Технологія застосування інформаційного інструментарію в державному управлінні на прикладі висвітлення подій, присвячених вшануванню пам’яті жертв Голодомору (жертв політичних репресій)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технологія застосування інформаційного інструментарію в державному управлінні на прикладі висвітлення подій, присвячених вшануванню пам'яті жертв Голодомору (жертв політичних репресій)

Вступ

Голодомор 1932-1933 років в Україні забрав життя мільйонів наших співвітчизників. Він став продовженням антиукраїнської політики попередніх років та супроводжувався терором проти національної творчої, наукової і технічної інтеліґенції, нищенням церкви та духовенства.

Тривалий час на тему Голодомору було накладено табу і про об'єктивний розгляд цієї трагедії йтися не могло. Такий стан речей зумовлений тим, що Україна перебувала у складі СРСР. З моменту набуття незалежності Українська держава почала робити все для того, щоб правда про злочин стала невід'ємною частиною національної пам'яті українського народу. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким визнала його актом геноциду українського народу.

Основні документи

Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо увічнення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні» від 11 липня 2005 року Кабінету Міністрів України було доручено вирішити питання утворення Українського інституту національної пам'яті

Цим же Указом Службі безпеки України, Державному комітету архівів України надавати всіляке сприяння представникам громадських організацій, наукових установ та організацій, ученим у доступі в установленому порядку до відповідних архівних документів, що стосуються питань політичних репресій та голодоморів в Україні, а також опублікуванню таких документів.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1144/2007

Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам'яті жертв Голодомору

Ушановуючи пам'ять мільйонів громадян, які стали жертвами Голодомору 1932 - 1933 років, з метою донесення правди про геноцид Українського народу до української громадськості і міжнародної спільноти та у зв'язку з 75-ми роковинами цієї трагедії постановляю:

1. Оголосити 2008 рік в Україні Роком пам'яті жертв Голодомору.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 856/2008

Про заходи у зв'язку з Днем пам'яті жертв голодоморів

У зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні та з метою гідного вшанування пам'яті жертв геноциду Українського народу, належної організації заходів до Дня пам'яті жертв голодоморів (22 листопада 2008 року) постановляю:

1. Кабінету Міністрів України:

1) розробити за участю Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору в Україні і затвердити у десятиденний строк план заходів на жовтень-листопад 2008 року до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні та Дня пам'яті жертв голодоморів, передбачивши в ньому, зокрема:

- проведення презентації Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні;

відкриття у місті Києві першої черги Меморіального комплексу пам'яті жертв голодоморів в Україні;

проведення 22 листопада 2008 року Загальноукраїнської акції «Засвіти свічку»;

презентацію в листопаді фільмів, присвячених темі геноциду Українського народу 1932-1933 років;

організацію у місті Києві виставок, зокрема документально-художньої, друкованих видань, фоторобіт, які висвітлюють події, пов'язані з Голодомором 1932-1933 років в Україні, демонстрацію відповідних тематичних виставок та експозицій у інших населених пунктах;

2) забезпечити у повному обсязі фінансування проведення заходів до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні та Дня пам'яті жертв голодоморів;

2. Запропонувати релігійним організаціям провести 22 листопада 2008 року панахиди за жертвами Голодомору.

На території України 22 листопада 2008 року приспустити Державний Прапор України, обмежити проведення розважальних заходів, внести відповідні зміни до програм радіо і телебачення.

5. Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерству культури і туризму України разом із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями забезпечити проведення в населених пунктах України завершального етапу міжнародної акції «Незгасима свічка».

6. Міністерству освіти і науки України забезпечити проведення у листопаді 2008 року в усіх навчальних закладах України «Уроку пам'яті», а також підведення підсумків Всеукраїнського просвітницько-патріотичного конкурсу вчинених дій щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні «Пам'ять народу» та щорічної Всеукраїнської акції «Колосок пам'яті».

7. Міністерству закордонних справ України:

2) сприяти Міжнародному координаційному комітету Світового конгресу українців для планування відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні у проведенні представниками української громадськості за кордоном заходів з ушанування пам'яті жертв геноциду Українського народу.

8. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення в засобах масової інформації підготовки та проведення заходів до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні та Дня пам'яті жертв голодоморів.

Також розпорядження Прем'єр-міністра 22 квітня ц.р.було підтримано пропозицію Інституту національної пам'яті щодо утворення Державного музею "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні" з віднесенням його до сфери управління зазначеного Інституту.

Крім цього в "Українському домі" була виставка архівних документів Служби безпеки України про Голодомор 1932-1933 років "Розсекречена пам'ять".

Виставка презентує розсекречені Службою безпеки України архівні документи радянських органів державної безпеки, у яких розповідається про Голодомор 1932-1933 років в Україні, загальним обсягом близько 5 тисяч аркушів. Ці матеріали у повному обсязі розміщені на офіційному сайті Служби безпеки України.

На виставці представлені накази і директиви Держаного політичного управління УСРР, документи таємного діловодства та оперативно-статистичної звітності про репресії на селі, архівні кримінальні справи жертв каральної політики комуністичного режиму, свідчення очевидців, матеріали перлюстрації чекістами листів селян, червоноармійців, представників інших верств населення України.

Метою виставки є сприяння утвердженню історичної правди про Голодомор 1932-1933 років в Україні, подання українській і світовій громадськості, науковцям і політикам фактичного доказового матеріалу про зазначену трагедію. У цьому контексті важливим є залучення міжнародних та громадських організацій (таких як Рада Європи, ОБСЄ, Рада з прав людини ООН, Міжнародна амністія та інших), а також науковців та експертів до вивчення наявних та пошуку додаткових архівних документів.

Національна книга пам'яті

Видання Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні стало одним із найбільш вагомих результатів діяльності з дослідження Голодомору та вшанування пам'яті його жертв до 75-х роковин трагедії. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні складається із загальнонаціонального тому та 18 регіональних томів, Підготовка томів здійснювалася обласними (Київською міською) державними адміністраціями під керівництвом Українського інституту національної пам'яті.

Загальнонаціональний том розпочинається аналітичним розділом «Як це було», в якому на підставі всього комплексу документів проаналізовано історичні та правові аспекти Голодомору 1932 - 1933 років, наведено докази його зумисності та злочинної суті як геноциду українського народу.

Продовженням розділу є наступні підрозділи «Свідчення очевидців» та «Документи», у яких наводяться конкретні докази злочинної природи Голодомору.

Важливою частиною Зведеного тому є розділ «Територія Голодомору», у якому розкриваються особливості Голодомору в географічному вимірі. Тут наведено докази, що від Голодомору постраждали всі регіони тодішньої УСРР. Складовою частиною розділу є перелік встановлених населених пунктів, що постраждали від Голодомору. Перелік укладено на підставі матеріалів, до яких обласними державними адміністраціями включено архівні документи та опитування свідків. До переліку включено близько 13 500 населених пунктів.

Наступною структурною одиницею Зведеного тому є реєстр документів з тематики Голодомору із зазначенням архівів та інтернет-ресурсів, де можна ознайомитися із зазначеними документами.

Важливою складовою є «Хроніка» Голодомору із поденним описом подій від осені 1932 до літа 1933 років в Україні.

До окремого розділу включено вибрану бібліографію з тематики Голодомору, яка охоплює найважливіші праці, присвячені Голодомору 1932 - 1933 років в Україні.

Останнім розділом тому є «Фотодокументи», де розміщено тогочасних 140 фотографій. Наприкінці тому вміщено іменний та географічний покажчики.

Регіональні томи маюить єдину структуру, яка складається із трьох основних частин: Вступної статті, у якій дається історична характеристика Голодомору 1932 - 1933 років в регіонів, розділів «Мартиролог», «Документи», «Свідчення».

До томів Національної книги пам'яті включено імена 882510 мешканців України, що померли у голодні 1932-1933 роки. До Книги внесено понад 13, тис. населених пунктів, мешканці яких постраждали від Голодомору.

Український інститут національної пам'яті продовжує роботу зі створення електронної карти Голодомору, до якої заносяться дані томів Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні.

голодомор репресія політичний україна

Проект концепції Державної цільової національно-культурної

програми створення мультимедійного інформаційно-пошукового

проекту "Електронний архів національної пам'яті України"

Мета програми

Мета Програми полягає у сприянні реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті, концентрації на пріоритетному завданні цієї сфери - системному опрацюванні та актуалізації комплексу об'єктів національної пам'яті - фінансових, матеріальних та інших ресурсів, наукового потенціалу, а також координації діяльності центральних органів виконавчої влади, установ та організацій у розв'язанні цього завдання.

Створення мультимедійного інформаційно-пошукового проекту "Електронний архів національної пам'яті України" в рамках Державної цільової національно-культурної програми розраховано на 5 років. Основною тематикою мультимедійного інформаційно-пошукового проекту "Електронний архів національної пам'яті України"

Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності

Програма надасть можливість представити події української історії ХХ столітя всебічно, в усьому розмаїтті джерел, незалежно від місця перебування оригіналів об'єктів національної пам'яті, форми власності на них, а, найголовніше - доступно і сучасно, на рівні передових інформаційних технологій, що засвідчуватиме розбудову в Україні інформаційного суспільства.

Фінансування Програми передбачається здійснити за рахунок коштів державного бюджету. Орієнтований обсяг фінансових ресурсів становить 184,1 млн. гривень.

Ці дані стануть основою для судового розгляду справи про злочини комуністичної влади згідно з критеріями, які визначені Конвенцією ООН від 9 грудня 1948 року про попередження злочину геноциду та покарання за нього. Відзначення сумної дати -- 75-х роковин Голодомору -- відбувається в Україні під промовистим гаслом: Україна пам'ятає, світ визнає.

Сьогодні перед усім українським суспільством стоїть завдання глибокого осмислення причин, характеру та масштабів трагедії. Дуже важливою є також справа гідного вшанування пам'яті мільйонів наших співвітчизників. Лише така позиція -- позиція пам'яті і вшанування -- ґарантує неможливість повторення подібних трагедій у майбутньому.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 856/2008

Про заходи у зв'язку з Днем пам'яті жертв голодоморів

У зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні та з метою гідного вшанування пам'яті жертв геноциду Українського народу, належної організації заходів до Дня пам'яті жертв голодоморів (22 листопада 2008 року) постановляю:

1. Кабінету Міністрів України:

1) розробити за участю Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору в Україні і затвердити у десятиденний строк план заходів на жовтень-листопад 2008 року до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні та Дня пам'яті жертв голодоморів, передбачивши в ньому, зокрема:

проведення презентації Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні;

відкриття у місті Києві першої черги Меморіального комплексу пам'яті жертв голодоморів в Україні;

проведення 22 листопада 2008 року Загальноукраїнської акції «Засвіти свічку»;

презентацію в листопаді фільмів, присвячених темі геноциду Українського народу 1932-1933 років;

організацію у місті Києві виставок, зокрема документально-художньої, друкованих видань, фоторобіт, які висвітлюють події, пов'язані з Голодомором 1932-1933 років в Україні, демонстрацію відповідних тематичних виставок та експозицій у інших населених пунктах;

2) забезпечити у повному обсязі фінансування проведення заходів до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні та Дня пам'яті жертв голодоморів;

3) передбачити під час доопрацювання проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» кошти для фінансування спорудження у місті Києві другої черги Меморіального комплексу пам'яті жертв голодоморів в Україні, заходів з публікування архівних, науково-популярних та художньо-публіцистичних видань, а також для здійснення Українським інститутом національної пам'яті дослідницьких робіт з питань голодоморів.

2. Запропонувати релігійним організаціям провести 22 листопада 2008 року панахиди за жертвами Голодомору.

3. Оголосити 22 листопада 2008 року о 16.00 на вшанування пам'яті жертв геноциду Українського народу хвилину мовчання, зупинивши на цей час роботу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях (крім підприємств, де це не допускається за технологією виробництва), рух громадського та приватного транспорту з подаванням відповідних звукових сигналів.

На території України 22 листопада 2008 року приспустити Державний Прапор України, обмежити проведення розважальних заходів, внести відповідні зміни до програм радіо і телебачення.

4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

1) забезпечити до 22 листопада 2008 року:

проведення презентацій обласних томів Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні;

урочисте відкриття меморіалів, пам'ятних знаків у населених пунктах, які постраждали від Голодомору 1932-1933 років в Україні;

2) активізувати роботи з демонтажу пам'ятників та пам'ятних знаків особам, причетним до організації Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій, а також з відповідного перейменування вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах;

3) організувати у День пам'яті жертв голодоморів покладання траурних вінків і композицій із житніх та пшеничних колосків до пам'ятних знаків, місць поховань жертв голодоморів, вшанування пам'яті загиблих хвилиною мовчання, запалення свічок та проведення щорічної Загальноукраїнської акції «Засвіти свічку», а також вечорів-реквіємів та інших скорботних заходів;

4) вжити додаткових заходів щодо поліпшення медичного та соціально-побутового обслуговування, сприяння у веденні присадибного господарства, надання матеріальної допомоги особам, які пережили Голодомор 1932-1933 років в Україні.

5. Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерству культури і туризму України разом із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями забезпечити проведення в населених пунктах України завершального етапу міжнародної акції «Незгасима свічка».

6. Міністерству освіти і науки України забезпечити проведення у листопаді 2008 року в усіх навчальних закладах України «Уроку пам'яті», а також підведення підсумків Всеукраїнського просвітницько-патріотичного конкурсу вчинених дій щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні «Пам'ять народу» та щорічної Всеукраїнської акції «Колосок пам'яті».

7. Міністерству закордонних справ України:

1) забезпечити проведення закордонними дипломатичними установами України заходів до Дня пам'яті жертв голодоморів, а також участь представників дипломатичного корпусу іноземних держав, акредитованого в Україні, в офіційних заходах, які проводитимуться в Україні;

2) сприяти Міжнародному координаційному комітету Світового конгресу українців для планування відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні у проведенні представниками української громадськості за кордоном заходів з ушанування пам'яті жертв геноциду Українського народу.

8. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення в засобах масової інформації підготовки та проведення заходів до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні та Дня пам'яті жертв голодоморів.

9. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

25 вересня 2008 року

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1544/2005

Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні

З метою забезпечення належного вшанування жертв та постраждалих від голодоморів, відновлення історичної справедливості, глибокого усвідомлення громадянами причин та наслідків геноциду Українського народу, утвердження у суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства постановляю:

1. Встановити, що здійснення конкретних, дієвих заходів для вшанування пам'яті жертв та підтримки осіб, які постраждали від голодоморів в Україні, виховання поваги до історичного минулого, до людей, які пережили трагічні сторінки в історії Українського народу, є пріоритетними завданнями центральних та місцевих органів виконавчої влади.

2. Кабінету Міністрів України:

вжити невідкладних заходів для прискорення підготовки та подання законопроекту щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії Українського народу та визначення статусу громадян, які постраждали від голодоморів;

забезпечити здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства;

забезпечувати належну організацію та проведення щорічно за участю відповідних громадських організацій, молоді Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій;

утворити в двотижневий строк Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 75-ми роковинами голодомору 1932-1933 років в Україні на чолі з Прем'єр-міністром України, включивши до складу Організаційного комітету представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій;

затвердити за поданням зазначеного Організаційного комітету до 20 грудня 2005 року план заходів на 2006-2008 роки у зв'язку з 75-ми роковинами голодомору 1932-1933 років в Україні, передбачивши, зокрема, вирішення питання щодо спорудження в м. Києві Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні, а також пам'ятників, монументів та пам'ятних знаків в інших населених пунктах України, впорядкування місць поховання жертв голодоморів;

вжити дієвих заходів до:

- вирішення до 20 листопада 2005 року питання утворення Українського інституту національної пам'яті;

- внесення в установленому порядку до 15 грудня 2005 року пропозицій про надання Державному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» статусу національного.

3. Службі безпеки України опрацювати питання спрощення порядку доступу представників громадських організацій, наукових установ та організацій, вчених до архівних матеріалів, що стосуються питань голодоморів та політичних репресій в Україні, та у разі потреби внести пропозиції щодо необхідних змін до законодавства.

4. Главі Секретаріату Президента України подати у тижневий строк пропозиції щодо ритуалу проведення вшанування пам'яті жертв голодоморів у м. Києві та регіонах України.

5. Міністерству закордонних справ України забезпечити проведення закордонними дипломатичними установами України заходів, пов'язаних з відзначенням у 2005 році Дня пам'яті жертв голодоморів і політичних репресій, зокрема за участю представників української громадськості за кордоном.

6. Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечити широке висвітлення у засобах масової інформації заходів з відзначення у 2005 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, а також підготовки до 75-х роковин голодомору 1932-1933 років в Україні, організувати цикли тематичних теле- та радіопередач, публікацію документів і матеріалів про ці трагічні події.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

4 листопада 2005 року

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1144/2007

Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам'яті жертв Голодомору

Ушановуючи пам'ять мільйонів громадян, які стали жертвами Голодомору 1932 - 1933 років, з метою донесення правди про геноцид Українського народу до української громадськості і міжнародної спільноти та у зв'язку з 75-ми роковинами цієї трагедії постановляю:

1. Оголосити 2008 рік в Україні Роком пам'яті жертв Голодомору.

2. Координаційній раді з підготовки заходів у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 - 1933 років в Україні спільно з Організаційним комітетом з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 75-ми роковинами голодомору в Україні забезпечити організацію та координацію заходів з проведення Року пам'яті жертв Голодомору.

3. Кабінету Міністрів України:

проаналізувати стан виконання Закону України «Про Голодомор 1932 - 1933 років в Україні», нормативно-правових актів щодо підготовки заходів у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 - 1933 років в Україні та вжити необхідних заходів щодо забезпечення їх реалізації;

вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування видатків, пов'язаних із підготовкою та проведенням Року пам'яті жертв Голодомору.

4. Міністерству закордонних справ України за участю Міжнародного координаційного комітету Світового конгресу українців для планування відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні розробити у місячний строк план тематичних заходів у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 - 1933 років, забезпечити його реалізацію закордонними дипломатичними установами України із залученням української громадськості за кордоном.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

24 листопада 2007 року

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про додаткові заходи щодо увічнення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні

З метою увічнення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні, забезпечення глибокого осмислення історичного минулого українського народу, його багаторічної боротьби за відновлення державності, а також посилення уваги суспільства, зокрема молоді, до трагічних сторінок історії держави постановляю:

1. Кабінету Міністрів України:

а) вирішити до Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, який у 2005 році відзначається 26 листопада, питання утворення Українського інституту національної пам'яті, для чого, зокрема:

утворити до 15 серпня 2005 року з урахуванням пропозицій Національної академії наук України, Українського добровільного культурно-просвітницького правозахисного благодійного товариства "Меморіал" ім. В. Стуса, Асоціації дослідників голодоморів в Україні, Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих міжвідомчу робочу групу з утворення Українського інституту національної пам'яті, підготовки пропозицій щодо його структури та основних напрямів роботи, включивши до складу цієї робочої групи провідних науковців, учених, авторитетних експертів, представників громадських організацій, які безпосередньо займаються вивченням проблем політичних репресій і голодоморів;

забезпечити вирішення в установленому порядку питання розміщення Українського інституту національної пам'яті у центральній частині м. Києва;

б) внести до 1 серпня 2005 року в установленому порядку пропозиції щодо надання Державному історико-меморіальному заповіднику "Биківнянські могили" статусу національного;

в) підготувати та внести до 1 листопада 2005 року в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу.

2. Службі безпеки України, Державному комітету архівів України надавати всіляке сприяння представникам громадських організацій, наукових установ та організацій, ученим у доступі в установленому порядку до відповідних архівних документів, що стосуються питань політичних репресій та голодоморів в Україні, а також опублікуванню таких документів.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за участю громадських організацій, які безпосередньо займаються вивченням проблем політичних репресій і голодоморів:

вжити протягом 2005-2006 років заходів щодо належного впорядкування поховань жертв політичних репресій, спорудження пам'ятників та встановлення пам'ятних знаків;

організувати роботу із залученням учнівської та студентської молоді щодо пошуку поховань жертв політичних репресій та голодоморів;

сприяти створенню музеїв, формуванню музейних зібрань, організації постійно діючих експозицій про історичні події, пов'язані з політичними репресіями та голодоморами в Україні.

4. Міністерству закордонних справ України за участю громадських організацій, які безпосередньо займаються вивченням проблем політичних репресій і голодоморів, а також із залученням представників української громадськості за кордоном вживати в установленому порядку заходів щодо активізації проведення пошуку та дослідження на території іноземних держав місць поховань українців, які загинули внаслідок політичних репресій.

Президент України В.ЮЩЕНКО

м. Київ, 11 липня 2005 року N 1087/2005

Відкриття виставки архівних документів

В "Українському домі" відкрилась виставка архівних документів Служби безпеки України про Голодомор 1932-1933 років "Розсекречена пам'ять"

У відкритті виставки взяв участь Президент України Віктор Ющенко, який ще раз закликав всіх українських політиків підтримати законопроект про визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом проти українців. Президент закликав їх «встати з колін». За його словами, під час Голодомору в Україні безневинно загинуло 10 млн. людей, що більше, ніж під час під час Другої світової війни.

Президент України Віктор Ющенко вважає безпредметною дискусію про необхідність введення адміністративної відповідальності за заперечення Голодомору 1932-33 років. За словами В.Ющенка, в поданому ним до Верховної Ради України законопроекті передбачається відповідальність за заперечення існування Голодомору в Україні. Він нагадав, що ряд політиків та громадських діячів розпочали дискусію, що мовляв не потрібно вводити таку відповідальність. За його словами, в багатьох країнах світу існує навіть кримінальна відповідальність, яка передбачає термін ув'язнення до 15 років у випадку, коли хтось заперечує існування Голокосту. «А ми ведемо дискусію в Україні, чи варто говорити про адміністративну відповідальність», - сказав Віктор Ющенко.

Як наголосив на відкритті виставки Голова СБУ Ігор Дріжчаний, применшення масштабів Голодомору в Україні є “не просто безглуздим, а й нечесним і несправедливим з історичної точки зору”.

Ігор Дріжчаний зазначив, що Голодомор в Україні визнаний злочином проти людства парламентами десяти країн. «Якщо злочини проти людства відбулись і в інших куточках колишнього СРСР (зокрема на Поволжі), це не значить, що злочини в Україні стали менш значущими або страшними», - сказав голова СБУ.

Виставка презентує розсекречені Службою безпеки України архівні документи радянських органів державної безпеки, у яких розповідається про Голодомор 1932-1933 років в Україні, загальним обсягом близько 5 тисяч аркушів. Як зазначив Ігор Дріжчаний, співробітники СБУ чотири роки працювали у галузевому державному архіві та у регіональних архівах. Результатом цієї роботи стало розсекречення усіх без винятку виявлених документів. Ці матеріали у повному обсязі розміщені на офіційному сайті Служби безпеки України.

На виставці представлені накази і директиви Держаного політичного управління УСРР, документи таємного діловодства та оперативно-статистичної звітності про репресії на селі, архівні кримінальні справи жертв каральної політики комуністичного режиму, свідчення очевидців, матеріали перлюстрації чекістами листів селян, червоноармійців, представників інших верств населення України. Ці матеріали висвітлюють одну із найтрагічніших сторінок в історії Українського народу. Виставка має сприяти консолідації українського суспільства, підготовці відповідних матеріалів для розгляду державними органами країни і визнання українським парламентом на законодавчому рівні Голодомору 1932-1933 років актом геноциду.

Метою виставки є сприяння утвердженню історичної правди про Голодомор 1932-1933 років в Україні, подання українській і світовій громадськості, науковцям і політикам фактичного доказового матеріалу про зазначену трагедію. У цьому контексті важливим є залучення міжнародних та громадських організацій (таких як Рада Європи, ОБСЄ, Рада з прав людини ООН, Міжнародна амністія та інших), а також науковців та експертів до вивчення наявних та пошуку додаткових архівних документів.

Як повідомив Голова Служби безпеки України над цими документами працюють фахівці з багатьох країн, зокрема, Польщі, Ізраїлю. Водночас, ними не цікавляться представники Російської Федерації. І.Дріжчаний не виключає, що російські вчені просто не знали про розсекречення вищезазначених матеріалів. «Я думаю, що одним із результатів цієї виставки буде привернення більшої уваги до цієї проблеми також вчених з Росії», - сказав Голова СБУ.

Виставка має стати першим етапом для подальшої роботи, спрямованої на поширення в Україні та за кордоном, у тому числі з використанням документів, що експонуються, об'єктивної інформації про Голодомор як геноцид Українського народу; підготовку друкованих документальних видань, зокрема, іноземними мовами за участю МЗС України; вирішення питання щодо фінансування цих заходів на державному рівні та неурядовими організаціями.

Служба безпеки України планує побувати з цією виставкою в усіх регіонах України, а можливо, надати їй статус міжнародної.

Причиною Голодомору-геноциду була політична складова, а не економічна необхідність, як це трактувалося в радянській історіографії. Умисна політика Кремля була спрямована на винищення українського етнічного ядра - селянства.

Добре відомо, що за переписом 1926 року лише 10,4% українців проживали у містах, решта ж - у селі. Здійснення масштабної жорстокої акції знищення людей планувалося у Москві за чіткою схемою. По-перше, активізація в Україні у 1929-1930 роках так званого, розкуркулення, що означало руйнування заможних селянських господарств. У них забирали все: житло, одяг, знаряддя праці, худобу, а самих з родиною, дітьми вивозили до Сибіру або ж просто у поле посеред зими без жодних засобів до існування. Тисячі господарств найкращих українських хліборобів було зліквідовано, а їхніх власників заарештовано або вислано за межі України.

У 1931 році продовжувалося знищення українців шляхом репресій, розстрілів усіх, хто гіпотетично міг би чинити опір геноциду. Москва добре пам'ятала прагнення українців до створення соборної незалежної України у 1920-х роках. Тому ще з 1929 року було організовано масові арешти партійних діячів, письменників, учених, учителів, господарників. Органи ДПУ ретельно вишукували у містечках та селах «контрреволюціонерів», людей «чужих поглядів», колишніх петлюрівців, махновців та й просто «неблагонадійних українців». Репресивна машина набирала страшної потужності. У відповідь на нарікання партійних організацій на непомірні плани хлібозаготівель у 1931-1932 роках карали багатьох, хто висловлював незгоду з політикою Москви.

Колгоспи, які не виконали планів хлібозаготівлі, заносили на «чорну дошку», що означало повне припинення їм продовольчого постачання, заборону на торгівлю і кредитування. Навколо сіл влаштовували «загороджувальні загони», які не випускали селян із сіл. За обвинуваченням у зриві хлібозаготівель було усунуто від роботи і віддано до суду більшість керівників колгоспів.

У 1931-му і в першій половині 1932 року в Україні було замінено 80% секретарів райкомів партії. На заміну їм в Україну прибували «керувати» помічники партії з Росії. Варто було комусь сказати, що плани хлібозаготівель є непосильними, що колгоспники вже у 1931 році ходили на роботу опухлими від голоду, як його одразу ж заарештовували. Як правило, ніхто з них не повертався додому.

7 серпня 1932 року ЦВК і РНК СРСР прийняв постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Ця постанова відома в народі під назвою «Закон про п?ять колосків», бо саме за збирання на полі колосків кожному «винуватцеві» загрожувало від 10 років ув?язнення до розстрілу. Непоодинокими були випадки самосудів над селянами.

Напередодні головного удару зі знищення мирних селян, уже переважно колгоспників, у листопаді 1932 р. ще було здійснено контрольне вишукування супротивників грабіжницької політики Москви, яке проводилася у 243 районах України. В результаті знову було заарештовано тисячі невинних селян. Жертвами терору стали колгоспні завгоспи, комірники, бригадири, бухгалтери, селяни з «антирадянським минулим». Тоді ж, у листопаді 1932 року, було створено «буксирні бригади» під керівництвом уповноважених з району, переважно присланих з міст. Їх, за офіційними даними з Росії, приїхало понад 20 тисяч. Вони здійснювали щоденні обходи селянських подвір'їв. Ходили зі зброєю, залізними палицями-щупачами, за допомогою яких шукали заховане зерно і забирали у людей усі їстівні запаси, а не лише зернові. Тих, у яких знаходили хоча б мізерну кількість зерна, били і заарештовували.

Отже, механізм підготовки до здійснення геноциду українців було відпрацьовано ретельно, і характер втілення в життя в усіх голодуючих областях мав абсолютно ідентичний. Відшукані документи дають чітку структуру цього жахливого плану - змінити етнічний склад населення на території України. Саме про це сказано у документі «Голод і українське питання» (м. Харків, травень 1933 р.), автором якого є безпосередній очевидець Голодомору - італійський консул С. Граденіго. Він був переконаний у тому, що цей Голодомор зумовлений насамперед організованими і свідомими заходами. «Нині можна передбачити остаточну долю цього «етнографічного матеріалу», що його хочуть змінити... З цього я роблю висновок: теперішня катастрофа спричинить колонізацію України переважно російським населенням. Це змінить її етнографічну природу. Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ, а отже, не буде й української проблеми, оскільки Україна фактично стане частиною Росії».

Про умисність організованого вбивства українських хліборобів свідчать незаперечні факти: хліб був, його вивозили на експорт, часом він пропадав у кагатах під дощем, але його не давали голодним селянам. Тисячі свідків геноциду - українців з різних областей тодішньої УСРР - стверджують, не змовляючись, одне: влада забирала все, і не лише зерно, а й усі інші наявні харчові запаси (квасолю, горох, городину). Забирали й речі домашнього вжитку, одяг, щоб позбавити людей можливості обміняти їх на харчі. Представники влади розбивали та конфісковували жорна, ступи для подрібнювання кори, полови, облущених качанів кукурудзи, насіння бур?янів тощо. Нищили, випалювали стебла очерету, щоб люди не могли вживати в їжу прикореневу частину стовбура, обливали карболкою худобу, яка гинула в колгоспах, відстрілювали собак і котів, знищували все, що могло стати потенційним харчем. Лише кілька фактів зі статистики жаху. У 1931 році виловили 731 254 собаки та 670 450 котів, у 1932 році - 726 157 і 696 603, а за 11 місяців 1933 року - 647 260 собак та 938 027 котів».

Найбільше під час Голодомору 1932-1933 років постраждали українські діти. Не лише усна історія, а й документи підтверджують, що діти до 12 років масово помирали, просячи хліба. Восени 1933 року до школи не прийшло від 50% до 70 % сільських школярів.

Отже, у відповідь на боротьбу за волю і незалежність України влада Москви спланувала нечувано жорстокий терор - Голодомор мільйонів українських селян. Спочатку (1930-1931рр.) вона насильно відібрала («усуспільнила») у селян знаряддя обробітку грунту, тяглову силу, реманент, транспортні засоби, худобу, стягнувши величезні податки, конфіскувала всі запаси зерна, аж до насіння.

У 1932-1933 рр. виснажені непосильними хлібозаготівлями люди зазнали головного удару - масового знищення голодом. Суворо заборонили виїзд із сіл у пошуках їжі. Селяни не мали права на одержання паспорта, а без нього вони були позбавлені права на вільне пересування і працевлаштування у містах. Вдавалося вирватися із лещат смерті лише тим, кого набирали на будівництво промислових підприємств. Голодомор, ізоляція селянства від можливих пошуків хоча б сурагатної їжі, насильство, обшуки, деморалізація через наклепи призвели до загибелі мільйонів українців. Ця цифра становить понад 7 мільйонів українських селян.

Соціально-психологічними наслідками Голодомору стали деформація народних традицій господарювання, звичаїв, обрядів, девальвація родинних цінностей, культури, що негативно позначилося на морально-етичних засадах поведінки, призвело до збайдужіння, конформізму, посіяло страх, не подоланий і досі.

Наявні джерела свідчать, що це, поза сумнівом, був геноцид українського народу. Італійський професор Андреа Граціозі, також аналізуючи перебіг і наслідки трагедії, вважає: «...Якщо врахуємо те, що внаслідок Голодомору українське етнічне населення втратило 20-25%; якщо згадаємо, що ця втрата була зумовлена рішенням, яке, безсумнівно, було актом суб?єктивної волі - використати голод з антиукраїнською метою на основі «національної інтерпретації», обміркованої Сталіним у другій половині 1932 року; якщо не забуватимемо, що якби не це рішення, жертв було б щонайбільше сотні тисяч, тобто менше, ніж під час голоду 1921-1922 років; і якщо врешті візьмемо до уваги знищення великої частини політичної та інтелектуальної еліти республіки - від сільських учителів до національних лідерів, - тоді відповідь на запитання про український геноцид не може не бути ствердною».

Висвітлення теми „Голод 1932-1933 років в Україні” у навчальній і

науковій літературі

У статті визначається стан наукової розробки теми „Голод 1932-1933 років в Україні”, звертається увага на особливості висвітлення її окремих гостроактуальних та дискусійних аспектів у навчальній і науковій літературі 90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. та окреслюються пріоритетні напрямки подальшої роботи. Автор стверджує, що у вивченні даної теми залишається чимало „білих плям” і вона перебуває під опосередкованим політичним впливом. Традиція вимагає від будь-якого дослідника починати свою працю з серії аргументів, за допомогою яких доводиться актуальність обраної теми, її наукова цінність. Тема „Голод 1932-1933 років в Україні”, на наш погляд, не потребує неухильного дотримування традиції. Важливість та значущість її висвітлення підтверджує саме життя. Протягом півтора десятка років Україна розвивається як незалежна держава. За цей період вітчизняними істориками повернуто із «забуття» чимало гостроактуальних проблем, зроблено вдалі спроби відмовитися від ідеологічних штампів та стереотипів, переосмислити історичний поступ українського народу. Серед низки актуальних проблем, що свідомо замовчувалися у радянську добу, важливе місце посідає тема голоду 1932-1933 рр. - величезної трагедії в історії українського народу.

Метою даної статті є з'ясування ступеня наукової розробки теми „Голод 1932-1933 років в Україні”, стан висвітлення окремих її аспектів у навчальній і науковій літературі 90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст., визначення пріоритетних напрямків подальшої роботи.

Інформація про голод 30-х рр. ХХ ст. довгий час була під забороною. Лише після того, як українська діаспора в США і Канаді широко відзначила 50-ту річницю голодомору, за розслідування його обставин взялася спеціальна комісія Конгресу США. А вже з 1988 року українські вчені отримали змогу вивчати документи, пов'язані зі вказаною проблемою. У кінці листопада цього ж року тему „Колективізація сільського господарства в республіках Середньої Азії і Казахстану” обговорювали на науковій конференції в м. Алмати. У доповідях Ж. Абилхожина і М.Татімова зазначалось, що в окресленому регіоні СРСР від голоду та хвороб, пов'язаних з ним, протягом 1930-1933 рр. померло 1,7 млн людей [1]. Це були одні з перших жахливих цифр, які поступово стали відомі не тільки науковим колам Радянського Союзу, але й широкому загалу.

Наступного року в „Українському історичному журналі” (надалі - „УІЖ”) почали друкувати архівні документи, у яких неможливо було не помітити трагічну ситуацію в українському селі першої половини 30-х років минулого століття. У 1990 р. вийшов друком збірник статей і документів „Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів” (упорядник - Р.Я.Пиріг) [2]. Багато документів із партійних архівів виявилися сенсаційними. У них було розкрито механізми терору голодом проти селян, висвітлено катастрофічне становище в українському селі. Серед перших наукових та навчальних праць, які було присвячено даній проблемі, слід згадати посібник для вчителів „Сторінки історії Української РСР: факти, проблеми, люди” (1990). У ньому проблема голоду 1932-1933 років аналізувалась у статтях Т.І. Дерев'янкіна „Колективізація” та С.В. Кульчицького „1933: трагедія голоду”. Остання стаття закінчувалася висновками: „… прямі втрати від голоду 1933 р. дорівнюють 3.238 тис., а з поправкою на неточність в розрахунку природного і особливо механічного руху населення - від 3 до 3,5 млн чол. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності під впливом голоду у 1932-1934 рр., сягають 5 млн чол. Голод 1933 р. був наслідком спроби здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами” (виділено мною - М.Г.) [3]. То були одні з найперших наукових висновків з даної проблеми.

Услід за вищевказаними працями вийшов підготовлений в Інституті історії Академії наук України фундаментальний збірник документів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (упорядники - Г. Михайличенко і Є. Шаталіна, відповідальний редактор - С. Кульчицький). Збірник містив понад 400 документів і публікувався двічі. У ньому досить докладно було змальовано картину голоду 1932-1933 рр.: обставини, причини і масштаби голоду, застосування державною владою технологій його організації [4].

Серед праць, які побачили світ на початку 90-х рр. ХХ ст. і зберігають наукове значення щодо проблеми, яка досліджується, потрібно назвати колективну монографію В. Даниленка, Г. Касьянова і С. Кульчицького „Сталінізм на Україні (30-ті роки)”, працю останнього „Ціна „великого перелому”, „33-й: голод: Народна книга-меморіал” (упорядники - Л.Б. Коваленко, В.А. Маняк), М. Мухіної „Упокорення голодом: Зб. документів”, наукові дослідження Р. Конквеста, Дж. Мейса, П. Василевського, В. Марочко та деякі інші [5,6,7,8,9,10,11,12].

Протягом 90-х рр. ХХ ст. під проводом Міністерства освіти і науки України, а також з ініціативи багатьох вищих навчальних закладів було створено і видано понад 250 підручників і навчальних посібників з історії України тільки для студентів ВНЗ ІІІ-ІУ рівня акредитації [13]. У кожному з них тією чи іншою мірою розглядалась та аналізувалась проблема голоду 1932-1933 років на українській землі. Тільки за період 1998 - початок 2006 рр. в „УІЖі” було опубліковано 25 статей, доповідей та повідомлень з означеної теми. З них три статті С.В.Кульчицького (одна - у співавторстві), три статті іноземних авторів - Зімона Гергарда (Німеччина), Роберта Кушнежа (Польща), Андре Граціозі (Італія). Зазначимо, що найбільш „врожайним” виявився 2003 рік, бо більше третини від загальної кількості статей, доповідей та повідомлень прийшлося саме на нього. За 2002-2005 рр. у журналі „Персонал”, який видається Міжрегіональною академією управління персоналом, з'явилося понад 20 статей, повідомлень з окремих аспектів голодомору 30-х рр. ХХ ст. Відмітимо наполегливу працю проф. С. Білоконя, який спробував окреслити коло безпосередніх виконавців, що створили та здійснили терор голодом. Останніми роками у видавництві МАУП побачили світ наукові доробки В.Улянича, С.Білоконя, С.Маркової та ін. Додамо до цього, що вже більше 14 років в Україні існує Асоціація дослідників голодоморів, яка сприяє подальшій науковій розробці визначеної теми. На кінець 2001 року, за підрахунками фахівців, бібліографія стосовно голоду 1932-1933 рр. в Україні включала понад 6 тис. позицій [14]. Найбільша частина праць припадає на 1932-1989 роки, вони різні за формою та змістом, переважає публіцистика. Зазначимо, що серед зарубіжних фахівців даною проблематикою займалися вчені Росії, Німеччини, Польщі, Італії, Австралії, Швеції, Англії, Нідерландів, США, Канади та інших країн. Кількість наукових праць зростає досить стрімко, й здається, що залишається обмаль «білих плям» у висвітленні цього періоду української історії. Проте спробуємо довести, що це не зовсім так.

Зрозуміло, що проаналізувати таку велику кількість наукової і навчальної літератури - справа нелегка. Враховуючи невеликий обсяг статті, зупинимось на певному колі наукових і навчальних видань, у яких дану тему, з нашої точки зору, було висвітлено з більш обґрунтованих і аргументованих позицій. Спочатку виокремимо аспекти визначеної теми, які тією чи іншою мірою аналізувалися дослідниками:

причини голоду 1932-1933 років;

діяльність органів влади УСРР та СРСР (діяльність комісії В.М.Молотова, партійних комітетів на місцях, їх роль у подіях 1932-1933 рр., механізми здійснення антинародної політики, аграрна політика тоталітарного режиму та ін.);

кількісний вимір (переписи, статистика, демографічні втрати);

доля сільської інтелігенції у голодоморі (вчителі, агрономи, зоотехніки та ін., проблема „шкідництва”);

становище працівників кооперації;

опір, виступи проти примусової колективізації;

ідеологічна боротьба на селі (преса як знаряддя тоталітарної влади, боротьба ідеологічних течій та ін.);

регіональний вимір (особливості трагедії у тому чи іншому регіоні України);

загальнорадянський та світовий вимір (порівняльна характеристика голоду на Північному Кавказі, у Середній Азії, Казахстані, Західному Сибіру та ін. регіонах СРСР; голод та світова економічна криза 1929-1933 років; ставлення до голодомору міжнародної спільноти, у т.ч. урядових організацій, дипломатичних представництв, засобів масової інформації, простих людей; дії українських зарубіжних організацій під час голоду 30-х рр. в УСРР );

національно-психологічні особливості українського селянина (потрібна допомога психологів та етнопсихологів);

психологія вчинків (у трикутнику селянин - місцева влада - центральна влада);

взаємовідносини церкви та селянина під час визначених подій;

наслідки, жахливі підсумки (серед головних питань: як визначати це явище?).

Враховуючи до певної міри умовний поділ теми на окреслені вище аспекти, розглянемо висвітлення та аналіз деяких з них у історіографії. В першу чергу звернемо увагу на гіпотези і тлумачення щодо причин голоду 1932-1933 років в Україні. Їх існує чимало. Іноземні дослідники серед головних причин називають національно-політичні. Так, Дж. Мейс вважає головною причиною цього явища - боротьбу з українським націоналізмом. Р. Конквест підкреслює, що „українських селян нищили не тому, що вони були селянами, але тому, що були українцями-селянами”. А. Безансон приходить до висновку, що саме ретельна „організація екзекуції надала українському терору голодом характер геноциду”. Інші автори, серед них більше українських і російських (хоча є і зарубіжні, зокрема Н. Верт, Ш. Мерль), вважають, що голод 1932-1933 рр. в Україні був зумовлений дією соціально-економічних чинників - невиконанням плану хлібозаготівель, поверненням продрозкладки тощо. В. Даниленко, Г. Касьянов, С. Кульчицький доводять, що при вивченні даного питання слід поєднати соціально-економічні та національно-політичні чинники. Багато фахівців беззаперечно вказують: голодомор 1932-1933 рр. є геноцидом проти українського народу (В. Остафійчук, В. Улянич, С. Білокінь, О. Неживий, П. Василевський, В. Марочко та ін.). Н. Девіс у „Історії Європи” стосовно голоду 30-х років ХХ ст. в Україні підкреслює: „Світ знав багато випадків страшного голоду…але голод як акт геноциду у річищі державної політики слід визнати унікальним” [15, с. 715].

Слід відмітити ще одну важливу, на наш погляд, рису. Якщо у радянських наукових словниках другої половини 80-х рр. під геноцидом розумілися «дії, які мають на меті знищити цілком або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу», то у деяких довідниках періоду незалежності України до вищевказаного переліку груп додається ще й соціальна (Для порівняння: Політичний словник / За редакцією В.К. Врублевського, Л.М. Кравчука, А.В. Кудрицького. - 4-е вид., перероб і доп. - К.: Голов. ред. УРЕ, 1987. - 876 с. - С. 140; Історична наука: термінологічний і понятійний довідник: Навч. посіб. /В.М. Литвин, В.І.Гусєв, А.Г. Слюсаренко та ін. - К.: Вища школа, 2002. - 430 с. - С. 69).

Для висвітлення вказаного аспекту проблеми, на наш погляд, цікавою є точка зору Г. Касьянова: „На перший погляд, він (сталінський терор - М.Г.) мав усі ознаки національно-культурного геноциду, бо спрямований був насамперед проти національної української інтелігенції. Але на розвиток української культури працювали представники багатьох національностей, до того ж сталінський терор практично не визначав національних меж і трощив культуру не тільки корінної, а й інших національностей. Підраховувати, яка національна інтелігенція зазнала більших втрат…, яка менших - справа, на мою думку, аморальна. Архіпелаг ГУЛАГ не визнавав національних кордонів. У 1933 р. почався інтернаціонально-культурний геноцид” [16]. Вважаємо, що вищевказане характеризує ставлення радянської влади й до українського селянства.

Як вже вказувалося, в українській науковій і навчальній літературі існує достатньо багато поглядів щодо визначення голоду 1932-1933 років. Проте зупинимось на висвітленні точки зору видатного російського політолога і філософа О.С. Панаріна, яку автор висловив у праці „Глобальне політичне прогнозування”. Звертаючись до проблем негативного ставлення більшовицької „нової людини” до селянської більшості населення, він вказує (мовою оригіналу): „Анализ соответствующих мотиваций революционного авангарда показывает, что здесь больше признаков расовой, чем классовой ненависти (виділено мною - М.Г.). Крестьянин отторгался, как органика отторгается механикой, естественное - умышленным, живущее в собственном ритме - организованным в принудительном ритме, человеческое - „сверхчеловеческим”. Сверхчеловек большевизма был целиком машиноподобен и гордился этим. Собственно, именно тогда, в эпоху военного коммунизма и в период „сплошной коллективизации”, был разыгран фантасмогорический сценарий: раса роботов изгоняла из жизни расу людей” [17]. О.С. Панарін не розглядав проблему голодомору 1932-1933 рр. в Україні фахово, але, здається, близько підійшов до відображення психології учасників подій в українському селі. Незважаючи на певну „фантастичність” твердження, думка російського вченого ще чекає на свого продовжувача або на фахівця, який її переконливо спростує.