Катарсис як філософська арт-терапія

Дослідник давньогрецької філології О.Г.Рабинович підкреслює, що Аристотель поділяв катарсис музичний і трагічний за родом і силі їх впливу на людину. Досліджуючи і зіставляючи тексти Аристотеля грецькою мовою, Олена Рабинович приходить до висновку, що можливо більш адекватним перекладом грецького слова "катарсис" к Ибсуйт є термін "прояснення". Таким чином, суть катарсису Аристотеля постає перед нами вже в дещо іншому, більш аналітичному світлі: "Трагедія є відтворення звершення важливого і закінченого, довгістю певного, услащенной промовою по-різному в різних частинах, дією і не розповіддю, що досягає через жалість і страх прояснення таких переживань". Катарсис по Рабинович є розв'язкою трагедії як раптово наступила прояснення, як пізнана істина, яка змінює все.

Для Арістотеля на перший план виступає психотерапевтичний ефект мистецтва, науки й пізнання. Трагічне очищення означає для Арістотеля не що інше, як видалення з душі афектів і страстей, так само як лікування це позбавлення від хвороб і фізичних вад. Катарсис як спосіб духовного оздоровлення, звільнення людини від занепокоєння й негативних емоцій, залишається найважливішим елементом європейської культури протягом усього її існування. При аналізі творчого процесу увага зосереджується на сутності та ефекті естетичного, етичного, релігійно-істичного переживання, пов'язаного з очищенням душі.

У подальші століття розвиток вчення про катарсис зазнав безліч змін, і призвів до виникнення суперечливих концепцій і поглядів. Так, християнська концепція від епохи Відродження до епохи Просвіти негативно тлумачила це явище, спостерігаючи в нім тенденцію “зло Перемагає зло”. Руссо вважав, що театр народжує швидкоплинні відчуття, які тут же зникають разом із зникненням ілюзії театру. Дідро і Лессинг, навпаки, доводили, що катарсис повинен не витісняти погані пристрасті, але перетворювати їх в чесноті і посувати глядача до досконалості і гармонії. Ніцше, завершуючи цю еволюцію поглядів, затверджував своє розуміння катарсису, доводячи, що глядач, побачивши боротьбу добрих і благородних принципів і героїв, що приносять себе в жертву в ім ' я цих принципів, підводиться над реальною дійсністю, надихається, отримує моральне і етичне полегшення. Сучасні філософи розглядають катарсис як найважливішу виховну функцію мистецтва. В процесі сприйняття витворів мистецтва людина знаходить можливість розрядити внутрішню напругу, відновити психічну рівновагу. Художник, створюючи витвір мистецтва, озброює особу художньо організованим, відібраним, узагальненим, осмисленим і оціненим ним досвідом, дозволяє людині розширити історично обмежені рамки його досвіду, виробити власні ставлення і ціннісні реакції по відношенню до типових життєвих обставин.

Г. Гегель вбачає силу творчості в тому, що "вона пробуджує в нас почуття, наповнює душу різними життєвими змістами, викликає ці переживання шляхом оманливої схожості з дійсністю"[26]. Синкретичний характер такого переживання пов'язано з відновленням людських сил та набуттям особливого медитативного стану, що у науковій літературі визначається як творчий катарсис. Катарсис - це емоційний стан обдарованої людини, яка здійснила творчий задум. Катарсис тлумачиться як емоційне розвантаження, містичне очищення, відновлення душі від негативу чуттєвої тілесності, одне з призначень та наслідків співпереживання трагедії, споглядання творчості як такої та безпосередньо сам творчий процес.

Катарсис постає як духовне очищення, пошук рівноваги, внутрішньої впорядкованості та гармонії. "Пікове переживання є таке, що виправдовує своє існування, дещо самоцінне. Тобто воно є метою, тим, що ми можемо назвати переживанням-метою, а не переживанням - засобом. Воно виявляється настільки цінною відвертістю, що навіть спроба обґрунтувати його порушує зміст" [69], - зазначає А. Маслоу. Творчий процес здатний забезпечити людині внутрішнє оновлення, задоволеність собою, деяку нематеріальну значущість, цінність без огляду на матеріальні результати творчості. Катарсис супроводжується сильними позитивними емоціями та дає відчуття переконаності в тому, що рішення знайдено, і людина дійшла до точки біфуркації. Що настає такий момент, що людина, переживши катарсис, змінюється назавжди і буде йти у подальшому житті з новим відчуттям сутності і оновленості.

У психології та психотерапії під катарсисом розуміють сильну емоційну реакцію, викликану повним або частковим контактом свідомості із які мають несвідомої сфери витісненим болючим переживанням. Така сильна емоційна реакція провокується контактом із зовнішнім, доступним свідомості символом цього болючого переживання. Вважається, що катарсис супроводжується швидкоплинним запуском трансформації особистості і не веде до дисоціації психічної сфери людини.

Внутрішнє потрясіння, очищення і духовна насолода, що характеризує стан катарсису, завжди містичним чином приваблювали людину, адже розкривають перед нею глибокий духовний досвід, високий емоційний стан та інтенцію до моральної досконалості.

Катарсис виступає засобом розвитку почуттів у людини, а почуття це акції, дії, духовне зростання особистості.

2.2 Процес духовно-катарсичного виховання особистості засобами музикотерапії

Реалії сьогодення, ті кардинальні, цивілізаційні зміни, які відбулися у нашій країні в останні три роки, а це Революція Гідності війна на Сході України, а також вбиті і поранені українці, а ще велика кількість громадян країни, які пройшли через полон, тортури під час бойових дій, а це сім'ї, які терміново потребують допомоги, для збереження життя і здоров'я близьких і рідних.. всі ці проблеми актуалізують гуманістичну парадигму в освіті, і особливо це стосується процесу виховання особистості, суспільства і цілої нації. Ми повністю приєднуємось до думки І.Д.Беха, яка є основною в роботі "Виховання особистості: сходження до духовності", що "гуманізм у вихованні це певна світоглядна позиція, яка в центр буття ставить людину, і тому все в цьому світі набуває значення смислу і цінності лише у зіставленні з нею, розміщується навколо неї як найвищої цінності. Побудова виховного процесу на засадах гуманізму вимагає розглядати гуманізму одночасно і як засіб, і як мету виховання" [10, c. 23].

Важливого соціального значення за цих умов набуває питання впровадження у процес виховання системи факторів і засобів, зміст яких полягає у свідомому виборі цивілізаційних і особистих цінностей, відповідних духовно-моральним якостям особистості. Одним із таких засобів є мистецтво, особливо музичне, яке у формі музичної терапії допомагає людині глибше пізнати себе, свій внутрішній світ, спонукає до самоосвіти і самовдосконалення, задовольняє потреби індивіда в осягненні навколишньої дійсності в різних формах людської чуттєвості. Саме музичному мистецтву належить, з одного боку, провідна роль у розвитку культури, а з іншого - вплив на нього цієї культури, як гуманістичної конструкції суспільства, яка формує будову духовного катарсиса особистості в процесі спілкування з творами музичного мистецтва як детермінанти її гуманістичного виховання.

Проблемами духовно-катарсичного перетворення особистості займалися ряд дослідників і насамперед психологів а це Г. Айзенк, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Ю.А. Ланда, Ф.А. Петровський, В.Б. Семенов,Т.А. Флоренська, Ч.А. Шакеєва і педагогів Н.В. Гончаренко, Н.Я. Джинджихашвілі, Е.В. Ільєнков, І.М. Карпенко, О.В. Киричук, ,В.В. Стьопін. Катарсичний підхід до процесу виховного впливу мистецтва на людину висвітлювали в своїх роботах А.С. Канарський, В.Є. Семенов, В.О. Свенцицька, А.М. Лутошкін, А. Моруа, А.Ф. Лосєв, І.А. Федь. Музикознавчий аспект цієї проблеми розглядали Л.С. Кондратюк, Г.Й.Побережна, О. Самойленко, а проблеми духовного катарсису, найбільш повно характеризує В.Є. Сергеєва.

Як відомо, специфіка виховного впливу мистецтва на людину має емоційний характер. Вважається, що в процесі сприйняття художнього твору виникають більш чи менш виражені емоції. Якщо цього не відбулося це означає, що був відсутній комунікативний зв'язок між індивідом і художнім твором. Тому вищим проявом впливу мистецтва на емоційну сферу особистості можна вважати феномен катарсиса як категорію естетики, що розкриває один із сутнісних моментів естетичного, вищий духовно-емоційний результат естетичного досвіду і сприйняття.

На думку багатьох учених, а це Н.В.Гончаренко, Н.Я.Джинджихашвілі, Е.В.Ільєнков, І.М. Карпенко, В.С.Стьопін та ін.. людину духовну створила катарсична діяльність, вона сформувала її як вершину біосоціальної еволюції, як культурно-історичну домінанту. На їхню думку, історія людської культури це неухильне вдосконалення і збагачення катарсичної діяльності: від її психофізіологічного до власне духовного рівня, від насолоди біологічним добробутом і комфортом до задоволеності результатами праці, комунікації, творчості в мистецтві. Зазначимо, що для нас є важливим і привабливим те, що основою духовного катарсису є прагнення суб'єкта до особливо значущих загальнолюдських цінностей. Тим самим можна висловити припущення, що "виховання, катарсис і загальнолюдські цінності входять в єдину духовно-моральну систему, в якій мета, засіб і результат максимально зближаються" [104, с. 13].

Формування "людини духовної" вимагає, щоб виховання мало катарсичний характер. І.М.Карпенко наголошує, що у соціокультурному плані, - виховання можна розглядати як процес катарсичного перетворення особистості. Катарсис - це цілісний, насичений, динамічний стан особистості, що виражає вищу ступінь її духовної організації і виникає в результаті очищення, ускладнення і піднесення її цінностей та ідеалів до рівня соціально значущих, загальнолюдських [44, с. 128]. Всі найвідоміші новаторські дидактичні та виховні системи так чи інакше прагнуть до досягнення особистістю катарсичного стану. Дослідження проблем особистості у філософії, психології, педагогіці дозволяють стверджувати, що люди, всім "загальнолюдським" у собі зобов'язані духовному катарсису [24,с. 23 ]

Тут виявляється подвійна діалектична залежність зазначених явищ. Через катарсис люди засвоюють загальнолюдський ціннісний досвід, який передається за допомогою мистецтва і, зокрема в процесі музикотерапії і завдяки збагаченню своєї ціннісної сфери вони стають здатними переживати духовне очищення, ускладнення і піднесення. По філософській сутності, катарсичне переживання близьке до естетичного переживання мистецтва. Це твердження засноване на тому особливому розумінні «естетичного», яке дано А.Лосєвим в його праці «Дерзание духа». На його думку, естетичне є певного роду досягнення призначеного, гармонія внутрішнього, поставленого у вигляді мети, і зовнішнього, даного як досягнення цієї мети [68, с.438-439]. В естетичному аспекті катарсис веде до почуттів гармонії, краси, викликає гуманні почуття, покаяння, "благоговіння перед життям" (А. Швейцер). Музика виступає важливим засобом катарсичного пізнання світу і людини, входить істотною складовою до структури духовної культури особистості. Ми доєднуємось до висновків багатьох дослідників, що один із шляхів до "людини культури" лежить через духовний катарсис і оволодіння ним як загальнолюдською цінністю. Привабливість такого підходу полягає в тому, що основу духовного катарсису складає "сходження" суб'єкта, що має відбуватися в процесі спілкування з музичними творами, до особливо значущих гуманістичних цінностей, ідеалів та якостей. Музичний катарсис як загальнолюдська духовна цінність є самоцінним для індивіда. Однак, у той же час, його переживання, як і відчуття естетичного, накладає на особистість певні морально-етичні зобов'язання. "За те, що я пережив і зрозумів у мистецтві,- говорив М. Бахтін, - я повинен відповідати своїм життям, щоб все пережите і зрозуміле не залишилося недієвим в нім " [9, с. 89-90].

Як свідчать дослідження, стан катарсиса досягається не так легко. В художньому творі повинні міститися сильні сугестивні імпульси, які б виражали щирість та інтенції автора твору. В реальних ситуаціях, концертах, в процесі сприймання музики включаються механізми психічного зараження і наслідування, які посилюють катарсичний ефект. Системний підхід до феномену катарсиса і взагалі до характеру виховного впливу мистецтва на людину вимагає врахування не тільки характеристик художнього твору, але й індивідуальних особливостей автора, виконавця і людини, яка сприймає твір.

Вчені відмічають, що твори мистецтва можуть впливати на людей як позитивно, так і негативно. В діапазоні емоційного впливу мистецтва на людину мають місце різні градації які можна сприймати у вигляді певної порядкової шкали, "одним полюсом якої є позитивний емоційний стан катарсиса, а другим - негативний, який можна назвати антикатарсисом" [24,с.24]. За цих умов, перед особистістю розкривається новий світогляд, вона осягає новий художній образ, привласнює раніше невідомі моделі соціальної поведінки, моральні та естетичні ідеали. Крім того, виробляється творчий підхід до власної культури, збагачення і розширення її кордонів. Індивід переживає духовний, емоційний підйом, у нього росте відчуття задоволеності собою, впевненості у своїх силах, незалежності, автономності, здатності бути справжнім суб'єктом життя і своєї діяльності.

Арт-терапевт повинен знати, по-перше, особистісно та суспільно значущі для дітей різного віку художні цінності та ідеали; по-друге, вміти представляти їх у «матерії» конкретних подій та видів діяльності; по-третє, вводити їх до структури та змісту практик або виховних заходів, вкликаючи духовний катарсис арт-груп який передбачає: вихід особистості в сферу трансцендентного, область найглибших ідей і широких зв'язків зі світом культури і мистецтва; організацію видів діяльності на особистісному пізнанні і переживанні індивіда; розвиток самостійності та нестандартності художнього мислення в кожній дитині, готовність бути суб'єктом своєї повсякденної та музично-творчої діяльності.

Розглядаючи духовний катарсис як педагогічну умову формування гуманістичних цінностей людей у процесі їхнього музичного навчання і виховання, ми виходимо з того, що через катарсичні стани особистості задовольняється потреба в "ціннісному насиченні" її активності. Як системне утворення, така активність може конкретизуватися в окремих її видах, а саме: навчально-пізнавальному, соціально-комунікативному, національно-громадянському, художньо-образному, духовно-катарсичному та ін. У контексті нашого дослідження, особливо важливими є духовно-катарсичний і художньо-образному вид.

Духовно-катарсична активність розуміється нами як готовність особистості до свідомого вибору місця в житті; здатність максимально розкрити і реалізувати свої потенційні творчі можливості, закладені природою музичні здібності, схильності; це інстинкт самоочищення.

До художньо-образного виду активності відносимо музикування; театралізацію, драматизацію, образотворче мистецтво в ході сприйняття музичного твору. Тут активність виступає засобом вираження власного «Я» через емоційно-почуттєву, когнітивну та вольову сфери, реалізацію творчого потенціалу.

Слід відмітити, що автентичні тексти катарсичного змісту це художньо-педагогічний феномен, що поєднує в собі моральний вплив і глибокі естетичні переживання. В процесі гуманістичного виховання засобами музики катарсичною подією може бути будь-який автентичний високохудожній матеріал різних видів і форм тобто музична інформація, співацьке та інструментальне виконавство, слухання музики, дискусії, бесіди, різні види творчих завдань, вірші, робота в Інтернеті тощо. Катарсична дія, що міститься в музичному матеріалі, здатна викликати активну духовну «реакцію» особистості, великої групи людей і суспільства в цілому. Лідер групи, керівник країни, психолог свідомо і навмисно організовує роботу з даним матеріалом так, щоб викликати у спільноти бажану і спрямовану естетичну, гуманітарну реакцію. Такий процес не потребує понятійно-логічного пояснення, оскільки завжди розгортається як дія. Значущість і насиченість події визначається не зовнішньою міркою тривалості, а внутрішньою логікою її розгортання.

Висновки до розділу

Таким чином, духовний катарсис, розглянутий як одна з основних умов гуманістичного виховання особистості або у процесі музичних занять, або в процесі цивілізаційних перетворень в суспільстві, тоді коли музика супроводжує найтрагічніші події: Майдан України, Революція Гідності, загиблі Герої України і характеризується наступними основними положеннями:

- цілісний вплив на свідомість, почуття і поведінку особистості;

- орієнтація у виховному, гуманітарному процесі на гармонію загальнолюдських, національних та особистісних цінностей;

- організація навчально-виховного процесу як спільної діяльності, активне використання емпатичних та рефлексивних індивідуально-творчих здібностей особистості;

- забезпечення багатого, емоційного насичення особистості у процесі музичної діяльності;

- надання навчально-виховному, гуманістичному процесу «живої», практичної спрямованості;

- комплексне використання різних видів, форм і методів роботи у процесі проведення музичних занять;

- послідовне і логічне застосування катарсичної діяльності у змісті та структурі музикотерапії.

3. Арт-терапія і можливості її застосування: українські особливості

Теракти в Европі, війна в Сирії, події останніх років в Україні: Революція Гідності, анексія Криму, військові дії на Донбасі, волонтерство як громадянський рух, змінили не тільки історію і шлях розвитку нашої країни, всі ці події кардинально змінили постіндустріальне суспільство всього світу.

Трансформація соціально-політичної, економічної, культурно-інформаційної сфер суспільства в цілому, стимулює розвиток арт-терапевтичних технологій, проводяться дослідження, присвячені розробці арт-терапевтичних технологій та проводиться науковому аналізу їх психотерапевтичного ефекту. Все частіше арт-терапія використовуються не тільки в клінічних цілях, але і як профілактика і відновлення життєвих сил для багатьох груп українців, а це діти війни, переселенці, військові інваліди, військові, які пройшли через полон і тортури, сім'ї загиблих, інваліди дитинства та ін.., повернення їх до здорового світосприйняття і відновлення життевих сил і бажання жити повноцінним життям.

Арт-терапія - це напрям сучасної психотерапії, що швидко розвивається та стає все популярнішим як наукова теорія і як терапевтична практика. Арт-терапія як напрям психотерапії, використовується з терапевтичними цілями, при вирішенні діагностичних, корекційних, психотерапевтичних завдань, і стає все більш популярним лікувальним методом в професійному середовищі, пов'язаний з дією різних засобів мистецтва на людину, застосовується як самостійно, так і у поєднанні з медичними, педагогічними і іншими засобами.

В Україні арт-терапія знаходиться в стадії становлення, різні її форми і методики запровадження активно обговорюються в науковій літературі, презентуються на різних конференціях та тренінгах. У меншій мірі описана робота українських арт-терапевтів в рамках кольоротерапії: Л. Волкова, Є. Пінчук, драмо терапія: Є.Вознесенська, музикотерапії: Г. Побережная, М. Полякова, манкотерапії як форми пісочної терапії: В.Шевченко, філософська арт-терапія або афоризмотерапія: С.Крилова, Н.Хамітов.

Досліджується арт-терапія і як метод соціалізації та адаптації людей, що мають проблеми при взаємодії з іншими людьми, на основі набуття ними досвіду включення їх до художньої творчості чи споглядання творів мистецтва: В. Жильцова, С. Ларіонова, О. Устінов та ін.; як метод психокоригуючого впливу художньої творчості на особистість: Т.Зборюк, В.Іванова, О.Ставицька; як засіб кореляційно-коригуючого впливу на осіб з особливими потребами завдяки художньо-творчій діяльності: Е. Грабовська, Е. Зинюк та ін. Особливо багато досліджень пов'язано із гармонізуючим впливом мистецтва і художньої творчості на дітей: О.Бернацька, М.Булах, О.Вознесенська, В.Драганчук, В.Жильцова, Г.Рурик, В.Старовойтов та ін. Варто наголосити, що про терапевтичний ефект мистецтва або художньо-творчої діяльності стверджують фахівці різних галузей знання це філософи, мистецтвознавці, педагоги, психологи і т. д.

У Західній Європі, як відомо, існує досить жорстке розділення власне арт-терапії, музичної, танцювально-рухової та на інші види. Психтерапевти і арт--терапевти, які відносять себе до кожного з цих напрямків психотерапевтичної практики, створюють власні професійні спільноти, мають кожен свій професійний кодекс, систему навчання, підвищення кваліфікації, соціальну ієрархію.

На сьогодні українських психологи і арт-терапевти, в своїй терапевтичній практиці, використовують різні форми і методи арт-терапії, і часто досить продуктивно використовуються різні види мистецтва в терапевтичних цілях у рамках однієї терапевтичної групи або навіть сесії.

Інтенсивний розвиток арт-терапії в Україні невипадковий. Методи арт-терапії близькі до ментальності українців, для яких характерна орієнтація скоріше на емоційно - образне переживання, ніж на раціональне вирішення внутрішньо психічних конфліктів [18, 107]. На становлення арт-терапії впливає тисячолітня історія і культура нашого народу, та сприйняття новітніх форм мистецтва, і часто поєднання різних форм при сприйнятті світу. В Україні при проведенні терапевтичних практик використовуються архаїчні форми мистецтва. Архаїчні форми мистецтва як прообраз сучасної арт-терапії збереглися в народній українській творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо - дієвим характером, мовою несвідомого, значення символів [53, 5]. Народна творчість є джерелом душевного здоров'я людей в Україні, що дозволяє зберігати давні традиції нашого народу. Проявом таких традицій є українські писанки та вишиванки, які відомі всьому світу. Народна творчість була невід'ємною частиною життя українців з давніх часів. До кінця ХІХ століття більшість людей жили в селах, де традиційна культура була обов'язковою частиною життя, де усі змалку співали, танцювали, малювали. Потужний цілющий ресурс мала українська музика та пісні, які супроводжували кожен крок наших предків. Сьогодні зформувалася міська культура, яка все більше перетворює людей у споживачів мистецтва. Але необхідність в самовираженні залишається внутрішньою проблемою українців, що сприяє розвитку арт-терапії. Використання в сьогоднішній українській арт-терапії форм народної творчості можна розглядати як одну з особливостей розвитку арт-терапії.

Арт-терапія виступає як метод зцілення за допомогою творчого самовираження, не терапія або лікування, а саме зцілення - досягнення цілісності. Зцілення припускає духовну цілісність, гармонію духу і тіла. За своєю природою і сутності мистецтво є психотерапевтичний метод, бо насамперед пов'язаний з адаптацією людини до навколишнього світу, сенсом існування «Я» і внутрішнім буттям людини [53, с.8].

Серед загальних ознак арт-терапевтичних технологій: творче вираження пацієнтом змістів свого внутрішнього світу можливо з використанням образотворчих матеріалів, рухів власного тіла, голосу, художніх бразів, створених за допомогою слів; створення особливих умов, середовища для зцілення; присутність терапевта поруч з пацієнтом в процесі його творчої діяльності і використання ним тих чи інших прийомів, які допомагають пацієнту виразити свої почуття і думки в художній формі і усвідомлювати зв'язок творчої продукції із змістами свого внутрішнього світу [ 19, с.140].

Досліджуючи сучасні праці українських дослідників психотерапії, арт-терапевтичної практики, можна робити висновки що однієї особливостю арт-терапії в Україні є її мультимодальність, або синестезія - використання декількох видів мистецтв, дослідження декількох творчих модальностей. У сучасній науці і практиці відбувається активний пошук її нових форм і методів. Цей пошук привів до розробки абсолютно нових форм арт-терапії: ландшафтної, ініціальної, акціальної форми арт-терапії, афоризмотерапії, філософська арт-терапія та інших. Найбільш розробленою нам видається остання форма в рамках постмодерністського підходу: С.Крилова, Н.Хамітов, Є.Вознесенська, Є.Морозова, Д.Трунов, А.Старовойтов. Слова "перфоманс", "інсталяція", "хепенінг " вже не лякають українців. І можна вважати доведеним терапевтичний ефект коллажу як форми плоскої інсталяції, карнавалу або КВН як форми перфомансу в українській арт-терапевтичної традиції [8, с.8]. Постмодернізм знаменує новий етап у розвитку суспільства, культури і форм наукового пізнання і відображає зміну психічних структур, способів визначення проблем і потреб сучасної людини, комунікацій і психологічного захисту. Виклики часу в подоланні між особистісних дисгармоній призвели до нових форм психотерапевтичної комунікації між пацієнтом і фахівцем. «Постмодернізм передбачає велику увагу дискурсивній практиці - різним вербальним і невербальним, в першу чергу, візуальним способам концептуалізації та передачі суб'єктивного досвіду» [8,с.9]. «Постмодерна чутливість», заснована на «поетичному мисленні» вимагає активної комунікації з пацієнтом за допомогою різних форм невербальної експресії. Арт-терапевти, що працюють в рамках постмодерністського підходу, вступають з пацієнтами в активну, динамічну комунікацію за допомогою невербальної експресії, грунтуючись на своїй “постмодерністичній чутливості". Акціальний елемент терапевтичного процессу займає провідне місце у взаєминах арт-терапевт - творчий продукт - клієнт. Акціонізм пов'язаний з використанням людського тіла як інструмента і матеріалу в творчому процесі [71, с.34]. Можливо, емоційність і прагнення до нових технологій призводять до поширення постмодернізму в просторі арт-терапії в Україні.

Ландшафтна арт-терапія теж досить нова форма арт-терапії. За словами А.І.Копитіна - це ампліфікація природних архетипічних символів в природних умовах [53, с.7]. Робота на природі додає можливості використаня нових матеріалів і засобів художньої творчості, зокрема, природних матеріалів і різних готових об'єктів[53,с.8]. Ініціаційна арт-терапія представляється нам завдяки досягненням українських арт-терапевтів: Є.Л.Вознесенська, А.Старовойтов, Н.Б.Ткаченко. Найбільш творчою проявила себе афоризмотерапія які розробили: С.Крилова, Н.Хамітов і особливість її в тому щоб людина не тільки читала афоризми а й ще пробувала створити свої, що призведе до катарсису. Власне арт-терапія - найбільш адекватний метод включення ініціації в процесс терапії у відповідь на несвідомий запит пацієнта в ініціюванні та його потребі в екзистенціальному досвіді. Ініціатичні події традиційних суспільств дали початок ряду арт-терапевтичних технік як нанесення малюнків на тіло, створення масок і т.д. Часто арт-терапевтичні заняття супроводжуються спеціально підібраною музикою, включають вираження своїх почуттів за допомогою спонтанного руху і танцю: Л.В. Мова, В.Г. Шевченко.

Використання мультимодального підходу в арт-терапії розширює можливості і репертуар і ритуалів ініціацій. Окремо хотілося б сказати про нові підходи для використання казок, визначеними українськими арт-терапевтами: легендотерапія, використанні героїчного епосу,фентезі: А.Бреусенко-Кузнєцов, міфодрамотерапії: О.Плетка. Також окремо, але як форма арт-терапії, розглядається створення мультфільму за допомогою сучасних технологій анімації з терапевтичними цілями: Є.Голубєва, С.Мельниченко. Тут можна підходити до виділення наступної особливості української арт-терапії роботи фахівців в розширенні своїх професійних можливостей через використання принципово нових форм арт-терапії, нових підходів у мистецтві взагалі.

Аналіз сучасної наукової літератури з тематики використання арт-терапії приводить нас до усвідомлення ще однієї особливості арт-терапії в Україні її мультимодальності тобто, одночасному використанні декількох видів мистецтв, дослідження декількох творчих модальностей. Найчастіше неможливо віднести ту чи іншу технологію до певного виду або форми арт-терапії. Поєднання різних форм терапії творчістю дозволяє максимально мобілізувати творчий потенціал клієнтів і знайти ті способи творчого самовираження, які найбільшою мірою відповідають їх можливостям і потребам, і надати кожному додаткові можливості вираження своїх почуттів і думок. Українська особливість використання арт-терапевтичних методик це обов'язкове використання музики і тому видається досить показовим, що більшість дослідників зосереджується на використанні музики як чинника впливу на людину. Зокрема, доктор мистецтвознавства, професор Г.Побережна (Національний педагогічний університет імені М.В.Драгоманова, м.Київ) розглядає музикотерапію як інноваційну технологію особистісного розвитку, "самоздійснення" людини, а не просто як допоміжний засіб зцілення у лікувальній практиці.

Основним завданням її дослідниця вважає цілеспрямований вплив на індивідуума з метою трансформації його характеру в об'єктивно заданому напрямі фахівцем, який добре знається на мистецькій практиці. Вона стверджує, що музикотерапія може допомогти людині згармонізувати себе і свої стосунки зі світом. Тому дослідниця впевнена, що остання має стати складовою будь-якої системи виховання, а керований музичний вплив може зробити переворот у суспільному майбутньому[89]. Крім того, Г.Побережною запропоновано активніше викори-стовувати одночасне поєднання кольору та звуку, що здійснює, на її думку, особливо цілющий вплив на особистість - так звана "живописна музика та музичний живопис".

Синестезія це художній прийом, поєднання в одній тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів. Найяскравіше проявилася у ліриці раннього П.Тичини - поета, схильного до "кольорового слуху" та "слухового кольору", здатного сприймати, скажімо, квітку як жовту густу барву тощо. Синтетичне взаємозумовлення цих чинників приводило до витворення одночасної "мальовничої музичності"як чільної ознаки "кларнетизму": "За частоколом - / Зелений гімн"; "Мов золото-поколото, / Горить-тремтить ріка, / Як музика" і т.п.[ 106 ]

Питання музикотерапії також цікавить і спеціалістів інклюзивної освіти. Наприклад, Н. Квітка розглядає її як засіб корекції порушень у дітей із дитячим церебральним паралічем. Цікаво, що вона арт-терапію розглядає лише у поєднанні з музикотерапією, тобто як вид корекційно-розвиваючої роботи, де звук та живопис мають гармонійно взаємодіяти між собою у спробах мистецького впливу на людину з особливими потребами [45].

Тобто, залучення людини до художньо-рецептивної діяльності або художньої творчості формує завжди естетичний досвід особистості, а також внаслідок цього дає змогу до реалізації релаксаційного, катарсичного іноді й компенсаторного й терапевтичного потенціалу мистецтва. Отже, можна стверджувати про те, що синестезія є важливим елементом арт-терапії та арт-педагогіки як напрямів сучасної арт-практики, що не відносяться до професійної діяльності митця. Стимулювання синестезійних проявів у чуттєвій сфері людини завдяки художній творчості чи зустрічі з мистецтвом позитивно впливає на гармонійний розвиток особистості.

Показовим видається, що кольоромузичну синестезію О. Вишневецька[ 21] розглядає як взаємодію провідних систем сприймання дійсності людиною та естетичних засобів впливу на неї з боку соціуму. Вона припускає, що схильність до синестезії може бути вродженою чи сформованою у певний період дозрівання. Найсприятливішим, на її думку, є період від 5 до 7 років це найактивніший період чуттєвого розвитку, коли формується навичка взаємодії аудіальних, візуальних та кінестетичних сигналів.

Таку мультимодальнімть ми бачили у всі періоди існування майдану, це і зародження Евромайдану - кольоротерапія(жовто-блакитна), музикотерапія (Гімн України) "перфоманс". У найтривожніші моменти українці на майдані, загорнувшись у жовто-блакитний стяг, з молитвою, співаючи гімн України, народні пісні і балади оберігалися, гуртувалися та гартували свій дух і гідність. Най драматичнішим для мільйонів українців був момент коли 21.02.2014 р. над майданом розляглось "Пливе кача по Тисині" у виконанні вокальної формації "Піккардійська терція", що стала реквіємом-прощанням, за загиблими учасниками Революції гідності. В цей момент на майдані можна було фізично відчути найвищий пік психологічної напруги, інсайту, те ради чого і проводяться всі арт-терапевтичні дії - катарсис - трагічне очищення народу України. "Катарсис" у соціально-культурному аспекті це найвідоміше у мистецтві пікове переживання, яке здатне запустити швидку трансформацію особистості, великої спільноти і держави в цілому.

Музика майдану - це психотерапія, це український варіант застосування арт-терапія в дії. Призначення арт-терапії, стверджує В.Беккер-Глош, не в тому, щоб виявляти психічні вади або порушення. Навпаки, вона звернена до сильних сторін особистості, а також володіє дивовижною властивістю внутрішньої підтримки і відновлення цілісності людини[ 9, с. 56].

В мультимодальній арт-терапії закладена якість арт-терапевтичного процессу. Мультимодальність української арт-терапії ставить високі вимоги до підготовки спеціалістів, які виходять на ринок праці. До формування грамотних і здібних фахівців долучаються вузи, викладачі, та творчі студенти. В західноєвропейських і українських традиціях навчання арт-терапії, студент повинен мати базові знання та певний рівень розвитку в одній з творчих модальностей. Однак, як показує досвіді, для сучасного арт-терапевта важливе розуміння протікання творчого процессу і його власна здатність до імпровізації взагалі, власний творчий потенціал. Інструментом роботи в арт-терапії є особистість арт-терапевта і його тіло. Важливо не вміння арт-терапевта малювати або співати, хоча загальні знання, що стосуються художніх матеріалів або анатомії руху і композиції танцю, зрозуміло, важливі, а загальний рівень творчого розвитку, володіння і своїми почуттями, і своїм тілом. Арт-терапія сприяє високому ступеню творчої розкутості і самоорганізованності особистості. Тому рівень арт-терапевта в широкому розумінні цього слова можна оцінити по свободі його рухів і широті можливостей вираження себе і своїх почуттів, усвідомлення власних тілесних відчуттів, здатності відчувати стан пацієнта, використовуючи для цього своє тіло як інструмент, вміння володіти своїм голосом і тілом. Таким чином, для реалізації цієї форми - психологічної допомоги особистості, терапевтові необхідні розвинені якості: здатність до емпатії, терпіння, інтуїція, спонтанність, відповідність зовнішнім в почуттів внутрішньому стану, уміння адекватно виражати свої почуття і володіння своїм тілом і рухами, образність, метафоричність мислення, особистісна творчість, творчий розвиток, здатність до рефлексії, загальний культурний розвиток. Арт-терапевт крім володіння різноманітними техніками і матеріалом повинен бути гнучким у використанні часу, проявляти вольові якості, постійно творчо змінюватися незалежно від проблеми, ситуації, особливостей прояву творчості учасниками групи. Поняття педагогічної майстерності арт-терапевта передбачає вміння пояснювати незвичне позиції індивідуального вияву творчого потенціалу, надавати кожній дії в арт-терапевтичному просторі творче значення [19,с.65]. Таким чином, функція арт-терапевта є: превентивна, діагностична, навчальна, розвиваюча, корекційна, творча, терапевтична, ресоціалізуюча, оздоровча. Тут також доречно розглянути кілька рівнів взаємодії пацієнта і арт-терапевта: вербальний, невербальний або пара-вербального, кінестетичний, несвідомий і опосередкований творчим продуктом. На відміну від наших колег в інших країнах арт-терапія в Україні включає велику частку виробленої взаємодії, як у процесі творчої діяльності людини, так і при обговоренні готового творчого продукту.

Останнє розглянуте нами як зворотній зв'язок, взаємодія через творчий продукт, і взаємодія в процесі творчості, що опосередковується терапевтичними відносинами, є важливою складовою терапевтитичного процесу і психотерапевтичним фактором поряд зі спонтаною творчістю пацієнта. На відміну від Західної Європи та Америки, де арт-терапія є окремою спеціальністю, в Україні арт-терапія цікавить педагогів і психологів, практиків, що і призвело до поширення цього методу в освіті та соціальній сфері. Багато уваги привертають арт-терапевтичним формам виховного впливу в освітньому середовищі. Як відомо, сама можливість художнього самовираження для дітей та молоді завжди пов'язана з поліпшенням їх психічного здоров'я і розвитком особистості. Тому арт-терапія отримала свій максимальний розвиток серед шкільних психологів і соціальних педагогів. "Педагогічний" напрям арт-терапії в ряді робіт називається "емоційним вихованням", "емоційною освітою" або "арт- педагогікою" [53, с.117]. Таким чином, виділяємо наступну особливість розвитку арт-терапії в Україні - її переважне поширення в соціальній сфері та освіті. Арт-терапія використовується у формі групової та індивідуальної роботи, її області застосування дуже широкі. В Україні вона застосовується в реабілітації та адаптації інвалідів, в роботі з дітьми та підлітками і в сімейній психотерапії, при емоційному вигорянні педагогів і психологів. Практика використання арт-терапевтичних технологій в освітніх установах широко обговорюється в ряді робіт українських авторів, здавалося доцільність її застосування як ефективного засобу допомоги дітям з неблагополучних сімей, при порушеннях адаптації в новому колективі, з метою психологічної допомоги молодшим школярам, які мають труднощі у навчанні, в роботі з підлітковими відхиленнями. Соціально-психологічна робота у форматі тренінгів з використанням арт-технологій може направлятися навирішення кола питань, які стосуються різних аспектів взаємин із суспільством і соціальними группами наприклад, етносами, і зокрема, на формування соціальних уявлень молоді; для формування оптимального соціально-психологічного клімату в колективі, організації, створення команди. Поширене використання арт-терапії у ВНЗ з метою формування професійної ідентичності майбутніх фахівців, розвитку їх рефлексії, творчого потенціалу. Є наукові матеріали, пов'язані із застосуванням арт-терапії в реабілітаційній роботі з психічно хворими; в соматичних стаціонарах, реабілітаційних центрах в роботі з хворими, які страждають онкологічними та іншими захворюваннями звисокою імовірністю летального результату (наприклад, хворими на СНІД), в психосоматичних відділеннях [66, с.225]. Також описаний досвід застосування арт-терапевтичних технологій в роботі з хімічними залежностями. Доведені переваги арт-терапевтичної роботи з дітьми та дорослими, які зазнали насильство або мають інший травматичний досвід.

Сьогодні назріла необхідність розробки єдиних стандартів як навчання, так і підвищення кваліфікації фахівців у цій галузі, що має на увазі реєстрацію арт-терапії як окремої спеціальності. Існуюча на сьогоднішній день численність невеликих регіональних професійних співтовариств арт-терапевтів, завдяки формуванню стандартів нової спеціальності "арт-терапія", перетворитися в єдине професійне об'єднання. У більш віддаленому майбутньому, як і в інших країнах можлива інтеграція арт-терапії в систему медичного страхування, освіти, що призведе до того, що ця сфера стане невід'ємною частиною соціальних заходів профілактичного та реабілітаційного характеру.

Висновки до розділу

Отже, у пост-індустріальному суспільстві, в світі сучасних інформаційних технологій, телебачення і реклами, що характеризуються, в першу чергу, візуальністю символів, обгрунтовано використання арт-терапевтичних технологій як методу психологічної допомоги особистості. Арт-терапія найбільш точно відображає дух терапії майбутнього і відповідає пост-модерністському підходу в культурі, мистецтві та науці.

Арт-терапія є методологічною базою, яка об'єднує і досягнення наукової думки, і досвід мистецтва, інтелект людини та її почуття, рефлексію і діяльність.

Арт-терапія в Україні знаходиться на стадії становлення, і зараз не слід очікувати від цього напрямку терапії чіткості і однозначності, так як мистецтво, творіння, фантазія - це завжди простір таємничості і незбагненності - в усі часи.

В арт-терапії виділяють три терапевтичних чинника: творчої експресії, психотерапевтичних відносин та інтерпретації, а також вербального зворотного зв'язку. Дійсно, будь-які заняття творчістю призводять до терапевтичного ефекту, несуть позитивний емоційний заряд завдяки власне самовираженню самого пацієнта. І саме це відрізняє арт-терапію від інших психотерапевтичних напрямків.

Особливостями розвитку арт-терапії в Україні є: древні культурні традиції, народна творчість, мультимодальність, синестезія, прагнення до нових технологій, об'єднання арт-діяльності та психотерапевтичних форм роботи, переважний ії розвиток у соціальній сфері та освіті.

За допомогою арт-терапії можна ставити виховні та психокорекційні завдання, так і розвивати власне творче ставлення до дійсності - до навчання, спілкування, сімейного дозвілля. І в той же час на сьогоднішній день можна констатувати недостатність використання у вітчизняній медицині можливостей арт-терапії не тільки для зцілення окремих пацієнтів або групп, але і для "соціального лікування" найуразливіших груп людей. Як у теорії, так і в практиці залишається багато білих плям і дискусійних запитань. На сьогоднішній день гостро стоїть питання про реєстрацію в Україні спеціальності арт-терапевт і розвитку системи підготовки фахівців цієї спеціальності.

Висновки

Арт-терапія сьогодні вважається одним з найбільш м'яких, але ефективних методів, що використовуються в роботі психологами і психотерапевтами.

Арт-терапія є методологічною базою, яка об'єднує і досягнення наукової думки філософів, психотерапевтів, соціологів, педагогів, і досвід мистецтва, інтелект людини та її почуття.

Арт-терапія - метод лікування, заснований на використанні художньої творчості, яке є спільною творчістю, діалогом, розумінням. Саме ця характерна риса мистецтва і є філософським базисом арт-терапії.

Дієвість арт-терапії полягає в тому, що мистецтво дозволяє в особливій символічній формі реконструювати конфліктну ситуацію і знайти шляхи її вирішення через перебудову цієї ситуації на основі креативних здібностей суб'єкта.

Предметом арт-терапії - є психіка людини, тобто її емоційний світ. Тут найбільш яскраво видно чуттєво-образну природу мистецтва. Мистецтво здатне очищати (катарсис) чуттєвий світ, коригувати його спрямованість.

Останнім часом великої популярності набуває метод профілактики або лікування негативних психічних станів за допомогою художньої творчості, або арт-терапії. Якщо класична арт-терапія включала в себе тільки візуальні види творчості, такі, як: живопис, графіку, фотографію, малювання та ліплення, то сучасна арт-терапія налічує набагато більше видів і методик. Зараз до неї відносять також бібліотерапію, маскотерапію, казкотерапію, орігамі, драматерапію, музикотерапію, кольоротерапію, відеотерапію, пісочну терапію, ігротерапію, афоризмотерапія та ін.

У різних країнах використовують найрізноманітніші види та техніки арт-терапії - на це впливає національна особливість і культура країни ( Японія - орігамі), причому, кількість методик весь час збільшується.

Великий інтерес до арт-терапії мають не тільки фахівці, але і самі пацієнти, адже приймати участь у арт-терапевтичних заняттях може практично кожна людина, незалежно від свого віку, і це не вимагає наявності у неї здібностей до творчості. Можна сказати, що арт-терапія будується на вірі у творчу основу людини. Вона не ставить собі за мету зробити людину художником або актором, вона спрямована, в першу чергу, на вирішення психологічних проблем.

Важливо відзначити, що арт-терапія не має протипоказань і обмежень. Вона застосовується майже всіма напрямками психотерапії, в індивідуальній та груповій формах занять, в різних тренінгах, також може служити доповненням до інших методик і напрямів психотерапії, систем оздоровлення, освіти і виховання.

Арт-терапія допомагає встановлювати відносини між людьми; дозволяє пізнавати себе і навколишній світ; розвиває творчі можливості ; є хорошим способом соціальної адаптації, що дає людині можливість більш активно і самостійно брати участь в житті суспільства; в основному використовує засоби невербального спілкування ; сприяє підвищенню самооцінки; вчить розслаблятися і позбуватися від негативних емоцій і думок, при груповій роботі вона розвиває в людині важливі соціальні навички.

Заняття арт-терапією дає людині можливість зміцнити свою пам'ять, розвинути увагу, мислення і навички прийняття рішень. За своєю природою ця методика радикальна, адже вона дозволяє розкрити внутрішні сили людини. Останні дослідження науковців університету Монреаля доводять, що музика( музикотерапія) може боротися з процесом старіння людини.

Таким чином, арт-терапія будь-якій людині дає можливість виразити свій внутрішній світ через творчість. Крім іншого, арт-терапія допомагає розвинути в людині креативність мислення і цілісність її особистості, а також через творчість дозволяє виявити особистісні смисли і мотивацію до актуалізації і пошуку сенсу буття.

Таким чином, арт-терапія є найбільш давньою та природною формою корекції емоційного стану, якою можна користуватись для зняття накопиченої психічної напруги, для того, щоб заспокоїтись чи просто зосередитись. Творчість як дитини, так і дорослого, реалізована у процесі арт-терапії, дає можливість висловити та відтворити внутрішні почуття, переживання, сумніви, конфлікти та сподівання, у символічній формі переживши ще раз важливі події, адже спонтанна мистецька діяльність здатна виражати неусвідомлюваний зміст психічного життя.

Як у теорії, так і в терапевтичній практиці, ще залишається багато білих плям і дискусійних запитань, і тому інтенсивний розвиток арт-терапії в Україні невипадковий. Для української дійсності в арт-терапевтичних практиках характерним є процес мультимодальності,тобто використання в межах одної психологічної групи, різних методик арт-терапії одночасно. Використання в арт-терапевтичної діяльності методики з елементами синестезії(суміжність чуттєвих реагувань чи їх цілеспрямований синтез). Музика є універсальним мистецтвом, тому на нашу думку для України є характерним що більшість дослідників зосереджується на використанні музики як чинника впливу на людину (музикотерапія). Музикотерапія може допомогти людині згармонізувати себе і свої стосунки зі світом. Тому дослідниця впевнена, що остання має стати складовою будь - якої системи виховання, а керований музичний вплив може зробити переворот у суспільному майбутньому цілющий вплив на особистість - перспективу інтеграції засобів музики та кольору для формування методик гармонійного розвитку особистості з максимальним використанням її природного потенціалу. Синестезія підтверджує здатність деяких людей поєднувати через синтез аудіальні та візуальні образи (та всередині даного синтезу взаємно їх трансформувати) суттєво розширяє потенціал творчих можливостей людини ( наприклад - Майдан - кольоромузична синестезія). Синестезія є важливим елементом арт-терапії та арт-педагогіки як напрямів сучасної арт-практики, що не відносяться до професійної діяльності митця. Стимулювання синестезійних проявів у чуттєвій сфері людини завдяки художній творчості чи зустрічі з мистецтвом позитивно впливає на гармонійний розвиток особистості.

Методи арт-терапії близькі до ментальності українців, для яких характерна орієнтація скоріше на емоційно-образне переживання, ніж на раціональне вирішення внутрішньо психічних конфліктів. Використання в сьогоднішній українській арт-терапії форм народної творчості можна розглядати як одну з особливостей розвитку арт-терапії.

Ще одною з особливостей розвитку арт-терапії в Україні - її переважне поширення в соціальній сфері та освіті як відповідь на потреби у різних терапевтичних груп ( учасники бойових дій, діти війни, переселенці, інваліди). Арт-терапія використовується у формі групової та індивідуальної роботи, її області застосування дуже широкі.

Вищим проявом впливу мистецтва на емоційну сферу особистості можна вважати феномен катарсису. Катарсис як категорія філософії, психології, естетики розкриває один із сутнісних моментів естетичного, вищий духовно-емоційний результат естетичного досвіду і сприйняття буття.

Катарсис - це цілісний, насичений, динамічний стан особистості, що виражає вищу ступінь її духовної організації і виникає в результаті очищення душі і піднесення її цінностей та ідеалів до рівня соціально значущих, загальнолюдських.

В естетичному аспекті катарсис веде до почуттів гармонії, краси, викликає гуманні почуття, покаяння, «благоговіння перед життям» (А. Швейцер). Музика виступає важливим засобом катарсичного пізнання світу і людини, входить істотною складовою до структури духовної культури особистості.

Людину духовну створила катарсична діяльність, вона сформувала її як вершину біосоціальної еволюції, як культурно-історичну домінанту у розвитку цивілізації. Духовно-катарсична активність розуміється нами як готовність особистості до свідомого вибору місця в житті; здатність максимально розкрити і реалізувати свої потенційні творчі можливості, закладені природою музичні здібності, схильності; це інстинкт самоочищення, самореалізації і актуалізації особистості.

Одним з ключових є питання підготовки арт-терапевтів в Україні. Науковцям, педагогам і арт-терапевтам важливо розуміти свої можливості, обмеження, межі своєї професійної компетентності, свої слабкі і сильні сторони, розуміти своє місце в процесі надання психологічної допомоги. На сьогодні гострою є проблема інтеграції арт-терапії в системи кризової і травмофокусованої допомозі ( не рідкі випадки, коли терапевт зустрічається з родинами загиблих, і через 5 хвилин розмови, сам починає плакати і переживати глибоку психологічну травму, бо емоційно не готовий до страшних психологічних потрясінь); створення короткострокових профілактичних і реабілітаційних програм; підготовка фахівців в напрямах «Кризова психологія» і «Травмотерапія» в рамках арт-терапевтичної освіти; поліпшення координації з соціально-психологічними службами та іншими професійними співтовариствами з метою побудови реабілітаційних і реадаптаційних психологічних програм.

Список використаних джерел

1.Антонова-Турченко О.Г., Дробот Л.С. Музична психотерапія: Посібник-хрестоматія. К.: ІЗМН, 1997.

2.Андрущенко Т.І. До питання естетичного у філософській думці Платона/ Т.І.Андрущенко// Мультиверсум. Філософський альманах. К.: Центр духовної культури,-2006.-№56. http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_56/Andrushchenko.htm