Розвиток самостійного мислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство фінансів України

Дніпропетровська державна фінансова академія

Філософія

Навчально-методичний посібник

Дніпропетровськ - 2011



Зміст

Вступ

1. Програма навчальної дисципліни

2. Розподіл балів, що присвоюються студентам

3. Методичні рекомендації до самостійної роботи

4. Методичні рекомендації до виконання індивідуальних завдань

5. Методичні рекомендації до виконання домашньої контрольної роботи

6. Підсумковий контроль

Список рекомендованої літератури

Вступ

Динамічні процеси сучасного суперечливого світу ставлять кожну людину в складні умови соціального життя. Зростаюча напруга, пов'язана із зміною ціннісних орієнтацій, необхідність пошуку і швидкого знаходження рішень, стресові ситуації - все це проблеми людського буття, збереження і розвитку особистості, її внутрішнього світу, світоглядної культури.

У більшості країн світу філософія посідає чільне місце в системі гуманітарних дисциплін, які вивчаються у вищій школі. Загальновідомо, що від гуманітарної освіти значною мірою залежить творчий потенціал особистості. Вуз покликаний вчити студента сміливо висловлювати і захищати власну точку зору.

Основними видами аудиторних занять є лекції.

Однією із форм організації навчання з навчальної дисципліни є індивідуальні завдання. До індивідуальних завдань відносяться реферати.

Індивідуальні заняття з даного курсу спрямовують на поглиблення вивчення студентами навчальної дисципліни, проводяться з одним або декількома студентами. Індивідуальні завдання передбачають створення умов для найповнішої реалізації творчих можливостей студентів.

У навчально-методичному посібнику передбачається самостійна робота студентів. Головним при самостійному опрацюванні курсу «Філософія» повинно бути вивчення літератури, рекомендованої у посібнику. Самостійна робота може виконуватися в бібліотеці, навчальному кабінеті, а також в домашніх умовах.

У навчально-методичному посібнику на самостійне вивчення виносяться окремі теми навчальної дисципліни з метою:

Закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань, отриманих під час аудиторних занять; самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом.

Формування умінь і навичок самостійної розумової праці.

Розвиток самостійного мислення.

В організації навчального процесу з дисципліни «Філософія» застосовується поточний та підсумковий контроль. Поточний контроль здійснюється за результатами роботи студентів при виконанні домашніх контрольних робіт та індивідуальних науково-дослідних завдань. Підсумковий контроль проводиться у формі поточного модульного контролю та письмового екзамену, питання до якого вказані в навчально-методичному посібнику.

1. Програма навчальної дисципліни

суспільний релігія природа духовний

Мета: формування системи знань про буття людини, найістотніші взаємовідносини з природою, суспільством і духовним життям у всіх основних формах його існування; про суспільно-історичну природу релігії, закономірності її виникнення і функціонування в сучасному світі; про способи доведення і спростування, що забезпечують досягнення об'єктивної істини.

Компетенції, які необхідно сформувати в результаті вивчення навчальної дисципліни:

Інструментальні компетенції:

Здатність отримувати, аналізувати та систематизувати інформацію з питань програмного матеріалу навчальної дисципліни з різних джерел (підручники, навчальні посібники, періодична література, Internet).

Здатність ефективно організовувати свій робочий час та вибудовувати стратегію навчання.

Здатність самостійно приймати рішення та вирішувати проблеми, пов'язані з процесом навчальної діяльності.

Міжособистісні компетенції:

Здатність здійснювати ефективну міжособистісну комунікацію.

Здатність працювати у команді.

Прихильність до морально-етичних цінностей.

Системні компетенції:

Здатність застосовувати набуті знання у професійній діяльності.

Здібність до безперервного навчання з метою адаптації до нових ситуацій.

Здатність до творчості у процесі навчання та професійної діяльності.

Спеціальні компетенції:

Засвоїти специфіку предмету навчальної дисципліни, якою є наукові дослідження релігії, тобто знання психологічних, соціологічних, етичних теорій, які з'ясовують природу сутність релігії, специфіку окремих її форм.

Усвідомлювати роль філософії у житті суспільства, її гуманістичну спрямованість.

Розуміти і вміти аналізувати особливості розвитку світової філософської думки на різних етапах її формування, особливості розвитку філософії України на різних етапах її становлення.

Вміти аналізувати предмет філософії, її понятійно-категоріальний апарат у межах програми.

Мати уявлення зміст філософських проблем буття, суть пізнавального процесу, його етапи та методи.

Володіти знаннями про основні проблеми людського існування, їх вплив на розвиток природи людини, суспільства, глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення в ім'я майбутнього людства.

Знати основний зміст усіх розділів, напрямки релігійної думки, її місце в системі духовної культури, у житті суспільства взагалі; вплив її на розвиток суспільних відносин.

Вміти самостійно та аргументовано мислити, формувати свою власну активну життєву позицію до проблем людського існування.

Використовувати набуті знання при аналізі проблем сьогодення.

Тематичний план навчальної дисципліни

Назва модуля, змістового модуля, теми
Модуль І
Змістовий модуль І. Філософія
Тема 1. Філософія як світогляд, її призначення, зміст і функції в суспільстві
Тема 2. Філософія античного світу
Тема 3. Філософія середньовічного суспільства
Тема 4. Філософія Відродження та Реформації
Тема 5. Філософія Нового часу та доби Просвітництва
Тема 6. Німецька класична філософія та марксизм
Тема 7. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні
Тема 8. Сучасна світова філософія
Тема 9. Онтологія
Тема 10. Гносеологія
Тема 11. Антропологія
Тема 12. Соціальна філософія
Модуль ІІ
Індивідуальне науково-дослідне завдання
Підсумковий контроль: іспит

2. Розподіл балів, що присвоюються студентам

Програма дисципліни

Модуль 1

Змістовий модуль 1. Філософія

Тема 1. Філософія як світогляд, її призначення, зміст і функції в суспільстві

Філософія і життя. Місце філософії в самопізнанні людини, основні риси філософії. Специфіка філософського освоєння дійсності.

Філософія і світогляд. Основні рівні світогляду. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, наука і філософія. Філософія в системі культури.

Основні функції філософії: світоглядна, пізнавальна, методологічна, соціально-практична, культурно-виховна. Соціальна спрямованість філософського знання. Загальнолюдські цінності у філософії. Гуманістичний зміст філософії.

Тема 2. Філософія античного світу

Становлення філософського знання. Міфоепічні засади філософії. Релігійні основи філософії.

Давньокитайська і давньоіндійська філософія. Грецька антична філософія. Досократична філософія, її універсалістські орієнтації (Мілетська школа, Геракліт, піфагорізм). Класична еллінська філософія (софісти, Сократ, Платон, Аристотель). Елліністичний період (епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм, неоплатонізм). Історичне значення античної філософії.

Тема 3. Філософія середньовічного суспільства

Передумови виникнення середньовічної філософії. Релігійний характер філософської думки. Виникнення середньовічної парадигми західноєвропейської філософії.

Патристика - перша спроба філософського обгрунтування християнства (Августин Блаженний, Іоанн Дамаскін). Схоластика і екзистенційно-містична лінія середньовічної філософії. Фома Аквінський - великий схоласт середньовіччя. Вчення про людину в філософії Фоми Аквінського. Реалізм і номіналізм. Значення середньовічної філософії.

Тема 4. Філософія відродження і Реформації

Відродження (Ренесанс) епоха найбільших змін соціально-економічного і культурного життя Західної і Центральної Європи. Головні напрями та риси філософії епохи Відродження. Антропоцентризм філософії епохи Відродження, її гуманістичний характер.

Пантеїстична філософія природи Джордано Бруно. Нові концепції держави і права у філософії Н. Макіавеллі, Ж. Бодена, Т. Мора, Т. Кампанелли. Геліоцентрична теорія М. Коперника. Значення філософії епохи Відродження.

Тема 5. Філософія Нового часу та доби Просвітництва

Суспільно-економічні передумови виникнення філософії Нового часу. Характерні риси епохи Нового часу. Філософія Нового часу.

Проблема методу в філософії (Бекон, Декарт). Проблема субстанції у філософії ХVІІ ст. (Спіноза, Лейбніц).

Філософія епохи Просвітництва ХVІІІ ст., її характерні риси (Монтеск'є, Вольтер, Руссо, Ламетрі, Дідро, Гольбах).

Тема 6. Німецька класична філософія та марксизм

Німецька класична філософія - значний етап у розвитку світової філософії. І. Кант - основоположник німецької класичної філософії. Значення філософії І. Канта. Філософія Г. Гегеля - вище досягнення німецької класичної філософії. Антропологічний, метафізичний матеріалізм Л. Фейєрбаха.

Німецька класична філософія - теоретичний фундамент марксизму. Особливості філософії марксизму.

Тема 7. Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні

Джерела української філософської думки. Основні риси філософських поглядів у Київській Русі (Х-ХІІ ст.).

Філософія періоду Відродження (ХVІ-ХVІІ ст.). Філософія в Києво-Могилянській академії.

Г. Сковорода - родоначальник української класичної філософії. Філософські ідеї в Україні в ХІХ-ХХ ст. Значення Кирило-Мефодіївського братства у розвитку філософських ідей (М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко). Філософія серця П.Д. Юркевича. Лейтмотив творчості видатних українських письменників та філософів М. Драгоманова, Л. Українки, І. Франка, М. Грушевського.

Новітня українська філософія, її характерні риси. Екзистенціально-романтична філософська хвиля початку ХХ ст. Культурно-філософський підйом 20-х років і «розстріляне відродження». Філософія українських «шестидесятників» і «друге відродження». Мислителі української діаспори.

Тема 8. Сучасна світова філософія

Некласична філософія кінця ХІХ - початку ХХ ст., її основні напрямки. Ірраціоналістичні вчення німецьких філософів Артура Шопенгауера та Фрідріха Ніцше.

Прагматизм як суб'єктивно-ідеалістичний напрямок у філософії (Ч. Сандерс, В. Джемс, Д. Д'юі).

Екзистенціальна філософія (С. К'єркегор, М. Хайдеггер, К. Ясперс, А. Камю, Ж.-П. Сартр).

Психоаналіз і неофрейдизм (З. Фройд, К. Юнг, Е. Фромм).

Еволюція релігійної філософії ХХ ст. (Е. Жильсон, Ж. Марітен, К. Ранер).

Тема 9. Онтологія

Світ як єдність об'єктивної дійсності і людських сутнісних сил. Філософський зміст категорії «буття». Категорії як структури буття. Єдність матерії, руху, простору, часу. Проблема взаємовідношення буття і духу.

Виникнення і природа свідомості. Структура свідомості. Свідомість і самосвідомість. Проблема свідомості в історії філософії. Співвідношення біологічного і соціального у походженні свідомості. Відображення як всезагальна властивість матерії. Становлення технічного відображення. Відображення та інформація. Проблема діалогу людини і комп'ютерних систем. Проблема ідеального. Свідомість, практика, досвід, пізнання.

Діалектика в історико-філософському аспекті. Поняття закону. Закони діалектики: взаємного переходу кількісних змін у якісні, єдності та боротьби протилежностей, заперечення заперечення. Принципи і категорії діалектики. Діалектична суперечність як джерело розвитку. Основні положення діалектики. Альтернативи діалектики.

Тема 10. Гносеологія

Сутність та структура пізнавального процесу. Єдність чуттєвого та раціонального, логіки та інтуїції у пізнанні. Об'єкти і суб'єкти пізнання. Об'єкт-суб'єктивна і суб'єкт-суб'єктивна пізнавальна ситуація. Творчість та інтуїція у пізнанні. Пізнання і знання. Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу.

Поняття практики. Форми і рівні практичної діяльності. Функції практики. Діяльність - центральний пункт зв'язку людини і дійсності.

Філософська концепція творчості. Синтезуюча природа творчості. Форми творчого синтезу.

Поняття методу. Методологія як система методів. Загальний характер філософських методів. Сучасні методи пізнання. Логіка наукового дослідження та її етапи (проблема, факт, гіпотеза, теорія, ідея, вищі щаблі систематизації пізнавального процесу). Проблема істини у філософії. Істина об'єктивна, суб'єктивна, абсолютна і відносна. Сутність соціального та економічного пізнання, їх взаємозв'язок.

Тема 11. Антропологія

Сучасні концепції про походження людини. Людина як суб'єкт предметно-практичної діяльності. Цілепокладання як спосіб людської життєдіяльності.

Буття людини. Єдність біологічного і соціального в людині. Людське буття як практично-духовний горизонт світу.

Цінності як ядро світоглядної проблематики. Структура цінностей. Людина в системі цінностей. Компоненти ціннісного вибору: переживання, потреби, емоції, віра, воля, ідеал. Проблема втілення ідеалу.

Філософська проблема взаємовідношення душі і тіла людини. Поняття про духовну досконалість. Цінності і їх роль у житті суспільства. Вищі духовні цінності людського буття.

Тема 12. Соціальна філософія

Основні підходи до розуміння суспільства (М. Вебер, Т. Парсонс, К. Маркс). Форми організації суспільного буття. Соціум як історичний процес. Предметність, діяльність і спілкування - форми існування соціуму. Соціальна спільність. Соціальна група. Суспільство і природа як підсистема об'єктивної реальності. Єдність природи і суспільства. Суспільство як самоорганізуюча і саморозвиваюча система.

Філософія історії: предмет і напрямки. Єдність і багатоманітність історії. Суспільно-економічна формація. Цивілізація - історія поняття. Історичний процес як множина цивілізацій. Монадологічне розуміння цивілізацій.

Рушійні сили та суб'єкти суспільного розвитку. Інтереси - спонукальна сила до дії. Народ - творець історії. Особистість в історії. Роль науки у розвитку техніки та суспільства. Філософія техніки. Необхідність змін технологічного світогляду. Соціально-етнічні спільності людей та тенденції їхнього розвитку. Діалектика розвитку процесів етносуспільного буття. Діалектика цілісності і суперечливості сучасного світу. Гуманістична міра прогресу і його незворотність.

Поняття прогресу і регресу. Вплив матеріально-технічної бази на розвиток суспільства. Поняття суспільного виробництва. Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин як рушійна сила розвитку суспільства. Людина як головна продуктивна сила суспільства. Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами, їх наслідки та методи розв'язання. НТР та його соціальні наслідки. Глобальні проблеми сучасності як наслідки НТР. Глобальні проблеми і соціальний прогрес. Глобальна загроза. Людство на шляху до нової цивілізації. Ідеї В. Вернадського про ноосферу.

Модуль ІІ

Індивідуальне науково-дослідне завдання

2. Розподіл балів, що присвоюється студентам

Модуль 1		Модуль 2 Індивідуальне науково-дослідне завдання	Іспит	Сума
Змістовий модуль І	Домашня контрольна робота
Т 1	Т 2	Т 3	Т 4	Т 5	Т 6	Т 7	Т 8	Т 9	Т 10	Т 11	Т 12	40	20	40	100
-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-

Шкала оцінювання:

Оцінка за шкалою ECTS	Оцінка з шкалою навчального закладу	Оцінка за національною шкалою
		Екзамен	Залік
A	85-100	5 (відмінно)	Зараховано
BC	65-84	4 (добре)
DE	50-64	3 (задовільно)
FX	20-49	2 (незадовільно з можливістю повторного складання)	Незараховано
F	0-19	2 (незадовільно з обов'язковим повторним курсом)	Незараховано

3. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Тема 1: Філософія як світогляд, її призначення, зміст і функції в суспільстві

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

місце філософії в самопізнанні людини;

основні риси філософії;

основні рівні світогляду;

взаємозв'язок філософії і світогляду;

історичні типи світогляду;

соціальну спрямованість філософського знання.

Питання теми

Місце філософії в самопізнанні людини.

Основні риси філософії.

Основні рівні світогляду.

Історичні типи світогляду.

Філософія в системі культури.

Соціальна спрямованість філософського знання.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При підготовці до першого питання загострити увагу на тому, що філософія є не тільки візитною карткою цивілізації і культури, а й їх основою та животворним ферментом. Як говорив Гегель, філософія - це епоха, осягнена розумом. Філософія «тримає руку на пульсі природи моральних, художніх пошуків, колізій і Буття».

При підготовці другого питання потрібно загострити увагу на тому, що світогляд є інтегральним духовним утворенням, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. Світогляд при цьому притаманний не лише окремим індивідам, але й різним групам осіб, він визначає особливості цілих епох.

У структурному плані необхідно виділити та охарактеризувати такі підсистеми або рівня світогляду як:

-світовідчуття;

-світосприйняття;

-світорозуміння.

При підготовці третього питання, потрібно загострити увагу виокремленні таких історичних типів світогляду як:

міфологія, яка є історично першою формою самосвідомості, яка виокремилась від практики. Вона плідно досліджувалась Ф. Шеллінгом, Л.Леві-Брюлем, Е.Кассірером, Д.Фрезером, К.Леві-Стросом, О.Лосєвим;

релігія, яка є більш пізньою та зрілою формою світогляду і тому більш детально дослідженою;

наука, становлення якої пов'язане з таким ступенем розвитку суспільства, коли був нагромаджений певний рівень наукових знань і здійснювалась передача їх у різних видах практичної діяльності;

філософія як теоретичний світогляд.

Аналізуючи четверте питання слід звернути увагу на головне призначення філософії - одухотворення людського існування, надання йому вищого сенсу, збагачення вищими ідеями і цінностями. Поряд з цією головною функцією - бачити і розвивати в людині людське, усі інші функції філософії і соціальній і духовній сфері є похідними та тісно з нею пов'язаними.

Розкриваючи зміст п'ятого питання, треба звернути увагу на основні риси філософії: наочність, діалектичність, історизм, критичність, гуманістичний характер.

Необхідно підкреслити, що філософія обернена до людини і ставить проблему людини на перше місце. Як говорив Протагор: «Людина - вища цінність і мета будь-якої цивілізації», «міра усіх речей».

При підготовці до шостого питання потрібно загострити увагу на тому, що динамічні процеси сучасного суперечливого світу ставлять кожну людину в складні умови соціального життя. Зростаюча напруга, пов'язана зі зміною ціннісних орієнтацій, необхідність пошуку і швидкого знаходження рішень, стресові ситуації - все це - проблеми людського буття, збереження і розвитку особистості, її внутрішнього світу, світоглядної культури.

У сучасних умовах світоглядні уявлення і переконання формуються в контексті переоцінки нашого історичного минулого, утвердження плюралізму, розмаїття думок, поглядів на різні питання суспільного життя.

Соціальна спрямованість філософського знання - бачити недосконалість світу повсякденної реальності, суспільних відносин, руйнувати усталені стереотипи, шукати шляхи гармонізації людини і навколишнього світу.

Ключові поняття і терміни

світовідчуття світосприйняття

світорозумінням іфологія

релігія наука

філософія світогляд

культура буття

Питання для самоконтролю

Чому філософія - «візитна картка цивілізації»?

У чому полягає цінність філософії?

Які характерні риси філософії?

У чому особливість міфології як форми світогляду?

У чому особливість релігії як форми світогляду?

Які Як співвідносяться філософія і наука?

Які джерела та особливості філософського знання?

Як пов'язані основні рівні світогляду?

У чому полягає соціальна спрямованість філософського знання?

Бібліографічний список

Основна література:3, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 7, 13, 55, 73.

Тема 2: Філософія античного світу

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

-давньокитайську, давньоіндійську, давньогрецьку філософію, їх особливості, напрямки, школи, ціннісні позиції;

еллінсько-римський період античності, звернути особливу увагу на епікурейську, скептичну, стоїчну і неоплатонівську філософські школи.

Питання теми

Давньокитайська і давньоіндійська філософія.

Давньогрецька (еллінська філософія).

Історичне значення античної філософії.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При підготовці першого питання потрібно загострити увагу на тому, що філософська думка виникла одночасно в країнах Давнього Сходу і в античній Греції на зламі VІІ-VІ ст. до н.е.

Необхідно підкреслити, що особливістю давньоіндійської філософії було знаходження в центрі уваги багатьох філософських течій людини і питання її морального удосконалення. Слід зазначити, що в історії філософської думки Давньої Індії визначаються два періоди:

ведичний, основною пам'яткою якого є Упанішади;

епічний, основними пам'ятками якого є Махабхарата і Рамаяна. Широке розповсюдження в цей період набувають буддизм і джайнізм.

Відображаючи філософську думку давнього Китаю, необхідно підкреслити, що характерними для неї є питання взаємовідносин людей у суспільстві - взаємини між старшими і молодшими, стосунки між імператором і підданими, питання управління, а також вчення про небо.

З-поміж філософів, які справили найбільший вплив на подальший розвиток філософської думки Китаю, окрему увагу потрібно звернути на Конфуція (VI ст. до н.е.) - творця етико-політичного вчення, в якому знайшли відбиття питання управління.

При підготовці другого питання, потрібно загострити увагу на тому, що філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торгівельної частини населення, що почали боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників.

Необхідно підкреслити, що слід відрізняти такі періоди у розвитку давньогрецької філософії:

Досократичний період (VІІ - початок ІV в. до н.е.) - Фалес, Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт, Ксенофан, Піфагор, та його учні Емпедокл, Анаксагор, Левкіп, Демокріт.

Класичний період (490 р. до н.е. - 322 р. до н.е.) - Софісти - Протагор, Горій, Гіпій, Крітій, Гіподам; Сократ, Платон, Аристотель.

Елліністичний період (кінець ІV в. до н.е. - V в. н.е.) - епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.

Однією з головних проблем грецької філософії є проблема буття - онтологія:

І період: з чого походить усе суще?;

ІІ період: людина - міра усіх речей;

ІІІ період: суспільство як засіб для особистого щастя індивіду.

Аналізуючи історичне значення античної філософії (третє питання), слід звернути увагу на те, що за часів античності було закладено фундамент майбутніх філософських вчень і дискусій. Філософія стародавнього світу, особливо антична, надала міцного імпульсу розвитку людської думки. Класична антична філософія стала основою розвитку європейської та вітчизняної філософської думки. Пошуками відповідей на питання, що були поставлені в той час, займаються сучасні філософи, використовуючи багату спадщину давньогрецьких мислителів.

Ключові поняття і терміни

Рамаяна Веди

Конфуцій Лао-цзи

Мілетська школа Геракліт

піфагоризмсофісти

Сократ Платон

Аристотельепікуреїзм

стоїцизмскептицизм

Питання для самоконтролю

У чому полягає відмінність давньоіндійської філософії від інших релігійних систем того часу?

Розкрийте сутність гуманізму давньокитайської філософії.

Які характерні риси філософії Стародавньої Греції?

Прокоментуйте слова Сократа, який зазначив, що доти, поки людина не пізнає себе, вона не може пізнати суті всього світу.

У чому проявляються особливості філософії Платона? Розкрийте сутність філософії Платона.

Як Ви розумієте вислів Аристотеля: «Людина - істота політична»?

На які принципи спирається натурфілософія Епікура? У чому його оригінальність?

Бібліографічний список

Основна література: 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 2, 7, 18, 22.

Тема 3: Філософія середньовічного суспільства

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

особливості середньовічної парадигми філософії;

основні напрямки в філософії середньовіччя

Питання теми

Передумови виникнення середньовічної філософії, її релігійний характер.

Патристика - перша спроба філософського обґрунтування християнства.

Схоластика і екзистенційно-містична лінія середньовічної філософії.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Аналізуючи перше питання слід звернути увагу на те, що середньовічна філософія - період в історії європейської філософії, пов'язаний із християнською релігією (V-XV) ст., тому основними рисами її є:

формування бачення реальності «за образом і подобою» духу;

людина феодального суспільства постає «духовною», «одухотвореною», а не просто тілесною (чи природною) істотою;

ключ до розв'язання всіх проблем середньовічна людина шукає у сфері духу.

На цьому ґрунті починає формуватися нова (середньовічна) філософська парадигма:

духовно-ідеальне тлумачення реальності;

найдосконаліше втілення духовності - Бог;

«найголовніше» знання - теологія (богослов'я);

все «земне», «світське» - держава та інші суспільні інституції (цехи і т.п.) - набувають характеристик «справжнього» існування, лише отримуючи санкцію «божественного буття» - благословення церкви;

«двоїсте» буття - справжній (божественний, духовний, небесний, благий) та несправжній (тваринний, плотський, земний, гріховний).

Основними напрямками середньовічної філософії виступають апологетика, патристика, схоластика, реалізм і номіналізм.

При аналізі другого питання необхідно підкреслити, що основною особливістю патристики (від лат. «патер» - отець) було поєднання християнських доктрин з античною філософією (головним чином, з неоплатонізмом).

Найвідомішим представником західної патристики був Аврелій Августин (354-430 рр.), який систематизував християнський світогляд, намагаючись представити його як цілісне та єдино вірне вчення; зробив Бога центром філософського мислення.

Слід звернути увагу на те, що погляди Августина справили великий вплив на всю середньовічну філософію і ідеологію. Для Августина земне життя - гріховне і тимчасове, воно лише підготовка до вічного «потустороннього» існування. Така проповідь робила людей пасивними, привчала їх до рабської покірливості, формувала рабську свідомість.

При підготовці третього питання, необхідно акцентувати увагу на тому, що період з VI по XIV-XV ст. називається періодом схоластики (схоластичний - шкільний), для якої характерні:

сліпа віра в авторитети;

догматизм, бездумне заучування й запам'ятовування прописних істин;

відрив від життя.

Схоластика поділяється на:

ранню схоластику (VI-ХІІ ст.), яка орієнтувалась на Платона та неоплатонізм та зосереджувалась на двох проблемах:

на проблемі універсалій;

на доказі існування Бога.

Біля витоків схоластики стояли: на Сході - Іоанн Дамаскін, на Заході - Іоанн Скот Еріугена.

розквіт схоластики (ХІІІ ст.), представлений латинським аверроїзмом, який очолював Сігер Брабантський (бл. 1240-1284 рр.):

відстоював незалежність філософії від теології;

визнавав тільки філософські авторитети, передусім Аристотеля;

запропонував теорію «подвійної істини»;

занепад, пізню схоластику (XIV-XVI ст.), яка пристосувала Аристотеля до католицизму. Представник цього періоду Фома Аквінський (1225-1274 рр.) - засновник напряму філософської думки, яка має ім'я томізм, створив грандіозний теолого-філософський синтез (філософії та науки, з одного боку, теології, з іншого):

суперечностей між наукою та теологією немає. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому;

філософія повинна служити вірі, теології тим, що релігійні істини вона тлумачить у категоріях розуму. Філософія, таким чином, виступає як знаряддя теології;

Слід загострити увагу на вченні Фоми Аквінського про взаємовідношення загального й одиничного, що було предметом дискусій між номіналізмом і реалізмом.

Реалізм (Пьер Абеляр (1079-1142 рр.)):

загальне передує одиничному;

настоювання на «реальності» Святої Трійці та її «іпостасей», на реальності «єдності» триєдиного бога;

відстоювання традиційної об'єктивно-ідеалістичної тези про незалежне від матеріально-чуттєвого світу існування ідеального (загальних понять, «універсалій»).

- визначний діалектик середньовіччя, поміркований реаліст.

Номіналізм (Іоанн Росцелін (бл. 1050-1210 рр.), Іоанн Дунс Скот (1265/66-1308 рр.)):

первинним є одиничні речи, загальне - це імена, які ми присвоюємо одиничним речам;

реальними вважаються «лики» (іпостасі), Трійці (Отця, Сина, Святого Духа);

відстоюється реальне існування одиничного, індивідуальних окремих речей і явищ, пов'язуючи справді реальне існування з чуттєво-конкретним існуванням індивідуальних речей.

Ключові поняття і терміни

неоплатонізмапологетика

патристика Августин Блаженний

схоластика Фома Аквінат

реалізмноміналізм

космоцентризмтеоцентризм

Питання для самоконтролю

Які основні риси середньовічної філософії?

Чим відрізняється нова (середньовічна) філософська парадигма від античної?

Які напрямки виділяють у середньовічній філософській думці?

У чом сутність апологетики?

У чому особливості патристичної філософії?

Які особливості схоластики?

Чому Фому Аквінського характеризують як великого схоласта середньовіччя?

Чим характеризуються реалізм і номіналізм?

Бібліографічний список

Основна література: 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 2, 5, 13, 36, 43, 47, 51, 60.

Тема 4: Філософія Відродження та Реформації

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

соціально-економічні і культурні особливості епохи Відродження;

сенс поняття гуманізму;

філософію епохи Відродження, її особливості;

основні концепції і напрямки філософії епохи Відродження і Реформації.

Питання теми

Відродження (Ренесанс) епоха найбільших змін соціально-економічного і культурного життя Західної і Центральної Європи.

Гуманістичний характер філософії відродження.

Головні напрями та риси філософії епохи Відродження.

Геліоцентрична теорія М. Коперніка.

Пантеїстична філософія природи Джордано Бруно.

Нові концепції держави і права у філософії Відродження.

Значення філософії Відродження.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При підготовці першого питання необхідно звернути увагу, що:

у соціально-економічному відношенні епоха Відродження визначається такими моментами:

зародження капіталістичного способу виробництва;

первісне нагромадження капіталу;

у культурну житті епохи Відродження відбулося:

звернення до античної культури і філософії;

формування нової буржуазної культури, філософії, світогляду.

При вивченні другого питання доцільно підкреслити, що початок гуманістичного руху відносять до кінця ХІІІ - початку ХІV ст. Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарка, Колюччо Салютаті, Леонардо Бруні, Джаноццо Манатті, Леон Батіста Альберті посідали позиції своєрідного антропологізму, який поряд з богом звеличує людну як творця світу культури, обожнює людну як суб'єкта творчої діяльності, зближуючи її з богом.

Одним з центральних моментів антропологізму перших гуманістів є ставлення до людської діяльності як діяльності принципово творчої. Така увагу до людської діяльності стимулює дослідницький пошук гуманістів у питаннях свободи волі в її ставленні до божественного провидіння.

Першим гуманістам властиві «платонівські», антиаристотелівські настрої, у першу чергу тут треба відзначити Миколу Кузанського, Марсіліо Фічіно.

Розкриваючи зміст третього питання треба звернути увагу на суть Відродження, яка полягає в утвердженні гуманізму: на перший план висувається яскрава, мужня постать людини-творця, енергійного діяча своєї епохи.

Для філософії епохи Відродження характерні такі періоди:

Перехідний період (друга половина ХІІІ - початок ХІV ст.).

Раннє (Італійське) Відродження, гуманізм (кінець ХІІІ - ХV ст.).

Пізнє (північне) Відродження (кінець ХV-ХVІ ст.).

Головні риси епохи:

перехід від теоцентризму до антропоцентризму в розумінні світу;

визнання творчої здатності людського розуму;

прагнення до земного щастя;

відкриття людської особистості в її цілісності;

звернення уваги на внутрішню земну богоподібність людини і відмова від зовнішньої «інституальної істоти божої»;

повернення людини до життєвої активності й утвердження її віри в себе;

обґрунтування основних принципів протестантської етики з її сакралізацією праці та принципом «Хочеш жити - вмій працювати»;

освоєння досягнень культури та оволодіння багатством древньої філософії.

Звертаючи увагу на четверте питання, необхідно підкреслити, що у поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473 - 1543) проявився справжній світоглядний переворот епохи Відродження.

Геліоцентрична теорія створена і обґрунтована М. Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії.

Аналізуючи п'яте питання необхідно звернути увагу на пантеїстичну філософію Джордано Бруно (1548 - 1600). Згідно з Дж. Бруно:

природа є матеріальною, а матерія тлумачиться як «початок», що все породжує з власного лона;

природа - всезагальна «одухотвореність» буття, «світова душа», «розлитий» у реальності Бог (Бог в усій природі);

Всесвіт безкінечний та світи множинні;

Всесвіт єдиний, безкінечний; він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися.

При підготовці шостого питання доцільно звернути увагу на нові концепції держави і права у філософії Нікколо Макіавеллі (1469 - 15227), Томаса Мора (1478 - 1535 ), Томмазо Кампанелли (1568 - 1639).

Нікколо Макіавеллі (1469-1527):

звертає увагу на проблему необхідності свободи волі. Серед різноманітних стимулів людської діяльності називає інтерес (провідні інтереси - збереження і примноження майна).

обґрунтовував необхідність сильної монархічної влади, абсолютизму, хоча ідеальним устроєм вважав республіку як виразника народного суверенітету.

Ідеї утопічного соціалізму Томаса Мора (1478-1535) - твір «Утопія», Томазо Кампанелли (1568-1639) - твір «Місто Сонця»:

переконані, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу

сформулювали основні принципи майбутнього суспільства, що базується на розумних «природних» засадах: планове суспільне господарство; обов'язкова для всіх праця, результати якої розподіляються за потребами; всі дорослі члени суспільства беруть участь у політичному управлінні; всі діти мають право на безплатну освіту, яка має бути тісно пов'язана з трудовим вихованням та ін.

Розкриваючи сьоме питання необхідно підкреслити, що роздуми про людяність, створення умов життя, гідних людини, у епоху відродження набули конкретно-історичного і соціального контексту і виміру. У реальних умовах епохи це проявилось у створенні високих зразків художньої, літературної творчості, вимогах перебудови суспільства шляхом розвитку світської культури, науки, де все людське повинно бути підпорядковане людському розуму. Ідеї гуманізму мали значну історичну цінність у плані розвитку духовної культури, самосвідомості людини.

Ключові поняття і терміни

Відродження антропоцентризм

богоподібність геоцентризм

геліоцентризм пантеїзм

гуманізму топічний соціалізм

Реформація протестантизм

гуманізм

Питання для самоконтролю

Які зміни відбувались у соціально-економічному і культурному житті Західної і Центральної Європи у період Відродження?

У чому виражається ствердження нової самосвідомості людини, нової суспільної позиції?

Які основні теми й проблеми філософії Відродження?

Що свідчить про поступальний розвиток західноєвропейської філософії в епоху Відродження?

У чому полягає гуманізм і драма філософії відродження?

Бібліографічний список

Основна література:3, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 5, 13, 23, 24, 27.

Тема 5: Філософія Нового часу та доби Просвітництва

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

соціально-економічні і культурні особливості епохи Нового часу;

особливості філософії Нового часу;

антисхоластичний тип філософствування;

основні риси філософії ХVІІ - ХVІІІ ст.

Питання теми

Суспільно-економічні передумови виникнення філософії Нового часу.

Проблеми методу та субстанції у філософії Нового часу.

Філософія епохи Просвітництва, її характерні риси.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При підготовці першого питання необхідно звернути увагу, що:

у кінці ХVІ - ХVІІ ст. у західній Європі настає епоха ранніх буржуазних революцій;

до влади приходить новий революційний клас - буржуазія;

буржуазія була зацікавлена в розвитку продуктивних сил суспільства, а отже у розвитку науки і техніки;

починається бурхливий процес розвитку духовної культури суспільства, у тому числі філософії.

При підготовці другого питання потрібно загострити увагу на тому, що в кінці XVI - XVII ст. у Західній Європі наступає епоха ранніх буржуазних революцій.

Необхідно звернути увагу на те, що для філософської і природничо наукової думки XVII ст. характерним є пошук методу наукового дослідження, який би став ефективним засобом боротьби проти залишків середньовічної схоластики. Основними проблемами були:

проблема методу:

англійський філософ Ф.Бекон (1561-1626) - автор емпіричного методу, в основі якого лежить індукція, опора на експериментальні дослідження в процесі наукового пізнання;

французький філософ і математик Р.Декарт (1596-1650) - творець раціоналістичного методу, в основі якого лежить дедукція, доведення неспроможності догматичних принципів пізнання дійсності.

проблема субстанції:

Бенедикт Спіноза (1632-1677) - представник раціоналістичної філософії:

визнавав математичні раціональності принципом побудови всього сущого.

продовжуючи традиції пантеїзму, обстоював ідею тотожності бога і природи, що розумів як єдину, вічну і нескінчену субстанцію, що є причиною самої себе.

перейняв вчення Р.Декарта про субстанцію як абсолютну і безумовну річ, яка для свого існування не потребує інших речей, тобто є “причиною самої себе”.

визнавав одну субстанцію - Бога, яка відкривається людині тільки через два атрибути - протяжність і мислення.

людина - частина природи (тіло і душа взаємно незалежні внаслідок онтологічної незалежності двох атрибутів субстанції).

джерелом достовірних істин вважав чуттєвий раціональний та інтуїтивний рід пізнання.

Вільгельм Готфрід Лейбніц (1646-1716):

справжня реальність є певні духовні центри сили - неподільні активні одиниці, які він називав монадами (грецьк. моназ - одиниця, неподільне).

матерія сама по собі пасивна, їй бракує активності, сили (носієм цієї активності є монади; кожна монада подібна до душі, яка вміщена в матеріальну оболонку (тіло)

світ є сукупністю монад, простих і складних (складні є результатом сполучення простих монад; світ монад ієрархізований: нижчі - вищі і увінчує усіх Бог).

без чуттєвого досвіду жодна інтелектуальна діяльність була б неможливою.

душа містить в собі низку понять, таких, як буття, єдність, тотожність, причина та ін., що її не можна вивести з досвіду).

При висвітленні третього питання важливо відзначити, що основу Просвітництва як ідейного руху ХVІІІ ст. становили:

віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства);

віра в науку, в соціальний прогрес;

критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму;

визнання природних прав людини.

Найбільшого розвитку Просвітництво набуло у Франції.

Найвідоміші французькі просвітники-філософи-деїсти: Франсуа Вольтер (1694-1778), Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755), Жан-Жак Руссо (1712-1778) і представники матеріалізму Дені Дідро (1713-1784), Жульєн Ламетрі (1709-1754), Клод Гельвецій (1715-1771), Поль Гольбах (1723-1789) та ін.

В Англії ідеї Просвітництва проповідували Антоні Шефтсбері (1671-1713), Джон Колінз (1676-1729) та ін.

У Німеччині представниками Просвітництва були Християн Вольф (1679-1759), Готгольд Лессінсг (1729-1781) та ін.

Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пізнання наявного буття (природного та соціального), просвітники мислили як знаряддя перетворення буття (розум сприймає буття в перспективі його перетворення, звідси - дух реформаторства, який охопив широкі кола освічених людей; віра в те, що за допомогою науки і розумних законів можна перебудувати світ).

Ключові поняття і терміни

буржуазна революція Просвітництво

методсубстанція

монадапрогрес

індукція дедукція

раціональне пізнання інтуїтивне пізнання

Питання для самоконтролю

Які події в суспільно-політичному житті зумовили появу нової філософії у ХVІІ - ХVІІІ ст.?

Які особливості епохи Нового часу?

У чому сутність емпіричного й раціоналістичного методів дослідження?

У чому сутність проблеми субстанції в філософії?

Які основні риси французького Просвітництва?

Які основні риси німецького Просвітництва?

У чому специфіка англійського Просвітництва?

Бібліографічний список

Основна література: 3, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 5, 8, 13, 15, 23, 24, 32, 46, 63, 70.

Тема 6: Німецька класична філософія та марксизм

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

німецьку класичну філософію, її особливості та значення;

ідейні засади марксизму;

особливості марксистського вчення.

Питання теми

Німецька класична філософія - значний етап у розвитку світової філософії.

Філософські погляди І. Канта.

Філософія Г. Гегеля - переворот у філософській думці ХІХ ст.

Антропологічний, метафізичний матеріалізм Л. Фейербаха.

Німецька класична філософія - теоретичний фундамент марксизму.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При розгляді першого питання слід загострити увагу на тому, що у другій половині XVIII - на початку XIX ст. у розвитку західноєвропейської філософської думки настав якісно новий етап. З'являється ціла плеяда мислителів, які спираючись на реалістичні ідеї Декарта, Спінози, Лейбніца, гуманістичні ідеали Просвітництва, роблять значний внесок у розвиток філософії і передусім діалектики. Йдеться про класичну німецьку філософію, представлену іменами Канта, Шеллінґа, Фіхте, Гегеля.

При вивченні другого питання доцільно виокремити два періоди у творчості І.Канта (1724-1804):

докритичний - розглядає питання природознавства, науки. У цей період об'єктом дослідження Канта стає питання виникнення планет Сонячної системи. Кант спирається на праці Ньютона, Галілея, Кеплера, а також на основні принципи космології Декарта;

критичний - підкреслює творчий характер людської свідомості в процесі пізнання, абсолютизує творчий характер свідомості, відриває її від пізнавального процесу, розглядає поза цим процесом, протиставляє людську свідомість предметному світові і оголошує «речі в собі» недоступними до пізнання.

При розгляді третього питання слід звернути увагу на те, що вчення Г. Гегеля (1770-1831). відбило складний і суперечливий характер тієї історичної епохи, у якій він жив:

висунув тезу, що філософія являє собою продукт епохи;

розробляв проблеми діалектики, діалектичного методу дослідження.

Найважливішим принципом гегелівської діалектики є принцип розвитку -- розглядав процеси і явища в русі, зміні і розвитку; вперше розглянув діалектику кількісних і якісних змін, підкреслив їх взаємозв'язок, показав, що на певному етапі кількісні зміни ведуть до змін якісних.

Доцільно звернути увагу, що філософська система Гегеля складається з трьох розділів:

логіки;

філософії природи

філософії духу.

Важливо розкрити категорію абсолютної ідеї, яка є центральною категорією гегелівської філософії.

При вивчені четвертого питання слід звернути увагу на те, що Л.Фейєрбах (1804-1872) був представником антропологічного матеріалізму та піддав критиці ідеалізм взагалі і гегелівський ідеалізм зокрема. Заслуга Фейєрбаха в тому, що він у центр свого філософського вчення поставив людину, наблизившись до постановки питання про примат загальнолюдських цінностей над класовими.

При вивченні п'ятого питання необхідно звернути увагу на принципову відмінність марксизму від попередніх філософських систем. Головна відмінність полягала у єдності філософських ідей з політико-економічною і науково-соціальною сторонами марксистського світогляду.

Особливістю марксизму і його філософії було відбиття і захист інтересів пролетарів, найширших трудящих мас.

Важливо звернути увагу, що ядром нового світогляду стала філософія діалектичного матеріалізму. К. Маркс і Ф. Енгельс розробляють філософію на основі матеріалістичної переробки діалектики як методу філософської науки - матеріалістичної діалектики - і нової форми філософського матеріалізму - діалектичного матеріалізму.

Засновники марксизму звернули увагу на те, що головні фундаментальні діалектичні залежності і відносини (логічно проаналізовані Гегелем) присутні в реальних процесах життя природи, суспільства, в повсякденній практичній діяльності.

Доцільно окремо підкреслити на таку особливість марксизму, як матеріалістична ідея практики як критерію істини.

Ключові поняття і терміни

розум пізнання

філософія природи філософія духу

абсолютна ідея свідомість

ідеалізм матеріалізм

матеріалістична діалектика

Питання для самоконтролю

Які вихідні принципи етики І. Канта?

У чому сутність діалектики Г. Гегеля?

У чому полягає антропологізм філософії Л. Фейєрбаха?

Що запозичив марксизм з німецької класичної філософії?

Які основні риси марксистської філософії?

Які основні постулати теорії діалектичного матеріалізму?

Як у марксизмі розуміється поняття практики?

Бібліографічний список

Основна література: 4, 5, 13, 16, 17.

Додаткова література: 5, 13, 19, 20, 34, 38, 50, 60, 71.

Тема 7: Традиції та особливості розвитку філософської думки в Україні

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

особливості розвитку філософської та суспільно-політичної думки в Україні та різних етапах розвитку суспільства;

значення цієї думки в розвитку світової науки, людської цивілізації.

Питання теми

Основні риси філософської думки Київської Русі (Х - ХІІ ст.).

Філософія періоду Відродження (ХVІ - ХVІІ ст.).

Новітній характер філософії Г. Сковороди.

Філософія серця П. Юркевича.

Гуманізм філософії Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, М. Драгоманова.

Філософська концепція М. Грушевського.

Новітня українська філософія, її характерні риси.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При підготовці першого питання потрібно звернути увагу на те, що ситуація в системі світоглядного осмислення пізнання в Україні різко змінюється з кінця Х ст. після адміністративно-політичного введення християнства і надання йому повноважень офіційної державної релігії.

Виникнувши як віровчення однієї з іудейських сект, християнство знайшло сприятливий ґрунт на просторах Римської імперії. В Х ст. досягло Київської Русі. Після піднесення його в 988 році до рівня державної релігії, наступає досить тривалий і складний період як у розвитку національної свідомості, так і в осмисленні світоглядних проблем пізнавального процесу.

Особливості загальних тенденцій філософського осмислення пізнання цього періоду в даний час важко проаналізувати тому, що, незважаючи на розповсюдження разом із впровадженням християнства, писемності, грамотні монахи майже не фіксували події повсякденного життя, буття і кругозір наших предків протягом XI - XV століть.

Аналізуючи друге питання потрібно підкреслити, що післямонгольський період в Україні характеризувався в галузі філософського осмислення пізнання широким виходом за межі християнсько-схоластичного мислення.

Початок інтенсивного формування світоглядного вчення про пізнання в Україні припадає на XVI - XVII ст., коли розгортається система братських і монастирських шкіл, починає роботу Києво-Могилянська академія, де спеціально вивчали філософію.

Потрібно загострити увагу студентів на тому, що заснування Києво-Могилянської академії і розпочата в ній розробка філософських проблем пізнання постає в цілому логічним етапом розвитку духовного життя України в післямонгольский період. Основним питанням освіти і світосприйняття в Києво-Могилянській академії була проблема особистого щастя, життєвого успіху, які сприяють благу України. В центр філософської думки потрапляє уже не герой, а «забезпеченість» людського буття, спосіб життя, що влаштовує людину.

Починаючи підготовку третього питання потрібно звернути увагу на те, що період Г. Сковороди - це час відносного політичного спокою і час значної нестабільності в Україні.

Українській філософії того часу властива сильна матеріалістична тенденція в тому розумінні, що вона розвивалась переважно як етико-гуманістичне вчення, намагалась виходити із реального буття людини як певної системи світовідносин. Саме ці риси притаманні філософії Г.Сковороди.

Не тільки Г.Сковорода, а й усі українські філософи більшою чи меншою мірою використовують категоріальну пару «видиме-невидиме». За допомогою цих понять будуються вихідні уявлення про світ, а також про його пізнання та ставлення людини до світу. Особливість «відомого» і «невідомого» як категорії української філософії в тому, що вони стосуються характеристики людини.

Аналізуючи четверте питання, слід звернути увагу на те, що П. Юркевич відкрив матеріалістичне тлумачення психічного життя людини, протиставляючи йому християнське розуміння єдності душі та тіла. Людина, на його думку, пізнається двояко:

тіло пізнається зовнішніми почуттями;

душевні явища - внутрішніми почуттями, вірою, осереддям яких є серце.

Слід також підкреслити, що розум виявляє загальне в діяльності людей, серце ж - основа неповторності й унікальності людської особистості. В серці творяться ті явища й події історії, які принципово неможливо вивести із загальних законів.

Розум, «голова», керує, диригує, але серце - породжує.

Аналізуючи п'яте питання потрібно звернути увагу на те, що XIX ст. Україна зустрічає майже без висококваліфікованих філософів. Торкаючись характеристики основних ідей української філософії XIX століття, варто відзначити, що для цього періоду характерна своєрідна «філософська революція», в центрі якої стоїть проблема людини. Серцевину цієї проблеми утворюють питання свободи, творчості, пізнання, можливості дослідження знань у суспільному житті.

Світоглядницько-філософська боротьба навколо ідеї суверенності українського народу була пов'язана з ідеєю самостійного розвитку українців як нації і «зібрання їх в одній національній державі». Загальний обсяг світоглядних проблем пізнання в Україні значно перевищував філософсько-професіональні можливості.

Науково-теоретична і філософська думка в Україні на початку XIX ст. була на дуже низькому рівні. Києво-Могилянська академія перетворилась на той час у заклад підготовки православного духовенства. Світських вищих учбових закладів до 1805 року не було. Але все ж жива філософська думка навіть у таких важких умовах не зникала. Вона жила в гуртках українських «декабристів» серед окремих любителів філософії, а її новий розвиток починають учасники Кирило-Мефодіївського братства (Юркевич, Драгоманов, та ін.).

Розглядаючи шосте питання, слід відзначити, що у творах М. Грушевського багато цікавого фактичного історичного матеріалу, а також спостережень над розвитком української мови і літератури, усної народної творчості.

Важливо звернути увагу на те, що він висвітлював в своїх працях погляди багатьох філософів Західної Європи ХVІІ-ХІХ ст.

Слід також звернути увагу на осмислення долі українського народу після приєднання України до Росії, підкреслити, що у центрі уваги М.Грушевського завжди стояло національне питання в Україні. Питання національного визволення М. Грушевський пов'язував із загальнодемократичними перетвореннями. Багато уваги приділяв він історії українського козацтва.