовая работа [488,4 K], добавлен 08.12.2008

  • Характеристика технології візуального проектування і програмування, суть якої полягає в тому, що область розробки бере на себе більшу частину рутинної роботи. Огляд середовища швидкої розробки, в якій як мова програмування використовується мова Delphi.

    курсовая работа [2,8 M], добавлен 27.02.2012

  • Розробка програми, яка б дозволяла протестувати знання з дисципліни "Програмування на мові С", виставити оцінку. Опис та обґрунтування методу організації вхідних та вихідних даних, вибору складу технічних та програмних засобів. Проведення лістингу.

    курсовая работа [11,0 K], добавлен 08.08.2009

  • Особливості cтвoрення графічного iнтерфейcу тестової програми, яка рoзрoблена в візуальному cередoвищi програмування Delphi. Пoбудoва iнфoрмацiйнo-математичнoї мoделi задачi. Реалiзацiя прoекту у вiзуальнoму cередoвищi. Iнcтрукцiя з екcплуатацiї прoграми.

    курсовая работа [4,8 M], добавлен 25.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.