Політичні організації

2

ЗМІСТ

1. Політичні партії

2. Громадські організації

3. Профспілки

4. Релігіозні громади і церква

5. Засоби масової інформації в конституційній системі України

Список використаної літератури

1. Політичні партії.

Право громадян на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії.

Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному Законом порядку. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом.

Політичні партії є рівними перед законом.

Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на:

1) ліквідацію незалежності України;

2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України;

4) підрив безпеки держави;

5) незаконне захоплення державної влади;

6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі;

7) посягання на права і свободи людини;

8) посягання на здоров'я населення.

Політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань.

Діяльність політичної партії може бути заборонена лише за рішенням суду.

Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах.

Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Членами політичних партій не можуть бути:

1) судді;

2) працівники прокуратури;

3) працівники органів внутрішніх справ;

4) співробітники Служби безпеки України;

5) військовослужбовці;

6) працівники органів державної податкової служби.

На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії.

Порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній визначається статутом політичної партії.

Членство в політичній партії є фіксованим. Обов'язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії.

Форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії.

Не допускається створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Політичні партії повинні мати програму. Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення.

Політичні партії повинні мати статут. Статут політичної партії має містити такі відомості:

1) назву політичної партії;

2) перелік статутних органів політичної партії, порядок їх утворення, їхні повноваження і термін цих повноважень;

3) порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній;

4) права та обов'язки членів політичної партії, підстави припинення чи зупинення членства в політичній партії;

5) порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків;

6) порядок внесення змін та доповнень до статуту і програми політичної партії;

7) порядок скликання та проведення партійних з'їздів, конференцій, зборів та інших представницьких органів політичної партії;

8) джерела матеріальних, у тому числі фінансових, надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії;

9) порядок ліквідації (саморозпуску), реорганізації політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилися після її ліквідації.

Назва політичної партії, її символіка не повинні збігатися з назвою чи символікою іншої (зареєстрованої) політичної партії.

Забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державних символів України, використання символів іноземних держав.

Політична партія може мати партійну символіку, до якої належать партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз. Символіка політичної партії підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

На установчому з'їзді (конференції, зборах) політичної партії затверджуються статут і програма політичної партії, обираються її керівні і контрольно-ревізійні органи.

Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після її реєстрації. Не допускається діяльність незареєстрованих політичних партій.

Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України.

Для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції України разом з заявою подаються:

1) статут і програма політичної партії;

2) протокол установчого з'їзду (конференції, зборів) політичної партії із зазначенням дати і місця його проведення, кількості учасників, які проголосували за створення політичної партії;

4) відомості про склад керівних органів політичної партії;

5) платіжний документ, що посвідчує внесення реєстраційного збору;

6) назва та адреса банківської установи, в якій політична партія відкриватиме рахунки.

Міністерство юстиції України здійснює реєстрацію політичної партії після перевірки поданих матеріалів.

Після реєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи.

Політична партія щорічно інформує Міністерство юстиції України про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії. Політична партія також інформує Міністерство юстиції України про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їх адреси та місцезнаходження у тижневий строк після прийняття рішень з цих питань.

Міністерство юстиції України оприлюднює щорічно список зареєстрованих політичних партій, їх юридичні адреси.

Політичні партії мають право:

1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України та законами України;

2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;

3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;

4) підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати міжнародні спілки з додержанням вимог Закону;

5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:

- можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;

- брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обгрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом;

- вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Політичні партії можуть підтримувати зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, укладати угоди про співробітництво і здійснювати інші заходи, які не суперечать законам і міжнародним угодам України. Політичні партії не можуть укладати угоди, які ставлять політичну партію в підпорядковане або залежне становище щодо будь-якої іншої іноземної організації чи політичної партії.

Політичні партії можуть засновувати міжнародні спілки чи вступати до таких спілок, статутами яких передбачено створення лише консультативних або координаційних центральних органів.

Держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань.

Політичні партії є неприбутковими організаціями.

Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме і нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України. Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно.

Кошти, що надійшли політичним партіям з порушенням вимог, передбачених Законом, перераховуються політичними партіями до Державного бюджету України або стягуються в доход держави у судовому порядку.

Політична партія зобов'язана щорічно опубліковувати в загальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, а також звіт про майно політичної партії.

Політичні партії ведуть бухгалтерську звітність у встановленому порядку.

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:

1) Міністерство юстиції України - за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії;

2) Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії - за додержанням політичною партією порядку участі політичних партій у виборчому процесі.

Політичні партії зобов'язані подавати на вимогу контролюючих органів необхідні документи та пояснення.

Уразі порушення політичними партіями Конституції України, та законів України до них можуть бути вжиті такі заходи:

1) попередження про недопущення незаконної діяльності;

2) заборона політичної партії.

Політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому законами України.

Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з'їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція) політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі.

У разі невиконання політичною партією вимоги Закону, виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.

Рішення Верховного Суду України про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших статутних утворень політичної партії, припинення членства в політичній партії.

2. Громадські організації.

Громадські організації є основним елементом громадянського суспільства. Громадянське суспільство необхідна умова, яка пришвидшує розвиток правової держави, тобто, держави, де править закон, а не чиновники. На даний час, діяльність громадських організацій регулюється ЗУ "Про об'єнання громадян", чим фактично прирівнюється до політичних партій.

Громадською організацією є об'єднання громадян, створене з метою здійснення своїх прав і свобод, задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів, удосконалення законодавства, забезпечення урахування інтересів усіх суспільних груп органами державної влади та органами місцевого самоврядування через свою діяльність, а також впливу на вироблення і здійснення політики держави. Діяльність громадських організацій має неприбутковий характер.

Забороняється створення та діяльність громадських організацій , коли їх мета, або діяльність спрямована на :

1) ліквідацію незалежності України;

3) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

4) порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки;

5) незаконне захоплення державної влади;

6) пропаганда війни, насильства;

7) розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;

8) посягання на права і свободи людини, здоров'я населення;

9) створення незаконних воєнізованих формувань.

Законодавство про громадські організації складається з Конституції України, Цивільного кодексу України, актів законодавства, що регулюють діяльність непідприємницьких організацій.

Громадські організації створюються і діють на основі незалежності, добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності.

Обмеження діяльності громадських організацій може встановлюватись тільки Конституцією та законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яку громадську організацію.

Належність чи неналежність особи до громадської організації не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.

Державні службовці, з урахуванням Конституційних норм, можуть брати участь у громадській діяльності.

Держава забезпечує додержання прав, свобод і законних інтересів, сприяє законній діяльності громадських організацій, що є легалізованими. Держава гарантує свободу та незалежність діяльності громадських організацій.

Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.

Громадські організації та їх об'єднання, створені як юридичні особи і без створення юридичної особи, є непідприємницькими (неприбутковими).

Громадські організації України утворюються і діють з всеукраїнським, регіональним, місцевим та міжнародним статусом.

До всеукраїнських громадських організацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.

До регіональних громадських організацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію більш як двох областей.

До місцевих громадських організацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян.

Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Громадські організації, створені як юридичні особи, мають право на добровільних засадах створювати:

1) статутні об”єднання громадських організацій - спілки, федерації, союзи, рухи, тощо, які є юридичними особами;

2) договірні об”єднання громадських організацій - (коаліції, партнерства тощо), які не є юридичними особами.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 14-річного віку.

Рішення про заснування громадської організації приймається на установчому з'їзді, (конференції) або зборах.

Засновниками громадської організації є особи, які брали участь в установчих зборах та голосували за її створення.

Членами (учасниками) громадських організацій можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягли 14 років, якщо інше не встановлено законом.

Засновники громадської організації є її членами (учасниками) з моменту створення такої організації, якщо інше не передбачено статутом організації.

Статут організації може передбачати певні вікові, фахові та інші вимоги до набуття членства в організації.

Особа, яка є членом громадської організації, в будь-який час вправі вільно вийти з громадської організації.

У діяльності громадських організацій можуть брати участь колективні члени.

Найменування громадської організації має складатися з двох частин - загальної та індивідуальної.

Загальна частина назви може бути однаковою у різних громадських організацій.

Індивідуальна частина найменування громадської організації є обов”язковою і має бути суттєво відмінною від індивідуальних частин найменувань зареєстрованих в установленому порядку громадських організацій, якщо рішенням зареєстрованої громадської організації, власниці найменування, не передбачено інше.

Використання у назві юридичної особи, яка не є громадською організацією чи об”єднанням громадських організацій слів - громадська організація або об”єднання громадських організацій забороняється.

Громадська організація поряд з основною назвою може мати скорочену назву, яка є абревіатурою основної. Використання назви об'єднання громадян фізичними та юридичними особами, які не належать до об'єднання громадян, для цілей, не пов'язаних з діяльністю цього об'єднання, забороняється.

Громадська організація діє на основі статуту або положення.

Статутний документ громадської організації повинен містити:

1) назву громадської організації, його статус та юридичну адресу;

2) мету та завдання громадської організації;

3) умови і порядок прийому в члени (учасники) громадської організації, вибуття з нього;

4) права і обов'язки членів (учасників) громадської організації;

5) порядок утворення і діяльності статутних органів

громадської організації, місцевих осередків та їх повноваження;

6) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадської організації, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;

7) порядок внесення змін і доповнень до статутного документа громадської організації;

8) порядок припинення діяльності громадської організації і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією.

Легалізація (офіційне визнання) громадської організації здійснюється шляхом:

1) державної реєстрації, якщо громадська організація створюється як юридична особа в порядку, визначеному законом для непідприємницьких організацій;

2) повідомлення про заснування, якщо громадська організація створюється без статусу юридичної особи в порядку, визначеному Законом, або ж як філія, представництво.

У реєстрації громадській організації може бути відмовлено, якщо назва, статутний або інші документи, подані для реєстрації об'єднання, суперечать вимогам законодавства України.

Припинення діяльності громадської організації може бути проведеношляхом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

Реорганізація об'єднання громадян здійснюється відповідно до його статуту. Реєстрація новоствореного об'єднання здійснюється у порядку, встановленому Законом. Ліквідація об'єднання громадян здійснюється на підставі статуту або рішення суду.

Для здійснення своїх цілей і завдань громадські організації користуються правом:

1) представляти і відстоювати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у органах державної влади, місцевого самоврядування, судах, інших органах та установах;

2) брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

3) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати своїх членів (учасників), інші громадські організації, надавати допомогу в їх створенні;

4) одержувати від органів державної влади та місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

5) вносити звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до підприємств, установ, організацій;

6) розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

7) створювати об'єднання (спілки, союзи, тощо) громадських організацій;

8) виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові та немайнові права;

9) засновувати засоби масової інформації;

10) засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей і завдань;

11) користуватись іншими правами, відповідно до Закону і інших нормативно-правових актів України та своїх статутних документів.

Громадська організація може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності.

Громадська організація набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані громадські організації можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.

Громадські організації зобов'язані:

1) діяти відповідно до законодавства України;

2) не керуватись у своїй діяльності корисливими цілями чи такими, що можуть зашкодити благоустрою суспільства.

Державний контроль за діяльністю громадських організацій здійснюється державними органами у порядку, передбаченому законодавством України.

Органи, що проводять легалізацію громадських організацій, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту.

Нагляд за виконанням та додержанням законності громадською організацією здійснюють органи прокуратури.

Контроль за джерелами та розмірами надходжень, сплатою податків громадськими організаціями здійснюють відповідно фінансові органи та органи державної податкової інспекції.

Посадові особи легалізуючих органів громадських організацій та громадяни за порушення законодавства про об'єднання громадян несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.

За порушення законодавства до громадських організацій можуть бути застосовані такі санкції:

- попередження;

- штраф;

- тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;

- тимчасова заборона (зупинення) діяльності;

- примусовий розпуск (ліквідація).

При вчиненні громадською організацією правопорушення, яке є малозначущим і не тягне за собою обов'язкового застосування іншого виду стягнення, відповідний легалізуючий орган виносить письмове попередження.

В разі систематичного вчинення правопорушень, за поданням легалізуючого органу або прокурора на громадську організацію може бути накладено штраф в судовому порядку.

3. Профспілки.

Професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності.

Первинна організація профспілки - добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.

Організації профспілки - організаційні ланки профспілки, визначені статутом профспілки, що діють у межах повноважень, наданих статутом та цим Законом.

Член профспілки - особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески.

Профспілковий орган - орган, створений згідно із статутом (положенням) профспілки, об'єднання профспілок, через який профспілка здійснює свої повноваження.

Профспілковий представник - керівник профспілки, її організації, об'єднання профспілок, профспілкового органу, профорганізатор або інша особа, уповноважена на представництво статутом або відповідним рішенням профспілкового органу.

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною.

Законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України "Про об'єднання громадян", Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Закони та інші нормативно-правові акти не можуть бути спрямовані на обмеження прав і гарантій діяльності профспілок, передбачених Конституцією України.

Якщо міжнародними договорами, угодами, конвенціями, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено більш високий рівень гарантій щодо забезпечення діяльності профспілок, то застосовуються норми міжнародного договору або угоди.

Належність або неналежність до профспілок не тягне за собою будь-яких обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України, іншими законами України.

Забороняється будь-яке обмеження прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні або припиненні трудового договору у зв'язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом до неї або виходом із неї.

Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок.

Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами.

Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчальному закладі.

Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина (працівника), подана в первинну організацію профспілки. При створенні профспілки прийом до неї здійснюється установчими зборами.

Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки.

Статутом (положенням) профспілки може бути передбачено членство у профспілці осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів фермерських господарств, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також осіб, які навчаються у професійно-технічних або вищих навчальних закладах, осіб, які звільнилися з роботи чи служби у зв'язку з виходом на пенсію або які тимчасово не працюють.

Статутами (положеннями) може бути передбачено обмеження щодо подвійного членства у профспілках.

Роботодавці не можуть бути членами виборних органів профспілки будь-якого рівня.

З метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об'єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об'єднань та вільно виходити з них.

Профспілки, які бажають створити об'єднання профспілок, укладають відповідну угоду та затверджують статут (положення) об'єднання.

Права об'єднань профспілок визначаються профспілками, які їх створили, відповідно до Закону, а також статутами (положеннями) цих об'єднань.

Статус об'єднань профспілок визначається за статусом членів, яких вони об'єднують.

Профспілки та їх об'єднання відповідно до своїх статутних цілей і завдань мають право вступати до міжнародних профспілкових та інших міжнародних організацій та об'єднань, які представляють інтереси працівників, і брати участь в їх діяльності, співробітничати з профспілками інших країн, здійснювати іншу діяльність, яка не суперечить законодавству України.

Усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки.

Для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.

Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об'єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб.

Статус місцевих мають профспілки, які об'єднують не менш як дві первинні профспілкові організації, що діють на різних підприємствах, в установах, організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району в місті, району, села, селища).

Статус обласних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя; в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі.

Статус регіональних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей.

Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак:

1) наявність організацій профспілки в більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених частиною другою статті 133 Конституції України;

2) наявність організацій профспілки в більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць України, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі.

Статус республіканських профспілок Автономної Республіки Крим визначається за ознаками всеукраїнських профспілок стосовно території Автономної Республіки Крим.

Всеукраїнські профспілки можуть без спеціального дозволу використовувати у своєму найменуванні слово "Україна" та похідні від нього.

Професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству.

Забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об'єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об'єднань.

Держава забезпечує реалізацію права громадян на об'єднання у професійні спілки та додержання прав та інтересів профспілок. Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об'єднаннями.

Держава сприяє навчанню профспілкових кадрів, спільно з профспілками забезпечує підвищення рівня їх знань щодо правового, економічного та соціального захисту працівників.

Статути (положення) профспілок приймаються з'їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законодавству України.

Статут (положення) профспілки повинен містити:

1) статус та повну назву профспілки, її скорочену назву (за наявності), місцезнаходження її виборних органів (юридичну адресу);

2) мету та завдання профспілки;

3) умови і порядок прийняття в члени профспілки та вибуття з неї;

4) права, обов'язки членів профспілки, умови, порядок та підстави виключення з членів профспілки;

5) територіальну, галузеву або фахову сферу діяльності;

6) організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій, виборних органів, порядок формування їх складу;

7) умови, терміни, порядок скликання з'їздів, конференцій чи загальних зборів членів профспілки та порядок прийняття ними рішень;

8) порядок і терміни звітності виборних органів профспілки перед членами профспілки, порядок здійснення контролю за діяльністю виборних органів профспілки;

9) джерела надходження (формування) коштів профспілки та напрями їх використання;

10) порядок здійснення господарської діяльності, необхідної для виконання статутних завдань профспілки;

11) порядок внесення змін до статуту профспілки;

12) умови та порядок припинення діяльності профспілки і вирішення майнових питань.

Профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу.

Легалізація всеукраїнських профспілок, їх об'єднань здійснюється Міністерством юстиції України, інших профспілок, їх об'єднань - відповідно Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення) управліннями юстиції.

Для легалізації профспілок, об'єднань профспілок їх засновники або керівники виборних органів подають заяви. До заяви додаються статут (положення), протокол з'їзду, конференції, установчих або загальних зборів членів профспілки з рішенням про його затвердження, відомості про виборні органи, наявність організацій профспілки у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, про засновників об'єднань.

На підставі поданих профспілкою, об'єднанням профспілок документів легалізуючий орган у місячний термін підтверджує заявлений статус за ознаками, включає профспілку, об'єднання профспілок до реєстру об'єднань громадян і видає профспілці, об'єднанню профспілок свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного статусу.

Профспілки можуть мати і використовувати власну символіку.

Символіка профспілок, їх об'єднань затверджується їх вищими органами відповідно до статутів і реєструється в порядку, передбаченому законодавством України.

Символіка профспілок, їх об'єднань не повинна відтворювати державні чи релігійні символи або символіку інших об'єднань громадян чи юридичних осіб.

Профспілки, їх об'єднання можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

Рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) приймається з'їздом (конференцією), загальними зборами відповідно до статуту (положення) профспілки, об'єднання профспілок. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція), загальні збори приймають рішення про використання майна та коштів профспілок, їх об'єднань, що залишилися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутні чи благодійні цілі.

Діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Конституцію України та закони України, може бути заборонена лише за рішенням місцевого суду, а профспілок зі статусом всеукраїнських і республіканських та об'єднань профспілок з відповідним статусом - лише за рішенням Верховного Суду України.

Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об'єднання ведуть колективні переговори, здійснюють укладання колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому законодавством.

Профспілки, їх об'єднання захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту.

Профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників профспілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.

Профспілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них.

4. Релігіозні громади і церква.

Конституція 1996 року та Закон про свободу совісті 1991 року забезпечує свободу релігії, і уряд, зазвичай, на практиці поважає це право; проте мали місце певні проблеми на місцевому рівні, які часто були викликані тим, що місцеві урядовці займали чийсь конкретний бік у конфліктах між релігійними організаціями. Релігійні групи, належні до всіх вір, процвітали; але деякі місцеві урядовці часом перешкоджали спробам меншин і представників нетрадиційних релігій реєструватися і купувати чи орендувати власність.

За період, що його покриває цей звіт, не відбулося жодних змін у статусі поваги до релігійної свободи. Залишились актуальними питання реєстрації та відновлення прав на власність; але уряд продовжував сприяти поверненню конкретної власності.

В цілому дружні взаємини між віруючими у суспільстві роблять свій позитивний внесок у питання про релігійну свободу; але мали місце винятки, особливо серед лідерів конкурентних розгалужень однієї і тієї самої віри. Зустрічались окремі випадки антисемітизму й антиісламських настроїв. Всеукраїнська Рада церков та релігійних організацій провела форум, покликаний вирішити суперечки та обговорити відповідне законодавство.

Загальна площа країни становить 233 088 квадратних миль, а її населення - 48,4 млн. Оцінка кількості тих, хто вважає себе віруючими, широко варіюється. Загальнонаціональне опитування, проведене у 2001 році дослідницьким центром СОЦІС, виявило, що більш ніж 40 відсотків громадян визнали себе атеїстами; проте опитування 1200 українців, проведене у кінці 2002 року неурядовою організацією "Регіональні ініціативи", показало, що тільки 4 відсотки назвали себе атеїстами, тоді як 65 відсотків сказали, що вони віруючі. Релігійна практика найпотужніша у західній частині країни. У 1991 році тут було 13 019 зареєстрованих релігійних громад. За даними на січень таких громад було вже 27 446.

Більш ніж 90 відсотків релігійно активних громадян - християни, більшість з яких є православними. Приблизно 10 відсотків всього населення - члени Української греко-католицької церкви, яку іноді називають ще уніатською, візантійською або церквою східного обряду. Прихильниками римо-католицької церкви називають себе 1 млн. громадян, або приблизно 2 відсотки всього населення. Існують невеликі, але вагомі групи іудеїв та мусульман, так само як і громади баптистів, адвентистів сьомого дня, християн-євангелістів, прихильників Церкви Ісуса Христа святих останніх днів (мормонів) та свідків Єгови, що постійно зростають.

Більшість громадян ідентифікують себе як православні християни однієї з трьох церков. Українська православна церква (УПЦ) Московського патріархату - найбільша цілісна релігійна спільнота і найбільша з православних церков країни. Церква має 10 040 зареєстрованих громад, більшість із яких розташовано в центральному, південному та східному регіонах. Митрополит Київський Володимир (Сабодан) очолює церкву всередині країни.

Українська православна церква (УПЦ) Київського патріархату сформувалася після здобуття незалежності. З 1995 року її очолює патріарх Філарет (Денисенко), який свого часу був російським православним митрополитом Києва і всієї України. Представники Київського патріархату УПЦ становлять 3 196 зареєстрованих приходів, і приблизно 60 відсотків із них розташовані у західній частині країни.

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) - найменша з трьох основних православних церков країни; вона була заснована у 1919 році в Києві. Оголошена незаконною Сталіним у 1933 році, церква вижила протягом радянських часів в основному завдяки українській діаспорі. Її було легалізовано 1989 року, і зараз вона налічує 1 110 зареєстрованих громад, більшість із яких розташовані у західних регіонах країни. В інтересах майбутньої можливої консолідації православних церков України вона не взяла імені патріарха заради вшанування пам'яті покійного патріарха Димитрія. УАПЦ очолює Тернопільський і Подільський митрополит Мефодій.

Прихильники Української греко-католицької церкви становлять другу найбільшу групу віруючих після християнських православних церков. Брестська рада у 1596 році утворила церкву, яка об'єднала православних і римо-католиків. Ця церква проводить візантійську (православну) літургію, але повністю підпорядковується Папі. Радянський режим примушував Українську греко-католицьку церкву знову возз'єднатися з Православною церквою після Другої світової війни; проте вона вижила в підпіллі всередині країни і в діаспорі. Легалізована у 1989 році, Українська греко-католицька церква на 1 січня налічувала 3334 зареєстрованих громад. Її членами є більшість віруючих західного регіону і приблизно 10 відсотків населення в цілому, або приблизно 4,5-5 млн. чоловік. Главою церкви є кардинал Любомир Гузар, верховний архієпископ Львова.

Римо-католицька церква традиційно пов'язується з історичними зонами проживання громадян польського походження, які в основному мешкають у центральному та західному регіонах. Римо-католицька церква, яку очолює кардинал Маріан Яворський, львівський архієпископ, налічує 847 зареєстрованих громад, що обслуговують приблизно 2 відсотки населення.

Іудейська громада на території країни має довгу історію. Багато євреїв загинуло під час Голокосту, і чимало інших стали жертвами радянських репресій. Кількість цих жертв можна порівняти із сьогоднішньою кількістю єврейського населення. Відповідно до даних Державного комітету статистики, єврейське населення під час перепису 2001 року становило 103 600 чоловік, хоча деякі іноземні експерти називають цифру 300 000. Експерти свідчать, що 35-40 відсотків єврейського населення ведуть активне общинне життя; зареєстровано 262 іудейські громади.

Єврейське населення стикається з певними демографічними труднощами. Еміграція в Ізраїль та на Захід протягом останніх років зменшувала кількість єврейського населення щороку на 20-30 тисяч. До того ж, середній вік єврея в країні становить 60 років; учені та місцеві єврейські лідери підрахували, що на одне народження в межах громади припадає 12 смертей. Незважаючи на ці демографічні показники, єврейське життя продовжує процвітати, щороку реєструються нові громади відповідно до зростання пропорції євреїв, які відправляють обряди своєї віри (завдяки зростанню кількості рабинів, котрі після здобуття незалежності приїжджають сюди з Ізраїлю та інших країн), і збільшення кількості людей, які відкрито хочуть ідентифікувати себе як євреї. Більшість євреїв, що дотримуються віри, - ортодокси. Головний рабин усіх ортодоксальних церков - Яаков дов Блайх, належний до Карлін-Столинської гілки хасидизму. Водночас продовжує зростати менш численний, Прогресивний (Реформістський) іудейський рух, що на кінець періоду, описаного у цьому звіті, налічував 47 громад. Головний рабин Прогресивного руху - рабин Александр Духовний. У 2001 році в Ужгороді розпочала свою діяльність Консервативна єврейська конгрегація. У Дніпропетровську має свою конгрегацію рабин Шмуель Камінецький, що представляє рух Шабад Любавич.

Іслам також віками присутній на території країни. Шейх Тамім Ахмед Мохаммед Мутач, голова Духовного директорату мусульман в Україні і представник Всеукраїнського комітету, стверджує, що мусульманська громада налічує 2 млн. членів, хоча інші підрахунки подають набагато нижчі цифри. Існує 462 зареєстровані мусульманські громади. Шейх Тамім відзначає, що приблизно 50 000 мусульман - переважно іноземців - живуть у Києві. Багато мусульман у країні - кримські татари. Кримських татар було насильницьким шляхом депортовано з Криму в 1944 році, але з 1989 року вони почали повертатися. Приблизно 267 000 чоловік, або 12 відсотків населення Криму становлять кримські татари. Лідером мусульман Криму є Муфтій Еміралі Аблаєв.

За роки, що минули від здобуття незалежності, зросла кількість протестантських церков. Мабуть, найбільшою групою є баптисти-євангелісти, представлені більш ніж 140 000 членами у приблизно 2270 громадах. Інші громади, що зростають, - це адвентисти сьомого дня, п'ятдесятники, мормони, свідки Єгови та християни-євангелісти. З'явилися також нові громади - лютерани, кальвіністи, англіканці, пресвітеріани, методисти та інші.

Зростання кількості громад, що являють собою нетрадиційні релігійні рухи, свідчить про свободу релігії в країні. На 1 липня, за даними Державного комітету у справах релігій, було зареєстровано 39 громад свідомості Крішни, 42 буддистські громади і 13 громад Багаї.

Зарубіжні релігійні діячі активно працюють у багатьох церквах і сектах. Вони відіграють особливо активну роль у протестантських та мормонських громадах, зростанню яких в основному сприяла їхня місіонерська діяльність. Іудейська громада також залежить від зарубіжних релігійних діячів; багато рабинів не є українськими громадянами. У 2002 році сюди приїхали 12 203 зарубіжних релігійних діячів. У перші 6 місяців 2003 року за релігійними візами до країни в'їхало 5622 особи.

Конституція 1996 року та Закон 1991 року про свободу совісті забезпечують свободу релігії, й уряд в цілому поважає ці права на практиці; проте деякі меншини і нетрадиційні релігійні групи стикалися з труднощами при реєстрації і купівлі чи оренді власності.

Закон фактично вимагає, щоб усі релігійні організації реєструвалися державою. Державний комітет у справах релігій відповідає за зв'язок із релігійними організаціями і за виконання державної політики у сфері релігії. Головний офіс Комітету розташовано в Києві; Комітет має представників у всіх регіональних центрах, а також в автономних містах Києві та Севастополі. Кожна релігійна організація, до складу якої входить більше ніж 10 дорослих членів, повинна зареєструвати свої догмати і статут у місцевій чи державній організації, щоб отримати статус "юридичної особи", необхідний для багатьох видів економічної діяльності, зокрема видавничої і банківської, та для проведення майнових трансакцій. Реєстрація також необхідна для повернення церковної власності. Національні організації повинні реєструватися в Державному комітеті у справах релігій, а потім кожна місцева філія має зареєструватися в місцевому відділенні Комітету в тому регіоні, де вона розташована. Згідно із законом, процес реєстрації мусить займати 1 місяць або 3 місяці, якщо Комітет звертається по експертний висновок щодо легальності групи, яка подається на реєстрацію. Відповідно до правил Комітету, тривалість періоду реєстрації становить в середньому 3 місяці. Реєстрація може зайняти 6 місяців у тих випадках, коли Комітет потребує додаткової експертної оцінки. Відмову у реєстрації може бути оскаржено в суді. На додаток до реєстрування релігійних організацій місцеві відділення Комітету стежать за тим, щоб діяльність цих організацій відповідала букві закону.

Державний комітет у справах релігій часто проводить консультації з Всеукраїнською Радою, члени якої репрезентують віри більш ніж 90 відсотків релігійно активного населення. Всеукраїнська Рада засідає кожні 2 чи 3 місяці; її голови міняються шляхом ротації. Її повноважні члени також використовують засідання Ради як можливість обговорення потенційних проблем між різними віросповіданнями. Рада також забезпечує проведення форуму, на якому релігійні організації можуть консультуватися з урядом щодо проектів відповідних законів. Члени Ради провели обговорення з питань подальшого вдосконалення законодавства щодо церковно-державних взаємин. Окреме засідання стосувалося впровадження прийнятої у березні 2002 року президентської постанови з питань релігії. Прогресивна іудейська громада повідомила, що її прохання про реєстрацію в Харкові було схвалено аж через рік після подання.

Парламентом не було вжито жодних дій щодо проекту поправок до Закону про релігію, поданого на розгляд урядом у червні 2002 року і ще раз поданого у травні. Члени релігійної спільноти висловили невдоволення певними аспектами законодавства.

Державної релігії не існує. Українська православна церква Московського патріархату та Українська греко-католицька церква тяжіють до панування на сході й на заході країни, відповідно й деякі релігійні лідери стверджують, що місцеві урядовці на сході й заході підтримують домінантні конфесії. Кожна з головних релігій і багато менших відстоюють свою присутність у всіх частинах країни. Центральний уряд висловлюється на користь об'єднання православних церков країни; він намагається ставитись до всіх православних церков однаково.

Офіційно релігію має бути відділено від програми загальноосвітньої школи; однак уряд намагається впровадити в школах уроки "базової християнської етики". Іудейські лідери підтримали викладання етики й цивільного права в школах, водночас наполягаючи на тому, щоб підхід до цих предметів не був вузьким. Всеукраїнська Рада сформувала робочу групу для обговорення цих питань; проте рішення ще й досі не прийнято. Православні символи і церемоніали також повсякдень використовуються у збройних силах. Школи, якими опікуються релігійні громади, можуть включати і включають у свою діяльність релігійну освіту як позапрограмну.