Круглий стіл "Роль учених-гуманітаріїв у сприянні стабілізації ситуації та відновлення миру в Україні"

Думаю, що варто ініціювати зустріч представників МАУ з представником Адміністрації Президента, обговорити план співпраці академічної науки і влади. Треба нести світло науки в кола чиновників середнього і вищого рівня, бо від правильного розуміння ними гуманітарної політики залежить майбутнє України. Треба їм пояснити, що існування в Україні національних меншин не робить її автоматично багатонаціональною державою. Треба їм пояснити багато інших важливих речей. Друге завдання, яке стосується взаємодії з владою, - це участь учених у формуванні громадської думки. На вулицях Києва щодня бачимо плакати «Любіть Україну!». Це так звана соціальна реклама. Спитаймо фахівця з комерційної реклами: «Наскільки професійно зроблені ці плакати?» Упевнений, що він дасть їм дуже скромну оцінку. Тих, хто замовляв ці плакати, треба публічно спитати: «Чому це зроблено так примітивно? Чому викинуто на вітер бюджетні гроші?» Фахова критика може давати свої позитивні результати.

Галина Бондаренко

Шановні колеги! Процес становлення української політичної нації, який так болісно нині відбувається, та процеси пошуку нової української ідентичності - це ті віддзеркалені проблеми, якими я як науковець займаюся впродовж багатьох років. Зараз триває українсько-російський проект «Трансформація ідентичності в Україні та Росії в пострадянський час», у ході якого були здійснені опитування в різних регіонах країни. Проводилось і візуальне тестування серед учнів та студентів, їм пропонувалося зобразити себе та представника іншої національності (за власним вибором). Отримані матеріали досить цікаві; молоді українці своїм візаві частіше зображували представників східних, європейських народів, зрідка росіян. Перші такі дослідження ми проводили 2009 року в умовах так званої «газової» війни, а тепер повторно в умовах збройного протистояння.

У своїх виступах колеги наголошували на значенні народної культури. Хочу зауважити, що в сучасних процесах ідентичності етнокультурні маркери відіграють дуже незначну роль, і збереженість українських традицій, календарної та весільної обрядовості не гарантує наявності української ідентичності. Ми можемо лише як «етнопалеонтологи» реконструювати її присутність у минулому. Мені довелося побувати в Бєлгородській та Воронезькій областях Російської Федерації, українське населення яких зберегло мову, кухню, традиції; тим часом усвідомлюють вони себе «хохлами», вважаючи українцями лише тих, хто живе в Україні. Молодь має суцільно російську ідентичність. Тобто вирішальним фактором у процесах ідентичності зараз є самоусвідомлення особистості, що формується під впливом політичних, ідеологічних чинників. І те, що населення Слобожанщини, Південного Сходу за самоусвідомленням - росіяни, є свідченням того, що інформаційний простір тут був завжди російським. У 2000 році мене запросили на конференцію, організовану Донецьким обласним науково-методичним центром народної творчості. Я була вражена тим потужним пластом української етнокультурної спадщини, який був представлений у виступах фольклорних колективів, козацьких об'єднань українського спрямування. Водночас я відкрила для себе існування спеціальних видань: «Комсомольская правда Донбасса», «Московский комсомолец Донбасса», «Известия Донбасса» та ін. Регіон щедро засівався зернами антиукраїнської пропаганди, які проросли ненавистю до української мови, культури, історії. За результатами досліджень ми писали доповідні записки в державні органи, однак їх ніхто не читав. В одній з них я писала про роль державної символіки. Коли перетинаєш кордон з боку Росії в Україну і на харківській митниці замість державного прапора бачиш його фрагмент, то стає ніяково. Бо на російській території - торжество великодержавності: у парках, на громадських будівлях - зображення герба, у триколор пофарбовані зупинки, супутникові антени, паркани. Жовто-блакитні мости в Україні - дещо запізніла спроба демонстрації українськості міського простору.

Рамки наукових досліджень не завжди дозволяють оприлюднити весь зібраний матеріал. Тому чимало залишилося в архіві, зокрема дитячі малюнки, на яких Росія зображена у вигляді Кінг-Конга в будьонівці, у вигляді ведмедя, що краде мед з України, чи двоголового хижого орла, який дзьобає українську пшеницю. Очевидно, діти відчували те, чого дорослі не бачили чи не хотіли бачити.

З огляду на важливість засобів масової інформації, впливу візуальних засобів на формування громадської думки, я намагаюся постійно моніторити інтернет-джерела, зокрема, за темою подій на Сході країни. Нещодавно з'явилася цікава інформація про те, що в «Контакті» існує засекречена група, яка нараховує близько чотирьох тисяч осіб українських патріотів Донеччини. Спільноти «Український Крим», «Крим - це Україна», «Донбас - це Україна», «Український Донбас» зареєстровані в мережі «Фейсбук». Вони ще бояться себе проявити, але такі спільноти існують. Наші прагнення переконати тих, хто поза Інтерне - том, науковими чи громадськими зверненнями, малоефективні. Певні меседжі, звернені до молодої аудиторії, повинні бути на рівні сучасних засобів комунікації. Скажімо, на електронній сторінці Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова я натрапила на посилання на сторінку Олени Степової (див.: Степова О. Все буде Україна! [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.facebook.com/ olena.stepova). Блогер, письменниця з Луганської області, що мешкає в зоні, окупованій терористами, описує картини повсякденного життя в окупації. Емоційність, щирість її текстів, віра в перемогу добра не залишають людей байдужими. Тому й дитячі казки, які розповідала авторка дітям під час обстрілів, і її «Лист до російської матері» розтиражовані в книгах, листівках, які мають попит і серед бійців АТО.

Можливість бути патріотом, висловлювати свою громадянську позицію тепер, можливо, більш важлива позиція, ніж наукова. Багато людей просто не готові сприймати суто наукову інформацію. З огляду на це, наш відділ «Український етнологічний центр» розробив концепцію науково-популярного веб-ресурсу. Планується створити також свій канал в мережі «Ютуб». Колеги, давайте будемо разом працювати над наповненням цього ресурсу;

це реальний проект, який, сподіваємося, буде цікавим для молоді. Минулого разу ми говорили, щоб для МАУ зареєструвати сторінку на «Фейсбуці». Але тоді ми не говорили про ідею цієї сторінки. Просте дублювання інформації з офіційного сайту буде, на мій погляд, не цікавим. Може, треба започаткувати сторінку, яка б називалася «Трибуна МАУ», і всі могли б розміщувати коментарі. Відомо, що кожна сторінка в соціальних мережах ніби жива, рухається, якщо ти вкладаєш туди свою енергію і свій час. Тому з огляду поширення «Фейсбуку» серед україністів, не кажучи вже про українців у світі, я пропоную, щоб ми обговорили це детальніше.

Анатолій Калениченко

Я хотів би сказати дуже конкретні речі. По-перше, тут говорилося про Звернення ДО громадськості й до Президента України. Я додав би: до президентів, керівників парламентів Євросоюзу, Сполучених Штатів Америки та Канади. І обов'язково потрібно додати, що наукова громадськість України вимагає запровадження третього етапу санкцій проти Росії за її агресивні й жорстокі збройні дії на території України. Другий момент. Я хотів, власне, висловити свої рефлексії щодо модерності українства як такого. Те, що говорив пан Шевчук, мені дуже близьке, тому що ми за цим принципом організовували «Червону руту». Ми прагнули показати молоді, що українське може бути сучасним, модерним. Щоб не було так, як колись трапилося: коли ми вперше повезли «Руту» в Канаду, то одна професорка університету з Торонто сказала своєму дванадцятирічному сину: «Піди на концерт, послухай український рок». - «Мамо, я чув». - «Та ти не міг чути такого». - «Мамо, я чув». - «Та ти не міг чути». - «Як не міг чути - це ж Ніна Матвієнко». Логіка така була, розумієте? Просто не могли собі уявити, що може бути щось інше, аніж Ніна Матвієнко. Тут я згоден, що потрібно модернізувати нашу культуру, але водночас і не згоден. Чому нам не поєднати модерність і традицію: рок і писанки. Почитайте концепцію фестивалю «Червона рута», там усе поєднується. Поєднується прекрасно. Тільки етнокультура повинна в модерному стилі подаватися, і тоді світ буде сприймати наш національний колорит. Текст Звернення підтримую.

Ганна Скрипник: Шановні колеги! Дозвольте підвести риску в нашій сьогоднішній дискусії. Нам потрібно прийняти спільне, колегіальне рішення щодо наших подальших дій на відновлення порозуміння в суспільстві, на інтеграцію Сходу України в загальнонаціональний суспільно-політичний і культурний простір. Я б пропонувала у складі учасників Круглого столу створити постійно діючу робочу групу, яка (залежно від перебігу подій) буде координувати наші справи. Якщо колеги згодні, то прошу подати письмові пропозиції про склад цієї групи.

У контексті виголошених думок і пропозицій дозволю собі висловити кілька міркувань. Щодо шляхів відновлення миру в Україні, то погоджуюсь: крім зміцнення нашої армії, яку маємо всіляко підтримувати, українській владі слід зробити все, щоб припинити оцю військову агресію Росії проти України, адже там щодня гинуть люди. Безперечно, що освітянам та науковцям-гуманітаріям потрібно більше працювати серед населення Сходу України, бо якби не знайшли певної підтримки проро - сійські сепаратистські ідеологи в середовищі частини місцевого населення, то Росія, можливо б, не наважилася на вторгнення.

Українська гуманітаристика сьогодні має за громадянський обов'язок інформувати, підняти культуру населення, публікувати як монографії, так і популярні, адаптовані тексти, зрештою, підняти почуття державного патріотизму, незалежно ні від мови, ні від етнічного походження наших громадян. Людям слід пояснювати, що не можна підтримувати тих, хто говорить: «Давайте віддамо ці дві області, нащо вони нам з їхніми проблемами». Сьогодні віддамо ці дві області, а завтра треба буде ще шість віддати, а потім і до Києва черга дійде. До того ж там наші громадяни; абсолютну більшість населення Донбасу становлять українці! Додайте ще значну частку тих етнічних росіян Донбасу, які є справжніми патріотами - громадянами України. Ми не маємо права їх зраджувати! Ми мусимо стояти збройно, стояти ідеологічно; мусимо боронити засобом науки і культури ці терени, щоб вони залишилися невід'ємною частиною Української держави.

Наші російські колеги-науковці отримали зараз замовлення - дати, так би мовити, наукове обґрунтування «московського права» на землі так званої «Новоросії». Московській владі (яка тепер не обмежується гаслами «захисту російськомовного населення», а вдається до ширших інформаційних геополітичних мотивацій, піднявши з небуття міф про «Новоро - сію») це потрібно для того, щоб інформаційно підтримати вторгнення в Україну (у тому числі й військове).

Нам, українським науковцям, не потрібно очікувати, поки таке «обґрунтування» з'явиться, а слід якомога скоріше підготувати й опублікувати спеціальні роботи про історію заселення Сходу та Півдня України, про етнічний склад і динаміку чисельності населення, про мілітарну роль українського козацтва в обороні цих рубежів, про українську (за основними характеристиками) модель етнокультури домінуючої частини мешканців Сходу тощо. Над створенням праці на вказану тематику розпочав роботу колектив Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології; гадаю, що до цієї справи долучаться й інші гуманітарні інститути.

Щодо дискусії, про яку згадував професор Олександр Майборода (нагадаю, ідеться про критерії пріоритетності права щодо спірних територій: етнічна більшість населення конкретних територій чи державно-політичне домінування над ними в минулому імперій - завойовниць), то всесвітня історія вже сказала своє слово. Свідченням цього є розпад імперій, розвал колоніальної системи і творення народами національних держав на своїх етнічних землях. Якщо ж керуватися правом державно-політичного домінування над завойованими територіями в минулому (що сьогодні сповідує Росія), то більшість територій сучасної Російської Федерації треба віддати нинішнім спадкоємцям Золотої Орди! Це ж яка має бути хронологічна межа сьогоднішніх обґрунтувань подібних територіальних претензій і апеляцій до минулого міждержавного розмежування? Так можна дійти до абсурду в міжнародному праві і політиці. У випадку з російським вторгненням в Україну - маємо вкрай небезпечний у міжнародній політиці і міждержавному співжитті прецедент. Росія вдалася до руйнації принципів міжнародного світоустрою: непорушності міждержавних кордонів і територіальної цілісності країн. Сьогодні Росія здійснила агресію проти України та її суверенітету. Маємо боронитися!

Звернення учасників Круглого столу «Роль учених-гуманітаріїв у сприянні стабілізації ситуації та відновлення миру в Україні» до Президента України, Кабінету Міністрів України, наукової спільноти та громадськості України, до народів і урядів Європи

Ми, учені-гуманітарії Національної академії наук, викладачі вищих навчальних закладів і представники творчої інтелігенції, у драматичні для України дні, коли відбувається вторгнення військових угруповань Російської Федерації на українську територію, коли окуповано Крим та інспірується збройне протистояння на Сході країни, звертаємося до Президента, Кабінету Міністрів, наукових кіл, громадськості України із закликом об'єднати зусилля всього народу для відсічі агресії і відновлення миру на українській землі. Звертаємося до народів і урядів європейських країн підтримати сьогодні нашу державу в її боротьбі за незалежність, мир і територіальну цілісність.

В основу агресивної політики проти України покладено прагнення російського політичного керівництва перешкодити реалізації євроінте - граційних устремлінь нашої держави і втягнути її в орбіту геополітичних інтересів Росії. Така геополітична мотивація неоголошеного, проте реального військового вторгнення Росії в Україну - унаслідок якого зростає ескалація збройного конфлікту, гинуть мирні громадяни й українські військовослужбовці, зруйновано інфраструктуру десятків міст і сіл, порушено господарсько-економічне життя на Сході України - не має нічого спільного ні з демократією, ні з добросусідством. Військове проникнення диверсійних груп з Росії; криваві провокації проти мирного населення, що здійснюють сьогодні на Донбасі найманці-терористи з РФ з метою скомпрометувати Українську державу; викрадення й незаконне утримання українських громадян у російських в'язницях є свідченням неприпустимої у XXI ст. жорстокості та цинізму, грубого порушення норм міжнародного права з боку Росії.

Антиукраїнська пропаганда в російських ЗМІ спотворює справжню сутність суспільно-політичних процесів в Україні, множить негативні антиукраїнські стереотипи, породжує вороже сприйняття України в Росії та працює на ескалацію напруженості й протистояння на Сході нашої держави.

Ми заявляємо, що подібні дії російської сторони виходять за рамки цивілізованої політики й моралі, і закликаємо Росію припинити постачання зброї та потік військових диверсійних груп в Україну. Закликаємо російську спільноту, зокрема науковців, виявити мудрість і добру волю, щоб зрозуміти згубність агресивної політики нинішнього керівництва Росії проти України і зупинити її. Російським очільникам слід пам'ятати, що благополуччя народів визначається не обсягами територій, а рівнем економічного розвитку, дотриманням принципів демократії і рівності громадянських прав і свобод.

Непрогнозованими й найзагрозливішими є геополітичні наслідки російського вторгнення на українську територію: Росія порушила післявоєнний світоустрій і Гельсінські принципи суверенності держав та недоторканності їхніх кордонів. «Локальна війна» Росії проти України може покласти початок глобального переділу світу та Третьої світової війни. Сьогодні є очевидним прагнення Росії перекроїти карту післявоєнної Європи. Розуміючи цю небезпеку, закликаємо європейські народи виступити солідарною силою на захист миру, суверенітету і територіальної цілісності України. Переконані, що тільки спільними зусиллями цілого світу ми зупинимо агресора, зупинимо війну, відновимо мир в Україні і покладемо край загрозам територіальних війн у Європі. Список учасників Круглого столу, які поставили свої підписи під Зверненням:

Мозер Міхаель - президент Міжнародної асоціації україністів, професор Віденського університету;

Головаха Євген Іванович - доктор філософських наук, професор, заступник директора Інституту соціології НАН України;

Майборода Олександр Микитович - доктор історичних наук, професор, в. о. директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України;

Скрипник Ганна Аркадіївна - академік НАН України, директор ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Євтух Володимир Борисович - доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України, професор, директор Інституту соціології, психології та соціальних комунікацій НПУ імені М.П. Драгоманова, заслужений діяч науки і техніки України;

Драч Іван Федорович - український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, перший голова Народного Руху України, Герой України;

Скляренко Віталій Григорович - академік НАН України, директор Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, заслужений діяч науки і техніки України;

Кушнір Вячеслав Григорович - доктор історичних наук, декан історичного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова;

Загнітко Анатолій Панасович - доктор філологічних наук, професор, член - кореспондент НАН України, декан філологічного факультету Донецького національного університету;

Пономарів Олександр Данилович -

доктор філологічних наук, професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік АН ВШ України;

Шевчук Оксана Василівна - кандидат мистецтвознавства, заступник директора з наукової роботи ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Михед Павло Володимирович - доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу слов'янських літератур Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України;

Єкельчик Сергій Олександрович - доктор філософії, голова Канадської асоціації україністів;

Борисенко Валентина Кирилівна -

доктор історичних наук, професор, завідувач відділу «Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів» ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, заслужений діяч науки і техніки України;

Мушкетик Леся Георгіївна - доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник відділу мистецтва та народної творчості зарубіжних країн ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, голова Національної асоціації україністів;

Чернега Петро Макарович - доктор історичних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти, завідувач кафедри етнології Інституту історичної освіти НПУ імені М.П. Драгоманова;

Гундорова Тамара Іванівна - доктор філологічних наук, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України;

Стеценко Кирило Вадимович - доцент, завідувач кафедри шоу-бізнесу Київського національного університету культури і мистецтв;

Кармазіна Марія Степанівна - доктор політичних наук, професор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, заслужений діяч науки і техніки України;

Курочкін Олександр Володимирович - доктор історичних наук, головний науковий співробітник ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Наулко Всеволод Іванович - доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслужений працівник освіти України;

Степовик Дмитро Власович - доктор мистецтвознавства, професор, завідувач відділу образотворчого мистецтва ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Ратушняк Олександр Михайлович - кандидат педагогічних наук, доцент Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка;

Пресіч Ольга Вікторівна - канадсько - українська поетеса та літературознавець, член Спілки письменників України, викладач української мови та культурної історії Східної Європи Університету Вікторія (Канада);

Бондаренко Галина Борисівна - кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр» ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Ріпі Вільям - доктор історії, професор, Коледж Джорджії (Мілледжвілль, Джор - джія, США);

Калениченко Анатолій Павлович - кандидат мистецтвознавства, в. о. завідувача відділу музикознавства ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Шевчук Юрій - кандидат філологічних наук, викладач української мови і культури в Колумбійському університеті (Нью-Йорк,

США);

Солонська Наталія Гаврилівна - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу зарубіжної україніки Національної бібліотеки України імені В. І. Вер - надського;

Ар тюх Лідія Федорівна - кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр» ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Вахніна Леся Костянтинівна - кандидат філологічних наук, в. о. завідувача відділу мистецтва та народної творчості зарубіжних країн ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Русанов Юрій Анатолійович - кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри етнології та краєзнавчо-туристичної роботи Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка;

Стригун Назар Федорович - актор, директор проекту «ТЕЛЬНЮК: Сестри» (Сестри Тельнюк);

Радчук Віталій Дмитрович - кандидат філологічних наук, доцент Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

Зуйковська Аліна Альбертівна - кандидат політичних наук, науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України;

Тельнюк Галина Станіславівна - заслужена артистка України;

Зорич Оксана Остапівна - науковий співробітник відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України;

Поріцька Ольга Анатоліївна - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр» ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Фільц Богдана Михайлівна - кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник відділу музикознавства ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Хай Михайло Йосипович - доктор мистецтвознавства, завідувач відділу етномузикології ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Боса Любов Григорівна - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр» ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України;

Артюх Аліна Анатоліївна - молодший науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр» ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України.

Размещено на Allbest.ru