Філософія модернізації освіти в системі ринкових трансформацій: світоглядно-філософський аналіз

Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що в дисертації сформоване інтегративне бачення природи та сутності модернізації освіти, здійснюване під впливом ринкових трансформацій, практично вперше у вітчизняній літературі розглядається єдність двох процесів, що розгортаються в освіті - демократизації і модернізації, їх взаємовплив і взаємозалежність, виділені й обґрунтовані напрями цієї взаємодії та особливості її реалізації в українському суспільстві.

У дисертації сформульовані положення, що конкретизують наукову новизну дослідження і виносяться на захист:

- визначено, що «модернізація освіти» є закономірним процесом оновлення національної системи освіти відповідно до апробованих практикою здобутків у цій галузі провідними країнами світу; у змістовому розумінні модернізація подається як «оновлення», «осучаснення», «узгодження з вимогами часу», що інтелектуалізується на основі таких принципів, як спадкоємність, системність, толерантність, інноваційність, порівняння із зарубіжним досвідом тощо, узагальнюються основні суперечності процесу модернізації освіти в період утвердження ринкових відносин та способи їх раціонального розв'язання;

- доведено, що основні напрями (складові) модернізації освіти в Україні зумовлені Болонськими деклараціями, головними вимогами яких є науковий супровід навчального процесу; забезпечення рівного доступу до якісної освіти; освіта протягом життя; вдосконалення нормативно-правового поля освіти; впровадження кредитно-модульної системи навчання, інформаційних технологій та новітніх мовних стратегій; академічна мобільність і т. ін.;

- набула подальшого розвитку ідея розв'язання суперечностей класичної освітньої парадигми: між орієнтацією на розвиток людини і вузькою спеціалізацією; між декларованим правом і соціальними обмеженнями на здобуття якісних знань; між системно-соціальною функцією та роллю освіти як форми підготовки спеціалістів, специфіку яких на різних етапах розвитку суспільства визначають загальносистемні соціальні фактори, які акумулюють той синтез концептуальних освітніх ідей, цінностей виховання, інституційних, фундаментальних характеристик освіти, які й формують філософсько-освітню парадигму тієї чи іншої епохи;

- проаналізовано безпосередні та опосередковані зміни в освіті, що розгортаються під впливом ринкових перетворень, серед них виокремлюються такі процеси, як інноваційний характер розвитку освіти, індивідуалізація і демократизація освітнього процесу, його інформатизація та прагматизація;

- обґрунтовано, що провідну роль у системі чинників модернізації освіти відіграє демократизація; здійснено аналіз об'єктивних та суб'єктивних факторів, що зумовлюють потребу в демократизації освіти (глобалізація, зростання громадянської активності особистості, розширення та поглиблення міжнародних контактів і домовленостей, прозорість світових процесів тощо); визначено сутність демократизації освіти в залученні до розв'язання її основних проблем якомога ширшого кола громадськості; проаналізовані суб'єктивні відхилення від демократичних перетворень в освіті та засоби їх уникнення, становлення державно-громадського управління освітою;

- визначені основні напрями інформатизації освіти, реалізація яких сприяє розкриттю, збереженню і розвитку індивідуальних здібностей тих, хто навчається, їхніх особистісних якостей; формуванню пізнавальних здібностей, прагнення до самовдосконалення; забезпечення комплексності вивчення явищ дійсності, нерозривності взаємозв'язку між природничими, технічними, гуманітарними науками; постійному оновленню змісту, форм і методів навчання і виховання;

- проаналізовано прагматичну спрямованість освіти, її якість визначається як організація процесу підготовки фахівців, що забезпечуватиме «постачання» висококваліфікованих фахівців на ринку робочої сили; прагматизація освіти спонукає пов'язати якість освіти з рівнями корисності її носія у практичній діяльності;

- проаналізовані організаційний та управлінський аспекти демократизації освіти, зокрема, сенс і значення впровадження державно-громадського управління навчальним закладом освіти; розширення повноважень громадських (наглядових) рад університетів, студентського самоуправління, інших громадських організацій;

- проведено узагальнення досвіду розвитку демократичних процесів у провідних університетах України; визначені їх політичні та моральні аспекти; доведено, що в його основі має лежати постійне підвищення культурного рівня, толерантності та самосвідомості всіх учасників навчально-виховного процесу;

- визначена стратегія пріоритетів соціокультурної динаміки ціннісних орієнтацій суспільства і особистості, їх вплив на освіту й реакція освіти на цей вплив, зокрема, через утвердження прагматичної спрямованості освіти, становлення потреби в особистісно орієнтованому навчанні, реалізацію орієнтації суб'єктів управління освітою на поглиблення демократії та розширення духовної свободи особистості;

- виявлена й обґрунтована потреба в адаптації сучасного вчителя до системи освіти, що складається під впливом ринкових трансформацій; підкреслюється необхідність його постійного навчання, стрижнем якого має стати постійне удосконалення педагогічної майстерності вчителя.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що в ньому проведено системний аналіз процесів, проблем і суперечностей модернізації сучасної освіти під впливом ринкових трансформацій; виявлені та узагальнені напрями модернізації української освіти, здійснена їх теоретична кореляція з вимогами Болонської декларації. В дисертації сформульовані практичні пропозиції щодо зміни державної освітньої політики, низки нормативних актів Міністерства освіти і науки України в контексті модернізації освіти під впливом ринкових трансформацій. Матеріали дослідження можуть бути використаними в процесі підготовки спеціального курсу для студентів гуманітарних факультетів. Головні висновки дослідження можуть бути використані при читанні курсів з філософії освіти, політології, філософії та культурології.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданні кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, а також на ряді міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій та семінарів, а саме: Міжнародному науково-практичному семінарі «Інноваційна освіта для ХХІ століття» (м. Київ, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічні фактори розвитку України в умовах глобалізації» (м. Київ, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції «Экономико-правовые аспекты и социальные приоритеты в тенденциях развития системы образования Украины в условиях интеграции в мировую образовательную систему» (м. Харків, 2008); Всеукраїнській науково-методичній конференції «Безперервна освіта в Україні: реалії і перспективи» (м. Івано-Франківськ, 2008); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави» (м. Дніпропетровськ, 2008); Науково-практичному семінарі «Освіта в полікультурному просторі ХХІ століття: пошук стратегічних пріоритетів» (м. Київ, 2009); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології» (м. Тернопіль, 2009); Науково-практичному семінарі «Інноваційні стратегії розвитку освіти: філософсько-педагогічний дискурс» (м. Чернігів, 2009).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 1 монографію та 21 працю в наукових часописах, визначених ВАК України як фахові з філософії.

Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження робота складається із вступу, шести розділів, висновків та списку використаних джерел (338 позицій). Загальний обсяг дисертації - 392 сторінки, із них основна частина дисертації - 360 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет дисертаційного дослідження, а також визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, ступінь їхньої апробації.

У першому розділі - «ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ» - аналізуються проблеми та суперечності розвитку сучасної освіти під впливом ринкових відносин, що утверджуються, зокрема в Україні та інших країнах, що утворились в результаті розпаду СРСР. Підкреслюється, що позитивне майбутнє України можливе за трьох умов: якщо в країні зусилля і увага будуть зосереджені на особистості, потребах людини в освіті; якщо держава сприятиме утвердженню нових суспільних відносин через свідомість людей; якщо практика виходитиме з потреб адаптації до нової системи соціально-економічних відносин, з тим щоб такий найцінніший «товар» як знання міг дійти через ці механізми до кожного конкретного споживача. Все це направлено до забезпечення сталого розвитку суспільства та стає можливе лише на основі всебічного розвитку особистості кожної людини, що зумовлено суто економічними проблемами, а не тільки глобальними. Сучасне суспільство і економіка вимагають залучення всієї особистості, особистих якостей та устремлінь працівників. У центрі уваги освіти все більше стають не масові пріоритети індивідів з усередненими характеристиками, а особистість кожної людини, єдина і неповторна, з тільки їй властивими рисами, навичками, інтересами.

Серед основних причин, що з одного боку, інтенсифікують цей процес, а з другого - стають перешкодою досягнення цього складного завдання, є ринок. Орієнтація на ринкові цінності піднімає власну відповідальність особистості за якість її освіти і разом з тим, формує у людей переважання споживацьких інтересів як таких, що формують їх поведінку і менталітет як споживачів, покупців товарів на ринку, та відсуває на задній план всі інші цінності - моральні, духовні. В сучасному світі вже давно стало зрозумілим, що така раціоналізація, суто прагматична спрямованість суспільної діяльності може набути руйнівного характеру. Суспільство є сильним, життєздатним своїми громадянами, для яких суспільні цілі не пустий звук, для яких реальну вагу мають духовні цінності: патріотизм, відповідальність за долю своєї країни, а не весь менталітет зводиться до їх поглядів і смаків на споживацькі товари. Усвідомлення важливості сфер духовного виробництва у забезпеченні виживання та розвитку сучасної цивілізації стало основою кардинальної зміни відношення до сфери освіти. Зникає роз'єднаність між розвитком своєї особистості та суто професійними знаннями, призначенням освіти стає всебічний розвиток особистості та надання професійних знань. Повинна бути переосмислена функція освіти, що традиційно розумілася як підготовка до виконання ієрархічно визначених ролей. На даному етапі ця функція повинна здійснюватися для підготовки робочої команди, для втілення почуття солідарності та для визнання і розуміння особистих відмінностей. Саме тому зараз зростає значення типу освіти, який стосується поведінки людей: вміння вести себе, спілкуватися з іншими, бути лідером тощо. Сьогодні вже можна говорити про те, що поряд з відомими системами освіти (американською, японською) у світовому освітянському цивілізаційному просторі з'явилася українська система, яка зберігає кращі традиції теж добре знаної у світі радянської системи.

Право на освіту є одним із головних прав людини в цивілізованому суспільстві. Без належної освіти особа не спроможна сприймати себе як частину суспільства, як вільну постать, навіть не спроможна зрозуміти сутність тих прав і свобод, які гарантує Конституція.

В умовах глобалізаційних процесів, системі ринкових трансформацій, створення єдиного освітнього простору стратегічною задачею державної освітньої політики є вихід української освіти на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародної співпраці, розширення участі навчальних закладів, педагогів, студентів і науковців в проектах міжнародних організацій і співтовариств. Інтеграція освіти України в міжнародний освітній простір базується на принципах пріоритету національних інтересів, збереження і розвитку інтелектуального потенціалу нації, миротворчої і культуростворюючої спрямованості міжнародної співпраці, орієнтації на національні, європейські і загальнолюдські фундаментальні цінності, розвиваючого, системного і взаємовигідного характеру співпраці і толерантності в оцінці і сприйнятті зарубіжних систем освіти. Планується, що реалізація Національної доктрини розвитку освіти України забезпечить: перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що сприятиме зростанню інтелектуального культурного, духовного потенціалу особи і суспільства. В результаті цього будуть досягнуті позитивні зміни в системі матеріального виробництва і духовного відродження України; зростання незалежності і самодостатності особи, її творчої активності, що створить демократичні основи громадянського суспільства і прискорить його розвиток; активізацію процесів національної самоідентифікації особи, підвищення її авторитету, а також статусу громадянина України в міжнародному соціокультурному співтоваристві; конкурентоспроможність української освіти в європейському і світовому освітньому просторі, мобільність людини на ринку праці; впровадження новітніх промислових і інформаційних технологій, що дасть можливість протягом найближчих
10-15 років скоротити відставання в темпах розвитку, а надалі наблизитися до рівня і способу організації життєдіяльності розвинутих країн світу. Випереджаючий розвиток освіти забезпечить рівень життя, гідний людини
XXI століття.

Глибинна особливість освітньої політики полягає в тому, що вона органічно поєднує в собі політичні, соціальні, економічні і, власне, освітні аспекти. Тільки за такого підходу до освіти можна вивести її за відомчо-галузеві бар'єри і надати їй сучасну сутність як сфери інтеграції і реалізації загальнонаціональних інтересів та пріоритетів молодої української держави. Модернізація освітньої системи вимагає і нової економіки освіти. Застаріла фінансова система підтримки педагогічних та науково-педагогічних кадрів, яка залишає їх на порозі бідності, є чи не основним гальмом якісних освітніх реформ і засвідчує, що в освіті сьогодні, на жаль, визначальними є механізми політики виживання, а не політики її ефективного та динамічного розвитку. XXI століття вимагає щоб Україна, як і кожна держава окремо, а також і всі суспільства разом, створювали необхідні умови - інтелектуальні, економічні, соціальні, політичні, моральні, - які б підвищували педагогічну мотивацію і високо поціновували гідність педагога, науковця, інтелектуала. Тільки за такої умови освітнє середовище може формувати і розвивати сучасну демократичну особистість, удосконалювати ідеали та цінності відкритого громадянського суспільства, постійно розвивати та збагачувати, людську солідарність, забезпечити становлення якісно нового способу життя, головною ознакою якого стане людиноцентризм.

У другому розділі - «СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН ЯК ГОЛОВНИЙ ЧИННИК ФІЛОСОФІЇ ПІДГОТОВКИ ЛЮДИНИ ДО ЖИТТЯ, ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ» - аналізується безпосередній та опосередкований вплив на освіту ринкових відносин, що утверджуються.

Поняття «ринок» сьогодні є чи не найпопулярнішим в нашому суспільстві. Зумовлено це переходом України до ринкової економіки, ринкових відносин. Кожне суспільство має певні механізми ринкового регулювання, а у процесі розбудови незалежної держави їх треба було створити, налагодити, відрегулювати. А це означає, що суспільство мало вирішити як мінімум три першочергові завдання: 1) «роздержавити» власність, передати її в руки реального господаря; 2) виховати нового власника, навчити його господарювати за ринковими технологіями; 3) створити необхідні умови (економічні, фінансові, правові, інформаційні тощо) для реалізації ринкових форм і технологій господарювання. До їх вирішення Україна підійшла через лібералізацію - необмежене розширення свободи економічної діяльності господарюючих суб'єктів, що привело до глибокої економічної кризи, руйнування державного управління економічними процесами.

Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що ґрунтується на взаємодії попиту і пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.

Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності.

Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах різноманіття форм власності різновидів приватної власності.

В наслідок ринкових трансформацій утворюються нові контури суспільного життя. Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм - це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок - це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість. Цивілізований характер ринку в промислово розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Державним структурам необхідно впроваджувати гнучкі системи в політиці удосконалення ринку праці. Розвиток людських ресурсів слід враховувати найбільш важливим фактором економічного зростання країни. Тому необхідна нова політика, котра б спонукала систему освіти реагувати на зміни у попиті на професії на ринку праці. Також потрібна нова система перепідготовки кадрів, котра забезпечувала б гнучку адаптацію та підвищення кваліфікації робітників.

Ще однією особливістю на етапі формування ринкових відносин є те, що найважливішою передумовою відродження України, оптимізації мотивації трудової діяльності є поява й розгортання підприємництва в усіх сферах і на всіх рівнях господарського життя, що демонструють і приклади інших, економічно розвинених країн.