Сучасні тенденції у вдосконаленні системи вокальної освіти китайських співаків

У дослідженні означених питань помітну роль відіграють пошукові зусилля освітньої групи «Qingmiao Education Group» та науковців Дослідницького інституту Hurun (м. Шанхай, 2022), які узагальнили результати своїх досліджень у «Білій книзі з міжнародної освіти» (Baifu, 2022: 24). Статистика, наведена науковцями у цьому виданні, доводить, що найбільш ефективну модель підготовки «глобально-конкурентоспроможних» китайських фахівців, здатних вирішувати питання, викликані змінами у світовому співтоваристві, забезпечує саме міжнародна освіта. Отже, зусилля науковців зосередилися на висвітленні проблем інтеграції китайської та західної культур, розвитку інтернаціональних і транскультурних тенденцій, аналізі даних щодо задоволення міжнародних освітніх потреб китайських студентів та змін в освітніх концепціях, висвітленні поглядів і пропозицій експертів у галузі освіти Китаю. На цей час найбільш помітну роль у дослідженні питань удосконалення освіти відіграють такі напрямки, як полікультурні засади освіти, інтернаціоналізація освітнього процесу, запровадження віртуальної інтернаціоналізації, транскультурні процеси, виникнення полістилістичних мистецьких феноменів і пошуки китайською музичною спільнотою шляхів їх реалізації у навчанні майбутніх фахівців.

Завданням статті є узагальнення й систематизація досліджень, пов'язаних із оптимізацією науково-методичного забезпечення системи вокальної освіти в Китаї та підготовки китайських студентів-вокалістів у закладах вищої мистецької освіти України.

Виклад основного матеріалу дослідження

Сьогодні Китай намагається глибше, ніж будь-коли, інтегруватися у світову економіку, культурний і мистецький простір. Однією із мистецьких галузей, в якій активно відбувається пошук шляхів оновлення і модернізації, є музична, зокрема - вокальна освіта. Розширення міжнародних контактів сприяє збагаченню й осучасненню змісту й методів навчання, які відбуваються декількома шляхами. Це, зокрема, впровадження досвіду запрошених іноземних фахівців до викладання у закладах вищої освіти, а також використання можливості здобуття китайською молоддю освіти в країнах, які демонструють високий рівень досягнень у тій чи іншій галузі науки або мистецтва.

Успіхи представників української вокальної школи на міжнародній арені та визнання науково-методичних і практичних здобутків у галузі викладання вокалу пояснюють, чому китайська молодь, долучаючись до процесів інтернаціоналізації освіти й академічної мобільності, використовує ці можливості і в Україні. До найбільш значущих, з цього погляду, відносимо праці В. Антонюк, Л. Василенко, Н. Гребенюк, Н. Кьон, Н. Овчаренко, О. Стахевича та ін. Науково-методичні здобутки цих науковців становлять підґрунтя удосконалення системи вокальної освіти як в Україні, так і в мистецьких закладах КНР.

Вирішення цих проблем, як було зазначено вище, відбувається у декількох напрямах. Розглянемо спочатку питання надання полікультурного аспекту мистецькій, зокрема - вокальній освіті китайського студентства. Цим питання суттєву увагу приділили українські та китайські науковці, такі як 3. Батюк, Н. Батюк, Ван Сі, Л. Редькіна, М. Стельмахович, О. Хоружа, С. Черепанова, (розгляд актуальності етнопедагогічних аспектів у полікультурному процесі), Ван Дандан, Лю Цяньцянь, Л. Майковська, Сунь Цзінань, Сай Дочі, Л. Тарасова, Ши Цзюньбо, Л. Філоненко (полікультурна етнохудожня освіта вчителя музики), Вей Дзюнь, Л. Куненко, Г. Ніколаї, О. Олексюк, Г Падалка, О. Реброва, Тан Янтінг, У Іфан, Хуан Ге, Чан Ліїн, Чжан Цзюнь (провідна роль музичних національних традицій в підготовці майбутніх вчителів музики до роботи в умовах полікультурного простору), де простежується спільна думка: освітня політика має повинна містити в собі полікультурний компонент, тобто утворюватися в толерантному культурно-художньому діалозі шляхом збереження національних традицій, які допоможуть у формуванні потужного педагогічного потенціалу, підбору певних художніх методів та зробити навчальний процес гнучким щодо мінливого характеру полікультурного середовища.

Відзначається, що одним із позитивних проявів полікультурної освіти стало посилення тенденції до інтеграції та взаємного обміну мистецькими здобутками між країнами, які відрізняються своєрідністю художньо-естетичних ідеалів і традицій, укорінених в суспільстві. Науковці розглядають цей процес з погляду прояву в ньому доцентрових і відцентрових векторів, які мають, з одного боку, сприяти взаємозбагаченню різних культур завдяки запозиченню ідей, окремих прийомів і засобів художньої виразності, а з іншого - забезпечувати збереження унікальної своєрідності різних культурних систем і національних традицій.

Одним із проявів такого збагачення своїх традицій на засадах полікультурних впливів стало, на наш погляд, прагнення китайських композиторів зберегти національно-мелодійну ідентичність, збагативши звучання творів за рахунок ускладнення фактури фортепіанного (або оркестрового) супроводу, побудованого з використанням елементів класичної гармонічної мови й поліфонії. Результатом такого синтезу стала поява нового жанру, «художня пісня», до якого сьогодні звертаються численні китайські автори: Дін Шанде, Ін Шаньнен, Лінь Шенбо, Лу Хуабай, Лю Сюеань, Ма Сіконг, Не Ер, Рен Гуан, Санг Тонг, Ся Чжицю, Сяо Юмей, Тан Сяолінь, Хе Лютін, Хуан Цзи, Хуан Юді, Хуан Юнсі, Цай Сінхай, Цзян Веньє, Цзян Дінсянь, Чжан Ханьхуей, Чжао Юаньжень, Чень Тяньхе та ін. Наслідком полікультурних впливів вважаємо і пошуки китайських фахівців з метою створення так званого «китайського бельканто», яке в їхній трактовці означає вироблення змішаної манери співу на засадах поєднання і національних, і європейських особливостей звукоутворення, звуковедіння, артикуляції тощо.

Другим напрямом у розвитку міжнародних культурно-освітніх зв'язків стали питання інтернаціоналізації освітнього простору, яким присвятили свої дослідження Дж. Білен (J. Beelen), В. Бабаєвська, І. Бузько, В. Донченко, Дж. Ван Хален (P. J. Van Halen), Ф. Вебстер (F. Webster), М. Г. Доленс (M. G. Dolence), В. Журавський, М. Згуровський, Л. Гурч, Б. Ліск (B. Leask), П. Лоранж (P. Lorange), Х. Д. Луджан (H. D. Lujan), Л. Т Морріс (L. Т Morris), Дж. Найт (J. Knight), A. Раухваргерс (A. Rauhvargers), K. Роббінс (K. Robbins), Д. Дж. Роулі (D. J. Rowley), А. Сабітова, М. Фуллан (М. Fullan) та ін.

Як визначають Дж. Білен (Beelen, 2012: 6-12), Б. Ліск (Leask, 2012) та ін. науковці, тільки у цьому випадку уможливиться успішне впровадженню перспективних моделей національного та міжкультурного співробітництва, діалогу культур і тим самим - зміцнення комунікаційних зв'язків і духовне зближення народів, збагачення соціокультурного поля країни і в той же час - збереження національної самосвідомості й самоідентифікації народів.

Відзначимо, що в українському суспільстві процес активізації міжнародних культурно-освітніх зв'язків розпочався у 2005 році, з приєднання української держави до Болонської декларації про створення європейської зони вищої системи освіти (Журавський, 2003). Це зумовило посилення уваги до інтернаціоналізації діяльності освітніх закладів у їх зовнішніх і внутрішніх формах прояву. Перші них стосуються уніфікації освітньо-професійних програм, стандартизації кваліфікаційних вимог. З метою їх реалізації особлива увага приділяється активізації міжнародно-освітніх зв'язків, долученню наукових і викладацьких кадрів до міжнародних програм і проектів, активізації академічної мобільності студентів, спрямованої на удосконалення підготовки до професійної діяльності за рахунок засвоєння здобутків фахівців різних країн та їх адаптації до національної освітньої практики.

Внутрішня форма інтернаціоналізації освітнього процесу пов'язана із удосконаленням діяльності самого освітнього закладу з врахуванням міжнародних стандартів і вимог. Крім того, на думку Н. Кьон, Юй Хенюаня, культурно-освітні потреби іноземних здобувачів мають враховуватися і в процесі їх підготовки в інших країнах, що стосується і навчання майбутніх співаків з КНР у закладах вищої освіти України. Тим самим посилення спрямованості освітнього процесу на підготовку до майбутньої професійної діяльності сприятиме підвищенню їх міжнародного іміджу і привабливості даних інституцій для суб'єктів академічної мобільності (Yu Henqyuan, Koehn, 2021).

У останні десятиріччя активно розвивається і такий напрям, як віртуальна інтернаціоналізація, що пов'язано із глобальними викликами сучасної дійсності, які утруднюють організацію міжнародної співпраці у дослідницькій та освітній сферах діяльності вищих навчальних закладів.

Під віртуальною інтернаціоналізацією розуміється впровадження міжнародного, міжкультурного чи глобального виміру в цілі, функції та процес надання вищої освіти з допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (Браун, 2016). Отже, сутність її реалізації розуміємо як здійснення дослідницької, викладацької та адміністративної діяльності закладів вищої освіти на основі використання сучасних інформаційних технологій і вироблення спільної міжнародної стратегії удосконалення науково-освітньої діяльності світової спільноти.

Зазначимо, що в Україні цей процес розпочався ще у 2009 році, в медах проекту програми ТЕМПУС «Е-інтернаціоналізація для навчання у співпраці. В результаті співпраці українських і зарубіжних фахівців було розроблено Концепцію віртуальної інтернаціоналізації вищої освіти України, а також модель та механізми її впровадження (ТЕМПУС: 1-9). Діє також і платформа для підтримки віртуальної інтернаціоналізації освіти в Україні, що дозволяє застосувати її можливості для налагодження наукових, освітніх і мистецько-творчих контактів між навчальними установами України й Китаю і тим самим удосконалювати процес підготовки китайських студентів в інокультурних умовах здобуття фахової освіти.

Наступний напрям досліджень полягає у аналізі сутності транскультурних тенденцій, властивих сьогоденню та перспективам, які відкриваються завдяки їх прояву в розвитку загальнолюдської культури, мистецтва й освіти. На тлі стрімкого поглиблення глобалізаційних процесів науковці розглядають транскультурну тенденцію як феномен, що набуває все більшого соціокультурного значення. Цей факт пояснює інтерес до дефініції «транс», яка використовується сучасними філософами та науковцями в таких контекстах, як: «за межами» традиційної науки або «між» її різними аспектами, тобто в сенсі уособлення або взаємодії, як найбільш характерних для сьогодення, пов'язаних з появою нанотехнологій та глобалізаційними процесами. Так, В. Мойсеєв акцентує на актуальності феномена «транс-наука», який «...народився як можлива форма узагальнень деяких цікавих тенденцій розвитку сучасної науки,... так і натяків на деякі подальші та можливі перспективи розвитку інституту науки» (Мойсеєв, 2010: 5-7). Адаптуючи це поняття до мистецької галузі, вважаємо доцільним акцентувати увагу на понятті «транскультура», а з цим - і на дослідженні транскультурних процесів і своєрідності їх прояву в галузі вокального мистецтва й університетської вокально-фахової освіти.