Інформаційна політика держави

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Характеристика та аналіз поняття «Інформація»

1.1 Стан наукової дослідженості проблеми інформаційної політики держави

1.2 Суть і визначення поняття «Інформація»

1.3 Український інформаційний простір

Розділ 2. Інформаційна політика держави то її роль на різні сфери життя суспільства

2.1 Основні засади інформаційної політики

2.2 Управління суспільством через призму інформації

2.3 Вплив інформаційних технологій на реформування суспільства

Розділ 3. Інформаційна політика держави та місце в ній інформаційної безпеки

3.1 Конституційно-правові основи інформаційної безпеки

3.2 Критерії інформаційної безпеки

3.3 Інформаційна війна та методи протидії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Затяжний процес реформування суспільства в посткомуністичних країнах ставить перед наукою питання про пошук шляхів його оптимізації, визначення найбільш ефективних шляхів перетворень в економічній та політичній сфері. По мірі розвитку інформаційної революції стає все більш визначним поняття інформації як трансформаційного ресурсу. Саме інформація найбільш впливає на всі процеси перетворення. Особлива роль інформаційної складової в перехідній інфраструктурі посилюється тією обставиною, що саме через неї найбільш ефективно здійснюється зовнішній вплив на становлення та розвиток ринкових механізмів.

Не випадково в усіх країнах в програмах ринкових перетворень значне місце відводиться розвитку сучасних інформаційних технологій. Світова наука зробила висновок, що в постіндустріальних країнах вирішальним управлінським ресурсом є наявність знань і володіння інформацією, тоді як роль фінансів і безпосереднього державного примусу стають все менш значимими.

Державний, адміністративний та інші силові примуси поступово змінюються на інформаційний та психологічний тиск. У технологій володарювання в даний час головне завдання : добитись при мінімальних фінансових і взагалі матеріальних затратах максимального впливу на людей. Найбільш ефективним інструментом сучасної влади є знанння, які дозволяють досягти бажаної мети, мінімально витрачаючи ресурси влади.

Проте, інформаційний ресурс, як і всі інші, вимагає управління. Це повинна вирішувати інформаційна політика, яку держава здійснює за допомогою розробки законодавства, що врегульовує відношення власності. Держава повинна турбуватись про інформаційну безпеку суспільства та громадянина, вона повинна володіти значною частиною інформаційних технологій, приймати участь в формуванні ринку товарів та послуг.

Правова неврегульованість дає можливість втілення приватних посередницьких організацій в сферу інформаційних послуг, при цьому держава втрачає величезні кошти як через слабкість податкового законодавства, так і із-за відсутності контролю за виконанням вже діючого законодавства.

В суспільстві недостатньо використовується досвід світової політичної науки, яка узагальнює досвід розвитку інформаційної політики в різних країнах, попереджує про можливі наслідки та прорахунки в цій галузі, визначає найбільш перспективні напрямки в оптимізації державної політики в сфері інформації. Саме цим і обумовлений вибір теми курсової роботи.

Актуальність теми пов'язана з необхідністю вивчення специфіки формування і здійснення інформаційної політики держави як фактора реформування суспільства. Вивчення місця і ролі інформації в перехідному суспільстві, специфіки її як трансформаційного ресурсу дасть можливість визначити, які напрямки діяльності держави, пов'язані з управлінням інформацією, дозволять оптимізувати процес економічних і політичних реформ.

Актуальним є освоєння світового досвіду в здійсненні інформаційної політики, вивчення висновків, зроблених західною наукою, про тенденції розвитку інформаційних процесів та їх наслідків. Важливим є розуміння місця вітчизняної практики у вирішенні питання про входження України у світовий інформаційний простір, освоєння інформаційних технологій.

Особливе місце в інформаційній політиці займає інформаційна безпека. Актуальним є аналіз стану справ у цій галузі, оскільки інформаційна безпека є складовою частиною національної безпеки. Вивчення імперативів інформаційної політики дозволить показати найбільш перспективні напрямки удосконалення діяльності держави для запобігання погроз, що несе із собою некерована інформаційна революція.

Мета курсового дослідження полягає в дослідженні й обґрунтуванні найбільш ефективних способів використання інформаційного ресурсу в реформуванні суспільства, місця і ролі інформаційної політики держави в цій галузі. Реалізація поставленої мети обумовлює необхідність вирішення таких дослідницьких задач:

визначити поняття інформації як трансформаційного ресурсу і як соціально-політичного явища;

визначити основи інформаційної політики держави;

показати місце інформаційної безпеки особистості і суспільства в структурі інформаційної політики;

проаналізувати причини та наслідки інформаційних воєн, та їх на суспільство.

Об'єкт дослідження -- процес розвитку інформаційної революції і його вплив на різні сфери життя суспільства.

Предмет дослідження -- інформаційна політика держави, спрямована на удосконалення процесу реформування суспільства.

Методи дослідження -- полягають в оцінці основних напрямків впливу інформації на розвиток суспільства, їх наслідків, характеру сприйняття суспільством цих змін за допомогою конкретно-історичного методу. Оскільки предметом аналізу є політика держави як система політичних рішень, в дисертації використовуються методи системного та функціонального аналізу. Позначений останній метод дозволяє оцінити ефективність політики удосконалення реформ у перехідний період, показати досягнення і прорахунки в цій сфері діяльності. На основі принципу об'єктивності розглядаються висновки американської політичної науки, можливість їхнього застосування в умовах реформування посткомуністичного суспільства.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексному аналізі найважливіших структурних елементів інформаційної політики держави й обґрунтуванні найбільш ефективних шляхів її впливу на реформування суспільства.

Практичне значення отриманих результатів полягає в конкретному визначенні інформаційної політики держави, її структурних елементів, напрямків її впливу на розвиток суспільства. Матеріали дослідження можуть бути використані у підготовці курсів державного управління, політології, соціології, держави і права, а також у спеціальних курсах з інформаційної політики держави. Висновки та основні положення курсової роботи можуть бути використані для написання наукових, дипломних, бакалаврських робіт, а також для подальшого дослідження даної проблематики.

Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, який містить 39 найменувань.

Розділ 1. Характеристика та аналіз поняття «Інформація»

1.1Стан наукової дослідженості проблеми інформаційної політики держави

У вітчизняній і закордонній політичній науці значна увага приділяється різним аспектам інформаційної політики. Зокрема, Карась І.З., Наумов Д, Чубукова О. розглядають конституційно-правові аспекти інформатизації суспільства, інформаційних відносин, а також правові режими інформаційних ресурсів. [15, 24] Законодавча діяльність держави, спрямована на правове врегулювання всіх інформаційних відносин у суспільстві, дозволяє створити необхідне правове поле, у рамках якого буде здійснюватися інформаційна діяльність. Це складає важливий аспект програми реформування суспільства.

Українські і російські вчені особливу увагу приділяють вивченню місця і ролі інформації в управлінні суспільством. Балацький Є., Гажієнко Г.І., Закупень Т., Залюк В., Кондрашова С.С., Кушніренко О.Г., Т.М.,Кравченко С., Мізерна Т., Слинько Т.М., Сидоренко В., Ібрагімова І., Яковлев П.Г. розглядають інформаційний фактор в управліннні державним сектором, проблеми інформатизації органів управління на регіональному і національному рівні, використання інформаційних технологій для удосконалення процесу управління, взаємодії різних рівнів управління в процесі прийняття рішень. [15, 25] Особлива увага приділяється вченими вивченню ролі інформаційно-аналітичних технологій в управлінні.

Питання інформаційних технологій, їхньої ролі в реформуванні суспільства розглядають Бритков В.Б., Дубовський С.В., Грачов Г.В., Громов Г.Р., Павлютенкова М., Соболєв В., Тарасенко В.В., Чубукова О. [15, 25] Насамперед, це питання формування національного ринку інформаційних технологій і послуг, ролі інформаційних технологій у політичному процесі, у політичній боротьбі, а також у національному і світовому розвитку.

Міжнародні аспекти інформаційних процесів є предметом дослідження великої групи вчених. Зокрема, Герман К., Кочетков А.,Константинов Д.Д., Лук'яненко Е.,Мовсесян А., Торкні В. аналізують інформаційну політику таких міжнародних організацій як ООН і НАТО в напрямку руху світового співтовариства до формування інформаційного суспільства, інформаційні аспекти транснаціоналізації і проблеми входження України у світовий інформаційний простір. [15, 26]

Особлива увага у вітчизняній і закордонній науці приділяється ролі засобів масової інформації в перетворенні суспільства. Бебик В., Гаджієв К.С., Костенко Н., Лукницький С.П., Макєєв С.,Музальов В., Незнамов В., Пугачов В.П., Чукут С., Штельмах В. розглядають засоби масової інформації з погляду політичної комунікації, їх ролі в політичному процесі, формування інформаційної еліти в Україні, ролі ЗМІ у виборах, а також у процесі державного будівництва. ЗМІ розглядаються також як інструмент формування суспільної свідомості в умовах становлення державності.[15, 26]

Інформаційна безпека особистості, суспільства і держави аналізується в різних аспектах. Методологічні аспекти інформаційної безпеки розглядають Бінько І.Ф., Костенко Г., Литвиненко А.Ю., Литвиненко О.В., Потіха В.М., Феоктистов Г.Г, Шевченко Г. Інформаційно-психологічне протиборство в сучасних умовах аналізують Грачов Г.В., Коротченко Є.Г., Макаренко Е., Поздняков А.І. Зокрема, цікавими є висновки цих учених про інформаційно-психологічний захист, як фактор збереження політичної ментальності нації. Проблемі інформаційних воєн присвячують свої роботи Панарін І., Перепелиця Г., Поздняков А., Почепцов Г.Г., Расторгуєв С.П., Роговець В. Батурін Ю.М., Кузнєцов В., Жодзишський А.М. вивчають інформаційну безпеку з погляду криміналізації суспільства, росту комп'ютерної злочинності. [15, 26]

Американська політична наука давно і детально вивчає весь спектр інформаційних процесів. Західне суспільство першим відчуло на собі вплив інформаційної революції і її наслідків. Протягом багатьох років вчені аналізували її вплив і прийшли до висновку, що суспільство має справу з новим феноменом, що готовий перетворити всі процеси, інститути і відносини, прискорити процес глобалізації, сформувати новий ресурс влади. Цим проблемам присвятили свої роботи відомі американські автори Артертон Ф.К., Гомперт Д.С., Гроссман Л., Дентон Р.Е., Лаудон К., Кук Т.Е., Кливленд Х., Перлоф Р.М.,Стерлінг Т.Д., Суссман Г., Тоффлер А., Харт Р. [15, 26]

Усі перераховані вище аспекти наукових досліджень стосуються окремих напрямків інформаційної діяльності. Потрібно проведення аналізу інформаційної політики в цілому як фактору впливу на трансформаційні процеси в суспільстві.

1.2Суть і визначення поняття «Інформація»

Інформація походить від латинського слова «informatio», яке має декілька значень:

*роз'яснення, виклад, витлумачення;

*представлення, поняття;

*ознайомлення, просвіта.

Саме слово «informatio» складається з префікса «in-» («в-, на-, при-») і дієслова «formo» («надаю форму, створюю»), пов'язаного з іменником «forma» («форма»). [37]

Загальне поняття інформації подано у філософії, де під нею розуміють відображення реального світу. Як філософську категорію її розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру. Погляд на інформацію з точки зору її споживачів окреслює таке поняття: інформація - це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні. Іншими словами, інформація - це нові знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей.

В англійській мові слово «information» (в написанні «informacioun») вперше з'явилось у 1387 р. Сучасного написання це слово набуло у XVI ст. У східнослов'янські мови слово «інформація» прийшло із Польщі у XVII ст.

З середини ХХ століття «інформація» стала загальнонауковим поняттям, але до цих пір у науковій сфері воно залишається вкрай дискусійним. Загальноприйнятого визначення інформації не існує, і воно використовується головним чином на інтуїтивному рівні. [37]

У науковому осмисленні поняття «інформація» ключовими є поняття: «дані», «інформація», «знання», «мудрість». Поняття «дані» використовується для позначення недиференційних фактів без контексту.

Поняття «інформація» означає дані, що складають категорії, класифікаційні схеми, тобто організовані дані (але вони організовані іншими, а не нами).

Поняття «знання» означає інформацію, що уже засвоєна людиною, та включена нею у власний потік свідомості. Поняття «мудрість» означає накопичені, інтегровані знання, перетворені в досвід. Доведено, що ключ до одержання, а тим більше, до раціонального використання енергії -- у «інформаційній могутності» суспільства у наукових, техніко-технологічних і організаційних знаннях, у наявності ефективних засобів одержання, накопичення і збереження, переробки, передачі і використання інформації.

Тільки при наявності знань можна відвоювати у природи матеріально-енергетичні ресурси, організувати виробництво, раціональне управління техніко-технологічними процесами, а на цій основі -- процесами соціальними і духовними. Відсутність інформації закриває доступ до енергії, до пошуків її нових форм, до її найбільш ефективного використання. Прогрес суспільства в загальній формі залежить від його матеріально-енергетичної й інформаційної оснащеності. Вона повинна втілитися в техніку і технологію, у цінності культури, у знання і досвід людей, у форми їхнього спілкування, у всю систему суспільних відносин. Аналіз інформаційної політики держави як чинника реформування суспільства потребує використання таких понять як «інформаційний простір», «інформаційна інфраструктура», «інформаційні технології», «інформаційна могутність», «інформаційний потенціал». Існують різноманітні підходи до визначення цих понять. [17, 80]

1.3Український інформаційний простір

У сучасному суспільстві інформація стає найбільш важливою цінністю, а індустрія отримання, обробки і трансляції інформації - провідною галуззю діяльності, куди з кожним роком вкладають все більш значні капітали. Як вважають провідні вчені, інформація стає важливим стратегічним ресурсом, відсутність якого призводить до суттєвих втрат в економіці. Інформатизація суспільства виступає одним з вирішальних чинників модернізації економіки на ринкових засадах і запорукою інтеграції України в світове співтовариство.

Світ крок за кроком просувається в напрямі до створення інформаційного суспільства, в якому нові системи виробництва потребують також і якісно нового устрою людських відносин. Нова модель суспільства, що пов'язана з поняттям інформації, потребує також значного переосмислення наших уявлень сутності процесів розвитку людської цивілізації. Для цього потрібно поглянути на історію людства під новим кутом зору, а саме: як на процес не стільки пошуків все нових і більш ефективних засобів виробництва, але як на процес пошуків нових і більш ефективних засобів комунікації.

Поняття інформаційного суспільства, за думкою 78% опитуваних респондентів включає до себе тільки комп'ютеризацію, а лише 8% побудували це визначення через сферу послуг, і тільки-но 3% віднесли обої ці показники до цього поняття. [10, 171]

Комунікація -- це дуже складне і багатовимірне явище, що має універсальний характер. Тут лише окреслимо ідею комунікативної побудови суспільства як найбільш суттєвої структури, що визначає його сферу виробничої діяльності, стереотипи мислення, соціальної поведінки. Досить згадати, що українське суспільство протягом багатьох років мало характер принципово антикомунікативний. Воно будувалось згідно з принципами раціонально діючої машини, де кожному відводилась роль гвинтика, замінити який на інший було зовсім неважко, головне, щоб працювала машина в цілому. В суспільстві, побудованому на принципах комунікації, людина вже не є гвинтиком, але головною фігурою у виробленні та перетворенні інформації. Суспільство тоді не є машиною, а гнучкою системою різноманітних і багатовимірних комунікативних структур.

Очевидно, що цінність людської особи в цьому суспільстві значно зростає і тим вона вище, чим людина багатше духовно і інтелектуально, бо розвинута людина володіє значно більш великим спектром мов культури і має більший потенціал для вироблення нетривіальних ідей.

На інформаційному ринку політичні суб'єкти використовують різноманітні прийоми і техніки, що забезпечують досягнення поставлених ними цілей, У той же час характер і специфічні особливості тих прийомів і способів, за допомогою яких вони спілкуються зі своїми партнерами і контрагентами, визначаються насамперед тією чи іншою інформаційно-комунікативною системою, що складається в політичній сфері. Як такі системи, що визначають інформаційні, потоки, що задають ціли і способи діяльності комунікаторів і реципієнтів, стиль їхнього спілкування й інші параметри інформаційного поводження, виділяються: прийняття рішень, проведення виборчих кампаній, врегулювання міжнародних і внутрішньополітичних криз і т.д. [11, 160]

В той же час, сьогодні засіб комунікації стає важливіше самого повідомлення. Тобто зміст інформації залежить насамперед від того, по якому каналі вона передана -- по радіо, по телебаченню чи в газеті. У зв'язку з цим такий дослідник як М. Маклюен поділяє всі засоби комунікації на «гарячі» і «холодні». У самому доступному розумінні, гарячі засоби спілкування -- це такі засоби, що залишають аудиторії мінімум можливостей для домислювання, для самостійної роботи мозку. Таке, наприклад, радіо, і не випадково саме завдяки використанню радіо фашистська пропаганда в лічені роки залучила до своїх лав освічених німців.

Холодні ж засоби спілкування - а це і звичайна мова, і телебачення (і Інтернет) - вимагають співучасті, заповнення сказаного і показаного. Тому накази варто передавати по радіо, а от із проханнями доречніше звертатися по телебаченню.

Якщо звернутись до вивчення інформаційного простору в українському сьогоденні, можна зафіксувати лише дуже незначні зрушення в напрямі створення інформаційної цивілізації. Наявність комп'ютерної техніки, розвинутої інфраструктури зв'язку - це лише технологічні передумови. Найбільш значних змін потребує сама суспільна організація виробництва інформації, і насамперед, великі зрушення повинні торкнутись психології кожної людини, форм її мислення і духовного життя. Якщо людина перестане відчувати себе гвинтиком, а вважатиме себе деяким центром інформаційного універсуму, що пов'язаний каналами комунікації з іншими центрами, вона більш повно розкриватиме свої внутрішні можливості творчого розвитку. Зрозуміло, що таке ставлення до реальності потребує духовного розвитку високого рівня.

Слід зазначити, що перехідний характер пострадянської, в тому числі й української, економіки обумовлює специфіку її інформаційного забезпечення, що полягає в наступному:

?стара інформаційна організація забезпечення економічного розвитку не відповідає новим потребам суспільства;

?копіювання відповідної організації інформаційної діяльності розвинутих країн неефективне, оскільки не дозволяє вирішувати нагальні проблеми перехідного суспільства;

?модель оптимальної організації, адекватна умовам перехідного суспільства апріорі невідома, вона формується в процесі життєдіяльності суспільства. [14, 39]

Для структур влади завжди великою спокусою є можливість регулювати інформаційні потоки в бажаному для себе напрямі, або навіть вводити в канали комунікації дезінформацію, якщо цього, як вони вважають, потребують інтереси держави. Така політика може надати деякі тактичні переваги, але досвід вчить, що в стратегічному вимірі вона є помилковою, а в перспективі підриває довіру людей до влади і призводить до конфліктогенних ситуацій. Наочний для України досвід в цьому плані -- інформаційна поведінка владних структур у часи чорнобильської катастрофи, внаслідок чого довіра до влади була значною мірою підірвана і що надало поштовх розвитку процесів демократизації суспільства, посилило потяг українського народу до незалежності.

Як і в багатьох інших сферах життя українського суспільства, головною межею стратегічного протистояння в інформаційному просторі є розподіл між силами проімперського ґатунку і тими, які орієнтовані на створення незалежної та демократичної держави. В інформаційному просторі СНД панують засоби масової інформації колишнього Союзу. З легкої руки телебачення Останкіно у світовий інформаційний простір, як і раніше, іде більша частина інформації щодо стану справ в Україні, Грузії, Чечні та інших країнах. Реакція з боку українських мас-медіа не є достатньо оперативною і адекватною силовому інформаційному тиску. Недостатня увага до оволодіння світовим інформаційним простором з боку державних структур, повільність у створенні незалежних інформаційних агентств призводить до формування в світі від'ємного іміджу щодо України, а це спричиняє значні економічні і політичні втрати. В сучасному світі, насиченому інформаційними потоками, виграє той, хто їх формує і вміє їх регулювати у своїх власних інтересах.

Розробка інформаційних стратегій є пріоритетною справою структур влади, пов'язаною зі створенням системи інформаційної безпеки держави. На жаль, Україна ще не має чітко визначеної інформаційної політики, яка була б узгодженою з системою національних інтересів держави.

Розділ 2. Інформаційна політика держави то її роль на різні сфери життя суспільства

2.1Основні засади інформаційної політики

Новий імпульс державна інформаційна політика одержала у зв'язку з усвідомленням необхідності побудови інформаційного суспільства в Україні, як головної умови її політичного і соціально-економічного розвитку і зберігання сприятливого іміджу країни, її статусу у світі.

Державою поставлено завдання формування такої інформаційної політики, яка б заклала основи для вирішення фундаментальних завдань розвитку суспільства, головними з яких є формування єдиного інформаційного простору України і її входження у світовий інформаційний простір, забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави. Крім того, увага приділяється формуванню демократично орієнтованої масової свідомості, становленню галузі інформаційних послуг, розширенню правового поля регулювання суспільних відносин, у тому числі пов'язаних з одержанням, поширенням і використанням інформації.

Державна інформаційна політика повинна бути інструментом зміцнення зв'язку центру і регіонів, що забезпечує проведення єдиної політики держави на всій території країни.

Не можна не відмітити те, що на сучасному етапі інформаційна політика України здійснюється в умовах, коли концепція інформаційної безпеки, на жаль, ще перебуває в стадії формування. Тобто, процес усвідомлення і проголошення доктрини національних інтересів нашої держави невиправдано довго затягнувся у часі.

Значна увага владних структур зараз приділяється питанням розвитку національного інформаційного простору, розробці відповідних заходів щодо створення інфраструктури інформаційної безпеки держави. Особлива увага вже в цьому році приділяється створенню необхідних умов для безумовного забезпечення конституційних гарантій на свободу слова в Україні, вільне вирішення своїх поглядів і переконань.

Загалом основні принципи, норми та положення прийнятих законів сьогодні вже відповідають загально прийнятим міжнародно-правовим стандартам, міжнародним конвенціям з прав людини. Разом з тим, існування такої системи законодавчих актів ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання вільної та неупередженої інформації. Це пов'язано, перш за все, з реальним захистом прав журналістів та засобів масової інформації, дією законів та відповідальністю за їх порушення, зміцненням незалежної судової влади. А головне, на чому слід зробити особливий акцент, -- це забезпечення свободи журналістської діяльності, вільного доступу до інформації, формування відкритого суспільства.

Україна перебуває сьогодні в динамічному розвитку, то ж і законодавство потребує внесення відповідних змін і доповнень. Фактично, український інформаційний простір виявився незахищеним від зовнішніх інформаційних впливів. Ситуація, що склалася, не тільки не відповідає сучасним вимогам, а й створює реальну загрозу національній безпеці та суверенітету. Діюче законодавство, наприклад, залишило відкритими легальні шляхи до фактично необмеженої концентрації в руках окремих юридичних або фізичних осіб друкованих видань, усіх різновидів електронних засобів масової інформації, що вже було відмічено раніше.

Нинішнє законодавство без будь-яких обмежень дозволяє засновувати засоби масової інформації в нашій державі особам без громадянства та громадянам інших країн. Виконавчу владу поки що позбавлено права вносити якісь корективи в цю справу. Немає реальних важелів для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса в Україні становить переважну частину загального обсягу в друкованих засобах масової інформації. [33, 70]

Таким чином, не зустрічаючи перепони в українському інформаційному просторі з боку чинного законодавства, за останні роки національна інформаційна інфраструктура формувалася стихійно. Основною мотивацією становлення став фінансовий прибуток, політичні інтереси і амбіції.

Інформаційний простір завдяки досить недосконалим законам виявився перенасиченим не українськими інформаційними потоками, ідеями і символами інших культур. Результатом цього є намагання витіснити вітчизняні засоби масової інформації з внутрішнього ринку, нездатність їх вийти у світовий інформаційний простір.

Слід бути об'єктивними: сьогодні держава не має змоги підтримати фінансово понад 11 тисяч періодичних видань, які зареєстровані в Україні.

Слід також відмітити, що сьогодні в Україні 80 відсотків газет є приватними, і майже все вони не користуються інформацією Національного інформагентства, віддаючи перевагу альтернативним джерелам із-за чого, знову ж так страждає українське інформаційне поле.

Предметом дискусій і суперечок була й залишається ситуація в телерадіопросторі України. Вона складна, але тут вже чимало зроблено, аби електронні засоби масової інформації займали і надалі домінуючу позицію. На жаль, переважна більшість недержавних телерадіоструктур, почасти і державних, не дотримуються вимог статті 9-ої Закону України «Про телебачення і радіомовлення» в частині мовлення, в якій чітко зазначено: «Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою». [18, 263]

Не можна не сказати і те, що поряд із зареєстрованими телерадіоорганізаціями працюють незареєстровані кабельні мережі, які без ліцензії транслюють програми практично всіх телекомпаній Російської Федерації та окремі програми інших держав.

Слід визначити проблему модернізації матеріально-технічної бази. Розглянути проблему мережі Інтернет, яка зазнала сьогодні бурхливого розвитку і на виконання вже зазначуваного Указу Президента «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі» [25] розробляється державна програма розвитку Інтернету в Україні. [25]

Чи є виходи з такої ситуації? В дзеркалі думок респондентів, стратегія упорядкування українського інформаційного простору та прискорення темпів просування в напрямку інформаційної цивілізації виглядає так, що переважна більшість робить ставку на входженні України в єдиний інформаційний простір з Росією - 57 %; досить значна частка просто розводили руками - 18%; за прохання допомоги у Заходу взагалі-то виступили 25% респондентів, але з них 15% - за наукову, технічну та ін. не грошову допомогу і тільки 10% - запропонували брати зовнішні кредити (у країн Заходу), але тільки грошима. [10, 173]

Таким чином, зрозуміло, тільки завдяки співпраці держави та громадськості, державних коштів та інформаційних ресурсів та приватних інформаційних систем, що входять до українського інформаційного простору можливо досягти тих необхідних умов праці у сфері суспільних інформаційних комунікацій, що сьогодні є актуальними і надзвичайно важливими.

2.2Управління суспільством через призму інформації

Інформація є невід'ємним атрибутом управління, вона пронизує усі його рівні і функції. В даний час відсутня достатня інформаційна база для прийняття раціональних рішень у цій важливій сфері життя суспільства, зокрема в сфері розвитку державного сектору промисловості і розробки бюджетних програм по його підтримці і модифікації. Заповнення цієї прогалини є першочерговим завданням відомств, відповідальних за здійснення цієї реорганізації. Важливою складовою стратегічного управління є інформаційно-аналітичне забезпечення. Застосування відповідних інформаційних технологій дозволяє домогтися результативності організаційно-економічних заходів щодо управління діяльністю підприємства в довгостроковій перспективі, його взаємодії з органами державної влади.

Особливої уваги потребує разробка механізму взаємодії органу управління з постачальниками інформації на основі правових норм, раціональної організації інформаційних потоків, упорядкування процесів її збору і поширення (передачі). Поряд із цим варто передбачити відповідальність за достовірність, повноту й оперативність інформації, а також її обсяг і конкретну тематику.

Новим напрямком інформаційної роботи виконавчих органів влади є вивчення громадської думки з різних питань соціально-економічного і політичного життя суспільства, система привселюдного інформування громадян про діяльність державних органів. Інформаційне забезпечення є базою, на якій будується управлінська діяльність державного апарату. Саме тут інформація особливо виняткова як наукова категорія. Розглядаються проблеми вдосконалення управління в інтерпретації американських авторів, які вплив інформаційної революції на управління пов'язують з виникненням нових менеджерів, спроможних працювати з інформаційними технологіями, вміють застосовувати їх для нарощування виробництва, розуміють їх значимість для розвитку підприємства.

2.3Вплив інформаційних технологій на реформування суспільства

Інформаційні технології стають діючим інструментом у реформуванні суспільства. Сучасне суспільство наповнене і пронизане потоками інформації, що потребують опрацювання. Тому без інформаційних технологій, так само як і без енергетичних, транспортних і хімічних технологій, воно нормально функціонувати не може. Невміння використовувати їх може призвести до істотного відставання в перетворенні всіх сфер життя суспільства. З розвитком інформаційних технологій ростуть прозорість світу, швидкість і обсяги передачі інформації між елементами світової системи, з'являється ще один світовий чинник, що інтегрує та починає активно впливати на відкритість суспільства.

Американські вчені попереджують, що застосування інформаційних технологій настійно потребує заходів адміністративної реформи, досвід проведення яких у західних країнах накопичений дуже великий, і вже є значні результати цих перетворень. В процесі реформування суспільства відбувається неминуча політизація всіх сфер його життя. Політична й управлінська роль засобів масової комунікації в суспільстві полягає в оцінці політичних програм, платформ, ідей і пропозицій громадян, громадських організацій, політичних партій. Програми новин забезпечують одержання громадянами швидкої і всеосяжної інформації з даних питань. Американська політична наука робить висновок про те, що ЗМІ, особливо індустрія новин, перетворюються в політичний інститут, що не тільки інформує, аналізує інформацію, але він сам «створює» події. Програми новин забезпечують одержання громадянами швидкої і всеосяжної інформації з даних питань.

Суспільна думка може бути використана в якості арбітра між гілками влади. Медіа новини внаслідок корпоративного спонсорства деякою мірою незалежні від трьох гілок влади. Йде поступове зближення стандартів медіа-ровин з політичними стандартами управління. Перетворившись у могутній інститут, служби новин починають змінювати саму політику. Телебачення, звичайно, не може змінити жорсткі факти суспільного життя, але воно може і реально здійснює містифікацію цих фактів. Воно доводить нам щогодинно, що політика може бути зведена до телевізійних картинок. Найбільше важливим є те, що телебачення визначає набір почуттів, які повинен відчувати глядач, слухаючи новини. Розглядаючи служби новин як політичний інститут, необхідно робити це за аналогією з вивченням інститутів інших гілок державної влади. Необхідно вивчати їхню структуру, функції, систему відповідальності, законодавство, що регулює їх діяльність, і тоді стане очевидним, що інститути державної влади - це ті, що обираються відповідно до існуючого законодавства, а ньюс медіа це інститут, що не обирається народом, це «посередницький» інститут. [15, 326]

Розділ 3. Інформаційна політика держави та місце в ній інформаційної безпеки

3.1Конституційно-правові основи інформаційної безпеки

Інформацнйна безпека (англ. Information Security) -- стан інформації, в якому забезпечується збереження визначених політикою безпеки властивостей інформації.

Інформаційна безпека -- стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.

Вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом:

*створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;

*підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;

*вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;

*розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація. [16, 708]

Захист інформаційного суверенітету тісно пов'язаний із поняттям інформаційної безпеки, що може бути розглянута, з одного боку, як захищеність внутрішньої інформації як такої, що припускає захищеність якості інформації, її надійність, захищеність різних галузей інформації (державної, банківської, комерційної таємниці) від розголошення; захищеність інформаційних ресурсів. З іншого боку, інформаційна безпека означає контроль над інформаційними потоками, обмеження використання провокаційної, ворожої суспільної інформації, включаючи контроль над рекламою; захист національного інформаційного простору від зовнішньої інформаційної експансії.

Ще одним важливим аспектом інформаційної безпеки є захист комп'ютерної інформації від розкрадань. Державна політика забезпечення інформаційної безпеки, будучи складовою частиною політики національної безпеки, припускає системну превентивну діяльність органів влади щодо забезпечення гарантій інформаційної безпеки особистості, соціальних груп і суспільства в цілому.

3.2Критерії інформаційної безпеки

Критерії оцінки інформаційної безпеки є методологічною базою для визначення вимог захисту комп'ютерних систем від несанкціонованого доступу, створення захисних систем та оцінки ступені захищеності.

З допомогою критеріїв можливо порівняти різні механізми захисту інформації та визначити необхідну функціональність таких механізмів у розробці захищених комп'ютерних систем. Для характеристики основних критеріїв інформаційної безпеки застосовують модель тріади CIA en:CIA_Triad. Ця система передбачає такі основні характеристики інформаційної безпеки: Конфіденційність, цілісність, доступність (англ. Confidentiality, Integrity and Availability (CIA)). [16, 709]

Інформаційні системи аналізуються в трьох головних секторах: технічних засобах, програмному забезпеченні і комунікаціях, з метою ідентифікування і застосування промислових стандартів інформаційної безпеки, як механізми захисту і запобігання, на трьох рівнях або шарах: фізичний, особистий і організаційний. По суті, процедури або правила запроваджуються для інформування адміністраторів, користувачів та операторів щодо використовування захисних продукцію для гарантування інформаційної безпеки в межах організацій.

Функціональні критерії розбиті на чотири групи вимог захисту проти певних типів загроз:

Конфіденційність

Загрози, що відносяться до несанкціонованого ознайомлення з інформацією, становлять загрози конфіденційності. Якщо існують вимоги щодо обмеження можливості ознайомлення з інформацією, то відповідні послуги відносяться до критеріїв конфіденційності. Є 5 головних послуг :

1.довірча конфіденційність

2.адміністративна конфіденційність

3.повторне використання об'єктів

4.аналіз прихованих каналів

5.конфіденційність при обміні (експорті/імпорті).

Цілісність

Загрози, що відносяться до несанкціонованої модифікації інформації, становлять загрози цілісності.

У випадку, якщо існують вимоги щодо обмеження можливості модифікації інформації, то відповідні послуги відносяться до критеріїв цілісності:

1.довірча цілісність

2.адміністративна цілісність

3.відкіт

4.цілісність при обміні.

Доступність

Загрози, що відносяться до порушення можливості використання комп'ютерних систем або оброблюваної інформації, становлять загрози доступності. Якщо існують вимоги щодо захисту від відмови в доступі або захисту від збоїв, то відповідні послуги відносяться до критеріїв доступності:

1.використання ресурсів

2.стійкість до відмов

3.гаряча заміна,

4.відновлення після збоїв.

Спостереженість

Ідентифікація і контроль за діями користувачів, керованість комп'ютерною системою становлять предмет послуг спостереженості і керованості. Якщо існують вимоги щодо контролю за діями користувачів або легальністю доступу і за спроможністю комплексу засобів захисту виконувати свої функції, то відповідні послуги відносяться до критеріїв спостереженості:

1.реєстрація

2.ідентифікація

3.автентифікація

4.достовірний канал

5.розподіл обов'язків

6.цілісність комплексу засобів захисту, самотестування, автентифікація при обміні, автентифікація відправника (невідмова від авторства), автентифікація одержувача (невідмова від одержання).

Підсумовуючи, зазначимо, що розвиток інформаційних технологій, їх проникнення у всі сфери життя суспільства відкривають якісно нові можливості впливу на свідомість людини, її психіку, який може здійснюватися й в антисоціальних цілях. Отже, у структурі інформаційної безпеки одне з найбільш важливих місць займає інформаційно-психологічна безпека.

Наявність розвинутих, демократично організованих інформаційних інститутів, що повідомляють громадянам основні суспільно-політичні знання й висвітлюють об'єктивно політичні події -- одна з найважливіших гарантій стабільності демократичної держави, ефективності управління суспільством.

3.3Інформаційна війна та методи протидії

Сьогодні інформація добирає воістину матеріальну форму і володіння нею стає дуже жаданим. До реалізації будь-які, цілком «матеріальні», рішення сьогодні апріорі випробуються в інформаційній області. І результати стають вирішальними.

Сучасні війни ведуться перш за все в інформаційній сфері, яка випереджає і безперервно супроводжує так званий «прямий контакт» протиборчих сторін. Зараз арсенал інформаційних технологій соціального впливу настільки розвився, що раніше безсистемні намагання задіяти в сфері міждержавних інтересів масову свідомість перетворилися у чітко працюючу індустрію.

Основне завдання інформаційних диверсій та інформаційних воєн це маніпулювання масами, у впливі на еліту певних держав або й своєї країни. Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:

внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

дезорієнтації та дезінформації мас;

послабленні певних переконань, устоїв;

залякуванні свого народу образом ворога (у такому випадку маємо підстави говорити про інформаційну війну на своїй території;

залякуванні супротивника своєю могутністю. [14, 39]

Нарешті, шосте, не менш важливе завдання: забезпечення ринку збуту для своєї економіки. У цьому випадку інформаційна війна є складовою частиною конкурентної боротьби. Приклад -- «електронна війна» США, Західної Європи та Японії. Ведучи її, японці проникли у місцеві ЗМІ, особливо Південної Азії та США, продаючи їм своє обладнання, посилили їх залежність від себе. У результаті Японія стала панувати на ринках електронної продукції (транзисторів, телевізійного та відеообладнання).

Оскільки в ході інформаційної війни здійснюється вплив на психологічну сферу людини, мас чи певних соціальних груп, -- методи її ведення базуються на соціально-психологічних чинниках і дуже часто зводяться до навіювання або й т.зв. «брудних технологій». Майже ніколи реальні цілі інформаційної війни не афішуються Ї навпаки, вони маскуються якимсь добропристойним приводом. [28, 35]

Треба поділити зміст інформаційних війн на операції, що супроводжують збройні зіткнення, та ті, що ведуться таємно у мирний час. Операції, супроводжуючі збройні конфлікти - найбільш архаїчна, але в той же час і найбільш розвинута сфера застосування інформаційного пресингу. Зараз інформаційне супроводження бойових дій відточено до автоматизму, що добре ілюструють воєнні кампанії у Персидській Затоці на початку 90-х, кампанії Росії у Чечні, нинішня боротьба з тероризмом в Афганістані та ін.

В подібних операціях передбачається, по-перше, інформаційна блокада в зоні бойових дій. Саме тут інформація безпосередньо на морально-психологічний стан особового складу. Тому альтернативні офіціальним, неконтрольовані джерела інформації по можливості подавляються. Наступна подача інформації зовні має декілька рівнів, інформаційні потоки в яких проходять по різним комунікативним каналам і не завжди бувають тотожні. Основними напрямками діяльності підрозділів, на які покладаються функції по інформаційно-психологічним спецопераціям, являються:

підрив морально-політичного стану особового складу збройних сил і населення противника, паралізація їх волі до боротьби;

мобілізація свого населення на широку підтримку військових дій, сковування пацифістських настроїв та виступів;

забезпечення моральної підтримки дій своїх військ збройними силами та населенням союзників;

введення супротивника в оману, дезінформація суспільної свідомості з метою приховування істинних замислів. [28, 36]

Одночасно ведеться обробка світового співтовариства в цілях обґрунтування своїх дій та провокування союзничих настроїв. При цьому інформація фільтрується, дозується та подається у вигідному для тієї чи іншої сторони світі.

Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде підтримувати стратегічні цілі, впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно. Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно. В інформаційній війні метою є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному рівні, щоб об'єднані, вони змушували супротивника приймати рішення, які приводили б до дій, що допомагали досягати суб'єктові власних цілей і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх.

Інформаційна війна -- це вже не туманна галузь футурології, а реальна військова дисципліна, яку вивчають і розробляють у відповідних академічних закладах. У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди, але обсяг цієї статті дозволяє нам коротко зупинитися лише на чисто технологічних засобах.

Генеральна мета інформаційної війни таким чином -- порушити обмін інформацією в таборі супротивника. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до цілком безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм. [15, 331] Звідси, чим вище технологічні можливості держави і чим більше число його взаємодій з іншими групами (включаючи внутрішні групи) чи державами, тим більше держава уразлива в інформаційній війні. Ця уразливість буде зростати в міру збільшення розмірів чи мереж числа й обсягу транзакцій.

Зрозуміло, що масова свідомість є ареною боротьби різних політичних систем і в мирний час. Дії протиборчих сторін при цьому можна порівняти з глобальними центр обіжними PR-кампаніями. Ці кампанії досить різняться як за цілями, масштабами, так і за аудиторією, на яку направлений виборчий інформаційний вплив. Його мішенню може стати як соціум в цілому, так і певні референтні групи (наприклад, політична чи військова еліта держави). При цьому можуть застосовуватися дипломатичні методи, пропагандистські та психологічні кампанії, діяльність місцевих ЗМІ, Інтернет-ресурси та т.ін. Ці засоби ефективні, оскільки мають скритий характер і на практиці с труднощами піддаються декодуванню.

В цілому задачі інформаційних операцій в мирний час визначаються наступним чином:

дезінформація політичного та військового керівництва країн-опонентів;

дискредитація керівництва країн-опонентів, нагнітання недовіри до нього серед місцевого населення;

стимулювання соціально-політичних угруповань, діяльність яких відповідає інтересам агресора;

кампанії по залякуванню керівництва опонуючої країни (демонстрація сили деякими державами в сучасному світі може розглядатися саме в такому контексті);

організація боротьби з пропагандою супротивника, протидія його політичним акціям. [15, 332]

Крім цього, за допомогою спецслужб можуть активно підтримуватись (у тому числі і матеріально) ідейно близькі партії та рухи в країнах-опонентах. Вони на своєму рівні здатні задано впливати на інформаційне поле держави, направляючи його, таким чином, в потрібний фарватер.

Що ж до України, то її державні інформаційні структури, її ЗМІ не пробують не те що якось вести війну Ї навіть реагувати на інформаційну агресію. Пояснення цього просте: природа і методика інформаційних воєн у нас вивчена украй слабо, а політичні PR тільки набирають сили (недарма на вибори політики усіх мастей запрошують російські команди). Але очевидно інше: така ситуація завдає значної шкоди інформаційній безпеці держави. [19, 242]

Можливо, не буде перебільшенням таке твердження: в багатополюсному світі ХХІ століття «безкровна» війна стане поширеним засобом вирішення міждержавних (між блокових, міжкоаліційних) суперечностей. Прямі дії збройних сил будуть доповнені опосередкованими варіантами силового впливу на супротивника, серед яких чисельне місце посідатимуть економічні, політико-дипломатичні, інформаційні методи зміни ситуації на власну користь. Їх комплексне застосування своїм кінцевим результатом матиме докорінні зміни військово-політичних та соціально-економічних характеристик супротивної сторони.

Інформаційно-комп'ютерна революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається в світі, можливо припустити, що саме інформаційним видам агресії буде відданий пріоритет у майбутньому. Потрібна серйозна увага фахівців різного профілю до цього питання, щоб уникнути найбільш негативних наслідків цієї війни для всього людства.

Таким чином, інформаційна війна це специфічна форма реалізації інтересів тих або інших соціальних груп, що супроводжує людство протягом усієї його історії. З огляду на існуючі у світі процеси глобалізації телекомунікаційних мереж, можна припустити, що саме інформаційним видам агресії буде відданий пріоритет у майбутньому. Засобами протидії інформаційній війні є, насамперед, забезпечення державою права громадян на інформацію, проведення чіткої інформаційної політики, вирішення проблем власності в сфері інформації, визначення ролі держави в регулюванні всіх проблем в інформаційній сфері. Держава повинна постійно удосконалювати технічні засоби протидії інформаційній війні. Ці засоби повинні розроблятися власними силами, повинні бути вітчизняні наукові розробки, з тим, щоб виключити можливість технічного контролю за їх функціонуванням.

У здійсненні політики військового будівництва держава повинна передбачити корегування в підготовці військових спеціалістів в області інформаційного протиборства, вивчати, наприклад, досвід інформаційного протистояння під час недавніх військових конфліктів у Перській затоці, на Балканах та інших гарячих точках планети. Зокрема, предметом особливого вивчення повинні стати інформаційні дії Росії під час антитерористичної операції в Чечні, що є достатньо показовою в плані наслідків неякісної роботи інформаційних служб для престижу держави не тільки за кордоном, але, насамперед, у своїй країні.

Висновки

Дослідження вітчизняної та зарубіжної літератури, основних напрямків інформаційної політики в Україні та інших країнах дозволяє зробити висновок, що глобальною тенденцією є формування інформаційного суспільства. Це проект планетарного масштабу, в якому кожна нація буде рано чи пізно виступати в ролі співавтора, нести власні ідеї та культурні особливості. Український культурний, науковий, світоглядний внесок також важливий для реалізації проекту інформаційного суспільства. Інформаційна політика держави є тим засобом, з допомогою якого процес руху до інформаційного суспільства може стати більш ефективним.

Інформація є унікальним універсальним ресурсом, абсолютно «ліквідним» як з погляду легкості переміщення в просторі так і у часі, можливості бути загальнодоступною, а також перетворюватись в гроші. Саме універсальність інформації, що спирається на сучасну технічну базу у вигляді світових єлектронних мереж, перетворила її в потужну продуктивну силу та дозволила говорити про вступ людства в стадію інформаційного співтовариства. Масове впровадження знань, інформації у виробництво змінило робітників, характер їхньої праці. Усе більше і більше робітників переходять у сферу обслуговування, сферу інформаційної діяльності, де результатом їх діяльності є не матеріальні речі, а символи.