Стратегії подальших трансформацій у системі вищої освіти України у контексті постпандемічної концепції розвитку європейського освітнього виміру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Університет Євле

СТРАТЕГІЇ ПОДАЛЬШИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ ПОСТПАНДЕМІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ОСВІТНЬОГО ВИМІРУ

Мельник Наталія Іванівна, докторка педагогічних наук, доцентка,

Ковтун Олена Віталіївна, докторка педагогічних наук, професорка,

Ладогубець Наталія Віталіївна, кандидатка педагогічних наук, професорка,

Кокарєва Анжеліка Миколаївна, кандидатка педагогічних наук, доцентка

м. Київ, м. Євле

Постановка проблеми

Пандемія COVID-19 заскочила світ зненацька. Навряд чи залишився сектор, який би не зазнав її деструктивного впливу. Післяпандемічний період і досі залишає віддзеркалення на всіх секторах економіки та у всіх сферах суспільства. Змінам піддається міжнародна економіка і суспільство під впливом військової агресії росії проти України, військового конфлікту в Ізраїлі, що призводить до нових викликів перед освітянською та науковою спільнотою в глобальних масштабах. Нагадаємо, що від часу поширення COVID-19 та наступного локдауну в багатьох країнах Європи та України в тому числі вищі навчальні заклади у форсованих темпах переходили до онлайн-навчання, щоб забезпечити неперервність освітнього процесу та функціонування системи вищої освіти загалом. Примітним і логічним видається, що цей перехід був порівняно легким для тих країн, які вкладали в цей сектор та підходили до цифровізації стратегічно перед кризою (наприклад, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швеція, Британія); для країн, які не розвивали стратегічний підхід до цифровізації у системі освіти, відповідно не було спроможності відразу ж комфортно забезпечити належної підтримки роботи системи, однак поступово всі впровадили дистанційну освіту на рівні обмежених можливостей, але впровадили; тоді як країни, в яких зменшували інвестиції у вищу освіту, стикнулися зі значними труднощами та неможливістю перейти у новий формат навчання взагалі. Все зазначене лише вкотре актуалізує питання подальших трансформацій та прогнозування стратегічного розвитку системи вищої освіти в усіх країнах, розробки перспективних дорожніх карт для таких трансформацій та відповідних науково-методичних механізмів, засобів та форм (Europe & Central Asia: Tertiary Education, 2020).

У рамках глобальної реакції на запобігання поширенню вірусу COVID-19 уряди приймали термінові національні укази та рішення, які стосувалися всіх секторів економіки. Експерти з громадського здоров'я та урядові посадовці вживали заходів, що включали обов'язкове дотримання соціальної дистанції, самоізоляцію, карантин, збільшення фінансування медичних закладів для боротьби із захворюванням, заклики працювати з дому, носіння масок у громадських місцях, тимчасове закриття місць богослужінь та навчальних закладів (Gennaro et al., 2020; The World Bank, 2020). Закриття навчальних закладів, включаючи вищі навчальні установи, базувалося на тому, що великі зібрання осіб становлять серйозний ризик для громадського здоров'я під час пандемії (UNESCO, 2020a), а тому практично всі університети у світі відтермінували заплановані за звичайним календарем освітнього процесу події та заходи в кампусі, щоб захистити персонал і студентів від зараження вірусом COVID-19 (The World Bank, 2020). Тимчасове закриття значно вплинуло на основні функції університетів, такі як навчання, дослідження та обслуговування громади (UNESCO, 2020a). Від вищих навчальних закладів очікувалося розроблення стратегій для пом'якшення руйнівного впливу пандемії COVID-19, університети розглядались і досі розглядаються як соціально розвинені інституції, які можуть ефективно та швидко приймати рішення щодо гнучкості управління освітнім процесом задля подолання руйнівних явищ, таких як була пандемія 2019 року, що негативно відобразилась на економіці (Crawford et al., 2020). Глобальні наслідки пандемії COVID-19, вплив на загальну структуру організації систем вищої освіти в усіх країнах, пов'язані з цими наслідками виклики та можливості для трансформації вищої освіти певною мірою визначають вектор рекомендацій та інструкцій з боку міжнародних організацій (UNESCO, 2020b) та відкривають платформу для широких наукових обговорень перспектив подальшого розвитку та змін (Zhu & Liu, 2020).

Отже, мета презентованого в цій статті дослідження полягає в широкому аналізі трансформаційних змін в європейських та українських університетах (на прикладі окремих case-studies) та визначення траєкторії подальших змін у системі української вищої освіти з урахуванням власних та закордонних практик і досвіду, з урахуванням перспектив, визначених у європейському освітньому просторі на сучасному етапі. Мета статті ініціює дискусію, що може сприяти досягненню кращих результатів у вищій освіті та реалізується шляхом виконання таких завдань, як:

- аналіз наукових досліджень в європейських країнах щодо організаційних особливостей та управлінських рішень чи розпоряджень освітнього процесу в період на початку пандемії і до 2022 року (на прикладі case-studing);

- систематизація основних трансформацій станом на зараз та визначення (прогнозування) подальшої стратегії змін у системі вищої університетської освіти в контексті європеїзації та з урахуванням національних особливостей.

Методологія та методи дослідження

Інструментарієм для реалізації цього дослідження слугував такий комплекс методів: теоретичні - збір та узагальнення наукових публікацій в європейських журналах професійної та педагогічної освіти та аналіз репрезентації досліджуваного явища в контексті потрактування зарубіжних колег; метод збору та систематизації case-studing, проведених європейським дослідниками з проблеми функціонування та організації університетської освіти в країнах Європи в умовах «до, під час та після» пандемії COVID-19; аналіз та систематизація результатів досліджень в українському науковому вимірі щодо особливостей методико-управлінських аспектів та досвіду функціонування університетів в аналогічних часових межах в Україні; емпіричні методи застосовувались для репрезентації та моніторингу стану досліджуваної проблеми в рамках проєкту «Вища освіта в постпандемічний період: трансформації, виклики та перспективи» задля оперативного реагування і розробок науковометодичних тренінгів, семінарів, відкритих заходів для студентської та викладацької спільноти, прийняття оптимальних управлінських рішень; а також для дисемінації отриманих результатів і розроблених у рамках зазначеного проєкту різних форм роботи (тренінги, семінари, наукові конференції, круглі столи, гібридні лекції з європейськими закладами вищої освіти тощо), в тому числі активну дистанційну комунікацію із зарубіжними колегами на наукових заходах, активне залучення до цих заходів української науково-педагогічної та студентської спільноти (всі регіони України) (Мельник, Помиткіна, Ковтун, 2023); прогностичні методи - з метою розробки подальшої конкретної діяльності, спрямованої на оптимізацію організації освітнього процесу закладів вищої освіти України через впровадження європейських практик прийняття управлінських рішень, через впровадження у практику роботи гнучкості у підходах до освітнього процесу та залучення студентської спільноти.

Збір та аналіз фактів (case-studing підхід). У цій частині статті здійснено аналіз особливостей цифровізації університетської освіти в європейському регіоні під час пандемії COVID-19. Результати здійснених досліджень емпіричного характеру, колективних та індивідуальних, ми систематизували конкретні кейси (cases), взявши для аналізу досвід шведського університету (University of Gavle), де автори проєкту впродовж останніх 1,5 року проходили стажування та безпосередньо вивчали форми, методи та засоби оптимізації освітнього процесу та його флексибильність до та після пандемії COVID-19; до уваги було взято досвід бельгійського (Гетен Університет) та іспанського (Університет Кордоба) університетів; засобами безпосередньої та дистанційної комунікації вивчено досвід іспанського університету та британського Кінгстон університету. Натомість, нами також представлено посилання на дослідження та статті європейських авторів та результатів зібраного ними емпіричного матеріалу, що засвідчує вплив кризи COVID-19 на введення в дію цифровізації вищої освіти в повному та частковому масштабах, що дозволяє відстежити взаємопов'язані та трансформаційні процеси - персоналізацію та захист персональних даних, безпечну обробку даних і платформатизацію освітнього процесу, адміністративних та управлінських аспектів функціонування закладу вищої освіти - всередині та за межами країни.

Кейси, надані у цій статті, були представлені після вивчення координаторами проєкту «Вища освіта в постпандемічний період: трансформації, виклики та перспективи» (2021-2024) та після запрошення та проходження стажування керівником та представниками проєкту в європейських закладах освіти, що стартувало у вересні 2022 року. В процесі безпосередньої комунікації представників проекту колегам європейських університетів, які проводили дослідження з проблем оптимізації університетської освіти в умовах пандемії та після, було запропоновано через форму інтерв'ю та обміну досвіду на засіданнях з проблем вищої освіти, що систематично проводяться в Університеті Євле під керівництвом професора Сільвії Едлінг, надати короткий опис кейсу, відповідаючи на запитання: «Як розгорталася цифровізація університетської освіти в їхній країні чи регіоні під час пандемії?». Слідуючи обговоренню запропонованого Берлантом кейсу як методу (Berlant, 2007), мета конфігурації поточного збору кейсів не полягала в тому, щоб надати приклад або проілюструвати попередньо здійснену оцінку цифровізації системи вищої освіти в європейських закладах під час пандемії (Cone та ін., 2020), а з метою розгляду пандемії як можливості представити стан та реалії альтернативної освіти та її розвитку, як наслідок трансформаційних змін, що відбулися останніми роками, а також з метою вироблення бачення подальших стратегій, як зазначалось у меті та завданнях статті. Виходячи безпосередньо з того, що кейси є насамперед можливістю зібрати документацію, зареєструвати динаміку та зробити натяки (Peters та ін., 2020), ми зібрали їх не лише для представлення досвіду провідних європейських закладів вищої освіти щодо цифровізації та функціонування в умовах до та після пандемії, але і з метою подальшого наукового обговорення. Розміщуючи кожен випадок стосовно один одного, ми сподіваємося, що колективний формат цієї спільної статті дасть українській науковій спільноті можливість співставити кроки з оптимізації дистанційного формату та побудови гнучкості освітнього процесу, здійснені у презентованих європейських кейсах, та наслідки здійснених кроків, що визначатимуть особливості гетерогенного майбутнього європейської і, як наслідок, української вищої освіти.

У попередніх публікаціях авторського колективу було встановлено, що українська наукова, професорсько-викладацька та студентська спільноти протягом останніх двох років функціонують не лише в реаліях постпандемії, але й у надзвичайних умовах. І це не лише через вплив постпандемічної ситуації та активних євроінтеграційних трансформацій, але в умовах «переміщених університетів». З 2022 року ситуація стала ще більш складною через повномасштабну війну, а також глобальну нестабільність у соціально-економічних та політичних процесах, що призвело до постійної невизначеності (Мельник, Ковтун, Помиткіна, 2023). Статистика показує неоптимістичний розвиток подій: кількість зруйнованих та пошкоджених університетських приміщень зростає, а загальна кількість переміщених університетів, викладачів та студентів також зростає. За даними Міністерства освіти і науки України та Інституту освітньої аналітики, станом на 1 серпня 2022 року 2200 закладів освіти України постраждало внаслідок війни, з них 225 були повністю зруйновані, а 1975 - частково пошкоджені. У регіональному розрізі найбільше постраждали Запорізька і Луганська області. На жаль, станом на 2023 рік дослідження вказує на зруйнування 361 закладу освіти та пошкодження ще 2556 (Мельник, Ковтун, Лузік, Ладогубець, 2022). Зазначена статистика свідчить про зростаючий тиск на українську університетську інфраструктуру. І хоча вже прийнято певні заходи для подолання організаційних проблем, пов'язаних з функціонуванням освітнього процесу, передбачається, що у разі подальших воєнних дій ця статистика може продовжити зростати. Це ставить університети перед завданням відновлення та повернення на деокуповані території, що вимагатиме значного часу навіть після завершення війни. Завдання представленого аналітичного дослідження якраз і передбачає прогностичний аналіз готовності науково-педагогічного персоналу до роботи в таких умовах, враховуючи нестабільність ситуації і виклики, що виникатимуть уже в післявоєнний період в Україні, та функціонування вищої освіти в контексті глобального стану невизначеності та непередбачуваності в освітньому просторі.

Нещодавні дослідження П. Альтбаха, Х. Віта свідчать, що тимчасове припинення освітнього процесу безпосередньо в аудиторіях, що було звичною практикою до пандемії 2019 року, призвело до позитивних результатів щодо поширення вірусу, але після завершення пандемії COVID-19 система вищої університетської освіти продовжує зазнавати величезних трансформацій та долати виклики, що пов'язані з поверненням навчальних занять у кампуси (в аудиторії університетів). І ці трансформації визначаються наразі сегментованістю та диференційованістю як у межах закладів однієї країни, так і поза кордонами (Altbach & de Wit, 2020). У звітах ЮНЕСКО (2020a) встановлено, що відсутність планів в університетах на випадок непередбачених обставин для негайного переходу до дистанційного навчання вищих навчальних закладів призвело до тимчасового закриття університетів та потребувало 2-3 місяців на відновлення повноцінного дистанційного функціонування університетів, а в окремих країнах - до запровадження дистанційного формату в авральному, надзвичайно форсованому режимі, що порушило не лише академічні календарі, але й вплинуло на якість освітніх послуг у секторі вищої освіти. Було скасовано очні заняття, контрольні роботи з неперервного оцінювання та підсумкові іспити. Випускні випуски для студентів останніх курсів і підготовка до початку нового навчального року були відкладені на невизначений термін та/або проведені зі значним пом'якшенням у вимогах на шкоду добробуту мільйонів студентів, які інвестують у вищу освіту, сподіваючись на своєчасне завершення та вихід на ринок праці з якісним набором професійних компетенцій (Dhawan, 2020; Yappie, 2020).

Масове переміщення студентів (перебування вдома) та дистанційний формат навчання призвели до недоступності життєво важливих послуг університетського містечка також характеризувало період пандемії, коли іноземні студенти опинилися в локдаунах, з неможливістю потрапити на навчання через «закриті кордони», а згодом через відсутність щеплень від COVID-19. Деяким країнам удалося поновити своїх студентів, а в деяких випадках окремі студенти організували поїздки за власний кошт, щоб поновити навчання.

З метою забезпечення безпеки та благополуччя студентів, які не могли подорожувати через обмеження, накладені в європейському регіоні через пандемію, деякі вищі навчальні заклади понесли надзвичайно великі витрати на їх розміщення (Marinoni & van't Land, 2020). Незважаючи на те, що іноземні студенти, які проживали в приймаючих університетах, могли опинитися в безлюдних, самотніх кампусах і понести витрати, яких вони не планували, студенти, які проживали за межами університетів, постраждали найбільше. П. Саху стверджує, що для адміністраторів було серйозним завданням забезпечити харчування, проживання та безпеку для іноземних студентів-нерезидентів. Закриття вищих навчальних закладів також вплинуло на наукові дослідження (Sahu, 2020). Аспіранти, які збирали дані на місцях, не змогли завершити свої дисертації вчасно, і навіть після їх завершення наявна невизначеність щодо можливостей для представлення наукових робіт на конференціях (Jappie, 2020). Через соціальне дистанціювання та обмеження на подорожі викладачам було важко співпрацювати в дослідницькій діяльності на місцевому та міжнародному рівнях, що вплинуло на завершення польових дослідницьких проєктів і лабораторних робіт (Marinoni & van't Land, 2020). Дослідникам також доводиться боротися зі зменшенням фінансування досліджень, яке, ймовірно, зростатиме, коли країни оговтаються від економічних наслідків пандемії COVID-19.

У дослідженні Б. Бленкенберга та А. Вільямса зазначено, що пандемія COVID-19 вплинула на фінансовий стан вищих навчальних закладів. Найбільш безпосередніми фінансовими наслідками є втрата доходів від плати за навчання та досліджень через закриття. Пандемія виникає тоді, коли фінансування вищої освіти вже скорочується, а уряди скорочують фінансування вищої освіти на тлі зростаючих бюджетних проблем (Blankenberger & Williams, 2020). Оскільки криза триває, державне фінансування вищої освіти в країнах, що розвиваються, може значно скоротитися, оскільки ресурси будуть спрямовані в інші сектори, які, як очікується, відіграватимуть вирішальну роль у відновленні економіки (Altbach & de Wit, 2020). Крім того, глобальна підтримка вищої освіти, дослідницька співпраця та партнерські схеми, найчастіше спрямовані на критичні сфери, такі як посилення Ph.D. програм, можуть значно скоротитися (ЮНЕСКО, 2020a; Світовий банк, 2020). Сектор також втратив свої людські ресурси внаслідок смертей, пов'язаних із захворюванням COVID-19 (Ogunode та ін., 2020). Таким чином, П. Альтбах і Н. де Віт (2020) підкреслюють, що пандемія COVID-19 продовжуватиме послаблювати соціальну роль та позиції вищої освіти, а наслідки виявлятимуться у вигляді втрати соціального контексту між студентами та науково-педагогічним, професорським складом університетів. Однак кардинальні зміни, викликані колосальними викликами, такі як пандемія COVID-19, є агентами змін, що сприяють тому, що університети прагнутимуть розробити механізми для досягнення нової рівноваги у нових парадигмах функціонування, з різною швидкістю через нерозривно переплетені сили, що рухають системою (Altbach, Wit, 2020).

Заходи пом'якшення, прийняті вищими навчальними закладами європейських країн. За висновками Дж. Крауфурда, К. Батлера-Хендерсона, Дж. Рудольфа та інших учасників проведеного колективом учених дослідження, яскравою реакцією стало швидке зростання використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для мінімізації збоїв в адміністративних операціях і наданні академічних програм через віртуальні платформи (Crawford та Butler-Henderson, Rudolph ін., 2020). З часу поширення COVID-19 вищі навчальні заклади запровадили віртуальні адміністративні механізми та механізми управління. Більшість університетів швидко перейшли на дистанційне навчання як єдине можливе рішення оптимізації академічних календарів (ЮНЕСКО, 2020a). Як свідчить аналіз даних, наведених у цьому дослідженні Дж. Крауфурда та колективу науковців, відносно швидкий перехід на цифрові платформи під час карантину через COVID-19 був певною мірою несподіваним, однак до того впродовж останніх двох десятиліть місцеві та транснаціональні суб'єкти в багатьох частинах європейського регіону рішуче просували інфраструктуру та концепцію диджіталізації та цифрової освіти загалом (Crawford та Butler-Henderson, Rudolph та ін., 2020), просуваючи використання систем управління навчанням, баз даних оцінювання успішності та різноманітних платформ для цифрових навчальних матеріалів, батьків і вчителів, комунікації та адміністрування (Bergviken Rensfeldt et al., 2018; Cone, 2020; Landri and Vatrella, 2019). Стимулюючи те, що освітні дослідники назвали новою сферою управління освітою, низка досліджень з усього регіону задокументувувала, як «цифрові технології, пакети програмного забезпечення та їх базові стандарти, код і алгоритмічні процедури все частіше вставляються в адміністративну інфраструктуру системи освіти» (Williamson, 2016, с. 123). Підтримкою та уможливленням цього інфраструктурного включення є щонайменше три взаємопов'язані процеси, які набули популярності в європейському регіоні протягом останніх десятиліть із різним ступенем інтенсивності: розвиток процесів так званої «м'якої приватизації», завдяки якому приватні технології та комерційні платформи впроваджуються в управління державною освітою. У європейському регіоні «м'яка приватизація», з одного боку, тісно пов'язана з розвитком мережевого управління в Європейському Союзі, в якому асоціації, аналітичні центри та постачальники технологій неофіційно інтегровані в процеси формування політики, а з іншого - посилення делегування державних операцій недержавним (приватним) агентам (Grimaldi, Ball, 2021).

- Дані про освітню діяльність і знання, за допомогою яких співмірні та кількісно визначені абстракції становлять і повторно представляють, хто, що і де вважається цінним в освітніх умовах і процесах управління (Simons, 2009).

- Відповідне втручання цифровізації в інтенсифікацію платформизації освіти, що означає процес, за допомогою якого окремі підприємства та/або комерційні мережі беруть участь у «систематичному зборі, алгоритмічній обробці, обігові та монетизації таких користувачів» (Dijck та ін., 2018, с. 4; Komljenovic, 2019).

Примітно відзначимо, що зазначені процеси могли прослідкувати і у вимірі української вищої освіти з 2009-2010 років і донині (Серпнева 2023: диджиталізація, 2023; Sushchenko, Andryushchenko, 2022; Сущенко, Андрющенко, 2022; Чернов, Конопляник, Пришупа, 2023).

У комплексному поєднанні зазначені взаємопов'язані процеси, а саме «м'якої приватизації», датафікації та платформизації освіти, зіграли ключову роль у конфігурації еволюції зусиль (комерційної) цифровізації в європейському регіоні та в українському освітньому вимірі та системі вищої освіти. Однак, як відзначили кілька дослідників, реалізація інноваційної, багатої на дані та мережевої сфери управління цифровою освітою в Європі не була ні гладкою, ні бездоганною (Grimaldi and Ball, 2021a; Ratner, 2019), так само як і в Україні (Melnyk, Stepanova, Sytchenko, 2022). Частково через місцеві структурні обмеження, частково через політичну опозицію комплекси цифровізації в освіті були здебільшого обмежені зусиллями малої кількості установ, освітніх регіонів, асоціацій, компаній та програм. Незважаючи на значні національні інвестиції та транснаціональну адвокацію європейських університетів, обіцянки інноваційного потенціалу цифрового переходу в освіті, за кількома помітними винятками, залишилися лише обіцянками, а тому перехід європейської вищої освіти на цифрові платформи під час пандемії також ознаменувався колосальними викликами, трансформаціями та форсованим пошуком подолання тих викликів шляхом максимально гнучкого реагування та прийняття оперативних рішень.

Діджиталізація європейських закладів вищої освіти як наслідок пандемії 2019 року. Першим європейським закладом для аналізу є Універиситет Євле, м. Євле, Швеція, де команда проєкту проходила стажування. Зазначимо, що Шведська асоціація промисловості Edtech відіграє досить вагому роль у політичних ініціативах, що впливають на цифровізацію освітніх закладів і навчальних програм різних ланок - від дошкільної до вищої. У 1990-х роках реформи децентралізації та дерегуляції зробили 290 муніципалітетів основними організаторами освіти зі значною автономією. Як наслідок, оцифрування є справою для кожного освітнього закладу та керівника-організатора з дуже незначною кількістю центральних правил і вказівок. Крім того, шведська освіта зазнала широкомасштабної приватизації та маркетизації, серед іншого, з появою приватних шкіл, що фінансуються за рахунок податків і які конкурують за студентів. Наслідків цих перетворень кілька: однією з них є зростаюча нерівність між освітніми закладами залежно, наприклад, від того, хто ними володіє та керує, і хто їх відвідує; інші нерівності стають очевидними в доступі до цифрових технологій та інфраструктури. Хоча більшість шведських закладів освіти мають доступ до цифрової інфраструктури, існують значні відмінності в типах пропонованих технологій і можливостях, які вони дають щодо викладання, навчання та адміністрування (Skolverket, 2018). Проте є національна стратегія цифровізації в освіті, до якої, зокрема, залучені представники сектору EdTech (Williamson et al., 2018). Загалом, протягом останніх кількох років у країні спостерігався розвиток великого потенційного ринку для індустрії EdTech, який ще більше розширився та консолідувався під час пандемії COVID-19.

Вплив глобальних інфраструктур даних досяг нового рівня для вищої освіти північних країн під час пандемії COVID-19. Подібно до інших країн Європи, вищі навчальні заклади в п'яти скандинавських країнах - Норвегії, Фінляндії, Данії, Швеції та Ісландії - перейшли на онлайн-освіту на початку пандемії COVID-19, залучаючи різноманітне змішане або гібридне синхронне онлайн-навчання та навчання в кампусах протягом наступних місяців (Crawford та ін., 2021; European University Association, 2021; Laterza та ін., 2020). У рамках цього переходу прискорився попит на інфраструктурну потужність для управління збільшеним трафіком даних. Взявши за приклад одну з найбільш поширених систем управління навчанням (LMS) у вищій освіті - Canvas, цей випадок ілюструє, як такі інфраструктури даних покладаються на соціально-технічні сили даних як логіку та актив для глобальних платформних індустрій, таких як GAFAM (Google, Amazon, Facebook, Apple, Microsoft), а також наслідки їх інтеграції в переважно державний сектор вищої освіти Швеції і його наявні рамки політики щодо інфраструктури даних. Відстежено сукупність даних (Kitchin and Laurialt, 2014) глобальних галузей GAFAM у вищій освіті, які забезпечили механізм для швидкої мобілізації інфраструктурної політики. В Університеті Євле, як і в більшості шведських університетів (Університет Упсала, Університет Даларна, Люнд Університет, Стокгольмський університет тощо), ще до пандемії було укладено співробітництво з постачальниками технологічної підтримки адміністративного управління та освітнього процесу, було сформовано коаліцію для спільного придбання нової LMS (Learning Media System), спочатку призначеної для всіх скандинавських вищих навчальних закладів, а потім сформовано пропозицію для кожного закладу вищої освіти окремо. Представником призначено консорціум Nordunet, подібно до Gdant і GREN на європейському та глобальному рівнях, Nordunet забезпечує цифрову інфраструктуру для університетів.

Цікавим видається досвід Бельгійського університету. Зазначимо, що цифровізація в Бельгійській системі освіти стартувала із KlasCement - платформи для спільного створення фламандської цифрової освіти. 13 березня 2020 року федеральний уряд Бельгії оголосив про призупинення всіх заходів на території кампусу, щоб перешкодити поширенню COVID-19. Це призупинення спонукало до низки надзвичайних заходів для організації переміщення або заміни освітньої практики в індивідуальний простір учасників освітнього процесу. З огляду на необхідність терміновості, що супроводжувала це «переміщення», різні наявні онлайнінструменти та платформи набули великої популярності під час першого карантину в Бельгії. У цьому випадку ми зосереджуємося на платформі, яку підтримує уряд фламандського співтовариства та яка поряд із приватними платформами набула популярності під час кризи: KlasCement. На KlasCement усі освітні учасники (включаючи викладачів, вчителів, керівників, некомерційні організації та комерційні підприємства) можуть публікувати, ділитися та отримувати доступ до (самостійно розроблених) навчальних матеріалів без грошової винагороди (Vlaanderen, 2020). Завдяки своєму підходу, структурі та позиціонуванню платформа значно відрізняється від інших, як правило, приватних і комерційно орієнтованих освітніх платформ у бельгійському контексті. Далі ми позиціонуємо KlasCement у цьому контексті, пояснюємо його розвиток під час пандемії COVID-19 і обговорюємо основні операції платформи з точки зору того, що вони можуть бути прикладом для поточних і майбутніх умов освіти.

Як федеральна держава Бельгія розподілила відповідальність за організацію освіти між трьома громадами: Брюсселем, Валлонією та Фландрією. У цих трьох спільнотах освітня політика організована за принципом «центральної держави», яка підтримує «різноманітність ініціатив» (Simons та ін., 2009, с. 71). Ця організація означає, що, з одного боку, уряд здійснює значний контроль над школами, оскільки встановлює умови для їх визнання та субсидування (Eurydice, 2020). З іншого боку, керівні ради шкіл мають значну автономію; вони можуть вирішувати методи навчання, філософію життя, яку викладають у школі, набір персоналу, розклад тощо. Крім того, уряд (фінансово та організаційно) підтримує нові ініціативи. У цьому політичному контексті, в якому принцип субсидіарності є центральним, KlasCement було створено одним викладачем ІКТ у 1998 році, а з 2013 року його підтримує уряд Фламандського співтовариства та його Департамент освіти (KlasCement, 2020a). Учитель-розробник програми та платформи спочатку розробив вебсайт для своєї школи у партнерстві зі своїми учнями, а пізніше розгорнув його у більш широкій співпраці з іншими освітніми інституціями та учасниками. Ця перша «версія» KlasCement ще більше зросла після того, як стала частиною урядової структури політики, з точки зору кількості користувачів, кількості завантажень, обсягу матеріалів (включаючи навчальну діяльність, дослідження) та аудиторії (включаючи (не)комерційні організації та дослідників).

Навчальною платформою в Університеті Генту є Ufora - офіційне цифрове навчальне середовище. Ufora є наступником попереднього навчального середовища Minerva з вересня 2018 року, а з 2019-2020 навчального року використовується на всіх офіційних курсах UGent. Платформа пропонує науково-педагогічному персоналу та решті учасників освітнього процесу широкий спектр можливостей зробити інтерактивне викладання та навчання можливим, наприклад, за допомогою відео та створення особистих навчальних траєкторій. Створено також «Гентський центр цифрових гуманітарних наук» (GhentCDH), що працює в галузі «цифрових гуманітарних наук», починаючи від археології та географії і завершуючи лінгвістикою та культурологією. Він розвиває співпрацю та комунікацію з науково-педагогічними кадрами та студентами, підтримує дослідницькі проєкти, навчальну діяльність та інфраструктури проєкти на факультетах. Є також група науковців та дослідників проєкту «DELTA», що займаються впровадженням цифрових інновацій для суспільства та індивідуального освітнього супроводу (GhentCDH).

На основі безпосередньої комунікації керівника проєкту «Вища освіта в постпандемічний період: трансформації, виклики та перспективи» Наталії Мельник та колегою з Університету Кордоби Сільвії Абад Меріно в рамках «Вищого семінару», що проводиться щотижнево в Універистеті Євле, присвяченого обговоренню актуальних проблем європейської вищої освіти, з'ясовано, що в іспанському Університеті Кордоба цифрова трансформація, за задумом нинішнього керівництва, полягає у впровадженні технологічних і людських можливостей у різні процеси для підвищення ефективності, створення цінності та ризиків університету загалом, що передбачає технологічну інтеграцію в усіх сферах, зміну способу роботи та реагування на нові вимоги, які виникають у контексті постійних змін, в яких ми живемо нині. На переконання управлінського корпусу, один зі способів зрозуміти цифрову трансформацію - це розглядати її як філософію, спосіб мислення; основні принципи якого ґрунтуються на цифровізації, аналізі даних, оптимізації процесів, покращенні користувацького досвіду та розробці нових технологій. Крім того, впродовж останніх кількох років сформовано мережу учасників та груп, які чітко оцінюватимуть і визначать пріоритети потреб і можливості виконання цих проєктів, які передбачатимуть удосконалення процесів, інновації та, зрештою, технологічний розвиток у зоні UNC. Ця мережа, що складається з представників усіх академічних підрозділів UNC, включаючи університетські школи, відповідатиме за такі функції: аналізувати та оцінювати представлені проблеми з метою визначення життєздатності їх виконання та, як наслідок, встановлення пріоритету порядку, а також дорожню карту для початку кожного робочого плану; сприяти створенню простору для обміну ідеями, знаннями та інноваційним досвідом, які здійснюються в різних сферах UNC для зміцнення управлінських можливостей і підвищення ефективності наявних ресурсів. Університетом Кордоба нещодавно була прийнята Постанова Вищої ради Університету щодо цифрових записів, яка набула чинності з 1 вересня 2023 року. Запропонований механізм спрямований на полегшення роботи всіх учасників освітнього процесу. У випадку з викладачами їхня відповідальність за запис оцінок, перевірку та подальше закриття протоколів здійснюватиметься через систему академічного менеджменту. Інформація, що міститься в протоколі, буде зберігатися в цифрових записах, щоб гарантувати цілісність і безпеку даних (La UNC). Вища рада на своїй останній сесії схвалила положення, яке дозволить запровадити цифрові протоколи випускних іспитів з кожного предмета бакалаврату та аспірантури, що означало перший крок процесу цифрової трансформації, запропонованого нинішнім керівництвом ректора Йона Боретто. Цифрові протоколи є частиною проєкту Digital Certifications, однієї з п'яти ініціатив модернізації, що здійснюються в Національному університеті Кордови Генеральним секретаріатом, інституційним управлінням, академічними справами, університетським добробутом та модернізацією та секретаріатом інформаційних технологій.

Основною цифровою платформою в університеті є Campus Virtual у SIED. Віртуальний кампус відповідає за навчання, оновлення та/або вдосконалення освітніх технологій з метою сприяння створенню рефлексивних пропозицій щодо викладання та навчання з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. У поєднанні з Просекретаріатом інформатики сприяють зв'язку участі в міжуніверситетських академічних мережах, підписанню міжінституційних угод та заохоченню участі у вакантних сферах. Інституційна система дистанційної освіти UNC (SIED) була підтверджена Секретаріатом університетської політики Міністерства нації постановою № 273 CONEAU від 16 липня 2019 року. SIED UNC являє собою комплексну модель управління для дистанційного педагогічного варіанту, організованого з центральної міждисциплінарної структури, що складається із Секретаріату з академічних питань, Віртуального кампусу та Про-секретаря з інформатики, і яка разом з Консультативною радою працює за логікою консенсусу та інтегрованої роботи для управління та посилення академічної якості освітнього процесу (Qud es el SIED?). Окрім того, Університетом Кордоба постійно здійснюється професіоналізація науково-педагогічних кадрів щодо оптимізації освітнього процесу засобами діджиталізації та розвитку ІКТ-навичок нового часу (La UNC).

- Дивлячись на підтримку шведської промисловості Edtech під час перших місяців пандемії, виявлено, що тенденція попередньої активної співпраці до пандемії встановила ринкові рішення як невід'ємну частину державної системи освіти після кризи.

- Завдяки аналізу дискурсивних структур італійської мережі дистанційної освіти у третьому випадку розглядалися благодійні пожертви Google, Microsoft і TEAM як здійснення фактичної консолідації європейського ринку цифровізації під час пандемії.

- Занепокоєння щодо консолідації було повторено в аналізі управління навчанням Canvas системи, де швидке виведення проблем, пов'язаних з конфіденційністю та персональними даними, їхнім захистом, паралельно з появою нових глобальних технологічних мережевих підключень, призвело до консолідації концепції підзвітності у закладах вищої освіти в Швеції та решті північноєвропейських країн (Норвегії, Фінляндії, Данії).

- Приклад цифровізації бельгійської системи вищої освіти на платформі KlasCement, якою керує фламандський уряд, продемонстрував, як гетерогенне зібрання людей на платформі може прискорити почуття відповідальності та позитивної свободи серед учасників освітнього процесу та інших користувачів платформи, що, на відміну від шведського досвіду, може поставити під сумнів сприйняття цифрових платформ в освіті як інструментів брендингу та корпоративного контролю.

- Ефективним та стратегічним видається досвід іспанського університету щодо роботи постійно діючих заходів, спрямованих на оптимізацію та автоматизацію діджиталізованого простору вищої освіти.

Водночас можна сміливо вказати, що всі представлені кейси демонструють, що процес розгортання та управління цифровізацією в освіті ніколи не може бути зведений до простого вдосконалення процесів викладання та навчання, він завжди глибоко втягнутий у ширші рухи комерціалізації та відповідальності всіх учасників залучених до функціонування системи вищої освіти.

Отже, на основі аналізу можемо окреслити можливі тенденції майбутнього вищої освіти в контексті COVID-19.

Інвестиції в ІКТ-інфраструктуру та персонал. Пандемія COVID-19 продемонструвала, що чудова фізична інфраструктура в університетському містечку, хоч і є важливою частиною якісного навчального середовища, може бути зайвою. Отже, університети повинні інвестувати більше в інфраструктуру ІКТ та персонал для забезпечення вкрай необхідної технологічної підтримки та розширювати можливості своїх людських ресурсів для впровадження та використання технологій. Партнерство та співпраця з урядом і ключовими зацікавленими сторонами у секторі ІКТ будуть важливими для пом'якшення цифрового розриву, спричиненого високою вартістю апаратного та програмного забезпечення ІКТ, розривом між селом і містом у доступі до надійного Інтернету, витратами, серед інших факторів.

ІКТ-грамотність та онлайн-педагогіка. Під час пандемії COVID-19 різноманітні віртуальні ініціативи, керовані міжнародними асоціаціями вищої освіти, відкрили можливості окремим викладачам переходити на онлайн-викладання та навчання. Наприклад, Європейська асоціація університетів (EUA), Міжнародна асоціація університетів (IAU), Міжамериканська організація вищої освіти (IOHE) пропонують серії безкоштовних вебінарів з онлайн-викладання та навчання для добровільних учасників під час пандемії COVID-19. Незважаючи на позитивні аспекти цих ініціатив, їх слід виявляти, підтримувати та закріплювати інституційні партнерства, щоб гарантувати, що жоден викладач не залишиться позаду у подоланні розриву у сфері онлайн-педагогіки. Університети повинні проявляти цілеспрямовані та свідомі зусилля, щоб залучити всіх студентів до онлайн-навчання. Є потреба у створенні структурованих онлайн-педагогічних програм для ознайомлення студентів першого курсу та поточних студентів з технологіями для продуктивного використання їх у навчанні, адже сучасному студенту університету може бути властивий високий рівень технологічної грамотності, але йому може не вистачати теоретичної та практичної бази знань, необхідних для успішної реалізації онлайн-педагогіки.

Забезпечення якості онлайн-викладання та навчання. Зараз послуги вищої освіти широко комерціалізовані. Студенти бажають і прагнуть отримати освітні послуги найвищої якості як на місцевому, так і на міжнародному рівнях. Заклади, які пропонують бажаний досвід студентського містечка, отримали найбільшу вигоду, що призвело до створення конкурентного ринку вищої освіти. Оскільки ми перейшли до періоду після пандемії COVID-19, новий фронт боротьби, ймовірно, зміниться на якість змішаного навчання та результатів. Отже, університети, які запровадять загальну практику управління якістю в бімодальному режимі та запропонують досвід найвищої якості, забезпечать і підтримають прийом. Під час пандемії є занепокоєння, що емоційні потреби викладачів і учнів не враховуються належним чином, отже, втрачається почуття спільноти. Отже, університети повинні прагнути до цілісної системи забезпечення якості, яка забезпечує не тільки досягнення бажаних результатів навчання, але й психосоціальні потреби студентів.

Більший акцент на «університет підприємництва та самозабезпечення». Вищим навчальним закладам слід підготуватися до скорочення державного внеску на душу населення, оскільки пріоритет надається секторам послуг, які сприятимуть відновленню постраждалих економік. Зменшення надходжень у вигляді плати студентів за навчання і фінансове донорство досліджень є реальністю, з якою заклади будуть боротися. Трансформація до підприємницького університету буде неминучою, оскільки університети, які не реагують на зміни, зрештою підуть з ринку. Незважаючи на суперечливі дебати, «підприємницький університет» характеризується стратегічним узгодженням основних компетенцій викладання, дослідження та громадської діяльності із зовнішнім середовищем та потребами зацікавлених сторін. Тому очікується, що університети присвятять себе демонстрації цінності своїх послуг через відкритий і гнучкий процес відкритого залучення, симбіотичного навчання, відкриттів та обміну ідеями з місцевими, національними та міжнародними партнерами у суспільстві. Перехід до підприємницького університету - це не подія. Це навмисна, свідома, систематична та раціональна еволюція до прибуткових установ через стратегічне залучення громади. У контексті відновлення пандемії COVID-19 вищі навчальні заклади повинні будуть продемонструвати бажаний економічний і соціальний вплив на місцевому, регіональному та національному рівнях. Цього можна досягти лише завдяки визнанню, прийняттю та просуванню університетами підприємницьких дій, орієнтації, освіти, структур, практик, культури та досліджень у всій системі (Pugha et al., 2018). Період після COVID-19 дасть поштовх орієнтації університету на суспільство. Зокрема, більше уваги та фінансування буде приділено установам, які допомагатимуть суспільству впоратися з наслідками пандемії, тож очевидно, що саме такі університети матимуть доступний потенціал для ефективного задоволення потреб університету, суспільства та промисловості. Однак більшість закладів вищої освіти повинні переоцінити свою відповідність місцевості, враховуючи пандемію COVID-19 та її вплив на суспільство.

Інституційні злиття. Стикнувшись із серйозними фінансовими ризиками та потребою в підприємницьких університетах, злиття буде неминучим. Уряди повинні проаналізувати стратегічне майбутнє закладів вищої освіти та визначити загрози та можливості, які найкраще вирішити шляхом інституційного злиття після пандемії COVID-19. Немає економічного сенсу мати численні державні та приватні вищі навчальні заклади з майже однаковою місією та баченням, які змагаються за обмежені ресурси в одному середовищі. Рухаючись у майбутнє, державнодержавні та державно-приватні злиття та консолідація закладів вищої освіти стануть неминучими як стратегічний варіант для досягнення ефекту масштабу, вдосконалення організаційних методів, що призведе до більш ефективної роботи на ринку та виконання їхньої місії та бачення.

Інституціоналізація планування на випадок надзвичайних ситуацій. Ця стаття продемонструвала, що за відсутності планування на випадок надзвичайних ситуацій навіть вищі навчальні заклади з найкращим рейтингом страждають від пандемії COVID-19. Спонтанна реакція виключно на інституційне виживання здебільшого призвела до хаосу, який загрожує інституційним основним цінностям. Рухаючись у майбутнє, вищі навчальні заклади повинні перерости від ситуаційних до проактивних, стратегічних та інноваційних реакцій на катастрофи та надзвичайні ситуації, які є частиною досвіду організації. Отже, навчальні заклади повинні закріпити планування на випадок надзвичайних ситуацій, щоб запобігти, підготуватися, пом'якшити, реагувати на такі випадки та відновитися після них, а також зменшити робочий хаос і психологічний вплив катастроф на студентів, співробітників та інших зацікавлених сторін.

Рекомендації щодо оптимізації освітнього процесу та управління закладом вищої освіти в умовах кардинальних викликів пропонуються з урахуванням «Europe & Central Asia: Tertiary Education». Ключові позиції рекомендацій стосуються політиків, керівників закладів вищої освіти, а також стейкхолдерів та установ:

1. Здійснювати облік усіх співробітників і студентів, особливо тих, хто брав участь у будьяких програмах мобільності поза межами власних навчальних закладів, в яких вони постійно працюють чи навчаються; підтримувати, наскільки це можливо, повернення співробітників і студентів до країни, в якій вони постійно навчаються чи працюють. Ключовим завданням керівництва та консультування є всебічна підтримка під час кризи.

2. Швидко, наскільки це можливо, вирішувати проблеми інфраструктури та брак обладнання: ділитися навчальними матеріалами та ресурсами між установами; надавати ресурси відкритого доступу; давати можливості для доступу та користування.

3. Своєчасно приймати рішення щодо навчального календаря (іспитів, вступу, випуску) на основі епідеміологічного керівництва та наявної інформації. За умов катаклізмів чи непередбачуваних обставин сформувати корпус оперативного інформування та реагування усіх учасників освітнього процесу, особливо студентів та їхні родини, щодо ситуації в закладі освіти та кроків кожного з них задля правильного та вчасного їх реагування. Якщо непередбачувані події сталися в період сесії чи захисту кваліфікаційних робіт, по можливості необхідно переносити поточні та підсумкові іспити та заходи контролю в цифровий формат.

4. Розвиток власного капіталу університетів має стати пріоритетним під час кризи та після неї. Надання додаткової підтримки студентам групи ризику, які особливо постраждали. Там, де навчання припинено, планувати гнучкі заходи, щоб повернути студентів якомога швидше та допомогти їм надолужити згаяне. Країнам пропонується полегшити вимоги до завершення курсу та розширити умови фінансування студентів (стипендії, гранти, позики).

5. Інституції повинні передбачати питання про призупинення дії штатних розкладів до тих пір, поки це можливо. Закінчення кризи стане сприятливішим моментом для розгляду середньострокових потреб у персоналі. У деяких випадках співробітників, втрачених установами та науковими установами, може бути важко повернути. Крім того, керівництво має розглянути конкретну ситуацію адміністративного персоналу.

6. Практикувати подальше розширення співпраці та комунікації з нинішніми та майбутніми міжнародними партнерами та учасниками освітнього процесу, обговорюйте спільні та відмінні потреби, а там, де рішення не можна прийняти відразу, університетський адміністративний корпус має забезпечувати гнучкість прийняття рішень. Навчальні заклади можуть розглянути додаткові заходи «інтернаціоналізації вдома», щоб підтримувати зусилля студентів щодо глобального навчання. Заклад вищої освіти має знайти шляхи співпраці з агентствами із забезпечення якості, щоб адаптувати механізми забезпечення якості до кризи та ситуації, що розвивається, і це стосується не лише онлайн-навчання, а й встановлених графіків і механізмів акредитації та оцінки програм і установ.

7. Необхідність підтримки зв'язку з особами, які приймають рішення у вищих навчальних закладах, щоб знайти відповідні спільні рішення в країнах, де доступ до університету базується на іспитах з високими ставками. Щоб забезпечити безперервність навчання, можливо, було б доцільно замінити ці іспити безперервним оцінюванням або знайти відповідний варіант онлайн, якщо це дозволяють обставини, і сприяти рівному доступу до цих варіантів. Вступ до вищих навчальних закладів потрібно адаптувати до нових обставин.

8. Заклади вищої освіти мають обов'язково мати план поступового відновлення, визначивши пріоритети галузей, до яких потрібно буде отримати доступ якнайшвидше (наприклад, лабораторії, необхідні для іспитів, які не можна проводити в будь-якому іншому режимі), і аналізуючи запобіжні заходи (наприклад, такі як маски та кількість людей у будівлі), які слід застосувати та можуть допомогти пришвидшити процес повторного відкриття та повернення до звичного режиму функціонування.

9. На державному (національному) рівні варто дуже обережно ставитись до обмеження державного фінансування системи вищої освіти, оскільки зменшення фінансування викладання та навчання, досліджень та інновацій завдасть довготривалої шкоди посткризовій економіці та державі загалом.

Висновки

У сукупності наслідки, заходи з пом'якшення наслідків та нові виклики у вищих навчальних закладах і системах у контексті пандемії COVID-19 були надзвичайно важливими. У всьому світі більшість вищих навчальних закладів продемонструвала гнучкість і стійкість у відповідь на пандемію COVID-19. Використання та розширення впровадження ІКТ для пом'якшення повного порушення інституційної діяльності та основних функцій, безумовно, змінить ландшафт вищої освіти. Спираючись на свій досвід впровадження великомасштабного екстреного дистанційного навчання під час пандемії COVID-19 для отримання доказів ефективності та усунення прогалин, вищі навчальні заклади повинні стратегічно перейти до змішаного надання академічних програм. Необхідно приділяти більше уваги майбутньому онлайн-постачанню науки, технологій і математики. Політики та практики у сфері вищої освіти повинні звернути увагу на цілісну структуру забезпечення якості для технологічно підтримуваного освітнього досвіду, який не лише гарантує досягнення бажаних результатів навчання, але й відповідає соціально-емоційним потребам, формує відчуття спільності та прагне доступу та справедливості. Необхідно забезпечити збалансоване поєднання фізичної та віртуальної взаємодії для сприяння інтелектуальній спільноті та навчанню. Вищі навчальні заклади повинні стратегічно інвестувати в інфраструктуру ІКТ і надавати викладачам і студентам можливість використовувати перспективи технологій для полегшення навчання та розвитку навичок. Уряди повинні розглянути можливість пропозиції пакета стимулів вищим навчальним закладам для розвитку їхнього потенціалу для операційного середовища, що підтримується ІКТ. Вищі навчальні заклади мають першочергово задуматися над своїм способом роботи. Надмірна залежність від фінансування з казначейства більше не є стійкою. Таким чином, вони повинні стратегічно узгоджувати свої основні компетенції у викладанні, дослідницькій діяльності та громадській діяльності із зовнішнім середовищем і потребами своїх зацікавлених сторін. Через стратегічне залучення громади вищі навчальні заклади повинні заповнити дефіцит фінансування шляхом генерування додаткових доходів через симбіотичні відносини у сфері знань, передачі технологій та діяльності з обміну ресурсами. Усвідомлюючи високу ймовірність обмежень у ресурсах, які порушать ринок вищої освіти, у цьому документі стверджується, що політики та практики повинні розглядати інституційні злиття як проактивну стратегію в досягненні сталого зростання, більшої ефективності, економії за рахунок масштабу, підвищення вартості та конкурентоспроможності. Водночас, незважаючи на те, що вищі навчальні заклади вражаюче впоралися з кризою за дуже складних обставин, особливо українські, науково-викладацький, управлінський корпус університетів мають постійно здійснювати ефективне стратегічне планування та прогнозування, аналіз викликів та розробити відповідні програми, положення та інструкції функціонування освітнього та науково-дослідного процесів в умовах невизначеності та постійної мінливості зовнішніх чинників. Отже, перспективу подальших завдань реалізації проекту вбачаємо в дисемінації європейських практик кооперації та управління щодо розробки таких програм, положень та інструкцій, створення ініціативних груп при університетах та систематичної роботи, спрямованої на обговорення актуальних проблем вищої освіти в умовах кожного окремого закладу вищої освіти, дисемінація досвіду залучення зарубіжних науковців до участі в таких групах та впровадження демократичних європейських практик наукового співробітництва і комунікації щодо розв'язання викликів та проблем, що виникають на локальному, регіональному та національних рівнях.