Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

КАТАРСИС ЯК ФІЛОСОФСЬКА АРТ-ТЕРАПІЯ

Київ 2016

Зміст

терапія філософський музикотерапія катарсис

Вступ

1. Філософська складова арт-терапії

1.1 Арт-терапія: сутність та історія становлення питання в психотерапії

1.2 Основні уявлення, форми та види арт-терапії

1.3 Музикотерапія

1.3.1 Історія становлення та теоретичні принципи застосування музикотерапії

1.3.2 Методи музикотерапії, та основні форми її застосування

1.3.3 Практичне застосування методів музикотерапї

2. Катарсис як філософська основа арт-терапії

2.1 Філософська сутність поняття "катарсис"

2.2 Процес духовно-катарсичного виховання особистості засобами музикотерапії

3. Арт-терапія і можливості її застосування: українські особливості

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Людство з моменту свого заснування і процесі розвитку, постійно використовує ті чи інші методи і технології впливу, які поліпшують її існування, розвиток, виховання і лікування, і в цілому спрямовували пошук сенсу буття людини. Розвиток багатьох цивілізацій, процес становлення націй і держав доводить, що всі зміни починаються з формування людини як особистості, і починаються вони з процесу матеріального забезпечення умов існування і виховання душі людини. Науково-технічний прогрес стрімко розвивається і якісно змінює матеріальний світ і середовище існування людини. Постійно виникають ситуації коли є потреби і вимоги людської спільноти змінити ставлення до проблем людини в суспільстві і соціумі, у пошуки свого «Я». Швидкі зміни в соціумі призводять до того, що людство, науковці шукають нові філософські, психологічні, педагогічні та соціальні технології, які дозволять удосконалити і поліпшити життя людей. Для творчого процесу, філософи і науковці шукали найбільш універсальну методику, якою можна охопити найбільше людей і ту, що не має протипоказань при використанні. Такою методикою є арт-терапія, тобто виховання і вплив на формування людини як особистості через ті чи інші види мистецтва. Арт-терапія - це метод зцілення за допомогою творчого самовираження, не терапія або лікування, а саме зцілення і відновлення - досягнення цілісності особистості.

Сьогодні арт-терапія все частіше стає необхідною в житті суспільства, в житті кожної особистості, тому що саме цей напрям створює оптимістичну картину світу, дає можливості пошуку мотивації для життя яскравого і наповненого сенсом, світлом, оптимізмом і самореалізації. Саме тому у всьому світі зростає інтерес до застосування методів арт-терапії. Арт-терапію у різних її проявах як мет і як технологію вивчають у філософії, психології, освіті, у соціальній сфері та інших наукових областях. Арт-терапія - відносно новий метод психотерапії, що активно розвивається з другої половини 40-х років ХХ сторіччя.

У 20-і рр. Принцхорн X., німецький психіатр і психоаналітик, провів дослідження творчості пацієнтів із психічними відхиленнями і прийшов до висновку, що їхня художня творчість відбиває найбільш інтенсивні конфлікти, тобто має найбільший вплив на характер поведінки і світосприйняття.

Вперше термін "арт-терапія" використав М. Хіллн в 1938р. під час опису своїх занять із туберкульозними хворими в санаторіях. Потім цей термін став застосовуватися психологами і лікарями до всіх видів терапевтичних занять мистецтвом (музикотерапія, драматерапія, терапія танцем і т. д.).

У рамках класичного психоаналізу зміст і мотивація творчої активності людини зведені до первинних структур психіки, Зігмуд Фрейд вважав що саме творчість є аспектом сублімації особистості. Карл-Густав Юнг розвивав ідею колективного несвідомого трансцендентної функції діяльності людини. Юнг стверджував, що образотворча діяльність є внутрішньою потребою людини, саме в такій діяльності людина знаходиться на одинці з собою та створює свій власний погляд, досвід і відчуття.

У Сполучених Штатах однією з перших почала займатися терапією мистецтвом Маргарет Наумбург. Вона обстежувала дітей, що мають поведінкові проблеми, у психіатричному інституті штату Нью-Йорк і пізніше розробила кілька навчальних програм з терапії мистецтвом психодинамичної орієнтації. У своїй роботі Наумбург спиралася на ідею Фрейда про те, що первинні думки і переживання, що виникають у підсвідомості, найчастіше виражаються у формі образів і символів, а не вербально.

Арт-терапія, як один з прогресивних напрямків психотерапії досліджується і на вьому пострадянському просторі. Російські вчені М.Алексеева, Д. Богоявленская, М. Киселева, Л. Лебедева [63-65], Д.Копитін[7,52-55,92], О. Свистовська узагальнили основні принципи і робочі прийоми використання арт-терапії в роботі з дітьми і підлітками як засобу розвитку певних особистісних якостей і вмінь, запропонували підходи до діагностики і корекції емоційних розладів у дітей та підлітків; О.Серова обґрунтувала ефективність творчих методик у самопізнанні і особистісному рості.

Термін "арт-терапія" став використовуватися в нашій країні порівняно не давно - усього декілька десятиліть. Первинна основа арт-терапевтичних технологій - архаїчні форми мистецтва, що збереглися в народній творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо діючим характером, опорою на символічну мову несвідомого і які є джерелом душевного здоров'я людини.

В Україні, проблеми арт-терапії досліджують багато вчених - теоретиків та практиків, так особливості становлення та розвитку арт-терапії розглядалися у працях І. Богданцевої[11], О.Вознесенської[17], О.Деркача[30], О.Мєдвєдєвої, В.Панка[99], О.Федія[111]. Арт-терапевтичні можливості видів мистецтва в соціальній сфері розглядали В.Доренко[28], І.П'ятницька-Позднякова, О.Сорока [ 106], М.Кисельова[47], Н.Клименюк.

Проблемами арт-терапії займалися педагоги, які розробили концептуальні основи використання арт-терапії в школі: І.Жукова [41], Т.Комарова, Ю.Латуненко [62], Л. Лебедєва [63-65], М.Кисельова, Ш.Мак-Нифф [71], Н.Максимова[95], С.Рибакова[96], С.Старикова[109] та ін.

У меншій мірі описана робота українських арт-терапевтів в рамках кольоротерапії (Л. Волкова, Є. Пінчук), драмотерапія (Є. Вознесенська), музикотерапії (Г. Побережная, М. Полякова ), манкотерапії як форми пісочної терапії (К. Шевченко[118]), афоризмотерапія( Н.Хамітов[120,121]). Цікавими є роботи в рамках пост-модерністського підходу (Є. Вознесенської, Д. Трунова, А. Старовойтова).

На сучасному етапі розвитку науки багато вчених працюють над вдосконаленням музикотерапії у психології, цей напрямок є інноваційним та актуальним. Серед психологів, педагогів і лікарів найбільший доробок до розвитку музикотерапії як специфічного методу арт-терапії є праці таких науковців як: О. Антонова-Турченка[1], Т.Анікіна[3], Б.Асаф'єва О.Боровик, Л.Брусиловського [13], О.Вишневецької [21], С.Горбенка [24], Г.Декер-Фойта [29], JI. Журавльової, Н.Квітки [45], С.Корсакова, З.Матейової [70], О.Петрової, В.Петрушина[87], Г.Побережної[89], Т.Скрипник К.Швабе та ін.

Розвиток сучасного суспільства відбувається на засадах демократії, тому людина визнана найвищою цінністю, і орієнтація дослідницької та навчально - виховних систем спрямована на розвиток гармонійно та всебічно розвинутої особистості. Всі ці процеси сприяли активному поширенню використання мистецтва із терапевтичною метою не лише у психіатрії, але і в соціальній сфері, що спонукає науковців до активного вивчення питань, які стосуються даної теми.

Цілющий вплив мистецтва, його можливості "зцілювати" душу людини, відомі з давніх часів. Саме мистецтво є універсальним засобом впливу на формування особистості людини, що сприяє її розвитку, оптимізації внутрішніх ресурсів людини, може корегувати поведінку, полегшувати адаптацію до викликів часу. Вплив мистецтва на виховання душі було описано за багато років до утвердження арт-терапії як напрямку наукових досліджень.

Вищим проявом впливу мистецтва на емоційну сферу особистості можна вважати феномен катарсиса (від грецького "katharsis" - очищення) - категорія філософії, психології, естетики, що розкриває один із сутнісних моментів естетичного, саме катарсис є вищий духовно-емоційний результат естетичного досвіду і сприйняття. Це поняття виникло ще в античній літературі, а піфагорійці розробили теорію очищення душі від шкідливих пристрастей (гніву, страху, ревнощів тощо) шляхом впливу на неї спеціально підібраною музикою. Метою катарсису є пробудження "внутрішнього бога кожної людини - її совісті".

На думку багатьох учених ( Е. Ільєнкова, І. Карпенко[ 44 ], Т. Наумової[ 81 ], В.Сергеєвої[104],В.Стьопіна, І. Федя[110], Т.Флоренської[112-114] та ін.) людину духовну створила катарсична діяльність, вона сформувала її як вершину біосоціальної еволюції, як культурно-історичну домінанту. На їхню думку, історія людської культури - це неухильне вдосконалення і збагачення катарсичної діяльності: від її психофізіологічного до влане духовного рівня, від насолоди біологічним добробутом і комфортом до задоволеності результатами праці, комунікації, творчості в мистецтві.

Великий доробок в розвиток арт-терапіі і окремих її форм для формування особистості, для її духовного зростання та досконалості має велика наукова школа Національного педагогічного університету імені Н.П.Драгоманова ( Київ). При написанні роботи використовувались роботи доктора філософських наук Т.І.Андрущенко, кандидата педагогічних наук, професора С.С.Горбенка, професора кафедри теорії і історії музики Інституту мистецтв НПУ ім. М.П. Драгоманова, керівника Київського центру арт-терапії і психодіагностики, доктора мистецтвознавства Г.Й.Побережної, Хамітова Н.В. доктора філософських наук, професора, президент Асоціації Філософського Мистецтва.

В науковій літературі маємо багато нових достідкиків, які працюють над дисертаціями за напрямком розвитку арт-терапії в Україні в філософії, психології, соціології. Серед таких робіт можна відзначити роботи Г.Витак ( Особливості становлення арт-терапії в Україні) де наголошуеться на тому, що в Україні в арт-терапевтичних практиках використовуеться мультимодальнімть. Робота О. Дудар «Синестезія й естетичний досвід людини у контексті художньо-творчої та художньо-рецептивної діяльності: релаксаційний, компенсаційний, терапевтичний моменти» в якій описуються наукові розробки О.Вишневецької про перспективу інтеграції засобів музики та кольору для формування методик гармонійного розвитку особистості з максимальним використанням її природного потенціалу. Наголошуеться що виникає кольоромузична синестезія ( жовто-блакитний прапор і Гімн України), яка добре спиймається українським соціумом і впливає на світосприйняття і діє як катарсична складова на процес відновлення і очищення душі нашого народу.

В Україні проводяться різні наукові заходи, які розглядають ті чи інші проблеми пов'язані з розвитком арт-терапії і її впливом на формування особистості для прикладу 27-28 лютого 2015 року Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України( Київ) провів ХІІ міжнародна міждисциплінарна науково-практичній конференція "Простір арт-терапії: мистецтво життя".

22 вересня 2015 р. факультетом педагогічної освіти, Педагогічним коледжем Львівського національного університету спільно з Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України і Львівським осередком ВГО "Арт-терапевтична асоціація" було проведено науково-практичний семінар "Творча багатомірність простору арт-терапії".

30-31 квітня 2016 р. в Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, кафедрою філософської антропології проведено міжнародну науково-практичну конференцію "Філософська антропологія, психоаналіз та арт-терапія: перспективність взаємодії (підхід філософської антропології як метаантропології)".

Гіпотеза дослідження - чи є катарсис філософської складової процесу духовного виховання особистості засобами музикотерапії

Мета роботи - дослідити катарсис як філософську арт-терапію, яка формує людину духовну як вершину біосоціальної еволюції, як духовну, культурну, історичну домінанту.

Основними завданнями дослідження є:

- дослідити історію становлення і сутність поняття арт-терапія в психотерапії;

- вивчити основні уявлення, форми та види арт-терапії;

- з'ясувати історію становлення та теоретичні принципи застосування музикотерапії;

- методи музикотерапії та основні форми застосування;

- встановити, як на практиці застосовуються методи музикотерапії, як основи мультимодальності арт-терапії;

- проаналізувати філософську сутність поняття "катарсису";

- дослідити процес духовно-катарсичного виховання особистості засобами музикотерапії;

- з'ясувати українські особливості використання арт-терапевтичних практик ( мультимодальність, синестезія).

Об'єктом дослідження - філософської основи арт-терапевтичного процесу духовного виховання особистості.

Предметом дослідження - процес катарсису як філософський засіб впливу в арт-терапевтичних технологіях, на формування особистості як людини духовної.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження що були проведені в рамках обраної теми, дозволяють оприділитися з темою подальшого наукового дослідження, а також сформувати бачення використання різних арт-терапевтичних методів на практиці, в роботі з різними психотерапевтичними групами. Для української дійсності арт-терапевтичних практик характерним є процес мультимодальності, тобто використання в межах одної психологічної групи, різних методик арт-терапії одночасно. Використання в арт-терапевтичної діяльності методики з елементами синестезії. Музика є універсальним мистецтвом, тому на нашу думку для України є характерним що більшість дослідників зосереджується на використанні музики як чинника впливу на людину (музикотерапія). Музикотерапія може допомогти людині згармонізувати себе і свої стосунки зі світом. На практиці рекомендуеться активніше використовувати одночасне поєднання кольору та звуку, що здійснює, на нашу думку, особливо цілющий вплив на особистість - так звана "живописна музика та музичний живопис". Наразі йдеться про синестезійний прийом впливу на особистістью.

При виконанні роботи було використано такі методи дослідження як: теоретичні - історико-психологічний, категоріальний, структурно-функціо-нальний, моделювання, систематизація отриманих даних та узагальнення; емпіричні - бесіда, спостереження, метод творчих завдань, метод усного опитування і метод семантичного диференціалу, проективний метод, метод експертної оцінки, логічного моделювання та аналіз бібліографічних матеріалів.

Базою емпіричного дослідження були особиста участь у міжнароднійу науково-практичну конференцію "Філософська антропологія, психоаналіз та арт-терапія: перспективність взаємодії (підхід філософської антропології як метаантропології)", яка була проведена у 2016 р. кафедрою філософської антропології НПУ ім. Н.П.Драгоманова, та особиста практична діяльність з дітьми дошкільного віку.

1. Філософська складова арт-терапії

1.1 Арт-терапія: сутність та історія становлення питання в психотерапії

Арт-терапія - це вид психотерапії та психологічної корекції, має м'яку дію так як діє на психіку через мистецтво та творчость. Еволюція та становлення поняття «арт-терапія» відображає процеси втілення трьох самостійних напрямів розвитку в психотерапії: медичного, соціального, педагогічного.

Психотерапія то комплексна лікувальна вербальна і невербальна дія на емоції, думки людини, самосвідомість людини при багатьох психічних, нервових і психосоматичних розладах.

Умовно розрізняють клінічно-орієнтовану психотерапію, направлену переважно на пом'якшення або ліквідацію негативної та не стабільної симптоматики, і особово орієнтовану психотерапію, яка ставить своїм завданням, сприймання пацієнтом змін в житті, його стосунків до соціуму, до світу що оточує та вмінні відчувати гармонію на одинці з собою та знімає зацикленість, яка не дає відпочити, так як відсутність психологічного відпочинку негативно впливає на стан особистості.

Психотерапія має систему лікувальної дії на психіку людини і через психіку на організм людини в цілому. Саме поняття психотерапії, часто визначається як діяльність, направлена на позбавлення людини від різних проблем: емоційних, особових, соціальних, і т. п. Така діяльність проводиться як правило фахівцем-психотерапевтом шляхом встановлення глибокого особистого контакту з пацієнтом, часто шляхом бесід і обговорень, а також вживанням різних напрямків: когнітивних, поведінкових, медикаментозних і інших методик. Проте, таке визначення не є повним.

Медичною психотерапією із застосуванням медикаментів можуть займатися ті особи, що мають медичну освіту. Немедичною психотерапією тобто із застосуванням різних когнітивних, поведінкових методик можуть займатися особи, які мають попередню підготовку у областях гуманітарних, педагогічних і суспільних наук, але кожна країна має свої правила та особливості щодо застосування психотерапії.

На даний момент існує велика кількість напрямів психотерапії, які розвиваються як самостійні напрямки в психологічній науці, які мають широке впровадження у світі: гештальттерапія, психодрама, арт-терапія, тілесно-орієнтована психотерапія, транзактний аналіз, клієнт-орієнтована терапія, когнітивна психотерапія, біоенергетичний аналіз, інтерперсональная психотерапія, клієнт-мультимодальна психотерапія, нарративна психотерапія, недирективний (Еріксоновський) гіпноз, нейролінгвістичне програмування (НЛП), позитивна психотерапія, процесуально-орієнтована психотерапія, психоаналіз, раціонально-емоційна-поведінкова терапія, системна родинна психотерапія, атр-психологія, трансперсональна психотерапія, екзистенційна психотерапія, емоційно-образна терапія.

Зявилась нова тенденція із-за змін питань з якими приходять до психолога, зміни образів та їх загострення і пов'язано це із знаками зодіаків, з гороскопами, саме ця потреба створила напрям астропсихології.

Атропсихологія сьогодні прикладна наука, що об'єднала астрологічні і психологічні знання, досвід попередніх століть для допомоги людям. В процесі психологічного консультування використовується натальна карта, тобто характеристика особистості що прийшла з певним запитом, також для доповнення йде процес індифікації планет що є активними і як вони впливають на стан особистості, і саме це дозволяє швидше зрозуміти причини дисгармонії, вирішити зовнішні і внутрішні конфлікти, зрозуміти свої можливості, позбавитися від блоків і комплексів, вийти на із запутанної ситуації і це призводить до гармонії особистості і допомогає підтримувати своє психологічне становище. За допомогою натальної карти швидко і ефективно налагоджується контакт з клієнтом, без втрати часу і сил астропсихолог виходить на витоки проблем, якісно виконує профдиагностику, допомагаючи знайти своє місце у соціумі. Більшість людей хоч і скептично відноситься до гороскопів, але все рівно, на рівні підсвідомості їх враховує, то є сакральне, і почасту - дослуховуються.

Допомагає астропсихологія і при проблемах стосунків чоловіка і жінки, позбавляючи пару від довгого і виснажливого психоаналізу. За допомогою діагностики сумісності, порівнюючи астрологічні карти партнерів, астропсихолог знаходить причину дисгармонії, конфліктів, що дає можливість зрозуміти один одного і налагодити відносини, головна ідея відкрити ситуацію так щоб людина порозумілася із собою та з іншими. Також астропсихологія дозволяє визначити напрям в якому особистість може себе реалізувати, пізнати свої слабші та сильніші сторони, пізнати над чим працювати. Даною методикою часто цікавляться матері, заміжні жінки, педагоги, люди які навчають направляють інших людей.

Важливими в астрологічній карті людини є кармічні аспекти, труднощі, які несе в житті людина, астропсихолог подає їх так щоб людина усвідомила що відбувається із нею чи з кимось. А також щасливі шанси, сприятливі можливості, які не можна упускати. І завдання астропсихолога вказати на них і допомогти пройти їх максимально правильно. І відповідно до отриманних знань вибудовувати політичну, чи соціальну кар'еру,створення фундаменту та стратегію щодо життя і цивілізаційних відносин.

Близько десяти країн Європейського Союзу (з 27) створили спеціальні закони, пов'язані з психотерапією. В Німеччині, Італії, Швеції та Нідерландах доступ до професії мають лише психологи і лікарі. Тоді як Австрія, Фінляндія та ін. дозволяють практику по психотерапії кандидатам з інших професій: соціальним працівникам, педагогам, медсестрам, фізіотерапевтам, соціологам, філософам, священикам, а в деяких країнах навіть тим, хто лише закінчив середню освіту.

Сьогодні існує, щонайменше, 365 різних методів психотерапії. Широко практикуються в Європі і визнаними є близько 20 напрямів психотерапії. Ці двадцять можуть бути згруповані в 6 основних напрямів:

1. Психодинамічна терапія (від 10 до 30%)

2. Когнітивно-поведінкова терапія (від 10 до 30%)

3. Родинна терапія (від 10 до 15%)

4. Гуманістична (від 20 до 40%)

5. Трансперсональна (5 до 10%)

6. Інтеграційна (від 10 до 20%)

1. Психодинамічна терапія: Фрейд, Лакан, Юнг, Адлер, Мелані Кляйн і ін. Складає від 10 до 30% психотерапії, в різних країнах. У психоаналізі лікування засноване на вільних асоціаціях, виділяється важливість несвідомого і сексуальних потягів, визначаючого вплив дитячого досвіду і перенесення. Психоаналіз часто триває багато років від 2 до 15, з періодичністю декілька сеансів в тиждень. Метод прагне до корекції всієї особистості. Від початку століття до кінця другої світової війни протягом майже п'ятдесяти років, психоаналіз був практично головним виглядом психотерапії в Європі, особливо в німецьких і англо-саксонських країнах. У 80-х він "завоював" Францію і Італію. Останні десять років кількість психодинамічно-орієнтованих психотерапевтів повільно меншає.

2. Когнитивно-поведінкова терапія направлена на покращення стану пацієнтів в психічних проблемах і цілеспрямована на корекцію думок що подавляє гармонічні думки та поведінку людини. Така терапія, як правило є не довготривалою від 10 до 20 сеансів на протязі декількох місяців. Різні поведінкові форми терапії мають запит приблизно від 10 до 30 відсотків, що підтверджує актуальність даного напряму психотерапії.

3. Гуманістична і екзистенціальна терапія прагне до корекції і інтеграції всієї особи в сучасних умовах життя. Вона, як правило, середньої тривалості від одного до трьох років, з частотою один сеанс в тиждень, і надається індивідуально, або в маленьких групах. Вони представляють сьогодні в цілому близько сорок відсотків всіх психотерапій. Найбільшвідомою і часто застосовуваною є Гештальттерапія. Вона швидко розвивалася в Західній Європі з початку 70-х: у Німеччині, Нідерландах, Бельгії, потім у Франції, Італії і Іспанії. Сьогодні гештальт практикується в 26 європейських країнах, включаючи країни Східної Європи і досягла третього місця в Європі - після психодинамічних підходів і когнітивно-поведінкової терапії. Центрована для Клієнта терапія в 70-і роки вважалася революційною в порівнянні з психоаналітичною концепцією, вона швидко поширювалася і сьогодні в англосакських країнах близько 12 тисяч фахівців-практиків (6000 в Німмечині, 2500 у Великобританії, 1500 в Австрії; 1000 в Швейцарії і так далі). Транзактний аналіз практикується сьогодні в 23 країнах Європи. Європейська асоціація (EATA) включає близько 6000 членів.

4. Системна родинна терапія допомагає прояснити нинішні стосунки і системи зв'язку в сім'ї. Ця терапія, як правило, короткочасна, приблизно декілька місяців, декілька сесій в місяць і часто проводяться двома терапевтами. Їх частота, по оцінках, приблизно від 10 до 15%. Європейська асоціація родинної терапії (EFTA) представлена в 31 країні і включає декілька тисяч практикуючих психотерапевтів.

5. Трансперсональні методи: холотропноє дихання, трансцендентальна медитація, арт-терапія і ін., які підкреслюють духовні і енергетичні аспекти складають від 5 до 10% (залежно від країни). Останніми роками Vegetotherapy (орган терапія) Вільгельма Райха, біоенергетичний аналіз Олександра Лоуена і терапія первинного крику Артура Янова стають все менш популярними.

6. Еклектична або інтеграційна психотерапія намагаються об'єднати разом прийоми з різних областей, перерахованих вище. На неї доводиться від 10% до 20% психотерапії в Європі.

В Україні нормативно закріплено право займатися психотерапевтичною діяльністю лише лікаркам-психотерапевтам, що отримали спеціальну підготовку. Психологи обмежені лише правом у надання психокоректувальній допомозі. Психологи позиціюють себе як ті, що надають психологічне консультування і класифікують цей вид економічної діяльності для податкової як «Надання соціальної допомоги без забезпечення мешканця», або «Вчення дорослих і інші види освіти».

Розглянемо один з трансперсональних методів психотерапії, а саме арт-терапію. Арт-терапія - це вид психотерапії та психологічної корекції заснований на мистецтві та творчості і використовується педагогами, соціальними працівниками та іншими.

У вузькому сенсі слова під арт-терапією, розуміють терапію образотворчим мистецтвом з метою впливу на психологічний стан людини, що дозволяє використання художньої творчої діяльності як лікувального, відволікаючого чи психопрофілактичного фактора.

Мистецтво в науковому сенсі один із способів пізнання реальності і взаємодії з нею. У масштабах всього суспільства, мистецтво це особливий спосіб пізнання і віддзеркалення дійсності, одна з форм художньої діяльності суспільної свідомості і частина духовної культури як людини, так і всього людства, багатообразний результат творчої діяльності всіх поколінь. У науці мистецтвом називають як власне творчу художню діяльність, так і її результат - художній твір.

Мистецтво як термін в нашому дослідженні використовуваний в двох значеннях:

1) майстерність, уміння, спритність, вправність, розвинені знанням справи;

2) творча діяльність, направлена на створення художніх творів, ширше - естетично-виразних форм.(Новейший философский словарь/ Сост. А.А. Грицанов, 1998 г.).

Мистецтво має багато проявів у творчому самовираженні людини і тому арт-терапія є методом психотерапії, що використовує для лікування і психокорекції художні прийоми і творчість, такі як малювання, ліплення, музика, фотографія, кінофільми, книги, акторська майстерність, створення історій і багато що інше. Арт-терапія поєднує традиційні теорії і техніку психотерапії з розумінням психологічних аспектів творчого процесу, особливо тих частин художнього матеріалу, які викликають емоції.

Термін "арт-терапія" (art - мистецтво, artterapy (буквально) - власне терапія мистецтвом) особливо поширений в країнах з англомовним населенням і означає найчастіше лікування образотворчою творчістю з метою дії на психоемоційний стан особистості.

Вивчення арт-терапії почалося в 20-і рр. нашого століття з фундаментальних робіт Прінцхорна (Prinzhorn H., 1922) художня творчість пацієнтів психіатричних установ почала привертати до себе все більшу увагу. У Росії в 1926 р. вийшла перша монографія, присвячена арт-терапії це книга П.І. Карпова «Творчість психічнохворих і його вплив на розвиток науки і техніки», де проблема творчих проявів при психічних захворюваннях розглядалася не лише в медичному, але і в історичному і біологічному аспектах. В США в 1925 році вперше застосував аналіз сновидінь відомий психолог. Звісно теоретичні основи терапії за допомогою образотворчого мистецтва виходять з психоаналітичних переконань Фрейда та аналітичної психології Юнга, який використовував власне малювання для підтвердження ідеї про персональні і універсальні символи. З динамічної теорії терапевтичної допомоги образотворчим, графічним самовираженням працювала М.Наумбург приблизно в 1966 році. Маргарет Наумбург вважала, що людина в результаті художніх занять долає сумніви в своїй здатності та може вільно висловлювати свої страхи.

Більшість дослідників які зацікавлені у розвитку і становленню атр-терапії як окремого і дієвого напрямку психотерапії сходядся на думці, що вперше термін арт-терапія запровадив британський лікар і художник Андріан Хілл у 1938 році під час опису своєї роботи з хворими на туберкульоз у госпіталях та санаторіях. Він важав, що завдяки можливості створювати нові образи людина відволікається від "хворобливих переживань", з приводу своїх фізичних вад і зосереджує увагу саме на тому, що допомагає їй звільнитися від страждань [102, с. 217].

В 30-40 рр. група художників, психіатрів із США та Великобританії зацікавилась можливістю використання мистецтва у терапевтичних цілях.

З середини ХХ ст. заняття психіатричних пацієнтів художньою творчістю починають все більш активно використовуватися з метою їх лікування і реабілітації. На базі крупних психіатричних лікарень створюються художні студії або ательє, де хворі дістали можливість систематично займатися творчістю під керівництвом художників і арт-педагогів. Подібна практика склалася у Німеччині, Франції, Великобританії, США та почала розповсюджуватись все далі і далі.

1960-их і 1970-их роках характеризувалися спробами об'єднати художні заняття пацієнтів з принципами психотерапевтичних співтовариств і динамічної психіатрії, що виявилося, зокрема, в діяльності І.Чампернон, Р.Аммона, Л.Навратіла і ін. У цей же період були зроблені перші спроби по впровадженню арт-терапії у діяльність амбулаторних психіатричних установ, соціальних центрів по роботі з психічно хворими і в практику так званої громадської психіатрії. Важливе значення мало те, що відбувалося у ті роки в розвинених країнах: реорганізація психіатричної служби. Вона виразилася у розвитку мережі позалікарняної допомоги людям з проблемами психічного здоров'я і створенні більш ефективних засобів медикаментозної терапії психічних захворювань. Все це дало поштовх до розвитку нових форм арт-терапевтичної роботи, що проводяться переважно поза психіатричними клініками, і це дозволяло краще враховувати динамічний клінічний і соціальний статус пацієнтів, приділяти більшу увагу їх адаптації в суспільстві, розвивати у пацієнтів соціальні навички і уміння. Надали великий вплив на розвиток арт-терапії саме психотерапевти гуманістичної спрямованості.

Бурхливий розвиток арт-терапії розпочався у другій половині ХХ століття в європейських країнах. Основною ознакою прогресування цього методу є відкриття перших професійних об'єднань арт-терапевтів. Так, у 1963 році була створена Британська арт-терапевтична асоціація, у 1969 році - Американська арт-терапевтична асоціація.

На протязі ХХ століття, арт-терапія стає невід'ємною частиною соціальних заходів профілактичного, реабілітаційного характеру, медичної, психотерапевтичної та педагогічної практики.

Метою діяльності цих об'єднань було сприяння збереженню психічного і фізичного здоров'я громадян за допомогою образотворчого мистецтва та інших видів творчості як психотерапевтичного інструменту.

В Україні арт-терапія поки що перебуває в процесі становлення. У 2003 році у місті Києві заснована суспільна організація «Арт-терапевтична асоціація», основною метою якої є науково-просвітницька діяльність, сприяння розвитку та впровадженню арт-терапевтичних методів в Україні. Президентом громадської організації є кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПН України О.Вознесенська. В своїх роботах О.Вознесенька вказує на практичне значення використання технологій арт-терапії в освіті. Ця ідея полягає в тому, що учасники педагогічного процесу здобувають цінний досвід позитивних змін, поступово відбувається поглиблене самопізнання, самосприйняття, гармонізація особистості, розвивається рефлексія й аналіз своєї поведінки, думок і почуттів, розширюються зв'язки з іншими людьми, формується взаємоповага та взаєморозуміння при груповій роботі, здатність до вираження своїх почуттів і ставлень до інших [18, с. 2-3]. О.Вознесенська вважає арт-терапію методом творчого розкриття здібностей і сутнісного потенціалу людини, мобілізації її внутрішніх механізмів саморегуляції та зцілення.

Аналіз наукової літератури свідчить, що існують різні погляди на визначення самого терміну арт-терапія. М. Кисельова, зокрема, визначає арт-терапію як "метод, пов'язаний з розкриттям творчого потенціалу індивіда, звільненням його прихованих енергетичних резервів, знаходженням ним оптимальних способів вирішення своїх проблем" [47, с. 7].

В енциклопедії освіти арт-терапія визначається як "лікувально-профілактична й корекційна діяльність з використанням мистецтва; складова психотерапії, складний синтез галузей наукових знань - педагогіки, психології, мистецтва, медицини, ергономіки" [35, с. 29].

Завданням арт-терапії є діагностика проблеми, психокорекція поведінки людини та її внутрішнього стану, психопрофілактика, реабілітація, лікування, зцілення, фіксування-укріплення успіхів здоров'я і вектора-здоров'я, цілеспрямованість на розвиток особистості. А вже в процесі діяльності практика, завдання набувають таких обрисів як: прийняття та вираження почуттів, розвиток творчого потенціалу, включення особи в індивідуальну творчу діяльність, розвиток навичок включення окремої людини в колективну діяльність.

Сучасний науковець С. Гончаренко трактує арт-терапію як "динамічну систему взаємодії між учнем (дитиною, студентом, дорослим), продуктом його зображувальної творчої діяльності і педагогом (арт-терапевтом) в так званому "фасілітуючому"(від. фр. faciliter - полегшувати)арт-терапевтичному просторі з метою реалізації важливих функцій освіти: психотерапевтичної, корекційної, діагностичної, розвивальної, психопрофілактичної, реабілітаційної тощо"[36,с. 36].

Відповідно до досліджень О.Федій, арт-терапія, як визначальна складова естетичної терапії, є "системою психолого-педагогічних упливів, яка базується на використанні мистецьких засобів у навчально-виховному процесі з метою подолання негативних емоційно-чуттєвих станів та створення особливих умов у освітньому просторі для творчого розвитку особистості" [111, с. 162].

Науковець вважає, що основними засобами арт-терапії є засоби, зумовлені видами мистецтва: малюнок - тобто терапія образотворчим мистецтвом, гра - тобто ігротерапія, казка - тобто казкотерапія, пісок - тобто пісочна терапія, лялька - тобто лялько терапія, тощо.

У наш час відбувається становлення нового напрямку розвитку арт-терапії - педагогічного, що полягає в певній «соціальній терапії» особистості та корекції стереотипів її поведінки засобами художньої діяльності. На думку Л.Лебедєвої, педагогічний напрям арт-терапії має неклінічну спрямованість, тобто розрахований на потенційно здорову особистість, а також пов'язаний зі зміцненням психічного здоров'я дитини й виконує здебільшого профілактичні та корекційні функції [63, с. 28].

Особливість використання арт-терапевтичних методик у педагогічній практиці сучасної школи як інноваційної технології особистісно орієнтованого на навчання і виховання полягає у розв'язанні низки психолого-педагогічних завдань: діагностичних, психотерапевтичних, виховних, розвивальних, корекційних.

В роботі Галини Витак «Філософські основи арт-терапії» [ 20 ] досліджено, що основи арт-терапії, описані праці українських науковців, які працюють над данною проблемою останні декілька років. Визначена основна мета арт-терапії, яка полягає в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності самовираження і самопізнання. Велика увага приділена цілям та способам комунікації в арт-терапії. Проаналізовано особливості музикотерапії, бібліотерапії та театро-терапії.

1.2 Основні уявлення, форми та види арт-терапії

В останні два-три десятиліття арт-терапія, об'єднала в собі досягнення більшості психотерапевтичних підходів і починає оформлятися в самостійний метод зі своєю методологією та різноманітним інструментарієм. Хоча накопичення та узагальнення емпіричних даних, пов'язаних з арт-терапією, трохи випереджає розвиток її теорії. Саме застосування деяких теоретичних уявлень сприяло виходу арт-терапії на рівень самостійного психотерапевтичного методу. Серед цих теоретичних уявлень останнього часу найбільш значимими є:

- психологія ігрової діяльності, концепції онтогенетичного розвитку різних видів ігрової активності;

- психологія змінених станів свідомості, що трактує арт-терапевтичну активність у стані творчого натхнення як прогресивний адаптаційний механізм. Один із цих компонентів цілісної реакції організму, спрямованої на досягнення динамічної рівноваги;

- сучасні уявлення про загальну теорію систем власне це стосується психічної діяльності, зокрема, концепції множинності відповідей психіки в стані стресу, в стані хвороби чи духовної кризи. Згідно з цими уявленнями, зцілюють сили, властиві кожному живому організму і психіці. Після порушення організм і психіка можуть повернутися в своє колишнє становище внаслідок цих різних процесів відбувається самозбереження. Коли ж з іншого боку, організм і психіку може охопити процес самотрансформаціі, що включає стадії кризи і переходу і приводить до зовсім іншого стану рівноваги.

Творча активність розглядається при цьому як значимий фактор розвитку адаптивних реакцій даного типу;

- трансперсональна методологія, яка розглядає арт-терапію як універсальний метод, що сприяє інтеграції біографічного, перинатального і трансперсональної досвіду, А також балансу так званих кволо- і холотропічного модусу психічної діяльності.[6]

Словосполучення "арт-терапія" в науково-педагогічній інтерпретації розуміється як турбота про емоційне самопочуття і психологічне здоров'я особи, групи, колективу засобами художньої діяльності. Таким чином, на перший план виходять завдання розвитку, виховання, соціалізації. Кажучи офіційною науковою мовою, арт-терапія в освіті - це системна інновація, яка характеризується: комплексом теоретичних і практичних ідей, нових технологій; різноманіттям зв'язків з соціальними, психологічними і педагогічними явищами; відносною самостійністю, відособленістю від інших складових педагогічної дійсності, процесів навчання, управління і ін.; здібністю до інтеграції, трансформації. (Ільченко)

Спектр проблем, при вирішенні яких може бути використана техніка арт-терапія, досить широкий: внутрішні і міжособові конфлікти, кризисні стани, екзистенціальні і вікові кризи, травми, втрати, стрес, розлади, невротичні розлади, психосоматичні розлади, розвиток креативності, розвиток цілісності особи, виявлення особових сенсів через творчість.

В арт-терапії кліентам пропонуються різновидні заняття образотворчого і художньо-прикладного характеру: малюнок, графіка, живопис, скульптура, дизайн, дрібна пластика, різьблення, випалювання, чеканка, батік, гобелен, мозаїка, фреска, вітраж, всілякі вироби з хутра, шкіри, тканин і ін. Ці заняття направлені на активізацію спілкування з психотерапевтом індивідуально або в групі в цілому для яснішого, тоншого вираження своїх переживань, проблем, внутрішніх протиріч, з одного боку, а також творчого самовираження з іншого.

В науковій літературі добре описано і опрацьовано різні форми арт-терапії, які використовуються при роботі з дітьми, підлітками і дорослими. Є два основні варіанти, форми арт-терапевтичної роботи: індивідуальна і групова арт-терапія. Кожна з них, у свою чергу, має різновиди, в залежності яка форма мистецтва використується.

Індивідуальну арт-терапію можна використовувати для широкого кола клієнтів. Деякі клієнти, олігофрени, артисти, люди похилого віку з порушеннями пам'яті люди, які заїкаються потребують індивідуальної роботи, з міркувань безпеки, або в силу обставин. Але в ряді випадків, після адаптації і звикання, а це і є довіра до психотерапевта можуть досить успішно займатися з арт-терапевтом і в малій групі. Такі клієнти, маючи порушену здатність до вербальної комунікації, виражають свої переживання в образотворчій формі, як найбільш поширеній і доступній. Навіть якщо деякі з них і не можуть створювати художні образи, проста маніпуляція і гра з матеріалами, пісок, орігамі, часом виявляється дуже важливим фактором їхньої активізації, тренування сенсорно-моторних навичок, мислення, пам'яті. Особливу цінність арт-терапевтична робота має для дітей і дорослих, які мають певні труднощі у вербалізації своїх переживань, наприклад, через мовні порушення як заїкання, малоконтактність, а також складність цих переживань та "невимовність" в осіб з посттравматичним стресовим розладом. Таким клієнтам пояснюється, що «вільне самовираження» в процесі проведення занять, буде необхідно для того, щоб допомогти клієнту подолати прояви його хвороби, вирішити "внутрішні" які пов'язані із самопочуттям і настроєм, а також "зовнішні" які пов'язані у взаєминах з навколишніми проблемами, поліпшити загальний стан і подолати хворобу.

Арт-терапевт враховує схильність клієнта до індивідуального, властивого для нього темпу діяльності. Далеко не всі клієнти здатні відразу включитися в образотворчу роботу. Іноді повинно пройти кілька сесій, перш ніж клієнт зможе перебороти свій страх і стереотипи звичної поведінки, яка проявляється в сприйманні арт-терапевтичної роботи як не вартої дорослої людини у дитячу гру. Поступово, в міру того, як формуються психотерапевтичні відносини, у клієнта виникає відчуття захищеності, внутрішнього комфорту, а атмосфера, або власної домівки, або арт-терапевтичного кабінету сприймається їм як особлива, відмінна від тієї, що його як правило оточує. Клієнт починає працювати більш природньо з захопленням. У процесі роботи виникають найрізноманітніші асоціації, почуття і спогади. Можуть проявлятися сильні переживання, у тому числі негативного характеру, такі як почуття гніву, провини чи втрати, тому потрібно пропрацювати цей момент для зцілення психіки в данній ситуації та стати більш зрілим.

Індивідуальна арт-терапевтична робота може продовжуватися досить довго. У багатьох випадках буває кілька місяців чи навіть років. Підставами для завершення індивідуальної роботи, поряд із зовнішніми факторами, є зміни в стані і характері образотворчої діяльності клієнта, що відбивають позитивну динаміку арт-терапевтичного процесу.

Групові форми арт-терапевтичної роботи в даний час використовуються дуже широко, причому не тільки в охороні здоров'я, але й в освіті, так і гуманітарній і соціальній сфері.

Відмінності групової арт-терапії від індивідуальної полягають у тому, що вона припускає особливу "демократичну" атмосферу, пов'язану з рівністю прав та прийняття себе, менший ступінь їхньої залежності від арт-терапевта; у багатьох випадках вимагає певних комунікативних навичок і здатності адаптуватися до группових норм поведінки і спільної діяльності.

М.Лібманн наголошує, що групова арт-терапія дозволяє розвивати ціннісні соціальні навички. Вона пов'язана з наданням взаємної підтримки один одному членами групи і дозволяє вирішувати загальні проблеми, а також дає можливість спостерігати результати своїх дій і їхній вплив на оточуючих. Дозволяє опановувати нові ролі, а також спостерігати, як рольова поведінка впливає на взаємини з навколишніми. Як наслідок, арт-терапія, взаємодія в групі підвищує самооцінку особистості і призводить до зміцнення особистісної ідентичності, що допомагає розвивати навички прийняття рішень.

Основна мета групової арт-терапії полягає у визначенні змін в стані самої особистості і в соціальному поводженні учасників групи. Існує кілька варіантів групової арт-терапії, що розрізняються між собою, головним чином, за ступенем групової взаємодії і структурованості це студійна відкрита група, яка переважно неструктурована; аналітична закрита група, яка має різний ступінь структурованості; тематично орієнтована група, яка має різний ступінь відкритості і структурованості.

Учасники неструктурованих арт-терапевтичних груп хоча і зустрічаються у певний час у загальному приміщенні, працюють зовсім самостійно, їм не пропонується ніяких загальних тем та інструкцій для виконання роботи. Структуровані групи припускають наявність інструкцій чи правил, що додають образотворчій роботі учасників визначену спрямованість. Слово "відкрита" у назві цієї групи позначає відсутність постійного складу. На будь-якому етапі до групи можуть приєднатися нові учасники. "Студійною" ця група називається тому, що умови її роботи чимось нагадують художню студію. Вона є однією з найбільш ранніх форм арт-терапевтичної роботи і як правило, припускає використання не директивного підходу, що надає максимум "свободи" кожному учаснику і врахування його індивідуальних особливостей. Заняття в таких групах проводяться від одного до декількох разів у тиждень. Тривалість сесій варіюється в середньому від півтора до двох з половиною годин.

Аналітична група є комплексним видом роботи, що сполучає у собі як образотворчу діяльність клієнтів, так і вербальну комунікацію. Аналітична закрита група орієнтована в основному на роботу з неусвідомлюваними психічними процесами її учасників. Слово "закрита" у назві означає, що протягом усього часу склад групи залишається постійним. Групові аналітичні сесії дуже динамічні і містять у собі на різних стадіях глибоке занурення учасників у самостійну роботу і колективне обговорення. Учасників такої групи відрізняє високий рівень незалежності та вміння зберігати власну ідентичність. Вони мають можливість самостійно контролювати свої дії, а іноді на хід групової роботи, самостійно вирішуючи, в якій формі, в якій обстановці і коли в неї включатися.

Групова форма роботи в основному розрахована на роботу з особами, що мають певні психологічні чи соціальні проблеми; з сім'ями, різними невеликими співтовариствами людей, об'єднаними за якою-небудь ознакою: расовою, етнічною, статевою, віковою і т.п. В роботі з правопорушниками, у ряді випадків з особами, що проходять лікування від алкогольної чи наркотичної залежності. Приміщення для роботи аналітичної групи має, як правило дві зони: "брудну", призначену для образотворчої роботи, і "чисту" яка використовується для обговорень моментів терапії.

Тематично орієнтована група у порівнянні зі студійною й аналітичною, як правило, припускає великий ступінь структурованості, що досягається, головним чином, за рахунок використання тем, які торкаються загальних інтересів і проблем учасників. У більшості випадків тематично орієнтовані групи є напіввідкритими. Деякі учасники на певному етапі можуть залишати групу у будь-який момент, так само може поповнюватися новими членами. Арт-терапія ефективно працює як при консультуванні і терапії дорослих, так дітей і підлітків. Метод не має обмежень і протипоказань.

У науково-практичному розумінні арт-терапія розглядається як метод розвитку та зміни особистості, групи чи колективу за допомогою різних видів і форм мистецтва та творчості. Види арт-терапії, представлені у психології та медицині, і відповідають існуючим видам мистецтв. Виходячи із засобів впливу, розрізняють види арт-терапії: музикотерапія, ізотерапія, казкотерапія, лялькотерапія, драмтерапія та ін..

Ізотерапія одна з основних технік арт-терапії. Ізотерапія являє собою вплив і корекцію засобами образотворчої діяльності. Підсвідомість людини приховує страхи, мрії та сподівання, і малювання може "проявити" її підсвідоме. Малювати можна чим завгодно, але слід пам'ятати, що нервовій людині краще використовувати крейду, тому що акварель, яка розтікається, може спровокувати тривогу. Крейду легше контролювати, і людина переносить це відчуття на життя. А якщо людина закомплексована, то краще малювати аквареллю - це допоможе їй відчути себе розкутою.

Коли дитина, чи доросла людина малює, навіть неохайно і хаотично, на картинці відбивається її внутрішній стан. Для молодшого шкільного віку доцільніше використовувати фломастери, а ще краще олівці, якими можна деталізувати зображення.

Основні типи завдань:

1. Предметно-тематичні - малювання на задану тему, зображення людини та її відносин з предметним світом і оточуючими людьми.

2. Образно-символічні - зображення абстрактних понять таких як добро, зло, щастя, емоційних станів і почуттів: радість, гнів, здивування. При наявності у учасників страху буває корисно малювати об'єкт страху або його символічне позначення з наступним звільненням від малюнку.

3. На розвиток образного сприйняття, уяви, символічної функції - учасникам групи пропонують, спираючись на неоформлені стимули: крапки, лінії, плями, відтворити цілісне зображення.

4. Ігри і вправи із зображувальним матеріалом - експериментування з фарбами, папером, пластиліном, крейдою. Стимулюють потребу в образотворчій діяльності, інтерес до неї, зменшують емоційну напруженість, підвищують впевненість у собі.

5. Завдання на спільну діяльність можуть включати всі перераховані вище завдання, які пропонуються для колективного виконання.

Колаж робиться з газетних і журнальних вирізок, природних матеріалів, фотографій, кольорового паперу. При виготовленні колажу не виникає напруги, пов'язаної з відсутністю художніх здібностей, саме тому він дозволяє кожному одержати успішний результат.

Бібліотерапія. Вибір книг, орієнтованих на коло проблем певної особи чи групи. Після прочитання індивідуально дома або в групі відбувається спільний аналіз змісту, сюжету або героїв художнього твору. Цікавою є практика дописати змінити фінал твору, з обо'язковим поясненням чому, для чого, або для когось з героїв.

Казкотерапія використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з оточуючим світом.

Казки викликають інтенсивну емоційну реакцію. Казкові образи звертаються одночасно до свідомості та до підсвідомості. Казка дозволяє вийти за рамки звичайного життя, в доступній формі вивчати світ почуттів і переживань, ідентифікувати себе з певним персонажем і таким чином подивитись на свої проблеми зі сторони.

Привабливість казки як засобу педагогічного впливу для дитини має властивості такі як: відсутність прямих повчань, напучувань; події казкової історії логічні, природно витікають одна з одної, що дозволяє дитині засвоювати причинно-наслідкові зв'язки і спиратись на них; через образи казки дитина знайомиться з досвідом багатьох поколінь. В казкових сюжетах зустрічаються ситуації і проблеми, які переживає кожна людина, відділення від батьків, життєвий вибір, взаємодопомога, кохання, боротьба добра і зла. Перемога добра забезпечує дитині відчуття психологічної захищеності. Дитина засвоює, що випробування сприяють внутрішньому росту людини; відсутність фіксації імені головного героя та місця подій; головний герой це збірний образ, з яким дитина може ідентифікувати себе; казка має цікавий сюжет, наповнений загадками, чарами, неочікуваними перетвореннями героїв забезпечує активне сприйняття і засвоєння інформації.

Корекційні функції казки:

- психологічна підготовка до напружених емоційних ситуацій;