Рашизм: ліцензія на геноцид

Ще раз слід нагадати, що з огляду на нацистську загрозу з боку Росії, котра нависла над Україною, Верховна Рада України ухвалила відповідну постанову з метою поширення терміну «рашизм» та широкого сприйняття його світовою спільнотою. За цим кроком мають назріти більш рішучі заходи, адже результати російської агресії проти України й заподіяні агресором звірства уже важко піддаються раціональному осмисленню.

Які ще свідчення потрібні, щоб упевнитися в практичній реалізації росіянами своїх рашистських настанов на повне знищення України з лиця землі? Адже сьогодні маємо справу із країною-агресором, яка до цього часу посідає постійне місце в Раді Безпеки ООН! Й донині, як на цьому наголосив Блінкен, «президент Путін робить ставку на те, що коли він буде продовжувати нарощувати насилля, якщо він буде демонструвати готовність завдавати достатню кількість страждань значній кількості людей, тоді світ поступиться своїми принципами й Україна перестане захищатися. Але українці не здаються, позаяк вони бачили, яким стане життя, якщо лиш вони підкоряться російському контролю. Це той підвал у Ягідному. Це сім'ї, у котрих віднімають дітей і депортують їх у Росію, дітей відбирають у батьків й відправляють дуже далеко. Це руїни Маріуполя. Це братські могили в Бучі!». А назагал - оце і є той «русский мир» яким Путін хоче «ощасливити» зону російського впливу [4].

Результати такого «ощасливлення» волають про невідворотність покарання. Характерна реакція одного з чоловіків на вбивство його родини: «Спершу я хотів помсти, а зараз хочу праведного суду над вбивцями». І він лише один із мільйонів потерпілих від агресора. Так, за даними Мінекономіки України станом на літо 2023 року за межами Батьківщини вимушено перебувало 6,2 мільйонів людей, які виїхали з моменту повномасштабного вторгнення. На прихисток цього контингенту українців Європа уже витратила 43 мільярдів євро. Але є ще понад 5 мільйонів внутрішніх переселенців в Україні, перед якими гостро стоїть проблема - як пережити наступаючу зиму 2023/2024 року із можливими руйнуваннями електро- та теплових мереж [11].

Усі ці поневіряння відбилися й на політичній психології українського суспільства, у ставленні людей до потенційного кримінального розслідування злочинів колабораціонізму. Соціологи зазначають, що станом на серпень 2023 року 83% громадян України тепло ставились до жителів окупованих у 2022 році територій Херсонської та Запорізької областей (котрі зримо засвідчували свою українську ідентичність). Однак ставлення громадян України до жителів окупованих у 2014 році територій - значно прохолодніше: щодо жителів Криму 47%, а щодо жителів окупованих у 2014 році окремих районів Донецької та Луганської областей ще менше - 22%. Позиція громадян України зрозуміла - 90% із них вважають неприйнятними вимоги РФ щодо визнання окупованих нею районів України російськими територіями в обмін на припинення агресії. Усі ми сподіваємося на неминучість Гаазького трибуналу над злочинцями не лише російського походження, але й над деякими громадянами України. Тож, судячи з усього, проблема колабораціонізму рано чи пізно набуде широкого звучання [10].

Перспектива можливого «нового Нюрнбергу» щодо російських злочинців та їх прихвостнів-колаборантів актуалізувала наш все зростаючий інтерес до творчих напрацювань Ганни Арендт, Теодора Адорно та Карла Ясперса. Акцентуючи увагу на пріоритетності права, не слід зневажати в той же час філософсько-моральне потрактування факту злочинів проти людяності, відповідальності за скоєне та можливості спокутування гріхів. Звісно, жодного із цих західних авторів не слід підносити до рівня ікони, однак їхній вклад в опрацювання концепції тоталітаризму, злочинів проти людяності й політичної відповідальності за геноцид, врешті-решт критики системи організованої лжі в політиці - уже неможливо ігнорувати чи витиснути за межі політичної філософії.

Українське суспільство покладає надію на те, що міжнародне співтовариство широко приєднається до визнання діючого політичного режиму Росії злочинним, самої Російської Федерації - державою-терористом. Всі ті злочинні дії, вчинені органами держави-терориста та її політичним і військовим керівництвом під час повномасштабної збройної агресії РФ проти України - слід осудити як геноцид українського народу, освячений ідеологією рашизму. Верховна Рада України також звертається до держав світу із закликом об'єднати зусилля для подолання загроз, що становлять для миру й безпеки діючий політичний режим РФ, культивована ним ідеологія і практика рашизму.

Світ має усвідомити, що в основі рашизму, який уже цілком сформувався в офіційну ідеологію, лежить заперечення «сили права» й утвердження «права сили», неповага до суверенітету сусідів і самоствердження через свавілля та насильство. З одного боку, рашизм відрізняє агресивна ненависть до інших людей. З другого боку, в першоосновах рашизму закладена лицемірна ідеологія «богообраності росіян», сповідувана Російською православною церквою. Назагал рашизм є еклектичною сумішшю великодержавного шовінізму, ностальгії за радянським минулим і мракобісного православ'я. Віддаючи перевагу примітивним маніпуляціям, рашизм відкидає демократичні процедури, зневажає особистість та придушує етнічні меншості. Рашизм маскується під антифашизм однак несе в собі фашистську сутність. Щоправда, на відміну від тоталітарних диктатур Гітлера і Сталіна, рашизм зорієнтований на пасивність, а не активність мас.

Назагал, як зазначив на прес-конференції 23 квітня 2022 року президент України Володимир Зеленський, поняття «рашизму» буде введене в книжки з історії для вивчення учнями в школі. Нинішнє покоління української молоді на практиці переконується в тому, що рашизм є ідеологічною основою політики путінізму, яка передбачає знищення українства як національної спільноти. Саме тому вустами молодої поетеси Анастасії Дмитрук ще в 2014 році було проголошено: «Никогда мы не будем братьями».

І нехай буде так!

Список посилань