Україна в геополітичної стратегії Росії (1991–2008 рр.): політологічний аналіз джерел формування пріоритетів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. КУРАСА

УДК 327 (470): 316.32(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Україна в геополітичної стратегії Росії (1991-2008 рр.): політологічний аналіз джерел формування пріоритетів

23.00.01 - теорія та історія політичної науки

Гнатюк Микола Миколайович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті “Києво-Могилянська академія”.

Науковий керівник - доктор політичних наук, професор Якушик Валентин Михайлович, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, професор кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Перепелиця Григорій Миколайович, Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України, завідувач кафедри європейської та євроатлантичної політики, директор Інституту зовнішньої політики

кандидат політичних наук Снігир Олена Валентинівна, Національний інститут стратегічних досліджень, завідувач відділу інтеграції та стратегічного партнерства

Захист відбудеться “31” березня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України за адресою: м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, м. Київ, вул. Кутузова, 8.

Автореферат розісланий “ 26 ” лютого 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор політичних наук Г.І. Зеленько

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Теорії міжнародних відносин відзначаються особливою суперечливістю по висвітленню причин і мотивів, якими керуються держави у своїй зовнішній політиці. Одним з напрямів, який традиційно становить теоретико-методологічну основу дослідження геостратегії, залишається геополітика, у рамках якої відстоюється автономність і раціональність зовнішньополітичної поведінки держав та особлива роль території у визначенні їх сили. Водночас, паралельно з цим активно розвиваються теоретичні розробки, в яких намагаються осмислити логіку зовнішньополітичної поведінки держав, спираючись на ширшу методологічну базу, покликану врахувати як глобальні впливи, так і фактори внутрішньої політики. Актуалізація концептів, які з'ясовують взаємозв'язок системного і національного рівнів визначення геостратегії, стала реакцією на зростаючу взаємозалежність світу та зменшення ролі матеріальних компонентів у визначенні сили держав. Традиційно зовнішньополітична стратегія прагне досягти цілей поза кордонами держави, однак в епоху глобалізації і взаємозалежності часто важко визначити межі закінчення внутрішньої політики і початок зовнішньої політики.

Основу структурної матриці геостратегії становить не тільки потенціал держави, її географічне становище, розподіл сил у міжнародній системі, безпека, але й особливості їх сприйняття державними діячами. При дослідженні стратегічної поведінки також потрібно враховувати, що підґрунтя її формування становить не лише прагнення максимізації сили чи досягнення безпеки, цілями можуть виступати престиж, статус, а реципієнтами такої геостратегії є не тільки зовнішнє оточення, але й власне населення. Тому основна проблема, яка порушується в роботі, полягає у співвідношенні міркувань контролю над територією, безпеки та інших зовнішніх і внутрішніх мотивів, які визначали геостратегічний курс Росії стосовно України в 1991-2008 рр.

Комплексність впливу чинників зовнішнього та внутрішнього характеру на формування геостратегії Росії потребує розширення методологічної установки класичної геополітики та створення пояснювальної моделі, котра б долала традиційну зосередженість геостратегії на потребах безпеки. Методологічна значимість дисертаційного дослідження визначається необхідністю пошуку теоретичного базису геостратегії на основі концептуальної розробки її природи, структурних елементів та чинників формування в умовах розвитку сучасної світової політичної системи.

З'ясування джерел та мотивів геостратегії Росії та врахування досвіду її реалізації в 1991-2008 рр. має також практичний інтерес для зовнішньої політики України, побудови відносин довіри і добросусідства із Російською Федерацією. Враховуючи закріплення на доктринальному рівні цілей інтеграції до європейських та євроатлантичних структур, аналіз та оцінка геостратегії Росії є необхідною умовою вироблення і реалізації національної стратегії їх досягнення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в контексті навчально-методичної програми політологічних дисциплін «Сучасні концептуальні підходи до дослідження політики» (державний реєстраційний номер 0108U010243), розробленої на кафедрі політології Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є з'ясування змістовних, системних та нормативних характеристик геостратегії Росії стосовно України та створення на цій основі цілісної пояснювальної моделі. Ключовим завданням роботи є аналіз мотивів формування та динаміки геостратегічних пріоритетів Росії стосовно України в контексті впливу системних та внутрішніх факторів. Конкретизація і реалізація мети дослідження зумовила необхідність постановки таких завдань:

– дослідити класичні і сучасні теоретичні основи геополітики з метою виявлення змінних зовнішньополітичної стратегії Росії стосовно України;

– з'ясувати можливість теоретичної побудови пояснювальної моделі на основі неореалістських напрямів для системного поєднання різнопланових характеристик формування геостратегії Росії стосовно України;

– розкрити механізм впливу стратегічного оточення на формування геостратегічних цілей Росії на українському напрямку;

– довести необхідність врахування факторів на національному рівні при дослідженні геостратегічної поведінки Росії, на цій основі з'ясувати роль внутрішніх геополітичних ідей;

– прослідкувати динаміку зміни геостратегічних пріоритетів та з'ясувати особливості кожного етапу.

Об'єктом дослідження є геостратегічні пріоритети Росії стосовно України в їх історичному, нормативному, системному вимірах у контексті особливостей формування зовнішньополітичної стратегії пострадянської Росії.

Предметом дослідження є джерела формування геостратегічного курсу Росії на українському напрямку.

Методи дослідження. У дисертації використані загальнонаукові принципи історизму, системної цілісності та світоглядного плюралізму. Концептуальний аналіз формування геостратегічних цілей держави здійснено за допомогою методологічних дискурсів основних парадигм дослідження міжнародних відносин: реалізму та лібералізму в сукупності їх сучасних модифікацій, що дозволило виявити нові характерні особливості геостратегічних пріоритетів Російської Федерації. Системно-структурний підхід сприяв кореляції методологічних принципів та підходів до формування зовнішньополітичних пріоритетів у контексті впливу зовнішнього і внутрішнього середовища. Для опрацювання емпіричних даних застосовано як кількісні дослідження, так і пояснювальні методики. У рамках кількісного аналізу здійснено ідентифікацію ключових змінних формування геостратегії Росії стосовно України. Отримані результати було використано для верифікації і уточнення пояснювальної моделі, розробленої на основі синтезу теоретичних положень структурного і неокласичного реалізму.

Наукова новизна дослідження. Наукова новизна одержаних результатів полягає у створенні концептуально-теоретичного підґрунтя для розгляду геостратегії Росії стосовно України на основі поєднання теоретичних здобутків геополітичних напрямків та ідей сучасних реалістських підходів. Традиційне геополітичне трактування геостратегічних пріоритетів Росії на українському напрямку набуває нового звучання при системному розгляді в рамках неокласичної і неореалістської парадигми. У дисертації вперше категоріальний апарат традиційної геополітики, на основі методологічної інтертеоретизації структурного та неокласичного напрямків реалізму, поєднується у з'ясуванні природи, структури та пріоритетів геополітичної стратегії Росії стосовно України. Методологічне залучення до побудови пояснювальної концепції факторів на рівні держави створює принципово нові можливості процесу осягнення мотивів і цілей зовнішньої політики Росії на українському напрямку.

Наукова значимість роботи визначається як постановкою завдань, так і низкою отриманих результатів, які виносяться на захист і складають новизну дисертаційного дослідження:

– уточнено зміст категорії «геостратегія», яка характеризує діяльність держав з метою отримання відносних силових переваг з питань війни та миру, визначаючи їх просторові пріоритети. Геостратегія структурно підпорядкована «великій стратегії» та включає наступні елементи: геостратегічні пріоритети, концепції, ресурси, з урахуванням характеристик зовнішнього та внутрішнього середовища;

– ідентифіковано дванадцять змінних, які визначали геостратегічні пріоритети Росії стосовно України в досліджуваний період на системному, міждержавному і внутрішньодержавному рівні: 1) спадок СРСР; 2) внутрішньополітичні чинники: внутрішньополітична ситуація, вплив громадської думки; 3) інтереси внутрішніх акторів; 4) відносини з НАТО; 5) відносини з країнами ЄС; 6) транспортування енергоносіїв; 7) загальні регіональні безпекові виклики; 8) протистояння з Туреччиною; 9) інтеграція в СНД; 10) міжнародний порядок і політика США; 11) статус Росії; 12) цивілізаційний чинник;

– з урахуванням теоретичних висновків структурного і неокласичного реалізму аргументовано положення про те, що системні і структурні чинники, зокрема відносна сила двох сторін та місце в ієрархії світової політичної системи, вливають, однак не визначають геостратегічні пріоритети Росії стосовно України; обґрунтовано взаємозв'язок між силовим потенціалом (системою) та інтересами Росії (елементом) і їх пов'язаність із зовнішньополітичними рішеннями, що формуються на основі сприйняття російським керівництвом розподілу сил на світовій арені, при цьому особливу вагу набувають внутрішні геополітичні ідеї;

– розроблено пояснювальну модель геостратегічної поведінки Росії стосовно України в 1991-2008 рр.; доведено, що поряд з мотивом безпеки, який постає під впливом зовнішніх умов міждержавної і системної взаємодії, соціально сконструйовані нормативні цінності, що пов'язуються з Україною на внутрішньодержавному рівні, роблять її важливо для змагання Росії за міжнародне визнання. Міжнародний статус стає одним з вирішальних чинників у структурі національних інтересів (поряд з безпекою), який визначав геостратегічний курс Росії на українському напрямку, а цінність України для російських геостратегічних побудов визначається її місцем для самоідентифікації Росії як великої держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у виробленні цілісної пояснювальної моделі геостратегічних пріоритетів Росії стосовно України в сучасних умовах, яка може бути використана при плануванні та здійснення конкретних кроків по реалізації зовнішньої політики України. Результати дослідження також можуть бути використані в подальшій теоретичній розробці проблем геополітичного напрямку у дослідженні зовнішньої політики, у навчальному процесі при підготовці спецкурсів для студентів та аспірантів у сфері політології, теорії та практики міжнародних відносин, національної безпеки.

Матеріали і висновки дисертації знайшли практичне застосування при створенні автором програм навчальних дисциплін «Європейська політика безпеки» та «Зовнішня політика України», які викладаються в НаУКМА.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки, науково-методологічні розробки та ідеї дисертаційного дослідження обговорювалися на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка 2001-2003 рр., міжнародній конференції «Пошук моделі взаємовідносин України і Російської Федерації в євроінтеграційному вимірі» (24 лютого 2003 р., м. Київ), науково-практичній конференція «Реформування ООН та міжнародна безпека» (16 травня 2007 р., м. Київ), а також при викладанні автором нормативних курсів: «Основи міжнародних відносин» (2006-2008 рр.), «Зовнішня політика України» (2006-2008 рр.) для студентів бакалаврату та «Європейська політика безпеки» (2006 р.), «Стратегія і тактика європейської інтеграції» (2005-2008 рр.) для слухачів магістерської програми «Політологія (Європейські студії)» Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладені у 7 наукових публікаціях дисертанта.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертації зумовлена метою та головними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, двох додатків на 26 сторінках, переліку використаних джерел та літератури (432 позиції на 40 сторінках). Загальний обсяг дисертації - 222 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, з'ясовується ступінь її опрацювання, визначаються мета і завдання дослідження, його методологічні засади. Сформульовано основні положення, що виносяться на захист, охарактеризовано наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, її апробованість, обґрунтовано структуру дисертації.

Перший розділ «Геостратегічна поведінка Росії та Україна: теоретико-методологічна структура дослідження» присвячено визначенню основних напрямів джерельного забезпечення дослідження, з'ясуванню підходів до вирішення поставлених у досліджені завдань, аналізу теоретичного фундаменту дисертації. Специфіка дослідження джерел формування геостратегії Росії стосовно України полягає в тому, що основним завданням є необхідність поєднання великої кількості теоретичних напрацювань, спрямованих на виявлення різних за своєю сутністю характеристик геостратегії.

У зв'язку з таким комплексним характером роботи у підрозділі 1.1. «Теоретико-методологічні підходи дослідження геостратегічної поведінки Росії стосовно України» робиться огляд основних напрямів у рамках двох провідних дослідницьких традицій в міжнародних відносинах: політичного реалізму і політичного лібералізму на трьох основних рівнях аналізу: внутрішньодержавному, міждержавному та системному.

Основна увага при дослідженні геостратегії Росії стосовно України на системному рівні приділяється визначенню її обумовленості характеристиками міжнародної і регіональної політичної систем, параметрами та рушійними силами стратегічного середовища. Теоретичну основу розуміння впливу системних чинників на геостратегію Росії закладають концепції В. Батюка, А. Бэттлер, К. Гаджиєва, С. Гантінгтона, Р. Гаркаві, Дж. Гріко, Д. Замятіна, Дж. Ікенберрі, Ч. Краутхаммера, Дж. Ная, А. Уткіна. Одним із методологічних підходів до розгляду впливу структури системи міжнародних відносин на геостратегію Росії стосовно України є з'ясування їх місця у світовій ієрархії, яке зумовлює різні ролі (Г. Перепелиця). Крім того, ключовим є визначення параметрів і рушійних сил середовища, в якому відбувається реалізація геостратегічних цілей. До провідних тенденцій світового політичного середовища відносять силове змагання та економічну конкуренцію, які на фундаментальному рівні визначають цілі геостратегії Росії стосовно України та шляхи їх реалізації.

Під впливом концепцій системного рівня формуються підходи до дослідження міждержавної взаємодії в регіоні. Основними силовими векторами геостратегії Росії стосовно України виступають відносини із США, НАТО, ЄС та інтереси Росії в Чорноморському регіоні. Теоретичні основи з'ясування геополітичної позиції України між Росією і Заходом викладені в працях зарубіжних дослідників О. Александрової, Л. Арона, Ш. Гарнета, П. Добринські, Р. Доналдсон, В. Дубовік, С. Ларрабі, М. Мандельбаума, В. Міллера, Р. Мєрфі, Дж. Нога, Дж. Оуденарена, Г. Фогель та інших. Дослідники, які підходять до визначення геостратегічних інтересів із методологічних основ політичного реалізму, схильні розглядати Росію як «гіганта на глиняних ногах», оскільки Росія має амбіції, однак є слабкою, позбавленою союзників, без імперії, із внутрішніми проблемами. Специфіку перехідного періоду Росії і її перспектив у світовій політиці в період різкого зменшення силового потенціалу розглядають такі дослідники як І. Прізель, С. Сестанович, С. Телботт та інші. Ключовими науковими проблемами дослідження геостратегії Росії в контексті розподілу сил між провідними акторами регіональної і глобальної систем виступають концепт російських національних інтересів та її потенціал на міжнародній арені, до яких звертаються у своїх працях О. Арбатов, О. Богатуров, О. Богомолов, М. Загладін, В. Іноземцев, С. Караганов, С. Колчін, М. Косолапов, С. Кортунов, В. Лукін, М. Мунтян, Є. Примаков, С. Рогов, В. Шейніс та інші. Комплексними дослідженнями стану, можливостей та перспектив взаємодії України і Росії є праці українських науковців С. В. Андрущенка, М. П. Білоблоцького, О. Г. Білоруса, О. С. Бодрука, О. Л. Валевського, О. В. Гараня, М. М. Гончара, М. О. Гончаренка, А. Ф. Гуцала, О. П. Дергачова, Р. Н. Жангожи, О. В. Зернецької, В. А. Зленка, М. Г. Капітоненка, В. Ю. Константінова, В. О. Котигоренка, В. Л. Кузнєцова, Ю. А. Левенця, Е. М. Лисицина, Д. Г. Лук'яненка, О. М. Майбороди, В. О. Малярова, О. Я. Маначинського, В. А. Манжоли, Ю. М Мацейко, М. І. Михальченка, Б. О. Парахонського, Г. М. Перепелиці, С. І. Пирожкова, Є. К. Пронкіна, І. В. Романова, Ф. М. Рудича, Ф. В. Сатанюка, Ю. І. Шаповала, М. І. Шпура та інших. Безпосередньо розгляду зарубіжних геополітичних концепції зовнішньополітичної поведінки Росії стосовно України присвячені роботи Т. В. Березовець, П. О. Кір'якова, К. Є. Лускалової.

В дисертаційному досліджені використовується методологічна позиція, за якою в сучасній міжнародній системі відбувається збільшення взаємообумовленості внутрішньої і зовнішньої політики. Тому особливу методологічну цінність для даного дослідження становлять роботи, які обґрунтовують вплив внутрішніх чинників на зовнішньополітичну стратегію Росії, зокрема праці Р. Аллісона, Л. Арона, М. Еваншгеліста, К. Женсена, Т. Кузьо, М. Лайт, М. Макфоул, А. Правда, Д. Снайдера, А. Фарнера, А. Цергуніна, В. Ціммермана. У руслі з'ясування впливу внутрішніх чинників на формування геостратегії Росії виступає також науковий підхід, направлений на дослідження процесу прийняття зовнішньополітичних рішень. Г.Адомейт, К. Блют, Ш. Гарнет, К. Зіск, Н. Малкон, Г. Манготт, Ф. Умбах, Дж. Шерр, E. Шнайдер, Г. Шрьодер розглядають формування геостратегії Росії в контексті особливості менталітету політичної еліти, взаємодії органів державного управління, впливу лобістських груп тощо. До ролі економічних суб'єктів у формулюванні цілей геостратегії Росії щодо України звертаються М. Білоблоцький, Є. Бершеда, Т. Буккволл, Р. Гец, Р. Д'Аньері, Е. Кочетов, О. Острий, А. Сухоруков та інші. Однією із ключових проблем, які розглядаються при дослідженні геостратегії Росії, є з'ясування історичної зумовленості її зовнішньополітичного курсу. З огляду на особливу роль України в становленні російської держави та тривалу історію спільних взаємин ця проблема викликає чималий інтерес таких дослідників як М. Кулініч, Б. Орлов, Г. Перепелиця, Г. Сімон, Р. Солчаник, Р. Стар. Особливо гостро питання спадковості геополітичної стратегії Росії що України стоїть у контексті світоглядної та ідеологічної дискусії між «(нео)євразійцями», «слов'янофілами» та «західниками», представлених геополітичними концепціями О. Дугіна, А. Козирева, В. Лукіна, О. Панаріна, О. Солженіцина, Д. Треніна, В. Цимбурского та інших.

Застосування геополітичного напрямку як базового до дослідження геостратегії Росії стосовно України зумовлює необхідність розгляду його теоретичних і методичних засад (підрозділ 1.2. «Геополітика як теорія і метод дослідження міжнародних відносин та зовнішньої політики»). У досліджені простежено становлення парадигмальних характеристик геополітики, представлених у працях представників «органістичної школи» (Ф. Ратцель, Р. Челлен), німецької школи геостратегії (К. Хаусхофер), геостратегічної школи (А. Мєхем, Г. Маккіндер, Н. Спайкмен), дослідників післявоєнного періоду: Р. Страус-Хупе, Дж. Кеннан, А. Де Сіверскі, С. Коен, К. Грей, З. Бжезінський, Г. Кіссінджер. Дисертант підкреслює, що важливим методологічним моментом у розвитку теоретичних основ геополітичного підходу стало застосування концепту балансу сил для опису мотивів поведінки держав на міжнародній арені та зміна в розумінні впливу географії на політичний процес. Географія розглядається як одна із складових силового потенціалу держав при з'ясуванні їх просторової взаємодії та отримує стратегічну важливість лише тоді, коли йдеться про силову боротьбу і змагання на міжнародній арені, оскільки впливає на безпеку і відносну силу держав Щоправда не всі реалісти визнавали корисність геополітичного підходу, зокрема Г. Моргентау.. У своїх методологічних підходах геополітика стає одним із найбільш традиціоналістських напрямків реалізму, яка зводить логіку міжнародних відносин до боротьби великих держав за домінування (Ч. Кеглі). У дослідженні категоріально-понятійного апарату геополітики автор спирається на праці українських дослідників О. П. Дергачова, А. І. Кудряченка, О. М. Паламарчука, Ф. М. Рудича, В. О. Храмова.

Складність сучасних світових політичних процесів, які важко редукувати до силових відносин між державами, сприяла розширенню методологічних основ геополітичного підходу. Для представників «критичної» школи геополітики С. Далбі, Дж. О'лафлін, Г. Туатайл це дало підстави стверджувати, що геополітика вступила в епоху постмодерну, оскільки змінилась природа держаного суверенітету, її сили, стратегії. Гео-економічний напрямок, представлений працями Дж. Гартена, А. Генріксона, Р. Колінса, Е. Луттвака, В. Міда, Л. Сароу, П. Тейлора зміщує акценти у пріоритетах вироблення геостратегії від занепокоєння питаннями безпеки до спроможності держав забезпечити добробут власного населення.

Отже, враховуючи таку поліфонічність концептуального насичення матеріалу, постає необхідність пошуку теоретичної основи пояснювальної моделі джерел формування геостратегії Росії стосовно України. У підрозділі 1.3. «Методологічні основи та принципи вивчення проблеми» обґрунтовується логічна необхідність поєднання концептуальних підходів, будуючи на їх основі системно-цілісну методологію дослідження геостратегії Росії щодо України, котра б поєднувала безпекові мотиви з іншими змінними. У роботі на основі реалістської концепції максимізації сили формулюється припущення про існування багатьох взаємопов'язаних інтересів при визначенні геостратегічних пріоритетів Росії щодо України. З метою їх системного поєднання в дослідженні обрано теоретичний інструментарій неореалістських підходів: структурного і неокласичного реалізму, які допускають пояснювальні фактори як на рівні міжнародної системи, так і на рівні держави.

Для емпіричного обґрунтування отриманих теоретичних висновків застосовується контент-аналіз публікацій в провідних російських друкованих виданнях, в яких розглядаються геостратегічні пріоритети на українському напрямку. З цією метою було довільно відібрано і проаналізовано статті в трьох щоденних загальноросійських друкованих виданнях: «Независимая газета», «Российская газета», «Известия», та трьох спеціалізованих періодичних фахових виданнях: «Международная жизнь», «Международная экономика и международные отношения», «Полис» за період з 1991 р. по 2008 р. Побудова вибірки на основі публікацій цих видань зумовлена цілями дослідження і базується на наступних критеріях: 1) видання мають охоплювати весь період дослідження (1991-2008 рр.); 2) видання повинні виходи на постійній основі: для газет - щоденно, для журналів - щомісячно; 3) як суттєвий компонент у цих виданнях присутні проблеми зовнішньої політики Росії; 4) значна увага на сторінках видань приділяється інтелектуальному дискурсу вироблення і реалізації зовнішньої політики Росії, зокрема на українському напрямку.

До вибірки включено статті, в яких висловлюється точка зору (індивідуальна або колективна) стосовно геостратегічного курсу Росії на українському напрямку. Критеріями відбору публікацій стали наступні принципи: 1) до вибірки ввійшли ті статті, в яких автори висловлюються про пріоритети зовнішньої політики Росії стосовно України; 2) інтерв'ю провідних державних діячів та експертів з питань зовнішньої політики; 3) основною спрямованістю статті є питання геостратегії Росії стосовно України; 4) до вибірки не потрапили публікації, які присвячені окремим проблемам двосторонніх відносин чи подіям. Значний розмір вибірки (278 публікацій) дав змогу ідентифікувати основні змінні, які складають комбінацію пояснювальних мотивів геостратегічної поведінки Росії стосовно України, провести елементарний кількісний аналіз та визначити зміну ставлення з часом (динамічний ряд).

Крім кількісних досліджень, основний аналіз зроблено на основі використання методу якісного аналізу публікацій із залученням широкої джерельної бази, яка включає концептуально-нормативні документи національної стратегії і зовнішньої політики Росії; праці, виступи, публікації державних і політичних діячів Росії; дослідження урядових і неурядових наукових інституцій і аналітичних центрів; праці представників основних напрямів геополітичної думки Росії; російські, українські дослідження, праці німецьких, британських, американських (США) вчених.

Розділ другий «Україна в системі геостратегічних пріоритетів Росії: модель балансу інтересів» присвячений виявленню джерел формування геостратегії Росії стосовно України в контексті теоретичних напрацювань традиційного, структурного і неокласичного реалізму.

Аналіз сутнісних характеристик геостратегії Росії стосовно України здійснено у підрозділі 2.1. «Структура геостратегії Росії та Україна». На основі теоретичних положень представників стратегічного напрямку Л. Гарта, Т. Шеллінга, Г. Фостера, А. Мєхема, К. Клаузевіца, К. Грея, З. Бжезінського з'ясовано зміст, еволюцію і співвідношення понять «стратегія», «національна стратегія», «велика стратегія», «стратегія безпеки», «геостратегія». Такий підхід дав змогу виявити місце геостратегії в національній стратегії Росії та з'ясувати її структурні складові. Зокрема, вказано, що геостратегія структурно підпорядкована національній стратегії, котра «координує і направляє всі ресурси держави, союзу держав, для досягнення політичних цілей» (Л. Гарт). У свою чергу під геостратегією ми розуміємо використання сили держави для досягнення геополітичних цілей, враховуючи реалії міжнародної силової гри (З. Бжезінський), т. т. зовнішньополітичну діяльність направлену на взаємодію із іншими державами в питанні «великої політики» і безпеки, що відтворює етимологію терміну - «оборонна геополітика» (К. Хуасхоффер) або «геополітика війни» (Р. Страус-Хупе).

Водночас, розгляд стратегічного процесу дає змогу виявити елементи геостратегії Росії щодо України в її нормативному, концептуальному та ресурсному відношенні. У роботі проаналізовано геостратегічні пріоритети Росії стосовно України; розглянуто основі геостратегічні концепції; проведено аналіз ресурсного забезпечення. В основу формування геостратегічного курсу Росії стосовно України покладена концепція «ближнього зарубіжжя», разом з тим, ми можемо констатувати низку інших концептуальних побудов зовнішньої політики Росії, зокрема концепцією А. Козирева, концепцію «єдиного європейського дому», доктрину Є. Примакова, концепцією «зосередження», концепцію ліберальної імперії та ін., які різною мірою впливали на реалізацію геостратегії. Необхідно також відмітити підпорядкований характер геостратегічних цілей на українському напрямку іншим зовнішньополітичним завданням, що обумовлює необхідність залучення геостратегічних концепції інших рівнів і напрямків. Аналіз ресурсного забезпечення вказує на дисбаланс потенціалів двох сторін, однак у роботі наголошується на відсутності прямої залежності між матеріальними ресурсами і силою держави, що підкреслює важливість врахування характеру внутрішнього і зовнішнього середовища. Для зовнішнього середовища провідне значення має стан регіональної і міжнародної політичної системи та місце України і Росії в розподілі сил. Внутрішнє середовище формування геостратегії визначається впливом ідеології і культури, які опосередковують визначення геостратегії державними лідерами. стратегічний національний поведінка

У підрозділі 2.2. «Системні мотиви формування геостратегічних пріоритетів» проводиться аналіз дії зовнішніх чинників на формування геостратегії Росії стосовно України з використанням теоретико-методологічних положень структурного реалізму, який вказує на максимізацію безпеки (сили) як найвищий національний інтерес будь-якої держави. З цієї методологічної установки геостратегічні пріоритети Росії стосовно України, як і спроможність їх реалізації, будуть визначатись позицією в структурі світової політичної системи, обумовленої відносним силовим потенціалом та характером стратегічного середовища. У роботі здійснено аналіз основних підходів до класифікації Росії і України за типом держав на основі положень теорії середньої держави (Л. Нік, Д. Гей, Р. Гані), концепцій «геополітичних центрів» (З. Бжезінський), «регіональних держав другого рівня» (С. Гантінгтон), «стратегії балансу сил» (Г. Кіссінджер). Геостратегія Росії стосовно України реалізується в умовах однополярної системи міжнародних відносин, яку структурна теорія розглядає як найменш стійку, однак у короткостроковій перспективі не бачить можливості для її зміни. Об'єктивно, що геостратегічні дії Росії стосовно України обмежені інтересам наддержави, яка зацікавлена в підтриманні наявного статус-кво у світі та регіоні. Росія, значно поступаючись у відносній силі наддержаві, обрала стратегію пристосування, а не балансування із провідною державою і блоком НАТО, однак прагнете утримати провідні позиції в сусідніх регіонах. Росія і Україна посідають різні сходинки в ієрархічній структурі міжнародних відносин, а відтак вплив системного чинника буде зумовлювати їх різні геостратегічні пріоритети, що вказує на зближення безпекових інтересів наддержави і середньої держави.

У поясненні мотивів формування геостратегії Росії стосовно України ми відходимо від моделі структурного реалізму лише в питанні абсолютного домінування безпеки в процесі визначення геостратегічних цілей. У підрозділі 2.3. «Взаємозв'язок системного і національного рівнів визначення геостратегії» на основі концепції балансу інтересів формулюються теоретичні положення пояснювальної моделі геостратегії Росії стосовно України. Синтез структурного і неокласичного реалістських підходів дає можливість включити до пояснювальної моделі геостратегічної поведінки Росії стовно України не лише інтерес безпеки, але й інші мотиви на структурному та національному рівнях. Неокласичний підхід звертається до концепції прагнення влади як первинного засобу, за допомогою якого держави реалізують свої національні інтереси, та використовує дворівневу модель, в якій поведінка держави визначається як силою (power), так і інтересами, обумовлених ставленням до позиції в міжнародній системі. За такої моделі розподіл сили в міжнародній системі є незалежною змінною, внутрішнє сприйняття системи і/або внутрішні чинники є проміжними змінними і геостратегічні рішення виступають залежними змінними. Таким чином, структура регіональної системи встановлює рамки для геостратегічних дій Росії стосовно України, ставлення Росії до наявного балансу сил зумовлює її геополітичну стратегію направлену або на утримання влади (стратегія статус-кво), або на зміну силового статусу.

В роботі сформульовано припущення, що взаємозв'язок системних і внутрішніх змінних визначає незадоволення Росією її становищем у міжнародній системі, що спонукає до реалізації політики престижу, метою якої є збільшення міжнародного статусу в рамках існуючої системи балансу сил. При цьому більше значення має демонстрація сили, ніж її використання. У такому випадку геостратегічне значення України для зовнішньої політики Росії визначатиметься не її впливом на регіональне співвідношення сил, а на сприйняття сили Росії на світовій арені, а також громадськістю самої Росії.

В дослідженні наголошується на комплексності взаємопов'язаних соціально сконструйованих нормативних цінностей, які визначають сукупність національних інтересів Росії та її геостратегію на українському напрямку. У підрозділі 2.4. «Вплив внутрішніх геополітичних ідей на визначення зовнішньополітичних цілей стосовно України» з'ясовується роль України для соціально сконструйованого розуміння статусу Росії у світі. Після краху марксистко-ленінської ідеології Росія постала перед проблемою пошуку ціннісних основ розвитку держави, зокрема місії на міжнародній арені, пристосування до нових геостратегічних обставин. Цей пошук є внутрішньо зорієнтованим, однак, як показує аналіз, Україна і геополітична складова відіграють суттєву роль. У досліджені розглянуто наявні опції для геостратегічного кусу Росії стосовно України на основі геополітичних побудов західників, проаналізовано геополітичні ідеї панславізму (концепції слов'янського ізоляціонізму та православно-християнський напрямок); гео-ідеологічні концепції неоєвразійського напрямку, зокрема концепцію стабілізації «єдиного євразійського простору» та «неоізоляціонізм Росії». Особлива роль України у внутрішніх геополітичних ідеях, що впливають на формування зовнішньополітичних рішень Росії стосовно України, зокрема, виконуючи функції тлумачення, орієнтації, постановки мети та легітимізації дій, разом із психологічним шельфом втраченої величі СРСР, сприяє формування геостратегічних пріоритетів Росії, базованих більшою мірою на міркуваннях статусу, ніж безпеки.

В третьому розділі «Національні інтереси безпеки і статусу Росії і Україна: динаміка формування геостратегії» на основі синтезу реалістських і неореалістських підходів викладаються основні складові моделі геостратегічної поведінки Росії стосовно України в 1991-2008 рр. На визначення геостратегічних пріоритетів Росії стосовно України в досліджуваний період, на думку дисертанта, провідний вплив мали два взаємопов'язані національні інтереси: прагнення безпеки і прагнення статусу. У підрозділі 3.1. «Модель формування геостратегічних пріоритетів: ключові змінні» з'ясовуються основні змінні, які створюють загальну картину геостратегічного курсу Росії на українському напрямку в 1991-2008 рр., а також їх співвідношення та еволюція в 1991-1993 рр., 1993-2000 рр., 2000-2004 рр. та 2004-2008 рр. Аналіз публічного обговорення геостратегічних пріоритетів Росії стосовно України дозволив ідентифікувати дванадцять пояснювальних мотивів на внутрішньому, регіональному та системному рівнях (табл. 1). Досить високий показник групи факторів рівня світової політичної системи (міжнародний порядок і політика США, цивілізаційне протистояння, статус Росії) при обмежених ресурсах Росії і фактичній приналежності до великих регіональних держав, вказують не на традиційне геостратегічне суперництво із США та їх союзниками в боротьбі за Україну, а на переважання інтересів статусу у визначенні геостратегічних пріоритетів. Крім цього, така тенденція простежується в контексті взаємовідносин Росія - Україна - НАТО. Цьому напрямку присвячена більшість статей - 17 %. Інші регіональні змінні (конкуренція з ЄС, транспортування енергоносіїв, загальні регіональні виклики, протистояння з Туреччиною, інтеграція в СНД) впливають на визначення геостратегічних інтересів на думку 33 % авторів публікацій. Частка внутрішніх факторів у визначенні геостратегії Росії складає 17 %, значна частина цього показника - це ностальгія за СРСР (11 %). Класифікація цих ключових змінних геостратегічної поведінки Росії стосовно України показує, що чотири із них належать до категорії пріоритетів безпеки: загальні регіональні виклики, загроза з боку НАТО, загроза з боку ЄС, загроза Туреччини; п'ять - до групи мотивів національного інтересу престижу: статус Росії, цивілізаційне протистояння, інтеграція в СНД, спадок СРСР, політика США і міжнародний порядок. Загалом безпекові мотиви, як джерела формування геостратегічної поведінки Росії стовно України, розглядаються в 85 публікаціях, що складає 31 % від загальної кількості, проблематику статусу охоплюють 155 публікацій або 56 %.

Кількісний аналіз публікацій надає лише емпіричне обґрунтування основних гіпотез дослідження та, до певної міри, спрямовує якісний аналіз.

У підрозділі 3.2. «Україна та національні інтереси безпеки Росії» проаналізовано вплив безпекових пріоритетів та роль України для відносин Росії із іншими центрами сили в регіоні. На початку 1990-х рр. проблема перебудови спільного в минулому військово-стратегічного простору визначала перебіг публічного обговорення безпекових мотивів геостратегії Росії стосовно України. Спільний військово-стратегічний простір надавав Росії ряд безумовних переваг щодо шляхів досягнення безпеки і взаємодії із іншими центрами сили в регіоні, оскільки дозволяв не тільки протидіяти загрозам, які походили із території, яку він об'єднував, але й сприяв збільшенню силового потенціалу Росії як лідера цього простору.

Тематика проблем, в контексті яких розглядаються геостратегічні пріоритети Росії стосовно України в 1991-2008 рр. (n = 278)

Аналіз публічного обговорення безпекових загроз, які постали перед Росією в результаті дедалі очевиднішого руйнування спільного військово-стратегічного простору та шляхів протидії їм, дозволяє виокремити два основі підходи. Перший розглядає геостратегічні пріоритети Росії стосовно України в контексті взаємодії із третіми країнами, другий зосереджується на безпекових викликах, які походять з її території. Переважно занепокоєння викликала друга група викликів (ядерне питання, ідеї створення Балтійсько-Чорноморського співтовариства тощо). Поряд із безпековими інтересами Росії на геостратегію Росії стосовно України з цих та інших питань значний вплив мали історичні чинники, стан громадської думки в самій Росії. Ця тенденція особливо чітко простежується у формуванні позиції Росії щодо Чорноморського флоту. НАТО розглядається як можливий супротивник у змаганні за Україну і, водночас, не вважається джерелом військової загрози. У цьому випадку безпекові загрози трактуються не як традиційне протистояння на основі балансу сил, більше значення мали наслідки для майбутнього європейської системи колективної безпеки.

У підрозділі 3.3. «Пріоритети статусу у формуванні геостратегії Росії стосовно України» розглядаються мотиви, які прямо не пов'язані із безпекою, однак походять від особливого значення України для геополітичної стратегії Росії. У дослідженні викладається обґрунтування і динаміка просування Росією на українському напрямку пріоритетів статусу в 1991-2008 рр., які є наслідком сприйняття регіонального і світового стратегічного середовища. В основі зовнішніх чинників, які сприяють формуванню пріоритетів статусу, є значне зменшення силового потенціалу та протидія формальному інституційному закріпленню наявного статус-кво, який сприймається як „несправедливий». Ключовим елементом формування такої стратегії є особлива роль зовнішньої політики як ідеології сучасної Росії, значення відносин із Україною для самоідентифікації Росії та її роль у сприйнятті сучасного стану світової політичної системи. У роботі проаналізовано динаміку просування Росією на українському напрямку інтересів статусу на основі доктрини А. Козирева, доктрини Є. Примакова, концепції «зосередження». Зокрема, з'ясовано дію мотивів статусу з початком і в процесі розширення НАТО. Вказано на роль у формуванні геостратегії Росії сприйняття регіональної і світової системи як несправедливих, коли незалежність України консервує цю «несправедливу систему», а політика Заходу (з яким ототожнюється переважно США) трактується, як така, що втручається у сферу життєво важливих інтересів Росії. У дослідженні наголошується на таких основних елементах, які лягли в основу геостратегічного курсу Росії на українському напрямку: по-перше, з огляду на розміри і ресурси Росія розглядається як велика держава, котра лише тимчасово відчуває невідповідність успадкованого великодержавного статусу і ресурсів та має зосередитись на відновленні свого силового потенціалу, що вимагає особливої форми відносин із Україною, як другої за потенціалом республіки колишнього СРСР; по-друге, з історичних і культурних причин Україна посідає чільне місце в самоідентифікації Росії як великої держави; по-третє, у Росії виникає потреба в підтриманні статусу великої держави, зокрема, у збереження формальних ознак впливу на Україну.

Висновки

У Висновках дисертації проводиться узагальнення результатів, отриманих при дослідженні поставлених проблем, а також формулюються найважливіші положення, що виносяться на захист.

Долаючи традиційне для геополітичного підходу зосередження на виключній обумовленості геостратегії зовнішніми чинниках і мотивах безпеки, це дослідження розробляє комплексну пояснювальну модель мотиві геостратегічної поведінки Росії стосовно України в 1991-2008 рр. У дисертаційній роботі наголошується, що поряд із мотивами безпеки, котрі постають під впливом зовнішніх умов міждержавної і системної взаємодії, соціально сконструйовані нормативні цінності, що пов'язуються із Україною на внутрішньодержавному рівні, роблять її важливою для змагання Росії за міжнародне визнання. Запропонована модель враховує співіснування різноманітних національних інтересів при формуванні геостратегії та поєднує змінні як на рівні системи (сила), так і на рівні актора (інтереси). За такої моделі розподіл сили в міжнародній системі є незалежною змінною, внутрішнє сприйняття системи і/або внутрішні чинники є проміжними змінними і геостратегічні рішення виступають залежними змінними. Структура регіональної системи, центросилові відносини в Європі постають як незалежна змінна, яка дозволяє, однак не визначає геостратегічну поведінку Росії стосовно України.

В регіональному геостратегічному середовищі Україна і Росія взаємодіють в умовах, коли значна кількість європейських країн об'єднали свій силовий потенціал у рамках НАТО. Геостратегія Росії розглядає НАТО як можливого супротивника в змаганні за Україну, однак не спроможна збалансувати його вплив. Більше значення для безпеки Росії в досліджуваний період має протидія регіональним викликам, які є наслідком внутрішньої нестабільності пострадянських країн. У цьому випадку Росія прагне виступати як стабілізуюча сила. Крім того, Росія сприймала Україну як геополітичного конкурента, спроможного вплинути на її провідні позиції як центра сили в цьому регіоні. Загалом, безпекові загрози в контексті геостратегічних пріоритетів Росії трактуються не як традиційне протистояння на основі балансу сил, що дозволяє зробити висновок, що первинним мотивом є не покращення безпекового становища Росії, а прагнення реалізовувати геостратегічні інтереси, що не зашкоджають її безпеці. Розглядаючи безпеку як дозволяючий, а не імперативний мотив визначення геостратегії, розроблена модель відходить від традиційних пояснювальних геополітичних концепцій.

Взаємозв'язок змінних системного і внутрішньодержавного рівнів формування геостратегії Росії на українському напрямку сприяє просуванню геополітичної стратегії, в основі якої лежать міркування статусу та політика престижу, визначена як інструмент, направлений на демонстрацію, а не на використання сили в рамках наявного балансу сил з метою впливу на її сприйняття третіми країнами і власним населенням. У контексті російського пострадянського суспільства норми міжнародної рівності мають першочергове значення, тому Росія розглядається як велика держава, котра лише тимчасово відчуває невідповідність успадкованого великодержавного статусу і ресурсів та має зосередитись на відновленні свого силового потенціалу. Чільне місце України в ідентифікації Росії як великої держави поряд із історичними, культурними та психологічними чинниками зумовлює потребу збереження формальних ознак впливу на Україну.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Гнатюк М. Україна в геополітичній концепції панславізму / Микола Гнатюк // Актуальні проблеми міжнародних відносин : зб. наук. праць. - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2001. - Вип. 27 (частина III). - С. 3-11.

Гнатюк М. Український фактор російського геополітичного самовизначення / Микола Гнатюк // Актуальні проблеми міжнародних відносин : зб. наук. праць. - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2001. - Вип. 28 (частина III). - С. 23-33.

Гнатюк М. «Доктрина В. Путіна» і цілі російської стратегії в пострадянському геополітичному просторі / Микола Гнатюк // Актуальні проблеми міжнародних відносин : зб. наук. праць. - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002. - Вип. 29 (частина ІII). - С. 44-47.

Гнатюк М. Україна і геополітична традиція Росії: вплив внутрішніх геополітичних ідей на формування стратегічних пріоритетів / Микола Гнатюк // Наукові записки інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. - К., 2008. - Вип. 38. - С. 108-116.

Гнатюк М. Ставлення російської зовнішньополітичної еліти до важливості України для геостратегії Росії / Микола Гнатюк // Вибори та демократія. - 2008. - № 2 (16). - С. 64-72.

Гнатюк М. Україна в геополітичній стратегії Росії: динаміка формування пріоритетів / Микола Гнатюк // Трибуна. - 2008. - № 2. - С. 24-26.

Гнатюк М. Джерела формування геостратегічних пріоритетів Росії щодо України : неореалістський підхід / Микола Гнатюк // Зовнішні справи. - 2008. - № 5. - С. 16-18.

Анотація

Гнатюк М. М. Україна в геополітичній стратегії Росії (1991-2008): політологічний аналіз джерел формування пріоритетів. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01. - теорія та історія політичної науки. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. - Київ, 2008.

В дисертації комплексно досліджено джерела, мотиви, характер і напрямки еволюції геостратегії Росії стосовно України в 1991-2008 рр. та визначені шляхи теоретичного та концептуального аналізу, вдосконалено категоріально-понятійний апарат проблеми. На основі теоретичних висновків структурного і неокласичного реалізму та результатів емпіричного дослідження запропоновано пояснювальну модель формування геостратегічних пріоритетів. У роботі проаналізовано структуру стратегічного процесу (принципи формування цілей, концепції, ресурсне забезпечення). Особливу увагу приділено з'ясуванню впливу зовнішнього і внутрішнього середовища та мотивів безпеки і статусу на формування геостратегічних пріоритетів Росії стосовно України.

Ключові слова: національна стратегія, геостратегія, геополітика, безпека, політика престижу, статус, структура геостратегії.

Аннотация

Гнатюк М. М. Украина в геостратегии России (1991-2008): политологический анализ источников формирования приоритетов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01. - теория и история политической науки. - Институт политических и этнонациональных исследований им. И. Ф. Кураса НАН Украины. - Киев, 2008.