Рашизм: ліцензія на геноцид

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут всесвітньої історії НАН України

РАШИЗМ: ЛІЦЕНЗІЯ НА ГЕНОЦИД

Василь ТКАЧЕНКО Доктор історичних наук,

професор, член-кореспондент Національної академії

педагогічних наук України

Київ

Анотація

рашизм геноцид нацизм антифашизм

Аналізується правова основа поняття «рашизм», що визначена у Постанові Верховної Ради України, аналізується етимологія цього терміну та його смислове навантаження. Акцентується увага на необхідності: визнати факт закінчення періоду «постхолодної війни»; трактувати повномасштабну агресію Росії проти України як виклик всьому «консолідованому Заходу»; широкого сприйняття світовою спільнотою факту геноциду українського народу; усвідомлення «рашизму» російською формою нацизму, що прикривається гаслом «антифашизму».

Ключові слова: Росія, Україна, «рашизм», гібридна «пост-холодна війна», повномасштабна агресія, геноцид українського народу.

Abstract

Vasyl TKACHENKO, doctor of historical sciences, professor, Corresponding member of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Institute of the World of the history of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv).

Rashysm: license for genocide

On May 2,2023, the Verkhovna Rada of Ukraine adopted the Resolution «On the Statement of the Verkhovna Rada of Ukraine «On the use of the ideology of racism by the political regime of the Russian Federation, condemnation of the foundations and practices of racism as totalitarian and misanthropic.» A feature of the mentioned document was the introduction of the term «racism» into scientific, professional and colloquial discourses as a definition of a new type of totalitarian ideology and practice. Racism as a phenomenon is based on the traditions of Russian chauvinism and imperialism, the practices of the communist regime of the USSR and National Socialism (Nazism).

In its Statement, the Verkhovna Rada of Ukraine condemns the Russian Nazi totalitarian regime of President V. Putin as criminal, and calls to recognize the Russian Federation as a terrorist state that carries out a policy of genocide of the Ukrainian people. Therefore, in the eyes of the people of Ukraine, the Russian Putin regime became the sponsor-protector of a new reactionary and misanthropic ideology - racism.

For now, we state: in our time, the ideology and practice of the Russian variety of Nazism, masquerading as anti-fascism, has been formed. What are its specific, distinctively Russian features is a matter of separate meticulous consideration, to the realization of which a number of steps were taken in this study as well.

In my opinion, sooner or later, but objectively, the problem of considering the blatant facts of genocide committed by the Russian Federation against the Ukrainian people in the UN International Court of Justice (UN IC), the main judicial body of the United Nations, will arise. So far, on February 26, 2022, Ukraine submitted to the Secretariat of the International Court of Justice of the United Nations an application to initiate a case against the Russian Federation on the issue of interpretation, application and implementation of the 1948 Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide. For now, it will only be about proving the falsity of Russia's claim that Ukraine allegedly committed genocide, because it was this version that the aggressor used as a basis for a full-scale invasion of a sovereign state.

Meanwhile, as of the fall of2023, the military campaign on the territory of Ukraine has turned into an integral part of the international political landscape. Moreover, Russia's aggression against Ukraine will remain the main factor influencing the balance of power in the world in the near future.

In the fall of 2023, a number of international forums were held. They testified to a number of fundamental shifts in the perception of racism by world socio-political opinion. In particular, they state that it is time to give up the high-minded hopes for the universal triumph of democracy around the world, and instead mobilize the forces of goodwill and cross a number of «red lines» that for a long time deformed the adequate perception of the main trends of the modern international situation. If we summarize what has been said, then, first of all, it is necessary to recognize the fact of the end of the «post-cold war» period and to recognize that Russia's relations with the West have now turned into an acute form of hybrid war. Secondly, the concept of a Russian-Ukrainian «bilateral conflict» should be categorically abandoned and the presence of fullscale Russian aggression against Ukraine should be recognized, which poses a challenge to the entire «consolidated West». Thirdly, the time has come for the international community to widely acknowledge the fact of the genocide of the Ukrainian people, which is being carried out by the Putin regime in Russia. Fourthly, the need for widespread recognition of «racism» as the ideology, politics and practice of the Russianform of Nazism, masked by the slogan of «anti-fascism», is ripe.

It is significant that in September 2023, in the hall of the United Nations, US President Joe Biden called on all countries of the world to support the brave people of Ukraine, who strive to reach a diplomatic solution, protecting their sovereignty, territorial integrity and freedom. This call was a logical continuation of a number of other political steps already taken. Thus, in December 2022, the US Senate Committee on International Relations supported a resolution recognizing Russia's actions in the war against Ukraine as genocide of the Ukrainian people. In April 2023, the Parliamentary Assembly of the Council of Europe recognized the deportation and forcible transfer of Ukrainian children to the territory of Russia as genocide. Subsequently, on May 22, the NATO Parliamentary Assembly unanimously recognized Russia's crimes against Ukraine as genocide, and the terrorist regime in Russia as racism.

The Independent International Commission for the Investigation of Violations in Ukraine under the UN Human Rights Council is currently doing a lot of work, focusing on research into various forms of genocide committed during the aggression in Ukraine. The problem of creating an international tribunal to consider both the crime of aggression against Ukraine and the committed crimes against humanity is brewing. In the context of the implementation of this problem, on March 17, 2023, the International Criminal Court in The Hague (ICC) issued an arrest warrant for Vladimir Putin on charges of illegal deportation of thousands of children from Ukraine.

The ideology and practice of Russia's genocide are so self- evident that they do not raise any additional questions. According to the world-renowned American historian Timothy Snyder, «the problem today is not a lack of evidence of genocide, but that there is too much evidence. We are overwhelmed with evidence of both the commission and intent to commit genocide. And this overload leads us into a closed circle, in which the standards of recognition of genocide are raised with each turn, because what is committed becomes commonplace, and it seems that it no longer reaches the level where genocide can be defined. This cycle can repeat itself indefinitely, with the level at which genocide is recognized continually rising.» Meanwhile, the Law of Ukraine (No. 2265-IX dated May 22,2022) defines the political regime of the Russian Federation as «Nazi in nature and practice and ideologically imitates the National Socialist (Nazi) totalitarian regime.» Therefore, Ukrainian society hopes that the international community will widely join the recognition of the current political regime of Russia as criminal, the Russian Federation itself as a terrorist state, and condemn the genocide as a manifestation of the ideology and practice of the Putin regime - racism.

Key words: Russia, Ukraine, «racism», hybrid «post-cold war», full-scale aggression, genocide of the Ukrainian people.

Виклад основного матеріалу

2 травня 2023 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про Заяву Верховної Ради України «Про використання політичним режимом Російської Федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких». Постанова ухвалює Заяву Верховної Ради України, яка визначає форми агресії Російської Федерації та спрямована на те, щоб спонукати держави світу до засудження політики агресора, що на практиці призводить до вчинення воєнних злочинів та геноциду українського народу [6].

Рашизм як різновид нацизму

Особливістю зазначеного документа стало введення до наукового, фахового й розмовного дискурсів терміну «рашизм» як визначення нового різновиду тоталітарної ідеології й практики (тут і далі курсив наш. - Авт.), покладеного в основу режиму, сформованого у Російській Федерації під керівництвом президента Путіна та заснованого на традиціях російського шовінізму й імперіалізму, практиках комуністичного режиму СРСР та націонал-соціалізму (нацизму). В процесі підготовки до прийняття Постанови, Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики ще в травні 2022 року підтримав ініціативу українських науковців, журналістів, політологів, громадянського суспільства щодо популяризації терміну «рашизм» на національному та міжнародному рівнях, про що було оголошено на сайті Верховної Ради України (https://www.rada.gov.ua/news/razom/222804.html).

Згідно із ухваленим законодавчим актом, ознаками та наслідками рашизму є: культ сили та мілітаризм; культ правлячої особи та сакралізація інститутів державної влади; самозвеличення Росії та росіян за рахунок насильницького пригнічення та/або заперечення існування інших народів; насадження серед інших народів російської мови та культури, російської православної церкви, медіа, політичних та громадських інституцій, пропагування ідей «русского мира»; порушення принципів і норм міжнародного права, територіальної цілісності й міжнародно визнаних кордонів, недотримання принципу незастосування сили чи погрози силою; створення, фінансування та збройна підтримка незаконних збройних формувань та сепаратистських рухів на територіях інших суверенних держав, створення та підтримка терористичних організацій; вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності; здійснення масових вбивств, страт, катувань, депортацій, а також створення штучних умов для виникнення голоду, інших видів масового фізичного терору, геноциду, переслідування з етнічних, національних, релігійних, політичних та інших мотивів; регулярне застосування до інших держав практики економічного та енергетичного шантажу; регулярні погрози щодо застосування ядерної зброї проти інших держав та створення техногенних катастроф.

Стверджуючи, що розв'язана проти України війна є прямим наслідком політики рашизму, а також визнаючи що засади та політика рашизму становлять загрозу міжнародному правопорядку та безпеці всього людства, сучасного світу та демократії, Верховна Рада України засуджує рашизм як ідеологію та практику, що лежать в основі державної політики Російської Федерації. Відповідно до прийнятого документу, Верховна Рада звертається до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів і парламентів іноземних держав із закликом підтримати засудження ідеології, політики та практик рашизму.

Верховна Рада України у своїй Заяві засуджує російський нацистський тоталітарний режим президента В. Путіна, що культивує ідеологію рашизму, як злочинний. Одночасно Рада закликає міжнародне співтовариство приєднатися до визнання діючого політичного режиму Російської Федерації - в якості держави-терориста. Відповідно, зазначається в Заяві, усі злочинні дії, вчинені органами держави-терориста та її політичним та військовим керівництвом під час повно- масштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, - визнати геноцидом Українського народу.

Верховна Рада України закликає міжнародне співтовариство вжити дієвих заходів для притягнення військово- політичного керівництва Російської Федерації до відповідальності за вчинення проти України та українського народу агресії, воєнних злочинів, злочинів проти людяності та злочину геноциду. Одночасно Верховна Рада звертається до держав світу із закликом об'єднати зусилля для подолання загроз, що становлять для миру та безпеки всього світу діючий політичний режим Російської Федерації, культивована ним ідеологія та практика рашизму.

За це рішення проголосував 281 народний депутат. У пояснювальній записці до проекту цієї постанови зазначалося, що ухвалення Заяви дозволить сформувати єдиний підхід міжнародних інституцій до визначення російської політики як підґрунтя вчиненої нею невиправданої збройної агресії проти України та сприятиме об'єднанню зусиль для подолання загроз для миру та безпеки усього світу. З прийняттям цієї постанови Верховної Ради України, російський путінський режим в очах народу України став спонсором-протектором нової реакційної, та людиноненависницької ідеології - рашизму.

Слід особливо наголосити на тому, що цей документ не приймався «Ad hoc» - тобто, він був спрямований не на розв'язання конкретної проблеми, а навпаки - був зорієнтований на широке застосування й подальше впровадження його положень в громадсько-політичне життя України. Наразі в громадській думці України актуалізувалася проблематика національної ідентичності, боротьби за державний суверенітет, за належне місце в світовій спільноті. Як зазначалося в Постанові Президії Національної Академії наук України від 23.08.2023 №298, «відкрита й повномасштабна збройна агресія РФ, відверто антиукраїнська риторика і заперечення права України бути суверенною державою стали реальною загрозою для української державності та актуалізували ряд проблем щодо її збереження не лише під час війни, але й після її завершення».

Науковці України докладають зусиль для формування національної ідентичності українського народу, підвищення його інтелекту та національної самосвідомості, стимулювання широти історичного мислення та впевненості у досягненні перемоги над агресором. У цьому напрямі здійснено й ряд кроків з боку автора цієї книги. Так, всього з часу агресії Росії проти України 2014 року було підготовлено та опубліковано 17 книг. Деякі фрагменти із цих видань були використані під час підготовки даного дослідження [7].

Наразі перед автором не стояло завдання висвітлення широкої панорами вітчизняних історичних та політико- правових напрацювань щодо російської агресії проти України. Це завдання не одного року й не одного творчого колективу. Однак, сам факт прийняття законодавчого акту про рашизм засвідчує про те, що об'єктивно постала невідкладна необхідність приділити пильну увагу саме цьому питанню. І тут із вагомих здобутків, судячи з усього, було б варто особливо відзначити появу тритомного видання Інституту історії України НАН України «Перелом: Війна Росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками» (Відпов. ред. Валерій Смолій; упоряд.: Геннадій Боряк, Олексій Ясь. К. 2022-2023), а також книгу «Заборонити рашизм», підготовлену в Київському університеті імені Бориса Грінченка (В.Огневюк, В.Андрєєв, В.Брехуненко... К. 2023). У сфері журналістики привертає до себе увагу серія публікацій в інтернеті Олега Кудріна, що складає основу його книги «Путівник по рашизму- путінізму».

Варте уваги й щодалі ширше застосування поняття «рашизму» не лише в сфері науки, але й в сучасному інформаційному полі загалом. Віддаючи належне такому оперативному реагуванню задля узаконення терміну «рашизм», хотілося б застерегти від дещо скороспілих, як на мій погляд, визначень у деяких текстах: мовляв, рашизм чи то «шизофашизм» - «це карикатура на фашизм». Мені довелося чути щось подібне і з російського боку: нібито термін «рашизм» є лише «идеологической побрякушкой». Таким тенденціям, як на мене, слід поставити серйозний заслон. Коли вже ми визнаємо, що «рашизм є різновидом нацизму, фашизму й синонімом терміна “російський нацизм”», то варто бути послідовним: «карикатура на фашизм» не здатна була б принести стільки горя й розрухи, людських і матеріальних втрат на українські землі. Президент України Володимир Зеленський з цього приводу зазначав: «Те, що робить Росія - це нацизм. Те, як вони вбивали, катували, те, що вони зробили з маленькими дітьми, зґвалтування, все, що відбувалося - це і є, навіть не прояв, це і є нацизм» [13].

Рашизм є серйозною загрозою для всього світу, його демократичних і прогресивних сил. І до цієї соціальної пошесті слід ставитися серйозно, незалежно від того як, коли і з якого приводу сам термін «рашизм» увійшов у широкий вжиток. Так, одні дослідники звертають увагу на те, що Олександр Герцен у автобіографічній хроніці «Былое и думы» використав назву «россиянизм» для позначення екстремістського напряму в москвофільстві. Інші зосереджують увагу на персоні радянського публіциста й історика Карема Раша (літературний псевдонім Кавад Раш), який критикував «перебудовне очорнення» радянських Збройних сил. Ці погляди його опоненти у журналі «Огонек» (№8, 1990 рік) оцінили під узагальнюючою назвою як «обыкновенный рашизм» - типово мілітаристське мислення. Згодом ультраправа фашистська «Народная национальная партия», заснована 1994 року Олександром Івановим-Сухарєвським та Олексієм Широпаєвим поширювала ідеологію, яку називала «россиянизм» - комбінацію популізму, расового й антисемітського містицизму та православ'я. У своїх виступах президент Чеченської Республіки Ічкерія Джохар Дудаєв під терміном «россиянизм» вбачав політику територіальної експансії Росії на Кавказі.

Врешті-решт, з'явився термін «рашизм», що поєднує в собі англійське слово Russia (раша) і міжнародне слово «фашизм». Цей термін заявив про себе на неофіційному рівні 2008 року під час російсько-грузинської війни. Його поширення припало на період початку російсько- української війни 2014 року. Практично він став загальновживаним у публіцистиці після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року. А вже у травні 2022 року група київських активістів розпочала кампанію щодо внесення слова «рашизм» до Оксфордського і Кембриджського словників англійської мови.

Тим часом, як на мою думку, сама етимологія поняття «рашизм» - йдеться про з'ясування походження слова - не відіграє аж такого вирішального значення у визначенні ідеї й характерних рис цього гібридного явища Головним є та сутність, що міститься за цим, так би мовити, логотипом - «рашизм». Наразі констатуємо: у наш час сформувалася ідеологія і практика російського різновиду нацизму, що маскується під антифашизм. Які його специфічні, достоту російські ознаки - це питання окремого прискіпливого розгляду, до реалізації якого було здійснено ряд кроків і в цьому дослідженні.

Міжнародний суд ООН в Гаазі

Отже, сутність рашизму стає очевидною у практичній реалізації російською владою масових репресій проти українців із жорсткою фільтрацією та знищенням усіх небажаних Росії на окупованих територіях півдня, півночі та сході України. Про це засвідчили численні факти масових злочинів і відвертих звірств російських загарбників, що з'ясувалися після звільнення наших земель Збройними Силами України.

Відтак, як на мою думку, рано чи пізно, але об'єктивно постане проблема про розгляд кричущих фактів геноциду, вчинених Російською Федерацією проти українського народу у Міжнародному суді ООН (МС ООН) - головному судовому органі Організації Об'єднаних Націй. Цей суд був заснований Статутом ООН у червні 1945 року і розпочав свою діяльність у квітні 1946 року. Міжнародний авторитет цього органу надзвичайно високий. Суд складається із 15 суддів, які обираються на десятирічний термін Генасамблеєю та Радою Безпеки ООН. Резиденція Суду знаходиться в Палаці миру в Гаазі (Нідерланди) й вирішує як правові спори, так і надає консультативні висновки з правових питань, переданих йому уповноваженими органами та установами системи ООН.

Поки що 26 лютого 2022 року Україна подала до Секретаріату Міжнародного суду ООН заяву про порушення справи проти Російської Федерації з питання тлумачення, застосування та виконання Конвенції від 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Завдання Києва полягало в тому, щоб довести безпідставність звинувачень з боку Росії у нібито геноциді, здійснюваного Україною. Міжнародний суд ООН в терміновому порядку розглянув звернення Києва і менш ніж за три тижні - 16 березня 2022 року - виніс попереднє рішення, зобов'язавши Російську Федерацію «негайно припинити військові операції, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України» [14].

Однак Росія, що очікувано, не погодилася із цим наказом й висунула нові заперечення, що Міжнародний суд ООН не має юрисдикції розглядати такі справи: мовляв, Конвенція про геноцид не регулює застосування сили між державами. Заперечення юрисдикції суду - традиційна практика Росії з метою імітування поваги до суду і водночас затягування часу. В такий спосіб вони намагаються сповільнити увесь процес і зробити його практично неактуальним.

Новий раунд слухань щодо позову України проти Росії відбувся 18-27 вересня 2023 року. З боку Росії знову було висунуте абсурдне пояснення, що нібито акт агресії РФ вчинила з метою врятувати російськомовне населення України від геноциду. Ілюстрацією цього може бути заява Путіна від 24 лютого 2022 року про початок так званої «спеціальної військової операції», де він пояснював, що метою вторгнення є «захист людей, які протягом восьми років піддаються знущанню, геноциду зі сторони київ_ ського режиму» [20].

У підсумку, попри всю абсурдність, доводиться миритися навіть з тим, що суть справи нинішнього розгляду в суді полягає не у вирішенні питання про вчинення Росією геноциду проти українського народу (це аж надто кричуще питання розглядатиметься в рамках інших міжнародних процедур). Наразі мова поки що буде йти лише про доведення неправдивості твердження Росії про нібито вчинення Україною геноциду, бо саме цю версію агресор використав як підставу для повномасштабного вторгнення в суверенну державу.

Під час вересневого раунду слухань позицію України у Міжнародному суді ООН вирішили підтримати ще 32 країни, що долучилися до українського позову. Це всі країни-члени Євросоюзу, крім Угорщини, а також Ліхтенштейн, Велика Британія, Канада, Австралія та Нова Зеландія - наразі найбільша кількість країн, що доєдналися до однієї справи у цьому високому суді. Аргументи цих країн були заслухані 20 вересня. Тож залишилось сподіватись, що участь такої великої кількості держав дійсно може підсилити справу, враховуючи той факт, що мільйон українців виїхали за межі держави, убезпечуючи себе від війни, і отримали можливість свідчити за кордоном про російські злочини. Правозахисні організації, слідчі органи, інші типи суб'єктів, які провадять важливі дослідження на місцях, мають можливість узагальнювати інформацію та передавати її державним правоохоронним органам.

У середу 27 вересня 2023 року в Міжнародному суді ООН в Гаазі завершився попередній розгляд справи. Тепер суд повинен вирішити, чи має він юрисдикцію розглядати цей спір по-суті. Це може тривати кілька місяців. І якщо суд таки вирішить слухати справу, то сторони знову подаватимуть свої меморандуми і цей процес може затягнутися вже на роки. Україні доведеться терпляче доводити справу до логічного кінця, оскільки рішення на користь України допоможе Києву претендувати на майбутні репарації та відновлення справедливості.

Тим часом, доки провадились слухання, з боку голови Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні Еріка Мьосе було заявлено: «Наразі ми все ще не дійшли висновку, що відбувається геноцид в Україні. Ми прекрасно усвідомлюємо занепокоєння та звинувачення щодо цього злочину. Тож ми розслідуємо це крок за кроком. Зараз в нас немає достатніх доступних доказів для відповідності юридичній кваліфікації конвенції» [8].

Отже, питання про вчинення актів геноциду в Україні з боку Росії не сходить з порядку денного. Щоправда, каменем спотикання у винесенні остаточного юридичного висновку є положення про встановлення наміру злочинців знищити повністю чи частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. Задля підбурювання до таких дій російська сторона широко вдається до геноцидної риторики. Міжнародні експерти зазначають, що в російських ЗМІ була низка заяв такого змісту. Однак під час військової агресії проти України російська пропаганда напрацювала цілий словесний «новояз» маскувальних слів задля викривлення реальності. Так, повномасштабна війна назагал трактується як локальна «спецоперація», а вбивства, катування та ґвалтування називають «звільненням», «порятунком» та «денацифікацією». В такий спосіб кремлівська пропаганда намагається легітимізувати знищення цивільних українців та ракетні удари по об'єктах цивільної інфраструктури українських міст.

У обстановці масованої російської дезінформації багато важить підтримка справедливої боротьби українського народу за свободу й демократію на високому міжнародному рівні. Так, показовий акт на підтримку України відбувся під час візиту короля Сполученого Королівства та ще 14 країн Співдружності націй Карла ІІІ до Франції. У своїй промові, яку він виголосив 21 вересня перед Сенатом Франції у Люксембурзькому палаці, король запевнив у «непохитній рішучості» Сполученого Королівства та Франції побачити «тріумф» України: «Сьогодні, понад вісімдесят років, відколи ми пліч-о-пліч боролися за визволення Європи, ми знову стикаємося з невиправданою агресією на нашому континенті. Наша рішучість і наш альянс важливіші, ніж будь-коли. Ми разом з українським народом рішуче солідарні. Разом ми непохитні у своїй рішучості, що Україна переможе і що наші заповітні свободи переможуть» [21].

Отже, франко-британський союз допомоги Україні у війні знайшов у особі короля Карла ІІІ нового високого речника. Як то мовиться, «В добрий час».

Переломний момент світової історії

Російське повномасштабне вторгнення в Україну триває від 24 лютого 2022 року. Відтоді російські війська наносять авіаудари по ключових об'єктах воєнної і цивільної інфраструктури України, руйнуючи аеродроми, військові частини, нафтобази, заправки, церкви, школи й лікарні. Обстріли житлових районів ведуться із використанням артилерії, реактивних систем залпового вогню й балістичних ракет. Тим часом Збройні сили України не лише чинять ефективний опір, але й станом на серпень 2023 року звільнили понад 40 тисяч кв. км. окупованої з часу повномасштабного вторгнення території України. Це більше, ніж територія Молдови та трохи менше, ніж два Ізраїлі.

Станом на осінь 2023 року воєнна кампанія на території України перетворилася на невід'ємну складову частину міжнародного політичного ландшафту. Ряд західних країн, включаючи США, Велику Британію й країни ЄС засудили російські воєнні дії в Україні й посилили санкції стосовно Російської Федерації. Із свого боку Москва заперечує акт агресії й називає це «спеціальною операцією», спрямованою на «демілітаризацію» й «денацифікацію» українського суспільства. За цих передумов про припинення бойових дій з боку України не може бути й мови. Наша держава силою обставин поставлена в ситуацію «бути чи не бути», а це за умов триваючої окупації виключає саму допустимість можливого компромісу. Сподівання на мирну угоду за правління Путіна назагал не видається вірогідним.

Отже, агресія Росії проти України у найближчому майбутньому залишиться основним фактором, що впливатиме на розстановку сил у світі. Професіональний розвідник і колишній директор Центру Карнегі в Москві Дмитро Тренін погоджується з цим положенням і відверто констатує: «Захід нині політично й ідеологічно виступає як єдине ціле. Росія і сучасний Захід - антагоністи. Нинішній конфлікт загрожує безпосереднім збройним зіткненням, аж до ядерної війни. Нормальні політичні й дипломатичні контакти заморожені або зведені до мінімуму, змістовний діалог зупинений; зберігаються лише лінії зв'язку на випадок надзвичайних ситуацій. Для Росії ця частина зовнішньополітичного поля - зона гібридної війни. Фундаментальний характер протиборства означає, що конфлікт буде тривати дуже довго» [15].

Про фундаментальні зрушення у стані світової суспільно-політичної думки засвідчує й ряд положень та оцінок під час низки міжнародних форумів, що відбулися восени 2023 року. Наразі вони констатують, що настав час відмовитися від прекраснодушних сподівань на вселенське торжество демократії в усьому світі, а натомість слід перетнути ряд «червоних ліній», котрі тривалий час деформували адекватне сприйняття основних трендів сучасної міжнародної ситуації. Як на мою думку, до невідкладного перетину таких «червоних ліній» слід віднести: 1) визнання факту закінчення періоду «пост-холодної війни» й переведення з боку Росії відносин із Заходом в гостру форму гібридної війни; 2) необхідність категорично відмовитися від поняття російсько-українського «двостороннього конфлікту» й визнати наявність повномасштабної агресії Росії проти України як виклику всьому «консолідованому Заходу»; 3) потребу широкого сприйняття міжнародною спільнотою факту геноциду українського народу, що здійснюється з боку путінського режиму Росії; 4) усвідомлення «рашизму» як ідеології, політики й практики російської форми нацизму, що прикривається гаслом «антифашизму».

Перший висновок про закінчення періоду «постхолодної війни» засновується на кумулятивному ефекті ряду факторів міжнародного порядку. На наявність гострої форми гібридної війни вказує, з одного боку, високий рівень російських варварських бомбардувань і цинічних злочинів проти людяності. З другого боку, наростає й ступінь воєнно-технічного залучення НАТО у допомозі Україні. По-третє, не варто також скидати з рахунку високий рівень демонтажу усього спектру зв'язків між Росією й країнами «консолідованого Заходу». Більше того, інтенсивність протистояння між цими двома таборами все зростає. Восени 2023 року воно перейшло у затяжний мітельшпіль, коли обидві сторони намагаються мобілізувати свою перевагу й накопичити резерви задля здобуття вирішальної переваги.

Важливим етапом в оцінці назрілої злоби дня став виступ держсекретаря США Ентоні Блінкена 13 вересня 2023 року у Школі перспективних міжнародних досліджень Університету Джона Гопкінса. Висловлені ним положення стали своєрідною прелюдією наступної доповіді президента США Джо Байдена у стінах ООН 19 вересня. Саме про це йшлося у тексті прес-релізу Держдепу, де Блінкен ставив за завдання «поділитися думками адміністрації Байдена стосовно сили й цілей американської дипломатії в цей історично переломний момент - кінець періоду «пост-холодної війни» й початок жорсткої конкуренції за визначення майбутнього [5].

В лаконічному вигляді основні думки доповіді Блін- кена зводились до того, що з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році світ перейшов у нову епоху, в котрій авторитарні й ревізіоністські режими, насамперед Росія і Китай, будуть намагатися встановити свій світовий авторитарний порядок. І те, що нині переживає людство, це дещо більше, ніж перевірка на дієвість того порядку, що встановився після холодної війни: «Це кінець всьому. Це відбулося не водночас. І те, що привело нас до цього, стане предметом вивчення й дискусій на десятиліття вперед. Наростає розуміння того, що деякі з основних припущень, котрі визначали наш підхід до епохи після закінчення Холодної війни більше не є актуальними. Десятиліття відносної геополітичної стабільності поступилися місцем все активнішій конкуренції з авторитарними й ревізіоністськими державами. Агресивна війна Росії в Україні являє собою найбільш гостру й актуальну загрозу міжнародному порядку, закріпленому в Статуті ООН» [2].

Посилилася боротьба між Росією та Заходом за вплив на «світову більшість» - масив країн «глобального Півд_ ня». Той же Дмитро Тренін - нині провідний науковий співробітник Національного дослідницького інституту світової економіки й міжнародних відносин ім. Є.М. Примакова - з жалем констатує: «Економічна система сучасного світу в основному управляється західними глобалістськими силами. У світовому інформаційному середовищі ліберально-імперський Захід також поки що домінує. Багато із де-факто нейтральних країн голосують на Генеральній асамблеї ООН та в інших міжнародних організаціях на підтримку антиросійських резолюцій, підготовлених західними урядами. Більше того: багато із держав, що відмовилися приєднатися до санкцій, змушені на практиці враховувати обмеження, накладені Сполученими Штатами і їхніми союзниками, щоб уникнути вторинних санкцій уже проти своїх країн» [15].

Положення Треніна про якийсь диктат «ліберально- імперського Заходу» не витримує критики. Так, позицію США щодо вагомої нині частини нових нейтральних держав світу виклав президент Джо Байден під час виступу на 78-й сесії Генеральної асамблеї ООН. Зокрема він заявив: нині ми переживаємо «переломний момент світової історії», коли людство як ніколи усвідомило, що «жодна нація не може поодинці впоратися з викликами сьогодення», а тому Сполучені Штати беруть на себе обов'язок «працювати з державами кожного регіону» й утверджувати спільне бачення майбутнього, «де конфлікти вирішуватимуться мирним шляхом і країни зможуть прокладати власний курс».

У цей безпрецедентний момент, заявив Джо Байден, Сполучені Штати й надалі залишатимуться найбільшим донором гуманітарної допомоги. Водночас США не можуть погоджуватися з усім тим, що здатне підривати наріжний камінь міжнародної безпеки: «Після більш ніж 50-річного прогресу в рамках Договору про нерозповсюдження ядерної зброї Росія розриває давні угоди про контроль над озброєннями, в тому числі оголошує про призупинення дії нового договору СНО та вихід із Договору про звичайні збройні сили в Європі. Я вважаю це безвідповідальним, і це робить увесь світ менш безпечним» [3].

Наразі в доповіді Байдена була засуджена практика порушення принципів світового порядку з боку Північної Кореї та Ірану. Одночасно були проголошені священними певні принципи міжнародної системи: «Суверенітет, територіальна цілісність, права людини - це основні положення Статуту ООН, основи мирних відносин між націями, без яких ми не можемо досягти жодної з наших цілей» [3].

Другий висновок нашого дослідження полягає в необхідності визнати наявність повномасштабної агресії Росії проти України зримим викликом всьому «консолідованому Заходу». Тим самим ми відмовляємося від некоректного поняття російсько-українського «двостороннього конфлікту». На цій позиції Україна завжди наполягала й відстоювала її на міжнародному рівні, хоча й не завжди знаходила належну підтримку: знаходилось багато прихильників «зрозуміти Путіна» - так званих путінферштеєрів.

Нині питання про якийсь «воєнний конфлікт» між Україною і Росією, де могло б йтись про зіткнення інтересів і поглядів нібито двох рівноправних сторін, рішуче відкидається президентом США Джо Байденом: адже «тільки Росія - тільки Росія несе відповідальність за цю війну. Тільки Росія має силу негайно припинити цю війну. І тільки Росія стоїть на заваді миру, тому що ціна миру для Росії - це капітуляція України, території України та дітей України». Росія вважає, продовжує Байден, що світ втомиться й полишить Україну наодинці, дозволить Росії жорстоко поводитися з Україною. І тоді перед усім світом постане проблема: якщо ми відмовимося від основних принципів Хартії ООН «задля втихомирення агресора, чи може будь-яка держава - член цього органу - бути впевнена у власній захищеності? Якщо ми дозволимо розділити Україну, чи буде незалежність будь- якої держави в безпеці»? [3].

Отже маємо констатувати: війна проти України з самого початку 2014 року переросла рамки двосторонніх російсько-українських відносин і стала викликом не лише «консолідованому Заходу», але й усій світовій співдружності. Ось чому в залі ООН і прозвучав заклик до усіх країн світу - підтримати хоробрий народ України, який прагне досягти дипломатичного рішення, захищаючи свій суверенітет, територіальну цілісність і свободу. Така підтримка, на переконання Джо Байдена, є не лише інвестицією в майбутнє України, а й у майбутнє кожної країни, котра прагне жити у світі, де пануватимуть права і принципи ООН. У цій переломній точці історії, вважає президент США, об'єднаними зусиллями усіх чесних людей слід «зігнути дугу історії на благо світу».

Покласти край геноциду українського народу

Третій висновок цього дослідження націлений на досягнення результату щодо усвідомлення широкою міжнародною спільнотою факту геноциду українського народу, здійснюваного з боку путінського режиму Росії. Здавалось би - це питання в основному з'ясоване і залишається лише належним чином задокументувати й оформити його офіційно як позов до авторитетного міжнародного трибуналу на зразок Нюрнберзького.

В цьому напрямі були здійснені певні політичні кроки. Так, у грудні 2022 року Комітет Сенату США із міжнародних відносин підтримав резолюцію щодо визнання дій Росії у війні проти України геноцидом українського народу. У квітні 2023 року Парламентська асамблея Ради Європи визнала геноцидом депортацію та насильницьке переміщення українських дітей на територію Росії. Згодом, 22 травня, Парламентська асамблея НАТО одностайно визнала злочини Росії проти України геноцидом, а терористичний режим у Росії - рашизмом.

Генеральний прокурор України Андрій Костін із свого боку заявив про наявність тисячі фактів воєнних злочинів, скоєних російськими військовими в Україні. Багато з них несуть на собі ті п'ять ознак, які підтверджують факт скоєння геноциду. До таких відносяться: 1) позбавлення життя членів національної, етнічної, расової та релігійної групи; 2) заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень; 3) створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення; 4) скорочення дітонародження або запобігання йому в такій групі; 5) насильницька передача дітей з однієї групи в іншу. Костін наголосив, що в цьому переліку немає того, чого б не вчиняли представники РФ на території України. Уже на кінець 2022 року правоохоронцями було зафіксовано понад 300 фактів, які підпадають під визначення геноциду. Зокрема Костін наголосив, що «у магістральному провадженні щодо геноциду українського народу фігурують російські пропагандисти, чиї витвори є прикладом ідеологічного підґрунтя геноциду... у цій справі є імена тих, хто слідував настановам Путіна та його пропагандистів безпосередньо» [12].

Велику роботу щодо виявлення факту геноциду покликана здійснити Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні при Раді ООН з прав людини, включаючи підбурювання до геноциду в російських медіа. У своїй найновішій усній доповіді від 25 вересня 2023 року голова комісії Ерік Мьозе зазначив, що впродовж другого року агресії міжнародні комісари продовжують і надалі знаходити численні докази воєнних злочинів, скоєних російськими збройними силами в Україні, «у тому числі незаконні атаки із застосуванням вибухової зброї, атаки, що завдають шкоди цивільному населенню, катування, сексуальне та гендерно зумовлене насильство, а також напади на енергетичну інфраструктуру». Розслідування комісії свідчили про широке і систематичне застосування тортур російськими збройними силами, численні факти ґвалтування та вчинення сексуального насильства над жінками віком від 19 до 83 років. Комісія також продовжує розслідувати окремі ситуації, «пов'язані із ймовірним вивезенням російською владою неповнолітніх без супроводу дорослих до Російської Федерації», а також висловлює жаль з приводу відсутності ясності та прозорості щодо обсягу, обставин та категорії вивезених дітей» [17].

Судження Еріка Мьозе на кшталт «ймовірного вивезення дітей», або ще нібито «відсутності ясності та прозорості» щодо вивезення дітей викликають здивування та розчарування з української сторони. Досить навести оцінку президента України Володимира Зелен- ського про те, що ніколи раніше масові викрадення й депортації не були частиною державної політики», а сьогодні Росія масово вдається до такої тактики: «Ми знаємо імена десятків тисяч дітей й маємо свідчення про сотні тисяч інших, викрадених Росією на окупованих територіях України, а потім депортованих. Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна за цей злочин. Ми намагаємось повернути дітей додому, але час іде. Що з ними буде? Цих дітей в Росії навчають ненавидіти Україну, а усі зв'язки з їхніми сім'ями розірвані... Це явний геноцид» [1].

Отже, постала проблема створення міжнародного трибуналу для розгляду як самого злочину агресії проти України, так і злочинів проти людяності. В контексті реалізації цієї проблеми 17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд в Гаазі (МКС) видав ордер на арешт Володимира Путіна за звинуваченням його в незаконній депортації тисяч дітей з України. Також ордер на арешт був виданий на дитячого омбудсмена Марію Львову-Бєлову. Нехай у Кремлі поспішили заявити, що Російська Федерація не визнає юрисдикції МКС, а тим більше вважають його рішення «нікчемними», однак страх Путіна щодо його можливого арешту за виданим ордером уже заблокував вірогідність значної частини його поїздок за кордон.

Виходячи з цих обставин, сприйняття прес-релізу Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні при Раді ООН з прав людини, а також усного виступу Еріка Мьозе викликає, як на мене, неоднозначне враження. З одного боку, «комісія занепокоєна наявністю подальших численних доказів воєнних злочинів, скоєних російськими збройними силами в Україні». Так само, з другого боку, численні розслідування щодо «нападів на цивільне населення, катувань, сексуального та гендерно зумовленого насильства» допомагають з'ясувати характер злочинів проти людяності. Однак, по-третє, коли справа доходить про визнання злочину геноциду проти українського народу, то формулювання комісії стають надто обережними й назагал невиразними: «Комісія також занепокоєна звинуваченнями у скоєнні геноциду в Україні. Наприклад, деякі висловлювання, що лунають у російських державних та інших засобах масової інформації, можуть становити злочин підбурювання до геноциду» [9].

Відразу напрошується запитання: чи комісія занепокоєна численними фактами геноциду, чи то вона «занепокоєна звинуваченнями у скоєнні геноциду»? Різниця, що не говори, разюча. І це при тому всьому, що «Комісія ще раз висловлює свою глибоку занепокоєність масштабами і тяжкістю порушень», однак все це якось не надихає на оптимістичне бачення перспективи. Особливо коли раз по раз «Комісія висловлює жаль з приводу того, що всі повідомлення, адресовані Російській Федерації, залишаються без відповіді» [17].

Відтак діяльність шановної Комісії в оцінці дій російських насильників поки що викликає низку застережень, оскільки численні факти підбурювання до геноциду вочевидь засвідчують, що Росія налаштована на вчинення подальших злочинів. Саме про це нагадав постійний представник України у міжнародних організаціях у Відні Євген Цимбалюк: «Поки російські дипломати цинічно закликають до діалогу без емоцій у рамках ОБСЄ, російські солдати без емоцій катують до смерті цивільних на окупованих територіях. Те саме стосується зґвалтувань та сексуального насильства, скоєних росіянами... І, на відміну від російських дипломатів, жертви сексуального насильства не мають такого привілею, як процедурне застереження» [16].

Український посол також засудив спроби Росії прикрити власні злочини нібито «боротьбою з неонацизмом» та історичними маніпуляціями. За його словами, підбурювання до геноциду та кампанія дегуманізації в РФ, посилання на «історичні землі» та «єдиний народ», знищення інакодумців та придушення протестів, викрадення та депортація дітей, перевиховання та фільтрація, масові поховання та катування цивільного населення, поділ людей на «наших і не наших» - «це яскраві свідчення чуми, яка, як ми всі думали, залишилася в минулому». Наразі ця чума - в російському домі.

Ідеологія та практика здійснення Росією геноциду є настільки самоочевидними, вважає всесвітньо відомий американський історик Тімоті Снайдер, що не викликають жодних додаткових запитань. Навіть коли прискіпливо дотримуватися правових норм. Геноцид - це звісно юридичний термін, визначення якого складається з двох частин. По-перше, має бути намір вчинити геноцид. Тобто, слід довести, що у Росії був намір не просто вести війну, а що вона свідомо прагнула знищити українську націю або повністю, або частково. По-друге, термін «геноцид» визначає п'ять зазначених нами вище категорій, за яких можлива така кваліфікація - від вбивства представників національної групи до депортації дітей. Усі п'ять категорій злочинів Росією здійснені. А до того ще варто додати й блокування експорту українського продовольства, численні спроби зруйнувати енергетичну систему та обвалити українську економіку - тобто створити умови, несумісні з життям людей.

Тімоті Снайдер додає ще один, шостий показник, називаючи його «показником постмодерну»: «Йдеться про підхід, коли суспільство «перевантажують геноцидом». Коли люди бачать так багато доказів геноциду і у словах, і у справах, то починають сумніватися, чи насправді є геноцидом те, що відбувається. Я розумію, що цей, останній показник звучить парадоксально, але це саме те, що ми бачимо сьогодні. Нині проблемою є не брак доказів геноциду, а те, що доказів занадто багато. Ми перевантажені доказами як вчинення, так і намірів скоїти геноцид. І це перевантаження веде нас у замкнене коло, у якому з кожним обертом підвищуються стандарти визнання геноциду, бо те, що скоюється, стає звичним, і здається, воно вже не досягає рівня, коли можна визначити геноцид. Цей цикл може повторюватися нескінченно довго, із постійним підвищенням рівня, за яким визнається геноцид» [19].

У розумінні кремлівських верховод немає України, немає українців, немає української мови та культури. Є лише Росія, а тому українці назагал мають стати росіянами, або бути знищеними. Саме ці ідеї нав'язують широкій громадськості російські ЗМІ, саме подібні геноцидальні заяви регулярно робить Путін та його поплічники. Вдаючись до історичних паралелей, Тімоті Снайдер нагадує: Гітлер у «Mein Kampf» доводив, що євреям у Німеччині немає місця, бо це не їхня земля. Так само Путін і російська пропаганда силкуються довести, що справжні господарі на цій землі - це росіяни. Українці ж, буцімто, є чужинцями на цій землі, до того ж вони є прислужниками міжнародної змови, котрі нібито догоджають якимось своїм господарям. Усіх цих чужинців-українців, мовляв, слід винищити, і тоді на світі встановиться природній порядок.

Саме так сприймають настанови Путіна його поплічники. Депутат російської Держдуми Олексій Журавльов у свій час заявляв, що для «денацифікації» необхідно знищити два мільйони українців. Депутат Держдуми від «Єдиної Росії» Олег Матвєйчев заявив про необхідність ліквідації понять «Україна» і «українці». Заступник голови Ради безпеки Російської Федерації Дмитро Медведєв заявив, що через два роки України взагалі не буде на карті світу. Голова Роскосмосу Дмитро Рогозін закликав «покінчити з Україною». Чи ж варто тоді дивуватися, коли колабораціоніст, так би мовити «народний губернатор ДНР» Павло Губарєв проголосив: «Нам очень важно создать образ врага. Это русские люди, в которых вселился бес. Мы идем их не убивать, мы хотим их убедить. Но если вы не хотите, чтобы мы вас убеждали, мы вас убьем. Хоть миллион, хоть 5 млн, хоть всех уничтожим, пока вы не поймете, что вы бесноватые и вам надо лечиться». Навіть серед російських обивателів став звичним вислів: «украинцев нужно уничтожать как евреев», а відтак Росія невдовзі простягнеться «от Москвы до Мюнхена» [18].

За цими словами слідує геноцидна практика. Виступаючи 20 вересня 2023 року на Міністерському засіданні Ради Безпеки ООН, державний секретар США Ентоні Блінкен навів шокуючий приклад російського геноциду в дії. Йдеться про українське село Ягідне, яке уже увійшло в епос визвольної війн українського народу проти путінської навали під назвою «Концтабір Ягідне», або ще «Підвал смерті». Як переповідають свідки трагедії, російські військові захопили це село у перші ж дні вторгнення. Вони ходили від дому до дому, брали жителів під варту із загрозою застосування зброї та відводили їх у місцеву початкову школу, де російські військові обладнали командний пункт. Потім солдати загнали більше 300 мирних громадян - в основному жінок, дітей і стариків, - у підвал, непридатний для проживання людей; в ньому було всього декілька кімнат без вікон, без вентиляції, без водопроводу. Солдати утримували там жителів впродовж 28 днів підряд, використовуючи їх як живий щит, перед тим як утікати, коли захисники України прибули, щоб звільнити населений пункт.

Ентоні Блінкена потрясло те, що люди «були притиснуті один до одного так щільно, що ледве могли дихати. Там не було місця, щоб сісти, не кажучи вже щоб лягти. Коли вони кричали своїм загарбникам, що люди хворі й потребують медичної допомоги, російський солдат у відповідь гукнув: «Хай помирають». На стінах підвалу ув'язненими були написані списки тих, кого росіяни вбили, і тих, хто помер уже в підвалі: «Найстаршій жертві було 93 роки, а наймолодшій - 6 тижнів. Росіяни дозволили виносити тіла лише один раз на день, тому діти, батьки, чоловіки й жінки були змушені годинами перебувати поряд із трупами своїх близьких... Це те, що відбулося лише в одному населеному пункті України. Є багато таких подібних випадків. Це те, через що українські сім'ї проходять кожен день. Це те, що вони пережили за 574дні цього повномасштабного вторгнення. Це те, що їм доведеться переживати завтра й післязавтра, допоки Росія веде свою жорстоку війну, котра, як то проголосив з самого початку президент Путін, спрямована на те, щоб стерти Україну з карти світу як суверенну країну і відновити утрачену імперію Росії» [4].

Рашизм: нацистська практика в дії

Отже, четвертий висновок полягає в тому, що ідеологічні засади «русского мира» складає рашизм. Сутність цієї ідеології чітко визначена у статті 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» № 2265-IX від 22 травня 2022 року: «Політичний режим Російської Федерації є нацистським за своєю суттю і практикою та ідеологічно наслідує націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарний режим».