Біополітичні аспекти дослідного фокусу сучасної політичної епістемології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Біополітичні аспекти дослідного фокусу сучасної політичної епістемології

Третяк Олексій Анатолійович

Доктор політичних наук, професор

Біополітика як галузь політичного знання, є однією з найновіших дисциплін, оскільки обставини, які стають чинниками політичного процесу виявилися не досить давно серед цих обставин. Великого значення набувають питання біоетики, пов'язані з розвитком генетичних досліджень. Також великого значення набувають проблеми захисту біорізноманіття. Найбільш істотним для політичної істини є політико-антропологічний вимір життєдіяльності суспільства, в якому мають вираз соціального і біологічного буття людини (див. Г. Гутнер [4]). В цих умовах політична істина виступає виміром реалізації біологічних та соціальних і політичних потреб людства у новітню добу.

Дискурс стосовно політичної істини в сучасних умовах актуалізується через проблеми осмислення тілесності та стану людини у межах існуючого біорізноманіття. Потреба у формуванні концепції ставлення людини політичної до біологічного світу визначається як проблема співвідношення людини і нормативних, а також культурних особливостей, які формують смисловий концепт. Людина є співвимірною до навколишніх природних процесів. Ретроспектива сприйняття людини у різних соціокультурних і цивілізаційних рамках веде до зміни розуміння статусу людини у межах біологічних чинників. Це ставить питання політичної істини у незручне становище при визначенні культурних орієнтирів. Цінність людини як живої істоти змінювалася протягом політичного розвитку людства. Як зазначають сучасні дослідники «в контексті сучасного політичного дискурсу, біополітику, на наш погляд, можна визначити як комплексну дисципліну, що досліджує «людину політичну» як біологічний вид з акцентом на психофізіологічних механізмах політичної поведінки та їх впливом на політичний процес» [5].

Розкриття сучасних особливостей світорозуміння та спроб встановити горизонти та обмеження людської природи спрямовують аргументацію до релігійних норм та положень, які встановлюють особливі стереотипи у контексті новітнього значення людської істоти як об'єкту впливу з боку держави і суспільства. Точка зору в основних релігійних системах стосовно значення і цінності людського життя є визначальною для багатьох нормативних контекстів та управлінських практик. Значення людини як живої істоти та мислячого суб'єкта проявляється у межових ситуаціях між буттям і не буттям, про що свідчить ретроспектива певних релігійних систем, зокрема, ісламу. Згідно з А. Кравець, «виходячи з поширених визначень, біополітика - це міждисциплінарна галузь знання, яка поєднує безліч напрямів досліджень. Якщо ми використовуємо біополітичні дослідження для аналізу сучасної політичної реальності, нас цікавлять наступні аспекти: витоки та еволюція політичної поведінки людини, психофізіологічні аспекти такої поведінки, роль виховання і соціальних норм у трансформації соціальної (а пізніше і політичної) поведінки, вплив політичної поведінки на політичний процес тощо» [5].

Деякі сучасні філософи осмислюють біополітичний потенціал політичної істини з точки зору універсалістських та екзестенційних категорій правоти та особливого суб'єктивного світосприйняття. Плинність будь-яких соціальних структур і політичних обставин зумовлює думку про неможливість досягнення абсолютної обґрунтованої політичної істини. Ця обставина обґрунтовує відсторонення від категорії буденного та особливого авторського сприйняття дійсності, яке характеризується нігілістичним ставленням до соціальних структур і місця людини в них. Біополітичний контекст у цьому випадку виступає формою, в якій ставлення до людини і її виразу у живому природному світі піддається дискусії та обговоренням. «Особливу роль у формування комунікативних та лідерських якостей відіграє постнатальний період індивіда і що дана тема вимагає більш детальної обробки. Також зрозуміло, що не менш значущим є пренатальний період, в рамках якого відбувається формування деяких індивідуальних особливостей людини під впливом середовища плаценти» [13].

Спроби концептуалізувати біополітику в сучасному науковому дискурсі неодмінно пов'язані з вимірами актуалізації цієї проблематики в рамках широкого спектру суспільних потреб. Потреби навколишнього середовища та сталого розвитку є тим дискурсивним полем, в якому формується когерентна політична істина стосовно ставлення науковців і пересічних громадян до людини на основі суспільнополітичного та культурного бачення перспектив розвитку Планети Земля як єдиної екота соціо-системи. Осмислення біополітики неодмінно намагається вибудувати несуперечливий континуум тверджень, який стане концептуальним фреймом для визначення особливого сектору політичних відносин, які пов'язані з біологічними проблемами людської сутності та експансії суспільства до біосфери. Як вважають сучасні вчені, зокрема., В.Тарасович «у результаті досліджень встановлено, що лідерські якості не мають кореляційної залежності з рівнем серотоніну в організмі і швидше є генетично і виховно детермінованими. У той час як рівень комунікативності так чи інакше пов'язаний з рівнем тривожності людини. У всіх випадках в положенні норми майже непомітна якась кореляція, однак вона добре виявлялася в критичних відхиленнях, коли тривожність була багатьом вище норми і комунікативність показувала мінімальні результати (низький рівень комунікативності)» [13].

Статус біополітичної доктрини як особливої концептуальної структури, яка охоплює нові знання у сфері, до якої раніше не зверталися представники політичних наук. Вона детермінована з точки зору загально-наукового уявлення про здобуття наукових знань. Водночас політико -епістемологічний підхід не виключає залучення нових смислових контекстів і тем, які можуть доповнювати існуючі знання про політичну реальність. Водночас непотрібним є використання вульгарного бівологіцистського підходу, який би використовував примітивну і тривіальну біологічну проблематику і термінологію. У зв'язку з цим, біополітика у значенні «politics» виступає тим середовищем, в якому політичні суб'єкти здійснюють обговорення, обмін інформацією, установлюють комунікаційні зв'язки та сприяють прийняттю рішень стосовно проблем, пов'язаних з біологічним різноманіттям. Епістемологічний контекст даної діяльності пов'язаний з відстороненістю політичної істини, яка концентрує увагу, насамперед, на рівновазі раціональних та інтуїтивних аргументів щодо актуальності біополітичного контексту. У сучасний період біополітична проблематика перебуває у стані становлення і перспектива набуття в цій сфері нових політичних знань залежить від вірогідності інструментів пізнання та потреб у вирішенні наукових проблем. Водночас сам суспільний порядок денний у вигляді сталого розвитку робить політичне знання у цій політичній сфері затребуваним також і на теоретичному рівні, зокрема, на основі міждисциплінарного синтезу. Звідси всі визначення і дефініції біополітичного знання і галузі знань не є остаточно встановленими. «політиці та політології необхідно враховувати біологічні, зумовлені еволюцією, властивості людини, як представ-ника біосу. Для розуміння природи людини, яка за визначенням є біосоціальною, необхідно розглядати людську істоту як інтегральну, бі-нарно-коннотовану систему соціальний індивід - біологічний вид, котра характеризується си-метричною опозицією - апозицією соціального й біологічного.», вважає С. Костючков [1, с.72].

Перехідний та мінливий характер сучасного політичного знання визначається через різний статус біодоктринальної політичної істини та пошуку перехідних аспектів менеджменту у біополітичній діяльності на макроі мікрорівні. Не зважаючи на наявність концепції ноосфери, запропонованої В. Вернадським та Т. де Шарденом, ставлення до природи людини у правому та нормативно-правовому політичному контексті досі не визначено. Звідси незбалансованість і неусталеність теоретико-прикладного знання змушує відступити від ідеї про можливість формування когерентної політичної істини. Жодне твердження не буде остаточно істинним і репрезентація всіх точок зору не буде сприяти кумулятивному ефекту вироблення цілісного концепту біополітики. Разом з тим, буденно -практичне осягнення релевантних до біополітики питань визначає потенційні можливості для якомога ширшого опису контактів людини політичної та біосфери з подальшим встановленням конвенційного бачення цих процесів в контексті подальших перспектив людства та окремих регіонів світу. Згідно з А. Кравець, «сьогодні в науковому співтоваристві існують два конкуруючих і суперечливих підходи до сутності та завдань біополітики: 1) біополітика, що розглядає теорії та дані наук про життя, щоб допомогти зрозуміти політику, державну політику та політичну поведінку; 2) постмодерністська біополітика, яка відкидає суто історичний підхід до аналізу суспільства, пропонуючи замінити його на еволюційний» [5].

Спроби інтегрувати різні точки зору щодо актуальності сучасних політичних підходів щодо ідеологічних питань глобального рівня неминуче пов'язується з конкретними дискусіями, які виносять ці питання на глобальний порядок денний [253]. Водночас масштабність і глобальність проблем спричиняє або філософську, або міждисциплінарну теоретичну дискусію, що не сприяє вирішенню проблеми в цілому. Про це свідчить і обізнаність наукової спільноти, а також громадських структур про глобальні проблеми людства, а також неможливість у короткі терміни спрямувати політичні зусилля на виправлення істотних недоліків та прямих викликів і загроз людству. Звідси статус «біополітичної істини» має постійно зростати, а актуальність біополітичних проблем - збільшуватися. Саме рефлексія за доцільністю розробки біополітичної проблематики утруднює вихід епістемологічної стратегії з рівня концептуальних дискусій на просування у конкретному галузево-прикладному напрямку. Як стверджують науковці, «Таким чином, ми можемо говорити, про існування так званої теоретичної біополітики, що об'єднана в англомовному середовищі терміном «biopolitics», та емпіричної, що позначена терміном «biopolicy». Ми є прихильниками першого напряму, а саме біополітики, що розглядає теорії та дані наук про життя, щоб допомогти зрозуміти сутність «людини політичної» та природу її політичної поведінки», вважає українська вчена [5].

Однією із суттєвих ознак сучасного стану політичної науки є постійно зростаючий інтерес до проблематики, яка стосується логіки та методології політологічних досліджень, розробки новітнього наукового інструментарію, здатного до адекватної наукової рефлексії політичної реальності, тобто до питань, що складають предметне поле політичної епістемології. Політична епістемологія є науковою дисципліною, яка вивчає закономірності когнітивного апарату пізнання політичної реальності, а також генезису знання про політику. Вона є однією із новітніх політологічних дисциплін, формування вихідних принципів, концептуального апарату, наукового інструментарію якої здійснюється у межах реального часу представниками сучасної політологічної наукової спільноти.

Внаслідок того, що політична епістемологія тільки знаходиться у процесі формування, для теперішнього її стану притаманні риси, які набувають подвійних ознак. З однієї сторони, недостатній розвиток власного концептуального апарату зумовлює звернення політичних епістемологів до використання евристичних можливостей споріднених наукових дисциплін, що призводить до різночитання певних наукових контекстів, суперечливих суджень щодо тлумачення відповідних концептів тощо. З позицій необхідності формування критеріїв науковості політичної епістемології зазначимо, що розвиток подібних процесів може призвести до втрати інтерсуб'єктивності у сучасних політико-епістемологічних пошуках. Це є неприпустимим через те, що інтерсуб'єктивність є необхідною складовою, яка характеризує концептуальну зрілість наукової дисципліни.

Проте з іншого боку, подібна концептуальна невизначеність може бути інтерпретована й з іншого ракурсу. Особливість політичної епістемології, що відрізняє її від інших наукових дисциплін, які отримали ознаки сталості, завершеності тощо, полягає в її нестатичності, гнучкості. В її основу, як вихідний, було покладено принцип, до якого інші, більш «зрілі» наукові дисципліни тільки намагаються підійти у своєму розвитку, а саме - принцип міждисциплінарності досліджень. Тому міждисциплінарність в сучасній політичній епістемології слід розглядати не як запозичення концептуального апарату у споріднених наукових дисциплін, а скоріше як прояв тенденції, яка характеризує її як новітню, динамічну, інноваційну наукову дисципліну.

Мотивацією даного розгляду є визначення евристичних можливостей міждисциплінарного підходу шляхом використання в політичній епістемології теоретичних напрацювань одного із новітніх напрямів сучасної когнітології - еволюційній епістемології.

Визначення схемотворного значення біополітики для сучасної інтегрованої концепції політичної істини здійснюється на основі поступового де конструкційного аналізу всіх компонентів сучасного політичного світу. Мішель Фуко у курсі лекцій «Народження біополітики» до природних основ біополітики відносить ліберальні принципи політичного і державного життя, пояснює, яким чином ліберальні рамки політичної поведінки формують можливості відстоювання прав і свобод людини як живої істоти (див. Б. Констан). Цей підхід виступає розширювальним тлумаченням біополітики й акцентує увагу на проблемі ініціативності і суб'єктності окремої людини і невеликих спільнот відносно волі держави і технократичного управління. Згідно з Мішелем Фуко, «ліберальна раціоналізація виходить з постулату, згідно з яким правління (мова, звичайно ж, йде не про інституції «уряду», але про діяльність, яка полягає у тому, щоб керувати поведінкою людей в рамках і з використанням етатистських інструментів) не може бути метою для себе самого. У ньому немає власного права на існування, і його максималізація, навіть при найкращих з можливих умов, не повинна бути його регулюючим принципом. У цьому відношенні лібералізм пориває з тими «державними інтересами», які з кінця XVI століття в існуванні і посиленні держави вбачали мету, здатну виправдати зростання керівництва і регулювати розвиток» [14]. політичний антропологічний біорізноманіття біополітичний

Концептуалізація універсальної біополітичної доктрини є можливою з урахуванням всіх доктринальних положень, які так чи інакше розглядають проблематику біорізноманіття у контексті політичних і управлінських процесів. Ставлення населення до проблем біополітики в умовах демократії є ситуативним. Тому лібералізм у широкому розуміння, і виступає одним з рушійних сил для прийняття рішень і змін проактивістського типу. Водночас важливим є й переконання щодо справедливості і необхідності просування в порядок денний питань біополітики. І, таким чином, політична істина у контексті біополітичних проблем є узгодженою конвенційною істиною стосовно відповідності очікувань населення та значення для нього проблем біорізноманіття та навколишнього природного середовища як основи якості життя і реалізації своїх прав. Як зазначає М. Фуко, «цього року я вирішив присвятити <себе> курсу біополітики. Я спробую показати вам, які проблеми займають мене в даний час, як центральним ядром всіх цих проблем виявляється те, що називається населенням. А значить, виходячи з цього і формується біополітика. Однак мені видається, що аналіз біополітики можливий тільки тоді, коли зрозумілий загальний режим тих урядових інтересів, про які я говорю - той загальний режим, який можна назвати питанням про істину, насамперед про економічну істину зсередини урядових інтересів. А отже, якщо ми добре зрозуміли, про що йде мова в цьому режимі, який являє собою лібералізм, чинить опір державним інтересам - або, скоріше, фундаментально змінює їх, можливо, і не ставлячи заново питання про їх підставах, - як тільки ми з'ясуємо, що таке цей урядовий режим, званий лібералізмом, ми зможемо, як мені здається, вловити, що таке біополітика» [14].

Рівень осмислення проблем біополітики передбачає встановлення принципів, які є константами для подальшого розгляду цієї тематики. Ліберальний підхід, який деконструює Фуко, виступає системою координат, в яких можуть розглядатися його політичні проблеми. Водночас у сучасний період біополітичні проблеми вивчаються в основному у межах парадигми екологізму, який перебирає на себе роль профільної доктрини. Тим не менш, саме політичні джерела поводження з біологічними проблемами виступають найдавнішими і найбільш успішними чинниками реалізації широкого кола суспільних інтересів та їх інтеграції в межах демократичних обговорень. «Свобода і безпека, гра свободи та безпеки - ось що стоїть в самому центрі тих нових урядових інтересів, загальні риси яких я вам представив. Свобода і безпека - саме це пожвавить, так би мовити, інтер'єр проблеми того, що я називаю притаманною лібералізму економією влади», зазначає М. Фуко [14].

Поряд з ліберальними настановами рішучі дії на основі консенсусного рішення можуть передбачати значні зміни, які будуть сприяти перетворенню. Технократичні політичні рішення, викликані глобальними проблемами людства, визначають логіку алгоритмічного типу, якій будуть підпорядковані конкретні політичні дії. При цьому вони не завжди можуть узгоджуватися з ліберальними настановами. Вирішення глобальних проблем людства передбачає невідкладні кроки, які можуть бути продиктовані ситуативною й обгрунтованою логікою, яка не завжди буде включати моменти політичного плюралізму. М. Фуко так окреслює конкретні питання, якими має опікуватися біополітика. «Сільськогосподарське населення занадто чисельне - отже, треба зменшити його за допомогою втручань, які зроблять можливими переміщення населення, міграцію, і так далі. Потрібно втрутитися також на рівні технік, надавши людям певне обладнання, удосконаливши техніку такими елементами, як добрива і так далі; втручатися у техніку, готуючи сільськогосподарських робітників і даючи їм освіту, яка дозволить їм модифікувати [сільськогосподарські] техніки. По-третє, модифікувати юридичний режим експлуатації, особливо закони про спадкування, про орендну плату і про арендаціі земель, спробувати привернути увагу законодавства, структур і громадських інституцій до сільського господарства, і так далі. По-четверте, по можливості змінити розподіл земель, доступність та експлуатацію незайнятих земель. Нарешті спробувати впливати на клімат» [14].

Розкриття біополітичних доктрин сучасності як смисло -життєвих основ формування політичної істини не пов'язане з етичними підставами політичного мислення. Набуття їх істотно детерміновано етичними позиціями, які обгрунтовують не лише обличчя людини у світі, але також її поведінку не через встановлені законодавством нормативи, а через норми, схвалені суспільством. Етичне ставлення до життя і різноманіття та етичного поводження стають і далі основою для наукових та громадських дискусій. У цих умовах біополітичні доктрини як інтегрована основа біополітичного знання сучасності вимагають широкої експертизи біоетичних настанов, які саме і визначають ставлення до біополітичної проблематики з тієї, чи іншої точки зору. На думку сучасних дослідників Е. Сгречча та В. Томбоне «всі визнають, що біоетика у власному розумінні цього слова народилася в Сполучених Штатах, причому не тільки в працях Поттера [9], який першим відкарбував цей термін і наділив його певним змістом. Вводячи дане поняття, він підкреслював, що біоетика повинна стати «новою дисципліною, що з'єднує в собі біологічні знання і пізнання системи людських цінностей» 7. «Я обрав, - писав він, - корінь bio для символізації біологічного знання, науки про живих системах, і ethics для символізації пізнання системи людських цінностей». По суті, Поттер вказав на небезпеку для виживання всієї екосистеми в розриві, утворився між двома областями знання - природничо-наукової та гуманітарної» [9].

Міждисциплінарний науковий пошук в умовах відсутності інтегрованих етичних концепцій та заперечень єдності теологічних етичних доктрин та їх значення для всього людства, дозволяє постулювати, що біоетика є сукупністю вихідних позицій для тверджень щодо необхідного, або бажаного у політичній дійсності на відміну від практик і дій, які є необхідними і вкладаються в парадигму цілераціональної дії. «Чіткий поділ між етичними цінностями (ethical values), що є частиною людської культури в широкому сенсі, і біологічними фактами (biologicalfacts) лежало, на думку Поттера, в основі того змішаного науковотехнічного процесу, що погрожував людству й самому існуванню життя на Землі. Саме тому він назвав біоетику наукою виживання (science of survival). «Інстинкт» виживання не є сам по собі достатнім, і тому потрібна нова наука - біоетика», стверджують сучасні вчені [11].

Прагнення апелювати до загально-людських універсальних цінностей спрямовує увагу сучасних інтерпретаторів етичних систем на пошук біоетичних обґрунтувань, які перебувають в основі сучасного наукового світогляду (див. В. Вернадський [3]). Для політичної істини як концепції реалістичного і водночас проективного політичного знання, яке відрізняється вірогідністю та становить універсальну врівноважену позицію для суджень, це передбачає, передусім, відповідність етичним настановам універсальна біоетика є обмежувачем політичних дій, які можуть тим, чи іншим чином нашкодити. Крім того, біоетика визначає напрямок гуманістичного ставлення до людини, як одну з центральних позицій міркувань, що великою мірою обмежує інші підходи, у тому числі цілераціональні і технологічні. «Поттер вказував на необхідність розвитку нового знання, покликаного сприяти не тільки пізнанню природних феноменів і поясненню їх, а й відкриттю методу, за допомогою якого можна було б розумно використовувати науково-технічні знання, що сприяють виживанню людського роду і поліпшенню життя майбутніх поколінь. На його думку, єдине, що може врятувати нас від неминучої катастрофи, це створення «мосту» між двома культурами - науковою та морально-гуманітарною» [11].

Наділення біосфери та біорізноманіття самодостатньою цінністю висуває на перший план ідеї збереження наявного стану біологічного середовища. Пріоритети збереження біологічного світу та налагодження діалогу з природою, закладеного у нормативні документи є основою політик в уряді національних держав. Звідси держави, які не дотримуються норм біоетики засуджуються світовою спільнотою і зазнають штрафних санкцій. Водночас окремі питання політичного порядку денного у розвитку національних держав спричиняють або усунення біоетичних питань з національного порядку денного або зменшення до них уваги у партійних біополітичних доктринах. Водночас поняття біоетики сталого розвитку становлять наріжні камені біополітики. Основою упереджених оцінкових суджень стосовно суті справи у будь-якій галузі людської діяльності зумовлена присутністю того чи іншого аспекту біоетики. Це робить кожну ситуацію можливою для розкриття і вияснення в межах вільних дебатів в політичних офісах. «Крім того, біоетика, згідно з Поттером, не вправі зосереджуватися тільки на людині, але повинна поширити свій метод і на біосферу як ціле, тобто на наукове втручання людини в життя як таке. У цьому сенсі концепція біоетики знаходить більш широкий зміст, ніж традиційна медична етика», вважають Сгречча і Тромбоне [11].

Фактори загрози людському буттю біологічним різноманіттям є зворотною стороною пріоритетів біоетичного ставлення і застосування біологічної проблематики в політиці. Есхатологічні та апокаліптичні картини, які малюються в результаті недбалого поводження з навколишнім природним середовищем спонукають до вживання термінових заходів, в тому числі на міжнародному рівні. Однак, втручання у біопроцеси, в тому числі процеси винищення окремих видів, не є підставою для налаштування на більш серйозне ставлення для мешканців, що живуть в певних заражуваних територіях. Умови в сучасній Україні стверджують, що імперативи біологічних реформ є надто повільними, вимагають зусиль від конкретної особи, чого раніше не було. «І, нарешті, біоетика в поттерівської розумінні народжується з тривоги і критичної заклопотаності перед обличчам наукового і суспільного прогресу; таким чином, на теоретичному рівні здатність людини до виживання парадоксальним чином ставиться під сумнів саме в результаті розвитку науки», вважають вчені [11].

Зростання кількості біоетичних досліджень, формування особливої інфраструктури біоетики забезпечило висування багатьох наукових проблем та спроби їх вирішення в контексті біополітики. Біоетика стала основним інструментом відділення бажаного від дійсного та становлення правил і нормативів в різних галузях життя. Політична істина як феномен доби біполярного світу виступає з критичної позиції щодо нарощування кількості створених інституцій та спроб технологізувати біоетичні і біополітичні проблеми. Критична істина в цих умовах збільшується з мірою універсальності політичних цінностей, трансльованих процесом формувати певне уявлення щодо можливосте, або не можливостей уявити перетворення політичного світу. «Келлехен і Гейлін виступили з ініціативою об'єднати учених, дослідників, філософів для обговорення проблеми, що постала перед людством. Їх пошуки привели, як було сказано, до створення установи, присвяченої систематичним дослідженням в галузі біоетики, - Institute of Society, Ethics and the Life Sciences, з відділеннями в Хейстінгсе на Гудзоні (штат Нью-Йорк), який незабаром отримав популярність як Hastings Center, - з особливою концентрацією на етичних, соціальних і юридичних аспектах медичних наук і охорони здоров'я. Інтерес до цих досліджень був таким, що з самого початку не доводилося піклуватися про організаційні та економічні проблеми, хоча при своєму виникненні Центр містився всього лише в одній вільній кімнаті в будинку Келлехена і був створений на кошти, частково отримані від його матері», вказують Ю. Сгречча і В. Тромбоне [11].

Перетворення біополітичного світогляду, точніше, світогляду біополітичних акторів на етично зумовлений, дає змогу вважати, що населення буде спиратися на нове біополітичне законодавство, здійснювати свою біоетичну поведінку у масовому порядку. Значення цих інституційних перетворень полягає у тому, щоб забезпечити біоетиці широкий шлях до проникнення до всіх нормативних і управлінських контекстів. Проте розвиток біоетичних доктрин не є постійним та таким, що перетворюється на проективний, ідейний концепт сучасності, що перевищує за значенням в реальності такі доктрини, як ставлення до своєї оселі та локальної спільноти. Завершений зміст біополітичної доктрини сучасності повинен неодмінно включати все різноманіття біоетичних настанов та пріоритетів. Саме цим міркуванням зумовлене подальше зростання інфраструктури біотичних досліджень. «У 1988 році бюджет Центру <Hastings Center> вже становив 1,6 млн. Доларів (що надходили з урядових і з приватних джерел), і до його складу входило 24 члени керівного комітету, 30 співробітників і близько 130 стипендіатів. Першим і нинішнім директором його є один із засновників - Даніел Келлехен. З 1987 року Hastings Center перемістився в Бріакліфф-Манор (штат Нью-Йорк), розташований приблизно в 50 кілометрах від міста Нью-Йорк», стверджують аналітики [11].

Проблеми збереження біологічного різноманіття становлять лише частину проблем біоетичних досліджень. Проблематика людини у глобальній системі також є основою організованих біоетичних досліджень. Водночас задум цілеспрямованого наукового пошуку в галузі біоетики імплікативно базується на прагненні технократичної інтеграції всіх біологічних проблем людства і подальшого їх вирішення у технократичний спосіб. Політична істина в цьому плані є концептом, адепти якого формують скептичну позицію для соціально-раціонального інструменталізму як чинника забезпечення вирішення біополітичних завдань. Водночас наявність дослідної біоетичної інфраструктури є беззаперечним шансом для людства на прийняття етично вивірених рішень в галузі біосфери та біологічних ситуацій, які виникають перед політичними діячами і суспільством. «Hastings Center виступає як незалежний дослідницький інститут, що стоїть поза релігією, чи не переслідує економічних інтересів і займається в основному широкої виховної діяльністю, виконуючи тим самим свого роду соціальну місію. Відповідно до покладених на нього специфічних завдань він повинен насамперед формулювати і намагатися вирішувати етичні проблеми, які в ході розвитку біомедичних наук ставить сама професія лікаря, виховувати в людях свідомість етичної значущості багатьох наукових відкриттів, сприяти розробці рішень таких, наприклад, складних в моральному відношенні проблем сучасного суспільства, як синдром набутого імунного дефіциту (СНІД), припинення підтримуючої життя терапії, коли справа стосується безнадійно хворих, штучне розмноження, пренатальна діагностика, розподіл фондів у галузі охорони здоров'я» [11].

Розширення спеціалізованих підходів до біоетичної проблематики дозволило звернути увагу на мотивацію поведінки людини у різних сферах життєдіяльності суспільства. Також були знайдені емпіричні сфери, в яких біоетична проблематика актуалізується найбільшою мірою і є предметом політичних дискусій і політичних рішень. У цих умовах біоетичні публікації політичної істини набувають характеру нових модерністських етичних регулятивів, які необхідно брати до уваги, будуючи будь -яку концепцію політичної діяльності. Це викликає необхідність імплементації біоетичних положень до ідеологічних доктрин та спонукає до використання біоетичної риторики у політичних медіа-комунікаціях. «Фактично цей Центр запровадив широку медичну та медико-соціальну тематику в суперечці про біоетику, розширивши її діапазон в порівнянні з поглядами Поттера, і сприяв виробленню освітніх програм і напрямів, які зачіпають різні проблеми спеціальної біоетіки. Результати цих досліджень опубліковані в журналі «Hastings Center Report», офіційному органі центру, і в численних монографіях», стверджують дослідники [11].

Увага до біоетичної проблематики в сучасному науковому міждисциплінарному науковому дискурсі пов'язана з конституюванням проблеми людини у таких сферах як медицина та біологічні дослідження. Своєю чергою, розробка цієї проблематики та поширення відомостей про дослідження стали основою формування позиції в межах громадської думки провідних демократичних держав світу, таких як США та країни ЄС. Висування біоетичної проблематики до порядку денного біополітичних дискусій стало результатом суто наукового процесу та елементом суспільного інформування. Зміст політичної істини в цих умовах, пов'язаний з референтністю основоположних джерел, в яких містяться авторитетні думки з даної проблематики. Однак, як ми побачимо далі, ці положення не завжди кореспондуються з суто політичними пріоритетами вірогідного політичного знання. У ті ж роки, коли народжувався Hastings Center, в Джорджтаунському університеті у Вашингтоні, столиці Сполучених Штатів, проводилися...дослідження Хеллегерса в галузі фізіології зародків. Він перейшов на роботу в цей університет з конкретним наміром зайнятися програмою міжнаукових досліджень в галузі біоетики. Саме з цією метою Хеллегерс запросив протестантського богослова-мораліста Пола Ремсі (Ramsey), запропонувавши йому прочитати в 1968 і 1969 роках кілька курсів на медичному факультеті Джорджтаунського університету. Матеріали цих лекцій були узагальнені згодом у двох монографіях - «The patient as person» («Пацієнт як особистість») і «Fabricated Man» («Сфабрикований людина»), що вийшли з друку в 1970 році і стали по суті першими публікаціями, які відкрили еру біоетики в Америці [11].

Інституалізація біоетичної проблематики та розширення масштабів досліджень в цій сфері засвідчили, що поштовхом для розширення політизації біологічних технологій та процесів стали саме зацікавлення політичних еліт у цій проблематиці. Потенціал, закладений у біологічних технологіях та можливість трансформації життя людини і суспільства на цій основі спонукала до вивчення різноманітних аспектів біоетики, що стало підставою для вилучення її в окрему галузь дослідження. Для політичної проблематики наявність подібних розробок стало імплікативним чинником просування вказаних процесів у суспільстві. Зацікавленість в цій проблематиці відомих політичних постатей також сприяло наповненню біоетичної проблематики політичним змістом. «Саме в цей період сім'я Кеннеді вирішила фінансувати деякі дослідження, пов'язані з попередженням вроджених розумових вад. Наслідки, в тому числі й етичні, що випливають з цих досліджень, спонукали Хеллегерса висунути ідею заснування інституту, який би займався як фізіологією розмноження, так і біоетикою. Таким чином, в 1971 році був заснований The Joseph and Rose Kennedy Institute for the Study of Human Reproduction and Bioethics - перший центр, який офіційно іменувався інститутом біоетики. Після смерті Хеллегерса в 1979 році інститут, що зберіг за собою колишнє найменування - Kennedy Institute of Ethics, приєднали до Джорджтаунського університету. Багато років директором його був Едмунд Д. Пеллегріно (Pellegrino). При Інституті Кеннеді є також Center for Bioethics зі своїм власним директором», стверджують Ю. Сгречча і В. Тромбоне [11].

Перехід дослідних структур в освітні та перепідготовка фахівців в межах біоетичної проблематики зумовила консолідацію уявлень та перехід біоетики на рівень популярної науки та конкретних навичок щодо використання у різних сферах життєдіяльності. Подібна легітимація й інституалізація ще більшою мірою сприяють проникненню біоетичній та біополітичній проблематики до соціокультурних засад індустріального та технологічного суспільства. Наявність норми та відхилень у біоетичних розробках пов'язані саме з конституюванням освітньої мережі в цій сфері. А наявність підготовлених фахівців - з появою певної аудиторії, для якої цікаві біоетичні, біотехнологічні та біополітичні питання. У зв'язку з цим, правомірним стає питання для появи подібної точки зору з політичних міркувань. Згодом Центр з біоетики став проводити спільні дослідження з іншими підрозділами Джорджтаунського університету: Division of Health and Humanities, одним з відділів Department of Community and Family Medicine; Center for population research, відкритому в університеті ще в 1964 році; The Asian Bioethics Program, що займається етичними проблемами, які виникли у зв'язку з науково-технічним прогресом у галузі біомедицини в країнах Азії; The European Program in Professional Ethics, що розробила освітні програми спочатку в Німеччині, а потім і в інших європейських країнах [11].

Формування дослідної та освітньої мережі в галузі біоетики зумовило появу й інтеграцію міждисциплінарних підходів, серед яких одне з провідних місць посідає релігійна та теологічна концепція біоетики, що вказує на Сен критичний потенціал біоетичних положень. Таким чином, актуалізація прикладних аспектів в рамках біополітики через розвиток у профільному експертному середовищі пр извела до необхідності тлумачення з теологічних та філософських позицій, які є близькими до проблематики формування політичної істини. Виявилося, що біополітичний дискусійний потенціал біоетики є невичерпним, що дозволяє вести мову про наявність подальших рівнів для політичного пізнання в галузі біоетичних проблем. У 1975/76 академічному році в Іспанії на богословському факультеті в Сан-Кугат дель Валлес (Барселона) було проведено ряд наукових семінарів з деяких розділів біоетики. Прямим наслідком організації цих зустрічей вчених з'явилася установа Institute Borja de Bioetica, яким керує єзуїт Франсіско Абель (Abel), учень і співробітник Хеллегерса. У 1980 році інститут отримав статус приватного фонду. Крім діяльності цього центру, завдяки якому Іспанії належить пальма першості щодо інтересу до досліджень в галузі біоетики, слід відзначити також і роботу Д. Грасії, директора Departamento de Medicina Preventiva, Salud Publica e Historia de la Ciencia при медичному факультеті Університету Комплютензе в Мадриді. Чимале значення має його робота Fundamentos de bioetica, про яку ми вже згадали в примітках [11].

Наявність певної ієрархії та підпорядкованості смислових модулів біоетичної проблематики пов'язана з її історичними генеалогічними конструктами. Сучасна біоетика, яка почала розвиватися у другій половині ХХ століття, охоче інтерпретує і бере на озброєння положення античної філософії та теологічні доктрини. Ця суміш свідчить про високий доказовий та переконувальний потенціал більш ранніх біополітичних доктрин, а також прагнення пов'язати модерну біоетичну та біополітичну проблематику з компонентами і поширеними положеннями масової свідомості, які гуртуються на змісті масової освіти. У цих умовах політико-епістемологічна позиція стосовно біоетики має ґрунтуватися на прискіпливому аналізі компонентів наявних біоетичних і біополітичних доктрин. Виходячи з історико -філософського аналізу еволюції етичних понять в галузі біомедицини з часу появи школи Гіппократа і до наших днів, вона окреслює ті з них, які сприяли розвитку філософської думки і основ етичних суджень у біомедичної області. Історичний аналіз має широкий діапазон: еволюція таких понять, як принципи благодіяння, незлодеянія, автономії, справедливості, була розглянута на різних етапах розвитку етичної думки, починаючи з найдавніших часів і закінчуючи сучасною епохою, представленої, зокрема, американської думкою [11].

Система аргументації біополітичних доктрин сучасності пов'язана не лише з інтерпретацією відомих філософських положень, але і вказує на вибіркову рецепцію найбільш знакових та масштабних подій та процесів, які порушували норми біоетики. Завершуючи цю історичну панораму різних вкладів, внесених у формулювання принципів і практичних критеріїв в біомедичної області, необхідно згадати і про той внесок світського характеру, що має величезне значення з точки зору права та професійної етики, який був зроблений Нюрнберзьким процесом (1945-1946) [11].

Виокремлення в історичному процесі певних політичних подій, які є еталонними з точки зору порушень норм біоетики стають досить яскравим прикладом використання життєвих аргументів та фокусування свідомості на негативних емоціях з метою обґрунтування власної точки зору. Водночас масштабність сучасних проблем та глобальні проблеми людства мають підґрунтя у вигляді певних подій у минулому, які мають чітке політичне забарвлення і є засудженою міжнародною спільнотою. У цьому аспекті проблематика політичної істини в сфері біополітики стикається з явищем встановленої та обґрунтованої авторитетної точки зору, а також наявності поширених і апробованих прикладів. До них апелюють всі мислячі суб'єкти, хоча проблематика Нюрберзького трибуналу не є єдиним прикладом викриття й засудження геноциду, порушення прав людини, норм біоетики (можна згадати режим Пол-Пота та Сталінські репресії). На цьому процесі проти нацистських злочинців світ вперше дізнався про злодіяння, скоєні над військовополоненими і цивільними особами за наказом нацистського режиму за співучасті лікарів. Ці злочини сьогодні добре відомі, про них можна дізнатися з документів процесу, що є страшним свідченням того, що може зробити абсолютна влада, звільнена від будь-якої моралі або впливу особистості, яка виступає символом моралі, за участю лікарів, які, стаючи знаряддями політичної влади, виправдовують себе тим, що їх, мовляв, «змусили» [11].

Перетворення біоетичних настанов на знаряддя управління біологічними та медичними процесами відкрила шлях законодавчого врегулювання морально -етичних дилем та питань. В цьому випадку біоетичні регулятиви набули статусу правових та загально-обов'язкових, що не могло не викликати появу нового рівня політичних рішень і обговорень. В умовах Євроінтеграції питання запровадження біоетичного законодавства є обов'язковою умовою реформування країн-членів ЄС. Для концепції когерентної політичної істини ставлення до біоетичних проблем як до проблем дискутивних, та як до компонентів законодавства, виступає індикатором реалізації цілеспрямованої стратегії на фокусування уваги міжнародної спільноти на однозначне тлумачення біоетичних проблем. Останнє вийшло за межі теоретичної дискусії, породжує низку інших питань, які досі не вирішені у політичній теорії. Серед них ключовими є набуття політичної суб'єктності клонованими істотами, розгляд злочинів проти людяності та меморандуми щодо позбавлення волі і життя. Саме ці питання мають перейти з категорії емотивно зумовлених до категорії всебічно раціонально обґрунтованих. Від цієї драматичної події, яка в уявленні багатьох збігається за часом з народженням біоетики ante litteram, ведуть свій початок дві нормативні лінії: формулювання «прав людини» і постійно приводяться у відповідність із сьогоднішнім днем Кодекси професійної медичної етики, прийняті такими міжнародними установами, як Всесвітня медична асоціація (ВМА) і Рада міжнародних організацій медичних наук. Це законодавство і ці нормативи неминуче породжували роздуми про їх теоретичної та виправдувальною основі, які, в силу природного ходу речей, повинні були злитися в систематичну дисципліну - біоетику [11].

Процес імплементації біоетичних настанов у життя суспільства, який розпочався як теологічна та вузько-спеціальна дослідна проблема в сучасний період набуває характеру зворотного процесу, який стосується багатьох сфер життєдіяльності. У теперішній час політичне значення біоетичних настанов, їх загальна обов'язковість, діяльність політичних суб'єктів, залишається відкритим для розгляду. Особливо це стосується відстоювання прав людини у сфері біоетичних проблем. Відсутність профільних політичних партій, які б розробляли ідеологічні доктрини пов'язані з правилами біоетики. Приклади зеленого руху та руху за гендерну рівність потребують розробки на новому рівні. Істинність біоетичних тверджень потребує верифікації у контексті реалізації прав людини на визначення статі, а також у контексті проблем, абортів. Політична істина у контексті біоетики залишається в межах дії правил непевної еристики, яка передбачає наведення і спростування нових і нових риторичних зворотів і аргументів. В першу чергу склалася кодифікація біоетики, відображена в самих різних матеріалах, починаючи з Загальної декларації прав людини, опублікованій ООН (10 грудня 1948), та Конвенції про дотримання прав людини та фундаментальних свобод (Римський договір від 4 листопада 1950), які містять основоположні заяви щодо як захисту життя та фізичної недоторканності, так і захисту та дотримання інших фундаментальних громадянських і політичних свобод, і кінчаючи цілою серією декларацій, конвенцій, рекомендацій та документів. Як приклад, рекомендацій... вказати на наступні рішення, вироблені Радою Європи: № 29/1978 - з пересадки тканин і органів, №79 / 1976 - про права хворих і вмираючих, № 1046/1986 і 1100/1989 - про використання ембріонів і людських зародків [11].

Наявність кодифікації біоетичних проблем і норм на сучасному етапі робить політичну дискусію з позицій врівноваженої та неупередженої політичної істини досить проблематичною. Держава як суб'єкт міжнародного права виступає гарантом виконання тих чи інших настанов, прийнятих на глобальному рівні. Водночас спостерігається тенденція до врегулювання питань, які мають резонансний характер, наприклад щодо прав ембріонів. Разом з тим, залишається неврегульованим і не менш значущі для суспільства проблеми, такі, як міжгенераційна рівність біологічного існування людини. У бідних країнах норми споживання та інші аспекти не висуваються на порядок денний і не є предметом відстоювання й обговорень за винятком відносно маргінальних осіб і спільнот. Біоетична проблематика, як основа біополітики (у значенні давніх полісів) в умовах сучасного суспільства слугує прикладом технократичного врегулювання важливих проблем і викликів. Водночас моральне й остаточне політико -правове врегулювання і вирішення проблеми, які не враховані на концептуальному і проективному рівні може бути забезпечено в межах відповіді на питання щодо істинності майбутньої біоетичної програми розвитку людства. Остання передбачає відповідь на питання щодо істинності і хибності існуючих тверджень відносно необхідності захисту тих чи інших політичних тверджень. У процесі розгляду окремих проблем ми будемо звертатися до культурної авторитету і етичним цінностям... Відомо, що за своєю юридичною значимістю декларації, конвенції та рекомендації мають різну нормативну вагу. Рекомендації, зокрема, набувають юридичну значимість у власному розумінні слова, починаючи з того моменту, коли вони приймаються державами, однак культурне й етичне значення вони мають в будь-якому випадку [11].

Міжнародна правова регламентація на основі біоетичної концепції, які набули достатньо розробленої, вказують на швидко-плинність процесів політичного регулювання в умовах жорстких викликів. Водночас наявні кодекси і нормативно-правові документи, які несуть зобов'язальний характер, пов'язані, передусім з конкретними подіями, або діяльністю міжнародних акторів стосовно тієї, чи іншої ситуації. Вироблення своєрідної біоетичної культури в межах окремих ареалів та просування цих звязків у глобальному вимірі свідчать про те, що очевидність і ясність відповідей, а також сприйнятність цілей і завдань в сучасному світі є більш бажаним і важливим, ніж концептуальна розробленість відносно тих, чи інших проблем. Водночас позиція політичної істини у даному випадку ґрунтується не на поширеності тих чи інших правил і не на мажоритарній підтримці певних концепцій, а на тверезій і реалістичній оцінці щодо вирішення тих чи інших питань. Декларативність багатьох міжнародно-правових документів щодо проблем біоетики є очевидною через нерівномірність розвитку країн сучасного світу. Звідси політико - епістемологічна розробка біополітичних питань потребує подальших комплексних і міждисциплінарних зусиль. Серед кодексів професійної етики слід назвати Нюрнберзький кодекс 1947 року й Кодекс медичної етики, опублікований в 1948 році в Женеві і містить так звану Женевську клятву з боку Всесвітньої медичної асоціації, оновлену тією ж Асоціацією в Лондоні в 1949 році. Відома і знаменита Гельсінкська декларація Всесвітньої медичної асоціації (див. «Документацію») про біомедичних експериментах і дослідженнях, опублікована в 1962 році, перероблена в Гельсінкі же в 1964 році і оновлена в Токіо в 1975 році, у Венеції - в 1983-му і в Гонконзі - в 1989 році [11].

Комплексність і багатовекторність біоетичної проблематики структурує концептуалізацію біополітики з тієї точки зору, що визначає основні вузлові проблеми, проблеми регулювання, які перебувають у сфері інтересів і дій політичних суб'єктів громадської думки і діяльності окремих громадян. Феномен біоетичних настанов, які в короткий термін стали основою поведінки багатьох сфер життєдіяльності суспільства показує, що обґрунтування, можливе й на основі популярних ідей. На часі біотична проблематика вказує на те, що у технократичному суспільстві розв'язання масштабних проблем можливе лише на основі співвідношення доцільності та витрачених ресурсів, що передбачає апеляцію на доцільнісних структурах, які мають абсолютний характер до міркувань прагматики. Звідси політична істина у біополітичних питаннях виступає більш обґрунтованою позицією з точки зору ефективного захисту біоетичних норм. На час обґрунтування цих позицій, нормативів біоетики, досі залишається завданням майбутнього, оскільки основні положення біоетики не є ґрунтовними і остаточно розробленими і можуть бути відновленими у дискусіях у будь-який момент.

Будь-яка наукова дисципліна у своєму розвитку з необхідністю приходить до такого стану, коли її інтелектуальні інтенції стають замалими, щоб здійснювати раціональну реконструкцію зростаючого інформаційного потоку.

З методологічної точки зору подібне явище пояснюється наступним чином. Науковий пошук передбачає пояснення певного фрагменту дійсності шляхом не тільки фіксації емпіричних фактів, але й включення їх до штучної інтелектуальної конструкції, алгоритму, яка дає можливість зрозуміти смисл подібних фактів, їх логічний зв'язок тощо. Еволюція наукової дисципліни власне виглядає як послідовна зміна алгоритмів пояснення дійсності. Наукова дисципліна внаслідок послідовної заміни алгоритмів пояснення дійсності підходить до такого етапу, коли постає питання про пошуки нових можливостей щодо пояснювальних процедур перш за все шляхом звернення до споріднених, але нетотожних дисциплін, тобто наукова дисципліна вступає у етап міждисциплінарних досліджень.

Якщо ми погоджуємось з тим, сучасна політична наука за своїми методологічними вимірами відповідає вимогам, які притаманні науковій дисципліні, то логічним виглядає припущення, що її розвитку також властива тенденція до міждисциплінарності.

Таким чином, сучасні погляди на біополітику передбачають розкриття основних смислових горизонтів осмислення цієї проблеми пошуку нормативних і технологічних засад. Вирішення біологічних проблем одночасно на сучасному етапі і цієї проблеми не пройшли шлях концептуальної дискусії і вироблення спільних підходів, що означає ситуативність і реагування на ситуацію, які можуть виникнути у процесі вироблення державної політики. Концепція політичної істини зосереджує увагу на філософських аспектах проблеми та пошуку універсального підходу, який буде інтегрувати як потреби політичних суб'єктів, так і наявні глобальні проблеми людства, а також бути збалансованими з етичної точки зору.

Сучасний політичний дискурс є свідченням формування міжнародної біополітичної доктрини, яка закладає нові положення щодо біополітичної істини. Вона формується в межах дискусії на основі інтерпретації результатів біологічних розробок та етико-філософських реакцій на розвиток біологічних технологій. Водночас біополітика є одним з напрямів проникнення в політичну сферу етичних нормативів і міркувань, спрямованих на рятування людства. Формування консолідованого галузевого бачення біополітичної істини спрямоване на вирішення завдань всього людства у контексті формування над національних органів глобального управління.

Діалогізм в рамках суспільного знання вимагає акцентування уваги не лише на обміні думками між суб'єктами пізнання, але також і між цілими галузями знань, впорядкованими у технологічний спосіб. Міждисциплінарна діалогова комунікація розкриває можливості обміну між різнорідними структурами знання, що вимагає побудови асоціативних механізмів та знакових систем, які можуть забезпечити конвертування даних відомостей з одної дисципліни в іншу з метою досягнення нового рівня знання. Політична істина у цих дисциплінарних зв'язках відіграє роль кореспондентської координаційної інстанції, яка визначає управлінський модус умов конвенційної міждисциплінарної співпраці за умови когерентної та загальновизнаної політичної істини, яка визначає як макро-суспільний пріоритет трансдіалогову комунікацію без обмежень. Імовірно, що продукування знань на основі міждисциплінарного синтезу буде кількісно зростати. Це також передбачає підвищення значення політичного знання у загально-науковій і загально-культурній традиції. «Сьогодення потребує цілісного трансдисциплінарного погляду на світ, причому на рівні свідомості більшості громадян суспільства, тому що інакше в суспільстві не зможе виникнути адекватного розуміння глобальних проблем і способів їх вирішення. Реальність, в якій переважають нелінійні процеси (див. [199]), нестійкі системи, що саморозвиваються, діючі когерентності, синергійності та коеволюції, відкриється лише підготовленій свідомості. Інтенсивний розвиток системних досліджень взагалі й кібернетики зокрема був не тільки однією з причин появи синергетики, а й спричинив зміни стилю наукового мисленуя. Наслідком цього виявився міждисциплінарний комунікативний діалог як між різними науковими дисциплінами, так і між наукою й іншими галузями культури», стверджує Т. Русяєва [10, с. 98]