Політичні організації

Країна офіційно святкує численні релігійні свята, зокрема Різдво, Великдень, Трійцю, у відповідності з Юліанським календарем, спільним для православних і греко-католиків.

Відповідно до діючих законів, релігійні організації мають привілейований статус як єдині організації, яким дозволено добиватися повернення майна, конфіскованого радянським режимом. За період, описаний цим звітом, суб'єктом реституції були тільки будівлі та об'єкти першої необхідності для релігійних культів. Громади повинні звертатися до регіональної влади. Хоча розгляд такої заяви повинен бути завершений протягом місяця, нерідко це забирає набагато більше часу. Згідно з інформацією Державного комітету у справах релігій, протягом 2002 року уряд передав у власність релігійним громадам 187 будівель, які з самого початку були збудовані як місця для відправи релігійних культів; а всього з 1991 року - з часу здобуття незалежності - таких будівель було повернуто 8776. До того ж протягом 2002 року релігійні громади отримали у власність 358 приміщень (тобто будівель або частин будівель), перетворених на місця культових відправ, та ще 524 релігійні будівлі, не призначені для богослужінь, такі як колишні релігійні школи, лікарні та церковні резиденції; усього ж із часу здобуття незалежності таких приміщень було повернуто відповідно 2338 і 1313. Суперечки всередині громад за конкретне майно ускладнюють питання реституції, як для деяких християнських, так і для деяких іудейських общин. Повільний темп реституції був також наслідком важкої економічної ситуації в країні, яка жорстко обмежила кошти, потрібні для переміщення тих осіб чи організацій, які тимчасово заволоділи церковною власністю. Деякі групи вказують на прогрес у питанні повернення власності, тоді як інші скаржаться на брак такого прогресу.

27 вересня, згідно з розпорядженням Президента Кучми, Кабінет Міністрів схвалив план дій, розроблений для повернення релігійних будівель тим релігійним організаціям, що володіли ними раніше. За розпорядженням Кабінету Міністрів, робоча група працює в Києві і врегульовує проблеми, пов'язані з використанням приміщень і території Вищої й Нижчої Лаври Києво-Печерського Національного історичного й архітектурного заповідника і чоловічого монастиря Успіння Богородиці. Уряд також шукає механізмів для того, щоб повернути колишнім власникам такі церковні приміщення й майно: монастирі Святого Іони, Святих Флора і Лавра та Святого Пантелеймона, монастир Почаївська Лавра в Тернопільській області, Одеську Теологічну семінарію та інші. Власністю уряду є Михайлівський собор, Андріївська Церква та Верхній монастир Печерської Лаври у Києві. Держава сказала, що зберігатиме їх у своїй власності доти, доки не відбудеться об'єднання українських православних церков. А доти Українська православна церква Київського патріархату може проводити богослужіння у Михайлівському соборі по неділях і вихідних днях, тоді як у розпорядженні Української автокефальної церкви та Української православної церкви Московського патріархату лишаються Андріївська церква та Печерська Лавра.

5. Засоби масової інформації в конституційній системі України.

Під інформацією Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

Законодавство України про інформацію складають Конституція України, законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.

Основними принципами інформаційних відносин є:

- гарантованість права на інформацію;

- відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

- об'єктивність, вірогідність інформації;

- повнота і точність інформації;

- законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:

- забезпечення доступу громадян до інформації;

- створення національних систем і мереж інформації;

- зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

- забезпечення ефективного використання інформації;

- сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

- створення загальної системи охорони інформації;

- сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і арантування інформаційного суверенітету України;

- сприяння задоволенню інформаційних потреб закордонних країнців.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

Суб'єктами інформаційних відносин є:

- громадяни України;

- юридичні особи;

- держава.

Суб'єктами інформаційних відносин відповідно Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно голошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто.

Мова інформації визначається Законом "Про мови в Україні", іншими законодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.

Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних.

Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також органами місцевого і регіонального самоврядування.

Основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, іжнародний.

Держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності.

Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямах всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і свобод, функцій і повноважень.

Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або ублічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

В Україні створюються умови для здобуття професійної освіти в галузі інформаційної діяльності через систему її навчальних закладів.

Порядок створення навчальних закладів інформаційного напряму журналістики, статистики, бібліотечної та архівної справи, науково-інформаційної діяльності, інформатики, обчислювальної техніки) та принципи їх діяльності визначаються Законом України "Про освіту" та іншими законодавчими актами.

Для забезпечення успішного функціонування і розвитку національних систем інформації в Україні здійснюються пошукові ундаментальні та прикладні наукові дослідження в галузі нформаційної діяльності.

З цією метою створюються наукові установи, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, центри нових інформаційних технологій та інші формування, в тому числі за участю зарубіжних партнерів.

Фінансування пошукових і фундаментальних наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у науково-дослідних установах і навчальних закладах здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань, власних коштів та коштів замовників.

Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється, як правило, на договірній або контрактовій основі, а їх результати можуть бути об'єктом товарних відносин.

Основними видами інформації є:

- статистична інформація;

- адміністративна інформація (дані);

- масова інформація;

- інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;

- правова інформація;

- інформація про особу;

- інформація довідково-енциклопедичного характеру;

- соціологічна інформація.

Статистична інформація - це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя.

Система статистичної інформації, її джерела і режим визначаються Законом України "Про державну статистику" та іншими правовими актами в цій галузі.

Адміністративна інформація (дані) - це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції.

Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені і разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис.

Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування.

Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.

Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.

Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.

Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.

Інформація про особу охороняється Законом.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали, а також довідки, що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого і регіонального самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами. Система цієї інформації, доступ до неї регулюються бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством.

Соціологічна інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів. Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень. Соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об'єднаннями громадян.

Право власності на інформацію - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією.

Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії.

Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і обов'язків у процесі інформаційної діяльності.

Основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.

Учасники інформаційних відносин мають право одержувати виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати нформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, рім випадків, передбачених законом.

Список використаної літератури.

1. Конституція України. № 254к/96-ВР.

2. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про політичні партії в Україні». м. Київ, 5 квітня 2001 року. N 2365-III.

3. Закон України «Про громадські організації».

4. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". м. Київ, 15 вересня 1999 року. № 1045-XIV.

5. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про інформацію». від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII.

6. Закон України "Про державну статистику". № 2614-12.

7. Лисенко С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. - К.: Либідь, 1997. - 160с.