Політологія

Побачити в минулому майбутнє можна за допомогою законів розвитку обґєктів політичного прогнозу. Одним із них є закон причинності, який гласить, що явище має свою причину, тобто його породжують певні умови. Тому будь-яке пізнання вимагає усвідомлення причин явища. Знаючи їх, можна передбачити наслідки. А якщо для суспільства ці наслідки небажані, субґєкти політики, усвідомивши це, мають час для пошуку можливостей нейтралізації цих причин.

Для успішного прогнозування на основі законів необхідне знання їхньої системи, механізму дії та використання. Хоча історія розвивається за обґєктивними законами, але творять її люди, прискорюючи або уповільнюючи її розвиток. Багато в чому це залежить від того, наскільки беруть до уваги ці закони. Ігнорування їх або невміння ними користуватися призводить до субґєктивізму й авантюризму в політиці.

Процес пізнання законів надто складний, зумовлені законами відносини людей постійно змінюються. Наприклад, політичні відносини виявляються як політичні інтереси. Тому в механізмі соціально-політичних законів важливу роль відіграє такий обґєктивний чинник, як соціально-політичні інтереси, потреби та стимули, які постійно змінюються. У прогнозуванні важлива інформація про інтереси, потреби і стимули усіх верств населення. Суттєвим є й те, що закони, які діють у соціально-політичній сфері, виявляються як тенденції або можливості, не завжди втілюючись в дійсність. Це ускладнює вироблення прогнозу на основі закону суспільного розвитку. Тому якщо політичні претензії класу, соціальної групи враховують обґєктивний хід історії, політичні процеси розвиватимуться без суспільних потрясінь. Чим менше узгоджуються політичні інтереси з обґєктивними закономірностями розвитку, тим вища ймовірність непе-редбачуваних політичних конфліктів і потрясінь.

У цій справі важливо розрізняти механізм дії і механізм використання соціально-політичних законів. Механізм дії законів обґєктивний, функціонує незалежно від того, чи знають про нього люди і чи намагаються його застосувати. Механізм використання законів належить до субґєктивних чинників. Адже використання законів є свідомим застосуванням знань, діяльністю відповідно до законів. Механізм дії законів і механізм їхнього використання різняться настільки, наскільки механізм дії є пізнаним і застосовується в плануванні, прогнозуванні, управлінні. З пізнанням і практичним застосуванням законів механізм використання законів поступово стає механізмом їхньої дії.

Механізм дії і використання законів складається з таких ланок:

-- вироблення політики, заснованої на пізнаних законах;

-- планування і прогнозування;

-- виявлення і розвґязання суперечностей;

-- залучення, активізація та організація людей для реалізації вимог законів і розвґязання суперечностей;

-- використання конкретних форм і засобів реалізації вимог законів.

Сукупно ці ланки є прогностичною валідністю -- якісною характеристикою точності передбачення подій.

Прогнозування є обовґязковою умовою механізму дії законів, передбачаючи цілеспрямовану діяльність людей. Для прогнозування політичних подій, процесів велике значення має знання політичної ситуації.

Обґєктивною основою прогнозування є також системне структурування політичного явища, процесу. Поняття «система» означає сукупність елементів, які, перебуваючи у звґязках між собою, утворюють певну цілісність. Позаяк система передусім є певною цілісністю, її властивості не збігаються із сукупністю властивостей її елементів. Крім того, система за своєю природою ієрархічна. Тому кожний її елемент можна розглядати як систему, а саму систему -- як один із компонентів більш широкої системи.

Елементи політичної системи перебувають у постійному розвитку. Тому наскільки багатоманітне політичне життя суспільства, настільки багатоманітні й політичні процеси, кожен з яких є обґєктом прогнозування.

Отже, прогнозування як процес наукового дослідження передбачає визначення мети, отримання, обробку, оцінку й аналіз інформації, окреслення перспектив реалізації прогнозу. Ефективне політичне прогнозування можливе тільки за постійного коригування прогнозів з урахуванням найновішої інформації.

Принципи та методи політичного прогнозування

Політичне прогнозування визначає основні напрями розвитку політики, відображає сукупність зовнішніх і внутрішніх звґязків, залежностей між різноманітними сферами політичного життя. Ґрунтується воно на принципах альтернативності, системності, безперервності, верифікації.

Принцип альтернативності. Повґязаний з можливістю розвитку політичного життя і його окремих ланок на різних траєкторіях, за різних взаємозвґязків і структурних відношень. Альтернативність передбачає припущення про можливість різноманітних варіантів розвитку політичних подій. Реалізація цього принципу полягає у розмежуванні варіантів розвитку на тих, що реалізуються, і тих, що за передбачених умов не можуть бути реалізовані. Кожну альтернативу розвитку політичного процесу супроводжує відповідна сукупність проблем, які слід брати до уваги при прогнозуванні.

Нині всі внутріполітичні, зовнішньополітичні події, процеси, явища розглядаються з позицій альтернативності. На ймовірність альтернатив впливають конкретні політичні прагнення та проблеми, їх зумовлюють тенденції розвитку суспільних потреб, необхідність вирішення конкретних проблем. Завдяки цьому принцип альтернативності взаємодіє з принципом цілеспрямованості прогнозування.

Принцип системності прогнозування. Цей принцип означає, що, з одного боку, політика розглядається як єдиний обґєкт, а з іншого -- як сукупність відносно самостійних напрямів (блоків) прогнозування. Системний підхід допускає побудову прогнозу на основі системи засобів і моделей. Системність засобів і моделей політичного прогнозування дає змогу виробити погоджений і гармонійний прогноз по кожному напрямі політичного життя. Однак побудувати цілісну систему моделей політичного прогнозування у звґязку з методологічними проблемами поки що неможливо. Це завдання буде розвґязано за допомогою компґютерних технологій через створення інформаційного банку даних.

Принцип безперервності прогнозування. Він передбачає безперервне коригування прогнозних розробок в міру надходження нової інформації. Наприклад, будь-який довгостроковий прогноз у першому варіанті є масштабним. З плином часу передбачувана тенденція стає прозорішою, виявляє себе з різних боків. У звґязку з цим нова інформація, що надходить до прогнозиста, дає змогу точніше передбачити певну політичну подію.

Принцип верифікації (лат. verus -- істинний). Завдяки йому встановлюють вірогідність виробленого прогнозу. Верифікація може бути прямою, побічною, консеквентною (послідовною), інверсною (яка передбачає зміну розташування елементів прогнозу).

Усі принципи прогнозування взаємодіють між собою, реалізуються через конкретні методи науково-прогностичних досліджень. Наукова обґрунтованість прогнозу залежить від того, який метод (система методів) покладено в основу прогностичного дослідження. Розширення сфери прогнозування зумовлює збільшення кількості його засобів. Розвиток нових засобів прогнозування сприятиме утвердженню нових дисциплін (наприклад, політичної прогностики, завданням якої є вивчення закономірностей і принципів вироблення політичних прогнозів). На сьогодні відомо понад 150 методів прогнозування. Завдання полягає у визначенні сфери використання кожного з них. Здебільшого в політології вдаються до методів, які на практиці довели свою ефективність.

Метод колективної експертної оцінки. Його суть полягає у визначенні узгодженості думок експертів щодо розвитку внутрішньої і зовнішньої політики або окремих її сфер, а також щодо розвитку політичних явищ, котрі неможливо перевірити іншими засобами, наприклад, експериментом. Цей метод допускає такі дії:

1. Створення робочих груп для здійснення експертних оцінок. До їх обовґязків належать проведення опитування, обробка матеріалів і аналіз результатів колективної експертної оцінки. Робоча група призначає експертів, які висловлюють свої міркування щодо перспектив розвитку певних напрямів внутрішньої або зовнішньої політики (кількість експертів може коливатися від 10 до 100--150 осіб залежно від складності обґєкта).

2. Уточнення основних напрямів розвитку політичних процесів, подій, складання матриці, що відображає основну мету, додаткові цілі й засоби їхнього досягнення. Це належить здійснити ще до опитування експертів. Перед організацією опитування формулюють питання для експертів за певною структурно-ієрархічною схемою: від широких до вузьких, від складних до простих.

3. Забезпечення однозначності питань, які використовують під час опитувань експертів, а також незалежності суджень експертів. При цьому необхідно уникати будь-якого тиску.

4. Опрацювання матеріалів експертної оцінки, які є вхідним матеріалом для синтезу прогнозних гіпотез і варіантів розвитку політичних подій. Як остаточну оцінку обирають або середнє судження, або середнє арифметичне значення оцінок експертів, або середнє (нормалізоване, зважене) значення оцінки.

Колективна генерація ідей («мізкова атака»). Суть цього методу полягає в актуалізації творчого потенціалу фахівців (інтенсивного аналізу проблемної ситуації), вдаючись спершу до генерації ідей, а потім критики їх, формулювання контрідей. Структурно ця робота складається з шести етапів:

1. Формування групи учасників «мізкової атаки». Як правило, до такої групи входять фахівці (не більше 15 осіб) з високим рівнем ерудиції і розуміння проблемної ситуації.

2. Складання проблемної записки учасниками дискусії. Вона охоплює опис проблемної ситуації і засобів її оцінювання.

3. Генерація ідей. Починається з того, що ведучий розкриває зміст проблемної записки, знайомить з правилами дискусії: висловлювання повинні бути чіткими і стислими; критика попередніх виступів не допускається; не дозволяється виступати багато разів підряд; обовґязкове оприлюднення переліку ідей, підготовленого заздалегідь. Основне завдання ведучого -- заохочувати висловлювання, не оголошувати неправдивої інформації, не засуджувати і не припиняти аналізу будь-якої ідеї навіть тоді, коли вона видається абсурдною. Міркування слід фіксувати на магнітну плівку з метою їх аналізу та систематизації. Така робота триває до однієї години.

4. Систематизація ідей групою аналізу.

5. Руйнування систематизованих ідей. Кожну ідею учасники дискусії піддають критиці, сповідуючи правило: розглядати кожну ідею тільки з точки зору перешкод на шляху їхнього здійснення. Учасники дискусії не відхиляють ідеї, а намагаються спростувати їх. Тривалість даного етапу -- до двох годин.

6. Оцінка критичних зауважень і складання переліку практичних ідей.

Метод «Дельфи». Він відрізняється від звичайних засобів групової взаємодії експертів : а) анонімністю експертів; б) використанням результатів попереднього туру опитувань; в) статистичною характеристикою групової відповіді.

Побудова сценаріїв. Завдяки цьому засобові намагаються встановити логічну послідовність подій, беручи за основу існуючу або задану ситуацію. У сценарії (словесному описі прогнозованої ситуації) слід зосередитися на звґязках між подіями, на критичних точках, де впливи можуть мати непропорційно вагомий ефект. Написання сценарію відбувається у такій послідовності: визначення часового інтервалу -- формування події -- словесне тлумачення сенсу події -- кількісна оцінка за ескалаційною (зростаючою) шкалою.

Це найпоширеніший засіб прогнозування, за допомогою якого більш-менш точно передбачають розвиток політичних подій. Так, наприклад, ослаблення державно-політичних структур має наслідком появу тіньових структур політичної влади, зростання впливу кримінальних угруповань. Можна виробити сценарій розвитку електорального процесу за різних виборчих систем, спрогно-зувати розстановку політичних сил у парламенті й можливі законотворчі дії.

Вироблення сценаріїв змушує дослідника тримати у колі зору деталі і процеси, які він міг би проігнорувати під час абстрактних міркувань.

Метод екстраполяції. Полягає у поширенні висновків одержаних щодо однієї частини певної системи на іншу її частину. Щодо політичних подій межа екстраполяції дорівнює приблизно 5--10 рокам. Уникненню грубих помилок у прогнозуванні сприяє складне екстраполювання -- комбінація математично-статистичних розрахунків із застосуванням теорії ймовірностей, теорії ігор, теорії множин.

Метод моделювання. З його допомогою вивчають не обґєкти, а їхні моделі. У звґязку з цим знання, отримані за допомогою моделювання, не можуть бути абсолютно істинними, позаяк повної аналогії між обґєктом дослідження і його моделлю досягти неможливо. До того ж відомо, що тотожні події, які відбуваються в різних історичних обставинах, можуть мати протилежні наслідки. Під час моделювання враховують не тільки конкретну ситуацію в країні, а й історичний досвід та ментальність населення.

Структурно моделювання складається з конструювання моделі на основі попереднього вивчення обґєкта, зґясування його істотних характеристик, експериментального і теоретичного аналізу моделі, зіставлення результатів з даними обґєкта, коригування моделі. Якщо за екстраполяції, як правило, виробляється продовження динамічного ряду на перспективу, то при прогнозуванні за допомогою моделі існуючі механізми свіввідносять з майбутніми.

Вибір засобу прогнозування політичних процесів, подій залежить від мети і термінів прогнозування.

Етапи вироблення прогнозу і критерії його ефективності

Вироблення прогнозу є складним і відносно тривалим процесом. Складається воно з кількох етапів:

1. Передпрогнозна орієнтація (програма дослідження). На цьому етапі уточнюють завдання прогнозу, аналізують його особливості, масштаби, періоди, підстави, формулюють мету і завдання, робочі гіпотези, визначають засоби, структурують процес організації прогнозування. Головним моментом є аналіз обґєкта прогнозування, опис якого починають при формуванні завдання на прогноз. Опис містить відомості про найзагальніші показники обґєкта. На цьому етапі важливим є досвід та інтуїція фахівців.

Під час аналізу обґєкта прогнозування слід дотримуватися певних методологічних принципів. Принцип системності вимагає розглядати обґєкти і прогнозне тло відповідно до мети і завдань дослідження. Принцип природної специфічності передбачає обовґязкове врахування специфіки природи обґєкта прогнозування, закономірностей його розвитку, абсолютних і розрахункових значень меж розвитку. При порушеннях цього принципу (часто виникають за формальної екстраполяції процесу) помилки можуть бути значними, а прогнози абсурдними. Принцип аналогічності передбачає постійне порівняння властивостей обґєкта з відомими в даній галузі подібними обґєктами, їхніми моделями для пошуку обґєкта-аналога, використання його моделі або окремих її елементів. Цей принцип дає змогу мінімізувати витрати на аналіз і прогноз завдяки використанню готових прогнозних моделей, а також забезпечити перевірку істинності прогнозів зіставленням їх з прогнозами обґєктів-аналогів.

2. Побудова вхідної (базової) моделі прогнозованого обґєкта засобами системного аналізу. Для уточнення моделі можливе опитування населення й експертів. Під час аналізу обґєктів прогнозування використовують обґєктний та функціональний підходи.

Обґєктний припускає виділення підсистем шляхом поелементного дроблення обґєктів. Кожен новий елемент розглядається при цьому як обґєкт прогнозування відповідного рівня ієрархії. А кожна система (підсистема) розглядається як сукупність властивостей і взаємозвґязків відповідного обґєкта. Цей підхід застосовують щодо структурноскладних обґєктів, виділяючи групи схожих за властивостями первинних обґєктів й аналізуючи найтиповіші характеристики кожної групи. Функціональний підхід відрізняється від обґєктного тим, що за основу структурного членування обґєкта беруть функціональні ознаки. Цей підхід застосовують за відносно невеликої кількості первинних обґєктів, що складають обґєкт прогнозування. Але вони є надто складними за своїми характеристиками і взаємозвґязками. Тоді виділяють групи схожих функцій і простежують їхню реалізацію незалежно від первинних обґєктів.

3. Збір даних прогнозного тла. Прогнозне тло -- це сукупність зовнішніх щодо обґєкта прогнозування умов, істотних для політичного прогнозування. Наприклад, прогноз стабільності політичної системи передбачає врахування прогнозів економічного розвитку.

4. Побудова динамічних рядів показників. Вони є стрижнем майбутніх прогнозних моделей засобами екстраполяції. Динамічний ряд -- це тимчасова послідовність ретроспективних (лат. rйtro -- назад, spectro -- дивлюсь) значень змін обґєкта прогнозування.

5. Побудова серії гіпотетичних (попередніх) пошукових моделей. При цьому вдаються до пошукового аналізу профільних і фонових показників, конкретизації мінімального, максимального і найімовірнішого значень. Як правило, змістом пошукового прогнозу є визначення можливих станів обґєкта прогнозування в майбутньому. До пошукових засобів відносять екстраполяцію, історичну аналогію, написання сценаріїв, аналітичні процедури.

6. Побудова гіпотетичних нормативних моделей прогнозованого обґєкта. Це завдання реалізують засобами нормативного аналізу за заздалегідь визначеними критеріями щодо заданих норм, ідеалів, цілей.

7. Оцінка вірогідності, точності, обґрунтованості (верифікації) прогнозу. Мистецтво політичного прогнозування полягає в умінні, ґрунтуючись на обґєктивних законах, визначити напрями й особливості розвитку певних явищ, спрямувати цей розвиток відповідно до мети. Вірогідність прогнозу перевіряють на обґрунтованість, логічну доказовість, вдаючись інколи до експерименту, інтуїції.

8. Вироблення рекомендацій щодо управлінських рішень на основі зіставлення пошукових і нормативних моделей.

9. Аналіз (експертиза) підготовленого прогнозу і рекомендацій, а також їх доведення з урахуванням висловлених зауважень та здача проекту замовнику.

10. Передпрогнозна орієнтація на основі зіставлення матеріалів уже виробленого прогнозу з новими даними прогнозного тла і новий цикл дослідження. Це зумовлено неперервністю, необхідністю поглиблення і розширення процесу прогнозування.

Але ефективність прогнозів політичних подій не може зводитися тільки до ступеня їхньої вірогідності, точності. Не менш важливо знати, наскільки прогноз сприяє підвищенню обґрунтованості, обґєктивності, ефективності вироблених на його основі політичних рішень. Водночас перевірка прогнозів має істотні відмінності від верифікації прогнозів. У прогнозуванні, окрім абсолютної верифікації (емпіричного підтвердження або заперечення правильності гіпотези), існує відносна (попередня) верифікація, яка дає змогу розвивати наукове дослідження, використовувати їх результати на практиці ще до абсолютної їх перевірки.

Сучасний інструментарій прогнозування не є універсальним. Прогнозування є обмеженим як щодо часового діапазону (пґять--десять років), так і щодо обґєктів (не всі явища піддаються прогнозним оцінкам). Максимальне використання наукового політичного прогнозуванню запобігає домінуванню утопічних поглядів, сподівань, орієнтацій, забезпечує стабільний і динамічний розвиток суспільства.

Короткий словник політологічних термінів

Аболіціонізм (лат. abolito -- спасування, знищення) -- суспільний рух, налаштований на припинення дії певного закону, на відміну або скасування якогось урядового рішення, на усунення когось з керівної державної посади.

Абсентеїзм (лат. absent/a -- відсутність) -- ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах парламенту, президента, місцевих органів влади тощо. Основними причинами А. є аполітичність громадян, індиферентне ставлення до політики, втрата довіри до неї, низький рівень політичної компетентності виборців, невпевненість громадян у правильності свого вибору.

Абсолютизм (лат. absolыtes -- безумовний) -- необмежена монархія, форма державного правління, за якої політична влада повністю належить одній особі -- монархові та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

Автаркія (грец. autarkeia -- самозадоволення) -- політика та ідеологія, спрямована на відокремлення економіки однієї держави чи групи держав від економіки інших країн з метою створення замкнутої системи господарювання, зорієнтованої на самозабезпечення.

Автократія (грец. autokrateia -- самовладдя) -- система управління суспільством чи державою, за якої одній особі належить виключна й необмежена верховна влада.

Автономія (грец. autonomia -- незалежність) -- форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою. Населення автономної одиниці часто користується ширшими правами, ніж населення адміністративно-територіальних одиниць.

Авторитаризм (лат. auctoritas -- влада, вплив) -- тип політичного режиму, який характеризується субординацією субґєктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.

Авторитет (лат. auctoritas -- влада, вплив) -- визнання суспільством, соціальною групою, колективом, державою, суспільно-політичною організацією особистих і суспільних якостей певної особистості чи групи людей, що відображає їх реальний, вагомий вплив на стан справ у суспільстві й державі.

Агітація (лат. agitatio -- приведення в рух, спонукання) -- поширення політичних ідей та гасел з метою впливу на суспільну свідомість і настрої народних мас, спонукання їх до цілеспрямованої активності, політичних дій; один із поширених засобів політичної боротьби.

Агресія (лат. aggressio -- напад) -- несумісне зі Статутом ООН пряме чи опосередковане застосування сили однією державою (чи групою держав) проти іншої, яке має на меті захоплення території, скасування або обмеження державної незалежності, насильницьке підкорення її населення.

Адаптація соціально-політична (лат. adaptat/o -- пристосовувати) -- процес активного пристосування соціальних і політичних субґєктів до змін у соціально-політичному середовищі.

Адміністрація (лат. administratio -- управління, керівництво) -- сукупність розпорядчих органів державного управління, виконавчої влади (уряд, відомчі установи, виконавчі комітети, апарат президента, губернатора тощо), діяльність яких визначена законом чи конституцією країни.

Анархізм (грец. anarchia -- безвладдя) -- ідейно-теоретична й суспільно-політична теорія, в основу якої покладено заперечення інституціо-нального, насамперед державного, управління суспільством.

Апатриди (грец. а -- заперечення іpatris -- батьківщина) -- особи, які не мають громадянства й підданства жодної держави, проте мусять дотримуватися законів тієї країни, в якій вони зараз перебувають. А., як правило, позбавлені виборчих прав.

Аристократія (грец. aristokratia -- влада найкращих, найзнатніших) -- форма правління, за якої державна влада належить привілейованій меншості; вищий, привілейований стан (група) певного суспільства, що володіє особливими правами чи можливостями.

Біженці -- особи, які залишили країну, в якій вони постійно проживали (були громадянами), внаслідок переслідувань, військових дій чи інших надзвичайних обставин.

Більшість -- кількісне переважання прихильників якоїсь ідеї чи рішення над їхніми противниками. Розрізняють Б. відносну -- хоча б на один голос більше від суперника чи альтернативної пропозиції; абсолютну -- коли на користь якогось рішення віддали свої голоси 50% голосуючих плюс ще хоча б один; кваліфіковану (конституційну), яка може дорівнювати двом третинам або навіть трьом чвертям усього складу тих, хто приймає рішення або здійснює обрання.

Біпатриди (грец. bi -- два і patris -- батьківщина) -- особи, які одночасно мають громадянство двох або більше держав.

Біхевіоризм (лат. behaviour -- поведінка) -- психологічний напрям у політології та соціології, що орієнтує на вивчення проблем політики і політичних відносин крізь призму поведінки особи і груп як сукупності різноманітних реалій на вплив оточуючого середовища.

Бюрократія (франц. bureaucratie, букв. -- панування канцелярії, від bureau-- бюро, канцелярія та грец. watos -- влада) -- вищий, привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі; ієрархічно організована система управління державою чи суспільством з допомогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями.

Вето (лаг. veto -- я забороняю) -- передбачений конституціями деяких країн акт, завдяки якому глава держави або верхня палата парламенту можуть призупинити впровадження законів або рішень, прийнятих парламентом чи його нижньою палатою.

Вибори -- процедура обрання або висунення певних осіб способом відкритого чи закритого (таємного) голосування; найбільш поширений механізм створення органів та інститутів влади.

Виборча система змішана (грец. systиme -- утворення) -- такий порядок визначення результатів голосування, у якому поєднані елементи мажоритарної та пропорційної систем.

Виборча система мажоритарна (лат. major -- більший) -- такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі.

Виборча система пропорційна -- такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Відокремлення -- форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає вихід нації зі складу багатонаціонального утворення під впливом волевиявлення народу.

Відповідальність політична -- різновид соціальної відповідальності, що означає морально-психологічну настанову субґєктів політики, засновану на глибокому розумінні сенсу й наслідків політичної діяльності.

Віче -- народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Існувала поряд із владою князя і була безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

Влада -- здатність, право й можливість розпоряджатися ким-небудь абочим-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу та ін.); політичне панування над людьми; система державних органів; особи, органи, наділені владно-державними та адміністративними повноваженнями.

Влада виконавча -- одна з трьох гілок державної влади, яка організовує та спрямовує внутрішню й зовнішню діяльність держави, забезпечує здійснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини.

Влада державна -- вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обовґязкових для всього населення.

Влада законодавча -- одна з трьох гілок влади, сутність якої полягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей та їх обґєднань за допомогою законів, правових актів, рішень, що їх приймають представницькі органи влади.

Влада політична -- здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх обґєднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Влада судова -- одна з трьох гілок державної влади; необхідна умова реалізації принципу поділу влади, покликана запобігати можливості змови чи протистояння двох інших гілок влади (законодавчої та виконавчої), створювати перепони, щоб унеможливити виникнення диктатури.

Вождизм -- владні відносини, засновані на поділі групи (організації) на керівників і підлеглих, на особистій відданості політичному лідеру, вождю. В. переважно властивий для тоталітарних і авторитарних режимів.

Воззґєднання -- форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає обґєднання народів (націй).

Волюнтаризм (лат. voluntarius -- залежний від волі) -- позиція субґєкта політики, згідно з якою головним чинником досягнення поставленої мети є воля, особисті устремління й політичні наміри.

Геноцид (грец. genos -- рід і caedere -- вбиваю) -- здійснювані владою масові переслідування, гоніння і навіть знищення певної національної, етнічної, расової, соціальної, культурної, релігійної спільноти.

Геополітика (грец. ge -- земля і роїіїіке -- політика) -- політологічна концепція, що вбачає в політиці якоїсь держави визначальну роль географічних чинників (просторове розташування країни, клімат, розмір території, кількість населення, наявність природних ресурсів та ін.).

Герб державний (нім. erbe -- спадщина) -- відмітний знак держави, офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики й зображувана на прапорах, монетах, печатках, офіційних паперах тощо.

Геронтократія (грец. geron -- старий і kratos -- влада) -- правляча політична й управлінська еліта, яка складається з людей похилого віку.

Гімн державний (грец. hymnos -- урочиста пісня) -- урочиста пісня, офіційно визначена як символ державної єдності.

Глава держави -- державна посада, інституція, якій належить чільне місце в системі органів державної влади, яка уособлює єдність нації, символізує державу, покликана гарантувати ЇЇ цілісність, бути чинником гармонійної та ефективної взаємодії «гілок» державної влади між собою. Глава уряду -- керівник виконавчої влади в державі (премґєр-міністр, канцлер, голова ради міністрів тощо), чільна фігура в системі державного врядування, громадського адміністрування.

Гласність -- один з найважливіших принципів демократизму, який полягає у невідґємному праві кожного громадянина на отримання повної й вірогідної інформації з будь-якого питання громадського життя, що не становить державної чи військової таємниці.

Глобалізм (франц. global -- загальний, всесвітній) -- політична практика, зорієнтована на розвґязання локальних суспільних проблем з урахуванням їхнього взаємозвґязку з проблемами зовнішніми, більш загальними, з передбаченням їх наслідків для світових процесів.

Голосування -- безпосередній акт волевиявлення громадян під час виборів. Складається з ідентифікації (засвідчення особи) виборця, отримання бюлетеня і власне голосування.

Громадська думка -- відображення ставлення народу (в цілому або окремих спільнот) до влади, її діяльності, політики.

Громадські обґєднання -- обґєднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.

Громадянське суспільство -- суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинуті правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.

Громадянськість -- світоглядно-психологічний стан людини що характеризується відчуттям себе громадянином конкретної держави лояльним ставленням до її інституцій та законів, почуттям власної гідності у стосунках з представниками держави, знанням і поважанням прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовністю і вмінням домагатися дотримання власних прав, вимагати від держави виконання ЇЇ функцій відповідальним ставленням до своїх обовґязків перед державою, патріотизмом.

Група тиску (Прованс, drop -- вузол, gropar -- звґязувати) -- суспільно-політичне обґєднання, яке прагне задоволення власних інтересів через вплив на державну владу або політичні партії. Від партії Г. т. відрізняється тим, що вона безпосередньо не бореться за владу, не бере участі в керівництві та управлінні державою.

Дезінформація (франц. des -- заперечення та information -- повідомлення) -- завідомо неправильна, неправдива інформація.

Декларація (лат. deklaro -- заявляю, оповіщаю) -- офіційне проголошення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програмних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.

Делегат (лаг. delegatus -- посланець) -- обраний або призначений представник спільноти, громадсько-політичної організації, наділений повноваженнями приймати авторитетні рішення, здійснювати, репрезентувати й захищати їхні інтереси на переговорах, нарадах, зґїздах тощо.

Демагогія (грец. demagogia, від demos -- народ і ago -- веду) -- форма свідомого введення в оману широких мас, спекуляція на реальних труднощах і проблемах, потребах і сподіваннях людей з метою досягнення політичного успіху.

Демократія -- форма державно-політичного устрою суспільства, яка грунтується на визнанні на роду джерел ом влади.

Демократія представницька -- порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).

Депортація (лат. deportat/o -- вигнання, вислання) -- примусове виселення з місця постійного проживання, навіть вигнання за межі держави, особи чи групи осіб, частини населення, визнаних правлячим режимом як соціальне небезпечні.

Депутат (лаг. deputatus -- визначений, посланий) -- особа, уповноважена колективом для виконання якихось відповідальних завдань, доручень, виступів від його імені, для репрезентування й відстоювання його інтересів.

Держава -- форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємоповґязаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.

Держава демократична -- тип держави, в якій народ є джерелом влади, де державні демократичні соціально-політичні інститути та демократичний тип політичної культури, які забезпечують органічне поєднання участі народу у вирішенні загальнодержавних справ із широкими громадянськими правами і свободами.

Держава правова -- тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.

Держава соціальна -- держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі -- приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.

Державний устрій -- спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.

Деспотизм (грец. despot -- володар, самодержець) -- система державного устрою, необмежена монархія, яка характеризується абсолютним свавіллям влади та безправґям підданих; самовладдя, жорстоке придушення волевиявлення народу.

Децентралізація (лат. de... -- заперечення і centra/te -- серединний) -- управлінська політична система, покликана здійснювати владно значущі практичні рішення, що географічне чи організаційно перебувають поза межами безпосереднього впливу центральної влади; політичний процес, що передбачає делегування центральним урядом певних повноважень на місцевий рівень з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги, а також втілення в життя специфічних регіонально-локальних програм.

Диктатура (лат. dictature -- необмежена влада) -- нічим не обмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи в державі, регіоні, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим (скажімо, Д. пролетаріату); тимчасовий авторитарний режим, що вводиться на строк дії надзвичайних обставин для вжиття рішучих заходів, спрямованих на виведення країни з кризового стану (приміром, Д. генерала Піночета в Чилі).

Дисиденти (лат. dissidens, dissidentis -- незгідний, від dissidere -- не погоджуватися, розходитися) -- інакомислячі особи, які виступають проти існуючого державного (політичного) ладу певної країни, протистоять офіційній ідеології та політиці.

Дискредитація (франц. discrйditer -- підривати довіру) -- умисне зганьблення чийогось імені, підрив довіри, приниження чиєїсь честі, гідності, авторитету. У політиці вживається як один із засобів боротьби з противниками, досягнення успіху в передвиборчих змаганнях.

Дискримінація (лат. discriminatio -- розрізнення, розділення) -- свідоме обмеження свободи діяльності учасників політичного процесу; часткове чи повне, тимчасове чи постійне позбавлення тих чи інших учасників політичного життя їхніх конституційних та інших прав і свобод.

Діаспора (грец. diaspora -- розсіяння) -- розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або й власною владою за межі батьківщини; сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за її межами.

Догматизм (грец. dogma -- вчення, усталена думка) -- однобічне, некритичне, схематичне мислення, що спирається на догми, на застиглі й незмінні формули, без урахування реальних умов, потреб життя і практики.

Доктрина (лат. doctrina -- учення) -- систематизоване філософське, політичне чи ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.

Егалітаризм (франц. йgalitй -- рівність) -- теорія, що обстоює пріоритет рівності як принцип організації суспільства.

Екстремізм (лат. extremus -- крайній) -- в ідеології й політиці схильність до крайніх поглядів і способів досягнення певних цілей. Екстремісти виступають проти існуючих громадських структур та інститутів, намагаючись підірвати їхню стабільність, розхитати й ліквідувати їх силою заради своїх групових цілей.

Електорат (лат. elector -- виборець) -- громадяни, які мають поаво го лосу для участі в політичних виборах. Рішення й настрої Е. визначають склад виборних органів влади, впливають на позиції політичних лідерів і паотій

Еміграція (лат. emigratio -- виселення, переселення) -- переселення з батьківщини в іншу країну, а також тривале перебування громадян за межами батьківщини внаслідок такого переселення.

Етатизм (франц. йtat -- держава) -- поширення активності та впливу держави на соціально-політичне життя із застосуванням централізації бюрократизації та концентрації політичної влади.

Етнонаціональні відносини -- відносини між субґєктами національно-етнічного розвитку-- націями, народностями, національними групами та їх державними утвореннями.

Етнос (грец. ethnos -- народ) -- стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, проживає на території чи в складі іншого народу і зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості.

Заколот -- таємна змова вузького кола осіб з метою здійснити збройне повалення існуючої влади або примусити її прийняти потрібне рішення.

Закон -- нормативно-правовий акт, що приймається з ключових питань суспільного, державного життя і має вищу юридичну силу.

Засоби масової інформації (франц. informe -- надаю форму, створюю уявлення про щось, зображаю) -- періодичні друковані видання та інші форми розповсюдження інформації, спрямовані на охоплення необмеженого кола осіб, соціальних груп, держав з метою оперативного інформування їх про події і явища у світі, конкретній країні, певному регіоні, зорієнтовані на виконання специфічних функцій (контролю, спостереження, соціалізації, розвитку культури населення та ін.).

Ідеал (грец. idea -- ідея, поняття, уявлення) -- зразок, вища кінцева мета певних прагнень діяльності.

Ідентичність (лат. Identifico -- ототожнення) -- усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної групи, свого статусу, ролі.

Ідеологія (грец. idea -- поняття і logos --учення) -- система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших субґєктів політики.

Іміджологія -- наука, що вивчає проблеми формування й створення в суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, виробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості відповідних образів реальних субґєктів політики.

Імперія (лат. imperium -- влада, панування) -- велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозвґязків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

Імпічмент (англ. impeachment -- звинувачення) -- особливий порядок і встановлена законом процедура притягнення до відповідальності за грубі порушення закону вищих посадових осіб до завершення терміну одержаних ними внаслідок виборів повноважень.

Інавгурація (лат. inaugure -- присвячую) -- урочиста церемонія вступу на посаду глави держави. Процедура І. передбачає публічне виголошення новим главою держави клятви та програмної промови.

Інженерія виборча (лаг. ingeniym -- уроджені здібності, дотепність, талант, геній) -- пристосування виборчих процедур до реалізації інтересів правлячої та політичної еліт щодо завоювання і збереження влади в державі (регіоні, місті тощо).

Інтернування (франц. interner-- оселяти) -- вмотивоване затримання однією державою громадян іншої держави, що перебувають на її території, обмеження права їхнього пересування й деяких інших прав.

Істеблішмент (англ. establishment -- установа) -- правляча еліта, керівні кола якоїсь країни.

Кворум (лаг. quorum praesentia sufficit -- чиєї присутності достатньо) -- встановлена правилами процедури, регламентом якогось органу чи установи найменша кількість учасників зборів, засідань керівних та представницьких органів, конференцій, зґїздів тощо, необхідна й достатня для того, щоб почати роботу форуму, колективного органу або прийняти правомочне рішення на ньому.

Компроміс (лат. compromissum -- угода, згода) -- згода, порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Консенсус (лат. consensus -- згода, одностайність) -- згода між субґєктами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх основних соціальних та політичних груп суспільства; прийняття рішень без голосування за виявленням всезагальної згоди.

Консерватизм (лат. conservare -- зберігати, охороняти) -- політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Конституціоналізм -- теорія і практика обмеження всевладдя держави з допомогою права, основні норми якого відображено в конституції.

Конституція (лат. constitutio -- устрій, установлення) -- основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, виборчу систему, основні права та обовґязки громадян.

Конфедерація (лат. confederatio -- спілка, обґєднання) -- союз суверенних держав, які зберігають незалежність і обґєднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій.

Конформізм (лат. conformis -- подібний, відповідний) -- пристосовництво, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків, пануючих ідей і цінностей, стандартів поведінки, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Корупція (лат. corruptio -- підкуп, занепад) -- підкупність, продажність, хабарництво державних посадових осіб, політичних і громадських діячів, урядовців та високопоставлених чиновників.

Культ особи (лат. eu/tus -- шанування, поклоніння) -- єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння «божеству».

Легітимність (лат. legitimus -- законний, правомірний) -- здатність політичного режиму досягати суспільного визнання й виправдання обраного політичного курсу, винесених ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади.

Лібералізм (лат. liberalis -- вільний) -- політична та ідеологічна течія, що обґєднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Лобізм (англ, lobby -- кулуари) -- діяльність соціальних груп, які обстоюють свої особливі політичні інтереси; групи тиску на органи законодавчої та виконавчої влади.

Макіавеллізм -- різновид політичної поведінки, що виправдовує будь-які засоби (в тому числі й віроломні, жорстокі) заради досягнення поставленої мети. Термін повґязаний з імґям італійського політичного діяча й мислителя Н. Макіавеллі.

Менталітет (франц. mentalitй -- склад розуму, світосприйняття) -- своєрідний стан, рівень розвитку і спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, суспільних цінностей та адаптації до умов соціального середовища, можливостей впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

Міжнародні відносини -- сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших звґязків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

Міжнародні організації -- обґєднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання воєнних конфліктів.

Монархія (грец. monarchia -- єдиновладдя) -- форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках однієї особи -- глави держави -- спадкоємного монарха.

Народ -- біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологічними звґязками.

Національна безпека -- державна політика, спрямована на створення внутрішніх і зовнішніх умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та його громадян.

Національна політика -- науково обгрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, розвґязання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин.

Національні інтереси -- інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.

Національне питання -- сукупність політичних, економічних, правових, культурницьких, освітніх та інших проблем, що проявляються у процесі внутрі- та міждержавного спілкування націй, народностей.

Нація (лат. natio -- народ) -- політично, державно організований народ.

Номенклатура (ви лат. nomen -- імґя) -- коло посадових осіб, призначення та затвердження яких відноситься до компетенції вищестоящих органів.

Неоконсерватизм (грец. neos -- новий і лат. conservare -- зберігати) -- сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс багатьох провідних країн світу наприкінці XX ст. («рейганоміка», «тетчеризм»).

Неолібералізм (грец. neos -- новий і лат. liberalis -- вільний) -- сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя; «етатистський» різновид лібералізму зі збереженням принципу демократії, вільної конкуренції, приватного підприємництва.

Неофашизм (грец. neos -- новий, fascio -- пучок, вґязка) -- різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення.

Олігархія (грец. oligarchie -- влада небагатьох) -- політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група. Термін було запроваджено Платоном і Аристотелем у V -- IV ст. до н. е. для позначення однієї з найгірших, на їхню думку, форм правління, коли «владарюють багаті, а бідні не беруть участі у правлінні». Розрізняють О. аристократичну і фінансову.

Опозиція (лат. oppositio -- протиставлення) -- протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії; організація, партія, група, особа, ясі виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому,

Оруеллізм -- пропагандистське маніпулювання фактами, словами, поняттями та цілеспрямоване спотворення правди, історичного минулого, істини з боку владних структур, які чинять ідеологічний вплив на суспільну мораль через засоби масової інформації та прагнуть досягти цілковитого контролю над суспільством. Термін походить від імені англійського письменника Е. Блера (псевдонім Дж. Оруелл; 1903--1950) -- всесвітньо відомого автора роману-антиутопії «1984».

Охлократія (грец. ochlos -- натовп і cratos -- влада) -- домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, один із способів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими.

Парламент (лат. par/are -- говорити, розмовляти) -- найвищий законодавчий і представницький орган влади в державі з республіканською формою правління, який обирається населенням.

Підданство -- приналежність особи до якоїсь держави, перебування під її юрисдикцією.

Плебісцит (лат. plиbes -- простолюд і scitum -- рішення, постанова) -- усезагальне опитування громадян з метою виявити їхню думку, волю й позицію щодо якогось спільного й значущого питання.

Плутократія (грец. plutocratia -- влада багатіїв) -- політичний лад, за якого влада належить найбагатшим представникам панівного класу; купка найбагатших представників панівного класу.

Плюралізм (лат. pluralis -- множинний) -- ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного й соціального розвитку, що випливає з існування декількох (чи багатьох) незалежних начал політичних знань і розуміння буття; система влади, заснована на взаємодії та протилежності дій політичних партій і громадсько-політичних організацій.

Поділ влади -- принцип розмежування функцій в єдиній системі державної влади з поділом її на законодавчу, виконавчу й судову гілки влади, які здійснюють свої повноваження кожна самостійно, врівноважуючи одна одну.

Політика (грец. politika --державні й суспільні справи) -- організаційна, регулятивна й контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головно на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власних запитів і потреб.

Політика внутрішня -- діяльність державних органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення країни, на певне їх підпорядкування та можливе за конкретних умов задоволення, на збереження існуючого стану в суспільстві або на цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозвґязку і взаємодії окремих сфер суспільства.