Катарсис як філософська арт-терапія

- символічне відреагування фізіологічних та емоційних стресів;

- усвідомлення і прийняття змісту власної активності.

Лялькотерапія використовується при різних порушеннях поведінки, страхах, труднощах у розвитку комунікативної сфери та ін. Цей метод заснований на процесах ідентифікації дитини з улюбленим героєм казки, з улюбленою іграшкою. В якості основного прийому корекційного впливу використовується лялька як проміжний об'єкт взаємодії дитини і дорослого. Дитина, пізнаючи реальний світ, його соціальні зв'язки і відносини, активно проектує сприймається досвід в специфічну ігрову ситуацію. Основним об'єктом такої соціальної проекції досить довгий час є ляльки.

Функції лялькотерапії: комунікативна - встановлення емоційного контакту, об'єднання дітей в колектив; релаксаційна - зняття емоційної напруги; виховна - психокорекція прояв особистості в ігрових моделях життєвих ситуацій; розвиваюча - розвиток психічних процесів (пам'яті, уваги, сприйняття), моторики; навчальна-збагачення інформацією про навколишній світ.

Лялькотерапія дозволяє об'єднати інтереси дитини і корекційні завдання психолога, дає можливість самого природного і безболісного втручання дорослого в психіку дитини з метою її корекції або психопрофілактики. Можуть використовуватись різні варіанти ляльок: маріонетки дають розвиток моторики, відповідальності, пальчикові, об'ємні, площинні, тіньові дають переважно для роботи над страхами, ляльки-рукавички.

Лялькова терапія може повільно перейти в драмтерапію, яка передбачає розігрування сюжетів, ролі для учасників обираються відповідно до індивідуальних особливостей і проблем. Драмтерапія дозволяє збагатити і зміцнити емоційні ресурси і комунікативні можливості дитини; виховати здатність адекватно реагувати на виникнення несприятливих ситуацій, виконувати роль відповідно до оточення; виховувати вольові якості, саморегуляцію, здатність до мобілізації життєвого досвіду в потрібний момент; створювати певний творчий інтерес.

Програвання ролей спрямовується на руйнування старих патологічних комунікативно-поведінкових стереотипів. Наприклад, при корекції зниженої навчальної мотивації може використовуватись гра в «школу звірів», де діти виконують ролі учнів і вчителя. Для оптимізації відносин підлітка з батьками можна використовувати розігрування сімейних сцен зі зміною ролей.

Маскотерапія. Маска ліпиться на обличчі. Спочатку на шкіру наноситься крем, на який викладається перший шар паперу, а зверху приклеюється другий. Потім вона знімається й висушується, а далі розмальовується.

Музика є одним із найбільш доступних та ефективних факторів формування особистості, в тому числі дітей з особливими освітніми потребами. Слід зазначити, що вона має свою специфіку. Сприймання музики відбувається не від загального до особистого, а від особистого до загального, тобто не від уявлень до почуттів, а від почуттів до уявлень. У зв'язку з цим, музику розуміють як специфічну мову психологічного стану людини і сприймають її як ліричний процес в житті людини. Коли вона пізнає навколишній світ, то не тільки включає в цю діяльність мисленнєві процеси, вона пробуджує почуття та емоції, через які відкриває себе та своє ставлення до світу. Музика нас піднімає, вона створює нам характер, надає бажання щось робити.

Більшість практиків, дослідників і науковців вважають, що при вдалому поєднанні декількох видів мистецтва в арт-терапевтичній практиці можна досягти вищих результатів. Наприклад, для зняття емоційного напруження, або для створення комфортної творчої атмосфери в роботі грипи, можна вміло поєднати ізотерапію тобто кольоротерапію, з прослуховуванням музики. Для зняття стресу або вивільнення власних емоцій при роботі з терапевтичною групою можна поєднати ритмотерапію та навіть елементів танцювальної терапії. Поєднання різних елементів арт-терапії одночасно дасть змогу збільшити робочу групу та підсилити терапевтичний ефект.

Клієнти різних вікових груп з цікавістю реагують і на вправу «Якого кольору музика?». Ця вправа допомагає їм розібратись, який емоційний стан виникає у них під час слухання музичного твору, яку емоцію несе сама музика і яку емоцію вона викликає в кожного особисто. Відповіді різні проте ця вправа змушує "зазирнути в себе" допомагає розібратись у власних відчуттях. При прослуховування музики різних молодіжних субкультур виявилась спільна тенденція для деяких напрямків. Так, наприклад, готична музика викликала в учнів асоціації з чорним та сірим кольорами, рок червоний та чорний, техно з кислотними кольорами, зелений та яскравий синій. Та на питання "чому ви обрали саме такі кольори? " кліенти не можуть чітко відповісти. Мабуть тому, що музика діє на підсвідомому рівні, і саме арт-терапевтичні методи допомагають у цьому розібратись. Значний ефект на вивільнення власних емоцій справляє малювання під музику. Це в основному абстрактні малюнки, де головною ознакою виступає вибраний колір. Інтерпретація таких творів проводилась за методикою Люшера.

Отже, використання терапевтом музичного мистецтва методів арт-терапії у роботі з різними групами є позитивним елементом у структурі терапевтичної взаємодії, який забезпечує психологічний комфорт та сприяє її гармонійному розвитку.

1.3 Музикотерапія

1.3.1 Історія становлення та теоретичні принципи застосування музикотерапії

Нейропсихологи довели, що наш мозок "живиться" музикою так само, як тіло їжею. За однією з версій, мавпу в людину розумну перетворила зовсім не праця, а спів. Наші предки спілкувалися між собою протяжними мелодійними звуками, які згодом трансформувалися в перші слова. Стародавні люди кілька тисячоліть говорили співучо. Тому підтвердженням є легенди, що дійшли до нас, балади й поеми: їх передавали з вуст у вуста, поклавши на музику. Ці мелодії поступово розвивали інтелект, перетворившись на своєрідну "поживу для розуму".

Ще в четвертому тисячолітті до нашої ери музика була найважливішим медичним засобом, за допомогою якого намагалися уповільнити процес старіння й продовжити життя. Давні арабські лікарі лікували мелодією, ніжним співом хвору людину [28, с.86].

У Стародавньому Китаї музика складала найважливіший елемент виховання й входила до числа наук, обов'язкових для вивчення. У Стародавньому Китаї музика вважалася якісними ліками, які випереджають медицину. На думку китайців, суть музикотерапії в тому, щоб об'єднати розум, тіло й дух людини Всесвіту [28,с.72].

В Індії, як і в Китаї, стародавні лікарі широко використовували музику як лікувальний засіб. Вібрації, які виникали в організмі при мові та приспівуванні мантр, приводили до одужування.

У свою чергу, Піфагор, Аристотель, Платон,Квінтіліан, Августин звертали увагу сучасників на цілющу силу музики. Гіпократ радив лікувати істерію прослуховуванням гри на флейті. Авіцена присвятив цілий розділ у “Книзі зцілення” зв'язку між мелодією й пульсом. Піфагором, за свідченням його учнів, були встановлені мелодії й ритми, за допомогою яких покращували та корегували настрої людей, їх духовну рівновагу. Музику, як засіб гармонізації індивіда із суспільним життям розвивав й Аристотель. Він розробив у своїх працях учення, у якому розкривалися уявлення про внутрішній світ людини й способам дії на неї з допомогою мистецтва. У цій теорії була розроблена концепція катарсису, згідно з якою в душі глядача й слухача старогрецької трагедії відбувалося звільнення від хворобливих афектів. В античних авторів ми знаходимо безліч свідоцтв, що стосуються дії музики на психічний стан людини. Демокрит рекомендував слухати музику при інфекційних захворюваннях. Коли Платон пропонував своїм пацієнтам ліки, треба було обов'язково слухати магічні пісні - вважалося, без них ліки діяти не будуть [114, с.114].

Довгий час властивості музики, вважали божественним даром. Але у XX сторіччі біолог Д. Деймер знайшов пояснення цьому феномену, змірявши частоту коливань, тобто вібрацій клітин людського організму. Він за допомогою інфрачервоного спектрометра зміряв коливання ДНК, потім перетворив невидимі вібрації у звуковий спектр - й отримав музику. З'ясувалося, що клітини співають! Спів здорових клітин схожий на мантри, священні гімни в індуїзмі й буддизмі, які сприяють зосередженню й медитації. Хворі клітини хриплять, а мертві - злегка шумлять. Знаючи частоту звукових коливань клітин, можна нормалізувати ритм серця, кров'яний тиск, покращити пам'ять та увагу.

Музикотерапія - це свого роду швидка допомога, метод виведення людини з депресивного стану. Музика діє вибірково й залежить від інструмента, темпу, ритму й динаміки твору. Різний вплив мають мажорні й мінорні п'єси. Перші викликають радісний настрій, наступні ж пов'язані з сумом і печаллю. Мінорна музика, виражаючи сильні переживання, може також сприяти активізації фізіологічних процесів і спонукати до активних дій.

В останній час серед великої кількості психотехнік поширюється популярність щодо практикування методів і прийомів арт-терапії. Музикотерапія сама універсальна і ефективна методика в арт-терапевтичних заходах.

Музикотерапія - психотерапевтичний метод, який використовує музику як лікувальний засіб. Позитивний вплив музики на організм людини відомий з давнини. В стародавні часи та середньовіччя віра в цілющу дію музики була вкрай великою. Та й в наш час її дія дивовижно заспокійлива й освіжаюча, розслаблююча й тонізуюча.

Музика радості - навіть для людей практичних, раціональних, з подавленим емоційним сприйняттям музика може стати магічним дотиком, який пробудить і зігріє зачерствіле серце.

Музика натхнення - музика може прискорити і полегшити інтелектуальну діяльність та підтримувати художнє і творче надихання. Бетховен вбирав із власного болю натхнення, виражаючи силу, радість і віру, схвалюючи великодушність життя.

Музика душі - релігійна музика дарує почуття покою, відновлює душевну рівновагу. Вона як анальгетик в світі звуків і допомагає впоратися з болем, полегшити його. Вона підносить нас над рівнем повсякденного буття у ті високі сфери, де панує світ, радість і любов. Твори Генделя, Баха викликають в уяві символи храму, нагадують про безмежність Всесвіту.

Музика гармонії - музика може навіть владнати конфлікт, осадити агресію, гнів, і таким чином, намітити перші кроки до порозуміння. Такими несподіваними та пронизливими є мелодії, які створив Гайдн.

Музика і первинні потреби - музика може впливати не тільки позитивно. Існує музика, яка викликає лише потяг; збуджує інстинкти солодким зачаруванням, засліплює, зваблює, задовольняє. Такою силою володіє музика Штрауса «Танець шести покривал», Вагнера «Венісбергська сцена».

Музика і смуток - музичні твори меланхолійні й печальні «заряджують» апатією, млявістю, горем, стражданнями, відчаєм. Така музика може мати велику художню цінність. Вона приносить полегшення самому композитору, є засобом духовного очищення. Але вона діє як психологічна отрута на слухача, в якого проникає. В деяких ноктюрнах Шопена страждаюча душа композитора дала вихід своїй гіркій меланхолії, слабкості, ностальгії.

За сприйняттям музики слухачі є залежними та тендітними. Для перших, музичний фон необхідний як акустичний наркотик. Він підвищує в крові рівень адреналіну, і у людини зникають почуття смутку, самотності та страху. Для другої категорії музичний фон може бути джерелом дискомфорту, їм більш до вподоби тиша.

Музична панацея - існує музика, яку можна безпечно використовувати з блискучими результатами у всіх випадках, незалежно від віку та проблеми людини. Це дитяча і народна музика. Вона викликає з глибин пам'яті і в душі найдорожче, найсильніше, найкраще почуття - почуття безумовної любові, або туги, скорботи, жалю.

Терапевтичну дію музикотерапії доводить такий феномен як катарсис тобто потрясіння, стабілізація емоційного стану, емоційна розрядка, використання нових засобів емоційної експресії, полегшення усвідомлення власних переживань, полегшення формування нових стосунків, конфронтація з життєвими проблемами, підвищення соціальної активності. Інший феномен, який іноді виникає зовсім несподівано - це феномен кессона. Він не менш цікавий: обтяжуючі відчуття, байдужість, відсутність інтересу, нудьга, зла іронія, негативізм, ворожість, емоційні та вегетативні реакції: кашель, зайві рухи. Такі ефекти свідчать про порушення принципу індивідуальності, невідповідності емоційного змісту музики та психічного стану слухача. При цьому є можливість «проробити» болючі проблеми. Мета психотерапевта - уникнути кесона і добитися катарсису.

Професор Б. Асафьєв[8] у своїх роботах висвітлив взаємозв'язок виразності мови музики з виразністю усного мовлення. Він описав гіпотезу походження музики з мовленнєвих інтонацій, завжди емоційно забарвлених. Вчений розглядав музику як інтонаційне мистецтво, що втілює визначений емоційно-значеннєвий зміст, аналогічно тому, як у мовних інтонаціях відбивається внутрішній стан людини. Він є засновником і автором музичної педагогічної концепції.

Теорія і практика музикотерапії у наш час різноманітна. Музикотерапія у німецькомовних країнах знаходиться на високому рівні, але займається переважно теоретичними розробками, тоді як у Сполучених Штатах вона стоїть на клінічній основі й емпіризмі тобто практикується.

На думку Шваббе і лейпцігської школи, музикотерапія має однакові права з іншими психотерапевтичними методами у рамках усього комплексу методів комунікативної психотерапії. Згідно з його думкою, музика є комунікативною системою. У ній важливу роль відіграє комунікативне напруження і розслаблення. Музику можна також вважати невербальною формою комунікації, яка у певних почуттях і людських взаєминах більш результативна, ніж мовне спілкування.

На думку X.Г. Ядіке, дія музикотерапії зумовлена тим, що музика впливає на глибинні психічні сфери сильніше, чим має змогу впливати слово.

Е. Коффер Ульріх, О.Кондакс вважають, що музикотерапія є виховальним методом і відіграє виховну роль. Використання музики вони оцінюють як естетично-реакційну діяльність спрямованого типу, що може відбуватись у вигляді театру музики або вечорів музики і співу.

Мюллер вважає музикотерапію одним із методів психотерапії, який на основі теоретичних уявлень і досвіду цілеспрямовано використовує різні можливості активної й пасивної музичної комунікації від її найпростіших форм і до самостійної творчої імпровізації.

А.Вольграфт вважає музикотерапію засобом лікування функціональних рухових, психогенних і соціальних відхилень.

У багатьох сучасних дослідженнях з музикотерапії виділяються такі лікувально-корекційні функції музикотерапії:

1. регулювання психовегетативних процесів, фізіологічних функцій організму;

2. катарсис, регуляція психоемоційного стану;

3. підвищення соціальної активності, набуття нових засобів емоційної експресії;покращення засвоєння нових позитивних установок і форм поведінки;

4. корекція комунікативної функції; активізація творчих проявів.

Сутність сучасного розуміння музикотерапії полягає у тому, що ми вважаємо її ефективним засобом, який є і терапевтичним, тобто лікувальним, і виховним, і комунікативним, і реабілітаційним, і естетичним. Своїми специфічними формами, засобами, методами вона впливає на осіб із соціальними, соматичними, психічними відхиленнями, виховуючи і перевиховуючи їх, готуючи до адаптації у нормальних життєвих умовах. З її допомогою можна цілеспрямовано і систематично впливати на особистість з тим чи іншим захворюванням.

1.3.2 Методи музикотерапії, та основні форми її застосування

Позитивний вплив музичного мистецтва поширюється як на здорову людину, так і на тих, хто страждає від хвороби. Але засоби втілення і методи актуалізації цієї основної функції музичного мистецтва різні. Саме цю специфіку комунікації за допомогою музичних творів і розробляє музична терапія в органічній єдності з іншими лікувально-відновлюючими методами.

Мета музикотерапії полягає у тому, щоб за допомогою специфічних виразних засобів сприяти поліпшенню стану осіб з психічними і соматичними відхиленнями незалежно від їх статі, віку, професії чи освіти. Змістом її є система різноманітних диференційованих методів позитивного впливу за допомогою активної й рецептивної діяльності.

Методи музикотерапії розподіляються:

- в залежності від кількості учасників - на індивідуальну і групову;

- в залежності від форми замученості учасників до процесу - на активну тобто експресивну, та пасивну тобто рецептивну.

Активна музикотерапія потребує активної діяльності учасників під час проведення заняття: співу як вокалотерапія, рухів як кінезіотерапія, гімнастика, ритміка, танці, гри на музичних інструментах як інструментальна музикотерапія та поєднання цих дій. Сам учасник, таким чином, отримує можливість творчого самовираження: відображення свого емоційного стану призводить до зняття напруги, вирішення внутрішнього конфлікту і, як наслідок, до стабілізації психоемоційного стану, регуляції функцій організму.

Ритм, мелодію, гармонію і тембр, які втілені в музичному творі можна вважати прямими носіями терапевтичного впливу. Правильно підібрана мелодія благодійно впливає на хворих людей та прискорює одужання. Негармонійна музика може за допомогою електромагнітних хвиль змінювати кров`яний тиск, частоту серцевих скорочень, ритм та глибину дихання, що є свідками поганих наслідків. В роботі ми розглянемо як же впливають на нас основні складові музики: ритм, мелодія, гармонія, тембр.

Ритм це основний, фундаментальний елемент музики. Музика примітивних общин складається лише з ритму. Саме його називають "серцем музики". Ритм впливає на людину прямо і найбільш сильно: і на її тіло, і на емоції. Життя нашого організму основане на певних ритмах: дихання, серця, рухів, активності та відпочинку, не кажучи вже про більш тонкі ритми на рівні клітин і молекул.

Психічний стан людини також має свої непрості ритми тобто бадьорість, втома, ейфорія, апатія, депресія, тривога, фрустрація, втрата почуття реальності та ін. Всі ці стани дуже чутливі до музичних ритмів. Саме тому вони мають таку особливість як збуджувати та заспокоювати, лікувати та завдавати шкоди.

Є певні дії, в яких ритми тіла, емоцій та музики зливаються в єдине ціле, проникають один в одне. Це відбувається в танці, який можна назвати "живою музикою", що йде із самої душі людини. Нещодавно медики встановили, що шамани ритмічними ударами в бубен впливають на психіку хворого, збуджуючи глибинні структури його мозку. Американському етнографу Майклу Гарнеру, який вперше оволодів шаманськими "методиками", навіть вдалось вилікувати свого друга від алкоголізму. Відомо, що при регулярному вживанні алкоголю, ендогенний етанол це природній алкоголь, який виробляється в невеликих кількостях в організмі, поступово зникає, і щоб поповнити його втрату, алкоголіку потрібно щоденно "приймати дозу". Гарнер виявив, що ритми бубна підвищують рівень природного етанолу, а психічний стан приходить в норму.

Мелодія - благозвучна послідовність звуків, яка створює музичну єдність. Певна комбінація ритмів, тонів, обертонів, музичних пауз і акцентів народжує щоразу неповторну мелодію. Вона впливає на слухача особливо інтенсивно та всебічно. Мелодія зворушує не тільки емоції, але й відчуття, образи, переконання, сильно впливає практично на всі функції і процеси організму людини, особливо на нервову систему, дихання, кровообіг.

Гармонія - виразні засоби музики, за допомогою яких створюється поєднання тонів в співзвуччя і з композицією співзвуч тобто акордів. Це злагодженість, благозвучність, витонченість звуків. Завдяки різноманітним вібраціям, які випромінюються певними акордами, в душі слухачів виникає почуття гармонії, або зовсім навпаки, не виникає такого почуття, та натомість спостерігається дисгармонія, що в будь-якому разі впливатиме на фізіологічний і психічний стан слухача. Наявність більшості дисонансів, тобто негармонійних поєднань музичних звуків, відсутність співзвуччя в сучасній музиці є свідком розладу, конфліктів, криз, які завдають страждань сучасній людині.

Тембр - характерне забарвлення звука чи голосу, чи інструменту, яке повідомляється обертонами тобто додатковими тонами, які надають основному звуку особливий відтінок. Кожний, хто володіє музичним слухом, по-різному відчуває зачарування скрипки або флейти, саксофона або рояля. Композитор, який талановито і вміло поєднує звучання різних інструментів в оркестрі, може заволодіти увагою і прихильністю величезної аудиторії, переповнених стадіонів.

Для проведення інструментальної музикотерапії достатньо мати в наявності прості музичні інструменти. Участникам групи пропонується виразити свої почуття, або провести діалог з будь-ким із групи за допомогою обраного інструменту.

Музика у виконанні пацієнта відкриває прямий і легкий вихід скованим емоціям, народжує кращі почуття і пробуджує свідомість. Ще більш цілющу силу має музика, яка створена, самим пацієнтом. Але тут потрібні і зусилля, і талант.

Позитивний ефект забезпечує вокалотерапія. Механізм оздоровчої дії співу підвищує резервні можливості організму людини, корегує порушені функції. Корисним є і хоровий спів, і вправи класичного співу. Це допомагає здійснювати біоакустичну стимуляцію життєво важливих органів.

Наявність сучасної побутової техніки, її доступність сприяють реалізації такої форми музикотерапії як караоке. Завдяки системі караоке необов'язково знати слова певної пісні, але бажання чи необхідність, за умовою, її заспівати здійснюється впевненіше, учасник відчуває підтримку, впевненість, власну спроможність, готовність до експерименту і до нових вражень.

Танцювально-рухова терапія, хореотерапія, корекційна ритміка яка базуються на поєднанні музики та руху, на активній руховій діяльності учасників під музику. Ці види активної музикотерапії є складовими самостійного направлення кінезіотерапії. Вперше використали цей термін болгарські вчені: Л.Бонєв, А.Слинчев, Ст.Банков. Вони вважають її неспецифічним дійовим терапевтичним фактором. На їх думку рух змінює загальну реактивність організму людини, підвищує його стійкість, руйнує патологічні динамічні стереотипи, які виникають під час хвороби, та натомість створює нові, які забезпечують необхідну адаптацію.

Рецептивна музикотерапія пропонує сприйняття музики з терапевтичною метою. В комплексний програмі впливу пасивна музикотерапія є: засобом регуляції емоційних процесів; засобом розвитку почуття прекрасного, естетичного смаку; фоновим супроводом при релаксації, медитації; фоновим супроводом під час інших арт-терапевтичних вправ тобто малювання, колаж, ліплення тощо.

За формою пасивна музикотерапія поділяється на:

Комунікативну прослуховування музики разом з терапевтом, спрямоване на підтримку взаємних контактів, взаєморозуміння, створення атмосфери довіри. Бесіда після прослуховування для встановлення ефективної вербальної і невербальної взаємодії.

Реактивну сприймання музики з метою досягнення феномену катарсису. Бесіда для виявлення потрясіння, тобто почуття насолоди, виникнення яскравих відчуттів, образів, асоціацій, іноді щасливі сльози.

Регулятивну слухання музики має тренувальний характер, метою якого є свідоме спостереження за музичною композицією, усвідомлення реальності на фоні почутого, слідкування за відчуттями, почуттєвими та уявними образами, спрямованість на провокування афективно-динамічних реакцій.

Дані рекомендації щодо музикотерапії зводяться, по суті, до простих правил:

1. Для заспокоєння пацієнта йому потрібно дати прослухати тиху і спокійну музику такий вплив мелодійної музики забезпечує седативний ефект.

2. Для того, щоб активізувати слухача включають голосну і веселу: музика ритмічна, енергійна, а також з помірним темпом і динамікою є тонізуючою.

Опираючись на ці безхитрісні принципи і проводиться рецептивна музикотерапія.

1.3.3 Практичне застосування методів музикотерапї

Практика довела, що музикотерапія позитивно впливає на людей, які страждають на шизофренію, біполярні афективні розлади, розумову відсталість, з органічними психічними розладами.

Слід зазначити, що, безумовно, існують і протипоказання щодо участі у груповій музикотерапії: загострення основного захворювання; тривалі гострі стани; важкі стани які виникли при помірному та глибокому дефекті внаслідок захворювання.

Коли стан клієнта не стабільний, тоді його потреби не реалізуються, а запит і очікування не задовольняться. Група може мати склад «змішаний», за кількома ознаками: за нозологією, віком та статтю учасників.

Ведучих має бути двоє. Один виконуватиме роль активного керівника типу інструктор, вчитель, режисер, ініціатор, опікун, другий - КО-ведучий типу аналітик, коментатор, посередник, технічний експерт. Це допоможе уникнути емоційного перенавантаження ведучих, попадання в «пастки», сприятиме ефективності «зворотного зв'язку». Тренерами можуть бути фахівці, які мають навички ведення групової роботи, досвід проведення груп, орієнтуються в класичній та сучасній музиці.

Кімната для проведення занять має бути не менше 25 кв.м., добре освітлена. Наявність меблів і обладнання: 15 стільців, столик для апаратури, фліпчарт, маркери, апаратура з якісним відтворенням, диски, касети з якісним звучанням. На сьогодні вже існують відпрацьовані, перевірені на необхідність, корисність і ефективність рекомендації щодо проведення занять з пасивної музикотерапії.

Для ефективності музикотерапії її застосовують, керуючись певними правилами, які базуються на психофізіологічних принципах більше, ніж на естетичних та художніх.

Перед початком заняття ведучому слід вивчити інформацію щодо відібраних композиції. Необхідно знати їх суть і структуру. Корисно заздалегідь підготувати текст, якщо це пісня зі словами, щоб мати його перед очима.

Підбір музичних творів має бути ретельно продуманим. Цей процес набагато складніший, ніж може здаватися на перший погляд. Іноді необхідно, щоб очевидні принципи були переглянуті, або навіть обмежені. Час від часу відбуваються парадокси: життєрадісна музика може нервувати людину, яка переживає стрес; на людину збуджену, тривожну навряд глибоко вплине урочисте адажіо, може статися так, що пацієнт стане ще більш стривоженим. З іншого боку, у засмученої людини, яка почує сумну музику, може піднятись настрій.

Спокійна і розслаблена людина швидше зможе «відкрити двері несвідомого» та прийняти в повній мірі дію музики. При цьому неважливо, чи потрібна даній людині заспокійлива дія музики, чи стимулююча.

Важливо правильно вибрати позу: вона має бути зручною. Важливо також слідкувати за часом, щоб «лікування не перетворилося на катування». Тривалість заняття 45-60 хвилин.

Силу звуку та гучність слід регулювати обережно. Занадто голосне звучання втомлює, порушує нервову систему слухачів; так само сприймається пісня, яку ледве чутно.

Після заняття необхідно деякий час відпочити, щоб вплив музики на несвідоме не порушував душевний спокій.

Відомо, що несвідоме найбільш активне під час сну, при цьому воно також чутливе до зовнішніх подразників, тому музикотерапію можна застосовувати і під час сну. Особливу користь це може принести в психіатрії, при роботі зі збудженими та тривожними пацієнтами, а також з дітьми.

Участь у групах музикотерапії сприяє розвитку необхідних умінь і навичок для ефективної взаємодії з оточуючими у складних ситуаціях; оволодінню новими способами вираження власних почуттів; самопізнанню та кращому розумінню оточуючих людей; оволодінню певними навичками і вміннями щодо безпечної поведінки; розвитку здатності адекватно сприймати навколишнє середовище; появі можливості працювати з власною проблемою та знаходити внутрішні ресурси для її вирішення.

Кожне заняття має свою завершеність, але водночас може бути продовженням попереднього, та має чітку структуру:

Початок (до 15 хв.).

Основна частина (30-35 хв.).

Завершення (10 хв.).

1. Перший етап "Початок" включає: організацію заняття (до початку групи), знайомство (5-10 хв.), становлення правил групи (5-7хв.) Організація передбачає серйозне ставлення до занять всіх учасників процесу. До початку заняття ведучому необхідно: забезпечити регулярність занять згідно розкладу 1-2 рази на тиждень, обов'язково в певний день і в певний час; забезпечити потрібну кількість зручних місць для учасників групи; стільці повинні бути розставлені по колу, щоб усі бачили усіх; забезпечити «невтручання ззовні» під час проведення занять, наприклад, повісити табличку на вхідних дверях «Проводиться групова робота»; підготувати та перевірити технічне обладнання: музичний центр, диски, касети; заняття повинні починатися і закінчуватися вчасно.

Процедуру знайомства краще проводити, застосовуючи деякі прийоми і вправи. Наприклад, на прохання ведучого групи кожен учасник називає своє ім'я та висловлює свої очікування щодо заняття; говорить, який в нього зараз настрій; робить комплімент сусіду справа чи зліва; каже приємні слова підтримки тобто ласкавинки, наприклад: "Мені завжди приємно тебе бачити, а сьогодні - особливо! ".

Ведучий групи може почати знайомство з себе, або з тієї людини, яка, на його думку, задасть своїм висловлюванням атмосферу доброзичливості, довіри, психологічного комфорту.

Правила групи встановлюються самими учасниками групи. Кожен по черзі, або за бажанням, називає правило, яке він вважає за потрібне виконувати. Ведучий просить одного з учасників, який має розбірливий почерк, записувати правила на ватмані. Ведучий починає першим, заохочує пацієнтів, і слідкує щоб правила були коректними. Наприклад: бути активними; висловлюватись за бажанням; не перебивати; Я - висловлювання: говорити від свого імені тобто "я думаю, я вважаю, я відчуваю" та інші; висловлюватись по темі; уникати критики, обвинувачень, образливих слів; зберігати конфіденційність тобто не обговорювати поза групою проблеми інших; відключити мобільні телефони під час заняття; мати можливість вийти з заняття, при необхідності;

Ведучий може застосовувати прийоми перефразування, перепитування з метою уточнення та правильного розуміння всіма присутніми конкретних правил.

2. Другий етап, або "Основна частина" включає прослуховування трьох чи двох музичних композицій та інтерактивне спілкування, дискусію всіх учасників групи. Метою прослуховування має бути зосередження на власних переживаннях, емоціях і почуттях, а також асоціаціях, які викликає музика.

Перед прослуховуванням ведучий може використати вправу для посилення ефекту. Наприклад, дати завдання уявити себе на квітучій галявині, осяяній яскравим сонячним промінням та відчути тепло і комфорт. Після закінчення першої мелодії учасники групи обговорюють власні враження від почутого, відчутого.

Тренер слідкує за дотриманням правил, дає змогу висловитись усім бажаючим, регулює активність учасників, тобто пасивних залучає до роботи, а занадто активних - коректно зупиняє, стримує. Задача ведучого регулювати зміст діалогу, підтримувати дружнє спілкування стосовно теми, надати можливість висловитись усім бажаючим. Якщо в групі є учасник який заснув, його можна не турбувати, коли тренер вважає це корисним для клієнта, та не шкідливим для інших учасників.

Перед звучанням пісні зі словами ведучий обов'язково дає завдання: треба уважно прослухати слова пісні, подумати про зміст, про своє ставлення до героїв пісні, до співака, до самої пісні. Під час одного заняття прослуховуються, як правило, три композиції, або більш-менш завершені фрагменти, кожний по 5-10 хв. Можливо використовувати і дві композиції тривалістю по 5-10 хв. Програма підбору музичних композицій створюється на основі поступової зміни настроїв, динамічності та темпів цих композицій, враховуючи різницю їх емоційного навантаження. Музика, яка пропонується для прослуховування, має бути ретельно підібрана за наступними принципами:

Перша композиція - мелодія без слів, покликана налаштувати групу на робочій лад. Повинна формувати певну атмосферу для всього заняття, проявляти настрій учасників, встановлювати контакти, налаштовувати на подальше прослуховування музики та бесіду. Це може бути спокійна мелодія, тонізуюча або розслаблююча. Музичний твір вибирається, з урахуванням пори року, погоди, свят: Новий рік, Різдво, 8 березня, травневі свята, дні народження тощо.

Друга композиція - це пісня зі словами. Повинна бути динамічною, драматичною, напруженою, з яскраво вираженою проблемною ситуацією, або актуальною темою, або сильними почуттями. Несе основне навантаження. Її функція в основному стимуляція інтенсивних емоцій, спогадів, асоціацій проективного характеру з власного життя людини. Після її прослуховування в групі приділяється значно більше часу для обговорення переживань, спогадів, думок, мрій, порівнянь, асоціацій, які виникли у учасників. Наприклад, теми та проблематика пісень можуть бути такі: дружба, любов до природи, почуття між чоловіком та жінкою, дитинство, подорожі, романтичні зустрічі, розлука, смуток, зрада, гордість, повага, відповідальність тощо.

Третя композиція - також пісня зі словами, вона має бути доповненням, або, навпаки, протилежністю до змісту другої композиції. Обговорення в групі повинно зняти напругу, створити атмосферу спокою. Задача ведучого - вивести на позитив почуття учасників, стимулювати впевненість, оптимізм, радість до життя; провести процедуру рефлексії, тобто закріплення і засвоєння висновків, які кожен зробив для себе.

При використанні двох музичних композицій, ведучий має можливість більше часу та уваги приділити обговоренню. Особливо це доречно коли дискусія "гаряча", розкрито актуальну тему і учасники або учасник висловлюють щирі, глибокі почуття. Одну музичну композицію під час заняття можна використовувати при роботі з дітьми та пацієнтами з розумовою відсталістю чи помірною, глибокою. Мелодія підбирається за основними принципами, тривалістю 10-15 хв. В процесі обговорення перевага надається невербальному спілкуванню між учасниками групи та монологічному мовленню ведучого. Тривалість такого заняття 30-40 хв.

Людина, яка увійшла в царину музики, повертається до звичного життя заспокоєною та оновленою, стає відчутно іншою, подібно до того, як стає вона іншою після прогулянки по лісу, споглядання світанку або романтичної зустрічі. Колективний характер занять підсилює і примножує цілющу дію психотерапевтичого впливу на людину завдяки взаємодії з іншими учасниками, їх підтримці, співчутті, розумінні, прийнятті, повазі.

Іноді учасників групи доводиться залучати до діалогу за допомогою запитань або прохань тренера. В такому випадку обов'язково потрібно висловлювати заохочувальні слова підтримки і схвалювальні репліки. Така поведінка тренера надасть можливість відчути цінність і неповторність думок та висловлювань кожного учасника, навіть якщо ці думки зовсім протилежні й заперечливі.

На практиці підтверджується той факт, що одна й та сама пісня може викликати різні емоції, сприймається по-різному, і в одних і тих самих словах кожен знаходить свій зміст. Хтось почує слова і зрозуміє їх пряме значення, хтось довірить більше свої відчуття передачі емоційності, змістовності, невербальній силі голосу, інтонації, тембру голосу. Хтось відчує ритм, та зверне на це всю свою увагу. Терапевту необхідно врахувати всі ці особливості сприйняття.

Третій етап "Завершення". Якщо до моменту завершення заняття обговорення теми в розпалі, тренеру необхідно резюмувати все сказане і виступити із заключним словом, звертаючи увагу на те, що цю саму тему можна обговорити на наступному занятті. Ведучий по черзі задає учасникам питання «З якими враженнями, почуттями» вони йдуть із заняття. На цьому етапі використовується принцип "зворотного зв'язку": в процесі отримання інформації про стан, настрій та почуття співрозмовника, коментарів щодо його поведінки, слід починати з того, що сподобалось, що було цікавим. Попросить учасників уникати критичних стверджень, обвинувачень, образливих слів. Про враження, які спричинили дискомфорт, слід говорити, також використовуючи принцип "зворотного зв'язку", наприклад "Мені прикро, сумно, важко зрозуміти, тому що…, було б краще, якби…".Задача ведучого уважно слідкувати за коректністю висловлювань особливо на цьому етапі, допомагати правильно давати та отримувати зворотній зв'язок. Варто подякувати та висловити повагу учасникам за активність, відвертість, взаємну підтримку, співчуття тощо, похвалити їх і запросити на наступне заняття.

Складності які можуть виникати під час проведення групив музикотерапії:

Крайні емоційні стани. Сльози, крик, нарочистий сміх, прояви злості, гніву, страху, демонстрація зверхності тощо. Задача ведучого дати можливість учаснику відреагувати ці емоції, допомогти відшукати внутрішній ресурс та вивести на позитив психоемоційний стан клієнта. Якщо під час заняття виникає така складна ситуація з одним і більше учасниками, тренеру обов'язково потрібно приділити цьому увагу одразу після закінчення групи. Якщо сам тренер вбачає проблему, вирішення якої потребує залучення іншого спеціаліста, треба звернутися по допомогу до цього фахівця чи лікаря-психіатра, психолога, медичної сестри, трудотерапевта.

Пасивність групи. Активність учасників є нормою та обов'язковою умовою при груповій роботі. Щоб запобігти такої проблеми, слід дотримуватись правил групи. Задача ведучого при директивному стилі керівництва в групі проявити гнучкість у виборі методів активізації учасників.

Пасивна музикотерапія передбачає що процес сприйняття музики з відбувається з терапевтичною метою. Пасивна музикотерапія існує в трьох формах: комунікативної тобто спільне прослуховування музичних творів, спрямоване на підтримку взаємних контактів, взаєморозуміння і довіри; реактивної тобто спрямованої на досягнення катарсису; регулятивної та що сприяє зниженню нервово-психічної напруги.

Для заспокоєння, зняття емоційної напруги. Розслаблюючу дію володіють звуки флейти, гра на скрипці і фортепіано. Заспокійливий ефект носять звуки природи: шум моря, лісу; вальси: ритм три чверті. Класика: Твори Вівальді, Бетховен «Симфонія 6» - частина 2, Брамс «Колискова», Шуберт «Аве Марія», Шопен «Ноктюрн соль-мінор», Дебюссі «Світло місяця».

Зменшення почуття тривоги і невпевненості. Мажорні мелодії, темпу нижче середнього. Народна і дитяча музика допомагає знайти тимчасову безпеку. Гарне вплив можуть надати етнічні композиції. Класика: Шопен «Мазурка» і «Прелюдії», Штраус «Вальси», Рубінштейн «Мелодії». Зменшення дратівливості, нервового збудження. Класика: Бах «Кантата 2» і «Італійський концерт», Гайдн «Симфонія», Бетховен «Місячна соната» і «Симфонія ля-мінор». Для зняття депресивних настроїв, поліпшення настрою. Скрипкова і церковна музика. Класика: Твори Моцарта, Гендель «Менует», Бізе «Кармен» - частина 3. Для підняття загального життєвого тонусу, поліпшення самопочуття, активності. Млявим людям потрібна ритмічна, що бадьорить музика. Можна використовувати різні марші: їхнє прослуховування підвищує нормальний ритм людського серця в спокійному стані, що надає бадьорості, мобілізуюче вплив. Класика: Чайковський «Шоста симфонія» - частина 3, Бетховен «Увертюра Едмонд», Шопен «Прелюдія 1, опус 28», Аркуш «Угорська рапсодія 2». Для зняття мігрені, головний і іншої болю. Релігійна музика. Класика: Моцарт «Дон Жуан» і «Симфонія № 40», Аркуш «Угорська рапсодія 1», Хачатурян «Сюїта Маскарад», Бетховен «Фіделіо», Гершвін «Американець в Парижі». Від безсоння, для спокійного і міцного сну. Сібеліус «Сумний вальс», Шуман «Мрії», Глюк «Мелодія», а також п'єси Чайковського. Якщо, наприклад, погано спить ваш малюк, йому можна неголосно програвати під час сну музику з повільним темпом і чітким ритмом.

Класична музика не панацея, можна вибирати і інші стилі. Але як показує досвід психологів, що працюють з музикотерапією, "саме класична музика впливає" базово ", глибоко і надовго, істотно прискорюючи процес лікування", а значить набагато краще допомагає домогтися необхідного ефекту і при звичайному "домашньому" застосування.

Висновки до розділу

Арт-терапія є найбільш давньою та природною формою корекції емоційного стану, якою можна користуватись для зняття накопиченої психічної напруги чи зацикленості, для того, щоб заспокоїтись чи просто зосередитись. Творчість як дитини, так і дорослого, реалізована у процесі арт-терапії, дає можливість висловити та відтворити внутрішні почуття, переживання, сумніви, конфлікти та сподівання, у символічній формі переживши ще раз важливі події, адже спонтанна образотворча діяльність здатна виражати неусвідомлюваний зміст психічного життя.

Групова арт-терапія дозволяє розвивати цінні соціальні навики пов'язані з наданням взаємної підтримки членами групи і дозволяє вирішувати загальні проблеми; дає можливість спостерігати результати своїх дій і їх вплив на тих, що оточують; дозволяє освоювати нові ролі і проявляти латентні якості особи, а також спостерігати, як модифікація рольової поведінки впливає на взаємини з тими, що оточують; підвищує самооцінку і веде до зміцнення особистої ідентичності; розвиває навики ухвалення рішень.

Музична терапія може використовуватись з різною метою.

Для стимуляції психічного розвитку тобто підвищення соціальної активності, набуття нових форм емоційної експресії, полегшення засвоєння позитивних установок. Як засіб регулювання психовегетативних процесів, корекції темпу діяльності. Для загальмованих дітей - танці, марширування із прискореннями, зміна темпів; для гіперактивних - музика є елементом регуляції, вони вчаться зупинятися за сигналом; для гіперсензитивних дітей і дітей з гіперкінезами використовують релаксаційні музичні вправи. Для корекції темпу і ритму мовлення. Для розвитку слухового сприйняття у дітей з вадами слуху. Особливе значення мають групові заняття музикою, в яких розвивається здатність відчувати спільність з іншими людьми, вміння взаємодіяти з ними.

2. Катарсис як філософська основа арт-терапії

2.1 Філософська сутність поняття "катарсис"

Людина у філософії є основним суб'єктом пізнання. Досліджується людина, як єдине ціле фізичного тіла і духовної складової тобто душі. Представники різних філософських напрямів, при певній відмінності і еволюції їх ідей, заклали основи розуміння душі як того органу фізичного тіла, що несе функцію керівництва всім процесом життя. Представники античної філософії вважали, що людина все життя має дбати про здорове тіло і все життя виховувати і формувати душу. Так, Платон в своєму трактаті "Федон", висунув тезу про основне завдання людини, це виховання душі. По Платону, від правильного виховання душі залежить мудрість, справедливість, правильний лад в державі [8,с.497]. Найяскравішим представником, що вніс великий внесок до вчення про душу, був Арістотель. Арістотель висунув ідею нероздільності душі і живого тіла, обґрунтувавши первинні пізнавальні здібності людини - відчуття, заклавши тим самим основи для психології як науки.

Протягом багатьої століть поняття "душа" було предметом вивчення філософії. І лише в XVI столітті, один з напрямків у філософії, який поглибленно вивчає і аналізує поняття "душа", було замінене на "психологія". Проте наукові відомості про душу накопичувалися не тільки в психології, але і педагогіці, медицині. Наукова революція в XVII столітті відкрила нову епоху в розвитку вчення про душу. Найбільш значними є вчення про асоціації: Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Юм, Н. Гартман, про афекти: Б. Спіноза, про залежність особи від її інтересів і дій соціального середовища: французькі матеріалісти. У XIX столітті “психологія” як наука про душу, яка має свій понятійний апарат, предмет і методи дослідження, виділилася в самостійну наукову галузь. Згодом формуються такі напрями психології, як психоаналіз, психофізика, психосоматика, психогігієна соціальна і профільована психологія розкривають глибинні процеси станів душі людини в тих або інших соціальних умовах, причинно-наслідкові зв'язки їх дії.

Всі дослідники, з тих хто займався вивчення душі, побудови теорій і концепцій в тій чи іншій мірі, приходили до розуміння того, що є певні процеси, які впливають на формування душі, на її становлення, виховання, оновлення і очищення. Таким універсальним чинником впливу на процес формування душі є поняття катарсису.

З давніх часів катарсис ототожнювався з магічним, містичним, релігійним, медичним, етнічним та філософським поняттями. Уявлення про катарсис були перенесені з релігійної та медичної сфери в філософію, а в подальшому в галузь теорії мистецтв.

Назва стану людини - "катарсис" - Арістотель запозичив із учення давньогрецького філософа і лікаря Гіппократа про темпераменти людини. Катарсис - життєве явище й науковий факт, який треба з'ясувати, розкривши сутність "очищення" душі. Відповідь на запитання щодо виникнення цього поняття і, на що спирався Арістотель, застосовуючи його в науковій роботі, допоможе нам зрозуміти його механізм.

Вважається, що термін "Катарсис" бере своє походження від грецького слова кбибсуйт, що означає "очищення". Є три основні значення цього терміна: релігійне; медичне; естетичне.

Катарсис у релігійному значенні - це одночасно обряд фізичного і духовного очищення. У грецькій мові це слово вживалося у множині - katarmoi, у латинській - lustratio - "очищення й змилостивлення" - як найважливіша частина релігійних відправлень, культових церемоній. Обов'язковою умовою звернення людини до Бога є очищення від гріховності. Зовнішня і внутрішня чистота минулого стають умовою звертання людини до бога. Зокрема, обов'язковими вважалися обмивання рук, різні обкурювання. Головними засобами очищення були вода й вогонь. Саме процес очищення готував людину до спілкування з богом, до "епіфанії" - богоявления, налаштовували на урочистий лад. Духовне очищення людини відбувалось під час молитов, під час сповіді, це вид релігійних очищень - очищення душі від скверни, гріховності, звільнення від провини при проходженні через особливу церемонію люстрації, каяття і покаяння.

Медичні очищення розглядалися як спосіб оздоровлення організму. Організм людини досягає катарсису в результаті спорожнення шлунка або кишечника. З часом, поняття катарсису в медиціні було замінено латинським синонімом катарсису на термін "абреакція". Даний термін переважно використовується в медичному аспекті трактування суті - катарсичної реакції. З часом термін "абреакція" вживався як негативне значення, як опис негативної емоційної реакції при психотерапевтичному процесі. Термін же «катарсис» більш вживаним у соціально-культурному аспекті.

Відсутність пояснення поняття "катарсис" Арістотелем породила величезну наукову літературу, різноманітні тлумачення катарсису. Його розглядали у рамках етичних теорій: трагедія "очищує", тобто облагороджує почуття людей, стимулює активність психе.

Термін "катарсис" широко використовується і постійно досліджується в таких науках як філософія, психологія, етика і естетика, мистецтвознавство та інш. Тлумачень поняття "катарсису" з віками тільки збільшувалося А.Ф. Лосєв (1883 - 1988) пише, що на початок 1930-х років було відомо 1425 різних тлумачення катарсису. Тобто, кожен хто дослідував це поняття привносив своє розуміння, свої акценти поняття "катарсис". Але практичнов всі дослідники розглядали данне поняття в контексті естетики і впливу мистецтва на формування і постійний вплив катарсису на процес духовного виховання людини.

Поняття "катарсис" пронизало багатовікову історію поглядів і концепцій естетичної дії мистецтва на людину. Катарсис в наш час використовується як синонім до визначення емоційної розрядки тобто інсайт, трагічне очищення. Катарсис це найвідоміше у мистецтві пікове переживання, яке здатне запустити трансформацію особистості. Тексти про катарсис зустрічаються у Гіппократа, Цицерона, Марка Аврелія, Гомера, Гесіода та інших.

Початок естетичного розуміння катарсису - ролі мистецтва, що очищає зокрема, музики й піснеспівів, - відносять зазвичай до Гесіода. Водночас можна говорити, що і в Гомера, котрий описує сум та заспокоєння Ахілла від гри на кіфарі, також міститься розуміння катарсичної ролі мистецтва. Ще більшої ваги катарсису надавали піфагорійці, які ввели його в систему "піфагорійського способу життя", де величезну роль відігравали харчові обмеження, прогулянки, мнемічні вправи й власне катарсис як лікування душі за допомогою музики. Вони не піддавалися зневірі та тузі завдяки музиці, яка позбавляла їх дратівливості й гніву. Музика належить до комплексу катарсичних вправ, суть яких полягає у відновленні душевної рівноваги людини.

Очищення зі здоров'ям пов'язує Платон, для якого катарсис починається з уживання "справжнього знання" як "їжі для душі". Прекрасне, здатність людини пам'ятати ідеальні образи, виражені в душі, дозволяє, За Платоном, людині допомагає стати на шлях очищення від минущого, привнесеного. Чистота в Платона безпосередньо пов'язувалася з красою. Усі кращі якості людського характеру - краса, шляхетність, мужність і навіть знання є результат очищення: "Чи не потрібно назвати і розсудливість, і справедливість, і мужність, і саме розуміння очищенням?" Відповідно до цього й усі недоліки можуть бути виправлені лише шляхом очищення: від фізичної потворності очищає гімнастика, від хвороб - медицина, від незнання - навчання, від моральних недоліків - мистецтво.

Арістотель, визнавав катарсичну роль саме музики в мистецькому процесі, але основну катарсичну властивість приписував процесу пізнання. Теорію катарсису Арістотель застосував до аналізу трагедії і комедії в театру. Знамените визначення трагедії Арістотеля засноване на понятті катарсису: "Трагедія є наслідування дії, серйозної і закінченої, що має певний обсяг, наслідування за допомогою мовлення, що прикрашене у кожній зі своїх частин по-різному; за допомогою дії, а не розповіді, що очищує через жаль і страх".

Поняття катарсису походить від древньогрецької естетики й характеризує естетичний вплив творчого процесу та мистецтва на розвиток особистості. Інтерпретації терміну походять від аристотелівської «Поетики», їх багатоманіття зумовлене тим, що праця древньогрецького філософа дійшла до мислителів не в повному обсязі. У контексті його праці сутність духовного очищення полягає у тому, що трагедія викликає почуття співпереживання та страху, вчить помірності у наших почуттях та бажаннях і, таким чином, уникати моральних конфліктів. Трагедія викликає у глядача співчуття та страх, відбувається трансформація афектів у русло естетичної емоції, створюється відчуття полегшення. Це відчуття або катарсис виявляє сильне емоційне потрясіння, викликане не реальними подіями життя, а їхнім символічним відображенням, наприклад у мистецькому творі

Порушення Арістотелем питання про катарсичну роль трагедії було в естетичній думці досить суперечливим. Суперечка йшла про те, чи відбувається очищення почуттів або очищення розуму від почуттів. Зрештою поширилася думка, що Арістотель під поняттям катарсису мав на увазі розрядку почуттів, заспокоєння, а не виховання, облагороджування глядача.