Державна політика забезпечення економічної безпеки. Національні пріоритети та загрози в соціальній сфері України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Державна політика забезпечення економічної безпеки

2. Національні пріоритети та загрози в соціальній сфері України

Список використаної літератури

1. Державна політика забезпечення економічної безпеки

Формування системи національної економічної безпеки повинно здійснюватися, виходячи з цілей і принципів забезпечення економічної безпеки, шляхом розробки правових норм, які регулюють стосунки в сфері економіки, створення органів державної влади й управління в цій сфері, визначення основних напрямків їхньої діяльності, а також налагодження відповідних механізмів контролю за діяльністю цих органів.

Мета системи забезпечення економічної безпеки полягає у підтриманні нормального функціонування економіки, виявленні загроз та вжиття адекватних заходів щодо їх відвернення та нейтралізації, захисті економічних інтересів особи, суспільства, сім'ї, держави, здійсненні соціально-спрямованої економічної політики.

Система забезпечення економічної безпеки повинна відповідати таким основним вимогам:

- функціонування в межах, визначених законом;

- забезпечення надійного захисту національних інтересів;

- прогнозування і своєчасне відвернення загроз економічній безпеці;

- ефективне функціонування як у звичайних так і в надзвичайних умовах;

- наявність чіткої структури і функціональне розмежування органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влад;

- відкритість і гласність у необхідних межах щодо діяльності відповідних органів, що входять в зазначену систему.

Система забезпечення економічної безпеки повинна складатися з органів законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, підприємств, організацій, громадян та об'єднань громадян. Вона повинна функціонувати в таких режимах:

- повсякденному;

- підвищеної готовності;

- глобального застосування;

- локального застосування.

Забезпечення економічної безпеки особи, суспільства, держави здійснюється на основі розмежування повноважень між суб'єктами системи, в якій:

Верховна Рада України

- створює правові заходи функціонування системи національної економічної безпеки;

- визначає бюджетні асигнування на фінансування державних органів, загальнодержавних програм, заходів, спрямованих на забезпечення економічної безпеки;

- заслуховує не рідше одного разу на рік доповідь Президента України про стан забезпечення економічної безпеки України в контексті щорічного Послання про внутрішнє та зовнішнє становище України;

- визначає основи економічної безпеки України, зокрема приймає Концепцію економічної безпеки, законодавчі акти та загальнодержавні програми у цій сфері;

- формує життєво важливі національні економічні інтереси і закріплює це законодавчими актами;

- ратифікує міжнародні договори та угоди, що стосуються сфери національної та міжнародної економічної безпеки;

- здійснює контроль за діяльністю органів державної влади у сфері економічної безпеки.

Президент України

- виступає гарантом забезпечення економічної безпеки України;

- визначає цілі економічної безпеки і стратегію на ближчу і далеку перспективи;

- видає укази та розпорядження, спрямовані на захист національних економічних інтересів та здійснення системи заходів по забезпеченню економічної безпеки особи, сім'ї, суспільства, держави;

- утворює, реорганізує відповідно до чинного законодавства органи виконавчої влади, що утворюють систему забезпечення економічної безпеки;

- звертається з доповіддю до Верховної Ради України про стан забезпечення економічної безпеки в контексті щорічного Послання про внутрішнє та зовнішнє становище України;

- веде переговори та укладає міжнародні договори України у сфері економічної безпеки.

Рада національної безпеки і оборони України

- забезпечує здійснення єдиної державної політики у сфері економічної безпеки;

- координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері економічної безпеки;

- розробляє стратегію економічної безпеки і організовує підготовку відповідних державних програм;

- здійснює постійний моніторинг національних економічних інтересів, комплексну оцінку та прогноз потенційних і реальних загроз економічній безпеці;

- аналізує стан і тенденції розвитку економічної ситуації в Україні та за її межами, а також визначає на цій основі пріоритетні напрямки забезпечення економічної безпеки;

- планує, організовує і контролює здійснення заходів з метою локалізації та нейтралізації загроз економічній безпеці;

- розробляє пропозиції Президенту України щодо вдосконалення системи національної економічної безпеки та забезпечення економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави;

- прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики в сфері економічної безпеки;

- розробляє рекомендації щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій у соціально-економічній сфері.

Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства

- забезпечують економічну самостійність України та її економічну безпеку;

- забезпечують виконання Конституції України, законів України, актів Президента України у сфері національної та міжнародної економічної безпеки;

- розробляють і виконують в межах своїх повноважень державні програми, спрямовані на забезпечення економічної безпеки та захист національних економічних інтересів;

- забезпечують здійснення державної політики у сфері економічної безпеки;

- здійснюють аналіз загроз економічній безпеці, розробляють та вживають заходи щодо локалізації та нейтралізації цих загроз.

Конституційний суд України, суди загальної юрисдикції

- здійснюють правосуддя щодо забезпечення економічної безпеки особи, суспільства, держави;

- забезпечують судовий захист суб'єктів економічної безпеки, чиї права були порушені у зв'язку з діяльністю по забезпеченню економічної безпеки. Органи прокуратури

- здійснюють нагляд за дотриманням Конституції України та чинного законодавства органами, які забезпечують економічну безпеку.

Органи місцевої державної влади, місцевого

самоврядування, підприємства, організації

- забезпечують виконання державних програм, спрямованих на забезпечення економічної безпеки;

- розробляють і здійснюють у межах своїх повноважень заходи по забезпеченню економічної безпеки.

Громадяни та об'єднання громадян

- отримують у відповідності з чинним законодавством інформацію про діяльність державних органів по забезпеченню економічної безпеки та беруть безпосередню участь у забезпеченні економічної безпеки;

- привертають увагу суспільства та державних органів до небезпечних явищ і процесів у сфері економічної безпеки;

- захищають власні права щодо реалізації особистих економічних інтересів засобами, які передбачені чинним законодавством.

Особливу увагу нині слід звернути на таку вимогу до системи національної економічної безпеки, як законність її функціонування. Ця законність повинна грунтуватись на відповідній нормативно-правовій базі, що забезпечуватиме ефективне функціонування системи.

Нормативно-правова база повинна виконувати такі основні функції:

- встановлювати та регулювати взаємовідносини між суб'єктами національної економічної безпеки, визначати їх права, обов'язки та відповідальність;

- встановлювати порядок створення та застосування сил і засобів забезпечення національної економічної безпеки.

Конституційне закріплення терміну "економічна безпека" стало важливим кроком до створення системи економічної безпеки та розробки відповідної законодавчої бази. Згідно з Конституцію України створено Раду національної безпеки і оборони України, одним з важливих напрямків діяльності якої є координація органів виконавчої влади у сфері національної і, зокрема економічної безпеки. Таким чином, при створенні нормативно-правової бази економічної безпеки насамперед необхідно керуватися Конституцією України.

Передусім, необхідно прийняти Концепцію економічної безпеки України. Цей концептуальний документ повинен стати стратегічним орієнтиром на 10-20 років та закласти основи економічної безпеки на більш тривалий період. Концепція економічної безпеки повинна визначати життєво важливі національні економічні інтереси, індикатори та загрози економічній безпеці, передбачати створення системи національної безпеки, вказувати механізми забезпечення економічної безпеки.

На базі Концепції економічної безпеки доцільно розробити Закон України "Про економічну безпеку України". Таким чином, ці два документи повинні стати підгрунтям для розробки національного законодавства у сфері економічної безпеки. Зазначені концепція і закон покликані стати своєрідними орієнтирами, за якими звірятимуть свої дії всі, починаючи від вищих посадових осіб держави та вищих органів державної влади до державних службовців, органів місцевої державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Підлягатимуть коригуванню відповідно до цих основних документів всі раніше прийняті закони, укази, постанови, програми тощо.

Надалі видається за доцільне розробити також Концепцію законодавства у сфері економічної безпеки та відповідну Програму підготовки нормативно-правових актів, пов'язаних із забезпеченням економічної безпеки, що дасть можливість уникнути хаотичності та безсистемності в цій справі.

Зважаючи на необхідність оперативно вирішувати безліч питань економічної безпеки в умовах відсутності відповідної правової бази важливо скористатися з положень Конституції України, які надають Президенту України право протягом трьох років після набуття чинності Конституції видавити укази з економічних питань, що не врегульовані законами, з одночасним поданням відповідних законопроектів до Верховної Ради України.

Доцільно здійснити наукову експертизу всіх раніше виданих нормативно-правових актів на предмет відповідності їх вимогам економічної безпеки. У разі виявлення будь-якої невідповідності, а також порушень законності, протиріч слід розробляти пропозиції щодо скасування цих актів чи внесення до них відповідних змін. Також необхідно здійснювати наукову експертизу всіх нормативно-правових актів, що розробляються. Це дасть можливість забезпечити якість, обгрунтованість, узгодженість, своєчасне прийняття, виявлення позитивних і негативних наслідків дії таких актів, визначення їх місця в системі чинного законодавства.

Енергетична безпека

Під енергетичною безпекою України слід розуміти спроможність держави забезпечити ефективне використання власної паливно-енергетичної бази, здійснити оптимальну диверсифікацію джерел і шляхів постачання в Україну енергоносіїв для забезпечення життєдіяльності населення та функціонування національної економіки у режимі звичайного, надзвичайного та воєнного стану, попередити різкі цінові коливання на паливно-енергетичні ресурси або ж створити умови для безболісної адаптації національної економіки до нових цін на ці ресурси.

Для України питання енергетичної безпеки є нині головною умовою її існування як самостійної держави. Заходи державного регулювання щодо забезпечення енергетичної безпеки можна розділити на превентивні і ліквідаційні.

Превентивні заходи. Їх реалізація має сприяти формуванню в Україні менш уразливої до енергетичних потрясінь економіки. Це насамперед: енергозбереження, диверсифікація джерел надходження енергоносіїв, стимулювання видобутку основних видів палива і виробництва електроенергії, використання нетрадиційних та відновлювальних видів енергії.

Ліквідаційні заходи повинні, зокрема, передбачати створення в Україні стратегічних газових і нафтових резервів, підконтрольних державним органам, та системи розподілу нафти і газу в разі серйозних порушень в інфраструктурі забезпечення споживачів. Також необхідно подбати про те, щоб існували розвідані і пробурені нафтові родовища стратегічного призначення, які можуть вводитися в експлуатацію в разі війни.

Досягнення енергетичної безпеки неможливе без виявлення чинників, дія яких може негативно позначитися на розвиткові паливно-енергетичного комплексу. Однією з головних цілей державної енергетичної політики, що знайшла, зокрема, своє втілення в Національній енергетичній програмі України до 2010 р., є задоволення України в паливно-енергетичних ресурсах шляхом збільшення частки їх власного видобутку і послаблення зовнішньої енергозалежності шляхом зниження обсягів їх імпорту [4].

Нині недостатня увага приділяється фінансуванню геологорозвідувальних робіт, що є необхідною умовою збільшення рівня забезпечення України власними нафтою і газом. Слід відзначити, що обсяги глибокого розвідувального буріння на нафту і газ протягом останніх років скоротилися проти 1990 р. у 5 разів, а приріст запасів вуглеводної сировини - у 3 рази. Як свідчить досвід, для забезпечення стабільного видобутку нафти і газу та його нарощування необхідно, щоб приріст запасів щонайменше у два рази був вищий за річний видобуток. Недостатнє проведення геологорозвідувальних робіт може призвести до зменшення видобутку нафти й газу в майбутньому. Однак навіть уже розвідані запаси цих енергоносіїв дають змогу збільшити такий видобуток мінімум удвічі, що дало б змогу економити більше двох мільярдів доларів США щорічно.

Прискорений розвиток вугільної промисловості України вбачається гарантом її енергетичної та економічної незалежності, а тому потребує фінансової підтримки держави. Окремі твердження про недоцільність розвитку вугільної промисловості із-за низьких якісних характеристик власного вугілля, економічної невигідності його використання, великих матеріальних і фінансових витрат є не досить обгрунтованими в контексті національної безпеки. Зважаючи на значні запаси в нашій державі вугілля, цей стратегічний ресурс може сприяти піднесенню рівня забезпечення енергетичної безпеки України.

Також не обгрунтованими є пропозиції прихильників парогазових електростанцій (ПГЕС), які зводяться до необхідності повної заміни генеруючого обладнання теплових електростанцій (ТЕС) та заміщення його ПГЕС. Слід врахувати, що введення 20,7 млн квт. ПГЕС вимагає близько 20 млрд дол. США капіталовкладень і посилює залежність України від російського газу, що є загрозою її енергетичній безпеці. Лише в разі істотного збільшення видобутку власного газу, стабілізації соціально-економічної ситуації Україна могла б дозволити собі будівництво кількох парогазових теплоелектроцентралей поблизу Києва та деяких інших великих міст, що дозволило б оздоровити там навколишнє середовище.

Реалізація заходів щодо енергозабезпечення, нарощування обсягів видобутку газу, використання нетрадиційних джерел енергії, як це передбачається Національною енергетичною програмою, дасть змогу скоротити обсяги споживання природного газу народним господарством до 2010 р. порівняно з 1990 р. на 32,3 %, а також зменшити його імпорт на 49 %.

Необхідно вживати заходи щодо диверсифікації джерел надходження в Україну енергоносіїв. Зокрема, завершити будівництво нафтового терміналу поблизу Одеси, розширити економічні зв'язки з Туркменистаном, країнами Близького і Середнього Сходу, Туреччиною щодо поставок нафти і газу, розвивати внутрішні джерела енергозабезпечення, у тому числі вугільної галузі та нафтогазового комплексу.

Створення диверсифікованої моделі нафтогазозабезпечення України полягає не тільки у приєднанні її економіки до альтернативних джерел постачання, але й у тому, щоб задля реалізації своїх національних інтересів вона відігравала роль транзитного коридору як для існуючих, так і для перспективних поставок енергоресурсів. Інакше роль транзитора може бути перехоплена іншими країнами.

Поряд з удосконаленням переробки нафти на нафтопереробних заводах України слід збільшувати її видобуток на нових родовищах. Однак не може не турбувати, що з розвіданих геологами запасів нафти добувається лише близько 10 %, в той час коли зарубіжні нафтові компанії добувають 50 % і більше.

Україна має великі можливості щодо транзиту природного газу. Однак понад 35 % газопроводів експлуатуються вже понад 20 років і морально застаріли. Щорічно необхідно здійснювати капітальний ремонт 250-300 кілометрів газопроводів. Незадовільний технічний стан газопроводів дає змогу транспортувати нині до європейських країн без істотного економічного ризику не більше 100 млрд кубометрів газу при спроможності понад 120 млрд кубометрів газу. Це загрожує втратою України свого геостратегічного становища як головної транзитної ланки трубопровідної системи "Схід-Захід".

Важливе значення має підвищення надійності забезпечення паливом електроенергетики, послаблення залежності від імпорту топкового мазуту, природного газу та заміщення у перспективі цих видів палива вугіллям. До речі, в розвинених країнах для виробництва електроенергії використовується цілий спектр сучасних технологій. Це робиться з двох причин: 1) рівноекономічності деяких технологій; 2) необхідності диверсифікації видів і джерел палива для надійності забезпечення ним ТЕС та енергетичної незалежності. Варто було б застосувати такий підхід і в нашій державі. Для підвищення надійності та безпеки функціонування атомних електростанцій необхідно провести реконструкцію та модернізацію діючих блоків типу ВВЕР, вдосконалити систему науково-технічної підтримки атомно-енергетичного комплексу.

Виведення з експлуатації ЧАЕС слід пов'язати з фінансуванням цієї програми західними державами та міжнародними фінансовими організаціями. В іншому разі ця проблема ляже величезним тягарем на власний бюджет, негативно вплине на здійснення реформ, енергетичну безпеку, викличе соціальну напруженість у суспільстві.

Особливо важливе значення з точки зору забезпечення енергетичної безпеки має створення в Україні власного ядерно-паливного циклу. Це дасть змогу гарантувати незалежність забезпечення АЕС паливом та зекономити валютні кошти.

Росія здійснює політику паралельних стратегій, одна з яких полягає у прискореному розвитку нафтогазової інфраструктури на власній території, а друга - у встановленні контролю за об'єктами нафтогазової інфраструктури в колишніх союзних республіках. Зокрема, друга стратегія спрямована на заволодіння правами власності на важливі об'єкти нафтогазового комплексу в процесі приватизації або на отримання їх як компенсації за державні борги, що виникли в результаті імпорту російських енергоносіїв.

Енергозбереження - це найбільш перспективний напрям забезпечення України енергією. Лише за рахунок маловитратних енергозберігаючих заходів в Україні можна заощадити не менше 10 % енергії.

До першочергових заходів щодо забезпечення енергозбереження слід віднести:

· розробку Державної комплексної програми енергозбереження;

· технічне переоснащення виробництва;

· створення загальнодержавного позабюджетного фонду енергозбереження;

· суворий облік та контроль за енергоспоживанням в усіх галузях виробництва;

· стимулювання впровадження енергозберігаючих технологій;

· здійснення структурної перебудови економіки шляхом зменшення частки енергомістких галузей виробництва;

· використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії.

Без зміни структури вітчизняного виробництва, без впровадження енерго-зберігаючих технологій Україна й надалі змушена буде залежати від імпорту нафти і газу, втрачаючи значні кошти.

Важливим державним завданням є також поліпшення системи управління галузями паливно-енергетичного комплексу та процесом енергозбереження.

Сировинно-ресурсна безпека

Для багатьох країн світу сировинно-ресурсна безпека - це один з найбільш вразливих напрямків економічної безпеки, зважаючи на їх неспроможність забезпечити економічний розвиток за рахунок власних ресурсів.

Україна за різноманітністю корисних копалин, за кількістю родовищ на одиницю площі належить до найзабезпеченіших мінеральними ресурсами країн світу. Приблизна вартість розвіданих сировинних запасів оцінюється в 7 трильйонів доларів США. В Україні більше 90 видів мінеральної сировини (близько 8000 родовищ) мають промислове значення. Взагалі, мінерально-сировинний комплекс України забезпечує 14 % світового видобутку залізної та 30 % марганцевої руд, 7 % кам'яного вугілля. Цей комплекс становить 48 % промислового потенціалу України, в той час коли в індустріально розвинених країнах він складає близько 30 %.

Щороку геологи готують промислові запаси корисних копалин вартістю близько 60 млрд дол. США, а гірничовидобувна промисловість спроможна виробляти товарної продукції на суму не менше 20 млрд дол. США. Однак сьогодні у загальному споживанні власні ресурси України становлять лише 42 %.

Недостатнє фінансування державою геологорозвідувальних робіт свідчить про недооцінку важливості геологічної галузі, діяльність якої закладає фундамент для процвітання держави в майбутньому та сприяє забезпеченню сировинно-ресурсної безпеки. Поряд із паливно-енергетичними ресурсами особливу увагу необхідно приділяти видобутку золота, алмазів, кольорових, рідкісних та рідкоземельних металів. Золото - важливий стратегічний ресурс для Української держави, гарант її незалежності та могутності. Однак, незважаючи на наявність більше півтора десятка виявлених в Україні родовищ золота, досі не розпочато його промисловий видобуток.

Важливою проблемою для України є комплексне освоєння руд. Наша держава видобуває мінеральну сировину у величезних обсягах (близько 5 % світового обсягу), але тільки 12 % її надходить у виробництво (у західних країнах близько 60 %), а все інше йде у відвали, де у концентрованому і напівконцентрованому стані містяться стронцій, германій, ванадій та інші рідкісні і кольорові метали.

Особливо багата Україна на неметалічну сировину (каоліни, облицювально-декоративний камінь, самородна сірка, мінеральні води тощо). Однак головна проблема полягає в тому, що значна частина мінеральної сировини експортується за кордон, замість того, щоб вивозити виготовлену з неї готову продукцію, реалізація якої дасть значно більші прибутки.

Водночас слід відзначити, що розвиток гірничовидобувної та гірничопереробної промисловості вимагає величезних капіталовкладень і саме сюди бажано залучати вітчизняні та іноземні інвестиції. Такий підхід сприятиме забезпеченню сировинно-ресурсної безпеки України, що полягає не лише в наявності великих запасів мінеральної сировини, а й в ефективному її використанні.

Надійна сировинно-ресурсна безпека України неможлива без:

· комплексного освоєння корисних копалин;

· технічного переоснащення гірничовидобувної і гірничопереробної промисловості;

· захисту національного товаровиробника;

· ефективного використання рекреаційних ресурсів;

· географічної диверсифікації експорту та імпорту сировинних ресурсів;

· проведення геологорозвідувальних робіт і промислового видобутку золота та інших дорогоцінних металів і каменів;

· комплексних заходів щодо ресурсо- і природозбереження, відновлення й охорони природних ресурсів.

Фінансова безпека

Під фінансовою безпекою слід розуміти такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Стан фінансової системи великою мірою залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових. Фінансова система України ще не набула рис, притаманних ринковій економіці, і знаходиться в стадії формування. Нині фінансові можливості держави, які залежать від обсягу фінансових ресурсів, залишаються досить обмеженими. До того ж дезорганізація цієї системи, що йде поряд з її криміналізацією створює значну загрозу економічній безпеці України і може призвести до вкрай негативних наслідків. Стабілізація економічної системи держави вимагає розробки та реалізації комплексної програми оздоровлення державних фінансів.

Важливим інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є Державний бюджет України. Саме розбалансованість Державного бюджету є головним дестабілізуючим чинником кризи державних фінансів.

Найважливішими критеріями формування та виконання державного і місцевого бюджетів відповідно до вимог економічної безпеки повинні стати наступні:

· відповідність бюджетної політики національним інтересам, а не інтересам політичної кон'юнктури;

· забезпечення суверенітету держави у здійсненні національної бюджетної політики;

· зміцнення держави на основі забезпечення фінансовими ресурсами можливостей реалізації її функцій у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики;

· реальність цілей бюджетної політики та створення умов для їхнього досягнення;

· забезпечення самостійності та незалежності Державного бюджету і стабільності його доходів як засобу забезпечення самостійності і незалежності центральної влади від регіонів;

· підтримка в бюджетній системі необхідного ступеня залежності регіонів від Державного бюджету;

· забезпечення цілісності і єдності бюджетної системи як фінансової основи і передумови цілісності та єдності Української держави;

· здатність бюджетної системи забезпечити єдність ринкового економічного простору, фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської та податкової систем;

· узгодженість у бюджетному процесі річних і стратегічних завдань державної політики економічного розвитку.

Вкрай негативно позначається на забезпеченні національної безпеки України хибна практика щорічного несвоєчасного прийняття Державного бюджету. Тому важливо законодавчо чітко регламентувати процедуру підготовки та прийняття Державного бюджету і передбачити відповідальність посадових осіб за зрив бюджетного процесу.

Досягнення на вимогу міжнародних фінансових організацій низького рівня дефіциту бюджету, що здійснюється в основному за рахунок невиконання бюджетних зобов'язань (головним чином хронічних затримок з виплатою заробітної платні та інших соціальних виплат) є неприпустимо з точки зору вимог економічної безпеки. Зниження рівня інфляції досягається засобами жорсткої монетарної політики, органічно не пов'язаної з оздоровленням фінансів.

Криза платежів, яка поглиблюється бюджетною заборгованістю, обмеженістю кредитних ресурсів, перебуванням значної частини грошей у позабанківському обігу, бартеризацією обміну, знижує рівень економічної безпеки і посилює соціальну напруженість у суспільстві. До того ж криза платежів призводить до формування так званої боргової економіки, в якій головним боржником виступає держава.

Здійснення грошової реформи не було використано для органічного поєднання грошової та фінансової стабілізації. Практично відбулася деномінація або обмін купоно-карбованців на гривну. Не було створено законодавчої бази грошової реформи. Зокрема, вона проводилась без прийняття відповідного закону як це передбачено пунктом 22 статті 92 Конституції України. Для визначення статусу національної грошової одиниці необхідно розробити і прийняти Закон України "Про національну валюту". Також вимагає законодавчого врегулювання правовий режим золотовалютних резервів держави, порядок їх використання та зберігання.

Для економічного зростання й успішного функціонування національної економіки необхідно створити зрозумілу, стабільну, ефективну податкову систему. Існуюча податкова система є непомірним тягарем для товаровиробників, пригнічує виробництво, провокує несплату податків у бюджет держави і створює серйозну загрозу економічній безпеці України.

Стратегія розвитку банківської системи повинна визначати перспективу забезпечення стійкості грошової системи та розвитку національної економіки. Ступінь стабільності банківської системи є однією з домінант економічного зростання і характеризує ефективність грошово-кредитної та фінансової політики держави, її здатність забезпечити стабільність банківської системи і відповідно - зміцнення національної валюти.

Становлення і розвиток банківської системи України відбувається в умовах постійної зміни економічної кон'юнктури і непередбачуваності перспективи, що позначається на нестабільності багатьох українських банків і вимагає розробки заходів щодо державного захисту банків та їх клієнтів від підвищеного ризику. Однак вирішення проблеми стабільності банківської системи неможливе лише в рамках використання суто фінансово-грошового інструментарію, а повинно враховувати весь комплекс проблем, пов'язаних з піднесенням національної економіки.

До основних напрямків стратегії розвитку банківської системи слід віднести:

· забезпечення режиму чіткої узгодженості грошово-кредитної політики з вимогами зміцнення банківської системи і підвищення довіри до українських банків;

· створення законодавчої бази функціонування банківської системи (всього необхідно розробити більше 20 законопроектів, зокрема, "Про банківську таємницю", "Про Національний банк України", "Про комерційні банки України");

· забезпечення відповідальності банків за прийняті ними зобов'язання перед державою, іншими банками, фізичними та юридичними особами;

· підвищення ролі Національного банку України в забезпеченні стійкого розвитку банківської системи, попередженні системних криз глобального характеру і масового банкрутства банків, що загрожує інтересам держави, суспільства, особи;

· створення системи органів нагляду за фінансовим станом банків і вжиття в разі необхідності відповідних заходів;

· активне включення банківського капіталу в структурні перетворення економіки;

· досягнення збалансованості попиту і пропозиції грошей шляхом послідовного зниження ставки рефінансування НБУ і відповідно підвищення попиту суб'єктів підприємницької діяльності на позичкові кошти;

· підвищення рівня управління активами і пасивами банків шляхом створення системи страхування ризиків.

Зміцненню банківської системи сприятиме розробка і прийняття комплексної програми фінансового оздоровлення українських банків.

Важливо домогтися, щоб національні гроші виконували функції накопичення. Однак це залежить не тільки від банківської системи, а великою мірою від економічної політики уряду. В інтересах держави щоб українські громадяни зберігали свої грошові заощадження в українських банках без страху їх втратити. Здійснити це можна лише за умов встановлення довіри до банківської системи з боку українського інвестора.

Також важливо, щоб представники банківської системи керувалися у своїй діяльності не лише власними інтересами, але й інтересами держави і суспільства, усвідомили важливу роль банківської сфери у розвитку національної економіки, становленні Української держави, зміцненні її економічної могутності.

Одним з важливих напрямків реалізації фінансової стратегії у сфері валютної політики України є протидія доларизації грошової сфери країни. Це вимагає посилення ролі держави в регулюванні валютних відносин.

Вкрай загрозливих масштабів сягнув вивіз за кордон українського капіталу, що набув масового некерованого характеру. За експертними оцінками щорічний експорт капіталу становить 3-5 млрд дол. США. Джерелом такого капіталу переважно є перерозподіл державної власності, неповернення виручки за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції та ухилення від сплати податків. Для припинення "втечі" капіталу з України доцільно:

· створити комплексну і цілісну систему валютного контролю міжнародних розрахунків українських резидентів;

· розробити нормативно-правову базу, покликану встановити режим регулювання вивозу українського капіталу.

Нині доцільно обмежити вивіз українського капіталу за кордон, за винятком реалізації проектів, що сприяють просуванню вітчизняних товарів та послуг на зовнішні ринки.

Для встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України, визначення повноважень і функцій державних органів у регулюванні валютних операцій, прав й обов'язків суб'єктів валютних відносин, порядку здійснення валютного контролю, відповідальності за порушення валютного законодавства необхідно прийняти Закон України "Про валютне регулювання".

Продаж валюти фізичним особам повинен мати цільовий характер і бути обмежений певною сумою, що встановлюється на рік для однієї особи. Вжиття заходів валютного регулювання, істотного обмеження обігу іноземної валюти всередині країни збільшить ресурсно-валютну базу реформ, підвищить рівень економічної безпеки України.

В системі валютного регулювання важливе місце відводиться забезпеченню конвертованості національної валюти. Однак слід зазначити, що конвертованість є доволі неоднозначним за своїм змістом елементом грошової реформи, а тому вимагає зваженості і послідовності у її реалізації.

Слід пам'ятати про можливі негативні наслідки конвертованості. Насамперед вони пов'язані з ймовірним знеціненням національного багатства та робочої сили, обвальним банкрутством окремих видів виробництва, некерованого поглиблення соціальної диференціації населення тощо [6]. Тому введенню конвертованості національної валюти повинен передувати комплекс заходів, які б унеможливили негативні наслідки цієї акції і, навпаки, сприяли зміцненню гривні та економічному зростанню.

Недостатньо аргументованими видаються рекомендації деяких радників та представників міжнародних фінансових організацій, а також вітчизняних науковців щодо необхідності прив'язки гривні до долара США чи якоїсь іншої твердої валюти. По-перше, деякі тверді валюти можуть незабаром припинити своє існування (в разі введення в країнах ЄС спільної грошової одиниці -- євро), а по-друге, це перетворить гривню в сурогат більш стійкої валюти. Досвід Німеччини, Японії, деяких інших країн свідчить про те, що національна валюта може стати сильною і без її прив'язки до іншої валюти за рахунок зміцнення національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, активного виходу вітчизняних виробників на міжнародні ринки тощо.

Вкрай негативно позначається на забезпеченні фінансової безпеки України позбавлення її можливості отримати належну їй частку золотого запасу, алмазного фонду та інших активів колишнього СРСР. У разі ратифікації Верховною Радою України підписаної під тиском російської сторони 09.12.94 р. Угоди між Україною і Росією про так званий "нульовий варіант" врегулювання питання правонаступництва щодо зовнішнього боргу й активів колишнього СРСР, буде завдано шкоди міжнародному авторитету України як одній з країн - правонаступниць колишнього СРСР. Національним інтересам України відповідала б відмова від ратифікації Угоди щодо "нульового варіанту" і висунення вимог щодо передачі Україні належної їй частки активів і пасивів колишнього СРСР.

З метою забезпечення фінансової безпеки важливо здійснювати постійний моніторинг її індикаторів, серед який можна виділити наступні:

· рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України;

· рівень монетизації ВВП;

· дефіцит Державного бюджету;

· ступінь доларизації національної економіки;

· швидкість обігу готівки;

· процентна ставка за банківській кредит;

· ставка рефінансування НБУ;

· відношення суми валових міжнародних резервів НБУ до загальної суми річного імпорту;

· валютний курс;

· питома вага довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі наданих кредитів;

· питома вага податків в обсязі ВВП;

· відношення суми власних оборотних коштів підприємств до суми залучених оборотних коштів.

Для забезпечення фінансової безпеки передусім необхідно вжити такі заходи:

розробити Концепцію фінансової безпеки України;

· забезпечити вчасне прийняття Державного бюджету;

· створити ефективну систему контролю за використанням бюджетних коштів;

· посилити платіжну дисципліну всіх суб'єктів господарської діяльності;

· прийняти податковий кодекс України та підвищити ефективність податкової системи;

· припинити "втечу" українських капіталів за кордон;

· налагодити ефективний державний контроль за здійсненням валютних операцій.

Поглиблення кризових явищ в економіці України вимагає об'єктивної і неупередженої оцінки з точки зору фінансової безпеки політики фінансової стабілізації, яка здійснюється відповідно до вимог міжнародних фінансових організацій і негативно позначається на стані забезпечення економічної безпеки. Фінансова стабілізація не дала поштовх нагромадженню обігових коштів та інвестиційній діяльності. Натомість на тлі кризи платежів відбувається руйнація виробництва, "втеча" українського капіталу за кордон. Працює потужний насос висмоктування залишків потенціалу державного сектора і відбувається концентрація багатств у руках незначної групи людей. Вирішення зазначеної проблеми неможливе без внесення коректив в політику економічних реформ, вжиття адекватних дій з боку уряду.

Технологічна безпека

Технологічна безпека України полягає у впровадженні новітніх технологій, досягненні технічного прогресу, збереженні такого рівня вітчизняного науково-технічного й виробничого потенціалу, який у разі погіршення внутрішніх і зовнішніх умов забезпечив би виживання національної економіки за рахунок використання власних інтелектуальних і технологічних ресурсів, збереження державної незалежності.

Технічний прогрес, який включає в себе, крім нових методів виробництва, ще й нові форми управління й організації виробництва, є найважливішим чинником, що впливає на підвищення продуктивності праці. Технології є одним з основних чинників, які зумовлюють здатність економіки до зростання.

Економічна могутність України визначається її промисловим потенціалом. Однак структура української промисловості є нині вкрай деформованою. Досвід розвинутих країн показує, що для успішного реформування економіки необхідно здійснювати активну промислову політику, що являє собою комплекс політичних, економічних, технологічних, організаційних факторів, спрямованих на зростання продуктивності вітчизняної промисловості.

Промислова політика повинна сприяти забезпеченню економічної незалежності та підтриманню високого рівня національної безпеки, створенню виробництв з новітніми технологіями, формуванню сприятливого інвестиційного клімату, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та життєвого рівня народу, покращанню економічної ситуації, інтеграції національної економіки в світове господарство.

Надзвичайно важливим завданням стратегії економічного розвитку і, зокрема, промислової політики є структурна перебудова економіки, яка повинна враховувати необхідність технологічних зрушень та модернізації промисловості. При цьому рівень технологій повинен відповідати світовим стандартам. Необхідні для розвитку новітніх технологій інвестиційні ресурси можна отримати за рахунок нарощування експортного потенціалу.

Державна політика повинна сприяти безперешкодному імпорту в Україну із західних країн новітніх технологій і водночас забезпечувати контроль за експортом технологій та не допускати, щоб він завдав шкоди власному економічному, технологічному чи військовому потенціалу.

Необхідно надавати перевагу у виробництві такої вітчизняної продукції, в складі якої переважають власні ресурси. Сюди відносяться такі традиційні галузі промисловості, як машинобудування, чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість, суднобудування, агропромисловий комплекс.

Нині особливо актуальною стала необхідність формування і реалізації державної технічної політики як довгострокового стратегічного курсу держави, спрямованого на ефективне використання науково-технічного потенціалу і перетворення України в технологічно орієнтовану державу з високим рівнем розвитку національних галузей. У зв'язку з цим надзвичайно важливе значення має реалізація Національної програми України "Критичні технології", головними цілями якої є розвиток і своєчасне впровадження особливо пріоритетних з точки зору національної безпеки та економічного зростання технологій, які дадуть можливість вирішити першочергові критично важливі для держави проблеми, що безпосередньо впливають на обороноздатність, енергетичну незалежність, конкурентоспроможність, рівень життя народу.

Важливо збалансувати два напрями наукової діяльності: фундаментальних досліджень, яких вимагають стратегічні інтереси держави та прикладних досліджень, здатних забезпечити швидкий ефект.

Для забезпечення технологічної безпеки насамперед необхідно зосередити увагу на вирішенні таких питань:

· розробці Концепції технологічної безпеки України;

· виконанні Національної програми України "Критичні технології";

· створенні державної системи розвитку і захисту критичних технологій;

· припиненні відтоку з України "мізків" шляхом створення сприятливих умов для творчої діяльності;

· забезпеченні надійного захисту науково-технічного потенціалу України, ширшому використанні передового досвіду інших країн.

Слід зазначити, що в сучасних умовах розвитку цивілізації економічна влада переходить від країн з багатими природними ресурсами до країн, які контролюють виробництво знань. Тому для країн з традиційною формою економічного розвитку існує небезпека потрапити в так званий інформаційно-технологічний колоніалізм.

Для того ж інформаційний етап в розвитку суспільства таїть у собі багато до кінця ще не усвідомлених небезпек, пов'язаних з формуванням нової людини. Інтенсивна комп'ютеризація та інформатизація сприяють розвитку суто утилітарного сприйняття життєвих, духовних і моральних цінностей. Ідеї комп'ютерного раціоналізму посилюють тенденцію дегуманізації суспільного та індустріального життя в капіталістичних країнах. Відбувається роботизація свідомості людини [8]. Підживленню технократичних настроїв в Україні сприяє різкий поворот до ринку та схиляння перед західним раціоналізмом. Подоланню технократизму і духовного нігілізму сприятиме гуманізація сучасної науки.

Продовольча безпека

Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім'ї, стійкий економічний розвиток.

Необхідність забезпечення продовольчої безпеки України вимагає підтримання відповідного рівня продовольчого самозабезпечення, що передбачає використання державної підтримки вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції та вжиття заходів імпортного контролю з метою захисту власних виробників від іноземної конкуренції. Надійність забезпечення продовольчої безпеки полягає як у достатньому самозабезпеченні продуктами харчування, так і в наявності коштів для їх імпорту в необхідних обсягах за умов мінімальної потенційної вразливості продовольчого забезпечення населення в разі виникнення ускладнень з імпортом продовольства (відсутність валюти, зростання цін, ембарго тощо).

Від стану агропромислового комплексу безпосередньо залежить рівень продовольчої безпеки України. Нині в АПК зосереджено більше половини виробничих фондів, виробляється близько 50 % ВВП, дві третини товарів народного споживання, працює майже 40 % населення.

На тлі руйнації агропромислового комплексу та його ресурсного потенціалу відбувається зниження рівня продовольчої безпеки. Низька віддача природно-ресурсного потенціалу, який використовується у сільському господарстві пояснюється насамперед відсутністю ефективного власника, безгосподарним ставленням до землі, недосконалими технологіями виробництва, недотриманням науково-обгрунтованих норм ведення землеробства, хибною практикою максимального залучення земель до обробітку, недостатнім внесенням мінеральних добрив, необгрунтованою ціновою політикою, відсутністю достатньої кількості сільськогосподарської техніки та її низькою якістю, невиконанням природоохоронних заходів.

Нині площа сільськогосподарських угідь в Україні становить 41,9 млн гектарів, у тому числі ріллі - 33,3 млн гектарів. У розрахунку на одного жителя в Україні припадає 0,81 гектара сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,64 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Однак ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому в Європі.

Не може не викликати стурбованості значна розораність сільськогосподарських угідь, яка сягнула 80 % і значно перевищує цей показник у США та західноєвропейських країнах. Понад 3,5 млн гектарів сільськогосподарських угідь забруднено радіонуклідами і майже 65 тис. гектарів взагалі виведено із землекористування. Щорічно з розораних схилів з кожного гектара змивається 30-40 тонн грунту, а з земель під просапними культурами 100-200 тонн. Таким чином щорічно з грунтом виноситься 11 млн тонн гумусу, 0,4 млн тонн фосфору, 7 млн тонн калію, що в 2,3 рази більше, ніж вноситься з добривами. За 100 років (1882-1991 роки) грунти України втратили майже 25 % гумусу, в тому числі протягом останніх 30 років (1961-1991 роки) - більше 8 %. Нині ерозією уражено 18 % території України. За 30 років (1961-1991 роки) площі еродованих грунтів збільшилися на 30 % (питома вага у складі розораних земель - 32 %). Щорічно площа еродованих земель збільшується на 80-100 тис. гектарів, а збитки від ерозії становлять близько 7 млрд карбованців у цінах 1990 року. В деяких районах зрошення спостерігається підтоплення і засолення грунтів. У той же час у 1996 р. близько 850 тис. гектарів зрошуваних земель взагалі залишились без води.

Внаслідок економічної кризи в 1996 р., порівняно з 1990 р., внесення органічних добрив на гектар посівної площі зменшилося в 2,7 разу, мінеральних добрив - у 6,7 разу, що менше, порівняно з високорозвинутими країнами, приблизно в 5 разів.

Умовне поголів'я худоби по всіх категоріях господарств протягом 1990-1996 років зменшилося з 30,7 до 19,2 млн голів.

За останні шість років виробництво валової продукції сільського господарства зменшилось на 41 % і знизилося в 1996 р. до рівня початку 60-х років, а виробництво продукції харчової промисловості скоротилось удвічі і знизилось до рівня 50-х років. Трудомісткість сільськогосподарського виробництва зросла в 1996 р., порівняно з 1990 р., в 1,9 разу, в тому числі у тваринництві - в 2,4 разу.

Виробництво продовольчих товарів у 1996 р. знизилося практично в усіх областях (за винятком однієї). З 106 основних видів продукції харчової промисловості виробництво зменшено по 80. Аналіз причин зменшення випуску продовольчих товарів показує, що понад 50 % загальних обсягів спаду зумовлено скороченням обсягів надходження сільськогосподарської продукції на промислову переробку. Майже 70 % худоби, птиці та молока реалізується без промислової переробки. Іншим вагомим фактором спаду виробництва продовольства (близько 40 %) є скорочення реальних доходів населення та втрата зовнішніх ринків збуту.

Обвальне падіння власного виробництва сільськогосподарської продукції спричинило збільшення завезення в Україну товарів іноземного виробництва. Так, протягом 1993-1996 років імпорт м'яса та харчових м'ясних субпродуктів зріс з 3,9 до 147,7 млн дол. США або в 38,3 разу, в тому числі м'яса і субпродуктів з домашньої птиці з 1,4 до 140,6 млн дол. США або в 100,4 рази, цукру і кондитерських виробів - у 14,5 разу, картоплі - в 9,9 разу, хліба і хлібобулочних виробів - у 5,4 разу. В цілому ж у 1996 р. завдяки імпорту в Україну продовольства в економіку іноземних країн вкладено 1,4 млрд дол. США, що в 2,8 разу більше від обсягу бюджетних асигнувань, виділених на розвиток АПК України. В той же час Україна, незважаючи на втрату деяких традиційних зовнішніх продовольчих ринків (наприклад, не знайшло збуту близько 40 % виробленого цукру), за даними Держмиткому, експортувала в 1996 р. продукції АПК на суму понад 3 млрд дол. США.

Внаслідок поглиблення диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію та товари і послуги для села сільськогосподарські підприємства втратили в 1996 р. оборотних коштів на суму близько 4 млрд грн., що призвело до зниження коефіцієнта платоспроможності до критичної межі - 0,42 (мінімальний рівень - 0,50). Неплатежі постачальникам, підрядним організаціям і банкам станом на 01.01.97 р. сягнули 23,4 млрд грн і зросли проти аналогічного періоду минулого року в 21,4 разу.

Практично згорнуто інвестиційну діяльність. У 1996 р., порівняно з попереднім роком, майже у 2 рази менше механізовано й автоматизовано дільниць та цехів на підприємствах сільського господарства, на чверть - впроваджено нові прогресивні технологічні процеси. Протягом 1994-1996 років кількість наукових розробок, що впроваджуються, зменшилася майже на чверть. Питома вага розробок по створенню нових видів техніки й технологій у загальній їх кількості становила 37,4 %.

Значно впливають на загострення кризової ситуації вкрай недостатні обсяги капіталовкладень у розвиток агропромислового комплексу, соціальної сфери села. В 1996 р. обсяги капітальних вкладень в АПК зменшилися порівняно з 1990 р. у 5,3 разу.

В грудні 1996 р. порівняно з відповідним періодом 1990 р. внаслідок зростання споживчих цін на товари й послуги в 165,6 тис. разів, у тому числі на продовольчі товари в 130,7 разу, і зниження реальної заробітної платні в 1996 р. до 30 % від рівня 1990 р. купівельна спроможність населення істотно знизилась. Нижче межі малозабезпеченості (68,1 грн. на місяць) мали середньодушовий грошовий доход 27 млн громадян або 53 % населення.

Якщо у 1990 р. загальна вартість товарів, придбаних населенням, займала у ВВП 46,4 %, то в 1996 р. ця частка зменшилась до 25,1 %. Питома вага витрат на продукти харчування у сукупних доходах домашніх господарств зросла з 35,5 % до 58,3 % (1995 р.). За цим показником Україна знаходиться на рівні бідних азіатських та африканських країн.

Внаслідок недоступності для основної маси населення споживчих цін наповненість міських магазинів і ринків продовольчими товарами створила ілюзію благополуччя у цій сфері. Однак ринкова потреба була задоволена в 1996 р. на м'ясні консерви на 27,8 %, масло тваринне - 14,5 %, маргарин і маргаринову продукцію - 13,3 %, сир і цукор - 8 %, хоча на складах залишилась значна кількість виробленої продукції. Протягом 1994-1996 років оптові поставки торгівельній мережі молока і молокопродуктів зменшилися в 2,9 разу, олії - в 3,3 разу, м'яса і м'ясопродуктів - у 4,6 разу, маргаринової продукції - в 6,7 разу, цукру -- в 7,8 разу. Продаж основних продовольчих товарів у роздрібній торгівлі скоротився в 2,6 - 6,5 разу.

Порівняно з 1990 р. споживання на душу населення м'ясопродуктів скоротилося у 1996 р. до 36,7 кг на рік або на 46 %, молока і молокопродуктів - до 230 кг або на 38 %, фруктів та ягід - до 37 кг або на 26 %. Внаслідок цього досягнутий у 1996 р. рівень душового споживання виявився нижчим від рекомендованих норм по овочах і баштанних культурах на 47 %, плодах і ягодах - 59 %, м'ясу і м'ясопродуктах - 40 %, рибі і рибопродуктах - 79 %.

В Україні існують значні регіональні відмінності у середньодушовому споживанні продуктів харчування. Також спостерігається значне коливання вартості окремих продуктів у різних регіонах України.

Особливе занепокоєння викликає те, що в раціонах населення для збалансованого харчування не вистачає продуктів навіть до норм, встановлених Міністерством охорони здоров'я для непрацездатних громадян на кризовий період економіки. Зокрема, 32,6 млн громадян вживали менше зазначених норм олії, маргарину та інших жирів, фруктів і ягід, 41,5 млн громадян - картоплі, що веде до деструктивних змін в організмі людей. Існуючий стан споживання продовольчих товарів не відповідає вимогам нормального відтворення робочої сили в Україні.