Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

УДК 32:321.01:316.4(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Соціальна політика та механізми її реалізації в Україні (політологічний аналіз)

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Березовська-Чміль Олена Борисівна

Чернівці-2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Марчук Василь Васильович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри політології Інституту історії і політології

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Котигоренко Віктор Олексійович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, головний науковий співробітник відділу національних меншин

кандидат політичних наук, доцент Макух-Федоркова Іванна Іванівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри міжнародної інформації

Захист відбудеться «25» березня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23)

Автореферат розісланий «24» лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена значимістю соціальної політики для повноцінного функціонування суспільства загалом, його політичної, економічної, гуманітарної складових, для розвитку громадянського суспільства й політичної системи. Вироблення оптимальної соціальної політики особливо актуальне для країн перехідного типу, до яких певною мірою належить і Україна. Адже розвиток демократії та впровадження ліберальних цінностей стимулюють оптимізацію механізмів соціального захисту з метою пом'якшення наслідків ринкових трансформацій, підтримки стабільності в суспільстві, задоволення найважливіших потреб та інтересів громадян. Відсутність чіткої концепції соціальної політики в нашій державі впродовж тривалого періоду спричиняла зростання соціальної напруги та поглиблення соціальних протиріч. Тому проблема формування ефективної та скоординованої соціальної політики є вкрай важливою.

Ефективність соціальної політики впливає не лише на соціальну сферу в традиційному розумінні, а й на перспективу демократичного розвитку всього суспільства через кореляцію моделі соціальної політики з ліберальною чи соціалістичною ідеологіями й відповідними політичними та економічними механізмами. Соціальна політика значною мірою впливає на різноманітні суспільні інститути, як державні, так і недержавні, формуючи довіру суспільства до існуючої влади, а також сприйняття населенням державної політики в інших сферах. Вона сприяє підтримці конституційного ладу, досягненню соціальної справедливості та добробуту. Стабілізація та підвищення життєвого рівня населення, на наш погляд, є одними з пріоритетних завдань державної політики й потребують формулювання чіткої та виваженої соціальної стратегії.

Дослідження політики в соціальній сфері та механізмів її реалізації допомагає отримати точніше уявлення про загальну спрямованість державної стратегії, виявити важливі тенденції розвитку суспільства й визначити оптимальні шляхи подальшого поступу країни, зокрема, через модернізацію соціальної сфери.

У контексті курсу на євроінтеграцію сьогодні існує потреба в дослідженні новітніх тенденцій модернізації соціальної політики та можливих наслідків адаптації вітчизняної нормативно-правової бази відповідно до європейських стандартів. Об'єктивний аналіз стану соціальної сфери дозволить визначити наявні соціальні загрози й ризики, негативні чинники та перспективи розвитку соціально-політичних відносин в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з розробкою держбюджетної теми «Євроінтеграційний вибір України: історія, політика, перспективи» (номер державної реєстрації 0109U001413), яка здійснюється кафедрою політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Метою дослідження є виявлення об'єктивних причин необхідності модернізації соціальної політики в Україні, аналіз її сучасного стану й перспектив подальшої трансформації в контексті загального розвитку суспільства. Для досягнення мети ставляться такі дослідницькі завдання:

- розкрити сутність теоретико-концептуальних підходів до аналізу соціальної політики крізь призму політичної науки;

- виявити новітні тенденції модернізації соціальної політики;

- проаналізувати соціальні ініціативи політичних партій України та їх маніфестацію в передвиборних програмних документах;

- з'ясувати ступінь впливу ідеологічного фундаменту на партійну діяльність в соціальній сфері;

- окреслити механізми реалізації та джерела забезпечення соціальної політики;

- охарактеризувати інституційні основи формування соціальної політики в Україні;

- визначити пріоритетні завдання та шляхи оптимізації соціальної політики нашої держави в сучасних умовах.

Об'єктом дисертаційного дослідження є соціальна політика як важливий елемент забезпечення ефективного функціонування і розвитку демократичного суспільства.

Предметом дослідження є механізми реалізації соціальної політики в Україні як державний інструмент впливу на визначення пріоритетів суспільного розвитку, створення потенціалу й можливостей для їх ефективного функціонування.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку 90-х років ХХ ст. до 2009 року. Нижня межа пов'язана з проголошенням незалежності України та, відповідно, формуванням власної соціальної політики. Верхня межа зумовлена об'єктивними подіями в сучасній політичній практиці, що характеризуються завершенням владних повноважень однієї з конкуруючих політичних сил.

Методи дослідження. Для реалізації мети й завдань дослідження використано системний аналіз, що дозволив виявити особливості соціальної політики як складового елемента державної політики в цілому. За допомогою порівняльного методу досліджено соціальні положення у передвиборних програмах політичних партій України. Структурно-функціональний метод дозволив визначити структурні елементи соціальної політики та їх функціональне навантаження. Історико-описовий метод використаний у роботі для визначення шляхів реалізації соціальної політики крізь призму її становлення і функціонування в нашій державі. Інституціональний метод застосовано для дослідження інституційних основ і нормативного забезпечення розвитку соціальної сфери. Специфіка предмета дослідження зумовила використання елементів конфліктології, теорії модернізації та іншого політологічного інструментарію. Поєднання різних методологічних принципів і підходів політичного пізнання визначило специфіку дисертаційної роботи та новизну одержаних результатів.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що на основі аналізу широкого кола джерел і літератури здійснена спроба комплексного політологічного дослідження проблеми соціальної політики та механізмів її реалізації в Україні в динаміці їх розвитку. Найбільш суттєвими здобутками, що розкривають особистий внесок автора в розробку зазначеної теми є:

вперше:

- виявлено новітні тенденції модернізації соціальної політики, поступове нівелювання ідеологічних розходжень при визначенні її основних цілей;

- проаналізовано соціальні аспекти в передвиборних програмах провідних політичних партій України, а також можливості реалізації цих програмних положень;

- визначено фактори, що впливають на формування ефективної соціальної політики;

удосконалено:

- категоріально-понятійний апарат соціально-політичної проблематики, застосування різноманітних концептуальних підходів до дослідження соціальної політики;

- аргументацію нагальної необхідності суттєвого оновлення соціального менеджменту, покращення механізмів соціального захисту громадян України;

отримали подальший розвиток:

- аналіз інституційних засад становлення та розвитку соціальної політики в нашій державі;

- рекомендації щодо подальшого реформування соціальної сфери в Україні, пропозиції першочергових завдань, спрямованих на оптимізацію соціально-політичних відносин.

Новизна отриманих результатів дослідження конкретизується в таких положеннях:

- проаналізовано сучасні тенденції соціальної політики, що характеризуються зміною співвідношення ідеологій: боротьба поступається місцем діалектичній єдності; ідеології розглядаються як соціальні технології, вибір яких визначається актуальними суспільно-політичними завданнями;

- виявлено, що основою нового змісту соціальної політики є загальногуманітарні цінності, які визначають нові підходи до її формування, розширення кола акторів, перерозподіл функцій і демократизацію механізмів реалізації;

- доведено, що ідея соціальної згуртованості як ключова ідея сучасної соціальної політики потребує сприяння політичних партій і неурядових організацій, розширення каналів соціальної комунікації, тобто розвитку структур громадянського суспільства та їх якомога повнішого залучення до співпраці з державою в соціальній сфері;

- встановлено, що більшість українських політичних партій і блоків в умовах виборчої кампанії на перший план висуває саме соціальні гасла, які здатні забезпечити максимальний електоральний ефект; проте в партійних програмах для жодного питання не передбачено повних механізмів реалізації обіцянок, які даються партією щодо його вирішення, лише іноді пропонуються деякі організаційні заходи чи ідеї стосовно створення окремих інституцій;

- обґрунтовано, що важливими факторами, які впливають на формування ефективної соціальної політики, є: урахування духовних, національних, історичних особливостей суспільства; знаходження оптимального співвідношення між ефективністю економіки й соціальною захищеністю; упорядкування та чітке дотримання законодавства; забезпечення разом із матеріальними гарантіями комплексу інших видів соціальної підтримки громадян; активна громадська участь у реалізації соціальної політики;

- встановлено, що розуміння соціальної політики, а разом з тим і визначення її сутнісних характеристик не є незмінним і розвивається та змінюється разом із розвитком суспільства;

- сформульовано, що соціальна політика являє собою сукупність нормативно-правових рішень, управлінських механізмів та дій держави, спрямованих на забезпечення добробуту та соціального захисту громадян;

- доведено, що соціальна політика України потребує нагального реформування, упорядкування законодавчої бази, можливо, створення Соціального кодексу, чіткого розподілу повноважень і узгодження діяльності між різними державними органами, а також залучення структур громадянського суспільства й контролю за їх діяльністю. Крім того, важливим є врахування ринкових трансформацій та усунення спричинених ними соціальних ризиків та зрушень.

Практичне значення дисертаційного дослідження. Дисертація є внеском як до загальнотеоретичного аналізу соціальної політики на сучасному етапі, для якого характерна інтенсифікація глобалізаційних та інтеграційних процесів, так і до практичної реалізації пріоритетних завдань соціальної сфери в Україні. Отримані результати дозволяють надати практичні рекомендації щодо оптимізації соціальної політики в Україні, які можуть бути враховані при розробці й прийнятті відповідних державних рішень у цій галузі, стати підґрунтям для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної влади.

Сформульовані в дисертації теоретичні положення можуть бути використані у науково-дослідницькій і викладацькій роботі, при підготовці навчальних курсів з політології, соціології та інших дисциплін у вищих навчальних закладах України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною роботою, спеціальним комплексним дослідженням теоретичних засад соціальної політики та механізмів її реалізації в Україні. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих спостереженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових джерел і літератури. Публікації, у яких викладені результати дослідження, підготовлені дисертантом особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної роботи були апробовані в доповідях на таких конференціях: Академія Європейської Демократії (червень 2007 р., м. Івано-Франківськ); П'ята міжнародна конференція із серії «Європейське право сьогодні: наука, освіта, практика» (листопад 2007 р., м. Івано-Франківськ); «Україна: від самобутності до соборності» (травень 2008 р., м. Київ); «Україна європейська: сучасні тенденції і перспективи» (квітень 2008 р., м. Чернігів); міжнародна науково-практична конференція «Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании-2008» (грудень 2008 р., м. Одеса); ХVІІ міжнародна наукова конференція студентів і молодих вчених «Наука і вища освіта» (квітень 2009 р., м. Запоріжжя); міжнародна наукова конференція «Людина. Світ. Суспільство» (квітень 2009 р., м. Київ); міжнародна науково-практична конференція «Перспективные инновации в науке, транспорте, производстве и образовании-2009» (червень 2009 р., м. Одеса); міжнародна науково-практична конференція «Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития-2010» (жовтень 2010 р., м. Одеса).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображені у 12 публікаціях (у тому числі - 5 у фахових наукових виданнях).

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації визначена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (349 найменувань). Повний обсяг дисертації складає 187 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі подано загальну характеристику дисертаційної роботи: актуальність теми, об'єкт і предмет дослідження, основну мету і завдання для її досягнення, наукову новизну й практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

У першому розділі дисертації - «Теоретико-концептуальні засади дослідження соціальної політики» - здійснюється огляд наукових робіт за темою, наводяться напрямки сучасних наукових досліджень з окресленої проблеми, визначаються поняття й сутнісні ознаки соціальної політики, а також основні концептуальні підходи до її дослідження.

Зауважимо, що у визначення поняття «соціальна політика» потрібно включати ту групу проблем, яка дозволяє з'ясувати взаємозв'язок соціальної і загальної політики; її специфіку як напряму політичного управління суспільством; характеристику тих суспільних явищ і процесів, що виступають об'єктом впливу соціальної політики; функції, типи соціальної політики й тенденції їхнього розвитку в сучасному світі.

У широкому трактуванні поняття «соціальна політика» охоплює всі відносини суспільного життя. Уся політична діяльність у цьому випадку розглядається як соціальна. У такому значенні соціальна політика тотожна політиці в цілому. У вузькому розумінні поняття «соціальна політика» розглядається як різновид загальної політики, який має свою специфіку, а отже, свій об'єкт впливу. Об'єктом соціальної політики є соціальна сфера життя суспільства, яку можна розглядати як процес функціонування й розвитку людини й суспільства. Усі складові елементи суспільства - чи то соціальна група, чи то індивід - по-своєму включені в соціальну сферу, займають у суспільстві своє особливе становище. Члени суспільства, соціальні групи й спільноти постійно в різних формах взаємодіють одне з одним, тобто перебувають у відносинах із приводу їхнього місця, ролі в суспільстві, умов життєдіяльності, способу й характеру життя. Ці суспільні відносини й становлять зміст соціальної сфери. Отже, якщо об'єктом соціальної політики є соціальна сфера, то суб'єктом її виступають, насамперед, інститути політичної системи - держава, партії, профспілки та інші суспільно-політичні об'єднання.

Проаналізовано науково-пізнавальний і практично-організаційний компоненти соціальної політики. Науково-пізнавальний компонент є результатом аналізу й осмислення назрілих у суспільстві потреб, тенденцій розвитку соціальних процесів, узагальненим результатом і оцінкою попереднього курсу соціальної політики держави. Він відображає рівень суспільної думки й суспільних настроїв, ступінь соціальної стійкості різних верств населення. Практично-організаційний компонент соціальної політики являє собою безпосереднє здійснення її концептуальних положень, стратегічних завдань. Тут великого значення набувають організаторська діяльність органів державного управління системою соціальних служб і робота з населенням, підпорядкована завданням соціальної політики держави.

Метою соціальної політики є досягнення соціальної стабільності, захист інтересів різних соціальних груп, забезпечення достатнього життєвого рівня та добробуту всіх громадян.

Відзначено, що дослідженню різноманітних аспектів соціальної політики й механізмів її реалізації було присвячено значну кількість праць. Оскільки типи соціальних держав, як й ідейні засади їх формування, суттєво відрізнялися, то й розуміння суті соціальної політики теж було різним, відповідно до належності дослідників до тих чи інших наукових шкіл. Сьогодні більшість дослідників вважають, що вивчення досвіду організації соціальної політики в сучасних державах «соціального добробуту», а також аналіз поглядів представників різних шкіл соціального знання на сутність і зміст соціальної політики, необхідні для кращого її розуміння.

Загальнотеоретичні аспекти досліджуваної проблеми висвітлені в працях зарубіжних учених: Р. Арона, П. Бурдьє, М. Вебера, Н. Волгіна, К. Гаджиєва, Д. Гелбрейта, Д. Кліланда, Л. Козера, Б. Краснова, К. Мангейма, Т. Мацонашвілі, Ч. Мілса, Т. Парсонса, С. Перегудова, К. Поппера, Б. Рассела, Г. Спенсера, П. Сорокіна, К. Тоффлера, С. Янга. Серед українських дослідників можна згадати В. Бабкіна, В. Горбатенка, Е. Гансову, О. Іванову, П. Рабиновича, В. Селіванова, А. Сіленко В. Степаненко та інших.

Феномен соціальної держави досліджують такі сучасні зарубіжні та вітчизняні вчені, як С. Алексєєв, В. Бабкін, Г. Віленський, К. Горохова, В. Гошовська, Б. Дікон, С. Завадський, Г. Еспін-Андерсен, В. Куценко, Ч. Лебо, О. Лукашева, В. Нор, О. Панкевич, Я. Пасько, П. Рабинович, У. Робсон, А. Сіленко, О. Скрипнюк, В. Співак, П. Стабс, П. Стецюк, Р. Титмусс, М. Халс, Ф. Шульженко, І. Яковюк, В. Якубенко.

Проблемі визначення поняття та ознак держави соціального типу приділяли увагу В. Гетьман, С. Кириченко, О. Лукашева, І. Макух-Федоркова, Н. Мельникова, О. Скрипнюк, В. Сокуренко, Г. Щедрова та інші. Визначенню функцій соціальної держави приділяли увагу О. Панкевич, Т. Пеглер, В. Скуратівський, І. Яковюк, В. Жмир, В. Бакуменко, С. Бульбенюк, Л. Четвертікова. Визначенню принципів соціальної держави присвячені праці таких авторів, як І. Новак, В. Роїк, І. Яковюк, В. Якубенко.

Теоретико-методологічний аналіз феномену соціальної політики та її окремих складових міститься в працях вітчизняних авторів: В. Бабкіна, В. Буреги, В. Ворони, Е. Гансової, Є. Головахи, Л. Кормич, С. Наумкіної, О. Новікової, П. Павленка, Н. Паніної, Ю. Римаренка, Ю. Саєнка, А. Сіленко, В. Скуратівського, І. Слепенкової, П. Шевчук, Д. Шелеста.

Соціальну політику в глобальному вимірі досліджують І. Богатирьов, Б. Дікон, В. Горовий, Р. Офіцинський, Т. Семигіна, Т. Сидоріна, В. Теоса.

Проблематикою соціальної політики в Україні займаються Г. Герасименко, С. Гончарова, У. Садова, В. Собченко, М. Туленков, Г. Черніченко, Н. Шаповалова, В. Янукович.

Зміст понять «соціальний захист» і «соціальна робота» висвітлено в працях Г. Бернгарда, С. Біляцького, Н. Борецької, І. Зайнишева, А. Крупника, І. Миговича, В. Полтавця, О. Скомарохової, Т. Шаніна, Б. Шапіро. Численні прикладні аспекти проблеми соціального захисту розкриті в дослідженнях О. Іванової, В. Новікова, С. Попова, І. Сироти, Ю. Шклярського та інших. Питанням соціального захисту як фактора стабілізації життєвого рівня населення присвячені праці українських дослідників М. Багмета, О. Єрмоловської, А. Крупника, Т. Семігиної, Ю. Шклярського.

Важливими завданнями соціальної політики є розв'язання та попередження соціальних конфліктів, підтримка соціальної стабільності та безпеки, сприяння соціальному розвитку та діалогу. Вагомими в зазначеному контексті є доробки таких відомих авторів, як С. Бандур, І. Гнибіденко, Н. Громадська, О. Головінов, В. Давиденко, Р. Дарендорф, В. Жуков, Л. Козер, В. Колков, В. Котигоренко, В. Скуратівський, Н. Сокур, А. Солнишкіна, Г. Щокін.

Дослідження соціальної політики не може залишити поза увагою роль політичних партій як потужного інструмента впливу на суспільні процеси. Цей аспект у вітчизняній науці ще недостатньо розроблений. Можна вказати публікації таких вчених, як О. Бєлишев, С. Горянський, В. Кулик, І. Миклащук, А. Мішин, І. Павленко, В. Рябіка, Я. Романчук.

Вивченню проблематики механізмів реалізації соціальної політики приділяється значна увага. Функціонування ринку праці з точки зору соціальної політики є предметом аналізу в роботах М. Вишневського, С. Злупко, Н. Бушмаріна, М. Бутко, К. Білокура, Дж. Касале, М. Козоріза, В. Люткевича, Е. Лібанової, Ю. Пачковського, Н. Ковалисько, В. Приймака, О. Хомри. У центрі уваги цих авторів нові тенденції ринку робочої сили, різноманітні тенденції зміни зайнятості, її регіональні аспекти, специфіка розвитку трудових відносин у контексті міжнародного досвіду. Окремі аспекти державної соціальної політики розглядають А. Баранов, В. Васильченко, А. Гірник, Є. Головаха, І. Гоптарьова, І. Давидова, В. Коляденко, М. Карлін, А. Калина, Е. Лібанова, Л. Лебединська, Т. Ляшенко, О. Макарова, Г. Осовий, В. Одинець, В. Пилипенко, А. Музиченко, Н. Ланіна, В. Саламатов, Н. Римашевська, Т. Сулімова, В. Селіванов, Ю. Тодика, О. Яременко. Праці цих авторів стосуються принципів державної політики, її фінансового забезпечення та особливостей у різних сферах соціального життя.

У дослідженні визначено, що одним з основних критеріїв ефективності соціальної політики є показник якості життя населення. Ідеться про такі складні для кількісних оцінок показники, як умови й безпека праці, стан середовища проживання, наявність і можливість використання вільного часу, фізична й майнова безпека громадян тощо. У цьому випадку корисними є інтегральні соціологічні оцінки, котрі мають більш якісну, ніж кількісну визначеність. Ефективним у цьому сенсі є звернення до понять людського й соціального капіталу. Проблематика соціального капіталу досліджується в працях таких учених, як Р. Барт, У. Бейкер, Г. Беккер, С. Боргатт, П. Бурдьє, Б. Велман, О. Демків, П. ДіМаджіо, К. Джонс, М. Еверет, Н. Лін, Р. Патнем, М. Пелдем, А. Портес, Х. Флеп, Ф. Фукуяма, М. Шифф. Дослідження соціального капіталу із часу введення цієї категорії в науковий обіг мали міждисциплінарний характер і здійснювалися в рамках соціології, політології, культурології й економічної теорії. Слід зазначити, що систематизація теорій соціального капіталу досі не завершена, і в українському науковому співтоваристві ще недостатньо розробок у цій галузі.

Попри значний масив наукових досліджень з проблем соціальної політики, розробка деяких важливих напрямів перебуває поки що на початковій стадії. Найперше це стосується динаміки розвитку сучасних суспільств, яка має великий вплив на розуміння завдань соціальної політики на сучасному етапі. Крім того. важливим є дослідження стану та перспектив розвитку соціальної сфери в Україні крізь призму політичної науки. Правильне визначення соціальних цілей потребує формування нових для України шляхів і механізмів соціальної політики, а також корекції використання вже існуючих.

Таким чином, у першому розділі автором здійснено детальний аналіз теоретико-концептуальних засад дослідження соціальної політики, визначено поняття та сутнісні ознаки соціальної політики, з'ясовано ступінь наукового вивчення проблеми. соціальний політичний маніфестація партійний

У другому розділі дисертації - «Формування соціальної політики в Україні: інституційні основи та соціальні ініціативи політичних партій» - досліджено інституційні основи соціальної політики. Зазначимо, що у процесі формування та інституціоналізації соціальної політики в нашій державі було впроваджено значну кількість законодавчих ініціатив і нормативно-правових актів. Проте негативним чинником є неузгодженість і переважна декларативність, відсутність чітких механізмів контролю, а також систематичного аналізу ефективності та доцільності впровадження тих чи інших рішень у соціальній сфері.

На нашу думку, законодавча база потребує вдосконалення, усунення наявних суперечностей і систематизації, можливо, навіть створення єдиного Соціального кодексу. Крім того, перешкодою для соціальних реформ у цьому контексті є суперечливість дій між різними гілками влади в Україні, що часто перебувають у стані політичного протистояння і будь-які рішення розглядають крізь призму політичної доцільності.

Так само з точки зору політичної вигоди презентують свої соціальні ініціативи політичні партії. Практика проведення останніх виборчих кампаній яскраво засвідчила факт різкого збільшення кількості популістичних гасел. Заради розширення електорального поля політичні партії в Україні свідомо пропагують короткострокові схеми примарного покращення життя вже сьогодні, не підкріплені наявною ресурсною базою, приховуючи можливі негативні наслідки реалізації даних обіцянок.

Зауважимо, що в Україні передвиборні програми політичних партій не відрізняються комплексним охопленням основних складових суспільно-громадянського розвитку, виразністю і визначеністю курсів у рамках кожної такої складової, відповідністю змісту програми інтересам й очікуванням виборців, а також конкретністю запропонованих механізмів щодо реалізації основних положень партійних програм. Проведений аналіз політичних програм різних українських партій свідчить, що в них можна відзначити два основні полюси. Перший - пов'язаний з бажанням політичної партії привернути до себе максимально можливу кількість виборців, пропонуючи найзагальніші формулювання інтересів електорату. Другий - пов'язаний з орієнтацією на ті групи виборців, що вже підтримували політичну партію. Одночасно більшість українських партій дотримується виразних ліво-орієнтованих цінностей, майже не пропагуючи ліберальні та консервативно-традиціоналістські переконання (за винятком кількох маловпливових партійних утворень, що традиційно відносять себе до групи «національних демократів»).

В умовах ущільнення поля електоральної конкуренції, більшість партій-учасників виборів на перший план висуває саме соціальні гасла, які здатні забезпечити максимальний електоральний ефект. Негативною стороною виразної «соціалізації» виборчих кампаній став надмірно популістський характер запропонованих виборцям програмних позицій, більшу частину яких заздалегідь приречено на неможливість виконання протягом навіть кількох депутатських каденцій. У цілому, в програмах більшості політичних партій і блоків для жодного питання не передбачено повних механізмів реалізації обіцянок, які даються партією щодо його вирішення. Це ставить на порядок денний питання вкрай низької відповідальності українських партій перед своїми виборцями.

Спільним для партійних передвиборних програм є схожість не тільки переліку задекларованих положень, але також набір пропозицій, відсутніх у програмах. Зокрема, жодна з провідних політичних сил не подбала про вироблення нової стратегії зайнятості, що має бути орієнтована саме на розвиток трудових ресурсів. Значною мірою якраз недостатня розробленість окремих позицій соціального законодавства стає однією з перешкод на шляху європейської інтеграції України та полегшення візового режиму з країнами ЄС. (Невідповідність соціальної політики в Україні європейським стандартам яскраво можна продемонструвати на прикладі Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V “Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)”, згідно з яким Україна приєднується до виконання положень Хартії зі значними винятками).

Подолання загального патерналізму неможливе без формування відповідального й економічно самодостатнього соціального прошарку, на який завжди орієнтуються всі партії, що прагнуть створення стабільної системи соціально-політичних відносин, тобто «середнього класу». При цьому питання провадження відповідальної соціальної політики в Україні ускладнюється необхідністю вирішення двох фактично взаємовиключних завдань: послідовного втілення засад конкурентної ринкової економіки й одночасно розробки та впровадження системи гарантій від ризиків ринку. Поки що аморфність і несформованість соціальної структури сучасного українського суспільства зумовлюють недостатню оформленість суспільних інтересів як цілісної системи. Через це в Україні фактично відсутні політичні ідеології як дієвий політичний інструмент, а існуючі політичні партії не мають чітких і системних ідеологічно-програмних настанов.

Сьогодні українському виборцеві пропонується широкий спектр соціально-економічних програм, проте увесь він розташовується зліва від центру. Навіть програми виборчих об'єднань, далеких від соціалістичної і комуністичної спрямованості, насичені лівою риторикою. Відверто ліберальних програм у найвпливовіших українських партій немає зовсім. На сучасному етапі розвитку партійно-політичної системи в Україні посилення акценту на соціальній проблематиці (з явним ухилом у бік лівого популізму) зумовлене наданням партійно-виборчим програмам ролі додаткового інструмента соціально-політичної мобілізації.

Проте діяльності політичних партій України притаманне нівелювання необхідності соціальних реформ та оптимізації системи соціальних виплат, що зумовлене прагненням виграти чергові вибори. Використовуються популістичні гасла, які практично дублюються різними партіями. Більше того, передвиборні положення іноді навіть суперечать змісту партійної програми.

Вважаємо, що поступово в нашій державі дедалі більша увага приділятиметься програмним документам, які набуватимуть ознак дієвих стратегій соціально-політичного розвитку. Тенденції відображення соціальної проблематики в програмних документах українських політичних партій значною мірою відповідають основним загальноєвропейським засадам розвитку партійних систем. Відбувається постійне взаємне збагачення та поєднання різних моделей соціальної політики.

• У третьому розділі дисертації - «Шляхи реалізації та перспективи розвитку соціальної політики в Україні» - розглянуто механізми реалізації державної соціальної політики, її пріоритети та перспективи розвитку в сучасних умовах.
• Ефективна соціальна політика передбачає наявність розвиненої мережі соціальних послуг, які надаються з урахуванням особливостей і потреб різних категорій клієнтів. За умов реалізації принципів адресності та індивідуального підходу соціальні послуги є найбільш ефективним видом соціальної допомоги. Одним із недоліків системи соціальних послуг в Україні є відсутність конкуренції. Нерозвиненою є й мережа альтернативних соціальних послуг. Це значною мірою спричинено умовами фінансування соціальних послуг: бюджетні кошти плануються і спрямовуються на утримання великих державних інституцій, а не на потреби отримувачів соціальних послуг.
• Відтак позитивними кроками щодо залучення недержавних організацій до надання соціальних послуг були б такі:

- підтримка державою громадських ініціатив та тісна співпраця місцевих державних органів з громадськими організаціями у сфері соціального забезпечення;

- підготовка та реалізація регіональних соціальних програм;

- проведення конкурсів соціальних проектів на основі соціального замовлення;

- урахування соціальних проблем при розробці програм міжнародної співпраці.

Необхідно зауважити, що діяльність служб соціального захисту повинна базуватися на результатах оцінки не тільки матеріально-побутових, а й духовно-психологічних потреб людини й обґрунтованому розподілі між державою та самою людиною обов'язків щодо задоволення цих потреб. Відтак соціальна робота має бути зорієнтованою не лише на опіку й допомогу людині у вирішенні повсякденних проблем, а, в першу чергу, на розвиток у неї здатності до самоорганізації та самодопомоги, на формування навичок самостійного подолання життєвих труднощів. Отже, сутність соціальної роботи полягає в її спрямованості на підтримку, розвиток особистості, реабілітацію індивідуальної та соціальної суб'єктності людини.

Наступним важливим кроком на шляху до ефективної соціальної політики в сучасних умовах є підтримка середнього класу. Цей аспект є вагомим чинником ринкових перетворень, розгортання приватної ініціативи та підприємницької активності населення. Прийнятна податкова політика та стимулювання малого бізнесу сприяли б покращенню ситуації на ринку праці та відповідному зниженню рівня безробіття. Відсутність в Україні достатньо сформованого середнього класу призводить до соціального розшарування між малозабезпеченими й заможними верствами населення, що є деструктивним фактором соціальної стабільності в суспільстві.

Варто підкреслити, що соціальна політика не зводиться тільки до діяльності органів влади, які займаються соціальними питаннями. У її розробці й реалізації беруть участь усі громадянські інститути суспільства (політичні інститути, соціально-професійні об'єднання громадян, окремі люди), перед якими влада звітує за результатами соціальної діяльності. Формами такого контролю є конституційне право, референдуми, вибори, звіти депутатів, суспільна думка, листи громадян тощо.

Важливою ідеєю соціальної політики в сучасних умовах є соціальна згуртованість. Суть її - у суспільному благополуччі, гармонійних і стабільних соціальних відносинах як невід'ємних складових соціально-економічного прогресу й мирного співіснування. Основне питання полягає в тому, наскільки люди почувають себе пов'язаними із суспільством і якою мірою вони віддані визначеному набору загальноприйнятих цінностей і соціальних цілей. Політика соціального захисту відіграє провідну роль у розвитку соціальної згуртованості. Соціальна згуртованість ставить головним завданням стимулювання активності людей і їхню інтеграцію в суспільство. Сучасне уявлення про стимулювання активності як, у першу чергу, про економічну проблему, повинне бути розширене й припускати також участь у соціальних і політичних процесах. Здійснення ефективних заходів соціальної політики в Україні є запорукою суспільного розвитку, збагачення соціального потенціалу, підвищення добробуту людей та інтеграції в європейське співтовариство.

Таким чином, пріоритетними завданнями соціальної політики в Україні є: адресна підтримка незахищених верств населення, зміцнення позицій середнього класу, створення нових робочих місць, покращення системи медичного та пенсійного забезпечення, активна демографічна й житлова політика, створення рівних можливостей для здобуття якісної освіти тощо.

Висновки

Соціальна політика являє собою сукупність нормативно-правових рішень, управлінських механізмів та дій держави, спрямованих на забезпечення добробуту та соціального захисту громадян. Сутнісними ознаками соціальної політики виступають суб'єкт і об'єкт соціальної політики, а також способи їх взаємодії. Суб'єктом соціальної політики є держава. Оскільки держава - це система різнорівневих елементів, суб'єктом соціальної політики є система державних органів, узята в сукупності її елементів і відношень між ними. Об'єктом соціальної політики є соціум, узятий у певних особливих аспектах. У цьому сенсі можна говорити про окремі соціальні групи, які є об'єктом соціальної політики. Але оскільки соціум - це цілісна система, елементами якої є також згадані групи, об'єктом соціальної політики виступає соціум у цілому. До сутнісних ознак соціальної політики потрібно віднести також механізми, інструменти й цілі соціальної політики. До них належать: законодавче забезпечення, механізми вироблення і прийняття рішень, їх реалізації та контролю. Важливою є інфраструктура інституційних утворень, які безпосередньо займаються соціальною роботою: державні соціальні служби, політичні партії, недержавні організації відповідного профілю, соціальні мережі тощо. Розуміння соціальної політики, а разом з тим і визначення її сутнісних ознак, не є незмінним і розвивається та змінюється разом із розвитком суспільства.

Сучасна соціальна політика трансформується в концепції стабільного розвитку через реалізацію стратегій людського, соціального й демократичного поступу. Основою нового змісту соціальної політики є загальногуманітарні й соціальні цінності, що дозволяють виділити в її структурі сутнісні характеристики, гуманітарну спрямованість і потенціал у концепції стабільного й демократичного розвитку. Новий вид конфігурації соціальної політики в демократичній політичній системі визначає розширення кола її акторів, перерозподіл функцій і демократизацію механізмів її реалізації.

У партійній системі України знаходять відображення тенденції, які притаманні країнам розвинутої демократії. Сучасна соціальна політика розвинених країн характеризується зміною співвідношення ідеологій: непримиренна боротьба поступається місцем діалектичній єдності протилежностей. Ідеології розглядаються як соціальні технології, вибір яких визначається актуальними суспільно-політичними завданнями. На сучасному етапі розвитку партійно-політичної системи в Україні посилення акценту на соціальній проблематиці (з очевидним ухилом у бік лівого популізму) зумовлене наданням партійно-виборчим програмам ролі додаткового інструмента соціально-політичної мобілізації. Завданням подальшої еволюції партійної системи України є досягнення певного балансу між задекларованими цілями та реальними можливостями їх реалізації, що, окрім іншого, передбачає і можливість певних тимчасових втрат задля досягнення більш високих стратегічних цілей. За умов вибору такого напряму модернізація партійної системи України значною мірою відповідатиме основним загальноєвропейським тенденціям партійно-політичного розвитку.

Керівною ідеєю для формування спільної моделі соціальної політики Європи протягом останнього десятиліття стала соціальна згуртованість. Суть її - у суспільному благополуччі, гармонійних і стабільних соціальних відносинах як невід'ємних складових соціально-економічного прогресу і мирного співіснування. Погляд крізь призму соціальної згуртованості дає можливість виявляти соціальні основи демократії, зокрема, соціальні умови, необхідні для оптимального функціонування демократії. Це пов'язане з тим, як державні органи приходять до своїх рішень і якою мірою вони при цьому враховують широкі інтереси громадськості. Сильною стороною соціальної згуртованості є той факт, що вона виявляє себе на всіх рівнях, тобто має відношення не тільки до місцевого, але й до національного й міжнародного рівнів.

Соціальна політика, заснована на ідеї згуртованості, потребує формування нових для України соціально-політичних інструментів і механізмів, а також корекції використання вже існуючих. Із цієї точки зору важливим є залучення до проведення соціальної політики політичних партій, неурядових організацій, сприяння розвиткові соціальних мереж і розширенню каналів соціальної комунікації. Для підвищення ефективності такого підходу держава повинна вирішити завдання створення дієвих механізмів стимулювання, відбору, контролю тощо через ліцензування, тендери, конкурси й т.п. Одним із найбільш важливих і перспективних у стратегічному вимірі напрямів соціальної державної політики є розвиток структур громадянського суспільства та їх якомога повніше залучення до співпраці з державою в соціальній сфері.

При побудові ефективної соціальної політики важливу роль відіграють такі фактори: визначення моделі соціальної політики із врахуванням специфічних для країни духовних, моральних підвалин суспільства, національних традицій, історичних особливостей; знаходження оптимального співвідношення між ефективністю економіки і соціальною захищеністю; активна участь у реалізації соціальної політики усього населення через політичні інститути, соціально-професійні об'єднання громадян, особисті ініціативи і т.п.; забезпечення разом із матеріальними гарантіями комплексу інших видів соціальної підтримки громадян (допомога в адаптації до життєвих умов, професійне навчання, культурно-освітні послуги тощо).

Вважаємо, що соціальна політика України впродовж досліджуваного періоду була недостатньо ефективною та не завжди забезпечувала можливості для дотримання державою своїх зобов'язань. Вона фінансувалася за залишковим принципом та впроваджувалася постфактум, як реакція на зміну загальної економічної ситуації.

Майнове розшарування, зростання незадоволеності в суспільстві, низький рівень соціального захисту, концентрація значного капіталу в руках у невеликого прошарку населення разом із зниженням життєвого рівня і навіть зубожінням переважної більшості громадян України свідчать про недосконалість системи оплати праці та податкових механізмів регулювання доходів населення, прояви корупції та тінізацію економіки.

Через відсутність визначених стандартів соціальних послуг, держава не контролює їх якість та не оцінює ефективність. На думку дисертанта, доцільним було б запровадження чіткого механізму контролю та навіть запровадження санкцій за неякісне надання послуг соціальними службами.

До пріоритетних напрямів соціальної політики належать: подальше удосконалення загальних та спеціальних механізмів державного регулювання у сфері соціальної політики; обґрунтування напрямів інноваційного розвитку країни; вирішення основних проблем в сфері зайнятості; створення сприятливих умов для становлення середнього класу; активізація діяльності із заміни однієї частини пільг адресною допомогою та скасування інших, як неефективних.

Отже, соціальна політика України потребує нагального реформування, упорядкування законодавчої бази, можливо, створення Соціального кодексу, чіткого розподілу повноважень і узгодження діяльності між різними державними органами, а також залучення структур громадянського суспільства та контроль за їх діяльністю. Крім того, важливим є врахування ринкових трансформацій і усунення спричинених ними соціальних ризиків. Одним з ключових завдань реформування повинно бути вдосконалення системи напрямів, форм і методів соціального захисту й усунення попередніх недоліків її розвитку.

Важливо підкреслити, що реформування соціальної політики, розвиток соціальної сфери та поліпшення соціального становища населення України цілком можуть стати однією з точок досягнення соціального консенсусу між різноспрямованими політичними силами, групами політико-економічних інтересів, працівниками й роботодавцями, різними верствами населення України. Адже забезпечення соціальної стабільності та факторної продуктивності людського капіталу як головні наслідки ефективної соціальної політики є необхідними умовами як отримання належного рівня доходів економічно активним населенням, так і надання потрібного соціального захисту.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Наукові статті, опубліковані у фахових виданнях:

1. Березовська-Чміль О. Деякі чинники формування та реалізації ефективної соціальної політики / О. Березовська-Чміль // Історико-політичні проблеми сучасного світу. - 2008. - Т. 17-18. - С. 185-190.

2. Березовська-Чміль О. Соціальні аспекти у програмових документах партій-учасників дострокових виборів 2007 року як чинники їхньої ідеологічної ідентифікації / О. Березовська-Чміль // Науковий вісник Ужгородського університету. Політологія. - 2008. - Вип. 10. - С. 83-89.

3. Березовська-Чміль О. Концептуальні засади соціальної політики / О.Березовська-Чміль // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2008. - № 4. - С. 141-145.

4. Березовська-Чміль О. Державна соціальна політика в системі політичних відносин / О. Березовська-Чміль // Науковий вісник Ужгородського університету. Політологія. - 2008. - Вип. 9. - С. 254-259.

5. Березовська-Чміль О. Соціально-політична складова в ідеології ліберально-демократичних та консервативних партій / О. Березовська-Чміль // Науковий вісник Ужгородського університету. Політологія. - 2009. - Вип. 11. - С. 89-94.

Статті в інших наукових виданнях:

6. Березовська-Чміль О. Проблеми соціальної політики в програмних засадах соціал-демократичних партій / О. Березовська-Чміль // Панорама політологічних студій: науковий вісник Рівненського державного гуманітарного університету. - 2009. - № 3. - С. 153-161.

7. Березовська-Чміль О. Соціальна політика держави: сутність та критерії ефективності / О. Березовська-Чміль // Інтелігенція і влада. - 2009. - № 17. - С. 11-17.

Матеріали наукових конференцій:

8. Березовська-Чміль О. Соціальна політика держави: українські реалії та європейський досвід // Збірник матеріалів науково-практичної конференції «Україна європейська: сучасні тенденції і перспективи». - 2008. - С. 14.

9. Березовська-Чміль О. Філософсько-методологічні проблеми соціально-економічного розвитку на сучасному етапі / О. Березовська-Чміль // Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції «Україна. Світ. Суспільство» (21-22 квітня 2009 року). - Ч. 11. - С. 6-7.

10. Березовська-Чміль О. Соціальний капітал як чинник соціально-політичної взаємодії / О. Березовська-Чміль // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції «Перспективные инновации в науке, транспорте, производстве и образовании-2009». - 2009. - Т. 11. - С. 42-45.

11. Березовська-Чміль О. Концепція соціальної згуртованості в соціальній політиці країн Європи / О. Березовська-Чміль // Тези доповідей учасників ХVІІ міжнародної наукової конференції студентів і молодих вчених (9-10 квітня 2009 р.). - Т. 3. - С. 264.

12. Березовська-Чміль О. Особливості формування стратегії соціальної політики держави / О. Березовська-Чміль // Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції «Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития-2010». - 2010. - Т. 15. - С. 37-39.

Анотація

Березовська-Чміль О. Б. Соціальна політика та механізми її реалізації в Україні (політологічний аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2011.

У дисертації здійснено політологічний аналіз соціальної політики та механізмів її реалізації в Україні. Встановлено, що нова конфігурація соціальної політики в демократичній політичній системі визначає розширення кола її акторів, перерозподіл функцій і демократизацію механізмів реалізації.

Дослідження показало, що сучасна соціальна політика характеризується зміною співвідношення ідеологій, нівелюються розбіжності, а також збільшується електоральна база політичних партій. Ідеології розглядаються як соціальні технології, вибір яких визначається актуальними суспільно-політичними завданнями.

Провідною ідеєю сучасної соціальної політики є ідея соціальної згуртованості, проведення якої в Україні потребує формування нових інструментів і механізмів соціальної політики та корекції використання вже існуючих. Встановлено, що, з цієї точки зору, важливим є залучення до проведення соціальної політики політичних партій, неурядових організацій, сприяння розвиткові соціальних мереж та розширенню каналів соціальної комунікації. Визначено, що одним із найбільш важливих і перспективних у стратегічному вимірі напрямком соціальної державної політики є розвиток структур громадянського суспільства та їх якомога повніше залучення до співпраці з державою у соціальній сфері.

Встановлено, що соціальна політика в Україні потребує реформування, впорядкування соціального законодавства та вдосконалення механізмів реалізації.

Ключові слова: соціальна політика, концепція соціальної політики, механізми соціальної політики, соціальний капітал, соціальний захист, соціальна згуртованість.

Аннотация

Березовская-Чмиль О. Б. Социальная политика и механизмы ее реализации в Украине (политологический анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук за специальностью 23.00.02 - политические институты и процессы. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. Черновцы, 2011.

В диссертации осуществлен политологический анализ социальной политики и механизмов её реализации в Украине. Установлено, что современная социальная политика определяется в концепции стабильного развития через реализацию стратегий приумножения человеческого и социального капитала и демократического прогресса. Основой нового содержания социальной политики являются общие гуманитарные и социальные ценности, которые позволяют выделить в её структуре сущностные характеристики, гуманитарную направленность и потенциал в концепции стабильного и демократического развития. Новый вид конфигурации социальной политики в демократической политической системе определяет расширение круга её акторов, перераспределение функций и демократизацию механизмов её реализации.

Исследование показало, что современная социальная политика характеризуется изменением соотношения идеологий. Определено, что задачей дальнейшей эволюции партийной системы Украины является достижение определенного баланса между задекларированными целями и реальными возможностями их достижения. В таком случае модернизация партийной системы Украины в значительной мере будет отвечать основным общеевропейским трендам партийно-политического развития.