Формування системи представництва інтересів в Україні
Загальна характеристика системи представництва інтересів. Поняття і види лобізму, його політичний сенс. Соціальне значення, умови і структура лобіювання. Зростання бізнесу і влади, підтримка інтересів окремих підприємців та галузевих корпорацій.
| Рубрика | Политология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.12.2010 |
| Размер файла | 55,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика системи представництва інтересів (лобізму)
1.1 Поняття і види лобізму. Політичний сенс лобізму
1.2 Соціальне значення лобізму
1.3 Умови і структура лобіювання
1.4 Основні типи представництва інтересів
Розділ 2. Особливості системи представництва інтересів в Україні
2.1 Становлення лобістських структур в Україні
2.2 Механізми лобіювання в сучасній Україні
Розділ 3. Неузаконені реалії системи представництва інтересів в Україні
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Проблема представництва інтересів в його „тіньових” формах сьогодні актуалізована такими явищами вітчизняної політики: зростання бізнесу і влади; суперечливість законодавства і його непередбачуваність; значний іноземний вплив на діяльність органів державної влади України. Усі ці чинники є серйозною загрозою стабільності й ефективному функціонуванню політичної системи.
Лобізм в Україні, зокрема в стінах Верховної Ради України, на думку експертів, процвітає. Головним чином лобіюються бізнес-інтереси окремих підприємців чи галузевих корпорацій. Оскільки здійснюється це в прихованій формі, а часом і під прикриттям політичних гасел і соціального популізму, то результатом стає корупція, кризовий стан економіки, політична безвідповідальність парламенту.
У той же час, відкрите лобіювання інтересів певних соціальних груп і прошарків, суспільних рухів і територіальних громад, що є нормою для цивілізованих країн, лишається в зародковому стані. Громадські організації не мають для цього необхідних коштів і навичок. Не створена й відповідна законодавча база. На перешкоді повноцінній участі громадськості в законодавчому процесі стоять сьогодні також існуючі норми Регламенту Верховної Ради України.
Умовою цивілізованих форм лобізму в Україні є його узаконення, зміна уявлень громадян про явище лобізму, а також підвищення політичної культури і відповідальності парламентарів.
Об'єктом дослідження курсової роботи є політичні процеси в українському суспільстві.
Предмет дослідження - система представництва інтересів та її функціонування в Україні.
Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як Євгеньєва А. Євгеньєва А. Проблема законодавчого регулювання лобістської діяльності // http://www.parlament.org.ua, Зущик Ю. Зущик Ю. Лобізм в Україні. // Контекст. - № 7. - 2001., Лепехин В. Лепехин В. Лоббизм. - М., 1995., Кокорев А. Кокорев А. Перераспределение собственности в частном бизнесе // Вопросы экономики. - 1997. - № 120-129., Янковий А. Янковий А. Український лобізм. - серпень 2000 р. // www.zluka.isr.lviv.ua. та ін.
Актуальність дослідження зумовлена об'єктивною оцінкою специфіки українського “тіньового” лобізму, висвітленням, наскільки це можливо, реальної картини формування системи представництва інтересів в Україні.
Мета роботи полягає у визначенні, на основі наукових публікацій, проблеми формування системи представництва інтересів в Україні з акцентом на її незаконність.
Основні завдання, накопичені в ході опрацювання матеріалу й у відповідності із метою, полягають у наступному:
– визначити поняття, види, політичний сенс та соціальний зміст лобізму;
– охарактеризувати основні типи представництва інтересів;
– розкрити особливості системи представництва інтересів в Україні;
– проаналізувати реальний стан лобізму в Україні;
– довести необхідність узаконення лобізму в Україні.
Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
Розділ 1. Загальна характеристика системи представництва інтересів (лобізму)
1.1 Поняття і види лобізму. Політичний сенс лобізму
Термін “лобізм” походить від англійського слова “lobby”, що означає вестибюль, передпокій, кулуари. Політичного відтінку це слово набуло у ХІХ ст. в США. В той час міністри і сенатори у вестибюлях готелів, де вони відпочивали, часто зустрічалися з різними людьми, вислуховували їхні прохання і обіцяли - найчастіше не безкорисливо - виконати обіцянку. Так термін “лобіювання” став позначати купівлю голосів.
В Англії така політика довгий час вважалася нечистою, тому слово ввійшло в лексичний фонд лише у ХХ столітті, згодом його запозичили й інші країни.
“Лобізм” - термін, що позначає розгалужену систему контор і агентств чи монополій, організованих груп при законодавчих органах, що здійснюють тиск (навіть до підкупу) на законодавців і чиновників з метою прийняття рішень (певних законопроектів, отримання урядових замовлень, субсидій) в інтересах організацій, які ці групи представляють.
Саме слово “лобізм” неоднозначно оцінюється у суспільстві, має як легальний, так і “тіньовий” зміст. Якщо говорити про другий зміст, то, як правило, термін “лобізм” тут набуває суто негативного значення, нерідко є синонімом понять “протекціонізм”, “підкуп” або означає купування голосів у корисливих чи вузькопартійних інтересах на шкоду іншим інтересам, насамперед суспільним. Євгеньєва А. Проблема законодавчого регулювання лобістської діяльності // http://www.parlament.org.ua
Крайнім виразом негативного лобіювання можуть виступати незаконний тиск на представників влади, хабарництво, корупція, за допомогою яких приймаються управлінські рішення в інтересах певних груп осіб. Негативне ставлення до лобізму формується саме внаслідок такої практики “впливу” на управлінське рішення. Зрозуміло, це лише одна сторона медалі, що показує не тільки силу і можливості різних соціальних структур, але й уразливі, слабкі місця влади.
У позитивному сенсі лобізм характеризується як здорове, нормальне, життєво необхідне явище, що виступає як інституція демократичного процесу. Адже лобізм як система організаційного оформлення, вираження і представництва різноманітних і групових інтересів - настільки ж невід'ємний елемент суспільства, як і наявність у ньому цих різноманітних групових інтересів, кожний з який наполегливо прагне привернути до себе увагу влади.
Лобізм у цьому сенсі є форма законного впливу “груп тиску” на управлінські рішення державних органів з метою задоволення інтересів певних соціальних структур (організацій, асоціацій, територіальних утворень, верств суспільства тощо).
Лобізм дуже пов'язаний з політичною владою. Лобізм - свого роду ознака влади, її специфічна риса. Лобізм як повноцінна інституція з'являється тоді, коли вже наявні дві необхідних умови:
виникає велике різноманіття інтересів у суспільстві внаслідок його соціальної диференціації, розшарування, “спеціалізації”;
розширюється доступ до влади на основі політичного плюралізму, що характерно насамперед для демократичних режимів. Лепехин В. Лоббизм. - М., 1995.
У зв'язку з тим, що влада об'єктивно не може задовольнити одночасно і якнайповніше усі інтереси, виникає проблема черговості, пріоритету задоволення тих чи інших інтересів. Звідси закономірним є прагнення різних груп і верств суспільства впливати на поведінку держави з метою переорієнтації політики на свою користь, стимулювати її приймати вигідні для них управлінські рішення.
Лобізм може виявлятися в різних сферах і відповідно мати різні види. Наприклад, у залежності від того, у якій галузі влади вирішується питання, можна виділити законодавче, виконавче і судове лобіювання.
Умовно можна говорити, що лобізм існує і у засобах масової інформації, які у зв'язку з їхнім могутнім впливом на свідомість і поведінку людей у сфері політики обгрунтовано вважаються “четвертою гілкою влади”. У залежності від того, у якому управлінському рішенні досягаються цілі лобіювання, воно може поділятися на правотворче (лобізм у законодавчих органах через нормативні акти), правозастосовне (лобізм через акти застосування права) і правоінтерпретаційне (лобізм через акти тлумачення права).
В залежності від характеру інтересу, що “просувається”, можна виділити політичне, соціальне, економічне, фінансове, правове й інше лобіювання.
В залежності від часу дії буває “одноразовий” і постійний лобізм.
В залежності від того, на якому рівні влади відбувається лобіювання, воно може класифікуватися на національне або федеральне (здійснюється в системі вищих органів державної влади і управління) і місцеве (здійснюється в земельних або республіканських, крайових, обласних, районних органах). Любимов А.П. Классификация видов лоббизма. - М., 1999.
У залежності від того, у чию користь вирішується питання, лобіювання може підрозділяться на такі різновиди:
Лобіювання різних соціальних структур: громадських організацій, рухів, партій, груп, прошарків (профспілки, антивоєнні і екологічні рухи, підприємницькі союзи тощо).
Відомче лобіювання - це лобізм у міністерствах, відомствах, державних органах.
Регіональне лобіювання - цей вплив на владу з боку представників земель, республік, країв, областей, районів і інших місцевих утворень.
Іноземне лобіювання - це вплив закордонних “груп тиску” або національних громад на ті чи інші державні органи з метою домогтися від них певних рішень. Лепехин В. Лоббизм. - М., 1995.
Найдієвіші важелі при цьому - гроші, преса, голоси виборців, які перетворюються у вплив. Вихідці з України - емігранти та їхні нащадки - складають за чисельністю одну з помітних національних меншин у США. Однак про українське лобі як таке в США говорити складно.
Що ж стосується самої України, то в ній лобіювання іноземних інтересів на сьогодні ведеться більш активно, аніж своїх власних.
1.2 Соціальне значення лобізму
Лобізм має важливе значення для різних сфер життя суспільства. При цьому він вносить у життєдіяльність будь-якого суспільства як позитивні, так і негативні ефекти. До позитивних переваг лобізму відноситься наступне:
1. Впливаючи на управлінські рішення, лобізм змушує “тримати руку на пульсі” органи державної влади і управління, у певному значенні конкурує, змагається з ними, додає їм більшої динаміки і гнучкості. За умов поділу влади кожна з гілок влади може використовувати те чи інше лобі у своїх інтересах.
2. Лобізм виступає інструментом самоорганізації громадянського суспільства, за допомогою якого мобілізується суспільна підтримка чи опозиція певному законопроекту, здійснюється вплив на політику. Лобізм у цій ситуації є свого роду суперником бюрократії. Враховуючи також те, що держава за умов становлення ринкових відносин усе більше і більше поступається своїми позиціями у сфері захисту інтересів різних соціальних груп і верств, цей вакуум повинен бути заповнений відповідними структурами громадянського суспільства.
3. Лобізм створює можливості для забезпечення інтересів меншості, адже виступає як специфічна форма прояву політичного плюралізму.
4. Лобізм втілює свій принцип свободи соціальних недержавних структур - асоціацій, громадських організацій, суспільних верств тощо. За допомогою лобіювання вони самі намагаються вирішувати свої проблеми, маючи певний вибір шляхів і засобів такого рішення.
5. Представництво інтересів застосовується як своєрідне соціально-політичне стимулювання, спрямоване на прискорення впровадження певних цілей, на спонукання до конкретних дій. При такому підході лобізм виступає як спосіб активізації певних процесів і явищ у сфері політики.
6. Лобізм дозволяє розширювати інформаційну й організаційну базу прийнятих рішень і суттєво акцентуватися на певних проблемах, які вимагають негайної уваги. Лобісти забезпечують органи державної влади потоком інформації з того чи іншого питання, що виноситься на парламентське слухання, інформують законодавців про те, що відбувається на відповідних соціальних рівнях. Тому вони більше схожі у цьому випадку на торговців інформацією. Через лобіювання інтереси різних груп і соціальних верств набувають гострої соціальної значимості, актуальності, а владні структури переконують у необхідності пріоритетного, оперативного і повнішого їх задоволення. Лобіювання виступає у вигляді системи аргументації, механізму підготовки і прийняття відповідних актів.
7. Лобізм можна розглядати як інструмент взаємодії представницької і виконавчої влади. Поділ влади не протиставляє їх одна одній, а має робочий характер. Тому взаємодопомога міністерських лобістів і депутатських комітетів часто приносить користь, часто вона позбавлена корисливого інтересу і цілком вкладається в рамки нормального політичного життя.
8. Лобізм можна оцінювати і як ширший засіб досягнення компромісу, спосіб взаємного урівноваження і примирення між собою різноманітних інтересів. Загальновизнано, що лобістські групи, що відстоюють часом діаметрально протилежні інтереси своїх “хазяїв” (державних, класових, приватних тощо), як це не дивно, на перший погляд, сприяють збереженню свого роду рівноваги різних сил, пошуку точок дотику і досягненню консенсусу при прийнятті управлінських рішень, оскільки, зрештою, стержень лобізму - це взаємовигідне співробітництво. Золотарева Е.В. Группы интересов в политике // Вестник Российского университета дружбы народов. - 1999. - № 1. - С. 63-75.
Лобізм має й досить серйозні мінуси:
1. Він може стати інструментом пріоритетного задоволення іноземних інтересів на шкоду інтересам вітчизняним.
2. Лобізм виступає іноді провідником неправового впливу (тиску) на державні органи. Тут вже треба говорити про його види (хабарництво, корупцію тощо), що підточують фундамент влади.
3. Лобізм може служити фактором розвитку і захисту бюрократії, великодержавного і регіонального шовінізму тощо, підсилювати крайні форми задоволення “спеціальних інтересів”.
4. Лобізм приховує у собі чималу небезпеку “розмивання” народовладних підвалин суспільства, перетворення демократичних інституцій у потужний інструмент окремих владних груп.
5. Лобістські заходи виступають за певних умов і у формі прояву соціальної несправедливості. Як свідчить соціальна практика деяких західних держав, результативність лобізму великого бізнесу незрівнянно вища (головним чином у вигляді фінансово-матеріальних можливостей), ніж у інших груп і структур. Така ситуація, що повторюється постійно, здатна дестабілізувати становище, дисбалансувати інтереси, сприяти зростанню напруженості.
6. Лобізм найчастіше блокує дійсно потрібні управлінські рішення, перешкоджає задоволенню суспільно корисних інтересів, сприяючи здійсненню інтересів чиновників.
7. Лобізм іноді істотно заважає стабільній й оперативній державній політиці, тому що його може бути спрямовано, наприклад, на постійний перерозподіл бюджету, на часту зміну пріоритетів, на посилення позицій однієї гілки влади при одночасному ослабленні іншої тощо.
8. Лобізм може використовуватися й з “найпрозаїчнішими” цілями - як інструмент збагачення окремих прошарків, еліт, кланів. Зущик Ю. Лобізм в Україні. // Контекст. - № 7. - 2001.
Лобізм, як і будь-який інший соціальний засіб, може бути застосовано або на благо суспільству, або у вузькопартійних, вузькогрупових й інших “вузьких” інтересах. Усе залежить від соціально-економічного, політичного і культурного середовища, від обставин, що можуть наділити лобізм як позитивом, так і негативом.
Для того, щоб він приносив користь значною мірою всьому суспільству, необхідні відповідні умови: реальна дія демократичних інституцій і норм, економічна і політична стабільність, свобода засобів масової інформації, стабільне громадянське суспільство і тощо. Кокорев А. Перераспределение собственности в частном бизнесе // Вопросы экономики. - 1997. - № 120-129.
Тільки за наявності такого набору факторів збільшуються шанси на використання лобізму в соціальних інтересах, він починає працювати у загальносоціальних (загальнолюдських) режимах.
За умов же економічної, політичної і духовної кризи, перехідних періодів, непередбачуваності, коли кожен прошарок, клас, група прагнуть збагатитись саме зараз, лобізм виходить з цивілізованих меж і набуває більше негативного змісту, аніж позитивного.
Не дивлячись на те, що робота лобістів часто відбувається на межі дозволеного, не дивлячись на те, що в політиці країн Заходу не рідкими є скандали, які пов'язані з використанням незаконних методів лобіювання, лобізм сам по собі - це висококваліфікована діяльність, що є інтегральним елементом демократичної політичної системи.
З політичної точки зору лобі, лобізм - це система і практика реалізації інтересів різних груп (спілок, об'єднань) громадян шляхом організованого впливу на законодавчу і виконавчу діяльність державних органів.
Політичний зміст лобізму полягає в наступному:
1. Лобістські групи виконують функцію посередника між громадянами і державою. Це посередництво має місце, головним чином, у сфері обміну інформацією. Безпосередньо пропущене через інтерес знання самих громадян, сконцентроване в лобістських структурах, іноді виявляється набагато більш важливим, як з точки зору формальної точності, так і з точки зору легітимності рішень, що приймаються. Це доводить, що лобізм, в ідеалі, не є однобічним процесом. Групи тиску досягають зиску для себе, але й забезпечують прийнятні умови сприйняття суспільством і певними групами населення законів, що приймаються, і державних заходів.
2. Лобізм виконує функцію організації плюралізму суспільних інтересів. Процеси лобіювання завжди здійснює невелика група людей, але результати лобіювання мають значні наслідки і торкаються в окремих випадках великі прошарки населення країни, особливо економічні сторони його життя.
3. Лобізм немовби доповнює конституційну систему демократичного представництва, дозволяючи брати участь в прийнятті та реалізації політичних рішень тим групам, які не мають такої можливості. Через систему і практику лобізму отримують своє представництво в загальнонаціональному масштабі інтереси, які в іншому випадку залишились би невираженими. В цьому сенсі лобізм відповідає духу демократичної політики. Малько А. В. Лоббизм // Общественные науки и современность. - 1995. - № 4. - С. 58-65.
Лобізм не завжди відповідає реальностям його існування в певних політичних і національних контекстах. Це відбувається тому, що лобізм не вибудовується на порожньому місці політичними технологами, а виростає з реальних міжлюдських і міжгрупових відносин під впливом пануючої політичної традиції і особливостей історичного моменту. Тому в різних країнах він функціонує по-різному.
1.3 Умови і структура лобіювання
Специфічність конкретної групи інтересів проявляється в наступних випадках: конкретний інтерес відрізняє цю групу від всіх інших суб'єктів господарської діяльності; інтерес може не вписуватись в діючі норми, правила або навіть закони; групи повинні мати можливість надати свої прагнення державним структурам. Политическая социология и современная российская политика. / Ред. Г.В. Голосов, Е.Ю. Мелешкина. - СПб., 2000.
Це, як правило, важливо при розробці державної політики в галузі економіці.
Специфічність інтересу є одним з базових ознак групи. Інша ознака - можливість реалізувати свій інтерес або донести його до особи (структури), що приймає рішення. Термін “група тиску” фіксує увагу на дії, але вкладає негативний емоційний сенс. Вірогідність реалізації інтересу групи залежить від комплексу можливостей, якими ця група і члени групи володіють.
До числа найбільш істотних можливостей відносяться: близькість до особи або організації, що приймає рішення; існування засобів, що є достатніми для всього комплексу дій, що забезпечують реалізацію інтересу (поза залежності від рівня легітимності цих дій); можливість надання політичного тиску в найширшому сенсі; можливість здійснення економічного тиску; інформаційні можливості з метою формування суспільної думки. Основи демократії. / Групи інтересів. / За ред. А. Колодій. - К., 2002.
До цього переліку не включено таку можливість “просування” власних специфічних інтересів, як використання силових методів впливу. Важливим для групи інтересу є існування інформаційно-аналітичного центру, що здатний сформулювати не лише сам інтерес, його відмінність від інших груп, але й комплекс вимог, програму дій, тощо. Особливим елементом, що характеризує можливості лобістської структури, є її щільність і узгодженість дій окремих елементів структури. Економічні інтереси представляють досить широку палітру, кольори якої змінюються навіть швидше, ніж зовнішні економічні умови. Таким чином, група інтересу, що діє як лобістська структура в сфері економіки, являє собою досить складне утворення, що містить:
підприємство (групу підприємств);
інформаційно-аналітичний центр, що готує обгрунтування, оформлення конкретного інтересу, програму дій з його реалізації;
громадську організацію, що надає конкретному питанню статус загальної проблеми, і тим самим сприяє винесенню інтересу в різні сфери суспільної думки і організації;
зв'язки і можливості винесення інтересу групи підприємств на обговорення структур, що приймають рішення;
зв'язки у ЗМІ, що використовуються для створення суспільної підтримки і посилення впливу на організації, що приймають рішення;
засоби, які можуть бути спрямовані на фінансування аналітичних центрів, підтримку громадських організацій, оплату послуг ЗМІ, тощо. Сиренко В.П. Проблема интереса в государственном управление. - К., 1980.
Об'єктом впливу груп інтересів частіше за все є умови господарської діяльності:
власність і право розпоряджатись нею;
право на визначену діяльність;
податки, ліцензії, тощо;
державне замовлення. Бакун Л.А. Группы в политике. К истории развития американских теорий // Полис. - № 1. - 1999. - С. 162 - 167.
Всі перераховані структурні елементи - передумови лобіювання, організація суб'єкту лобіювання, цілі лобістської діяльності - відносяться в першу чергу до груп інтересів, що організовані на економічному грунті, навколо економічних інтересів.
Цьому є два пояснення. По-перше, в нашій країні в наш час фінансово-промислові групи - чи не єдині повноцінні суб'єкти лобіювання, що задовольняють перерахованим вище умовам.
По-друге, завжди і всюди, навіть в країнах з багатими традиціями лобізму цілі лобістської діяльності - переважно економічні. Це, переважно, податкові пільги або боротьба за шматок бюджету.
1.4 Основні типи представництва інтересів
Перший і найбільш розповсюджений варіант лобізму - це практика тиску знизу наверх з боку інтересів певних груп населення на державні органи з метою отримання певних переваг, пільг, привілеїв для цих груп. При цьому передбачається, що держава суверенно контролює розподіл ресурсів, статусів, економічних і соціальних пільг. Групи інтересів прагнуть впливати на державу, але в результаті прийняття рішень головним чином знаходиться в руках держави.
Проте, це не єдиний спосіб взаємодії держави і організованих інтересів різних груп населення. Інший спосіб полягає в тому, що держава домовляється з якоюсь із груп тиску або груп інтересів (явна або неявна угода). Держава за певні привілеї отримує її лояльність і гарантію допомоги у державних інтересах.
В першому випадку це називається плюралістичним типом представництва інтересів, в другому - це корпоратистський тип представництва.
Плюралізм - це такий тип представництва інтересів, коли групи тиску організуються спонтанно, вони чисельні, конкурують між собою і неорганізовані в певну ієрархічну систему. Вони повністю незалежно від держави визначають свій інтерес, своїх лідерів. Досягнення якихось із своїх цілей, тобто здійснення впливу на державу - результат конкурентної боротьби.
За корпоратистського типу представництва інтересів групи інтересів порівняно малочисельні, функціонально впорядковані, ієрархізовані. Джерело цього порядку - держава. Саме вона визнає за цією групою монопольне право на представництво певного інтересу в обмін на право конкретним чином впливати на визначення цього інтересу, відбір лідерів, тощо.
Переважання за того чи іншого політичного режиму певних типів лобіювання визначається багатьма факторами. Передусім, це загальний характер політичної системи. Наприклад, в радянські політиці з її ступенем централізації переважало корпоратистське лобіювання як у сфері економіки, так і в іншій будь-якій іншій галузі суспільного життя. Держава відбирала і наділяла монопольним правом на представництво певну, ідеологічно “надійну” групу, після чого конкурентні групи або ліквідовувались, або приєднувались до цієї, обраної. Золотарева Е.В. Группы интересов в политике // Вестник Российского университета дружбы народов. - 1999. - № 1. - С. 63-75.
Проте корпоратистське представництво виникає не лише в результаті “злої волі” правителів. Навіть в сучасних демократичних державах, в багатьох секторах діяльності кількість абсолютно вільних, діючих на конкурентній основі груп тиску порівняно невелика.
Спілки і об'єднання, аби бути дієвими, повинні володіти певним ступенем монополії на представництво інтересів. Це необхідно з точки зору ефективності політичних рішень, бо держава, формуючи політику, неминуче бере до розрахунку не усі зацікавлені групи, а лише ті з них, які володіють відповідними ресурсами, тобто в змозі мобілізувати і контролювати значні групи населення. Таким чином формуються “природні” монополії представництва.
Розділ 2. Особливості системи представництва інтересів в Україні
2.1 Становлення лобістських структур в Україні
Групи інтересів існують протягом всієї історії людства з тих часів, як стали складатись системи влади. Рушійним мотивом дій груп є прагнення реалізувати специфічний інтерес (статусні привілеї, владні повноваження, матеріальний зиск), який виступає у певних відносинах з інтересами інших груп. В якості груп інтересів фігурували родинні клани, інші групи, що пов'язані будь-якою іншою спільністю - професійною, територіальною, політичною, економічною. В умовах авторитарних режимів влади задоволення групових інтересів багато в чому залежало від особистісних відносин з вождем (диктатором, генсеком, тощо). Боротьба при цьому провадилась в основному за статусні привілеї і за право розподілу обмежених ресурсів. Уолтерстайн М. Группы интересов // Полис. - 1992. - № 5-6. - С. 156-166.
Сьогоднішні групи інтересів багато в чому успадкували і перейняли форми і методи лобіювання, характерні для радянського часу. За радянських часів потреби визначення загальнодержавних цілей і розподіл пріоритетів невільно підштовхнули систему до створення досить могутніх лобістських структур як в уряді , так і в самому ЦК і Політбюро. Ранг і вага різних посад утворював власну ієрархію, що була прихована за лаштунками таємничості. Однією з таких форм було створення спеціальних комісій з вирішення тих чи інших питань.
В умовах планового розподіл всього, що є тільки можливим, лобізм міністерств і відомств полягав у постійній боротьбі за ресурси і кошти, а також за першочерговість насичення ресурсами і коштами прийнятих рішень, виконання встановлених іншим міністерствам і відомств планових завдань, що пов'язані з їх інтересами.
Обмеженість ресурсів і віра у нарешті знайдене рішення всіх одразу проблем розвитку всього народного господарства призводило до посилення того чи іншого угруповання і різкого перерозподілу коштів і ресурсів на користь останнього. Незначною в титанічній боротьбі галузей була роль Мінфіну і банківської структури. Вони виконували функції головної бухгалтерії і розрахункових центрів, що працюють за дорученням керівника - Держплану СРСР.
Крім галузевого, існував і регіональний лобізм, де завжди перші місця займали Москва і Ленінград у масштабі СРСР, а в Україні, відповідно - Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк. Значення області визначалось існуванням тих чи інших виробничих підприємств та їх питомої ваги в економіці республіки. Зущик Ю. Лобізм в Україні. // Контекст. - № 7. - 2001.
На обласному рівні також складалась своя лобістська структура, виходячи з пріоритетності тих чи інших підприємств і організацій. На відміну від верхніх ешелонів, значне місце в ній займала торгівля і система місцевих кланів, яка просувала своїх людей на ключові посади, засновуючи місцеву “еліту”. Проте, не дивлячись на внутрішні протиріччя, для зовнішнього світу місцева “еліта” виступала як лобістське утворення міста або області. Зазвичай інтелігенція, за рідким виключенням, не входила до партійно-господарчої еліти, засновуючи своє коло спілкування, надаючи таким чином структурі еліти областей певну багатошаровість. Вся ця складна і досить збалансована система, відпрацьована до повної досконалості за часів застою, увійшла у перебудову повністю, не уявляючи можливих для себе наслідків.
Зміна ситуації в економіці країни на початку 1990-х років в основному було пов'язано з двома факторами:
1. Після лібералізації цін практично зникла різниця між державними і біржовими цінами, що зробило неможливим отримання на цьому великого прибутку, а наближення внутрішніх цін до світових також зробило менш вигідним експортну торгівлю сировиною і матеріалів.
2. Значна кількість знов створених експортно-імпортних фірм, бірж, банків різко скоротили можливості для маневру і переходу фірм і організацій на інші напрямки діяльності.
Це призвело до необхідності створення спілок і асоціацій, підприємницьких структур, які б виконували функції арбітру і захисника інтересів і вищих інстанціях. В цей час починається створення спілок не за ознакою власності, як раніше, а поки що як прототипів могутніх лобістських формувань. Ці організації вже відкрито почали роботу з лобіювання не лише у виконавчій владі, де був накопичений великий досвід ще за радянських часів, але й у Верховній Раді України.
В свою чергу галузеві утворення (як державні, так і недержавні) і професійні групи інтересів, що знов утворювались, стали більш чітко відпрацьовувати способи лобіювання законопроектів і законодавчих актів, напрацьовувати досвід роботи з політичними організаціями і фракціями. Таким чином склалась нова структура корпоративного лобіювання, що йде на зміну радянської.
Сьогодні в Україні лобіювання відбувається, в основному, на користь певних галузей економіки (паливно-енергетична, нафтопереробна) або окремих підприємств.
Особливості сучасного українського лобіювання в обох країнах дуже схожі. По-перше, вплив на законодавців здійснюється через різного роду “експертів” і “спеціалістів”, які працюють як у апараті Верховної Ради (в тому числі в комітетах і комісіях), так і безпосередньо з депутатами. По-друге, відбувається робота особисто з народними депутатами у вигляді фракційної чи партійної “дисципліни” (навіть теоретично, такий спосіб є антиконституційним, оскільки депутат має сам вирішувати, як йому голосувати), приватних розмов лобістів з депутатами, у ході яких застосовуються переконання, подарунки, підкуп, шантаж тощо. Ще одним способом лобіювання по-українськи є звернення Президента до депутатів або його присутність при розгляді певного законопроекту на сесії Верховної Ради.
Що стосується лобізму у виконавчих структурах, то можна сказати, що в Україні саме в органах виконавчої влади всіх рівнів сьогодні найчастіше здійснюється лобіювання. Це пов'язано з тим, що кардинальні питання в нашій країні законодавчою владою поки ще зважуються рідко. Фактично це відбувається через президентські укази і постанови Уряду, що відіграють домінуючу роль у системі правового регулювання і мають пряму дію. Особливо тут виділяється лобіювання в Секретаріаті Президента. Зущик Ю. Лобізм в Україні. // Контекст. - № 7. - 2001.
Приватний бізнес, змінюючи структуру економіки, змінює і форми лобіювання своїх проектів в органах влади, доводячи їх до витончених злочинів і прямого підкупу. Якщо раніше в умовах адміністративно-командної системи управління незаперечне “перше місце” в обмеженому лобістському змаганні займали галузеві лобі, то тепер, усе більше і більше - торговельно-фінансовий капітал, нерідко в тісному союзі з міжгалузевими кланово-мафіозними об'єднаннями.
Умови роздержавлення, приватизації, переділу власності різко активізували “негативну” і злочинну лобістську діяльність, додали “друге (після досвіду роботи в командно-адміністративній системі радянського типу), а найчастіше третє (після закінчення терміну ув'язнення) дихання” усім тим, хто хоче, користуючись владою і кримінальними можливостями.
Можна сперечатися, чи є така досить складна і заплутана система відносин лобізмом чи прямою організованою злочинністю, корупцією, державним рекетом чи чимось іншим, однак важливішим є той факт, що у посттоталітарних країнах, де громадянське суспільство традиційно слабке (Росія), традиційно знищуване а тепер ослаблене у різні способи (Україна) або традиційно відсутнє (Білорусь і екс-республіки Кавказу і Середньої Азії), на перший план виходить корпоративізм азіатського типу - феодальні патерналістсько-кланові суспільні відносини, які корінням своїми сягають азіатського середньовіччя: фактична безправність бізнесменів на фоні фактичного всевладдя чиновників.
Збитки від такого лобізму (вірно названого “диким”), у якого немає окреслених законом рамок, визначити неможливо. І коли чиновник одночасно є і депутатом, і представником лобістського угрупування, провести в його діях грань між протекціонізмом, лобізмом і корупцією дуже складно.
У зв'язку з тим, що лобізм створює широкий “спектр” можливих наслідків, він, безумовно, має потребу в упорядкуванні, юридичному оформленні. Суспільство і держава повинні спільно брати участь у налагодженні механізмів трансформації негативних моментів лобіювання в позитивні, у використанні ефективних інструментів мінімізації шкідливих результатів від лобізму й у нарощуванні позитивних, утвердженні цивілізованих його основ. Безперечно, краще створювати легальні форми для лобіювання з тим, щоб їх можна було хоч якось контролювати. Разом з тим треба розуміти, що абсолютного контролю над цим явищем досягти неможливо. Лобізм є багатогранним, утілюється найчастіше в унікальних, спонтанно і ситуативно створюваних формах. Денисенко В. Обыкновенный лоббизм как эффективный способ выживания // Компаньйон. - 1998. - №43. - С.1.
У різних країнах, через своєрідність демократичного будівництва, існуючих інституцій і норм, намагаються знайти свої шляхи у вирішенні проблеми упорядкування лобістської діяльності. Однак закордонна практика наочно свідчить, що наявні способи оформлення діяльності лобістських груп поки ще не дозволяють вирішити питання про те, як ефективно контролювати їх, не накладаючи в той же час зайвих обмежень на суспільство, що потребує і активно прагне до вільного розвитку свого потенціалу.
Те, що лобізм існує і став вагомою складовою українських реалій зрозуміло всім. Особливість сьогоднішнього періоду формування лобізму в Україні полягає в інтенсифікації лобістської діяльності на всіх рівнях.
Сьогодні діяльність вітчизняних лобістів не регламентується ніякими законодавчими актами. Лише сила закону встановить кордон між лобіюванням і діями, що спрямовані на отримання односторонніх переваг, що вже схоже корупції. В законі повинно бути прописано, хто може займатися лобістською діяльністю, а хто такого права не має. Наприклад, державний службовець або депутат такого права мати не повинен. Вірніше лобіювання не може бути для них джерелом заробітку.
2.2 Механізми лобіювання в сучасній Україні
Аналізуючи роботу Верховної Ради України необхідно відзначити, що процес становлення парламенту як законодавчого органу ще далеко не завершений. Законодавчі процедури до кінця не вдосконалені, рішення, що приймаються, важко прогнозуються, і тим більш неможливо здійснювати цілеспрямований вплив на процес прийняття рішень.
Така ситуація пов'язана з цілою низкою факторів. Безперечно, велику роль зіграла необлаштованість Верховної Ради України - часті переїзди, слабке технічне і інформаційне забезпечення діяльності народних депутатів, їх помічників та апарату. Процедура проходження законопроектів через Секретаріат Президента України та Уряд занадто складна. Телешун С. Політико-економічні інтереси “груп впливу” та “лобізм по-українськи” (окремі аспекти) // Право України. - 2008. - N 3. - С. 105-110.
Всі ці зовнішні фактори здійснюють істотний вплив на роботу парламенту, але слід відзначити, що поряд з цим існують і серйозні проблеми, що пов'язані з організацією законодавчого процесу в самій Верховній Раді Україні.
Однією з серйозних проблем є “подвійна” структура парламенту. З одного боку, основна робота з підготовки законопроектів, їх оцінка та їх узгодження лежить на комітетах. В той же час основні питання діяльності парламенту вирішуються на погоджувальних радах, де право переважного голосу мають керівники фракцій і депутатських груп та керівництво Верховної Ради. В результаті ті комітети, які очолюють представники найвпливовіших фракцій парламенту, мають можливість легко проводити необхідні їм рішення, не звертаючи особливу увагу на рівень їх опрацювання та узгодження з іншими комітетами.
До того ж слід відзначити, що організація роботи Верховної Ради не сприяє серйозному обговоренню проблем законотворчості. Порядок денний на тиждень остаточно формується ввечері у понеділок, матеріали до засідання готуються досить часто за кілька хвилин до початку засідання, а то й прямо в його ході. В таких умовах представники комітетів, навіть в тому випадку, якщо їм є що сказати, виявляються не готовими до обговорення, тим більш що керівники комітетів не завжди самі беруть участь в засіданнях, та й самі керівники не завжди володіють повною інформацією, необхідною для серйозної дискусії. Янковий А. Український лобізм. - серпень 2000 р. // www.zluka.isr.lviv.ua.
Іншою серйозною проблемою є слабка взаємодія між комітетами Верховної Ради України. Фактично, весь процес проходження законопроекту визначається головним комітетом. Головний комітет визначає, коли і на якій стадії розробки вносити законопроект на розгляд Верховної Ради України. В багатьох випадках комітети-співвиконавці мають єдину можливість донести свою думку тільки при обговоренні законопроекту у першому читанні. Проте широке обговорення законопроектів проектів відбувається не завжди, а, крім того, переважне право на виступ мають представники фракцій. В результаті головні комітети не мають стимулів для того, щоб налагоджувати взаємодію з іншими зацікавленими комітетами, в тому числі і офіційними співвиконавцями.
Повноваження головного комітету великі, і вони ще більш зростають при підготовці законопроекту до другого читання. Фактично, на друге читання головний комітет може винести цілком переписаний законопроект. При цьому поправки, що не схвалені попередньо комітетом, мають досить мало шансів бути схваленими. Можливості маніпулювання тут є досить широкими.
Фактично, всі зацікавленні особи мають єдину можливість втрутитись в процес проходження законопроекту і змусити головний комітет враховувати свою точку зору - в ході першого читання. Тому більшість законопроектів отримують серйозний супротив при першому читанні. Високий відсоток відсіву, звичайно, не сприяє нормальній законодавчій роботі. Проходження законопроектів в першому читанні може бути забезпечено лише в тому випадку, якщо порядок денний постійно перенасичений питаннями - проте при цьому законопроекти ретельно не обговорюються і якість рішень, що приймаються, залишає бажати кращого.
Саме такий механізм роботи Верховної Ради України і визначає методи та інструменти тих чи інших лобістських формувань. Можна виділити діяльність як окремих ентузіастів-одинаків, активні державні відомства. Головним показником розвитком процесу можна назвати посилення зв'язку між ініціативними групами всередині парламенту і зацікавленими громадськими та підприємницькими структурами. Цьому сприяє три обставини Янковий А. Український лобізм. - серпень 2000 р. // www.zluka.isr.lviv.ua.:
1. Змінився склад депутатського корпусу. Якщо на початку 1990-х років значна частина депутатів була романтиками, то сьогоднішні народні представники менш ідеалістичні, хоча й набагато цинічні.
2. Посилення ролі фракцій. При виборах за партійними списками необхідно спиратись на більш серйозні структури, ніж при обранні по одномандатних округах. Фракції дуже уважно слідкують за тим, як їх позиція по тих чи інших питаннях оцінюється тими громадськими структурами, думки яких вважаються важливим при плануванні майбутньої виборчої кампанії.
3. Зміна місця Верховної Ради України в системі органів державної влади. З посиленням цієї ролі лобістська діяльність значно пожвавилась. Відрив партійних еліт від широких прошарків населення і відсутність постійних джерел для поповнення партійних кас призвело до того, що фінансування партій перейшло на рівень лобістських структур.
Методи і стиль роботи лобістських структур в Секретаріаті Президента України та Уряді зазнали невеликих змін у порівнянні з радянськими часами. Головним чином застосовується “коридорний лобізм”, що був гарно засвоєний ще у 60-70 роках минулого століття. Його сенс полягає у проштовхуванні, гальмуванні або повній відмові від прийняття певних рішень. В цих цілях найбільш важливим є мати і підтримувати “своїх” людей на ключових посадах. Причому в апаратній ієрархії офіційні посади і реальний ступінь впливу на рішення часто не співпадають. Саме тому за розташуванням сил на ключових посадах і ступенем їх впливу на керівництво так уважно спостерігають учасники процесу лобіювання.
Головними методами “коридорної роботи” полягають у тому, що необхідно знати всі тонкощі функціонування апарату, системи прийняття рішень, психологічні особливості того чи іншого керівника, ступінь впливу на нього найближчого оточення.
У виключних випадках використовуються методи прямого впливу за допомогою організації кампаній у ЗМІ.
Також велике значення має організація виїзних відвідин регіонів і підприємств керівником, коли під час добре організованих шоу можна досягти значних результатів в рішенні тих чи інших проблем.
Аналіз Указів Президента України і Постанов Кабінету Міністрів України, їх розпоряджень і кадрових призначень може бути досить яскравим прикладом роботи лобістських груп. В першу чергу звертає на себе увагу, що основні інтереси лобістських груп концентруються навколо різноманітних пільг, дозволів на приватизацію підприємств за спеціальною схемою і на виділення державного пільгового кредиту і державних інвестицій.
По-друге, частіше за все для рішення даних питань використовуються неопрацьованість або відсутність необхідних законодавчих актів, що дозволяють приймати рішення до прийняття того чи іншого Закону України.
По-третє, надії на бюджетне виділення коштів за відсутності грошей в бюджеті в останній час стали досить примарними і з'являється досить багато людей, що незадоволені таким станом.
Виділення пільгових кредитів також являє собою досить значне поле гри. Тут, крім корпоративних інтересів, існують також та інтереси комерційних банків.
Виділення прямих державних інвестицій втратило свою привабливість переважно через складності оформлення і невеликими шансами на їх реальне виділення через скорочення прибуткової частини бюджету. Питання приватизації, що є найбільш заплутаними і невизначеними законодавчо, дозволяють лобістським формуванням робити перерозподіл власності із врахуванням власних інтересів. Янковий А. Український лобізм. - серпень 2000 р. // www.zluka.isr.lviv.ua.
Це стосується, в першу чергу, визначення вартості об'єктів, яка досить часто викликає здивування, порядку проведення аукціонів, визначення частини власності, що залишається у розпорядженні держави, тощо. Тому можна чітко сказати, що самі методи лобіювання в цих структурах мало змінились. Відбулась зміна політичного поля, змінились ранги і вага міністерств і відомств, але від цього “коридорні битви” не стали менш напруженими і жорстокими.
Розвиток економічної кризи в Україні призвело до посилення боротьби за прибутки і грошові кошти. Тому почалось створення великих корпоративних структур , боротьба між якими охоплює сьогодні всі сторони життя. На відміну від радянського періоду могутні галузеві формування нашого часу стали ставити перед собою інші завдання - в першу чергу це отримання додаткових фінансових ресурсів за рахунок різних джерел. Сьогодні такими основними джерелами можуть бути:
експортно-імпортні операції, які поки що приносять значний прибуток;
банківсько-фінансові операції;
прямі бюджетні дотації і пільгові кредити;
податкові пільги, пільгові експортно-імпортні тарифи;
приватизація державної власності.
Саме такий перелік диктує напрямки і методи лобіювання галузевих угруповань. В умовах державного устрою сучасної України лобіювання необхідно на чотирьох рівнях: Секретаріат (Адміністрація) Президента України; Кабінет Міністрів України; Верховна Рада України; місцеві органи влади.
Якщо раніше суперечливі питання вирішувались на рівні ЦК КПРС, то сьогодні, через відсутність подібного органу з широкими повноваженнями, вони вирішуються виключно “силовими методами” практично на всіх рівнях одночасно. Змінились й інші ознаки існування корпоративного угруповання. Сьогодні таке угруповання повинно мати, як мінімум: свого представника у верхівці піраміди влади; експортно-імпортну структуру, бажано монополіста у певному секторі економіки; власну фінансово-банківську структуру; дружню фракцію (депутатську групу) у парламенті або політичний рух; ЗМІ. Янковий А. Український лобізм. - серпень 2000 р. // www.zluka.isr.lviv.ua.
Додатково може бути власний або замовлений аналітичний центр, інформаційні центри, добродійні фонди або програми.
Сьогодні в Україні можна виділити кілька чітко сформованих галузевих угруповань: металургійну, вугільну, нафтову, кілька комерційно-підприємницьких, тощо. Практично втратили колишню владу структури ВПК.
Особливе місце займають відносини мафіозно-кримінальних структур і знов заснованих галузевих еліт. На першій стадії, коли мафіозні структури в основному контролювали дрібні комерційні утворення і напівкримінальний бізнес, створюючи власний початковий капітал, практично не перехрещувались із галузевими угрупованнями. Після того, коли цей капітал надбав значних розмірів, перед мафіозними структурами постало питання “відмивання” коштів і вкладення їх у найбільш прибуткові частини бізнесу. Із змінами економічної ситуації найбільш прибутковими стали експортно-імпортні і банківські операції. Саме в цих сферах зіштовхнулись сьогодні інтереси мафіозних кланів і галузевих комплексів.
Неодноразові звернення до силових структур і безпосередньо Президенту України про прийняття заходів по захисту підприємництва не дали необхідних результатів, після чого почалось створення власних підрозділів безпеки підприємницьких структур, налагодження служб охорони і контррозвідки. В результаті боротьба перейшла в нову фазу, де втрати несуть обидві сторони.
Лобістські формування створюються не лише як галузеві об'єднання, але і як регіональні. В принципі боротьба іде за ті ж гроші, яких завжди не вистачає як у Державному бюджеті України, так і в обласних бюджетах. Джерела отримання додаткових фінансових коштів практично такі ж, тому й методи та цілі у галузевих і регіональних лобістів співпадають. Проте це не заважає їм бути як суперниками, так і союзниками при вирішенні певних питань. Таким чином, усе це говорить про існування серйозних методів лобістської боротьби даних областей за свої привілеї. Інші області ведуть довгу облогу уряду, вибиваючи дотації до обласних бюджетів.
Механізм міжбюджетних взаємовідносин є зараз одним з основних напрямків боротьби інтересів між різними гілками влади, регіональними і галузевими лобі, а також одним з головних механізмів досягнення компромісів між столицею і областями.
Розділ 3. Неузаконені реалії системи представництва інтересів в Україні
лобізм політичний бізнес влада
Незважаючи на відносну новизну для політичного лексикону терміну “лобізм”, це явище існувало і в радянській політичній системі. У цей час сформувалися традиції лобіювання, які були прийняті, практично без змін, новою українською політичною системою. Грибанов В.П. Интерес в гражданском праве // Советское государство и право. - 1967. - №1. Серед них - широке використання особистих зв'язків і незаконних методів, відсутність реальної конкуренції інтересів, абсолютна непрозорість механізму лобіювання. Донедавна саме поняття лобізму в нашому суспільстві носило негативний відтінок, а назвати людину лобістом було рівносильно докору в закулісних методах впливу. На Заході існування професійних і громадських лобістських організацій - коректні методи впливу на законодавчу і виконавчу владу, і ставлення до них у суспільства і населення цілком лояльне.
Перший етап розвитку лобізму в Україні можна назвати олігархічним. Він мав ознаки нецивілізованого лобіювання, відмінною рисою якого було придбання власності і бізнес-переваг неконкурентними методами - закриті конкурси і тендери, не обгрунтована видача державних кредитів, адміністративні рішення, проведені в умовах правового вакууму. Йшов процес приватизації підприємств і майже паралельно - перерозподіл власності. З розвитком нормального ринку наступає період цивілізованого лобізму, що характеризується конкурентними методами впливу - PR і рекламні кампанії, ініціація експертних оцінок проектів адміністративних рішень; наявність інститутів лобізму у вигляді організацій і груп фізичних осіб, що займаються цією діяльністю на професійній основі. Кипиани В. Лобби - вряд ли хобби: шаг к цивилизованному лоббизму в Украине // Киевские ведомости. - 2000. - 7 дек. - С. 6.
„Сьогодні в Україні ніхто не поставить під сумнів існування прихованого лобізму на усіх рівнях влади”. Євгеньєва А. Проблема законодавчого регулювання лобістської діяльності // http://www.parlament.org.ua Під маркою лобізму у нас фігурує все, що завгодно, лише не його класична, перевірена демократією модель. На заході лобізм є важливим елементом демократії, узгодження інтересів, інструментом зворотного зв'язку між державою і групами інтересів соціуму. Суб'єктами лобізму в США є всі корпорації, спілки підприємців, професійні асоціації, громадські організації. Вони обов'язково мають підрозділи, які нараховують кілька десятків і навіть сотень співробітників, спеціалізуються на просуванні інтересів. Групи інтересів активно користуються послугами найманих лобістів, юридичних і пропагандистських фірм. Шуровский М. Законодательное регулирование лоббистской деятельности в органах представительной власти: опыт США // Бизнес и политика. - 1995. - № 3(4). - С. 40-42.
До лобістів відносять в першу чергу представників профспілок, ділові асоціації, громадсько-політичні об'єднання, комітети, комісії. Лобістські організації ставлять своєю метою здійснювати вплив на законодавчі акти, які приймаються, діяльність партій, результати виборів. У західній літературі частіше за все вживають два визначення лобізму. Перше: лобізм - це реалізація права кожного громадянина звертатися із зверненнями до уряду. Друге: - це професійна діяльність службовців, або спеціальних консультантів, найнятих компаніями, діловими та професіональними асоціаціями для представлення інтересів цих організацій у процесі формування державної політики. Куме К. Лоббизм и его регулирование: советы британского эксперта // Бизнес и политика. - 1994. - № 1. - С.34-39.
Подобные документы
Визначення, форми та методи лобізму, механізм його виникнення, переваги та недоліки; умови і структури лобіювання. Вираження і представництво в загальнонаціональному масштабі певних інтересів. Основні типи представництва інтересів, контроль за лобізмом.
научная работа [28,0 K], добавлен 17.01.2010Сутність і різновиди групових інтересів. Моделі захисту групових інтересів. Особливості формування групи інтересів у посткомуністичній Україні. Функціонування сучасных представницьких демократій на засадах плюралізму. Різноманітність організаційних форм.
реферат [28,8 K], добавлен 28.01.2009Діяльність спілок інтересів, лобістських організацій, груп тиску, що мають на меті безпосередній вплив на прийняття політичних рішень. Контроль над лобістською діяльністю в різних країнах. Спільне і відмінне між лобістськими організаціями і групами тиску.
реферат [29,1 K], добавлен 21.02.2012Ієрархія національних інтересів України та їх формування. Практична реалізація концепції національних інтересів в Україні. Приєднання України до світового процесу економічного розвитку. Захист національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз.
реферат [23,7 K], добавлен 31.01.2010Поняття і структура політичної системи. Вироблення політичного курсу держави та визначення цілей розвитку суспільства. Узагальнення та впорядкування інтересів соціальних верств населення. Забезпечення стабільності розвитку громадської системи загалом.
реферат [17,3 K], добавлен 26.02.2015Поняття і сутність груп тиску, їх класифікація та різновиди, головні функції. Громадські об’єднання як групи інтересів та групи тиску. Основні види тиску на владу. Поняття та зміст процесу лобіювання як різновиду тиску на владу, його особливості.
курсовая работа [63,6 K], добавлен 11.07.2011Вивчення сутності політичного поняття "лобізм", окреслення його видів та основних прийомів для втілення в життя законопроектів для лобіювання. Особливості лобізму в Україні та можливості лобіювати Верховну Раду України. Лобіювання законодавчого процесу.
реферат [27,2 K], добавлен 27.05.2010Поняття олігархії, її ознаки та механізми взаємодії. Олігархічні групи та представництво їх інтересів. Суспільство і політика за умов олігархії. Легалізація інституту лобізму державно-управлінських рішень в Україні як стримуючий фактор впливу олігархій.
курсовая работа [63,0 K], добавлен 04.06.2016Вибори як легітимний спосіб формування органів державної влади, порядок та нормативно-правове обґрунтування їх проведення. Мажоритарна система за досвідом європейських країн: поняття, види та особливості. Загальна характеристика пропорційної системи.
курсовая работа [42,7 K], добавлен 21.02.2017Аналіз сутності лобізму, як політичної технології та особливостей його існування у Західних країнах. Характеристика основних форм і методів лобіювання. Окреслення специфіки лобістської діяльності в українському парламенті. Законодавче регулювання лобізму.
реферат [33,0 K], добавлен 14.06.2010
