Методичні засади формування умінь ділової комунікації майбутніх учителів іноземних мов

Размещено на http://www.allbest.ru

Методичні засади формування умінь ділової комунікації майбутніх учителів іноземних мов

Methodical principles formation of skills of modern communication of future teachers of foreign languages

Танана Світлана Михайлівна / Tanana Svitlana Mykhailivna

Кандидат педагогічних наук, доцент

Університету Григорія Сковороди в Переяславі

З огляду на розширення та розвиток міжнародних відносин України, євроінтеграція, входження в європейський освітній простір та інтернаціоналізація ділових стосунків підвищує вимоги до іншомовної підготовки майбутніх учителів іноземних мов. Висококваліфіковані професіонали з різнобічними і професійними знаннями, вміннями, готові до постійного оновлення та поглиблення знань, - кінцева мета вищої освіти. Її основні завдання полягають у формуванні й розвитку професійних мовних знань і високого інтелекту майбутніх фахівців іноземних мов, їхніх особистісних рис, здібностей і вмінь використовувати здобуті знань необхідних для реалізації професійної ділової комунікації. Ефективність якості мовленнєвої підготовки майбутніх учителів іноземних мов у закладах вищої освіти «вимагає всілякого переосмислення, оскільки вчитель сучасної української школи повинен не просто давати учням знання, як це відбувається нині, а й розвивати вміння застосовувати їх на практиці, формувати духовно та інтелектуально розвинену творчу особистість, адаптовану до сучасних вимог, соціально зрілу, яка успішно засвоює ціннісний досвід поколінь» [17]. Саме тому метою вищої освіти є створення сприятливих освітніх умов для повноцінного особистісного і професійного розвитку майбутніх учителів іноземних мов.

Враховуючи сучасні вимоги до ділової комунікації фахівця, особливої актуальності набуває «підготовка майбутніх учителів іноземних мов, де одним із першочерговим є професійно мовно- комунікативні знання, уміння та навички ділового спілкування, компетентного, комунікабельного фахівця, здатного до самостійного прийняття рішень, готового до творчого розв'язання типових і нетипових професійних завдань, спрямованих на задоволення потреб комуніканта» [21]. Тому вимоги до сучасної професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов постійно зростають.

«Сучасний філолог - це здобувач освіти, який не тільки отримав достатню спеціальну підготовку, але є високорозвиненою мовною особистістю» [18]. Обов'язковою умовою професійного зростання майбутнього фахівця під час опанування ділової іноземної мови є вивчення спеціальної ділової термінології, що в подальшому забезпечить його професійний розвиток.

Мова професійного ділового спілкування - «це той інструмент, що допомагає не тільки діяти, переконувати, формувати позитивний мікроклімат у колективі та налагоджувати продуктивні стосунки з клієнтами та з діловими партнерами, здатність якісно здійснювати професійну ділову комунікацію сприяє підвищенню конкурентоздатності фахівців на ринку праці» [7].

Вагомість професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов актуалізується характерними канонами до іншомовної освіти щодо оновлення змісту, форм і відповідних інноваційних методів, які відображені в державних законодавчих документах, а саме: Законах України «Про освіту» (2017), «про загальну середню освіту» (2020), Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» (2016), Галузевій Концепції розвитку неперервної педагогічної освіти (2013), Указі Президента України «Про національну стратегію розвитку освіти України на період до 2021 року».

«Комунікативна компетентність є невід'ємною частиною професійної діяльності майбутнього вчителя іноземної мови, про це наголошується у «Педагогічній конституції Європи» [13], «сформованість цієї компетентності свідчить про вільне володіння кількома європейськими мовами, що зможе забезпечити не лише підвищення рівня фахової підготовки, буде необхідною умовою для його подальшого розвитку професійної діяльності, сприятиме академічній мобільності майбутнього вчителя іноземної мови, матиме досвід використання цих знань та вмінь на практиці, зокрема у незвичних для неї ділових ситуаціях». «Європейський учитель покликаний знайти відповіді на виклики епохи й сприяти входженню студентів в лоно прогресу наукових знань, соціально-практичного досвіду поколінь» [14].

Ділова комунікація як поліфункційний феномен була об'єктом дослідження таких наук, як філософія, політологія, соціальна психологія, лінгвістика, культурологія тощо, що й зумовило різноманіття термінологічної визначеності цього феномену й значно розширило уявлення про нього.

Теоретико-методологічні засади питань ділового мовлення, розкрито вітчизняними науковцями О. Бігич, С. Івашньовою, С. Ніколаєвою, О. Скоробаготою, І. Пінчук та ін. Увага науковців щодо сутності та змісту «ділового спілкування» приділена у дослідженнях О. Бігич, Л. Гусака, М. Кагана, А. Крохмаль, Л. Петровської, І. Пінчук, О. Скоробагатової та ін.

Дискусійним залишається дослідження діалогу віддавна і до сьогодні. Розвиток діалогової форми мовлення в мовленнєвих ситуаціях як інструменту розвитку потреби професійного самовдосконалення на заняттях із іноземної мови розглядала вчена А. Крохмаль. Систему підготовки вчителів іноземної мови в Україні висвітлено в дослідженнях науковцями С. Івашньовою, С. Ніколаєвою, О. Скоробагатовою та ін.

Теоретичні аспекти готовності до різних видів комунікації іншомовної освіти висвітлено науковцями в різних аспектах, а саме: О. Бігич, О. Котенко, Л. Панова, В. Редько, С. Тезіковова; міжкультурну комунікацію розглядали учені Л. Зазнобіна, А. Козак,

Незважаючи на різноплановий і науковий спектр досліджуваних явищ, проблема формування умінь ділової комунікації майбутніх учителів іноземних мов залишається недостатньо вивченою.

Мета дослідження: науково обґрунтувати та перевірити методику формування готовності майбутніх учителів іноземних мов до ділової професійної комунікації.

Ділове спілкування відіграє велику формуючу та продуктивну роль у нашому сьогоденні, зміст якого розкриває загальну концепцію спілкування. У процесі викладання ділового спілкування дотримується системно-структурний підхід, що виражається у виявленні та використанні системно-цілісних характеристик викладання мови у майбутніх учителів іноземної мови та тенденцій її розвитку з професійного боку роботи. Одним із найважливіших аспектів мовленнєвої освіти є принцип інтелектуальної та емоційної єдності, тобто інтеграції теоретичних знань та їх практичного використання в ході насиченої комунікативної та професійної діяльності, вирішення проблемних завдань спілкування.

Енциклопедичний словник мови зазначає, що комунікація - спілкування, обмін думками, інформацією, уявленнями тощо - є специфічною формою взаємодії людей у процесі їх пізнавальної та функціональної діяльності [16].

Розуміння спілкування як процесу відкриває можливості, а також підкреслює необхідність вивчення всіх аспектів цього процесу. Щоб забезпечити можливість найбільш раціонального використання його компонентів для досягнення успішної комунікації, учасник комунікативного акту повинен орієнтуватися як у теоретичних засадах, так і в практичних аспектах. Ось чому, на нашу думку, виправдовує себе процесно- дійовий підхід до ділового спілкування, де, перш за все, необхідне знання семантичного та когнітивного рівнів спілкування, різних функцій мови, які є практичними.

Основними психічними механізмами, які сприяють ефективності виконання лінгвістичного завдання та впливають на рівень його досконалості, є сформовані в базі знань уміння та навички.

Успішність засвоєння знань значною мірою залежить від наявності відповідної підготовки з іноземної мови, тобто базових знань і попередніх навичок; від наявності та досконалості здібностей до навчання та розумових операцій; від контексту, в якому відбуватиметься ця навчальна діяльність. Успіх багато в чому залежатиме від змісту навчального матеріалу, від якості методів і способів подання навчальної інформації. Починаючи з первинного ознайомлення з новими педагогічними матеріалами іноземної мови, відносячи їх до вже відомих, майбутні вчителі іноземних мов мають оволодіти ним шляхом адаптації та переосмислення нової інформації. Аналітико-емоційна розумова робота, що накладається на новинки, становить сам процес засвоєння.

Здобуваючи знання іноземної мови та оволодіваючи різними когнітивними діями, майбутні учителі іноземних мов повинні навчитися мислити та самостійно отримувати нову інформацію з вітчизняних та зарубіжних професійних джерел, а не лише вміти ефективно засвоювати те, чого їх навчають. Велику творчо-продуктивну роль у нашому сьогоденні відіграє ділове спілкування, зміст якого розкриває загальне поняття спілкування. комунікація ділова вчитель

Використання ділової мови у професійній діяльності та повсякденному житті дуже різноманітне, що впливає на мету та тривалість спілкування. Тому професійне спілкування відбувається в контексті конкретної задачі та враховує її специфічні особливості, характеризується використанням термінології, професійних ідіом, а також часових рамок і суворо поставленої мети, доступ до якої в певний час визначає ефективність професійного спілкування.

Основною функцією такого спілкування є забезпечення професійної діяльності, яка потребує обміну думками, обговорення проблем, прийняття рішень, формування партнерських відносин, що відбувається в процесі діалогічної співпраці [19, с. 55-57]. Вчені визнають тісний зв'язок між професійним і діловим спілкуванням. Іноді ці терміни навіть розрізняють. У науково -методичній літературі немає чіткого визначення поняття «ділове спілкування». Більшість авторів виділяють його як форму взаємодії людей у процесі праці. Проаналізувавши різні визначення, робимо висновок, що ділове спілкування - це процес мовної взаємодії між людьми, який здійснюється на основі встановлених норм і забезпечує досягнення конкретного результату, вирішення проблеми та виконання поставленої мети. Ділове спілкування властиве людям, які займаються професійною діяльністю.

Для ділового спілкування характерні такі характеристики: предмет ділового спілкування - спільна справа і ставлення до неї учасників; потреба в спілкуванні, пов'язана з виробничою необхідністю вирішення проблем і проведення дискусій; мотивами ділового спілкування є інтереси справи; мовленнєві дії регламентовані встановленими правилами поведінки і мають формально-рольовий характер; метою ділового спілкування є вирішення професійних і соціальних завдань [19, с. 50-51].

До основних ознак, що характеризують ефективність професійно-ділових стосунків майбутніх учителів іноземної мови, належать: готовність або часткова готовність до спілкування, прояв емоцій, використання невербальних засобів спілкування, орієнтація на конкретну мову консультанта, зміни теми спілкування. бесіда, установки комунікантів у розмові, які забезпечують ясність бажання та вміння слухати [8].

У своїй професійній діяльності майбутні учителі іноземних мов використовують ділове спілкування у формі ділових бесід, телефонних розмов, дискусій, переговорів тощо. Усі визначені форми спілкування мають розмовний характер, а компонентами є вербальні та невербальні засоби.

Однією з найпопулярніших форм професійного спілкування майбутніх учителів іноземної мови є ділова бесіда. Ділова бесіда допомагає встановити контакти, налагодити співпрацю, отримати конкретну інформацію; від майстерності його виконання залежить успіх справи і репутація експерта. Характерною рисою розмови є її непередбачуваність: ніколи не знаєш, як обернеться розмова. Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції: обмін інформацією; формулювання запропонованих заходів; взаємне спілкування у вирішенні поточних проблем; підтримувати ділові відносини на різних рівнях; впровадження нових ідей та стимулювання виробничої діяльності [22, с. 26].

Дослідники (А. Бичок; О. Рогульська) виділяють фактори, що дозволяють діловій бесіді бути успішною: професійні знання (дають вміння керувати ситуацією); ясність думки (допомагає зв'язати факти і деталі, уникнути двозначності, плутанини, непорозумінь); наочність (забезпечує максимально можливе використання ілюстративних матеріалів: документів, джерел інформації, таблиць, схем тощо); ритмічність (наростання інтенсивності розмови в процесі наближення до кінця); повторити основні положення та думки (допомагає координатору краще знаходити інформацію); елемент раптовості (навмисне, але несподіване для колеги повідомлення деталей і фактів); «насиченість» міркувань (чергування моментів, коли від співрозмовника вимагається найбільша концентрація уваги, з періодами відпочинку та консолідації думок); гумор та іронія (підняття настрою співрозмовника, його готовності прийняти будь -які аспекти розмови) [3; 19; 20].

Можна виділити п'ять етапів ділової бесіди майбутніх учителів іноземних мов: на початковому етапі встановлюється контакт з співрозмовником і створюється необхідна атмосфера спілкування; етап передачі інформації передбачає детальне визначення можливостей і намірів клієнта щодо обговорюваного питання; на етапі аргументування співрозмовники займають конкретну позицію щодо обговорюваної теми, яка підтверджується фактичними даними. Інформація має бути правдивою, висловлювання - точними, ясними та лаконічними, а високий рівень професійної мовної культури підвищує переконливість; етап спростування перевіряє переконливість викладу, розвіює сумніви співрозмовника. Основними прийомами, що використовуються, є посилання, цитати, схвалення, переформулювання, умовна згода, порівняння, опитування. На завершальному етапі головне мотивувати співрозмовника розглянути висловлені пропозиції та продовжити ділові стосунки.

За характером ділові бесіди бувають офіційними й неофіційними, так званими робочими; за спрямованістю - цільовими з конкретними та загальними завданнями; за мірою - регламентовані, які проводяться за певними правилами і в запропонованій послідовності (наприклад, співбесіда), і нерегламентовані, як дружня бесіда, розмова.

За призначенням ділові бесіди поділяються на: бесіду-знайомство майбутнього керівника та підлеглого при прийнятті рішення про прийняття на роботу; ділову бесіду між колегами д ля обговорення шляхів і засобів досягнення конкретних цілей; ділова зустріч майбутніх партнерів для співпраці між компаніями; бесіда - встановлення ділових контактів; бесіда - обмін інформацією; бесіда з метою контролю або координації дій підлеглого від імені керівника; бесіда-ознайомлення потенційних сфер співпраці. Вид ділової бесіди залежить від цілей і її місця в сферах професійної діяльності.

Ділова розмова, на нашу думку, - це цілеспрямоване спілкування з передбачуваним або заздалегідь спланованим результатом. Прикладами таких бесід у професійній діяльності майбутнього учителя іноземної мови є обговорення нових проектів з діловими партнерами.

Телефонні розмови є важливою формою спілкування в сучасному діловому світі, а також у повсякденному житті. У телефонному режимі ведуться важливі обговорення, вирішуються термінові питання, організовуються ділові зустрічі. Мистецтво ведення телефонної розмови полягає в тому, щоб, дотримуючись правил мовленнєвого етикету, стисло донести потрібну інформацію й отримати відповідь. На відміну від спілкування віч-на-віч, по телефону немає візуального контакту, не задіяні міміка, жести, вираз очей, жест, а слова, голоси та тони набувають особливої ваги.

Ефективним способом вирішення проблеми є переговори, які є важливим елементом професійного спілкування майбутніх учителів іноземних мов. Ділові переговори - це процес поетапного узгодження партнерів за наявності різних суперечливих інтересів [20, с. 14]. Їх головне завдання - переконати іншу сторону в необхідності та вигоді спільної співпраці на основі обміну думками.

До основних функцій переговорів належать: інформаційно-комунікаційна, досягнення

домовленостей, управління, контроль, координація дій, привернення уваги, пропаганда. М. Лила обирає два режими ведення переговорів: конфронтаційний - має характер проблеми та об'єкта, що полягає в отриманні перемоги будь-якою ціною, та партнерський - має ознаку casebycase, проблеми аналізуються разом, учасники шукають для найкращих способів їх вирішення.

Переговори відбуваються у три стадії: підготовка до них (аналіз ситуації) - передбачає з'ясування суті проблеми, оцінювання ситуації, визначення позицій під час переговорів і можливих варіантів розв'язання проблеми, установлення контакту зі співрозмовником. Наступний крок - проведення дискусій - має здійснюватися відповідно до таких правил, як визначення суті проблеми та стосунків учасників дискусій; визначити інтереси сторін; розглянути взаємовигідні варіанти; застосування об'єктивних критеріїв [19]. На останньому етапі переговорів узагальнюються основні положення, розглянуті під час обговорення, характеризуються основні моменти, за якими сторони дійшли згоди.

Отже, переговори є невід'ємним складником професійної діяльності майбутніх учителів іноземних мов, а їх успішність визначається вмінням уникати «гострих кутів» під час взаємодії, проявляти терплячість, витримку, поважати думку партнерів і поділяти їх інтереси. Проводяться дискусії у сфері ділової комунікації з метою налагодження зв'язків з вітчизняними та міжнародними туристичними операторами в рамках міжнародних туристичних ярмарків, виставок, салонів.

Іншим видом ділових відносин є співбесіда з роботодавцем, яка є особливою формою бесіди, коли керівник оцінює кандидата на роботу. Успіх співбесіди залежить від професійних якостей, таких як освіта, досвід, уміння спілкуватися. Важливим фактором є і перше враження, яке кандидат справляє на роботодавця. До кожної співбесіди необхідно ретельно готуватися, тому потрібно володіти не тільки конкретними знаннями про організацію, але й уміння задавати запитання та відповідати на них. До основних видів інтерв'ю відносяться:

попередня співбесіда - спілкування з роботодавцем по телефону з метою первинного визначення відповідності кандидата вимогам вакансії;

перше та друге співбесіди. Перший проводиться з представником відділу кадрів або кадрового агентства, його мета така ж, як і попереднього. Другий - безпосередньо з особою, яка приймає остаточні рішення про працевлаштування;

співбесіди з представниками кадрових агентств для надання клієнту списку кандидатів для співбесіди з роботодавцем;

співбесіда, проведена комісією, використовується корпораціями, державними органами;

деякі компанії проводять групову співбесіду для вибору одного або кількох співробітників із групи претендентів.

Ефективність усіх видів професійного ділового спілкування залежить від доцільності та доцільності використання прийомів розмовного спілкування, а саме: прийомів формулювання прохання на аудіювання, дотримання мовленнєвих зразків, мовних норм, розділових знаків тощо.

Запитання - невід'ємний компонент будь-якої розмови. Якщо ви оволодієте мистецтвом задавати питання, то зможете навчитися з їх допомогою контролювати хід розмови і вести розмову в потрібному напрямку. Питання є важливими для комунікаційного процесу, оскільки дозволяють спрямувати процес передачі інформації в необхідному руслі; перехоплювати та утримувати ініціативу в розмові; активізувати співрозмовника до більш активного способу передачі інформації - діалогу; показати співрозмовнику те, що він знає, а сам надати конкретну інформацію. Платон колись сказав, що на будь-яке запитання можна відповісти, якщо його поставити правильно [16].

Існують різні класифікації запитань. Відповідно до логічної структури й ролі запитання поділяють на уточнювальні або закриті (спрямовані на з'ясування істинності чи хибності висловленого в них судження, у запитанні вже міститься судження, пошук відповіді обмежений двома альтернативами: «так» чи «ні»); відкриті запитання (спрямовані на відкриття нових властивостей і якостей предметів і явищ, що цікавлять слухачів. Граматичною ознакою таких питань є наявність у них питальних слів: хто, що, де, коли, як). За складом розрізняють прості питання (з'ясування істинності кожного судження окремо) і складні запитання (з'ясування істинності чи хибності кількох суджень одночасно).

Найбільш розширеною є класифікація запитань М. Лили, яка позначила: інформаційні запитання (забезпечують допуск до інформації), контрольні запитання (перевіряють увагу консультанта), підтверджувальні запитання (опитуваний каже «так», атмосфера створюється компроміс, або розмова заходить у глухий кут і консультант змушений відповідати «так» на основне питання, яке є інформативним (уточнення точки зору консультанта), конфронтаційним (розмова поступово звужується і партнер

приходить до остаточного рішення) спонукальний (встановлення чого насправді хоче партнер і чи правильна відповідь).

С. Танана [23] доповнює перелік такими типами запитань: напрямні запитання спрямовують розмову в необхідному руслі; кристалізатори питань допомагають очистити розум; однополярний - відображення запитань співрозмовника; проблемні - формування мети, мікротеми, визначення завдань; провокаційні - стимулюють певні дії; візуальний - стимулювання мислення і перебігу думок у потрібному напрямку; завершальні - використовуються на етапі завершення розмови, їм передують одне-два позитивних запитання. Проте успіх бесіди залежить від уміння поставити запитання й отримати на них вичерпні відповіді. Питання слід осмислити, від цього залежить і відповідь на нього.

Запорукою ефективного ділового спілкування майбутніх учителів іноземних мов є вміння дотримуватись загальноприйнятих норм спілкування, використовувати комунікативні засоби відповідно до комунікативних завдань.

Основними їхніми характеристиками є: традиційність, гнучка стійкість, сформована змінами культурно-історичних умов розвитку літературної мови, варіативність [17, с. 19].

Точність усного та писемного мовлення визначають: лексичні норми - правила вибору слова з ряду одиниць, близьких до нього за значенням. Відхилення від норм слововживання є результатом незнання точного лексичного знання слова або невміння вибрати найбільш правильне слово із синонімічного ряду; орфографічні норми - контролюють правила вимови звуків і граматичних форм слів; орфоепічний - встановлення однаковості написання слів відповідно до встановлених норм; граматичні норми - визначення правильного вживання граматичних форм слів і усталеної побудови речень і словосполучень; словотвір - правила поєднання частин слова й утворення нових слів слова за певною моделлю; морфологічний - передбачає вживання різноманітних повнозначних слів, граматична оформленість яких відповідає нормам української мови; синтаксичні - правила побудови словосполучень і речень; норми стилю - правила вживання мовної одиниці відповідно до законів жанру, особливостей функціонального стилю та умов спілкування.

До основних якостей мовлення, що забезпечують ефективність спілкування, належать: правильність, точність, змістовність, логічність, ясність, доречність, результативність, а також вільність.

Важливим фактором успішної професійної діалогічної діяльності є мовленнєвий етикет - специфічна форма регуляції мовленнєвої поведінки комунікантів [19, с. 109], що включає вміння чітко говорити, уважно слухати співрозмовників, бути толерантним, тактовно вступати в розмову, вживати професійні визначені слова. Дотримання етикету сприяє оптимізації спілкування та комунікативно-орієнтованої співпраці.

Мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик людської поведінки, оскільки без мовних форм вираження ввічливих стосунків між людьми людина не може ефективно, з користю для себе та інших, здійснювати процес спілкування. Комунікація манер завжди діалогічна, тобто передбачає безпосередню участь того, хто вітає, і того, хто приймає. Схематично код мовленнєвої ситуації можна представити так: «хто - кому - чому - для чого - де - коли». Поведінка вважається контекстуальною лише тоді, коли відмінності між мовцями значні (їхній вік, соціальний клас, стать тощо). Форму мовної ввічливості визначають такі основні компоненти ситуацій спілкування: звертання, вітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, вітання, прохання поради, згоди, до відмови, співчуття, похвала, похвала тощо. Серед них ті, що використовуються при встановленні спілкування між мовцями (формули звертання та вітання), підтримці спілкування (формули вибачення, прохання, подяки), припиненні спілкування (формули вибачення тощо). Окрім ввічливих дискурсивних формул, лінгвістична ввічливість також включає соціолінгвістичні маркери ввічливих ситуацій (наприклад, ввічливі форми опозиції/незгоди та ствердження/згоди; форми запитання, що використовуються окремими соціокультурними групами) [19, с. 110].

Мовленнєвий етикет спрямований на забезпечення комунікативного спілкування від початку і до закінчення і виконує при цьому декілька функцій: фатична - встановлення, збереження чи закріплення, підтримуваних зв'язків і стосунків, індивідуальних чи соціально-масових; функція ввічливості пов'язана з проявами ввічливої поведінки членів колективу один до одного; регулятивна - поширюється на всі прояви мовленнєвого етикету, оскільки вибір конкретної форми при встановленні контакту регулює характер стосунків між адресантом і адресантом; імперативна - передбачає реакцію співрозмовника на вербально- жестикову активність; апелятив - впливає на співрозмовника; емотивна - необов'язкова функція, оскільки притаманна не кожній одиниці мовленнєвої манери. У цих функціях компоненти мовленнєвого етикету не вносять у комунікативний акт нової змістової інформації, проте передають важливу соціально -оцінну інформацію про ситуацію спілкування, взаємини між комунікантами, соціальну приналежність. Тому дотримання мовних норм, застосування формул мовленнєвого етикету, чітка й логічна побудова висловлювань можуть ефективно впливати на процес спілкування та сприяти досягненню комунікативної мети професійного спілкування.

Необхідною умовою успішної комунації є вміння слухати співрозмовника. Слухання - це активна діяльність, яка передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Роль слухання в комунікації

надзвичайно важлива, оскільки воно сприяє співпраці, допомагає приймати рішення, зміцнює впевненість людини в собі. Невміння слухати часто стає причиною неефективного спілкування, непорозумінь і конфліктів. При слуханні виявляється рівень комунікабельності людини, її вихованості, поваги до оточуючих.

Учені розрізняють чотири типи слухання: рефлексивне або активне (активний зворотний зв'язок для контролю точності сприйняття почутого), нерефлексивне (уважне слухання без лінгвістичного втручання), емпатійне (до відсутності того, хто може співпереживати) та оцінююче ( сприйняття інформації, не намагаючись зрозуміти суть повідомлення) [7].

Про важливість навичок аудіювання як основи ефективної комунікації в професійній діяльності О. Рогульська зазначила, що навички аудіювання є каналом інформації, необхідної для прийняття рішень і сприяння процесу змін, можливість створення умов для виникнення у вас позитивний відгук [21, с. 21-23] та ін.

Щоб краще порозумітися з співрозмовником, науковці рекомендують використовувати техніку активного слухання: інтерпретацію (полягає у зверненні до співрозмовника для інтерпретації та формулюванні запитань, на які неможливо відповісти одним словом «так» або «ні»); інтерпретація (формування думки координатора своїми словами з метою виявлення її достовірності для розуміння); моделювати емоції (акцент робиться не на власне аспекті повідомлення колеги, а на його емоційних реакціях); вказівний (пояснювальні відповіді дають змогу включити думки та почуття відправника інформації) [11, с. 19].

Ми можемо зауважити, що успіх комунікації підвищиться, якщо рефлексивне слухання доповнюється емпатійним слуханням, і що комунікатори використовують техніки активного слухання.

Важливим фактором успішності діалогічного спілкування є використання комунікативних стратегій і тактик. Комунікативна стратегія - комплекс мовленнєвих дій або магістральна лінія мовленнєвої поведінки, спрямована на досягнення комунікативної мети, сформована в мовленнєвій діяльності шляхом потенційного впливу, який, у свою чергу, зумовлений відповідною потребою [8].

Реалізація комунікативних стратегій здійснюється за допомогою тактик - сукупності прийомів і способів досягнення певної мети [19]. Стратегія пов'язана з поняттям «глобальність», а тактика - з поняттям «локальність». Тактика пов'язана з індивідуальними намірами мовленнєвої поведінки відповідно до кроків чи етапів комунікативної події. Комунікативна тактика - зумовлені стратегією мовленнєвих кроків, що дають змогу досягти головної комунікативної мети в лінгводидактиці - підготувати майбутніх учителів іноземних мов до професійної діалогової комунікації [19, с. 155-157].

У професійному спілкуванні важливого значення набуває вміння майбутніх учителів іноземних мов використовувати свій тактичний і стратегічний потенціал. У процесі комунікації основною метою є досягнення певного результату в практичній діяльності, а саме: поінформувати, переконати, зацікавити, привернутиувагу.

Учені виділяють такі основні дискурсивні стратегії:

стратегія опису орієнтована на інформування споживача про конкретний товар, реалізується у формі комунікації, здійснюється за допомогою стратегій опису, пояснення, абстрагування, конкретизації, узагальнення, наведення прикладу;

організаційна стратегія включає спільні дії учасників спілкування, реалізується шляхом привернення уваги, постановки запитань, прохань, запрошень, закликів;

стратегія обміну думок використовується з метою впливу на обізнаність клієнта, актуалізована тактикою обіцянок, попереджень, присвоєння цінності, протидії, аргументації, безпосередньо з договору.

стратегія маніпуляції заснована на прихованому впливі на реципієнта, дає можливість контролювати свідомість людини і змушує реципієнта діяти всупереч власним бажанням. Її тактика включає гіперболізацію, скорочення, спрощення концепцій, замовчування, спотворення та відбір.

Маніпуляційна стратегія пов'язана зі способом представлення інформації. Зазвичай люди схильні довіряти під час комунікації порадам, тому цитування авторитетних видань є однією з ефективних тактик. Для маніпулювання реципієнтом використовується тактика «апелювання до авторитету». Для підтвердження достовірності викладеної інформації посилаються на авторитет відомих учених, діячів культури тощо. У ділових переговорах «апелювання до авторитету» дозволяє референтові схилити терези на свій бік.

Тактика «так-так-так» - партнеру задають три-чотири питання і він повинен відповісти «так». Тоді, швидше за все, він також відповість так само й на головне питання. Це одна з найдавніших тактик. Винайшов її давньогрецький філософ Сократ і блискуче використав для переконання співрозмовників [12, с. 42].

Протилежністю попередньої тактики є тактика «чорного суперника». Співрозмовники задають питання з таким розрахунком, що на одне з них він не може відповісти. Тоді одразу вимовляється мовна формула: «Бачите, питання не підготовлене». Однак слід пам'ятати: запитань не повинно бути більше трьох, інакше буде зруйнована тактика і сформується упереджене ставлення до координатора; питання

повинні бути досить складними, в деяких випадках нерозв'язними, тому що якщо партнер відповість на всі питання, то тактика не спрацює [12, с. 25].

Цікавою є маніпулятивна тактика «не для всіх, а для обраних». Людям завжди приємно відчувати себе в особливій групі «своїх», які отримують найдостовірнішу інформацію та пораду. Наприклад: «Я пораджу тобі, як своєму особливому клієнту, скористатися».

Для ефективного ділового спілкування майбутній вчитель іноземної мови має розвинути в собі вміння брати участь у бесідах, що включає розпізнавання важливої інформації під час детальних обговорень, дискусій та дебатів; чітке обговорення власної думки щодо актуальних тем професійного життя; відповідні практики на нормальному професійному рівні; здатність будувати телефонні інтерв'ю з конкретними цілями професійного характеру та поза нормальним спілкуванням; відпрацьовувати зміни, які відбуваються під час інтерв'ю і стосуються його напрямку, стилю та використання великих літер [19, с. 14-15].

Отже, ділове спілкування є важливим у професійній кар'єрі майбутнього вчителя іноземної мови. Основними формами ділового спілкування майбутніх викладачів іноземної мови є ділові співбесіди, телефонні співбесіди, співбесіди та переговори. Дотримання кодексів їх поведінки сприятиме успішній та ефективній професійній діяльності, а також підвищенню рівня професійної компетентності майбутніх учителів іноземної мови.

Серед основних виробничих функцій майбутнього учителя іноземних мов провідне місце належить і професійному спілкуванню: вести ділові переговори з партнерами, підтримувати ділові контакти, використовуючи технічні засоби та інформаційні технології; укладання договорів та забезпечення їх виконання відповідно до чинних вимог господарського законодавства та сучасних договорів; координація роботи з потенційними постачальниками та партнерами, суб'єктами професійної діяльності, транспортними компаніями, іншими організаціями санаторно-курортної сфери та сфери культури тощо; формувати ділові відносини з корпоративними партнерами, громадськістю, ЗМІ на основі дослідження іміджу підприємств індустрії гостинності в регіоні, країні та за кордоном [19].

В освітніх документах, акцентовано увагу на визначенні уміння, якими повинен володіти випускник закладу вищої освіти щодо використання професійної ділового мовлення [22]:

застосовувати невербальні методи спілкування; здійснювати ефективне слухання; користуватися правилами спілкування мовця зі слухачем;

використовувати певні правила ведення дискусії;

доречно використовувати мовленнєві моделі вітання, ввічливості, вибачення, погодження тощо;

визначити чинники, що призводять до виникнення конфліктів у міжособистісному спілкуванні та знизити рівень їх впливу;

організовувати та контролювати власну поведінку з метою забезпечення гармонійних стосунків з учасниками спільної діяльності, враховуючи психологічні особливості її членів, зумовлені віком, статтю, політичними та релігійними уподобаннями, рівнем розвитку психічних функцій, можливими життєвими кризами тощо;

застосовувати професійну компетентність з метою ефективного виконання професійних завдань в умовах усних ділових стосунків з використанням відповідних технік і способів усного спілкування та приводів; словесний обмін інформацією в процесі повсякденних і ділових контактів (ділові зустрічі, наради тощо) з метою отримання необхідної інформації для вирішення певних завдань; підготувати доповідь- презентацію за фаховим напрямом і побудувати діалог за змістом тексту; використання засад професійного спілкування засобами сучасної іноземної мови, здійснювати спілкування з учасниками трудового процесу.

Отже, кваліфікаційні вимоги до майбутніх учителів іноземних мов ґрунтуються на визначенні необхідних мовних знань, умінь та індивідуальних здібностей, які він повинен набути та розвинути в процесі навчання. На основі здійсненого аналізу наукової літератури ми визначили, що для забезпечення успішності виконання професійної діяльності майбутніх учителів іноземних мов мають володіти не тільки професійними здібностями, але й комунікативними вміннями та навичками.

Концепція методики базується на утвердженні принципів методики підготовки майбутнього вчителя іноземної мови в інформаційно -освітньому середовищі закладу вищої освіти на основі синергії цілісних наукових методів, тобто:

системність (забезпечує єдність цілей, змісту, структур, методів, практики, інноваційних практик і технологій підготовки майбутніх учителів іноземних мов як цілісної системи);

компетентності (орієнтовані на розвиток практичних навичок, формування навичок і набуття досвіду застосування повного комплексу теоретичних знань на практиці майбутніми вчителями іноземної мови);

аксіологічний (передбачає турботу про особистість як найвищу цінність, виявлення доброти, розуміння, ласки, розуміння; установки на професійну діяльність як спосіб самообслуговування майбутніх учителів іноземних мов; збереження життєвих благ для успішної соціальної роботи, Оптимальний ефективність роботи);

культура (сприяє формуванню глобального світогляду студентів та створює інтелектуальну основу для їх майбутньої професійної діяльності);

функція (реалізує важливу концепцію сучасної освіти щодо суб'єкт-суб'єктних відносин у навчально-виховному процесі);

комунікаційна (прогнозує необхідність побудови освітньої системи як моделі спілкування);

студентоцентрована вища освіта (передбачає педагогічно спрямований процес суб'єкт-суб'єктної взаємодії викладача і студента, який спрямований на реалізацію індивідуального творчого потенціалу студента, а також розвиток його професійно-особистісних якостей з урахуванням природних здібностей та індивідуальні відмінності для формування компетентної особистості, придатної до професійної діяльності);

міждисциплінарний (здійснює інтеграцію знань із різних дисциплін: педагогіки, філології, психології, соціології, філософії, інформаційних технологій тощо - для майбутньої професійної діяльності фахівця-управлінця «викладач - студент - система навчання - інформація та освіта). середовище);сприяє формуванню об'єднавчого бачення майбутньої професійної практики;процесу генерації знань та створення взаємодоповнюючих інновацій, розкриття багатовимірної проблеми адаптації майбутніх учителів іноземної мови та визначення основних принципів навчання на основі загальнодидактичних та специфічних принципів. гуманізації та гуманітаризації (органічне поєднання цих принципів у навчальному процесі дає змогу створити автономну, вільну творчу та духовно багату особистість, яка легко орієнтується в потоці інформації, швидко освоює нові технології, має стійкий світогляд та ціннісні тенденції, а також впевнено будує відносини з громадою на гуманній основі);

науковий (включає лінгвістичний, психолого-педагогічний та методичний аспекти, кожен з яких впливає на формування готовності майбутніх учителів до професійної діяльності);

системність і послідовність (передбачає послідовне і системне засвоєння знань і вмінь);

модульність (модульна побудова навчального плану, на нашу думку, забезпечує структурованість, логічну організованість, тобто сприяє реалізації загальнонаукових дидактичних принципів і структури у підготовці майбутнього вчителя іноземної мови);

доступність і потужність (передбачає реалізацію системи навчання таким чином, щоб студенти могли свідомо застосовувати загальнонаукові та професійні знання, практичні вміння та навички, використовуючи свої інтелектуальні та фізичні здібності);

зв'язок теорії з практикою (на основі філософських, педагогічних і психологічних стандартів ефективність і якість освіти оцінюється і підтверджується практикою, яка служить еталоном істини, джерелом роботи свідомості і сферою застосування) результатів навчання, тому важливо, щоб викладання всіх предметів було орієнтоване на свідоме залучення студентів до професійної діяльності; на практичних заняттях студенти повинні навчитися діяти тут успішно на професійному рівні, використовуючи професійні знання, отримані під час теоретичної підготовки) ;

індивідуалізація (залежно від реалізації організацією виховної системи, в рамках якої враховуються

індивідуальні особливості учнів: розвиток самовираження, самовираження, навчання, навичок

саморегуляції; до засобів, методів і темпи навчання визначаються керівництвом: участь студентів в активній пізнавальній діяльності, підтримка стійкого інтересу до навчання, створення формувальних умов для підготовки майбутніх учителів цих іноземних мов до професійної діяльності);

моделювання професійної діяльності або завдання (передбачає моделювання змісту і структури навчальної діяльності і здійснюється шляхом впровадження в освітню систему комплексу професійно значущих завдань і вправ, для яких найбільше необхідно охоплювати типову профільну діяльність вчитель іноземної мови: організація, організація та проведення курсів та позакласних заходів, участь у професійних семінарах, конференціях, доповіді професійних статей тощо);

інноваційність (реалізація принципу через такі етапи: процес удосконалення та модернізації змісту, структур і методів освітньої системи; радикальні інновації, що передбачають трансформацію традиційної системи в іншу; ці інновації комплексно, що включають такі елементи як вдосконалення, зміна освітньої системи);

врахування міжпредметних зв'язків (викладання знань у світлі міжпредметних кореляцій сприятиме виявленню єдності між теорією та практикою, сприятиме підготовці майбутніх учителів іноземної мови до розуміння, а потім і до вирішення сучасних наукових, соціальних і суспільних проблем професійних професій);

соціально-культурна спрямованість (виявляється у ретельному врахуванні глобальних, національних пріоритетів, державної соціальної політики в контексті світової соціокультурної системи);

пізнання, функції та автономності (орієнтовані на формування компетенцій самостійної роботи в навчальній, науковій та професійній діяльності, здатності брати на себе відповідальність, самостійно виконувати поставлені завдання, знаходити ці рішення конструктивними в навчанні, науково-дослідницькій та майбутній професійній діяльності. діяльності);

- комунікативно-орієнтоване навчання (орієнтоване на організацію адекватного здійснення реального спілкування в результаті моделювання основної закономірності усного спілкування, а саме: активного характеру усного спілкування, що проявляється в комунікативній поведінці вчителя як учасник процесу спілкування та навчання, а також викликаної спілкуванням функціональної поведінки здобувача вищої освіти як суб'єкта спілкування та навчання; мета процесу спілкування, яка має бути змодельована обмеженим, але чітко визначеним набором об'єктів для обговорення ( теми, проблеми, події тощо).

Теоретична концепція стосується базового обгрунтування термінів дослідження, категоріального інструменту підготовки майбутніх учителів іноземної мови в контексті інформаційно -педагогічного середовища ВНЗ, а також наукового пояснення авторської концепції. Це поняття є системою первинних визначень і значень, що розкриває базове розуміння основних понять освіти, а саме: «інформаційно - педагогічне середовище вищого навчального закладу», що тлумачиться як структура системи курсу все більшої кількості дисциплін. що об'єднує інформаційні освітні ресурси, настільні засоби навчання, засоби управління навчальним процесом, навчальні прийоми, методи та технології та сприяє формуванню інтелектуально розвиненої та соціально значимої особистості, яка має необхідний рівень професійних знань, умінь і навичок та забезпечує ряд (інформаційних) функцій - забезпечує відкритий доступ до інформації, створює умови для обміну інформацією; співробітництво - допомагає здійснювати внутрішньо системні комунікації; когерентність - допомагає підтримувати комунікації як «всередині», так і «зовні» інформаційного простору; координувати - стабільність і виклад змісту у відносинах, що мають відношення і відрізняються підрозвитком - інтелектуальним розвитком, творчими якостями особистості; формування культури - що відноситься до інформаційної культури; професійна орієнтація - орієнтована на профіль майбутньої професійної діяльності).

Підготовка майбутнього вчителя іноземної мови в інформаційно-педагогічному середовищі вищого навчального закладу є безперервним, інтегративним, фундаментальним, професійно значущим та інтенсивним освітнім процесом, спрямованим на формування готовності майбутнього вчителя іноземної мови до професійної практики та успішного виконання багатофункціональних завдань. професійна практика, представлена такими вимірами: освіта, навчання, комунікаційно -діяльнісний, мотиваційний, соціокультурний, інформаційно-аналітичний, інноваційний, управлінсько-коригувальний, розвивальний, освітній, гностичний, конструктивно-плановий, організаційний.

У результаті теоретичного аналізу понять «робота», «професійна діяльність», «професіоналізм», «професіоналізм», «професіоналізм» поняття «професійна діяльність майбутнього вчителя іноземної мови» трактується як комплекс спеціалізованих знання, уміння та навички, а також професійні та особистісні якості, спрямовані на створення умов для особистісно -творчого розвитку студентів в іншомовному середовищі та підготовку до виконання певних соціальних ролей з використанням іноземних мов.

Провідним принципом теоретичного осмислення є авторське трактування поняття «підготовка майбутнього вчителя іноземної мови до професійної діяльності» як важливої інтегративної якості та стійкої особистісної характеристики майбутнього вчителя іноземної мови, яка складається з мотиваційно -ціннісної, пізнавально-комунікаційного, практичного, професійно-особистісного оцінно-рефлексивного вимірів, відображається в здатності здійснювати ефективну педагогічну діяльність і є результатом професійної підготовки викладачів вищих навчальних закладів.

Поняття технології включає розмежування ролей (мотиваційно -ціннісних, когнітивно- комунікаційних, завдання-практичних, професійно-особистісних, аналітично -рефлексивних), цінностей (мотиваційних, когнітивних, особистісних, рефлексивних) і рівня - середня (продуктивність), висока підготовленість до професійної діяльності; побудова цілісної системи підготовки майбутніх викладачів іноземної мови в контексті інформаційно -педагогічного середовища закладів вищої освіти та розробка моделі процесу, що характеризується цілісністю (всі окремі підсистеми: фокус; теорія-метод; зміст- технологія; контроль - висновок - пов'язані та практичні з кінцевим результатом позитивна динаміка у формуванні готовності майбутніх учителів іноземної мови до професійної діяльності, полягає в тому, що передбачають формування компонентів, які забезпечують готовність майбутніх учителів іноземної мови до професійної діяльності. практика (мотивація-якість, когнітивна-комунікація, завдання-виконання, професійно-особистісна, оцінка - це відбувається протягом трьох фаз: теорія-практична, корекція-фокус та рефлексія-консолідація.

Сутність процесу підготовки майбутніх учителів полягає в організації комплексу організаційно - педагогічних стандартів, які в результаті підвищення мотивації до професійної діяльності та формування професійно-якісних орієнтацій моїх викладачів майбутніх іноземних мов шляхом інтерактивного використання технології технології; використання персоналізованих технологій у професійній підготовці майбутніх учителів іноземної мови; здійснення різноманітних видів трудової та позааудиторної діяльності для набуття досвіду майбутньої професійної діяльності; створення та підтримка освітнього та інноваційного середовища; розвиток професійної рефлексії забезпечує готовність майбутніх учителів іноземної мови до професійної практики.

Методична концепція передбачає реалізацію запропонованих інновацій, оцінку ефективності процесу підготовки майбутніх учителів іноземної мови в інформаційно-освітньому середовищі вищого навчального закладу шляхом експериментальної перевірки з використанням засобів діагностики.

Концептуальною основою даного дослідження є такі положення:

«Підготовка майбутніх викладачів іноземних мов в інформаційно-навчальному середовищі закладу вищої освіти є специфічним, цілеспрямованим, спланованим, контрольованим та вимірюваним процесом, який потребує використання новітніх інноваційних та інформаційно-комунікаційних технологій. Професійна підготовка майбутніх учителів іноземних мов є процесом, який інтегрує мотивацію -якість, пізнання-спілкування, завдання-завдання, професіоналізм-особистість, оцінку-рефлексію в підготовці до професійної діяльності. Ефективність такого навчання ґрунтується на гуманістичній філософії освіти, провідною концепцією якої є суб'єкт-суб'єктні відносини в освітньому процесі, забезпечення самосвідомості та самовираження особи, яка навчається, розвитку вмінь, прояву творчості та особистості; врахування педагогічних буднів системи освіти, методичних практик і педагогічних принципів» [19].

Ефективна реалізація системи підготовки майбутніх учителів іноземної мови в контексті інформаційно-педагогічного середовища закладу вищої освіти спрямована на підготовку майбутніх викладачів до оволодіння професійними знаннями, виконання професійних обов'язків, формування професійної потреби в самовдосконаленні, формування професійної потреби в самовдосконаленні. самосвідомість і самовираження протягом життя; демонструє гнучкість та поетапність структури компонентів професійної готовності до професійної кар'єри на проблемно -орієнтованій, інноваційній, співробітницькій та контекстуальній основі та ґрунтується на впровадженні організаційно -педагогічних стандартів (підвищує мотивацію до професійної діяльності та орієнтації на якість професіоналізму майбутніх учителів іноземної мови). через використання інтерактивних технологій ;особистісно орієнтоване використання технологій у професійній підготовці майбутнього вчителя іноземної мови;запровадження різноманітних видів роботи та поза аудиторної діяльності для набуття майбутнього професійного досвіду роботи;створення та підтримка освітньо-інноваційного середовища для формування підготовки майбутніх учителів іноземної мови до професійної практики; розвиток професійної рефлексії у майбутніх учителів іноземної мови), мета реалізації її конспекту - підвищення рівня готовності майбутніх учителів іноземної мови до професійної практики.

Запропонована система підготовки майбутніх учителів іноземної мови в інформаційно-освітньому середовищі вищого навчального закладу відрізняється від інших такими авторськими аспектами: структурою поняття готовність майбутніх учителів іноземних мов до ділової комунікації; етапи реалізації (теорія-практика, корекція-концентрація, рефлексія-закріплення) методика підготовки до оволодіння ділової комунікації майбутніх учителів іноземних мов затверджені організаційні та академічні стандарти. Унікальність розробленої системи полягає в її особистісній спрямованості, оскільки вона вимагає уваги до індивідуального навчання траєкторії кожного здобувача вищої освіти.

Важливого значення для обґрунтування проблеми формування у майбутніх вчителів іноземних мов готовності до ділової комунікації іноземною мовою має вивчення стану готовності майбутніх учителів іноземних мов у ЗВО до діалогу. Одночасно з аналізом психолого-педагогічної літератури та нормативно- методичних документів із питань організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах було проведено експериментальне дослідження.