Філософсько-правова концепція метафізичного вчення Володимира Соловйова

У той же час відбувається постійна еволюція особистості та суспільства, змінюються уявлення про нижню й верхню межі їх існування, що у свою чергу змінює самі межі (діапазон) існування суспільства як єдиного органу, але ж, таким чином, й його нижній і верхній пороги існування, уявлення про природне та позитивне право.

Мінімальна межа соціальності людини визначається свободою в екзистенції (свободою, що обмежена розумінням необхідності спільного існування, свободою розуму, або наявністю мінімального розуму), максимальна (верхня) межа соціальності обмежує прояв свободи волі (дії). Суспільство - це інструмент (інститут) нормування розуму й волі окремих людей, більш того, це інструмент формування меж можливості розуму й волі в самій соціальності.

Суспільство є стійким там, де з'являється можливість формування загальних принципів єдності людей, де з'являються механізми правового регулювання їх спільного існування. Тому й перше право - це право людей на спільне існування. Можна стверджувати, що Вол. Соловйов, який багато в чому передбачав еволюцію розвитку філософії, вже розумів екзистенціальні мотиви формування природного права, чого не бачили інші російські філософи XIX ст.

У третьому підрозділі «Сутність закону та правової теорії в релігійно-метафізичному вченні Вол. Соловйова в контексті еволюційно-історичного становлення суспільства» показано, що, намагаючись поєднати історичне й логічне, абстрактно-родове й раціональне, Вол. Соловйов фактично вже застосовував герменевтичний підхід до розкриття теорії права та соціальності.

На думку Вол. Соловйова, те, що приходить з історії, стає продуктом історії, продуктом, розкрити джерела якого через це фактично вже неможливо. Тому й сам Вол. Соловйов слідом за Т. Гоббсом і Ж.-Ж. Руссо вважав, що такий первинний стан людини виразити мовою розуму неможливо, а отже, природний стан і природне право - лише якісь формальні образи, що колись були властиві людині, прийшли з минулого, але у своєму реальному вигляді втрачені, і можуть сприйматися лише як міфологеми.

Російський філософ, долаючи метафізичність учень Фр. Шеллінга, А. Шопенгауера й Е. фон Гартмана щодо суспільства, розробляє вчення про родовий (заснований не на розумі, а на дусі) інстинктивний принцип, який лежить в основі становлення суспільного устрою і права як відстороненого начала, що становить основу дослідження цього принципу. Тут Вол. Соловйов знаходить джерела свого вчення про моральність і етику. Створивши новий метод, він надалі спрямовує зусилля на аналіз колективного начала, яке об'єднує і формує суспільство.

У формуванні права, як це випливає з теорії Вол. Соловйова, беруть участь і колективні, й розумні начала, і несвідоме, і свідоме, і свобода, й рівність, і особистість, і суспільство, тут, як колись у первісній синкретичній формі, щільно перемішані всі фактори людського існування. Перехід від родового суспільства до державного устрою розглядається Соловйовим як природний шлях формування того, що поєднує суспільство, - шлях становлення правових відносин.

Право виникає у взаємодії членів суспільства в просторі свободи і в такому сенсі в їхньому співіснуванні. Ця правова межа рівності всіх настільки важлива, що заради її збереження виникають соціальні інституції. Розум розглядається Вол. Соловйовим і як середовище формування, і як джерело розуміння права, таким чином, виконуючи дві найважливіші функції права - як комунікативного середовища і як герменевтичного балансу. У зазначеному формулюванні читко визначена думка про те, що розум і є визначальним початком права. Позитивні корені творчості Вол. Соловйова тут очевидні, однак до цього в нього додається принципово новий аспект (інструмент), якого не знала позитивістська традиція, - герменевтичний.

Право є механізмом об'єднання невизначеності (свободи особи) і визначеності рівності (для всіх у суспільстві), воно покликане невизначену й незрозумілу свободу перевести на мову, зрозумілу й доступну для всіх, але це можливо тільки в суспільстві.

Вол. Соловйов був одним з перших, хто протиставив історико-родовий підхід метафізичному аналізу історії позитивістів і діалектичному підходу до історії К. Маркса. Більше того, оскільки основні ідеї цього методу були виявлені ще в ранніх роботах Вол. Соловйова, можна з певною часткою (історичної) справедливості говорити про його першість у розробці філософського герменевтичного підходу.

У третьому розділі «Теорія соціального і державного устрою суспільства Вол. Соловйова в контексті особливостей його метафізичних і історико-філософських уявлень» здійснюється розгляд особливостей метафізичних поглядів Вол. Соловйова на устрій суспільства в контексті тих факторів, які були виявлені при аналізі його політико-правових уявлень, а також у світлі відкриттів некласичної метафізики ХХ ст.

У першому підрозділі «Родова і правова генерація спільного існування людей у метафізико-релігійній системі Вол. Соловйова» розкриваються шляхи формування суспільства в концепції Вол. Соловйова в контексті його методологічних і релігійно-метафізичних відкриттів.

Вол. Соловйов, який добре розумів складність проблеми формування ідеального суспільства та був знайомий з негативними результатами його побудови, спробував знайти свою формулу. Він відхиляє шлях побудови ідеального суспільства і прагне створити еволюційне вчення про право й суспільство. У такому сенсі вихідною точкою його аналізу стає родове суспільство, за аналогією до того, як Хайдеггер, використовуючи деструкцію, повернувся до стародавніх греків.

Але якщо невизначена свобода є, перш за все, елементом життя первісно-родового суспільства, то рівність людей за певними принципами (право) -властива вже розвиненому соціальному устрою. Таким чином, разом зі структуруванням суспільних відносин відбувається й певна еволюція особистості людини (і суспільства). Ця перебудова, вважає Вол. Соловйов, є переходом від колективно-родової невизначеності в суспільних відносинах до їх розуміння.

Якщо екзистенціалісти ХХ ст. вирішували питання про можливість існування людини, яка знає про свою смерть, то Вол. Соловйов розв'язав те ж питання в термінах правової науки: як людина може існувати, якщо в неї відібрати право на життя. І якщо існування як таке (в цьому є новаторство його онтологічного підходу) є умовою становлення будь-якого права, то в такому випадку існування є вищою необхідною умовою всякої моральності, а отже, у самому існуванні закладений його вищий принцип - принцип моральності.

Висновок К. Маркса про те, що свобода є усвідомлена необхідність, зовсім не звільняє від наслідків цієї необхідності. І це, на жаль, не укладається ні в марксизм, ні в сучасні розвинені демократії. Цю проблему дуже обережно вирішують сучасні філософи, намагаючись застосувати комунікативний (прагматичний) підхід (К.-О. Апель, Ю. Ґабермас та ін.), її добре розумів і Вол. Соловйов. Саме тому він шукав вищий (християнсько-моральний) шлях, не пов'язаний із соціальним розумінням свободи. Єдиний принцип, який витримав перевірку часом та історією, - це моральний принцип.

Х. Ортега-і-Гассет на початку ХХ ст. увів термін - масове суспільство, явно орієнтований на механістичне тлумачення соціальних проблем. Але все це ще у 1895 р. описував Вол. Соловйов як емпіричне суспільство з емпіричною культурою (у якому відсутній духовний складник) і відповідним механістичним правом. У такому контексті він виступив провидцем основних ідей масового суспільства.

Однак без впливу суспільства ні правовий, ні моральний механізми існування людини, як показав аналіз соціально-правової теорії Вол. Соловйова, використати неможливо. Вони в цьому випадку перетворюються лише у відсторонені від реального існування (можна сказати й ідеальні) механізми та ідеї. Людина - істота соціальна.

Таким чином, відповідно до поглядів російського філософа, будь-яке суспільство повинне мати моральну мету як ідеал для самовдосконалення. Якщо такої мети немає, то немає й прогресивного розвитку суспільства. Іноді, коли намагаються застосувати це правило до конкретного національного утворення, говорять про необхідність наявності національної ідеї, яка постає замість мети.

У другому підрозділі «Єдність правової і релігійної інституцій як кінцева мета еволюційних процесів становлення людини і держави в метафізичному вченні Вол. Соловйова» розкривається сутність держави в теорії Вол. Соловйова та можливість її перетворення у вище моральне суспільство.

З аналізу ідей Вол. Соловйова, виконаного на основі некласичних філософських теорій ХХ ст., випливає: те, що зараз ми називаємо правом, є фактично історичною грою суспільства в способи комунікації людей з метою пошуку стійких механізмів солідарності; у вищезазначеному контексті право є «озовнішненим» (за термінологією М. Хайдеггера), тобто добром, яке трансформувалося в історичні форми. Добро, що поглинається історичними формами буття суспільства, трансформується ними в різні способи існування, які оформляються у вигляді систем права. Тому природним є висновок, характерний для Вол. Соловйова: яке б не було втілення моральності в закон, єдино можливим способом такого втілення в реальне життя є створення суспільства, точніше держави.