Теоретико-методологічні критерії та принципи системного аналізу міжнародних відносин

Зазначені фактори забезпечували поступовість еволюційних змін у міжнародній системі принаймні до початку російсько-української повномасштабної війни у 2022 р., коли не спрацювали одразу два системних 51

обмеження - економічна взаємозалежність та силове стримування агресії. При цьому виявилося, що взаємозалежність, побудована на взаємній зацікавленості в багатоманітних і взаємовигідних економічних зв'язках, по суті антагоністична політиці та інструментам стримування - насамперед економічним санкціям, які можуть виявитися болісними і для економік держав, які впроваджують санкції проти держави-порушника міжнародного порядку.

Період після глобальної фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. був загалом позначений посиленням тенденцій, що свідчили про поступовий перехід від гегемонії США, яка спиралась на підтримку союзників у Європі та Азії, до мультиполярної міжнародної системи. Ознаками цього переходу стали загострення глобальної боргової кризи, посилення економічної конкуренції, кризові ускладнення в рамках західної системи фінансового капіталу. Ці явища похитнули міф про суцільну ефективність західної моделі ринкової економіки та викликали гостре невдоволення з боку країн Глобального Півдня, які висловлювали чим далі більше претензій чинним міжнародним фінансово- економічним нормативам.

Становлення мультиполярної міжнародної системи відбувається за збереження домінуючого, однак не гегемонічного становища США, спроб Європи обґрунтувати претензії на роль глобального політичного актора та піднесення низки держав, яких з подачі міжнародних фінансових інституцій часто позначають сукупним поняттям «зростаючі ринки». До цієї групи країн з певними припущеннями відносять Індію, Індонезію, Південну Корею, Бразилію, Мексику, ПАР та ін. Що стосується КНР, її статус і роль у глобальній економіці набагато перевищують потенціал інших країн, які не входять до системи альянсів колективного Заходу, що й окреслює аналітичний зміст потенційного становлення біполярної моделі міжнародної системи.

За лінійним прогнозом агенції FocusEconomics до 2050 р., КНР може випередити США за обсягом номінального ВВП у період до 2034 р. і залишатиметься найбільшою до 2050 р. При цьому поточна траєкторія передбачає поступове уповільнення темпів зростання в КНР до рівня показників США [64].

Реалістичність цього прогнозу залежить від багатьох факторів. На рівень продуктивності праці та динаміку ВВП КНР впливатимуть такі незалежні перемінні, як технологічні обмеження та старіння населення. За підсумками 2022 р. (за показниками номінального обсягу ВВП і ринкового обмінного курсу), економіка США була більшою за китайську на 42%. Розрахунки на базі поточних індикаторів дозволяють очікувати, що до 2034 р. ВВП КНР може зрости до 41 трлн дол., тоді як ВВП США складе 40 трлн дол. Річні темпи зростання ВВП КНР продовжать знижуватися - з бл. 5% до менше ніж 2%. Зростання американської економіки також уповільнюватиметься з 2% до 1,5%. У підсумку темпи зростання ВВП обох країн виявляться порівнянними.

До 2050 р. розрив між КНР і США може зрости до 20%. Згідно прогнозу, ВВП КНР може сягнути 84 трлн дол., якщо Китай нарощуватиме продуктивність і рівень урбанізації. Старіння населення та технологічні обмеження у зовнішній торгівлі обмежуватимуть економічне зростання. Водночас для економіки США ключовим ризиком вважається поляризованість політичної системи. Окремий ризик становить перспектива загострення конфлікту навколо Тайваню. Натомість в Індії та Індонезії очікуються вищі темпи зростання ВВП, що дозволить цим країнам вийти на третє та четверте місця за обсягом їх економік [64].

Найбільш виразною ознакою нової розстановки сил та зміни модальності міжнародних відносин стало відновлення суперництва великих держав, публічно визнане в Стратегії національної безпеки США 2017 р. [65].

Російська агресія проти України, яка почалася з анексії Криму, стала найбільш гострим викликом стабільності міжнародної системи - другим після іракського вторгнення в Кувейт (1990 р.) випадком брутального порушення базових принципів статусу ООН та найбільшим воєнним конфліктом у Європі після 1945 р.

Посилення тенденцій багатополярності перекреслює концепції глобального управління, які набули популярності на етапі пошуку виходу зі скрути, спричиненої глобальною фінансовою кризою. Феномен відвертого суперництва між провідними державами призвів до руйнування ліберального міжнародного порядку, який ґрунтувався на правилах і нормативах, запропонованих західними демократіями після Другої світової війни. Згортання ролі багатьох міжнародних організацій переконливо засвідчило неефективність універсальних механізмів колективного врегулювання міждержавних протиріч та перенесення акцентів на рівень прямих переговорів між державами-лідерами, насамперед між США та КНР.

Полеміка довкола альтернативних моделей міжнародного порядку, уособлених у політичних деклараціях США і КНР, у підсумку зводиться до конкуренції паралельних стратегій двох провідних держав, які уособлюють різне бачення перспектив глобального розвитку. Ці обставини загалом пояснюють низьку популярність компромісних теорій полярності, на кшталт ліберального проекту «безполярного світу» (Е. Хаас), який будувався на збереженні матеріальних переваг силового потенціалу США за відсутності у колективного Заходу симетричних ідеологічних ворогів. Утім, аргументи Е. Хааса скоріше були покликані обґрунтувати продовження домінування Заходу та невизнання шансів інших держав претендувати на статус окремих полюсів [66; 67].

У західній фаховій літературі термін багатополярність часто використовується як синонім структурного ускладнення сучасної міжнародної системи, в якій США стали лише одним із полюсів або центрів сили. Таке тлумачення перегукується з концепцією тристороннього глобального управління за участю Північної Америки, Західної Європи та Японії, поширеною в 1970-х - 1980-х рр. Однак «сучасна форма багатополярності видається набагато складнішою. Вона передбачає світ регіональних сил, навіть (регіональних) гегемонів, і структуру балансування та/або перемоги - як плинну динаміку неприєднання (відсутність необхідності обирати ту чи іншу сторону) та конкуренції (між економіками і кластерами економік)». Окрім цього, ідея багатополярності «не чітко вловлює асиметрію сузір'я кластерів навколо, але на різних відстанях до двох головних полюсів: чинного (США) і висхідного (Китай). Це складна система відносин, партнерства та альянсів, яка більше не відповідає роздвоєній системі “холодної війни”. Американо- китайська стратегічна конкуренція та її неспівпадаючі наративи, пандемія Covid-19 і війна в Україні підігріли враження про повернення до дуополії влади чи дихотомії Схід-Захід. Однак більша чіткість видається малоймовірною, а остаточне розмежування виглядає неможливим. Швидше, невизначеність через геополітичну, геоекономічну та геотехнологічну суперечку та зміну прихильності є ймовірним глобальним стабільним станом, яким би нечітким і важким для управління він не був» [68].

З урахуванням цих ознак, сучасний стан міжнародної системи можна охарактеризувати як асиметричну багатополярність, позначену паралельним змаганням двох альтернативних полюсів. Якщо розглядати цю модель з точки зору співвідношення та сфери поширення переважаючого впливу тих чи інших провідних держав, можна дійти висновку, що якісь форми гегемонії можливі лише у регіональному контексті, і те, з урахуванням альтернативних впливів з боку держав-конкурентів. У такому випадку мова може йти або про спроби встановлення замкнених сфер впливу, або про міждержавне суперництво у формі альтернативних гегемонічних проектів.

Серед змін структурного характеру в рамках сучасної міжнародної системи слід відзначити наступні:

- ускладнення владно-силової конфігурації, яка позначена зміною розстановки сил між провідними акторами, фактичною мультиполярністю у військовій сфері, прискореною бурхливим розвитком нових технологій;

- розхитування норм ліберального міжнародного порядку;

- девальвація ролі оборонних союзів традиційного типу;

- асиметрична переоцінка факторів економічної взаємозалежності;

- активізація локальних конфліктів з метою відновлення регіональних осередків міжнародної напруженості та штучного прискорення процесів поляризації.

Доцільно звернути увагу й на низку новітніх тенденцій багатополярності на рівні міждержавних відносин, які свідчать про розхитування нормативних обмежень і регулюючих механізмів в рамках міжнародної системи:

- розширення та диверсифікацію горизонтальних зв'язків між державами, що належать до різних блоків та угруповань;

- зміни в характері поведінки держав середнього рівня, про що свідчить збільшення випадків їх автономної поведінки без огляду на позицію провідних держав чи регіональних лідерів;

- розвиток кооперативних форм співпраці у сфері безпеки між сусідніми державами та групами сусідніх держав на основі збігу принципових інтересів на прагнення збільшити свою колективну безпеку на міжнародній арені.

Цілком очевидно, що з огляду на розбалансування звичних правил міжнародного порядку, стабільність міжнародної системи залежить головним чином від спроможності провідних держав визначити, відновити і забезпечити взаємоприйнятні правила поведінки, здатні гарантувати людство від неконтрольованого збурення міждержавних протиріч, конкурентного змагання без правил і зобов'язань та розповсюдження й урізноманітнення міжнародних конфліктів у різних формах та сферах людської діяльності.

Підводячи підсумок доцільно відзначити визначну без перебільшення роль, яку застосування системного аналізу справило на розвиток теорії міжнародних відносин та моделювання практики міжнародної взаємодії.

Найбільш продуктивним було застосування прикладного аналізу систем у теорії управління та в сфері військового планування, зокрема при розробці асиметричної відповіді на появу тих чи інших систем зброї, включаючи вибір співвідношення технічних характеристик ракетних озброєнь, авіації та засобів протиповітряної та протиракетної оборони. Аналіз систем довів свої переваги як управлінська теорія та логіко-аналітичний метод, який застосовується для перспективного планування при створенні складних систем і проведенні великих операцій в умовах невизначеності.

В рамках розвитку науки про міжнародні відносини застосування системного аналізу, з одного боку, сприяло чіткішому розумінню природи міждержавної взаємодії та специфіки її конкретних форм і напрямків, а з другого - усвідомленню міжнародної системи як певної цілісності, що становить особливу форму взаємодії й потенційно тяжіє до побудови специфічної форми політичної організації.

В межах історії та політології міжнародних відносин використання структурних елементів політичного аналізу обумовило виокремлення різних типів міжнародних систем на підставі критеріїв полярності, яке змінило суто описовий чи поведінково-психологічний підхід до міжнародної взаємодії як паралельних сфер дипломатії та суспільно-політичних процесів.

Застосовування системного підходу сприяло перегляду віталістських чи «організмічних» уявлень про циклічність еволюційних змін, згідно яких міжнародні системи переживають періоди становлення, розквіту та занепаду. Натомість були розширені засоби пояснення причинності системних розривів та перехідних станів, становлення та зміни правил міжнародної взаємодії як певних регулюючих принципів, які відображають владно-силову структуру, стан суспільного устрою та політичної культури держав як елементів, з яких складається міжнародна система.

Нові теоретичні підходи сприяли виявленню різних структурних умов, які характеризують відмінність регіональних підсистем, які мають певний ступінь автономності від розстановки сил на глобальному рівні.

Застосування системних методів поглибило й ретроспективний аналіз міжнародних систем, які раніше існували у різних регіонах світу. Це дозволило застосувати інструменти порівняльного аналізу до співвідношення потенціалів держав та суспільств минулих епох, що стимулювало суттєвий перегляд європоцентричних і західноцентричних уявлень про динаміку історичного розвитку різних цивілізацій, які співіснували у суміжних чи віддалених один від одного регіонах світу.

Водночас широке застосування системної методології в дослідженні міжнародних відносин не призвело до появи універсальної теорії, здатної забезпечити пояснення усіх проблем і процесів у площині міжнародної взаємодії. Серед усталених проблемних зон науки про міжнародні відносини, які зберігають своє значення, залишаються актуальними співвідношення та зв'язок між внутрішньою та зовнішньою політикою, адже зовнішньополітичні позиції держав формуються як результат рішень політичних кіл, які здобувають і утримують владу в результаті внутрішньополітичних процесів. Водночас зовнішня політика будь-якої держави операціоналізується в міжнародному контексті, зазнає впливу з боку інших акторів та вимушена враховувати системні обмеження у вигляді існуючих норм і правил. У цьому сенсі міжнародна система, яка є функцією взаємодії держав як елементів системи, безумовно впливає на їх повідінку й обмежує параметри потенційно можливих рішень. Враховуючи умовну «паралельність» міжнародних і внутрішньополітичних процесів, дослідження соціально-економічного та політичного розвитку окремих країн та регіонів має й безумовно матиме цілком самостійну цінність.

Окрему роль відіграють також горизонтальні відносини та впливи між окремими країнами та їх політичними системами, які можуть втілюватися у формі штучно-інструментального створення станів керованого хаосу заради зміни політичних режимів, блокування інерційного плину та перенаправлення вектору розвитку.

Вимагають уточнення причини еволюційних переходів та системних розривів, які відділяють один стан міжнародної системи від іншого. Адже, як засвідчує нинішній етап переходу від однополярної системи до поліцентричної моделі, в сучасних міжнародних відносинах у певному співвідношенні присутні елементи, властиві одразу всім трьом різновидам системної організації - багатополярної, однополярної та біполярної. Хоча однополярність, біполярність і багатополярність теоретично вважаються несумісними, практика показує, що ці моделі можуть співіснувати у формі специфічних станів різних регіональних підсистем на тлі асиметричної і слабко структурованої багатополярності як базової моделі на глобальному рівні.

Слабкість структурних обмежень міжнародної системи, яка наочно виявилася у зв'язку з відновленням суперництва великих держав, може частково пояснюватися її перехідним станом, адже саме на етапі дифузії однополярної гегемонії та становлення багатополярної моделі механізми та важелі глобального регулювання виявилися надто слабкими й були практично демонтовані.

Практика останніх трьох десятиліть свідчить про ослаблення ролі балансу сил як універсального структурного механізму. Однополярна модель середини 1990-х - кінця 2000-х рр. була за своїми характеристиками динамічною, нестабільною й нерівноважною. Схоже, що такі ознаки доволі слушні і для характеристики нинішнього стану міжнародної системи, якій властиві зниження ступеня інтеграції та збільшення автономності її складових елементів. На цьому тлі ослаблення чинника балансу сил простежується нелінійно, адже в одних випадках цей феномен призводить до більш наступальної та агресивної тактики з боку країн, які декларують прагнення зруйнувати прозахідну версію міжнародного порядку. З другого боку спостерігається млявий політичний відступ учасників коаліції індустріальних демократій, не спроможних ані утримувати свої глобальні позиції, ані запропонувати країнам так званого Глобального Півдня нову прийнятну модель стабільності, здатну запобігати нечесній конкуренції та загостренню суперництва між провідними державами у формі ризикованої гри без правил.

Американська гегемонія виявилася загалом не здатною забезпечити позитивне регулювання міжнародних процесів, і зокрема - зменшити їх конфліктне навантаження. Однак багатополярна міжнародна система за визначенням є більш хаотичною та менш ієрархізованою, ніж однополярна гегемонія. З урахуванням цього, загострення конфліктності в міжнародних відносинах може бути зменшено чи нейтралізовано лише в разі повернення до співпраці у питаннях глобального регулювання, передумовою чого є корекція та впровадження оновлених правил міжнародної взаємодії.

На загал, артикулюючи використання раціональних методів дослідження, системний аналіз орієнтується на виявлення факторів міжнародних процесів, пояснення їх причин та напрямків еволюції, встановлення типологічних закономірностей взаємодії між елементами державного рівня та недержавними акторами, які можуть набувати здатності впливати на міжнародні процеси. Системний аналіз міжнародних відносин став невід'ємним елементом політичного планування, яке вимагає структурно-функціонального розмежування міжнародних проблем та ієрархічного поділу напрямів зовнішньої політики за ступенями важливості та територіально-географічними рівнями.

Водночас системну методологію навряд чи можна вважати панацеєю, що дозволяє вимірювати, оцінювати, аналізувати й прогнозувати розвиток міжнародної взаємодії у будь-яких ситуаціях, тобто за будь-якого поєднання, комбінації факторів багатостороннього впливу чи співідношення інтересів взаємодіючих суб'єктів, що суперечать один одному. Відштовхуючись від загальної категорії міжнародної анархії (як аналогу чи синоніму хаосу, що обумовлює низький ступінь ієрархічної впорядкованості у міжнародних відносинах), системний аналіз передбачає неминучість виникнення факторів, які створюють умови виходу системи за межі стабільності. Це припущення, по суті, - дзеркальне відображення поняття хаосу як природного стану Всесвіту, який перебуває у стані перманентної ентропії.

Зосередженість системного аналізу насамперед на виявленні та об'єктивізації матеріальних факторів, які впливають на міжнародну взаємодію, актуалізує проблеми, пов'язані зі специфікою ціннісно-аксіологічних, поведінкових та ідеологічних факторів, які значною мірою впливають, а подекуди й визначають перебіг міжнародних процесів.

Зважаючи на зростання ролі політичних ідеологій в міжнародних відносинах, яке неухильно, хоча і з певними коливаннями, спостерігалося з середини ХІХ ст., методологія аналізу міжнародних процесів неминуче вимагає на додачу до традиційних чинників, таких як владно-силові потенціали, ресурси та ефективність управління, врахування додаткових перемінних, включаючи гомогенність/негомогенність суспільних систем, ступінь легітимності владних інституцій, характер політичної культури та домінуючі етичні норми.

У різних територіально-географічних зонах та регіональних спільнотах, які співіснують у рамках нинішньої міжнародної системи, спостерігаються різна щільність зв'язків та глибина взаємодії, що загалом є цілком закономірним наслідком нерівномірності соціально-економічного розвитку. Зміст, особливості та асиметрії зв'язків між різними державами залежать від інтенсивності економічного обміну, поширення технологій, соціальної гомогенності, союзницьких зобов'язань, наявності чи відсутності прямих регіональних, локальних чи двосторонніх конфліктів. Перелічені деталі цілком наочно, хоча й не завжди послідовно, знаходять відображення у зовнішній політиці окремих держав, специфічних елементах їхньої поведінки, характері й змістовному наповненні ухвалюваних рішень.

Тим не менше, фактори «другого плану» безпосередньо впливають на конфігурацію зв'язків у рамках міжнародної системи, зумовлюючи специфіку формування блоків і коаліцій, корегуючи уявлення про способи та форми захисту національної безпеки, визначаючи ступінь ефективності таких системних обмежувачів, як ядерне стримування та економічна взаємозалежність. У цьому сенсі, оцінюючи міжнародну систему як суб'єктивно-об'єктивну категорію та реальний соціально-політичний феномен, видається доречним розглядати її як зовнішню оболонку співіснування різних суспільних систем і, відповідно, як сферу конкуренції відповідних моделей і векторів суспільного розвитку.



Список використаних джерел та літератури

1. Перегудов Ф.И., Тарасенко Ф.П. Введение в системный анализ. М.: Высшая школа, 1989. 584 с.

2. Bertalanffy L. von. General System Theory: Foundations, Development, Applications. New York: George Braziller, 1968. XV, 289 p.

3. Берталанфи Л. фон. Общая теория систем: критический обзор. Исследования по общей теории систем. Сб. переводов / Общ. ред. В.Н. Садовского и Э.Г. Юдина [пер. с англ. Н.С. Юлиной]. М.: Прогресс, 1969. С. 23-82.

4. Квейд Э. Анализ сложных систем. Метолология анализа при подготовке военных решений. Пер. с англ. М.: Советское радио, 1969. 520 с.

5. Parsons T. The Social System. 2nd ed. First publ. 1951. London : Routledge, 1991. XLIV, 404 p.

6. Rapoport A., Horvath W.J. A study of a large sociogram. Behavioral Science. 1961, Vol. 6, No. 4. P. 279-291.

7. Easton D. The Political System: An Inquiry into the State of Political Science. New York: Alfred A. Knopf, 1953. 378 p.

8. Easton D. An Approach to the Analysis of Political Systems. World Politics. April 1957. Vol. 9, No. 3. P. 383-400.

9. Easton D. A Framework for Political Analysis. Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall, 1965. 158 p.

10. Easton D. A Systems Analysis of Political Life. New York: Wiley, 1965. 508 p.

11. Roskin M.G. Systems analysis. Britannica.com. URL: https://www.britannica.com/topic/ political-science/Enduring-debates-in-political-science

12. Kaplan M. System and Process in International Politics. New York: John Wiley & Sons, 1957. 283 p.

13. Morton A. Kaplan, renowned political scientist, international relations scholar (1921-2017). The University of Chicago. URL: https://socialsciences.uchicago.edu/announcement/morton-kaplan- renowned-political-scientist-international-relations-scholar-1921%E2%80%932017

14. Kaplan M.A. System and Process in International Politics. N.Y.: Wiley & Sons Inc., 1957. 283 p.

15. Kaplan M.A. Balance of Power, Bipolarity and Other Models of International Systems. The American Political Science Review. Sept. 1957. Vol. 51, No. 3. P. 684-695.

16. Kaplan M.A. Variants on Six Models of the International System. Rosenau J.N. (Ed.). International Politics and Foreign Policy. A reader in research and theory. New York, London: Free Press; Collier-Macmillan Limited, 1969. P. 291-303.

17. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика. К.: ФАДА, 2001. 224 с.

18. Сандерс Д. Международные отношения: неореализм и неолиберализм Политическая наука: новые направления. Под ред. Р. Гудина и Х.Д. Клингеманна. Гл. 17. М.: Вече, 1999. С. 410-424.

19. Brecher M., Ben Yehuda H. System and Crisis in International Politics. Review of International Studies. January 1985. Vol. 11, No. 1. P. 17-36.

20. Толстов С.В. Система міжнародних відносин: внутрішні зв'язки та регулюючі механізми. Антологія творчих досягнень / ІСЕМВ НАН України. К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин, 2004. С. 263-289.

21. Young O.R. A Systemic Approach to International Politics. Princeton, N.J.: Princeton University, Center of International Studies, Woodrow Wilson School of Public and International Affairs, 1968. III, 67 p.

22. Waltz K.N. Theory of International Politics. Reading (Mass.), Menlo Park (CA), London etc.: Addison-Wesley Publishing Co., 1979. XIII, 256 p.

23. Waltz K.N. Anarchic Orders and Balances of Power. R.O. Keohane (ed.). Neorealism and its critics. Ch. 5. New York: Columbia University Press, 1986. P. 98-130.

24. Ruggie J.G. Continuity and Transformation in the World Polity: Toward a Neorealist Synthesis. R.O. Keohane (ed.). Neorealism and its critics. Ch. 6. New York : Columbia University Press, 1986. P. 131-157.

25. Цыганков П.А. Политическая социология международных отношений. Содержание и формы международного сотрудничества. М.: Радикс, 1994. 227 с.

26. Hart J. Power and Polarity in the International System. Sabrosky A.N. (ed.). Polarity and War. Boulder, Col.: Westview press, 1985. P. 25-40.

27. Waltz K.N. The Emerging Structure of International Politics. International Security. Fall 1993. Vol. 18, No. 2. P. 44-79.

28. Brecher M., James P., Wilkenfeld J. Polarity and Stability: New Concepts, Indicators and Evidence. International Interactions. 1990. Vol. 16. No. 1. P. 49-80.

29. Young O.R. Political Discontinuities in the International System. World Politics. April 1968. Vol. XX, No. 2. P. 369-392.

30. Тикнер Дж. Э. Международные отношения под углом зрения постпозитивизма и феминизма. Политическая наука: новые направления. Под ред. Гудина Р. и Клингеманна Х.Д. (Гл. 18). Москва: Вече, 1999. С. 425-437.

31. Gallarotti G.M. Cosmopolitan Power in International Relations: A Synthesis of Realism, Neoliberalism and Constructivism. Cambridge etc.: Cambridge University Press, 2010. 326 p.

32. Fiammenghi D. The Security Curve and the Structure of International Politics: A Neorealist Synthesis. International Security. Spring 2011. Vol. 35, No. 4. P. 126-154.

33. Williams K., Lobell S., Jesse N. (eds.). Beyond Great Powers and Hegemons: Why Secondary States Support, Follow, or Challenge. Stanford (CA): Stanford University Press, 2012. 272 р.

34. Валлерстайн И. Мир, стабильность и легитимность, 1990-2025/2050. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире; пер. П.М. Кудюкина. М.: Изд-во «Университетская книга», 2001. С. 347-370.

35. Mearsheimer J.J. The Tragedy of Great Power Politics. New York: W.W. Norton & Company, 2001. 555 p.

36. Abu-Lughod J.L. Before European hegemony: the world system AD 1250-1350. N.Y.: Oxford University Press,, 1989. 464 p.

37. Christensen T., Snyder J. Chain Gangs and Passed Bucks: Predicting Alliance Patterns in Multipolarity. International Organization. Spring 1990. Vol. 44, No. 2. Р. 137-168.

38. Kaufman S.J., Little R., Wohlforth W.C. The balance of power in world history. New York: Palgrave Macmillan. 2007. 296 p.

39. Brecher M., Wilkenfeld J., Moser S. Crises in the twentieth century. Oxford, New York: Pergamon Press, 1988. 280 p.

40. Wayman F.W., Morgan T.C. Measuring Polarity in the International System. Singer J.D., Diehl P.F. (eds). Measuring the Correlates of War. Ann Arbor: University of Michigan Press, 1990. P. 139-156.

41. Nye J.S. Jr. The Future of American Power: Dominance and Decline in Perspective. Foreign Affairs. November-December 2010. Vol. 89, No. 6. P. 2-12.

42. Gaddis J.L. International Relations Theory and the End of the Cold War. International Security. Winter 1992-1993. Vol. 17, No. 3. P. 5-58.

43. Договор между Российской Федерацией и Соединенными Штатами Америки о гарантиях безопасности. Проект. Министерство иностранных дел Российской Федерации. 17.12.2021. URL: https://mid.ru/ru/foreign_policy/rso/nato/1790818/

44. Соглашение о мерах обеспечения безопасности Российской Федерации и государств - членов Организации Североатлантического договора. Проект. Министерство иностранных дел Российской Федерации. 17.12.2021. URL: https://mid.ru/ru/foreign_policy/ vnesnepoliticeskoe-dos-e/dvustoronnie-otnosenij-rossii-s-inostrannymi-gosudarstvami/rossia- nato/1790803/

45. Arkin W.M. Exclusive: The CIA's Blind Spot about the Ukraine War. Newsweek. 07/05/2023.

URL: https://www.newsweek.com/2023/07/21/exclusive-cias-blind-spot-about-ukraine-war-

1810355.html

46. Каганець О. Як Бернс домовився з Путіним про правила нападу на Україну - коментар Андрія Ілларіонова. Народний оглядач. 12.07.2023. URL: https://www.ar25.org/article/yak- berns-domovyvsya-z-putinym-pro-pravyla-napadu-na-ukrayinu.html

47. «Краще сьогодні, ніж завтра»: що говорив Путін у виступі перед своїми воєначальниками. ТСН. 21.12.2022. URL: https://tsn.ua/ato/krasche-sogodni-nizh-zavtra-scho-govoriv-putin-u- vistupi-pered-svoyimi-voyenachalnikami-2227789.html

48. Яким буде світ після світової глобальної кризи? Аналітична доповідь. К.: АРРС/Ascolt/UP Foundation, 2022. 78 с. URL: https://www.appc.org.ua/mir-posle-mirovogo-globalnogo-krizisa/

49. Толстов С.В. Яку роль у підвищенні обороноздатності України відіграє іноземна військова допомога? За ідентичність і незалежність. Війна Росії проти України: історичні передумови та геополітичні реалії / Упорядники Г. Боряк, О. Ясь. У двох кн. Кн. 1. Київ: ТОВ видавництво «Кліо», 2022. С. 207-212.

50. Толстов С.В., Фесенко М.В. Динаміка конфліктної взаємодії у відносинах США з СРСР та Росією: порівняльний аналіз. Конфронтація та співробітництво в міжнародних відносинах: теорія і практика. Зб. наук. праць. К.: ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», 2023. C. 116-155.

51. Толстов С.В. Перехідний етап еволюції міжнародної системи. Проблеми міжнародних відносин. 2012. Вип. 5. С. 49-75.

52. Толстов С.В. Теорія еволюції міжнародної системи: основні критерії та загальні положення. Дослідження світової політики. 2012. Вип. 2 (59). С. 3-37.

53. Wohlforth W.C. The Stability of a Unipolar World. International Security. Summer 1999. Vol. 24, No. 1. P. 5-41.

54. Layne Ch. The Waning of U.S. Hegemony-Myth or Reality? A Review Essay. International Security. Summer 2009. Vol. 34, No. 1. P. 147-172.

55. Ukraine war is most 'acute threat' to international order enshrined in UN charter - Blinken. The Guardian. 13 Sept. 2023. URL: https://www.theguardian.com/world/live/2023/sep/13/russia- ukraine-war-live-updates-sevastopol-shipyard-fire-crimea-missile-attack-injuries

56. Yayboke E., Harding E., Ballard S., Nzuki C. Global security forum 2021. A Report of the CSIS International Security Program. Washington, DC: The Center for Strategic and International Studies, 2022. 56 p.

57. Brooks S.G., Wohlforth W.C. The Myth of Multipolarity: American Power's Staying Power. Foreign Affairs. May/June 2023. Vol. 102, No. 3. P. 76-91.

58. Бедарева Н.И. Дипломатия партнерства КНР: уровни партнерских отношений. Проблемы Дальнего Востока. 2019. Вып. 2. C. 114-125. DOI: 10.31857/S013128120004645-0

59. Лэй Шуан. Концепция партнерства в современной китайской дипломатии. Ойкумена. Регионоведческие исследования. 2020. № 4. С. 113-123.

60. Капітоненко М. Нова лінія геополітичного розколу. IPG - Міжнародна політика та

суспільство. 15.09.2023. URL: https://www.ipg-journal.io/ua/regioni/svit/nova-linija-

geopolitichnogo-rozkolu-1871/

61. Чжао Хуашэн, Кортунов А. Новая биполярность и последствия ее становления: взгляды Китая и России. РСМД. 7 декабря 2020. URL: https://russiancouncil.ru/analytics-and- comments/analytics/novaya-bipolyarnost-i-posledstviya-ee-stanovleniya-vzglyady-kitaya-i-rossii/

62. Чжао Хуашэн. Биполярность, однополярность и многополярность в современном мире.

РСМД. 28 октября 2020. URL: https://russiancouncil.ru/analytics-and-

comments/analytics/bipolyarnost-odnopolyarnost-i-mnogopolyarnost-v-sovremennom-mire/

63. Пахомов Ю.Н., Павленко Ю.В. и др. Глобальные трансформации современности. Цивилизационная структура современного мира. Т. 1. К.: Наукова думка, 2006. 687 с.

64. Focus 2050. Our key Consensus Forecasts for the next three decades. FocusEconomics. URL: https://info.focus-economics.com/l/871881/2023-07-05/nc5r77/871881/16885500729YUcd4f3/ FOCUS_2050_2.pdf

65. Kastner J., Wohlforth W.C. A Measure Short of War: The Return of Great Power Subversion. Foreign Affairs. July/August 2021. Vol. 100, No. 4. P. 118-131.

66. Haass R. The Age of Non-polarity: What will follow US Dominance? Foreign Affairs. 2008. Vol. 87, No. 3. P. 44-56.

67. Haass R. How a World Order Ends. Foreign Affairs. January/February 2019. Vol. 98, No. 1. P. 22-30.

68. Reyes A. The current context: Understanding China and Eurasia in the Multipolar World Order 2.0. HAL open science. URL: https://hal.science/hal-04020081/document

References

1. Peregudov, F.I., Tarasenko, F.P. (1989). Vvedeniye v sistemnyy analiz. Moskva: Vysshaya shkola. [In Russian].

2. Bertalanffy, L. von. (1968). General System Theory: Foundations, Development, Applications. New York: George Braziller. [In English].

3. Bertalanfi, L. fon. (1969). Obshchaya teoriya sistem: kriticheskiy obzor. Issledovaniya po obshchey teorii sistem. Sb. perevodov. Moskva: Progress, pp. 23-82. [In Russian].

4. Kveyd, E. (1969). Analiz slozhnykh sistem. Metolologiya analiza pri podgotovke voyennykh resheniy. Moskva: Sovetskoye radio. [In Russian].

5. Parsons, T. (1991). The Social System. 2nd ed. London: Routledge. [In English].

6. Rapoport, A., Horvath, W.J. (1961). A study of a large sociogram. Behavioral Science, Vol. 6, No. 4, pp. 279-291. [In English].

7. Easton, D. (1953). The Political System: An Inquiry into the State of Political Science. New York: Alfred A. Knopf. [In English].

8. Easton, D. (1957). An Approach to the Analysis of Political Systems. World Politics, Vol. 9, No. 3, pp. 383-400. [In English].

9. Easton, D. (1965). A Framework for Political Analysis. Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall. [In English].

10. Easton, D. (1965). A Systems Analysis of Political Life. New York: Wiley. [In English].

11. Roskin M.G. Systems analysis. Britannica.com. [Online]. Available from:

https://www.britannica.com/topic/political-science/Enduring-debates-in-political-science

[In English].

12. Kaplan, M. (1957). System and Process in International Politics. New York: John Wiley & Sons. [In English].

13. Morton A. Kaplan, renowned political scientist, international relations scholar (1921-2017). The University of Chicago. [Online]. Available from: https://socialsciences.uchicago.edu/ announcement/morton-kaplan-renowned-political-scientist-international-relations-scholar- 1921%E2%80%932017 [In English].

14. Kaplan, M.A. (1957). System and Process in International Politics. N.Y.: Wiley & Sons Inc. [In English].

15. Kaplan, M.A. (1957). Balance of Power, Bipolarity and Other Models of International Systems. The American Political Science Review, Vol. 51, No. 3, pp. 684-695. [In English].

16. Kaplan, M.A. (1969). Variants on Six Models of the International System. Rosenau J.N. (Ed.). International Politics and Foreign Policy. A reader in research and theory. New York, London: Free Press; Collier-Macmillan Limited, pp. 291-303. [In English].

17. Koppel', O.A., Parkhomchuk, O.S. (2001). Mizhnarodni systemy. Svitova polityka. Kyiv: FADA. [In Ukrainian].

18. Sanders, D. (1999). Mezhdunarodnyye otnosheniya: neorealizm i neoliberalizm Politicheskaya nauka: novyye napravleniya. R. Gudina, Kh.D. Klingemanna (eds). Moskva: Veche, pp. 410-424. [In Russian].

19. Brecher, M., Ben Yehuda H. (1985). System and Crisis in International Politics. Review of International Studies, Vol. 11, No. 1, pp. 17-36. [In English].

20. Tolstov, S.V. (2004). Systema mizhnarodnykh vidnosyn: vnutrishni zv"yazky ta rehulyuyuchi mekhanizmy. Antolohiya tvorchykh dosyahnen'. Kyiv: Instytut svitovoyi ekonomiky i mizhnarodnykh vidnosyn, pp. 263-289. [In Ukrainian].

21. Young, O.R. (1968). A Systemic Approach to International Politics. Princeton, N.J.: Princeton University, Center of International Studies, Woodrow Wilson School of Public and International Affairs. [In English].

22. Waltz, K.N. (1979). Theory of lnternational Politics. Reading (Mass.), Menlo Park (CA), London etc.: Addison-Wesley Publishing Co. [In English].

23. Waltz, K.N. (1986). Anarchic Orders and Balances of Power. Neorealism and its critics. R.O. Keohane (ed.). New York: Columbia University Press, pp. 98-130. [In English].

24. Ruggie, J.G. (1986). Continuity and Transformation in the World Polity: Toward a Neorealist Synthesis. Neorealism and its critics. R.O. Keohane (ed.). New York: Columbia University Press, pp. 131-157. [In English].

25. Tsygankov, P.A. (1994). Politicheskaya sotsiologiya mezhdunarodnykh otnosheniy. Soderzhaniye i formy mezhdunarodnogo sotrudnichestva. Moskva: Radiks. [In Russian].

26. Hart, J. (1985). Power and Polarity in the International System. Polarity and War. A.N. Sabrosky (ed.). Boulder, Col.: Westview press, pp. 25-40. [In English].

27. Waltz, K.N. (1993). The Emerging Structure of International Politics. International Security, Vol. 18, No. 2, pp. 44-79. [In English].

28. Brecher, M., James, P., Wilkenfeld, J. (1990). Polarity and Stability: New Concepts, Indicators and Evidence. International Interactions, Vol. 16, No. 1, pp. 49-80. [In English].

29. Young, O.R. (1968). Political Discontinuities in the International System. World Politics, Vol. XX, No. 2, pp. 369-392. [In English].

30. Tikner, Dzh. E. (1999). Mezhdunarodnyye otnosheniya pod uglom zreniya postpozitivizma i feminizma. Politicheskaya nauka: novyye napravleniya. R. Gudina, Kh.D. Klingemanna (eds). Moskva: Veche, pp. 425-437. [In Russian].

31. Gallarotti, G.M. (2010). Cosmopolitan Power in International Relations: A Synthesis of Realism, Neoliberalism and Constructivism. Cambridge etc.: Cambridge University Press. [In English].

32. Fiammenghi, D. (2011). The Security Curve and the Structure of International Politics: A Neorealist Synthesis. International Security, Vol. 35, No. 4, pp. 126-154. [In English].

33. Williams, K., Lobell, S., Jesse, N. (eds.). (2012). Beyond Great Powers and Hegemons: Why Secondary States Support, Follow, or Challenge. Stanford (CA): Stanford University Press. [In English].

34. Vallerstayn, I. (2001). Mir, stabil'nost' i legitimnost', 1990-2025/2050. Analiz mirovykh sistem i situatsiya v sovremennom mire. Moskva: Izd-vo “Universitetskaya kniga”, pp. 347-370. [In Russian].

35. Mearsheimer, J.J. (2001). The Tragedy of Great Power Politics. New York: W.W. Norton & Company. [In English].

36. Abu-Lughod, J.L. (1989). Before European hegemony: the world system AD 1250-1350. N.Y.: Oxford University Press. [In English].

37. Christensen, T., Snyder, J. (1990). Chain Gangs and Passed Bucks: Predicting Alliance Patterns in Multipolarity. International Organization, Vol. 44, No. 2, pp. 137-168. [In English].

38. Kaufman, S.J., Little, R., Wohlforth, W.C. (2007). The balance of power in world history. New York: Palgrave Macmillan. [In English].

39. Brecher, M., Wilkenfeld, J., Moser, S. (1988). Crises in the twentieth century. Oxford, New York: Pergamon Press. [In English].

40. Wayman, F.W., Morgan, T.C. (1990). Measuring Polarity in the International System.. Measuring the Correlates of War. J.D. Singer, P.F. Diehl (eds). Ann Arbor: University of Michigan Press, pp. 139-156. [In English].

41. Nye, J.S. Jr. (2010). The Future of American Power: Dominance and Decline in Perspective. Foreign Affairs, Vol. 89, No. 6, pp. 2-12. [In English].

42. Gaddis, J.L. (1992-1993). International Relations Theory and the End of the Cold War. International Security, Vol. 17, No. 3, pp. 5-58. [In English].

43. Dogovor mezhdu Rossiyskoy Federatsiyey i Soyedinennymi Shtatami Ameriki o garantiyakh bezopasnosti. Proyekt. Ministerstvo inostrannykh del Rossiyskoy Federatsii. 17.12.2021. [Online]. Available from: https://mid.ru/ru/foreign_policy/rso/nato/1790818/ [In Russian].

44. Soglasheniye o merakh obespecheniya bezopasnosti Rossiyskoy Federatsii i gosu darstv-chlenov Organizatsii Severoatlanticheskogo dogovora. Proyekt. Ministerstvo inostrannykh del Rossiyskoy Federatsii. 17.12.2021. [Online]. Available from: https://mid.ru/ru/foreign_policy/ vnesnepoliticeskoe-dos-e/dvustoronnie-otnosenij-rossii-s-inostrannymi-gosudarstvami/rossia- nato/1790803/ [In Russian].

45. Arkin, W.M. Exclusive: The CIA's Blind Spot about the Ukraine War. Newsweek. 07/05/2023. [Online]. Available from: https://www.newsweek.com/2023/07/21/exclusive-cias-blind-spot- about-ukraine-war-1810355.html [In English].

46. Kahanets', O. Yak Berns domovyvsya z Putinym pro pravyla napadu na Ukrayinu - komentar Andriya Illarionova. Narodnyy ohlyadach. 12.07.2023. [Online]. Available from: https://www.ar25.org/article/yak-berns-domovyvsya-z-putinym-pro-pravyla-napadu-na- ukrayinu.html [In Ukrainian].

47. “Krashche s'ohodni, nizh zavtra”: shcho hovoryv Putin u vystupi pered svoyimy voyenachal'nykamy. TSN. 21.12.2022. [Online]. Available from: https://tsn.ua/ato/krasche- sogodni-nizh-zavtra-scho-govoriv-putin-u-vistupi-pered-svoyimi-voyenachalnikami- 2227789.html [In Ukrainian].

48. (2022). Yakym bude svit pislya svitovoyi hlobal'noyi kryzy? Analitychna dopovid'. Kyiv: АРРС/Ascolt/UP Foundation. [Online]. Available from: https://www.appc.org.ua/mir-posle- mirovogo-globalnogo-krizisa/ [In Ukrainian].

49. Tolstov, S.V. (2022). Yaku rol' u pidvyshchenni oboronozdatnosti Ukrayiny vidihraye inozemna viys'kova dopomoha? Za identychnist' i nezalezhnist'. Viyna Rosiyi proty Ukrayiny: istorychni peredumovy ta heopolitychni realiyi / Uporyadnyky H. Boryak, O. Yas'. U dvokh kn. Kn. 1. Kyyiv : TOV vydavnytstvo “Klio”. [In Ukrainian].

50. Tolstov, S.V., Fesenko, M.V. (2023). Dynamika konfliktnoyi vzayemodiyi u vidnosynakh SSHA z SRSR ta Rosiyeyu: porivnyal'nyy analiz. Konfrontatsiya ta spivrobitnytstvo v mizhnarodnykh vidnosynakh: teoriya i praktyka. Zb. nauk. prats'. Kyiv: DU “Instytut vsesvitn'oyi istoriyi NAN Ukrayiny”, pp. 116-155. [In Ukrainian].

51. Tolstov, S.V. (2012). Perekhidnyy etap evolyutsiyi mizhnarodnoyi systemy. Problemy mizhnarodnykh vidnosyn, 5, pp. 49-75. [In Ukrainian].

52. Tolstov, S.V. (2012). Teoriya evolyutsiyi mizhnarodnoyi systemy: osnovni kryteriyi ta zahal'ni polozhennya. Doslidzhennya svitovoyipolityky, 2 (59), pp. 3-37. [In Ukrainian].

53. Wohlforth, W.C. (1999). The Stability of a Unipolar World. International Security, Vol. 24, No. 1, pp. 5-41. [In English].

54. Layne, Ch. (2009). The Waning of U.S. Hegemony-Myth or Reality? A Review Essay. International Security, Vol. 34, No. 1, pp. 147-172. [In English].

55. Ukraine war is most 'acute threat' to international order enshrined in UN charter - Blinken.

The Guardian. 13 Sept. 2023. [Online]. Available from: https://www.theguardian.com/ world/live/2023/sep/13/russia-ukraine-war-live-updates-sevastopol-shipyard-fire-crimea-missile- attack-injuries [In English].

56. Yayboke, E., Harding, E., Ballard, S., Nzuki, C. (2022). Global security forum 2021. A Report of the CSIS International Security Program. Washington, DC: The Center for Strategic and International Studies. [In English].

57. Brooks, S.G., Wohlforth, W.C. (2023). The Myth of Multipolarity: American Power's Staying Power. Foreign Affairs, Vol. 102, No. 3, pp. 76-91. [In English].

58. Bedareva, N.I. (2019). Diplomatiya partnerstva KNR: urovni partnerskikh otnosheniy. Problemy Dal'nego Vostoka, 2, pp. 114-125. DOI: 10.31857/S013128120004645-0 [In Russian].

59. Ley Shuan. (2020). Kontseptsiya partnerstva v sovremennoy kitayskoy diplomatii. Oykumena. Regionovedcheskiye issledovaniya, 4, pp. 113-123. [In Russian].

60. Kapitonenko, M. Nova liniya heopolitychnoho rozkolu. IPG - Mizhnarodna polityka ta

suspil'stvo. 15.09.2023. [Online]. Available from: https://www.ipg-

journal.io/ua/regioni/svit/nova-linija-geopolitichnogo-rozkolu-1871/ [In Ukrainian].

61. Chzhao Khuashen, Kortunov, A. (2020). Novaya bipolyarnost' i posledstviya yeye stanovleniya: vzglyady Kitaya i Rossii. RSMD. 7 dekabrya. [Online]. Available from: https://russiancouncil.ru/analytics-and-comments/analytics/novaya-bipolyarnost-i-posledstviya- ee-stanovleniya-vzglyady-kitaya-i-rossii/ [In Russian].

62. Chzhao Khuashen. (2020). Bipolyarnost', odnopolyarnost' i mnogopolyarnost' v sovremennom mire. RSMD. 28 oktyabrya. [Online]. Available from: https://russiancouncil.ru/analytics-and- comments/analytics/bipolyarnost-odnopolyarnost-i-mnogopolyarnost-v-sovremennom-mire/

[In Russian].

63. Pakhomov, Yu.N., Pavlenko, Yu.V. (2006). Global'nyye transformatsii sovremennosti. Tsivilizatsionnaya struktura sovremennogo mira. T. 1. Kyiv: Naukova dumka. [In Russian].

64. Focus 2050. Our key Consensus Forecasts for the next three decades. FocusEconomics. [Online].

Available from: https://info.focus-economics.com/l/871881/2023-07-05/nc5r77/871881/

16885500729YUcd4f3/FOCUS_2050_2.pdf [In English].

65. Kastner, J., Wohlforth, W.C. (2021). A Measure Short of War: The Return of Great Power Subversion. Foreign Affairs, Vol. 100, No. 4, pp. 118-131. [In English].

66. Haass, R. (2008). The Age of Non-polarity: What will follow US Dominance? Foreign Affairs, Vol. 87, No. 3, pp. 44-56. [In English].

67. Haass, R. (2019). How a World Order Ends. Foreign Affairs, Vol. 98, No. 1, pp. 22-30. [In English].

68. Reyes, A. The current context: Understanding China and Eurasia in the Multipolar World Order 2.0. HAL open science. [Online]. Available from: https://hal.science/hal-04020081/document [In English].

Размещено на Allbest.ru