Політична культура є однією з важливих сфер політики і являє собою комплекс поглядів тієї або іншої національної або соціально- політичної спільноти про світ політики, закони і правила її функціонування.

Дослідження феномену політичної культури стає все більш актуальним, оскільки очевидно, що для встановлення демократичного політичного ладу недостатньо лише указів та рішень органів влади, - потрібні ще знання та готовність громадян виконувати постанови влади, готовність дотримуватись законів, - тобто все, що складає політичну культуру.

Політичний досвід засвідчує, що однією із найбільш важливих умов демократичної модернізації суспільства є докорінна зміна способу мислення, ціннісних орієнтацій його членів. Суспільні перетворення, щоб бути ефективними, повинні супроводжуватись відповідними змінами політичної свідомості та політичної культури мас, зокрема розуміння смислу свободи, демократії, права та відповідальності.

Ніхто не заперечує значення і ролі політичної культури у вдосконаленні суспільного життя, проте до її формування часто ставляться як до чогось другорядного. Більше того, трапляються діячі, які використовують політичну культуру для досягнення партійних цілей, прагнуть маніпулювати громадською думкою, нав'язувати вигідні їм ідеали і цінності. Оцінюючи проблеми політичної культури в умовах критичного рівня нинішнього життя українського суспільства, відомий вітчизняний політолог С. Рябов відзначає, що вони не стояли б так гостро, якби влада і політика в державі були відповідальними, професійними, демократичними, а кожна людина мала необхідне матеріальне забезпечення [26, 28]. Та при цьому ми опиняємось в замкненому колі: політична культура є недостатньою, бо не розв'язані економічні та державно-політичні проблеми, а вони залишаються невирішеними через брак впливу на них політичної культури [23, 4-5].

У зв'язку з цим можна припустити, що політична культура повинна стати тією ланкою, завдяки якій стане можливим прорвати це замкнене коло. Реалізація курсу на побудову демократичного політичного ладу в Україні спонукає дослідників звернути особливу увагу на проблематику політичної культури. Саме її стан впливає на характер політичних процесів і політичної системи загалом.

Виявлення найглибших засад української політичної культури, визначення її місця як складової політичної системи можна віднести до фундаментальних проблем вітчизняної науки. Концепцію політичної культури запропонували свого часу Г.Алмонд та С.Верба, визначивши її як специфічні форми орієнтації людини на реальну політичну систему конкретного суспільства та на власну політичну діяльність [1, 40]. Тривалі дискусії в західній політичній науці щодо дефініції політичної культури дали можливість визначити політичну її як домінуючі вірування, установки, цінності, ідеали, почуття, оцінки щодо політичної системи країни, а також розуміння своєї ролі в цій системі.

Теорія політичної культури, що розроблялась західними вченими, позитивно була сприйнята українськими науковцями, які активно звернулись до її вивчення на початку 1990 - х років. Вагомим внеском у вирішення теоретико-методологічних проблем політичної культури стали праці Е.Головахи, В.Григор'єва, В.Матусевича, Н.Паніної, О.Рудакевича та ін [26], [23, 6-7]. У них проаналізовано окремі аспекти феномена політичної культури, особливості її формування та розвитку в Україні, розглянуті типологія політичної культури тощо. Аналіз теоретичних розробок стосовно політичної культури в вітчизняній науці дає підстави стверджувати, що не завжди чітко визначається сутність та межі політичної культури, її функціонування як елементу політичної системи та взаємозв'язку з усіма складовими політичної системи, недостатньо узагальнюється емпіричний досвід формування шляхів розвитку демократичної політичної культури в українському суспільстві.

Узагальнюючи різноманітні підходи, можна відзначити, що політична культура виступає комплексом знань, відносин і символів, за допомогою яких визначаються зміст і цілі політики. Вона охоплює цінності, уявлення, настанови, зразки та стереотипи політичної поведінки, стилі діяльності політичних інститутів. Політична культура впливає на спосіб здійснення влади і, зі свого боку, залежить від політичних перетворень у державі.

Політична культура є тією ланкою, через яку кожен із членів суспільства як особистість взаємодіє з його політичною системою. Політична культура відіграє значну роль в політичній системі. Вона є важливим елементом останньої і поряд з політичною свідомістю становить духовно-ідеологічну підсистему політичної системи. Політична культура багато в чому пояснює джерела, характер і особливості конкретної політичної системи, панівний в суспільстві політичний режим, політичну свідомість і поведінку суспільних класів, груп, політичних партій і рухів, спрямування політичних процесів. Зрозуміло, що від рівня й стану політичної культури залежить якість функціонування політичної системи і, що дуже важливо: чи сприйме населення сформований політичний курс, погодяться з ним громадяни чи їх будуть примушувати до цього, будуть ставитись до нього, як до чогось такого, що виражає сподівання, надії, чи виявлять повну байдужість і навіть ворожість, чинячи пасивний опір.

З огляду на сказане стає зрозумілим, що становлення та розвиток правової демократичної держави в Україні передбачає формування демократичної політичної культури. Основні виміри такої культури визначаються сукупністю соціально-політичних та економічних відносин, специфікою історичного розвитку нації, її політичного досвіду, особливостями державотворчих процесів та політичної соціалізації особи в Україні на сучасному етапі.

Аналізуючи процеси становлення і розвитку політичної системи в українському суспільстві, особливо в період переходу від тоталітаризму до демократії, нерідко недооцінюються особливості політичної культури суспільства. Однак тривалість перехідного періоду, а відтак і стабільність демократичного режиму визначаються значною мірою рівнем політичної культури. Ця загальна закономірність справедлива для політичного процесу в сучасній Україні [26, 30].

Розглядаючи цю проблему, слід особливо підкреслити, що політична культура змінюється дуже повільно. Можна докорінно змінити політику, здійснювати революційні зміни у відносинах власності на засоби виробництва або в політичних інститутах, але не можна швидко змінити основоположні переконання і цінності більшості населення. Це зумовлено тим, що політична культура формується під впливом соціально-економічних, національно-культурних, суспільно-історичних й інших довготривалих факторів, а її елементи (цінності, ідеї, переконання) характеризуються відносною стійкістю, живучістю, постійністю і повільно піддаються змінам у процесі глибоких зрушень у суспільному бутті.

Водночас політична культура не є чимось раз і назавжди даним. Світовий політичний досвід свідчить, що в певні історичні періоди політична культура змінюється швидше, ніж в інші періоди. Саме сьогодні українське суспільство переживає один з тих етапів, коли темпи зміни політичної культури прискорюються. Важливо пам'ятати, що рівень політичної культури свідчить про готовність або неготовність населення до проведення серйозних політичних реформ у суспільстві. Адже змінювати ставлення до праці, до держави, політичної системи загалом - це основа тієї нової політичної культури, без якої і найкраще проектовані політичні інституції не будуть працювати належним чином. Тому проблема формування демократичної політичної культури має дуже важливе значення для проведення глибоких політичних та економічних реформ, що забезпечують побудову держави і громадянського суспільства в Україні [29, 79].

Стан докорінних трансформацій, який нині переживає українське суспільство, повністю стосується до політичної культури. Якщо проаналізувати сучасний рівень України, то можна визначити її як переважно авторитарну, з деякими демократичними й тоталітарними компонентами. Аналіз політико-психологічних настановлень, які домінують у суспільстві, свідчить про те, що лише близько 40 відсотків опитаних під час різних соціологічних досліджень схильні до пошуку компромісів між прихильниками різних політичних сил. А майже третина громадян конфронтують зі своїми політичними опонентами через небажання домовлятися чи мати справу з людьми, яких не поважають або погляди яких не поділяють. Причому сім відсотків орієнтуються на силове вирішення проблем [19, 137]. Про низький рівень культури загалом і політичної зокрема свідчить і високий ступінь конфліктності в релігійному середовищі, що залишається вищим, ніж у суспільстві загалом.

Міжконфесійний конфлікт є віддзеркаленням широкого спектру проблем розвитку українського суспільства, в тому числі недостатнього рівня політичної культури суб'єктів протистояння, окремих представників влади, владних структур. У міжконфесійні конфлікти в Україні було втягнуто значну кількість віруючих. Так, наприклад, у 1990 році в Тернопільській області в боротьбі за культові споруди брали участь віруючі греко-католицьких і православних громад в 297 населених пунктах [28, 105].

І хоч ситуація за останні роки дещо покращилась, міжконфесійна напруга в суспільстві залишається. Високі показники протистояння в міжособистісних стосунках у процесі політичної діяльності й міжконфесійних відносинах свідчать, що політична культура України - це культура маргінального суспільства. Для глибокого розуміння причин, що породжують недосконалість політичної культури, необхідно виділити сукупність соціально-економічних, національно-культурних і суспільно-історичних відносин, які визначають якісний стан політичного життя в Україні.

Отже, формування сучасної української політичної культури зумовлюється перш за все історичним досвідом України, що характеризується такими особливостями:

а) Процес державотворення в Україні має багатовікові традиції. Починаючи з Київської Русі, Галицько-Волинської держави, через козацьку державу і Гетьманщину, УНР і ЗУНР український народ виступав основним суб'єктом політичних, і державотворчих процесів, формуючи свою політичну культуру;

б) На формування політичної культури в Україні має вплив той факт, що українські землі протягом віків були розділені між різними державами. Це призвело до виникнення фрагментарного, регіонального типу політичної культури, що характеризується протилежними підходами значної частини населення різних регіонів України стосовно базових політичних цінностей і правил політичної поведінки;

в) Не пройшов безслідно для української політичної культури 70- літній період перебування її у складі Радянського Союзу, держави, в якій упродовж тривалого часу існував тоталітарний режим.

Тому формування української політичної культури сьогодні проходить через подолання спадщини тоталітаризму й тенденцій авторитаризму, що утвердилась в українському суспільстві в часи президентства Л.Кучми. Тоталітарна культура була позбавлена толерантності, терпимості у ставленні до інших поглядів на політику, не допускався політичний плюралізм.

Таким чином, аналіз особливостей історичного досвіду України засвідчує, що політична культура значною мірою формується під впливом політичних відносин минулого. Тривале панування тоталітаризму настільки деформувало уявлення про демократію, що часто виникає загроза нового тоталітаризму, поставленого на службу національній ідеї. Тому потрібен довготривалий досвід успішної діяльності демократичних інститутів, щоб у національному характері утвердились такі риси демократичної культури, як терпимість, готовність до співробітництва з людьми інших політичних та ідейних переконань, повага до прав меншості.

Сучасні негативні тенденції в українській політичній культурі знаходять свій вияв в почутті невпевненості, політичній відчуженості і пасивності значної частини населення, скептицизмі і невірі владним структурам всіх рівнів. Подібні погляди зумовлені до певної міри низькими темпами економічного розвитку, нестабільністю політичної системи в Україні. Коріння цих явищ слід шукати і у відсутності нової демократичної політичної ідеології - основного системоутворюючого фактору політичної культури, адже стара система цінностей зруйнована [29, 85].

На останньому положенні зупинимося більш детально. Розглядаючи проблеми формування політичної культури в Україні як складової політичної системи, відзначимо, що одним з важливих факторів її утвердження і прийняття більшістю населення є пануюча в суспільстві система світоглядних позицій і ціннісно-нормативних установок, фундаментальні погляди на людину, суспільство і світ загалом. Тобто мова йде про формування нової політичної ідеології, яка є стрижнем політичної культури суспільства.

Усе це зумовлює необхідність радикальних змін у теоретичній думці, творчу роботу щодо розробки основоположних принципів політичної ідеології як основи української демократичної культури, які б передбачали:

- розробку концепції національно-державного будівництва в Україні, в якій знайшли б обґрунтування загальнодержавні інтереси, був би розкритий зміст, шляхи та способи утвердження незалежності і демократії;

- утвердження ідеї людини як найвищої цінності в суспільстві, пріоритет людини над державою, нацією, створення політичних інститутів, що забезпечують реалізацію цієї цінності;

- вироблення орієнтацій не тільки на державу й на громадянське суспільство, на верховенство права і закону;

- дотримання в політичних стосунках толерантності й політичного плюралізму;

- засвоєння власного історичного та зарубіжного досвіду у формуванні демократичних цінностей, зокрема, в розумінні суспільної значимості громадянської злагоди, політичного консенсусу, компромісів, діяльності політичної опозиції, у використанні демократичних засобів розв'язання конфліктів, в організації електорального процесу та функціонуванні урядових і неурядових організацій.

На політичні установки населення України значною мірою впливає слабкість етнічної самоідентифікації українців, недостатнє усвідомлення громадянами держави своєї належності до однієї політичної спільності. Це робить усю систему державної влади нестабільною, сповільнює формування національної самосвідомості як важливого елементу політичної культури, не дозволяє українцям виконати роль провідного етносу в творенні держави. А тому лише усвідомлення громадянами України своєї належності до однієї політичної спільності дасть стійку основу для існування і розвитку держави.

Недостатній рівень політичної культури викликаний також тим, що в менталітеті населення України переважають орієнтації на патерналістську державу. Такий стереотип, вихований в умовах тоталітаризму, продовжує визначати масове політичне мислення. Воно знаходить свій вираз у надії на всесилля держави, надмірні вимоги до неї, негативне ставлення до політичної активності, втрату соціальних орієнтирів. Подібні процеси породжують сумніви значної частини громадян, особливо молоді, щодо ефективності власної політичної дії в ім'я реальних змін, падає довір'я до політичних інститутів. У суспільстві склалося критичне ставлення до вітчизняних політиків. Так, за результатами дослідження Українського Центру економічних і політичних досліджень імені О.Разумкова, рівень довіри громадян політикам є найнижчим серед представників різних професій і становить лише 2,8 % позитивних відповідей респондентів, тоді як найвищий рівень довіри, висловлений учителями, сягає 52,2 % [24, 265]. Такі явища аж ніяк не сприяють становленню і розвитку нової політичної культури, розбудові української держави на принципах демократії.

Ці й подібні до них факти дають підстави стверджувати, що важливим чинником формування політичної культури як складової політичної системи є послідовні економічні і політичні реформи в Україні. Вони повинні створити умови для подолання відчуження трудящих від влади, власності, досягнення високого рівня демократії. Це забезпечить формування нового демократичного світогляду в суспільстві, буде сприяти усвідомленню того, що саме від народу залежать реальні перетворення в економічній, політичній, соціальній і духовній сферах.

Слід підкреслити, що необхідність економічних і політичних реформ з точки зору змісту, темпів і масштабів проведення, як і їх культурологічне забезпечення, неоднаково усвідомлюються окремими групами населення й представниками політичних еліт. Все це вимагає вироблення на перехідний період, у якому перебуває українське суспільство, адекватних національних мобілізаційних моделей суспільного розвитку, які б проводили перетворення вчасно, мінімізували соціальну ціну перетворень і легітимізували їх, сприяючи формуванню нової політичної культури і відповідної їй політичної еліти.

Формування політичної культури як складової політичної системи сучасної України передбачає позитивне сприйняття населенням загальнолюдських цінностей, що утверджують основні права і свободи особистості, принципи поваги, солідарність, загальнонаціональну згуртованість, толерантність до людей інших рас, конфесійної приналежності, політичних переконань. Необхідно змінювати уявлення про різні аспекти та проблеми політичного життя, зокрема про особисту поведінку у випадку політичної кризи чи політичного конфлікту, а також про форми і методи їх розв'язання.

Формування такої якості політичної культури передбачає терпимість та волю до діалогу як єдино прийнятної форми розв'язання конфліктів. Це дозволить, з одного боку, зміцнити політичну систему України, яка зможе більш ефективно вирішувати конфлікти у різних сферах суспільного життя, а з іншого - забезпечити вищий рівень легітимності громадян до політичної системи. Формування демократичної політичної культури сучасного українського суспільства - це складний процес, в процесі якого мають відбутись також:

- зміни в системах норм, цінностей, настанов, зразків та стереотипів політичної поведінки;

- трансформація політичної культури в напрямку від підданської до активістської;

- подолання соціокультурної, конфесійної, національно - етнічної та іншої фрагментації суспільства на основі залучення наявних суб'єктів політики до активної участі в ній [2, 8].

Перехід до демократичної політичної культури в Україні, що змінить політичну ситуацію загалом, потребує створення нового типу політичної соціалізації, тобто засвоєння індивідом вироблених суспільством політичних цінностей, установок та передачу їх від покоління до покоління. Цьому буде сприяти об'єктивне ставлення до минулого, оскільки неможливо сформувати політичну культуру, відмовляючись від усього, що набуло суспільство за попередній період свого розвитку. Обґрунтовуючи це положення, відзначимо, що спосіб тотального заперечення нашого минулого, який нині широко використовується, безумовно призводить до протилежних наслідків: від'ємні, негативні явища обов'язково повторяться.

Заперечення минулого без конструктивного засудження трагічних сторінок історії, заперечення без відповіді на питання, хто ми такі, звідки і куди рухаємось, неминуче призведе до того, що ми “провалимось” у попередні, ще більш архаїчні суспільні структури. Тому держава, політичні партії, засоби масової інформації, система освіти, армія, як інститути, що формують політичну культуру в Україні, в своїй діяльності повинні, на наш погляд, враховувати, що закріплення в свідомості людей нових політичних цінностей, орієнтацій, установок слід поєднувати із засвоєнням позитивного досвіду, набутого минулими поколіннями. Це сприятиме формуванню серед населення України ідей консенсусу, терпимості, поваги до старшого покоління, цивілізованої моделі політичної поведінки.

Важливим напрямком впливу нової політичної культури на політичну систему України є формування політичної культури молоді. Загалом ця остання формується під впливом таких факторів, як розвал СРСР, падіння авторитету пануючої колись комуністичної ідеології, а тепер вже й демократичних цінностей, поява та становлення нових національних та державних понять, явищ й утворень. Вирішальним стало те, що молоді сьогодні доводиться швидко переходити від пасивної життєвої установки до активної та самостійної [3, 25-27].

Складність ситуації полягає в тому, що попередні установки та моделі поведінки молоді, її соціальні ролі виявились не придатними, оскільки вимагають від неї якісно нової соціальної активності. По суті, значна частина молоді виявилась не готовою до нових соціально-економічних й політичних умов, до розбудови української держави. За умов, коли з середини 90-х років намітився занепад суспільно-політичної активності молоді і на зміну йому прийшло громадянське піднесення юнаків та дівчат, зумовлене помаранчевою революцією, політична система, і перш за все держава, покликана забезпечити ефективну політичну соціалізацію. Вона повинна виховувати громадянську позицію молоді, негативне ставлення до брудних методів, що використовуються в політиці, і, що дуже важливо, - формувати лідерів нового покоління [2, 9].

Суспільство без генерації нових політиків приречене на млявий, сповільнений розвиток, низьку електоральну культуру та некомпетентність політиків. Незважаючи на серйозні проблеми з якісним рівнем політичної культури молоді, можна відзначити, спираючись на дані досліджень українських вчених, що в нашому суспільстві є умови для формування у молоді демократичної політичної культури. Достатньо підкреслити, що постійно зростає серед молоді кількість прихильників ідеї України як самостійної держави. Скажімо, у 2003 р. серед опитаних молодих людей 61,4%, а в окремих областях - до 86% пишались своєю приналежністю до громадян України [9, 29]. Ця тенденція зберігається і в наш час. Отже, саме формування політичної культури молоді визначає тип політичної поведінки майбутнього дорослого члена суспільства. А це, зі свого боку, буде зміцнювати громадянське суспільство і політичну систему, прагнення суб'єктів політичного процесу формувати їх демократичними та ефективними.

Важливе значення для становлення політичної культури має засвоєння здобутків професійної політичної думки. Основні зусилля при цьому повинні бути спрямовані на те, щоб українську політологічну думку "вписати" в контекст західних культурних традицій. Адже контакти української професійної політичної думки із західною були в минулому фрагментарними, епізодичними. Тому сьогодні важливим є завдання органічного поєднання української політичної думки із знаннями західної політичної філософії. Це дасть можливість у певної міри змінити культуру прийняття рішень і способи політичної діяльності, відпрацьовувати відповідне політичне мислення, поведінку суб'єктів влади і всього суспільства, подолати догматизм у політичній науці.

Формування демократичної політичної культури в Україні, дадуть можливість їй виконувати важливі функції в житті суспільства. Серед них відзначимо нормативно-регулюючу, виховну (політична соціалізація), комунікативну і прогностичну. У своїй сукупності ці функції повинні сприяти утвердженню певного консенсусу в суспільстві, встановленню узгоджених взаємовідносин між суспільством і державою, громадянином і державою, формувати і розвивати особистість як суб'єкт політичних відносин на основі демократичних цінностей і норм.

Це дозволить передбачати можливі варіанти практичних дій окремих груп населення в конкретних соціально-політичних умовах залежно від знання стану політичної культури соціальних верств, населення регіонів, України в цілому.

Реальна оцінка політичної культури, що дісталась нам у спадщину від минулого, подолання девальвації політичних понять, символів, цінностей забезпечить поступове вирішення важливої політичної проблеми - відсутність у мільйонів людей потреби у політичній культурі. Перші практичні результати суспільство отримає, коли почнеться зростання свідомої політичної участі громадян у будівництві демократичних структур нової держави, а саме суспільство поступово буде ставати більш незалежним від держави.

Помаранчева революція 2004 р., яка носила глибоко демократичний характер стала важливим імпульсом формування в українському суспільстві активістської політичної культури. Революційні події в Україні, розвиток та поширення політичної культури участі серед значної частини громадян позитивно вплинули на якісні зміни в політичній системі, сприяли та сприяють її демократизації, звільненню від бюрократичних тенденцій та явищ, що набули масового характеру. У підсумку це сприяло прийняттю політичної реформи, яка спрямована на якісні зміни в політичній системі, державному управлінню, формуванню та функціонуванню відповідальної влади [10, 11-13].

Саме масштабні трансформації в свідомості та політичній культурі українських громадян створюють необхідний фундамент тих перетворень, які дозволять наблизити політичне життя сучасної України до демократичних традицій та структур європейських країн. Все це повинно забезпечити економічний та соціокультурний розвиток населення України, що створить передумови для значного зростання добробуту народу, формування громадянського суспільства, утвердження демократичних цінностей у сучасному українському суспільстві.

Таким чином, процес формування демократичної політичної культури є важливою складовою частиною становлення правової держави і громадянського суспільства в Україні. Він дозволить збільшити кількість "позитивних" цінностей, що поділяються всіма членами суспільства, і забезпечить високий рівень консенсусу між окремими інститутами, суб'єктами політики, стійкість і життєздатність нової політичної системи в Україні.