Філософія модернізації освіти в системі ринкових трансформацій: світоглядно-філософський аналіз

Другою тенденцією змін освітнього процесу під впливом ринкових перетворень є демократизація освітнього процесу, що за великим рахунком є складовою системного процесу демократизації всього суспільства.

Стрімкий крах комуністичного режиму і проголошення незалежності породили в українському суспільстві ілюзії щодо можливості швидкої і безболісної ліквідації старої і розбудови зовсім нової, демократично орієнтованої й інтегрованої із світовими реформаційними процесами системи вищої освіти. Проте темпи демократичної трансформації української вищої школи до останнього часу залишались низькими: скоріше вони відбувались всупереч, аніж завдяки освітній політиці держави, яка міцно утримувала в своїх руках найважливіші важелі управління освітньою сферою і, виходячи з наявних, досить обмежених економічних можливостей і ресурсів, дуже обережно реагувала на нестандартні ініціативи та інновації. Проте останніми роками процеси, пов'язані з виконанням вимог Болонської декларації, заполонили вищу школу всілякими інноваціями, виконання яких для переважної більшості студентів, викладачів та представників вузівської адміністрації виявилось не простим завданням. І знову стали відчутними проблеми з демократизацією освіти, оскільки всупереч демократичним вимогам, майже усі ініціативи йшли згори, а не знизу - від студентської і викладацької громадськості. Проте все ж таки слід констатувати, що процес демократизації освітнього процесу йде, хоча, як будь-яка нова справа, не без певних помилок та витрат.

Разом з демократизацією в освіті розгортається і така тенденція, як інформатизація, її поява пов'язана із сучасними інформаційними технологіями, комп'ютерною технікою, електронними засобами навчання, які істотно розширюють пізнавальні можливості людини. Справа у тому, що інформаційні технології стали відігравати ключову роль у процесах аналізу існуючих та одержання і нагромадження нових знань, їх інтеграції і узагальнення. На сучасному етапі стан інформатизації суспільства характеризується, перш за все, проникненням новітніх інформаційних технологій в існуючі галузі професійної діяльності людини. Саме тому цей процес не можна уявити без впровадження комп'ютерних технологій в усі ланки системи освіти, її заклади, установи і органи управління.

В умовах, коли комп'ютер перетворився на універсальний засіб роботи з інформацією, коли комп'ютерні технології просякнули у всі галузі народного господарства, культури, науки, увійшли в побут, не можна уявити випускника вищого закладу освіти будь-якого профілю без ґрунтовної підготовки в галузі сучасної обчислювальної техніки та інформатики. Вільне володіння комп'ютером, сучасними інформаційними технологіями - обов'язкова вимога до випускника вищого навчального закладу незалежно від його спеціальності. Дослідження вітчизняних науковців переконують, що інформатизація освіти - об'єктивний процес, пов'язаний з підвищенням ролі і ступеня впливу інтелектуальних видів діяльності на всі сторони життя суспільства. Вона дозволяє педагогам якісно змінити зміст, методи і організаційні форми навчання.

Будучи наслідком і стимулом розвитку нових інформаційних технологій, інформатизація освіти сприяє розкриттю, збереженню і розвитку індивідуальних здібностей тих, хто навчається, їхніх особистісних якостей; формуванню пізнавальних здібностей, прагнення до самовдосконалення; забезпечення комплексності вивчення явищ дійсності, нерозривності взаємозв'язку між природничими, технічними, гуманітарними науками; постійному оновленню змісту, форм і методів навчання і виховання. Інформатизація освіти, як невід'ємна складова інформатизації суспільства має забезпечити функціонування людини в умовах існуючого сучасного техноінформаційного простору і, перш за все, зорієнтувати розвиток освіти на впровадження в навчальний процес інформаційно-комунікативних технологій.

У четвертому розділі - «ПРАКТИЧНО-ПРАГМАТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ОСВІТИ» - підкреслюється, що стратегічним завданням державної освітянської політики в умовах ринкових трансформацій є конкурентний вихід української освіти на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародної співпраці, розширення участі навчальних закладів, педагогів та вчителів, студентів і науковців у проектах міжнародних освітніх організацій і співтовариств.

Аналіз наукових джерел свідчить, що конкурентоздатність освіти слід розглядати в двох аспектах: конкурентоздатність освіти країни порівняно з освітою іншої країни та конкурентоздатність освіти на ринку праці. Однак, в будь-якому випадку конкуренція виступає як імпульс вдосконалення системи освіти, підвищення її ефективності та якості.

Аналізуючи наукові джерела, можна стверджувати, що конкурентоздатність освіти, в першу чергу, визначається її освітнім потенціалом. Освітній потенціал - це найбільш узагальнене визначення тих реальних можливостей розвитку, що надані суспільству освітою. Освітній потенціал включає в себе як нагромаджені витрати суспільства на функціонування формальної і неформальної систем освіти, так і духовний компонент - це нагромаджені традиції, моральні та суспільні цінності, а також цінності колективізму та спільності. Духовний компонент взагалі неможливо виміряти, він не піддається кількісним визначенням, але саме він визначає динаміку інших складових, що мають кількісні параметри.

На першому рівні - у найвужчому значенні освітній потенціал - це фонд освіти, потенціал тих реальних затрат, що здійснені суспільством на функціонування системи освіти. Причому фонд освіти також може мати два значення: фонд освіти всього населення і фонд освіти робочої сили, або фонд освіти всього населення і фонд освіти зайнятого населення.

Другим показником конкурентоздатності освіти є змістовність освітнього процесу, його результат та сума знань, що реально засвоєна людиною. Останнє залежить від багатьох факторів, які визначаються як особистими здібностями, талантами, обдаруваннями людини для творчого застосування отриманих знань, так і здатністю суспільного середовища створити необхідні сприятливі умови для цього творчого використання. Виміряти реальний результат освітнього процесу тобто те, що засвоєно людиною в процесі навчання практично не можливо. Успішність є досить відносним показником цього результату, який не завжди свідчить про здатність, реальні можливості людини щодо використання здобутих знань. Це означає, що реальні результати освітньої діяльності практично важко кількісно і якісно визначити у адекватних вартісних показниках.

Освіта в сучасному світі розглядається не як кінцевий продукт одного з етапів життя людини, а як постійний процес. Раніше освіта обмежувалася достатньо коротким та чітко визначеним відрізком життя, після закінчення якого людина виходила із системи освіти і більше ніколи в неї не верталася. Швидке старіння знань в умовах сьогоднішнього стрімкого часу зумовлює необхідність їх постійного оновлення та періодичного повернення до навчання. Починаючись з народження людини, навчання продовжується протягом всього життя. Система освіти повинна бути готовою прийняти і молодь до вступу у трудове життя, і людей старшого віку, яким необхідно постійно адаптувати свою кваліфікацію до мінливих вимог економіки. В основу організації такої системи освіти, яка б функціонувала як єдиний процес, була інтегрована і узгоджена внутрішньо (між всіма її ланками) і зовнішньо (з потребами ринку праці і суспільства в цілому), була конкурентоздатною покладена концепція безперервної освіти. Концепція безперервної освіти передбачає координованість всіх окремих елементів освіти - дошкільної, середньої, вищої та післядипломної - таким чином, щоб кожний з них був продовженням попереднього ступеню і підготовкою до наступного. В такій системі вибір рівня освіти не пов'язаний з віком людини, переміщення всередині системи засновуються не тільки на вимогах певного мінімуму знань, а визначаються відношенням людини до навчання, її загальним розвитком та інтелектом.

Третім показником конкурентоздатності освіти є доступність освіти. Система освіти може сприяти вирівнюванню доходів різних соціальних верств і прошарків населення, якщо в суспільстві створені умови для здобуття освіти дітям різного соціального походження.

В умовах конкуренції у сфері освіти елітну роль в суспільстві виконують, як правило, університети. В Україні саме університети мають тривалу історію і традиції роботи, виступають провідними центрами освіти та науки. Наявність фундаментальної наукової бази, висококваліфікованих кадрів викладачів створює основи того, що університети повинні бути справжніми осередками формування інтелектуальної еліти суспільства. Але ця елітна роль вітчизняних університетів має обов'язково підтверджуватися забезпеченням стандартів високої якості освітніх послуг.

Формування конкурентоздатної освіти передбачає доступність до вищої освіти талановитої молоді, яка має здібності і бажання вчитися та займатися надалі інтелектуальною працею. Для цього необхідно, щоб доступ до елітних вищих навчальних закладів, а такими мають бути саме університети, відбувався не на основі здібностей оплачувати навчання, а на підставі справжніх здібностей абітурієнтів. З іншого боку, неодмінною умовою підтвердження елітної ролі вітчизняних університетів є їх фінансове забезпечення. Елітарність окремих навчальних закладів буде реальною тільки тоді, коли працівники, що представляють його, будуть дійсно відчувати себе матеріально і морально незалежними, отримувати стимули до творчої інтелектуальної праці, переконуватись, що їх праця дійсно потрібна державі і суспільству. Відчуваючи гордість за свій навчальний заклад, за свою роботу, викладачі намагатимуться підтвердити його високий імідж. Тільки на основі втілення зазначених заходів буде підтверджене елітне значення диплому провідних університетів України.

П'ятим показником конкурентоздатності освіти є забезпечення високого соціального статусу педагогічних працівників. Всупереч недостатньому економічному і соціальному статусу вчителів і викладачів як осіб, що займаються недостатньо важливою і престижною діяльністю, в яку важко набирати людей з хистом і талантом до цієї справи, освіта повинна трансформуватися у суспільно значиму професію, адекватно оплачувану і організовану на базі реальних заслуг, вимог і виконання. Основним механізмом виступає законодавче гарантування високого рівня оплати праці освітян разом з адміністративною відповідальністю за невиконання обов'язкових норм, створення сприятливих умов для вчителів і викладачів державних навчальних закладів (рівень оплати праці, умови праці, друкування наукової продукції тощо).

Конкурентоздатність освіти залежить і від економічних показників. Оцінювати ефективність, раціональність витрат ресурсів на будь-які цілі необхідно на підставі певних критеріїв. Такими критеріями фахівці визначають: економність, продуктивність та результативність.

Економність - характеризує витратну, ресурсну сторону ефективності. Згідно цього критерію витрати мають бути мінімально можливими. Продуктивність - це співвідношення обсягів продукції або послуг з величиною витрат на їх виробництво. Результативність характеризує відповідність витрат і досягнутих результатів конкретним цілям.

Таким чином, практично-прагматична спрямованість освіти в сучасному виробництві благ та послуг не зводиться просто до необхідності нагромадження професійних знань та навичок (хоча це дуже важливо). Практичний аспект освіти має величезне значення, але найважливішою є роль освіти у втіленні відповідальності людини перед суспільством. У сучасному світі зростає розуміння того, що моральні цінності як складові освіти мають найвище значення. Усвідомлюється, що негативний вплив на них ринкових відносин може мати дуже згубні наслідки для розвитку суспільства. Дотримуючись принципу прагматизму, освіта, її якість визначаються як організація процесу підготовки фахівців, що забезпечуватиме «постачання» висококваліфікованих фахівців на ринку робочої сили. Прагматизація освіти спонукає пов'язати якість освіти з рівнями корисності її носія в практичній діяльності.

Аналізується утвердження в системі освіти тенденції особистісно орієнтованого навчання. Ця тенденція також продукується ринковими відносинами. І ось чому. Піднімаючи відповідальність і підвищуючи самостійність особистості за власну освіту, ринкові відносини обумовлюють утвердження в освіті ситуації вибору, де на передній план виходять інтереси особистості. Абстрактна «суспільна потреба» відходить на задній план. Натомість утверджується філософія «піклування про себе» й вимога щодо забезпечення цього від суспільства. Особистісно орієнтована освіта диспозиціонує у соціальному розвитку особистість з усіма притаманними їй особливостями, враховує їх, відповідно раціоналізує навчально-виховний процес. Для цього потрібна неабияка майстерність педагога, його вміння до «переналагодження системи» у будь-який час, покликаний потребами особистості, що навчається. Особистісно орієнтована освіта має на меті формування креативного суб'єкта. Це дає можливість кожній людині на будь-якому освітньому рівні не тільки розвивати вихідний творчий потенціал, а й сформувати потребу в подальшому самопізнанні, творчому саморозвитку, сформувати об'єктивну самооцінку. Крім того, важливість проблеми формування креативного фахівця визначають такі її значення, як: по-перше, соціальне, тому що формується не просто нова людина з особливим складом мислення, здатним до радикальних змін і перетворень, а спеціаліст нової формації - спеціаліст-новатор, який долучається до прогресивних перетворень в суспільстві і по-друге, наукове, тому що служить засобом пізнання творчих здібностей людини.

Важливими для розуміння освіти, як засобу особистісного зростання людини, є її культурно-орієнтуючий аспект, що полягає в спрямуванні мотивації та визначенні моделей культурної активності. Культура уособлює загальну творчу діяльність у предметах для людини. Вона є втіленням створених людьми матеріальних і духовних цінностей. Дослідники вказують, що культура постає як опредметнена сутність людини. Міра розвитку культури визначається мірою розвитку людини. Культура є вираженням досягнутого людиною (людством) рівня історичного прогресу. І навпаки, міра культурного світу є тріумфом виключно людського, все має значення лише остільки, оскільки воно гуманне. Інтеграл культури - людина і людяність. Культура - це культ людського буття. Освіта має не просто інтегрування особи в культуру і сприйняття останньої як результату власного життєвого досвіду, власного духовного світу, а гармонійне поєднання внутрішніх сутнісних сил людини та соціокультурного оточення, що генерує творчий саморозвиток особи як спосіб розвитку культури. Звідси зрозуміло, що першочерговим завданням є подолання відчуженості особи від національної культури, що, власне, і є способом її відродження. Укоріненість особи у національній культурній традиції, узгодження власних смисложиттєвих програм з перспективами розвитку суспільства та його культури, відчуття причетності до історичної долі народу - основні змістовно-цільові домінанти розробки основ особистісного самовизначення в сучасному суспільстві.

Особистісно орієнтована освіта, далі, розвиває особисті якості людини й тим самим формує її високий професіоналізм, забезпечує конкурентну спроможність на ринку праці. Професійні якості працівника, що формуються всією системою освіти, перш за все є головним орієнтиром в отриманні суб'єктами освіти. Ці якості в сучасних умовах мають безпосередню економічну цінність; від типу, ступеню та якості підготовки працівника залежить і рівень його прибутку. Тим самим величина віддачі від освіти працівника і для нього, і для підприємства, і для суспільства в цілому буде залежати від продуктивності його праці та відображення її зростання в оплаті праці.

У п'ятому розділі - «ЗМІНА ПРІОРИТЕТІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДИНАМІКИ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СУСПІЛЬСТВА І ОСОБИСТОСТІ» - підкреслюється, що ринкові відносини (разом з іншими суспільно значимими чинниками) змінили весь комплекс ціннісних орієнтацій особистості. Особливості соціокультурної динаміки ціннісних орієнтацій в українському суспільстві пов'язані з тим, що наші співвітчизники, як й інші жителі пострадянських країн, усі глобалізаційні виклики відчули на собі раптово й відразу. Більш того, відчуття загострили процеси модернізації політичної і економічної систем суспільства, що супроводжувались кардинальної зміною моральних, ціннісних й поведінкових орієнтирів усіх прошарків населення країни. В один момент традиційні моральні орієнтири радянського суспільства, знецінились, а прийнятними стали протилежні дії і явища, що спричинило появу значної кількості маргінальних груп серед населення. Як зазначають соціологи, сучасні молодь та студенти менше цікавляться політикою, суспільно-політичним життям, далеко не всі люблять читати, відвідувати культурно-мистецькі заклади, займатися спортом, художньою самодіяльністю, мистецтвом, творчістю. Відбувається деформація і етичних ціннісних орієнтацій, виправдовується порушення заповідей типу «не вкради», «не бажай….» тощо.

Як показують дослідження масової свідомості останніх років, проведені Інститутом соціології НАН України, на перші місця виходять такі пріоритети, як кар'єра, економічний успіх (добробут), сім'я, релігійні, політичні, моральні та інші норми. При цьому домінантою масової ціннісної свідомості стають цінності приватного життя, що цілком вписується в контекст глобальних ціннісних змін сучасності, а далеко позаду залишаються цінності служіння суспільству. Причому такі ціннісні пріоритети характерні для більшості соціальних й вікових груп нашої країни, що дозволяє сучасним соціологам вести мову про тенденцію становлення ціннісного консенсусу, що намітилась в українському суспільстві.

В середовищі студентської молоді набувають все більш актуального значення матеріальні цінності (матеріальний добробут, успіх у житті, прагматизм, високий заробіток, престижна робота, закордонні поїздки тощо). При цьому, слід зазначити, тенденції домінування орієнтацій на кар'єру, бізнес, економічний успіх намітились порівняно недавно, коли найбільш виразними стають цінності модерністського (службове зростання, професійна та суспільна кар'єра, досягнення матеріального добробуту) й постмодерністського (самовираження, самореалізація, якість життя) типу. Хоча безумно не усі сьогоднішні студенти демонструють цілеспрямованість й організованість. Певна частина студентської молоді веде безцільне існування, демонструючи споживацьке відношення до життя, апатичність, пасивність, утриманство, лінь, дармоїдство та нехлюйство, за що, до речі, засуджується не лише старшим поколінням, але й своїми ровесниками.

У цьому зв'язку слід зазначити, що чисельні дослідження серед української молоді фіксують досить високий рівень орієнтації молоді на освіту як цінність. Мова йде передусім про володіння іноземними мовами, комп'ютерною технікою, новітніми комунікативними технологіями, які представляються українській молоді необхідною умовою адаптації до нової соціокультурної ситуації та засобом досягнення значних результатів на виробництві, в бізнесі, в комерції. При цьому висока орієнтація студентів престижних спеціальностей на вищу освіту як спосіб досягнення матеріального благополуччя поєднується з бажанням стати кваліфікованим у своїй галузі фахівцями. Мабуть, на думку сучасних студентів, саме високий професіоналізм дозволить досягнути матеріального добробуту.

Окрім освіти, на думку сучасних студентів, складовими успіху є впевненість у собі, зв'язки й професіоналізм, адже забезпечують конкурентоздатність й матеріальний добробут. Немаловажну роль при цьому відіграють й такі особистісні якості як хитрість й ощадливість. До того ж, орієнтацію на кар'єру, бізнес та економічний успіх у студентському середовищі підтверджує на сьогодні досить розповсюджене явище - феномен працюючого студента. У зв'язку з такою ранньою економічною активністю простір вільного часу у теперішніх студентів суттєво скорочується, що вимагає певного вибіркового відношення до дозвілля.

Наступним індикатором важливим у дослідженні ціннісних орієнтацій молоді й особистості загалом є ставлення до створення сім'ї. Адже сім'я, родинне щастя - мабуть єдина цінність, значущість якої залишається незмінно високою. Чисельні соціологічні дослідження вітчизняних й іноземних дослідників підтверджують центральне положення сім'ї в системі цінностей людини. Дійсно, в усіх відомих нам дослідженнях нижче третього рейтингового місця сім'я не опускалась, віддаючи першість таким цінностям як здоров'я і матеріальний добробут. Й це не випадково, адже Україна належить до країн, де відносно високий рівень шлюбів, велика цінність сім'ї та дітей, відносно ранній, у порівнянні з економічно розвинутими країнами, вік вступу у шлюб як чоловіків, так й жінок. Водночас, як фіксують вчені, українське суспільство поступово рухається до так званого другого демографічного переходу, що властивий нині економічно розвинутим країнам, для якого характерні не лише зниження середнього рівня народжуваності (що вже давно спостерігається в Україні), але й підвищення середнього віку вступу у шлюб й народження першої дитини, збільшення кількості родин з одним з батьків, а також менша залежність жінки від чоловіка та шлюбу.

Політичні орієнтації сучасної молоді за останні роки піддалися істотним змінам, набагато більшим ніж будь-які інші ціннісні орієнтації. Якщо протягом 90-х років й на початку 2000-х років соціологи фіксували катастрофічно низький рівень політичної активності, то в середині 2000-х років ситуація почала змінюватись. Численні соціологічні дослідження почали фіксувати динаміку політичної активності молоді у бік зростання, а також нове спрямування і нові форми прояву політичної активності молодих. Дослідники дійшли висновку, що одним з результатів подій «помаранчевої революції», що переломили адміністративний сценарій президентських виборів в Українці в кінці 2004 року, стало зацікавлення більшості молоді політичною ситуацією в країні, перехід від побутового інтересу до реальної участі. Більш того ці події призвели до «перелому» більшості тенденцій розвитку масової свідомості, відчутні зміни відбулись в уявленнях про молодь як про соціальну групу, котрій притаманні не лише типові «молодіжні» якості, але й ряд нових ознак, у тому числі й прихований внутрішній потенціал політичної активності, який за певних обставин може актуалізуватися і впливати на перебіг політичних подій.

Не менш важливе значення у створенні ціннісного портрету сучасної молоді є її ставлення до релігії. Справа у тому, що пошук людьми моральної опори в релігії й відродження інтересу до неї в країні з офіційною атеїстичною ідеологією виявились подібно соціальному вибуху. Цей соціально-психологічний феномен нашого часу став відбиттям: протесту проти влади, яка у свій час узурпувала право тотального контролю не лише за поведінкою, але й духовним світом людини; прагнення через релігійну віру набути психологічної стійкості; відвертого визнання перед Богом власної слабості, гріховності заради очищення й знаходження в собі сили у світському житті; потреби порівнювати свої власні сили, вчинки з моральними стандартами, що витримали випробування часом; надії на реалізації оптимістичного сценарію майбутнього. Таким чином, сучасна релігійність, об'єднуючи людей вірою в добро, чесність, краще в людині, в її здатність до творення, виступає альтернативою прагматизму, раціональності, соціальним порокам.

Аналізується провідна орієнтація сучасної студентської молоді - орієнтація на успіх, яка практично однозначно пов'язується з свободою життєдіяльності, демократичними цінностями та культурою.

Початок процесу демократичного переходу (або демократизації) являє собою той історичний момент, коли його учасники (актори) усвідомлюють, що старий режим більше не може слугувати основою їхніх дій. У свою чергу, завершення процесу переходу визначається неможливістю повернення до вихідного стану, тобто перехід закінчується тоді, коли політичні актори починають розуміти незворотність змін. Зазвичай перехід до демократії висуває дилему: реформа існуючого режиму (якщо він взагалі піддається реформуванню) або розрив з ним. Насправді істинна глибока демократизація поєднує в собі і реформу інститутів держави, і розрив з попередньою політичною практикою, і відмову від колишніх методів керівництва. Як правило, демократизація викликається глибокою внутрішньою кризою економічних, політичних, соціальних структур суспільства, «зношеністю» ідеології або системи цінностей, і тому безпосередньо пов'язана з проблемами модернізації та виступає її інструментом.

Пафос Майдану, його основне гасло «Свободу не спинити» - незаперечні докази найголовнішого: самоствердження особистості і пробудження на цій основі нації, небувалої активізації демократичного процесу. Найважливішим завданням України постала зміна соціальної стратегії, соціальної парадигми. Активізувався перехід від особистої та суспільної стратегії приватного та псевдоколективного розвитку до стратегії активного й динамічного розширення загального простору свободи, починаючи від простору власної думки окремого громадянина та його сім'ї - до простору загальнодержавного та загальносуспільного. Промотором «помаранчевої революції» була молодь, що не лише додало активності цьому процесові, а й уособило глибокий державотворчий сенс, адже свідома підтримка молоддю демократичних змін у великій мірі гарантує їх незворотність. Цілком очевидно, що за своїм змістом новітня українська революція була революцією морально-світоглядною. Люди вийшли на вулиці і майдани не заради хліба та видовищ, а за правдою і свободою. Тобто, це була не стільки політична, скільки громадянська революція. Оскільки перша передбачає масштабну владно-управлінську ротацію і структурно-інституціональну трансформацію, а друга спрямована на зміну ідейно-світоглядних і ціннісних орієнтацій громадян.

Роль молоді визначається її духовністю, моральними устоями, національними традиціями, загальним рівнем культури. Саме тому важливим уявляється визначення ідеалу демократії молоді та студентів. З іншого боку, слід додати, що у сучасному складному світі світовідчуття і настрої студентської молоді є неоднозначними. Як свідчать дані соціологічного дослідження Інституту соціології НАН України 55% респондентів вважають, що стосунки між людьми були кращими за часів Радянського Союзу, ніж тепер, тим часом як протилежної думки дотримуються лише 5% опитаних. Крім того, 78% серед них зазначили, що системи освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення в минулому були також кращими. Те саме стосується і матеріального забезпечення респондентів, 42% з яких відповіли, що найбільше, із чим вони не можуть змиритися, - це втрата впевненості в завтрашньому дні, а 41% - зі зниженням рівня життя значної частини населення. Лише 7% опитаних зазначили, що нинішнє життя їх цілком влаштовує, 27% - в основному влаштовує, 33% - в основному не влаштовує, 23% - зовсім не влаштовує.

Сучасна молода людина одержує на одиницю часу значно більше інформації, ніж покоління батьків. Але не завжди спромагається осмислити її, зробити необхідні висновки. До того ж, це відбувається в умовах зламу старих суспільних відносин, процес якого супроводжується активною протидією утвердженню відносин нових. Це ускладнює вироблення конструктивної концепції подальшого розвитку. Свідомість громадян, особливо молодих, часто спрямовується на пошуки емоційно-ірраціональних способів розв'язання соціальних проблем, що є негативним фактором суспільного життя.

Поширення політичного нігілізму в молодіжному середовищі свідчить про безпорадність органів державної влади у справі забезпечення прав і свобод молоді. Молодь небезпідставно вважає себе незахищеною від сваволі, корумпованості чиновників, злочинності. Звідси виникає суперечливість в розуміннях ідеалу демократії, фрагментарність процесу усвідомлення суті демократії.

Молодіжне середовище дуже строкате: є молоді люди, що беруть активну участь у політичному житті, але є і такі, кого політика не цікавить зовсім.

Таким чином, можна стверджувати, що в молоді ще не сформувався сталий ідеал демократії. Навіть не дивлячись на активну участь молоді в подіях «помаранчевої революції», молоді притаманна фрагментарність, еклектичний характер розуміння ідеалу демократії. Демократія в сучасну епоху є важливою й загальновизнаною цінністю. Але вона утверджується й набирає справжньої сили тільки за умов, що люди знають, за що вони цінують демократію, чого хочуть досягти і що захищатимуть. Саме в такому контексті демократія може виступати як шлях до свободи та особистого успіху молоді.

Шостий розділ - «МОДЕРНІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ» - присвячено аналізу основної тенденції змін освітнього процесу під впливом ринкових трансформацій: необхідність і закономірність творчого зростання учителя, підвищення його педагогічної майстерності. Ринково-демократичні перетворення розгортають рамки свободи педагогічного мислення і дії, що в свою чергу, посилює навантаження на педагога, піднімає його відповідальність і в буквальному розумінні цього слова прирікає його на творчість, вимагає вдосконалення педагогічної майстерності. Без творчого підходу до справи сучасному педагогу в школі чи у ВНЗ робити нічого. Педагогічна майстерність виявляється тим критерієм, за яким можна передбачити ефективність роботи вчителя, визначити якість навчально-педагогічного процесу. За великим рахунком наслідки педагогічної праці безпосередньо залежать від рівня педагогічної майстерності вчителя.

Педагогічна майстерність розуміється як вияв педагогом свого «Я» у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, що забезпечує саморозвиток особистості. Самореалізація особистості вчителя виявляється, у свою чергу, через досконале виконання ним головних функцій педагогічної діяльності - навчальної, виховної, наукової і організаційної, які у світлі зміни освітньої парадигми, створення нової, орієнтованої на особистість педагогіки, суттєво трансформуються. Зокрема, навчальна функція реалізується не стільки через передачу знань, а через навчання самостійно здобувати знання, пробудження в молоді потреби навчатися; виховна функція - через покликання виховувати всебічно розвинуту особистість; наукова функція - через постійне збагачення дисципліни, котру вчитель викладає, новітніми даними й висновками, у тому числі отриманих в результаті власних наукових досліджень; організаційна функція - передусім через активізацію пізнавальної потреби своїх вихованців.

Окрім того, зі становленням особистісно орієнтованої парадигми освіти, місія вчителя й вихователя ще й в тому, щоб актуалізувати якусь життєву колізію, ситуацію, подію, запропонувати морально-культурний проект поведінки, заснований, як правило, на досвіді особистісних переживань. При цьому педагог не обов'язково передає, тим більше не нав'язує дитині свою позицію, він образно кажучи, вводе її до «лабораторії своєї суб'єктивності». У спеціальній педагогічній літературі зазвичай подаються такі елементи або складники педагогічної майстерності як гуманістична спрямованість її діяльності, професійна компетентність, педагогічні здібності та педагогічна техніка.

Шляхом формування й вдосконалення педагогічної майстерності є передусім самовиховання вчителя. Адже для професійного становлення вчителя крім засвоєння певних когнітивних схем, умінь, систем предметних значень, спеціальних засобів мислення, необхідні глибокі перетворення структур суб'єктивного досвіду, розвиток і збагачення уявлень про себе як професіонала, що визначає ставлення педагога до професійної діяльності і характер її здійснення.

ВИСНОВКИ

У новому суспільному контексті система освіти та її функція не можуть залишатися незмінними і потребують відповідної трансформації. В сучасному суспільстві набувають нового змісту призначення освіти, її масштаби, форми і методи організації та управління освітньою галуззю.

Забезпечення сталого розвитку країни можливе лише за умови всебічного розвитку особистості кожної людини. Світовий досвід доводить, що загальною тенденцією розвитку країн світу є підвищення середнього рівня освіти населення: неодмінними умовами стають не тільки 8-9 років загальної освіти, а й наявність повної загальної середньої освіти. Зростає частка молоді, залучена до вищої освіти.

Проблема розвитку системи освіти повинна розглядатися паралельно до економічного розвитку країни і не повинна привести до зниження якості навчання.

Входження України в Європейську спільноту неможливе без наближення її системи освіти до середніх загальновизнаних умов функціонування освітньої галузі. Разом з тим, поряд з намаганням досягти уніфікованості і стандартизації освітніх послуг, необхідно підтримувати тенденцію до збереження національної особливості і неповторності нашої системи освіти, позитивного досвіду, нагромадженого століттями.

Країни світу, як розвинені, так і ті, що розвиваються, перебувають у процесі постійного пошуку і трансформації своїх національних систем освіти, які мають відповідати новим вимогам становлення інформаційного суспільства. Різні за глибиною і характером здійснюваних заходів процеси перебудови направлені на пошук систем організації, управління і фінансування освітньої діяльності, які будуть ефективнішими, дієвішими, будуть забезпечувати високу якість освіти.

Підкреслюється, що ринкові перетворення є могутнім фактором світової динаміки. Він змінює контури життєвого процесу загалом, а разом з цим загальну філософію підготовки людини до життя, зокрема, засобами освіти. Освіта в системі ринкових відносин має принципово інший (як за змістом, так і за методами здійснення) характер, ніж за умови так званої державно-регульованої (планової) економіки, що базується на відносинах суспільної чи колективної власності. Загальна характеристика трансформацій, що відбуваються в освіті в міру утвердження ринкових відносин, охоплюється поняттям її (освіти) «модернізації». Мова йде про приведення системи навчання і виховання молоді у відповідність до тих реальних змін, що відбуваються в суспільстві під впливом ринкових перетворень, тобто про осучаснення освіти, її радикальне оновлення. За якою філософією, за якими напрямами має здійснюватись означений процес, які його принципові параметри і яким чином ринкові детермінанти поєднуються чи вступають у суперечність з іншими глобальними чинниками світової динаміки? - ось коло актуальних і малодосліджених у наш час проблем, на яких зосереджується наша першочергова увага.